ТВОРЧІСТЬ В’ЯЧЕСЛАВА ПОТАПЕНКА (ЕВОЛЮЦІЯ ПРОБЛЕМАТИКИ І ПОЕТИКИ) : ТВОРЧЕСТВО ВЯЧЕСЛАВА ПОТАПЕНКО (ЭВОЛЮЦИЯ ПРОБЛЕМАТИКИ И ПОЭТИКИ)

Короткий опис

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ
ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

НІКОЛЬЧЕНКО Марія Владиславівна

УДК 821.161.2-1/-6 Потапенко В.

ТВОРЧІСТЬ В’ЯЧЕСЛАВА ПОТАПЕНКА
(ЕВОЛЮЦІЯ ПРОБЛЕМАТИКИ І ПОЕТИКИ)

10.01.01 українська література

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник: КЕЙДА
Федір Федорович, доктор
філологічних наук, професор

Маріуполь − 2008

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ І. Ґенеза та естетична природа художнього мислення
В’ячеслава Потапенка 10
Розділ ІІ. Еволюція жанрово-стильових модифікацій
малої прози письменника 49
Розділ ІІІ. Драматургія В.Потапенка в літературно-мистецькому
процесі 112
3.1. Творча історія драми і трагедії письменника,
їх джерела та імпульси 114
3.2. Художні пошуки драматурга в комедійному жанрі 158
Висновки 171
Список використаної літератури та джерел 180

ВСТУП

Усебічне й ґрунтовне висвітлення історії українського письменства кінця ХІХ початку ХХ століття не перестає бути актуальною проблемою нашого літературознавства, незважаючи на те, що до наукового обігу вже повернено імена цілої плеяди митців, чия творчість раніше або фальсифікувалася, або згадувалася побіжно. Так, лише за останні роки з’явилася низка дисертаційних праць, у яких із позицій сьогодення з’ясовано художньо-естетичні й проблемно-філософські домінанти творчого доробку М.Яцківа, Любові Яновської, Є.Мандичевського, О.Плюща, Надії Кибальчич та інших. Тим часом існує нагальна потреба наукової ідентифікації творчості й інших письменників, які активно розбудовували літературний процес досліджуваної доби, до того ж, більша частина їхнього спадку ще об’єктивно не оцінена. До таких митців належить і В’ячеслав Опанасович Потапенко (1864 1937).
Його ім’я навряд чи відоме сучасному читачеві. Із різних причин творчість прозаїка та драматурга опинилася на периферії вітчизняного літературного процесу: художній доробок митця практично не осмислений критикою, а переважна частина його творів донині чекає на видавця. Однак уже те, що дійшло до широкого загалу, засвідчує: творчість В.Потапенка непроминальне явище в історії українського письменства. Він посідає помітне місце в ряду таких художників слова, як С.Васильченко, А.Тесленко, М.Левицький, В.Левенко, Д.Маркович, Т.Бордуляк, О.Катренко тощо, у чиїй творчості, за словами Наталі Шумило, абсолютизувалася потреба ...творення літератури про народ і для народу, хоча їхні творчі особистості, безперечно, зазнали впливу і новочасних мистецьких тенденцій” [252, 53].
У вітчизняній науці про літературу практично відсутні серйозні узагальнення письменницької індивідуальності В’ячеслава Потапенка, компетентне визначення її місця в літературному процесі зламу століть. Однак уже І.Франко завважував: ...тисячу раз обговорювані постаті набирають під його (В.Потапенка. М.Н.) пером чару новості, вбиваються нам у пам’ять” [234, 519]. На оригінальність і високу художність оповідань прозаїка з народного побуту” вказував також С.Єфремов в Історії українського письменства” [109, 518]. А Наталя Шумило, характеризуючи прозу В.Потапенка в оглядовому аспекті, звернула увагу, зокрема, на специфіку персонажної системи його малої прози: герої письменника це вже не стільки ідеалізовані, як зрослі в особливих усамітнених умовах типи. І водночас вони контрастують із нігілістичними тенденціями у творах пізніх традиціоналістів” [252, 206]. Принагідно згадує деякі оповідання Потапенка В.Оліфіренко, порушуючи питання про потребу введення творів цього талановитого митця (як і інших письменників-українців, які пов’язали своє життя з Кубанню) до шкільної програми з української літератури [186, 30].
Ці перші поодинокі кроки на шляху до розкриття репрезентованої Потапенком художньої моделі буття виявилися, на жаль, останніми. Отже, очевидною є потреба повернення і до літературного життя, і до наукового обігу ще однієї талановитої, незаслужено забутої постаті. Літературознавче дослідження доробку митця покликане поглибити уявлення про рух проблематики та поетики вітчизняного письменства помежів’я ХІХ ХХ століть явища складного, неоднозначного й непотлумаченого з належною вичерпністю. Ця обставина, з нашого погляду, зумовлює актуальність теми дослідження. Сьогочасність роботи визначається також тією непересічною роллю, яку відігравала творчість митця в процесі розбудови української малої прози, драматургії, у національному письменстві окресленої доби загалом.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами темами. Роботу виконано на кафедрі української філології Маріупольського державного гуманітарного університету, до комплексних наукових і навчальних планів якої входить проблема дослідження естетичних концепцій, зокрема, романтичних і реалістичних, на сучасному етапі літературознавчого аналізу художнього твору в руслі наукової теми Актуальні проблеми української літератури і фольклору”.
Тема дисертації скоординована на засіданні бюро Наукової ради з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України (протокол № 4 від 14 грудня 2004 р.)
Мета дослідження виконати системний аналіз художнього масиву малої прози та драматургії В.Потапенка; визначити домінантні ознаки проблематики і поетики, специфіку ідейно-естетичної сфери творчості письменника; показати її місце й значення в літературному процесі.
Реалізація зазначеної мети передбачає розв’язання таких завдань:
- з’ясувати світоглядні домінанти В.Потапенка шляхом вивчення життєвих принципів, ідеалів, переконань, особливостей національного світобачення митця;
- розкрити коло художньо освоєних письменником проблем та ідейно-естетичні концепти його творчості;
- дослідити специфіку жанрових форм і композиційних структур прозового та драматургічного доробку В.Потапенка;
- розглянути реалізмоцентричні вектори творчості прозаїка та драматурга; виокремити первні модерністської стилістики в ній;
- виявити найпоказовіші риси образної системи, особливості моделювання конфліктів, прийоми сюжетотворення та засоби характеротворення;
- окреслити основні стильові прийоми та їхню художньо-функціональну роль у досліджуваних текстах;
- адекватно ідентифікувати місце В.Потапенка в процесі розвитку української прози і драматургії кінця ХІХ перших десятиліть ХХ сторіччя.
Об’єктом дослідження є художньо-оповідний і драматургічний доробок В.Потапенка, що вивчається поглиблено. Як дотичним матеріалом послуговуємося публіцистикою, епістолярієм і ліричними творами письменника. У процесі дослідження використано переважно рукописи автора.
За предмет дослідження правлять: проблемна сфера, естетична природа, жанрово-стильова специфіка малої прози та драматургії В.Потапенка, зосібна твори, новаторські в досліджуваному аспекті, що вкладаються в художні системи романтизму, реалізму й раннього модернізму.
Методи дослідження ґрунтуються на провідних положеннях української філологічної школи та рецептивної естетики. Тому, відповідно до поставлених завдань, у різних частинах роботи дисертантка застосовує біографічний, порівняльно-історичний, генетико-типологічний, системно-естетичний, компаративний, описовий та інші загальноприйняті методи теоретичного й емпіричного пізнання. У роботі проводиться історико-біографічний опис, проблемно-тематичне прочитання змісту творів у діалогічних зв’язках з історичною добою, використовуються прийоми зіставно-типологічного аналізу художніх текстів у силовому полі тогочасного письменства з перевагою герменевтики тексту, що зумовлюється специфікою особистісної інтерпретації мистецьких образів. У процесі дослідження застосовано теоретичний матеріал із філософських (М.Бердяєв, Ф.Ніцше, Х.Ортега-і-Гассет), культурологічних (М.Ігнатенко, В.Скуратівський, Р.Барт, М.Бахтін, Ю.Лотман), театрознавчих (Л.Курбас, Л.Танюк) праць, психологічних студій (К.Ґ.Юнг, Е.Фромм) тощо.
Теоретико-методологічну основу дисертації становлять історико- й теоретико-літературні праці вітчизняних учених І.Франка, С.Єфремова, О.Білецького, Віри Агеєвої, Людмили Грицик, А.Гуляка, Тамари Гундорової, Людмили Дем’янівської, І.Денисюка, В.Дончика, М.Жулинського, Людмили Задорожної, Г.Клочека, Ю.Коваліва, В.Кузьменка, М.Наєнка, Д.Наливайка, Соломії Павличко, Г.Семенюка, М.Сулими, М.Ткачука, С.Хороба, П.Хропка, В.Фащенка, П.Федченка, Ю.Шереха, Наталі Шумило, Г.Штоня, інших авторитетних дослідників українського літературного процесу.
Наукова новизна роботи. Цілісне й системне дослідження художнього масиву творчості В’ячеслава Потапенка (проза, драматургія, поезія, публіцистика) здійснюється вперше в українському літературознавстві. У дисертаційній праці на рівні мікроаналізу прокоментовано ідейно-тематичний зміст, жанрово-композиційну структуру, домінантні засоби образо- й характеротворення письменника, визначено реалізмоцентричні вектори та первні модерністської стилістики його творів, переважна більшість яких уводиться до наукового вжитку вперше. Художня спадщина митця вперше розглядається в літературному контексті доби як полістильова модель (романтизм, реалізм із ознаками неореалізму, неоромантизму, імпресіонізму, психологічного письма). У роботі представлено першу спробу комплексного прочитання формозмісту творів В.Потапенка, специфіки художнього інструментарію, мистецького світу письменника. Заакцентовані аспекти індивідуально-авторської поетики осмислюються в тогочасному літературному процесі як синкретична стильова модель, а мистецька самодостатність творів прозаїка та драматурга репрезентується крізь виміри домінантних критеріїв художності. У дисертації визначається місце і роль літературної спадщини В.Потапенка в розвитку вітчизняного письменства порубіжжя ХІХ ХХ століть. До наукового обігу вводяться деякі раритетні публікації та нові матеріали, що зберігаються у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України.
У дисертації представлено авторську концепцію розвитку літературної творчості В.Потапенка на тлі загальнолітературної семантики його часу. Дослідження жанрової, композиційної, стильової специфіки малої прози та драматургії письменника вважаємо певним внеском в історію й теорію літератури (з’ясування образотворчої функції сюжетики, композиційної структури малих прозових і драматичних форм). Матеріал, викладений у роботі, стане важливим для більш ґрунтовного усвідомлення проблеми традицій і новаторства, мистецької самореалізації літератора, еволюції проблематики й поетикальної сфери української прози та драматургії досліджуваного періоду.
Практичне значення одержаних результатів зумовлюється насамперед тим, що творчість В.Потапенка є оригінальним художнім явищем в українській культурі, вагомим внеском у літературний процес кінця ХІХ перших десятиріч ХХ століття. Матеріали і висновки дисертації мають значення для подальшого осмислення важливих літературознавчих проблем, пов’язаних із визначенням жанрово-тематичного розмаїття письменства доби fin de siecle, провідних мотивів і стильових здобутків вітчизняного мистецтва слова загалом.
Матеріал, викладений у роботі, може використовуватися в процесі викладання курсу історії української літератури, у спецкурсах і спецсемінарах, при написанні підручників, посібників, нових літературознавчих розвідок; у підготовці першого наукового видання творів В.Потапенка.
Апробація результатів дисертації. Роботу в повному обсязі обговорено на розширеному засіданні кафедри української філології Маріупольського державного гуманітарного університету (протокол № 01 від 15 червня 2007 р.). Ключові положення дослідження доповідалися на наукових і науково-практичних конференціях різних рівнів: Всеукраїнській науковій конференції студентів і молодих учених Українська культура: питання історії, теорії, методики” (Херсон, 24-25 березня 2005 р.); V Всеукраїнській науково-теоретичній конференції Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 14-15 жовтня 2005 р.); VІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 20-21 жовтня 2006 р.); V-VІІ підсумкових науково-практичних конференціях викладачів Маріупольського державного гуманітарного університету (Маріуполь, 2004, 2005, 2006 рр.).

Публікації. Основні результати дослідження викладено в 7 статтях, 4 із яких надруковані у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Із-поміж великої кількості оригінальних, розмаїтих талантів кінця ХІХ початку ХХ століття вирізняється постать В’ячеслава Потапенка письменника, чия творчість із різних причини опинилася на марґінесах національного літературного процесу. Нині ж маємо підстави твердити, що вітчизняне літературознавство збагатилося невідомими раніше матеріалами, що свідчать про непростий життєвий і творчий шлях несправедливо забутого митця, в особі якого, за спостереженнями С.Єфремова, українське письменство має симпатичного, талановитого робітника” [109, 178].
Творчий доробок В.Потапенка справді вагомий: мала художня проза (оповідання, нариси, ескізи), публіцистика, драматургія (драми, лібрето опер, трагедія, комедії, драматичні етюди). На превеликий жаль, усі драматичні твори письменника дотепер зберігаються в рукописах, за винятком сцени-монологу (авторська ідентифікація) Король Лір”. Потапенко був і непоганим поетом, свідченням чого є його лібрето опер Ісус і Сатана”, Гетьман Мазепа” і Ярослав (Осмомисл) князь Галицький”. Поетичні твори автора, що також зберігаються у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України, свідчать, що він плідно спирався на творчий досвід класиків української літератури Т.Шевченка, П.Куліша, Л.Глібова. Віднайдені нами поодинокі зразки епістолярію додають нових рис до творчого портрету митця. Заслуговує на увагу й ще один бік творчого обдаровання цієї непересічної особистості В.Потапенко був актором, учасником відомих театральних труп, працював із корифеями українського театру М.Кропивницьким, М.Старицьким, П.Саксаганським, М.Садовським.
Реставрація подробиць життєвого шляху В.Потапенка, як із нашого погляду, слугує глибшому розумінню витоків та еволюції його творчості, з’ясуванню процесу становлення світоглядних, естетичних уподобань літератора. У роботі вперше відтворено картину життя і творчості письменника. Як свідчить дослідження, доля оригінального белетриста й драматурга кінця ХІХ початку ХХ століття склалася трагічно (смерть у застінках НКВС), що, вочевидь, і спричинилося до його забуття.
Про творчість В.Потапенка літературознавцями сказано вкрай мало, хоча в його доробку знайшли відбиття провідні тенденції тогочасного українського письменства. Чи не найприкметнішою ознакою прозової спадщини письменника є майстерність у відображенні внутрішнього світу особистості. Орієнтуючись на європейські художні традиції, В.Потапенко, як і інші вітчизняні митці, сміливо втручався в суспільне життя, продукував індивідуальні художні прийоми, методи, що тяжіли до осягнення неповторного у своїй складності внутрішнього світу, психології та моралі особистості. Його герої це здебільшого не ідеалізовані, а доволі сильні, оригінальні типи, становлення яких відбувалося в складних суспільних умовах. Неординарність художнього мислення письменника робить його творчість одним із помітних явищ в історії української літератури.
Мистецький доробок Потапенка в царині малої прози включає оповідання, казки і фрагментарні форми (ескізи, нариси). Спостерігаємо тут органічне поєднання рис реалістичного канону українського письменства з модерними впливами, що загалом було характерним для літератури зламу минулих століть. Народницька проза белетриста цілком відповідає вимогам до народництва”, які сформулювала Тамара Гундорова. Як засвідчили спостереження, Потапенко-прозаїк переважно традиціоналіст, що активно еволюціонував від літератури для народу” до літератури про народ”. Розглядаючи творчість письменника під кутом зору естетичних пошуків доби, помічаємо, що він не відмовлявся від селянської тематики: болючі проблеми українського села, трагедія особистості хлібороба на тлі складних соціальних обставин домінують майже в усіх надрукованих прозових творах письменника (Чарівниця”, На нові гнізда”, Перша карна справа”, Злодій”, Чабан”), де художньо змодельовано життєві катастрофи селянства. Фрагментарні форми (Чубатий”, Над кручею”) в контексті селянської тематики зафіксовують змінність вражень, переживань, роздуми над природою людської душі, сенсом людського буття, викликають у читача відповідну реакцію, настрій. У зображенні українського села В.Потапенко творчо послуговувався й художнім досвідом Г.Квітки-Основ’яненка з характерним для нього наближенням до розмовно-побутового мовлення та етнографічного побутописання.
Досліджуючи спадщину В.Потапенка, звертаємо увагу на ту обставину, що він зазвичай удавався до розробки тем, які вже висвітлювалися у творчості Б.Грінченка, Панаса Мирного, А.Тесленка, С.Васильченка, В.Винниченка та інших митців. Проте за природою свого таланту він найближче стояв до М.Коцюбинського. Загалом, у прозі митця знайшли відбиття мотиви, актуальні для творчості багатьох літераторів зламу віків. Маємо на оці, скажімо, відтворення граничного відчаю особистості в ситуації соціальної безвиході, зображення об’єктивної зумовленості подій і суб’єктивних настроїв, духовних чи психологічних зламів, поворотних моментів у людській долі і под.
У деяких оповіданнях (наприклад, Чарівниця”) Потапенко репрезентує романтичну концепцію жіночого характеру. Героїня твору Марися людина вольова, незалежна, а тому прагне до вільного виявлення своїх почуттів. Їй притаманні цілісність натури, безкомпромісність, багатий емоційний світ (як і персонажам Олени Пчілки, Наталі Кобринської, Ганни Барвінок, І.Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Грицька Григоренка тощо). Письменник передає народні уявлення про дівочу долю, красу, жіночу природу, тяжіючи водночас до оприлюднення концепції модерної особистості пристрасної, гордої, непідвладної, яка повсякчас балансує між власним почуттям і громадськими приписами (М.Коцюбинський Тіні забутих предків”, Ольга Кобилянська У неділю рано зілля копала”).
У дисертації констатуємо, що митець-патріот завжди переймався проблемами збереження духовності рідного народу. Прикметною в цьому плані є його стаття Рідна мова”, поштовхом до написання якої слугували дедалі активніші вияви російського великодержавного шовінізму. Те, що боліло письменникові, що було знаковим для всього українства, він виклав у формі твору-протесту, твору-інвективи різкого, гнівного виступу. У жанровому вимірі цей твір можна дефініціювати як промову”, послання”. Загальна його настроєвість позначена емоційністю, саркастичністю, риторичністю, характерними для імпресіоністичного потоку свідомості, коли переплітаються, зіштовхуються і вибухають різні здебільшого полярно протилежні думки. Потапенко дискутує з героєм роману І.Тургенєва Рудін”, один із персонажів якого з презирством називає Україну Хохландією”.
Ескіз В українській школі” перегукується з багатьма творами вітчизняних авторів зламу століть. В.Потапенко по праву посідає помітне місце серед таких митців, як С.Васильченко, А.Тесленко, Уляна Кравченко, Надія Кибальчич, які художньо змоделювали життя сільської інтелігенції вчителів. Характерно, що прозаїк удався до спроби відійти від усталених тенденцій зображення реалій учительського буття. Він заакцентовує нову грань проблеми сільського вчительства: морально-етичним підґрунтям діяльності української школи мусить стати передусім національна ідея, а викладання тут повинне здійснюватися рідною мовою.
В.Потапенко звертався також до теми історичного минулого українського народу, обравши для цього форму нарису (Чубатий”). Це дало можливість використати різноманітні образотворчі засоби, з-поміж яких художня деталізація в характеротворенні, індивідуалізація персонажів, описи природи. У нарисі Химка” письменник протиставляє моральні приписи й граничний егоїзм псевдоінтелігентів порядності, здатності до самопожертви простих і неосвічених людей.
Осібне місце (насамперед у жанрово-тематичному аспекті) посідають нариси, які письменник ідентифікує як казки (Жаби (Казка старого кота)” та Казка старого кота”). Ці твори можна віднести до нарисів-притч, популярних у другій половині ХІХ на початку ХХ століття, коли в художньому відображенні життя важливу роль відігравала притчева образність (образи-алегорії, образи-ідеї, образи-архетипи, образи-символи). Як і неоромантики, В.Потапенко використовував традиційні сюжети, мотиви й образи язичницької та християнської міфології (Ісус, Сатана, Перун, водяники тощо). Цим прикметні як прозові, так і драматичні твори літератора. Творчість письменника органічно вливається в річище естетичних пошуків вітчизняної літератури зламу віків новизною тематики, глибинним психологізмом, майстерністю словесного живопису, музичністю мови.
У творчому доробку прозаїка є низка творів, де широко використовуються художні принципи суміжних мистецтв, зокрема живопису. Так, Над кручею” В.Потапенко дефініціює як ескіз. Це є вказівкою на фрагментарність, мініатюрність зображення, обмеженого певними рамками. Таке визначення жанру твору дало можливість письменникові увиразнити романтичну настроєвість твору, показати крихкі межі між реальним та ірреальним світом. Це ж наближає творчу манеру прозаїка до народнопоетичної традиції. Талант Потапенка-пейзажиста яскраво виявився в нарисі Дніпр”, де оприлюднено неприховане захоплення письменника красою великої й могутньої ріки. Автор майстерно використовує контрасти від спокійного плину Дніпра влітку до смертоносного буяння весняної повені.
Розмаїття художніх підходів до показу реалій життя було загалом характерним для українського мистецтва помежів’я віків. Уважаємо, що одним із проявів таланту письменника є вміння творити полістилічну літературу. Йдеться про органічний сплав реалізму в зображенні дійсності з глибоко почуттєвим, імпресіоністичним малюнком, що має на меті віддзеркалення миттєвих вражень, мінливості настроїв, неминучості трагічної розв’язки (Чарівниця”, Над кручею” та ін.). У його творах спостерігається переплетіння елементів різних стильових напрямів романтизму, символізму, імпресіонізму, реалізму, що було характерним для творчості багатьох письменників періоду зламу століть. Це виявляється насамперед у зображенні подій та осіб уривчастими, неначе розрізненими штрихами, що, проте, цілком відповідає авторському задумові, в розповіді не стільки власне про явище, скільки про ефект, враження, ним викликане тощо.
Як відомо, одним із важливих засобів збагачення літератури аспектом, перш за все національним, є фольклоризм. Уснопоетична творчість для письменника це ключ до духа українського народу” (Ю.Шерех). Традиції культури етносу завжди були вагомим чинником оживлення” як тематики, так і поетики мистецтва слова. Література спирається на фольклор як на поетико-етичну традицію, повсякчас переосмислюючи її. У такому активному сприйнятті традиції продовжується розвиток самої національної культури. Фольклорна образність у творчості В.Потапенка зреалізовується на різних рівнях аксіологічному, ідейно-тематичному, сюжетно-композиційному, персонажному, мовному. Власне кажучи, маємо справу з сукупністю образів усної поезії, асимільованих індивідуально-авторським світоглядом, що знайшли творчу матеріалізацію в художньому світі письменника.
В оповіданні В.Потапенка Я нікого не їм” спостерігаємо органічний тематичний і емоційний зв’язок із новелою М.Коцюбинського Подарунок на іменини”. Ці твори різні за сюжетом, однак близькі за ідейним спрямуванням. Через відтворення світосприймання й психології дитини обидва автори безапеляційно засуджують будь-яке насильство.
На загал, у малій прозі автора простежуються провідні тенденції розвитку вітчизняного письменства минулого зламу віків. Маємо на оці, хоча б заміну спокійної неквапливої оповіді, характерної для старого” прозового епосу, експресивними формами викладу в жанрах оповідання, ескізу, нарису. У прозовій спадщині письменника, окрім того, добре помітними є такі новаторські риси, як увага до проблем філософсько-етичного плану, тяжіння до психологічного аналізу індивідуальних характерів персонажів, проникнення в специфіку суспільної, масової психології. Герої В.Потапенка це здебільшого не ідеалізовані, а вже достатньо сильні, оригінальні особистості, становлення яких відбувалося в нових суспільних умовах.
Перу В.Потапенка належить і понад двадцять п’єс (за авторським визначенням драми, трагедія, драматичні етюди, опери (лібрето), комедії, сцена-монолог), що донині зберігаються в рукописах, чекаючи на свого видавця. Як драматург митець формувався ще в 1880-х роках, коли служив у театральній трупі М.Старицького, який усіляко заохочував до драматургічної творчості молодих авторів. У співавторстві з ним В.Потапенко написав драму За друга” (переробка п’єси Василь і Галя” В.Бондаренка), поставлену 1887 року. Драматичні твори письменника в загальнохудожньому сенсі ґрунтуються на кращих традиціях українського класичного мистецтва.
Із погляду авторки, є підстави вважати творчість Потапенка-драматурга генетично пов’язаною як із національною дійсністю, так і з виходами” на загальнолюдські виміри. З упевненістю стверджуємо, що драматург був добре обізнаний зі здобутками вітчизняної та світової класики. Саме це дало йому змогу сформувати у своїх творах оригінальний художній світ. У п’єсах митця виокремлюються такі домінантні художні ознаки: розробка історичної та етико-філософської проблематики; опрацювання морально-світоглядних конфліктів; психологізація й інтелектуалізація зображуваного; епізація (масштабність у відтворенні життєвих реалій, багатоконфліктність стосунків між дійовими особами) та ліризація (емоційна напруга колізій, поетизація діалогів, монологів і навіть ремарок, лірична забарвленість характерів дійових осіб) драматичної дії; розмаїття драматургічних прийомів індивідуалізації; зв’язок із фольклором, побутом, морально-етичними приписами українського народу; наявність мелодраматичних ефектів і публіцистичності; тяжіння до модерністського світовідчуття.
П’єси автора відзначаються розлогістю проблемно-тематичної сфери, екзистенційним підходом до осмислення людського буття, різножанровістю (в тому числі наявністю малих форм). Для драматичних творів автора характерний особливий тип персонажа, смислова насиченість експресивного конфлікту. Найпоказовіший у п’єсах Потапенка психологічний конфлікт, що віддзеркалює процеси внутрішньої сфери дійової особи, яка перебуває у протиборстві з навколишнім середовищем і з самою собою. Драматург дотримується як реалістичних, натуралістичних, так і неоромантичних, імпресіоністичних світоглядно-естетичних засад, зчаста тяжіє до змалювання незвичайного центрального персонажа. У драматургії митця добре відчувається романтична традиція, пов’язана з уснопоетичною творчістю українського народу. Розлогі ремарки свідчать про те, що письменник майстерно володіє прийомами епізації; ремарки, по суті, є ретроспективними коментарями.
Письменник моделює події різних історичних епох. Герої минулих часів, що прикметно, постають не лише як історичні діячі, а й як звичайні люди зі своїми проблемами кохання, зради, страждань через підступні дії заздрісників, із прагненням до щастя (драма Мазепа”, лібрето опер Гетьман Мазепа”, Ярослав (Осмомисл) князь Галицький”, історично-драматичний етюд Перед волею”). У драмах митця простежуємо й своєрідне потлумачення біблійних образів Ісуса Христа, Іуди, Сатани (опера Ісус і Сатана”, трагедія Іуда”).
П’єси В.Потапенка ґрунтуються переважно на глибоких соціальних протиріччях (За друга”, Круча”, Так гомонів Дніпр”, Чад”, драматичний етюд Микола Кларич”). Характерним у його драматургії є звернення до нової для нашої літератури теми існування мешканців міського дна” (сцена-монолог Король Лір”, драма Падучі зорі”). Ці п’єси прикметні яскравими виявами імпресіоністського й символістського світовідбиття; вони одні з найяскравіших виявів таланту драматурга.
Вважаємо, що В. Потапенко істотно збагатив і українську комедію. Використовуючи мотиви творів попередників, він змодельовує оригінальні сюжети й колізії. Такими, скажімо, є близькі до творів І.Карпенка-Карого й М.Старицького комедії Козир”, Тихі верби”. Більшість комедійних творів драматурга можна назвати власне комедіями лише умовно, позаяк вони тяжіють до жанру мелодрами (Чого тополі шелестять”, В старі роки”, Приболоток”). Дещо осібно стоїть комедія Горицвіт”, у якій автор намагається змоделювати ситуацію в українському селі часів Гетьманату Скоропадського другого етапу Національно-демократичної революції в Україні (29 квітня 14 грудня 1918 року).
Вважаємо, що в особі В’ячеслава Потапенка українська література збагатилася ще одним оригінальним талантом. Його творчість органічно вписується в колоритний контекст вітчизняного письменства кінця ХІХ першої чверті ХХ століття. Неординарність художнього мислення, трагізм долі митця роблять його творчість одним із помітних явищ в історії національного письменства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

1. Агеєва Віра. Поетеса зламу століть: Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації. К.: Либідь, 1999. 262 с.
2. Агеєва В.П. Стильові моделі імпресіонізму в українській прозі першої половини ХХ століття: Автореферат дис. доктора філологічних наук / НАН України, Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. К., 1995. 32 с.
3. Агеєва В.П. Українська імпресіоністична проза. К.: Наук. думка, 1994. 384 с.
4. Антологія модерної української драми / Редактор, упорядник і автор вступних статей М.Л.Залеська-Онишкевич. К. Едмонтон -Торонто, 1998. 533 с.
5. Антологія українського оповідання: В 4-х т. К.: Держлітвидав УРСР, 1960. Т. 1. 575 с.; Т. 2. 581 с.
6. Антонович Д. Триста років українського театру. 1619 1919 та інші праці / Д.Антонович та інш. / Підготовка текстів, редагування і передмова докторів філологічних наук Г.Ф.Семенюка та Л.С.Дем’янівської. К.: ВІП”, 2003. 418 с.
7. Аристофан. Комедії. К.: Держвидав художньої літератури, 1956. 277 с.
8. Арістотель. Поетика. К.: Мистецтво, 1967. 238 с.
9. Астаф’єв О. Ліричний образ: типове і загальнолюдське // Слово і час. 1990. С. 67-73.
10.Бабишкін О. Боротьба за реалізм в українській літературі кінця ХІХ початку ХХ ст. К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1961. 179 с.
11.Банковська Н. Про романтичне мислення // Слово і час. 1990. № 1. С. 52-61.
12.Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетьманства. Репринтное издание 1903 г. К.: Час, 1993. 656 с.
13.Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: Пер. с фр. / Сост., общ. ред и втуп. ст. Г.К.Косикова. М.: Издательская группа Прогресс”, Универс”, 1994. 616 с.
14.Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 444 с.
15.Безпечний І. Теорія літератури. Торонто, 1984. 279 с.
16.Белый А. Символизм как миропонимание. М.: Республика, 1994. 528 с.
17.Бердяев Н.А. Самопознание (опыт философской автобиографии). М.: Книга, 1991. 446 с.
18.Бернадська Н.І. Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція: Монографія. К.: Академвидав”, 2004. 368 с.
19.Білецький О. Жанри драматичних творів // Українська мова та література в школі. 1966. - № 11. С.21-37.
20.Бовсунівська Т. Феномен українського романтизму. К.: Вид-во Нора - принт”, 1997. 155 с.
21.Бондарєва О.Є. Драматизм міфу і міфологізм драми: Монографія. Херсон: Персей, 2000. 188 с.
22.Борщак І., Мартель Р. Іван Мазепа: Життя й пориви великого гетьмана: Пер. з фр. / Упоряд. Л.Ю.Копань. К.: Рад. письменник: Журн. Київ”, 1991. 316 с.
23.Бровко І. та інші. Аналіз літературного твору: Посібник для вчителів. К.: Рад. школа, 1959. 166 с.
24.Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні українські народні погляди та вірування. К.: Довіра, 1993. 414 с.
25.Бурляй Ю. Основи літературно-художньої критики. К.: Вища школа, 1985. 247 с.
26.Буряк Б.С. Художній ідеал і характер. К.: Дніпро, 1967. 327 с.
27.Васильченко С. Оповідання. Повісті. Драматичні твори. К.: Наук. думка, 1988. 594 с.
Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури
імені Т.Г.Шевченка НАН України
28.Довідки про реабілітацію та перепоховання В’ячеслава Опанасовича Потапенка. Фонд 142. Од. зб. 39 (4 документи).
29.Потапенко В. Ведмідь та бджоли. Байка. Краснодар. 20.VІІ.1926. Фонд 142. Од. зб. 4. 1 арк.
30.Потапенко В. В старі роки. Комедія на 5 дій. 1924. Фонд 142. Од. зб. 26. 84 арк.
31.Потапенко В. В степах України. Комедія на 4 дії. Б/д. Фонд 142. Од. зб. 30. 23 арк.
32.Потапенко В. В українській школі. Ескіз. Б/д. Фонд 142. Од. зб. 36. 23 арк.
33.Потапенко В. Гетьман Мазепа. Історична опера в 6 діях. І.1928. Фонд 142. Од. зб. 31. 45 арк.
34.Потапенко В. Горицвіт. Комедія на 3 дії. V.1929. Фонд 142. Од. зб. 29. 50 арк.
35.Потапенко В. Грицькова бляха. Байка. Краснодар. 1.ХІ.1932. Фонд 142. Од. зб. 5. 2 арк.
36.Потапенко В. Дніпр. Нарис. 22.ІІ.1935. Фонд 142. Од. зб. 6. 7 арк.
37.Потапенко В. До рідного краю. Вірш. Краснодар. 22.ІІ.1934. Фонд 142. Од. зб. 2. 1 арк.
38.Потапенко В. За друга. Драма на 5 дій. Краснодар. 1923. Фонд 142. Од. зб. 14. 69 арк.
39.Потапенко В. З пахучого степу. Комедія на 5 дій. 1927. Фонд 142. Од. зб. 25. 75 арк.
40.Потапенко В. Ісус і Сатана. Опера на 2 дії. 01.ІХ.1926. Фонд 142. Од. зб. 32. 23 арк.
41.Потапенко В. Иуда. Историческая трагедия в 1 действии. Краснодар. 03.ІV. 1933. Фонд 142. Од. зб. 20. 21 арк.
42.Потапенко В. Казка старого кота. Нарис. Б/д. Фонд 142. Од. зб. 8. 10 арк.
43.Потапенко В. Казка старого кота. Жаби. Нарис. 12.ХІІ.1927. Фонд 142. Од. зб. 7. 10 арк.
44.Потапенко В. Козир. Комедія на 4 дії. Краснодар. 04.ІІІ.1922. Фонд 142. Од. зб. 22. 58 арк.
45.Потапенко В. Круча. Драма на 5 дій. Катеринодар. 12.ХІІ.1922. Фонд 142. Од. зб. 13. 104 арк.
46.Потапенко В. Лист до Єфремова С.О. 7.ХІІ.1901. Фонд 120. Од. зб. 96. 2 арк. (1 чистий).
47.Потапенко В. Лист до Єфремова С.О. 30.Х.1902. Фонд 120. Од. зб. 397. 2 арк. (1 чистий).
48.Потапенко В. Лист до Єфремова С.О. 9.VІІ.1903. Фонд 120. Од. зб. 398. 2 арк. (1 чистий).
49.Потапенко В. Лист до Єфремова С.О. 6.ІІ.1903. Фонд 120. Од. зб. 399. 2 арк.
50.Потапенко В. Лист до редактора Літературно-наукового вісника”. І.ІІІ.1906. Фонд 78. Од. зб. 1035. 2 арк.
51.Потапенко В. Мазепа. Історична драма у 5 діях і 6 відмінах. 5.ІХ.1905. Фонд 142. Од. зб. 12. 50 арк.
52.Потапенко В. Мати. Вірш. Краснодар. 2.ХІ.1932. Фонд 142. Од. зб. 5. 1 арк.
53.Потапенко В. Микола Кларич. Драм. етюд на 1 дію. Краснодар. 1923. Фонд 142. Од. зб. 15. 22 арк.
54.Потапенко В. На роковини Т.Г.Шевченка. Вірш. Краснодар. 20.І.1907. Фонд 142. Од. зб. 1. 1 арк.
55.Потапенко В. Падучі зорі. Драма в 5 діях. 06.1928. Фонд 142. Од. зб. 17. 65 арк.
56.Потапенко В. Перед волею. Історично-драматичний етюд на 2 дії. Краснодар. 15.ІІ.1929. Фонд 142. Од. зб. 19. 39 арк.
57.Потапенко В. Під ці склепіння спокійні. Вірш. Краснодар. 12.V.1936. Фонд 142. Од. зб. 3. 2 арк.
58.Потапенко В. Посмертний спів Івану Котляревському. Вірш. Б/д. Фонд 43. Од. зб. 135. 1 арк.
59.Потапенко В. Приболоток. Комедія на 4 дії. Х.1928. Фонд 142. Од. зб. 27. 69 арк.
60.Потапенко В. Рідна мова. Стаття. Б/д. Фонд 142. Од. зб. 10. 7 арк.
61.Потапенко В. Так гомонів Дніпр. Драма в 2 діях. 14.ХІІ.1928. Фонд 142. Од. зб. 18. 59 арк.
62.Потапенко В. Тихі верби. Комедія в 5 діях. ІІ.1921. Фонд 142. Од. зб. 28. 86 арк.
63.Потапенко В. Химка. Нарис. Б/д. Фонд 142. Од. зб. 11. 7 арк.
64.Потапенко В. Чад. Драма на 5 дій. 4.V.1926. Фонд 142. Од. зб. 16. 57 арк.
65.Потапенко В. Чого тополі шелестять? Комедія на 4 дії. Краснодар. 12.ХІІ.1920. Фонд 142. Од. зб. 24. 84 арк.
66.Потапенко В. Я нікого не їм. Оповідання. Б/д. Фонд 142. Од. зб. 35. 23 арк.
67.Потапенко В. Ярослав (Осмомисл) князь Галицький. Опера в 5 діях і 7 одмінах. Музика Микола Васильєв. 01.ХІІ.1926. Фонд 142. Од. зб. 33. 36 арк.
68.Винниченко В. Студент // Краса і сила. К.: Дніпро, 1989. С. 467-473.
69.Виткалов В.Г. Українська культура: сторінки історії ХХ-го століття. Рівне: Ліста, 1997. 433 с.
70.Вік (1798-1898). Т. 1 (Українська поезія від Котляревського до останніх часів). К.: Друк. Петра Барського, 1902. 494 с.
71.Вік (1798-1898). Т. 2 (Українська проза від Квітки до 80-х роковин ХІХ в.). К.: Друк. Петра Барського, 1902. 584 с.
72.Вік (1798-1898). Т. 3 (Українська проза з 80-х років ХІХ ст. до останніх часів). К.: Друк. Петра Барського, 1902. 568 с.
73.Володарі гетьманської булави: Історичні портрети. / Автор передмови В.А.Смолій. К.: Варта, 1994. 560 с.
74.Вороний М. Твори. К.: Дніпро, 1989. 687 с.
75.Гаєвська Л.О. Морально-естетична проблематика української новели кінця ХІХ початку ХХ століть. К.: Наукова думка, 1981. 127 с.
76.Гаршин В.М. Избранное. М.: Правда, 1984. 415 с.
77.Гачев Г. Содержательность художественных форм (Эпос. Лирика. Театр). М.: Просвещение, 1968. 304 с.
78.Гегель Г.В.Ф. Эстетика: В 4-х т. М.: Искусство, 1971. Т.3. 322 с.
79.Гиршман М. Литературное произведение. Теория и практика анализа. М.: Высш. школа 1991. 160 с.
80.Гнатюк М., Громовенко Л., Семака Л., Скорульская Р., Стус Д., Удовик С. 100 великих украинцев. М.: Вече; К.: Орфей”, 2001. 584 с.
81.Гнідан О.Д. Історія української літератури ХІХ початку ХХ ст. Практичні заняття. К.: Вища шк., 1987. 160 с.
82.Гоголь Н.В. Собрание сочинений: В 6 т. М.: Гос. из-во худ. лит-ры, 1959. Т. 3. 336 с.
83.Горболіс Л. Потенціал героїв прози Тимофія Бордуляка // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. Вип. 24. Ч. 1 / Редкол.: А.В.Козлов (відп. ред.) та ін. К.: Акцент, 2006. С. 18-30.
84.Грабович Григорій. До історії української літератури (Дослідження, есе, полеміка). К.: Критика, 200