ПАШКОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ. СУТНІСТЬ, ФОРМИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ АНТИКУЛЬТОВОГО РУХУ

Короткий опис

ПАШКОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "СУТНІСТЬ, ФОРМИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ АНТИКУЛЬТОВОГО РУХУ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ
ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ПАШКОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ
УДК 2-67
СУТНІСТЬ, ФОРМИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ
АНТИКУЛЬТОВОГО РУХУ
спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук
Науковий керівник
Середа Галина Володимирівна
кандидат філософських наук, доцент
КИЇВ – 2015
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………………...3
РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИКУЛЬТОВОГО РУХУ………………………………..…….11
1.1. Аналітичний огляд дослідницької літератури з проблем
антикультового
руху……………………………………………………...................................................11
1.2. Поняття “антикультовий рух”, його зміст та обсяг………………………32
Висновки до 1-го розділу……………………………………………………….48
РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ЗМІСТ АНТИКУЛЬТОВОГО РУХУ……………53
2.1. Формування антикультового руху в США…………...…………………...53
2.2. Функціонування антикультового руху в країнах Європи………………..77
Висновки до 2-го розділу…………………………………….………………....95
РОЗДІЛ 3. ФОРМИ ПРОЯВУ АНТИКУЛЬТОВОГО РУХУ………………………..99
3.1. Методи протидії новим релігійним рухам………………………....……...99
3.2. Вплив антикультового руху на державні органи по обмеженню
діяльності нових релігійних рухів…………………………………………..……….120
3.3. Особливості прояву та сприйняття антикультового руху в
Україні…...139
Висновки до 3-го розділу…………………………………………….………..148
ВИСНОВКИ…………………………………………………………….……………..154
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………….159
ВСТУП
Актуальність дослідження. Сьогоднішній етап соціокультурного розвитку
незалежної України характеризується суттєвими перетвореннями в різних
сферах суспільного життя, перебудовою на демократичних засадах взаємин
держави і громадянського суспільства, державних інститутів та релігійних
об’єднань. Визначення напрямків та пріоритетів політики держави щодо
релігійних організацій з метою досягнення суспільної та міжконфесійної
злагоди, утвердження толерантності як основи міжлюдських стосунків,
нормалізації життя українського соціуму потребує звернення до зарубіжного
досвіду вирішення питань у цій сфері. Особливий інтерес, в умовах соціальних
перетворень в Україні, представляє розгляд специфіки відносин між інститутами
громадянського суспільства і новими релігійними рухами. Одним з інститутів,
який докладає значних зусиль у впливі на позиції держави та суспільства
відносно діяльності неорелігій, є антикультовий рух.
В сучасних умовах антикультовий рух є явищем багатогранним.
Представники антикультового руху намагаються досягти підтримки з боку
державних органів по обмеженню діяльності нових релігійних рухів. В процес
протидії можуть залучатись представники традиційних конфесій та
громадянського суспільства, що займаються питаннями взаємодії релігійних та
державних органів. Але слід врахувати, що зусилля антикультового руху по
обмеженню прав і свобод віросповідання за допомогою правової дискримінації
нових релігійних організацій можуть мати негативні наслідки як для
традиційних конфесій, так і держави.
Актуальність дослідження антикультового руху в українському
релігієзнавстві пояснюється відсутністю його аналізу як одного з можливих
проявів нетерпимості на основі релігійних переконань. Враховуючи специфіку
діяльності його представників, це надасть можливість передбачати та запобігати
розгортанню конфліктів між антикультовим рухом та адептами неорелігій.
Конфлікт “антикультовий рух - нові релігійні рухи” може спровокувати і
міжконфесійні протистояння, що загрожуватиме національній безпеці.
Важливо відмітити, що аргументація, котра використовується як
прихильниками, так і противниками нових релігійних рухів на пострадянському
просторі в основному співпадає з позицією західних дослідників.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана в межах комплексної наукової програми Київського національного
університету імені Тараса Шевченка “Модернізація суспільного розвитку
України в умовах світових процесів глобалізації”, науково-дослідної теми
філософського факультету № 11БФ041-01 “Філософсько-світоглядні та
політологічні аспекти гуманітарного розвитку сучасного суспільства”, науководослідницької тематики кафедри релігієзнавства філософського факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є
проведення релігієзнавчого аналізу соціальних передумов виникнення та
сутності антикультового руху.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення ряду
взаємопов’язаних основних дослідницьких завдань:
- здійснити аналіз наукового доробку зарубіжних та українських
дослідників антикультового руху і уточнити змістовне значення основних
термінів;
- проаналізувати процес виникнення та становлення антикультового руху в
США;
- виявити особливості функціонування антикультового руху в країнах
Європи;
- визначити та охарактеризувати методи протидії новим релігійним рухам;
- дослідити вплив антикультового руху на державні органи по обмеженню
діяльності нових релігійних рухів.
Об’єктом дослідження є антикультовий рух в сучасних соціокультурних
умовах.
Предметом дослідження є сутність, форми та особливості
функціонування антикультового руху.
Теоретико-методологічна основа дослідження. Антикультовий рух є
явищем північноамериканським та західноєвропейським. При дослідженні
даного феномену залучені наукові праці з досліджень нових релігійних рухів.
Серед існуючих досліджень антикультового руху можна виокремити кілька
блоків.
Першим блоком є соціологічні концепції та дослідження нових релігійних
рухів, культів. Серед них найбільш важливими є роботи Е.Арвек, Е.Баркер,
Е.Галахера, Л.Доусона, Б.Заблоцкі, Д.Коуна, Дж.Криссидеса, Дж.Люіса,
Т.Міллера, Дж.Саліби. Показовими в цьому аспекті є праці відомих в
православному середовищі таких авторів, як: О.Дворкін, А.Кураєв, В.Чернишев
та протестантських теологів Й.Агард, Т.Гандоу, Дж.Макдауелл, У.Мартін,
Дж.Стюарт, Ф.-В.Хаак та ін. Однак конфесійний підхід до визначення поняття
“культ”, заснований на вченні тієї чи іншої релігії, робить дані дослідження
обмеженими.
До наступного блоку досліджень антикультового руху залучені праці
Е.Баркер, Д.Бромлі, С.Дарнелл, М.Інтровіньо, Д.Коуна, Дж.Криссидеса,
Г.Мелтона, Дж.Хаддена, Е.Шюпе. При аналізі наукових доробків відповідних
дослідників, було визначено методологічну основу дослідження, уточнено
понятійний апарат у вивченні антикультового руху, виявлено процес
виникнення та становлення антикультового руху, визначено його елементи та
функції.
Важливий обсяг літератури становлять праці психологів-антикультистів,
що розглядали культи як організації, котрі займаються неетичними методами
впливу на свідомість людини. До цих дослідників відносяться депрограмісти та
консультанти щодо виходу з культу - К.Гарвей, К.Джиамбалво, Ф.Зімбардо,
Ф.Конвей, М.Лангоун, Р.Ліфтон, Т.Патрік, М.Сингер, Дж.Сігельман, С.Хассен.
Звернення до робіт даних дослідників, дозволило уточнити теоретичні
положення та засади антикультового руху.
Серед російських дослідників аналізом антикультового руху займались
Є.Балагушкін, М.Вершинін, Є.Волков, М.Гордус, С.Дук’ян, Є.Егільський,
С.Іваненко, І.Кантеров, Р.Конь, В.Мартинович. Вони розглядають
взаємовідносини між традиційними конфесіями і новими релігійними рухами та
вплив на їх взаємовідносини антикультового руху. Аналізується
функціонування антикультового руху в сучасній Росії та пропонується
досліджувати його як окреме явище у взаємозв’язку з релігією.
В контексті вивчення сутності антикультового руху важливе значення
мало звернення до науково-теоретичних праць І.Богдановського, Т.Горбаченко,
Н.Дудар, В.Єленського, О.Карагодіної, А.Колодного, І.Кондратьєвої,
Л.Конотоп, В.Лубського, О.Марченка, О.Предко, О.Сарапіна, Г.Середи,
В.Титаренко, Л.Филипович, Є.Харьковщенка, З.Швед.
Складність, внутрішня суперечливість предмета дослідження,
необхідність вирішення поставлених у роботі дослідницьких завдань зумовили
потребу у використанні цілого комплексу методів та принципів дослідження:
семантичного методу, за допомогою якого було уточнено зміст ідей і основних
понять; структурно-функціонального, що дозволив виявити сутнісні елементи
та функції антикультового руху; історичного, який дав змогу дослідити
виникнення, формування та розвиток антикультового руху у хронологічній
послідовності з метою виявлення його внутрішніх та зовнішніх зв’язків,
закономірностей та суперечностей; компаративного аналізу, за допомогою
якого вдалось порівняти північноамериканський та європейський
антикультовий рухи. У дисертації застосовано принципи об’єктивності,
світоглядно-конфесійної неупередженості, толерантності.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українському
релігієзнавстві на основі аналізу підходів до антикультового руху, представлено
системне осмислення цього явища, його становлення, розвиток, сучасний стан і
вплив на врегулювання діяльності нових релігійних рухів в сучасному
суспільстві. Наукова новизна дослідження конкретизується в наступних
положеннях, які виносяться на захист:
Вперше:
- в українському релігієзнавстві на основі аналізу дослідницької
літератури виявлено, що антикультовий рух проявив себе, в основному, в США
та Європі. Показано, що антикультовий рух це складне соціальне явище, яке
містить у собі як позитивні, так і деструктивні тенденції та встановлено його
соціальну базу. Доведено, що системного та цілісного антикультового руху в
Україні не існує - є лише його окремі прояви;
- обґрунтована наявність двох напрямків у протистоянні неорелігіям -
антикультового та контркультового рухів. Дано визначення антикультового та
контркультового рухів. Антикультовий рух - форма діяльності окремих осіб,
різних об’єднань (груп, організацій) та, в деяких випадках, представників
державного апарату, на основі суб’єктивних або комерційних мотивів,
спрямованої на заборону або обмеження діяльності нових релігійних рухів
(культів). Специфічною рисою антикультового руху є його світський характер.
Контркультовий рух - це критика та протидія культам на основі віроповчальних
положень традиційних конфесій (переважно християнських).
Уточнено:
- умови виникнення антикультового руху в США: неприйняття
суспільством нового способу життя в межах нових релігійних організацій, що
загрожувало традиційним цінностям; випадки протиправної поведінки в
діяльності лідерів нових релігійних рухів; відмова значної кількості молоді від
навчання, кар’єри на користь доктринальним положенням та вказівкам
харизматичних лідерів нових релігійних рухів; навмисне зображення нових
релігійних рухів у негативних відтінках зацікавленими особами, котрі
отримували від цього комерційну вигоду;
- основні етапи розвитку антикультового руху: становлення;
внутрішнього пристосування; міжнародного розширення;
- що європейський антикультовий рух отримав організаційну, ідейну та
теоретичну підтримку від антикультових організацій США. Показано спільне та
особливе у функціонуванні антикультового руху США та європейських країн.
Спільними ознаками є теоретичні положення антикультового руху: уявлення,
що всі без виключення нові релігійні рухи є деструктивними за своєю
природою; вступ до нового релігійного руху і перебування в їх складі є
наслідком застосування лідерами нових релігійних рухів контролю свідомості;
необхідність у відновленні та лікуванні послідовників нових релігійних рухів.
Особливе полягає у практичній площині. Антикультовий рух в США формою
своєї діяльності обрав використання психологічних методів по виведенню особи
з нових релігійних рухів та подання до суду позовних заяв проти нових
релігійних рухів. В європейських країнах антикультовий рух протидіяв новим
релігійним рухам на законодавчому рівні, створенням відповідних нормативноправових актів, де виключалась можливість реєстрації та діяльності нових
релігійних рухів. Особливістю європейського антикультового руху є його тісна
співпраця з традиційними конфесіями;
- що антикультовий рух обмежує права на вільне сповідування будь-якої
релігії застосуванням методів депрограмування та консультування щодо виходу.
Набуло подальшого розвитку:
- розуміння антикультового руху в контексті державно-конфесійних
відносин. Доведено, що антикультовий рух в США, на відміну від
європейського, не мав впливу на державні органи по забороні діяльності нових
релігійних рухів. В європейських країнах не існує одностайної позиції щодо
залучення представників антикультового руху до процесів регламентації
діяльності нових релігійних рухів.
Теоретичне і практичне значення дослідження полягає у тому, що
матеріали, теоретичні положення і висновки дисертації можуть бути
використані у подальших дослідженнях проблем соціальної філософії,
соціології релігії, психології релігії, державно-конфесійних відносин, при
підготовці навчально-методичної літератури і спецкурсів з релігієзнавства.
Матеріали роботи можуть бути корисними для організації діалогу між
традиційними конфесіями і новими релігійними рухами.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою
роботою автора. Висновки, положення наукової новизни одержані автором
самостійно.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження
оприлюднені автором у доповідях і повідомленнях на всеукраїнських та
міжнародних наукових конференціях, зокрема: на всеукраїнській науковій
конференції “Актуальні проблеми соціально-гуманітарних наук” (17 грудня
2011 р., м. Дніпропетровськ); міжнародній науковій конференції “Дні науки
філософського факультету - 2012” (18-19 квітня 2012 р., м. Київ); всеукраїнській
науково-теоретичній конференції “Філософія в умовах сучасних
соціокультурних викликів” (11-12 жовтня 2012 р., м. Черкаси); ІІ всеукраїнській
науковій конференції з міжнародною участю “Сучасні соціально-гуманітарні
дискурси” (20 жовтня 2012 р., м. Дніпропетровськ); міжнародній науковій
конференції “Дні науки філософського факультету - 2013” (16-17 квітня 2013 р.,
м. Київ); міжнародній науковій конференції “Дні науки філософського
факультету - 2014” (15-16 квітня 2014 р., м. Київ); всеукраїнській науковопрактичній конференції “Релігієзнавство в Київському університеті:
Інституційний та персональний виміри” (22 вересня 2014 р., м. Київ).
Результати дослідження доповідались і обговорювались на науковотеоретичних семінарах кафедри релігієзнавства філософського факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні наукові результати дослідження відображено в 13
публікаціях автора, 5 з яких опубліковано у фахових наукових виданнях ДАК
Міністерства освіти і науки України, 1 у збірнику, котрий входить до
наукометричних баз, і 7 тезах виступів, опублікованих у матеріалах
конференцій.
Структура дисертаційного дослідження зумовлена метою і логікою
дослідження та відображає послідовність вирішення поставлених завдань.
Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків і списку
використаних джерел. Обсяг дисертації (без списку використаних джерел) - 158
сторінок, загальний обсяг дисертації - 183 сторінки. Список використаних
джерел займає 25 сторінок і містить 223 найменування, з них 119 іноземними
мовами.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У висновках дисертації представлено теоретичні підсумки роботи, які в
узагальненому вигляді відображають мету, завдання і наукову новизну
дослідження.
1. У якості теоретико-методологічної основи дослідження пропонується
звернення до науково-теоретичних праць англо-американських релігієзнавців,
філософів, соціологів, психологів. Проаналізовано змістовне значення основних
понять, які використовуються в дисертації, та встановлено, що зміст та обсяг
понять трактується по-різному. Поняття “культ” розглядається в двох
смислових навантаженнях. В широкому розумінні, культом позначають
різновид релігійної діяльності, метою якої є вшанування об’єкта віри.
Переважно у англо-американській дослідницькій літературі поняття “культ”
розглядається в контексті позначення типів релігійних організацій та
визначається як інноваційна, міцна у своїх внутрішніх зв’язках релігійна група,
відмінна від традиційних конфесій; невелика за кількістю віруючих, відносно
нещодавно створена релігійна організація на чолі з харизматичним лідером. В
дисертації поняття “культ” використовується у вузькому значенні та
ототожнюється з поняттями “новий релігійний рух”, “неорелігія”.
Опозиційні настрої до нових релігійних рухів проявились у двох формах -
антикультовий рух та контркультовий рух. Контркультовий рух включає: 1)
християнську апологетику, де відбувається тотальна критика всіх без
виключення НРР і традиційних релігій та визнання істинною лише власної
релігії; повністю заперечується можливість інтерпретації віроповчальних
джерел в межах певної релігійної традиції, що не узгоджується з каноном
(крайня форма); 2) конфесійно заангажованих дослідників нових релігійних
рухів, котрі розглядають НРР у порівнянні з традиційними релігіями,
констатуючи невідповідність віровчення канонам (поміркована форма).
Важливою специфічною рисою антикультового руху є його світський характер.
Представники антикультового руху акцентують увагу лише на діяльності нових
релігійних рухів в суспільстві, виявляючи девіантну поведінку віруючих та
лідерів організацій.
2. У контексті причин виникнення антикультового руху визначено його
соціальну базу. Антикультовий рух виник через зусилля батьків, які намагались
повернути власних дітей з культів. Молодь, що належала до нового релігійного
руху, відмовлялась від навчання, кар’єри, різко змінювала стиль життя. Дані
зміни в поведінці власних дітей батьки пояснювали втручанням лідерами нових
релігій у їхню психіку. Це обумовило головну причину у протистоянні
антикультовим рухом неорелігіям та у звинуваченні лідерів нових релігійних
рухів у застосуванні психологічних методів впливу на свідомість віруючих -
промивання мозку, контроль свідомості, реформування мислення.
На сьогодні антикультовий рух являє собою розширену міжнародну
мережу, яку складають антикультові організації. Антикультові організації
формують наступні елементи антикультового руху. 1. Батьківські групи, чиї
діти є віруючими нових релігійних рухів. Батьківські групи є основою
антикультового руху та вони сформували перші антикультові організації
(“Звільнити Дітей Бога” “Батьки-добровольці Америки”), які в подальшому
були зразком у створенні інших антикультових організацій. 2. Психологиантикультисти з науковими званнями та ступенями, які, маючи певний
авторитет серед наукового загалу, підтримують теоретичні засади
антикультового руху своїми розробками та популяризацією у суспільстві
концепцій контролю свідомості. 3. Депрограмісти та консультанти щодо
виходу, які опираючись на дослідження психологів щодо застосування лідерами
нових релігійних рухів методів контролю свідомості, застосовують психологічні
методи по виведенню людини з нових релігійних рухів. 4. Віровідступники - це
колишні послідовники НРР, котрі внаслідок застосування до них процесу
депрограмування залишили нові релігії та приєднались до антикультового руху.
5. Державні службовці, які з особистих світоглядних або фінансових переконань
надають підтримку антикультовому руху на державному рівні шляхом
лобіювання, створення антикультово-орієнтованих нормативно-правових актів,
організацією громадських слухань та підтримкою в судових органах влади.
3. Антикультові організації Європи виникли самостійно та незалежно від
північноамериканських і були реакцією на поширення нових релігій. Але й
існували свої особливості, оскільки європейський антикультовий рух
функціонував в інших, в порівнянні з американським, соціальних умовах. Поперше, більшість НРР виникли поза межами європейського континенту.
Європейці досить насторожено сприйняли появу нових релігійних груп і
відносились до них з ще більшою недовірою через їх американське походження.
Другою особливістю, яка відрізняла європейський антикультовий рух, було те,
що північноамериканські антикультові організації не мали підтримки з боку
держави. Максимальний успіх - це громадські слухання в Конгресі. Але за весь
час існування американського антикультового руху не прийнято жодного
законодавчого акту, в якому АКР бачив свою перемогу. Єдиною з усіх гілок
влади, з якою американський антикультовий рух плідно взаємодіяв протягом
всієї своєї історії - це судова влада. В більшості європейських країн ситуація
зовсім інша. Законодавство багатьох країн виділяє одну або кілька конфесій,
історія яких тісно пов’язана з історією нації. Тому, близька до політичних кіл
конфесійна еліта при необхідності лобіювала свої інтереси. Поширення нових
релігій створило таку ситуацію, що представники традиційних конфесій
підтримали антикультовий рух. Підтримуючи антикультову програму, визнані
конфесії виходили з того, що їх привілейований статус та звичність релігійних
практик захищають від звинувачень у промиванні мозку. Європейські
антикультові організації почали створювати альянси з державою та
традиційними конфесіями.
В європейських країнах практика насильницького депрограмування не
отримала такого поширення, як в США. Американський антикультовий рух, на
відміну від європейського, ніколи не мав впливу на державу. Європейці, в
більшості випадків, ставили перед собою відповідні цілі і час від часу досягали.
4. Досліджуючи особливості функціонування антикультового руху,
визначено форми його прояву, що обумовило специфіку діяльності. До форм
прояву належать - депрограмування, консультування щодо виходу та спроби
впливу на державні органи по обмеженню діяльності нових релігійних рухів.
Депрограмування - це викрадення та фізичне обмеження особи з метою
спонукання її до розірвання зв’язків з релігійною групою за допомогою
психологічного впливу. Змістовна частина депрограмування зводиться до
руйнування релігійних поглядів віруючого шляхом надання йому компромату
на лідера, засновника нового релігійного руху та негативної інформації з історії
організації. Депрограмування може продовжуватись днями, а інколи і тижнями,
до тих пір, поки адепт не проявить ознак різкого психологічного перелому і
звільнення від культового контролю свідомості. Депрограмування засуджене
Національною радою церков США. Нерідко спроби депрограмування
закінчувалися судовим переслідуванням депрограмістів, за позовами їх жертв. В
даний час в США примусове депрограмування осіб старших 18 років визнано
незаконним. Антикультовий рух виявився не в стані забезпечити юридичні
підстави для депрограмування, тому був замінений не примусовим методом
“консультування щодо виходу”. Консультування ґрунтується на добровільних
взаємовідносинах, в яких послідовники нових релігійних рухів дають згоду на
отримання консультацій щодо їх приналежності до релігійної групи та
інформуються щодо незаконної діяльності групи. Під час консультування не
застосовуються методи примусу, але мета залишається одна - вилучення особи з
нового релігійного руху.
5. Результатом діяльності антикультового руху в європейських країнах є
вплив на державні органи у сфері свободи совісті та віросповідання. В цьому
відношенні активність антикультового руху спостерігалась у Бельгії, Франції,
Німеччині, Російській Федерації. Причиною, що послугувала антикультовій
діяльності на державному рівні, була серія трагедій пов’язаних з новими
релігійними рухами. Представники антикультового руху наполягали на
ухваленні нормативно правових актів по обмеженню та забороні нових
релігійних рухів та формування організацій, служб по контролю за діяльністю
релігійних організацій. Відповідно до російської пропаганди, нові релігійні
рухи оголошуються іноземними агентами та руйнівниками традиційних
цінностей. В Італії, де панівне становище займає Римо-Католицька Церква,
антикультова активність знаходиться на низькому рівні, а релігійні організації
Міжнародна Церква Сайєнтології, Свідки Ієгови уклали угоди з урядом і
провадять свою діяльність на законних підставах.
Україна, на відміну від більшості європейських держав, характеризується
незначним впливом антикультових законодавчих ініціатив. Прояви
антикультового руху в Україні не мають реальних можливостей для
консолідації і тиску на законодавчі органи. Численні спроби внести
дискримінаційні щодо нових релігійних рухів правки в законодавство України
не були успішними.
6. Відкрита у дослідженні проблематика вимагає подальшого вивчення
для вдосконалення взаємовідносин між державою, громадянським суспільством
та новими релігійними рухами задля запобігання дискримінації на релігійному
ґрунті. Рекомендації до подальшого розвитку дослідження полягають у
включенні до навчальних програм спеціальності 09.00.11 – релігієзнавство тем з
конституційного, міжнародного права щодо діяльності релігійних організацій.