КУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ ЯК ЧИННИК РЕФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬСТВА : КУЛЬТУРНАЯ ПОЛИТИКА ГОСУДАРСТВА КАК ФАКТОР РЕФОРМИРОВАНИЯ ОБЩЕСТВА

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

МАЛІМОН Віталій Іванович

УДК 316.7; 342.915:351.85

КУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ
ЯК ЧИННИК РЕФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬСТВА

25.00.02 – механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
СКУРАТІВСЬКИЙ Віталій Андрійович,
доктор філософських наук, професор

Київ – 2010
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………….……………...………..3
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ…………………………………………..13
1.1. Cутність культури як об`єкта наукового дослідження……………………...13
1.2. Культурна політика держави як чинник трансформації суспільних відносин……………………………………………………………………………..43
Висновки до розділу 1………….…………………………………………………..63
РОЗДІЛ 2
СТАН СФЕРИ КУЛЬТУРИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ……....................65
2.1. Зарубіжний досвід державного регулювання сфери культури…………………………………………………………………………......65
2.2. Нормативно-правові засади функціонування сфери культури в Україні….82
2.3. Інституційне структурування і фінансова основа реалізації державної культурної політики в Україні ………………………….……………………….104
Висновки до розділу 2…………………………………………………….............125
РОЗДІЛ 3
ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО, ПРАВОВОГО ТА ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМІВ РЕГУЛЮВАННЯ СФЕРИ КУЛЬТУРИ…...127
3.1. Удосконалення організаційного механізму державного регулювання сфери культури……………………………………………………………………………127
3.2. Оптимізація нормативно-правового регулювання сфери культури ……...147
3.3. Удосконалення фінансового механізму державного регулювання сфери культури……………………………………………………………………………158
Висновки до розділу 3……………….……………………………………………170
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….173
ДОДАТКИ………………………………………………………………………....180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………........185
ВСТУП

Актуальність теми. У сучасних умовах головним ресурсом розвитку та модернізації будь-якої країни, провідним чинником її конкурентоспроможності стає людський капітал, основою формування якого є нова якість життя людини. Йдеться про нову соціокультурну політику держави, спрямовану на розвиток, орієнтовану на максимальне розкриття потенціалу кожної людини, створення гідних умов для реалізації усіх її інтелектуальних і творчих можливостей.
Культурна політика стає однією з найважливіших соціально-політичних функцій держави, яка покликана регулювати внутрішнє життя суспільства. Культурні чинники мають велике значення для створення гармонійного соціального середовища, підвищення його інтелектуально-духовного потенціалу, утвердження гуманітарного спрямування державної політики. Приведення цих чинників в дію потребує роботи механізмів зворотного зв’язку, адже культура й держава є взаємопов’язаними та взаємозалежними системами.
Для формування та здійснення державної культурної політики України пріоритетними завданнями стають розробка пропозицій щодо стратегічних напрямів розвитку національної культури, стимулювання культурного процесу, розвитку соціальної та ринкової інфраструктури галузі культури, забезпечення ефективного управління галуззю, зміцнення матеріально-технічної бази культури, розширення міжнародного культурного співробітництва, розвитку культурних зв’язків з україномовним світом. Підтримка національної програми державотворення потребує узгодження парадигми державного управління культурним процесом з сучасними тенденціями розвитку українського суспільства.
Забезпечення культурних прав громадян, збереження та розвиток культурної самобутності нації, формування конкурентоспроможності національної культури й участі України в міжкультурних обмінах у сучасному світі потребує інтенсифікації розвитку національного сектору культурних індустрій.
Культурна політика, що розробляється і впроваджується на різних рівнях управління, має дати чіткі відповіді на питання: яким чином, за допомогою яких ресурсів і в які періоди можуть бути реалізовані цілі і вирішені завдання культурного, соціального і економічного розвитку країни.
Культурна політика має стати визначальною складовою нашої євроінтеграційної стратегії.
Усе перелічене, а також відсутність монографічних праць, присвячених дослідженню проблем правового регулювання управління у сфері культури, визначенню напрямів удосконалення законодавства про культуру, організації діяльності органів державного управління у сфері культури, аналізу форм і методів їх роботи, обґрунтуванню пропозицій стосовно модернізації управління цією cферою відповідно до міжнародних стандартів, обумовило актуальність дисертаційного дослідження.
Ступінь наукової розробленості проблеми. Проблемам соціокультурного розвитку суспільства в різні історичні епохи приділяли увагу зарубіжні й українські дослідники, зокрема: Х. Бхабха [292], М. Кастельс [94], З. Краснодембський [116], Ч. Лендрі [148], С. Манді [146], Ф. Матарассо [148], А. Перотті [186], В. Біблер [16], М. Каган [90], С. Кримський [117],
М. Мамардашвілі [145], А. Моль [162], М. Попович [197], О. Флієр [273],
В. Шейко [285]. Окремі теоретичні аспекти функціонування культури розглядають А. Арнольдов [6], Е. Баллер [12], Л. Демін [48], Дж. Лалл [129],
Б. Малиновський [137], К. Манхейм [147], А. Пеліпенко [185], П. Сорокін [248] та інші. Вагомий внесок у дослідження різних аспектів впливу чинника культури на суспільство і державу зробили українські науковці: В. Андрущенко [3, 4], Ю. Богуцький [19], О. Гриценко [35-39], Л. Губерський [4], В. Дзоз [54], І. Дзюба [55, 56], М. Жулинський [74, 75], С. Здіорук [81], В. Карлова [91-93], М. Кирюшко [96], Б. Парахонський [182], А. Свідзинський [237],
В. Солодовник [247], А. Філіна [270], С. Чукут [280, 281] та інші.
Теоретичні та методологічні розробки теорії державного управління й регулювання суспільних процесів містяться у роботах вітчизняних і зарубіжних учених: В. Бакуменка [11], Т. Безверхнюк [14, 15], Т. Бутирської [22, 23],
І. Воронова [28], І. Грицяка [40, 41], Д. Дзвінчука [52, 53], Ю. Друка [64],
І. Зварича [80], Я. Клейнера [98], О. Лазор [127, 128], Н. Міхєєвої [158],
М. Моісєєва [161], П. Надолішного [164], М. Осійчук [174], А. Пал Леслі [181], П. Петровського [188, 189], В. Погорілка [193], В. Ребкала [234],
В. Скрипничука [239], В. Скуратівського [241-243], Ю. Сурміна [251],
В. Тертичка [254], В. Трощинського [264], В. Фадєєва [265], Ю. Шарова
[282, 283] та інших, які відіграли важливу роль у формуванні концепції даної дисертаційної роботи.
Третю велику групу наукових розробок складають дослідження теоретико-методологічних засад та визначення окремих аспектів державного регулювання сфери культури у сучасних умовах таких учених, як:
В. Андрущенко [3], О. Батіщева [13], Р. Вільямс [319, 320], Л. Востряков [29],
Е. Гідденс [302], О. Гриценко [35-39], І. Дзюба [56], С. Дрожжина [63],
М. Жулинський [74, 75], В. Карлова [93], С. Кіндзерський [97], Т. Ковальчук [99], М. Кравченко [114], О. Кравченко [115], В. Лісовий [134], Д. Лузлі [308], Л. Мисів [155], В. Федь [266], Н. Фесенко [267-269], Р. Фішер [301], Г. Чміль [278], С. Чукут [280, 281], В. Шейко [285] та інших. Слід також підкреслити наукову і практичну значущість досліджень таких аналітиків культурної політики сучасних країн світу, як А. Аппадураї [291], О. Гриценко [35, 36],
М. Драгічевіч-Шешіч [61], Ф. Кольбер [100], Дж. Шустер [312] та інші.
В останні роки з’явилися дисертаційні дослідження (В. Бакальчук [8],
О. Батіщева [13], С. Дрожжина [63], О. Задихайло [77], І. Ігнатченко [86],
В. Карлова [92], С. Кіндзерський [97], С. Копацька [107], В. Михайлович [156], Н. Фесенко [268], С. Чукут [281] та інші), в яких розкриваються різні аспекти культурної політики.
Утім, слід констатувати, що комплексних досліджень культурної політики держави як фактора трансформації соціокультурного середовища в контексті реформування українського суспільства, що відповідає умовам децентралізації державного управління і реалізації актуальних завдань державної політики в сучасних умовах не проводилося. В науковій літературі з державного управління переважає структурно-аналітичний підхід до проблеми організації і діяльності органів управління культурою, проте бракує спеціальних наукових розробок змістовно-функціонального аспекту діяльності цієї управлінської системи в Україні, схематично, а то й непослідовно використовується світовий досвід управління секторами сфери культури.
Водночас системний аналіз сучасної наукової літератури з питань державного управління засвідчує, що в науковому плані проблема культурної політики держави як чинника суспільних трансформацій на сьогодні залишається дослідженою ще недостатньо, що підтверджує актуальність обраної теми роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась на кафедрі соціальної і гуманітарної політики Національної академії державного управління при Президентові України в межах теми науково-дослідних робіт «Дослідження концептуальних основ державної політики в соціогуманітарній сфері як напряму для професійної діяльності фахівців публічного управління» (номер державної реєстрації 0109U003004) комплексного наукового проекту «Державне управління та місцеве самоврядування». Роль автора дисертації як співвиконавця полягала у дослідженні проблем функціонування та розвитку культури як чинника модернізації українського суспільства, визначенні цілей, пріоритетних напрямів, завдань та заходів реалізації культурної політики держави, у тому числі на регіональному рівні.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування системи й основних механізмів здійснення культурної політики держави та розробка практичних рекомендацій щодо напрямів їх удосконалення в Україні. Досягнення цієї мети передбачає розвязання наступних завдань:
– здійснити аналіз вітчизняної і зарубіжної наукової літератури, стану дослідженості проблеми в теорії державного управління, на основі якого обґрунтувати зміст феномена культури як чинника суспільних трансформацій;
– визначити сутність та основні складові культурної політики держави;
– дослідити зарубіжний досвід державного управління у сфері культури і з’ясувати можливості його використання у вітчизняній практиці;
– проаналізувати стан нормативно-правового забезпечення державної культурної політики в Україні;
– розкрити інституційні та фінансово-економічні засади реалізації державної політики у сфері культури в Україні;
– виявити основні недоліки й проблеми культурної політики в Україні;
– розробити практичні рекомендації щодо напрямів оптимізації механізмів організаційного, правового та фінансового забезпечення державного регулювання розвитку сфери культури.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення управлінської діяльності у сфері культури.
Предмет дослідження – особливості й механізми реалізації культурної політики держави як детермінанти суспільних трансформацій.
Гіпотеза дослідження грунтується на припущенні, що цілісне дослідження сутності та особливостей реалізації культурної політики держави в сучасних умовах дасть змогу визначити основні напрями її оптимізації, засоби і механізми реалізації, адекватні тим процесам і тенденціям, що спостерігаються у культурному житті суспільства.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, на основі використання яких одержано наукові й практичні результати. Для всебічного дослідження проблеми використано такі загальнонаукові методи, як аналіз, синтез, дедукція, індукція, аналогія, метод порівняння, єдності історичного та логічного, органічної єдності теорії і практики тощо.
Для вирішення поставлених завдань дослідження у роботі використано такі методи пізнання: історико-дискретний та логічний – для аналізу розвитку понять «державне регулювання», «культура», «культурна політика держави» у наукових працях з державного управління, філософії, менеджменту, історії культури, культурології; аналізу і синтезу – для обґрунтування необхідності та розкриття сутності державного регулювання сфери культури, а також для вивчення сучасної законодавчої бази України, що регламентує функціонування цієї сфери; порівняльного аналізу – для зіставлення характеристик культурної політики окремих країн; структурно-функціональний – для дослідження організаційної структури органів управління культурою; моделювання – для розробки рекомендацій щодо оптимізації наявних та впровадження нових ефективних механізмів та напрямів державного управління, які б забезпечили повноцінний розвиток культури у нових умовах.
Теоретичною та інформаційною базою дисертаційного дослідження слугували фундаментальні положення сучасної теорії державного управління, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань функціонування й розвитку культури, регулювання соціокультурних процесів, нормативно-правові акти, аналітичні та статистичні матеріали, результати соціологічних досліджень провідних наукових установ у цій сфері.
Обрана методологія дала можливість здійснити комплексний аналіз поставлених завдань, зробити теоретичні узагальнення та запропонувати практичні рекомендації.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертаційній роботі комплексно досліджуються теоретичні засади та напрями удосконалення механізмів державного регулювання сфери культури. Конкретні положення, що визначають наукову новизну отриманих результатів, полягають у тому, що у дисертаційній роботі
уперше:
– культура як об’єкт державного управління визначається як складно-структурована, динамічна система, розвиток якої здійснюється відповідно до синергетичних закономірностей та цілеспрямованого регулюючого впливу з боку держави та її інститутів;
– культурна політика держави розглянута як дієвий чинник трансформації соціокультурного середовища, який за допомогою духовно-мотиваційного механізму особистості формує новий якісний стан соціальної ідентичності, а також як умова реалізації духовного потенціалу особистості, її сутнісних сил, формування цілісного національно-культурного простору та розвитку вітчизняних культурних індустрій;
удосконалено:
– існуючі підходи щодо розробки ефективного організаційно-функціонального механізму державного регулювання культури, спрямованого на забезпечення оптимального співвідношення централізаційних і децентралізаційних засад в державному регулюванні сфери культури;
– напрями реформування законодавчої бази розвитку культури на основі виявлення низки проблем і суперечностей у чинній нормативно-правовій базі державного регулювання сфери культури, а також урахування зарубіжного досвіду;
– обґрунтування необхідності розробки та впровадження комплексної програми державного протекціонізму національних культурних індустрій, заохочення інвестицій в цей сектор економіки; стимулювання виробництва національного культурного продукту через державне замовлення, систему пільгового оподаткування та налагодження багатоканальної системи фінансування культури.
набули подальшого розвитку:
– обґрунтування ролі національної культури в розбудові громадянського суспільства в Україні;
– уточнення змісту поняття «культурна політика держави», його складових та місця в теорії державного управління;
– аналіз пріоритетів, завдань і принципів державного регулювання сфери культури в Україні та їх впливу на удосконалення форм і методів діяльності на регіональному рівні;
– систематизація моделей культурної політики, в результаті якої обґрунтовано рекомендації щодо використання зарубіжного досвіду при розробці вітчизняної системи державного регулювання сфери культури.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення, висновки і рекомендації дослідження можуть бути використані у науково-дослідницькій і викладацькій роботі, при підготовці лекційних курсів і семінарських занять з актуальних питань державного управління у сфері культури, освіти, соціальної та гуманітарної політики. Запропоновані рекомендації доцільно використати у практичній діяльності центральних та місцевих органів державного управління у сфері культури й освіти, у діяльності відповідних неурядових громадських організацій, у розробці нових та доповнені наявних законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють внутрішні та зовнішні культурні відносини, а також обмін культурними товарами та послугами.
Окремі наукові положення дисертаційного дослідження використані:
– у практичній роботі управління культури Івано-Франківської обласної державної адміністрації, зокрема в частині вдосконалення зв’язків з громадськістю, розробці програми «Культура Прикарпаття на 2011-2016 рр.» та підготовці окремих культурних проектів в Івано-Франківській області (акт про впровадження від 10.10.2010 р.);
– у навчальному процесі, зокрема при проведенні тематичних семінарів на теми : «Підготовка проектів і програм розвитку місцевого самоврядування», «Залучення громадян до прийняття рішень органами місцевого самоврядування», «Техніка комунікації та ведення переговорів» для слухачів Івано-Франківського обласного центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій (довідка від 15.11.2010 р. № 96);
– у навчально-виховному процесі факультету управління та інформаційної діяльності ІФНТУНГ при підготовці магістрів державної служби та бакалаврів спеціальності «Документознавство і інформаційна діяльність». Зокрема, розроблені теоретико-методологічні підходи щодо державного регулювання соціогуманітарної сфери використовуються при викладанні дисциплін «Вступ до спеціальності», «Державне управління», «Соціальна і гуманітарна політика» для магістрів денної, заочної і заочно-дистанційної форм навчання, а також для написання дипломних та магістерських робіт (довідка від 18.11.2010 р. № 115).
Розроблені теоретико-методологічні положення, висновки та рекомендації дисертаційного дослідження можуть бути використані:
– у діяльності Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України як теоретико-методологічна основа оптимізації процесу демократичного врядування в Україні, формування стратегічних завдань соціального і гуманітарного розвитку суспільства;
– у роботі центральних, регіональних і місцевих органів державної влади в частині формування програм соціально-економічного та культурного розвитку суспільства і окремих громад, забезпечення дотримання культурних прав і свобод людини і громадянина, підвищення стану культурної безпеки та умов використання людського потенціалу;
– у наукових дослідженнях проблем державного управління, навчальних закладах та структурах підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування в частині посилення гуманітарного змісту державної політики України.
Особистий внесок здобувача. Основні узагальнення, положення та методологічні розробки в межах дисертаційного дослідження, зокрема ті, що характеризують його наукову новизну, практичне значення та одержані результати, одержані дисертантом одноосібно. Дисертація є самостійною роботою, виконаною впродовж навчання в аспірантурі у 2005-2009 рр.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана, обговорена та схвалена на розширеному засіданні кафедри соціальної і гуманітарної політики Національної академії державного управління при Президентові України (протокол № 11 від 7 грудня 2010 р.).
Основні положення дисертації викладені у доповідях на науково-практичних конференціях за міжнародною участю: «Проблеми трансформації системи державного управління в умовах партійної реформи в Україні»
(Київ, 31 травня 2006 р.), на ІІІ і IV Всеукраїнській науково-методичній конференції «Безперервна освіта в Україні: реалії та перспективи»
(м. Івано-Франківськ, 2006, 2008), «Другі Міжнародні Драгомановські читання» (Київ, 2006 р.), «Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування (Київ, 31 травня 2007 р.), «Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід» (Київ, 28 травня 2008 р.), «Демократичне врядування: наука, освіта, практика» (Київ, 29 травня 2009 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у 9 публікаціях, з них – 5 одноосібні статті у виданнях, затверджених ВАК України як фахові з державного управління.
Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 216 сторінок, з них 179 сторінок основного тексту. Список використаних джерел налічує 320 найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Забезпечення культурних прав громадян, збереження та розвиток культурної самобутності нації, формування конкурентоспроможності національної культури й участі України в міжкультурних обмінах у сучасному світі потребує інтенсифікації наукових досліджень культури як детермінанти суспільних трансформацій.
На основі проведеного дослідження питань регулювання сфери культури й узагальнення його результатів зроблено ряд висновків та рекомендацій, які мають теоретичне і практичне значення.
1. У дисертації здійснено аналіз вітчизняної і зарубіжної наукової літератури, на основі якого зроблено висновок, що поняття культури має різні характеристики й сутність, багатогранні аспекти, які не втратили свого значення і в наш час. Розуміння та застосування поняття «культура» у державному управлінні має свої особливості, свій специфічний кут розгляду, який визначений межами втручання держави у культурно-мистецькі процеси.
На наше переконання, інструментом дослідження трансформаційної сутності культури має стати сукупність нових підходів динамічного аналізу соціально-культурної реальності, в основу яких може бути покладений концептуальний «апарат» синергетики, органічно доповнений напрацюваннями науковців другої половини ХХ – початку ХХІ століття.
Культура виступає надзвичайно складною системою, що являє собою матеріалізацію духовного життя людства в його еволюційному розвитку. Концепти, ідеї, світоглядні універсалії як загальний підсумок актів переживання, розуміння та осмислення дійсності утворюють основу соціокультурного життя. У архетипах культури в концентрованій формі зафіксовані досвід народження і становлення спільності в даній культурі, специфіка її первинної, базової соціальності. Первинною соціальністю, першосмислами культури задаються основні сюжетні лінії суспільного життя. Культура здатна забезпечувати динамічні ресурси для успіху суспільного розвитку, тому вона є соціальною основою досягнення цілей суспільства і в цьому сенсі – засобом розвитку. В цьому контексті ми солідарні з Пітиримом Сорокіним, що культура виступає як гігантська суперсистемa, домінанта суспільства (змінюється форма культури – змінюється і тип суспільства).
Системний характер культури представляє культурна тріада: особи (культура особи), соціальної спільноти (групова, корпоративна, класова, національна культура), соціуму в цілому (суспільна культура).
З врахуванням системного підходу сферу культури доцільно розглядати з двох взаємодоповнюючих позицій: у змістовному і функціональному аспектах. У змістовному аспекті культура є інформацією і знаннями, які генеруються в таких сферах культури як релігія, наука і технологія, мистецтво, побут і поведінка. Функціональний підхід характеризує культуру з позиції зовнішньої дії на соціальний світ, через формування у людей подібних реакцій на факти навколишнього середовища. У функціональному аспекті культура регулює людську поведінку через систему цінностей, структуру інститутів, соціальні, світоглядні і економічні норми.
Отже, роль культури є не просто важлива, вона – вирішальна. Даний постулат виступає методологічною засадою нашого наукового дослідження.
2. Визначено, що культурна політика – це складна динамічна система взаємодії державної влади, суспільства і культури (як об’єкта цієї політики). Культурна політика демократичної держави є діяльністю, що передбачає формування концептуальних уявлень про місце і роль культури в суспільному житті, виявлення пріоритетних цілей розвитку культури, створення відповідних програм розвитку культури, реалізацію програм за допомогою розподілу різних видів ресурсів.
Головним завданням культурної політики є збереження, відродження і розвиток життєвого потенціалу національної культури.
Основними складовими культурної політики є мета, завдання, принципи, об’єкти, суб’єкти, змістовне наповнення та інструментарій забезпечення.
Системність культурної політики виходить зі здатності з успіхом функціонувати в соціальному середовищі, адекватно відповідати багатоальтернативності нашого суспільного буття і реагувати на спектр нових можливостей, взаємодіяти з іншими системами. Успішне функціонування культурної системи породжує численні обслуговуючі, вторинні системи, що створює цілу ієрархію, до якої входить добре налагоджений у рамках системи інформаційний, кадровий, фінансовий обмін, утворення нових зв’язків, елементів зі своїми локальними цілями та засобами їх досягнення.
3. З’ясовано, що зарубіжний досвід державного регулювання сфери культури представлено низкою моделей: американською, британською, французькою та іншими. Зокрема, здійснена в дисертації оцінка закордонних моделей державної політики у сфері культури дозволила розробити рекомендації щодо використання позитивних елементів кожної моделі в державному регулюванні української культури. Виділено спільні риси системи законодавчих і виконавчих механізмів зазначених моделей, а саме:
– господарсько-правова самостійність більшості культурно-мистецьких закладів, відмова держави від адміністрування у взаєминах з культурною сферою;
– відмова від утримання закладів, колективів, інституцій, лише фінансова допомога конкретним культурним проектам, де некомерційним (культурним, освітнім, релігійним) організаціям забезпечується пільговий режим господарювання, а державна підтримка, як правило, не є стовідсотковою;
– законодавче й економічне (через податкові пільги тощо) стимулювання недержавної підтримки культури, сприяння виникненню й розвитку мережі недержавних організацій (фундацій, агентств, мистецьких спілок), основна мета яких полягає в підтримці та розвитку культури.
Водночас існуючі моделі культурної політики також мають свої недоліки, і запровадження якоїсь однієї із них повинно здійснюватись з урахуванням особливостей історико-культурної спадщини та тенденцій сучасного розвитку культури в Україні.
4. Аналіз законодавчого забезпечення здійснення культурної політики в України показав, що причина недосконалості правової бази – в її нецілісності та розмитості.
Національне культурне законодавство є тим полем наукової і практичної діяльності, на якому можна запроваджувати найкращі моделі функціонування культурної політики, створені розвиненими країнами, міжнародною правовою наукою і практикою.
Національне законодавство у сфері культури – інструмент суспільного розвитку в умовах глобальних культурних трансформацій. Вплив сучасних глобалізаційних процесів на творчість, виникнення й розвиток культурної індустрії, культурну спадщину, захист авторських прав та громадських інтересів у вік кіберкультури вимагає трансформації національного законодавства таким чином, щоб воно було здатним забезпечити інтереси громадян відповідно до вимог сучасного суспільного розвитку.
Ключовою для виведення культурної сфери з глибокої кризи є проблема реформування законодавчої бази культури, оскільки інші шляхи (зміни в адміністративних механізмах, істотне збільшення бюджетного фінансування) є або безперспективними, або нереальними в сучасних умовах. Головною метою такої правової реформи має бути створення значно сприятливіших умов господарювання для закладів культурної сфери всіх форм власності, а також нових механізмів фінансової підтримки культури. Надзвичайно потрібним є також створення режиму здорового протекцiонiзму щодо вітчизняної культури, який включав би пільгові ставки ПДВ на національну культурно-мистецьку продукцію, введення квот для національної аудiо- та вiдеопродукцiї на електронних ЗМI тощо, аби забезпечити їх конкурентоспроможність.
Принциповим моментом є також визначеність векторів державної політики на концептуальному рівні, їх закріплення у відповідних нормативно-правових актах. Причому саме теоретико-прикладні та методичні розробки мають стати основою відповідних державних програмних юридичних документів – це дозволить забезпечити взаємозв’язок науки та практики, що є ключовою складовою ефективності. З метою визначення стратегічних цілей та пріоритетів культурної політики й захисту національно-культурного простору держави необхідно розробити та прийняти у статусі закону Концепцію культурної політики України.
5. Розкрито інституційні та фінансово-економічні засади реалізації державної політики у сфері культури України. Зокрема, визначено коло основних суб’єктів культурної політики з врахуванням змін, зумовлених проведенням адміністративної реформи в Україні в 2010 – на початку 2011 рр. Обґрунтовано необхідність подальшої децентралізації державного регулювання сфери культури.
Активізація культурно-мистецького життя країни, на думку автора дослідження, не лише матиме позитивні соціо-економічні наслідки для країни в цілому, а й сприятиме консолідації українського суспільства.
6. Виявлено основні недоліки (фінансування за залишковим принципом, відсутність усвідомлення важливості культури на рівні стратегічного менеджменту, декларативність законодавчої бази) і проблеми (захист національно-культурного простору в умовах глобалізації, концептуальна і програмова невизначеність культурної політики на різних рівнях управління, неуніфікованість процедур надання культурних послуг, низький рівень матеріально-технічного та кадрового забезпечення тощо).
Аналіз процесів, які проходили протягом останніх років у галузі культури, дав можливість окреслити коло найбільш актуальних проблем і питань, а також визначити шляхи підтримки позитивних тенденцій і подолання кризових явищ.
7. Розроблено практичні рекомендації щодо напрямів оптимізації механізмів організаційного, правового та фінансового забезпечення державного регулювання розвитку сфери культури.
Зокрема, обґрунтовано, що сучасна модель культурної політики держави має ґрунтуватися на усвідомленні багатовимірності сфери культури, її національно-духовної та інноваційно-економічної складових, що надасть можливість максимально розкрити культуротворчий потенціал становлення української національної ідеї.
В цьому контексті, на нашу думку, необхідна маркетингова переорієнтація державного управління в Україні, в тому числі у сфері культури. Для державного управління маркетинг дає не просто нові методи аналізу та способи вирішення проблем, а й формує практичний інструментарій цілепокладання всієї управлінської діяльності. На особливу увагу заслуговують впровадження принципів людинозбереження та культурозбереження як маркетингових механізмів цілепокладання в соціально-культурній сфері, поширення недержавного комерційного маркетингу, підтримка державно-приватного партнерства, цільових проектів і програм.
Потрібно вдосконалити інституційну базу державної політики у сфері культури (розуміючи культуру в ширшому сенсі, тобто включно із мас-медіа, комерційною дозвіллєвою сферою тощо); насамперед подолати відомчу нескоординованість у рамках виконавчої влади (між центральними і місцевими органами влади, між різними міністерствами і відомствами).
Слід значно піднести рівень інформаційного та аналітичного забезпечення культурної політики шляхом:
– удосконалення галузевої статистики, особливо щодо культурних індустрій і ринку культурних товарів та послуг, ведення моніторингу культурно-дозвіллєвих видатків у сімейних бюджетах громадян тощо;
– активізації наукових пошуків та розширення масштабів аналітичних досліджень у галузі, втілення у практику рекомендацій інформаційно-культурних центрів та громадських організацій;
– посилення контролю за виконанням законодавства у сфері культури, забезпечення прозорості дій держави у сфері культури.
З метою посилення ефективності культурної політики держави також доцільно: 1) реорганізувати Міністерство культури в Міністерство культурної політики та оптимізувати структуру апарату міністерства шляхом злиття тотожних за функціональною спрямованістю структурних підрозділів; 2) здійснити поступовий перехід до політики культурної децентралізації з одночасною промоцією національних культурних цінностей на глобальному рівні; 3) налагодити систему інформаційних зв’язків між управлінськими структурами різних рівнів управління; 4) забезпечити чіткий нормативно-правовий розподіл компетенції органів управління культурою різних рівнів.
З метою запровадження нових інструментів фінансування сфери культури необхідно здійснити наступні заходи:
– запровадити систему змішаного фінансування, яка передбачає програмний принцип формування бюджету в поєднанні із нормативним фінансуванням;
– слід запроваджувати, поряд з уже існуючими, нові механізми фінансування культурних організацій і проектів, зокрема: фінансування культурно-мистецьких проектів на конкурсних засадах (грантові програми), подальший розвиток продюсерської системи, системи культурних інвестицій, залучення недержавних коштів тощо.
Модернізація існуючої системи управління культурною політикою дасть можливість чіткіше збудувати систему державного регулювання розвитку культури на загальнодержавному і регіональному рівнях, уникнути непотрібних дублювань повноважень і сфер компетенцій різних управлінських органів, і, крім того, не фрагментарно, а комплексно вписати культурну політику держави в систему механізмів реформування суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аналітичний звіт Міністерства культури і туризму України за
2009 рік. – К. : МКТ, 2009. – 190 с.
2. Андрєєва Т.О. Теоретичні засади моделювання сучасної культурної політики демократичного суспільства // Т.О. Андрєєва, С.В. Дрожжина [Електронний ресурс]. – Режим доступу : // http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/intelekt/2008_6/15.pdf.
3. Андрущенко В.П. Идеологическая эффективность культуры /
В.П. Андрущенко. – К. : Вища школа, 1988. – 189 с.
4. Андрущенко В. Культура. Ідеологія. Особистість : Методологічно-світоглядний аналіз / В. Андрущенко, Л. Губерський, М. Михальченко. –
К. : Знання України, 2002. – 578 с.
5. Антология исследований культуры. – Т. 1. Интерпретация культуры. – СПб. : Университетская книга, 1997. – 464 c.
6. Арнольдов А.И. Человек и мир культуры : Введение в культурологию / А.И. Арнольдов. – М. : Изд-во МГИК, 1992. – 240 с.
7. Астафьева О.Н. Концептуальные основания культурной политики : от теории к практике / О.Н. Астафьева // Синергетика : будущее мира и России. – М. : Изд. ЛКИ, 2008. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : // http://spkurdyumov.narod.ru/Astaphyeva2.htm.
8. Бакальчук В.О. Етносоціальний вектор культурної політики України : стратегічні пріоритети. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 21.03.01 – гуманітарна і політична безпека держави (філософські науки) / В.О. Бакальчук. – Національний інститут стратегічних досліджень. – К., 2006. – 18 с.
9. Бакальчук В.О. Концептуальні основи культурної політики Ради Європи та ЮНЕСКО / В.О. Бакальчук // Стратегічні пріоритети. – 2008. – № 4 (9). – С. 64–69.
10. Бакальчук В.О. Культурна самобутність як фактор національної безпеки України : гуманітарний аспект / В.О. Бакальчук [Електронний ресурс]. – Режим доступу : // http://www. niisp.gov.ua/vydanna/panorama.
11. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень : проблеми теорії, методології, практики / В.Д. Бакуменко : Монографія. –
К. : Вид-во УАДУ, 2000. – 320 с.
12. Баллер Э.А. Социальный прогресс и культурное наследие /
Э.А. Баллер. – М. : Наука, 1987. – 225 с.
13. Батіщева О.С. Державне управління розвитком національної культури в умовах глобалізації. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 – теорія та історія державного управління / О.С. Батіщева. – Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. – Львів, 2007. – 20 с.
14. Безверхнюк Т.М. Європейські стандарти врядування на регіональному рівні : монографія / Безверхнюк Т.М., Саханенко С.Є., Топалова Е.Х.; за заг. ред. Т.М. Безверхнюк. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2008. – 328 с.
15. Безверхнюк Т.М. Ресурсне забезпечення регіонального управління : теоретико-методологічні засади : монографія / Т.М. Безверхнюк. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2009. – 318 с.
16. Библер В.С. От наукоучения – к логике культуры : Два философских введения в XXI век / В.С. Библер. – М., 1991. – 413 с.
17. Бирженюк Г.М. Основы региональной культурной политики и формирования культурно-досуговых программ / Г.М. Бирженюк, А.П. Марков. – Спб., 1997. – 128 с.
18. Бытие человека в культуре (опыт онтологического подхода) / Е.К.Быстрицкий, В.П. Козловский, С.В. Пролеев, В.А. Малахов; Отв. ред.
Е.К. Быстрицкий; АН Украины. Ин-т философии. – К. : Наук. думка, 1991. –
176 с.
19. Богуцький Ю.П. Українська культура в європейському контексті / Ю.П. Богуцький, В.П. Андрущенко, Ж.О. Безвершук. – К. : Знання, 2007. –
679 с.
20. Бодрияр Ж. Общество потребления. Его мифы и структуры /
Жан Бодрияр; [пер. с фр., посл. и прим. Е.А. Самарской]. – М. : Республика; Культурная революция, 2006. – 269 с.
21. Большая советская энциклопедия. Т. 13. – 3-е изд. – М. : Советская энциклопедия, 1974. – С. 594–597.
22. Бутирська Т.О. Залучення громадськості до реалізації державної політики як перспектива демократичних перетворень у державі /
Т.О. Бутирська // Вісник НАДУ. – 2005. – № 2. – С. 300–305.
23. Бутирська Т.О. Державне будівництво : стан, суперечності, перспективи розвитку в Україні : монографія / Т.О. Бутирська. – К. : Вид-во НАДУ, 2007. – 484 с.
24. Буценко О. Культура як капітал / О. Буценко // Дзеркало тижня. – 2004. – 11 грудня. – № 50.
25. Бюджетний кодекс України : Закон України вiд 21 червня 2001 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2542-14.
26. Виступ Президента України Віктора Януковича на засіданні Громадської гуманітарної ради [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.president.gov. ua/news/17141.html.
27. Вовкун В. Національна культура – і є національна ідея / В. Вовкун // Дзеркало тижня. – 2008. – 19 липня–1 серпня. – № 27.
28. Воронов І.О. Людина і політика : У пошуках гуманістичних альтернатив / І.О. Воронов. – К. : Ґенеза, 2004. – 315 с.
29. Востряков Л.Е. Культурная политика : концепции, понятия, модели / Л.Е. Востряков [Електронний ресурс]. – Режим доступу : // http:// www.cpolicy.ru/analytics/80.html.
30. Всемирный доклад по культуре 2000+ : Культурное многообразие, конфликт и плюрализм / ЮНЕСКО. – М., 2000. – 415 с.
31. Головаха Е.И. Трансформирующееся общество. Опыт социологического мониторинга в Украине / Е.И. Головаха / Ин-т социологии, НАН Украины. – К. : Абрис, 1996. – 143 с.
32. Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства : Україна і світ на зламі тисячоліть : монографія / В.П. Горбатенко. – К. : Видав. центр Академія, 1999. – 240 с.
33. Гринченко С.Н. Культура как системная составляющая человечества / С.Н. Гринченко // Вестник Челябинской государственной академии культуры и искусств. – 2009. – № 3 (19). – С. 55–63.
34. Грицан А.В. Виховання режисера : психофізичний та інтелектуальний тренінги / А.В. Грицан. – К. : Техніка, 2006. – 128 с.
35. Гриценко О. Культурна політика : Концепції й досвід / О. Гриценко : Навч. посіб. – К. : Ін.–т держ. управ. і самовряд. при Кабінеті Міністрів України, 1994. – 60 с.
36. Гриценко О. Економічні проблеми української культури /
О. Гриценко // Культурна політика України. Науково-практ. конф. (Київ,
11–13 квітня 1995 р.) : Збірник матеріалів. – К. : УЦКД Мін-ва культури України, 1995. – С. 12–20.
37. Гриценко О. Культура і влада. Теорія і практика культурної політики в сучасному світі / О. Гриценко. – К. : УЦКД, 2000. – 228 с.
38. Гриценко О. Пророки, пірати, політики і публіка. Культурні індустрії й державна політика в сучасній Україні / О. Гриценко, В. Солодовник. –
К. : УКЦД, 2003. – 168 с.
39. Гриценко О. Українська культура і європейська інтеграція /
О. Гриценко О., Н. Гончаренко, Є. Мягка // Збірник аналітичних матеріалів до Всеукраїнської науково-практичної конференції «Художньо-освітній простір України в контексті новітньої історії». – К. : УЦКД, 2007. – 99 с.
40. Грицяк І.А. Європейське управління : теоретико-методологічні засади / І.А. Грицяк : Моногр. – К. : Вид-во «К.І.С.», 2006. – 398 с.
41. Грицяк І.А. Особливості європейського управління на національному рівні : методичний аспект / І.А. Грицяк // Стратегічні пріоритети. – 2007. –
№ 1 (2). – С. 165–172.
42. Груздова К.Є. Про практику впровадження міжнародного досвіду в державне регулювання сфери культури на початку ХХІ століття / К.Є. Груздова [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: //nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Dtr.../DerzUpr_01_2009_Gruzdova.pdf.
43. Гуманітарна політика Української Держави в новітній період : Монографія / За ред. С.І. Здіорука. – К. : НІСД, 2006. – 403 с.
44. Гуревич П.С. Культурология / П.С. Гуревич : Учебник. – 4-е изд., стереотипное. – М. : Гардарики, 2003. – 280 с.
45. Гусельцева М.С. Категория культуры в психологии и гуманитарных науках / М.С. Гусельцева // Вопросы психологии. – 2006. – № 4. – С. 3–14.
46. Декларації принципів міжнародного культурного співробітництва ООН [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=995_067.
47. Декларація Мехіко щодо політики у сфері культури // ЮНЕСКО. Культура. –1984. – № 3.– С. 75-84.
48. Демин Л.В. Взаимодействие культур и проблема взаимных культурних влияний / Л.В. Демин : Учебное пособие. – М. : Изд-во РУДН, 1999. – 175 с.
49. Державна підтримка національних театрів – без підтримки [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/printable_ article/1468962.
50. Державне управління в Україні : наукові, правові, кадрові та організаційні засади : навч. посіб. / [Н.Р. Нижник (заг. ред.), В.М. Олуйко
(заг. ред.)]. – Л. : Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2002. – 352 с.
51. Державне управління в Україні : централізація і децентралізація : монографія. / [за заг. ред. Н.Р. Нижник ; кол. авт. : В.Б. Авер’янов, І.А. Грицяк, С.Д. Дубенко та ін.]. – К. : Вид-во УАДУ, 1997. – 487 с.
52. Дзвінчук Д. Освіта в історико-філософському вимірі : тенденції розвитку та управління / Д.І. Дзвінчук : Монографія. – К. : ЗАТ Нічлава, 2006. – 378 с.
53. Дзвінчук Д.І. Проблеми спрямованості розвитку українського суспільства та її вплив на формування ціннісних орієнтацій української молоді / Д.І. Дзвінчук, В.І. Малімон // Нова парадигма. Журнал наукових праць. – 2005. – Вип. 49. – С. 16–23.
54. Дзоз В.О. Гуманітарна політика України : проблеми формування та реалізації (соціально-філософський аналіз) / В.О. Дзоз. – К. : Знання України, 2006. – 316 с.
55. Дзюба І. Проблеми культури в незалежній Україні / І. Дзюба // Пам’ятки України. – 1997. – № 2. – С. 16–29.
56. Дзюба І.М. Між культурою і політикою / І.М. Дзюба. – К. : Сфера, 1998. – 254 с.
57. Дзюба І.М. Глобалізація і майбутнє культури / І.М. Дзюба // Культурологічна думка. – 2009. – № 1. – С. 27–33.
58. Договор об учреждении Европейского Сообщества [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.fictionbook.ru/ru/author/evropeyiskiyi soyuz.
59. Дослідження проблем трансформації культурної сфери та шляхів реалізації ключової ролі культури в соціально-економічному розвитку сучасної України. Аналітичний огляд і рекомендації / За ред. О. Гриценка [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.culturalstudies.in.ua/zv_2009-10.php.
60. Дослідження проблем узгодження законодавчої бази культури України із законодавством для сфери культури Європейського Союзу / За ред. О. Гриценка [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.culturalstudies.in. ua/2008_zv1_menu.php.
61. Драгичевич–Шешич М. Культура : менеджмент, анимация, маркетинг / М. Драгичевич–Шешич, Б. Стойкович. – Новосибирск : Тигра, 2000. – 227 с.
62. Дрожжина С.В. Культурна політика як проблема сучасного соціокультурного процесу. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – Соціальна філософія і філософія історії / С.В. Дрожжина. – Донецький національний університет, Донецьк, 2004. – 23 с.
63. Дрожжина С. Культурна політика сучасної полікультурної України : соціально-філософський та правовий аспекти : монографія / С. Дрожжина. – Донецьк : ДонДУЕТ, 2005. – 151 с.
64. Друк Ю.Я. Зміст та основні складові модернізації політичної системи України / Ю.Я. Друк // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. ХарРІ НАДУ. – Вип. 1. – Х. : Магістр, 2008. – С. 78–87.
65. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии / Э. Дюркгейм; пер. с фр. А.Б. Гофмана. – М. : Наука, 1991. – 431 с.
66. Евменова Л.А. Теоретические основы рационализации регулирования деятельности субьектов хозяйствования сферы культуры /
Л.А. Евменова [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://elibrary.ru/contents.asp?issueid=546574&selid=11846766.
67. Европейское культурное многообразие и самобытность [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.echr.ru/coe/activity/800_europeans_13.htm.
68. Ерасов Б.С. Социальная культурология / Б.С. Ерасов : уч. пособие для студ. вузов / Б.С. Ерасов. – 3-е изд. – М. : Аспект-Пресс, 2000. – 591 с.
69. Ерёмин В.И. Закон синархии В. Шмакова – философская основа социогенетики / В.И. Ерёмин // Социогенетические основания трансформации общества. – Кострома, 2004. – C. 129–133.
70. Есаков В.А. Характер, цели, задачи и методы управления отраслью культуры в современных условиях / В.А. Есаков [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rosavetrov.ru/uroven_2/konferencia/esakov.htm.
71. Європейська культурна конвенція. Париж, 19 грудня 1954 р. // Збірка договорів Ради Європи (укр. версія) / Рада Європи. – К. : Парламент. вид-во, 2000. – С. 229–233.
72. Європейська хартія регіональних або міноритарних мов [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.city-adm.rv.ua/RivnePortal/ukr/ehrm.doc.
73. Жидков В.С. Культурная политика России : теория и история /
В.С. Жидков, К.Б. Соколов : Учеб. пособие для вузов. – М. : Академический Проект, 2001. – 592 с.
74. Жулинський М.Г. Який дефіцит загрозливіший : енергоносіїв чи духовної енергії? / М.Г. Жулинський // Сучасність. – 1999. – № 3. – С. 79–89.
75. Жулинський М.Г. Стенографічний виклад привітання учасникам конференції / М.Г. Жулинський // Культурна політика України у контексті світових трансформаційних процесів : Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. / Заг. ред. В.П. Подкопаєв, В.Г. Чернець. – К. : ДАККіМ, 2001. – С. 8–12.
76. Загальна декларація прав людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=995_015.
77. Задихайло О.А. Організація управління культурою в Україні (адміністративно-правовий аспект). Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право / О.А. Задихайло. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2006. – 19 с.
78. Заключна декларація П’ятого (розширеного) Міністерського колоквіуму за проектом Ради Європи STAGE [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_691.
79. Захаров А.С. Изменения культуры государственного управления в информационном обществе / А.С. Захаров // Вестник ТГУ. – 2011. – Вип. 1 (93). – С. 61–67.
80. Зварич І.Т. Етнополітика в Україні : регіональний контекст /
І.Т. Зварич. – К. : Дельта, 2009. – 320 с.
81. Здіорук С.І. Стратегічні аспекти національно-культурної політики України : Препринт. / С.І. Здіорук, Б.О. Парахонський, О.Л. Валевський. – К., 1995. – 77 с.
82. Зеленцова Е.В. От творческих индустрий – к творческой экономике / Е.В. Зеленцова // Управленческое консультирование. – 2009. – № 3. –
С. 190–199.
83. Зелінська Г.О. Регіональні особливості формування, оцінювання та використання людського капіталу. Монографія / Г.О. Зелінська, У.Я. Садова, Я.С. Витвицький; за ред. М.О. Данилюка. – Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2006. – 124 с.
84. Зубкова А.В. Синергетические эффекты культурной глобализации : философско-методологические аспекты. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата философских наук / А.В. Зубкова. – Белгород, 2008. – 24 с.
85. Зуев С.Э. Культурные индустрии в условиях глобализации /
С.Э. Зуев, А.А. Васецкий // Управленческое консультирование. – 2010. – № 1. –
С. 76–89.
86. Ігнатченко І.Г. Форми та методи державного управління культурою в Україні. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право / І.Г. Ігнатченко. – Х., 2009. – 20 с.
87. Ідея культури : виклики сучасної цивілізації / Є.К. Бистрицький,
С.В. Пролеєв, Р.В. Зимовець. – К. : Альтерпрес, 2003. – 192 с.
88. Ижикова Н. Антропологическое измерение социокультурной политики / Н. Ижикова // Власть. – 2009. – № 8. – С. 24–27.
89. Ионин Л.Г. Социология культуры : путь в новое тысячелетие : учеб. пос. / Л.Г. Ионин. – М. : Логос, 2002. – 431 с.
90. Каган М.С. Философия культуры / М.С. Каган. – Спб. : Лань, 1996. – 456 с.
91. Карлова В. Формування і здійснення регіональної культурної політики / В. Карлова // Збірник наукових праць УАДУ / За заг. ред.
В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К. : Вид-во УАДУ, 1999. – Вип. 2. – С. 348–353.
92. Карлова В.В. Державна політика у сфері культури: сутність та особливості реалізації в сучасних умовах. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 – теорія та історія державного управління / В.В. Карлова. – Українська Академія державного управління при Президентові України. – К., 2003. – 17 с.
93. Карлова В. Політика держави у сфері культурного розвитку /
В. Карлова // Управління соціальним і гуманітарним розвитком : навчальний посіб. / Авт. кол. : В.А. Скуратівський, В.П. Трощинський та ін.; за заг. ред. В.А. Скуратівського, В.П. Трощинського : у 2 ч. – К. : НАДУ, 2010. – Ч. 2. –
С. 48–87.
94. Кастельс М. Информационная эпоха : экономика, общество и культура / М. Кастельс. – М. : ГУ ВШЭ, 2000. – 608 с.
95. Киричук О. Вдосконалення механізмів фінансування культурно-мистецької діяльності в Україні / О. Киричук, Л. Максим`як // Ефективність державного управління. Збірник наукових праць. – 2008. – Вип. 14/15. –
С. 277–284.
96. Кирюшко М. Поліваріативність розвитку культури як суспільна цінність в ХХІ ст. / М. Кирюшко // Наукові записки ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса. – 2010. – Вип. 5. (49). – С. 309–320.
97. Кіндзерський С.А. Державне управління в гуманітарній сфері регіону України : стан та тенденції розвитку. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління / С.А. Кіндзерський. – Національна академія державного управління при Президентові України. –
К., 2006. – 18 с.
98. Клейнер Я.С. Механізми державного управління : підходи до визначення / Я.С. Клейнер // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами : зб. наук. праць Донецького державного університету управління. – Донецьк, 2007. – Т. VIII. Вип. 90. Cерія «Державне управління». – С. 337–346.
99. Ковальчук Т. Роль і місце культурної політики Європейського Союзу у процесі європейського будівництва / Т. Ковальчук // Віче. – 2008. – № 1. –
С. 49–50.
100. Кольбер Ф. Маркетинг у сфері культури та мистецтв / Ф. Кольбер та інші. – Львів : Кальварія, 2004. – 240 с.
101. Компанією GfK Ukraine було проведено дослідження українського Інтернету [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.uami.org.ua/ua/events/news/100.html.
102. Конвенция об охране и поощрения форм культурного разнообразия. – Париж : ЮНЕСКО, 2005. – 20 с.
103. Конституція України – основний закон суспільства, держави, людини : Наук.-мет. рекомендації / І.Ф. Надольний, В.Г. Кремень, С.Г. Рябов,
С.Д. Дзюбик, В.А. Ребкало, В.А. Скуратівський. Н.Р. Нижник. – 2-е вид. – К. : Вид-во УАДУ, 1998. – 223 с.
104. Концепція гуманітарного розвитку України : Проект. – К. :
ДП Друкарня Державного управління справами, 2008. – 35 с.
105. Концепція державної культурної політики України (Основні положення) // Культура і життя. – 1995. – № 3. – С. 1–2.
106. Концепція державної цільової програми інноваційного розвитку української культури на 2009–2013 рр. : Проект [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www. mincult. kmu.gov.ua.
107. Копацкая С.А. Формирование культурной политики как фактора регионального развития. Автореферат дисертации на соискание ученой степени доктора экономических наук / С.А. Копацкая. – Спб., 2009. – 39 с.
108. Копієвська О.Ф. Культурна функція держави як предмет наукового аналізу / О.Ф. Копієвська [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: //www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vdakk/2010_1/27.pdf.
109. Костенко Л. Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала / Л. Костенко. – К. : Вид. дім КМ Academia, 1999. – 32 с.
110. Костенко О. Роль суспільних наук у соціальному оновленні країни / О. Костенко // Вісник НАН України. – 2010. – № 5. – С. 28–32.
111. Костина А.В. Куда история влечет культуру? / А.В. Костина,
А.Я. Флиер // Вестн. Челяб. гос. акад. культуры и искусств. – 2009. – № 4. –
С. 27–37.
112. Костина А.В. Три типа культуры – три функциональные стратегии жизнедеятельности / А.В. Костина, А.Я. Флиер // Вестн. Челяб. гос. акад. культуры и искусств. – 2009. – № 2. – С. 23–36.
113. Костиря І. Поняття «управління культурою» в світлі сучасних політологічних досліджень І. Костиря [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2010_35/.../P10_doc.pdf.
114. Кравченко М.В. Формування та впровадження нової парадигми соціальних цінностей українського суспільства (управлінський аспект) /
М.В. Кравченко : Монографія. – К. : УАДУ, 2001. – 196 с.
115. Кравченко О.В. Культурологічна парадигма державної культурної політики України / О.В. Кравченко [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Kis/2010_2/22.pdf.
116. Краснодембський З. На постмодерністських роздоріжжях культури / З. Краснодембський; пер. з пол. Р. Харчук. – К. : Основи, 2000. – 196 с.
117. Кримський С. Під сигнатурою Софії / С. Кримський. – К. :
КМ Академія, 2008. – 367 с.
118. Кримський С.Б. Культура розкриває внутрішню безмежність людини / С.Б. Кримський // Культурологічна думка. – 2009. – № 1. – С. 18–26.
119. Кубаєвський М. Життя і культура : проблема взаємозв’язку /
М. Кубаєвський, С. Лук`яненко // Вітакультурний млин. – 2006. – Модуль 4. – С. 19–24.
120. Кузеванова А.Л. Понятие «культура» : традиции понимания и концептуальный выбор / А.Л. Кузеванова [Електронний ресурс]. – Режим доступу : ftp://lib.herzen.spb.ru/text/kuzevanova_10_56_192_197.pdf.
121. Культура : Ілюстрована енциклопедія України / Мирослав Попович. – К. : Вид-во «Балтія-Друк», 2009. – 182 с.
122. Культура и искусство за рубежом / В.И. Карпушин, О.К. Красулина и др. – М. : РГАСНТИ, 1988.
123. Культурна політика в Україні. Аналітичний огляд / За редакцією
О. Гриценка. – К. : УЦКД, 2007. – 160 с.
124. Культурная интеграция Европы : образец для прагматиков и предостережение для простаков [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rau.su/observer/N08_93/016.HTM.
125. Культурная политика в Европе : выбор стратегии и ориентиры : сб. материалов / Под ред. Е.И. Кузьмина, В.Р. Фирсова. – М. : Либерия, 2002. –
240 с.
126. Культурология : Учебное пособие для студентов высших учебных заведений / Под науч. ред. Г.В. Драча. – Ростов-на-Дону : Изд-во Фенікс, 1999. – 576 с.
127. Лазор О.Д. Місцеве управління : поняття, терміни, визначення : слов.-довід. / О.Д. Лазор, О.Я. Лазор. – 3-є доп. навч.-наук. вид. – К. : Дакор, 2006. – 352 с.
128. Лазор О.Д. Інституціоналізація публічної самоврядної влади в Україні : моногр. / О.Д. Лазор. – Л. : ЛРІДУ НАДУ, 2009. – 440 с.
129. Лалл Дж. Мас-медіа, комунікація, культура : глобальний підхід / Джеймс Лалл; Пер. з англ. : О. Гриценко та ін.; За ред. : О. Гриценко та
Н. Гончаренко. – К. : К.І.С., 2002. – 264 с.
130. Лахижа М. Методологічні аспекти вивчення феномену модернізації публічної адміністрації посткомуністичних країн / М. Лахижа [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/Portal/soc_gum/pubupr/2011-1/doc/1/03.pdf.
131. Лєбєдєва Я. Інституційно-правова основа розбудови європейського мультикультурного простору / Я. Лєбєдєва [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Pubupr/2010/2010-34/doc/.../11.pdf.
132. Литовченко Л. Проблемні питання конституційно-правового регулювання охорони культурної спадщини в Україні / Л. Литовченко // Право і суспільство. – 2010. – № 1. – С. 16–24.
133. Ліпенцев А. Дослідження організаційної культури : теоретичні та методологічні аспекти / А. Ліпенцев // Демократичне врядування. Науковий вісник. – 2010. – Вип. 5. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.lvivacademy.com/visnik5/fail/+Lipentsev.pdf.
134. Лісовий В. Культура – ідеологія – політика / В. Лісовий. – К. : Вид-во О. Теліги, 1997. – 352 с.
135. Логунова Л. Семиосфера культуры как стратегический управленческий ресурс / Л. Логунова // Государственное управление. Электронный вестник. – 2008. – Вип. 16. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://e-journal.spa.msu.ru/16_2008Logunova.html.
136. Мазак А. Становлення громадянського суспільства та завдання удосконалення діяльності місцевих органів управління освітою / А. Мазак // Вісн. УАДУ. – 2002. – № 1. – C. 185–189.
137. Малиновский Б.К. Научная теория культуры = Scientific Theory of Culture / Пер. И.В. Утехин. – 2-е изд. испр. – М.: ОГИ (Объединенное Гуманитарное Издательство), 2005. – 184 с.
138. Малімон В.І. Культурна політика держави як «відгук» на «виклики» сучасних просторово-часових модусів життя / В.І. Малімон // Збірник наукових праць НАДУ. – 2006. – Випуск 2. – К. : Видавництво НАДУ, 2006. – С. 326–335.
139. Малімон В.І. Культурна безпека особистості як мета культурної політики держави / В.І. Малімон // Вісник НАДУ. – 2006. – № 4. – С. 222–228.
140. Малімон В.І. Проблеми державно