ІНСТИТУТ БАНКРУТСТВА В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

КРИКУН ВІКТОР БОРИСОВИЧ

УДК 351.823.1

ІНСТИТУТ БАНКРУТСТВА В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

25.00.02 механізми державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ КАНДИДАТА НАУК З ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Науковий керівник
Воротін Валерій Євгенович,
доктор наук з державного управління, професор

КИЇВ - 2007

З М І С Т

стор.

ВСТУП

4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ
БАНКРУТСТВА В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО
РЕГУЛЮВАННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

13

1.1.

Інститут банкрутства як об'єкт державного регулювання в ринковій економіці. Огляд літератури за темою та вибір напрямів дослідження

13

1.2.

Економічна природа та необхідність регулювання неплатоспроможності підприємств

32

1.3.

Соціально-економічні особливості застосування банкрутства в процесі державного регулювання ринкових перетворень
Висновки до першого розділу

58
74

РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У
СФЕРІ НЕПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ СУБ’ЄКТІВ РИНКУ

79

2.1.

Аналіз становлення та розвитку інституту банкрутства в Україні

79

2.2.

Організаційне регламентування інституту банкрутства в системі регулювання ринкових взаємовідносин

97

2.3.

Дослідження місця національного законодавства про банкрутство у світових системах неплатоспроможності
Висновки до другого розділу

134
150

РОЗДІЛ 3. ОПТИМІЗАЦІЯ МЕХАНІЗМУ ФУНКЦІОНУВАННЯ
УКРАЇНСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ
БАНКРУТСТВА

156

3.1.

Державна політика санації та ліквідації підприємств і вдосконалення механізму реалізації інституту банкрутства

156

3.2.

Підвищення якості реструктуризації підприємств і реінжинірингу

167

3.3.

Впровадження методичних рекомендацій фінансового оздоровлення суб’єктів господарювання
Висновки до третього розділу

191
209

ВИСНОВКИ

212

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

221

ВСТУП

Актуальність теми. Суттєве уповільнення темпів покращання фінансово-економічних результатів діяльності українських суб’єктів господарювання на тлі зростання потреби в інвестуванні внаслідок підвищення цін на енергоносії і конкурентного тиску, зумовлених ланцюговим ефектом”, призвело до зростання кількості неплатоспроможних підприємств. Одночасно відбуваються й зміни форм власності більшості підприємств і створення на їх основі переважно підприємств недержавної форми власності. Недостатній досвід державного управління економічними процесами, необхідність регулювання господарського середовища в умовах ринкових відносин супроводжуються значними труднощами комплексного розвитку національної економіки. Як підкреслено в Експертній доповіді Україна в 2006 році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи розвитку”, зазначені тенденції в цілому призводять до зниження рівня конкурентоспроможності українських підприємств у довгостроковій перспективі, підвищують залежність України від зовнішнього фінансування, посилюють ризики валютно-фінансової нестабільності в країні, перешкоджають формуванню інвестиційно-інноваційної моделі розвитку економіки як на середньо-, так і на довгострокову перспективу.
В умовах глибоких ринкових перетворень у національній економіці багато підприємств опинилося за межею платоспроможності. Велика кількість суб’єктів господарювання різних форм власності є збитковими. Банкрутство окремих підприємств набуло масового характеру. У світовій практиці госпо­дарювання та державного управління найбільш дієвим способом локалізації неплатоспроможності національних суб’єктів господарювання є застосування інституту банкрутства.
Успіхи та невдачі ринкових перетворень залежать від ефективності та прибутковості діяльності суб’єктів підприємництва. Значною мірою механізм і вплив інституту банкрутства як економічного важеля на перебіг госпо­дарських процесів у системі державного регулювання економіки мають бути диференційованими в умовах ринкової економіки, а саме: не підривати основ підприємництва; не послаблювати потенціал ринку; сприяти економічному зростанню, вивільняти економічну систему від негативних явищ і об’єктів.
Інститут банкрутства є важливим, невід’ємним, еволюційно сформованим атрибутом ринкової економіки. Його основним призначенням і передумовами виникнення виступають необхідність урегулювання та узгодження інтересів суб’єктів господарської діяльності для задоволення їх майнових прав у системі економічних відносин з метою забезпечення сталого збалансованого розвитку економіки. Основна вимога до ефективного використання інституту банкрутства його підпорядкованість державі як ієрархічно найвищому інституту суспільства, оскільки безконтрольне анархічне функціонування будь-якого інституту призводить до його абсолютної гегемонії.
Дослідженню проблем інституту банкрутства у спеціальній науковій літературі приділялася велика увага. Теоретичні питання щодо інституційних позицій устрою економічної системи, державного регулювання економіки вивчали такі вчені, як О.Амосов, В.Бакуменко, В.Бодров, З.Варналій, В.Воротін, Л.Воротіна, В.Дорофієнко, В.Геєць, Г.Губерна, А.Дєгтяр, Т.Дудін, Г.Козаченко, В.Князєв, О.Мордвінов, А.Мерзляк, Т.Мотренко, Е.Панченко, О.Поважний, Я.Радиш, В.Рижих, В.Шамрай, В.Юрчишин та ін.
Проблемам правового регулювання інституту банкрутства присвятили свої праці такі науковці, як О.Бірюков, А.Бушев, А.Вікулін, Л.Воронова, В.Джунь, О.Дзера, С.Жилінський, Д.Ляпін, В.Мамутов, Г.Папе, В.Степанов, О.Сушинський, М.Тітов, Г.Тосунян, Л.Фединяк, О.Чувпило та ін.
Значний внесок у вирішення проблем, що стосуються аналізу діяльності та визначення ймовірності банкрутства суб’єктів господарювання, зробили зарубіжні вчені З.Боді, Р.Брейлі, Р.Вестерфілд, Б.Джордан, Е.Долан, С.Майєрс, Р.Мертон, С.Росс, Е.Хелферт, Р.Холт.
Проте в Україні відчувається значний дефіцит ґрунтовних досліджень інституту банкрутства в системі державного регулювання ринкової економіки. Значущість цієї проблеми, необхідність її вирішення і зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося на кафедрі економічної теорії та історії економіки Національної академії державного управління при Президентові України в рамках наукової теми Механізми регулювання ринкової економіки” (номер державної реєстрації ДР ОК 0101U003345) в межах комплексного проекту Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації ДР ОК 0101U002829), в розробці якої брав участь дисертант. Особистий внесок автора полягає у розробці пропозицій щодо оптимізації методів і форм вироблення та реалізації державної банкрутно-санаційної економічної політики в умовах глибоких ринкових перетворень.
Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування необхідності функціонування інституту банкрутства в системі державного регулювання ринкових відносин, розробка комплексу проблем формування інституту банкрутства в Україні, визначення основних напрямів його удосконалення, вироблення засад аналізу та оптимізації механізму державного управління функціонуванням підприємств в умовах банкрутства.
Для досягнення мети були поставлені такі завдання:
розкрити економічну сутність інституту банкрутства, визначити місце механізму державного управління неплатоспроможністю підприємств у ринковій економіці, конкретизувати особливості його дії в умовах глибоких ринкових перетворень;
здійснити аналіз наукової літератури за темою дисертації, обґрунтувати напрями та методику дослідження інституту банкрутства в системі державного регулювання ринкової економіки як об’єкта самостійних теоретичних досліджень;
визначити функції, специфіку, принципи дії та впливу інституту банкрутства на загрозливі процеси, пов’язані з існуючими суперечностями економічного розвитку;
дослідити характерні риси інституту банкрутства як засобу впливу держави на підвищення темпів покращання фінансових результатів вітчизняних підприємств;
узагальнити досвід формування інституту банкрутства в Україні та перші результати застосування нового законодавства про банкрутство;
з’ясувати існуючий стан економіко-правового регулювання в Україні відносин у сфері банкрутства та здійснити їх порівняльний аналіз на основі вивчення зарубіжного законодавства про банкрутство;
проаналізувати зарубіжний досвід використання інституту банкрутства в системі державних механізмів та інструментів управління економікою;
систематизувати основні механізми оптимізації функціонування підприємства, що зазнало санації, та обґрунтувати концепцію комплексного реформування підприємств в умовах банкрутства;
обґрунтувати підходи до модифікації та визначити принципи формування державної політики в контексті запровадження антикризових банкрутно-санаційних інструментів.
Об’єктом дослідження є процес державного управління як сукупність еконо­мічних та організаційних відносин, що пов’язані з механізмом фінан­сового оздоровлення підприємств у контексті розвитку інституту банкрутства.
Предмет дослідження формування інституту банкрутства в системі державного регулювання ринкової економіки України.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що удосконалення теоретичних засад інституту банкрутства в системі державного регулювання національної ринкової економіки, розроблення та впровадження нових форм, механізмів та інструментів макроекономічного управління дадуть змогу підвищити ефективність і результативність діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування щодо оптимізації роботи неплато­спроможних суб’єктів господарювання.
Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисер­тації є системний підхід до розкриття принципів регулювання інституту банкрутства. В процесі дослідження був застосований комплекс методів, зокрема діалектичний метод пізнання, метод аналізу та синтезу, метод факторного аналізу, метод коефіцієнтів, а також методи групування, класифікації, порівняння, графічного зображення і табличного відображення результатів дослідження; системно-аналітичний метод, який дав змогу узагальнити наукові концепції, розробки та пропозиції провідних вітчизняних і зарубіжних учених, присвячені проблемі макроуправління; економіко-статистичний метод ─ для досліджен­ня еволюції систем неплатоспроможності, розуміння динаміки, структури та ефективності управління підприємством; метод інституційних зіставлень, який передбачає моделювання варіантів розвитку неплатоспроможних підприємств; метод порівняльного аналізу (SWOT-аналіз) для визначення сильних і слабких сторін, зовнішніх та внутрішніх факторів, що впливають на формування системи управління підприємницькими структурами в умовах банкрутства; програмно-цільовий метод для надання науково-практичних рекомендацій стосовно шляхів удосконалення та оптимізації систем управління неплатоспроможністю й обґрунтування практичних пропозицій щодо створення в національній економіці ефективної системи засобів, інструментів і механізмів державного управління інститутом банкрутства.
Інформаційну базу дослідження становлять звітні дані Держкомстату України, основоположні законодавчі й нормативно-правові акти та програмні документи державних органів України, зокрема Конституція України, закони України, укази Президента України, нормативні документи Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки, монографії та статті вітчизняних і зарубіжних авторів, особисті дослідження автора.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в комплексному визначенні та вирішенні економічних й організаційно-управлінських проблем формування з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду напрямів удосконалення механізму державного управління інститутом банкрутства в Україні, необхідного для стабілізації економіки в умовах глибоких ринкових перетворень. З цією метою у дисертації:
уперше:
науково обґрунтовано доцільність виділення інституту банкрутства в системі державного регулювання ринкової економіки в окремий об’єкт наукових досліджень у сучасній управлінській науці та його наукового аналізу; розкрито сутність системи державного управління на основі використання антикризової схеми взаємовідносин суб’єктів господарювання у процесі задоволення суспільних потреб;
розроблено модель реалізації інституту банкрутства в системі дер­жавного управління та регулювання ринкової економіки, що ґрунтується на врахуванні основних напрямів оптимізації діяльності збиткових підприємств і відновленні їх платоспроможності у двох напрямах організаційному перетво­ренні бізнес-процесів (реінжиніринг) та проведенні фінансової реформи;
запропоновано впровадження в національний механізм реалізації інституту банкрутства категорії примусова санація підприємства”;
удосконалено:
методологічне забезпечення інституту банкрутства зі здійсненням порівняльного аналізу понять збитковість, неплатоспроможність і заборго­ваність шляхом формування нових управлінських технологій розробки та застосування процедури санації та ліквідації підприємств;
трирівневий аналіз реальних причин збитковості та неплато­спроможності вітчизняних підприємств, у процесі якого встановлено, що збитковість властива кожній економіці, що перебуває на стадії трансформації, яка зумовлена природним процесом оновлення частини створеного виробничого апарату, вона пояснюється успадкованим станом економіки; неплатоспроможність спричинена помилками при здійсненні ринкових економічних реформ;
методику вибору шляхів розвитку підприємств в умовах банкрутства на основі розрахунку показників їх нестійкого фінансового становища й неефективності функціонування;
дістали подальшого розвитку:
визначення особливостей інституту банкрутства в країнах з ринковою економікою, а також причин відносно обмежених масштабів його практичного застосування: встановлено, що процедура банкрутства спирається на ринкові механізми з використанням адміністративних методів;
науково-теоретичні підходи до дослідження інституту банкрутства на основі узагальненого зарубіжного досвіду та практичних результатів засто­сування законодавства; зокрема, обґрунтовано необхідність розробки для України концепції механізму банкрутства, сформульовано цілі та конкретні завдання щодо практичної реалізації цього інституту ринкової економіки, внесено пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства в контексті чіткого визначення та закріплення інституту банкрутства.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні та методологічні положення і висновки, викладені в дисертації, є основою для розв’язання практичних проблем, пов’язаних із ефективним використанням інституту банкрутства в системі державного регулювання ринкової економіки.
Отримані в дисертації наукові результати мають як теоретичне, так і практичне значення, дають змогу об’єктивно оцінити розвиток інституту банкрутства в Україні, виявити суперечності процесу реорганізації неплато­спроможних вітчизняних підприємств та їх взаємозв’язок з динамікою соціально-економічного розвитку. Зазначені положення можуть бути вико­ристані в начальному процесі при підготовці загальних і спеціальних курсів, розробці навчальних планів, програм, спецкурсів, навчально-методичних посібників і практичних завдань з проблематики банкрутства за програмами підготовки магістрів за економічними та управлінськими спеціальностями.
Матеріали дисертаційного дослідження використані як пропозиції і зауваження до проектів законів, методичних розробок. Основні результати викладені в наукових публікаціях автора, доповідях на наукових конфе­ренціях, аналітичних записках для державних органів.
Результати дослідження впроваджені:
Інститутом конкурентного суспільства та Координаційно-експертним центром об’єднань підприємців України під час підготовки зауважень і пропозицій до проектів законів України Про єдині засади державного нагляду і контролю в сфері господарської діяльності” та Про застосування реєстраторів розрахункових операцій” (довідка від 7 червня 2005 р. № 7/1);
Спілкою підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України при підготовці зауважень і пропозицій до проектів законів України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяль­ності”, Про ліцензування певних видів господарської діяльності” та Про до­звільну систему у сфері господарської діяльності” (довідка від 2 вересня 2005 р. № 187/1);
Національною академією державного управління при Президентові України в процесі розробки та викладання навчальних модулів Державне регу­лювання макроекономічних процесів”, Монетарна політика та державне регулювання банківської та біржової діяльності”, Державне регулювання макроекономічних процесів та інституціональна економіка”, Формування приватного сектору та регуляторна політика в Україні” (довідка від 17 грудня 2005 р. № 371).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри економічної теорії та історії економіки Національної академії державного управління при Президентові України та на таких науково-практичних конференціях: міжнародній науково-практичній конференції Проблеми фінансово-економічного розвитку підприємництва та малого бізнесу (регіональний аспект)” (Чернівці, 2003), науково-практичній конференції за міжнародною участю Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003), міжнародній науково-практичній конференції Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку вищої освіти і науки” (Ужгород, 2003), І міжнародній науково-практичній конференції Фінансово-правові засади перспектив розвитку України” (Хмельницький, 2003), міжнародній науково-практичній конференції Обліково-аналітичні системи суб’єктів господарської діяльності в Україні” (Львів, 2005), І міжнародній науково-практичній конференції Управління організаційними змінами в контексті формування економіки знань” (Хмельницький, 2006).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені у дев’яти наукових працях загальним обсягом 4,5 друк. арк., у тому числі 6 у наукових фахових виданнях обсягом 3,2 друк. арк.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається з трьох розділів, вступу, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 247 сторінок. Робота містить 11 рисунків, 6 таблиць. Список використаних джерел включає 325 найменувань (з них 23 іноземних джерела).

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. Завдання подолання кризового розвитку економіки, її стабілізація, а потім і досягнення економічного зростання на основі структурної перебудови вимагають активного і ефективного залучення та грамотного використання всього арсеналу ринкового механізму, в тому числі й конкуренції і банкрутства неспроможних підприємств. Банкрутство є важливим елементом ринкової конкурентної економіки, сприяючим її оздоровленню через розорення слабких, погано керованих, неприбуткових підприємств і формування й відбір сильніших і більш стійких господарюючих суб’єктів. Конкуренція і банкрутство прискорюють процеси структурної перебудови виробництва, переливу капіталу і ресурсів з малоефективних та неефективних сфер і структур в більш прибуткові. Загроза банкрутства активізує підприємців, стимулює вдосконалення виробництва, введення нової техніки і технології, організації праці в цілях зниження витрат та досягнення необхідної прибутковості як необхідних умов виживання підприємств в конкурентній боротьбі за ринки збуту продукції.
1. Інститут банкрутства є важливим і невід’ємним, еволюційно сформованим атрибутом ринкової економіки. Його основним покликанням і передумовами виникнення виступає необхідність врегулювання та узгодження інтересів суб’єктів господарської діяльності для задоволення їх майнових прав з метою дотримання дисципліни в системі економічних відносин та забезпечення сталого збалансованого розвитку економіки. Головна вимога до ефективного використання інституту банкрутства підвладність суспільству, тобто підпорядкування цього засобу управління соціально-економічною системою державі як ієрархічно найвищому інституту, оскільки безконтрольне функціонування будь-якого інституту призводить до його абсолютної гегемонії. Таке твердження виходить з позицій саморегулівного ринку; тоді інститут банкрутства може перетворитися на самовільний засіб пригнічення економіки. Вказане означає про надання інституту банкрутства домінуючої ролі по відношенню до всієї соціально-економічної системи, що наносить шкоду суспільству, задаючи порушенням структури і пропорцій суспільного устрою протирічні напрямки соціально-економічного розвитку. Об’єктивна потреба існування інституту банкрутства в економіці з ринковими відносинами вимагає його адекватного застосування в системі господарських відносин як засобу державного регулювання економіки. Будучи суспільним, інститут банкрутства як економічно-правова категорія постає дієвим практичним інструментом, за допомогою якого держава здатна ефективно впливати на перебіг економічних процесів, задаючи раціональну структуру перспектив розвитку економіки.
2. Економічну систему необхідно сприймати як сукупність елементів, що перебувають в тісному комплексному взаємозв’язку і взаємодії. Тобто, ринкова економіка це сукупність різноманітних інститутів економічного і соціального змісту. Основу економічної системи становлять власність та відносин власності, без чого вона практично існувати не здатна. Власність є спонукальним мотивом до провадження господарської діяльності, внаслідок чого в умовах ринкових відносин суб’єкти господарювання вступають в численні економічні відносини між собою. Як правило, господарська діяльність спрямована на збагачення матеріально-майнових благ господарюючих суб’єктів. Інститут власності базовий вихідний чинник, що впливає на поведінку суб’єктів економічних відносин в системі ринкового господарювання та об’єктивно обумовлює її мотивацію, надаючи їй смислової інтерпретації. Інститут власності формує певні рамки, в межах яких відбувається перебіг господарських процесів (виробництво, обмін, розподіл і споживання). Ринкова економіка об’єктивно обумовлює наявність різних форм власності і, відповідно, практично безмежну чисельність суб’єктів господарювання, що вступають в економічні відносини між собою з метою заволодіння певними економічними (матеріально-майновими) благами. В цьому секторі економічних відносин господарюючих суб’єктів найбільше проявляється інститут банкрутства як засіб збереження породжених власністю їх матеріально-майнових прав, що дозволяє справедливо здійснювати розподіл таких благ задовольняючи інтереси і потреби суб’єктів господарювання в умовах ринкової невизначеності та конкуренції. Банкрутство є наслідком економічної діяльності суб’єктів господарювання, який виникає через незадовільне її провадження і побудований на відносинах власності, що передбачає їх зміну, та спрямований на вирішення конфліктних проблем, пов’язаних з неплатоспроможністю окремих суб’єктів господарської діяльності.
3. Інституту банкрутства, як і будь-якому іншому елементу ринкової економіки, властиві певні функції, що визначають його внутрішню природу і суспільне покликання в системі господарських відносин. Таким чином, інститут банкрутства це об’єктивно обумовлена господарським життям в умовах ринкових відносин сукупність правових норм, покликана регулювати економічні відносини між суб’єктами підприємницької діяльності з метою дотримання ними господарської дисципліни, або вимог самого ж ринку. Мета практичного використання інституту банкрутства полягає у забезпеченні повного та своєчасного виконання боргових зобов’язань господарюючих суб’єктів, який знаходить своє покликання через властиві йому функції: стимулюючу сприяння активізації господарської діяльності суб’єктів підприємництва; регулюючу забезпечення господарського розвитку тільки економічно перспективних суб’єктів підприємницької діяльності; розподільчу перерозподіл майна економічно невигідного господарюючого суб’єкта на користь надійного підприємця; контрольну відстеження перебігу економічних процесів і дотримання суб’єктами економічних відносин господарської дисципліни з метою виявлення її правопорушників. Механізм і міра впливу інституту банкрутства на перебіг господарських процесів в системі державного регулювання економіки повинні мати диференційований характер в умовах економіки з ринковими відносинами, а саме: не підривати підвалин підприємництва; не послаблювати потенціал ринку; сприяти економічному зростанню; найголовніше здійснювати очищення економічної системи від паразитичних явищ і об’єктів та намагатись не ліквідувати в омані доброякісних, суспільно необхідних елементів.
4. В роботі досліджено типи державного регулювання економіки, що визначають міру використання різноманітних інструментів, в тому числі й інституту банкрутства. На погляд автора, найбільший інтерес викликає французька модель державного регулювання економічний дирижизм, який поєднує положення та підходи, що стосуються ідей недостатньої ефективності ринкового механізму, обмеженості господарської ініціативи в умовах економіки з приватною власністю, об’єктивної потреби свідомого втручання в перебіг економічних процесів насамперед з боку держави. У господарському середовищі економічний дирижизм передбачає реалізацію наступних заходів: націоналізація та формування об’ємного державного сектора економіки; державне фінансування та координація інвестиційного процесу; прогнозування та планування темпів розвитку економіки; адміністративний контроль над різними економічними інститутами, що є придатним до істотної координації діяльності суб’єктів економічних відносин на всіх рівнях: індивідуального підприємництва; окремих галузей економіки; економіки в цілому, дозволяючи здійснювати ефективну регіональну та міжнародну економічну політику.
5. Економічний розвиток, на основі різноманітності форм власності, обумовив наявність великої чисельності суб’єктів господарювання, котрі можуть мати грошові зобов’язання, в тому числі й держава та звичайні громадяни (домогосподарства). Їм властиві як специфічні ознаки кредитора, так і особливі риси позичальника (боржника). Виходячи з цих позицій, доцільно виділяти наступні категорії суб’єктів інституту банкрутства: підприємства-юридичні особи; підприємці-фізичні особи; громадяни (або домогосподарства); держава. Тому під суб’єктом банкрутства доречніше розуміти суб’єкта господарювання, оскільки кожна з перелічених категорій є власником майна, а, отже, провадить господарську діяльність, а не тільки підприємницьку. З історії економічного розвитку відомі факти, коли кожний з них міг стати банкрутом. Вказане засвідчує, що держава, хоча і в суто теоретичному плані, виступає потенційним суб’єктом банкрутства; навряд чи можна однозначно назвати державу суб’єктом підприємницької діяльності, а це доводить про необхідність вживання такого терміну, як суб’єкт господарювання.
6. Системні зрушення в економіці України об’єктивно обумовлюють відповідні зміни у правовій сфері, оскільки ринкове господарство вимагає чітко встановлених державою правових меж підприємництва. Інститут банкрутства постає невід’ємною частиною ринкового механізму господарювання, слугуючи вагомим стимулом ефективної діяльності господарських структур, гарантуючи з допомогою свого юридичного оформлення забезпечення інтересів всіх учасників економічних відносин, в тому числі й держави як загального регулятора перебігу економічних процесів у країні. Інститут банкрутства, як дієвий правовий інструмент держави в системі заходів управління економікою, зумовлює своє адекватне закріплення у правовому полі, оскільки, будучи за природою походження явищем економічним, його призначення визначається потребою ефективного врегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання. Державно-правове регулювання інституту банкрутства залежить від стану і темпів розвитку національної економіки. Сфера застосування і прояву інституту банкрутства господарське середовище, в межах якого засновуються, функціонують та припиняють свою діяльність різноманітні суб’єкти господарювання. Інститут банкрутства виконує своє справжнє призначення тільки у налагодженій ринковій економіці. Деформоване ринкове господарство України видозмінює межі та спектр його застосування, тому законодавство про банкрутство постало абстрактною моделлю, яка ніби-то занесена ззовні. Воно не є продуктом конкретних умов вітчизняного ринкового господарства чи правоприкладної практики. Внаслідок цього поновлення та удосконалення законодавства про банкрутство після його зіткнення з господарським життям постало важливим, неминучим і нагальним завданням, обумовленим об’єктивною необхідністю його адаптації до специфічних умов господарювання національної економіки. Складність цієї сфери діяльності потребує виключно грамотного та кваліфікованого підходу. Адекватне правове закріплення, тлумачення та регулювання інституту банкрутства відповідно до стану економіки, темпів економічного розвитку і соціального становища в країні є важливим завданням. Держава в процедурі банкрутства не може і не повинна залишатися в стороні; її участь полягає в упорядкуванні питань банкрутства підприємств з пріоритетом державних інтересів та збереження суб’єктів господарювання.
7. Інститут банкрутства це яскравий приклад інституту господарського права, де в органічному поєднанні перебувають диспозитивні та імперативні норми. Своє місцезнаходження він знаходить у господарському законодавстві. Юридична специфіка інституту банкрутства полягає у поєднанні норм декількох різних галузей права; це обумовлюється тим, що регулювання неспроможності суб’єктів господарювання є буквально приреченим” на виконання різноманітних функцій, які зачіпають майже всі галузі права, оскільки будь-яка вимога (приватноправового чи публічно-правового характеру) може опинитися в межах поширення процедур банкрутства. Насамперед, однозначне встановлення галузі права, до якої можна було б віднести сукупність норм, що регламентують проблеми неспроможності і банкрутства, вважається неприйнятним, оскільки діапазон можливих відносин надто широкий. Слід активізувати роботу з його кодифікації. Спеціалізоване законодавство про банкрутство сприяє активізації діяльності з кодифікації господарського законодавства. Специфіка законодавства про банкрутство полягає в тому, що воно є домінуючим над порівняно з іншими нормативно-правовими актами, зокрема Цивільним, Господарським та Цивільно-процесуальним кодексами. Особливість інституту банкрутства полягає в тісному переплетенні матеріальних і процесуальних норм. Тому виявляється неможливим відокремлення однієї норми від іншої і присутній сплав” норм матеріального та процесуального права. Система правових норм, які регламентують економічні відносини, пов’язані з банкрутством суб’єктів господарювання, відображає собою господарсько-правовий інститут, якому властиве поєднання публічно-правових та приватноправових базисів. Як правовій категорії, інституту банкрутства властива суб’єктивна та об’єктивна якості. Об’єктивна сторона інституту банкрутства збереження суб’єкта господарювання як самостійної економічної одиниці. Суб’єктивна сторона інституту банкрутства ліквідація господарюючого суб’єкта-боржника як самостійної економічної одиниці. Узгодження цих протилежних за своїм характером позицій, їх чітке й вичерпне правове закріплення та регулювання постають важливим завданням державних органів законодавчої влади в контексті розвитку суспільства та соціально орієнтованої економіки.
8. Процедура банкрутства, згідно законодавства, складається з декількох етапів. На погляд дисертанта, черговість процедур банкрутства слід викласти в такій послідовності: санація (досудова чи класичний варіант, який передбачає збереження господарюючого суб’єкта-боржника у первинній формі як самостійної економічної одиниці, та незалежно від позивача-ініціатора); мирова угода (яка передбачає збереження підприємства-боржника як самостійної економічної одиниці, але істотно зачіпає й урізає інтереси кредиторів, хоча при вдалому вирішенні боргової проблеми боржника можливе повне задоволення інтересів всіх учасників процедури банкрутства); реструктуризація боржника (свідчить про часткову, в кращому випадку, обмеженість дій підприємства, ставлячи за мету задоволення претензійних інтересів кредиторів й істотно урізаючи інтереси суб’єкта господарювання-боржника); ліквідація боржника-банкрута (що означає зміну форми власності підприємства з метою задоволення боргових вимог кредиторів, але при цьому зникає з господарського середовища окрема самостійна економічна одиниця).
9. Вихід підприємства із зони банкрутства, як правило, неможливий без кардинальної реорганізації всіх бізнес-процесів. Така організаційна реформа одержала назву реінжинірингу. Суть менеджменту перетворень в тому, щоби на основі глибокого аналізу реальних ситуацій в динаміці знайти форми і методи пошуку відповіді на постійні зміни зовнішнього середовища і за допомогою відповідних заходів забезпечити свою життєздатність. Серед подібних змін можуть виступати економічні, технологічні, політико-правові, соціально-культурні і фізико-екологічні зміни. Реінжиніринг це фундаментальне перетворення і радикальне перепрофілювання підприємства і його найважливіших процесів. В результаті істотно поліпшуються всі основні показники (витрати, якість продукції і послуг, обслуговування). Відбувається глибинна реорганізація підприємств по всьому ланцюжку створення продукту. Узагальнення практики реалізації інжинірингу дозволяє зробити наступні висновки: необхідність в реінжинірингу пов’язана з високою динамічністю сучасного ділового світу; вирішення проблеми сьогодні в зміні базових принципів організації фірми та їх переході до орієнтації не на функції, а на процеси; реінжиніринг це метод вдосконалення характеристик фірми який разом з такими методами як стратегічне планування, управління змінами, досягнення найвищої якості розвитку веде до радикальних змін; з допомогою реінжинірингу зміняюються методи роботи; реінжиніринг виступає як складний, тривалий процес, що вимагає залучення всіх підрозділів фірми і радикальних перетворень в її роботі.
Останнім часом все більше вітчизняних підприємств успішно застосовують методології реінжинірингу. Цей управлінський інструмент зарекомендував себе як засіб різкого поліпшення результатів діяльності підприємства. Ключовими моментами є перетворення основних бізнес-процесів і всіх пов’язаних з ними організаційних структур, технології, методів роботи, формування нової інфраструктури, корпоративної культури. Для України доцільна наступна методика використання потенціалу реінжинірингу: визначення напряму розвитку бізнесу, визначення масштабу і кінцевої мети проекту, планування процесу, визначення структури організації і кадрової політики, технологічна підтримка, здійснення внутрішньої політики підприємства, оцінка впливу чинного законодавства, мобілізація ресурсів для здійснення проекту і, нарешті, впровадження. Водночас, багатьом вітчизняним підприємствам не вдається впровадити практику інжинірингу в свою діяльність. Основні причини невдачі незадовільне володіння технологіями управління в умовах ринку, відсутність серйозно поставленого обліку: відсутність штату, здатного здійснити реінжиніринг; недостатньо точне уявлення про сутність і призначення реінжинірингу та відсутність доступних технологій автоматизації управлінських процесів. Реінжиніринг в класичній формі для більшості підприємств виявився незастосовний. До того ж, сьогодні не існує достатньо чіткої теорії реінжинірингу, адаптованої до практики господарської діяльності.
11. Ухвалення Закону про банкрутство, Положення про Національне агентство з питань банкрутства та інших документів, напрацьована практика реалізації передбачених ними положень істотно розширили правовий простір регулювання відносин неспроможності підприємства, сформували значною мірою принципи і напрями процедур банкрутства. Разом з тим, все це не дало очікуваного ефекту в активізації оздоровлення або ліквідації неспроможних підприємств. У зв’язку з цим та з урахуванням світового досвіду, стану вітчизняного ринку і перспектив його розвитку необхідно розробити і прийняти національну концепцію механізму банкрутства. В ній повинні бути визначені цілі, задачі і принципи створення, а також етапи розвитку такого механізму. На основі прийнятої концепції слід було б створювати правову базу і організаційну структуру механізму банкрутства.
В даний час, зважаючи на відсутність такої концепції, законодавчі та нормативні акти, що приймаються, а також практичні заходи з банкрутства між собою не пов’язані, нерідко суперечать один одному, не завжди адекватні становищу ринку і ринкових відносин. Механізм банкрутства і кожний його елемент повинен бути орієнтований на конкретні цілі. У механізмі банкрутства можна б було виділити наступні крупні блоки: правова система; організаційно-виконавчі структури; система державного регулювання; система соціального захисту. Банкрутство повинно проводитися при опорі на ринкові механізми при використанні відповідної системи адміністративних методів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про банкрутство» №2343-ХІІ від 14.05.1992р.
2. Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» №2864-ІІІ від 29.11.2001р.
3. Закон України «Про виконавче провадження» №606-ХІV від 21.04.1999р.
4. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30.06.1999р.
5. Закон України «Про Державний бюджет України на 2000 рік» від 17.02.2000р.
6. Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» №1255-IV від 18.11.2003р.
7. Закон України «Про заставу» від 2.10.1992р.
8. Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000р.
9. Указ Президента України «Про Міністерство економіки України» №1159/2000 від 23.10.2000р.
10. Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні» №1626/99 від 29.12.1999р.
11. Указ Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» №79/98 від 03.02.1998р.
12. Указ Президента України «Про утворення в арбітражних судах України спеціальних колегій з розгляду справ про банкрутство» №333/98 від 21.04.1998р.
13. Розпорядження Президента України «Про заходи щодо врегулювання відносин заборгованості підприємств» №207/97-рп від 14.05.1997р.
14. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення на конкурсних засадах підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, інноваційне інвестування яких здійснюватиметься за рахунок частини коштів, отриманих від приватизації державного майна, розподілу і використання цих коштів» №1839 від 26.11.2003р.
15. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств» №515 від 17.03.2000р.
16. Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження Програми розвитку ринку середньо- і довгострокових державних боргових зобов’язань на 2003-2005 роки” №285 від 01.03.2003р.
17. Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Комісії з питань неплатоспроможності» №1181 від 12.09.2001р.
18. Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення державної госпрозрахункової установи «Агентство з питань банкрутства» №691 від 24.04.2000р.
19. Наказ Міністерства економіки України «Про виконання Агентством з питань банкрутства окремих повноважень державних органів з питань банкрутства» №86 від 25.04.2001р.
20. Наказ Міністерства економіки України «Про утворення управління забезпечення процедур банкрутства та територіальних відділів з питань банкрутства» №65 від 27.04.2000р.
21. Наказ Міністерства економіки України «Про організацію роботи з ліцензування діяльності арбітражних керуючих Міністерством економіки України» №106 від 01.06.2000р.
22. Наказ Міністерства економіки України «Про ліквідацію відділів з питань банкрутства у складі Державної інспекції з контролю за цінами та утворення територіальних органів Мінекономіки з питань банкрутства» №238 від 03.11.2000р.
23. Наказ Міністерства економіки України «Про затвердження Положення про державну госпрозрахункову установу «Агентство управління з питань банкрутства» №114 від 06.06.2000р.
24. Наказ Міністерства економіки України «Про затвердження Типового положення про регіональне (обласне) управління з питань банкрутства» №266 від 05.12.2000р.
25. Наказ Міністерства економіки України «Про методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства» №10 від 17.01.2001р.
26. Наказ Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України, Державного комітету статистики України, Фонду державного майна України «Про затвердження Методики визначення питомої ваги державного сектору в економіці» №307/375/1963 від 04.11.2003р.
27. Наказ Державної податкової адміністрації України «Про затвердження Порядку проведення органами державної податкової служби прощення (списання) і розстрочення (відстрочення) податкової заборгованості платників податків при укладенні мирової угоди у справі про банкрутство» №600 від 21.11.2000р.
28. Положення Національного банку України Про кредитування” №246 від 28.09.1995р.
29. Наказ Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій «Про затвердження Методики інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій» №22 від 23.02.1998р.
30. Наказ Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій «Про затвердження Положення про порядок формування та ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство» №96 від 06.11.1999р.
31. Лист Державної податкової адміністрації України «Методичні рекомендації з аналізу фінансово-господарського стану підприємств та організацій» №759/10/20-2117 від 27.01.1998р.
32. Лист Державної податкової адміністрації України «Про відображення в податковому обліку кредиторської заборгованості, за якою вимоги кредиторів» №491/6/15-1116 від 01.02.2000р.
33. Лист Державної податкової адміністрації України «Щодо порядку відображення в податковому обліку безнадійної заборгованості» №7827/7/15-1117 від 07.06.2000р.
34. Постанова Національного банку України «Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні» №368 від 28.08.2001р.
35. Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» №279 від 06.07.2000р.
36. Лист Національного банку України «Про зарахування в держбюджет коштів юридичних осіб-суб’єктів банкрутства після їх ліквідації» №25-021/1779 від 06.11.1998р.
37. Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Щодо організації навчання арбітражних керуючих для провадження справ про банкрутство професійних учасників ринку цінних паперів в Україні» №204 від 15.11.2000р.
38. Абрамов Н.А. Хозяйственно-процессуальное право Украины: Учебное пособие (курс лекций). Издание второе. Х.: Одиссей, 2003. 336 с.
39. Агапова И.И. История экономической мысли. Курс лекций. М.: Ассоциация авторов и издателей Тандем”. Издательство ЭКМОС, 1998. 248 с.
40. Алексеенко Л.М., Олексиенко В.М., Юркевич А.И. Экономический словарь: банковское дело, фондовый рынок (украинско-английско-российский толковый словарь). К.: Издательский дом «Максимум»; Тернополь: «Экономическая мысль», 2000. 592 с.
41. Андрущак Є.М. Удосконалення інституту банкрутства // Фінанси України. 2001. №9. С. 29-36.
42. Антикризисное управление предприятиями и банками: Учеб.-практ. пособие. М.: Дело, 2001. 840 с.
43. Ашуєв А.М. Бенчмаркінг як інструмент антикризового управління підприємством // Актуальні проблеми економіки. 2003. №4. С. 46-47.
44. Бабич Л.М. Актуальні проблеми удосконалення організаційно-методичного механізму запобігання банкрутству на підприємстві // Актуальні проблеми економіки. 2003. №4. С. 71-75.
45. Байрака В. Державні облігаційні позики: світовий досвід // Вісник Національного банку України. 1998. №3. С. 30-33.
46. Бальцерович Л. Свобода і розвиток: економія вільного ринку: Пер. з польськ. Львів, 2000. 332 с.
47. Банкротство: Стратегия и тактика выживания / Иванов Г.П. и др. Ч.1: Как избежать банкротства. М.: СП МЛИ, 1993. 240 с.
48. Банкротство предприятия. М.: Издательство ПРИОР”, 2000. 368 с.
49. Барановський О. Боргова безпека // Банківська справа. 1999. №1. С. 28-32.
50. Барановський О. Державний борг України в системі економічної безпеки // Вісник Національного банку України. 1997. №4. С.42-46.
51. Барановський О.І. Фінансова безпека: монографія. Інститут економічного прогнозування. К.: Фенікс, 1999. 338 с.
52.&