ДОХРИСТИЯНСЬКЕ МИНУЛЕ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХХ СТОЛІТТЯ: ПРОБЛЕМА КОРЕЛЯЦІЇ НАУКОВОГО І ХУДОЖНЬОГО ПІЗНАННЯ : Дохристианское ПРОШЛОЕ В УКРАИНСКОЙ ЛИТЕРАТУРЕ ХХ ВЕКА: ПРОБЛЕМА корреляции научного и художественного ПОЗНАНИЯ

Короткий опис

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

На правах рукопису

ЛАВРУСЕНКО МАРІЯ ІВАНІВНА

УДК: 821.161.2:291.1

ДОХРИСТИЯНСЬКЕ МИНУЛЕ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ
ХХ СТОЛІТТЯ: ПРОБЛЕМА КОРЕЛЯЦІЇ НАУКОВОГО І ХУДОЖНЬОГО ПІЗНАННЯ

Спеціальність: 10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
Клочек Григорій Дмитрович

Кіровоград-2007

ЗМІСТ
Вступ 3
РозділІ. Теоретико-методологічні основи осмислення дохристиянської
історії у літературі та науці 13
1.1. Проблема кореляції наукового і художнього пізнання
у літературознавстві 13
1.2. Наукове пізнання праукраїнського світу: методи дослідження,
головніконцептиіколізії 28
РозділІІ.Поетикапізнання в науково-популярнійлітературі на тему праісторії 42
2.1. Своєрідність жанру 42
2.2. Ідейно-тематичний спектр романів-есе Докії Гуменної та
Валерія Шевчука 53
2.2.1. Дохристиянська тематика: витоки та причини звернень 56
2.2.2.Принципи белетризації історико-археологічних відомостей 61
2.2.3 Фольклорно-міфологічний компонент 78
2.2.4. Лінгвістичний матеріал як засіб реконструкції
дохристиянського буття 103
Розділ ІІІ. Художня белетристика про дохристиянське минуле:
проблема сприйняття 113
3.1 Світ прадавнини у творчості Докії Гуменної 116
3.1.1 Пафос 116
3.1.2 Хронотоп 119
3.1.3 Принципи та засоби художньої інтерпретації наукових знань 126
3.1.4Особливостізображенняобразівлюдейдохристиянськихчасів151
3.2.Художні моделі праминулого у творчості Івана Білика 161
3.2.1. Історичний факт і авторська інтерпретація: форми та
прийоми проекції 162
3.2.2. Прояви національного в образах персонажів 173
Висновки 181
Список використаних джерел 189

ВСТУП
Актуальність дослідження Складовою світогляду сучасного індивідуума є історична свідомість, яка передбачає особисте долучення й осмислення людиною досвіду минулих століть. «Історична свідомість, на думку Є.Смотрицького, є «клей суспільства», який об'єднує окремих людей в народ, згуртовує їх на основі спільних цінностей, норм, традицій, які вивірені і освячені історією, жертвами пращурів» [227]. Знання історичної долі свого народу формують у людині почуття патріотизму, виховують повагу до своєї культури.
Чільне місце в пізнанні подій минулого належить літературі. О.Потебня писав: «Призначення поезії не тільки підготовляти науку, а й тимчасово влаштовувати і завершувати невисоко від землі зведену нею будівлю» [175, 59]. У зв’язку з цим І. Фізер підкреслював, що «трансформована дійсність, яка виникає в естетичному пізнанні, у жодному разі не є зайвою або менш вартісною, ніж наукові реконструкції» [204, 74]. Отже, художнє осмислення історії, як і наукове, наділене гносеологічною функцією.
Українські письменники ХХ ст. торкалися далеких і близьких сторінок нашої минувшини, щоб окреслити читачеві здобутки та втрати нації протягом століть і тисячоліть. У доробку митців є твори, написані про історію, зафіксовану в писемних джерелах і представлену матеріальними знахідками, є й ті, які побудовані виключно на інтуїтивній реконструкції археологічних джерел, мови та фольклору. Перша тематична група, представлена доробком П.Загребельного, Р.Федоріва, Р.Іванченко, Ю. Мушкетика, Р.Іваничука та багатьох ін., отримала достойну оцінку нашого літературознавства. Друга ж, яку репрезентують твори Д.Гуменної, Вал.Шевчука, Д.Міщенка, В. Малика, І.Білика, В.Чемериса, В.Чмира, С.Плачинди, Н.Королеви, В.Рубана та ін., залишилася за лаштунками системних наукових досліджень.
Зауважимо, що вивчення дохристиянського періоду нашого буття є важливим для формування національної свідомості сучасного українця. До недавніх часів ця тема була предметом табу, й відлік історії України радянські фахівці вели з часів Київської Русі, хоча протягом V І тис. дон.е. на нашій території були поселення трипільської, скіфської та ін. культур, які засвідчили бурхливий суспільний розвиток наших предків, знаних і шанованих у Європі. Замовчування цих фактів було на руку радянській ідеології для створення міфу про давність російської нації. Зараз настала потреба скинути закостенілі штампи з нашого минулого, поглибити його у віках.
Проблемою сучасної історичної науки є те, що вона не визначила значимість феномену трипільської культури у розвитку європейської цивілізації. Суперечливим є питання щодо її територіальної належності. Більшість учених уважають трипільським величезний регіон, що охоплює частину Балкан, Румунію, Молдавію, Україну, тому дискусійною є думка щодо українців як єдиних спадкоємців здобутків цієї доби. Науковці сперечаються й щодо походження людності трипільського ареалу. Такі історики, як Л.Залізняк, К.Бунатян та ін. є прихильниками міграційної концепції, за якою предками трипільців були народи Близького Сходу. Б. Рибаков, В.Даниленко, М.Відейко, Ю.Шилов та ін. дотримуються думки про автохтонність творців цієї цивілізації людності буго-дністровської території.
Не з’ясованою є роль скіфів у формуванні східнослов’янських народів, зокрема українського. Традиційно археологи та мовознавці (зокрема О.І.Тереножкін, Г.Півторак) кіммерійців, скіфів та сарматів відносять до північно-іранської (середньоазійської) групи народів. П.Гарчев, К.Бунатян, В.Мурзін, О.Симоненко, І. Винокур, С.Трубчанінов, Б.Рибаков, опираючись на «Історію» Геродота, під скіфами бачать не тільки кочове, а й автохтонне землеробське населення. Існує й позиція істориків Д.Раєвського, В. Мурзіна П.Толочка, Д.Козака, О. Моці та ін., котрі наголошують на гетерогенному складі скіфської людності.
Неоднозначна оцінка й історії слов’ян до заснування Київської Русі, зокрема позиція щодо витоків державності (варязька теорія), впливу християнства на розвиток нашої культури, питання про те, які племена (анти чи склавини) заклали основи східнослов’янського етносу.
Для нас, як для філологів, актуальним є простежити те, які художні концепти вибудували українські письменники, виходячи з цих різнотлумачень, адже література про дохристиянську минувшину вимагала від них особливої майстерності, оскільки митці художньо моделювали часи (періоди трипільської, скіфської, передкиївської доби), які фахівці «читають» із археологічних знахідок, народної творчості, мови або із записів у хроніках сусідніх народів.
Підкреслимо, що творів про дохристиянське минуле України в нашій літературі є багато, проте системно і ґрунтовно проаналізувати їх у межах дисертаційного дослідження неможливо. Тому у своїй роботі ми акцентуємо увагу лише на доробку Д.Гуменної, Вал.Шевчука й І.Білика. Такий вибір пояснюється тим, що творча спадщина Д.Гуменної, репрезентована літературою науково-популярної і художньої белетристики, чи не найґрунтовніше художньо висвітлює найдавніші сторінки минувшини нашої землі часи трипільської, ямної, скіфської культур. Серед історичних творів Вал.Шевчука є роман-есе «Мисленне древо», який жанрово близький до прози-есе Д.Гуменної, і тому цікаво простежити спільні й відмінні риси реконструкції дохристиянських часів у творах цих авторів. Антитезою до художньої белетристики Д.Гуменної, у якій авторка прагне бути максимально близькою до історичної правди, є твори І.Білика. Письменник будує свої твори на гіпотетичній основі, тому доречним є порівняти прийоми та засоби творення художньої моделі прадавнього світу цими авторами.
Потребу звернути увагу на твори художньої й науково-популярної прози Д.Гуменної, Вал. Шевчука, І. Білика та зіставити їх у межах нашого дослідження викликають і ті глобальні процеси, котрі відбуваються у сучасній як українській, так і світовій літературі. Останнім часом художня белетристика (література «середньої ланки», «масового чтива»), що створюється з установкою розважати читача, втрачає популярність. Натомість бестселерами стають твори, які будуються на документальному матеріалі або ж такі, які популяризують проблеми та концепти, вироблені у науці (йдеться про біографії видатних людей, висвітлення важливих історичних подій чи періодів і т.д. і т.п.).
Сучасне літературознавство продовжує цікавитися виключно художньою літературою, ігноруючи тенденції, про які йшлося вище. Зауважимо, що та ж біографічна чи науково-популяризаторська проза також є специфічним мистецтвом слова, котре має свої закони, які далеко не завжди збігаються із традиційними законами художності. Белетристика такого ґатунку володіє й особливою енергетикою, інакше б вона не завоювала популярність у читача.
Пласт творів української літератури на дохристиянську тематику порушує ряд питань, на які необхідно спробувати дати науково обґрунтовані відповіді:
1. Які головні концепти щодо української праісторії розробляються у художній прозі і наскільки вони скореговані з даними науки?
2. Чи можна стверджувати, що категорія «художність» стосовно творів про прадавнє минуле залежна від історичної правди?
3. Чи можна говорити про художнє пізнання прадавнини, що не відображена літописним словом? Чи здатне воно формувати сьогочасні уявлення про дохристиянські часи?
4. Які існують словесно-літературні форми відображення української прадавнини?
Як бачимо, питань щодо науково-популярного та художнього відтворення дохристиянського минулого, його кореляції з науковими формами пізнання є багато. Їх наявність засвідчує актуальність пропонованої теми.
Літературознавча наука має у своєму доробку монографічні дослідження та численні публікації у періодиці про художню літературу на історичну тематику: Л.Алєксандрової, С. Андрусів, Р.Багрій, Т. Блєдних, В. Буряка, Ю. Гречанюка, А.Гуляка, В. Дончика, М.Жулинського, В. Івашків, М.Ільницького, Г. Клочека, Л.Ковальчук, Г. Лукача, В.Марка, Б. Мельничука, М.Наєнка, Є. Нахлік, В.Ніколаєнко, А. Нямцу, В. Оскоцького, В. Полтавчука, Л.Ромащенко, Т.Садівської, М. Сиротюка, М. Слабошпицького, П. Сороки, М.Сороки, Л.Тарнашинської, В. Фащенка, В. Чумака та багатьох ін. У своїх працях науковці торкаються проблем дефініції жанру історичних творів, співвідношення наукової та художньої правд, проблем, принципів і прийомів змалювання того чи іншого періоду минулого. Проте у них на твори праукраїнської тематики звернено мало уваги. Лише М.Ільницький у своїй монографії «Людина в історії» порушує проблему аналізу прози на тему дохристиянського минулого. Наведені факти вказують на актуальність нашої роботи, на потребу системного дослідження художньої літератури про українську праісторію.
Потреба вивчення прози про дохристиянські часи зумовлюється також недостатньою увагою літературознавчої науки до окремих творів Д.Гуменної, Вал.Шевчука, І.Білика та ін., що висвітлюють праминуле нашої землі.
Зауважимо, що системну оцінку художньої спадщини Д. Гуменної зроблено в книзі П.Сороки «Докія Гуменна: літературний портрет». Окремі твори авторки розглянуто в статтях Н.Іщук-Пузаняк, Г.Костюка, П.Курінного, М.Мушинки, О.Несіної, Л.Онишкевич, В. Петрова, А. Погрібного, Т. Садівської таін.
Художні здобутки Вал. Шевчука були об’єктом досліджень монографій М.Жулинського, М.Ільницького, А.Кравченко, М.Павлишин, Л.Тарнашанської; літературознавчих статей Т. Блєдних, А.Горнятко-Шумилович, В.Мельника, В.Панченка, А. Пивоварської, А.Погрібного, В.Фащенка, Н. Фенько, Г.Штоня та ін. Але, наголосимо, особливої уваги з боку літературознавчої науки його роман-есе «Мисленне древо», який буде об’єктом нашого дослідження, не отримав. Маємо лише розвідку Т.Мимрик, де пунктирно визначено жанрові та поетикальні особливості твору.
Сучасне літературознавство оминає увагою й художні здобутки на ниві праісторії І.Білика. Оцінку творчості автора зроблено лише у книзі М. Ільницького «Людина в історії», статтях і рецензіях В.Панченка, І.Кравченка, М. Сороки та ін.
Отже, відсутність узагальненої розвідки української художньої літератури ХХст. про дохристиянські часи, зокрема системних досліджень доробку Д.Гуменної, Вал.Шевчука, І.Білика у контексті проблеми співвідношення наукового і художнього пізнання також підтверджує актуальність нашої роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася у рамках комплексної теми кафедри української літератури та журналістики КДПУ імені Володимира Винниченка «Українська література в школі як націотворчий фактор» (номер державної реєстрації 0198V007566). Тему дисертації узгоджено і затверджено на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 3 від 14.09.2004р.).
Метою нашої дисертації є дослідження особливостей кореляції наукового і художнього пізнання прадавніх часів у творах Д.Гуменної, Вал.Шевчука, І.Білика, жанрових пошуків і відкриттів письменників в осмисленні дохристиянського буття українців, специфіки прийомів, засобів і форм зображення історичної епохи у творах науково-популярного та художнього спрямування, визначення особливостей образотворення, місця прози про українську прадавнину в літературному контексті ХХст. і значення її для виховання національно свідомого індивіда.
Поставлена мета передбачала розв’язання таких завдань:
узагальнити теоретико-літературознавчий аспект проблеми співвідношення історичної та художньої правди у літературі, зробивши акцент на особливостях осмислення цього питання щодо творів про прадавню минувшину;
систематизувати за тематично-жанровими ознаками українську літературу ХХст. на дохристиянську тематику;
окреслити методи, прийоми, головні концепти та колізії фахового пізнання давньоукраїнської історії з метою об’єктивної оцінки співвідношення наукового факту і художнього домислу у них;
визначити особливості жанру науково-популярної літератури на тему української давнини;
розкрити ідейно-тематичний спектр романів-есе Д.Гуменної та Вал.Шевчука, з’ясовуючи при цьому особливості кореляції історико-археологічного, фольклорно-міфологічного та лінгвістичного матеріалів з їх художньою інтерпретацією;
дослідити художню белетристику Д.Гуменної та І.Білика, визначивши принципи та прийоми художньої інтерпретації наукових знань, особливості моделювання образів персонажів.
Предметом вивчення дисертації є особливості співвідношення даних науки та їхнього художнього осмислення в українській літературі ХХ ст. на дохристиянську тематику, жанрова дефініція творів про прабуття, прийоми, засоби і форми зображення історичної епохи у прозі науково-популярного та художнього спрямування, визначення специфіки образотворення, пізнавальних і виховних можливостей творів про давнину, їхнього місця у літературі ХХстоліття.
Об’єкт аналізу повісті «Велике Цабе», «Небесний змій», романи-есе «Благослови, Мати», «Минуле пливе у прийдешнє», «Родинний альбом» і роман «Золотий плуг» (оглядово збірка новел «Прогулянка алеями мільйоноліть») Д.Гуменної, роман-есе «Мисленне древо» Вал. Шевчука, романи «Не дратуйте грифонів», «Меч Арея» і «Похорон богів» (оглядово «Золотий Ра») І.Білика.
Теоретико-методологічною основою роботи послужили філософські праці Аристотеля, Г. Гегеля, історіософське дослідження А.Тойбні, культурологічні та етнографічні розвідки Дж.Фрезера, К.Г.Юнга, О.Воропая, В.Войтовича, Я.Головацького, В.Єшкілева, Г.Лозко, І.Нечуя-Левицького, І.Огієнка, С.Плачинди, історичні праці В.Барана, К.Бунатян, П.Гарчева, М.Грушевського, Н.Полонської-Василенко, Б.Рибакова, О.Субтельного, О.Чайченка, Ю.Шилова та ін., мовознавчі дослідження В.фонГумбольдта, Ю.Карпенка, Ю.Мосенкіса, Г.Півторака, О.Потебні та ін., теоретико-літературознавчі роботи О. Галича, Н.Зелінської, Г.Клочека, В.Марка, В.Халізєва та ін., спеціальні праці з питань розвитку української історичної прози Л.Александрової, С.Андрусів, Р.Багрій, О.Білецького, М.Ільницького, Б.Мельничука, В.Оскоцького, Л.Ромащенко, М.Сиротюка, М.Слабошпицького, В.Чумака та ін. У дисертації звернено увагу й на монографії та статті Т. Блєдних, Н.Іщук-Пузаняк, Г.Костюка, І.Кравченка, Т.Мимрик, М.Мушинки, Л.Онишкевич, В.Петрова, А. Погрібного, Т.Садівської, М.Сороки, П.Сороки, Л.Тарнашинської та ін., у яких аналізується література про дохристиянські часи.
Характер поставлених завдань передбачав застосування особливих методів та прийомів. Конкретно-історичний та порівняльно-типологічний методи слугували
розкриттю і зіставленню авторських бачень та наукових концепцій дохристиянських подій. Структурно-семіотичний, герменевтичний підходи застосовувалися для визначення та розкодування смислових значення архетипів, фольклорно-міфологічних образів і тотемів, з допомогою яких письменники реконструювали світогляд праминулого. При аналізі мови як джерела інформації про дохристиянські часи використовувалися описовий та специфічні лінгвістичні методи: «речей і слів», «слів і речей» та «позамовної інтерпретації дійсності». Осмислення художньої прози будували на системному підході, вдавалися до типологічного та біографічного методів.
Наукова новизна роботи. Дисертація є першою спробою системного вивчення української літератури ХХ століття про дохристиянські часи. У роботі розглянуто жанрову та змістову специфіку прози Д.Гуменної, Вал.Шевчука, І.Білика, визначено їхню джерельну основу, прийоми та засоби співвідношення наукового і художнього пізнання історії, вказано на особливості творення образів персонажів, акцентовано на пізнавальних та виховних можливостях творів про прадавні часи України.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає у тому, що дослідження окреслює місце прози на дохристиянську тематику в українській літературі ХХ ст., її роль у формуванні національної свідомості нашого народу. Матеріали та висновки розширюють можливості у вивченні питань історії та теорії літератури, зокрема проблеми співвідношення наукових і художніх прийомів, методів пізнання у творах історичної тематики, у формуванні шляхів аналізу науково-популярної белетристики. Результати дисертаційної праці знайдуть застосування в нових літературознавчих розвідках, присвячених доробку Д.Гуменної, Вал. Шевчука, І. Білика
Практичне значення дослідження. Положення і висновки, висунуті у роботі, можуть використовуватися у процесі вивчення історії української літератури ХХст., теорії літератури, при розробці спецкурсів і спецсемінарів, залучатися до написання літературознавчих праць (курсових, дипломних, магістерських досліджень). Матеріали дисертації знадобляться вчителям-словесникам педагогічних училищ, гуманітарних ліцеїв та гімназій, загальноосвітніх шкіл.
Особистий внесок здобувача полягає у:
класифікації творів української літератури ХХ ст. на дохристиянську тематику;
розробці методології аналізу поетики науково-популярної белетристики Д.Гуменної та Вал.Шевчука;
висвітленні особливостей кореляції наукового і художнього пізнання праісторії у структурі науково-популярних творів через спостереження за авторськими принципами та методами подачі історико-археологічного, фольклорно-міфологічного та лінгвістичного матеріалів;
визначенні специфіки художнього осмислення світу дохристиянського буття у творчості Д.Гуменної через аналіз пафосу, хронотопу, принципів співвідношення наукових знань з письменницьким вимислом та домислом, моделювання образної системи;
дослідженні художніх моделей українського праминулого у творчості І.Білика.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднювалися у доповідях дисертанта на звітних наукових конференціях Кіровоградського педуніверситету (2002-2006), Всеукраїнських читаннях, присвячених 100-річчю з дня народження Д.Гуменної (Умань, 2004), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Українська література: духовність і ментальність» (Кривий Ріг, 2004), Всеукраїнській науковій конференції «Література та літературознавство: історія і сучасність» (Житомир, 2004).
Матеріали і висновки дисертації апробовані при читанні семінарських занять зі вступу до літературознавства, теорії літератури у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка.
Публікації Окремі положення дисертації відображені у 6 публікаціях (5 із них у виданнях, затверджених ВАК України).

Структура роботи Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 203 сторінки. Текстова частина складає 186 сторінок, список використаних джерел нараховує 231 позицію.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. У формуванні історичної пам’яті людства важливе місце посідає художня література як одна із форм суспільної свідомості.
Особливу роль у дослідженні коріння української нації відіграє проза про дохристиянську історію (часи Трипілля, Скіфії, передкиївської епохи). Художній світ прабуття у літературі цієї тематики моделюється митцями на основі творчих інтерпретацій відомостей з історико-археологічних розвідок, писемних джерел, фольклору, міфології та мови, що сприяє виникненню ефекту читацької довіри і вибудовує сьогочасні уявлення про дохристиянські часи.
2. Проблема співвідношення даних науки і їхнього художнього осягнення, яка досліджується у нашій роботі стосовно творів про українське минуле, була представлена у світовій естетико-літературознавчій думці усіх часів.
В українській літературі ХІХ ст. сформувались три творчі способи поєднання наукового і художнього пізнання у прозі історичної тематики вальтерскоттівський (історіографічний) (вимога знати фактичний матеріал), гоголівський (фольклорний) (історична дійсність була ареною авторських ідей, людських характерів, при цьому історична правда ігнорувалась) й «виховання історією» (Т. Шевченко) (історичні символи слугували засобом пробудження національної свідомості). Модерністи к.ХІХ п.ХХ ст. утвердили міфологічну манеру відтворення минулого, яка через образи, символи, паралелі виражала сутність внутрішнього світу героя певної епохи.
Літературознавча наука ХХ ст. виробила два погляди на проблему співвідношень наукової та художньої правд. Одні вчені (Г.Лукач, В. Каргалов) виступають за натуралізм, строгу відповідність у зображенні історичних подій. Їхні опоненти (В.Оскоцький, Л.Александрова, С.Андрусів, Б.Мельничук, М.Ільницький, М. Наєнко та ін.) відстоюють думку про діалектичну єдність факту і авторської фантазії, потребу наукової освіченості автора, його право орієнтуватися не лише на історико-археологічні факти, писемні свідчення, а й на міфологію і фольклор як важливі джерела інформації про давні часи.
3. Оцінити наукову правдивість художньої реконструкції прадавньої доби в літературних творах складно, адже фахівці, оперуючи відомостями з археології, етнографії, міфології, фольклору та лінгвістики, самі часто пропонують тільки гіпотези моделі дохристиянського минулого України. Проблемою сучасної історичної науки є те, що вона до сьогодні не визначила місця трипільської, скіфської культур в історії Європи. Науковці сперечаються щодо територіальної належності носіїв цих культур, їхнього етнічного походження, а також зв’язку українців й людності праепох. Проблемою є також визначення того, які племена анти чи склавини заклали основи слов’янського етносу; неоднозначними є висновки фахівців щодо часу появи і витоків державності Київської Русі, впливу християнства на розвиток її культури.
Наукова непідтвердженість багатьох сторінок прадавньої історії дає певну свободу в художньому трактуванні далекого минулого.
4.Події дохристиянського буття України осмислені у жанрі науково-популярної та художньої белетристики.
Науково-популярна проза, яка представлена доробками Д.Гуменної (романи-есе «Благослови, мати!», «Родинний альбом», «Минуле пливе у прийдешнє»), Вал.Шевчука (роман-есе «Мислене древо») та ін., останнім часом завойовує читацьку популярність, бо бестселерами стають твори, які містять у своїй основі документальні матеріали або ж такі, які осягають проблеми та концепти, вироблені у науці. Специфікою науково-популярного жанру є те, що письменник, подібно науковцю, синтезує різноманітні позиції дослідників, має право вільно їх трактувати, а крім того послуговується домислом і вимислом. Форма викладу, стиль і мова творів підпорядковані авторській логіці.
Основний пафос науково-популярних романів-есе Д.Гуменної та Вал.Шевчука доведення зв’язку нашої культури з культурами прадавніх епох, утвердження ідеї споконвічності українців на своїй землі, їхньої самобутності. Спостереження письменників ґрунтуються на творчому синтезі відомостей з археології, фольклору та лінгвістики.
Аналіз історико-археологічного зрізу творів письменників доводить, що науково-популярна проза синкретично поєднує епічну і ліричну форми викладу матеріалу, характеризується взаємодією наукового, публіцистичного і художнього начал у висвітленні картин минулого. Оповідь побудована на принципах полемічності, риторичності та образності, що робить інформацію про дохристиянську історію України цікавою і легкою для сприйняття читача.
Фольклорно-міфологічну основу науково-популярної літератури можна проаналізувати з допомогою фахових методик: через тлумачення архетипів, котрі виявляють себе через міф і протогенетичні, трансформовані та парастазисні образи фольклору (романи-есе Д.Гуменної); через прийоми заперечення (створення монотипу) або ствердження стереотипу щодо трактування міфології та усної народної поетичної творчості (роман-есе Вал. Шевчука). Письменники пропонують читачам цікаві версії тлумачення культурної спадщини нашого народу. Митці володіють філігранною майстерністю розкодовувати фольклорно-міфологічну інформацію і вибудовувати власні гіпотези щодо духовного життя наших предків дохристиянської доби. Не можна виключати певну неточність, дискусійність версій авторів, проте їхні припущення та висновки опираються на численний фактичний матеріал, відзначаються системністю, логічністю, оригінальністю доказів. Прагнення письменників науково обґрунтувати своє тлумачення фольклору та міфології сприяє виникненню ефекту «читацької довіри». Він є чи не одним із головних чинників естетичного задоволення, який породжується у реципієнта при сприйнятті романів-есе Д.Гуменної і Вал. Шевчука.
Прикметою науково-популярної літератури є увага авторів до мови як джерела знань про давній світ. Д. Гуменна і Вал. Шевчук у своїх творах послуговуються традиційними лінгвістичними методами реконструкції реалій дохристиянської доби: порівняльно-історичним, типологічним і методом позамовної інтерпретації дійсності (етимологічної інтерпретації міфу). Відтворюючи лексику дохристиянської епохи, прозаїки звертаються до синонімічних, омонімічних можливостей сучасної української мови, до підбору спільнокореневих слів. Вал.Шевчук послідовно дотримується наукової етимології, а Д.Гуменна пропонує авторське тлумачення загальновживаних слів, виявляючи в них ознаки прачасів.
5. Художня белетристика Д. Гуменної та І. Білика зображує різні епохи дохристиянської історії, що обумовлює й відмінні методології її аналізу. Вивчення питання співвідношення історичного факту і авторського домислу, вимислу в романах І.Білика, які відтворюють зафіксовану в писемних пам’ятках інформацію, вписується у систему оцінки історичних творів, запропонованих С. Андрусів та апробованою іншими літературознавцями. Доробок Д.Гуменної, у якому змодельовано концепцію долітописної української історії, логічно аналізувати, визначаючи функції пафосу, хронотопу, принципів та засобів художньої інтерпретації наукових знань.
Основний творчий задум повістей «Велике Цабе», «Небесний змій», роману «Золотий плуг» Д.Гуменної витворити науково достовірну картину праминулого України, довести його зв’язок із нашим сучасним буттям.
Ідейна заданість прози авторки простежується через зображення часу і простору дії. Художня реконструкція доби Трипілля (ІV-ІІІ тис. до н.е.) у повісті «Велике Цабе» характеризується наявністю описів різних географічних меж нашої землі, які обживає первісна людина. Письменниця змальовує пейзажі, стилізує свята та обряди трипільців під українські, доводячи у такий спосіб оригінальність нашої культури та її історичну давність. Дохристиянський світ у повісті подається через осмислення його людиною нашого часу (архітектором Лукою Савуром), що також вказує на зв’язок минулого і сучасного.
Світ прадавнини у повісті Д.Гуменної «Небесний змій», що розповідає про епоху переходу людства від землеробського до скотарського типу господарства (ІII—II тис. до н.е.), містить описи просторів Півдня України (конкретно унікальної археологічної пам’ятки із зображеннями сцен буття давніх людей Кам’яної Могили), а також Греції, Кавказу, Малої Азії. Авторкою зіставляються картини природи, спосіб життя і світогляд людей з різних куточків землі через сприйняття головного героя твору хлопчика Яра та інопланетних дослідників, з допомогою яких він подорожує світом. Д.Гуменна наголошує на типологічній близькості нашої культури з відомими цивілізаціями дохристиянських часів.
Предмет авторського зображення у романі «Золотий плуг» Україна 30-40 р. ХХ. ст. та скіфської доби. Головні герої роману Микола Мадій і Гаїна Сай гостро відчувають свій родовий зв’язок зі скіфами, із їхніх роздумів читач дізнається про природу, звичаї і традиції кочовиків. Зацікавлення персонажів історією скіфської епохи стає причиною їхніх конфліктів із радянською владою.
Часопростір роману «Золотий плуг», як і повістей «Велике Цабе», «Небесний змій» утверджує ідею єдності минулого й сучасного, а також закликає студіювати мало осмислені наукою дохристиянські сторінки історії рідного краю.
Художній світ прадавнини Д.Гуменна творить на принципах стилізації та рефлексії відомостей з археології, міфології та лінгвістики. Перший принцип реалізується у повістях «Велике Цабе» та «Небесний змій». Авторка акцентує увагу на тотемно-міфологічному сприйнятті світу нашими предками, розкодовує міфообрази відомих українських звичаїв та обрядів, моделює систему поведінки людини, котра антропоморфізувала навколишній світ. Художня картина дохристиянського минулого містить достовірну історико-археологічну інформацію про побут, суспільний лад давніх людей. Правдоподібності витвореному письменницею образу прадавнини сприяє і мова творів, яка характеризуються вживанням української діалектної та застарілої лексики, власних авторських утворів, спробами нового тлумачення відомих слів.
Принцип рефлексії, тобто власного розуміння і тлумачення героями української минувшини, простежується у повісті Д. Гуменної «Небесний змій». На прикладі героїв-інопланетян авторка демонструє читачеві кооперативний, комунікативний та когнітивний типи рефлексії. Реципієнт отримує синтезовану різнонаукову інформацію з дохристиянської історії Землі через діалоги персонажів (мовознавців, археологів, дослідників міфології та фольклору). Цей же тип пізнання подій праминулого України спостерігається і в романі «Золотий плуг». Осмислюючи скіфську добу нашого краю, Микола Мадій також апелює до висновки фахівців з різних галузей наук. Д. Гуменна пропонує читачеві і власні думки щодо певних матеріальних реалій і духовних знаків, які стали причиною появи її повістей «Велике Цабе», «Небесний змій» (особистісний тип рефлексії). В письменницькій рефлексії домінує наукове начало. У додатках до творів авторка вміщує свої міркування про культуру, суспільний устрій прадавньої доби, їхній зв’язок із сучасністю, а також тлумачення слів, які вона ввела у зміст задля того, щоб наблизити читача до зображуваної епохи.
Пафос творів Д.Гуменної та І. Білика суголосний. Змістом своїх творів письменники прагнуть довести споконвічність українців на своїй землі, підкреслити неповторність рідної культури. Саме ці художньо втілені ідеї стали причиною заборони в українській літературі за радянських часів історичної прози Д.Гуменної, підставою замовчування романів І.Білика про дохристиянське минуле нашої землі.
Художні моделі дохристиянського буття рідного краю (часів скіфів, слов’ян язичницької доби) представлені різножанровими за способом поєднання наукового факту з вимислом творами І.Білика. Романи «Не дратуйте грифонів», «Похорон богів» репрезентують художньо-історичну, «Меч Арея» історико-художню з перевагою суб’єктивно-авторської позиції, а «Золотий Ра» художньо-документальну форми трансформації історичної правди в художню, які побудовані на прийомах вільного прочитання історичних свідчень, стилізації розповіді під звичаї, традиції, мову, писемні джерела доби, символізації.
6. Д.Гуменна інформує читачів про суспільство, культуру дохристиянської доби через образи персонажів своїх творів. Таку ж функцію виконують і герої прози І. Білика, проте автор більше акцентує уваги на індивідуальних рисах дійових осіб, психологічній мотивації їхніх вчинків.
Сучасна наука через брак антропологічних свідчень не може дати ствердної відповіді на питання, якою була людина дохристиянської доби. Проблемою є й художнє змалювання образів представників праепох. Розповіді про долю героїв у повістях Д. Гуменної «Велике Цабе» і «Небесний змій» супроводжуються художньо осмисленою інформацією про культурні і матеріальні здобутки давніх мешканців території України. Змальовуючи жіночі та чоловічі образи у повісті «Велике Цабе», авторка висвітлює загальні тенденції розвитку трипільського суспільства, зокрема наголошує на культовому статусі жінки в ньому (образи Ягілки, Яги-паніматки), демонструє закони утвердження у давньому світі патріархату (образи Великого Цабе, Луки Савура).
У повісті «Небесний змій» Д.Гуменна моделює зовнішність та вдачу людини прачасів, при цьому органічно поєднує узагальнений і конкретний образ дохристиян. Типологічні риси представлені висновками науковців-інопланетян, які ґрунтуються на археологічних даних, а конкретно-індивідуальні (Яра, Лади, Сварога, бабусі Дани та ін.) поєднують у собі творчу інтерпретацію археологічних та фольклорно-міфологічних знань.
Українські національні риси простежуються у змалюванні образів персонажів романів І. Білика «Не дратуйте грифонів», «Меч Арея», «Похорон богів».
Оцінка письменником головних героїв роману «Не дратуйте грифонів» князів Осмогруда і Соболя подається через їхнє ставлення до законів своєї землі. Образи братів у творі виконують виховну функцію, формують у читача почуття патріотизму й утверджують думку про те, що пошана до рідної віри, звичаїв, традицій є запорукою щасливого майбутнього народу.
І.Білик втілює кращі риси праукраїнського князя, володаря, захисника своєї землі в образі головного героя роману «Меч Арея» Богдана Гатила. Зображуючи цього персонажа, автор художньо моделює суспільний уклад, систему вірувань, поведінки людини ІV-V ст. н.е., наголошуючи на потребі збереження й осмислення досвіду минулого.
Безвольними і неспроможними вершити долю свого народу постають князі Володимир, Ярополк, княгиня Ольга (роман «Похорон богів» ). Змальовуючи образи реальних історичних осіб, письменник порушує історичну правду, наголошуючи, що справжній суспільний поступ відбувається лише завдяки народу. Негативне ставлення автор виявляє й до образів варяг Свенельда, Людвіка та ін., яких він змальовує у сатиричному плані, намагаючись таким чином заперечити нормандську теорію формування державності в Київській Русі. І. Білик майстерно виписує у романі образи воєводи Доброчина, Малуші, Вадима (Ілька) Муромця, Ратка та ін., наголошуючи, що саме вони уособлюють у собі кращі людські якості розум, мужність, патріотизм.
Отже, змальовуючи образи людей дохристиянської епохи, Д.Гуменна у своїх творах прагне донести до читача максимально достовірну інформацію про українську минувшину, простежити зв’язок давніх культур із нашим сучасним буттям. Цю ж функцію виконують герої романів І. Білика, але автор перевагу надає оцінці внутрішнього світу персонажів, їхніх вчинків та поведінки.
7. Наше дослідження проблеми кореляції наукового і художнього пізнання в українській прозі ХХ ст. на дохристиянську тему лише одна із перших спроб поглянути на специфіку літератури про долітописні часи. За межами роботи залишилося ще багато творів і нерозв’язаних проблем щодо історії прабуття нашої землі і способів його творчого осягнення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. 100 найвідоміших образів української міфології. К., 2002. 439с.
2. Александрова Л. Советский исторический роман и вопросы историзма. К.: Издательство Киевского университета, 1971. 155 с.
3. Александрова Л. Советский исторический роман. Типология и поэтика. К.: Вища школа, 1987. 159 с.
4. Андрусів С. Мости між часами // Українська мова і література в школі. 1987. №8. С.1420.
5. Аристотель. Поетика. К.: Мистецтво, 1967. 130с.
6. Аркас М. Історія України-Русі. Одеса: Маяк, 1994. 400с.
7. Арним Л. Поэзия и история // Литературные манифесты западноевропейских романтиков: Собрание текстов. - М.: Издательство Московского университета, 1980. С.151152.
8. Артамонов М.И. Скифское царство // Советская археология, 1972. №3. С.5657.
9. Багрій Р. Шлях сера Вальтера Скотта на Україну. («Тарас Бульба» М. Гоголя і «Чорна рада» М. Куліша у світлі історичної романістики) К.: Редакція журналу «Всесвіт», 1993. 296с.
10. Бандура О. Літературний процес: структуровані категорії / Навчально-довідниковий посібник. Кіровоград, 2006. 34с.
11. Барабаш Ю. Історіософія Тараса Шевченка // Слово і час, 2004. № 3. С.1537.
12. Баран В.Д. Ранні слов’яни між Дністром і Прип’яттю. К.: Наукова думка, 1972. 242 с.
13. Баран В.Д. Склавини та анти у світлі нових археологічних джерел // Проблеми походження та історичного розвитку слов’ян. К. Львів: «Рас», 1997. С. 119 133.
14. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Художественная литература, 1975. 504с.
15. Белинский В. О жизни и произведениях сера Вальтера Скотта // Белинский В. Полное собрание сочинений: В 15 т. Т.2. М.: Издательство АН СССР, 1953. С.342347.
16. Белинский В. О критике и литературных мнениях «Московского наблюдателя» // Белинский В. Полное собрание сочинений: В 15 т. Т.1. М.: Издательство АН СССР, 1953. С.124178.
17. Білецький Л. Основи української літературно-наукової критики. К.: Либідь, 1988. 405с.
18. Білик І. Аксіоми недоведених традицій // Білик І. Меч Арея. К.: Веселка, 2004. С. 386429.
19. Білик І. Меч Арея. К.: Веселка, 2004. 432с.
20. Білик І. Не дратуйте грифонів. К.: Редакційно-видавничий відділ «Заповіт» МГП «Інформ ВТ сервіс», 1993. 304с.
21. Білик І. Похорон богів. К.: Дніпро, 1988. 571с.
22. Білик І.Золотий Ра. К.: Веселка, 1989. 470с.
23. Блєдних Т. Історичний дискурс Валерія Шевчука повістяра і романіста. Автореферат дис.канд. філол. н.: 10.01.01 К, 2003. 20с.
24. Бойко О.Д. Історія України. Посібник для студентів ВНЗ. К.: видавничий центр «Академія», 1999. 655с.
25. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. К.: Фірма «Довіра», 1993. 414с.
26. Бунатян К.П. Давнє населення України. К.: Либідь, 1999. 228с.
27. Бунатян К.П. Мурзин В. Ю. Симоненко О.В. На світанку історії. К.: ВД: Альтернативи, 1998. 336с.
28. Буряк Б. С. Наука. Література. Герой (Роздуми, полеміка). К.: Радянський письменник, 1969. 239с.
29. Буряк В. Архетипологія К. Г. Юнга і системність фольклорного мислення // Национальная психология и духовные ценности народа. Дніпропетровськ: ДГУ, 1995. С. 3134.
30. В’язовський Г. А. Творче мислення письменника. К.: Дніпро, 1982. 334с.
31. Варфоломеев И.П. Типологические основы жанров исторической романистики. Ташкент. 1979
32. Виноградов В.В. Стилістика. Теорія поэтической речи. Поэтика. М.: Издательство АН СРСР, 1963. 254с.
33. Винокур І. Трубчанінов С. Давня і середньовічна історія України. К.: Глобус, 1996. 224с.
34. Від авторів // Гуменна Д. Небесний змій. Нью-Йорк, Науково-дослідне товариство української термінології, 1982. С. І-ІІ.
35. Відейко М. М. Комп’ютерні реконструкції поселень та жител трипільської культури // Трипільська цивілізація у спадщині України (Матеріали та тези конференції, що проходила у Києві 30 31 травня 2003 року). К.: Видавничий центр «Просвіта», 2003. С. 267 272.
36. Відейко М. Ю. Трипільська цивілізація. Друге вид. К.: Академперіодика, 2003. 184с.
37. Відтворювати історичне обличчя України. (Діалог І.Білика і А.Михайленка) // Літературна Україна. 1996. 18 квітня.
38. Войтович В. Міфологія України. К.: Либідь, 2002. 632с.
39. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис К.: Акціонерне видавничо-поліграфічне товариство «Оберіг», 1993. 590с.
40. Галич О. Роди та жанри літератури. Довідник для вчителя. Рівне, 1994. 62с.
41. Гамадер Х-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики. М.: Прогресс, 1988. С. 226508.
42. Гарчев П.І. Первісне суспільство і початок державотворення на території України (до розгрому скіфського царства). Сімферополь: Доля, 2001. 173с.
43. Гегель Эстетика.-т.3. М.: Искусство, 1971. 620с.
44. Геродот Скіфія //Українські традиції/ Упорядкування та передмова О.В.Ковалевського. Харків: Фоліо, 2004. С. 1155.
45. Гете И.В. О правде и правдоподобии в искусстве // Гете И.В. Собрание сочинений: В 10 т. - Т.10. М.: Художественная литература, 1980. С.5864.
46. Головацький Я.Ф. Виклади давньоукраїнських легенд, або Міфологія // Українські традиції. Уряд. Ковалевський О.В. Х.: Фоліо, 2004. С.87128.
47. Голубець О.М. Гаївки в системі української весільної обрядовості. Автореферат дис...канд. філол. н.: 10.01.07 Львів, 2004. 19с.
48. Горєлов М.Є., Моця О.П., Рафальський О.О.. Цивілізаційна історія України. К.: ТОВ УВПК «ЕксОб», 2005. 632с.
49. Грабович Г. Шевченко як міфотворець: Семантика символів у творчості поета. - К.: Радянський письменник, 1991. 212 с.
50. Греков Б.Н. Скифы. М., 1971. С. 4142.
51. Гречанюк Ю., Нямцу А. Проблеми історизму і традиції в літературі ХІХХХстоліть. Чернівці: Рута, 1997. 124 с.
52. Грушевський М. Ілюстрована історія України. К.: Наукова думка, 1992. 543с.
53. Гулыга А. Искусство истории. М.: Современник, 1980. 288 с.
54. Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию. М.: ОАО ИГ «Прогресс», 2000. 397с.
55. Гумбольдт В. фон. Язык и философия культуры. М.: Прогресс, 1985. 430с.
56. Гуменна Д. Благослови, мати! К.: Вид. дім «КМ Академія», 1995. 288с.
57. Гуменна. Д. Велике Цабе. Нью-Йорк, 1952. 155с.
58. Гуменна Д. Дар Евдотеї. Українське В-во ім. В.Симоненка. Балтимор, Торонто, 1990. т.2. 346с.
59. Гуменна Д. Золотий плуг. Нью-Йорк: Об’єднання українських письменників «Слово», 1968. 288с.
60. Гуменна Д. Минуле пливе у прийдешнє. Нью-Йорк: Видання Української вільної Академії Наук в США, 1978. 384с.
61. Гуменна Д. Небесний змій // Нові дні, 1983. №.398. С. 21
62. Гуменна Д. Небесний змій. Нью-Йорк: Науково-дослідне товариство української термінології, 1982. 263с.
63. Гуменна Д. Післяслово // Гуменна. Д Велике Цабе. Нью-Йорк,1952. С.121143.
64. Гуменна Д. Прогулянка алеями мільйоноліть. Нью-Йорк Балтимор, 1987. 169с.
65. Гуменна Д. Родинний альбом. Нью-Йорк: Об’єднання українських письменників «Слово», 1971. 348с.
66. Гуменна Д. Тайнопис // Гуменна Д. Небесний змій. Нью-Йорк: Науково-дослідне товариство української термінології, 1982. С.251-261
67. Гуменна Д. Хай живе «Школа В. Чапленка» // Нові дні, 1964. С. 18-21.
68. Гуменна Д.Слово до читача // Гуменна Д. Небесний змій. Нью-Йорк: Науково-дослідне товариство української термінології, 1982. С.5-11.
69. Гуменна. Д. Чотири сонця. Нью-Йорк, 1963. 246с.
70. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. М.: Искусство, 1984. 350с.
71. Давня історія України. К., 1998. Т.2.
72. Даниленко В. Н. Неолит Украины. К.: Наукова думка, 1974.
73. Даниленко В. Стереотип, монотип, архетип у культурних моделях // Слово і час, 1994. №1. С. 5559.
74. Дибко-Филипчак І. Творителька цінностей // Нові дні. 1990. №484. С.1214.
75. Дільтей В. Сон. // Вопросы философии. 1995. №5. С. 116
76. Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика. К.: Либідь, 2001. 334с.
77. Дротянко Л.Г. Філософські проблеми мовознавства. К.: Видавничий центр КНЛУ, 2002. 163с.
78. Енциклопедія українознавства. К., 1994. Т.1. 400с.
79. Етнічна історія давньої України. Колективна монографія. К., 2000. 280с.
80. Єшкілєв В. Архетип // http://www.ji.ua/ji-library/pleroma/gk-av/htm
81. Жайворонок В.В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень // Мовознавство. 2001. №5. С. 4863.
82. Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. К.: Абрис, 1997. 142с.
83. Загребельний П.А. Неложними устами: Статті, есе, нариси. К.: Радянський письменник, 1981. 479 с.
84. Зайдлер Н. Постать Семена Палія в українській літературі (художні формотвори авторської інтерпретації та історична дійсність). Дис. канд. філол. н.: 10.01.01 Київ, 2004. 199с.
85. Зализняк Л. О трипольцах, семитах и нардепах трипольеведах // Зеркало недели. 2004. № 1819. С.26
86. Залізняк Л.Л. Первісна історія України. К.: Вища школа, 1999. 263с.
87. Зелінська Н.В. Поетика наукового тексту: українська наукова публіцистика ХІХ початку ХХ ст. Автореферат дис...доктора філол. н.: 10.01.08 К, 2004. 36с.
88. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. К.: Молодь, 2004. 335с.
89. Івашків В.М. Українська романтична драма 30-80 років ХІХ століття. К.: Наукова думка, 1990. 142с.
90. Ільницький М. Людина в історії: (Сучасний український історичний роман). К.: Дніпро, 1989. 356 с.
91. Історія України. Нове бачення. У 2 томах. Т.1. К.: Видавництво «Україна», 1995. с.494.
92. Іщук-Пузаняк Н. Постать, доля і праця Докії Гуменної // Березіль. 1995. №9. С.172-180.
93. Каргалов В. Древняя Русь в советской художественной литературе. М.: Высшая школа, 1968. 182 с.
94. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства: Підручник. 2-е вид., Київ Одеса: Либідь, 1991. 280с.
95. Клочек Г. До питання про методологію аналізу літературного твору // Наукові записки . Випуск 56. Серія: Філологічні науки (Літературознавство). Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. С. 1425.
96. Клочек Г. Світ «Велесової книги». Кіровоград: Степова Еллада, 2001. 159 с.
97. Клочек Г. Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація: Посібник для вчителя К.: Освіта, 1998. 234с.
98. Клочек Г.Д. У світлі вічних критеріїв (Про систему критеріїв оцінки літературного твору). К.: Дніпро, 1989. 220 с.
99. Клочек Г. Художнє мислення письменника як системно/формо/стилетворчий чинник // Наукові записки . Випуск 61. Серія: Філологічні науки (Літературознавство). Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2005. С. 518.
100. Клочко В. Озброєння та військова справа племен трипільської культури. и українських свят Різдва і Щедрого вечора. // Трипільська цивілізація у спадщині України (Матеріали та тези конференції, що проходила у Києві 30 31 травня 2003 року). К.: Видавничий центр «Просвіта», 2003. С. 182194.
101. Кодак М.П. Поетика як система. К.: Дніпро, 1988. 158с.
102. Козачок Я. Концепція нації як духовної спільноти в художній та публіцистичній творчості Миколи Костомарова. Автореферат дис. док. філол. н.: 10.01.01. К., 2004. 40с.
103. Костомаров М. Слов’янська міфологія. К.:Либідь, 1994. 382с.
104. Костюк Г. На перехресті життя та історії. // Сучасність. 1978. №.4(172). С.5075.