Дубовик Ольга Ігорівна Історико-порівняльний аналіз європей­ських моделей відновного правосуддя

Короткий опис

Дубовик Ольга Ігорівна, державний експерт експертної групи з питань євроінтеграції Директорату стратегічного планування, координації політики та євроінтеграції Мінсоц- політики України: «Історико-порівняльний аналіз європей­ських моделей відновного правосуддя» (12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень). Спецрада Д 26.001.04 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ДУБОВИК ОЛЬГА ІГОРІВНА
Прим. № ____
УДК 343.137 (091)
ІСТОРИКО-ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЄВРОПЕЙСЬКИХ МОДЕЛЕЙ
ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ
Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія правових і
політичних учень
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
___________________________
Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор Шевченко Олександр Оксеньтійович,
доктор юридичних наук, професор Захарченко Петро Павлович
Київ – 2018

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………...18
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА
ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1 Історіографія розвитку відновної юстиції……………………………...……28
1.2. Методи та джерельна база дослідження……………………………….……..43
1.3. Поняття, форми і принципи відновного правосуддя…………………….….54
Висновки до розділу 1……………………………………………………………...64
РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ЄВРОПЕЙСЬКИХ МОДЕЛЕЙ
ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ
2.1. Закріплення відновного правосуддя в міжнародно-правових актах ….…...67
2.2. Еволюція альтернативного правосуддя в країнах континентальної
Європи………………………………………………………………………………81
2.3. Генеза відновного правосуддя в європейських країнах загального права..111
2.4. Медіативна юстиція в скандинавських країнах…………………………….125
Висновки до розділу 2…………………………………………………………….135
РОЗДІЛ 3. ЕВОЛЮЦІЯ ІНСТИТУТУ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ В
УКРАЇНІ
3.1. Становлення альтернативного правосуддя в Україні……………………...138
3.2. Тенденції розвитку відновного правосуддя в умовах державної
незалежності України……………………………………………………………..159
Висновки до розділу 3…………………………………………………………….176
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………179
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...188
ДОДАТКИ………………………………………………………………………...213

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове
вирішення наукового завдання, яке полягає у розв’язанні концептуальних
питань теоретичного та нормативного забезпечення відновного правосуддя, в
тому числі такої його форми як медіація, у кримінальний процес України.
Відповідно до поставленої мети та завдань, сформульовано основні результати
та пропозиції, які мають теоретичне та практичне значення:
1. Встановлено, що наприкінці двадцятого століття з’являється новий
підхід до вирішення кримінальних конфліктів – відновне правосуддя.
Набувають широкого розповсюдження ідеї демократизації кримінальноправової політики, вдосконалення системи кримінальної юстиції, гуманізації
кримінальної відповідальності. Моделі врегулювання конфліктів на основі
консенсусу поширюються як альтернатива, заснованій на конфронтації,
класичній кримінальній моделі правосуддя. Критика недосконалості системи
кримінальної юстиції у науковій доктрині поступово трансформується в нову
концепцію, що передбачає альтернативний підхід до розв’язання кримінальних
конфліктів.
Становленню відновного правосуддя сприяли новітні тенденції в
розвитку системи кримінальної юстиції, а саме: гуманізація кримінальної
системи; спрощення кримінального судочинства за допомогою використання
принципу дискреційного судового переслідування, альтернативних
позасудових форм врегулювання тощо; розвиток механізмів партисипативної
юстиції, що забезпечують участь представників громадянського суспільства в
діяльності судової влади; застосування принципу диспозитивності, що дає
змогу учасникам конфлікту брати активнішу участь і самостійно
розпоряджатися своїми законними правами у кримінальному процесі.
2. Надбання історіографії, присвяченої еволюції відновного
правосуддя, дає можливість виявити особливості наукової розробки
поставленої проблеми, а саме виділити у розвитку історіографії відновного
правосуддя такі етапи: 1940-60-ті рр. – науковці різних галузей (кримінологи,
180
соціологи та ін.) доходять обґрунтованого висновку щодо недосконалості
кримінальної системи судочинства, способи покарання піддаються критиці,
зосереджується увага на проблемах потерпілого та механізмах
відшкодування йому; 1970-80-ті рр. – виникає концепція відновного
правосуддя, відбувається систематизація відновних підходів до правосуддя,
формулюються основні принципи, виокремлюються форми відновного
правосуддя; 1990-ті рр. – на початку ХХІ ст. – у наукових дослідженнях
вивчається проблема поєднання теоретичних основ концепції відновного
правосуддя з практичним досвідом застосування відновних практик,
висуваються конкретні пропозиції щодо закріплення відновного правосуддя на
законодавчому рівні.
3. Обґрунтовано, що відновне правосуддя є новим способом реагування
на правопорушеннята його наслідки. Цінність відновного правосуддя полягає в
пріоритетності поєднання процесу розв’язання кримінально-правового
конфлікту та результатів його вирішення. Ідея відновного правосуддя базується
на тому, що в кримінальному судочинстві по окремих категоріях справ
(правопорушення невеликої або середньої тяжкості або коли правопорушення
вчинено неповнолітнім) невідворотність покарання може бути замінена
обов’язком визнання вини і відшкодування збитків потерпілому. За авторським
визначенням,відновним правосуддям слід вважати компенсаційне вирішення
наслідків правопорушення невеликої або середньої тяжкості або
правопорушення, скоєного неповнолітньою особою, за участю сторін
кримінального конфлікту, держави та суспільства, яке передбачає відновлення
прав потерпілого, відшкодування завданої йому шкоди, примирення сторін
конфлікту.
Визначено, що основними формами відновного правосуддя є медіація,
сімейні конференції і кола правосуддя. Медіація – це альтернативний спосіб
врегулювання конфлікту між потерпілим і правопорушником за участю третьої
нейтральної сторони, який є спробою досягнення добровільного порозуміння
(примирення) між сторонами шляхом діалогу з метою відшкодування завданої
181
матеріальної та моральної шкоди. Вона є найпоширенішою формою відновного
правосуддя у світі та найбільш прийнятною для України. Сімейні конференції –
це особливий вид конференцій, започаткований у Новій Зеландії. Сімейні
конференції застосовуються переважно щодо неповнолітніх, в них беруть
участь самі сторони кримінального конфлікту, а також члени їх сімей та
родичі. Кола правосуддя передбачають можливість участі у вирішенні
конфлікту між потерпілими та правопорушниками, крім сторін
правопорушення, їхніх сімей, працівників правоохоронних органів, а також
будь-якого члена громади. Результатом проведення кола правосуддя є надання
рекомендації судовим органам щодо вирішення конкретної справи.
Зазначено, що відновне правосуддя ґрунтується на загально-правових
принципах кримінального процесу (демократизм, законність, гуманізм,
диспозитивність, рівність перед законом, повага до гідності особи) та власних,
спеціальних принципах. Так, програми відновного правосуддя базуються на
чотирьох основних принципах. Перший принцип стосується відшкодування
завданої шкоди. Другий принцип передбачає, що правопорушник повинен
взяти на себе відповідальність за свій вчинок. Третій принцип —
самовизначення сторін, що передбачає делегування сторонам права на
самостійне ухвалення рішення. Четвертим принципом відновного правосуддя
є залучення до процесу найближчого соціального оточення та представників
місцевої громади. Виходячи із суті та призначення відновного правосуддя,
його спеціальні принципи також поділяють на дві основні групи: принципи
відновного правосуддя як концепції («зцілення» потерпілого, відповідальність
правопорушника, відшкодування збитків, відновлення суспільних зв’язків);
принципи відновного правосуддя, що стосуються безпосередньо процесу його
здійснення (добровільність участі сторін, доступність відновних програм,
можливість проведення програм відновного правосуддя на будь-якій стадії
кримінального процесу, автономія служб, що здійснюють проведення
відновних програм).
182
Відновний підхід, в першу чергу, застосовується в ювенальній юстиції,
оскільки її найважливішими функціями є відновна та примирна. Правосуддя у
справах неповнолітніх має бути не каральним, а передусім таким, що відновлює
порушені права та свободи потерпілого від правопорушення, сприяє
усвідомленню правопорушником необхідності відповідати за свої вчинки і
здійсненню заходів для відшкодування завданої шкоди. В багатьох
європейських країнах відновне правосуддя застосовується, як альтернатива або
додаток до кримінального судочинства і в справах повнолітніх, коли мова йде
про злочини невеликої або середньої тяжкості.
4. Ухвалення міжнародно-правових актів з питань відновного
правосуддя стало важливим підґрунтям для поширення цього інноваційного
підходу до судочинства у світі, в тому числі у країнах Європи. Міжнародне
законодавство стало додатковим фактором розвитку відновного правосуддя у
європейських країнах. Основи відновного правосуддя закріплені у міжнародноправових актах ООН, Ради Європи та Європейського Союзу. Відповідно до
міжнародно-правових актів, відновне правосуддя має розглядатись як
альтернатива традиційним способам вирішення кримінальних конфліктів, а
також може застосовуватися на будь-якому етапі розгляду справи в межах
кримінального судочинства з урахуванням національного законодавства. Акти
ООН містять рекомендації країнам-членам ООН щодо розширення
застосування санкцій за вчинення правопорушень, не пов’язаних з триманням
під вартою чи ув’язненням, а також щодо реформування системи
кримінального судочинства шляхом впровадження відновних підходів. Значний
внесок у розвиток відновного правосуддя здійснили європейські інституції,
рекомендації яких сприяли інституалізації і широкому застосуванню способів
позасудового врегулювання конфліктів. Акти Європейського Союзу та Ради
Європи закріплюють засади і принципи реформування кримінального процесу
та впровадження відновного правосуддя, зокрема медіації. В міжнародноправових актах ООН, Ради Європи та Європейського Союзу наголошується на
183
важливості застосовування правових норм, які б передбачали відшкодування
шкоди потерпілим та сприяли примиренню сторін кримінальних конфліктів.
5. За результатами дослідження запропоновано наступну періодизацію
розвитку відновного правосуддя в Європі: 1940-60-ті рр. – виникнення
соціального руху за справедливість кримінальної системи; 1960-ті - початок
1980-х рр. – відбуваються теоретичні дискусії з приводу цієї проблеми (у них
беруть участь переважно американські та європейські науковці), критика
офіційної системи правосуддя правознавцями, соціологами, представниками
інших наукових галузей; 1980-1990-ті рр. – запровадження пілотних проектів з
відновних практик у різних європейських країнах; ухвалення міжнародноправових актів ООН, Ради Європи та Європейського Союзу, що закріплювали
засади запровадження відновного правосуддя; 1990-ті рр. - початок ХХІ ст. –
закріплення відновного правосуддя на законодавчому рівні.
6. Встановлено, що існують особливості реалізації програм відновного
правосуддя в європейських країнах в залежності від того, до яких правових
сімей вони належать. Відтак, виокремлено наступні моделі відновного
правосуддя в європейських країнах:
а) континентальна - у країнах континентальної Європи, які відносяться до
романо-германської та скандинавської правових сімей медіація є
процесуальним інститутом, як правило, закріпленим в законодавстві, який
втілює одну з можливих альтернатив кримінальному переслідуванню.
Визначено, що існують різні способи закріплення відновного правосуддя на
законодавчому рівні: в кримінальних кодексах (Німеччина, Фінляндія, Польща),
в кримінально-процесуальних кодексах (Австрія, Франція, Бельгія, Фінляндія,
Польща), в спеціальних законах про медіацію (Норвегія, Фінляндія), у законах
про ювенальну юстицію (Австрія, Німеччина,), в законах про службу пробації
(Чехія);
б) модель європейських країн загального права - у європейських країнах
англо-саксонської правової сім’ї, Великій Британії та Ірландії, органам
кримінальної юстиції (поліції, прокурорам, суддям) надаються широкі
184
повноваження стосовно можливості діяти на свій розсуд в інтересах суспільства
і застосовувати широке коло відновних заходів щодо правопорушника.
7. З’ясовано, що запровадження відновного правосуддя в Україні є
прикладом світових уніфікаційних процесів, а також закономірним
продовженням українських правових традицій. Від часів Руської держави і до
проголошення незалежності України застосовувались альтернативні механізми
вирішення кримінальних конфліктів. Відновні підходи були закріплені в
матеріальних і процесуальних нормах Руської правди, Литовських статутів
1529, 1566, 1588 рр. та набули розвитку в законодавчих актах Російської
імперії. У різні історичні періоди поширеними відновними практиками були
посередництво, третейське судочинство, участь громади у вирішенні
кримінальних конфліктів. Джерела права передбачали примирення і
компенсацію шкоди потерпілому.
Аналіз історико-правових джерел, починаючи від Руської держави і до
кінця ХХ ст. показав, що 1) елементи медіаційної форми вирішення конфліктів
виявилися ще в XI ст. в «Руській Правді»; 2) в Литовських статутах 1529,
1566, 1588 рр. та Соборному Уложенні 1649 р. містяться норми щодо
правового регулювання процедур медіації; 3) інститут примирення, який
ґрунтувався на звичаєвих традиціях і був поширений у Запорізькій Січі, був
впроваджений у судочинство в Українській гетьманській державі (Війську
Запорозькому), доказом цього є судова практика; 4) в «Правах, за якими
судиться малоросійський народ» вперше систематизовано норми, які
закріплювали можливість застосування примирення потерпілого і
правопорушника як способу вирішення кримінального конфлікту; 5)
закріплення в Уложенні про покарання кримінальні і виправні 1845 р.
переліку правопорушень, за якими при розгляді справи допускалося
примирення сторін кримінального конфлікту; 6) способи застосування
медіаційних процедур у справах приватного обвинувачення знайшли
віддзеркалення в Статуті Кримінального судочинства 1864 р. щодо
зобов’язання судді «схиляти сторони до миру», і лише якщо вони не бажають
185
урегулювати конфлікт «полюбовно», виносити вирок; 7) створення інституту
совісного судочинства було закономірним явищем, оскільки суспільство,
унаслідок низької ефективності існуючої судової системи, потребувало
формування альтернативних механізмів вирішення правових конфліктів; 8) у
Кримінально процесуальних Кодексах УСРР 1922, 1927 і УРСР 1960 рр.
закріплювалась можливість закриття кримінального провадження за
примиренням обвинуваченого з потерпілим у справах приватного
обвинувачення.
Вивчення історичного досвіду примирення і відновлення порушених прав
в Україні дає можливість зробити висновок, що відновний підхід у різних його
проявах (посередництво, примирення, відшкодування шкоди потерпілому) не є
новим для української правової системи та існує підґрунтя для
альтернативного правосуддя і примирення в юридичній практиці та
правосвідомості українського народу.
8. Реформа системи кримінальної юстиції України є однією з
необхідних передумов консолідації зусиль у напрямку євроінтеграції,
включаючи імплементацію Угоди про асоціацію та про зону вільної торгівлі,
спрощення візового режиму та здійснення інших заходів у партнерстві з
Європейським Союзом. Реформування системи кримінальної юстиції та
правоохоронних органів, в тому числі, має відбуватись шляхом удосконалення
законодавства, його максимального спрощення та пришвидшення процедур
розгляду окремих категорій справ, забезпечення правової визначеності,
узагальнення судової практики. Необхідно робити наголос на розвитку
механізму позасудового вирішення конфліктів, зокрема – відновного
правосуддя .
Впровадження у вітчизняне законодавство відновного правосуддя та
застосування відновних заходів окремо або паралельно з традиційними
заходами кримінально-правового впливу призведе до важливих наслідків щодо
відновлення суспільного порядку і гармонізації суспільних відносин: зниження
рівня рецидиву правопорушень; попередження вчинення тяжких та особливо
186
тяжких правопорушень особами, які раніше притягались за вчинення
правопорушень меншої тяжкості; підвищення ефективності перевиховання
правопорушника та повернення його до нормального життя шляхом надання
соціально-психологічної допомоги, участі в процесі реабілітації найближчого
оточення правопорушника та представників місцевої громади, контактів із
потерпілим; часткове або повне відшкодування потерпілому завданої шкоди та
його психологічна реабілітація; зосередження кримінальної юстиції насамперед
на компенсаційній функції кримінального правосуддя, а вже потім – на
каральній.
Аргументовано, що для перспективи розвитку відновного правосуддя і
вдосконалення механізмів його реалізації в Україні необхідний комплексний
підхід, а саме: законодавча регламентація відновного правосуддя, підготовка
висококваліфікованих фахівців (медіаторів), інформування громадян щодо
можливості застосування відновного правосуддя при вирішенні кримінальноправових конфліктів.
Пропонується доповнити законопроект «Про медіацію» (реєстр. № 3665 від
17.12.2015 р.), який розглядається у Верховній Раді України, положеннями про
особливості медіації, що застосовується в кримінальних провадженнях:
1) враховуючи зміст ст.46 Кримінального кодексу України, закріпити
можливість застосування медіації в кримінальних провадженнях про вперше
вчинені злочини невеликої тяжкості або необережні злочини середньої
тяжкості, крім корупційних злочинів;
2) встановити строк проведення медіації з максимальним терміном до 30
діб;
3) визначити, що час проведення медіації не зараховується до
процесуальних строків;
4) встановити, що медіація, завершена розв’язанням кримінально-правового
конфлікту, передбачає укладення угоди про примирення, яка затверджується
ухвалою суду та є підставою звільнення від кримінальної відповідальності;
187
5) закріпити форму звіту щодо проведення медіації та форму угоди про
примирення;
6) встановити підвищені вимоги до медіаторів у справах за участю
неповнолітніх або передбачити обов’язковість залучення до процедури
посередництва педагога або професійного психолога (якщо таким не є сам
медіатор);
7) передбачити обов’язковість проведення медіації у справах, де потерпілим
або обвинуваченим/підсудним є неповнолітня особа.