ЗАСОБИ СТИЛІЗАЦІЇ РОЗМОВНОСТІ В ПРОЗІ МИХАЙЛА СТЕЛЬМАХА : СРЕДСТВА стилизации розмовности В прозе МИХАИЛА Стельмаха

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М.П. ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

ТКАЧЕНКО ТЕТЯНА ВАСИЛІВНА

УДК 811.161.2’373.4:82-3

ЗАСОБИ СТИЛІЗАЦІЇ РОЗМОВНОСТІ В ПРОЗІ
МИХАЙЛА СТЕЛЬМАХА

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
МАЦЬКО Любов Іванівна
академік АПН України, доктор
філологічних наук, професор

Київ-2006

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ............................................................ 5
ВСТУП.................................................................................................................. 6
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ РОЗМОВНОСТІ ................................................................................ 14
1.1. Народнорозмовна основа нової української літературної мови 14
1.1.1. Місце та роль народнорозмовного джерела в процесі
становлення нової української літературної мови..................... 14
1.1.2. Системотворча функція розмовних елементів у виробленні та
змінності норм літературної мови............................................... 22
1.2. Лінгвостилістична категорія розмовності......................................... 29
1.2.1. Розмовна традиція в літературно-художньому мовленні.......... 30
1.2.2. Естетична функція розмовних одиниць у художньому
стилі................................................................................................ 38
1.2.3. Поняття стилізації розмовності в мові художньої
літератури..................................................................................... 43
1.2.4. Засоби створення колориту розмовності в художній мові... 48
1.2.5. Експресивність як компонент конотативного значення
розмовних лексем........................................................................ 58
1.3. Джерела формування творчої особистості Михайла Стельмаха.... 66
1.3.1. Розмовність характерна ознака індивідуального стилю
письменника................................................................................... 71
1.4. Висновки до першого розділу............................................................. 77
РОЗДІЛ ІІ. ЛЕКСИЧНІ, СЛОВОТВІРНІ ТА ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ СТИЛІЗАЦІЇ РОЗМОВНОСТІ В ТЕКСТАХ ПРОЗИ МИХАЙЛА СТЕЛЬМАХА..................................................................................................... 80
2.1. Особливості семантики та функціонування розмовної лексики..... 80

2.1.1. Розмовно-побутова лексика. 80
2.1.2. Лексико-семантичне макрополе людина”. 83
2.1.2.1. ЛСГ номінацій осіб. 83
2.1.2.2. ЛСГ номінацій ознак характеристик людини 88
2.1.2.3. ЛСГ номінацій дій і процесуальних станів особи.... 93
2.2. Стилістичні функції розмовної емоційно-експресивної
лексики................................................................................................ 103
2.2.1. Функції діалектизмів..................................................................... 104
2.2.2. Функції демінутивів...................................................................... 110
2.2.3. Функції елементів просторіччя.................................................... 118
2.2.4. Функції інвективної лексики........................................................ 122
2.2.5. Функції суржикових елементів мовлення................................... 125
2.3. Словотвірні особливості розмовної лексики.................................... 128
2.3.1. Словотвірні моделі іменників з розмовною конотацією.......... 128
2.3.2. Словотвірні групи дієслів зі значенням розмовності................ 134
2.3.3. Словотворення розмовно маркованих прикметників та
прислівників.................................................................................. 137
2.3.4. Оказіональні словотвори розмовних лексем.............................. 140
2.4. Індивідуально-авторське вживання розмовних фразеологічних
сполук у прозі Михайла Стельмаха................................................. 146
2.4.1. Узуальне використання фразеологізмів...................................... 148
2.4.2. Варіантність фразеологічних одиниць 154
2.4.3. Трансформовані фраземні структури. 157
2.5. Висновки до другого розділу. 168
ВИСНОВКИ. 170
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 175

ВСТУП

Сучасний стан розвитку української лінгвостилістики визначає пріори-тетність одного з актуальних напрямків дослідження характеристики взаємовідношень художньої мови з загальнолітературної мовою і, зокрема, з розмовним стилем як одним із її функціональних різновидів. Ця проблема тісно пов’язана з історією української літературної мови, а також визначен-ням основних тенденцій розвитку художнього стилю. У зв’язку з розширен-ням у мові художньої літератури семантико-стилістичних функцій розмовних елементів виникли об’єктивні передумови для утвердження розмовності як стилістичного явища. Оскільки розмовний компонент став виразною ознакою художнього стилю, у полі зору стилістики художньої мови постала потреба теоретичного обґрунтування й практичного дослідження лінгвостилістичної категорії розмовності.
Літературна мова як форма національної мови має одним із своїх джерел живомовну стихію. Народна розмовна мова була основою, на якій шляхом словесної майстерності видатних представників художнього стилю постала нова українська літературна мова. Перехід від літературно-писемно-го білінгвізму донаціонального періоду і періоду формування націй до єдиної національної літературної мови супроводжується якісно новим явищем заміною книжної основи, що відмирає, народною [175, 3]. В історії україн-ської мови активну роль у цьому процесі відіграв художній стиль, що став поєднувальною ланкою між народнорозмовною та книжною мовою.
Розмовність є складною й поліфункціональною категорією в історії української літературної мови та в її стилістичній системі. Зайнявши визна-чальне місце в процесі становлення нової української літературної мови та її нормуванні, більшість розмовних елементів зазнали значного олітературнен-ня, стали літературною нормою, але рівночасно й розмовності не втратили (принаймні частина з них). Зрештою компоненти розмовного стилю стали засобом створення колориту розмовності в художній мові, елементом стилі-зації усномовних структур у системі художнього тексту. Лінгвостилістична категорія розмовності формується на основі функціонально-стильової єдності та конотування розмовних елементів у стилістичній системі української літе-ратурної мови й виявляється в живій розмовній мові та в конкретних худож-ніх текстах.
Розмовність як важливе мовно-естетичне явище є одним із показників індивідуального стилю автора, а її лінгвостилістичний аналіз має принципове значення для розуміння специфіки авторської художньої мови. Це зумовлено тим, що індивідуально-художня манера творчості кожного окремого пись-менника значною мірою характеризує мовний контекст усієї епохи, стан нормування літературної мови та динаміку лексико-семантичних змін і стилістичної диференціації.
Вивчаючи проблему співвідношення двох специфічних лінгвістичних феноменів розмовної мови і мови художньої літератури, мовознавці зазна-чають, що ці дві формації протистоять одна одній низкою екстралінгвальних ознак (усна форма вираження, спонтанність, невимушеність, орієнтованість на слухача і конкретну ситуацію розмовної мови писемна форма, чітка продуманість і підготовленість художньої мови). І водночас ці два різновиди мови мають ознаки подібності, оскільки їм властиве: 1) відносно вільне вико-ристання одиниць різних підсистем і стилів загальнонародної мови (діалекти, жаргони, просторіччя); 2) нормативна будова одиниць різних рівнів слів, словоформ і синтаксичних конструкцій; 3) тематична відкритість.
Проблема естетичного потенціалу елементів розмовного стилю в художньому тексті постійно перебуває в полі зору українських мовознавців (І. Білодід, В. Ващенко, С. Єрмоленко, М. Жовтобрюх, В. Русанівський, Н. Сологуб, І. Чередниченко). Серед російських лінгвістів це питання дослід-жували В. Виноградов, Т. Винокур, К. Кожевникова, О. Лаптєва, О. Сироти-ніна та інші. Більшість дослідників зазначали, що в мові художнього твору відбувається стилізація розмовності, тобто свідоме переймання письменни-ком характерних особливостей розмовного стилю з метою створення відпо-відного колориту в художньому тексті. Саме з метою стилізації розмовності в мові художньої літератури письменники використовують розмовно маркова-ну лексику і фразеологію, окремі слова, властиві живій усній мові, експре-сивно виразні типи словотвору, певну, часто компресовану, синтаксично-інтонаційну будову речень. Індивідуальна мовотворчість письменника також нерідко спрямовується в загальне русло народнорозмовності.
В українському мовознавстві розмовні елементи художньої мови часто розглядаються у зв’язку з вивченням окремих індивідуальних стилів. Зокре-ма, дослідивши мову оповідань 60-80-х років (Григора Тютюнника, Валерія Шевчука, Євгена Гуцала, Володимира Яворівського), Л. Шевченко робить висновок, що народнорозмовна традиція в мові сучасного оповідання є засо-бом соціально-територіальної, соціально-культурної характеристики, індиві-дуалізації мовних образів, емоційно-експресивної оцінки [249, 17]. Ґрунтовно дослідивши мовотворчість Григора Тютюнника, С. Бибик відзначає народно-розмовність як мовно-стильову естетичну домінанту прози письменника і стверджує, що різні тональності авторської оповіді створюються завдяки використанню народнорозмовних засобів усіх мовних рівнів [20, 24]. Місце розмовних засобів поряд з іншими стилістично маркованими в індивідуаль-них стилях окремих письменників з’ясовували Г. Бикова, Л. Бурківська, Т. Должикова, Л. Науменко, О. Переломова та інші. Стилізації усно-розмов-ної мови в драматургійних творах присвячено наукову працю О. Ожигової.
Аналіз мовностилістичних особливостей творчості письменників (Т. Шевченка, П. Куліша, М. Коцюбинського, В. Винниченка, Гр. Тютюнни-ка, Є. Гуцала, В. Шевчука) засвідчує, що в їх словесно-художньому доробку використання лексики, ідіоматики, фразеології розмовної мови з метою стилізації розмовності відбувається по-різному. З одного боку, письменник може використовувати й уводити в мовну тканину своїх творів розмовні елементи в незмінному вигляді, в макрообразній формі; з другого вони можуть функціонувати в тексті у вигляді різноманітних творчих модифіка-цій, новотворів, унаслідок чого набувають індивідуально збагаченої семанти-ки та виконують різноманітні стилістичні функції, формуючи категорію розмовності в стилістичній системі літературної мови.
Творчість Михайла Стельмаха репрезентує українську літературу й українську літературну мову 40-70-х років ХХ ст. Різні аспекти його мово-стилю привертали увагу мовознавців. Зокрема, лексичну синоніміку пись-менника досліджував А. Бевзенко (О., 1968), фразеологію Л. Авксентьєв (Х., 1969), лексику Н. Миронюк (Х., 1969), епітети в образній системі митця Н. Сидяченко (К., 1991). Мовотворчості Михайла Стельмаха в контексті української народнопісенності присвячене наукове дослідження Л. Козловської (К., 1994). Творча спадщина письменника також є постійним об’єктом уваги літературознавців (Бурляй 1962; Загороднюк, 2002; Марко 1982; П’янов 1962; Семенчук 1976; Ткаченко, Ходосов 1981; Ткачук 1979).
Специфіка мовотворчості Михайла Стельмаха в аспекті розмовності як стилістичної категорії української літературної мови досі не була об’єктом досліджень, хоча в більшості вищезазначених наукових розвідок зауважува-лося, що вона є однією з визначальних ознак ідіостилю письменника. Зокрема, Н. Сидяченко зазначає, що розмовність стилю є характерною рисою мови Михайла Стельмаха [199, 36].
Мовностилістична маркованість розмовних елементів (лексичних, фразеологічних, морфологічних, словотвірних) визначає різноманітність їх стилістичних функцій у художніх творах письменника. Лінгвостилістичний аналіз дає змогу простежити традиційні та оригінальні, індивідуально-автор-ські аспекти використання їх стилістичого потенціалу з метою створення колориту розмовності відповідно до тематичної інформації художнього тексту.
Актуальність теми дисертації зумовлена необхідністю поглибленого теоретичного й практичного дослідження лінгвостилістичної категорії розмовності як багатоаспектного явища в стилістичній системі української літературної мови, а також відсутністю монографічного дослідження про лексико-фразеологічні та словотвірні засоби стилізації розмовності в прозі Михайла Стельмаха.
На думку Павла Загребельного, Михайло Стельмах займає особливе місце в українській літературі, а його творча манера є яскравою й самобут-ньою. Письменник у своїй творчості хоча й продовжив традиції української класичної прози, проте нікого не наслідував, а виробив індивідуальний мово-стиль, який не зможе повторити жоден інший митець [96, 12].
Михайло Стельмах майстер, який уміло шліфував народні багатства і за їхнім взірцем витворив самобутнє і яскраве явище власний мовостиль. У мові письменника органічно поєдналося загальномовне й індивідуальне, і це свідчить про досконале вивчення ним народного життя, наукову ерудицію, глибоке знання живої розмовної мови й уміння організувати її в струнку систему авторської розповіді. Ліричне звучання глибоко психологічної й антропоцентричної прози Михайла Стельмаха зумовлює її реальну й пред-метну живописну метафоричність. Письменник дбав не тільки про правди-вість відображення характерних рис розмовної мови та емоційність вислов-лення, а й про їх естетичний вплив.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає науковій проблемі кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Дра-гоманова Проблеми формування і розвитку функціональних стилів сучасної української мови, підстилів і жанрів, текстології і текстотворення”. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова 30 березня 2004 року (протокол № 10) та схвалена Науковою координаційною радою Українська мова” НАН України 16 грудня 2004 року (протокол № 24).
Мета роботи полягає в обґрунтуванні статусу розмовності в стиліс-тичній системі української літературної мови; визначенні лексичних, слово-твірних і фразеологічних засобів стилізації розмовності та їх контексту-альних функцій у мові прози Михайла Стельмаха.
Мета передбачає виконання таких завдань:
· окреслити зміст поняття розмовності в аспекті історії та стилістики укра-їнської мови;
· визначити чинники формування мовотворчої особистості Михайла Стельмаха;
· виявити специфіку трансформацій смислового обсягу й стилістичного забарвлення розмовних одиниць, зумовлених авторською настановою;
· розглянути прийоми залучення розмовних лексичних елементів у процес метафоричного переосмислення;
· описати стилістичні функції розмовної емоційно-експресивної лексики;
· дослідити традиційні й оказіональні словотвірні моделі розмовних лексич-них одиниць;
· простежити стилістичний потенціал узуальних та модифікованих фразео-логічних одиниць розмовного походження;
· схарактеризувати індивідуально-авторську специфіку стилізації розмов-ності в прозових текстах Михайла Стельмаха.
Джерельною базою дисертаційного дослідження послужили тексти романів Михайла Стельмаха Правда і кривда (Марко Безсмертний)” (К.: Дніпро, 1973), Дума про тебе” (К.: Дніпро, 1973) та Чотири броди” (К.: Дніпро, 1979) і повістей Гуси-лебеді летять” (К.: Дніпро, 1973), Щедрий вечір” (К.: Дніпро, 1973).
До аналізу залучено Словник української мови: В 11-ти т. (К.: Наук. думка, 1970-1980), Словник синонімів української мови: У 2-х т. (К.: Наук. думка, 2001), Фразеологічний словник української мови: У 2-х кн. (К.: Наук. думка, 1999).
Об’єкт дослідження мова прозових творів Михайла Стельмаха.
Предмет дослідження лексичні, словотвірні та фразеологічні засоби стилізації розмовності в художньому тексті.
Мета і завдання дисертації зумовили вибір відповідних методів і прийомів дослідження: описовий метод, методи функціонально-стилістич-ного та текстово-інтерпретаційного аналізу. Застосовувалися також лексико-граматичний і семантико-функціональний різновиди лінгвостилістичного аналізу (для з’ясування словотвірних особливостей розмовної лексики). З метою виявлення закономірностей функціонування одиниць художньої мови (авторських синонімів, оказіоналізмів, трансформованих фразеологічних оди-ниць), а також їх естетичного спрямування в тексті для вираження худож-нього змісту використовувався метод лінгвоестетичного аналізу.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше в українському мовознавстві монографічно здійснено лінгвостилістичний ана-ліз та опис конкретних мовних засобів стилізації розмовності в художній прозі Михайла Стельмаха, акцентовано увагу на характерних для письмен-ника способах використання стилістичного потенціалу розмовних елементів, на їх текстотворчих функціях. У дисертації висвітлено роль творчої особис-тості Михайла Стельмаха в історії української літературної мови й стилісти-ки, обґрунтовано значення мовотворчості письменника для розвитку україн-ської літературної мови.
Теоретичне значення роботи. Теоретико-методологічні положення дисертації, визначенння й тлумаченння лінгвостилістичних понять, аналіз та опис засобів створення колориту розмовності в художніх текстах Михайла Стельмаха, виявлення специфіки авторських модифікацій смислового обсягу й стилістичного забарвлення розмовних елементів у прозі письменника уза-гальнюють уже відомі й уводять нові знання про стилістичну категорію розмовності, її роль і значення в становленні й розвитку художнього стилю та стилістичної системи сучасної української літературної мови. Результати дослідження сприяють більш глибокому розумінню специфіки естетичних властивостей розмовних одиниць у структурі художнього тексту.
Практичне значення дисертації полягає в можливості використання одержаних результатів при написанні підручників та навчальних посібників зі стилістики й історії української мови, а також лексикології і фразеології. Зібраний та систематизований матеріал може бути використаний у процесі аналізу мови художньої літератури в навчальному курсі лінгвістичного ана-лізу тексту, написанні курсових, дипломних та магістерських робіт, вивченні української мови й літератури в школі, у процесі укладання загальномовних та індивідуально-авторських словників.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і практичні результати дисертаційного дослідження викладено в доповідях на звітно-наукових конференціях викладачів кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (2003, 2004, 2005, 2006 рр.), Всеукраїнській науково-практичній конференції Теоретичні і практичні аспекти культури мови” (Тернопіль, 2004 р.), Міжнародній науковій конференції Мова і культура” ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 2005 р.), Міжнародній науковій конференції Мова як світ сві-тів. Граматика і поетика української мови” (Київ, 2006 р.), Міжнародній нау-ковій конференції Лінгвалізація світу: теоретичний і методичний аспект” (Черкаси, 2006 р.) та в процесі викладання стилістики української мови в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова.
Матеріали дисертаційного дослідження були використані в процесі викладання української мови і літератури учням ЗОШ № 214 м. Києва (довідка про впровадження № 38 від 02.06.2006 р.) та сучасної української літературної мови студентам Київського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка про впровадження № 143 від 14.06.2006 р.).
Публікації. Зміст роботи викладено в 9 публікаціях автора, серед них 7 у виданнях, затверджених ВАК України як фахові.
Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, двох розділів основної частини, загальних висновків та списку використаної літератури (252 позиції). Загальний обсяг роботи 196 сторінок; основний зміст викладено на 174 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. Розмовність як категорія історії української мови тісно пов’язана з формуванням і становленням нової української літературної мови на народ-норозмовній основі та з її унормуванням. Лінгвостилістична категорія роз-мовності утвердилася в процесі стилістичної диференціації української мови і виокремлення в ній розмовного та художнього стилів. Стилістична кате-горія розмовності в художній мові ґрунтується на авторських модифікаціях елементів розмовного стилю з метою відтворення живомовних структур у художніх текстах. У художньому стилі відбувається естетизація елементів розмовної мови, тобто розвиток у них додаткових конотацій завдяки новому контекстові й ситуації мовлення. Розмовність як естетично-стилістична кате-горія в мові художньої літератури є важливим зображальним засобом і надає їй рис невимушеності та емоційної оцінності, підкреслює природність опису-ваних ситуацій.
Розмовність репрезентує значну кількість художньо-образних засобів національної мови, серед яких нормативні, кодифіковані, а також такі, що знаходяться на периферії мовної норми, і позанормативні мовні одиниці. Розмовна лексика протиставляється стилістично нейтральній та книжній лексиці літературної мови своїм функціонально-стильовим навантаженням і емоційно-експресивним забарвленням. Насиченість художнього тексту елементами розмовної мови з метою стилізації розмовності залежить від особливостей індивідуального стилю письменника, його світобачення, автор-ських уподобань та настанов і визначає відповідну стрижневу стильову озна-ку його мовотворчості.
2. Розмовність характерна ознака мовостилю Михайла Стельмаха. Спрямування на оповідний характер відтворення картини світу зумовило активність компонентів загальнонаціональної мови, що формують розмовну тональність мовотворчості письменника. Реалізуючись у текстах прозових творів митця, компоненти розмовного стилю, що є в цілому нормативним елементом художньої оповіді, підпорядковуються конкретним авторським настановам, співвідносяться з іншими особливостями мови письменника.
3. Розмовно марковані елементи вирізняються на тлі одиниць, власти-вих іншим функціональним стилям або стилістично недиференційованих. У художній мові найбільш виразні стилістичні функції з усіх компонентів розмовного стилю виконують лексичні одиниці. Глибокий психологізм ви-значає антропоцентричний характер творчості Михайла Стельмаха, і тому в мову романів і повістей письменника широко залучається розмовна лексика, що номінує людину, характеризує її зовнішність, поведінку, а також дії та процесуальні стани особи. Ці лексеми об’єднуються в лексико-семантичне макрополе людина”. У мові прози письменника зафіксовані типові різно-види метафоричних перенесень найменувань, за яких слово набуває розмов-ного значення. Це один із способів створення емоційно-оцінних назв осіб, а також ознак, що характеризують людські риси й особливості. Розмовна домі-нанта характерна ознака синонімічних дієслівних рядів, що реалізують різноманітну семантику з певними стилістичними відтінками та різним сту-пенем експресивності. Серед актуалізованих у прозі письменника розмовних дієслів найбільш частотними є синонімічні ряди на позначення дій, прита-манних людині. За допомогою розгалуженої системи розмовно конотованих дієслівних синонімів автор реалістично відтворює усно-розмовний характер мовлення персонажів, характеризує їх емоційний стан, взаємини з іншими учасниками описуваних подій.
Михайло Стельмах правдиво відобразив у своїх творах діалектні особливості подільских говірок. Характерна риса використання фонетичних і лексичних діалектизмів полягає в позначенні місцевої матеріальної обста-новки, що допомагає авторові глибше розкрити і конкретизувати реальні умови, в яких діють його герої. Рельєфно виділяючись на загальному мов-ному фоні, діалектні слова передають своєрідний колорит мови людей Поділля, є потужним засобом індивідуалізації характерів персонажів через особливості їх мовлення.
4. Прагнення до більш точного й правдивого відображення усно-розмовного колориту зумовило широке застосування Михайлом Стельмахом емоційно-експресивної лексики, що відтворює невимушену мовну ситуацію спілкування з відтінками пестливості, фамільярності, вульгарності, іронії, згрубілості, зневажливості тощо. Експресивна розмовна лексика в мовотвор-чості письменника виконує важливу стилістичну роль, тут вона є засобом відтворення особливостей живого мовлення, а отже характеристики персо-нажів.
Підсиленню експресивності висловлювання, інтимізації викладу, ство-рення колориту пестливості підпорядковано вживання демінутивів. Письмен-ник використовує ці елементи в портретній характеристиці персонажів, а також у пейзажах, де вони виконують традиційну описову функцію. Автор застосовує стилістичний потенціал зменшувальних утворень і з метою вира-ження негативного ставлення до персонажа, а також для індивідуалізації його мови, створення іронічної експресії.
Стилізація мовлення персонажів із використанням просторічних елементів поєднує в собі три функції: соціолінгвістичну, функцію індивідуа-лізації мови персонажів і надання їм оцінки, опосередкованої через мову. Письменник з цією метою використовував не тільки периферійні пласти лексики просторічні слова, деформовані з погляду літературної норми, але й лексеми, які за сферою вживання межують з позалітературними елемен-тами вульгаризми і слова інвективної лексики. Їх вживання є строго вмоти-вованим, письменник не зловживав цими засобами, залучаючи їх лише в репліки персонажів з метою мовної характеристики героя або для висвіт-лення його емоційного стану. Мову персонажів характеризують і елементи суржикового мовлення, які свідчать про правдиве відображення живого народного слова, на якому негативно позначилося явище інтерференції. У мові прози Михайла Стельмаха українсько-російський суржик виконує, окрім функції мовної характеристики, ще й експресивно-оцінну функцію.

5. Традиційні розмовні словотвірні моделі є виразним засобом худож-ньо-образної конкретизації народного сприймання і в текстовій взаємодії з іншими розмовними та книжними елементами формують загальний розмов-ний колорит, а також динамічні психологічні оповіді. У художніх текстах Михайла Стельмаха одні словоформи нейтралізуються та переходять у роз-ряд маркерів нейтральної розмовності, відтворюючи в художніх текстах особливості спілкування, властиві усномовній стихії; інші розмовно коното-вані деривати є емоційно-експресивними, оцінними. Зафіксована кількісно велика група складних іменників та прикметників, утворених поєднанням основ, а також відфраземних дериватів.
Крім типових розмовних словотвірних форм, Михайло Стельмах моде-лює за принципами народного словотворення оказіональні деривати. Стиліс-тичне функціонування оказіональних дериватів характеризується розгалу-женою системою конотативних відтінків, які перебувають у площині пози-тивно-оцінної та негативно-оцінної експресії. Найбільш продуктивними є композити емоційно-оцінні номінації особи, прикметникові інновації, утво-рені складанням основ, відфраземні новотвори, дієслівні оказіоналізми.
6. У прозі Михайла Стельмаха народнорозмовна фразеологія є різно-манітною за семантико-стилістичними функціями. Фразеологічні одиниці розмовного джерела є засобом створення національного колориту, виступа-ють одним із компонентів розгортання сюжету, допомагають авторові прав-диво відобразити різні явища побуту тогочасного українського села, дати яскраву характеристику дійових осіб, посилити експресивність авторської мови. Письменник залучає у свої твори відшліфовані в народній мові тради-ційні фразеологічні одиниці, а також робить оригінальні зміни й доповнення в структуру фразеологічних сполук, трансформує їх. Діапазон авторських оновлень і видозмін широкий і різноманітний від омонімічних зіставлень метафоричних компонентів фразеологічної одиниці з вільно вжитими слова-ми до стилістичного мікроконтексту, що несе тільки ідею, образ фразеоло-гічної сполуки.
7. Використання в індивідуальному стилі Михайла Стельмаха розмов-но маркованих лексичних та фразеологічних одиниць з метою художньої стилізації розмовності закономірне явище, що відображає особливості мови художньої літератури означуваного періоду. Воно є проявом тенденції до синтезу всіх лексичних елементів, незалежно від їх джерел, яка визначала напрям розвитку лексики у досліджуваний час і сприяла створенню яскравих, колоритних контекстів. Роль розмовних лексичних елементів є визначальною у створенні мовної характеристики героїв в монологах, діалогах, конструк-ціях невласне прямої мови. За допомогою різних за ступенем зниженості роз-мовних одиниць, вживаних у мовленні персонажів, письменник досягає інди-відуалізації їх образів. Збагачені контекстними конотаціями розмовні еле-менти підсилюють виразність мови автора, сприяють створенню підтексту творів, який імпліцитно виражає позицію автора, його ставлення до описуваного.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авксентьєв Л. Г. Жива народна мова основне джерело фразеологічних зворотів із порівняльними сполучниками (На матеріалі прозових творів М. Стельмаха) // Республіканська наукова конференція, присвячена вивченню українського усного літературного побутового мовлення. К., 1968. С. 94-96.
2. Авксентьєв Л. Г., Ужченко В. Д. Індивідуально-авторські видозміни у сфері фразеології // Українське мовознавство. 1979. № 7. С. 55-63.
3. Авксентьев Л. Г. Фразеология языка прозаических произведений М. Стельмаха: Автореф. дисс канд. филол. наук / Харьк. гос. ун-т им. А. М. Горького. Х., 1969. 18 с.
4. Азнаурова Э. С. Очерки по стилистике слова. Ташкент: ФАН, 1973. 401 с.
5. Александрова С. П. Фразеологізми в загальнонародній мові та в худож-ньому тексті // Мовознавство. 1993. № 6. С. 70-75.
6. Алефіренко М. Ф. Лексико-фразеологічні засоби художньо-образної системи поеми І. П. Котляревського Енеїда” // Творчість Івана Котля-ревського в контексті сучасної філології. Зб. наук. пр. К.: Наук. думка, 1990. С. 61-76.
7. Алефиренко Н. Ф., Золотых Л. Г. Проблемы фразеологического значения и смысла. Астрахань: Изд-во АГПИ, 2000. 220 с.
8. Ахманова О. С. Очерки по общей и русской лексикологии. М.: Учпедгиз, 1957. 295 с.
9. Бабенко Л. Г., Васильев И. Е., Казарин Ю. В. Лингвистический анализ художественного текста. Екатеринбург: Изд-во Уральск. ун-та, 2000. 534 с.
10. Бабич Н. Д. Стилістика фразеологічних одиниць // Укр. мова і літ. в шко-лі. 1979. № 11. С. 17-22.
11. Балахонова Л. И. К вопросу о статусе просторечной и диалектной лекси-ки // Вопросы языкознания. 1982. № 3. С. 104-110.
12. Барлас Л. Г. О модификации языковой семантики в художественной речи // Вопросы лексической и фразеологической семантики: Межвуз. сб. науч. тр. Ростов-н/Д., 1979. С. 52-61.
13. Барлас Л. Г. Русский язык. Стилистика. М.: Просвещение, 1978. 256 с.
14. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Худ. лит., 1975. 504 с.
15. Безобразова Л. Л., Степаненко М. І. Проблеми зіставного лінгвістичного аналізу / Полтав. пед. ін-т ім. В. Г. Короленка. Полтава, 1999. 127 с.
16. Бельчиков Ю. А. Вопросы соотношения разговорной и книжной лексики в русском литературном языке второй половины ХІХ столетия. М., 1974. 248 с.
17. Бельчиков Ю. А. Интимизация изложения // Русская речь. 1974. № 6. С. 38-43.
18. Бельчиков Ю. А. Лексическая стилистика. М.: Русс. язык, 1988. 159 с.
19. Бибик С. Діалектне слово у словнику і в тексті // Семантика мови і тексту: Зб. ст. VІІІ Міжнар. конф. Ів.-Франківськ: Плай, 2003. С. 46-50.
20. Бибик С. П. Естетичні модифікації народнорозмовності в ідіостилі Гр. Тютюнника: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.02 / Ін-т укр. мови НАН України. К., 1994. 25 с.
21. Бибик С. Явища українсько-російської мовної взаємодії в історії україн-ської прози // Наукові записки Тернопільського ун-ту. Серія: Мовознав-ство. 2004. Вип. 1 (11). С. 14-18.
22. Білодід І. К. Її чисті джерела (Із спостережень над мовою української художньої прози) // У майстерні художнього слова. К.: Наук. думка, 1965. С. 5-67.
23. Білодід І. К. Мовна щедрість художника (Мовно-стилістичні засоби творів М. П. Стельмаха) // Укр. мова і літ. в школі. 1972. № 5. С. 28-34.
24. Білоноженко В. М., Гнатюк І. С. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів. К.: Наук. думка, 1989. 155 с.
25. Бойко М. Ф. Мовна майстерність прози М. Стельмаха. К.: Наук. думка, 1960. 32 с.
26. Бойко Н. І. Українська експресивна лексика в словнику, мові та мов- ленні: Навч. посіб. Ніжин: Ред.-вид. відділ НДПУ ім. М. Гоголя, 2002. 217 с.
27. Бондалетов В. Д. и др. Стилистика русского языка / Под ред. Н.М. Шанс-кого. Л.: Просвещение, 1982. 286 с.
28. Булаховський Л. А. Історичний коментарій до української літературної мови // Булаховський Л. А. Вибрані праці в п’яти томах. К.: Наук. думка, 1977. Т. 2. С. 217-570.
29. Булаховський Л. А. Питання походження української мови // Булахов-ський Л. А. Вибрані праці в п’яти томах. К.: Наук. думка, 1977. Т. 2. С. 36-49.
30. Бурляй Ю. Народний епос Михайла Стельмаха (Уваги до стилю) // Праці Одеського держ. ун-ту імені І. І. Мечникова. Серія філол. наук. Вип. 16. Михайло Панасович Стельмах. О., 1963. С. 51-68.
31. Буряк Б. Слово про художника і людину // Стельмах М. Твори в шести томах. Т. 1. К.: Дніпро, 1972. С. 5-20.
32. Бурячок А. А. Емоційно знижена лексика й фразеологія в побутовому мов-ленні // Усне побутове літературне мовлення. К.: Наук. думка, 1970. С. 58-63.
33. Вакуров В. Н. Основы стилистики фразеологических единиц. М.: Изд-во МГУ, 1983. 176 с.
34. Ващенко В. С. Мова Т. Шевченка. Х.: Вид-во Харк. ун-ту, 1963. 252 с.
35. Ващенко В. С. Українська лексикологія. Семантико-стилістична типоло-гія слів. Дніпропетровськ: ДДУ, 1979. 127 с.
36. Ващенко В. С. Українська семасіологія. Типологія лексичних значень. Дніпропетровськ: ДДУ, 1981. 68 с.
37. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. М.: Русские словари, 1996. 416 с.
38. Взаємодія усних і писемних стилів мови / Відп. ред. М. М. Пилинський. К.: Наук. думка, 1982. 180 с.
39. Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови / Відп. ред. М. М. Пилинський. К.: Наук. думка, 1990. 216 с.
40. Виноградов В. В. Итоги обсуждения вопросов стилистики // Вопросы языкознания. 1955. № 1. С. 60-87.
41. Виноградов В. В. О языке художественной литературы. М.: Худ. лит., 1959. 654 с.
42. Виноградов В. В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Худ. лит., 1963. 255 с.
43. Виноградова В. Н. О стилизации разговорной речи в современной худо-жественной прозе // Очерки по стилистике художественной речи. М.: Наука, 1979. С. 66-76.
44. Виноградова В. Н. Стилистический аспект русского словообразования. М.: Наука, 1984. 184 с.
45. Винокур Т. Г. Синонимия в функционально-стилистическом аспекте // Вопросы языкознания. 1975. № 5. С. 54-65.
46. Винокур Т. Г. Стилистическое развитие современной русской разго-ворной речи // Развитие функциональных стилей современного русского языка. Сб. статей. М.: Наука, 1968. С. 12-100.
47. Возний Т. М. Стилістичні можливості дієслівного словотвору в сучасній українській літературній мові // Питання мовної культури. 1968. Вип. 2. С. 50-61.
48. Вульфсон Р. Е. Эмоционально-оценочная лексика и контекст // Русс. яз. в школе. 1991. № 4. С. 33-35.
49. Гавранек Б. О функциональном расслоении литературного языка // Пражский лингвистический кружок: Сб. ст. М.: Прогресс, 1967. С. 432-443.
50. Гальперин И. Р. Об анализе языка и стиля писателя // Язык и стиль писателя в литературно-критическом анализе художественного произве-дения. Кишинев: Штиинца, 1977. С. 13-24.
51. Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища шк., 1985. 361 с.
52. Гнатюк І. С. Деякі особливості використання фразеологізмів у мові сучасної художньої прози // Укр. мова і літ. в школі. 1981. № 9. С. 62-64.
53. Гнатюк І. С. Явище подвійної актуалізації фразеологізму // Мовознав- ство. 1981. № 1. С. 75-78.
54. Гнатюк И. С. Трансформация традиционных фразеологизмов в языке современной украинской художественной прозы: Автореф. дисс. канд. филол. наук: 10.02.02 / Ин-т языкозн. им. А. А. Потебни. К., 1982. 24 с.
55. Голуб И.Б. Стилистика современного русского языка. М.: Высш. шк., 1986. 203 с.
56. Гончарова Е. А. Устная разговорная речь и формы её выражения в струк-туре художественного текста // Теория и практика лингвистического описания разговорной речи: Республ. сб. науч. тр. Горький: ГГПИ, 1982. С. 34-39.
57. Горбачевич К. С. Нормы современного руского литературного языка. М.: Просвещение, 1981. 208 с.
58. Городенська К. Г., Кравченко М. В. Словотвірна структура слова. К.: Наук. думка, 1981. 200 с.
59. Горшков А. И. Вопрос о вариантности норм в связи с пониманием языка как системы систем // Литературная норма и вариантность. М.: Наука, 1981. С. 234-248.
60. Горшков А. И. Русская стилистика: Уч. пособ. М.: ООО Изд-во АСТ”, 2001. 367 с.
61. Григораш А. М. Письменник і фразеологізм // Культура слова. К.: Наук. думка, 1980. Вип. 18. С. 78-96.
62. Григораш А. М. Фразеология и стиль. К.: Вища шк., 1991. 139 с.
63. Григорьев В. П. О единицах художественной речи // Поэтика и стилистика русской литературы. Ленинград: Наука, 1971. С. 384-392.
64. Гриценко П. Ю. Діалектизм // Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В. М. (співголова), Тараненко О. О. (співголова), М. П. Зяб-люк та ін. 2-ге вид., випр. і доп. К.: Вид-во Укр. енцикл.” ім. М. П. Ба-жана, 2004. С. 146-147.
65. Гриценко П. Ю. Мови чисті джерела // Культура слова. К., 1983. Вип. 25. С. 32-38.
66. Гриценко П. Ю. Уроки майстра (З творчої лабораторії М. Стельмаха) // Укр. мова і літ. в школі. 1982. № 11. С. 55-59.
67. Грицютенко І. С. Естетична функція художнього слова. Л.: Вид-во Львів. ун-ту, 1972. 180 с.
68. Денисов П. Н. Лексика русского языка и принципы её описания. М.: Русс. яз., 1980. 253.
69. Денисова С. П. Интимизация и лингвистические средства её выражения (в русской художественной прозе конца ХІХ нач. ХХ вв.): Автореф. дисс. ... канд. филол. наук: 10.02.01 / КГУ им. Т. Г. Шевченко. К., 1991. 16 с.
70. Дідківська Л. П. Про функціонування демінутивів (на матеріалі худож-нього стилю української та російської мов) // Мовознавство. 1976. № 5. С. 8-14.
71. Донецких Л. И. Слово и мысль в художественном тексте. Кишинев: Штиинца, 1990. 166 с.
72. Дроздовський В. Мовні засоби розмовної манери М. Стельмаха // Праці Одеського держ. ун-ту ім. І. І. Мечникова. Серія філол. наук. Вип. 16. Михайло Панасович Стельмах. О., 1963. С. 291-292.
73. Дудик П. С. Видозміни в структурі розмовних фразеологізмів // Укр. мовознавство. К.: Вища школа, 1973. Вип. 1. С. 63-71.
74. Дудик П. С. Розмовний стиль сучасної української літературної мови (до питання про зміст поняття) // Мовознавство. 1971. № 5. С. 3-12.
75. Дядечко Л. П. Крылатые слова как объект лингвистического описания: история и современность. К.: ВПЦ Київський ун-т”, 2002. 293 с.
76. Еко У. Роль читача. Дослідження з семіотики текстів. Л.: Літопис, 2004. 384 с.
77. Єрмоленко С. Я. Експресивність // Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В. М. (співголова), Тараненко О. О. (співголова), М. П. Зяблюк та ін. 2-ге вид., випр. і доп. К.: Вид-во Укр. енцикл.” ім. М. П. Бажана, 2004. С. 170-171.
78. Єрмоленко С. Я. Історія української літературної мови // Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В. М. (співголова), Тараненко О. О. (співголова), М. П. Зяблюк та ін. 2-ге вид., випр. і доп. К.: Вид-во Укр. енцикл.” ім. М. П. Бажана, 2004. С. 232-235.
79. Єрмоленко С. Квітка сам за себе говорить” // Культура слова. № 63. 2003. С. 4-5.
80. Єрмоленко С. Я. Літературні тексти як мовно-естетичні знаки націо- нальної культури // Літературна мова у просторі національної культури / Відп. ред Л. І. Шевченко. К.: ВПЦ Київський університет”, 2004. С. 58-74.
81. Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). К.: Довіра, 1999. 431 с.
82. Єрмоленко С. Я. Розмовна лексика // Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В. М. (співголова), Тараненко О. О. (співголова), М. П. Зяблюк та ін. 2-ге вид., випр. і доп. К.: Вид-во Укр. енцикл.” ім. М. П. Бажана, 2004. С. 560.
83. Єрмоленко С. Я. Стилізація // Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В. М. (співголова), Тараненко О. О. (співголова), М. П. Зяб-люк та ін. 2-ге вид., випр. і доп. К.: Вид-во Укр. енцикл.” ім. М. П. Ба-жана, 2004. С. 648-649.
84. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С. Я. Єрмоленко. К.: Либідь, 2001. 222 с.
85. Єрмоленко С. Я., Гримич Г. М. Народно-розмовна традиція в літератур-но-художньому мовленні (на матеріалі сучасної української прози) // Питання мовної культури. 1968. Вип. 2. С. 14-32.
86. Жаборюк А. Талант, визнаний народом // Праці Одеського держ. ун-ту імені І. І. Мечникова. Серія філол. наук. Вип. 16. Михайло Панасович Стельмах. О., 1963. С. 7-23.
87. Жайворонок В. В. Лексична підсистема мови і значення мовних одиниць // Мовознавство. 1999. № 6. С. 32-46.
88. Жайворонок В.В. Національна мова та ідіолект // Мовознавство. 1998. № 6. С. 27-34.
89. Жанри і стилі в історії української літературної мови / В. В. Німчук, В. М. Русанівський, І.П. Чепіга та ін. / Відп. ред. С.Я. Єрмоленко. К.: Наук. думка, 1989. 288 с.
90. Жаркова Л. П. Емоційно-оцінні назви осіб у системі художньо-зобра-жальних засобів мови // Мовознавство. 1970. № 2. С. 76-80.
91. Жаркова Л. П. Емоційно-оцінні назви осіб у сучасній українській мові // Лексикологія та лексикографія. Вип. ІІІ. К., 1969. С. 78-88.
92. Жовтобрюх М. А. Давні традиції в новій українській літературній мові // Мовознавство. 1970. № 2. С. 27-40.
93. Жовтобрюх М. А. Дослідження українського усного літературного мовлення // Взаємодія усних і писемних стилів мови. К.: Наук. думка, 1982. С. 5-27.
94. Журба І. Я. Відображення усного літературного розмовно-побутового мовлення в творах М. Стельмаха // Республіканська наукова конференція, присвячена вивченню українського усного літературного побутового мовлення. К., 1968. С. 56-59.
95. Загоровская О. В. Эстетическая функция языка и её речевая реализация // Методы и приёмы научного анализа в филологическом исследовании. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1978. С. 13-18.
96. Загребельний П. Погляд через Чотири броди” // Наш Михайло Стельмах: Літературно-критичні статті, етюди, есе. К.: Рад. письм., 1982. С. 11-15.
97. Закономірності розвитку українського усного літературного мовлення / АН УРСР Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні / Ред. кол.: К.І. Білодід (відп. ред.) та ін. К.: Наук. думка, 1965. 312 с.
98. Земская Е. А., Китайгородская М. В., Ширяев Е. Н. Русская разговорная речь. Общие вопросы. Словообразование. Синтаксис. М.: Наука, 1981. 276 с.
99. Земская Е. А. Словообразование и текст // Вопросы языкознания. 1990. № 6. С. 17-30.
100. Земская Е. А., Ширяев Е. Н. Русская разговорная речь: итоги и перс-пективы исследования // Руссистика сегодня. М.: Наука, 1988. С. 121-152.
101. Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. Кн. 2: Друга половина ХХ ст.: Підручник / За ред. В. Г. Дончика. К.: Либідь, 1998. 456 с.
102. Історія української мови. Лексика і фразеологія / Відп. ред. В. М. Руса-нівський. К.: Наук. думка, 1983. 743 с.
103. Иванова Л. П. Методы лингвистических исследований: Учеб. пособ. для студ. филол. фак. пед. ин-тов и ун-тов. К.: ІСДО, 1995. 88 с.
104. Ижакевич Г. П. Стилистика фразеологизмов в художественной речи // Функциональная стилистика: Теория стилей и их языковая реализация. Пермь: Изд-во ППИ, 1986. С. 146-153.
105. Ицкович В. А. Языковая норма. М.: Просвещение, 1968. 94 с.
106. Їжакевич Г. П. Русизм // Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В. М. (співголова), Тараненко О. О. (співголова), М. П. Зяб-люк та ін. 2-ге вид., випр. і доп. К.: Вид-во Укр. енцикл.” ім. М. П. Ба-жана, 2004. С. 565.
107. Їжакевич Г. П., Пилинський М. М., Єрмоленко С. Я. Розвиток мовно-виражальних засобів жанру оповідання у слов’янських мовах (на матеріалі російської, української, білоруської, польської мов). Доповідь на VІІІ Міжн. з’їзді славістів (Загреб Любляна, вересень 1978 р.). К.: Наук. думка, 1978. 41 с.
108. Ковалевская Е. Г. Анализ текстов художественных произведений. Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1976. 53 с.
109. Ковалик І. І., Мацько Л. І., Плющ М. І. Методика лінгвістичного аналізу тексту. К.: Вища шк., 1984. 119 с.
110. Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови. К.: Вища шк., 1978. 376 с.
111. Ковтун Л. С. Разговорный язык в художественном тексте // Вопросы стилистики. Вып. 3. Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1969. С. 101-112.
112. Кожевникова К. Спонтанная устная речь в эпической прозе (на мате-риале современной русской худо