ЛЕКСИЧНА ІДІОСИСТЕМА В ПОЕЗІЯХ М. ВІНГРАНОВСЬКОГО : Лексические ИДИОСИСТЕМА в поэзии М. ВИНГРАНОВСКОГО

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Інститут філології

Кафедра сучасної української мови

Нам правах рукопису

Гливінська Леся Костянтинівна

УДК 821.161.2-1/7.08Вінграновський

ЛЕКСИЧНА ІДІОСИСТЕМА
В ПОЕЗІЯХ М.ВІНГРАНОВСЬКОГО

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
к.філол. н., доц. Дарчук Наталія Петрівна

Київ 2004

ЗМІСТ

ВСТУП .............................................................................................................. 3

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади вивчення української поетичної мови 11
1.1.Стан і перспективи дослідження проблеми .............................................. 11
1.2.До питання про інтерпретацію поетичного тексту .................................. 35
1.3.Літературна критика про мовну майстерність М.Вінграновського ...... 41

РОЗДІЛ 2. Склад і функціонування поетичної лексики М.Вінграновського 49
2.1.Системно-структурна організація поетичної мови .................................. 49
2.2.Квантитативний аналіз поетичної лексики ............................................... 58
2.3.Стилетвірний потенціал кольороназв ...................................................... 78
2.3.1.Колір у структурі мовно-художнього образу ........................... 78
2.3.2.Типологія кольороназв за смисловими, словотвірними, кількісними характеристиками ............................................................................................. 81
2.3.3.Поетизація колористичної семантики ........................................ 87
2.4.Лексеми з меліоративною конотацією ...................................................... 117
2.5.Структурно-функціональні особливості оказіоналізмів ......................... 126

РОЗДІЛ 3. Метафора в словесно-поетичній системі М.Вінграновського: структурно-семантичний аналіз ........................................................................................... 136
3.1.Особливості семантики художнього слова .............................................. 136
3.2.Метафора як феномен поетичної мови ..................................................... 143
3.3.Антропоморфна метафора як засіб образотворення .............................. 156
3.3.1.Лексико-семантичні групи метафоризованих слів .................... 157
3.3.2.Граматична характеристика слів-метафоризаторів та їх текстовий потенціал ............................................................................................................................ 164

ВИСНОВКИ ..................................................................................................... 195

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ......................................................... 201

Додаток А ......................................................................................................... 228
Додаток Б .......................................................................................................... 235

В С Т У П

Микола Вінграновський був людиною широкого мистецького обдаровання поетом, прозаїком, сценаристом, режисером-постановником, кіноактором. Ставлення ж до поезії мав особливе. В одному з інтерв’ю кореспондентові Літературної України” М.Вінграновський висловив такі міркування: По-моєму, все мистецтво є поезія. Музика це поезія, архітектура це поезія, кіно це поезія, прозаце поезія Тому поезія для мене, безперечно, на першому місці була і, точно знаю, буде” [15,3]. У поезії М.Вінграновський вбачав першооснову, духовні витоки своєї творчості.
Актуальність теми
Наукове вивчення словесно-художньої практики письменників має давню традицію і, як засвідчує нинішній стан активізації досліджень у цій сфері, залишається на часі. Художня мова визнається найпитомішою сферою індивідуального стилю, його найпотужнішим чинником [275,13,2]. Стиль, надто ж індивідуальний, це, справді, насамперед одежа слова”, тіло тексту, за яким глибше осягаємо душу (ідею) та розум (концепцію, ідеал)”, зауважує А.Ткаченко [275,11]. Письменницька творчість пов’язана з постійним пошуком слова: у мові митець має віднайти засоби для репрезентації свого авторського я”. Затвердженням акад. В.Виноградова, основою стилю, його душею є мова Немає мови немає письменника” [47,111]. Кожен митець як мовна особистість виробляє собі свою окрему мову, має свої характерні вислови, звороти, свою будову фраз, свої улюблені слова” [296,276].
Показово, що й М.Вінграновський наголошував на значущості словесної організації літературного твору: Треба вміти, вірніше, знати як підібрати і що саме дати, щоб твоє слово дихало”; кожне моє слово мусить стояти, як нота в гармонії, на своєму місці” [165, 3]. Творчий підхід до мови, з погляду М.Вінграновського, має бути визначальним для художника слова: без фантазії слово поета глухе й німе” [324, 108].
Слово в художньому тексті знаряддя думки для письменника зазнає індивідуальної стильової модифікації, засвідчуючи найвищий ступінь концентрації оцінності, експресивності, образності. Слово в авторському осмисленні постійно живить поезію. Через творчість словом митець являє себе, репрезентує особистісне бачення світу. У мовленні поета слово походить з поета”, за цим словом просвічує світосприйняття поета”, це слово саме дарує буття втілюючи егоцентричне бачення світу” [149, 66].
Цінні спостереження, вагомі узагальнення щодо специфіки словесного мистецтва, особливостей функціонування мови в художньому тексті, системотвірних чинників формування ідіостилю містяться в численних наукових дослідженнях. Працями В.фонГумбольдта, О.Потебні, В.Виноградова, Г.Винокура, Б.Ларіна, В.Григор’єва, Ю.Лотмана, Р.Будагова, Р.Барта, Г.-Ґ.Ґадамера, Я.Мукаржовського, Р.Якобсона та багатьох інших створено надійну теоретико-методологічну базу для об’єктивного вивчення мовотворчості письменників. Особливу увагу вказаній проблематиці приділяють українські науковці, а саме: С.Єрмоленко, В.Калашник, Л.Лисиченко, Л.Мацько, А.Мойсієнко, Н.Сологуб, Л. Ставицька, Л.Шевченко, Л.Шулінова та ін.
На сьогодні художній твір як вічно змінна величина, що знаходиться завжди в процесі неперервної трансформації” [186,10], перебуває в колі пріоритетних об’єктів уваги мовознавців. На це вказують тематика конференцій, проведення яких уже стало традицією (Мова і культура”, Семантика мови і тексту”); проблематика монографій, що з’явилися останнім часом (зокрема, праці Л.Бабенко, Л.Бублейник, Н.Сологуб, Л.Ставицької, Т.Шурішиної); дисертацій (Т.Берест, Г.Губаревої, І.Дишлюк, Т.Єщенко, Л.Зіневич, М.Кудряшової, Л.Петрової, С.Таран, Л.Шутової та ін.); статей у науковій періодиці (видання Дивослово”, Культура слова”, Мовознавство”, Українське мовознавство”, Вопросы языкознания”, Филологические науки” тощо). Про активізацію дослідницьких пошуків у сфері лінгвостилістики на сучасному етапі свідчить поява низки лексикографічних праць, з-поміж яких Інверсійний словник-індекс до Словника мови Шевченка” [115], Поетичне слововживання складних прикметників та дієприкметників” [225], електронний Частотний словник сучасної української поетичної мови”1.
Сучасні тенденції до міждисциплінарної інтеграції зумовлюють утвердження новітніх підходів у розв’язанні проблем поетичної мови, ідіостилю. Студіювання лінгвокреативної діяльності письменників здійснюється з урахуванням сприйняттєво-пізнавальних настанов реципієнта (адресата), етнопсихологічних, соціокультурних, історичних факторів формування мовної особистості (адресанта). Перспективним напрямком лінгвістичних студій є вивчення мовно-поетичної практики художника слова у зв’язку з експлікацією в ній картини світу митця.
Українська література з другої половини ХХ століття й до сьогодні переживає час однієї з найінтенсивніших взаємодій канонічних та індивідуальних стильових тенденцій, традиційного і новаторського. З огляду на це не втрачає актуальності питання динаміки, функціонування мови як першооснови стилю в текстах української художньої словесності означеного періоду.
Поетична творчість М.Вінграновського учасника цього літературного процесу здебільшого вивчалася в літературознавчому аспекті (у працях В. Базилевського, І.Дзюби, В.Дончика, М.Ільницького, А.Макарова, В.Моренця, Т.Салиги, Л.Талалая та ін.). Автори літературно-критичних досліджень поціновують мовну майстерність М.Вінграновського, називаючи серед домінант ідіостилю поета розкутість форми, поглиблену метафоричність, віддалену асоціативність, схильність до словесного експерименту, контрасту тощо. Справді, читаючи М.Вінграновського, мимоволі замислюєшся над ірраціональною дієвістю, асоціативною невичерпністю поетичного слова. Усе, що з’являється з-під пера Вінграновського, магічне у своїй образній ясності й достеменності, народжене немовби поза участю людини із самої магми мови”, зауважує В. Моренець [189, 10].
У цілому ж поезія М.Вінграновського в аспекті лінгвістичної проблематики була об’єктом нечисленних наукових студій. Художнє мовлення митця розглядалося принагідно у загальному контексті дослідження української поетичної мови ХІХ ХХстоліть у роботах Т.Беценко, В.Герман, Н.Данилюк, Н.Дащенко, С.Єрмоленко, В.Калашника, Т.Ковалевської, І.Коломієць, Л.Кужільної, О.Маленко, Л.Пустовіт, О.Рудь, К.Серажим, Г.Сюти, І.Шапошникової, М.Шевченко, В.Ярмак. Окремі публікації знаходимо в науковій періодиці: поетичну мову М.Вінграновського студіюють Л.Алексієнко, Н.Дарчук, О.Андрієць, І.Борисюк, М. Токар.
З огляду на брак фахових розвідок, присвячених аналізу словесно-художніх засобів у поезіях М.Вінграновського, постає необхідність різноаспектного вивчення мовотворчості цього автора. Отже, існує проблема виявити й проаналізувати стилетвірні ознаки поетичної мови М.Вінграновського. Потреба в розв’язанні цієї проблеми зумовлює актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Дисертація виконана на кафедрі сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Напрямок дослідження узгоджено з науковим планом кафедри. У роботі висвітлюється один з аспектів загальної теми Проблеми і тенденції розвитку української та інших слов’янських мов” (НДТ№01БФ044-01).
Мета і завдання дослідження
Наукова проблема, що порушується в дисертації, визначила метуроботи виявити особливості функціонування лексичної підсистеми в поетичній мові М.Вінграновського. Рішення узагальнити константні характеристики художньої мови саме на рівні слова розвинулося з переконання, що лексичні одиниці є основним засобом текстотворення й смисловираження, а тому становлять репрезентативний матеріал для лінгвостилістичних студій.
Знайомство з віршовою спадщиною М.Вінграновського та її оцінками в літературній критиці засвідчило, що поезія автора самодостатній феномен. За нашими спостереженнями, в образотворчій системі Вінграновського-поета наявні певні лексико-семантичні засоби, авторське використання яких має закономірний характер. Попередні результати опрацювання фактичного матеріалу, за якими визначено релевантність окремих словесно-художніх фактів, а саме кольороназв, лексем із меліоративною конотацією, оказіоналізмів, антропоморфізмів, дозволяють висунути гіпотезу про вагоме функціональне навантаження вказаних мовних засобів у поетичному ідіолекті.
Мета дослідження, необхідність підтвердження заявленої гіпотези диктують розв’язання таких завдань:
1)визначити теоретико-методологічні засади роботи, окреслити перспективи студій у сфері вивчення поетичної мови;
2)встановити типологію лексико-семантичних засобів художньої образності;
3)дослідити склад, специфіку авторського вживання слів на позначення кольору;
4)простежити стилістичне навантаження лексем із меліоративною конотацією;
5)здійснити структурно-функціональний аналіз поетичних оказіоналізмів;
6)виявити й систематизувати метафори за морфолого-синтаксичними ознаками;
7)охарактеризувати способи антропоморфізації в структурі тропів.
Об’єктом дослідження є мова поетичних творів М.Вінграновського. Фактичний матеріал дібрано з текстів, опублікованих в авторських збірках, збірнику Найдорожчий скарб”, періодичних виданнях.
Предмет дослідження становлять лексичні одиниці, що в поетичному ідіолекті М.Вінграновського є релевантними.
Джерельною базою дисертаційної роботи принагідно слугували частотні словники інших представників українського літературного шістдесятництва І.Драча, Л.Костенко, Б.Олійника, Д.Павличка, а також Генеральний словник сучасної української поетичної мови2.
Методи дослідження підпорядковано досягненню поставленої в роботі мети. Для визначення теоретико-експериментальних передумов дослідження використано загальнофілософські методи спостереження, аналізу, синтезу, узагальнення, абстрагування. Вирішення сформульованих завдань вимагало також звернення до комплексу власне лінгвістичних методів, а саме: типологічного, призначеного для виявлення лексико‑семантичних констант у мовно-поетичному континуумі; дистрибутивногодля вивчення сполучувальних можливостей слів у художньому контексті; порівняльно-зіставного, використання якого є показовим у процесі виявлення мовно-поетичних інновацій, співвіднесення індивідуально-авторських і загальномовних фактів, з’ясування тотожностей і розбіжностей між авторськими стилями. Застосування методу компонентного аналізу спрямовано на розкриття семантичного
потенціалу словесних засобів образності; прийомів морфемно-словотвірного аналізу на встановлення структурних моделей релевантних для ідіолекту поета слів; кількісного аналізу на визначення квантитативних характеристик досліджуваних мовних явищ.
Наукова новизна одержаних результатів
Уперше словесно-художня творчість М.Вінграновського стала об’єктом комплексного лінгвістичного дослідження. Інноваційним і перспективним є аналіз фактичного матеріалу на основі масштабної параметризованої бази даних українського поетичного мовлення ІІпол.ХХ ст. У роботі дістали подальший розвиток ідеї про системно-структурну організацію поетичної мови взагалі й поетичної лексики зокрема, про ідіостиль як реалізацію авторської мовної картини світу. Концептуальні положення, викладені в дисертації, поглиблюють розуміння поетичного твору як динамічної сутності багатовимірного в смисловому відношенні феномену, орієнтованого на неоднозначне сприйняття, розуміння, множинне тлумачення.
Практичне значення одержаних результатів
Сформульовані в дисертації ідеї, здобуті результати можуть бути використані в дослідженнях з історії української літературної мови для оцінки внеску письменника в літературну мову; зі стилістики тексту для інтерпретацій естетичної функції мови, особливостей декодування художнього тексту. На результати аналізу фактичного матеріалу можна спиратися при подальшому науковому вивченні мовно-поетичної практики М.Вінграновського в контексті словесно-художнього континууму ІІпол.ХХст. Впровадження одержаних результатів можливе в процесі викладання відповідних дисциплін у навчальних закладах. Практичну цінність сформульовані узагальнення можуть мати для вузівських спецкурсів, спецсемінарів із проблем поетичної мови, ідіостилю, психології художньої творчості.

Апробація результатів дисертації
Основні положення дослідження оприлюднено на Науковій конференції молодих учених (Київ, 2002); ІV Славістичних читаннях пам’яті акад.Л.А.Булаховського (Київ, 2002); ХІ Міжнародній науковій конференції ім.проф.Сергія Бураго (Київ, 2002); Науково-практичному семінарі Поезія в дзеркалі ХХІ сторіччя” (Київ, 2002); Міжнародній науковій конференції за участю молодих учених Мовно-культурна комунікація: напрямки і перспективи дослідження” (Київ, 2003); Міжнародній науковій конференції Актуальні проблеми вербальної комунікації: мова і суспільство” (Київ, 2003); Міжнародній науковій конференції Семіотика культури/тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, 2004). Дисертацію обговорено на засіданні кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації
Результати дисертаційного дослідження викладено в дев’яти статтях, опублікованих у наукових виданнях.

1Див. http://www.mova.info.

2 Див. http://www.mova.info.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Теоретико-експериментальні узагальнення, викладені в дисертаційному дослідженні, можна синтезувати в такі положення.
1.Наукова проблема, що порушується в роботі, необхідність виявлення й аналізу стилетвірних ознак поетичної мови М.Вінграновського знайшла своє розв’язання через аспектне вивчення словесно-художнього доробку письменника. На засадах рівневого підходу до аналізу поетичної мови специфічного системно-структурного утворення з’ясовано лексичні особливості індивідуальної мовотворчості М.Вінграновського. Обрана методологічна база дослідження, яку складають загальнофілософські та спеціально-лінгвістичні методи, виявилася цілком прийнятною для послідовного вирішення визначених завдань, а отже, і для досягнення поставленої мети. Достовірність і повноту результатів, одержаних у дисертації, підтверджено кількісно-якісним опрацюванням фактичного матеріалу.
2.Робота була спрямована як на вивчення ключових, повторюваних образно-виражальних засобів, розкриття провідних тенденцій семантичного перетворення поетичного слова, так і на виявлення низькочастотної лексики в художньому мовленні М.Вінграновського.
Методика домінантного аналізу, використана в дисертації, стала важливим підґрунтям для встановлення об’єктивно значущих у поезії словесних засобів. Матеріал для такого аналізу становили перші сто високочастотних повнозначних лексем, актуалізованих у словнику М.Вінграновського. З метою увиразнення індивідуально-авторських пріоритетів у мовно‑художньому континуумі М.Вінграновського до джерельної бази дослідження було залучено частотні словники інших поетів‑шістдесятниківІ.Драча, Л.Костенко, Б.Олійника, Д.Павличка, а також дані Генерального словника сучасної української поетичної мови.
3.Домінантні іменники, зафіксовані в поетичному лексиконі М.Вінграновського, розподілено за 11 тематичними групами це назви просторових, часових понять, природних і фізичних реалій, найменування споруд, речовин, об’єктів флори, фауни, назви людей, фізіологічних станів, соматизми, номінати абстрактних понять. Найбільш репрезентативним виявився склад слів на позначення просторових понять і реалій небесної сфери. Натомість обмежений реєстр демонструє в поезії М.Вінграновського лексико-семантична група назв людей.
Аналіз функціонування поетичної лексики М.Вінграновського засвідчив, що домінантні субстантивні одиниці часто зазнають образного переосмислення за принципом уособлення, оживлення” неживого, уподібнення властивостей, ознак предметів, аспектів буття істотам, насамперед людині. З огляду на це антропоморфізовані слова визначено як такі, що виявляють у поетичному мовленні М.Вінграновського стилетвірну потужність.
4.З-поміж атрибутивних одиниць, актуалізованих у художніх текстах М.Вінграновського, частотністю вживання характеризується колористична лексика. Аналіз складу, семантичної структури й стилістичних функцій цих одиниць указав на те, що узуальні й оказіональні кольоративи залучаються поетом як з описово-зображальною, так і з виражальною, емоційно-експресивною метою. Показовим для художнього контексту є спосіб опосередкованого приписування колірних ознак реаліям (води тіло голубе, квітів жовто-синя повінь, сині крила неба). Ілюстрацією функціонування кольороназв як засобу вторинної номінації можуть слугувати індивідуально‑авторські новотвори (сизо‑збурена, синьоблагальна, чорнолетючі, вечірньосірогусто, дитинносіро), лексична дистрибуція кольоративів з іменниками на означення абстрактних понять (блакитним словом, в стражданні золотім, на синій звук любові і свободи).
5.Предмет лінгвостилістичного аналізу становили показові для образотворчої системи М.Вінграновського лексеми з меліоративною конотацією, що увиразнюють мовленнєву експресію поетичних текстів у позитивно-оцінному ключі. У складі цієї групи лексики розглянуто різночастиномовні деривати, що виражають:
1)значення реальної зменшеності, яке часто супроводжується експресією пестливості, що надає мовній одиниці позитивно-оцінного (меліоративного) забарвлення (відерце, зернятко, ніженька, стовпчик, човник);
2)тільки позитивно-оцінне значення, якщо реалія, названа твірним словом, не асоціюється з відповідним розміром (пісочок, словечко, щастячко);
3)значення пестливості, що доповнює дериваційне значення неповного або інтенсивного вияву ознаки (біленька, однесенький, тоненька);
4)пестливість, яка в назвах малят нашаровується на словотвірне значення недорослості (гусеня, козенятко, хлопченятко).
6.Зауважено стилетвірну вагу словесно-художніх інновацій у поетичному мовленні М.Вінграновського. Оказіоналізми, що репрезентують низькочастотну лексику, показові в плані виявлення лінгвальних пріоритетів автора. За результатами систематизації фактичного матеріалу встановлено словотвірні способи продукування неолексем: афіксацію (безгомінність, поспішання, синість, сніння, стоганебні, вогнелика, народоперші), словоскладання (геній-козак, місто‑любов, мла-темнина). Виявлено стилістичну маркованість інновацій, що засвідчують факт формально-семантичної невідповідності між мотивуючим і мотивованим словами (вдаченька, приблудонька, сніженя, йогенька, тебенько).
7.Метафора як засіб індивідуалізації художньої мови є одним з основних показників стилю письменника. У словесно-поетичній системі М.Вінграновського виявлено одно-, дво-, багаточленні метафори. Встановлено, що здебільшого художній контекст формують багатокомпонентні тропеїчні конструкції, елементи яких утворюють складні ланцюги залежностей. Наприклад: Сидів і довго думав над собою/Блакитний вечір вдома навесні, / Тим часом як спливалася водою / Його зоря на темному веслі”; І тінь конвалій синьоголосна / Нам почала весну в своїм пахучім слові”; Білий ранок рушник носить, / Витирає очі. / Витирає і не каже, / Що сказати має. / Де присяде, де приляже, / Очі витирає”; І тихло серце... і всесвітнє море / Схилялося над озером земним. / Схилялося... дивилося... мовчало... / І чеберяло хмарами вгорі!.. / І мовби посміхатись починало / Над синістю світань і вечорів”; Заспіваю твоє ім’я, / Твоє тихе ім’я вишневе, / Де між хмарами обійма / Свою ніжну дорогу небо. / Де горить під зорею мак / І говорить гроза з грозою, / Переманює-перейма хвиля хвилю попід горою”. На метафоризацію слів у поезіях М.Вінграновського вказують іменники, прикметники, дієслова, прислівники. Варіативність формально-граматичних типів метафор (субстантивних, ад’єктивних, дієслівних) у художньому ідіолекті визначається авторською інтенцією уникати стандартних, одноманітних синтаксичних схем, чим увиразнювати як форму, так і зміст метафоричного висловлювання.
Семантичне варіювання лексичних одиниць у поетичних текстах М.Вінграновського сприяє увиразненню естетичної значущості художнього слова. Вдаючись до сполучення узуально не співвідносних лексем, митець керується лінгвоестетичною настановою через репрезентацію мовної одиниці в новій семантичній якості прагне зафіксувати власні цікаві спостереження, втілити в слові особистісне ставлення до відтворюваного світу.
8.Лінгвопоетичною особливістю текстів М.Вінграновського є послідовний антропоморфізм. У системі образотворення простежуємо тенденцію до наскрізної персоніфікації різноманітних реалій, позначених і конкретними, й абстрактними поняттями назвами природних явищ, предметів, фізіологічних і психічних станів, реалій емотивної сфери тощо. Антропоморфні метафори це показові для художнього мовлення М.Вінграновського тропеїчні контексти. Наприклад: В брунатних берегах ріка багряна мріє, / І гай засмучений стоїть, як чоловік”; На синю синь води лягла від хмари тінь, / Посумувала хмара за собою. / До вечора іде, холонучи, теплінь / І тулиться до каменя щокою”; Ходімте в сад. Я покажу вам сад, / Де на колінах яблуні спить вітер. / А згорблений чумацький небопад / Освітлює пахучі очі квітів”; І, тихий туман пригорнувши до себе, / Вечеряє поле піснями з долин, / Над селами й полем вечеряє небо, / Вмокаючи в ріки хлібини хмарин”; Шепоче дощ про тебе у траві, / Ріку читає сірими очима”. Характерною рисою поетичної метафори М.Вінграновського є постійна співвіднесеність метафоризованого компонента з логіко-понятійним класом природні явища”: зоря зірниці зазирала в очі; тиша тишу по імені кличе; обнімає ніч зорю за плечі; а з хмаренятками у звишші хмарина-мама йде сумна; ліщина дивиться горіхами на хмару; срібні кроки осокору стихли біля тину; серпень ліг під кущем смородини; вітер колоски смикнув за вуса. Зримий, персоніфікований світ постає з поезій М.Вінграновського. Антропоморфна метафора стає засобом маніфестації особливого світобачення письменника людини, яка цінує й любить життя в усіх його проявах.
9.Таким чином, за результатами кількісно-якісного аналізу фактичного матеріалу релевантними в лексичній ідіосистемі Вінграновського-поета виявилися такі одиниці: антропоморфізовані слова, кольороназви, лексеми з меліоративною конотацією, оказіоналізми. Підтверджено гіпотезу про вагоме функціональне навантаження вказаних мовних засобів в ідіолекті М.Вінграновського.
10.Специфікою стилю М.Вінграновського визначено тяжіння до ускладненої метафоричної мови, до асоціативної розкутості в процесі мовної естетизації дійсності, що нерідко визначає герметичність авторської метафори. Ускладненість виявляється як на поверхневому рівніу формо- й словотворенні, у розгалуженій системі синтаксичних зв’язків між метафоризованими компонентами й словами-метафоризаторами, так і в плані змісту, на рівні глибинної структури у багатовимірності асоціативного потенціалу поетичної мови, множинності прочитання словесно-художніх образів.
11.Аналіз функціонування лексичної підсистеми в поетичній мові М.Вінграновського засвідчив, що для повноти характеристики авторського стилю варто сполучати вивчення лексичного матеріалу з аналізом одиниць інших рівнів мовної структури.
12.Мова організаційний центр ідіостилю письменника. А втім, наука про стиль художньої літератури особлива галузь філології, дотична за проблематикою до філософії, психології, культурології та інших дисциплін, і питання стилю неможливо розв’язати в межах суто лінгвістичного дослідження. Адже стиль єдність розмаїття, глибинний синтез як інтралінгвальних факторів власне мовних засобів індивідуально-творчого вираження, так і факторів екстралінгвальних, як‑от: культурно-історичні передумови формування особистості, специфічна робота людської свідомості, суб’єктивне сприйняття об’єктивної дійсності, що контамінує з психотипом письменника. Тому комплексний підхід до аналізу ідіостилю з позицій мовознавства, літературознавства, естетики, етнографії, психології тощо, спрямований на виявлення в тексті мовних знаків національної культури, на розкриття авторського задуму, зв’язку композиційної структури, тематики, ідейних тенденцій, образної системи твору, є перспективним, таким, що може дістати подальший розвиток у наукових студіях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексієнко Л.А., Дарчук Н.П. Метафора у параметризованій базі даних сучасної української поетичної мови // Вісник Київського лінгвістичного університету. Філологія. 2003. Т.6. №2. С.61-67.
2. Алимпиева Р.В. Семантическая значимость слова и структура лексико-семантической группы (На материале прилагательных-цветообозначений русского языка). Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1986. 183с.
3. Андрієць О. Лексичні особливості творів Миколи Вінграновського // Південний архів. Філологічні науки. 2001. Вип.Х. С.116-119.
4. Андрієць О. Мовностилістичний феномен інтимної лірики М.Вінграновського // Південний архів. Філологічні науки. 2001. Вип.ІХ. С.169-173.
5. Андрієць О. Особливості ідіостилю Миколи Вінграновського // Південний архів. Філологічні науки. 2000. Вип.VIII. С.41-45.
6. Антонич Б.-І. Твори. К.: Дніпро, 1998. 591с.
7. Апресян Ю.Д. Избранные труды. М.: Школа Языки русской культуры”; Изд. фирма Восточная литература” РАН, 1995. Т.1: Лексическая семантика (синонимические средства языка). 2-е изд., испр. и доп. 472с.
8. Арнольд И.В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность: Сборник статей. СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1999. 444с.
9. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. 2-е изд., испр. М.: Языки русской культуры, 1999. 896 с.
10. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. 2-е изд., стереотипн. М.:Советскаяэнциклопедия, 1969. 608 с.
11. Бабенко Л.Г., Васильев И.Е., Казарин Ю.В. Лингвистический анализ художественного текста: Учебник. Екатеринбург: Изд-во Уральск. ун-та, 2000. 534с.
12. Базилевський В. Логіка поезії (Літозбір Миколи Вінграновського) // Київ. 1986. №4. С.143-150.
13. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка: Пер. с франц. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 416 с.
14. Барт Р. Від твору до тексту: Пер. з франц. // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 380-384.
15. Батьківщина і народ це вічна тема” (Вінграновський М., ГатненкоА. Бесіда)// Літературна Україна. 1980. 16 травня. С. 3.
16. Бахилина Н.Б. История цветообозначений в русском языке. М.: Наука, 1975. 288с.
17. Бахтин М.М. Человек в мире слова. М.: Изд-во Российск. открытого ун‑та, 1995. 140с.
18. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови (Нариси із словозміни та словотвору). Ужгород: Закарп. обл. вид-во, 1960. 416 с.
19. Бевзенко С.П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови: Навчальний посібник. К.: Вища школа, 1991. 231с.
20. Белей Л. Функціонально-стилістичні можливості української літературно-художньої антропонімії ХІХХХ ст. Ужгород: Патент, 1995. 120с.
21. Белый А. Из книги Поэзия слова”. Пушкин, Тютчев и Баратынский в зрительном восприятии природы // Семиотика / Общ. ред. Ю.С.Степанова. М.: Радуга, 1983. С. 551-556.
22. Белый А. Магия слов // Белый А. Символизм как миропонимание. М.: Республика, 1994. С.131-142.
23. Березовенко А.В. Лексичні інновації (на матеріалі болгарської мови 80-х років). К.: Київськ. ун-т, 1998. 189с.
24. Берест Т.М. Семантика художнього слова в поезії 8090 років ХХстоліття (На матеріалі творів молодих українських авторів): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Харківськ. нац. ун-т ім.В.Н. Каразіна. Харків, 2000. 20с.
25. Беценко Т.П. Структура і поетичні функції атрибутивних словосполучень у поезіях шістдесятників: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Харківський держ. пед. ун-т ім.Г.С.Сковороди. Харків, 1999.20с.
26. Бибик С.П., Єрмоленко С.Я., Пустовіт Л.О. Словник епітетів української мови. К.: Довіра, 1998. 432с.
27. Бидерманн Г. Энциклопедия символов: Пер. с нем. М.: Республика, 1996. 335с.
28. Білодід І.К. Поетична мова Максима Рильського. К.: Наукова думка, 1965. 175с.
29. Блум Х. Страх влияния. Карта перечитывания: Пер. с англ. Екатеринбург: Изд-во Уральск. ун-та, 1998. 352с.
30. Бобыль С.В. Цветообозначения как различитель стихотворного и прозаического жанров литературно-художественного стиля // Языковые средства дифференциации функциональных стилей современного русского языка: Сборник научных трудов. Днепропетровск: ДГУ, 1982. С.67-72.
31. Бойко О. Барокові ремінісценції у поезії Миколи Вінграновського // Історична ретроспектива в українській літературі. К.: ВПЦ Київськ. ун‑т”, 2003. С.142-145.
32. Болотнова Н.С. Ассоциативное поле текста и слова // Коммуникативно-прагматические аспекты слова в художественном тексте. Томск: Изд‑во ЦНТИ, 2000. С.9-22.
33. Борисюк І. Фонетична стилістика М.Вінграновського // Маґістеріум. 2002. Вип.8. С.44-48.
34. Бублейник Л.В. Особливості художнього мовлення: Навчальний посібник. Луцьк: Вежа, 2000. 177с.
35. Будагов Р.А. Писатели о языке и язык писателей. М.: Изд-во МГУ, 1984. 280с.
36. Булаховський Л.А. Вибрані праці: В5т. К.: Наукова думка, 1975. Т.1: Загальне мовознавство. 496с.
37. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. К.: Радянська школа, 1955. 248с.
38. Бычков В.В. Эстетическое значение цвета в восточнохристианском искусстве//Вопросы истории и теории эстетики / Под ред. М.Н.Афасижева. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975. С.129-145.
39. Василевич А.П. Исследование лексики в психолингвистическом эксперименте (На материале цветообозначения в языках разных систем). М.: Наука, 1987. 141с.
40. Василенко В.А. Функціонування синонімів і антонімів у поезіях Ігоря Муратова: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Харківськ. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. Харків, 2000. 19с.
41. Васильев С.А. Уровни понимания текста // Понимание как логико-гносеологическая проблема. К.: Наукова думка, 1982. С.91-121.
42. Ващенко В.С. Епітети поетичної мови Т.Г.Шевченка (Словник-покажчик): Учбовий посібник. Дніпропетровськ: ДДУ, 1982. 84 с.
43. Ващенко В.С. Мова Тараса Шевченка. Харків: Вид-во ХДУ, 1963. 252с.
44. Ващенко В.С., Петрова П.О. Шевченкова лексика: Словопокажчик до поезій Т.Г. Шевченка. К.: Вид-во КДУ, 1951. 107с.
45. Вежбицкая А. Обозначение цвета и универсалии зрительного восприятия // Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание: Пер. с англ. М.: Русские словари, 1996. С.231-290.
46. Виноградов В.В. О теории художественной речи. М.: Высшая школа, 1971. 240c.
47. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. М.: Изд-во худ. лит., 1959. 656с.
48. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд‑во АН СССР, 1963. 256с.
49. Винокур Г.О. О языке художественной литературы: Учебное пособие. М.: Высшая школа, 1991. 448с.
50. Винокур Т.Г. Закономерности стилистического использования языковых единиц. М.: Наука, 1980. 238с.
51. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат: Пер. с нем. М.: Изд‑во иностр. лит., 1958. 134с.
52. Вінграновський М.С. Рік з Довженком // Вінграновський М.С. Вибрані твори. К.: Дніпро, 1986. С.448-456.
53. Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи (Природа вторичной номинации). К.: Наукова думка, 1986. 143с.
54. Возняк Т.С. Тексти та переклади. Харків: Фоліо, 1998. 672с.
55. Габинская О.А. Типология причин словотворчества. Воронеж:Изд‑во Воронежск. ун-та, 1981. 153с.
56. Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного: Пер. с нем. М.: Искусство, 1991. 367с.
57. Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика: Пер. з нім. К.: Юніверс, 2001. 288с.
58. ҐадамерГ.‑Ґ. Про вклад поезії у пошук істини: Пер. з нім. // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХст. / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 216-222.
59. Гак В.Г. Языковые преобразования. М.: Школа Языки русской культуры”, 1998. 768с.
60. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 140с.
61. ГапченкоО. Кольоропозначення в українській мові (психолінгвістичний аспект) // Українське мовознавство. 2003. Вип.25. С.81-85.
62. Гарсіа Лорка Ф. Уява, натхнення, визволення // Гарсіа Лорка Ф. Думки про мистецтво: Пер. з ісп. К.: Мистецтво, 1975. С. 78-83.
63. Гаспаров М.Л. Снова тучи надо мною”. Методика анализа стихотворного текста // Русская речь. 1997. №1. С.9-20.
64. Герман В.В. Індивідуально-авторські неологізми (оказіоналізми) в сучасній поезії (60 90-і роки): Дис... канд. філол. наук: 10.02.01. Суми, 1998. 222с.
65. Ґерус-Тарнавецька І. Назовництво в поетичному творі. Мюнхен Вінніпеґ, 1966. 145с.
66. Гетман Л.И. Художественный текст как объект лингвостилистического исследования: Материалы к специальному и факультативному курсам. Нежин: НГПИ, 1993. 104с.
67. Гиро П. Разделы и направления стилистики и их проблематика: Пер. с франц.//Новое в зарубежной лингвистике. 1980. Вып.IX (Лингвостилистика). С.35-68.
68. Говердовский В.И. Коннотемная структура слова. Харьков: Изд-во ХГУ, 1989. 95с.
69. Голота Л. Людина-степ Микола Вінграновський // Слово Просвіти. 1996. Ч.3 (22). С.4-5.
70. Горохович А. Поетика Лесі Українки і її афоризми. Вінніпеґ Канада: Тов‑во Волинь”, 1980. 145с.
71. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія: Навчальний посібник. К.: Вища школа, 1999. 207с.
72. Грещук В.В. Український відприкметниковий словотвір. Івано‑Франківськ: Плай, 1995. 208 с.
73. Григорьев В.П. Поэтика слова (На материале русской советской поэзии). М.: Наука, 1979. 344 с.
74. Грицютенко І.Є. Естетична функція художнього слова (в українській прозі30 60-хроків ХІХ століття). Львів: Вид-во Львівськ. ун-ту, 1972. 180с.
75. Губарева Г.А. Семантика та стилістичні функції кольоративів у поетичній мові Ліни Костенко: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Харківськ. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. Харків, 2002. 18с.
76. Гумбольдт В. Характер языка и характер народа // Гумбольдт В. Язык и философия культуры: Пер. с нем. М.: Прогресс, 1985. С.370‑381.
77. Гуцало Є. І так ми всі родимо, і так ми всі цвітемо” // Літературна Україна. 1980. 12 вересня. С. 1, 3.
78. Данилюк Н.О. Я обізвався серцем в світ...” (Народнопісенне слово в поезії М. Вінграновського) // Культура слова. 1987. Вип.33. С.17-20.
79. Дащенко Н.Л. Паронімічна атракція в українській поезії 6080рр.ХХст.: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / НАН України, Ін-т української мови. К., 1996. 21с.
80. Демський М.Т., Краснова Л.В. Словник метамови інтерпретатора художнього тексту: Навчальний посібник. К.: ІСДО, 1994. 60с.
81. Дзюба І. Духовна міра таланту // ВінграновськийМ.С. Вибрані твори. К.: Дніпро, 1986. С. 5-22.
82. Дзюба І. Чарівник слова // Вінграновський М.С. З обійнятих тобою днів: Поезії. К.: Веселка, 1993. С.5-12.
83. Дишлюк І.М. Лексико-семантичне вираження концепту природа” у поетичній мові Ліни Костенко: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Харківськ. нац. ун-т ім.В.Н.Каразіна. Харків, 2003. 16 с.
84. Діалектика художнього пошуку (Літературний процес 6080‑хроків)//В.П.Агеєва, Л.С.Бойко, Д.Т.Вакуленко, В.Г.Дончик таін. К.: Наукова думка, 1989. 320с.
85. Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний): Пер. з лат. К.: Мистецтво, 1973. 436 с.
86. Донецких Л.И. Эстетические функции слова. Кишинëв: Штиинца, 1982. 156с.
87. Дончик В.Г. У синьому небі я висіяв ліс” (МиколаВінграновський) // Дончик В.Г. Зупинені миті: Статті, спогади, полеміка. К.: Радянський письменник, 1989. С. 189-194.
88. Дядищева-Росовецька Ю.Б. Фольклор і поетичне слово ТарасаШевченка: Монографія. К.: ВПЦ Київськ. ун-т”, 2001. 133с.
89. Дятчук В.В., Пустовіт Л.О. Семантична структура і функціонування лексики української літературної мови. К.: Наукова думка, 1983. 156с.
90. Едличка А. Литературный язык в современной коммуникации // Новое в зарубежной лингвистике. 1988. Вып.ХХ (Теория литературного языка в работах учёных ЧССР). С.38-134.
91. Етимологічний словник української мови: В 7 т. Т.1. К.: Наукова думка, 1983. 631с.
92. Єжелов Г. Чуття й тривоги віку // Київ. 1996. № 11-12. С. 3-4.
93. Єрмоленко С.Я., Данилюк Н.О. Душа моя в цвітінні...” (Народнопісенне слово в поезії Миколи Вінграновського) // Українська мова і література в школі. 1986. №12. С.28-35.
94. Єрмоленко С. Мінливе й вічне слово поезії // Культура слова. 1996. Вип.48-49. С.38-45.
95. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). К.: Довіра, 1999. 431с.
96. Єрмоленко С.Я. Синтаксис віршової мови (на матеріалі української радянської поезії). К.: Наукова думка, 1969. 95с.
97. Єрмоленко С.Я. Стилістика сучасної української літературної мови в контексті слов’янських стилістик // Мовознавство. 1998. №2-3. С.25‑36.
98.