Драматургія Івана Дніпровського: стиль, проблема характеру. Соціально-історичний контекст : Драматургия Ивана Днепровского: стиль, проблема характера. Социально-исторический контекст

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМЕНІ Т.Г.ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

УДК 821.161.2-2.09

Скорина Людмила Вікторівна

Драматургія Івана Дніпровського:
стиль, проблема характеру.
Соціально-історичний контекст

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник кандидат філологічних наук Мовчан Р.В.

Київ - 2002

Зміст

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. Пошуки нового героя”: знахідки й втрати 15

РОЗДІЛ ІІ Поетика характеротворення в Яблуневому полоні”
І.Дніпровського 79

РОЗДІЛ ІІІ Художня концепція особистості в експериментальній драмі 143

ВИСНОВКИ 187

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 192

ВСТУП
Одним із важливих завдань, що стоїть нині перед українським літературознавством, є створення цілісної концепції української літератури ХХ століття. Зробити це можна лише за умови переосмислення усталених підходів до аналізу фактів літературного процесу. У другій половині 80-х років ХХ століття завершився період, коли літературознавство і критика, за висловом Ю.Шереха, зливалися з принципом партійності” і забезпечували дві суто політичні потреби: ідеологічний контроль усієї мистецької творчості і позірну перевагу соцреалізму над усіма іншими можливими її видами” [192,96]. А проте й нині ще дається взнаки традиція хрестоматійного” підходу до історії української літератури. Змінився хіба що хрестоматійний” підбір імен: замість активних творців соцреалізму на п’єдесталі опинилися репресовані митці та письменники-емігранти. Зауважені В.Дончиком на початку 90-х років доконечна необхідність вивчення всіх ланок літературного процесу, безплідність клаптикового”, дозувально-цензурного підходу”, потреба відновлення єдності і цілісності національного організму нашої культури” [37,9] й сьогодні залишаються актуальними. Особливо, коли йдеться про творчість письменників, котрих завжди обминали увагою, зараховуючи до категорії другорядних”. До них слід зараховувати й І.Дніпровського.
Традиційно історія культури (й літератури) розглядається як історія створення шедеврів. Не заперечуючи вагомості естетичного чинника, варто підкреслити, що художнє життя суспільства не складається лише з вершинних досягнень: сфера мистецтва гнучко реагує на запити та смаки всіх соціальних прошарків і тому достатньо пропонує твори, покликані задовольняти чисельні потреби буденної свідомості Якщо оцінювати твір не лише з точки зору власне естетичних критеріїв новизни мови, оригінальності форми, авторської манери, але і спробувати побачити в ньому феномен соціальної психології свого часу, ніщо у такому випадку в історії художнього процесу не виявляється випадковим чи незначним” [100,87-88].
Отже, якщо зважати на це твердження, то вивчення літературного процесу 20-30-х років ХХ століття буде неповним без дослідження творчості Івана Дніпровського одного з фундаторів ВАПЛІТЕ, популярного свого часу прозаїка і драматурга. Митець устиг зробити небагато, але ж вагомість його творчості визначається не кількістю написаного. Невиліковна хвороба, несприятливі суспільні обставини не дали йому можливості реалізувати всі творчі задуми, розвинути літературний хист на повну силу, але й те, що він встиг опублікувати, є помітною сторінкою в контексті т.зв. розстріляного відродження”.
Значення творчості І.Дніпровського в процесі становлення української драматургії ХХ століття потрібно належно оцінити. В умовах, коли репертуар театрів не відзначався різноманітністю та високим мистецьким рівнем, Любов і дим” та Яблуневий полон” були вагомим внеском в українську драматургію. Вбачаємо також нагальну потребу в спростуванні штампів на зразок співець-служитель правлячої ідеології” або ж безапеляційних тверджень про те, що доля не подарувала І.Дніпровському такого хисту, як його друзям (М.Кулішеві та М.Хвильовому). Він довго мав про себе перебільшені уявлення, хоч насправді світив запозиченим світлом” [103,123]. На нашу думку, доцільніше вести мову про трагедію потенційно талановитого митця, що змушений був піти кон’юнктурним шляхом.
Важливість вивчення драматичного доробку І.Дніпровського не обмежується потребою створення цілісної концепції розвитку української літератури ХХ століття, а й має певну самоцінність з огляду на важливість висвітлюваних проблем та мистецький рівень творів. Перші кроки драматурга в пошуку нових засобів художньої образності пов’язані з експресіонізмом, згодом він еволюціонував від ліричної драми” (О.Білецький) до проблемної, параболічної” драматургії. Цікава в творах І.Дніпровського постановка питань революційного гуманізму” та ідейного фанатизму борців за нові соціальні цінності, а також дослідження психології роздвоєної особистості. Враховуючи ці особливості, маємо можливість всебічно проаналізувати драми І.Дніпровського в контексті української літератури 20-30-х років ХХ століття, визначити їх стильову домінанту. Крім того, вивчення поетики характеротворення на прикладі творчості окремого письменника дозволяє осмислювати способи і прийоми зображення людини в їх цілісності, нерозривному зв‘язку з авторською концепцією особистості, а також робити узагальнення стосовно внутрішніх процесів розвитку літератури.

Стан опрацювання проблеми в науково-критичній літературі
Сьогодні зацікавлені читачі можуть скористатися незначною кількістю праць, присвячених вивченню творчості І.Дніпровського (що в свою чергу обумовлює актуальність даного дисертаційного дослідження). Здебільшого це вступні статті до видань творів письменника 1964, 1965 та 1985 років, розділи монографій, де з’ясовуються особливості розвитку української драматургії 20-30-х років ХХ століття та окремі статті науковців. Більшість матеріалів, автори яких змушені були послуговуватися соціологічним підходом до поцінування літературних явищ, містять лише загальний огляд творчості І.Дніпровського. В них найчастіше предметом наукової обсервації ставали проблеми жанрової та стильової своєрідності п’єс. Проблема характеротворення перебувала здебільшого поза увагою дослідників. Необхідно зауважити, що літературознавці зосереджувалися на двох драмах (Любов і дим” та Яблуневий полон”). На нашу думку, на глибше вивчення заслуговують і драми Шахта Марія” та Останній главковерх”.
Мусимо зазначити, що до середини 80-х років І.Дніпровському не надто щастило на безсторонніх і максимально об’єктивних інтерпретаторів його творчості. У 20-30-х роках (або спогадах про цей час) про драматургію письменника часто висловлювали судження або й присуди переважно в зв’язку з конкретними виставами, тобто на підставі різноманітних режисерських чи акторських інтерпретацій [24], [101], [116], [190]. Драми І.Дніпровського побіжно згадуються в працях Ю.Смолича[163], В.Коряка [97], І.Шевченка [190] та ін.
Ю.Смолич згадує про драми І.Дніпровського в журнальному огляді Драматичне письменство наших днів”. Предметом аналізу є твори Любов і дим” та Яблуневий полон” (стаття написана в 1927 році). Критик зупинився докладніше на першій драмі, оскільки вона, по-перше, досі є одиноким твором на цю тему. Господарче будівництво досі не відбито в драматургії” [163,165], по-друге, це перша спроба, досить вдала, прищепити українській драматургії експресіоністичні прийоми” [163,165]. Менше уваги приділено Яблуневому полону”. Ю.Смолич фіксує відхід драматурга від експресіоністичних прийомів, домінування ліричного струменя в побудові п’єси.
В.Коряк робить першу спробу системного дослідження творчості І.Дніпровського. Окремими штрихами окреслюючи віхи біографії митця, літературознавець визначає головні віхи творчості, пропонує схему, яка згодом була визнана канонічною: початок 20-х років поетична творчість, середина 20-х зацікавлення драматургією (до наукового обігу крім згадуваних п’єс додатково залучається й Шахта Марія”), кінець 20-х початок 30-х перехід до прози. Підхід В.Коряка відверто критичний. Він констатує в творчості І.Дніпровського суто інтелігентський підхід” до висвітлюваних проблем, надмірну психологізацію”.
У переліку перших критиків, котрі відгукнулися рецензіями на твори І.Дніпровського, назвемо й Я.Савченка. Перший з них рецензія на драму Любов і дим” цікава передусім з огляду на те, що автор її намагався оцінити не тільки ідейну наснаженість”, але зосередився передусім на художній стороні” твору. Серед позитивів” названо майстерність діалогу (він стислий, економний). Окремі сцени, вважає рецензент, вдалися І.Дніпровському дуже добре (як-от сцена на базарі і фінальна ритмізована, поглиблена психологічно). Натомість драматургові рекомендовано попрацювати над психологічним мотивуванням поведінки дійових осіб, воно є дуже спрощене, здебільшого спирається на поверхову логіку зовнішніх фактів”. Шкодить загальному враженню, констатує Я.Савченко, й певна містичність” (наприклад, у сцені, коли на території заводу з’являється Ленін, у поведінці Божевільного робітника), статичність дії, недостатньо чітко окреслена особистісна колізія Іри (драматург прискорив і звульгаризував її за шаблоном схематизації”).
Можна відзначити, що ця невеличка рецензія була на той час чи не єдиною спробою поєднати соціологічний аналіз твору з т.зв. формальним”. Через два роки у 1928 у рецензії на збірку оповідань І.Дніпровського Заради неї” Я.Савченко продемонстрував відмінний підхід. Вона показово ілюструє функціонування того різновиду (чи стилю) літературної критики, котрий у трактуванні Ю.Шереха отримав назву критики нагляду”. Керуючись вульгарно-соціологічним розумінням функцій мистецтва, представники такої критики намагалися визначити корисність чи шкідливість” твору на відповідному етапі класової боротьби” [192,9]. Ключ до інтерпретації рецензент знайшов у репліці одного з персонажів оповідання Наяда”: Навіть коли настане комуна і біле місто дві проблеми розв’язуватиме людство: проблему злочину і проблему пола. Першу воно розв’яже, а другу запам’ятайте: на жіночій проблемі повіситься людство, на шибениці полу буде його останнє зітхання” [46, 265]. Всі твори, вміщені у збірці, розглянуті крізь призму висвітлення проблеми статі” і визнані шкідливими, адже тут відсутній соціологічний еквівалент” та нові герої”, а натомість діють дегенерати, декласовані, розхляпані інтелігенти-містики і юродиві, святоші, що носяться зі своєю порожньою душею, нудять світом і утворюють статеві проблеми” [157,115]. Ці звинувачення стали відповіддю на прагнення І.Дніпровського досліджувати психологію особистості в складних умовах світової та громадянської воєн.
Але найповніше означені тенденції виявилися у рецензії О.Гренера на збірку оповідань Ацельдама”. Це не просто рецензія, а серйозне політичне звинувачення, автор якого не потребував навіть вишукувати у творах письменника якісь компрометуючі деталі чи підтекст. Раз-по-раз у тексті невеличкої рецензії з’являються ярлики: творча метода письменника (дрібнобуржуазна за своїм характером) не має нічого спільного з діялекто-матеріялістичною методою пролетарської літератури”, звідси рефлексологічний підхід”, ”підкреслюваний біологізм”, ”механістичне заперечування ролі свідомості”, ”ідеалізм, містика, романтична деклямація”. На довершення рецензент зауважує, що такий показ війни викривлений і не має нічого спільного з вказівками Леніна, об’єктивно допомагає класовому ворогу всіляко затушовувати справжню суть війни”, ”письменник в покорі схиляється перед війною, не можучи її пояснити й зробити відповідні висновки, як то годилося б революційному письменникові” [35,113]. О.Гренер цілковито ігнорує позицію автора, його задум, переконливо виголошений у фрагменті статті Тебе ради, мистецтво”. Вишукуючи політичний зміст”, критик принципово не помічає могутній гуманістичний пафос, що пронизує збірку, своєрідну експресивну манеру письма.
Після смерті І.Дніпровського його твори були вилучені з бібліотек і потрапили до спецсховищ. Прикра мовчанка тривала до початку хрущовської відлиги”. Однією з вагомих праць, що з’явилися друком у 60-70-х, в котрій принагідно аналізується і творчість І.Дніпровського, є монографія Н.Кузякіної Нариси української радянської драматургії”. Це дослідження відзначається глибоким осмисленням аналізованого матеріалу, широким залученням архівних даних. А проте, з’являються й тут надмірно заідеологізовані оцінки. Авторка намагалася відшукати у творчості І.Дніпровського прикмет згубного впливу перебування у ВАПЛІТЕ (наголошуючи, між іншим, на тому очевидному факті, що письменник з більшим бажанням опрацьовував теми, пов’язані з подіями революції та громадянської війни, аніж теми, пов’язані з сучасністю, якимись глибоко інтимними, внутрішніми симпатіями був у минулому, в добі революційного виру” [103,90]). Намагаючись пояснити цей факт, дослідниця констатує: Очевидно це було пов’язане з тим, що ряд явищ сучасності був незрозумілий драматургові, деякі інші він просто не сприймав, вважаючи їх виразом певних процесів переродження” радянського ладу. Дослідниця звертає увагу й на особливості творення авторської концепції особистості, визнаючи недоречними романтизацію роздвоєних” героїв та лірико-імпресіоністичну манеру змалювання образів, оскільки це робить самі постаті героїв непереконливими. До того ж образи позитивних героїв, які виступають як виконавці кари за зраду душевно черстві, грубі і примітивні. Мимоволі виникає співставлення явно не на користь героїв обов’язку”[103,91]. Н.Кузякіна приділяє увагу й характеристиці окремих драм І.Дніпровського. Наприклад, зауважує типологічну спорідненість п’єси Любов і дим” з романом Ф.Гладкова Цемент”; намагається пояснити відсутність характерів” у драмі українського митця (у цьому полягає найбільша вада” твору) специфікою експресіоністської поетики тощо.
Кон’юнктурний підхід до трактування творчості І.Дніпровського наявний і в книжці О.Килимника (Романтика правди. Питання романтики в українській радянській літературі”[87;78]) та вступній статті до видання творів І.Дніпровського 1966р. Її автори В.Лесин та О.Романець визнають той факт, що І.Дніпровський відіграв помітну роль у літературному житті 20-30-х років ХХ століття, але разом з тим констатують, що не всі пошуки письменника були вдалими. У складній літературній боротьбі він інколи робив і хибні кроки, іноді вдавався до модерністських викрутасів, натуралістичного копіювання фактів, копирсання в тонкощах душі” людини”[109,67].
Драматургія І.Дніпровського стає предметом аналізу й у книжці Й.М.Кисельова Драматурги України” [90]. Літературознавець акцентував увагу на фактах історико-літературного плану, намагався простежити витоки зацікавлення І.Дніпровського драматургією (головним стимулом він вважав вплив М.Куліша та полеміку з приводу шляхів розвитку української драматургії). На думку дослідника, драмам І.Дніпровського властива злободенність проблематики, підкреслений мелодраматизм, загостреність, часом незвична форма драматичних картин і образів” [90,296].
Без сумніву, в більшості випадків наявність неадекватних інтерпретацій пояснюється цілком усвідомленою настановою критиків, котрі намагалися віднайти у творах крамольні” чи суголосні сьогоденню ідеї. Додамо також, що інколи й сам автор давав підстави для цього. Характерною ознакою творчості І.Дніпровського є підкреслено об’єктивістський (безсторонній”) підхід до зображення поведінки персонажів, відсутність прямих” авторських оцінок.
Діаспорна критика до аналізу творчості І.Дніпровського зверталася значно рідше, обмежуючись вивченням доробку репресованих митців, або ж тих, хто й за межами України зумів зберегти свою національну ідентичність. У контексті розглядуваної теми можемо згадати хіба що статтю Ю.Бойка, присвячену роздумам з приводу оповідання І.Дніпровського Заради неї” [19,145]. Побіжно згадує про І.Дніпровського і Ю.Луцький [114].
Ми розглянули лише окремі критичні виступи з приводу творчості І.Дніпровського. Здебільшого давніші. Мусимо зазначити, що за останнє десятиліття з’явилися нові спроби, нові підходи, пов’язані з процесом демократизації суспільних відносин в Україні. Ця демократизація вплинула й на літературознавство, вона похитнула основи тоталітарного підходу до поцінування літературних явищ, стимулювала дослідження творчості репресованих та призабутих письменників (у тому числі й І.Дніпровського), застосування новітнього методологічного інструментарію (структуралістського, постструктуралістського, психоаналітичного, феміністичного тощо).
Вагомий внесок у вивчення творчості І.Дніпровського зробив М.Наєнко. За сприяння літературознавця у 1985 році було видано книжку вибраних творів письменника, згодом було надруковано низку статей. Нові підходи до вивчення творчості І.Дніпровського вчений продемонстрував зокрема, в академічному виданні Історії української літератури ХХ століття”. Аналізуючи всі пласти доробку письменника, літературознавець докладніше зупиняється на розгляді драматургії, звертаючи увагу й на відоміші, й на невідомі твори (наприклад, драму Останній главковерх”). Намагаючись уникнути вульгарно-соціологічних стереотипів, дослідник орієнтується на загальнолюдські цінності та естетичний критерій [136, 137, 138,139]. У середині 80-х років М.К.Наєнко фактично повернув творчість І.Дніпровського українському читачеві, стимулював дослідницький інтерес до вивчення маловідомих сторінок української драматургії 20-30-х років.
Розглядаючи проблему стильової своєрідності, М.К.Наєнко відзначає домінування романтичних інтонацій у творчості І.Дніпровського, відзначає психологічно наснажене письмо”, зацікавлення поетикою контрастів”, асоціативне багатство словесного малюнка”. Аналізуючи драму Останній главковерх”, дослідник спирається на творчі принципи Б.Брехта, зауважуючи, що це посилання не випадкове, оскільки оновлення драматичного мистецтва у ХХ столітті, яке пов’язують з іменем німецького драматурга, відбувалося майже одночасно в багатьох літературах” [136,18].
Принагідно драматургія І.Дніпровського стала предметом дослідження в монографіях І.Михайлина [130], М.Кудрявцева [102], Г.Семенюка [160], дисертаційному дослідженні А.Матющенко [125], проза митця у дисертаційному дослідженні В.Явтушенка [201]. Опрацьовано частину архівних матеріалів (публікації Р.Мовчан [133]). На початку 90-х років з’явилися друком листи, уривки щоденників, автобіографія І.Дніпровського. Проте й нині лишається актуальною потреба знайти ключ розуміння”, без якого твори сприйматимуться площинно-примітивно, без якого постійно існує ризик одновимірного, тобто спрощувального підходу до багатогранної спадщини митця.
Наукова новизна дисертації визначається, з одного боку, тим, що в ній здійснюється спроба з позицій сьогодення осмислити складний і сповнений протиріч період розвитку української драматургії і творчості І.Дніпровського як невід’ємної її частини; а з іншого боку, тим, що в роботі використовується сучасний методологічний інструментарій, різні підходи до інтерпретування літературних явищ (психоаналітичний, біографічний, компаративний). Авторка робить акцент на системному дослідженні творчості І.Дніпровського, залучаючи мемуарно-біографічну літературу, показуючи взаємозв’язок драматургії, прози та ліро-епосу. До наукового обігу залучається низка невідомих архівних матеріалів (щоденники, записники, листи І.Дніпровського, рукописи драми Останній главковерх”).
Метою дослідження, таким чином, є заповнення певного вакууму, що має місце в дослідженні української драматургії 20-30-х років ХХ століття. Авторка прагне показати ступінь активності І.Дніпровського в пошуку стилю, своєрідних образів та колізій, визначити новизну проблем, що висвітлюються, їхню актуальність, пояснити причини слабкості п’єс, що не витримали іспит часом.
Поставлена мета передбачає розв’язання ряду дослідницьких завдань:
- визначити стильову домінанту драматургії І.Дніпровського;
- окреслити літературне та соціально-історичне тло творчості митця;
- з’ясувати складники та джерела авторської концепції особистості, особливості інтерпретування митцем поняття нова людина”;
- дослідити особливості використання письменником засобів та прийомів розкриття внутрішнього світу людини у драматичному творі;
- зрештою визначити місце творчості І.Дніпровського в українській драматургії 20-30-х років ХХ століття.
Методологічною основою дослідження є праці з загальних проблем історії та теорії літератури, зокрема ті, що з’ясовують смислове наповнення терміну літературний характер”. Так, історія формування літературознавчого поняття досліджувалася за творами Аристотеля [11], Дідро [38], Лессінга [110], Гегеля [31] та ін. Цінний матеріал для дослідження цього аспекту проблеми містять праці А.Анікста [5,6,7,8,9], Б.Зінгермана [81]. В сучасному літературознавстві проблемами художньої характерології займалися М.Жулинський [75], Л.Гінзбург [32], С.Бочаров [22], В.Фащенко [171], З.В.Кирилюк [88], Б.Буряк [23] та ін. Особливості характеротворення в драмі стали предметом дослідження зокрема в монографіях В.Є.Халізєва [178] та В.Волькенштейна [25].
Основоположним у дисертації визнається принцип історизму: всі художні твори досліджуються у зв’язку з часом їх написання, у контексті літературного процесу означеного періоду. У роботі використані естетичний та компаративний методи дослідження. Частково застосовуються також психоаналітичний та біографічний методи, що гарантує, за твердженням Г.М.Сивоконя, ідентичне і доцільне багатогранне прочитання літератури як текстографії”, твору й творчості не відчужених від особи творця, живої і цікавої, значної особистості, а, навпаки, трактованих у цілісності і своїй неповторності” [161,14].
Практичне значення роботи. Тези й висновки роботи можуть знайти застосування при створенні праць з історії української літератури ХХ століття, при читанні курсу Історія української літератури. 20-30-ті роки ХХ століття” на філологічних факультетах університетів та педагогічних інститутів, при проведенні спецкурсів з української драматургії та історії театру. Матеріали дисертації допоможуть учителям при викладанні в школі літературного процесу цього періоду безпосередньо в програмному курсі української літератури, а також на факультативних заняттях.
Дисертація є частиною необхідної науково-дослідної роботи в напрямку поглибленого вивчення спадщини І.Дніпровського і загалом української літератури ХХ століття.
Апробація роботи. Окремі розділи дослідження, вся робота в цілому обговорювалися на засіданнях відділу української літератури ХХ століття Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України. Результати дослідження були апробовані на республіканських, міжвузівських науково-теоретичних та науково-практичних конференціях (1998, 1999, 2000, 2001 рр.), а також у вузівському навчально-виховному процесі. Окремі положення роботи знайшли своє відображення в публікаціях, вказаних у авторефераті.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів та висновків.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Спираючись на результати проведеного дослідження, можемо зробити висновки про стильову своєрідність та особливості характеротворення в драматургії І.Дніпровського.
Пошуки митцем індивідуального стилю відбувалися в силовому полі українського модернізму. Антиреалістична спрямованість послідовно виявлялася в усіх творах драматурга, зокрема в п’єсі Любов і дим”. Традиціоналістській” п’єсі М.Куліша (97”), І.Дніпровський протиставив модерну” драму, намагаючись актуальний зміст утілити в найбільш відповідну художню форму. На зміну жорсткому реалізму” мав прийти новий стиль. Таким стилем для І.Дніпровського став експресіонізм. Перегуки між експресіоністською драматургією та твором І.Дніпровського очевидні (пошуки нового героя”, зацікавлення проблемами людина-техніка”, людина-маса”, телеграфне мовлення” тощо). Разом з тим маємо відзначити, що на творчість І.Дніпровського суттєво вплинули ідеологічні чинники. Йдеться про диктат пролетарської ідеології, що його письменник так і не зміг подолати. Стильова палітра Яблуневого полону” віддзеркалює наявність двох типологічно близьких компонентів експресіонізму і неоромантики. Драма І.Дніпровського Останній главковерх” відзначається новаторським підходом до вирішення проблеми стилю. Письменник органічно засвоює здобутки експресіонізму, вибудовуючи цій основі власний стиль. Пошуки драматурга близькі до брехтівської теорії епічного театру.
З-поміж чинників, що визначають особливості індивідуального стилю письменника, визначальна роль належить характеротворенню. Ідейним осердям авторської концепції особистості є пошуки нового героя”. Ця драматична фігура присутня вже в першій драмі Любов і дим”. Дослідження визначальної в драмі теми заліза передбачає виявлення двох структурних компонентів: 1 залізо як річ” це техніка, завод, машини, уособлення індустріалізації; 2 залізність як властивість” комплекс рис, притаманних новій людині”. В переліку подібних характеристик: рішучість, бездушність, непоступливість, саможертовність, жорстокість, фанатична віра тощо. Кремінь”, ”криця”, ”залізо” виступають матеріальним адекватом психіки подібних персонажів. Саме таким уявлявся новий герой” українським письменникам, що творили в 20-30-х роках ХХ ст.
Драматична фігура нової людини” є історично та соціально зумовленою. Цей антропологічний тип виникає, по-перше, під впливом міської техногенної цивілізації, що показово продемонстрував німецький філософ О.Шпенглер у праці Занепад Європи”, по-друге, це пов’язане зі специфікою суспільно-історичного розвитку України (подіями першої світової та громадянської воєн, революції, що зумовило домінування мілітарних рис”). Відповідно, авторська увага зосереджується на проблемі людина і техніка”. І.Дніпровський намагався з’ясувати небезпечний вплив технократичного світогляду на розвиток суспільства (це виявляється в запереченні історичного минулого України, намаганні змінити навколишнє середовище відповідно до сьогоденних потреб, створити новий, залізний світ, керований десятками тисяч інженерів”, бронзову Україну, одягнену в бетон і залізо”).
В першій драмі письменника започатковується ще одна тенденція, наявна в подальшій творчості. І.Дніпровський багато уваги приділяє творенню різнопланових колоритних жіночих образів. У їх переліку:
- кіт у чоботях” нежіночна жінка”, беззастережно віддана ідеї. У своєму запереченні жіночих слабкостей” (врода, емоції) вона перетворюється на істоту без статі (Шура в драмі Любов і дим”, Таня в Яблуневому полоні”);
- жінка-вамп”, фатальна жінка” (до характеристик такого типу тяжіють Ярославна у Яблуневому полоні”, Рита і Лариса Львівна у драмі Шахта Марія”);
- ідеальна” жінка, романтична героїня, втілення авторського ідеалу. Окремі риси цього драматичного амплуа наявні в образі Іви. Це краща жінка”, хранителька й продовжувачка життя, уособлення ніжності”, ”радості”, ”щастя”, яка не має нічого спільного ані з товаришкою”, ані з жінкою-рабинею”.
Наявність у першій драмі митця огріхів в характеротворенні (надмірна декларативність, статичність, схематичність окремих дійових осіб) зумовлена позаестетичними впливами. Ідейна настанова змушує І.Дніпровського відступати від художньої правди, підмінюючи дійсне бажаним. Це стосується характеристик персонажів, що є носіями ідей більшовизму.
Яблуневий полон” твір про долю приватної” людини, яка в складних історичних умовах намагається обстоювати своє право на щастя. Замість залізного” лицаря революції в центрі твору опиняється інша драматична фігура роздвоєна особистість” або ж особистість з пошкодженою структурою свідомості” (А.Лоренцер). Характерною прикметою індивідуальної манери І.Дніпровського є увага до психології маргінальних персонажів. В цьому випадку корисним видається звернення до психоаналітичного інструментарію, що дозволяє виявити джерела авторської концепції особистості (життєвий досвід письменника; окремі архетипні образи закорінені в колективному підсвідомому; вплив суспільних чинників та літературного оточення : М.Куліша, М.Хвильового, Л.Курбаса та ін.).
Головний герой драми Зіновій переживає трагічну неможливість вибору: він не може ані позбутися людського образу в собі, ані скинути нав’язану обставинами маску командира” й стати вільним та щасливим. Екзистенційний простір Яблуневого полону” інфернальний світ, в якому заперечується можливість самовияву особистості, її життєдіяльність обмежується виконанням суспільно корисних функцій. Найважливішими в семантичному полі твору є архетипні образи жертвопринесення й смерті. Саме завдяки жертвопринесенню відбувається формування залізного лицаря революції”. Драматург демонструє процес переродження нової героя”, що долає людський образ” в собі й готовий на будь-які вчинки заради втілення ідеї.
Шлях від Любові і диму” до Яблуневого полону” це еволюція від твору, де діяли схеми”, абстрактні постаті, що складаються з самих молекул ентузіазму”, до драми, де діють цікаво схарактеризовані, психологічно переконливі персонажі.
Якщо Яблуневий полон” презентує долю приватної людини”, то в Останньому главковерху” авторська увага зосереджується на перипетіях життя публічної особистості”. Ідейно-естетичним осердям драми є проблема людина в історії”. Персонажі драми близькі до конкретних історичних осіб, проте не слід їх беззастережно ототожнювати. І.Дніпровський відмовляється від прямого називання дійових осіб, адже його драма не історична хроніка, а художній, значною мірою узагальнений документ епохи”. В цьому випадку ми ведемо мову не про традиційне реалістичне характеротворення, а про т.зв. характерологічну умовність”, коли персонаж окрім психологічного має інший вимір філософський.
Аналізуючи використовувані драматургом засоби та прийоми характеротворення, приходимо до висновку про те, що найуживанішими є поведінка персонажа й мовна характеристика. Носіями індивідуалізуючих ознак є: інтонація, лексичні (наприклад, наявність слів-лейтмотивів, лексем, належних до певної групи професіоналізмів, діалектизмів, історизмів, релігійної чи суспільно-політичної лексики, емоційно маркованих лексем, просторіччя) та граматичні особливості мовлення (нормативність, наявність/відсутність навмисне спотворених словоформ), синтаксичне оформлення тощо. Значне навантаження має використання засобу видимої мови душі”. Доречно використовує драматург прийом взаємохарактеристики. Помітне тяжіння до лаконічності, подекуди афористичності характеристик, частим є використання засобу ампліфікації.
Портретні характеристики в драмах І.Дніпровського є гранично лаконічними, найчастіше автор використовує форму абстрактного портрету. Скупість описів зовнішності дійових осіб можемо пояснити особливостями авторського задуму та специфікою жанру. Традиційно мало уваги приділяє автор характеротворчому потенціалу різнорідних деталей. Доволі часто І.Дніпровський для початкової” характеристики персонажів добирає промовисті літературно-художні антропоніми (ймення, що вказують на національну приналежність персонажа, ставлення до нього інших дійових осіб, або ж антропоніми характеристичні” такі, що відображають особливості його внутрішнього світу). Інколи при цьому застосовується прийом самоназивання” коли персонаж сам” добирає собі найбільш відповідне прізвисько, як-от Сатана чи Анатема. Зрідка І.Дніпровський використовує додаткові засоби характеризуючі монологи, щоденникові записи; прямі авторські характеристики майже відсутні (навіть інформацію про особливості зовнішності, речовинні деталі автор переносить з ремарок безпосередньо у діалоги персонажів).
Паралельно з дослідженням внутрішнього світу конкретної особистості драматург осмислює проблеми масової психології, зокрема психології натовпу (в драмі Любов і дим”) та етнопсихології (в Яблуневому полоні”).
Творчість І.Дніпровського невід’ємна частина літературно-мистецького життя України 20-30-х років. Його перші п’єси з’явилися тоді, коли драматургія перебувала в кризовому стані, театр потерпав від репертуарного голоду”. Письменник збагачував тематику, дбав про модернізацію драматичної форми, намагався сприяти відходу української драматургії від традицій етнографічно-побутового реалістичного театру на ширші світові обрії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агєєва В. Соціалістичний реалізм: злиття чи уніфікація // Прапор.-1989.-№11.-С.174-180.
2. Агєєва В. Жінка в пожовтневій прозі: парад стереотипів // Слово і час.-1991.-№6.-С.23-26.
3. Агєєва В. Українська імпресіоністична проза.-К.: Наукова думка,1994.-220с.
4. Агеєва В. Проза Миколи Хвильового і літературний експресіонізм початку ХХ століття // Українська література в системі літератур Європи і Америки (ХІХ-ХХ століття).- К.,1997.-С.179-200.
5. Аникст А.А. Теория драмы от Аристотеля до Лессинга. История учений о драме.- М.: Наука,1967.-456 с.
6. Аникст А. История учений о драме: Теория драмы на Западе в первой пол. ХІХ века. Эпоха романтизма.-М.:Наука, 1980.-344с.
7. Аникст А.А. Теория драмы на Западе во второй половине Х1Х века.-М.: Наука,1988.-505 с.
8. Аникст А.А. История учений о драме: Теория драмы от Гегеля до Маркса.- М.: Наука,1983.-287 с.
9. Аникст А.А.Шекспир. Ремесло драматурга.-М.: Сов. писатель,1974.- 608 с.
10. Антоненко-Давидович Б.Д. Твори: У 2 т.- К.: Дніпро,1991.-т.1.-747с.
11. Арістотель. Поетика / Пер. Бориса Тена. Вст. ст. К.Кобова.- К.: Мистецтво,1967.-134 с.
12. Багрій Р. Джіммі Хіггінс”: українська експресіоністична авангардистська драма // Слово і час.-1994.-№7.-С.67-74.
13. Барка В. Експресіоністична проза Ігоря Костецького// Сучасність.-1963.-№5.-С.40-46.
14. Белей Л.О. Українська літературно-художня антропонімія кінця ХVІІІ ХХ ст. /Дис. здобуття вч. ст. д-ра філол. наук.-Ужгород,1996.-393 с.
15. Бердяев Н. Самопознание: Опыт философской автобиографии.- М.: Мысль,1990.-220 с.
16. Білецький О.І. Літературні течії в Європі в першій чверті 20-го віку // Червоний шлях.-1925.-№11-12.-С.268-308.
17. Белецкий А.И. В мастерской художника слова // Білецький О.І. Зібрання праць: У 5 тт.-Т.3.-К.: Наукова думка,1966.-С.274-354.
18. Білецький І. Літературно-критичні статті / Упоряд., авт. приміт. М.Л.Гончарук.- К.: Дніпро,1990.-254 с.
19. Бойко Ю. Іван Дніпровський. Заради неї”// Бойко Ю. Вибране.-Т.1.-Мюнхен, 1971.-С.143-145.
20. Бондар І. Провидець українських хліборобів (Володимир Шемет у незакінченому романі І.Дніпровського Народе мій”) // Березіль.-1993.-№1.-С.157-161.
21. Бондарь В. Эх, Лавр Георгиевич. А ведь мог бы спасти Россию // Огонек.-1998.-№44.-С.11-15.
22. Бочаров С. Характеры и обстоятельства // Теория литературы: В 3-х кн.- М.:Наука,1962,- Кн.1.-С.312-451.
23. Буряк Б.Художній ідеал і характер.-К.: Дніпро,1967.-328с .
24. Василько В. Театру віддане життя. [Спогади].-К.:Мистецтво,1984.-407 с.
25. Волькенштейн В. Драматургия / Изд. 5-е, доп. - М.:Сов. Писатель, 1969.-336 с.
26. Вороний М.К. Театр і драма: Зб. ст. / Упор. О.К.Бабишкін.-К.: Мистецтво, 1989.-408 с.
27. Вуколов Н. Валькирия русской революции”// Эхо планеты.-1998.-№22.-С.26-32.
28. В’язовський Г.А. Світ художньої літератури.-К.:Дніпро,1987.-252 с.
29. Гаккебуш Л. Листи до І.Дніпровського.- ЦДАМЛМ України.- Ф.144.-Оп.1.-Од.зб.218.
30. Галан Я. Твори: У 3-х тт.-Т.1.-К.:Держлітвидав,1960.-539 с.
31. Гегель Г.В. Эстетика: В 4-х тт.- Т.1. М.: Искусство, 1968.-312 с.
32. Гинзбург Л.Я. О психологической прозе. - Л.: Сов. писатель, 1971.-464с.
33. Голубенко П. Хвильовий і Шпенґлер // Сучасність.-1963.-№5.-с.53-70.
34. Голубєва З.С. Микола Бажан. Нарис творчості.-К.: Дніпро,1984.-207с.
35. Гренер О. «Ацельдама» І.Дніпровського // Червоний шлях.-1932.-№4.-С.112-114.
36. Гундорова Т. Проявлення слова. Дискурсія українського модернізму. Постмодерна інтерпретація.- Львів: Літопис, 1997. - 298 с.
37. Двадцяті роки: літературні дискусії, полеміки / Упоряд. В.Г.Дончик.-К.: Дніпро,1991.-366с.
38. Дидро Дени. Эстетика и литературная критика / Пер. с фр. М.Черневич.-М.: Худ. литература,1980.-659 с.
39. Дніпровський І. Агріппіна Августа. Трагедія.- ЦДАМЛМ України.- Ф.144.-Оп.1.-Од.зб.111.
40. Дніпровський І. Ацельдама. - Харків: Рух.-85с.
41. Дніпровський І. Донбас. Поема.-Харків: Держвидав України, 1924.-80С.
42. Дніпровський І. Записи про війну. - ЦДАМЛМ України.-Ф.144.-Оп.1.-Од.зб.207.
43. Дніпровський І. Записна книжка з уривками творів.-ЦДАМЛМ України.-Ф.144.-Оп.1.-Од.зб.204.
44. Дніпровський І. Записна книжка із записами творчого і особистого характеру. - ЦДАМЛМ України.-Ф.144.-Оп.1.-Од.зб.205.
45. Дніпровський І. Записна книжка. - ЦДАМЛМ України.-Ф.144.-Оп.1.-Од.зб.-206.
46. Дніпровський І. Заради неї. - Харків, 1929.-228С.
47. Дніпровський І. Зошит з виписками літературного характеру.-ЦДАМЛМ України.-Ф.144.-Оп.1.-Од.зб.202.
48. Дніпровський І. Лист до І.Микитенка.- ЦДАМЛМ України.-Ф.144.-Оп.2.-Сп.30.
49. Дніпровський І. Листи до А.Любченка // Березіль.-1995.-№3-4.-С.173-174.
50. Дніпровський І. Листи до М.Куліша // Ваплітянський збірник / Вид.2.-Під ред. Ю.Луцького.-Канада, 1977.-С.170-173.
51. Дніпровський І. Листи до М.Куліша // Березіль.-1995.-№3-4.-С.170-173.
52. Дніпровський І. Листи до М.Могилянського // Березіль.-1995.-№3-4.-С.168-169.
53. Дніпровський І. Листи до О.М.Ковалівської.-ЦДАМЛМ України.-Ф.144.-Оп.1.-Од.зб.209.
54. Дніпровський І. Листи, посвідчення, довідки у справі відвідання шахт Донбасу. - ЦДАМЛМ України.-Ф.144.-Оп.1.-Од.зб.278.
55. Дніпровський І. Літературні стрічі (Пам’ятка для мемуарів).-ЦДАМЛМ України.-Ф.144.-Оп.2.-Од.зб.27.-92С.
56. Дніпровський І. Любов і дим. Рукопис.-ЦДАМЛМ України.-Ф.144.-Оп.1.-Од.зб.84.
57. Дніпровський І. М.Куліш.”97”// Червоний шлях.-1925.-№6-7.-С.335-336.
58. Дніпровський І. Марія.- ЦДАМЛМ України.-Ф.144.-Оп.1.-Од.зб.193
59. Дніпровський І. Останній главковерх.- Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України.- Фонд П.Б.Зенкевича.-Сп.25,26.
60. Дніпровський І. Останній главковерх.- ЦДАМЛМ України.-Ф.144.-Оп.1.-Од.зб.104.
61. Дніпровський І. Так , ми романтики // Універсальний журнал.-1929.-№5.-С.19.
62. Дніпровський І. Тебе ради, мистецтво (Фрагмент). ЦДАМЛМ України.-Ф.144.-Оп.1.-Од.зб.196.
63. Дніпровський І. Шахта Марія”.-Харків: Пролетар,1931.-98с.
64. Дніпровський І. Яблуневий полон.-К.:Дніпро,1964.-92с.
65. Дніпровський І. Яблуневий полон. Вибрані твори.-К.:Дніпро,1985.-359 с.
66. Дніпровський І. Яблуневий полон. Драма (Романтика).- ЦДАМЛМ України.-Ф.144.- Оп.1.-Од.зб.91.
67. Дніпровський І. Яким має бути кінець драми 97”? - ЦДАМЛМ України.-Ф.144.-Оп.1.-Од.зб.179.
68. Договір між Управлінням захисту авторських прав та театром ім. М.Заньковецької про постановку драми І.Дніпровського Останній главковерх”.- ЦДАМЛМ України.-Ф.144.-Оп.1.-Од.зб.297.
69. Дончик В. Український радянський роман. Рух ідей і форм.-К.: Дніпро,1987.-430с.
70. Еко Умберто. Поетика відкритого твору // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст./ За ред. М.Зубрицької.-Львів: Літопис, 1996.-С.408-417.
71. Еллан-Блакитний В. Поезії.- К.: Рад. письменник, 1964 .- 338 с.
72. Енциклопедія українознавства: В 11т./За ред. В.Кубійовича.-Т.10.-Париж-Нью-Йорк,1984.-983с.
73. Єфремов С.О. Щоденники, 1923-1929.- К.: ЗАТ Газета Рада”,1997.-848с.
74. Жулинський М. Його пером водила сама історія // Вітчизна.-1991.-№2.-С.60-63.
75. Жулинський М. Людина як міра часу. Концепція людини і проблема характеру в сучасній радянській літературі.-К.: Дніпро,1979.-275с.
76. Залеська-Онишкевич Л. Куліш і Брехт: самоспостереження героя та самоспостереження автора // Сучасність.-1992.-№1.-С.131-135.
77. Запровская А. Новое об експрессионизме в Германии // Литература и марксизм.-1924.-№4.-С.162.
78. Затонский Д. Эрих Мария Ремарк, или Двадцать лет спустя// Затонский Д. Художественные ориентиры ХХ века.-М.: Сов. писатель,1988.-С.313-348.
79. Зборовська Н. «Танцююча зірка» Тодося Осьмачки.-К.,1996.-64с.
80. Зборовська Н. На карнавалі мертвих поцілунків. Феміністичні роздуми.-Львів: Літопис,1999.-336с.
81. Зингерман Б. Очерки истории драмы ХХ века.- М.: Наука,1979.-392с.
82. Івченко М.Є. Робітні сили / Упоряд. і текстолог. підг. текстів С.А.Гальченка, В.О.Мельника.-К.: Дніпро,1990.-823с.
83. Ізер В. Процес читання: феноменологічне наближення // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст./ За ред. М.Зубрицької.-Львів: Літопис, 1996.-С.263-277.
84. Ірчан М. Твори : У 2-х тт.-К.:Дніпро,1987.-Т.1.-343с.
85. Камінчук О.А. Поетика української романтичної лірики (Проблеми просторової організації поетичного тексту).-К.: Наукова думка,1998.-160с.
86. Кендлер К. Драма и классовая борьба. Проблемы эпохи и конфликт в социалистической драме Веймарской республики-М.: Прогресс,1974.-352с.
87. Килимник О. Романтика правди. Питання романтики в українській радянській літературі.-К.: Радянський письменник,1964.-424с.
88. Кирилюк З.В. Искусство создания литературного характера .- К.: Вища школа, 1986.- 120 с.
89. Кисельов Й.М. Конфликты и характеры. Вопросы развития украинской советской драматургии. - М.: Советский писатель,1957.-341с.
90. Кисельов Й.М. Іван Дніпровський // Кисельов Й.М. Драматурги України. Літературні портрети.-К.: Дніпро,1967.-С.293-317.
91. Клочек Г.Д Поетика Бориса Олійника: Літературно-критичний нарис.-К.,1989.-332с.
92. Ковалів Ю.І. Романтична стильова течія в українській радянській поезії 20-30 рр. (М.Бажан, Ю.Яновський, О.Влизько, Л.Первомайський).-К.: Наукова думка,1988.-128с.
93. Кодак М. Психологізм соціальної прози.-К.: Наукова думка,1980.-161с.
94. Кодак М. Траєкторія баладного трагізму. Динаміка жанру: 20-30-ті роки.-Львів, 1999.- 44с.
95. Колоницкий Б. Загадка Керенского // Звезда.-1994.-№6.-С.161-171.
96. Копелев Л. Драматургия немецкого экспрессионизма.- В кн.: Экспрессионизм. Драматургия. Живопись. Графика. Музыка. Киноискусство / Сб. статей.-М.: Наука,1966.-С.37-83.
97. Коряк В. Українська література: Конспект.-3-є вид. - Харків: Пролетар, 1931.-405с.
98. Коцюбинський М. Твори: В 7 тт. К.: Наук. думка,1974.- Т.2. - 384 с.
99. Кравченко А.Є. Художня умовність в українській радянській прозі. К.: Наукова думка,1988.-128с.
100. Кривцун О.А. Историческая психология и художественный процесс // Психологический журнал.-1990.-№5.-С.86-97.
101. Крижицький Г.К. Випереджаючи час // Крижицький Г. Театральна Україна 20-х років-К.:Мистецтво,1984.-160с.
102. Кудрявцев М. Драма ідей в українській новітній літературі ХХ ст..-Кам’янець-Подільський: Oium,1997.-272c.
103. Кузякіна Н. Нариси української радянської драматургії.-Част.1.-К.: Радянський письменник,1958.-238с.
104. Кузякіна Н. Драматург М.Куліш.-К.: Радянський письменник,1962.-204с.
105. Кузякіна Н. Драматург І.Кочерга. Життя. П’єси. Вистави.-К.: Радянський письменник,1968.-260с.
106. Кузякіна Н. Листи І.Дніпровського до Л.Толстого // Слово і час.-1991.-№7.-С.35-38.
107. Кузякіна Н. Літературні портрети І.Дніпровського // Сучасність.-1992.-№3.-С.123-124.
108. Куліш М. Твори: У 2 тт.-К.,1990.-Т.1.-506с.,т.2.-876с.
109. Лесин В., Романець О. Драматургія І.Дніпровського // Дніпровський І. Яблуневий полон.-К.:Дніпро,1964.-С.3-17.
110. Лессинг Г.Э. Избранное.- М.: Художественная литература,1980.-545 с.
111. Лесь Курбас: Спогади сучасників / За ред. В.С.Василька.-К.:Мистецтво, 1969.-359с.
112. Лоренцер А. Археология психоанализа. Интимность и социальное страдание / Пер. с нем.-М.,1996.-304с.
113. Луначарский А. Георг Кайзер // Кайзер Г. Драмы.-М.,1923.-С.3-26.
114. Луцький Ю. Літературна політика в Радянській Україні. 1917-1934.-К.: Гелікон,2000.-248 с.
115. Любченко А. Спогади про М.Хвильового // Ваплітянський збірник/ Під ред. Ю.Луцького.-Канад: вид-во Мозаїка”,1977.-С.40-42.
116. М.Б. Актеры в «Яблуневом полоне» // Театр.Клуб.Кино.-1928.-№30.-С.7.
117. Маланюк Є. Поезії / Упоряд. М.Неврлий. - К.: Український письменник, 1992.-318с.
118. Мамонтов Я. Карпенко-Карий і сучасна українська драматургія // Радянський театр.-1931.- №1-2.-С.21.
119. Мамонтов Я. Театральна публіцистика.- К.: Мистецтво,1967.-328 с.
120. Мамонтов Я. Твори / Упор. Ю.Г.Костюк.- К.: Дніпро,1988.-557 с.
121. Мамонтов Я. Республіка на колесах.-К.:Дніпро,1966.-112с.
122. Марко В.П. Художественная концепция человека и стиль: закономерности воздействия / Дис. на соискание звания д-ра филол. наук.-К.,1991.-303с.
123. Мартынов Е.И. Он стремился стать диктатором // Военно-исторический журнал.-1995.-№1.-С.45-52 №2.-С.88-94.
124. Матвєєва Т.С. Поетика характеротворення в романах Ю.Яновського про громадянську війну.-Харків,1995.-209с.
125. Матющенко А.В. Особистісна колізія в українській драматургії першої третини ХХ ст. / Дис. на здобуття вч. ст. канд. філол. наук.-К.,1996.-161 с.
126. Мельник В. Суворий аналітик доби. Валер’ян Підмогильний в ідейно-естетичному контексті української прози першої половини ХХ ст.- К.: Наукова думка,1994.-320с.
127. Микитенко І. Твори: У 6т.-Т.4.-К.:Наукова думка,1965.-516с.
128. Михайлин І. Жанр трагедії в українській радянській драматургії. Питання історії й теорії. - Харків: Вища школа,1989.-152с.
129. Михайлин І. Ніша І.Дніпровського // Творча індивідуальність Івана Дніпровського. Тези наук. конференції.-Херсон,1995.-С.3-4.
130. Михайлин І. Потреба у І.Дніпровському // Художній світ І.Дніпровського: Зб. статей.-Херсон, 1995.-С.3-15.
131. Мишанич О. Повернення.- К.: АТ Обереги”, 193.-120 с.
132. Мовчан Р. Невідомий Іван Дніпровський // Слово і час.-1995.-№3.-С.17-19.
133. Мовчан Р. Жовтий князь” В.Барки // Слово і час.-1998.-№12.-С.14-18.
134. Мовчан Р.Український модерністичний роман: Місто”, Невеличка драма” В.Підмогильного // Дивослово.-2001.-№2.-С.11-14.
135. Мороз Л.З. Сто рівноцінних правд. Парадокси драматургії В.Винниченка.-К.: Наукова думка,1994.-208с.
136. Наєнко М. Наступ. Творчий шлях І.Дніпровського // Дніпровський І. Яблуневий полон.-К.: Дніпро,1985.-С.5-20.
137. Наєнко М. Іван Дніпровський // Письменники Радянської України.-Вип.12.-К.: Радянський письменник,1986.-С.3-18.
138. Наєнко М. Романтичний епос. Лірико-романтична стильова течія в українській радянській прозі.-К.: Наукова думка,1988.-312с.
139. Наєнко М. Романтичний епос: Ефект романтизму і українська література. 2-е вид.- К.: Просвіта, 2000.- 382 с.
140. Нарівська В.Д. Національний характер як художньо-естетичний феномен української та російської прози 50-70-х років ХХ ст.: Дис. на здобуття вч. ст. д-ра філ. наук.- Дніпропетровськ, 1995.-450 с.
141. Неврлий М. Українська поезія 20-х років ХХ ст.: Мікропортрети в художніх стилях і напрямах.-К.: Дніпро,1991.-271с.
142. Немченко Г. Проблема кота в чоботях” у творчості І.Дніпровського // Творча індивідуальність Івана Дніпровського. Тези наук. конференції.-Херсон,1995.-С.22-25.
143. Немченко Г. Характер конфлікту в п’єсах І.Дніпровського та Я.Мамонтова // Художній світ І.Дніпровського.-Херсон,1995.-С.51-58;
144. Ницше Ф. К генеалогии морали // Ницше Ф. Сочинения: В 2т./ Пер. с нем. К.А.Свастьян.-Т.2.-М.:Мысль, 1990.-С.407-524.
145. Ницше Ф. Человеческое, слишком человеческое: Сборник.- Минск.: ООО Попурри”,1997.-704 с.
146. Нойманн Э. Творческий человек // Юнг К., Нойманн Э. Психоанализ и искусство / Пер. с англ.-М.:Канон,1996.-С.206-249.
147. Ольжич О. Цитаделя дух