ПРИТЧА ТА ПРИТЧЕВІСТЬ В ІСТОРИЧНІЙ ПРОЗІ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА : Притча И притчевость В ИСТОРИЧЕСКОЙ прозе ВАЛЕРИЯ Шевчука

Короткий опис

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Полякова Ганна Олександрівна

УДК: 821.161.2 Ш —31.091

ПРИТЧА ТА ПРИТЧЕВІСТЬ В ІСТОРИЧНІЙ ПРОЗІ
ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА

Сп е ц і а л ь н і с т ь 10.01.01. — українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
Шевченко Віталій Федорович

ХЕРСОН — 2005

ЗМІСТ

Вступ.........3
Розділ 1. Історична та притчева проза: грані взаємодії..11
1.1.Теоретичні аспекти та стан дослідження ......11
1.2.Про притчево-параболічну жанрово-стильову течію в українській літературі...25
Розділ 2. Специфіка історизму в притчевих модифікаціях історичної прози Вал. Шевчука..35
2.1. Новий історизм як домінанта творів письменника.35
2.2. Трансформація причинно-наслідкових зв’язків ...51
2.3. Умовність відтворення історичного факту та достовірність вигадки56
Розділ 3.Особливості узагальнення у притчевих творах письменника....78
3.1. Сюжетні, образні та ідейні архетипи як основа притчевої типологізації..80
3.2.Універсалізація змісту через використання традиційних образів та сюжетів..99
3.3. Реальна ірреальність як засіб художнього узагальнення..109
Розділ 4. Вплив поетики притчі на деякі художні рівні твору.122
4.1. Прагматика образотворення та cюжетно-композиційної конструкції.123
4.2. Особливості хронотопу ......141
4.3. Роль стильових прийомів ......148
Висновки.....153
Список використаних джерел...159

ВСТУП

Історичне писання, як і притча, зазвичай мало на меті створити дидактичний урок, тому їх поєднання не видається дивним. Твори Б.Брехта, Т.Мана, Б.Пруса, М.Селімовіча, П.Уайта, Л.Фейтвангера, М.Юрсенар розкривають як особливості тієї чи іншої епохи, так і моральне обличчя суспільства, нації.
Тенденція до інтелектуалізації художньої літератури сприяла синтезові цих двох жанрів. Про певне моральне повчання, що в інакомовній формі конденсовано передає історичний досвід, говорив у програмному есе ”Притча” В.Голдінг. На його думку, дидактика є неодмінною характеристикою такого типу творів: Автор притчі є моралістом. Він не може вигадати історії, в якій не було б повчання людям. Укладаючи на власний лад свої знаки, він досягає не глибини на багатьох рівнях, а того, що очікується від знаків, послідовної значущості” [195, 85].
Захоплювався притчами Ф.Ніцше. Ось як він говорив про них: Притчі мають бути вершиною, і ті, кому вони виголошуються, повинні бути здоровими й величними” [115, 36].
В українській літературі традиція дидактичного повчання усталилась від початків її становлення: давні літописи та збірники афоризмів були насичені перлинами цього жанру. Цю форму використав Г.Сковорода у збірці Басни Харьковские”. Власне притчами є твори ”Вдячний Еродій” та Убогий жайворонок”, які ілюстрували його філософські ідеї. Народна притча лежить у основі повісті Г.Квітки-Онов’яненка Перекотиполе”. Елементи притчевості спостерігаємо в прозових російськомовних баладах Л.Боровиковського Великан”, Две доли”. Цикл Притчі” вводить І.Франко у збірку Мій Ізмарагд” (Притча про красу”, Притча про життя”, Притча про смерть”, Притча про віру”). Казково-притчевою є форма Казки про смутного чоловіка” В.Самійленка та Притчі про правдиве життя” І.Крушельницького. Цей жанр посідає особливе місце у творчості В.Петрова (Домонтовича), що яскраво виявляється у філософській притчі Апостоли” та оповіданні Розмови Екегартові з Карлом Гоцці”. В сучасній українській літературі притча широко увійшла в арсенал письменницьких засобів В.Дрозда, В.Міняйла, В.Яворівського. Зразки цього жанру можемо знайти у творчості Д.Павличка, Л.Костенко.
Тенденція до поєднання притчевої алегорії та інакомовності, задля розкриття сутності тієї чи іншої епохи, була започаткована в нашій літературіТ.Шевченком, яку згодом продовжили Г.Хоткевич, В.Винниченко, М.Куліш, В.Земляк, Вал. Шевчук.
Стан дослідженості проблеми. Розвиток інакомовно-алегоричної традиції в історичній прозі практично не вивчений вітчизняною наукою, адже терміни дидактизм” та алегоризм” певний час були синонімами низької естетичної якості твору. Винятки складали лише ті випадки, коли мова йшла про таку величину, як Т.Шевченко [67].
Уперше на змінах, котрі відбулися в узвичаєній для традиційної історичної белетристики формах за рахунок додавання притчевих засобів, наголосив А.Бочаров, присвятивши дослідженню цього явища значну частину своєї монографії [23].
Лише в останні роки радянського періоду, коли це модерністське явище літератури перестало вважатись другосортним, ним почали активно цікавитись учені, зокрема, А.Баканов [14], І.Варфоломєєв [25], М.Ільницький [72], Ю.Кізюков [75], І.Монісова [109], В.Оскоцький [118], Л.Ромащенко [134], Вал.Шевчук [184]. Запропоновані ними класифікації були залучені до проведеного нами дослідження. У процесі їхнього розгляду бачимо, що вони не універсальні, а тому найпродуктивнішим можна вважати виокремлення двох різновидів історичної прози: історичну притчу та притчеву історію. Виділяємо також окремі функціонування у творах на історичну тематику такого стильового прийому, як притчевість. Можна констатувати, що проблема теоретичного дослідження історичної притчі та вивчення відповідних традицій в історичній прозі досі залишається не вирішеною, адже у літературознавстві ще не склалося системного уявлення про неї.
Притчевість, авторська притча в історичному доробку Вал.Шевчука виокремлюються, наявні поодинокі розробки в цьому аспекті, проте предметом системного дослідження вони ще не були. Окремі роздуми з приводу функціонування притчі та притчевості містяться у деяких монографіях та статтях. Так, часто дослідники лише побіжно зазначали дотичність історичного доробку Вал.Шевчука до жанру притчі, або серед ознак індивідуального стилю письменника констатували таку властивість його прози, як притчевість [84,17; 116, 105; 160, 93].
Докладнішому розглядові притчевих засобів типізації дійсності, що використовує автор, присвячено праці А.Горнятко-Шумилович [35], О.Гриценка [42], Г.Клочека [81], О.Колодій [84], Р.Корогодського [86], А.Кравченка [91, 89 92], Р.Мовчан [129], М.Павлишина [120,144], В.Панченка [121], М.Рябчука [136]. Об’єктом уваги названих літературознавців став уплив притчевих принципів сюжетотворення та характеротворення на поетику творів, аналіз повчальності та інакомовності. Аналізом історичної притчі Вал.Шевчука в типологічному аспекті займалася Л.Тарнашинська [158, 112 127].
Відомо, що творчість Вал.Шевчука не обійдена увагою літературознавців. Її вивченням займалися С.Андрусів [9], М.Жулинський [61], Л.Залеська-Онишкевич [64], М.Ільницький [71], П.Майдаченко [105], А.Пивоварська [124].
Увагу дослідників переважно привертала до себе схильність письменника до постановки питань екзистенційного характеру, у зв’язку з чим слід відзначити дослідження Р.Багрій [11], А.Горнятко-Шумилович [34], Р.Корогодського [86], Л.Тарнашинської [157]. Проблема дотичності Шевчукових творів до химерного роману висвітлена літературознавцями Т.Блєдних [22], А.Кравченком [91], О.Онишко [117]. Міфологічна основа творів стала об’єктом аналізу В.Даниленка [48], Л.Донченко [52], Н.Євхан [57], Т.Жовновської [59], Л. Масенко [106]. Про приналежність творів Вал.Шевчука до стилю бароко і наявність елементів барокової поетики в його творах говорилося в працях Н.Городнюк [37], Р.Мовчан [129], О.Солецького [151].
Актуальність проблеми. Дослідники жанрово-стильових особливостей творів розуміли притчу традиційно, тобто як алегоричну структуру. Тим часом у літературознавстві зародилось нове розуміння притчі, як символічної структури, що передає сталі моделі та парадигми, а, отже, виникає потреба прочитання під таким кутом зору творів Вал.Шевчука, позначених упливом притчі. Крім того, притчевість художніх полотен письменника дослідники іноді лише констатували, але не розкривали механізми її створення. Як наслідок відбувалося сплутування термінів притча” та притчевість” у межах визначення жанру та стилю стосовно одного і того ж твору. Досі не вирішеними також залишаються такі питання, як розмежування притчевості з міфологізмом, їхній уплив на якість історизму творів митця.
Дослідження притчевості творів Вал.Шевчука є актуальним ще й тому, що завдяки їх алегоричній формі майстер слова моделював важливі процеси сучасності, оминаючи цензурні заборони й обмеження, говорив езоповою мовою про тоталітарний режим. Отже, актуальність комплексного синтезованого аналізу усього спектру жанрових притчевих модифікацій, за допомогою яких митець утверджував норми загальнолюдської моралі в добу девальвації справжніх людських цінностей, уже давно назріла.
Вивчення притчі та притчевості як принципу суб’єктивного перетворення дійсності може стати вагомим внеском у розробку історичної притчево-параболічної течії в українській літературі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з науковим планом кафедри української літератури Запорізького національного університету Література й історія”. Тема дисертації ухвалена на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т.Шевченка 17 квітня 2003 р., протокол № 130/73.
Об’єктом дослідження стали тексти письменника, які тою чи іншою мірою можна віднести до історичної прози. Особливу увагу приділено таким творам Вал.Шевчука: романам На полі смиренному”, Око прірви”, Срібне молоко”, Темна музика сосен”, ”Тіні зникомі”, Три листки за вікном”, повістям Дерево пам’яті”, Мор”, Птахи з невидимого острова”, Закон зла (Загублена у часі)”, Початок жаху”, Сповідь”, У пащу Дракона”, деяким оповіданням письменника.
Предмет дослідження — притча та притчевість у історичній прозі Вал.Шевчука, специфіка поєднання притчевих елементів із рисами власне історичного твору.
Мета дослідження — концептуально визначити особливості жанрової трансформації канонічної притчі в прозовому масиві Вал. Шевчука.
Для її здійснення ставилися такі завдання:
— простежити функціонування притчевих творів на різних етапах розвитку літературного процесу;
— осмислити проблему теоретичної дефініції історичної притчі;
— класифікувати історичні притчеві зразки та власне історичні притчі за домінантними принципами творення;
— довести наявність традиції притчево-параболічної жанрово-стильової течії в українській літературі;
— розглянути синтетичне утворення притчево-історичного типу як у зв’язку із традицією притчі, так і у співвідношенні до генетичної природи історичного твору;
— виявити особливості історизму, детермінантних зв’язків, зображення фактографії в історичному притчевому полотні;
— визначити особливості художньої типізації у творах на історичну тему, позначених упливом притчі;
— виділити ідейні та сюжетні притчеві архетипи в історичній прозі Вал.Шевчука;
— розглянути вплив притчевої філософічності на ідейне навантаження художнього образу, композиційні прийоми, хронотоп, структуру сюжету та оповідну манеру творів.
Теоретико-методологічною основою роботи стали праці з теорії жанру притчі С.Аверінцева [2], Ф.Бекона [16], Б.Брехта [24], А.Бочарова [23], В.-Ф.-Г.Гегеля [30], С.Демченко [50], М.Ільїної [70], Ю.Клим’юка [76, 77, 78, 79], Ю.Левіна [96], В.Лібхена [196], А.Мартушевської [197], О.Седакової [141], Г.Сковороди [144], Т.Соловйової [154], Л.Тарнашинської [158], А.Ткаченка [160], О.Товстенко [161,162], Л.Фейтвангера [167], В.Халізева [170], C.Цибакової [173], О.Чиркова [174, 175], С.Щербини [193]; роботи, присвячені вивченню природи історичного твору — Л.Александрової [5], С.Андрусів [9], А.Баканова [14], І.Горського [40], А.Гулиги [46], Г.Ленобля [99], В.Оскоцького [118], Л.Ромащенко [134], Р.Федоріва [166]; використано теоретичні положення з досліджень М.Гаспарова [29], Л.Гінзбург [32], М.Гуменного [47], С.Ковтун [82], Ю.Лотмана [103], М.Храпченка [172].
Методологічні засади дослідження. Головним принципом дослідження є використання історико-порівняльного, описового методів. Застосовано також історично-генетичний метод, методи аналізу, синтезу, абстрагування. Важливою основою дослідження є інтерпретаційний принцип, що дозволяє витлумачити зміст символів, а також історичний принцип, що дає можливість простежити специфіку розвитку української історичної прози залежно від соціального контексту, визначити роль і місце конкретних учасників цього процесу.
Наукова новизна роботи полягає в першій спробі цілісного спостереження над модифікаціями притчі в творчості Вал.Шевчука, вивченні особливостей синтезування притчі з історичними жанрами та притчевості як якості стилю його художньої прози.
Теоретичне значення дослідження полягає в системному осмисленні фунціонування притчевого жанру, притчевості та її сучасних модифікацій.
Особистий внесок здобувача: уперше здійснено комплексний аналіз функціонування жанру притчі та її модифікацій в історичній прозі Вал.Шевчука; виділено притчеві архетипи й досліджено трансформацію історизму притчевих творів письменника. Унаслідок цього розкрито природу синтетичного утворення, що постало внаслідок дифузії жанрів. Доведено тяглість традиції притчево-історичного писання в українській літературі, її включеність у загальносвітовий контекст та національну самобутність.
Практичне значення роботи: одержані результати, основні положення дисертації можуть бути використані у курсах теорії літератури та історії української літератури ХХ століття, спецкурсах та спецсемінарах, при розробці проблем художньої прози ХХ століття, написанні курсових і дипломних робіт вищої школи, при вивченні української літератури в загальноосвітніх навчальних закладах.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертації апробовані в доповідях на Міжнародній науково-теоретичній конференції з проблем жанру, стилю, літературного напрямку (м.Запоріжжя, 2003 р.), Всеукраїнській науковій конференції Валерій Шевчук у духовному просторі України” (м.Житомир, 2004 р.), на IV Всеукраїнській науково-теоретичній конференції Українська література: духовність і ментальність” (м.Кривий Ріг, 2004 р.), на щорічних звітніх наукових конференціях викладачів та студентів філологічного факультету Запорізького національного університету (2003, 2004, 2005 рр.). Дисертацію обговорено й схвалено на засіданні кафедри української літератури Запорізького національного університету та на міжкафедральному семінарі Херсонського державного університету.
Матеріали і висновки дисертації апробовано на заняттях спецкурсів та спецсемінарів на філологічних факультетах Запорізького національного університету та Херсонського державного університету.
Основні положення роботи відображено в 4 публікаціях у фахових виданнях.

Структура дисертації. Реферована дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів з підрозділами, висновків та списку використаних джерел, що містить 198 позицій. Загальний обсяг праці 174 сторінки.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Роздуми над основними проблемами буття людини, її прагненням до високих етичних ідеалів, моральної досконалості та довершеності неодноразово ставали об’єктом художнього дослідження представників інтелектаульної літератури таких, як К.Абе, Б.Брехт, Г.Гессе, Ф.Дюрренматт, С.Екзюпері, Е.Хемінгуей та багатьох інших. У творах, позначених упливом притчі, вони наголошували, що навіть у будь-якій кризовій чи навіть у межовій ситуації людина все одно повинна зберігати в собі людяність та доброту.
Огляд жанру притчі та всіх її модифікацій на основі яких створювалось елітарне українське письменство, дав можливість виконати два завдання:
По-перше, класифікувати притчеві модифікації в історичній прозі за принципом творення. На противагу жанровому визначенню парабола” запропоновано власну альтернативну назву цих історичних різновидів та залучено вже існуючу: притчева історія та історична притча (І.Монісова). Ці твори характеризуються поєднанням загальнолюдського та конкретного соціально-політичного плану, та аж ніяк не заміною першого другим, як вважають деякі літературознавці, виділяючи їх в окремий жанр. У новітній літературі парабола виступає у ролі художнього прийому.
По-друге, довести, що ця притчево-параболічна жанрово-стильова течія має сталу традицію не тільки в грузинській (як стверджує М.Наєнко), чи казахській (як вважає І.Варфоломеев), інших зарубіжних літературах, а й у нашому письменстві.
Аналіз поєднання дидактичного та історичного компонентів у творчості Вал.Шевчука показав, що жанр притчі органічно входить в естетичну структуру його доробку, суттєву закономірність якого вбачаємо у новому синтезі”, творенні такої жанрової форми, як історично-притчевої модифікації. Дослідження поєднання жанрів, а також його структурування у стиль призвело до таких наслідків:
Теоретичне осмислення притчі відбувалося відповідно до розвитку власне самого поняття жанр”. Виділено історичний, типологічний, лінгвістичний, формалістський, психологічний підходи у дефініціях дидактичних творів, а також теорію синтезу притчевого жанру і нівеляції його в стиль.
У сучасних творах на історичну тему значно посилено параболічність: автор прагне не тільки проникнути у суспільні події доби, вловити її дух” відповідно до принципів традиційного історизму, а й вивести одвічні закономірності в існуванні людства. Синтез давнього жанру з твором на історичну тему зумовив перенесення акценту з моделювання окремої особи на моделювання історичного буття всього людства. Прийоми алюзії, інакомовлення та недомовлення через безпосереднє зображування віддалених від нас у часі подій асоціативно передають другий, сучасний читачеві план. Специфіка притчі виявляє себе в символізації зображення. Твори набувають широкої історичної перспективи, непомітно перекидаючи місток між часами, підкреслюючи єдність віддалених епох. Через співпереживання героям далекої доби відбувається каяття та очищення реципієнта, що було та залишається основним призначенням притчі. Усвідомлення ж суголосності ситуацій, у яких опиняються люди в різних епохах, є у таких творах фактором, що збільшує вагомість аналогічних проблем сучасності.
Традиційний історизм у таких творах часто міфологізовано. Міфологічні моделі формують художній світ в цілому (циклічність історії, повторюваність одних і тих же ситуацій). Здійснено перехід від малого локального історизму до макроісторичних і, навіть, метаісторичних узагальнень. Вал.Шевчук ставить своїм завданням виявлення не тільки притаманного певній епосі, а й надісторичного й загальнолюдського. Письменник прагне не лише наголосити на конкретно-історичній зумовленості характеру персонажа, а й віднайти в ньому те, що притаманне людям в усі часи, а не тільки властиве певній епосі. Це допомагає йому знайти в конкретно-історичній ситуації ту драму, яка упродовж тисячоліть розігрується на світовій арені.
Змінено принцип відтворення історичної дійсності: відхід від достовірного зображення реально існуючого до умовно-метафоричного. Превалювання у творчій манері письменника асоціативно-метафоричного способу відтворення достовірних подій та змалювання справжніх осіб сприяло моделюванню історичної конкретики за допомогою алюзій та метафор, інакомовлень та недомовок, натяків, алегорій та символів. Конкретний історичний факт універсалізується, відтворюючи історичну долю українців. Загальне в зображенні одиничного, специфічного, превалює над конкретно-історичним. Письменник робить широкі узагальнення, поширюючи свої ідеї і висновки на весь хід історії.
Створено новий принцип у зображенні минулого: притаманне традиційній історичній белетристиці мотивування вчинків персонажів у притчевих творах з конкретного замінено на духовне. З історичної діалектики появи подій та явищ перенесено акцент в морально-етичну площину. Об’єктом письменницької уваги стають усі важливі причини, що формують духовне становлення персонажа.
Наслідком взаємодії історичних та дидактичних жанрів стало послаблення причинно-наслідкових зв’язків у творах, позначених упливом притчі. Надання конкретній події загального смислу спричинює те, що Вал.Шевчук іноді повністю свідомо порушує хронологію викладу. Поновлення жанрової традиції, на наш погляд, пов’язане з посиленою увагою не до зумовленості співвідношення конкретних елементів. Конкретно-історичний детермінізм перестає бути основним принципом, натомість завжди збережено детермінізм морально-етичний — предметом зображення стають усі вагомі причини в духовному становленні персонажа.
Типізація у притчевих творах виробила свої специфічні прийоми, що зумовлено глобалізацією самого змісту творів. Письменник прагне не тільки зобразити вічні закони історії та неперехідні цінності, робити об’єктом своєї уваги не тільки індивідуальні риси певної людини, а й підключити до конкретної історичної ситуації гранули людського досвіду. Детальне моделювання психології героя перестає бути завданням такого твору. Натомість, прийоми типізації порушують єдність індивідуального та загального, більше скеровані на висвітлення останнього.
Для максимальної ємкості у зображенні діючих осіб, яке б допомогло усвідомити наскрізний смисл”, гуманістичний зміст історії, використано архетипні сюжети та ідеї. Так, притча про блудного сина, яку письменник використовує чи не у всіх своїх творах, містить ідею про пізнання світу та себе, відомі з Києво-Печерського патерика події — ідею про несправедливість світу (На полі смиренному”).
Для всебічного узагальнення залучено також величезний історичний досвід, сконцентрований у класичних темах та образах. Традиційні сюжети та образи усвідомлюються також як носії архетипних ідей. Притчеве звучання твору досягається за рахунок зіставлення його персонажів із вічними образами Христа (Три листки за вікном”), Каїна та Авеля (Місячний біль”), білого та чорного ангелів (Початок жаху”), Дон-Жуана (”Срібне молоко”), амазонок (”Закон зла (Загублена в часі”), надає конкретним образам філософського звучання, виявляючи вічне в тимчасовому. Процес типізації, як правило, письменник будує на складному асоціативно-символічному зближенні архетипних домінант традиційних образів і подій та образів творів на історичну тематику.
Надзвичайно продуктивними стають також умовні засоби художнього письма. Комбінування елементів реальності з фантастичним началом через порушення правдоподібності допомагають загострити соціокультурні і психологічні протиріччя, поглибити філософські проблеми. Фантастичне, по-перше, структурує у творах письменника деяку піднесеність, від’єднаність від надмірного конкретного, реального побутового, протидіючи заземленості” історичного твору, сприяючи широкому узагальненню. По-друге, невизначеність, таємничість, допомагають знайти життєподібне пояснення подіям, надають потенційну можливість різних тлумачень, конструювання будь-яких художніх гіпотез, інакше кажучи, накладається такий важливий параметр, як притчева багатозначність.
Філософічність, що була привнесена притчею, сприяє певній прагматиці у конструюванні образу, структурі сюжету, виробленню типово притчевих хронотопних характеристик, які можна прикласти до будь-якої епохи. Концептуальність створюють також іронічність тону оповіді, парадоксальність мислення, рефлексійні відступи.
З аналізу композиційної структури можемо зробити висновок, що архетипом притчевого сюжету є усічена конструкція, яка виражає універсальну ідею, відсутність фіналу та однозначних відповідей на порушені питання. Причиною стало те, що у притчевому сюжеті обов’язково мала бути присутня поразка героя, яка служить предметом повчання.
Онтологічні проблеми входять у досвід читача, набуваючи певного часопросторового вираження. Конкретний простір стає універсальною моделлю буття, а, отже, набуває символічного значення й високого рівня узагальнення. Реальний простір поступово трансформується в містично-символічний.
Моделювання ускладнених аналітико-асоціативних ходів, що надають історичному творові притчевого звучання, не обмежене лише образно-сюжетними рішеннями. Серед улюблених прийомів, які застосовуються для створення інакомовного плану притчі, крім зміщення часових пластів, суттєву роль відіграють іронічність оповідного плану, парадоксальність образів і ситуацій, різні форми символізації слова.
Отже, аналіз творів Вал.Шевчука дозволяє стверджувати, що вони відповідають загальній світовій тенденції інтелектуалізації літератури. Проте вони мають свою специфіку й неповторність у порівнянні із творами Б.Брехта, Б.Пруса, К.Чапека, Л.Фейтвангера. В притчевих модифікаціях письменника часто діють персонажі української історії (мандрівний дяк, козак, книжник, схимник). Стосовно форми національний колорит проявляє себе в ліричному забарвленні рефлексійних роздумів персонажів. Якщо автор використовує пряме моралізаторство, то воно має елегійний, мрійливий тон, що опосередковано відбиває ментальні риси українців. Функцію брехтівських зонгів виконують не тільки вставні притчі, сни, видіння, а й елементи нашого народного театру інтермедії. Притча в історичній прозі письменника функціонує у всіх своїх виявах: як жанр, як жанровий різновид (історична притча та притчева історія), як художній прийом, як стиль, що дозволяють осмислити неповторне історичне життя нашого народу на знаково-символічному рівні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Аверинцев С. Поэтика ранневизантийской литературы. — М.: Наука, 1977. — 320 с.
2.Аверинцев С. Притча // Литературный энциклопедический словарь / Под общ. ред. В.М. Кожевникова, П. А. Николаева. — М.: Советская энциклопедия, 1987. — С. 305.
3.Айхенвальд Ю. Дон Кихот на русской почве. Часть 1.— NY: Publication park, 1982. — 341 с.
4.Актова книга житомирського міського уряду к. XVI ст. (1582 1588). / Підгот. до вид. М.К.Бойчук. — К.: Наукова думка, 1965. — 190 с.
5. Александрова Л. Советский исторический роман и вопросы историзма. К.: Издательство Киевского университета, 1971. 156 с.
6.Александрова Л. Советский исторический роман: Типология и поэтика. — К.: Виша школа, 1987. — 160 с.
7.Алигера Д. Основываясь на латиноамериканском опыте // Вопросы литературы. — 1978. — № 12. — С. 209 211.
8.Андрусів С. Вогонь нашої пам’яті: Історична проза в контексті сьогодення // Київ. — 1990. №1. — С.125 127.
9.Андрусів С. У лісі людської душі // Жовтень. —1988. ­— ­№ 1.— С.107 111.
10.Аннинский Л. Жажду беллетризма // Литературная газета. — 1978. — 1 марта. — С. 5.
11.Багрій Р. Мотиви екзистенціалізму і абсурду у творах В.Шевчука та М.Осадчого // Сучасність. — 1988. — № 11. — С.18 34.
12.Бадзьо Ю. Слабкість епічного мислення // Вітчизна. —1970. — № 6. — С.139 148.
13.Байка і притча в українській літературі ХХ ХІХ в. / Вибір, стаття і примітки М.Зерова. — Харків; Київ, 1931. — С. 5 15.
14.Баканов А. Современный зарубежный исторический роман. — К.: Вища школа, 1989. — 184 с.
15.Барабаш Ю. Страшная месть” в двух измерениях. Миф и (или) история // Вопросы литературы. — 2000. — № 5 — 6. — С.171 211.
16. Бэкон Ф. Сочинения. В 2-х т. Т.2. М.: Мысль, 1971. 582 с.
17.Белади М. Есть ли у романа будущее? // Вопросы литературы. 1971. — № 8. — С.81 84.
18.Бернштейн И. Литература социалистических стран: итоги, тенденции развития, задачи изучения // Вопросы литературы. — 1986. — № 1. — С.32 36.
19.Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії XIX початку XX століття .— Zielona Gora: Kiyow, 1999. — 160 c.
20.Біблія, або Книги святого письма Старого й Нового заповіту.— Запоріжжя: Об’єднання біблійних товариств, 1991. — 959 с.
21.Бикульчус В. Грани философского романа // Писатель и жизнь: Сб. историко-литературных, теоретических и критических статей. — М.: Советский писатель, 1987. — С.375 398.
22.Блєдних Т. Історичний дискурс Валерія Шевчука — повістяра і романіста. — Дис. ....канд. філол. наук: 10.01.01.— Київ, 2002. — 162 с.
23.Бочаров А. Бесконечность поиска: Художественные поиски современной советской прозы. — М.: Советский писатель, 1982.— 423 с.
24. Брехт Б. Театр. — М.: Искусство, 1965. 528 с.
25.Варфоломеев И. Типологические основы жанров исторической романистики. — Ташкент: ФАН, 1979. — 168 с.
26.Великовский С. О факте упрямом и факте податливом // Иностранная литература. —1966.— № 8.— С. 198 201.
27.Вєдіна В. До вивчення проблеми умовності в літературі зарубіжних слов’янських країн // Радянське літературознавство. — 1983. — № 2. — С. 36 46.
28.Гаспаров М. Басни Эзопа // Басни Эзопа. — М.: Наука,1968. — С.6 23.
29.Гаспаров М. Колумбово яйцо и строение новеллы // Сборник статей по вторичным моделирующим системам, Тарту, 1973. — С. 38 65.
30.Гегель В.-Ф.-Г. Эстетика. В 4 —х т. — Т.2. — М.: Искусство, 1969. —326 с.
31.Герхард М. Искусство повествования: Литературное исследование 1001 ночи”. — М.: Наука, 1984. — 455 с.
32.Гинзбург Л. О литературном герое. — Л.: Советский писатель, 1979. — 222 с.
33.Гольденберг А. Притча о блудном сыне в Мертвых душах” и древнерусская литературная традиция // Литературное произведение и литературный процесс в аспекте исторической поэтики: Межвузовский сборник науч. трудов.— Кемерово: КГУ. — 1988.— С.86 96.
34.Горнятко-Шумилович А. Боротьба за автентичну людину”: Проза Валерія Шевчука як віддзеркалення екзистенціалізму. — Львів: Каменяр, 1999. — 49 с.
35.Горнятко-Шумилович А. Другий план розповіді” і його джерела у прозі Валерія Шевчука / ЛДУ ім. І.Франка. — Львів: Каменяр, 1999. — 20 с.
36.Горнятко-Шумилович А. Умовність в історичній прозі Валерія Шевчука // Матеріали Міжнародної славістичної конференції пам’яті Костянтина Трохимовича: У 2-х т. — Львів: Літопис, 1998. — Т.2. — С. 92 96.
37.Городнюк Н. Знаки необарокової культури у творчості Валерія Шевчука: компаративні аспекти. — Дис. канд. філол. наук: 10.01.05.— Дніпропетровськ, 2003. — 180 c.
38.Городнюк Н. Трансформація змієборчого мотиву в повісті Валерія Шевчука У пащу Дракона” // Ex professo. Збірник наукових праць Придніпров’я. — Дніпропетровськ: Арт-Прес, 1999. — C.60 64.
39.Городнюк Н. Християнський інтелектуал Бароко як маргінальний тип у повісті Валерія Шевчука Початок жаху”// Література. Фольклор. Поетика. Збірник наукових праць: Вип.14. — К.: Твім інтер, 2002. — С.542 549.
40.Горский И. Польский исторический роман и проблема историзма. — М.: Издательство Академии наук СССР, 1963. — 263 с.
41.Греймас А. В поисках трансформационных моделей // Зарубежные исследования по семиотике фольклора. — М.: Наука, 1984.— С. 104 113.
42.Гриценко О. Про деякі властивості клаптикових ковдр // Київ. — 1987. — № 5. — С.128 131.
43.Гриценко О. Своя мудрість”: Національні міфології та громадянська релігія” в Україні. — К.: Додаток до Нарисів української популярної культури”.—1998.— 138 с.
44.Грушевський М. Історія української літератури. В 6 т., 9 кн. — Т.1. — К.: Либідь, 1993. — 392 с.
45.Гулыга А. Искусство в век науки. — М.: Наука, 1978. — 182 с.
46.Гулыга А. Эстетика истории. — М.: Наука, 1974. — 128 с.
47.Гуменний М. Поетика романного жанру Олеся Гончара: проблеми типологій. Монографія. — К.: Акцент, 2005. — 240 с.
48.Даниленко В. У пошуках демонічної жінки: Архетип Аніми в пізніх повістях Валерія Шевчука // Слово і час . — 2002. — № 2. — С.21 24.
49.Данилова Т. Архетипические корни притчи // Рациональность и семиотика дискурса. — К.: Наукова думка, 1994. — С.59 73.
50.Демченко С. Притча у давній українській літературі: еволюція жанру: Дис. канд. філол. наук: 10. 01. 06. — Київ, 2004. —187 с.
51. Дерево пам’яті: Книга історичного оповідання. В 4-х т. — Вип.1. — К.: Веселка, 1990. — 607 с.
52.Донченко Л. Художня модель національної ідентичності в прозі Валерія Шевчука: Автореф. дис.... канд. філол. наук: 10.01.01. — К., 1999.—18 с.
53.Дончик В. Національна історія як духовне опертя української літератури // Слово і час. — 1997. — № 9. — С. 6 9.
54.Древнерусская притча / Сост. Л.И.Прокофьева, Л.И.Алехина. — М.: Советская Россия, 1991. — 528 с.
55.Древняя русская литература: Хрестоматия / Сост. проф. Н. И. Прокофьев/. М.: Просвещение, 1988. 429 с.
56.Эсалнек А. Актуальные задачи изучения жанров // Вестник Московского университета. — Сер. 9. Филология. — 1985. — № 1. — С. 3 11.
57.Євхан Н. Фольклорно-міфологічні моделі у прозі Вал. Шевчука // Слово і час. — 2003. — № 5. — С.70 76.
58.Єфремов С. Історія українського письменства. — К.: Феміна, 1995. — 688 с.
59.Жовновська Т. Жанрові особливості прози Вал. Шевчука // Проблеми сучасного літературознавства: Збірник наукових праць: Вип.4. — Одеса: Маяк, 1999. — C.212 218.
60.Жовновська Т. Онірично-міфологічний дискурс прози Валерія Шевчука: Автореф. дис.... канд. філол. наук. 10.01.01.— Одеса, 2000. — 16 с.
61.Жулинський М. ...І метафори реального життя: Розмова з В.Шевчуком // Наближення. Літературні діалоги. — К.: Дніпро, 1986. — С. 182 226.
62.Жулинський М. Масштаби сучасності. Глибини історії. ІХ з’їзд письменників України. Українська радянська проза вісімдесятих: набутки, тенденції, можливості // Київ. — 1986. — № 2. — С.131 145.
63.Жулинський М. У вічному змаганні за істину // Шевчук В. Три листки за вікном: Роман-триптих. — К.: Радянcький письменник, 1986. — С.3 14.
64. Залеська-Онишкевич Л. Шлях вічного повороту // Сучасність. — 1996. — №1. — С.93 96.
65.Затонский Д. Устарела ли притча? //Пригорницкий Ю. Сказка о сказке: Фантастическая повесть и рассказы. К.: Молодь, 1983. С. 5 8.
66. Златоструй: Древняя Русь ХX1II веков. М.: Молодая гвардия, 1990. 302с.
67.Івакін Ю. Поезія Шевченка періоду заслання. — К.: Наукова думка, 1984. — 328 с.
68.Іваничук Р. Твори: У3-х т. — Т.1. — К.: Дніпро,1988.— 616 с.
69.Ільїна М. Притча. До визначення поняття жанру // Іноземна філологія. — 1984. — Вип. 73. — С. 106 112.
70.Ильина М. Структурно-семантические и композиционные особенности текста притчи (на материале американской литературы ХVIII — ХХ вв.): Автореф. дис. канд филол. наук: 10.02.04.— Львов, 1984. — 25 с.
71.Ільницький М. Людина в історії: Жанрові структури сучасної історичної прози // Жовтень. — 1988. — №2.— С. 104 113.
72.Ільницький М. Людина в історії: Сучасний український історичний роман. — К.: Дніпро, 1989. — 356 с.
73.Ишанова А. Жанр и функции притчи в советской прозе 70-х начала 80-х годов // Вестник Московского университета. — Сер. 9. Филология. — 1984.— № 6. — С.27 31.
74.Кеттл А. Введение в историю английского романа. — М.: Прогресс, 1966. — 446 с.
75.Кизюков Ю. Типы и структура исторического повествования. — М.: Мануфактура, 2000. — 143 с.
76.Климюк Ю. Идейно-эстетическая функция притчи в украинской поэзии XIХ начала XX в.: Автореф. дис. ...канд. филол. наук: 10.01.03. — Одесса, 1989. — 18 с.
77.Клим’юк Ю. Притча // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. — Чернівці: Золоті литаври, 2001. — С.444 446.
78.Клим’юк Ю. Притчевість // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. — Чернівці: Золоті литаври, 2001. — С.446 447.
79.Клим’юк Ю. Про естетичну природу притчі // Слово і час. — 1993. — № 5. — С. 28 31.
80.Клим’юк Ю. Жанрові особливості віршованих притч Івана Франка // Українське літературознавство: Республіканський міжвідомчий науковий збірник. — Львів, 1987. — Вип.48. — С.72 77.
81.Клочек Г. Чотири закони духовності: Про Маленькі повісті” Валерія Шевчука // Жовтень. — 1988. — № 12. — С. 110 117.
82.Ковтун С. Поэтика необычайного: Художественные миры фантастики, волшебной сказки, утопии, притчи и мифа: на материале европейской литературы первой половины ХХ в. — М.: МГУ, 1999. — 307 с.
83.Кодак М. Роман’ 82 — Від давнини до сучасності” // Рік’82. Літературно-критичний огляд. — К.: Дніпро, 1983. — С.15 38.
84.Колодій О. Притча та притчевість в українській прозі 70-80 років ХХ століття: Дис. канд. філол. наук: 10. 01. 06. — Київ, 2000. —187 с.
85.Концевич Є. Таємна зброя Валерія Шевчука // Україна. Наука і культура. Випуск 25. — К.: Знання, 1991. — С. 373 385.
86.Корогодський Р. Біля вічної ріки або У пошуках внутрішньої людини // Дзвін. — 1996. — № 3. — С. 135 154.
87.Корогодський Р. Втеча від самотності, або Апологія рідного дому // Шевчук В. Стежка в траві. Житомирська сага: В 2-х т . — Харків: Фоліо, 1994. — Т.1.— С. 5 48.
88.Косвен М.О. Амазонки: История легенды // Советская этнография. — 1947. — №3. — С.3 33.
89.Косідовський З. Біблійні оповіді. К.: Вид-во політичної літератури України, 1978. 397 с
90.Костомаров М. Твори. У 2-х т. — Т.1. — К.: Дніпро, 1967. — 414 с.
91.Кравченко А. Художня умовність в українській радянській прозі. — К.: Наукова думка, 1988. — 128 с.
92.Крекотень В. Оповідання Антонія Радивиловського: З історії української новелістики ХVII ст. К.: Наукова думка, 1983. 407 с.
93.Кусков В. Жанры и стили древнерусской литературы ХІ — ХІІІ веков: Автореф. дис. д-ра филол. наук. — М., 1989. — 40 с.
94.Лановик М., Лановик З. Українська народна творчість. — К.: Знання-Прес, 2001. — 591 с.
95.Левин И. Введение // Свод таджикского фольклора: В 2-х т.— М.: Главная редакция восточной литературы, 1981. — Т. 1. — С.4 29.
96.Левин Ю. Логическая структура притчи // Труды по знаковым системам. — 1982. — Вип.15. — С.49 56.
97.Левитанов Г. Инициация и мифы // Мифы народов мира: В 2-х т. — М.: Советская энциклопедия,1987. — Т. 1. — С.543 544.
98.Лейдерман Н.Л., Липовецкий М.Н. Современная русская литература: 1950 1990-е годы: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений: В 2-х т.­ ­­­ Т. 2. М.: Академия, 2003.-688 с.
99.Ленобль Г. История и литература. — М.:Художественная литература, 1977. — 300 с.
100.Лихачев Д. Поэтика древнерусской литературы. — М.: Наука, 1979. — 357с.
101.Лихачев Д. Славянские литературы как система // Славянские литературы: VI Международный съезд славистов. — М.: Наука, 1968. — С. 43 56.
102.Лосев А. Комментарии // Платон. Сочинения. — М.: Мысль, 1971. — Т.3. — Ч.1. — С.563 681.
103.Лотман Ю. В школе поэтического слова: Пушкин, Лермонтов, Гоголь: Книга для учителя.— М.: Просвещение,1988. — 348 с.
104.Лотман Ю. О понятии географического пространства в русских средневековых текстах // Лотман Ю. О русской литературе. — СПб: Искусство, 1997. — С.112 117.
105.Майдаченко П. Проза Валерія Шевчука і поетика умовності // Українське літературознавство. — 1988. — № 3. — С.13 22.
106.Масенко Л. Міф і реальність в оповіданні В. Шевчука Самсон” // Українська мова та література. — 1999. — № 31. — С.10.
107.Менде Г. Мировая литература и философия. — М.: Прогресс, 1969. — 174 с.
108.Михайлова А. О художественной условности. — М.: Мысль, 1970. — 300 с.
109.Монисова И. Исторические притчи в современной советской драматургии // Вестник Московского университета. — Сер. 9. Филология. — 1990. — № 9. — С.3 10.
110.Мудрое слово Древней Руси (ХІ —ХVІІ в.в.): Сборник / Сост.В.В.Колесов. — М.: Советская Россия,1984. — 464 с.
111.Мусхелишвили Н., Шрейдер Ю. Притча как средство инициации живого знания // Философские науки.— 1989. — № 9. — С. 101 104.
112.Наєнко М. На бистрині часу // Радянське літературознавство. — 1983. — № 8. — С. 28 36.
113.Наєнко М. П’ятиліття українського роману: Літературно-критичний нарис. — К.: Радянський письменник, 1985. — 268 с.
114.Наливайко Д. Міфологія і сучасна література // Всесвіт. — 1980. — № 2. — С.170—172.; № 3. — С.166 175.
115.Ницше Ф. О чтении и письме // Так говорил Заратустра. М.: Издательство Московского университета, 1990. С. 35 37.
116.Новиченко Л. Про роман Валерія Шевчука На полі смиренному” // Дніпро. — 1982.— № 2. — С. 104 105.
117.Онишко О. Реальність химерного: Про творчість письменника В.Шевчука // Вітчизна. — 1982. — № 11. — С. 197 200.
118.Оскоцкий В. Роман и история. (Традиции и новаторство советского исторического романа). — М.: Художественная литература, 1980. — 384 с.
119.Павлишин М. Дім на горі” Валерія Шевчука // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. — Т.3. — К.: Рось, 1994. — С.493 505.
120.Павлишин М. Мітологічне, релігійне та філософське в прозі Валерія Шевчука // Канон та іконостас: Літературно-критичні статті. — К.: Час, 1997. — С. 143 156.
121.Панченко В. Маленькі свята серед буднів // Вітчизна. — 1988. — № 2. — С. 180 183.
122.Пауткин А. Советский исторический роман в русской литературе. — М.: Знание, 1970. —111 с.
123.Перетц В. Студії над загадками // Етнографічний вісник. — 1932. — Кн. 10. — С.123 204.
124.Пивоварська А. Дім на горі. Розмова з Валерієм Шевчуком // Сучасність. — 1992. — № 3. — С. 54 67.
125.Пихтовникова Л. Притча как жанр и как тип текста: проблема дефиниции // Нова філологія. — 2001. — № 2 — С.216 223.
126.Погрібний А. Сучасний стиль: вдумливість пошуку й підступність моди // Вітчизна. — 1984.— №12.— С. 145 153.
127.Полякова Г.Еволюція літературознавчих інтерпретацій жанру притчі та напрямки його подальших наукових досліджень // Вісник Запорізького державного університету. — Філологічні науки. — 2004. — № 3. — С. 173 181.
128.Поспелов Г. Проблемы исторического развития литературы. — М.: Просвещение, 1972. — 272 с.
129.Постать Валерія Шевчука в українській прозі ХХ століття: Посібник для одинадцятикласників, студентів, вчителів. — К.: Додаток до газети Українська мова і література”. — 1997. — С. 68 74.
130.Потебня А. А Теоретическая поэтика. М.: Высшая школа, 1990. 344с.
131.Потебня А. Эстетика и поэтика. — М.: Искусство, 1976. — 516 с.
132.Притча // Энциклопедический словарь юного литературоведа. — М.: Педагогика, 1988. — С.232 234.
133.Прокофьев Н. Древнерусские притчи, их место в жанровой системе литературы русского средневековья // Литература Древней Руси: Межвузовский сборник научных трудов. — М.: МГПИ, 1988. — С.3 16.
134.Ромащенко Л. Жанрово-стильовий розвиток сучасної української історичної прози: основні напрями художнього руху: Монографія. — Черкаси, видавництво ЧДУ, 2003. — 388 с.
135.Ромодановская Е. Специфика жанра притчи в древнерусской литературе // Евангельский текст в русской литературе ХVIII — ХХ веков: цитата, реминисценция, мотив, жанр: Сборник научных трудов. — Вып.2.— Петрозаводск: Издательство Петрозаводского ун -та, 1998.— С. 72 96.
136.Рябчук М. Книга добра і зла за Валерієм Шевчуком // Вітчизна. — 1988. — № 2. — С. 176 179.
137.Р