ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СТАЛИМ РОЗВИТКОМ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

Короткий опис

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

БАЛАШОВ АНАТОЛІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 351.84/65.050.2

ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СТАЛИМ РОЗВИТКОМ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

25.00.02 – механізми державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Науковий консультант
Огаренко Віктор Миколайович,
доктор наук з державного управління, професор

ЗАПОРІЖЖЯ – 2010

ЗМІСТ
ВСТУП
4
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІН-НЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ КРАЇНИ 13
1.1. Сучасні парадигми територіального розвитку країни 13
1.2. Основні закономірності, принципи й завдання регіонального управ-ління 31
1.3. Формування моделі управління регіоном 60
Висновки до розділу 1 70
РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ КЛЮЧО-ВИХ ІНСТРУМЕНТІВ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІ-ЗМУ УПРАВЛІННЯ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ 72
2.1. Особливості організаційних структур управління й форм координа-ції регіонального розвитку 72
2.2. Науково-методичні засади розробки й реалізації стратегії розвитку регіону 91
2.3. Організаційно-економічні аспекти становлення регіональної іннова-ційної системи 109
2.4. Регіональна політика Європейського Союзу 130
Висновки до розділу 2 136
РОЗДІЛ 3. ФОРМУВАННЯ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ В ДЕРЖАВ-НОМУ УПРАВЛІННІ СТРУКТУРНИМИ ПЕРЕТВОРЕННЯМИ В РЕ-ГІОНАХ 138
3.1. Координація й регілювання структурної пербудови регіонального господарства 138
3.2. Оптимізація умов активізації масштабної інвестиційної діяльності в регіоні 148
3.3. Модернізація регіональної ринкової інфраструктури 156
Висновки до розділу 3 202
РОЗДІЛ 4. ФОРМУВАННЯ МОДЕЛІ СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ РЕ-ГІОНІВ УКРАЇНИ 203
4.1. Стратегія розробки моделі суспільного розвитку України 203
4.2. Оцінювання регіональних диспропорцій суспільного розвитку 217
4.3. Розвиток сільських територій України в контексті формування сус-пільного розвитку 226
Висновки до розділу 4 234
РОЗДІЛ 5. МЕХАНІЗМИ СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ СТІЙКОГО РО-ЗВИТКУ РЕГІОНІВ 236
5.1. Сутність і механізми становлення системи управління сталим розви-тком на регіональному рівні 236
5.2. Планування сталого розвитку на регіональному рівні 252
5.3. Використання показників сталого розвитку на регіональному рівні 266
5.4. Технологічний аспект екологізації управління сталим розвитком на регіональному рівні 276
Висновки до розділу 5 282
ВИСНОВКИ 284
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 292

ВСТУП

Актуальність дослідження. Соціально-економічні перетворення, що відбуваються в Україні в нових умовах суспільного прогресу, зумовлюють необхідність осмислення закономірностей суспільного відтворення, критичного підходу до стереотипів, які лежать в основі загальнотеоретичних постулатів, визначення зв’язків і залежностей між різними ланками національної економіки, чинників і механізмів регулювання розвитку регіонів.
Переважна більшість досліджень, які стосуються теоретичного забезпечен-ня державного управління регіональним розвитком України, проводилося і про-водиться у теперішній час виокремлено у двох наукових напрямках: державного управління та регіоналістики. Виходячи з цього, одним з найважливіших науко-вих завдань на сьогодні є синтез наукових концепцій і визначення теоретико-методологічних і науково-прикладних засад формування механізмів державного управління сталим розвитком регіонів України. Існує потреба у додаткових роз-відках у сфері методологічного забезпечення науки та практики державного управління, поглибленому теоретичному дослідженні, уточненні та з’ясуванні співвідношення понять, деталізації цілей та принципів регіонального розвитку, розробленні дійових державних механізмів ефективного управління сталим роз-витком регіонів та удосконаленні системи управління державою у просторовому аспекті.
Методології побудови системи державного управління, в тому числі, у сфері розвитку регіональних та субрегіональних соціально-економічних систем різних рівнів, присвятили свої фундаментальні праці В.Б. Авер’янов, Б.І. Адамов, О.Ю. Амосов, Г.В. Атаманчук, В.М. Бабаєв, В.Д. Бакуменко, С.О. Біла, Т.О. Безверхнюк, В.В. Дорофієнко, А.О. Дєгтяр, В.Б. Дзюндзюк, О.М.Іваницька, В.Ю. Керецман, В.А. Козбаненко, І.Б. Коліушко, С.П. Коломийцев, О.Б. Коротич, О.І. Крюков, В.С. Куйбіда, О.Я. Лазор, Г.І. Леліков, В.В. Мамонова, В.М. Мартиненко, О.А. Машков, А.Ф. Мельник, А.В. Мерзляк, О.Г. Мордвінов, С.П. Мосов, Г.С. Одінцова, С.Є. Саханенко, В.М. Селіванов, О.В. Скрипнюк, Ю.П. Сурмін, В.В. Токовенко, В.В. Тертичка, В.В. Цвєтков, Ю.О. Чернецький, Ф.І. Шамхалов, Ю.П. Шаров та інші відомі вчені.
Вагомий внесок у формування наукових засад управління регіонами країни, розробки та здійснення регіональної політики, виявлення особливостей державної регіональної політики та політик регіонів, окреслення їх суб’єктів та об’єктів зробили такі провідні науковці, як Е.Б. Алаєв, О.І. Амоша, Г.В. Балабанов, П.Т. Бубенко, З.С. Варналій, С.Г. Галуза, З.В. Герасимчук, А.П. Голіков, Г.К. Губерна, М.І. Долішній, Л.М. Зайцева, Ю.М. Іпатов, Б.Т. Кліяненко, В.С. Кравців, О.П. Крайник, Н.Г. Кузнецов, Л.М. Кузьменко, А.Г. Мазур, Т.С. Максимова, В.В. Мамонова, А.С. Маршалова, С.А. Мельник, І.Р. Михасюк, Н.А. Мікула, Ю.В. Наврузов, О.С. Новоселов, В.І. Нудельман, Н.В. Павліха, В.І. Павлов, В.А. Поповкін, С.А. Романюк, В.К. Симоненко, Д.М. Стеченко, Г.Ф. Столбов, Л.Л. Тарангул, С.Г. Тяглов, В.М. Ходачек, Л.Г. Червова, М.Г. Чумаченко, Б.М. Штульберг, М.Д. Янків та інші.
Однак, враховуючи складність та багатоаспектність проблеми, значне число завдань щодо теоретико-методологічного забезпечення державного управління сталим розвитком регіонів України та побудови відповідних державних механізмів лишається невирішеними або недостатньо розробленими, що свідчить про актуальність проведення подальших досліджень у цьому напрямку.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження були отримані в межах теми Класичного приватного університету “Механізми державного управління об’єктами та процесами ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0109U002113) та Комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України “Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації 0200U004103). Роль автора полягає в виділенні регіональних програм розвитку за класифікаційними ознаками та визначення рівнів та видів регіональної політики щодо сільських територій.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є роз-роблення цілісної концепції державного управління сталим розвитком регіонів України, формування теоретико-методологічних і науково-прикладних засад удосконалення комплексного механізму його реалізації.
Досягнення поставленої мети зумовило необхідність розв’язання таких за-вдань:
 узагальнити теоретико-методологічні напрацювання у галузі державного управління регіональним розвитком, уточнити понятійний апарат і виділити від-повідні державні механізми управління сталим розвитком регіонів;
 запропонувати концептуальний підхід до системної реалізації заходів державного управління сталим розвитком регіонів;
 обґрунтувати необхідність розробки моделі стратегічного планування сталого розвитку регіонів України;
 визначити рівні та види державної регіональної політики щодо сільських територій, а також встановити пріоритети заходів підвищення рівня та якості життя сільського населення;
 представити індикатори регіонального соціального розвитку;
 запропонувати системний підхід до побудови моделі регіональної ринко-вої інфраструктури;
 обґрунтувати доцільність використання сценарного підходу в процесі розробки об’єктивного прогнозу розвитку регіонів;
 запропонувати виділення регіональних програм розвитку за класифікацій-ними ознаками;
 узагальнити підходи до методології управління сталого розвитку регіонів через запровадження матриці показників визначення ефективності управління сталим розвитком регіонів.
Об’єктом дисертаційного дослідження є державне управління сталим розвитком регіонів України.
Предметом дослідження обрано теоретичні і методологічні засади форму-вання механізмів здійснення державного управління сталим розвитком регіонів України.
Методи дослідження. Для досягнення визначеної в роботі мети використовувалися методологія науки державного та регіонального управління, сучасна теорія управління, закони діалектики. Було застосовано систему загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, а саме: системний підхід використовувався при дослідженні державного управління у якості цілісної системи, що поєднує усі гілки державної влади, при виділенні різних видів механізмів, що забезпечують здійснення управління державою, при розгляді усього спектру понять державного управління та їх визначення з урахуванням наявного взаємозв’язку; метод аналізу — при дослідженні теоретико-методологічних здобутків українських та закордонних науковців у галузях державного управління та управління регіональним розвитком, законодавчих актів України та Європейського Союзу, виявленні проблем, вирішення яких стало основою для вдосконалення теоретико-методологічних засад державного управління сталим розвитком України; метод синтезу допоміг з’ясувати сутність, зміст та визначити низку понять державного та регіонального управління через поєднання окремих складових, які були виділені під час попереднього критичного аналізу існуючих підходів до їх розуміння; метод зіставлення використано при дослідженні результатів застосування різних методик розрахунку рівнів економічного та соціально-економічного розвитку ре-гіонів України; метод моделювання — при розробці моделей стратегічного пла-нування сталого розвитку регіонів і регіональної ринкової інфраструктури.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у формуванні цілісної концепції державного управління сталим розвитком регіонів України на основі розробки теоретико-методологічного забезпечення наукового дослідження цього суспільного явища та формування механізмів державного управління сталим розвитком регіонів. Положення, що містять наукову новизну, конкретизуються у такому:
уперше:
- розроблено концептуальну модель організаційно-економічного механізму державного управління сталим розвитком регіону, що ґрунтується на: поєднанні теоретико-методологічних засад державного управління і регіоналістики та вклю-чає безпосереднє управління державним сектором регіонального господарства; координацію різних видів діяльності та процесів соціально-економічного розвит-ку регіону; ринкове стимулюванні й регулювання господарської системи регіонів;
- обґрунтовано модель стратегічного планування сталого розвитку регіонів України, процеси якого включають: формування цілей і завдань, аналіз сучасного стану розвитку, визначення основних проблем розвитку, визначення можливих варіантів розвитку, побудова сценаріїв розвитку з всебічним урахуванням зовнішніх і внутрішніх чинників, вибір стратегічних напрямів діяльності й адекватних засобів досягнення цілей;
Удосконалено:
- підхід до визначення рівнів і видів регіональної політики щодо сільських територій, а також пріоритетність заходів підвищення рівня та якості життя сіль-ського населення, які пов’язані з демографічною сферою, станом ринку праці, розвитком соціальної та побутової інфраструктури;
- представлення сукупності індикаторів регіонального соціального розвит-ку, які включають демографічний розвиток; параметри ринку праці; доходи насе-лення; освіту; охорону здоров’я; культуру та відпочинок; транспорт і комунікації; житлово-комунальне господарство; екологічний стан і безпеку життєдіяльності; реальний сектор; фінансовий сектор; інвестиційну діяльність; споживчий ринок і сферу послуг; малий бізнес; організацію соціального діалогу;
- підхід до побудови моделі регіональної ринкової інфраструктури через виділення в її складі чотирьох підсистем: структурної; функціональної; інститу-ційної; нових знань і розвитку; системні характеристики якої включають: цілесп-рямованість, ієрархічність, різнорідність, унікальність, відкритість, самостійність, багатоаспектність, динамічність, багатокритерійність;
- понятійний апарат державного управління регіональним розвитком шля-хом надання взаємоузгоджених та концептуально вивірених визначень таким термінам зокрема, як “регіон”, “державна регіональна політика”, “державне управління регіонами”, “система регіонального управління”, та уведення низки нових понять, а саме: “державне регіональне управління”, “сталий розвиток”, “структурна перебудова”, “регіональна ринкова інраструктура”, “соціальне партнерство” тощо.
Набуло подальшого розвитку:
- використання сценарного підходу в процесі розробки об’єктивного про-гнозу розвитку регіонів, виходячи із системного аналізу природно-ресурсного, виробничого, науково-технічного, інвестиційного, фінансового, трудового потенціалів, ринкової кон’юнктури, демографічної ситуації, стану економіки й соціальної сфери, можливих змін цих факторів у перспективі;
- виділення регіональних програм розвитку за класифікаційними ознаками, що включають рівень програми, територіальну належність, цільову спрямованість і зміст, проблеми, які вирішуються, галузева належність програми, ступінь спеціалізації, період дії та джерела фінансування, виявлення впливу їх значень на сталий розвиток регіонів;
- узагальнення підходів до методології управління сталим розвитком регіонів через виділення багаторівневої матриці показників визначення ефективності управління: на першому рівні встановлюють внутрішні показники, до яких належать індикатори якості навколишнього середовища регіону й рівень екологічної свідомості його населення; на другому – показники, які характеризують залежність регіонів від зовнішніх факторів; на третьому – процесуальну складову управління, питомі показники впливу регіону на навколишнє середовище; на четвертому – визначаються абсолютні показники цього впливу.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що наукові висновки та теоретичні положення дисертаційного дослідження переважно доведені до рівня конкретних пропозицій, що робить їх придатними до застосування у практиці державного управління.
Теоретичні та науково-прикладні пропозиції щодо запровадження моделі організаційно-економічного механізму державного управління сталим розвитком регіонів, демократизації механізмів управління сталим розвитком регіонів Украї-ни через їх значну практичну цінність будуть використані при формуванні та реа-лізації державної регіональної політики Міністерством регіонального розвитку та будівництва України (довідка від 20.01.2009 р. № 16/14-31).
Теоретико-методологічні підходи щодо вдосконалення змісту регіональної соціальної політики через сукупність індикаторів регіонального соціального роз-витку були використані у процесі програмування на 2008 рік соціально-економічного розвитку Запорізької, Донецької, Харківської областей відповідними управліннями обласних державних адміністрацій (довідка від 06.07.2008 р. № 01-74/2908), (довідка від 09.04.2008 р. № 07-77/08), (довідка від 14.06.2009 р. № 558/0609).
Рекомендації з побудови моделі регіональної ринкової інфраструктури че-рез виділення в її складі відповідних підсистем були враховані в роботі Торгово-промислової палати Запорізької області (довідка від 21.09.2009 р. № 791/178).
Запропоновані за результатами дисертаційного дослідження елементи сце-нарного підходу в процесі розробки об’єктивного прогнозу розвитку регіонів були прийняті для впровадження у Дніпропетровський обласній державній адміністрації та використані для розроблення програми соціально-економічного розвитку області (довідка від 24.10.2009 р. № 19-10/09).
Теоретичні положення та наукові результати дисертаційної роботи використано в Класичному приватному університеті при розробці основних навчальних модулів для слухачів усіх форм навчання магістерської підготовки, при викладанін навчальних курсів і модулів: „Стратегічне управління”, „Ситуаційний менеджмент”, „Сучасні проблеми державного управління” (довідка впровадження від 28 листопада 2009 р.).
Запропоновані у дисертаційній роботі теоретичні та методологічні підходи, висновки і рекомендації також можуть бути використані у якості підґрунтя для подальших наукових досліджень у галузі державного управління, у тому числі державного управління регіональним розвитком в Україні.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науко-вою працею і містить отримані автором нові результати у галузі державного управління, що розв’язують важливу наукову проблему щодо формування концептуальних засад і теоретико-методологічного забезпечення державного управління сталим розвитком регіонів України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисе-ртаційних досліджень доповідались на міжнародних науково-практичних конгре-сах, конференціях, круглих столах, симпозіумах: “Державне управління та місце-ве самоврядування” (Харків, 2008 р.), “Стратегія реформування системи держав-ного управління на засадах демократичного врядування” (Київ, 2007 р.); “Напрями і моделі трансформації інноваційної діяльності у контексті міжнародної інтеграції” (Донецьк, 2007 р.); “Актуальні проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України” (Харків, 2007 р.); “Тенденції та перспективи розвитку державно-управлінських відносин” (Харків, 2007 р.); “Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій” (Суми, 2008 р.); “Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід” (Київ, 2008 р.); “Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України” (Дніпропетровськ, 2008 р.); “Новый политический цикл: Повестка дня для России” (Москва, 2008 р.); “Інституціональні зміни системи державного управління України в умовах суспільних трансформацій та посилення вимог антикорупційного законодавства” (Запоріжжя, 2009 р.); “Європейські орієнтири муніципального управління” (Київ, 2008 р.); “Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (Київ, 2009 р.); “ДНІ НАУКИ-2008 в Класичному приватному університеті” (Запоріжжя, 2008 р.).
Публікації. Основні наукові результати дисертаційної роботи опубліковані в 41 публікації, в тому числі одноосібна монографія і 27 статей у наукових фахо-вих виданнях з державного управління. Загальний обсяг публікацій за темою до-слідження (без врахування долі співавторів) – 36,17 обл.-вид. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, п’яти розділів, виснов-ків, додатків і списку використаних джерел. Її повний обсяг становить 320 сторінки і включає 12 рисунків, 11 таблиць, список використаних джерел з 287 найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Дисертаційне дослідження надало можливість отримати нові результати у галузі державного управління, які в сукупності розв’язують важливу наукову проблему щодо формування механізмів державного управління сталим розвитком регіонів України на основі розроблення узгоджених теоретико-методологічних засад наукового вивчення цього суспільного явища та побудови теоретичної моделі організаційно-економічного механізму державного управління сталим розвитком регіонів. Це дозволяє сформулювати такі принципові положення та висновки:
1. Сучасна система регіонального управління повинна задовольняти таким вимогам: здійснювати науково обґрунтоване стимулювання й регулювання розвитку регіону відповідно до загальнодержавної соціально-економічної політики та ринкових умов господарювання; забезпечувати системність, цілісність, збалансованість, внутрішню консолідацію регіонального господарства; формувати гнучкість, адаптивність регіонального господарства й ефективну реалізацію власного специфічного потенціалу; оптимізувати комбінацію чинників розширеного суспільного відтворення на різних його стадіях; координувати процеси структурної перебудови регіонального господарства; сприяти формуванню інноваційної моделі регіональної економіки; інтегрувати соціально-економічні інтереси різних категорій регіонального співтовариства на благо розвитку регіону; стимулювати й підтримувати креативність у всіх сферах життєдіяльності регіонального співтовариства; створювати стратегічне бачення розвитку регіону та організовувати реалізацію стратегічних планів; налагоджувати взаємовигідну міжрегіональну співпрацю; пі-двищувати конкурентоспроможність регіону й активно запроваджувати в систему світогосподарських зв’язків.
2. Нормативно-організаційними механізмами формулювання та реалізації моделі сталого розвитку регіонів є сукупність програмно-проектних документів, які програмують необхідні зміни у межах реалізації цілей управлінської діяльнос-ті органів місцевого самоврядування та державної влади. Узагальнюючим доку-ментом має стати Програма сталого розвитку регіону, значущість якої визнача-ється процедурою затвердження в органах державної влади. Загалом, має бути утверджена спеціальна нормативна база сертифікації вказаних програм на рівні обласних державних адміністрацій та Кабінету Міністрів України, яка поки що відсутня в Україні. При розробці цих програм доцільно використовувати як існу-ючі в країні уніфіковані й апробовані структури, так і новації, запозичені з пере-дового досвіду та розробок науковців. У будь-якому випадку основою програм сталого розвитку регіонів мають бути прогнози розвитку відповідних галузевих комплексів і конкретні механізми їх реалізації на території регіону в контексті до-сягнення цілей сталого розвитку та залучення необхідних для цього інвестиційних ресурсів. Механізмом реалізації програм зазвичай є бізнес-плани й інвестиційні проекти, які ініціюються органами управління чи підтримуються ними після проходження відповідних конкурсних процедур.
3. У програмно-цільовому підході важливе значення має ефективність фун-кціонування й виконання програм. Для виявлення оптимального варіанту програми підходять такі критерії, як мінімум часу реалізації при заданих обмеженнях на ресурси та кінцевих показниках; мінімум витрат на реалізацію при фіксованих кінцевих показниках і часі реалізації; мінімум відхилення кінцевих показників від встановлених нормативів при заданих витратах і часі реалізації. Обмеженість фінансових, матеріальних та інших ресурсів робить неможливою й недоцільною одночасну розробку великої кількості програм. Мова йде, таким чином, про неодмінне ранжирування й відбір найбільш актуальних і перспективних проблем з-поміж потенційних. Вивчення практичної діяльності з програмування у ряді регіонів показує, що в більшості з них переважає зважений, організаційно й економічно обґрунтований підхід до розробки та оцінювання програм. Разом з тим у деяких випадках виявляються окремі недоліки, які узагальнено можна описувати так: перенесення форм і методів державного програмування, прийнятого на державному рівні, без необхідного заломлення на рівень регіону; недостатність нормативних, методичних і організаційно-управлінських основ для науково обґрунтованого програмування; спроби одночасної реалізації великої кількості програм, не підкріплених необхідними матеріальними, технічними й фінансовими ресурсами; дефіцит об’єктивної (незалежної) експертизи програм; нереальність термінів виконання заходів і завершення програм; безсистемність у моніторингу великої кількості програм. Наявність таких недоопрацювань знижує ефективність програмування й не кращим чином позначається на процесах потенційного розвитку регіону. Тому подальше вдосконалення програмування як ефективного інструменту організаційно-економічного механізму регіонального управління є важливим за-вданням регіонів.
4. Стратегічне управління регіоном повинно виходити з певних принципо-вих положень, що передбачають таке: органи управління мають уявлення про те, яких цілей потрібно досягти в майбутньому; основні джерела проблем приховані в зовнішньому середовищі; ключовою складовою стратегічного управління є стратегічне планування; система має здатність своєчасно розпізнавати проблеми, складнощі, загрози; вона має володіти арсеналом засобів для їх вирішення або усунення; управлінська реакція на небезпеки й загрози випереджає їх настання; потенціал системи управління швидко підлаштовується під можливості, що відк-риваються, і нові перспективи.
5. У дисертаційній роботі виокремлено пріоритетні напрями державної по-літики, що спрямована безпосередньо на забезпечення стійкого підвищення рівня та якості життя сільського населення. Серед них: інвентаризація, впорядкування та ефективне впровадження існуючих цільових програм державного стимулювання розвитку сільських територій України з метою гарантування забезпечення їх належного фінансування; створення системи моніторингу демографічної ситуації в сільських територіях та інформаційного забезпечення досліджень у цій сфері, встановлення конкретних пріоритетів та адресних заходів демографічної політики по кожному із сільських регіонів з урахуванням особливостей демографічних показників у регіональному розрізі; поліпшення стану соціального забезпечення пенсіонерів за віком, розвиток системи сервісних служб та спеціалізованих закладів для літніх людей, створення умов для ефективного використання трудового потенціалу людей пенсійного віку в сільській місцевості, з метою зниження рівня демографічного навантаження; здійснення заходів щодо підвищення ефективності управління соціальною сферою та якості соціальних послуг, зокрема шляхом реорганізації та впровадження страхових схем в охороні здоров’я, диверсифікації по-стачальників соціальних послуг; активізація державної політики на ринку праці в сільській місцевості; розробка засобів заохочення інвесторів сільськогосподарських підприємств в інвестуванні в розвиток комунальної й транспортної інфраструктури, соціальної сфери сільських населених пунктів, зокрема у вигляді укладання інвестиційних угод з органами місцевої влади й отримання податкових канікул щодо сплати місцевих податків і зборів; вжиття заходів щодо відновлення та подальшого розвитку соціальної інфраструктури сільських територій.
6. Визначено, що суперечливість процесу формування державної соціальної політики в Україні визначається комплексом проблем, а саме: відсутність системного підходу до формування державних соціальних гарантій, сучасного інструментарію вибору пріоритетів соціальної політики та механізмів її реалізації; недосконалість нормативно-правового забезпечення у сфері соціального захисту, відсутність єдиної системи соціального права; невідповідність заходів соціального забезпечення задекларованим цілям; наявність численних суперечностей у законодавстві України; недостатня міжвідомча координація органів, які беруть участь у формуванні та реалізації соціальної політики; нечіткість розмежування функцій, обов’язків і відповідальності щодо реалізації державних соціальних гарантій між державою та регіонами; нерозробленість системи кількісних і якісних соціальних індикаторів; відсутність адресної системи соціальної допомоги. Визначаючи цілі соціальної регіональної політики, потрібно враховувати не тільки ресурсні, а й інституційні обмеження. Стратегічними орієнтирами політики держави, спрямованої на реформування соціальної політики в Україні, мають бути: поступове підвищення частки заробітної плати в структурі собівартості продукції; сприяння легалізації “тіньових” зарплат; поступове зменшення частки прямого державного фінансування соціальних потреб і підвищення частки фінансування з боку насе-лення на основі збільшення коштів, що надходять до домогосподарств у вигляді заробітної плати, пенсій і різних видів соціальної допомоги; радикальне підви-щення якості і ефективності надання послуг соціальної сфери шляхом диверсифі-кації постачальників послуг соціальної сфери та удосконалення механізмів роз-міщення і реалізації замовлень на надання послуг; реформування системи надання соціальних пільг; впровадження моделі розрахунку соціального бюджету, яка дає змогу обчислювати та прогнозувати соціальні витрати на основі макроекономічних показників, демографічних прогнозів і соціальних нормативів.
7. Перевагами запропонованого переліку індикаторів регіонального соціа-льного розвитку є: цілісність, комплексність і системність, урахування суттєвих взаємозв’язків між параметрами регіонального соціального розвитку; кількісний характер показників, наявність їх в існуючій у країні системі статистичного облі-ку та інформації; стандартизація та уніфікація показників на території країни в частині методики формування, реального наповнення; достатній рівень конкрет-ності та визначеності, що забезпечує можливість отримання кількісної оцінки фа-ктичного стану соціального розвитку регіону; однакова міра важливості показни-ків, що використовуються; універсальність, можливість використання показників не тільки на рівні держави, а й також і для оцінювання стану окремих регіонів; можливість здійснення моніторингу та прогнозування показників, що визначають рівень регіонального соціального розвитку.
8. У процесі функціонування регіональна ринкова інфраструктура об’єктивно потребує вдосконалення, поліпшення розвитку відповідно до ринко-вих вимог і громадських перетворень. Розвиток ринкової інфраструктури висту-пає багатогранним процесом поєднання рутинних, традиційних процесів, видів діяльності і послуг з еволюційними новаціями, модифікацією і прискореною мо-дернізацією, зумовленими соціально-економічним прогресом. Системна модерні-зація регіональної ринкової інфраструктури сприяє структурним перетворенням і всебічному розвитку регіону. Причому, повинна дотримуватися пов’язаність цієї модернізації з розвитком економіки регіону, при якій швидкість оновлення регіональної ринкової інфраструктури не повинна відставати від темпів прогресивних змін у регіоні. Цей взаємозв’язок і взаємозумовленість можуть і повинні розглядатися як одна із сучасних закономірностей збалансованого системного розвитку регіону.
9. Сучасна реформа місцевого самоврядування передбачає максимально можливе наближення органів місцевого самоврядування до населення. Реформа не зможе додати необхідного прискорення соціально-економічного розвитку на місцях, що диктує необхідність подальших перетворень. Так, у програмах соціа-льно-економічного розвитку необхідно передбачити проведення реформ місцевого самоврядування, регіональних і місцевих фінансів, міжбюджетних відносин. Результатом здійснення реформ стане система відносин між органами влади й управління, що включає такі характеристики: чітке розмежування повноважень між рівнями державної влади й місцевого самоврядування, відсутність перехрещення сфер регулювання і втручання влади у рішення інших рівнів влади, що приймаються в рамках власної сфери виняткових повноважень; ефективне функціонування органів місцевого самоврядування; підвищення відповідальності органів виконавчої влади за виконання зобов’язань щодо соціально-економічного розвитку; наявність чітких законодавчих рамок бюджетних відносин між рівнями державної влади, що по можливості виключають довільні неформалізовані розв’язання щодо до нижчих органів влади.
10. Для забезпечення необхідного зростання стратегічного розвитку регіону необхідне оптимальне поєднання різних напрямів організаційно-економічної діяльності. Зокрема, не можна обійти увагою такі напрями: створення умов для пріоритетного зростання галузей так званої нової економіки (знань, інформатизації, комп’ютеризації, сучасних засобів зв’язку, високотехнологічних послуг); сприяння розвитку галузей і компаній, щодо яких прогнозуються високі темпи попиту на їх продукцію (товари, роботи, послуги); створення стимулюючих умов для окремих галузей і компаній з найбільш високою доданою вартістю в обсязі виробництва; антикризові заходи щодо депресивних галузей, підприємств і видів діяльності; підтримка й надійніше інвестування галузей соціальної сфери; розвиток інженерної, дорожньої, транспортної, енергетичної, наукової та ринкової інфраструктури; вдосконалення системи державних закупівель; просування перспективних високотехнологічних проектів і товарів; формування регіональної інноваційної системи й активізація інноваційних процесів;широке залучення інвестицій з різ-них джерел, масштабна диверсифікація видів діяльності, товарів і послуг; струк-турна перебудова регіональної економіки на користь оброблювальних секторів, високотехнологічних галузей і сфери послуг; створення кластерів, різних за зміс-том діяльності, формам, конфігурації, масштабам; комплексний розвиток терито-рій; різнобічна підтримка малого й середнього бізнесу; ефективне використання бюджетних коштів різних рівнів; сприяння підготовці висококваліфікованих кад-рів.
11. Найбільш системною формою переходу державного управління на заса-ди сталого розвитку є розробка та реалізація моделі сталого розвитку регіонів. Вона має враховувати міжнародні стандарти сталого розвитку населених пунктів і вітчизняні нормативні та програмні документи у цій галузі. Аналіз існуючого в Україні досвіду розробки вказаних моделей показує необхідність удосконалення як нормативної бази, так і діяльності органів державного управління та самовря-дування, передусім щодо ініціювання та забезпечення відповідності державній політиці конкретних моделей сталого розвитку. Найбільш перспективним напря-мом подальших досліджень слід вважати розробку диверсифікованих матриць моделей сталого розвитку регіонів залежно від їх класифікаційних особливостей.
12. В рамках прогнозування соціально-економічного розвитку регіону на майбутній період потрібне докладне опрацювання таких важливих питань: обґру-нтування й уточнення цілей, завдань, варіантів, сценаріїв, орієнтирів і параметрів розвитку; врахування об’єктивних тенденцій, процесів, нових передумов суспіль-ного розвитку; ретельне вивчення умови життя населення, врахування запитів, традицій і звичаїв місцевих жителів; виявлення особливостей і перспектив функ-ціонування регіональних ринків: товарів і послуг; сировини; праці; капіталу; засо-бів виробництва; інтелектуальної власності; визначення напрямів і способів здій-снення економічної, структурної, інвестиційної, інноваційної, фінансової й соціальної політики; обґрунтування заходів з підвищення якості життя населення; формування заходів щодо зростання ділової активності населення, підтримки та стимулювання підприємницької діяльності; розроблення заходів зі зміцнення та розширення експертного потенціалу, вдосконалення міжрегіональних і зовнішньоекономічних зв’язків; складання планів дій з поліпшення екологічного стану, захисту навколишнього середовища, підвищення ефективності природокористування; накреслення етапів, термінів і засобів вирішення назрілих проблем; здійснення вибору відповідних для регіону в даних умовах форм і методів управління соціально-економічними процесами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адамов Б.І. Організаційно-економічні основи управління розвитком міст: [Монографія] / Б. І. Адамов. – К.: Грот, 1998. – 215с.
2. Адміністративно-територіальний устрій України: Проблемні питання та можливі шляхи їх вирішення: [Монографія] / С.О. Сивоконь, В.Г. Яцюба, А.П. Заєць та ін.; під заг. ред. В.Г. Яцуби; Секретаріат Кабінету Міністрів Украї-ни. – К.: Б.в., 2003. – 322 с.ін.; Харків : НТУ “ХП”, 2006.
3. Адміністративно-територіальний устрій та сталий розвиток регіону (кон-цептуальні основи та методологія) : Монографія / В.Д. Бабаєв, Л.Л. Товажнянський та ін.; Харків : НТУ “ХП”, 2006.
4. Активізація інноваційної діяльності: організаційно-правове та соціально-економічне забезпечення: [Монографія] / О.І. Амоша, В.П. Антонюк, А.І. Землянкін та ін. / НАН України. Ін-т економіки пром-ті, Донецьк, 2007. – 328 с.
5. Амосов О.Ю. Административно-территориальные преобразования и развитие крупных городов на Украине / О.Ю. Амосов, О.Б. Коротич // Актуальные проблемы управления крупным городом и территориальными сообществами: Сб. науч. статей. – СПб.: Изд-во СЗАГС, 2003. – С. 25-31.
6. Амоша О.І. Стан, тенденції та основні напрямки розвитку соціально-трудових відносин на державному та регіональному рівнях / О.І. Амоша // Социально-экономические аспекты промышленной политики. – Донецк : ИЭП НАН Украины, 2001. – Т.1: Социально-трудовые отношения в современных экономических условиях. – С. 14-24. (9) 4.1
7. Анализ и прогнозирование развития экономики региона // Н.Д. Прокопенко, Ф.Е. Поклонский, А.А. Решетняк и др.; отв. ред. Н.Г. Чумаченко; АН Украины; Ин-т экономики пром-сти. – К.: Наук. думка, 1991. – 228 с.
8. Антонов В. Методологічні підходи щодо оцінки рівня соціально-економічного розвитку регіонів України / В. Антонов // Управління сучасним містом. – 2003. – № 7-9 (11). – С. 51 – 60.
9. Антропов В.В. Социальная защита в странах Европейского Союза. История, организация, финансирование, проблемы / В.В. Атропов. – М. : ЗАО Экономика, 2006. – 271 с. (6) 4.4. зарубіжндосвід
10. Ансофф И. Стратегическое управление: пер. с англ. М.: Экономика, 1989. – С. 239–240.
11. Асаул А.Н. Совершенствование метода многомерной статистической оценки для диагностики инвестиционной привлекательности регионов / А.Н. Асаул, Н.В. Павлиха // Вісник Академії економічних наук України. Науковий щорічник. – Донецьк: ТОВ “Юго-Восток, Лтд”, 2004. – № 1(5) – С. 9 – 15.
12. Атаманчук Г. Методологічні проблеми сучасного державного управлін-ня / Г. Атаманчук // Вісник УАДУ. – 2000. – № 3. – С. 44 – 46.
13. Атаманчук Г.В. Государственное управление (организационно-функциональные вопросы) / Г.В. Атаманчук: Учеб. пособие. – М.: Экономика, 2000. – 302 с.
14. Бабаєв В.М. Управління міським господарством: теоретичні та приклад-ні аспекти: [Монографія] / В.М. Бабаєв. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ, 2004. – 204с.
15. Бабич В.П. Стратегічні напрямки соціально-економічного розвитку України / В.П. Бабич // Стратегія економічного розвитку України: тенденції, пріоритети, перспективи. Вісник Харківського Національного університету ім. В.Н. Каразіна. Економічна серія № 754. – 2006. – С. 3-5.
16. Багров Н.В. Региональная геополитика устойчивого развития / Н. Багров. – К.: Лыбидь, 2002. – 256 с.
17. Базова захищеність населення України (за матеріалами вибіркового со-ціально-демографічного обстеження). – К. : Держкомстат України, 2006. – 45 с. (10) 4.1
18. Баймуратов М.О. Публічна самоврядна (муніципальна) влада в Україні: основні ознаки та особливості // Актуальні питання виконання законів України “Про місцеве самоврядування” в Україні” та “Про місцеві державні адміністра-ції”. – К. – 2003. – С. 348.
19. Бакуменко В. Методологія державного управління: проблеми станов-лення та подальшого розвитку / В. Бакуменко, В. Князєв, Ю. Сурмін // Вісник УАДУ при Президентові України. – 2003. – № 2. – С. 11 – 27.
20. Балабанов Г. Опыт стран Западной Европы в области региональной по-литики и возможности его использования в Украине / Г. Балабанов // Регион: проблемы и перспективы. – 1998. – № 1. – С. 69 – 72.
21. Балашов А.М. Регіональне управління в контексті суспільного розвитку України : Монографія. – Запоріжжя: КПУ, 2009. – 257 с.
22. Державні організації як складова механізму держави: [навчальний посі-бник] / [Балашов А.М., Безверхнюк Т.М., Зінкевічус В.О. та ін ; за заг. ред. П.І. Надолішнього]. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, Optimum, 2005. – 228 с.
23. Балашов А.М. Формування моделі організаційно-економічного механіз-му управління регіоном / А.М. Балашов // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – Запоріжжя: Класичний приватний університет, 2008. – №4. – с. 11-19.
24. Балашов А.М. Особливості організаційних структур управління й форм координації регіонального розвитку/ А.М. Балашов // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – Запоріжжя: Класичний приватний університет, 2008. – №1. – с. 14-21.
25. Балашов А.М. Науково-методичні засади розробки й реалізації стратегії сталого розвитку регіонів / А.М. Балашов // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – Запоріжжя: Класичний приватний університет, 2008. – №2. – с. 24-33.
26. Балашов А.М. Міжнародний контекст державного управління сталим розвитком в Україні / А.М. Балашов // Статистика України, 2009. №2. – с. 91-94.
27. Балашов А.М. Зарубіжний досвід соціального партнерства як фактор суспільного розвитку / А.М. Балашов // Держава та регіони. Серія: Державне управління / Класичний приватний університет. – Запоріжжя, 2009. №3. – с. 180-184.
28. Балашов А.М. Сутність та механізми становлення системи управління сталим розвитком на муніципальному рівні / А.М. Балашов // Економіка та держа-ва. – Київ, 2009. №5. – с.64-66.
29. Балашов А.М. Особливості муніципального управління з використанням показників сталого розвитку / А.М. Балашов // Економіка та держава. – Київ, 2009. №6. – с. 79-82.
30. Балашов А.М. Концтуальні засади формування моделі сталого розвитку на муніципальному рівні / А.М. Балашов // Економіка та держава. – Київ, 2009. №7. – с. 89-91.
31. Балашов А.М. Координація й регулювання структурної перебудови регіонального господарства/ А.М. Балашов // Економіка та держава. – Київ, 2007. №12. – с. 83-87.
32. Балашов А.М. Вдосконалення процесів системного реформування муні-ципальної діяльності в регіоні / А.М. Балашов // Економіка та держава. – Київ, 2008. №1. – с. 79-85.
33. Балашов А.М. Державне управління в сфері житлово-комунального гос-подарства / А.М. Балашов // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – Запоріжжя: Класичний приватний університет,
2009. – №4. – с. 141-144.
34. Балашов А.М. Планування сталого розвитку на муніципальному рівні / А.М. Балашов // Економіка та держава. – Киів, 2009. №4. – с.75-76.
35. Балашов А.М. Міжнародні чинники та проблемиекологізації державного управління в Україні / А.М. Балашов // Стратегічні пріоритети (в вид-ві) жовтень.
36. Балашов А.М. Концепція сталого розвитку у глобальному вимірі та її управлінська операціоналізація / А.М. Балашов // С. 15-23.
37. Балашов А.М. Інституційне забезпечення соціального захисту населення / А.М. Балашов // Економіка та держава. – Київ, 2010. №2. –
с. 97-99.
38. Балашов А.М. Освітня підготовка державних службовців до управління стійким розвитком / А.М. Балашов // Державне управління та місцеве самовряду-вання. Серія Управління: зб. наук. праць Академії муніципального управління. Вип. 1(7). – Київ, 2009. – с. 259-266.
39. Балашов А.М. Реформування системи державного управління у контексті міжнародних стандартів сталого розвитку / А.М. Балашов // Державне управління та місцеве самоврядування. Серія Управління: зб. наук. праць Академії муніципального управління. Вип. 2(8). – Київ, 2009. – с.37-44.
40. Балашов А.М. Управлінська парадигма сталого розвитку: орієнтири проектування / А.М. Балашов // Актуальні проблеми державного управління: зб.наук.праць Одеського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президетнові України. Вип. 1(33). – Одеса, 2008. – с. 4-9.
41. Балашов А.М. Проективне управління стійким розвитком суспільства: концептуальні засади та методологія / А.М. Балашов // Актуальні проблеми дер-жавного управління: зб. наук. праць Одеського регіонального інституту держав-ного управління НАДУ при Президентові України. Вип. 2(34). – Одеса, 2008. – с. 4-9.
42. Балашов А.М. Методологічні проблеми управління стійким розвитком [Електронний ресурс] // Теоретичні та прикладні питання державотворення: зб. наук. праць ОРІДУ. Вип. 2. – 2008. – Режим доступу : http:/nbuv/gov/ua/e-journals/tppd/2008-2/index.html
43. Балашов А.М. Використання методологічного потенціалу теорії стійкого розвитку для оптимізації стратегії публічного управління / А.М. Балашов // Серія Державне управління: зб. наук. праць. Дон ДУУ. Вип. 2. – Донецьк: Дон ДУУ, 2009. – С. 23–30.
44. Балашов А.М. Проектування стійкого розвитку як складова державного управління / А.М. Балашов // Актуальні проблеми державного управління: зб. на-ук. праць. Вип. 2(38). – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2008. – с. 4-9.
45. Балашов А.М. Управлінські проблеми переходу України до стратегії сталого розвитку / А.М. Балашов // Теорія та практика державного управління : зб. наук. пр. – Х. : Вид-во ХарРІНАДУ «Магістр», 2008. – Вип. 4 (23). – С. 298–305.
46. Балашов А.М. Розвиток сільських територій України в контексті формування суспільного розвитку/ А.М. Балашов // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. – Х. : Вид-во ХарРІНАДУ «Магістр», 2009. – №1 (35). – С. 227–232.
47. Балашов А.М. Виникнення соціальних ризиків у системі соціально-економічного розвитку регіону / А.М. Балашов // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. – Х. : Вид-во ХарРІНАДУ «Магістр», 2009. – №2 (36). – С. 122–132.
48. Балашов А.М. . Вдосконалення процесів системного реформування му-ніципальної діяльності в регіоні / А.М. Балашов // Менеджер. Вісник Донецького державного університету управління. – 2006. – № 4 (38). – С. 97-101.
49. Балашов А.М. Оптимізація умов активізації масштабної інвестиційної діяльності в регіоні/ А.М. Балашов // Зб. наук. праць Донецької державної акаде-мії управління. Серія: Державне управління. – Донецьк : ДонДУУ, 2007. – Вип. 77. – Т. 8. – С. 138-147.
50. Балашов А.М. Сутність і механізми становлення системи управління стійким розвитком на муніципальному рівні / А.М. Балашов // Город, регион, го-сударство: Экономико-правовые проблемы градоведения : зб. наук. праць Інсти-туту економіко-правових досліджень НАН України. – Донецк : Юго-Восток, 2007. – Т. 2. – С. 134-143.
51. Балашов А.М. Планування сталого розвитку на муніципальному рівні / А.М. Балашов // Проблемы управления безопасностью сложных систем : материалы XV междунар. конф. : тез. докл. – Москва : РГГУ, 2007. – С. 147-149.
52. Балашов А.М. Технологічний аспект екологізації управління сталим ро-звитком на регіональному рівні/ А.М. Балашов // Децентралізація державного управління та розвиток місцевого самоврядування в контексті європейської практики : матеріали наук.-практ. конф. : тези доп. (2-3 жовтня 2008 р.) / відп. ред. В.Я. Малиновський. – Луцьк : СПД Гадяк Ж.В., 2008. – С. 90-92.
53. Балашов А.М. Методи й інструменти регулювання соціальних ризиків у регіоні/ А.М. Балашов // Інвестиційна складова сталого розвитку регіону: матеріа-ли наук.-практ. конф., 10 грудня 2008 року. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2009. – С. 133-138.
54. Балашов А.М. Державно-адміністративний менеджмент як напрім інно-ваційного розвитку управління / А.М. Балашов // Європейські орієнтири муніци-пального управління: матеріали наук.-практ. конф. за міжнародною участю, Київ, 14 березня 2008 р.: ч.2. – К.: Академія муніципального управління, 2008. – с. 33-35.
55. Балашов А.М. Планування сталого розвитку муніципального утворення / А.М. Балашов // Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування : матеріали науково-практичної конференції за міжнародною участю (10.04.2009) : у 2 ч. / за заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка, Т.В. Іванової. – К. : Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2009. – Ч. 2. – С. 37-39.
56. Балашов А.М. Побудова системи ефективного адміністративного управ-ління як фактор зниження соціальних ризиків в регіоні / А.М. Балашов // Соціаль-но-економічний розвиток України: європейський вибір : зб. наук. праць учасників ІХ Міжнародної наукової конференції молодих учених та студентів (Мелітополь, 17–18 травня 2009 р.) : у 2 ч. / [за заг. ред. А.А. Ткача]. – Мелітополь : МІДМУ «КПУ», 2009. – Ч. 1. – С. 52–55.
57. Балашов А.М Напрями вдосконалення стратегічного управління соціа-льно-економічним розвитком регіону / А.М. Балашов // Інституціональні зміни системи державного управління України в умовах суспільних трансформацій та посилення вимог антикорупційного законодавства: зб. матеріалів семінару, Запо-ріжжя 11 грудня 2009 р. – Запоріжжя: Класичний приватний університет, 2009. – с. 43-45
58. Балашов А.М. Политико-культурная модель национальной самоиденти-фикации / А.М. Балашов // Новый политический цикл: Повестка дня для России: материалы международной конференции. – Москва, РАПН. – 2008 – с. 19-20.
59. Балашов А.М. Новітні тенденції розвитку демократичного самовряду-вання: світовий та український досвід : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ 30 травня 2008 р.: у 3 т. / за заг. ред. О.Ю. Оболенського, С.В. Сьо-міна. – К. : НАДУ, 2008. – Т.1. – с. 88-91.
60. Балашов А.М. Європейська управлінська культура у контексті станов-лення державного менеджеризму в Україні / А.М. Балашов // Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України: VI регіональна наукю-практ. конф. Днепр НАДУ-2, 14 травня 2009 р. – Днепропетровськ, 2009. – с. 23-25.
61. Балашов А.М. Європейські управлінські стандарти та Україна / А.М. Ба-лашов // Днепропетровськ НАДУ: тези, 15-16 травня.
62.
63. Балко О.В. Організаційно-економічні засоби вдосконалення державного управління / О.В. Балко, Є.В. Ковальов // Державне управління та місцеве самоврядування: Зб. наук. пр.: У 6 ч. – За заг. ред. Г.І. Мостового; УАДУ ХФ – Х., 2001. – Ч ІІ. – С. 80 – 82.
64. Баранов С.В. Межрегиональная дифференциация и регулирование производства валового регионального продукта (на примере регионов зоны Севера) : монография: С.В. Баранов. – СПб., 2007 – 189 с. 4.2 (4)
65. Безверхнюк Т.М. Поняття “регіон” та “регіоналізація” в контексті пріо-ритетних завдань державної регіональної політики // Актуальні проблеми державного управління: Зб. Наук. Праць – Вип. 2 (26). – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2006. – С. 115–122.
66. Безверхнюк Т.М., Саханенко С.Є., Е.Х. Топалова Європейські стандарти врядування на регіональному рівні: [монографія] / Т.М. Безверхнюк, С.Є. Саханенко, Е.Х. Топалова/ За заг. ред. Т.М. Безверхнюк. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2008. – 328 с.
67. Берегой Т. Теоретичні засади формування та діяльності агенства регіо-нального розвитку / Т. Берегой // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. праць ОРІДУ. – Вип. 1 (29). – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2007. – С. 215–219.
68. Бєлєнький П. Теоретико-методологічні засади регіонального розвитку економіки України / П. Бєлєнький, О. Другов // Регіональна економіка. – 2006. – № 4. – С. 7–17.
69. Біла С.О. Структурна політика в системі державного регулювання тран-сформаційної економіки: [Монографія] / С.О. Біла. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – 408 с.
70. Біль Дітер Інфраструктура як інструмент політики національного та ре-гіонального розвитку Європейського Союзу та України / Біль Дітер // Україна на шляху до Європи / [за ред. Лутца Хоффмана, Феліцітас Мьоллерс. \ пер. з анг. А. Гур’янової]. – К.: Вид-во “Фенікс”, 2001. – С. 105–111.
71. Бирюков С.В. Модели систем управления регионами и специфика положения институтов региональной власти / С. Бирюков // Весник МГУ. – (сер. 18 “Социология и политология”). – 2005. – №3. – С. 61–78.
72. Бондаренко Ю.М. Теоретичні аспекти соціальної політики держави та її захисні функції / Ю.М. Бондаренко // Теорія та практика державного управлін-ня. – Х. : Магістр, 2007. –Вип. 3(18). – С. 177 182. (7) 4.4
73. Бойко М.Д. Право соціального забезпечення України : навч. посіб. / М.Д. Бойко, 3-е вид., доп. та перероб. – К. : Атака, 2006. – 380 с. (11) 4.1
74. Бойко-Бойчук О. Типологізація механізмів державного регулювання розвитку міст / О. Бойко-Бойчук // Вісник НАДУ. – 2008. – №2. – С. 124–132.
75. Бродель Ф. Матеріальная цивилизация, экономика и капитализм, XV – XVII вв. / Пер. с фр. – М.: Весь мир, 2006. – С. 489.
76. Бубенко П.Т. Регіональні аспекти інноваційного розвитку: [Монографія] / П.Т. Бубенко. – Х.: Вид-во НТУ “ХПІ”, 2002. – 316 с.
77. Валевський О.Л. Державна політика в Україні: методологія аналізу, стратегія, механізми впровадження: [Монографія] / О.Л. Валевський. – К.: НІСД, 2001. – 242 с.
78. Варналій З.С. Стратегічні пріоритети регіонального розвитку України / З.С. Варналій // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2004. – № 3 (22). – С. 8–17.
79. Валентей С. Контринновационная среда российской экономики // Воп-росы экономики. 2005. №10. С. 132–147.
80. Выбор стратегии и моделирование региональной экономики / Под ред. В.М. Ходачека, Г.Ф. Столбова, Ю.М. Ипатова. – СПб.: Изд-во СЗАГС, 2000. – 240 с.
81. Гаврилов А.И. Региональная экономика и управление: учеб. Пособие для вузов. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. Самофалова Е.Ф. Государственное регулирование национальной экономики: учеб. Пособие / Е.В. Самофалова, Э.Н. Кузьбожаев, Ю.В. Вертакова; под ред. Д-ра экон. Наук, проф. Э.Н. Кузьбожаева. 2-е изд., стер. М.: КНОРУС, 2006
82. Галиця І.О. Потенціал інноваторів: механізми використання / І.О. Галиця; За ред.: Б.В. Буркинського; Нац. акад. наук України, Ін-т пробл. ринку та екон.-екол. дослідж. – Одеса: ІПРЕЕД, 2005. – 298 c.
83. Гаман М.В. Державне регулювання інноваційного розвитку України: [Монографія] / М.В. Гаман. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – 388 с.
84. Гапоненко А.А. Стратегия социально-экономического развития: страна, регион, город / А. Гапоненко. – М.: РАГС, 2001. – 286 с.
85. Геєць В.М. Інноваційні перспективи України / В.М. Геєць, В.П. Семиноженко – Х. : Константа, 2006. – 271 c.
86. Геєць В.М. Соціогуманітарні складові перспектив переходу до соціально орієнтованої економіки в Україні / В.М. Геєць // Економіка України. – 2000. – №1. – С. 4–11.
87. Герасимчук З. Класифікація соціально-проблемних регіонів та напрямки формування у них політики сталого розвитку / З. Герасимчук // Регіональна економіка. – 2001. - № 2. – С. 77 – 84.
88. Герасимчук З. Комплексна оцінка рівня сталого розвитку регіонів України / З. Герасимчук // Економіка України. – 2002. – № 2. – С. 34 – 42.
89. Глазьев С.Ю. О стратегии экономического развития России: научный доклад. М.: НИР, 2006. – 154 с.
90. Гладкий Ю.Н. Регионоведение. / Ю.Н. Гладкий, А.И. Чистобаев – М.: Гардарики, 2000. – 382 с.
91. Гладкий Ю.Н., Чистобаев А.И. Регионоведение: учебник. М.: Гардарика, 2002. – 387 c.
92. Государственная экономическая политика: учеб. Пособие / Т.Г. Морозова и др., под ред. Т.Г. Морозовой. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2006. – С. 22.
93. Голиков А. Еврорегион “Слобожанщина” как форма трансграничного сотрудничества сопредельных областей Украины и России / А. Голиков, П. Чер-номаз // Регион: проблемы и перспективы. – 1997. – № 4. – С. 52 – 54.
94. Голікова Т.В. Державне управління територіальним економічним розви-тком: теорія і практика: [монографія] / Т. Голікова. – К.: Вид-во НАДУ, 2007. – 296 с.
95. Голікова Т.В. Світовий та український досвід державного регулювання економічного розвитку регіонів / Т. Голікова // Історія народного господарства та економічної думки України. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – Вип. 37-38. – С. 58–67.
96. Головаха Є. Динаміка соціального самопочуття населення України: 1995 2006 / Є. Головаха, Н. Паніна // Українське суспільство 1992 2006. Соціоло-гічний моніторинг / за ред. В. Ворони, М. Шульги. – К. : Інститут соціології НАН України, 2006. – С. 201 209. (12) 4.3
97. Гордієнко Л.Ю. Трансформаційний підхід до розробки стратегії розвитку регіонів // Державне управління та місцеве самоврядування: Зб. наук. пр.: У 2 ч. / Л.Ю. Гордієнко; За заг. ред. Г.І. Мостового, Г.С. Одінцової. – Х.: ХарРІ УАДУ, 2001. – Вип. 2. – С. 28 – 32.
98. Государственное управление: основы теории и организации: Учебник / Под ред. В.А. Козбаненко. – М.: Статут, 2000. – 912 с.
99. Гранберг А.Г. Основы региональной экономики: учебник для вузов / А.Г. Гранбєрг. М.: ГУ-ВШЭ, 2006, 387 с.
100. Граждан В.Д. Деятельностная теория управления. М.: РАГС, 1997. – С. 9.
101. Грицяк І.А. Управління в Європейському Союзі: теоретичні засади: Монографія. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – 236 с.
102. Губерная Г.К. Социально-экономические асимметрии как проблема совершенствования государственной региональной политики / Г.К. Губерная // Вісник економічної науки України. – 2005. – № 1. – С. 30 – 36.
103. Гурне Б. Державне управління / Бернар Гурне. – Пер. з франц. В Шовкуна. – К.: Основи, 1993. – 165 с.
104. Гутман Г.В., Мироедов А.А., Федин С.В. Управление региональной э