Своєрідність художнього вираження психологізму у творчості Григора Тютюнника : Своеобразие художественного выражения психологизма в творчестве Григора Тютюнника

Короткий опис

Дніпропетровський національний університет

На правах рукопису

Тульчинська Наталія Михайлівна

УДК 821.161.2 Тютюнник

Своєрідність художнього вираження психологізму у творчості Григора Тютюнника

10.01.01 ― українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Олійник Наталія Петрівна,
кандидат філологічних наук, доцент

Дніпропетровськ ― 2002

ЗМІСТ

Вступ. 3
Розділ 1. Проблема психологізму в літературознавстві . 9
Розділ 2. Модель світу в прозі Гр.Тютюнника. 28
Розділ 3. Концепція особистості й засоби вираження особистісного я”. 53
3.1.Мотив самотності героя, специфіка його художнього осмислення.. 55
3.2. Герой-дивак як особистість у прозі Гр.Тютюнника: поетика характеротворення . 106
3.3. Герой у світі кохання у творчості Гр.Тютюнника та специфіка його художнього зображення. 144
Висновки.. 200
Список використаних джерел. 206

Вступ
Українська література другої половини ХХ століття пережила кардинальне оновлення, змістом яких був розвиток нових її тенденцій. З часом літературознавство, літературна критика будуть говорити про те, що в культурі, мистецтві, літературі з кінця 50-х до кінця 60-х р. відбулась тиха, оксамитова” революція, в результаті чого відійшло у небуття поняття радянської літератури” не за географічною приналежністю, а за змістом. Ці зрушення були характерні для всієї радянської літератури і відбувалася під значним впливом оновлення суспільної свідомості.
Про нову якість літератури, що формувалася, засвідчив уже той факт, що письменницькі ряди поповнилися молодими, талановитими поетами, прозаїками, драматургами. Про це одноголосно заговорила літературна критика й літературознавство. З часом їх називали вже поколінням шістдесятників”. Це визначення міцно укорінилося і сьогодні вже сприймається не в хронологічному аспекті.
Українська, російська, білоруська література, її переклади на мови народів світу зруйнували залізну завісу”, а імена талановитих письменників, серед яких В.Богомолов, В.Близнець, Гр.Тютюнник, В.Шукшин та багато інших, стали відомі у світі. Враховуючи це, вважаємо необхідним звернутися до тих аспектів поетики прози Гр.Тютюнника, які не знайшли належного висвітлення, зокрема розглянути психологізм як основу розкриття внутрішнього світу особистості та її психічного стану в зіткненні із зовнішнім навколишнім світом.
Актуальність дослідження. Українська художня проза 60-70х років ХХ століття продовжує викликати значний інтерес з боку дослідників. Бурхливий розвиток літератури цього періоду, її насиченість різноплановими ідейними й стильовими тенденціями, пошуками нових жанрових форм і збагачення новим змістом продукують численні інтерпретації. У сучасному українському літературознавстві відчутною є тенденція до концептуального осмислення літератури шістдесятників”, в першу чергу її поетики. З цих позицій ґрунтовного дослідження потребує творчість багатьох письменників-шістдесятників, зокрема Григора Тютюнника (1931-1980).
Гр.Тютюнник є одним з найталановитіших українських прозаїків ХХ віку. Майстер у жанрі малих форм (оповідання, новела) та оригінального стилю, творець літературного типу дивака”, тонкий психолог, Гр.Тютюнник звертався до проблем, що є суголосними й сьогоденню. Творчий доробок цього письменника потребує сучасної інтерпретації і, безперечно, заслуговує на окреме дослідження специфіки його психологізму.
Як відомо, перші спроби літературно-критичних студій, наукових узагальнень щодо художньо-естетичних пошуків Гр.Тютюнника були зроблені ще за життя письменника, і чи не вперше тоді була акцентована висока майстерність його психологізму.
Після передчасної трагічної смерті Григора Тютюнника відчутним було не лише кількісне, але і якісне зростання літературознавчого інтересу до його творчого надбання, що виявилось у прагненні до осмислення його світобачення, світовідчуття, світоглядної спрямованості (праці В.Дончика, М.Жулинського, В.Мельника, Л.Мороз, В.Панченка, А.Шевченка та ін.). І хоча тютюнникознавство не мало чітко визначеної науково-дослідної стратегії, ті чи інші аспекти психологізму Гр.Тютюнника час від часу були об’єктом досліджень (Г.Гримич, В.Даниленко, Н.Заверталюк, І.Захарчук, Л.Мороз, М.Хороб). У такий спосіб позначилась одна з найбільш пріоритетних тенденцій тютюнникознавства, посилена не стільки іманентними дослідженнями, скільки загальнотеоретичними набутками (на рівні класичних) з проблеми психологізму. Цим і зумовлене звернення автора дисертаційної роботи до обраної теми. Підставою для такого дослідження є не розкриті багатогранні можливості психологізму Гр.Тютюнника, його роль у збагаченні художньо-естетичних можливостей української літератури.
Мета й завдання дисертаційної роботи. Аналізуючи прозу Гр.Тютюнника, визначити генетичний рух і функцію психологізму в художньому пошуку митця як найпродуктивнішого засобу індивідуалізації персонажа як особистості в її зіставленні й зіткненні із зовнішнім світом.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
охарактеризувати стан проблеми психологізму в сучасному літературо-знавстві;
описати параметри антропоцентричної моделі світу в прозі Гр.Тютюнника;
виявити основні психологічні типи у творах митця і зробити спробу їх типологізації;
інтерпретувати концепцію особистості Гр.Тютюнника, доповнюючи і поповнюючи її аналізом внутрішнього світу, психічного стану;
виокремити психологічні мотиви в прозі Гр.Тютюнника як художні відхи-лення від основного змісту й охарактеризувати їх роль у формуванні психологічних підтекстів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації входить до плану науково-дослідних робіт кафедри української літератури Дніпропетровського національного університету як складова комплексної теми Малодосліджені сторінки української літератури в аспекті поетики художнього тексту”, її план-проспект узгоджений і затверджений з бюро Науково-координаційної ради Класична спадщина і сучасна художня література” при Інституті літератури імені Тараса Шевченка НАН України.
Об’єктом дослідження є проза Гр.Тютюнника новели, оповідання, повісті, залучаються мемуарні матеріали (щоденникові записи Гр.Тютюнника, спогади сучасників про нього), які дають можливість простежити еволюцію письменника як майстра тонкого письма”. З метою визначення своєрідності індивідуального стилю Гр.Тютюнника в процесі порівняльного аналізу залучено твори інших письменників, як українських, так і російських (В.Близнеця, В.Богомолова, О.Гончара, Є.Гуцала, В.Шукшина).
Предметом дослідження є форми психологічного зображення, до яких, власне, зводяться всі конкретні засоби відтворення внутрішнього світу героїв у творах Гр.Тютюнника як то: внутрішній монолог, внутрішній діалог, інтонація голосу, самоаналіз, дії, спогади, асоціації, підтекст, монолог, діалог, прийом замовчування, психологічний пейзаж, роздуми, паузи, контраст, антитези, психологічний вибір, конфлікт, інтуїція, часопростір, авторська оповідь, невласне пряма мова, художня деталь (вираз очей, обличчя, уст, погляд, міміка, жести, поза, рухи, звукова, кольорова, запахова, речова, побутова, портретна, асоціативна деталь), прийом сну, марення тощо.
Методологічна основа дослідження. Дослідження психологізму прози Гр.Тютюнника передбачало необхідність звернення до філософсько-психологічних праць вітчизняних та західноєвропейських учених. У своїх теоретичних засадах ми виходили з ідей класиків психології художньої творчості (З.Фрейда, Л.Гінзбург), з урахуванням досвіду дослідження психологізму в літературі вчених України (Г.В’язовського, М.Кодака, В.Фащенка), Росії (А.Бочарова, А.Єсіна, А.Ієзуїтова) та інших, в результаті чого ми мали можливість визначити специфіку стилю письменника, рисами якого є асоціативно- психологічне моделювання світу героїв, психологічна заглибленість у зв’язки чуттєвого й буттєвого у світі героя, емоційна тональність оповіді.
Осмислюючи стратегію дослідження, вибір методів і методики їх реалізації, ми керувалися думкою про важливість мотивації естетико-функціонального підходу до розкриття глибокого й детального зображення внутрішнього світу героїв Гр.Тютюнника: їх думок, бажань, мрій, переживань, що складають сутнісну рису естетичного світу творів письменника; про необхідність залучення рецептивної методики вивчення художнього твору, коли літературний твір сприймається як процес, що створюється актом сприйняття під час прочитання, а твір набуває свого значення лише в результаті взаємодії тексту з роботою свідомості читача, яка його (текст) сприймає. З величезної кількості можливих аспектів літературознавчих досліджень обрано за доцільний також порівняльно-історичний підхід, спрямований не стільки до констатації впливів одного митця на іншого, скільки на осягнення їх творчості в перспективі регіональної спільності за умови збереження національної своєрідності та індивідуального стилю.
Обираючи дослідницькі методичні прийоми, ми також орієнтувались на психологічний аналіз, спрямований на розкриття психологічної інтерпретації письменником зовнішнього вияву психіки героїв.Таким чином, на різних стадіях дисертаційної роботи з відповідною мірою використовуємо такі методи, як естетично-функціональний, рецептивний, порівняльно-історичний, психологічний.
Новизна дослідження полягає у постановці конкретних нових завдань і зумовлюється отриманими результатами. Розгляд творів Гр.Тютюнника в аспекті психологізму спрямований на встановлення зв’язків його ціннісної орієнтації, світоглядних позицій з філософсько-психологічними теоріями й ідеями вітчизняної науки філософії серця” Г.Сковороди, П.Юркевича, Д.Чижевського, чуттєвого сприйняття І.Франка, О.Потебні та європейської: психоаналізу З.Фрейда, вчення про естетичний інтуїтивізм А.Бергсона. У дисертації зроблено спробу застосування цілісного аналізу до специфіки психологізму прози Гр.Тютюнника як простору зустрічі автора, героя і читача”, в якому приваблюючим моментом є розуміння твору як психологічно-конструктивного, а не органічного цілого. Автор дисертації доводить, що основними формами психологічного зображення у Гр.Тютюнника є художнє пізнання внутрішнього світу героїв, їх внутрішня мова, психологічний аналіз, самоаналіз. Читач є свого роду перекладачем творів на мову своєї епохи.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані викладачами вищої школи та вчителями-словесниками в курсах української літератури, у спецкурсах та спецсемінарах, студентами при написанні курсових та дипломних робіт.
Особистий внесок здобувача полягає:
у глибокому, всебічному осмисленні антропологічної моделі світу в прозі Гр.Тютюнника в аспекті психологізму;
у висвітленні майстерності вираження наявних у прозі митця концепції героя-особистості та засобів вираження особистісного я”, психологічних мотивів;
у виявленні засобів, прийомів розкриття внутрішнього світу героїв, психічного стану особистості у її зіткненні із зовнішнім світом;
у визначенні творчої індивідуальності письменника, характерних типологічних ознак поетики його творів у зіставленні з творами української й російської класики.
Апробація результатів дисертації здійснювалася у формі доповідей і повідомлень на звітних наукових конференціях викладачів та аспірантів факультету української філології та мистецтвознавства Дніпропетровського національного університету (1998, 1999, 2000, 2001рр.), на Всеукраїнських наукових конференціях Олесь Гончар і шістдесятництво”, Шістдесятництво як літературне явище” (Дніпропетровськ, 1998, 2000).
Публікації. Основні положення та результати дослідження викладені в 7 публікаціях, з яких 3 вміщені у фахових наукових збірниках.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Її зміст викладений на 205 сторінках. Список використаних джерел складає 160 позицій.

Список літератури

Висновки

Аналіз прози Гр.Тютюнника з метою визначення специфіки психологізму в ній стверджує:
1) Домінантою поетики прози Гр.Тютюнника є психологізм, що виразно простежується на рівні художньої структури твору, відтворення авторської моделі світу, розвитку мотивів самотництва, дивацтва, кохання, розкриття характерів персонажів. Він зумовлений своєрідністю світобачення і світовідчуття письменника, що закорінені в національний український менталітет, етнопедагогіку та етномораль. В новелах, оповіданнях і повістях письменника художньо відтворюються не подія, а почуття, внутрішній світ і стан героїв. Опис довкілля їхнього буття (пейзаж, інтер’єр та екстер’єр) психологічно насичений, настроєвий. Суспільні явища постають через почуттєву реакцію героїв на них.
2) Основні складові моделі світу у творах Гр.Тютюнника це світ війни і світ села, частково міста, воєнного і повоєнного часу. Світ вибудовується крізь призму почуттєвого сприйняття їх героями. Війна в зображенні прозаїка не бої, перемоги й поразки протиборствуючих сил, а страждання насамперед дітей (переживання сирітства; пошук батьківського, чоловічого начала, відчуття небезпеки дороги (часто вживаний автором хронотоп), фронтової, прифронтової чи окупованої ворогом території; біль втрат і відчай усвідомлення своєї безпорадності від зради матері чи обраних серцем старших чоловіків як захисників від зла; емоційний стан самотності) і жінок. У цьому виразно простежується новаторство Гр.Тютюнника в осмисленні теми війни та його типологічний зв’язок із Є.Гуцалом.
Світ села у творах Гр.Тютюнника амбівалентний, як втілення добра і зла. З одного боку, сільський світ, хоча й занепав, але тримається на плечах могутніх людей, тримається добром, любов’ю, правдою, високими духовними традиціями. Він у серцях, у душах тих, хто протистоїть жорстокості, лицемірству своєю щирістю, чистотою помислів. А з другого, це і фізична, і моральна руйнація села, починаючи з часу колективізації до середини ХХ ст., що проходить через долю і душі дітей, жінок, селян, які зіткнулися із жорстокістю, голодом, неправдою влади. Даний крізь призму внутрішнього сприйняття, переживання героїв і співпереживання автора, останній, як і світ війни, постає в його екзистенційному вимірі як світ абсурду, в якому людина відчуває себе загубленою, відторгнутою від життя, відчуженою від інших людей. Це світ психічної дисгармонії людини як особистості, світ руїни роду, релігії, моралі. У цілому все це визначає феномен трагічного та драматичного в прозі Гр.Тютюнника. У його художньому вираженні концептуальними є епізоди смерті героїв, художня деталь (екстраверсійна та інтроверсійна), звукові та кольористичні образи, фігура умовчання, хронотоп, зіставленняпротиставлення.
3) У зображеному в прозі Гр.Тютюнника світі і становища в ньому героїв абсолютно значимою є особистісна самосвідомість автора. За художнім текстом, суб’єктом особистості в ньому виразно простежується пережите самим митцем, зокрема в оповіданнях та повістях В сутінки”, Климко”, Облога”, Вогник далеко в степу”. Твори Гр.Тютюнника є своєрідним вираженням душі самого письменника, який невіддільний від своїх героїв. Звідси особлива щирість, інтимність оповіді від першої особи, заглиблення у таїни душі героїв, проникнення у сферу підсвідомості.
4) Картина світу (його антропоцентричної моделі) у творах прозаїка є почуттєвоемоційною. У ній маємо психологічний зріз реальної дійсності як Універсуму, що на перший план висуває особистість як індивідуум. Зображуючи життя людини у світі (матеріальному і соціальному), Гр.Тютюнник типологічно виходить із філософії серця” (Г.Сковорода, П.Юркевич, Дм.Чижевський), акцентуючи увагу на діалектиці душі”, працюючи над почуттями” (за словами самого ж письменника), віддаючи перевагу серцю (суб’єкт”) над головою (об’єкт”). Герой як особистість, незалежно від віку, постає у центрі оповідань, новел і повістей майстра слова, її індивідуальність розкривається через вираження особистісної самосвідомості, психологічне виявлення його я” в найбільш пограничних емоційних інтенціях: самотності як наслідку відчуження від роду, родини, людей, домашнього вогнища; дивацтва як стану душі і поведінки в суспільстві, в природі; кохання, любові й протилежних їм гніву, ненависті. Категорія душі людини осмислюється Гр.Тютюнником у зв’язку з проблемами моральної норми, морального ставлення до життя, співвіднесеності Добра Зла. Відповідно до цього у творчості письменника як провідні виділяються мотиви самотності, дивацтва, кохання, що між собою взаємозв’язані, що теж визначає своєрідність психологізму прози Гр.Тютюнника.
5) Мотив самотності у творчості Гр.Тютюнника художньо розгортається на розвитку тем сирітства, безбатьківства, втрати коханої і відсутності кохання, родини, несумісності й дисгармонії особистості й зовнішнього світу, розчарування в процесі осягнення добра і зла. У їх висвітленні вагомим є ефект подолання” (З.Фрейд) насамперед душевної травми, що виникає як заперечення комплексу неповноцінності. Так, криза психіки” героївпідлітків як наслідок раннього сирітства, безбатьківства в умовах воєнної та повоєнної дійсності у її художньому вияві сполучена у творах Гр.Тютюнника із їхнім (героїв) внутрішнім бажанням звільнитися від комплексу сирітства”; інтуїтивно, підсвідомо вони шукають в іншій людині батька. Здійснення такого наміру проблематичне. Останнє зумовлює драматизм і трагічність самотнього буття підлітків. Руйнування біологічного ланцюжка батькосин письменник тлумачить як найстрашніше зло, що руйнує основу існування родини, роду. Відповідальність за це, як і за інші негаразди (голод, несправедливість), він покладає не тільки на війну, але й на владу, вмотивовуючи ідею провинності влади” (К.Ясперс).
У відображенні психічного стану самотності герояпідлітка Гр.Тютюнник вдається до інтерпретації міфологічних і архетипічних образів (дорога, хата, тайна вечеря”) і мотивів, що в підтексті оповіді функціонально є домінантами розкриття психологічних якостей і подієвих характеристик героя. Це асоціативно відчутні константи розп’ятого” на хресті дитинства, орієнтованого на образ розп’ятого Бога” і божественного дитяти” (за термінологією К.Юнга), та вічного блукальця, закоріненого як в античний міф, так і в український фольклор (чумаки), блудного сина”, вічного одинака”. Це й образ степу, перехрещеного дорогами, воєнними та повоєнними, здебільшого зимовими, осінніми чи ранньовесняними; психологічний стан тих, хто на них опинився, означений почуттями страху, тривоги, страждання від голоду й холоду.
Центральним образом творів про дітей є образ самотнього страждальця за гріхи, які він не коїв. Внутрішній суб’єктивний план його психічного стану включає в себе властивості, як правило, негативних емоцій відчай, тугу, передчуття смерті, але не втрачає при цьому притаманних йому рис гідності, життєвої активності, доброти, совісті, справедливості, відповідальності, які закладені в ньому на генному рівні. На їх основі герой прагне подолати усвідомлювану ним свою неповноцінність, зумовлену сирітством, бездомністю, стати самоцінною особистістю.
6) Мотив дивацтва у творчості Гр.Тютюнника розгортається в естетикофілософському аспекті як конфлікт між героєм і навколишнім світом, здебільшого соціальним. В епіцентрі його сюжетного розвитку герой дивак. У прозі письменника наявні різні типи диваків: однозначно позитивний, який постає як особистість; амбівалентний, характер якого поєднує в собі позитивні й негативні якості, нерідко він втрачає себе як особистість. Їм протиставлено образи антидиваків як уособлення зла, найчастіше вони зустрічаються серед тих, хто наблизився до влади і рабськи прислуговує їй. Героїдиваки як особистості змальовані автором у зіткненні із світом бездуховності, соціальної несправедливості, дисгармонійним суспільством. Їхнє дивацтво відтворюється безпосередньо, відкрито (Дивак”, Комета”, Деревій”, Поминали Маркіяна” та ін.) або приховано, в підтексті твору (Кленовий пагін”). Воно проявляється в поведінці героя, в його ставленні до природи і життя й особливо в сприйнятті його іншими персонажами, наголошується в назвах оповідань (Дивак”, Дикий”). Концептуальними в їх характеристиці є образимаски та архетип печального сонечка”. Дивак у Гр.Тютюнника завжди залишається дитиною за своїми внутрішніми якостями. Його особистісне я” завжди єдине з Яідеалом”, тобто совістю, чесністю. Саме в образі дивака письменник уособлює український національний характер. У цьому спостерігаються типологічна спільність і відмінність вираження мотиву дивацтва й образу дивака у творах Гр.Тютюнника і російського письменника В.Шукшина, його характерів чудиків”. У Шукшина диваки нестримні, шалені натури, вони ховають своє дивацтво за вдаваною простотою, переляком. У Гр.Тютюнника воні ніжні, ліричні у ставленні до природи як до живої істоти, шукають у ній гармонії, як і в співвіднесенні людини і природи (сковородинське начало), їм притаманна турбота за збереження власної гідності, незрадливість навіть втраченому коханню, вірність традиціям роду. У В.Шукшина відбувається трансформація героя чудика” в напрямку просвітлення душі, в його зображенні переважають засоби карнавалізації, балаганності. У Гр.Тютюнника мотив дивацтва поєднано з темою відчуженості героя, його усамітнення як сфери окремого його мікросвіту. Із В.Шукшиним, як і Ф.Достоєвським, Гр.Тютюнника ріднить трагізм долі героїв (як і самих авторів), психологічна чіткість їхніх характерів.
7) Психологізм як невичерпність художнього образу” (В.Фащенко) [6, 31] визначальна риса художнього розвитку мотиву кохання у творчості Гр.Тютюнника. Фіксація перебігу почуттів (чекання-прагнення кохання, зародження зав’язь, сором’язливість признання, ніжність і ліризм у стосунках закоханих, радість взаємності почуттів, переживання нерозділеного кохання, його втрати тощо), ситуації взаємин закоханих, монологироздуми й діалоги героїв, образи символи, що є стильовими домінантами вираження стану закоханих (зав’язь, сад, холодна м’ята, печена картопля), виокреслюють тютюнниківську концепцію кохання. Кохання, за творами Гр.Тютюнника, є насамперед не почуттєвою, а духовною категорією, пов’язаною із прагненням до гармонії душ, а не тіл, що відповідає високій народній моральності (див. її трактування в М.Костомарова, І.Крип’якевича чи в художніх творах О.Гончара). Він опоетизовує кохання, подаючи його вияв в аспекті прекрасного, що зближує його з трактуванням кохання у філософії Платона, Канта, з її біблійним осмисленням. За традицією народної моралі, кохання завжди розглядається як святе, небесне. У творах Гр.Тютюнника мотив кохання пов’язаний з ідеєю створення родини, збереження роду, це зумовлює цнотливість, чистоту помислів героїв.
8) Зображуючи героїв нерідко в екстремальних ситуаціях, Гр.Тютюнник, як правило, не акцентує афектні стани (наприклад, шаленство, екстаз, вибух люті), його героям властиві більш звичні для людини почуття радості, суму, задоволення, образи, самоти, страху тощо. У художньому вираженні їх (на рівні свідомого чи підсвідомого, безпосередньо чи асоціативно в підтексті) письменник користується системою засобів видимої і невидимої мови душі: психологічні деталі портрета, руху і дії, відповідні мовленнєві структури внутрішній монолог (роздум, сповідь, спогад, мрія) і діалог, інтонація, сни, марення, паралелізми, антитези, тропи, пейзаж тощо.
9) Пейзаж у творах Гр.Тютюнника несе емоційнопсихологічне навантаження, настроєво він співвіднесений з відчуттями, переживаннями, тривогами героїв. Природа в них змальовується то в гармонійній єдності із психологічним станом персонажів, то ворожою по відношенню до них. Особливого значення при цьому набувають запахові, кольорові, звукові образи та символи. Світлі тони, ліризм оповіді, природні символи життя (зав’язь, сад, спів соловейка, лоша) відтінюють почуття спокою, радості, сподівання на краще. Ознаки негоди (чорна хмара, чорна річка), темні кольори, образисимволи нещастя й руїни (ворон, пугач, згарище) передають передчуття трагічного. Останнє найчастіше виникає в описах степу, дороги.
Поетика повістей, новел та оповідань Гр.Тютюнника засвідчує, що їх автор справжній майстер живописання діалектики душі” й діалектики почуттів”, драматизму психічного стану, через які глибинно розкривав світ соціальний з його неправдою, байдужістю до людини, жорстокістю тоталітарної системи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.Загребельний П. Література як міра часу і величі людини // Літературна Україна. 1981, 19 квітня.
2.Курова К. Внесюжетные элементы” и внутренний мир героя // Проблемы психологизма в советской литературе. Л.: Наука, 1970. С.372394.
3.Гноєва Н. Художній психологізм як об’єкт літературознавчого дослідження //Вісник Харківського університету № 245. Поетика, стиль, лексикологія і граматична будова українських та російських мов. Харків: Вища школа, 1983.С.39.
4.Есин А. Психологизм русской классической литературы. М.: Просвещение, 1988. 175с.
5.Мацапура В. Літературний психологізм та його роль у художньому творі. Основні форми і прийоми // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. 2000. №1. С.4143.
6.Фащенко В. У глибинах людського буття. Етюди про психологізм літератури. К.: Дніпро, 1981. 279с.
7.Лімборський І. До глибин людської душі (Становлення художнього психологізму в українській літературі) // Слово і час. 1997.№9. С.3136.
8.Психологічний напрям в історичній школі // Наєнко М. Українське літературознавство: Школи, напрями, тенденції. К.: Академія, 1997. С.109129.
9.Потебня О. Естетика і поетика слова. К.: Мистецтво, 1985. 302с.
10.Потебня А. Мысль и язык // Потебня А. Теоретическая поэтика. М.: Высшая школа, 1990. С.22 54.
11.Потебня А. Теоретическая поэтика. М.: Высшая школа, 1990. 344с.
12.Франко І. Із секретів поетичної творчості. К.: Радянський письменник, 1969. 191с.
13.Краткая литературная энциклопедия. М.: Советская энциклопедия, 1971. 1040с.
14.Литературный энциклопедический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1987. 752с.
15.Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Гром’як, Ю. Ковалів та ін./ К.: ВЦ Академія, 1997. 752с.
16.Гуревич П. Современный гуманитарный словарь-справочник. М.: Олимп., ООО Фирма Издательство АСТ, 1999. 528с.
17.Тимофеев Л. и Венгров Н. Краткий словарь литературоведческих терминов. М.: УЧПЕДГИЗ, 1963. 192с.
18.Лесин В., Пулинець О. Словник літературознавчих термінів. К.: Радянська школа, 1971. 486с.
19.Лесин В. Літературознавчі терміни. К.: Радянська школа, 1985. 251с.
20.Современный словарь-справочник по литературе. М.:Олимп: ООО Фирма Издательство АСТ, 1999. 704с.
21.Новий тлумачний словник української мови у 4-х т. К.: Аконіт, 2000. Т.3. 927с.
22.Кодак М. Психологізм соціальної прози. К.: Наукова думка, 1980. 162с.
23.Бочаров С. Психологическое раскрытие характера в русской классической литературе и творчество Горького // Социалистический реализм и классическое наследие. М.: Художественная литература, 1960. С.89210.
24.Гинзбург Л. О психологической прозе. Л.: Советский писатель, 1971. 463с.
25.Андреев Ю. Человек в мире. Поиски и утверждение принципов социально-психологического анализа в советской литературе 2030-х годов // Проблемы психологизма в советской литературе. Л.: Наука, 1970. С. 58-101.
26.Компанеец В. Художественный психологизм в советской литературе (1920-е годы). Л.: Наука, 1980. 112с.
27.Есин А. Психологизм // Введение в литературоведение. Литературное произведение: Основные понятия и термины: Учеб. пособие. М.: Высшая школа, Издательский центр Академия”, 1999. С.313 328.
28. Психологизм // Шаталов С. Художественный мир И.С.Тургенева. М.: Наука, 1979. С.172232.
29.Иезуитов А. Проблема психологизма в эстетике и литературе // Проблемы психологизма в советской литературе. Л.: Наука, 1970. С. 39-57.
30.Голубєва З. Серце наше вічна таїна” // Дніпро. 1977. №2. С.140147.
31.Советская литература и мировой литературный процесс. Изображение человека. М.: Наука, 1972. 459с.
32.Голубєва З. Нові грані жанру. Сучасний український радянський роман. К.: Дніпро, 1978. 280с.
33.Тимофеева В. Пути художественного исследования личности (из опыта советской литературы). Л.: Наука, 1975. 190с.
34.Ананьев Б. Человек как предмет познания. Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1968. 339с.
35. Новиченко Л. Література і соціально-психологічні аспекти радянського способу життя // Радянське літературознавство. 1977. №1. С. 2034.
36.Белинский В. Русская литература в 1841 году. Полн. собр. соч. М.: Изд-во АН СССР, 1954. Т.5. С. 521 588.
37.Соціально-психологічні і художні аспекти концепції людини // Нова епоха новий герой. К.: Наукова думка, 1979. С.3288.
38.Жулинский Н. Человек в литературе. Общественные ценности и проблема художественного характера. К.: Наукова думка, 1983. 303с.
39.Бочаров А. Требовательная любовь. Концепция личности в современной советской прозе. М.: Художественная литература, 1977. 368с.
40.Шик Э. Особенности психологизма повестей В.Астафьева // Проблемы психологизма в художественной литературе. Томск: Изд-во Томского университета, 1980. С.2643.
41.Байтц В. Заметки о психологическом анализе в современной советской прозе // Проблемы психологизма в советской литературе. Л.: Наука, 1970. С.283 292.
42.КостенкоА. Діалектика художнього образу: Нові аспекти теорії соціалістичного реалізму. К.: Дніпро, 1986. 311с.
43.Фащенко В. Заради чого заглядаємо в душу? // Вітчизна. 1980. №9. С.174 182.
44.Страхов И. Психологический анализ в литературном творчестве. Саратов: Изд-во СГУ, 1973. Ч.1. 57с.
45.Фащенко В. Засоби розкриття внутрішнього світу героїв у творах М.Коцюбинського // Українська мова і література в школі. 1963. №4. С.8 16.
46.Чернышевский Н. Детство и отрочество. Сочинения графа Л.Толстого //Собр. соч.: В 15 т. М., 1949. Т.2. 482с.
47.Храпченко М. Лев Толстой как художник. М.: Художественная литература, 1978. 580с.
48.В’язовський Г. Творче мислення письменника: Дослідження. К.: Дніпро, 1982. 335с.
49.Карлова Т. Мастерство психологического анализа в ранних произведениях Л.Толстого. Казань: Изд-во Казанского университета, 1964. 100с.
50.Пивоваров М. Майстерність психологічного аналізу (Роман Повія” Панаса Мирного). К.: Изд-во АН УРСР, 1960. 124с.
51.Марко В. Як слово мовлене. Розвиток форм викладу в сучасній українській прозі // Проблеми. Жанри. Майстерність. Літ.крит. статті. К.: Радянський письменник, 1983. Вип.8. С.129 145.
52.Ткаченко А. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства). К.: Правда Ярославичів, 1997. 448с.
53.Мороз Л. Григір Тютюнник: Нарис життя і творчості. К.: Дніпро, 1991. 207с.
54.Мороз Л. З любові й доброти (Григір Тютюнник): Літ. крит. нарис.К.: Радянський письменник, 1984. 182с.
55.Заверталюк Н. Психологізм прози Григора Тютюнника // Григір Тютюнник. Тези доповідей республіканської науково-практичної конференції, присвяченої 60річчю від дня народження письменника 56 грудня. Луганськ, 1991. С. 2729.
56. Заверталюк Н. Своєрідність вираження діалектики почуттів” у новелах Григора Тютюнника // Проблеми сучасного літературознавства: Зб. наук. праць. Одеса: Маяк, 2000. Вип.6. С. 186 192.
57.Гримич Г. Портрет зовнішній і психологічний // Дніпро. 1968. №9. С.153159.
58. Філософський словник / За ред. В.І.Шинкарука /. К.: УРЕ, 1973. 600с.
59.Калюжний Антуан Ежен. Філософія серця Григорія Сковороди // Сковорода Григорій: дослідження, розвідки, матеріали. К.: Наукова думка, 1992. С.288312.
60.Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. К.: Орій, 1992. 230с.
61.Ірина Валявко. Дмитро Чижевський фундатор поняття філософія серця” //Слово і час. 1998. №8. С. 83-88.
62. Сковорода Григорій. Поезії. Байки. Трактати. Діалоги // Твори: У 2 т. К.: АТ Обереги, 1994. Т.1. 528с.
63. Юркевич П. Вибране. К.: Абрис, 1993. 416с.
64. Тютюнник Гр.Твори: В 2х т. К.: Молодь, 1984. Т.1. 328с.
65. Вічна загадка любові: Літ. спадщина Григора Тютюнника, спогади про письменника. К.: Радянський письменник, 1988.― 495 с.
66.Клочек Г. У світлі вічних критеріїв (Про систему критеріїв оцінки літературного твору). К.: Дніпро, 1989. 221с.
67.Іваненко В. Вечная загадка любви // Звезда. 1982. №5. С.188-191.
68.Даниленко В. Енергія болю (психічна травма в художньому світі Гр.Тютюнника) // Слово і час. 2000. №4. С.2729.
69.Тютюнник Гр. Твори: В 2х т. К.: Молодь, 1985. Т.2. 328с.
70. Шевченко А. Запахи життя // Дніпро. 1966. №9. С.152155.
71.Скрипник Л., Дзятківська Н. Власні імена людей. Словникдовідник. К.: Наукова думка, 1996.336с.
72.Український національний характер. Історикогенетичний аспект // Нарівська В. Національний характер в українській прозі 5070-х років ХХ століття. Монографія. Дніпропетровськ: Вид во ДДУ, 1994. С.37 51.
73.Добром нагріте серце // Жулинський М. Наближення. К.: Дніпро, 1986. С.33 55.
74.Гладкова Л. Особливості художнього світовідчуття Григора Тютюнника //Филологические студии. 2001. № 3. С.3337.
75.Філософія: Навч.посіб. для вузів / За ред. І.Ф. Надольного /. К.: Вікар, 1998. 622с.
76.Философия: учебник для высших учебных заведений. Ростов на Дону.: Феникс, 1998. 576с.
77.Спиркин А. Философия: Учеб. пособ. для вузов. М.: Гардарика, 1998. 816с.
78.Смирнов И., Титов В. Философия: Учебник для студентов высших учебных заведений. М., 1998. 288с.
79.Введение в философию: Учебник для вузов. В 2ч. Ч.2. М.: Политиздат, 1989. 639с.
80.Основы философии: Учебное пособие для вузов. М.: Гуманитарный издательский центр Владос”, 1997. 320с.
81.Радугин А. Философия: Курс лекций: учеб.пособ. для вузов. М.: Центр, 2001. 272с.
82.Философский энциклопедический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1983. 840с.
83.Григір Тютюнник // Історія української літератури. ХХ століття: У 2 кн. Кн.2. Ч.2: 1960-1990- ті роки: Навч. посібник К.: Либідь, 1995. С.374383.
84.Неживий О. Від слова до пісні. Луганськ: Преса, 1996. 86с.
85.Біленко В. З любові й доброти народжене. Діти у творчості Григора Тютюнника // Література. Діти. Час: Зб. літ.-крит. статей про дитячу літературу. К.: Веселка, 1980. С.87 100.
86.Даниленко В. Архетип, монотип, стереотип як формотворчі структури художнього тексту / на матеріалі прози Григора Тютюнника /. Автореф.дис.на здоб. наук. ст. канд. філол. наук. К., 1994. 18с.
87.Фрейд З. Психология масс и анализ человеческого Я”// Преступная толпа. М.: КСП, 1999. С.119195.
88.Бергсон А. Творческая эволюция. Материя и память. Мн.: Харвест, 1999. 1408с.
89.Юнг К.Г. Психологические типы. СПб: Ювента, 1995. 720с.
90.Левчук Л. Західноєвропейська естетика ХХ століття: Навч. посібник. К.: Либідь, 1997. 224с.
91.Захарчук І. Культурологічно-естетичні функції малої прози Григора Тютюнника (Семантика та динаміка проекцій). Автореф. дис. на здоб. наук. ст. канд. філол.. наук. К., 1998. 16с.
92.Березко І. Особистісні чинники психологічного стану самотності // Вісник Київського університету. Серія: Філософія. Політологія. Соціологія. Психологія. К., 1994. С. 170 178.
93.Фещенко П. Встречи на дорогах войны. Дети в произведениях Григора Тютюнника // Детская литература. 1984. №5. С.1619.
94.Ясперс К. Вопрос виновности // Знамя. 1994. № 1. С.146176.
95.Гримич Г. Оповідь у сучасній новелі // Мовознавство. 1971. №2. С. 6671.
96.Мовчан Р. Мотив відчуження особистості в творчості Григора Тютюнника // Літературознавство. Бібліографія. Інформатика: Доповіді та повідомлення III Міжнародного конгресу україністів. Харків: Око, 1996. С.150 154.
97.Формы времени и хронотопа в романе // Бахтин М. Литературно-критические статьи. М.: Художественная литература, 1986. С. 121-290.
98.Ковальчук А. Художній простір як засіб психологізму (на матеріалі кримінальної прози” І.Франка). Слово і час. 2001. №7. С.7377.
99.Керлот Х. Словарь символов. М.: REFLbook, 1994. 608с.
100.Ожегов С. Словарь русского языка. М.: Русский язык, 1984. 797с.
101.Таланчук О. Українознавство. Усна народна творчість: Навч.-метод. посібник. К.: Либідь, 1998. 248с.
102.Глинський І. Твоє ім’я твій друг. К.: Веселка, 1985. 238с.
103.Фролова К. Про трагічне // Естетичні категорії в українській літературі. Трагічне і героїчне. Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1976. Вип.1. С.10 13.
104.Фролова К. Теория и методика применения эстетических категорий в литературоведческом анализе. Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1985. 100с.
105.Жулинський М. Добром нагріте серце // Літературна Україна. 1981, 4 грудня.
106.Сага Гр.Тютюнника // Панченко В. Енергія пошуку: літературно-критичні статті та нариси. К.: Радянський письменник, 1983. С. 121 156.
107.Философская энциклопедия. М.: Советская энциклопедия, 1970. 740с.
108.Кьеркегор С. Страх и трепет. М.: Республика, 1993. 383с.
109.Славянская мифология. Энциклопедический словарь. М.: Эллис Лак, 1995. 416с.
110.Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства. К.: Украінський письменник, 1995. 291с.
111.Славянские древности: этнолингвистический словарь в 5ти т. Т.1: АГ. М.: Международные отношения, 1995. 584с.
112.Трессидер Дж. Словарь символов. М.: ФАИР- ПРЕСС, 1999. 448с.
113.Философский энциклопедический словарь. М.: Инфра, 1997. 567с.
114.Юнг К.-Г. Проблемы души нашего времени. М.: изд. группа Прогресс”, Универс”, 1996. 336с.
115.Мельник В. Творчий шлях Гр.Тютюнника // Мельник В. Мужність доброти. К.: Дніпро, 1982. С.234271.
116.Семенчук І. Опис природи?” // Слово і час. 1991. № 12. С.2429.
117.Українські замовляння. К.: Дніпро, 1993. 309с.
118.Мороз Л. Пам’ять як вишневий цвіт” // Київ. 1991. №11. С.125128.
119.Шкловский Е. Трагедия утраченного детства // Детская литература. 1984.№2. С.8 12.
120.Фрейд З. Введение в психоанализ. М.: Наука,1989. 455с.
121.Фенько Н. Естетичні функції картин сновидінь у художніх творах українських письменників другої половини ХIХ ХХ століть: Дис. на здоб. наук. ст. канд. філолог. наук. Кіровоград, 1999. 163с.
122.Міфологема зав’язі в прозі Гр.Тютюнника // Нарівська В.Д. Національний характер в українській прозі 5070-х років ХХ століття. Монографія. Дніпропетровськ: Видво ДДУ, 1994. С.172 200с.
123.Новий завіт. Мінськ: Picorp, 1992. 486с.
124.Таран А. Зав’язь // Ранок. 1966. №7. С.11.
125.Дергаль Л. Дивак” Григора Тютюнника в контексті типологічно співзвучних творів // Григір Тютюнник. Тези доповідей республіканської науковопрактичної конференції, присвяченої 60річчю від дня народження письменника 56 грудня. Луганськ, 1991. С.1719.
126.Шевчук Вал. У царстві новели // Вітрила 82. К.: Дніпро, 1982. С.124138.
127.Захарчук І. Проекція дивака у творчості Григора Тютюнника // Дивослово. 1998. №10. С.912.
128.Симоненко В. Казка про Дурила // Лебеді материнства: Поезія, проза. Дніпропетровськ: Промінь, 1989. С.170 176.
129.Наривская В. Шукшин и Тютюнник (к проблеме национального характера) // Творчество В.Шукшина. Проблемы, поэтика, стиль. Вып.I Барнаул: Краевой музей истории литературы, искусства и культуры Алтая, 1991. С.174192.
130.Цветов Г. Литературная судьба шукшинских чудиков” // Шукшин В. Жизнь и творчество. Труды Краевого музея истории литературы, искусства и культуры Алтая. Вып. 2. Барнаул: Алтайский государственный университет, 1992. С.67 69.
131.Шевченко З. Творчість Григора Тютюнника у шкільному вивченні // Дивослово. 1997. №2. С.42-47.
132.Грабовська І. Проблема засад дослідження українського менталітету та національного характеру // Сучасність. 1998. №5. С.5870.
133.Вітренко Р. Григір Тютюнник: шлях правди і милосердя // Українська мова і література в школі. 1991. №11. С.2234.
134.Шевченко Г. Вічна загадка любові” // Радянське літературознавство. 1981. №7. С.16 24.
135.Лебедев А. Утешение для чудаков // Лебедев А. Обязанность жить: Статьи, литературные диалоги. М.: Советский писатель, 1987. С.108126.
136.Михеева И. Амбивалентность личности: Морально-психологический аспект. М.: Наука, 1991. 128с.
137.Шевченко А. Щастя і злощастя Григора Тютюнника // Радянське літературознаство. 1989. №10. С.1319.
138.Мороз Л. Талант человечности // Дружба народов. 1980. № 3. С. 253255.
139.Костомаров М. Закон Божий (Книга буття українського народу). К.: Либідь, 1991. 40с.
140.Крип’якевич І. Коротка історія України. Дніпропетровськ, Редакційно-видавничий відділ управління по пресі, 1992. 104с.
141.Платон. Сочинения. В 3-х т. М.: Мысль, 1970. Т.2. 611с.
142.Кант И. Сочинения. В 6-ти т. М.: Мысль, 1966. Т.5. 564с.
143.Михайлова А. Вічна загадка любові” Гр.Тютюнника в контексті любовних концепцій ХХ століття // Шістдесятництво як літературне явище: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Дніпропетровськ, 2000. С.29.
144.Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник / Бичко І.В., Табачковський В.Г., Горак Г.І./. К.: Либідь, 1994. 576с.
145.Аврахов Т. Художня спадщина Григора Тютюнника: спроби наукового осмислення й оцінки // Укр. мова і література в школі. 1990. №3. С. 13 17.
146.Дончик В. Зупинені миті. К.: Радянський письменник, 1989. 351с.
147.Гончар О. Твори: В 5ти т. К.: Видво художньої літератури, 1967. Т.5. 459с.
148.Шевченко А. Григір Тютюнник. День мій суботній. Повість. Вітчизна.1981. №11. с.17.
149.Ткач М. Дерево роду. К.: МПП Анфас, 1995. 111с.
150.Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. К.: Український письменник, 1993. 63с.
151.Костомаров М. Слов’янська міфологія. К.: Либідь, 1994. 384с.
152.Глинчак В. Зав’язь обіцяє урожай // Жовтень. 1968. №4. С.149.
153.Верлата Н. Роль художньої деталі в новелістиці Григора Тютюнника // Південний архів. Збірник наукових праць. Філологічні науки. Випуск VIII / Херсон: Айлант, 2000. С.3537.
154.Приходько І. Деталь у художній палітрі Григора Тютюнника // Григір Тютюнник. Тези доповідей республіканської науково-практичної конференції, присвяченої 60-річчю від дня народження письменника 5-6 грудня. Луганськ, 1991. С. 43 44.
155.Сулима М. Народна пісня в творчості Григора Тютюнника // Укр