Макарчук Віталій Володимирович Право­вий статус реєстрового козацтва в Україні

Короткий опис

Макарчук Віталій Володимирович, не працює: «Право­вий статус реєстрового козацтва в Україні» (12.00.01 - тео­рія та історія держави і права; історія політичних і правових учень). Спецрада Д 26.001.04 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
МАКАРЧУК ВІТАЛІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
УДК 340.0(09) + 343.11 + 347.918
ПРАВОВИЙ СТАТУС РЕЄСТРОВОГО
КОЗАЦТВА В УКРАЇНІ
12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
__________________ В.В. Макарчук
Науковий керівник Захарченко Петро Павлович,
доктор юридичних наук, професор
Київ – 2017

ЗМІСТ
ВСТУП...................................................................................................................16
РОЗДІЛ 1 СТАН НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАВОВОГО
СТАТУСУ РЕЄСТРОВОГО КОЗАЦТВА ТА ЙОГО ТЕОРЕТИКОМЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ
1.1. Стан наукового дослідження правового статусу реєстрового козацтва...26
1.2. Методологія дослідження правового статусу реєстрового козацтва……37
1.3. Історико-правовий зміст поняття «правовий статус реєстрового
козацтва»…………………………………………………………………………50
Висновки до розділу 1…………………………………………………………...65
РОЗДІЛ 2 НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ
РЕЄСТРОВОГО КОЗАЦТВА У ВЕЛИКОМУ КНЯЗІВСТВІ
ЛИТОВСЬКОМУ ТА РЕЧІ ПОСПОЛИТІЙ
2.1. Підстави виникнення та становлення інституту найму на військову
службу у Великому князівстві Литовському…..………………………………68
2.2. Організаційно-правові засади створення реєстрового козацтва у Речі
Посполитій……………………………………………………………………….92
2.3. Трансформація правового становища реєстрового козацтва в умовах
повстанського руху та напередодні національно-визвольної війни
українського народу (кінець ХVI – cередина ХVIІ ст.ст.)…………….…….113
Висновки до розділу 2………………………………………………………….136
РОЗДІЛ 3 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ
РЕЄСТРОВОГО КОЗАЦТВА У СКЛАДІ УКРАЇНСЬКОЇ
ГЕТЬМАНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (СЕРЕДИНА XVII – КІНЕЦЬ XVIII СТ.)
3.1. Функціональні обов‘язки реєстрового козацтва…………………………141
3.2. Динаміка нормативно-правового забезпечення діяльності реєстрового
козацтва…………………………………………………………………………163
3.3. Трансформація правового статусу реєстрового козацтва в умовах
ліквідації автономій Української гетьманської держави………….…………180
Висновки до розділу 3………………………………………………………….194
ВИСНОВКИ……………………………………………………..……………..197
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......………………………………207
16
ВСТУП
Одним із пріоритетних напрямів військової реформи, що здійснюється
в Україні, визначено перехід до професійної армії за стандартами НАТО,
вступ до якого став суспільно значущим напрямком, а також з огляду на
перспективи розв‘язання воєнно-стратегічної ситуації як в умовах
російської анексії Криму та окупації Донбасу, так із врахуванням інших
зовнішніх загроз національній безпеці України.
Реалізація державою плану професіоналізації збройних сил зумовлює
необхідність правового регулювання їхньої діяльності на національному та
міжнародному рівнях, створення правових механізмів, спрямованих на
забезпечення захисту прав людини і жертв збройних конфліктів, дотримання
соціальних гарантій військовослужбовців і членів їхніх сімей. Ухвалений у
1992 році Закон України «Про військовий обов‘язок і військову службу»,
яким регулюються засади військової служби та терміни служби за
контрактом, є важливим свідченням актуальності обраної теми дослідження.
Аналіз наукової літератури, думки військових експертів щодо
професіоналізації Збройних сил України (далі - ЗСУ) свідчить про існування
проблеми правового статусу контрактників, яка має двоїстий характер як
колективних суб‘єктів правовідносин (цілісної військової структури в
єдиному функціональному організмі ЗСУ) загалом, так і окремого
контрактника (фізичної особи) зокрема. Її вирішення залежить від реалізації
ідеї поєднання історичного досвіду з сучасними моделями поліпшення
правового статусу та покращення соціального забезпечення захисників
Вітчизни, яка нині є вкрай витребуваною як у практичній, так і в
дослідницькій площині.
Аналогом військової служби за контрактом був інститут реєстрового
козацтва, який слід відокремлювати від забороненого сучасним міжнародним
правом інституту наймання. Логіка, природа та еволюція правового
становища реєстрового козацтва в умовах його функціонування у
17
різноманітних державних утвореннях вирізняє його з-поміж традиційного
для епохи середньовіччя інституту збройного наймання. Останній
формувався з безробітних авантюристів, які втратили зв‘язки з
батьківщиною, фактично не мали підданства і не визнавали покровительства,
характерного для традиційних суспільств тощо. На теренах України
джерелом і водночас ресурсом інституту наймання було козацтво, яке
відіграло провідну роль у національно-визвольній війні середини XVII ст.
Останнє змушує звернути увагу на інститут реєстрового козацтва через
виражено осучаснені риси, такі як публічно-правова природа реєстрового
козацтва із сформованою правосуб‘єктністю, яка визнавалася суспільством
організаційно-функціональною структурою в системі збройних сил держав,
на службі яких перебували козаки.
Звернення до досвіду формування і діяльності реєстрового козацтва є
вповні актуальним конструктом корпоративної і водночас національної
самоідентифікації сучасного інституту контрактників у ЗСУ. Вивчення
ґенези правого статусу реєстрового козацтва продовжує бути витребуваним
у зв‘язку із прискореним переходом ЗСУ на засади професійного війська, що
й визначає актуальність теми дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу
виконано на кафедрі історії права та держави юридичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до
таких бюджетних тем: «Доктрина права в правовій системі України:
теоретичний та практичний аспекти» № 11 БФ 042–01 (номер державної
реєстрації 0111U008337); «Теорія та практика адаптації законодавства
України до законодавства ЄС» № 16 БФ 042–01, що діє з 1 січня 2016 р. по 31
грудня 2018 р.
Тему дисертації затверджено вченою радою юридичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка 22 грудня
2014 р. (протокол № 4).
18
Мета і завдання дослідження: Метою дослідження є вивчення ґенези
правового становища з одного боку всього реєстрового козацтва як військової
корпорації, а з іншого – реєстрового козака як фізичної особи. Реалізація
поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань:
- розкрити історико-правовий зміст та запропонувати визначення
поняття «правовий статус реєстрового козацтва» в рамках природноправової парадигми у її зв‘язку з юридичною практикою, пов‘язаною з
функціонуванням інституту наймання в епоху середньовіччя;
- простежити за зародженням інституту найму на військову службу,
виявити фактори, що сприяли появі реєстрового козацтва в Україні;
- виявити особливості становлення та функціонування реєстрового
козацтва у правовій реальності доби, що досліджується;
- визначити місце реєстрового козацтва як суспільної верстви в умовах
станового суспільства Речі Посполитої;
- розкрити основні риси, що визначають правовий статус реєстрового
козацтва як лицарської корпорації та реєстрового козака як фізичної особи,
показати відмінності між ними;
- здійснити видову та змістову характеристику джерел права, що
регулювали організацію діяльності реєстрового козацтва протягом усього
періоду його існування;
- простежити за динамікою трансформації прав та обов‘язків
реєстрового козацтва, виявити особливості правового регулювання його
діяльності в умовах найму, здійсненого правителями інших країн, та у
власній державі (Війську Запорозькому);
- встановити межі міжнародної правосуб‘єктності реєстрового
козацтва.
Об’єктом дослідження є правова класифікація інституту реєстрового
козацтва та його місце в механізмі становлення української державності у XV
– XVIII cт.
19
Предметом дослідження є правовий статус реєстрового козацтва в
Україні.
Методи дослідження. Обґрунтованість теоретичних положень,
узагальнень, висновків та рекомендацій щодо подальшого розроблення теми,
а також достовірність результатів дослідження забезпечено застосуванням
філософських, загальнонаукових та спеціальних методів пізнання.
Серед філософських методів і підходів важлива роль належить
діалектиці. На основі принципів всезагального зв‘язку, повного і всебічного
аналізу, детермінізму і причинності зосереджено увагу не стільки на
формальних як на сутнісно-змістових суперечностях предмета
дисертаційного дослідження, а саме: аналізується проблема правового
статусу українського реєстрового козацтва з урахуванням властивих для
середньовічного інституту наймання соціальних, політичних і
функціональних рис та особливостей (підрозділи 1.2, 1.3). Використання
принципу всезагального зв‘язку дозволяє простежити за правовим
забезпеченням статусу реєстрового козацтва на окремих його етапах у
відносно незмінному стані, в умовах статики (підрозділ 3.1); принцип
розвитку дає можливість всебічного його вивчення в еволюційній динаміці
(розділи 2-3); принцип повного і всебічного дослідження кореспондується із
проблемою пізнання правового статусу реєстрового козацтва в Україні
співвідносно з економічними, політичними, соціальними процесами, що
мали безпосередній вплив на характер функціонування інституту
реєстрового козацтва в цілому та в умовах окремих державних утворень,
влада яких поширювалась на українські землі в досліджуваний період
(підрозділи 2.1-2.3; 3.1-3.3); принцип детермінізму і причинності відіграє
фундаментальну роль у логіці пізнання і методології вивчення правового
статусу реєстрового козацтва (підрозділи 1.1-1.2.). Зазначені принципи в
сукупності і кожен зокрема дозволили сформувати системне уявлення про
трансформацію правового статусу реєстрового козацтва залежно від
20
функціонування його в умовах національної державності чи при виконанні
властивих йому функцій у складі інших держав.
Використання методу герменевтики зумовлене насамперед
необхідністю адекватного вивчення та інтерпретації архівних матеріалів,
текстів правових пам‘яток, що дало можливість забезпечити доказовість
узагальнень та висновків (підрозділ 1.1).
Поєднання методів індукції та дедукції, застосування методу
сходження від абстрактного до конкретного сприяло визначенню об‘єкта і
предмета дослідження. Структурно-функціональний метод застосований для
з‘ясування організаційно-правових засад формування реєстрового козацтва
та його структурної інституалізації. Системний підхід використаний із метою
аналізу сутності та змісту правового статусу реєстрових козаків,
особливостей їхнього функціонування в окремих державах, до складу яких
входили території сучасної України. Проблемно-хронологічний метод сприяв
здійсненню історіографічного аналізу літератури (розділи 1-3).
Застосування спеціальних методів юридичної науки здійснено з
позицій соціолого-правового підходу, який виокремлюється із існування
юридичних явищ не лише в державі, але й у позадержавних структурах. Це
дало можливість спростувати окремі міфологеми, зокрема, про становий
характер реєстрового козацтва у період його формування; про системну
ворожнечу і протистояння з низовим запорозьким козацтвом; про винятково
національний характер реєстрових козацьких формувань тощо.
Серед спеціальних методів юридичної науки застосовано формальноюридичний (догматичний), який сприяв виявленню тенденцій законодавчого
процесу у державах, під юрисдикцією яких перебувало реєстрове козацтво
(розділи 2-3). Застосування порівняльно-правового методу дало змогу
виявити особливості трансформації правового статусу реєстрового козацтва
на окремих етапах його еволюції (підрозділи 2.3, 3.3). Із застосуванням
історично-порівняльного методу розкрито загальні та особливі риси
процесуальної і функціональної динаміки інституту реєстрового козацтва в
21
Україні (розділи 2-3). У рамках інтеграції наукового знання було
використано й інші загальнонаукові та конкретно - наукові методи.
Науково-теоретичну основу дисертації становлять роботи українських
учених-правників, які актуалізували проблематику: теоретико-правову
(С. Бобровник, Ж. Дзейко, Н. Крестовська, Б. Малишев, М. Мірошниченко,
Н. Пархоменко, Ю. Шемшученко та інші) та історико-правову
(В. Антонович, І. Бойко, І. Гриценко, М. Грушевський, М. Кобилецький,
М. Костомаров, М. Никифорак, В. Прус, В. Сергійчук, С. Стороженко, Т.
Чухліб, Б. Черкас, О. Шевченко та інші).
Нормативною основою дослідження стали нормативно-правові акти
Великого Князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської імперії,
українських гетьманів, договори Війська Запорозького з іноземними
державами.
Емпіричну основу дослідження становлять опубліковані матеріали,
архівні документи, виявлені в ЦДІА України та Інституті рукописів
Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України,
статистичні дані про кількісний і національний склад реєстрового козацтва.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація
є одним із перших у вітчизняній історично-правовій науці досліджень, у якому
здійснено системний аналіз закріплених у джерелах права свобод, прав,
обов‘язків, відповідальності реєстрового козацтва протягом усього періоду
існування, відповідно до яких здійснювалася кореляція основного суб‘єкта
правовідносин як юридичної чи фізичної особи. Конкретизовано наукова
новизна основних положень дисертації полягає в тому, що в ній
вперше:
- запропоновано визначення поняття «правовий статус реєстрового
козацтва», під яким вбачається сукупність обумовлених звичаєвими нормами
козацького права та закріплених середньовічним договором найму
(наймання) обов‘язків, прав і привілеїв найманців, що регулюють їхнє
фактичне становище у відносинах із Низовим Військом Запорозьким і
22
правителями середньовічних держав (ініціаторами укладання договору) та
випливають із належності до реєстрових козаків;
- доведено, що у Речі Посполитій реєстрове козацтво не стало окремим
суспільним станом, адже права та вольності лицарської корпорації мали
тимчасовий характер і були чинними лише до набору нового реєстру; існував
інститут «випищиків», за яким будь-хто із числа реєстровців міг бути
повернутий до попереднього, у тому числі й залежного стану, та позбавлений
козацьких «прав і вольностей»; лицарська корпорація не мала своєї
презентації в органах законодавчої влади, а лише делегувала своїх
представників у разі необхідності;
- опираючись на польське королівське та сеймове законодавство,
договори з польською адміністрацією, правові акти гетьманської влади,
договірні статті з московськими царями продемонстровано ґенезу
реєстрового козацтва, відповідно до якої воно пройшло шлях від типового
для середньовіччя найманства до перетворення його у збройні сили
української держави - Війська Запорозького;
- показано взаємини реєстрових козаків з іноземними державами,
статус яких свідчить, що договори чи переговори про надання військової
допомоги таким країнам як Священна Римська Імперія (Габсбурзька
Австрія), Кримський ханат, Московія, вивели козацтво на рівень
корпоративного суб‘єкта міжнародного права.
удосконалено:
- положення, яке доводить обґрунтованість висновку про те, що
практики наймання козаків на військову службу як служебників та сторожі
склалася задовго до його юридичного оформлення у Речі Посполитій, адже
вона фіксується у 1520-х рр. в умовах перебування українських територій у
складі Великого князівства Литовського, де козаки відбували військову
службу за рахунок місцевих бюджетів;
- висновок про те, що реєстрове козацтво стало рушійною силою
національного руху, яке в умовах відсутності власної державності заявило
23
про право українського народу на самовизначення, а пізніше, ставши
збройними силами Української гетьманської держави (Війська
Запорозького), визначало напрями її формування та розвитку;
- твердження про те, що реєстрове козацтво як юридична особа мало
окремий правовий статус, який визначався через його компетенцію - права,
свободи й обов‘язки, зафіксовані у нормативно-правових актах країн, що
використовували корпорацію козаків як військову структуру у власних
інтересах;
дістали подальшого розвитку:
- положення про те, що правовий статус особи може обумовлюватися
також природними правами і обов‘язками людини, які не закріплені в
нормативно-правових актах, але відносяться до суб‘єктивних прав і
обов‘язків особи;
- теза про те, що окремим військовим начальникам і командирам як
фізичним особам влада інколи надавала індивідуальні привілеї
(встановлювали рівень заробітної плати, інші майнові преференції), а норми
звичаєвого козацького права здебільшого регулювали щоденне військове
життя, побут, судовий процес, інститути самоврядування тощо;
- відомості про динаміку трансформації прав та обов‘язків реєстрового
козацтва, які характеризувалися ігноруванням владою Речі Посполитої умов
договору з ними, широким застосуванням імперативних норм щодо них;
певними правовим гарантіями, а також перетворенням на закритий
ієрархічний суспільний стан за доби Української гетьманської держави
(Війська Запорозького); поступовим звуженням прав і вольностей козаків в
умовах ліквідації царизмом української державності.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
отримані в результаті дослідження теоретичні положення та висновки можуть бути
використані для подальшого вивчення проблем виникнення, функціонування
інституту реєстрового козацтва та осмислення важливих історико-правових
24
засад становлення української державності. Результати дисертаційного
дослідження можуть використовуватися:
- у науково-дослідній роботі щодо поглиблення наукових студій з історії
українського козацтва та удосконалення наукових концепцій його дослідження (акт
впровадження Музею Гетьманства в м. Києві від 24 жовтня 2017 р.; акт
впровадження Білоцерківського краєзнавчого музею №106/17 від 23 жовтня
2017 р.);
- у навчальному процесі – при підготовці лекцій із дисциплін «Історія
українського права», «Історія держави і права України», «Історія держави і
права зарубіжних країн» (акт впровадження у навчальний процес
Білоцерківського інституту економіки та управління ВНЗ «Україна» від
03.10.2017 р.; акт впровадження у навчальний процес юридичного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
від 13.10.2017 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації
оприлюднені на Міжнародній науково-практичній конференції молодих
учених, аспірантів і докторантів «Актуальні проблеми українського
законодавства. Філософсько-культорологічні дослідження» (м. Біла Церква,
14–15 травня 2015 р.), на XVII Міжнародній науково-практичній конференції
«Удосконалення інформаційно-ресурсного забезпечення освіти і науки в
умовах євроінтеграції» (м. Біла Церква, 21-23 травня 2015 р.), на ХІІ
Міжнародній науковій конференції молодих вчених та студентів «Від
громадянського суспільства - до правової держави» (м. Харків, 22 квітня
2016 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні
питання державотворення в Україні» (м. Київ, 20 травня 2016 р.), на
Державній науково-практичній конференції молодих учених, аспірантів і
докторантів «Наукові пошуки молоді у третьому тисячолітті» (м. Біла
Церква, 19-20 травня 2016 р.), на Державній науково-практичній конференції
«Аграрна наука – виробництву. Актуальні проблеми законодавства України»
(м. Біла Церква, 17 листопада 2016 р.), на ІІІ Всеукраїнській науково-
25
практичній конференції «Державо- та правотворчі традиції українського
народу (до 150-річчя М.С. Грушевського)» (м. Ірпінь, 23 листопада 2016 р.).
Публікації. Головні теоретичні положення, висновки та узагальнення
відображено у 5 наукових статтях, опублікованих у фахових наукових
виданнях, одна із яких оприлюднена в журналі, що входить до науково
метричної бази, а також у 7 тезах виступів на міжнародних та всеукраїнських
науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох
розділів, що об‘єднують дев‘ять підрозділів, висновків і списку використаних
джерел (307 найменувань на 31 сторінці). Загальний обсяг дисертації
становить 237 сторінки, із яких текст роботи викладено на 206 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Охоплені дослідженням хронологічні межі та простори кількох держав,
де розгорталася діяльність реєстрового козацтва, відображена у них
сукупність правових явищ, здійснені у процесі їхньої генези узагальнення,
дають можливість сформулювати низку висновків, актуальних для розвитку
юридичної науки історично-правової спеціалізації, загалом, та для пізнання
прав, обов‘язків, відповідальності одного із найелітніших прошарків
українського суспільства доби Середньовіччя, а саме:
1. Автор вважає за можливе використання терміну «правовий статус»
щодо реєстрових козаків у двох значеннях: по-перше, з метою дослідження
сукупності прав та обов‘язків реєстрового козацтва як юридичної особи; подруге, задля з‘ясування статусу реєстрових козаків, старшин, інших
військових начальників, яким владою інколи надавалися особисті привілеї, як
фізичним особам. Правовий статус одних і інших визначається за їхньою
компетенцію, тобто правами, свободами, привілеями, обов‘язками,
зафіксованими у законодавстві країн, які використовували реєстрових козаків
як військову одиницю. Звичаєвими нормами козацького права здебільшого
регулювався щоденне військове життя, побут та судочинство. Власне,
реєстрове козацтво має визнаватися як чітко організований і організаційно
сформований суспільний прошарок із сформованою правосуб‘єктністю
(юридичної особи), яка визнається в традиційних суспільствах або правових
системах.
У цілому ж, як інструмент наукового аналізу це поняття, у
запропонованому нижче визначенні, здатне забезпечити аналіз юридичної
природи реєстрового козацтва в Україні як особливого інституту наймання
епохи середньовіччя, що дає можливість моделювати державно-правові
процеси Середньовіччя для сьогодення в контексті вирішення проблеми
переходу до професійної армії в Україні.
198
2. У рамках природно-правової парадигми і у її зв‘язку з юридичною
практикою, пов‘язаною з функціонування інституту наймання в епоху
cередньовіччя нами розкрито історико-правовий зміст поняття «правовий
статус реєстрового козацтва».
Природно-правова парадигма значно розширює простір аналізу поняття
«правовий статус» (яке традиційно, у позитивістському розумінні,
розглядається як законодавчо встановлена та гарантована державою
сукупність прав, свобод і обов‘язків фізичних та юридичних осіб) у напрямку
його змістового наповнення елементами природно-правового підходу,
відповідно до якого правовий статус особи також може обумовлюватися
природними правами і обов‘язками людини, які не закріплені в
законодавстві, але входять до суб‘єктивних прав і обов‘язків особи.
Отже, правовий статус реєстрового козацтва – це сукупність
обумовлених звичаєвими нормами козацького права та закріплених
середньовічним договором найму (наймання) обов‘язків, прав і привілеїв
найманців, що визначають їх фактичне становище у відносинах із Низовим
Військом Запорозьким і правителями середньовічних держав (ініціаторів
укладання договору) та випливають з належності до реєстрових козаків.
Термін «козак», що нині широко вживається в українській та зарубіжній
історіографії, вперше зустрічається у історичних пам‘ятках ХV ст. Вони
різноманітні за своїм призначенням. Тут і листування між дипломатичним
відомствами Великого князівства Литовського і Московським царством, і
повідомлення місцевої адміністрації, і листи кримських володарів до своїх
литовських союзників та інших документах. Історичні та правові памятки
свідчать, що єдиного, уніфікованого поняття на порубіжних територіях не
існувало. Українське населення називалося не лише козаками, а й достатньо
часто зустрічаються назва «черкаси», «королівські люди», тобто ті особи, що
перебували на королівській службі. Отже, розмаїття назв українського
подніпровського населення свідчить про те, що термін «козак» не став
199
превалюючим на порубіжних територіях Литви та Кримського ханату у кінці
ХV ст..
Реєстрове козацтво у Речі Посполитій з‘явилося не на порожньому місці.
Його витоки слід шукати ще в Литовській державі середини XVI ст., коли
окремі представники місцевого населення наймалися на виконання
охоронних функцій не за рахунок центрального бюджету держави, а за кошти
з оподаткування міських жителів. У історичних та правових джерелах вони
зустрічаються під назвами «служебники» та «сторожа» (замкова, міська,
польна (польова), острогова). Загонам служебників і сторожи передавалося
велике коло службових повноважень. Їм доручалося забезпечувати особисту
охорону, супровід при виконанні дипломатичних та воєнних місій як
центральною так і уповноваженою для цього місцевою владою, підготовку,
розроблення та організацію військових походів, здійснення патрульних
функцій у середині та на околицях замків.
Загальновизнано, що найбільший внесок у справу захисту кордонів ВКЛ
на Півдні України, здійснив канівський та черкаський староста Остафій
Дашкович. З іменем О. Дашковича дослідники пов‘язують першу спробу у
1522 р. залучити до державної військової служби на платній основі
дніпровських козаків. Попри ухвалення у 1524 р. польським королем
Сигізмундом І відповідного указу про набір на військову службу обмеженого
кількісно козацького загону, проект так і не був матеріалізований.
Ідею найму на державну військову службу вдалося втілити у Київському
воєводстві речицькому наміснику Семену Полозовичу. Саме він у 1520-х
роках вперше здійснив набір козаків у Києві за допомогою місцевих бояр та
урядників. Є підстави стверджувати, що найм козаків на службу
здійснювався або громадами міщан, бояр, представниками місцевої
адміністрації чи Великим князем Литовським. Попередні дослідники, і ми у
тому числі, не зафіксували у досліджуваний період фактів служби
українських козаків на користь окремих приватних осіб, хоча ймовірність
200
виконання військових функцій в приватних інтересах місцевої влади,
категорично не заперечується.
3. Визначальним чинником постання українського козацтва стала
необхідність оборони південно-східних кордонів ВКЛ від агресивних
зазіхань з боку сусідніх країн, на порубіжні яких і розселялася дніпровська
людність. Більшість українських земель, потрапивши до складу Великого
князівства Литовського, змушена була самостійно захищати місця свого
проживання від озброєних загонів, що проникали як сушею, так і морем з
територій, що межують із Московським царством, Кримським ханатом,
Портою. Позаяк регулярне військо як у Литві, так і в Польщі було відсутнє,
адже воно формувалося за територіальним принципом у момент військової
агресії або для проведення наступальної військової операції із числа шляхти,
а також у зв‘язку з її відсутністю на Подніпров‘ї, фактичними організаторами
спротиву чужинцям ставали загони добровольців із числа місцевого
українського населення. Констатуємо, що у період перебування цих
територій під юрисдикцією ВКЛ, українське козацтво здійснювало й само
численні несанкціоновані походи на території, що контролювалися кримцями
та османами, чим викликало значні нарікання з боку центральної влади
Литви. Місцеві старости, почасти ігноруючи жорсткі імперативи з боку
Вільна, Кракова чи Варшави, використовували козацькі загони для
збереження недоторканності державного кордону.
Пропозиції щодо можливості найму на військову службу виходили не
від козаків, а від польського короля напередодні проведення Люблінського
сейму 1569 р, який об‘єднав ВКЛ і Королівство Польське в єдину державу
Річ Посполиту. Політико-правовими причинами появи таких ініціатив з боку
литовсько-польської влади було недопущення козацького «своеволия» щодо
Кримського ханату і Османської імперії аби не провокувати на відповідні дії
останніх. Намір створити загони реєстровців пояснюється бажанням
встановити відносний спокій на кордонах зі своїми південними сусідами.
Важливим фактором стало також наявність великої кількості зброї у
201
представників суспільного прошарку, що не була ані литовцями, ані
поляками за національним походженням. Залучення їх до виконання
охороних функцій на оплатній основі суттєво знижувала загрозу цілісності та
єдності самої державн. І останнє, на прикордонних південних територіях, де
найкраще себе почувало українське козацтво, польсько-литовській владі не
вдавалося встановити того стабільного правопорядку, що панував у інших
частинах держави.
4. Правове регулювання прав та обов‘язків реєстрового козацтва
запроваджувалося положеннями привілею від 5 червня 1572 р., підписаного
польським королем Сигизмундом ІІ Августом, яким реєстровці вилучалися із
підпорядкування місцевих воєвод і старост і підлягали владі коронного
гетьмана. За державну військову службу для них встановлювався
відповідний рівень заробітної плати та окремі привілеї. Керівник загону
(старший і суддя) з моменту видання закону очолював не лише реєстрових, а
й низових козаків, при цьому йому вручалася не лише адміністративна влада
над козаками, а й судова, адже він єдиний, хто міг здійснювати правосуддя
щодо здійснених ними правопрорушенть на основі норм звичаєвого права.
Жодні інші повноваження очільнику реєстровців законом не прописувалися.
Підписання Стефаном Баторієм 16 вересня 1578 р. нового універсалу
свідчить про початок другого етапу розбудови структур реєстрового
козацтва. Найголовнішим пунктом документу став дозвіл на залучення до
лав реєстровців низових чи запорозьких козаків, від яких вимагалося
складення присяги на вірність польському королю. Особам, що вступили на
військову королівську службу дарувалися права і вольності, передбачені
універсалом Сигізмунда Августа 1572 р.
Слід погодитися з тим, що історіографія ХІХ ст. надто
компліментарно поставилася до польського короля Стефана Баторія у
частині створення організаційно-правових засад для започаткування
реєстрового козацтва. Саме з його іменем пов‘язувалася ініціатива щодо
закладення основ функціонування найманого війська, однією із основних
202
задач якого визнавався захист південних та східних кордонів Речі
Посполитої, адже, окрім козацьких ватаг, тут не було інших сил, здатних
виконати оборонну функцію. «Баторієва легенда», що виникла у
козацькому середовищі і гарантувала, мовляв, йому широкі імунітетні та
майнові права, була спростована низкою українських дослідників. Одним із
результатів нашого дослідження є висновок про те, що жодних особливих
прав і вольностей для реєстрового козацтва низка універсалів Сигізмунда ІІ і
Стефана Баторія не передбачала. Права городових або реєстрових козаків не
виходили за межі повноважень найманого (контрактного) війська, діяльність
якого у досліджуваний період мала велике поширення у Європі.
5. Доведено, що у Речі Посполитій реєстрове козацтво не стало окремим
суспільним станом, адже права та вольності лицарської корпорації мали
тимчасовий характер і були чинними лише до набору нового реєстру; існував
інститут «випищиків», за яким будь-хто із числа реєстровців міг бути
повернутий до попереднього, у тому числі й залежного стану та позбавлений
козацьких «прав і вольностей»; лицарство не мало своєї презентації у органах
законодавчої влади, а лише делегували своїх представників у разі винесення
питань, які стосувалися організації діяльності реєстрового козацтва.
Низка невдач, що спіткали козаків унаслідок придушення повстань кінця
XVI ст., різко змінила правовий статус як реєстрових, так і запорозьких
козаків, які за рішенням Варшавського сейму потрапили під імперативні
санкції репресивного характеру. Сейм дозволив здійснювати конфіскацію
козацького землеволодіння, гетьману дозволялося позбавляти життя
повсталих, поновлювала свою чинність норма 1590 р. про посилення
контролю за підданими короля з метою недопущення їхньої втечі на
Запорожжя. З 1596 р. їх піддали баніції, тобто визнавали державними
злочинцями і позбавляли частини або усього комплексу прав.
Завершальним акордом протиборства між козацтвом і польським урядом
стане «Ординація Війська Запорозького реєстрового, що перебуває на службі
Речі Посполитій» 1638 р. На рівні договору між реєстровими козаками і
203
польською владою вона скасувала усі права та вольності, надані козакам
царськими привілеями 1572 і 1578 рр.. Впродовж десяти років, до початку
національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, жодні
законодавчі зміни не торкнуться правового статусу реєстрового козацтва.
Повстанський рух зійшов на нівець. У польській літературі цей період
отримає назву «ерою золотого спокою».
Аналіз тогочасного нормативного забезпечення функціонування
реєстрового козацтва, зокрема польського королівського законодавства,
договорів польської влади з українським козацтвом, як результат козацькоповстанського руху кінця XVI – першої третини XVII ст, польськоукраїнських договорів, правових актів гетьманської влади, договірних статей
гетьманів з московським царями у другій половині XVII – першій
половині XVIII ст. дає можливість стверджувати про закріплення в них
окремих особливостей правового статусу реєстрового козацтва, зокрема
прийняття козаків на службу, існування українського козацького війська в
умовах відсутності власної державності, гарантуванні українським козакам
своїх вольностей, прав і привілеїв та забезпеченні їх, здебільшого
декларативно, іноземними правителями.
Право у період, що досліджується, становило не тільки механічну суму
обов‘язкових норм, скільки варіативну та гнучку модель правового статусу
реєстрового козацтва. співвідносну з нормами моралі та релігійного
вірування козаків. А безпосередньо правовий статус реєстрових козаків
характеризувався зростанням їх повноважень та становища у суспільстві.
Вони займали високий соціальний рівень і були учасниками усіх державних
справ як представники середньовічної аристократії.
6. Проаналізовано взаємообумовленість соціального становища
реєстрових козаків з виконанням ними функціональних обов‘язків, зокрема
військової повинності, що окрім позитивних моментів мала і негативні
сторони. Так, козаки відбували військову службу, яка потребувала значних
витрат за власний рахунок; постійні війни, особливо кінця XVII – початку
204
XVIII ст., в поєднанні з масовими фортифікаційними роботами за наказом
царського уряду, призвели до розорення значної частини реєстрового
козацтва та врешті поділу реєстрових козаків на виборних та підпомічників.
Однак, соціально-економічний розвиток та відновлення феодальних
відносин всередині Української гетьманської держави сприяє відмежуванню
козацького стану, і старшинського у тому числі, від непривілейованих верств
населення. Водночас формується закритий суспільний стан - реєстрове
козацтво, до якого представники інших категорій суспільства втрачають
право потрапити. А всередині цього суспільного стану формується власна
ієрархія із чітким розмежуванням козацьких низів та старшинської верхівки.
При цьому, реєстрове козацтво із своєю ієрархічною структурою фактично
позбавляє права репрезентації суспільства польську та українську шляхту, а
впевнено займає цю нішу.
Зміст трансформації прав та обов‘язків реєстрового козацтва в умовах
інтеграції української держави в імперський конгломерат трансформувався
відповідно до законодавчих традицій російського абсолютизму,
започаткованих Петром І, успішно успадкованих і продовжених
Катериною ІІ. Їх імперська доктрина провадила політику жорсткого
великоросійського централізму без будь-яких можливостей для автономних
окраїн, які, як наслідок, мали бути інкорпоровані, а їх населення в тому числі
й реєстрове козацтво інтегроване до загальноросійської структури
суспільства. І лише належність Війська Запорозького за політичною
культурою до Центральної Європи і толерування української автономії
імперською владою з кінця 20-х до початку 60-х років ХVIII ст. призвело до
посилення у середовищі козацтва бачення Війська Запорозького як окремої
держави, а свого правового статусу як спадкоємного та привілейованого у
межах суспільних станів Російської імперії.
Упродовж усього періоду існування реєстрового козацтва правове
регулювання його організації та діяльності здійснювалося різноманітними
видами джерел права. У період його формування воно спиралося на польське
205
королівське та сеймове законодавство (ординації, універсали, інструкції),
договори з польською адміністрацією, як результат козацько-повстанського
руху кінця XVI – першої третини XVII ст.., польсько-українські договори у
ході Національної революції 1648-57 рр., правові акти гетьманської влади
(універсали, листи, інструкції), договірні статті з московським царями, укази
та інші нормативно-правові акти другої половини XVII – першої
половини XVIII ст.., що забезпечували правовий статус реєстрових козаків на
усіх етапах його функціонування.
7. На різних етапах свого функціонування реєстрове козацтво
виконувало різноманітну місію у житті українського народу. З перших років
свого існування воно заявило про себе як про рушійну силу національного
руху, яке в умовах відсутності власної державності поставило питання про
право українського народу на самовизначення, а пізніше, ставши збройними
силами Української гетьманської держави (Війська Запорозького), визначало
напрями її формування та розвитку.
Права, обов‘язки, обсяги відповідальності реєстрових козаків не мали
універсального характеру, вони видозмінювалися. У період польського
панування на українських землях вони характеризувалися ігноруванням
владою Речі Посполитої умов договору з ними, ухваленням репресивного
законодавства щодо козаків, дріб‘язковою регламентацією їхньої діяльності;
чіткішим визначенням, певними правовим гарантіями, а також
перетворенням на закритий ієрархічний суспільний стан, при якому
представники інших верств та прошарків втратили право потрапити до лав
козацтва за доби Української гетьманської держави (Війська Запорозького);
поступовим звуженням прав і вольностей козаків в умовах ліквідації
російським царизмом української державності.
8. Упродовж усього періоду діяльності реєстрового козацтва у складі
Речі Посполитої ним неодноразово здійснювалися спроби вийти на
міжнародний рівень, укладаючи чи ведучи перемовини про найм на
військову службу чи організацію військової допомоги окремим сусіднім
206
державам. У такий спосіб, залишаючись у підданстві Речі Посполитої,
реєстровці шукали можливості натиснути на польського короля з метою
змусити його відновити чи розширити права і вольності козацької корпорації.
Жодного разу при цьому козаки не укладали договору і не вели сепаратні
переговори проти Польщі. У таких випадках реєстрове козацтво виступало як
суб‘єкт міжнародного права.