Виноградова Ольга Володимирівна ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНА КАТЕГОРІЯ ЛОКАТИВНОСТІВ СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ : Виноградова Ольга Владимировна Функционально-семантическое КАТЕГОРИЯ локативности СОВРЕМЕННОЙ УКРАИНСКОЙ литературном языке Vynogradova Olga Volodymyrivna FUNCTIONAL-SEMANTIC CATEGORY OF LOCATIVES OF MODERN UKRAINIAN LITERARY LANGUAGE

Короткий опис

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Виноградова Ольга Володимирівна
УДК 801.25
ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНА КАТЕГОРІЯ ЛОКАТИВНОСТІВ СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ
10.02.01-українська мова
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Науковий керівник: Загнітко А.П., доктор філологічних наук, професор
Донецьк - 2001
ЗМІСТ

С. 5- 14
С. 15 - 76

Вступ
Розділ І. Статус і структура функціонально-семантичної категорії локативності в сучасній українській мові

С. 15-32
С.33 - 70 С. 33-53 С. 34-39 С. 39-53 С. 54-65 С. 66 - 70 С. 70 - 76
С. 77-189
С. 78- 149 С. 90-118 С.118-149
С.150-169 С. 152 -166 С.166-168 С.168-169 С. 169-187 С. 187-189

1.1. Статус функціонально-семантичної категорії локативності
1.2. Структура функціонально-семантичної категорії локативності
1.2.1. Ядро категорії локативності
1.2.1.1. Ядро суб’єктної орієнтації
1.2.1.2. Ядро об’єктної орієнтації
1.2.2. Напівпериферія категорії локативності
1.2.3. Периферія категорії локативності Висновки до І розділу
Розділ II. Функціональний потенціал локативів у сучасній українській літературній мові
II. 1. Парадигма локативних словоформ II. 1.1. Статичні локативні форми II. 1.2. Динамічні локативні форми
11.2. Синтагматичні чинники творення локативних словоформ
11.2.1. Дієслівний протичлен
11.2.2. Іменний протичлен
11.2.3. Прикметниковий протичлен
11.3. Текстотвірна функція локативів Висновки до II розділу

з
Висновки С. 190-194
Список використаної літератури С. 195-206
Список використаних джерел С.207-210

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ФСК - функціонально-семантична категорія ФСП - функціонально-семантичне поле N 2 - субстантив у формі родового відмінка N з - субстантив у формі давального відмінка N 4 - субстантив у формі знахідного відмінка N 5 - субстантив у формі орудного відмінка N б - субстантив у формі місцевого відмінка

У сучасних умовах все зримішою постає необхідність нових підходів до аналізу мовних одиниць. Одним із таких підходів є функціональний, який досить широко розробляється багатьма вченими. Функціональний напрям передбачає дослідження динамічного аспекту мови, тобто вивчення мови в дії, вимагає нової • інтерпретації мовних явищ, тому що дозволяє інтегрувати одиниці різних рівнів мови й сприяє найбільш адекватному й повному описові матеріалу в його розмаїтті.
У лінгвістиці на сучасному етапі функціональний підхід до аналізу мовних явищ набуває дедалі більшого поширення, про що свідчить значна кількість робіт мовознавців у цьому аспекті (О.Бондарко, І.Вихованець, М.Всеволодова, В.Гак,
А.Загнітко, Г.Золотова, Н.Слюсарева, М.Шемякін та інші). Функціональний аналіз мовних одиниць давно враховується відомими мовознавцями (Ш.Баллі, Е.Бенвеніст, І.Бодуен де Куртене, В.Виноградов, О.Єсперсен, І.Мещанінов, О.Пєшковський,
О.Потебня, О.Шахматов, Л.Щерба тощо).
Останнім часом значно підвищився інтерес до функціональних потенцій мовних категорій. В україністиці спостерігаємо спроби опису функціонально- семантичних категорій сукупності (І.Домрачева), міри (В.Мусієнко), невизначеності (І.Вороновська), компаратива (С.Глейбман) тощо.
Функціонально-семантична категорія локативності - досить складна категорія, в якій поєднуються подійні сфери реальної дійсності, особливості ландшафту, численні параметричні характеристики предметів, що своєрідно відображено в мові. Ця категорія заслуговує на увагу як через частотність вживання її виразників, так і через функціональне навантаження (охоплює як статичні координати предметів та їхніх ознак, так і динамічні характеристики, пов’язані з переміщенням у просторі).
Дослідження в галузі засобів вираження просторових відношень особливо пожвавилися в другій половині XX століття у зв’язку з появою просторової гіпотези” Дж. Лайонза, який усі типи відношень, що виражаються в мові, виводив із просторових [Lyons 1968; Lyons 1977].
Незважаючи на складність і значущість, категорія локативності в українській мові не була об’єктом комплексного аналізу як у традиційному, так і у функціональному аспектах, і розглядалася фрагментарно. Відомі дослідження, в яких описується простір як філософська категорія і способи її вираження в мові (Л.Засоріна, Т.Засухіна, В.Павлов). Категорія локативності широко досліджувалася на матеріалі російської мови. Виявленню особливостей функціонування в російській мові моделей і структур з просторовим значенням (іменники просторової семантики, прийменниково-відмінкові форми, прислівники, предикативні структури, фразеологічні звороти) присвячені праці Р.Болдирєва, О.Бондарка, Є.Владимирського, М.Всеволодової, Г.Золотової, Є.Кржижкової, Т.Ломтєва,
3. Попової, Я.Радевича-Винницького та багатьох інших. Спробу аналізу локативності як функціонально-семантичної категорії на матеріалі російської мови представили А.Абдулліна та І.Богданова. В україністиці словоформи й структури із значенням місця досліджували О.Безпалько, І.Вихованець, В.Войцеховська,
H. Жигилій, З.Іваненко, А.Колодяжний, М.Коломієць, О.Мельничук, М.Плющ,
I. Слинько, Є.Тимченко, М.Фурдуй, І.Чередниченко, Г.Шелемеха та інші. При чому більша частина цих досліджень виконана в межах традиційної граматики. Лише незначна кількість праць присвячена функціональному вияву форм категорії локативності.
Наша робота є спробою комплексного аналізу категорії локативності у функціональному аспекті.
Актуальність проблеми. Функціональний підхід дозволяє розглянути просторові відношення у новому ракурсі з урахуванням складових частин ієрархічної структури функціонально-семантичної категорії локативності, а також різнорівневих засобів вираження локативності, що диференціюють різні сфери - екзистенційну, подійну, предметну локалізацію, а також динамічну, що пов’язана з переміщенням об’єктів. В українському мовознавстві немає цілісної характеристики мовних засобів із значенням місця, зустрічаються лише фрагментарні дослідження, що здебільшого торкаються прийменниково-відмінкових форм і прислівників.

Предметом аналізу є категорія локативності сучасної української літературної мови, що розглядається як функціонально-семантична категорія і репрезентована на лексичному, морфологічному та синтаксичному рівнях.
Дослідження ґрунтується на концепції О.Бондарка про функціонально- семантичне поле (далі ФСП).
Системні відношення в мові - це одне з найважливіших питань, що розглядається в сучасному мовознавстві. Польовий підхід бере свій початок у працях Й.Тріра та Г.Іпсена в 20-х роках XX століття [Стернин 1985: 36]. Польовий опис мовних одиниць поширився на широке коло явищ - лексичні групи або парадигми, парадигматичні поля, граматико-лексичні поля, функціонально- семантичні поля та ін [Там само]. Поля - це системні утворення, що мають власні специфічні риси, а також зв’язки й відношення, властиві будь-якій системі [ПССЯ 1989:4].
І.Стернін висуває на перший план такі характеристики поля:
1. Поле являє собою інвентар елементів, що мають семантичну спільність, виконують в мові єдину функцію й пов’язані між собою системними відношеннями.
2. У полі є однорідні й різнорідні елементи.
3. Поле складається з мікрополів, число яких має бути не менше двох.
4. Поле має вертикальну й горизонтальну організацію.
5. У складі поля виділяється ядро і периферія, межа між якими є нечіткою; ядро й периферія характеризується специфічними рисами й виконують властиві їм функції.
6. Конституенти поля можуть належати до ядра одного поля й периферії іншого поля або полів. Різні поля частково накладаються одне на одного, утворюючи зони поступових переходів, що є законом польової організації системи мови [Стернин 1985: 38-39].
Отже, для функціонально-семантичних полів характерна наявність об’єднувальної семантичної ознаки та спільної функції, які інтегрують усі одиниці поля та виражені в архісемі” (за термінологією І.Буйленко [Буйленко 1995: 12]).
О.Бондарко, вчення якого ми поклали в основу дослідження, визначає ФСП як систему різнорівневих засобів мови (морфологічних, синтаксичних, словотворчих, лексичних, а також лексико-синтаксичних тощо), об’єднаних на основі спільності та взаємодії їхніх семантичних функцій” [Бондарко 1984: 22]. У межах ФСП дослідник вичленовує два основних структурних типи: 1) моноцентричні (сильно центровані) поля, що мають чітко виражену домінанту; 2) поліцентричні (слабко центровані) -поля, що базуються на сукупності різних засобів, що не утворюють єдиної гомогенної системи. В межах другого типу виділяються два підтипи: а) поля розсіяної”, дифузної структури, що мають множинність компонентів при слабко вираженій межі між ядром та периферією; б) поля компактної поліцентричної структури, з яскраво вираженими центрами.
З поняттям функціонально-семантичного поля тісно пов’язане й поняття функціонально-семантичної категорії. Маються на увазі основні інваріантні категоріальні ознаки, що виступають у тих або інших варіантах у мовних значеннях, виражених різними (морфологічними, синтаксичними, лексичними, а також комбінованими) засобами” [ТФК 1987: 11].
Дослідження категорії локативності сучасної української літературної мови дає можливість тлумачити її як функціонально-семантичну категорію, що має компактну поліцентричну структуру.
Досліджувана ФСК локативності пов’язана з уявленням про деякий простір (одна з категорій філософії - властивість матерії, спосіб її існування). Інтерпретація простору в мові має ряд особливостей, пов’язаних з тим, що у свідомості мовця відображається побутове уявлення простору як порожнини, вмістища, в якому розташовані предмети. Тому, коли йдеться про просторові відношення в мові, то маються на увазі такі семантичні відношення, які вказують на розташування предметів, явищ тощо в просторі й передаються мовними засобами. Визначення місцерозташування об’єкта у вибраній системі координат розглядається як встановлення просторових відношень між двома об’єктами, один з яких є орієнтиром (локумом) для другого.

Просторові відношення в сучасній українській мові виражаються прийменниково-відмінковими й безприйменниковими формами імені, прислівниками, підрядними реченнями, фразеологізмами.
Властивості моделей категорії локативності, як і інших мовних одиниць, виявляються в асоціативних і лінійних зв’язках, відповідно до чого їх слід розглядати як в парадигматичному, так і в синтагматичному аспекті. Останній передбачає аналіз тих одиниць тексту, від яких семантично й формально залежать локативні моделі, а також тих, якими моделі поширюються.
Конструкції з локативним значенням у тексті зустрічаються дуже часто. Так, у художній прозі та поетичному мовленні на 100 предикативних одиниць припадає в середньому - 50 реалізованих локативних моделей; в науковому - 75; в офіційно- діловому - 48; в публіцистичному - 71.
Зв'язок роботи з науковими проблемами, планами, темами. Напрямок дисертації пов’язаний з комплексними науковими темами кафедри української мови Донецького національного університету: Функціонально-когнітивні процеси в українській граматиці”, Функціонально-комунікативні процеси в українській граматиці”, Динамічні процеси в граматичному ладі української мови”, Українська мовно-національна картина світу: семантико-граматичні,
соціолінгвістичні й емотивні аспекти”.
Мета пропонованої роботи - спираючись на принцип функціональності, визначити статус функціонально-семантичної категорії локативності в сучасній українській літературній мові та з’ясувати структуру категорії локативності, що створюється взаємодією ядерних, периферійних і напівпериферійних форм (при цьому ці форми зумовлюють просторову перспективу висловлювання), різні способи позначення локативності і особливості функціонування категорії в тексті.
Досягнення зазначеної мети здійснюється шляхом розв’язання таких завдань:
1. Визначити статус категорії локативності, простежити взаємодії категорії з іншими мовними категоріями.
2. Встановити структуру ФСК локативності, послідовно розмежувавши в ній функціонально однорідні і неоднорідні сфери.
3. З’ясувати парадигматику форм категорії локативності.
4. Виявити засоби вираження семантики локативності на лексичному, морфологічному та синтаксичному рівнях.
5. Розглянути локативні структури в синтагматичному аспекті, проаналізувавши їхні активні й пасивні зв’язки.
6. Дослідити текстотвірну функцію категорії локативності, пов’язану з . подійністю як вищою категорією тексту.
Об'єктом дослідження виступають словоформи з просторовим значенням, яке передається як лексично (іменники, прислівники, фразеологізми), так і граматично (прийменниково-відмінкові та безприйменникові форми, предикативні структури). Картотека, що використовується в роботі, нараховує близько 7,5 тисяч лексем і 3000 речень і фрагментів тексту.
Матеріал дослідження. Робота виконана на матеріалі сучасної української літературної мови. Джерелами фактичного матеріалу слугували: Словник
української мови в 11-ти томах, Фразеологічний словник української мови в 2-х томах, різножанрові твори українських поетів і прозаїків XX століття. До аналізу залучено наукові й газетно-публіцистичні тексти 90-х років XX століття.
Основні методи дослідження. Методика дослідження має комплексний характер, який полягає у використанні різних методів та прийомів, Що зумовлено метою й конкретним завданням. Основний метод опису ФСК локативності - метод поля (в концепції О.Бондарка), що передбачає визначення складу компонентів поля на основі їхнього інваріантного значення, а також розрізнення центральних та периферійних елементів поля. Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано також методи: описовий (застосовується для характеристики мовних явищ із синхронічного погляду), дистрибутивний (для з’ясування наявності чи відсутності лексико-семантичних обмежень у плані вибору локативних словоформ), дедуктивний, статистичний (дані якого є необхідною підставою якісного опису граматичних явищ, роблячи в ньому серйозно аргументовані корективи).
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше в україністиці категорія локативності підлягає комплексному аналізу в функціональному аспекті,
розглядаються засоби вираження семантики локативності на різних ієрархічних рівнях мовної системи, встановлюється структура категорії локативності, вперше локативність розглядається як текстотвірна одиниця, простежується її внутрішньотекстовий валентний потенціал.
Теоретичне значення дослідження визначається тим, що воно являє собою комплексний опис локативів з урахуванням різноманітних мовних засобів; окреслено межі функціонально-семантичної категорії локативності з одночасним поділом на його ядро, напівпериферію, периферію, що є подальшим кроком у розробці питань функціональної граматики.
Практичне значення роботи. Польовий підхід має велике практичне значення (зокрема, в практиці викладання української мови як іноземної), тому що відповідає природним умовам мовленнєвого спілкування, коли лексичні, граматичні й фонетичні засоби використовуються в синтезі, в їхньому нерозривному зв’язку. Матеріали дисертації можуть бути використаними для: 1) подальшого вивчення загальнотеоретичних проблем функціональної граматики взагалі й ФСК локативності зокрема; 2) укладання словників різних типів; 3) опрацювання нових спецкурсів і спецсемінарІв з лексикології, морфології, синтаксису, а також з функціонально-комунікативної граматики; 4) написання курсових, дипломних робіт та магістерських досліджень; 5) укладання посібників для викладання української мови як іноземної.
Особистий внесок здобувана. Усі результати дослідження побудови структури ФСК локативності отримані особисто здобувачем.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Дослідження ФСК локативності в сучасній українській мові дає можливість зробити такі висновки:
1. ФСК локативності є однією з найважливіших категорій функціональної граматики, що пов’язана із сприйняттям людиною навколишнього світу і відображенням його в мовленні. Понятійна основа локативності співвідноситься з предметами й явищами об’єктивної дійсності, що характеризується через місце протікання подій, місцерозташування предметів одне щодо одного, їхні межі, розміри тощо.
2. Мовна категорія локативності не є відповідником категорії простору. Простір є дещо абстрактне, широке, а місце (locus) - лише його маленька, конкретна, реально існуюча частка. Необхідність дослідження категорії локативності зумовлена тим, що мовна картина світу на перший план висуває простір як місце, локум, який не існує поза об’єктами реальної дійсності. Значення простору або предмета, щодо якого визначається місцезнаходження іншого предмета (дії, ознаки) і характер їхніх взаємовідношень^ позначається терміном локум, локатив.
3. ФСК локативності взаємодіє у різних аспектах з категоріями темпоральності, причини, умови, способу дії, атрибутивності, суб’єктності, об’єктності. Така взаємодія виявляється в радіальному, іррадіальному напрямах, що призводить до синкретизму значеннєвого тла: локативно­темпорального, локативно-об’єктного тощо.
4. В організації просторових відношень провідна роль належить мовцю, оскільки саме його місце і статус у просторі є основою щодо сприйняття навколишньої дійсності, орієнтації в ньому. У людській свідомості простір знайшов своє відображення у вигляді перцептуальної величини, тобто чогось, що належить до сфери сприйняття світу окремим індивідом. Таким чином, категорія локативності має яскраво виражений антропоцентричний характер і тісно пов’язана з локативным дейксисом (вказівні займенники, прислівники - тут, там, зліва, справа, близько, далеко, недалеко тощо).
5. Мова пронизана просторовими координатами, і для вияву ієрархічної організації ФСК локативності значну роль відіграє сфера вияву просторових відношень і функціонально-семантичне розшарування лексики на позначення локативної семантики. Структура ФСК локативності - це єдина цілісна система, що складається з ядра з домінантою (багатозначне слово місце), напівпериферії та периферії.
6. Ядро мовної категорії локативності щодо контексту, засобів вираження його семантики членується на площини суб’єктної та об’єктної орієнтації. Перше включає просторові найменування, що зумовлені місцезнаходженням мовця або спостерігача, тобто має яскраво виражений антропоцентричний, суб’єктивний зміст. Основу суб’єктного ядра складають прислівники місця (тут - там, звідси - звідти, сюди - туди тощо), а також фразеологізми прислівникового походження з локативним значенням (за тридев’ять земель; рукою подати тощо). Ядро об’єктної орієнтації охоплює лексеми сучасної української мови, що в своєму значенні мають сему ‘місце’, а також локативні фразеологізми відіменникового походження (авгієві конюшні, лоно природи та ін.). Врахування сфери вияву просторових відношень надає можливість поділу найменувань, що складають ядро об’єктної орієнтації ФСК локативності, на три групи: 1) екзистенційна локативність (найменування просторових та географічних понять): Космос, тундра, гора, місто тощо;
2) подійна локалізація (вказівка на місце, де що-небудь відбувається, і це місце призначене для перебігу певного процесу, реалізації якоїсь події): будинок, гараж, вокзал, сінокіс, завод і т. ін.; 3) параметричні характеристики об’єктів: глибина, височина, відстань тощо. Кожна з названих груп включає більш специфічні найменування, функціональні групи.
7. У напівпериферії для позначення місця функціонують слова з вузьким предметним значенням. Лексеми цієї групи відзначаються синкретичним

(локативно-об’єктним) значенням і просторову семантику отримують тільки у складі висловлення. Напівпериферія охоплює лексеми двох груп: І) назви істот: коло матері, переді мною, на круп коня тощо; 2) назви неістот: під столом, в тернах, в полумисок і т. ін. Обидві групи, в свою чергу, включають тематичні ряди конкретизаторів.
8. Периферія ФСК локативності включає найменування, які у своєму значенні, крім семи ‘місце’, містять семи часу, мети, причини, способу дії тощо.Такі лексеми виступають у мовленні у відмінкових формах імені й значення місця в них здебільшого виявляється в аналітичних похідних, де перший компонент - це аналітична синтаксемна морфема типу до, крізь, на, пор. до плазування, крізь співи, на протязі... Просторового значення можуть набувати будь-які лексеми, тому найменування, що складають периферію ФСК локативності, являють собою відкриту систему, яка може поповнюватися й розширюватися.
9. Функціональний потенціал локативних словоформ виявляється у парадигматичних і синтагматичних зв’язках. Основу парадигматичних відношень ФСК локативності витворює розгалужена система просторовох значень, що виводиться на основі розщеплення поняття місце”: група статичних - динамічних, контактних - дистантних локативів, розташування (рух) за горизонталлю - за вертикаллю тощо. Ці значення репрезентують найрізноманітніші мовні одиниці: прийменниково-субстантивні форми, прислівникові лексеми, підрядні речення з обставинним значенням місця (предикативні конструкції). Найчисленнішими в сучасній українській літературній мові виступають аналітичні субстантивні конструкції, що традиційно кваліфікуються як прийменниково-іменникові форми.
10. При вираженні статичної локалізації найактивнішими є субстантивні форми, зокрема у (в) + N6 (в Україні, у місті, у літаку, в душі); на + N6 (на Донеччині, на столі, на серці); над + N5 (над світом, наді мною, над хатою), та прислівники місця: там, де, тут. Предикативні конструкції не виступають основним засобом вираження статичного локативного значення, оскільки в них семантика локативності динамізується.
11. Основним у характеристиці динамічних (директивних) локативних відношень постає виділення значень: 1) кінцевого пункту руху (рух у кінцевий пункт); 2) вихідного пункту руху (рух у вихідний пункт); 3) траси (шляху) руху. Основний виразник динамічних відношень - відмінкові форми субстантивів: на позначення кінцевого пункту руху - в + N4 (в Україну, у місто, у літак, в душу); на + N4 {на Донеччину, на стіл, на серце); до + N2 {до Києва, до університету, до столу, до матері); на позначення вихідного пункту руху - з(із) + N2 (з України, з міста, з літака, з душі), від + N2 {від університету, від матері, від столу); на позначення шляху руху - по + N6 {по світі, по Донеччині, по Києву), Ns (Україною, містом, дорогою), крізь + N4 {крізь вікно, крізь вулицю, крізь серце). Найчастотнішими з-поміж прислівників із значенням руху виступають адвербіальні лексеми на позначення кінцевого пункту руху: вгору (угору), куди, туди. Прислівники на позначення траси руху майже не представлені. Предикативних структур на позначення кінцевого пункту руху значно більше, ніж таких самих на позначення вихідного пункту руху (78 % - 22 %).
12. Для вираження лінійних (синтагматичних) зв’язків локативних словоформ використане поняття протичлен”, в ролі якого виступають дієслівні форми (92 %), віддієслівні іменники (5 %), прикметники (2 %). Дієслова-протичлени складають розгалужену систему й відрізняються дистрибутивними властивостями: одні валентно детерміновані лише статичними локативними моделями і їм зовсім не властива валентність, пов’язана динамічними локативними конструкціями {бути, жити, сидіти, шукати тощо), інші - детерміновані лише динамічними локативними моделями і їм не характерна статична локативна детермінація {іти, мігрувати, вийти, приїхати та ін.). Локативні моделі при дієсловах-протичленах можуть бути як обов’язковими, так і необов’язковими. Іменники-протичлени локативних словоформ — це віддієслівні іменники, валентно детерміновані обов’язковими і необов’язковими локативними моделями (розташування,сидіння, посадка тощо). Локативними поширювачами прикметників виступають здебільшого статичні словоформи.
Текстотвірний аналіз ФСК локативності дозволяє виявити и роль у реалізації предикативності як категорії речення й тексту (категорії модальності, часу, особи), а також категорії' тексту найвищого порядку - подійності: локативність включається у вираження текстової подійності як її суттєвий компонент. Зміна місця спричиняє зміну окремих подій і передає динаміку тексту. Аналіз текстів подає об’ємне уявлення про зв’язок категорії локативності з типами ситуацій. У текстовій організації, реалізації континууму особливо значущими виступають конкретні способи вираження локативності в тексті - радіальний, послідовний, тематичний, суб’єктно-орієнтований та інші. Локативні макроситуації у тексті ~ це результат об’єднання радіальних і послідовних мікроситуацій.