СТУДЕНТСЬКЕ САМОУПРАВЛІННЯ У КОНТЕКСТІ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 ІСТОРИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ ПРОТЯГОМ ХХ СТОЛІТТЯ 11
1.1. “Демократизація вищої освіти” як головний концепт дослідження 11
1.2. Принципи, методи та категоріальний апарат дослідження 33
Висновки до першого розділу 57
РОЗДІЛ 2 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ СУСПІЛЬСТВА ЗНАНЬ 60
2.1. Студентство як внутрішній чинник або підстава демократизації вищої освіти 62
2.2. Делегування владних повноважень ректорату ВНЗ студентському самоврядуванню як умова демократизації вищої освіти 98
Висновки до другого розділу 139
РОЗДІЛ 3 ПРАКСЕОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ СУСПІЛЬСТВА ЗНАНЬ 142
3.1. Організаційна свобода особистості освітянина як комплексний критерій якості демократизації системи вищої освіти 142
3.2. Напрями та шляхи поглиблення демократизації системи вищої освіти України у дискурсі становлення суспільства знань 160
Висновки до третього розділу 187
ВИСНОВКИ 190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 194
ДОДАТОК 214

ВСТУП

Актуальність теми полягає у визнанні того факту, що освіта є провідним чинником сталого людського розвитку, який забезпечує становлення особистості як громадянина і майбутнього фахівця, створює інтелектуальний, духовний та виробничий потенціал інформаційного суспільства. Вища освіта виконує роль індикатора динаміки соціальних процесів і виступає, мовою синергетики, параметром управління суспільним прогресом взагалі. Приєднання України до Болонської конвенції у травні 2005 року визначило розвиток її системи вищої освіти у загальному контексті європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальність загальнолюдських цінностей, а саме: парламентаризм, права людини, права національних меншин, лібералізацію, демократизацію, свободу пересування, обмеження ролі держави в суспільстві та інше, що складає невід'ємні атрибути громадянського суспільства. При цьому українська вища школа стала однією з найбільших у Європі, маючи понад два мільйони студентів.
Демократизація вищої освіти на макрорівні має економічний, соціальний, політичний та ідеологічний виміри, що зумовлюють нові способи світоусвідомлення, здатність особистості та народів до самоорганізації і соціальної відповідальності перед собою і суспільством завдяки освіті. Гостроти проблемі надає й сучасна практика державного управління освітою, яка щодалі бюрократизується, а система місцевого самоврядування виключена з процесу управління регіональною освітою. На мікрорівні також назріла потреба докорінної демократизації галузі освіти, що пов'язана з організацією навчально-виховного процесу і підходами до визначення місця і ролі студента у ньому. Технократична ідеологія, що панує у суспільстві не сприяє переходу від „суб'єкт-об'єктних” до „суб'єкт-суб'єктних” відносин, а це означає, що студенти не готові до самостійного мислення і прийняття власних управлінських рішень.
Проблемна ситуація дослідження полягає у тому, що демократизація національної системи освіти в контексті Болонського процесу вимагає широкого залучення якісно нової системи чинників до управління навчально-виховним процесом, у якому головним суб'єктом мають стати студенти та їх органи самоуправління, у той час, як ще у недалекому минулому вона регулювалась переважно за рахунок гіперболізації ідеологічного чинника з широким використанням низки заходів технократичного та насильницького примусу до учасників освітянського процесу.
Ступінь наукової розробки проблеми демократизації сфери освіти визначити достатньо проблематично, оскільки, з одного боку, її у такій постановці ніхто ще не вивчав, а, з другого, – є достатньо багато напрацювань, що досить ґрунтовно висвітлюють її різні аспекти. Так, наприклад, протягом історії до ідеї демократії, заснованої на принципах свободи і рівності, зверталися кращі представники людства, збагачуючи і розвиваючи це поняття: Перікл (Давня Греція), Б. Спіноза (Ні¬дерланди, XVII ст.), Ж.-Ж. Руссо (Франція, XVIII ст.), Т. Джефферсон (США, XVIII ст.), I. Франко (Україна, кінець XIX – початок XX ст.), В. Гавел (Чехія, XX ст.), А. Сахаров (Росія, XX ст.) та ін. Багато хто з них (наприклад, А. Токвіль) акцентували увагу на необхідності „вчитися демократії”. Найрізноманітніші аспекти сучасного соціального розвитку висвітлюються в працях таких відомих закордонних вчених, як: Д. Келлнер, Р. Рорті, П. Фейєрабенд (США), З. Бауман, К. Дейвіс, А. Хеллер (Великобританія), К.-О. Аппель, У. Бек, Б. Гройс, А. Копф, Ю. Габермас, Ф. Хіппель (Німеччина), Е. Агацці, Ю. Бохенський, Г. Люббе (Швейцарія), Р. Гароді, Ж. Дерріда, А. Котта, П. Ланс (Франція), І. Пригожин, І. Стенгерс (Бельгія), У. Хіммельстранд (Швеція).
Інформаційне суспільство і суспільство знань, що випливає з нього, досліджується в роботах: В. Андрущенка, В. Беха, Г. Волинки, В. Горбатенка, М. Згуровського, В. Кременя, В. Ляха, М. Михальченка, Л. Мельника, В. Пазенка, М. Поповича, Ю. Римаренка, М. Степики, Р. Абдєєва, С. Вартанова, В. Іноземцева,В. Когана,М. Моісєєва, О. Панаріна, Ш. Ейзенштадта, Ю. Яковца.
Сутність, зміст, функції i форма освіти аналізуються у працях таких дослідників, як: В. Андрущенко, В. Бех, B. Бiблep, Б. Бетінас, Г. Волинка, В.Галузинський, Б. Гершунський, Л. Горбунова, М. Згуровський, I. Зязюн, I. Кантор, К. Корсак, Л. Коган, В. Кудін, B. Лутай, М. Михальченко, Г. Овчинников, П. Підкасистий, І. Підласий, В. Рузін, С. Русова, Л. Сохань, Н. Скотна, В. Скотний, М. Шелер, Ф. Шефлер, B. Шинкарук, П. Хортон та ін.
Управлінню діяльністю закладів освіти присвячені праці: С. Бутівщенка, В. Воловича, І. Гавриленка, В. Гамаюнова, Б. Гершунського, М. Дарманського, Г. Дмитренка, О. Долженка, Г. Єльнікової, С. Жарої, В. Казміренко, Л. Карамушки, М. Кириченко, В. Князєва, Н. Колісніченка, Н. Коломенського, В. Кременя, В. Крижка, Г. Клімової, В. Лугового, М. Лукашевича, С. Майбороди, В. Маслова, С. Ніколаєнка, Л. Орбан-Лембрик, Є. Павлютенкова, Л. Прокопенка, Л. Семененко, О. Скідіна, М. Туленкова, Т. Шамової, А. Фурмана, О. Якуби.
Разом з тим, незважаючи на досить помітний доробок наукових публікацій, не всі аспекти процесу демократизації освіти студентської молоді висвітлені в них достатньо повно.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою колективної теми Інституту вищої освіти АПН України відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти „Філософія і методологія розвитку вищої освіти України в контексті євроінтеграційних процесів” (РК №.0106U002009). Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради Інституту вищої освіти АПН України (протокол № 2 від 10 березня 2005 року).
Мета дослідження полягає у розробці концептуального підходу до демократизації системи вищої освіти України в умовах розбудови системи студентського самоуправління (самоврядування) у просторі ВНЗ.

Завдання дослідження:
 уточнити головний концепт дослідження – „демократизація вищої освіти”;
 обґрунтувати принципи, методи та категоріальний апарат дослідження;
 розкрити активне прагнення студентів до самоорганізації свого життя і гуманізації змісту як підстави демократизації вищої освіти;
 дослідити делегування владних повноважень від ректорату ВНЗ до системи студентського самоврядування як головну умову демократизації вищої освіти;
 подати свободу особистості як критерій оцінки якості процесу демократизації системи вищої освіти;
 визначити напрями та шляхи поглиблення демократизації системи вищої освіти України в умовах становлення суспільства знань.
Об’єкт дослідження – суспільство як цілісна система, що здатна до спонтанної самоорганізації і саморегуляції.
Предмет дослідження – студентське самоуправління як чинник демократизації вищої освіти України у контексті європейських інтеграційних процесів.
Методологічну базу дослідження здійснено за допомогою діалектичного, історичного, герменевтичного, порівняльного та структурно-функціонального методів. Використання зазначених методів у взаємозв’язку та взаємодії дало змогу виявити ключові суперечності та причинно-наслідковий зв’язок досліджуваних проблем, чинники і умови їх розв’язання, а також здійснити на цій основі відповідний прогноз розвитку ситуації на майбутнє. У роботі також широко використовуються наступні методи: аналізу і синтезу, порівняльного аналізу, формалізації, ідеалізації, рух від абстрактного до конкретного та ін. В основу дослідження демократизації національної системи вищої освіти покладені принципи всезагального зв’язку і розвитку, науковості, цілісності, історизму, соціальної зумовленості, єдності загальнолюдського і національного, теорії і практики, навчання і виховання.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у розробці цілісної концепції механізму демократизації управління вищим навчальним закладом шляхом делегування частини владних повноважень від органу адміністративного управління – ректорату ВНЗ – на рівень органів студентського самоврядування у сфері прийняття управлінських рішень щодо навчально-виховної діяльності, що веде до з’ясування генезису аутопоезису соціального організму навчальної форми, тобто того, що робить її самовідтворювальною і саморегулюючою соціальною цілісністю. Ця новизна конкретизується положеннями, що виносяться на захист:
Вперше:
– доведена наявність у процесі поглиблення демократичних засад управління ВНЗ трьох підпроцесів, саморозгортання яких утворює відносно самостійні етапи, що забезпечують породження ціннісно-смислової детермінації управління навчальним закладом: перший – з’являється у ході самоорганізації об’єкта управління за рахунок педагогічного менеджменту і самоуправління особистості, як наслідок впливу семантичного матеріалу, що утримує у собі зміст освіти; другий – відтворює тиск корпоративного ціннісно-смислового і нормативного поля ВНЗ, що використовується освітнім менеджментом як інструментарій управління поведінкою майбутніх фахівців у сфері навчально-виховного процесу; третій – формується на основі інтеграції впливів підстави/органів студентського самоврядування і умов/управлінської діяльності ректорату з виникненням функціональних структури – гомеостату.
Набуло подальшого розвитку:
– ідея використання управлінського циклу як процесу-посередника або медіатора, у якому «стикуються» організаційні зусилля ректорату ВНЗ і органів студентського самоврядування, що намагаються упорядкувати у організаційному відношенні навчально-виховну діяльність і формалізується місце і роль кожного з учасників цієї взаємодії, що теоретично доводить принципову можливість переходу освітянської галузі у режим функціонування за принципом „суб’єкт-суб’єктних” відносин;
– ідея інтегральної сутності процесу демократизації вищої освіти, що на рівні активності особистості та студентських колективів проявляє себе як самоорганізація; у вимірі умов вона заявляє про себе дією цілеспрямованого управління/ раціональною регуляцією поведінки студентства з боку ректорату; на інтегративному рівні виходить назовні як саморегуляція життєдіяльності колективу ВНЗ на основі ціннісно-смислової детермінації;
– уявлення про зміст процесу демократизації вищої освіти, який у підставі під тиском смислової детермінанти являє собою сукупність стохастичних підпроцесів, заснованих на позасвідомому впливі ідей/сенсів та інших логічних структур на особистість; у просторі ВНЗ він постав як цілеспрямований процес залучення студентства до реалізації певних функцій, що входять до управлінського циклу, шляхом делегування частини владних повноважень з рівня адміністративного управління (ректорату) ВНЗ на рівень системи студентського самоврядування, що робить його співучасником цілераціонального управління навчально-виховним процесом; назовні він виходить як динамічно пульсуюча взаємодія ректорату і студентського самоврядування – з одного боку, а з другого – як організаційна самодіяльність студентства, що матеріалізуються специфічним морфологічним продуктом – гомеостатом/органом саморегуляції навчальної форми;
– вивчення взаємозв’язку форм процесу демократизації управління навчальним закладом на різних рівнях структури соціального організму ВНЗ, а саме: у структурі підстави – педагогічного менеджменту, самоуправління особистості, у тому числі тайм- і лайф-менеджменту; у структурі внутрішніх умов – системи освітянського менеджменту; в організаційному просторі ВНЗ – системи саморегуляції ВНЗ як цілісної соціальної системи;
– обґрунтування критеріальної бази для оцінки якості процесу демократизації вищої освіти, оскільки у просторі самоорганізаційних зусиль таким мірилом є формування організаційної свідомості майбутніх фахівців; у площині умов – це кількість переданих під юрисдикцію системи студентського самоврядування напрямів навчально-виховної роботи у навчальному закладі або відсотків, прийнятих органами студентського самоврядування управлінських рішень; в інтегративному вимірі – це організаційна свобода особистості освітянина у суспільстві.
Теоретичне значення дослідження полягає у експлікації демократизації управління навчально-виховною діяльністю у ВНЗ, оскільки: по-перше, студентство здатне до самоорганізації завдяки чинникам об’єктивного і суб’єктивного походження; по-друге, даний процес диференційований на три специфічних підпроцеси: самоорганізації, регулювання і саморегуляції; по-третє, кожен із складових процесів висвітлений з точки зору його сутності – змісту – форм – критерію зрілості – продукту, що він породжує – мультиплікаційного ефекту; по-четверте, пояснює генезис ціннісно-смислової детермінації управління навчальним закладом; по-п'яте, розкриває походження і технологію пульсації соціального організму навчальної форми; по-шосте, вводить у дослідницьке поле сучасної філософії освіти організаційну свідомість і організаційну свободу особистості як критерії якості демократизації сфери вищої освіти; по-сьоме, забезпечує низку інших наук, наприклад, соціологію освіти, соціологію управління, політологію, теорію управління, педагогіку, педагогічний і освітянський менеджмент евристичними моделями та алгоритмами аналізу процесу демократизації вищої освіти.
Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що її висновки мають цінність для подальшого дослідження окремих складових процесу демократизації і можуть використовуватися державними службовцями, філософами, економістами, правознавцями, політологами, культурологами у практичному керівництві галуззю освіти і навчальними закладами різного типу.
Результати дослідження можуть бути використані у процесі викладання таких дисциплін і курсів у системі вищої освіти, як: „Соціальна філософія”, „Філософія освіти”, „Соціологія освіти”, „Соціологія управління”, „Соціальне управління”, „Управління навчальними закладами”, „Адміністративний менеджмент у галузі освіти”, „Моніторинг якості освіти”, „Вища освіти України і Болонський процес”, а також слугувати імперативами у висвітленні сучасних проблем управління навчальними закладами, менеджменту освіти, системного аналізу різних складових навчально-виховного процесу, що модернізується на засадах Болонського процесу тощо.
Апробація результатів роботи. Основні положення і висновки дослідження обговорювались на засіданні відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти АПН України, на ряді науково-практичних конференцій, а саме: Міжнародному конгресі – IV Слов’янські педагогічні читання „Розвиток особистості в полікультурному освітньому просторі” (Черкаси, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції „Вища освіта України у контексті інтеграції до Європейського освітнього простору: моніторинг якості освіти” (Київ, 2006); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Вища освіта України у контексті інтеграції до Європейського освітнього простору: моніторинг якості освіти” (Київ, 2007); Міжнародній науково-теоретичній конференції „Лівобережна Україна у Всеукраїнському філософсько-культурному вимірі” (присвячується пам’яті Володимира Шевченка) (Київ, 2007); Міжнародному науково-практичному семінарі „Інноваційна освіта для ХХІ століття” (Київ, 2007).
Публікації. Основні висновки дисертації викладено у 5 наукових публікаціях, 5 з яких містяться у фахових виданнях ВАК України.
Структура та обсяг роботи. Логіка концепції дисертації зумовила послідовність подання матеріалу. Робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на 6 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (237 позицій) та 1 додатку (на 13 сторінках). Обсяг роботи – 226 сторінок, основна частина дисертації – 193 сторінки.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Одержані результати в сукупності дозволили розв’язати наукове зав-дання, що має важливе значення для розвитку досліджень продовольчого за-без¬пе¬чення в регіональному вимірі, а саме: розроблено теоретико-методологічні та прикладні підходи до управління продовольчим забезпеченням та шляхи підвищення його ефективності.
Узагальнення отриманих результатів дає змогу сформувати наступні висновки і пропозиції теоретичного і практичного характеру:
1. В умовах розвитку ринкової економіки проблема продовольчого за-без¬печення регіону потребує якісно нового вирішення як економічної категорії ринкової економіки. Під продовольчим забезпеченням регіону слід розуміти комплекс еконо¬мічних, технологічних та організаційних заходів, які здійснюються державою та іншими суб’єктами ринку на рівні країни та регіонів з метою задоволення потреб населення у харчових продуктах і включають стимулювання вироб¬ницт¬ва сільськогосподарської продукції та її переробки, забезпечення належної якості й безпеки харчових продуктів і їх цінової доступності.
2. З метою побудови ефективної системи продовольчого забезпечення в ре¬гіоні повинна бути визначена чітка система принципів її формування. Та¬ки-ми принципами, на нашу думку, є: принцип системності, науковості, терито-ріально-галузевий принцип, комплексності, головної ланки, оптимальності, адекватності та гнучкості.
3. Побудова ефективного і дієвого організаційно-економічного меха¬ніз-му продовольчого забезпечення в умовах розвитку ринкової економіки немо-ж¬ли¬ва без його управління та регулювання з боку держави. Державне регу¬лю-ван¬ня продовольчого забезпечення – це система економічних, фінан¬со¬вих, юридично-правових, організаційних і соціальних заходів, що здій¬сню¬ють¬ся з метою забезпечення стабільного і ефективного розвитку сільського¬спо-дарського виробництва та продуктів його переробки, а також задоволення населення якісними продуктами харчування в достатніх обсягах і за доступними цінами.
Державне управління процесом формування продовольчого забезпечення має включати такі напрями: аналіз та прогноз ситуації на продовольчому ринку; розробка і організація виконання державних і регіональних цільових програм щодо розвитку продовольчого комплексу; здійснення контрольних функцій.
4. У ринкових умовах держава є активним учасником продовольчого ринку і як покупець сільськогосподарської продукції та продуктів її пере¬роб¬ки (формування державних резервів, забезпечення потреб бюджетних спожи¬ва¬чів тощо), і як регулятор балансу обсягів виробництва і споживання та підтри-мання повноцінного рівня дохідності галузі, достатнього для її самофінансування.
5. При проведенні оцінки ефективності продовольчого забезпечення регіону особливого значення набуває визначення складу системи критеріїв оцін¬ки ефективності. Критерії оцінки ефективності продовольчого забез¬пе-чення в регіоні можна розглядати з позицій суб’єктів оцінювання. Так, нап¬рик-лад, з боку споживачів в якості останніх можуть виступати: виробництво висо-кякіс¬них продуктів харчування в достатніх обсягах, розвиток мережі дріб¬но-оптової і роздрібної торгівлі; з боку товаровиробників продовольчих то¬ва¬рів: умови збільшення обсягів виробництва та реалізації продукції, онов¬лен¬ня мате¬ріально-технічного забезпе¬чення переробних підпри¬ємств, регу¬лю¬вання цін між різними ланками вироб¬ництва продукції, розвинена ін¬фра¬структура продовольчого ринку; з боку регіональних органів влади: захист внут¬рішнього то¬ва¬ровиробника харчової про¬дук¬ції і підвищення його заці¬кав¬леності у збільшенні обсягів виробництва, підвищення рівня еквіва¬лентності у економічних відносинах між сільсько¬господарськими товарови¬роб¬никами та іншими суб’єктами агропромисло¬вого комплексу, рівень життя на¬се¬лення, захист малозабезпечених категорій населення регіону і надання їм допо¬моги з метою забезпечення спожи¬ван¬ня ними продовольства у відповідності до раціональ¬них норм споживання, створення ефективної систе¬ми захисту споживачів продовольства, підвищення ефективності роз¬вит¬ку регіонального продо¬вольчого ринку і створення його розга¬лу¬же¬ної інфраструктури, підвищення інвестиційної привабливості всіх сфер агро¬про¬мис¬лового комплексу регіону з метою підвищення рівня їх розвитку, а також під¬вищен¬ня рівня продовольчого самозабезпечення регіону. Систематизація по¬казників ефективності продовольчого забезпечення регіону дозволяє під¬ви¬щити рівень достовірності оцінки як системи в цілому, так і її підсистем, а та¬кож приймати раціональні управлінські рішення щодо формування органі¬заційно-економічного механізму продовольчого забезпечення населення.
6. Проведений аналіз розвитку аграрного виробництва, харчової і пере-роб¬ної промисловості, сфери роздрібної торгівлі продуктами харчування у Черні¬вецькій області засвідчив, що в 2000-2005 роках відбулося зростання об-сягів виробництва та реалізації продовольства в регіоні, що, у свою чергу, позначилося на збільшенні рівня споживання населенням регіону основних продуктів харчування.
7. Рівень споживання харчових продуктів характеризує плато¬спро-можний попит населення. Різниця в споживанні продуктів харчування мало¬за-безпечених груп населення і з високими доходами особливо помітна у вит¬ра-тах на купівлю м’ясних продуктів, кондитерських виробів і фруктів. В об¬лас¬ті у структурі витрат на харчування малозабезпечені сім’ї особливо ви¬ді¬ля¬ють хліб, хлібні продукти, макаронні вироби. Забезпечені верстви насе¬лен¬ня крім делікатесних і дорогих продуктів надають перевагу пшеничному хлі¬бу, новим видам елітного хліба і кондитерських виробів. У Чернівецькій об¬лас¬ті в 2005 році витрати на кондитерські вироби складали 9,7% продук¬тового бюджету малозабезпеченої сім’ї і 15,6% бюджету населення з вищими доходами, а витрати на придбання хліба і хлібних продуктів – відповідно 21,2% і 12,8%. Тому проведення виконавчими органами державної влади заходів щодо подолання бідності і підвищення реальних доходів громадян є передумовою ефективного їх продовольчого забезпечення.
8. Запропоновано основні напрямки роботи державних органів влади та органів місцевого самоврядування щодо побудови ефективної системи продовольчого забезпечення Чернівецької області в сучасних умовах формування ринкових відносин, які включають: координацію напрямків державного і міжгалузевого регулювання в сфері раціонального використання, вивчення, зберігання і відтворення природно-ресурсного потенціалу області; забезпечення проведення аграрної політики і функціонування агропромислового комплексу Чернівецької області; розробку та реалізацію заходів державної підтримки виробництва, переробки і реалізації агропромислової продукції; підтримки необхідного стратегічного запасу продовольства та регулювання цін на життєвоважливі продукти харчування для населення області.
9. При всій важливості ринкових відносин у системі відносин продовольчого забезпечення очевидно те, що процес нормалізації продовольчого забезпечення безперервний і вимагає активного управління, регулювання, стимулювання в організації й функціонуванні механізму продовольчого забезпечення. Організація й управління продовольчим забезпеченням ґрунтуються на нормативно-правовій базі, на використанні системи кількісних і якісних показників, що включає обсяги виробництва й імпорту продовольства, його структуру, показники якості продовольства, показники розвитку інфраструктури – зберігання, транспорт, торговельну мережу, розвиток маркетингових технологій, які досліджують товар, споживача, ринок.
10. Світовий і вітчизняний досвід свідчить про те, що об’єднання зусиль сільськогосподарських і переробних підприємств – найбільш ефек¬тивний шлях подолання кризових явищ та реалізації завдань у сфері виробництва продовольства. Сучасна економічна наука визначила різні форми вертикальної та горизонтальної інтеграції, які можуть бути засто¬совані у сфері виробництва та реалізації продовольчих товарів. На думку авто¬ра, сьогодні необхідне стимулювання з боку держави розвитку в країні форм інтеграційних зв’язків у сфері виробництва та реалізації продуктів харчування для населення.
11. В дисертаційні роботі узагальнено комплекс заходів щодо удосконалення системи сертифікації та стандартизації в Україні, реалізація яких надасть можливість національним товаровиробникам та експортерам продовольчої продукції здійснювати свою діяльність на продовольчому ринку як вітчизняному, так і на зарубіжних ринках, забезпечити споживачів якісними та екологічно чистими і безпечними продуктами харчування, що у свою чергу підвищить рівень продовольчого забезпечення та продовольчої безпеки. Основними складовими системи сертифікації та стандартизації якості та безпечності продовольчих товарів в Україні, які, на думку автора, потребують удосконалення, є: законодавча та нормативно-правова база, інфраструктура органів сертифікації та стандартизації, технічні нормативи безпеки і якості продуктів харчування; регулювання імпорту продовольчих товарів; гармонізація національних та міжнародних нормативів якості та безпечності продуктів харчування.
12. З метою підвищення ефективності управління продовольчим забезпеченням регіону необхідна розробка стратегії продовольчого забезпечення, основними концептуальними засадами якої повинні бути: підвищення рівня розвитку галузей виробництва продовольчих товарів в регіоні; удосконалення системи оптової та роздрібної торгівлі продовольчими товарами в регіоні; підвищення якісного рівня продуктів харчування, контроль з боку держави за рівнем якості та безпечності продовольчих товарів; удосконалення управління продовольчим забезпеченням в регіоні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аграрное преобразование и система агропромышленных предприятий различных форм собственности в Орловской области // Материалы выездного заседания бюро Отделения экономики измерительных отношений РАСХН 12-13 июля 2002 г. – М., 2001. – 135 с.
2. Алтухов А. Методология и методика определения уровня продовльственной безопасности страны // АПК: экономика, управление. – 2006. - № 8. – С. 2 – 6.
3. Амбросов В., Онєгіна В. Підтримка цін і стабілізація доходів сільськогосподарських товаровиробників // Економіка України . – 2002. - № 1. – С.66-69.
4. Андрійчук В.Г. Оцінка макро- і мікропараметрів економіки в контексті продовольчої безпеки України // Економіка АПК. – 2001. - № 5. – С. 61-65.
5. Ахмадеев М.Г. Индикативное планирование продовольственного обеспечения района // Вестник ТИСБИ. – 2000. – Вып. № 3 // http://tisbi.ru/science/vestnik/2000/issue3/index.html
6. Бабич А.О. Світові земельні, продовольчі і кормові ресурси. – К.: Аграрна наука, 1996. – 572 с.
7. Балабанов В.С. Продовольственная безопасность: (международные и внутренние аспекты) / В.С. Балабанов, Е.Н. Борисенко; Рос. акад. предпринимательства. – М.: ЗАО «Издательство «Экономика», 2002. – 544 с.
8. Балабанов Г.В. Территориальная сегментация продовольственного рынка Украины. Зернопродуктовый комплекс Украины: структура и территориальная организация. – Киев: UAPP/ПАП, 1999. – 105 с.
9. Баланси та споживання основних продуктів харчування населенням України: Стат. зб. / Держкомстат України. – К., 2001. – 60 с.
10. Бандурка О.М., Петрова К.Я., Удодова В.І. Державне регулювання економіки. – Х.: Видавництво Університету внутрішніх справ, 2000. – 160 с.
11. Барановський А. Экономическая безопасность регионов // Финансовая Украина. – 1995. - № 48 (106). – С. 11.
12. Бекенов С.С. Критерии и оценки продовольствнной безопасности // Вестник КРСУ. – 2003. - № 2 // http://www.krsu.edu.kg/vestnik/index.html
13. Белінська Н. С. Економічна ефективність промислової переробки молока в процесі продовольчого забезпечення населення Вінниччини // Вінницький національний технічний ун.-т – Вінниця: Універсам-Вінниця, 2005. – 280 с.
14. Березін О. В. Проблеми формування продовольчого ринку України. – К.: Вища школа, 2002. – 212 с.
15. Бистряков І.К., Чернюк Л.Г. Економічний простір: аспекти методологічного визначення / За заг. ред. д-ра екон. наук, проф., чл.-кор. НАН України Б.М. Данилишина. – К.: РВПС України НАН України, 2006. – 56 с.
16. Білик Ю.Д. Державний захист вітчизняного сільськогосподарського товаровиробника та протекціоністська політика в Україні. – К.: Урожай, 2000. – 191 с.
17. Білик Ю.Д. Продовольча безпека України: стан та перспективи використання потенційних резервів // Нова економічна парадигма формування стратегії національної продовольчої безпеки України у ХХІ столітті. – К.: ІАЕ УААН, 2001. – С. 139-148.
18. Близнюк (Качуріна) О. В. Маркетинговий механізм управління продовольчим ринком регіону: Автореф. Дис. Канд.. екон. Наук: 08.06.02 / Українська академія зовнішньої торгівлі. – К., 2001. – 19 с.
19. Близнюк А.М. Региональные проблемы развития экономики Украины . – Донецк : ДонГУЕТ , 2001. - 86 с.
20. Богуцький В. Проблеми державного регулювання регіонального споживчого ринку // Управління сучасним містом. – 2005. - № 1-6. – С. 196-200.
21. Бойчук О. Продовольча безпека як необхідна складова членства України у Світовій організації торгівлі: Матеріали Міжн. наук.-практ. конф., присвяч. 10-й річниці Конф. ООН з питань охорони навколишнього середовища та розвитку (25-27 вересня 2002 р.) – Львів, 2002. – Т.2. – С. 117-123.
22. Борисова В.А., Маслак Н.Г., Корецький М.Х. Диверсифікація сільськогосподарського виробництва фермерських господарств: Монографія. – Суми: Довкілля, 2002. – 202 с.
23. Борщевский П.П., Дейнеко Л.В., Гончаров В.Д. Рынок алкогольных напитков в Российской Федерации и Украине. – М.: АгроНИИТЭИПП, 1994. – 44 с.
24. Борщевський П., Дейнеко Л. Продовольча безпека країни: стан і тенденції // Розбудова держави. – 2000. - № 1-6. – С. 66-73.
25. Борщевський П.П. Підвищення ефективності розвитку і розміщення харчової промислововості. – К.: наукова думка, 1994. – 158 с.
26. Борщевський П.П., Дейнеко Л.В., Романюк І.М. Проблеми розвитку системи маркетингу в харчовій і переробній промисловості України // Ринкова трансформація економіки АПК: Міжнародна науково-практична конференція. Харків, 5-6 грудня 2002 р. – Харків, 2002. – С. 32-35.
27. Борщевський П.П., Дейнеко Л.В., Сичевський М.П. Стратегічні напрями забезпечення продовольчої безпеки України // Вісник соціально-економічних досліджень. – Вип. 8. – Одеса, 2001. – Ч. 1. – С. 54-56.
28. Борщевський П.П., Ушкаренко В.О., Чернюк Л.Г., Мармуль Л.О. Регіональні агропромислові комплекси України. – К.: Наукова думка, 1996. – 262 с.
29. Бурдуков П.Т., Саетгалиев Р.З. Россия в системе глобальной продовольственной безопасности. – М., 1999. – 112 с.
30. Виричев А.О. Оптимизация расходов бюджета на продовольственное обеспечение Москвы // Экономика селськохозяйственных и перерабатывающих предприятий. – 2003. - № 8. – С. 50 – 53.
31. Витрати і ресурси домогосподарств України у 2003 році (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України). Статистичний збірник. Частина І / Державний комітет статистики України. – К., 2004. – 446 с.
32. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч. посібник / за ред. Грещака М.Г. – К.: КНЕУ, 2001. – 221 с.
33. Волошин В.В. , Трегобчук В.М. Концептуальні засади сталого розвитку регіонів України // Регіональна економіка. – 2002. - № 1. – С. 7-22.
34. Воротников А. Конкурентоспособность регионов и задачи региональных властей в области эффективной политики // Российский экономический журнал . – 2001. - № 7. – С. 94-106.
35. Гайдуцький П. Аграрний ринок: уроки і завдання // Урядовий кур’єр. – 2002. - № 67.
36. Галушкіна Т.П., Купцова О.Є., Гордійчук Є.Г. Проблеми становлення екологічної сертифікації в Україні // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія «Економіка та менеджмент». – Вип. 3-4 (16-17), 2005. – С. 91 – 95.
37. Гапоненко А.Л. Стратегия социально-экономического развития: страна, регион, город: Учеб. пособие. – М.: РАГС, 2001. – 224 с.
38. Геєць В.М. Соціогуманітарні складові перспектив переходу до соціально орієнтованої економіки в Україні // Економіка України. – 2000. – № 1. – С. 4–11; № 2. – С. 4–12.
39. Гордеев А.В. Концепция продовольственной безопасности Российской Федерации. - М.: ВНИЭСХ, 1998. – 280 с.
40. Гранберг А. Стратегия территориального социально-экономичес-кого развития России: от идеи к реализации // Вопросы экономики. – 2001. – № 9. – С. 15–27.
41. Грицай О.В. Йоффе Г.В., Трейвищ А.И. Центр и периферия в региональном развитии. – М., Наука, 1991. – 167 с.
42. Грицай О.В., Трейшин А.И. Длинные волны Кондратьева и региональное развитие , Ищд. ВГО. – 1991. – Вип. 123, - № 2. – С. 171-178.
43. Дейнеко Л.В. Еколого-економічні проблеми реалізації продовольчого потенціалу України у контексті розширення ЄС і формування ЄЕП / Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво. Тези доп. ІІІ Міжнарод. наук.-практ. конф. студентів, аспірантів і молодих науковців, Луцьк, 18-19 травня 2006 р.: У 2-х т. – Луцьк: РВВ «Вежа» Волинського держ. університету ім. Лесі Українки, 2006. – Т. 2. – С. 118-193.
44. Дейнеко Л.В. Розвиток харчової промисловості України в умовах ринкових перетворень: Проблеми теорії і практики. – К.: Знання, 1999. – 331 с.
45. Дейнеко Л.В., Коваленко А.О. Система критеріїв та індикаторів загроз і рівнів продовольчої безпеки України та її регіонів // Держава та регіон. Серія: Економіка та підприємництво. Науково-виробничий журнал ГУ «ЗІДМУ». – Запоріжжя, 2004. – С. 74-80.
46. Дейнеко Л.В., Купчак П.М., Романюк І.М. Природно-ресурсний потенціал харчової промисловості та ефективність його використання // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Природно-ресурсний потенціал в системі просторового розвитку: Зб. наук. пр. – Львів: Інститут регіональних досліджень НАН України, 2004. – Вип. 2 (XLVI). – С. 161-166
47. Дейнеко Л.В., Романюк І.М. Еколого-економічні проблеми регіональ¬ного розвитку продовольчого комплексу // Межрегиональные проблемы экологи¬ческой безопасности «МПЭБ - 2003»: Сборник трудов симпозиума. Сумы, 17-20 сентября 2003 г. – Сумы, 2003. – С. 17-21
48. Дейнеко Л.В., Романюк І.М. Проблеми забезпечення інноваційного розвитку харчової промисловості // Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: сучасний стан і перспективи вирішення: ІІ Міжнародна науково-практична конференція. Київ, 18-19 березня 2002 р. - К.: “Стафед-2”, 2002. – С. 29-30.
49. Дейнеко Л.В., Романюк І.М. Сучасний стан та перспективи розвитку харчової промисловості Чернівецької області // Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України: Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції, 20-21 квітня 2004 р.; м. Київ, ВГЛ Обрії, 2004. – С. 77-78.
50. Дейнеко Л.В., Хлобистов Е.В., Коваленко А.О. Еколого-економічні аспекти формування продовольчої безпеки України / Науковий вісник: Екологізація економіки як інструмент сталого розвитку в умовах конкурентного середовища. – Львів: НЛТУУ, 2005. – Вип. 15.6. – 540 с. – С. 149-159.
51. Дейнеко Л.В., Романюк І.М. Проблеми забезпечення інноваційного розвитку харчової промисловості // Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: сучасний стан і перспективи вирішення. – К.: «Стафед-2», 2002. – 194 с. – С. 29-30.
52. Дейнеко Л.В., Цимбалюк А.В., Романюк І.М. Розвиток харчової промисловості в контексті забезпечення продовольчої безпеки // Економіка промисловості України: Зб. наук. пр. – К.: РВПС України НАН України, 2001. – С. 123-130.
53. Дейнеко Л.В., Шелудько Е.І. Визначення резервів і потенціалу структурних трансформацій продовольчого комплексу України // Соціально-економічні проблеми сталого розвитку українського суспільства // Зб. тез наук.-практ. конф. – Мелітополь: НКП ГУ «ЗІДМУ», 2004. – С. 56-57.
54. Дейнеко Л.В., Шелудько Е.І., Коваленко А.О. Сучасний стан і перспективні напрямки розвитку споживчого ринку міста Києва / Збірник наукових праць/ Економічні науки. – Чернівці: Бурек, 2005. – С. 29-37.
55. Дейнеко Л.В., Шелудько Е.І., Коваленко А.О. Удосконалення системи продовольчого забезпечення міста та муніципальних закупівель // Механізм регулювання економіки. – 2005. - № 1. – С. 116-121.
56. Дейнеко Л.В., Шелудько Е.І., Сичевський М.П. Продовольчий комплекс України: стан і перспективи розвитку в умовах економічної глобалізації. – К.: Наук. світ, 2004. – 121 с.
57. Долішній М. Управління регіональними науково-технічними програмами. – К.: Наукова думка, 1993. – 174 с.
58. Долішній М.І., Побурко Я.О., Карпов В.І. Про рівномірність економічного розвитку регіонів України // Регіональна економіка. – 2002. - № 2. – С. 9-18.
59. Доходи та витрати населення за регіонами за 2004 рік, Статистичний збірник України / Державний комітет статистики України. – К., 2006. – 83с.
60. Дусановський С.Л., Білан Є.М. Економічні основи розвитку АПК в ринкових умовах. – Тернопіль: «Збруч», 2003. – 182 с.
61. Дяченко С. Г., Майгер Н.В., Сидлецкая О. С. Продовольственный рынок Одесщины: экономические проблемы и перспективы развития. – О., 1998. – 110 с.
62. Економіка України: потенціал, реформи, перпективи: Монографія у 5 т. Том 3. Макроекономічна політика, прогнозування і державне регулювання економіки / За ред.. В.Ф. Бесєдіна, Н.Ю. Гончар. – К., 1996. – 440 с.
63. Економічна доповідь про розвиток харчової промисловості в області у 2003 р. Головне управління статистики у Чернівецькій області. Від 08.07.2004 р. № 03-1-39. – 15 с.
64. Економічна енциклопедія: У 3 т. / За ред. С.В. Мочерного. – К.: Видавничий центр «Академія», 2000. – Т. 1. – С. 864.
65. Економічне і соціальне становище Чернівецької області за січень-грудень 2004 року. – Головне управління статистики у Чернівецькій області. – 228 с.
66. Жигалов А.Н., Алимбеков С.С. Экономическая доступность продовольствия: методы и пути повышения. – М.: Хлеб. – 2001. – 158 с.
67. Завадський Й.С. Менеджмент: Підручник для студ. екон. спец. вищ. навч. зак.: У 2 т. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. – Т.2. – 640 с.
68. Загальна Декларація прав людини // http://www.tu.edu. te.ua/irex/books/ declaration.html.
69. Заікіна О.О. Розвиток продовольчого комплексу великого міста та забезпечення міського населення продуктами харчування ( на прикладі м.Києва) : Автореф. дис. канд.. екон. наук: 08.10.01/ НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України. – К., 1998. – 16 с.
70. Запотоцький С.П. Територіальна організація продовольчого ринку Черкаської області: Автореф. дис. канд. геогр. наук 11.00.02/ Київський національний ун-т ім.. Тараса Шевченка. – К., 2002. – 23 с.
71. Зарова Е.В., Проживина Н.Н. Спрос на продовольственном рынке региона: методология статистического исследования / Российская экономическая академия им. Г.В.Плеханова. – М.: Издательство Российской экономической академии им. Г.В.Плеханова, 2000. – 176 с.
72. Захарченко В. Обґрунтування територіальної концепції економічної безпеки // Регіональна економіка. – 2000. - № 2. – С. 121-127.
73. Звіт про науково-дослідну роботу за проектом 08.07/78 «Розробка наукових засад та механізму забезпечення продовольчої безпеки регіонів країн з перехідною економікою» / Під керівн. Дейнеко Л.В. // РВПС України НАН України, 2005.
74. Зінченко Л. Якість продукції і міждержавні стандарти ІСО серії 9000 // Харчова і переробна промисловість. – 1998. - № 1. – С. 3-5.
75. Зюкова Н.Б. Державне регулювання національного продовольчого ринку // Регіональні перспективи. – 2003. - № 4-5. – С. 36-37.
76. Ильичева А. Что такое продовольственная безопасность / Продовольственная газета. – 2001. - №9 // http://www.book.uraic.ru/reference/217.txt.
77. Камилова С.Р. Анализ потребления питания в домохозяйствах в целом по Украине и регионам за 2003 год // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія «Економіка та менеджмент». – Вип. 3-4 (16-17), 2005. – С. 324 – 332
78. Карпенко Н. В. Господарські зв’язки в інфраструктурному комплексі продовольчого ринку України / Укоопспілка; Полтавський ун-т споживчої кооперації України. – Полтава: РВВ ПУСКУ, 2004. – 122 с.
79. Кваша С., Лука О. Конкурентоспроможність вітчизняної аграрної продукції в умовах вступу України до СОТ // Економіка України. – 2003. - № 10. – С. 79-85.
80. Кирюшин В. Государственное и местное регулирование территориального развития // Экономика – 1994. - № 8. – С. 63-75.
81. Кіт В., Сафін О., Топіко І. Продовольча безпека: проблеми та шляхи їх розв’язання // Ринкова трансформація економіки АПК: Монографія. У 4-х ч. / За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова, Г.Є. Мазнева. Стабілізація доходів сільських товаровиробників. – К.: ІАЕ, 2002. – Ч.4. – С. 100-103.
82. Княжев В.А. Концепция государственной политики в области здорового питания: научное обеспечение, инновационные и образовательные программы // http // www pitanie-conf. Ru|print ver.php7 page=/tekt/koncepc/ 15/2304.html.
83. Кожурин Ф.Д. Процес управления: Системное исследование и разработка на примере регионов. – М.: Мысль, 1998. – 215 с.
84. Колесняк А.А. Продовольствие – в мире, стране, регионе. – М.: Издательство «Агропрогресс», 2001. – 198 с.
85. Колесняк А.А. Управление процессом продовольственного обеспечения в регионе // Экономика сельскохозяйственных и перерабатывающих предприятий. – 2004. - № 9. – С. 14 – 16.
86. Концепция аграрной политики России в 1997-2000 годах / Под ред. Е.С. Строева. – М.: ООО «Вершина-клуб», 1997. – 352 с.
87. Концепція поліпшення продовольчого забезпечення та якості харчування населення: Затверджено Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 332-р від 26.05.2004 р.
88. Копитко В.І. Реформування та регулювання економіки регіонального агропромислового комплексу: Монографія. – Львів, 2005. – 550 с.
89. Корецький М. Господарська мотивація як елемент організаційно-економічного механізму господарювання в аграрній сфері // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – О.: ОРІДУ УАДУ, 2002. – Вип.10. – С. 259-269.
90. Корецький М. Наукові засади державного регулювання розвитку аграрної економіки // Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2003. – Вип.1. – С. 345-354.
91. Корецький М. Соціально-економічні функції регіональних органів управління сільським господарством // Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. – Вип.2. – Ч. ІV. - С. 95-100.
92. Корецький М.Х. Державне регулювання аграрної сфери у ринковій економіці: Монографія. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 260 с.
93. Корниенко Л. Формирование эффективной системы продовольственной безопасности / Вест. Хабаровской гос. акад. экономики и права // http://www.gov.mari/gsde/cgi/library?e=d-000-00.
94. Косинский П.Д. Продовольственная самообеспеченность региона как эндогенный фактор повышения качества жизни населения на примере Кемеровской области. – Новосибирск: Изд-во СО РАН, 2005. – 325 с.
95. Костусєв О. Аналітична записка щодо впливу монопольних проявів на цінову кризу на продовольчих ринках у 2003 році та заходи, вжиті Антимонопольним комітетом України з метою її подолання / Додаток до листа від 04.09.03 р. № 22-08.3/01-5242 Антимонопольного комітету України Прем’єр-Міністру України. – 39 с.
96. Корбут А.В. Продовольственная безопасность населения России: состояние, тенденции, проблемы // Аналитический вестник Совета Федерации ФС РФ. -2002. -№ 26 (182) // http://www.budgetrf.ru/Publications/Magazines/VestnikSF/2002/vestniksf182-26/ vestniksf182-26010.htm
97. Кочетков О.В., Марков Р.В. Формування системи показників продовольчої безпеки країни // Економіка АПК. – 2002. - № 9. – С.43-49.
98. Крисанов Д,Ф. Пріоритети інноваційного розвитку переробної сфери АПК України // Економіка АПК. – 2005. - № 7. – С. 18 – 26.
99. Крисанов Д.Ф. Економіко-екологічні проблеми харчової промисловості України / відп. редактор акад. УААН В.М. Трегобчук – Київ: Ін-т економіки НАН України, 2002. – 247 с.
100. Кузнецова О. Теоретические основы государственного регулирования экономического развития регионров // Вопросы экономики. – 2000. - № 4. – С. 46-67.
101. Кукса И.Н. Организация технико-технологического обеспечения производства продуктов питания в регионе. – Донецк, 1997. – 35 с.
102. Кукса И.Н. Рыночные структуры в сфере продовольственного комплекса. – Донецк, 1997. – 19 с.
103. Кукса І. М. Методи організації забезпечення ефективного функціонування підприємств продовольчого комплексу регіону: Автореф. дис. канд.. екон. наук: 08.10.01 / НАН України; Інститут економіко-правових досліджень. – Донецьк, 1998. – 23 с.
104. Кучма Л.Д. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради // Урядовий кур’єр. 2002. - № 100.
105. Кучуков Р. Россия и мировой продовольственный рынок // Экономист. - 1998. - № 9. - С. 94-95.
106. Кушнір І.В. Обґрунтування розміру мінімальної заробітної плати з урахуванням рівня харчування населення // Економіка АПК. – 2005. – С. 120-125.
107. Кюи Н.Е. Моделирование потребления продуктов питания в России. Анализ влияния дифференциации доходов на потребление. – М.: Гос. Ун-т, Высшая школа экономики, 2003. – 58 с.
108. Лайко Г.П. Інвестиційна привабливість регіонального сільськогосподарського виробництва // Економіка АПК. – 2003. - № 12. – С. 73-76.
109. Лайко П.А., Бабієнко М.Ф., Гойчук О.І., Бузовський Є.А. Продовольчі ресурси та гарантії їх забезпечення в країні // Економіка АПК. – 2005. - № 8. – С. 26-33.
110. Ларина Н., Кисельников А. Региональная политика в странах рыночной экономики // НГАЭ и У. – М., ОАО издательство “Экономика” 1999. – 172 с.
111. Лисецький А.С. Проблеми розвитку АПК України // Економіка України. – 1998. - № 7. – С. 50-60.
112. Лисецький А.С. Продовольча безпека України: теорія, методологія, емпіричний аналіз. – К.: Оріяни, 2005. – 374 с.
113. Лисецький А.С., Білоусько Т.М., Осінський С.М. Сільськогосподарський потенціал екологічно чистої продукції / Вісн. Сум. держ. аграр. уні-ту. – Суми, 2001. – Вип. 2. – С. 53-55.
114. Малева Ю. Н. Диагностика состояния продовольственной безопасности региона // Актуальные проблемы АПК на современном этапе: сб. науч. работ / Ю. Н. Малева ; ФГОУ ВПО «Саратовский ГАУ».  Саратов, 2003.  С. 124  127.
115. Малева Ю. Н. Доступность питания и продовольственная безопасность // Актуальные проблемы АПК / Ю. Н. Малева.  Саратов : Научная книга, 2004.  Вып. 1  С. 57 61.
116. Малева Ю.Н. Рейтинговая оценка функционирования региональной системы продовольственной безопасности // Актуальные проблемы АПК / Ю. Н. Малева  Саратов : Научная книга, 2006.  Вып. 3  С. 91  93.
117. Маниліч М.І., Євдокименко В.К. Особливості економічного механізму на сучасному етапі. Монографія. – Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2005. – 384 с.
118. Марченко О. До питання поєднання державного і ринкового регулювання продовольчої безпеки // Економіка України. – 2004. - № 8. – С. 53-59.
119. Мельников С. Д., Миронова И. А., Овсиенко Ю. В. Оценка общественной эффективности создания и функционирования оптовых продовольственных рынков. – М.: ЦЭМИ РАН, 2001. – 51 с.
120. Микитюк В.М., Скидан О.В. Формування продовольчої безпеки в Україні: регіональний аспект. – Житомир: Видавництво Державного агроекологічного університету, 2005. – 248 с.
121. Могильний О.М. Державне регулювання аграрного виробництва в період трансформації економіки. – К.: ІАЕ УААН, 2002. – 430 с.
122. Моніторинг соціально-економічного розвитку регіонів України за 2003 рік. – К.: Видавництво: Науково-дослідний економічний інститут Мінекономіки та з питань європейської інтеграції України, 2004. – 252 с.
123. Моніторинг соціально-економічного розвитку регіонів України за 2005 рік. – К.: Видавництво: Науково-дослідний економічний інститут Мінекономіки та з питань європейської інтеграції України, 2006. – 154 с.
124. Морозов Р.В. Державне регулювання та підтримка підвищення ефективності зернового господарства // Таврійський науковий вісник. – Вип. 30. – 2004. – С. 211 – 214.
125. Мостенська Т.Л. Особливості формування попиту і пропозиції на ринку харчових продуктів // Економіка АПК. – 2003. - № 1. – С.113-120.
126. Мусатов М. Принципы и функции государственного регулирования // Пищевая промышленность. – 2002. – С. 4-6.
127. Нижник Н.Р., Машков О.А. Системний підхід в організації державного управління: Навч. посібник / За заг. ред. Н.Р. Нижник. – К.: Вид-во УАДУ, 1998. – 160 с.
128. Нижник О.М. Продовольча безпека: аналіз еколого-економічних проблем та шляхи їх вирішення // Вісн. Сум. Держ. Аграр. Ун-ту. – Суми, 2001. – Вип.. 2, - С. 342-346.
129. Никольский С.А. АПК, сельская общность и продовольствееное обеспечение России // Глава 12 книги «Путь в ХХI век (стратегические проблемы и перспективы)» / Под ред.. Д.С. Львова. – М.: Экономика, 1999 // http://www.rusref.nm.ru/indexpubsbornik1.htm
130. О продовольственной безопасности Российской Федерации: Федеральный закон от 10 декабря 1997 года // http://www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi/
131. Об обеспечении продовольственной безопасности Российской Федерации: Постановление Совета Федерации федерального собрания Российской Федерации от 05.07.1995 г. № 521-I СФ //
132. Овчинников О.Г. Государственное регулирование аграрного сектора США. – М.: ООО «ДеЛи», 1999. – 663 с.
133. Огінський А. Національна система сільського господарства: вступ до загальної теорії і практики державного управління. – К.: ІАЕ, 1999. – 365 с.
134. Олексик Г.В. Соціально-економічні аспекти функціонування та розвитку територіальних громад // Регіональна економіка. – 2000 . - № 4. – С. 112-118.
135. Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств за 2005 рік / Головне управління статистики у Чернівецькій області. Чернівці, 2006. – 45 с.
136. Парамонова С.В., Пашина Л.Л. Оценка продовольственной безопасности региона // http://www.zhurnal.ape.relarn.ru/articles/2004/109.html.
137. Пасхавер Б. Продовольча доступність // Економіка України. – 2001 . - № 6. – С. 69-77.
138. Питание и здоровье в Европе: новая основа для действий. Резюме. – Copenhagen, Европейское региональное бюро ВОЗ. – 2003. – 39 с.
139. Підсумки соціально-економічного розвитку Чернівецької області за 2002 рік. – Головне управління статистики у Чернівецькій області, - 2003. – 9 с.
140. Покотило О. Ефективність державного управління АПК на регіональному рівні // Управління сучасним містом. – 2005. - № 1-6. – С. 114-118.
141. Положення про Міністерство агарної політики України: Затверджено Указом Президента України від 07 червня 2000 року № 772/2000
142. Попов Н.А. Экономика отраслей АПК. Курс лекций. – М.: ИКФ «ЭКМОС», 2002. – 368 с.
143. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження наборів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення» від 14.04.2000 р. № 656.
144. Постанова Кабінету Міністрів України «Про структуру місцевих державних адміністрацій» від 11 травня 2005 року № 328, із змінами та доповненнями
145. Похилюк В.В. Теоретичні засади державного регулювання аграрним сектором економіки // Регіональні перспективи. – 2003.- № 4-5. – С. 34-36.
146. Право на питание / ООН. Генеральная Ассамблея. Сессия 56. 2001. 23 июля.
147. Про Аграрний фонд: Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 06 липня 2005 року № 543
148. Про безпечність та якість харчових продуктів: Закон України від 06 вересня 2005 року № 2809-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - № 50. – С. 533.
149. Про використання повноважень обласною державною адміністрацією у галузі ціноутворення: Розпорядження Чернівецької обласної державної адміністрації від 20 липня 2005 року № 361-р
150. Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2000 р. № 656 // Офіційний вісник України – 2000. - № 16.
151. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 09 грудня 2005 року «Про стан агропромислового комплексу та заходи щодо забезпечення продовольчої безпеки України»: Указ Президента України від 28 грудня 2005 року № 1867/2005
152. Про стратегію трансформації АПК і забезпечення продовольчої безпеки України: Наукова доповідь / За ред. І.І.Лукінова, П.Т.Саблука // Економіка АПК. – 2000. - № 8. – С. 3-36.
153. Програма економічного і соціального розвитку Чернівецької області на 2006 рік: Затверджена Рішенням 25-ї сесії Чернівецької обласної ради ІV скликання від 27.02.2006 року № 2-25/06. – Чернівці, 2006. – 96 с.
154. Продовольственная безопасность населения России: состояние, тенденции, проблемы: Инф. бюл. МИД РФ от 30 августа 2002 г. // http://www.In.mid.ru/ns-dipecon.nsf.
155. Продовольственное обеспечение России (вопросы теории и практики). - М.: Информагротех, 1999. – 120 с.
156. Продовольчий комплекс України: стан і перспективи розвитку / Л.В. Дейнеко, Е.І. Шелудько, А.О. Коваленко, П.І Коренюк / За ред. чл.-кор. НАН України Б.М. Данилишина. – К.: Наукова думка, 2007. – 276 с.
157. Прядко В.В. Виробництво товарів народного споживання: проблеми теорії і практики: Монографія. – К.: НУХТ, 2005. – 232 с.
158. Регіональна економіка: планування, прогнозування, управління. – К.: Наукова думка, 1989. – 212 с.
159. Регіональне управління: Навч. посіб. (Л.М.Зайцева, С.М.Серьогін, Н.Й.Каніщева, В.С.Зайцев, Т.О.Савостенко, І.Є.Польська, А.В.Чуйко. / За наук. та заг. ред. Л.М.Зайцевої. – Д., УАДУ, 2000. – 240 с.
160. Реформирование агропромышленного комплекса: Учеб.-метод. практ. пособие. – 2-е изд., сокращ. / Под ред. акад. В.Г. Гусакова. – Минск: Бел НИИ аграрной экономики, 2002. – 420 с.
161. Романюк І.М. Місце харчової індустрії в промисловості Чернівецької області // Економіка промисловості України: Зб. наук. пр. – К.: РВПС України НАН України, 2005. – С. 206-212
162. Романюк І.М. Податкове середовище як фактор розвитку підприємств харчової промисловості // Розвиток податкових відносин та мод