Б. АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ: ДОЛЯ, ТВОРЧІСТЬ, КРИТИЧНА РЕЦЕПЦІЯ

Короткий опис

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Хамедова Ольга Анатоліївна

УДК 82(091) „19” Антоненко-Давидович

Б.АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ: ДОЛЯ, ТВОРЧІСТЬ,
КРИТИЧНА РЕЦЕПЦІЯ

10. 01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Просалова Віра Андріївна,
доктор філологічних наук
доцент

Донецьк 2008

ЗМІСТ

ВСТУП....3
РОЗДІЛ 1. Критична рецепція творчості Б.Антоненка-Давидовича
1.1. Твори письменника у літературно-критичному дискурсі
2030-х років ХХ ст...... 9
1.2. Радянська та еміграційна критика 19501980-х років: конфлікт інтерпретацій.........................................................................................25
1.3. Автокоментарі і літературно-критичні оцінки в епістолярії прозаїка..................................................45
1.4. Сучасна рецепція творів: проблеми, здобутки.................................................................................................56

РОЗДІЛ 2. Автор герой: моделі взаємодії
2.1. Біографічний автор: перипетії долі в художній прозі................71
2.2. Форми вираження авторського „Я”
в художньо-документальних творах..................................90
2.3. Наратор як медіум між автором і читачем.109

РОЗДІЛ 3. Адаптація автора у пореабілітаційний період
3.1. Роман „За ширмою”: рецидиви соцреалістичного канону....123
3.2. Життєвий досвід автора як основа художнього синтезу...134
3.3. Сюжетні колізії у творах як трансформація пережитого...........161
ВИСНОВКИ....................171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................178

ВСТУП

Творчість Б.Антоненка-Давидовича, що нараховує понад три десятки оригінальних книжок, донедавна була вилучена з літературного процесу і маловідома широкому загалу. Письменник, учасник національно-визвольних змагань 19171919 років, активний діяч національно-культурного Відродження 20-х років, багаторічний в’язень сталінських таборів, ідейний натхненник українського „дисидентського” руху, переслідувався радянською владою з ідеологічних міркувань. „Я взагалі не зустрічав більш трагічної постаті, ніж Борис Антоненко-Давидович, підкреслював А. Дімаров. Життя ніби взялося дослідити на ньому, що може витримати людина” [40, с. 353].
У радянському критичному дискурсі творчість прозаїка неодноразово спотворювалася, замовчувалася, наділялася несправедливими ярликами. Вільний діалог автора і читача був не можливий, тому закономірно виникає питання про адресата „заблокованої” творчості Б.Антоненка-Давидовича. Одні твори йому доводилося писати для друку, тобто для широкої публіки, інші в „шухляду” для невеликого кола однодумців і потенційних майбутніх читачів. У творах, які не уникли цензури й автоцензури, реципієнт (реальний читач, професійний критик) мав розкодовувати, дешифрувати смисли, закладені автором. В інших, що призначалися не для друку, зростало значення уявного читача, своєрідного співбесідника, з яким автор міг бути відвертим і щирим.
Актуальність дослідження. Комунікативна природа художньої творчості виявляється в парадигмі автор герой реципієнт (критик або читач). Реалізація цієї парадигми Б.Антоненком-Давидовичем залишається малодослідженою.
Авторське Я у цій моделі взаємин набуває важливого значення. Першість в авторській ієрархії належить біографічному автору. У роботі на основі ідей М.Бахтіна розрізняються „автор-творець”, тобто суб’єкт естетичної діяльності, і „автор-людина” (письменник як історична особа). Взаємозумовленість і взаємозалежність долі і творчості і відповідно біографічної та творчої сутностей митця визначальні для розуміння категорії автора у сучасному літературознавстві. При цьому враховуємо, що Б. Антоненко-Давидович починав творчий шлях у 1920-ті роки, повернувся до творчої діяльності у 1960-ті, і це не могло не позначитися на результаті його духовно-естетичних пошуків. Художнє самовиявлення стало нагальною потребою митця-свідка, учасника трагічних суспільно-політичних катаклізмів, тому „персональна”, „особистісна” тематика домінувала у його творчості. Увага літературознавців зосереджувалася насамперед на проблемно-тематичному рівні творів, системі образів, тому доцільним буде виявлення моделей взаємодії автора і героя як у художніх, так і в художньо-документальних творах.
Автор, як правило, у творі не діє, проте його позиція виявляється в суб’єктній організації тексту, тому взаємозв’язки автора і суб’єктів мовлення потребують у роботі чіткішої конкретизації. Під наратором маємо на увазі суб’єкта повістування в художньому творі. Якщо розповідь ведеться від третьої особи, маємо розповідача, тобто гетеродієгетичного наратора; якщо про події повідомляється від першої особи, маємо оповідача, тобто гомодієгетичного наратора (за класифікацією Ж. Женетта). За способом репрезентації художньої свідомості розрізняють відавторського наратора, що є носієм авторської свідомості, і персонального, або медіатизованого наратора (як його називає М.Легкий), що виявляється носієм „чужої” свідомості.
Проблема автора як об’єкта і водночас суб’єкта зображення в автобіографічній прозі одна з дискусійних. На відміну від художньої прози, де взаємозв’язки буттєвої і творчої сутностей митця можуть бути приховані (контекстуальні, опосередковані), художньо-документальні твори більш виразно демонструють внутрішню цілісність людини-творця. Літературознавці лише принагідно зверталися до автобіографічних творів Б.Антоненка-Давидовича: оповідань, повістей, мемуарів. При цьому художньо-документальна проза розглядалася як фактографічне джерело, тому нерідко автора ототожнювали з його автобіографічними героями. У літературознавстві немає ґрунтовних досліджень, які б з’ясовували жанрову своєрідність цих творів, специфіку образів автора і героя, і, відповідно, шляхи естетизації автобіографічного матеріалу. На нашу думку, художньо-документальні твори є не лише біографічним джерелом, а й ключем до розуміння ідейно-естетичних пошуків письменника і духовних запитів епохи.
Важливим завданням літературознавців посткомуністичної доби стає реінтерпретація творів радянських письменників. Для його вирішення не можна обмежуватися лише естетичним аналізом художніх творів, адже залежність актуалізації творчості письменника від соціокультурних умов очевидна.
У незалежній Україні спостерігається інтенсивний процес повернення спадщини Б.Антоненка-Давидовича: художніх і художньо-документальних творів, публіцистики тощо. Помітні зрушення і в дослідженні його творчості: літературознавці (Л. Бойко, Б. Тимошенко, Л. Кимак, В. Дмитренко та ін.) вписали її у контекст українського письменства ХХ століття. Однак узагальнення і систематизації літературознавчих оцінок творчої діяльності письменника ще недостатньо для осмислення парадигми автор герой - критик/читач: мистецький твір реалізується у процесі сприймання. Під реципієнтом маємо на увазі насамперед критика, оскільки його рецепція зафіксована документально, а також реального та імпліцитного читачів (останнього розуміємо як багатогранну образну проекцію читача у тексті).
Необхідний неупереджений аналіз як життєвих перипетій автора, що знайшли пряме чи опосередковане відображення у його творах, так і рецепції текстів, що позначилися на письменницькій стратегії, змушуючи автора не лише враховувати реакцію читачів, а й пристосовуватися до потреб часу.
Мета роботи осмислення творчості Б.Антоненка-Давидовича крізь парадигму автор герой реципієнт (критик, читач).
Поставлена мета зумовлює розв’язання таких завдань:
простежити, як доля письменника позначилася на його творчості, як пережите зумовило тональність його творів;
з’ясувати своєрідність автобіографізму художніх творів;
виявити особливості авторецепції письменника у художньо-документальних творах;
визначити моделі взаємин автора і героя у його прозі;
проаналізувати оцінки творчості Б.Антоненка-Давидовича критиками і читачами у світлі рецептивно-естетичного методу.
Предметом дослідження є моделі взаємодії автора героя реципієнта у творчості письменника.
Об’єкт аналізу художні й художньо-документальні твори Б. Антоненка-Давидовича, а також літературознавчі праці про його творчість.
Теоретико-методологічною основою дисертації є праці вітчизняних і західноєвропейських учених про біографічну іпостась автора і психологію художньої творчості (М. Бахтін, І. Франко, З. Фройд, К. Г. Юнґ), а також про феномен критичної і читацької рецепції (В. Ізер, Г. Р. Яусс, С. Фіш, Г.-Г. Гадамер, П.Рікер, Г.Сивокінь). Конкретизації проблем автобіографізму сприяли теоретичні та історико-літературні розвідки В. Халізєва, Н.Тамарченка, К.Дуба, Л. Гінзбург, Л. Бойка, Г. В’язовського, В. Просалової, О. Галича, Н. Шляхової, М. Легкого, Р. Гром’яка, С. Павличко, В. Мельника, Г. Маслюченко та ін.
Методи дослідження. У роботі застосовано автобіографічно-синергетичний підхід, що ґрунтується на вивченні „синтезованої інформації, яку залишає по собі письменник, і того, як вона сприймається іншими” [92, с. 15]. Цей підхід передбачає синтез порівняльно-історичного, біографічного, рецептивно-естетичного та психоаналітичного методів. Порівняльно-історичний метод використовується для вивчення творчості Б. Антоненка-Давидовича у контексті української літератури ХХ століття. Біографічний метод дозволяє виявити взаємозв’язки творчої та особистісної іпостасей автора. Елементи психоаналізу залучаємо для тлумачення біографічного матеріалу, з’ясування поетики творів. У роботі також використовуються ідеї рецептивної естетики Г. Р. Яусса та В.Ізера, теорії читацької реакції С. Фіша, які дозволяють всебічно висвітлити читацьке сприйняття у синхронному і діахронному зрізах. Для виявлення зв’язку автор наратор читач використано елементи наратологічного аналізу.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше в українському літературознавстві здійснено цілісне дослідження творчості Б. Антоненка-Давидовича в аспекті автор герой реципієнт, узагальнено і систематизовано рецептивні процеси восьми десятиліть, виявлено три інтерпретаційні періоди (ранній, пореабілітаційний і пострадянський) і притаманні їм рецептивні стратегії. Автобіографічна проза розглядається в аспекті тотожності чи розходження художньо втіленого образу автора і реальної особистості письменника. У роботі простежуються форми вияву образу автора в художніх і художньо-документальних творах, проаналізована поетика характеротворення автобіографічних героїв, з’ясована специфіка психологізму як невід’ємної ознаки індивідуальної манери письменника.
У дисертації вперше аналізуються художньо-документальні твори, з’ясовується їх жанрова специфіка, визначаються тематичні центри, специфіка художньої реалізації образів автора і героя.
Особистий внесок здобувача виявляється у вивченні структури авторського Я у творчості Б.Антоненка-Давидовича; в обґрунтуванні специфіки автобіографічного сегмента в його доробку; виявленні динаміки читацького сприйняття як альтернативного до офіційної думки.
Практична цінність дисертаційного дослідження. Основні результати праці можуть бути використані у дослідженні літературного процесу ХХ століття, створенні підручника з новітньої української літератури, спецкурсів, спецсемінарів із відповідної проблематики, написанні курсових, дипломних і магістерських робіт.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в межах наукової теми кафедри історії української літератури і фольклористики Донецького національного університету „Інтертекстуальні та комунікативні аспекти художнього тексту і його літературознавча інтерпретація” (номер державної реєстрації 0108U001586). Тема дисертації схвалена на засіданні бюро наукової ради НАН із проблеми „Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка (протокол №2 від 17 квітня 2003 року).
Апробація результатів дисертації здійснювалася на міжнародних наукових конференціях: „Мова і культура” (Київ, 2004, 2006), Міжнародній науковій конференції молодих учених (Київ, 2005), „Українська література в загальноєвропейському контексті” (Ужгород, 2005), „Східнослов’янська філологія: від Нестора до сьогодення” (Горлівка, 2006); на всеукраїнських наукових конференціях: „Слобожанщина: літературний вимір” (Луганськ, 2004), „Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ, 2006), „Поетика художнього тексту” (Дніпропетровськ, 2007).
За темою дисертаційного дослідження опубліковано 12 наукових статей (7 основних, уміщених у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України, і 5 додаткових). Усі публікації одноосібні.
Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри історії української літератури і фольклористики Донецького національного університету (протокол №8 від 6 березня 2008 року).
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (230 позицій). Загальний обсяг 198 сторінок, із них 177 сторінок основного тексту.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Для способу художнього мислення Б.Антоненка-Давидовича властивий автобіографізм, що виявляється у складній взаємодії Я-людини і Я-творця. Життєвий матеріал для своїх творів письменник відбирав, обробляв і трансформував відповідно до задуму. У художніх і художньо-документальних творах події життя біографічного автора типізуються і збагачуються вимислом.
Вже у ранній творчості Б.Антоненка-Давидовича реалізуються різні моделі взаємодії автора і героя. У ранніх творах („Смерть”, „Нащадки прадідів”, „Печатка”) у центрі художнього світу перебуває автобіографічний герой, що має дві іпостасі: „лицар „абсурду” і „просвітянин”. „Лицар абсурду” найбільш близький автору світовідчуттям, адже це романтик, відданий ідеї визволення України. Проте цей художній тип не є автопортретом письменника, він втілював риси тієї молоді, яка виборювала незалежність України в 1917-1921 роках. У ранній творчості виявилася також характерна риса особистості письменника: схильність до самоаналізу і самоспостереження, які помітні у рефлексіях героїв про сенс життя, долю України тощо. Коли автор змальовує „просвітянина”, то іронія, гумор, а іноді й сатира стають важливими засобами естетизації автобіографічного матеріалу.
Наслідком критичного осмислення деяких етапів його життя стали образи антигероїв: Федоренка з „Печатки”, Горобенка зі „Смерті”. Трагічна роздвоєність їх основна риса характеру, що розкривається здебільшого за допомогою інтроспекції. Таким чином, у ранніх творах ідеал „лицаря „абсурду” (Євген Барабаш) протистоїть образові більшовика (Кость Горобенко).
У повісті „Семен Іванович Пальоха. Мисливська поема”, трансформований біографічний матеріал зберігає свій зв’язок з емпіричною дійсністю, тому автобіографічний герой не має відмінностей від автора. Герой, як alter ego автора, виявляє енергетичний потенціал творчої особистості. Для його світогляду характерні відчуття органічного зв’язку з природою, гармонії світобудови, онтологічний оптимізм (любов до життя, віра в торжество добра і справедливості), життєвий стоїцизм, що ґрунтується на непохитності моральних переконань.
У пореабілітаційний період творчості Б.Антоненко-Давидович частіше згадує минуле, тепер ретроспекція стає важливим засобом авторського самовираження. Через значну часову дистанцію автор-творець осмислює пережите з інших аксіологічних позицій: романтичне сприйняття революційної дійсності еволюціонує до критичного, у творах уже немає публіцистичної риторики, змінюється емоційна тональність повістування. Якщо у ранній творчості автобіографізм набував експліцитних форм, то у пізній біографічна подія служила лише імпульсом до реалізації задуму.
У пізніх творах („Завищені оцінки ”, „Слово матері” та ін.) автор наділяє героїв рисами своєї біографії, особистості, проте він підкреслено віддаляється від них. В оповіданнях („Щастя”, „Хай спиниться чудова мить!”) автобіографічний герой постає другорядним персонажем, а подробиці життя біографічного автора лише увиразнюють його характер, надають зображуваному достовірності, навіть документалізму.
Важче провести межу між Я героя і Я автора в циклі „Сибірські новели”, в яких авторська свідомість втілюється на суб’єктному рівні: в гомодієгетичному та гетеродієгетичному нараторах і автобіографічному героєві. І в першій, і в другій наративних моделях яскраво виражений авторський голос, проте саме першоособовий оповідач (названий іменем автора) й автобіографічний герой (ув’язнений письменник Петренко-Черниш) є іпостасями „Я” емпіричного. Завдяки цим героям автор змінює фокус зображення: він то перебуває в тіні, на периферії подій, то в епіцентрі. Таким чином, письменник достовірно змальовує і табір, і внутрішній світ в’язня. У циклі „Сибірські новели” письменник не тільки розповів про власний табірний досвід, але насамперед підкреслив спільність своєї долі з долею свого покоління, яке зазнало жахіть сталінського терору.
Особистий досвід письменника (дитинство, участь у національно-визвольних змаганнях, суспільному і літературному житті 19201930-х років) виявився в його документальних творах, написаних уже після його реабілітації.
В автобіографічній прозі письменник синтезує достовірність і вимисел, зображує те, що згадалося (авторська дефініція художньо-документальних творів „спогади”), а не те, що відбулося насправді, тому автор і герой не тотожні один одному. У художньо-документальних творах спостерігається традиційне для мемуарів розщеплення образу автора на героя і оповідача, причому кожний із них наділений рисами біографічного автора. Авторецепція письменника, позбавленого можливості вільного спілкування з критиками і читачами, реалізується в рефлексії оповідача, який репрезентує авторську свідомість. Оповідач у мемуарах („На шляхах і роздоріжжях”) представляє переважно позасюжетну інстанцію, відсторонений погляд на минуле, тому достатньо іронічно висловлюється про молодого автобіографічного героя, який перебуває в епіцентрі подій. У повісті „Удосвіта” важливим є насамперед автобіографічний персонаж, який поступово зростає як особистість, хоча автор і не обмежується лише його досвідом.
Функції оповідача і героя визначаються насамперед жанровою своєрідністю творів. У художніх мемуарах „На шляхах і роздоріжжях”, „СВУ”, „Нове в політиці і медицині” відтворюються важливі історичні події першої третини ХХ століття, свідком і учасником яких був Б. Антоненко-Давидович. На відміну від мемуарів, в автобіографічній повісті „Удосвіта” йдеться про особисту долю письменника, витоки його світосприйняття.
У художньо-документальних творах відбір життєвих фактів досить тенденційний: автор наголошував на одних подіях і свідомо обминав увагою інші. Так, наприклад, у повісті „Удосвіта”, нарисі „Про самого себе” зображуються ті події дитинства і юності, які вплинули на формування національної свідомості героя.
Характерною особливістю художньо-документальних творів є їх діалогізм, орієнтація на реципієнта, його активне сприймання оповіді. Читач постає як цілком конкретний адресат (людина значно молодша від автора, яка сприйматиме прочитане як „одкровення”), він включається у текст багатьох творів Б.Антоненка-Давидовича, написаних у сімдесяті роки. Імпліцитний читач має різний ступінь
вияву в тексті: конкретизований образ-персонаж (мемуари „На шляхах і роздоріжжях”); „віртуальний” читач, тобто його образна проекція в тексті (цикл „Сибірські новели”).
У сімдесяті роки творчість письменника була „заблокованою” для реального читача, а спогади, як і „Сибірські новели” та інші оповідання, писалися „в шухляду” або й зовсім переховувалися. Тому потенційним реципієнтом цих творів була людина майбутнього, з якою автор хотів налагодити контакт.
Парадигма автор герой читач передбачає насамперед процес рецепції. Щодо творчості Б. Антоненка-Давидовича, то цей процес був багатогранним і амбівалентним, оскільки у межах двох дискурсів радянського і зарубіжного існували полярні інтерпретації. На рецепцію творчості письменника впливали як зовнішні, так і внутрішні чинники. До зовнішніх (найбільш потужних) зараховуємо суспільно-політичну ситуацію, ідеологічні стереотипи, горизонт читацьких сподівань. Внутрішніми вважаємо естетичні вподобання реципієнта, його життєвий досвід. Крім того, процес критичної рецепції творчості Б.Антоненка-Давидовича не був цілісним: між етапами сприйняття значні часові межі, які виникли внаслідок репресій (перебування у таборах, заборона друкуватися).
Одна з основних тенденцій розвитку радянської критики її залежність від суспільно-політичної ситуації. Тому для критичної рецепції творчості Б.Антоненка-Давидовича визначальними були періоди відносної лібералізації суспільного життя: 1920-ті роки, 1960-ті, кінець 1980-х. У радянському критичному дискурсі склалися дві тенденції, які репрезентували протилежні підходи до творчості Б.Антоненка-Давидовича: для одних (В.Василенко, І.Світличний та ін.) при аналізі твору визначальними були естетичні засади, для інших ідеологічні (С.Щупак, Л.Дмитерко).
Реципієнти двадцятих років (М.Зеров, В.Василенко, О.Білецький та ін.) намагалися зосередитися на питаннях естетичної вартості твору, застосовували новітні стратегії. Так, І.Лакиза здійснив, наприклад, спробу проаналізувати повість „Смерть” крізь призму читацьких смаків того часу. Важливим був також чинник особистого знайомства автора і критика, спільність їхніх світоглядних позицій та естетичних принципів. Ідеологічний тиск відчувався в інтерпретаціях двадцятих років, проте він значно посилився у відгуках вульгарно-соціологічних критиків у тридцяті роки. Після арешту письменника на його творчість було накладене табу, тому процес критичної рецепції вдалося відновити лише у пореабілітаційний період.
Реципієнти шістдесятих років (Л.Бойко, В.Півторадні, О.Ставицький та ін.) змушені були балансувати між визнанням естетичної вартості творів і соцреалістичними шаблонами радянського літературознавства. Критики були змушені замовчувати причини вимушеної перерви, аналізували переважно його пореабілітаційні твори, а не ранні. Відповідно їхні інтерпретації містили лише синхронний зріз творчості письменника, а тому не могли бути глибокими і вичерпними. Винятком була рецепція Л.Бойка, яка цікава своїм феноменом первинного і вторинного прочитання. У рецептивній моделі шістдесятих років він використав досвід попередників, тобто критиків двадцятих років (В.Василенко, Я.Савченко), проте кон’юнктурні вимоги зашкодили йому здійснити глибокий естетичний аналіз. Інтерпретації другого періоду (від кінця 1980-х років) побудовані на інших концептуальних засадах. Критик тепер відкинув канони соцреалістичного сприйняття, неупереджено проаналізував творчість письменника у контексті розвитку української літератури ХХ століття.
Західні україністи відновили перерваний процес критичної рецепції творчості Б.Антоненка-Давидовича, що замовчувалася радянським літературознавством у сімдесяті-вісімдесяті роки. Зарубіжна рецептивна модель створена на засадах об’єктивності, з орієнтацією на естетичну вартість творів. Певною мірою заангажованими виявилися оцінки С.Николишина, Ю.Бойка- Блохина. Проте на відміну від переважної більшості радянських критиків, відгуки яких формувалися під тиском тоталітарної системи, на критичну рецепцію західних дослідників впливали лише власні ідеологічні переконання. Критики (Ю.Лавріненко, Д.Нитченко та ін.) зверталися до ранньої творчості письменника, яку обминали увагою вітчизняні реципієнти.
Зарубіжні дослідники вдавалися до традиційних стратегій критичного аналізу творчості, її розглядали лише в історико-хронологічному аспекті. Лише Г.Костюк поєднав загальний огляд художнього доробку із глибоким аналізом окремих аспектів творчості і світосприйняття письменника.
Замовчування творчості Б.Антоненка-Давидовича упродовж двадцяти років призвело до того, що радянським критикам кінця вісімдесятих довелося відкривати його ім’я заново, тому студії мали ознайомчо-біографічний характер. Масштабним стало дослідження художньої творчості письменника лише у незалежній Україні. Сучасні рецептивні моделі в деяких аспектах перегукуються з попередніми інтерпретаціями, враховують досвід зарубіжних. Нові рецептивні стратегії з’явилися на сучасному етапі, причому вони розробляються як представниками старшого покоління дослідників (Л.Бойко), так і молодшого, яке репрезентують В.Дмитренко, Н.Колошук та ін.
Дослідження читацьких сподівань виявило, що найбільш резонансними були повість „Смерть”, роман „За ширмою” і цикл „Сибірські новели”. Роман „За ширмою”, написаний у пореабілітаційний період, відповідав читацьким запитам епохи, хоча й не був позбавлений ознак соцреалістичного канону. Здатність читачів до вибіркового читання дозволила осягнути основну думку твору і не зважати на пропагандистський пафос, який виник внаслідок автоцензури. Оповідання на „табірну” тематику, які викривали злочини тоталітарної системи, одразу зацікавили читачів, спраглих істини. Проте найбільш популярною виявилася рання повість „Смерть”, яка ввійшла до горизонту очікувань різних поколінь читачів. Неоднозначні оцінки реципієнтів пояснюються тим, що зміст твору давав простір для різних інтерпретацій.
Отже, поліфонічний критичний (і читацький) дискурс зумовлювався творами, які стали знаковими для творчості письменника. Повість „Смерть” була першим визначним твором прозаїка, продемонструвала появу нового таланту; роман „За ширмою” підтвердив його творчі можливості після повернення з таборів, а цикл „Сибірські новели” відновив інтерес до творчості Б.Антоненка-Давидовича у незалежній Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С.С. Риторика и истоки европейской литературной традиции / С. С. Аверинцев. М. : Шк. яз. рус. культуры, 1996. 448 с.
2. Автор і авторство у словесній творчості : Зб. наук. праць / [відп. ред. Н.М.Шляхова]. Одеса : Поліграф, 2007. 412 с.
3. Авторитет. Література і критика в час перебудови : Статті, есе, інформація / [упоряд. Сивокінь Г.М.]. К. : Рад.письменник, 1989. 350 с.
4. Адельгейм Є. Антоненко-Давидович Б. Крила Артема Летючого. Літературний репортаж / Є. Адельгейм // Життя і революція. 1933. № 4 -5. С.109111.
5. Аксенов А.В. Вненаходимость и диалог. Философско-эстетическое наследие М.М.Бахтина в свете проблем рецептивной эстетики / А.В.Аксенов // Диалог. Карнавал. Хронотоп. 1999. № 1. С.136. Режим доступу до журн. :
htpp: //www.nevmenandr.net.
6. Актуальні проблеми літературознавства : Зб. наук. праць. Т.10 / [наук. ред. Н.І.Заверталюк]. Дніпропетровськ : Навчальна книга, 2001. 196с.
7. Андрусів С.М. Західноукраїнська література 30-х рр. ХХ ст.: проблема національної ідентичності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра філол. н. спец. 10.01.01 „Українська література” / С.М.Андрусів. К., 1996. 25 с.
8. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Слово. Знак. Дискурс / [За ред. М.Зубрицької]. Львів : Літопис, 2002. − 831 с.
9. АнтонюкМ.А. Биографический метод К.И.Чуковского / М.А.Антонюк // Мова і культура. К., 2004. Вип. 7. Т.VII. Ч.2. С.191198.
10. Антология концептов / [Под ред. В. И. Карасика, И. А. Стернина]. М.: Гнозис, 2007. 512 с.
11. Антоненко-Давидович Б. Бабині казки: Оповідання, новели / Борис Антоненко-Давидович. Львів : Каменяр, 1991. 152 с.
12. Антоненко-Давидович Б. Борг / Б. Антоненко-Давидович // Життя й революція. 1933. № 2. С. 530.
13. Антоненко-Давидович Б. Збруч. Літературний репортаж / Борис Антоненко-Давидович. К. : Радянський письменник, 1959. 131 с.
14. Антоненко-Давидович Б.Д. Здалека й зблизька : Літературні силуети й критичні нариси / Антоненко-Давидович Б.Д. К.: Рад. письменник, 1969. 303 с.
15. Антоненко-Давидович Б. Лицарі „абсурду” / Б. Антоненко-Давидович // Червоний шлях. 1923. № 8. С. 5883
16. Антоненко-Давидович Б. Люди й вугілля (збірка нарисів) / Борис Антоненко-Давидович. Харків : Український робітник, 1932. 40 с.
17. Антоненко-Давидович Б. На довгій ниві. Вибрані твори / Борис Антоненко-Давидович. К. : Дніпро, 1967. 456 с.
18. Антоненко-Давидович Б.Д. На шляхах і роздоріжжях / Борис Антоненко-Давидович. К. : Смолоскип, 1999. 287 с.
19. Антоненко-Давидович Б. Нащадки прадідів / Борис Антоненко-Давидович; [ упор., комент. Л.Бойко]. К. : „КМ Academia”., 1998. 696 с.
20. Антоненко-Давидович Б. Паротяг ч-273 / Борис Антоненко- Давидович. Х.; О. : ДВОУ „Молодий більшовик”, 1933. 88 с.
21. Антоненко-Давидович Б.Д. Печатка / Борис Антоненко-Давидович. Мельбурн : Ластівка, 1979. 85 с.
22. Антоненко-Давидович Б. Про що і як : В літературі й коло літератури / Борис Антоненко-Давидович. К. : Радянський письменник, 1962. 157 с.
23. Антоненко-Давидович Б. Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки / Борис Антоненко-Давидович. К. : Рад.письменник, 1989. 495 с.
24. Антоненко-Давидович Б. Д. Сибірські новели. Тюремні вірші / Антоненко-Давидович Б. Д. Балтимор-Торонто : Смолоскип, 1990. 310 с.
25. Антоненко-Давидович Б. Д. Твори : В 2 т. К.: Наук.думка, 1999.
Т.1 : Повісті та романи. 1999. 742 с.
26. Антоненко-Давидович Б. Твори: В 2 т. К.: Наук.думка, 1999.
Т.2: Сибірські новели. Оповідання. Публіцистика. Спогади. Листування. 1999. 652 с.
27. Антоненко-Давидович Б. Удосвіта. Спогади з дитячих літ // Борис Антоненко-Давидович // Дніпро. 2000. № 1. С. 843.
28. Бабенко Т. Ю. Автор і читач : зміна текстової стратегії (на прикладі текстів художньо-біографічної прози) / Т.Ю. Бабенко // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Т.Шевченка. 2004. № 3 (71). С. 122128.
29. Багаття. Борис Антоненко-Давидович очима сучасників / [упор. Б.Тимошенко]. К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 1999. 512 с.
30. Багряний І. П. Публіцистика : Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. К. : Смолоскип, 1996. 856 с.
31. Барт Р. Від твору до тексту // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Слово. Знак. Дискурс. / [пер. І.Герасима, заг. ред. М.Зубрицької]. Львів : Літопис, 2001. С. 491497.
32. Бахтин М.М. Автор и герой: к философским основам гуманитарных наук / Бахтин М.М СПб : Азбука, 2000. 333 с.
33. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет / Бахтин М.М. М. : Художественная литература, 1975. 502 с.
34. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи / Бахтин М.М. М. : Художественная литература, 1986. 541 с.
35. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / Бахтин М.М. М.: Искусство, 1979. 423 с.
36. Білецький О. Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року / О.Білецький // Червоний шлях. № 3. 1926. С. 133163.
37. Бойко Л. „Без правди нема справжньої літератури” (До 100-ліття від дня народження Б. Антоненко-Давидович) / Л. Бойко // Дивослово. №8. 1999. С. 5157.
38. Бойко Л. Борис Антоненко-Давидович. Нарис життя і творчості // Українські радянські письменники. Вип.VI. К. : Рад.письменник, 1968. С. 125174.
39. Бойко Л. З когорти одержимих // Твори : в 2 т. / Борис Антоненко-Давидович. К. : Наук.думка, 1999. Т.1. С. 546.
40. Бойко Л. З когорти одержимих: Життя і творчість Бориса Антоненка-Давидовича в літературному процесі ХХ століття / Леонід Бойко. К.: КМ Академія, 2003. 580 с.
41. Бойко Л. Лицар правди і добра // Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки / Борис Антоненко-Давидович. К. : Рад.письменник, 1989. С.532.
42. Бойко Л. Майстер психологічної прози. (Про повість Б. Антоненка-Давидовича „Смерть”) / Л. Бойко // Радянське літературознавство. 1989. № 11. С. 2330.
43. Бойко Л. Подвижник духу : Документи і факти з життя Бориса Антоненка-Давидовича / Леонід Бойко. К.: Університетське видавництво „Пульсари”, 2003. 392 с.
44. Бойко Л. То не просто листи, а крик душі // Нащадки прадідів / Борис Антоненко-Давидович. К. : „КМ Academia”, 1998. С. 689 693.
45. Бойко Л. Ця книга вчить і виховує / Л. Бойко // Жовтень. 1963. № 12. С. 146148.
46. Бойко Л. Ярлик замість аргументів. Від редакції / Л. Бойко // Слово і Час. 1990. № 10. С. 315.
47. Бойко Ю. Антоненко-Давидович // Вибране. Т.1. / Бойко Ю. Мюнхен: Logos, 1971. С. 162173.
48. Брюгген В. Із листування з Б.Д.Антоненком-Давидовичем / В.Брюгген // Слово і Час. 1990. № 10. С. 3639.
49. Брюгген В. Слова и „словоловы” / В. Брюгген // Радуга. 1963. № 7. С. 183184.
50. Брюховецький В. Чесність перед собою // Сибірські новели. Тюремні вірші / Борис Антоненко-Давидович. Балтимор-Торонто : Смолоскип, 1990. С. 1415.
51. Бубняк Р. А. Літературно-критичний дискурс: сутність, структура, засоби вираження : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол.наук : спец. 10.01.06 „Теорія літератури” / Р.А. Бубняк. Тернопіль, 2001. 20 с.
52. Вальнюк Б.І. Поетика історичної романістики Богдана Лепкого : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 „Українська література” / Б. І. Вальнюк. Івано-Франківськ, 1998. 18 с.
53. Василенко В. Б.Антоненко-Давидович. Запорошені силуети / В.Василенко // Червоний шлях. 1925. № 11-12. С. 355358.
54. Василенко В. „За життя розплата тільки кров’ю” (Про Б. Антоненка-Давидовича повість „Смерть” та інші його твори. Критичний етюд) / В.Василенко // Критика. 1928. № 5 С. 6382.
55. Вашків Л. П. Епістолярна літературна критика: становлення, функції в літературному процесі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.06 „Теорія літератури” / Л. П. Вашків. Львів, 1995. 24 с.
56. Вашків Л. П. Епістолярна літературна критика: становлення, функції в літературному процесі / Вашків Л. П. Тернопіль, 1998. 135 с.
57. Винниченко В. Твори : в 2 т. К. : Дніпро, 2000.
Т.1. 2000. 514 с.
58. Виноградов В. В. О теории художественной речи : Учеб. пособие / Виноградов В.В. М. : Высшая школа, 2005. 287 с.
59. Вірний Богдан. Нерозгадана таємниця тов. Бурдуна / Богдан Вірний // Нова громада. 1924. № 20-21. С. 1617.
60. Вірний Богдан. Пиріжки, пиріжки... (З минулого) / Богдан Вірний // Нова громада. 1923. № 5-6. С. 1921.
61. Вірний Богдан. Просвітяне / Богдан Вірний // Нова громада. 1923. № 10. С. 1317.
62. Волинський К. П. Виховання правдою і красою / К. П. Волинський // Радянське літературознавство. 1962. № 2. С. 3840.
63. Волкова Е. Варлам Шаламов: поединок слова с абсурдом / Е.Волкова // Вопросы литературы. 1997. № 6. С. 336.
64. В’язовський Г. А. Від життя до художнього твору: Літературно-критичний нарис / В’язовський Г. А. К. : Рад. письменник, 1979. 237с.
65. Гадамер Г.-Г. Поезія і філософія // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / [пер. І. Герасима, заг. ред. М. Зубрицької]. Львів : Літопис, 2001. С. 264272.
66. Галич О.А. Історія літературознавства. Частина І: зарубіжне літературознавство : Підручник для філологічних спеціальностей /
Галич О. А. К.: Шлях, 2006. 208 с.
67. Галич О. А. Теорія літератури: Підручник для студ. філол. спец. вищ. навч. закладів освіти / Галич О. А., Назарець В. М., Васильєв Є. М К.: Либідь, 2001. 486 с.
68. Галич О.А. Українська документалістика на зламі тисячоліть : специфіка, генеза, перспективи / Галич О. А. Луганськ : Знання, 2001. 244 с.
69. Гасанова В. Г. Ідейно-естетична боротьба в українській літературі 20-х рр. ХХ ст.: на матеріалі літературних організацій: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 „Українська література”. К., 2001. 20 с.
70. Гинзбург Л. Я. О психологической прозе / Гинзбург Л. Я. Л.: Худ. лит. ленинградский отдел, 1977. 443 с.
71. Гнатюк М. М. Текстологічні проблеми творчості Юрія Яновського : теоретичний аспект : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук : спец. 10.01.06 „Теорія літератури” / М. М. Гнатюк. К., 2006. 36 с.
72. Голуб Я. Мій батько Борис Антоненко-Давидович / Ярина Голуб. Полтава: Криниця, 1995. 290 с.
73. Голубева З. С. Новаторство у