ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ У ТРУДОВОМУ ПРАВІ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ




  • скачать файл:
  • Назва:
  • ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ У ТРУДОВОМУ ПРАВІ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ
  • Кількість сторінок:
  • 435
  • ВНЗ:
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • Рік захисту:
  • 2013
  • Короткий опис:
  • МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ
    КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ
    ТАРАСА ШЕВЧЕНКА



    На правах рукопису



    КОСТЮК ВІКТОР ЛЕОНТІЙОВИЧ

    УДК 349.2 (477)

    ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ У ТРУДОВОМУ ПРАВІ:
    ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ



    Спеціальність 12.00.05. – трудове право; право соціального забезпечення

    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    доктора юридичних наук


    Науковий консультант:
    доктор юридичних наук, професор
    Хуторян Наталія Миколаївна





    Київ – 2013






    ЗМІСТ

    Перелік умовних скорочень 4
    Вступ 5
    РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ
    ПРАВОСУБ'ЄКТНОСТІ У ТРУДОВОМУ ПРАВІ 20
    1.1. Правове регулювання трудової правосуб’єктності у
    радянський період (1917–1991 рр.) 20
    1.2. Стан законодавства про трудову правосуб’єктність у період
    незалежності України (1991 р. і донині) 43
    1.3. Міжнародно-правові основи трудової правосуб’єктності 66
    1.4. Поняття, ознаки та особливості правосуб’єктності у
    трудовому праві 86
    Висновки до розділу І. 109

    РОЗДІЛ ІІ. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ
    ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ПРАЦІВНИКА ТА РОБОТОДАВЦЯ У ТРУДОВОМУ ПРАВІ 114
    2.1. Поняття та особливості трудової правосуб’єктності працівника 114
    2.2. Зміст трудової правосуб’єктності працівника 137
    2.3. Класифікація правосуб’єктності працівника у трудовому праві 157
    2.4. Поняття та ознаки трудової правосуб’єктності роботодавця 171
    2.5. Особливості змісту трудової правосуб’єктності роботодавця 188
    Висновки до розділу ІІ. 210

    РОЗДІЛ ІІІ. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ТРУДОВОГО КОЛЕКТИВУ (КОЛЕКТИВУ ПРАЦІВНИКІВ) ТА ПРОФЕСІЙНОЇ СПІЛКИ У ТРУДОВОМУ
    ПРАВІ 218
    3.1. Поняття та характерні риси правосуб’єктності трудового
    колективу 218
    3.2. Зміст трудової правосуб’єктності трудового колективу 233
    3.3. Сутність та ознаки трудової правосуб’єктності
    професійної спілки 249
    3.4. Особливості змісту трудової правосуб’єктності
    професійної спілки 264
    Висновки до розділу ІІІ. 277

    РОЗДІЛ ІV. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ЮРИСДИКЦІЙНИХ ОРГАНІВ
    У ТРУДОВОМУ ПРАВІ 280
    4.1. Поняття та особливості юрисдикційних органів
    у трудовому праві 280
    4.2. Правосуб’єктність органів, які здійснюють
    державний нагляд за дотриманням трудового законодавства 294
    4.3. Правове становище КТС та суду у трудовому праві 308
    4.4. Трудова правосуб’єктність примирної комісії та трудового
    арбітражу 327
    Висновки до розділу ІV . 345

    ВИСНОВКИ 350

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 363







    ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

    ВУЦВК – Всеукраїнський центральний виконавчий комітет
    ГК – Господарський кодекс України
    Держпраці – Державна інспекція України з питань праці
    Держгірпромнагляд – Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України
    ЄС – Європейський Союз
    КК – Кримінальний кодекс України
    КЗпП – Кодекс законів про працю України
    КТС – Комісія по трудових спорах
    МОП – Міжнародна організація праці
    НКП – Народний комісаріат праці
    НСПП – Національна служба посередництва і примирення
    СНД – Співдружність Незалежних Держав
    РЄ – Рада Європи
    ТК – Трудовий кодекс України
    ЦК – Цивільний кодекс України





    ВСТУП
    Актуальність теми. Становлення України як демократичної, соціальної та правової держави зумовлює об’єктивні зміни у традиційних відносинах між суспільством, особою, державою з питань соціально-економічних прав. Виникає потреба переосмислення мети і завдань трудового права, а насамперед правового становища його суб’єктів, реформування трудового законодавства, яке, здебільшого, не відповідає стратегії побудови соціально орієнтованого суспільства та держави. У контексті змін, які відбуваються у правовому регулюванні праці, науковий інтерес викликають проблеми формування в Україні оптимальної конструкції трудової правосуб’єктності – ключової умови виникнення, зміни та припинення трудових правовідносин. Через її реалізацію уповноваженими суб’єктами трудові права, обов’язки, повноваження у сфері праці набувають реального виразу та змісту.
    Актуальність обраної тематики зумовлена новітніми тенденціями посткризового функціонування суспільно-трудових відносин, коли існують об’єктивні передумови до змін у цілях та стратегії розвитку правового становища учасників трудових відносин. Свого наукового вирішення та з’ясування потребує також ряд теоретичних питань, які стосуються вироблення єдиних підходів до: розуміння трудової правосуб’єктності, її ознак, змістовних елементів; співвідношення трудової правосуб’єктності та правового статусу; поняття, умов виникнення, змісту трудової правосуб’єктності працівника; умов виникнення та конструктивних елементів роботодавчої трудової правосуб’єктності; сутності, змісту трудової правосуб’єктності трудового колективу та професійної спілки; поняття та змісту правосуб’єктності органів, які здійснюють нагляд (контроль) у сфері праці, розгляд та вирішення трудових спорів тощо.
    Сучасна модель трудової правосуб’єктності має формуватись з урахуванням положень Конституції, міжнародних договорів України, досвіду та практики інших держав, у тому числі держав-членів ЄС. З цією метою було розроблено та внесено на розгляд Верховної Ради України проект Трудового кодексу України. Однак уже перше ознайомлення з цим законопроектом дозволяє констатувати, що у ньому питання трудової правосуб’єктності цілісно, системно та комплексно не розглядаються. До певної міри це пояснюється тим, що предметну увагу приділено лише елементам правового становища працівника та роботодавця. Проте невирішеними залишилися питання трудової правосуб’єктності деяких категорій працівників, трудового колективу, професійної спілки, юрисдикційних органів у трудовому праві. Між тим, ці та інші проблеми щодо формування ефективної концепції трудової правосуб’єктності потребують нагального як науково-теоретичного, так і законодавчого розв’язання.
    Незважаючи на актуальність та важливість зазначеної проблематики, комплексного науково-теоретичного дослідження цих проблем у науці трудового права не було. Водночас, попри відсутність цілісних та системних наукових розробок, існує достатньо велика кількість наукових праць, присвячених окремим проблемам трудової правосуб’єктності. Серед вчених-трудовиків, які їх досліджували, можна виділити: Н. Б. Болотіну, В. С. Венедіктова, С. В. Венедіктова, О. Б. Зайцеву, М. І. Іншина, І. Я. Кісельова, В. В. Лазора, Л. І. Лазор, С.С. Лукаша, А. Р. Мацюка, А. М. Слюсара, П. Д. Пилипенка, С. М. Прилипка, О. І. Процевського, В.О. Процевського, С. В. Попова, Н. А. Циганчук, В. Г. Ротаня, Н. М. Хуторян, Г. І. Чанишеву, І. І. Шамшину, В. І. Щербину, О. М. Ярошенка.
    З огляду на вищезазначене, в сучасних умовах назріла гостра потреба здійснення комплексного науково-теоретичного дослідження трудової правосуб’єктності як необхідної складової розвитку теорії (доктрини) трудового права, розробки конструктивних пропозицій та рекомендацій вдосконалення трудового законодавства, його новітньої кодифікації.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дослідження пов’язана із пріоритетними напрямами розвитку науки та техніки на період до 2020 р., встановленими на підставі Закону України від 11 липня 2001 р. №2623-ІІІ «Про пріоритетні напрями розвитку науки та техніки». Тема дисертаційного дослідження узгоджена із плановою тематикою науково-дослідної роботи відділу з проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Кодифікація трудового законодавства: проблеми теорії та практики (2007–2008 рр. №РК6106U02119); «Розвиток пенсійних правовідносин в Україні (2010–2011 рр. №РК0110U008117).
    Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення концептуальних засад та підходів до формування новітньої моделі трудової правосуб’єктності, удосконалення термінологічно-понятійного апарату, визначення сутності та змісту, напрямів удосконалення трудової правосуб’єктності, розроблення конструктивних пропозицій до проекту Трудового кодексу України. Досягнення поставленої мети вимагає вирішення наступних дослідницьких задач:
    – окреслити особливості правового регулювання трудової правосуб’єктності у радянський період та період незалежності України;
    – охарактеризувати специфіку міжнародно-правового регулювання трудової правосуб’єктності;
    – визначити теоретичні підходи до розуміння категорії правосуб’єктність у трудовому праві;
    – з’ясувати сутність, ознаки та зміст трудової правосуб’єктності працівника;
    – розкрити поняття, особливості та елементи змісту трудової правосуб’єктності роботодавця;
    – визначити поняття та характерні ознаки правосуб’єктності трудового колективу;
    – розкрити зміст трудової правосуб’єктності трудового колективу;
    – охарактеризувати сутність та ознаки трудової правосуб’єктності професійної спілки;
    – визначити особливості змісту трудової правосуб’єктності професійної спілки;
    – розкрити поняття та особливості юрисдикційних органів у трудовому праві;
    – визначити особливості правосуб’єктності органів, які здійснюють державний нагляд за дотриманням трудового законодавства;
    – розглянути правове становище комісії по трудових спорах та суду у трудовому праві;
    – розкрити поняття, конструктивні елементи змісту трудової правосуб’єктності примирної комісії та трудового арбітражу;
    – окреслити шляхи удосконалення сучасної моделі трудової правосуб’єктності, запропонувати відповідні пропозиції та висновки.
    Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які зумовлюють сучасний стан трудової правосуб’єктності.
    Предметом дослідження є теоретико-практичні проблеми трудової правосуб’єктності.
    Методологічна основа дослідження. У процесі дисертаційного дослідження використовувалися методи і прийоми наукового пізнання з урахуванням поставленої мети, завдань дослідження, його об’єкта та предмета. За допомогою діалектичного методу досліджено особливості правового регулювання трудової правосуб’єктності у радянській період та період незалежності України (підрозділи 1.1, 1.2). Порівняльно-правовий метод дав можливість дослідити міжнародно-правове регулювання трудової правосуб’єктності, провести узагальнення національного та міжнародного досвіду у процесі розгляду змістовних елементів трудової правосуб’єктності трудового колективу та професійної спілки (підрозділи 1.3, 3.2, 3.4). Використання формально-логічного та системно-структурного методів дозволило виявити соціально-правову природу трудової правосуб’єктності, окреслити її поняття та особливості, сформувати відповідний понятійний апарат (підрозділи 1.4, 2.1, 2.4, 3.1, 4.1). Метод правового аналізу (догматичний метод) було використано для дослідження та аналізу змісту правових норм, якими регламентується трудова правосуб’єктність, а також під час опрацювання відповідних пропозицій до проекту Трудового кодексу України, актів трудового законодавства (підрозділи 2.2, 2.3, 2.5, 3.3, 4.2, 4.3, 4.4.).
    Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали наукові праці вчених у сфері трудового права: Я. І. Безуглої, Н. Б. Болотіної, В. С. Венедіктова, Г. І. Гончарової, В. В. Жернакова, П. І. Жигалкіна, Т. А. Занфірової, О. Б. Зайцевої, І. В. Зуба, М. І. Іншина, І.Я. Кисельова, В. В. Лазора, Л. І. Лазор, С. С.Лукаша, А. Р. Мацюка, К. Ю. Мельника, О. Г. Середи, Я. В. Сімутіної, А. М. Слюсара, О.В. Смірнова, М. П. Стадника, П. Д. Пилипенка, С. В. Попова, С. М. Прилипка, В. І. Прокопенка, О. І. Процевського, В. Г. Ротаня, Н. М. Хуторян, Г. І. Чанишевої, І. І. Шамшиної, В. І. Щербини, О. М. Ярошенка та ін., а також ряд праць із теорії держави та права, адміністративного, цивільного права тощо.
    Нормативну базу роботи склали Конституція України, закони України, міжнародно-правові акти, Кодекс законів про працю України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, відомчі нормативно-правові акти тощо.
    Емпіричну основу дослідження становлять рішення Конституційного Суду України, органів ЄС, акти соціального партнерства, судова практика, локальні нормативні акти тощо.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, зумовлена тим, що дисертаційна робота є першою комплексною розробкою концептуальних засад формування новітньої моделі трудової правосуб’єктності в умовах розбудови в Україні соціально орієнтованого суспільства та держави.
    Науковим результатом проведеного дослідження стала розробка концептуальних положень, які вирізняються науковою новизною та мають теоретичне та практичне значення для становлення новітньої конструкції трудової правосуб’єктності. До основних слід віднести такі:
    уперше:
    – на основі проведеного комплексного дослідження, виявлено п’ять основних етапів правового регулювання трудової правосуб’єктності у радянський період та період незалежності України:
    1) 1-й етап (1917–1922 рр.) – формування радянської моделі правового регулювання трудової правосуб’єктності, що було, головним чином, пов’язано із становленням влади Рад на території України;
    2) 2-й етап (1922–1971 рр.) – становлення радянської моделі правового регулювання трудової правосуб’єктності. Проведення кодифікації трудового законодавства (1922 р.) та його розвиток у довоєнний та повоєнний періоди;
    3) 3-й етап (1971–1991 рр.) – удосконалення радянської моделі правового регулювання трудової правосуб’єктності. Введення в дію Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю (1971 р.) та розвиток трудового законодавства у роки перебудови;
    4) 4-й етап (1991–1996 рр.) – етап формування правового регулювання трудової правосуб’єктності в умовах незалежності Української держави. Формування національної моделі трудової правосуб’єктності;
    5) 5-й етап (1996 – по даний час) – етап розвитку правового регулювання трудової правосуб’єктності в умовах незалежності України. Прийняття Конституції України (1996 р.) заклало конституційно-правове підґрунтя для новітньої кодифікації трудового законодавства та розвитку новітньої моделі трудової правосуб’єктності;
    – обґрунтовано позицію, що соціально-правова природа трудової правосуб’єктності зумовлена: природною властивістю особи працювати, забезпечуючи свої потреби та інтереси; необхідністю залучення праці особи до створення матеріальних та духовних благ як передумови удосконалення суспільства та держави; об’єктивною потребою втручання держави у відносини між працівниками та роботодавцями як важливої складової гарантованості реалізації та захисту їх трудових прав та інтересів;
    – запропоновано наступні основоположні принципи міжнародної моделі трудової правосуб’єктності: верховенства трудових прав працівників; оптимального співвідношення трудових прав та обов’язків працівника та роботодавця; гарантування чітких механізмів дотримання трудових прав працівника та роботодавця; забезпечення трудових прав трудового колективу та професійної спілки; чіткого правового регулювання повноважень юрисдикційних органів у сфері праці;
    – визначено основні міжнародно-правові тенденції становлення національної моделі трудової правосуб’єктності, до яких віднесено наступні: посилення процесу ратифікації конвенцій МОП та їх адаптації у національне трудове законодавство; активізація процесу укладення нової угоди України з державами-членами ЄС у сфері регулювання трудових відносин, зокрема захисту прав та інтересів учасників громадян, які працюють на ринку праці ЄС; посилення процесу укладення більш дієвих угод з державами, які мають спільні кордони з Україною у сфері регулювання трудових відносин; вироблення дієвого врахування практики Європейського суду з прав людини у сфері праці у національному законодавстві України; врахування досвіду та практики держав-членів ЄС у сфері праці;
    – на основі системного дослідження доктринальних підходів у трудовому праві, трудового законодавства виокремлено концептуальні принципи (засади) формування новітньої ринкової трудової правосуб’єктності: 1) верховенства трудових прав у конструкції трудової правосуб’єктності; 2) виключності законодавчого регулювання елементів трудової правосуб’єктності на підставі закону (як варіант, Трудового кодексу); 3) поєднання імперативно-диспозитивних засад у правовому регулюванні трудової правосуб’єктності; 4) розширення сфери локально-правового та договірно-правового регулювання трудової правосуб’єктності; 5) чіткого законодавчого визначення трудо-правової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання трудових обов’язків;
    – обґрунтовано необхідність посилення системи соціально-трудових гарантій для працівників з інвалідністю у сфері робочого часу та часу відпочинку через запровадження для них: 1) скороченої тривалості робочого тижня; 2) гнучких графіків роботи; 3) додаткових гарантій у сфері охорони праці, виходячи із об’єктивної необхідності їх медико-соціальної, трудової реабілітації, формування соціально орієнтованого ринку праці;
    – визначено, що юрисдикційні органи у трудовому праві – це система уповноважених органів, які відповідно до норм права наділяються владними повноваженнями, спрямованими на здійснення нагляду (контролю) за дотриманням трудового законодавства, врегулювання трудових спорів (конфліктів);
    – розроблено, виходячи із необхідності гарантування дотримання та належного виконання актів трудового законодавства, дотримання трудових прав та соціально-трудових гарантій, основоположні принципи (засади) формування новітньої моделі трудової правосуб’єктності юрисдикційних органів, до яких віднесено наступні: виключності законодавчого визначення умов набуття, змістовних елементів, підстав припинення; законодавчого визначення системи повноважень у сфері праці; забезпечення доступності правосуддя у трудових спорах; чіткого законодавчого визначення процедури звернення до юрисдикційних органів у сфері праці; законодавчого визначення умов та порядку прийняття рішень трудо-правового характеру, порядок їх оскарження; чіткого, виключно законодавчого визначення юридичної відповідальності юрисдикційних органів та їх посадових осіб;
    удосконалено:
    – концепцію трудової правосуб’єктності, за якою основними конструктивними елементами якої є: трудова правоздатність; трудова дієздатність; трудові права та обов’язки, а також допоміжні конструктивні елементи: повноваження у сфері праці (трудо-правові повноваження) та трудова деліктоздатність;
    – науковий підхід до визначення трудової правосуб’єктності в об’єктивному та суб’єктивному значеннях, що спирається на доктрину трудового права та практику його застосування, зокрема: 1) в об’єктивному значенні трудова правосуб’єктність – це система норм трудового права, які регламентують правові властивості суб’єктів трудового права, їхні трудові права, обов’язки, повноваження у сфері праці, а також відповідальність, визначають правові механізми їх реалізації (набуття, виконання, понесення); 2) у суб’єктивному значенні трудова правосуб’єктність – це передбачена нормами трудового права властивість особи (інших уповноважених суб’єктів) мати, володіти, а також здійснювати (набувати, реалізовувати, виконувати) трудові права та обов’язки, а в окремих випадках – відповідно до закону здійснювати повноваження у сфері праці, а також нести юридичну відповідальність за їх невиконання чи неналежне виконання;
    – критерії теоретико-правової оцінки соціально-психічної зрілості працівника як умови набуття юридичної здатності до праці, до яких віднесено: усвідомлення значення своїх дій, які спрямовані на укладення та виконання трудового договору; усвідомлення значення своїх дій, які спрямовані на виконання трудової функції; керування своїми діями у трудових відносинах;
    – поняття трудової правосуб’єктності роботодавця як визначену нормами трудового права властивість мати, володіти, здійснювати (реалізовувати, набувати, виконувати) трудові права, обов’язки, а також нести юридичну відповідальність за їх невиконання чи неналежне виконання;
    – поняття трудової правосуб’єктності трудового колективу як визначену нормами трудового права властивість належним чином організованого колективу працівників через уповноважені органи (представників) володіти та здійснювати трудо-правові повноваження, а також пов’язані з ними трудові права, обов’язки, нести юридичну відповідальність за їх невиконання чи неналежне виконання;
    – соціально-правову сутність трудової правосуб’єктності трудового колективу, з огляду на те, що вона: по-перше, спрямована на відображення інтересів працівників; по-друге, зорієнтована на виконання трудовим колективом організаційно-управлінських функцій у сфері праці; по-третє, включає трудо-правові повноваження, які спрямовуються на вирішення соціально-економічних питань у відносинах працівників та роботодавця;
    – поняття правосуб’єктності юрисдикційних органів у трудовому праві як визначену нормами права властивість уповноважених юрисдикційних органів володіти та здійснювати систему владних повноважень, які спрямовані на здійснення нагляду (контролю) за дотриманням трудового законодавства, врегулювання трудових спорів (конфліктів);
    набули подальшого розвитку:
    – система принципів сучасної концепції правового регулювання трудової правосуб’єктності, до яких віднесено: чіткість та системність визначення трудових прав, обов’язків; чіткість та системність визначення повноважень у сфері праці; доступність та дієвість механізмів реалізації, та захисту трудових прав; доступність та дієвість механізмів виконання трудових обов’язків та повноважень у сфері праці, понесення юридичної відповідальності за неналежне виконання чи невиконання трудових обов’язків та/або повноважень у сфері праці;
    – система основних конструктивних елементів змісту трудової правосуб’єктності працівника, до якої пропонується віднести: трудову правоздатність; трудову дієздатність; трудові права та обов’язки; соціально-трудові гарантії, а також трудову деліктоздатність;
    – поняття трудової дієздатності працівника як передбаченої нормами трудового права властивості працівника своїми діями здійснювати (набувати, реалізовувати, виконувати) трудові права, обов’язки, соціально-трудові гарантії, обумовлені трудовою функцією за трудовим договором;
    – поняття правосуб’єктності органів, які здійснюють державний нагляд за дотриманням трудового законодавства, як визначеної нормами права властивості уповноважених органів державної влади володіти та здійснювати повноваження у сфері праці з метою дотримання та належного виконання актів трудового законодавства, дотримання трудових прав суб’єктів трудових правовідносин;
    – теоретичні підходи до визначення правосуб’єктності Європейського суду з прав людини у сфері праці як передбаченої нормами міжнародного права властивості Європейського суду з прав людини провадити захист трудових прав та інтересів особи, у разі вичерпання відповідних національних механізмів;
    – положення про те, що у сучасних умовах проведення в Україні соціально орієнтованих ринкових реформ, Трудовий кодекс має стати основоположним законодавчим актом з питань правового регулювання трудової правосуб’єктності усіх учасників трудових відносин;
    – пропозиція щодо доцільності закріплення у майбутньому Трудовому кодексі норми, за якою: «кожен працівник має право звернутися до Європейського суду з прав людини за захистом трудових прав у порядку, передбаченому Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першим протоколом та протоколами №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції. Рішення Європейського суду з прав людини є обов’язковими для виконання на території України»;
    – пропозиція щодо закріплення у майбутньому Трудовому кодексі норми про запровадження в Україні трудових судів на підставі Трудового процесуального кодексу України з метою забезпечення доступності правосуддя у трудових спорах, підвищення ефективності гарантування та захисту трудових прав.
    Практичне значення одержаних результатів. Висновки, концептуальні положення та сформульовані на основі них рекомендації, які містяться в дисертації, мають суттєве значення для розвитку теорії трудового права та трудового законодавства, формування єдиної та цілісної практики його реалізації, а також для підвищення ефективності законодавчої діяльності парламенту у частині вдосконалення правового становища суб’єктів трудового права та трудових правовідносин:
    – у науково-дослідній роботі – матеріали дисертації можуть бути використані в якості науково-теоретичного дослідження теоретичних та практичних проблем окремих інститутів трудового права;
    – у законотворчій діяльності – сформульовані результати дослідження, зокрема представлені у роботі пропозиції та рекомендації, можуть бути використані у процесі вдосконалення редакції проекту Трудового кодексу України, а також під час розробки, ухвалення актів трудового законодавства, змін та доповнень до них (Довідка Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України про використання окремих пропозицій, що містяться у дисертаційній роботі у процесі наукової експертизи законопроектів з соціальних питань та праці від 04. 09. 2012 р., №16/6-30);
    – у правозастосовній діяльності – для вдосконалення практики застосування норм чинного трудового законодавства судовими та іншими юрисдикційними органами;
    – у навчальному процесі у вищих навчальних закладах – під час підготовки підручників, навчально-методичних посібників, а також для викладання лекцій та практичних занять з навчальної дисципліни «Трудове право», інших суміжних дисциплін та спецкурсів (Акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Інституту права ім. І.Малиновського Національного університету «Острозька академія» від 12.09. 2012р.).
    Особистий внесок дисертанта. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень теорії права та науки трудового права, всі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. У співавторстві опуб¬ліковано: навчальні посібники: Трудове право України / За заг. ред. В. Л. Костюка. – Миколаїв, 2008 (дисер-тантом підготовлено розділи 1, 3); Трудове право України / За ред. В. Л. Костюка. – К., 2010 (дисертантом підготовлено розділи 4, 5, 7, 8, 12); Права осіб з інвалідністю в Україні / За заг. ред. В. Л. Костюка. – К., 2011, (дисертантом підготовлено розділи 1, 2, 5); монографія: Кодифікація трудового законодавства України / За ред. д-ра юрид. наук, проф. Н. М. Хуторян, д-ра юрид. наук, проф. М. І. Іншина, д-ра юрид. наук, проф. С. М. Прилипка, д-ра юрид. наук, проф. О. М. Ярошенка. – Х., 2009 (дисертантом підготовлено підрозділ 2.3 розділу 2). У наукових статтях: «Деякі питання правосуб’єктності Уповноваженого Президента України з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України у контексті її реформування», «Щодо окремих аспектів реформування правосуб’єктності Служби безпеки України», які підготовлені у співавторстві з І. Р. Вітиком, дисертантом самостійно розроблено та підготовлено такі питання: сутність правосуб’єктності Уповноваженого Президента України з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України; напрями її реформування; правосуб’єктність Уповноваженого Президента України з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України; напрями реформування правосуб’єктності Служби безпеки України (авторська частка у зазначених статтях становить понад 50 %). У дисертаційному дослідженні ідеї та розробки, які належать співавторам, не використо¬вувалися.
    Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, які викладені у дисертації, оприлюднені та обговорені на засіданні відділу з проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.
    Основні положення дисертаційної роботи були оприлюднені дисертантом на науково-практичних конференціях, круглих столах, які проводилися Українською асоціацією фахівців трудового права, профільними навчальними закладами та інститутами громадянського суспільства: «Актуальні проблеми кодифікації у трудовому праві» (м. Київ, 25 травня 2006 р.); «Трудове право України в контексті європейської інтеграції» (м. Харків, 25–27 травня 2006 р.); «Соціально-захисна діяльність держави в умовах ринкових відносин» (м. Чернігів, 31 травня – 2 червня 2007 р.); «Трудове право України: сучасний стан та перспективи» (м. Сімферополь, 22–24 травня 2008 р.); «Актуальні проблеми соціально-правового захисту осіб з обмеженням життєдіяльності» (м. Київ, 28 листопада 2008 р); «Трудове право та право соціального захисту населення в контексті правової держави» (м. Харків, 24–25 вересня 2010 р.); «Правові засади працевлаштування та зайнятості населення в умовах ринкової економіки» (м. Севастополь, 19–21 травня 2011 р.); «Трудове право в контексті розбудови громадянського суспільства» (м. Путивль, 14–16 червня 2012 р.).
    Результати досліджень використовувались автором під час викладання навчальної дисципліни «Трудове право» (Інститут права ім. І. Малиновського Національного університету «Острозька академія»), а також у підготовці та опрацюванні науково-експертних висновків Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України з питань трудового права.
    Публікації. Автором опубліковано за темою роботи понад 40 наукових праць, які розкривають її основні положення. Серед них: 2 монографії, 1 підручник, 3 науково-методичних та науково-практичних посібники, 27 статей, опублікованих у фахових виданнях з юридичних наук, а також 14 тезах, що опубліковані в матеріалах науково-практичних конференцій, круглих столів, інших видань.
    Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається із вступу, чотирьох розділів, які містять сімнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 435 сторінок, у тому числі 362 сторінки основного тексту. Список використаних джерел складається із 630 найменувань та займає 73 сторінки.
  • Список літератури:
  • ВИСНОВКИ
    Проведене науково-теоретичне дослідження дає підстави констатувати, що розв’язання основних теоретико-правових проблем трудової правосуб’єктності є стратегічним напрямом подальшого розвитку трудового права та удосконалення трудового законодавства. Становлення сучасної концепції трудової правосуб’єктності має ґрунтуватись на поєднанні реального визнання та гарантуванні трудових прав працівника, стимулювання розвитку соціального партнерства між працівниками, роботодавцями, державою та органами місцевого самоврядування, інститутами громадянського суспільства.
    Виходячи із мети та завдань дисертаційного дослідження, окреслення основних проблем теорії та практики трудової правосуб’єктності, слід зробити наступні висновки:
    1. Теоретико-правовий аналіз законодавства про працю (1917–1991 рр.) засвідчує, що формування трудової правосуб’єктності у цей період перебувало під впливом політико-ідеологічних, партійних, правових та інших чинників, які мали визначальний характер для розвитку радянської моделі держави та права. Зазначене, у свою чергу, забезпечувало становлення моделі трудової правосуб’єктності формально-декларативної спрямованості, яка відповідала домінуючому впливу держави на суспільство та особу, її права та гарантії у сфері праці.
    2. Здобуття Україною незалежності та перманентні спроби поступу до ефективних соціально орієнтованих ринкових реформ сприяли лише певній демократизації трудової правосуб’єктності шляхом часткового зменшення впливу держави на сферу найманої праці, а також посиленню ролі трудових прав особи та розширенню правових механізмів співробітництва та партнерства між працівниками та роботодавцями. Проте, зважаючи на відсутність системних соціально-економічних реформ щодо розвитку підприємництва та механізмів захисту прав власності, соціальної стратегії розвитку суспільства та держави, концептуальні засади формування новітньої моделі трудової правосуб’єктності сформовано не було.
    3. Прийняття Верховною Радою України Конституції України (1996 р.) сприяло легалізації конституційних засад новітньої моделі трудової правосуб’єктності, до яких можна віднести наступні: 1) верховенство трудових прав та інтересів працівників; 2) рівність прав господарюючих суб’єктів як роботодавців незалежно від форми власності; 3) гарантованість та добровільність об’єднання у професійні спілки; 4) представництво та захист трудових прав працівників професійними спілками; 5) гарантованість судового захисту трудових прав працівників.
    4. Основними міжнародно-правовими тенденціями становлення національної моделі трудової правосуб’єктності слід визначити наступні: активізацію процесу ратифікації конвенцій МОП та їх адаптацію у національне трудове законодавство; активізацію процесу укладення нової угоди з державами-членами ЄС у сфері регулювання трудових відносин, зокрема захисту прав та інтересів їх учасників, громадян, які працюють на ринку праці ЄС; активізацію процесу укладення більш дієвих угод з державами, які мають спільні кордони з Україною у сфері праці; вироблення більш дієвого врахування практики Європейського суду з прав людини у сфері праці у національне законодавство України; врахування досвіду та практики держав-членів ЄС у сфері праці.
    5. Соціально-правова природа трудової правосуб’єктності зумовлена: природною властивістю особи працювати, забезпечуючи свої потреби та інтереси; необхідністю залучення праці особи до створення матеріальних та духовних цінностей як ключової передумови розвитку та вдосконалення суспільства та держави; об’єктивною потребою втручання держави у відносини між працівниками та роботодавцями як важливої складової гарантованості реалізації та захисту їх трудових прав та інтересів, а також оптимального поєднання у трудових відносинах.
    6. Теоретико-правовий аналіз та дослідження науково-теоретичних поглядів та концепцій, актів трудового законодавства України, міжнародно-правових норм дозволяє констатувати, що правове становище суб’єктів трудового права відображає їх трудова правосуб’єктність. За своєю правовою природою трудова правосуб’єктність є віддзеркаленням соціально-економічного та правового розвитку суспільства та держави у сфері праці. Беручи до уваги наявні доктринальні підходи сучасного трудового права, об’єктивну потребу розвитку в Україні новітньої соціально орієнтованої моделі трудової правосуб’єктності, її доцільно розглядати в об’єктивному та суб’єктивному контексті. По-перше, в об’єктивному значенні трудова правосуб’єктність – це система норм трудового права, які регламентують правові властивості суб’єктів трудового права, їх трудові права, обов’язки, повноваження у сфері праці, а також відповідальність, визначають правові механізми їх реалізації (набуття, виконання, понесення). У зв’язку з цим буде доречним підкреслити, що ефективність моделі трудової правосуб’єктності значною мірою залежатиме від чіткості, доступності та повноти її правового регулювання. По-друге, в суб’єктивному значенні трудова правосуб’єктність – це передбачена нормами трудового права властивість особи (інших уповноважених суб’єктів) мати, володіти, а також здійснювати (набувати, реалізовувати, виконувати) трудові права та обов’язки, а в окремих випадках – відповідно до закону здійснювати повноваження у сфері праці, а також нести юридичну відповідальність за їх невиконання чи неналежне виконання.
    7. Основоположними принципами (засадами) формування новітньої ринкової моделі трудової правосуб’єктності на основі ухвалення сучасного ринкового Трудового кодексу України є: 1) верховенства трудових прав у моделі трудової правосуб’єктності; 2) виключності законодавчого регулювання елементів трудової правосуб’єктності на підставі закону (як варіант, Трудового кодексу України); 3) поєднання імперативних та диспозитивних засад у правовому регулюванні трудової правосуб’єктності; 4) розширення сфери локально-правового та договірно-правового регулювання трудової правосуб’єктності; 5) виключності законодавчого визначення трудо-правової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання трудових обов’язків.
    8. Основоположними принципами (засадами) формування новітньої ринкової моделі трудової правосуб’єктності працівника є: 1) чіткого законодавчого визначення умов набуття трудової правосуб’єктності працівника, її елементів, видів, підстав припинення; 2) домінування трудових прав та соціально-трудових гарантій у системі елементів трудової правосуб’єктності працівника; 3) чіткого визначення випадків обмежень повної трудової правосуб’єктності; 4) забезпечення оптимального поєднання централізованого та локального регулювання трудових прав, обов’язків, соціально-трудових гарантій працівника; 5) законодавчого закріплення додаткової системи соціально-трудових гарантій для неповнолітніх працівників, працівників з інвалідністю, працівників, обтяжених сімейними обов’язками; 6) виключно законодавчого визначення трудо-правової (дисциплінарної та матеріальної) відповідальності працівника; 7) визначення специфічного правового становища службовців органів місцевого самоврядування, державних службовців (суддів, прокурорів, тощо).
    9. З метою забезпечення належного регулювання трудової правосуб’єктності працівника, окремих категорій працівників, необхідність становлення в Україні соціально орієнтованої моделі ринку праці, статтю 20 проекту Трудового кодексу доцільно доповнити положеннями щодо: гарантій неповнолітнім у частині укладення та припинення трудового договору; неможливості визнання працівником фізичної особи, яка внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними та визнана судом недієздатною; можливості обмежень трудової дієздатності працівника з підстав, передбачених цим Кодексом та рішенням суду; державного захисту прав та інтересів дітей віком до чотирнадцяти років у разі використання їх творчих або інших здібностей у сфері культури, фізичного виховання та спорту відповідно до закону; посилення соціально-трудових гарантій працівників, які є інвалідами відповідно до цього Кодексу та законодавства про соціальний захист інвалідів шляхом встановлення для працівників, які є інвалідами 1 або 2 груп, тривалості робочого тижня не більше 30 годин; регламентації особливостей службово-трудових відносин, пов’язаних із зайняттям посад Президента України, народних депутатів України, суддів, військовослужбовців, інших посад в органах державної влади та місцевого самоврядування на підставі спеціальних законів, а у випадках, коли відповідні питання не врегульовані спеціальними законами, провадити застосування положень цього Кодексу.
    10. Основоположними принципами (засадами) формування новітньої ринкової моделі трудової правосуб’єктності роботодавця є: 1) чіткого законодавчого визначення умов набуття, змістовні елементи, підстави припинення; 2) оптимального поєднання трудових прав та обов’язків; 3) забезпечення оптимального поєднання централізованого та локального регулювання трудових прав та обов’язків роботодавця; 4) виключно законодавчого визначення трудо-правової (матеріальної) відповідальності роботодавця; 5) визначення основ специфічного трудо-правового становища окремих видів роботодавців ( наприклад, громадських об’єднань підприємств громадських організацій інвалідів, банків тощо).
    11. Основоположними принципами (засадами) формування новітньої ринкової моделі трудової правосуб’єктності трудового колективу є: 1) законодавчого визначення умов набуття, змістовних елементів, підстав припинення; 2) оптимального законодавчого та локального закріплення повноважень у сфері праці; 3) законодавчого закріплення засад організації та діяльності загальних зборів трудового колективу, інших уповноважених органів (посадових осіб) та прийняття ними рішень; 4) законодавчого визначення взаємодії трудового колективу з іншими учасниками трудових відносин; 5) виключно законодавчого визначення трудо-правової відповідальності трудового колективу.
    12. Організація та проведення в Україні ефективних соціально орієнтованих реформ у сфері праці, насамперед, означає підвищення легітимізації трудового колективу як специфічного утворення (об’єднання) працівників, з метою більш дієвого врахування їх потреб та інтересів у трудових відносинах. Крім того, трудовий колектив має сприяти розвитку соціального партнерства між працівниками та роботодавцем як важливої складової підвищення ефективності трудових правовідносин у ринкових умовах. Враховуючи ці та інші чинники, проект Трудового кодексу доцільно доповнити статтею у такій редакції:
    «Стаття ______. Трудовий колектив (колектив працівників)
    1. Трудовий колектив (колектив працівників) – це належним чином організовані працівники одного роботодавця, які діють через загальні збори або уповноважений орган (представника) з метою представництва та захисту трудових прав працівників відповідно до цього Кодексу.
    2. Трудо-правові повноваження, права та обов’язки трудового колективу здійснюються ним через загальні збори безпосередньо або інший уповноважений орган (представника). Загальні збори трудового колективу є правомочними за умови присутності 60% від чисельності працівників роботодавця. Умови та порядок прийняття рішень загальними зборами трудового колективу вирішується виключно загальними зборами трудового колективу. Уповноважений орган (представник) обирається виключно загальними зборами трудового колективу
    3. Уповноважений орган (представник) трудового колективу зобов’язаний здійснювати представництво та захист трудових прав працівника у разі вмотивованого звернення.
    4. Трудо-правові повноваження, у тому числі права та обов’язки трудового колективу визначаються цим Кодексом та іншими законами України про працю. У разі, коли інтереси працівників представляє уповноважений орган (представник) трудового колективу та виробний орган (представник) первинної профспілкової організації, рішення щодо початку ведення колективних переговорів, формування робочих органів, розробки колективного договору рішення приймається спільно цими органами.
    5. Трудовий колектив працівників здійснює громадський контроль за дотриманням роботодавцем покладених на нього обов’язків відповідно до цього Кодексу. Уповноважений орган (представник) трудового колективу зобов’язаний вживати заходів, спрямованих на припинення порушення трудових прав працівників відповідно до закону. Трудовий колектив працівників сприяє формуванню відносин партнерства з роботодавцем та виробним органом (представником) первинної профспілкової організації у сфері праці. Якщо інтереси працівників не представляє виробний орган (представник) первинної профспілкової організації у сфері праці, уповноважений орган (представник) трудового колективу здійснює його повноваження у сфері праці відповідно до цього Кодексу.
    6. Виключно до компетенції загальних зборів трудового колективу належить розгляд та затвердження колективного договору відповідно до цього Кодексу».
    13. Змістовне дослідження проблем теорії та практики сучасної моделі трудової правосуб’єктності професійної спілки, засвідчує об’єктивну необхідність приведення її у відповідність до ст. 36 Конституції України, за якою громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Разом із тим, аналіз трудового законодавства дає підстави вказати, що таке конституційно-правове призначення професійної спілки реалізується через покладення на неї системи трудових прав, що на практиці дещо послаблює їх захисну функцію. Тому більш логічним було б конструкцію трудової правосуб’єктності провадити через системне визначення повноважень у сфері праці та правових механізмів забезпечення їх належного виконання.
    14. Основоположними принципами (засадами) формування новітньої ринкової моделі трудової правосуб’єктності професійної спілки у розвиток ст. 36 Конституції України є: 1) законодавчого визначення сутності трудової правосуб’єктності, умов набуття та припинення; 2) законодавчого визначення ознак конструктивних елементів змісту трудової правосуб’єктності; 3) оптимального поєднання законодавчого та локального регулювання трудо-правових повноважень; 4) визначення чітких механізмів взаємодії професійної спілки з іншими учасниками трудових відносин; 5) законодавчого визначення трудо-правової відповідальності професійної спілки.
    15. Організація та проведення в Україні новітньої кодифікації трудового законодавства, забезпечення формування якісної соціально орієнтованої моделі розвитку суспільства та держави зумовлює за необхідне переосмислення підходів до розуміння правового становища професійної спілки у трудовому праві. Виходячи із теоретико-правового аналізу ст. 36 Конституції України, міжнародно-правових актів у сфері праці, правосуб’єктність професійної спілки має посилювати та стимулювати виконання нею конституційно-правового призначення щодо представництва та захисту трудових прав та інтересів своїх членів. З огляду на вищезазначене, з метою удосконалення правового становища професійної спілки, проект Трудового кодексу доцільно доповнити статтями у такій редакції:
    «Стаття ____. Професійна спілка
    1. Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Діяльність профспілок будується на принципах законності та гласності, поваги до трудових та соціально-економічних прав своїх членів. Умови та порядок здійснення членства у професійній спілці визначається законом. Профспілки самостійно організовують свою діяльність, проводять збори, конференції, з'їзди, засідання утворених ними органів, інші заходи, які не суперечать законодавству.
    2. Професійна спілка – це добровільна, незалежна, неприбуткова громадська організація, яка заснована на волевиявленні осіб, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання), та діє з метою представництва та захисту їх прав та інтересів через уповноважені представницькі органи (посадові особи).
    3. Професійна спілка діє на підставі статуту. Вимоги до статуту професійної спілки визначаються на підставі закону. Профспілка набуває права юридичної особи з моменту затвердження статуту (положення) у порядку, передбаченому законом. Профспілка здійснює повноваження у сфері праці через свої виборні органи, які діють у межах прав, наданих їм за законом та статутом (положенням). Професійна спілка зобов’язана формувати відносини партнерства з роботодавцем, уповноваженим органом (представником) трудового колективу».
    «Стаття ___. Повноваження професійної спілки у сфері праці
    1. Повноваження професійної спілки у сфері праці визначаються відповідно до статті 36 Конституції України та цього Кодексу.
    2. Професійна спілка наділяється такими повноваженнями у сфері праці: представляти і захищати права та інтереси членів профспілок; організовувати ведення колективних переговорів та укладення колективних договорів і угод, забезпечувати їх виконання; погоджувати нормативні акти роботодавця, які зачіпають права та інтереси членів професійної спілки; брати участь в організації страйків та інших масових заходів, спрямованих на захист трудових прав працівників; ініціювати притягнення роботодавця та його уповноважених посадових осіб до відповідальності за порушення трудових прав працівників; здійснювати громадський контроль за дотриманням роботодавцем трудового законодавства; інші повноваження відповідно до цього Кодексу.
    3. Об’єднання професійних спілок діють з метою представництва та захисту прав та інтересів своїх членів на регіональному, галузевому та національному рівнях відповідно до цього Кодексу.
    4. Професійна спілка здійснює громадський контроль за дотриманням роботодавцем покладених на нього обов’язків відповідно до цього Кодексу. Уповноважений орган (представник) професійної спілки зобов’язаний вживати заходів, спрямованих на припинення порушення трудових прав працівників відповідно до закону. Професійна спілка зобов’язана належним чином організувати виконання покладених на неї повноважень у сфері праці.
    5. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» діє в частині, що не суперечить цьому Кодексу».
    16. Науково-теоретичне дослідження проблем теорії та практики правосуб’єктності дає підстави констатувати, що ефективність та дієвість сучасної концепції трудової правосуб’єктності тісно пов’язана із процесами легітимізації системи юрисдикційних органів у трудовому праві, які покликані забезпечувати неухильне дотримання та виконання актів трудового законодавства, дотримання прав та інтересів суб’єктів трудових правовідносин. Беручи до уваги вищезазначене, з метою належного законодавчого регулювання питань щодо правового становища юрисдикційних органів у трудовому праві, проект Трудового кодексу доцільно доповнити статтею у такій редакції:
    «Стаття _____. Участь юрисдикційних органів у трудових відносинах
    1. Юрисдикційні органи – це система уповноважених органів, які наділяються владними повноваженнями, спрямованими на здійснення нагляду (контролю) у сфері праці, у тому числі розгляду та вирішення трудових спорів (конфліктів). Повноваження юрисдикційних органів у сфері праці визначаються Конституцією України, цим Кодексом.
    2. Правові акти юрисдикційних органів, прийняті всупереч цього Кодексу, визнаються недійсними у порядку, передбаченому законом. Юрисдикційні органи у трудових відносинах зобов’язані діяти виключно у спосіб, передбачений Конституцією України та цим Кодексом».
    17. Видається доцільним підвищити ефективність роботи комісії по трудових спорах шляхом підвищення моральних, ділових та професійних вимог до її членів, забезпечення чіткого, об’єктивного та неупередженого вирішення трудових спорів.
    18. Системне науково-теоретичне дослідження проблем правового становища суду як юрисдикційного органу у трудовому праві показує, що незважаючи на універсальний характер його процесуальних повноважень, доступність та дієвість судового захисту трудових прав є достатньо низькою. Серед основних причин такого стану, відсутність спеціалізованих судових юрисдикційних органів та спеціального порядку врегулювання трудових спорів між працівником та роботодавцем, який би враховував особливості трудових правовідносин, їх характер та правові механізми функціонування. Враховуючи соціальну та правову специфіку трудових спорів (конфліктів), стійку динаміку їх зростання, позиції значної частини вчених-юристів у сфері трудового права, в силу об’єктивних та суб’єктивних чинників, які ведуть до порушень норм трудового права, в Україні назріла гостра проблема розробки проекту Трудового процесуального кодексу України – закону, який має визначати правосуб’єктність юрисдикційних органів та чіткі трудо-правові механізми захисту трудових прав. З цією метою видається доцільним доповнити проект Трудового кодексу статтею у такій редакції:
    «Стаття ____. Розгляд індивідуальних трудових спорів трудовими судами
    1. Розгляд індивідуальних трудових спорів вирішується трудовими судами з моменту набрання чинності Трудовим процесуальним кодексом України. Утворення та засади діяльності трудових судів здійснюється відповідно до закону.
    2. Кабінет Міністрів зобов’язаний до 1 лютого 2016 року, але не пізніше трьох років з моменту набрання чинності цим Кодексом внести на розгляд Верховної Ради України проект Трудового процесуального кодексу України та зміни до інших законів у частині забезпечення впровадження діяльності трудових судів».
    19. Розвиток в Україні сучасної системи юрисдикційних органів, засвідчує необхідність закріплення у трудовому законодавстві правового становища Європейського суду з прав людини як важливої умови дотримання Україною міжнародно-правових зобов’язань у сфері праці, посилення трудових прав та інтересів працівників, у разі вичерпання відповідних національних механізмів. З метою удосконалення правового становища рішень Європейського суду з прав людини, видається доцільним проект Трудового кодексу доповнити статтею у такій редакції:
    «Стаття ____. Захист трудових прав Європейським судом з прав людини
    1. Кожен працівник має право звернутися до Європейського суду з прав людини за захистом трудових прав у порядку, передбаченому Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першим протоколом та протоколами №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції. Рішення Європейського суду з прав людини є обов’язковими для виконання на території України».
    20. Теоретико-правове дослідження правосуб’єктності примирної комісії та трудового арбітражу засвідчує гостру потребу підвищення ефективності діяльності зазначених примирних юрисдикційних органів шляхом: 1) підвищення моральних, ділових та професійних вимог до їх членів; 2) забезпечення паритетності участі сторін, а також всебічність, об’єктивність та неупередженість вирішення спорів; 3) визначення чітких вимог до рішень цих органів та механізмів їх виконання.
    21. Сучасна концепція правового регулювання трудової правосуб’єктності має ґрунтуватися на: чіткому та системному законодавчому визначенні системи трудових прав, обов’язків учасників трудових відносин; чіткому та системному законодавчому визначенні системи повноважень у сфері праці (трудо-правових повноважень); врегулюванні доступних та дієвих механізмів реалізації, гарантування та захисту трудових прав; встановленні доступних та дієвих механізмів виконання трудових обов’язків та повноважень у сфері праці, понесення юридичної відповідальності за неналежне виконання чи невиконання трудових обов’язків та/або повноважень у сфері праці.
    22. Об’єктивний процес формування в Україні оптимальної концепції трудової правосуб’єктності засвідчує, що вона лежить у площині оптимального поєднання інтересів особи, суспільства та держави у сфері праці через призму врахування потреб та запитів працівників та роботодавців, їх представницьких органів (організацій).
    Суспільна значущість цього складного та відповідального питання вказує на необхідність організації та проведення системних громадських обговорень та слухань як пропонованої у проекті Трудового кодексу моделі трудової правосуб’єктності, так і законопроекту в цілому як важливого чинника забезпечення економічного зростання та соціально-правової стабільності.







    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Васильев А. В. Законодательство и правовая система дореволюционной России : [учебное пособие для вузов] / под ред. С. А. Комарова. – СПб. : Питер, 2004. – 224 с.
    2. Фабричные законы. Сборник законов, распоряжений, разъяснений по вопросам русского фабричного законодательства / [cост. М. Балабанов]. – СПб. : [изд. 2-е, исправ. и доп. новейшими узаконениями и разъяснениями], 1909. – 264 с.
    3. Симорот З. К. Единство советского законодательства о труде / З.К Симорот  К. : Наукова думка, 1988.  278 с.
    4. Кодекс законів про працю УРСР : [Текст] затверджений Постановою ВЦВК 10 грудня 1918 року // Збірник законів УРСР. – 1918. – № 47. – Арт. 612.
    5. Иванов С. А. Советское трудовое право: вопросы теории / С.А. Иванов, Р.З. Лившиц, Ю.П. Орловський; отв. ред. С. А. Иванов. – М. : Наука, 1978. – 368 с.
    6. Олійник О. М. Розвиток трудових відносин і законодавства про працю в Україні (1917–1929 рр.) [Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Олександр Миколайович Олійник ; Нац. ун-т внутр. справ – Х., 2003. – 20 с.
    7. Догадов В. М. Очерки трудового права / В.М. Догадов. – Л. : Прибой, 1927. – 163 с.
    8. Гаращенко Л. П. Правове регулювання відпусток за законодавством України [Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Людмила Петрівна Гаращенко ; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2002. – 20 с.
    9. Циганчук Н. А. Професійні спілки як суб'єкти трудового права [Текст]: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Наталія Антонівна Циганчук ; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2004. – 20 с.
    10. Гончаренко В. Д. Хрестоматія з історії держави і права України [Текст] : навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти у 2 т. / ред. В. Д. Гончаренко ; [Академія правових наук України, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого]. – Т. 2. уклад. В. Д. Гончаренко [та ін.]. – [Б. м.] : [б.в.] – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2000. – 560 с. – ISBN 966-7752-04-6.
    11. Олійник О. Деякі питання становлення радянського трудового права [Текст] / О. Олійник // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 4. – С. 237–245.
    12. Догадов В. М. Правовое положение профессиональных союзов СССР [Текст] / В. М. Догадов // Вопросы труда. – 1925. – № 9. – 64 с.
    13. Кодекс законів про працю УСРР : [Текст] затверджений Постановою ВУЦВК 2 грудня 1922 р. // Збірник законів УСРР. – 1922. – № 52. – Арт. 751.
    14. Варшавский К. М. Трудовое право СССР [Текст] / К. М. Варшавский. – Л. : Академия, 1924. – 180 с.
    15. Войтинский И. С. Трудовое право СССР : [учебник] / И. С. Войтинский – М.–Л. : Госиздат, 1925. – 364 с.
    16. Мовчан О. М. Участь професійних спілок України у регулюванні трудових відносин у 20-і роки [Текст] / О. М. Мовчан // Вісник Академії праці і соціальних відносин України. – 2001. – С. 5–9.
    17. Іванов В. М. Історія держави і права України : [навчальний посібник] / В. М. Іванов. – К. : Атіка, 2007. – 728 с.
    18. О порядке найма и распределения рабочей силы и о боротьбе с текучестю рабочее силы [Текст] : Постановление ЦИК и СНК СССР от 15 декабря 1930 г. № 52/691 // СЗ СССР. – 1930. – № 60. – Ст. 641.
    19. О совмещении должностей и службе родственников в учреждениях, предприятиях и организациях обобществленного сектора [Текст] : Постановление СНК УССР от 4 июня 1933 г. // СЗ УССР. – 1933. – № 32. – Ст. 413.
    20. Прокопенко В. І. Трудове право України : [підручник] / В. І. Прокопенко. – [Видання 2-ге стереотипне]. – Х. : Консум, 2000. – 480 с.
    21. О заключении коллективных договоров на предприятиях и в организациях [Текст] : Постановление Совета Министров СССР и ВЦСПС от 6 мая 1966 г. № 177 // СП СССР. – 1966. – № 5. – Ст. 51.
    22. Гинцбург Л. Я. Комитет профсоюза и трудовые правоотношения [Текст] / Л. Я. Гинцбург // Советское государство и право. – 1970. – № 11. – С. 52–59.
    23. Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю [Текст] : від 15 липня 1970 р. // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1970. – № 29. – Ст. 265.
    24. Кодекс законів про працю Української РСР [Текст] : від 10 грудня 1971 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1971. – № 50. – Ст. 375.
    25. Астрахан Е. Роль советского трудового права в плановом обеспечении хозяйства кадрами / Е. Астрахан, С. Каринский, А. Ставцева. – М. : Изд-во АН СССР, 1961. – 192 с.
    26. Мацюк А. Р. Структура предмета советского трудового права [Текст] / А. Р. Мацюк // Советское государство и право. – 1979. – № 11. – С. 51–57.
    27. Прокопенко В. И. Правовые отношения комитета профсоюза с администрацией социалистического предприятия [Текст] / В.И. Прокопенко. – Киев : Вища школа, 1977. – 159 с.
    28. Иванов С. А. Конституция СССР и вопросы трудового права [Текст] / С. А. Иванов, Р. З. Лившиц // Совет¬ское государство и право. – 1978. – № 4. – С. 14–18.
    29. Прокопенко В. И. О субъектах правовых отношений комитета профсоюза с администрацией предприятия [Текст] / В.И. Прокопенко. – М. : ИГП АН СССР, 1975. – 108 с.
    30. Про внесення доповнень і змін до Кодексу законів про працю Української РСР [Текст] : Указ Президії Верховної Ради України від 24 грудня 1976 р. № 1616-ІХ // Відомості Верховної Ради. – 1977. – № 1. – Ст. 4.
    31. Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю Української РСР [Текст] : Указ Президії Верховної Ради України від 29 липня 1981 р. № 2240-Х // Відомості Верховної Ради. – 1981. – № 32. – Ст. 513.
    32. Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю Української РСР [Текст] : Указ Президії Верховної Ради України від 21 грудня 1983 р. № 6237-Х // Відомості Верховної Ради. – 1984. – № 1. – Ст. 3.
    33. Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів Української РСР [Текст] : Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 27 червня 1986 р. № 2444-XІ // Відомості Верховної Ради. – 1986. – № 27. – Ст. 539.
    34. О трудовых коллективах и повышении их роли в управлении предприятиями, учреждениями, организациями [Текст] : Закон СССР от 17 июля 1983 р. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1983. – № 25. – Ст. 382.
    35. Молодцов М. В. Стабильность трудовых правоотношений / М. В.Молодцов, В.Г.Сойфер. – М. : Юрид.лит., 1976. – 238 с.
    36. Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів Української РСР [Текст] : Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1985 р. № 8474-X // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1985. – № 11. – Ст. 205.
    37. Андреев В.С. Проблемы общей части советского трудового права [Текст] / В. С. Андреев, А. С. Пашков, В. И. Смолярчук, В. И. Смолярчук // Правоведение. – 1980. – № 2. – С. 64–67.
    38. Про внесення до Кодексу законів про працю Української РСР змін і доповнень, пов'язаних з перебудовою управління економікою [Текст] : Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 27 травня 1988 р. № 5938-XI // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1988. – № 23. – Ст. 556.
    39. Кондратьєв Р. І. Рада трудового колективу: які її повноваження [Текст] / Р. І. Кондратьєв // Радянське право. – 1990. – № 4. – С. 54–57.
    40. Положение о порядке рассмотрения трудовых споров [Текст] : Указ Президиума Верховного Совета СССР от 20 мая 1974 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1974 . – № 22. – Ст. 325.
    41. Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності [Текст] : Закон СРСР від 10 грудня 1990 р. № 1818-І // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1990. – № 51. – Ст. 1107.
    42. Шамшина І. І. Суб’єкти трудового права: правове регулювання в умовах ринкових відносин [Текст] : монографія / Ірина Іванівна Шамшина. – Луганськ : Вид-во «Література», 2010. – 448 с.
    43. Декларація про державний суверенітет України [Текст] : прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
    44. Про проголошення незалежності України [Текст] : Постанова Верховної Ради Української РСР від 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – Ст. 502.
    45. Про правонаступництво України [Текст] : Закон України від 12 вересня 1991 р. № 1543-XІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – Ст. 617.
    46. Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР [Текст] : Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. № 1554-XІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – Ст. 621.
    47. Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю Української РСР при переході республіки до ринкової економіки [Текст] : Закон Української РСР від 20 березня 1991 р. № 871-XII // Відомості Верховної Ради Української РСР – 1991. – № 23. – Ст. 267.
    48. Про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю Української РСР [Текст] : Закон Української РСР від 18 червня 1991 р. № 1205-XII // Відомості Верховної Ради Української РСР – 1991. – № 30. – Ст. 382.
    49. Про внесення змін і доповнень, що стосуються розгляду індивідуальних трудових спорів, до Кодексу законів про працю Української РСР та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів [Текст] : Закон України від 18 лютого 1992 р. № 2134-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 302.
    50. Про внесення змін до Кодексу законів про працю України у зв'язку з встановленням 40-годинного робочого тижня [Текст] : Закон України від 17 листопада 1993 р. № 2610-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 47. – Ст. 435.
    51. Про внесення змін і доповнень, що стосуються охорони праці, до Кодексу законів про працю України [Текст] : Закон України від 15 грудня 1993 р. 3694-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 3. – Ст. 10.
    52. Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю України [Текст] : Закон України від 5 липня 1995 р. № 263/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 28. – Ст. 204.
    53. Про власність [Текст] : Закон Української РСР від 7 липня 1991 р. № 697-XII // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
    54. Про підприємництво [Текст] : Закон Української РСР від 7 липня 1991 р. № 698-XII // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – № 14. – Ст. 168.
    55. Про підприємства в Україні [Текст] : Закон Української РСР від 27 березня 1991 р. № 887-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 24. – Ст. 272.
    56. Про зайнятість населення [Текст] : Закон Української РСР від 1 березня 1991 р. № 803-XІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 14. – Ст. 171.
    57. Стоян Г. О. Професійні спілки України (1992–1997 рр.) [Текст]: автореф. дис. … канд. іст. наук / Ганна Олександрівна Стоян ; Донец. держ. ун-т. – Донецьк, 1998. – 16 с.
    58. Про охорону праці [Текст] : Закон України від 14 жовтня 1992 р. №2694-XII // Відомості Верховної Ради України – 1992. – № 49. – Ст. 668.
    59. Про оплату праці [Текст] : Декрет Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. № 23–92 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 11. – Ст. 93.
    60. Про оплату праці [Текст] : Закон України від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 17. – Ст. 121.
    61. Про колективні договори і угоди [Текст] : Закон України від 1 липня 1993 р. № 3356-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 36. – Ст. 361.
    62. Про державну службу [Текст] : Закон України від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
    63. Конституція України [Текст] : від 28 червня 1996 р., № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
    64. Чушенко В. І. Конституційне право України : [підручник] / В.І. Чушенко, І.Я. Заяць. – К. : Видавничий дім «Ін Юре», 2007. – 488 с.
    65. Костицький В. Конституція України 1996 року – модель Української держави [Текст] / В. Костицький // Право України. – 2001. – № 6 – С.13–17.
    66. Погорілко В. Поняття та юридичні властивості Конституції України [Текст] / В. Погорілко, В. Федоренко // Право України. – 2006. – № 11. – С.4–9.
    67. Селіванов В. Методичні проблеми запровадження конституційних принципів «верховенство права» і «верховенство закону» [Текст] / В. Селіванов // Право України. – 1997. – № 6. – С.8–18.
    68. Шаповал В. Теоретичні проблеми реалізації норм Конституції [Текст] / В. Шаповал // Право України. – 1997. – № 6. – С.3–7.
    69. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про оплату праці» [Текст] : Закон України від 10 вересня 1996 р. № 357/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 45. – Ст. 229.
    70. Про відпустки [Текст] : Закон України від 15 листопада 1996 р. №504/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 2 – Ст. 4.
    71. Про поря
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ОСТАННІ СТАТТІ ТА АВТОРЕФЕРАТИ

Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)
БАЗИЛЕНКО АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (на прикладі студентського самоврядування)