ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВЗАЄМОДІЇ РОБОТОДАВЦІВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ ПРАЦІВНИКІВ ЯК СУБ’ЄКТІВ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

На правах рукопису

ЖУРАВЕЛЬ ВАЛЕНТИНА ІВАНІВНА

УДК 349.22: 331.106

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВЗАЄМОДІЇ РОБОТОДАВЦІВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ ПРАЦІВНИКІВ ЯК СУБ’ЄКТІВ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.05 – трудове право;
право соціального забезпечення

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор В.В. Лазор

ЛУГАНСЬК – 2012

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………………...4
ВСТУП………………………………………………………………………….5
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІЗАЦІЙ ПРАЦІВНИКІВ І РОБОТОДАВЦІВ…………………..11
1.1. Поняття та історія взаємодії організацій
працівників і роботодавців...............................................................................11
1.2. Правовий статус професійних спілок…………………………………...25
1.3. Правовий статус роботодавців та їх організацій……………………….37
1.4. Місце держави у взаємодії організацій працівників і роботодавців….48
Висновки до розділу 1……………………………………………………….58
РОЗДІЛ 2. ВЗАЄМОДІЯ ОРГАНІЗАЦІЙ ПРАЦІВНИКІВ І РОБОТОДАВЦІВ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД…………………………….62
2.1. Нормативно-правове забезпечення взаємодії організацій працівників і роботодавців на міжнародному та європейському рівнях…………………63
2.2. Взаємодія організацій працівників і роботодавців за кордоном……...80
Висновки до розділу 2……………………………………………………….91
РОЗДІЛ 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІЗАЦІЙ ПРАЦІВНИКІВ І РОБОТОДАВЦІВ ПІД ЧАС УКЛАДЕННЯ КОЛЕКТИВНИХ ДОГОВОРІВ, УГОД І ВИРІШЕННЯ КОЛЕКТИВНИХ ТРУДОВИХ СПОРІВ………………………………….94
3.1. Взаємодія організацій працівників і роботодавців під час укладення колективних договорів та угод……………………………………………….94
3.2. Взаємодія організацій працівників і роботодавців під час вирішення колективних трудових спорів……………………………………………….125
Висновки до розділу 3……………………………………………………...152
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………156
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...163

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ:

КЗпП України – Кодекс законів про працю України;
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення;
МОП – Міжнародна організація праці;
НСПП – Національна служба посередництва і примирення;
НУТО – Національне управління по трудовим відносинам
ООН – Організація Об’єднаних Націй;
Проект ТК – проект Трудового кодексу України;
РФ – Російська Федерація;
УСПП –Український союз промисловців і підприємців;
ЦК – Цивільний кодекс України.

ВСТУП
Актуальність теми. У сучасних умовах ринкової економіки, демократизації українського суспільства, формування соціальної правової держави, важливе значення має участь у політичних та соціально-економічних процесах об’єднань громадян. Спроможність населення країни до самоорганізації виступає принциповою ознакою, за якою можна судити про можливість розвитку громадянського суспільства у цій країні. Одним із об’єднань громадян, діяльність яких здійснюється у царині соціально-економічних відносин, є професійні спілки, які історично виникли в результаті боротьби робітників за поліпшення умов праці. Сьогодні право на об'єднання у профспілки є одним із найважливіших прав громадян правової держави, а його реалізація – показник існування у ній демократії.
Міжнародне та національне законодавство надає й іншій стороні трудових правовідносин – роботодавцям, право на створення власних організацій. Втім, як свідчить досвід, на загальнонаціональному рівні створення органів представництва політичних і законодавчих інтересів роботодавців відставало від виникнення профспілкових центрів у промислово розвинутих країнах майже на 20 років.
З переходом України до ринкової моделі розвитку однією з пріоритетних задач держави стало корінне перетворення всього комплексу соціально-трудових відносин на засадах колективно-договірного правового регулювання. Як наслідок – виникла необхідність більш докладного, комплексного дослідження теоретичних проблем, пов'язаних із взаємодією організацій працівників та роботодавців. Цим і зумовлена актуальність даної дисертаційної роботи й необхідність проведення всебічного дослідження нормативного масиву та правозастосовчої практики у сфері взаємодії організацій працівників та роботодавців під час укладення та зміни колективних договорів, угод та вирішення колективних трудових спорів.
Правовому регламентуванню взаємодії роботодавців та організацій працівників як суб’єктів трудового права приділялась увага в роботах таких науковців, як М. Г. Александров, Н. Б. Болотіна, В. С. Венедіктов, Л. Я.Гінцбург, Г.С.Гончарова, В.Я.Гоц, П. І. Жигалкін, І. В. Зуб, С.О.Іванов, Д. О. Карпенко, І. Я. Кисельов, Р. І. Кондратьєв, Л.І.Лазор, В.В. Лазор, Р. З.Лівшиць, М. В. Лушнікова, М. І. Іншин, А. Р. Мацюк, А.Ф.Нуртдінова, Ю. П. Орловський, П. Д. Пилипенко, С. М. Прилипко, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський, В. Г. Ротань, В. М. Скобєлкін, О.В.Смирнов, Б.С.Стичинський, Н.М.Хуторян, Г.І.Чанишева, О.М.Ярошенко та ін. Проте незважаючи на доволі значну кількість змістовних наукових праць та досліджень з даного питання, написаних у минулі роки, можемо стверджувати, що й дотепер у вітчизняному праві відсутнє комплексне дослідження, присвячене правовому регулюванню взаємодії роботодавців та організацій працівників як суб’єктів трудового права. Наукова і практична значимість цієї проблеми, недостатня її розробленість наукою трудового права, а також її дискусійність і зумовили вибір теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля відповідно до комплексної цільової програми університету й кафедри «Проблеми розвитку вітчизняного законодавства та імплементації в Україні норм міжнародного та європейського права». Її тема узгоджується з планами наукових досліджень кафедри правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб з урахуванням концептуальних розробок юридичної науки, доктрини трудового права, вимог чинного законодавства України та узагальнення практики його застосування визначити сутність та особливості правового регулювання взаємодії роботодавців та організацій працівників як суб’єктів трудового права України та на цій підставі виробити практичні пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення такого регулювання.
Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження ставляться такі основні задачі:
– охарактеризувати категорії: «взаємодія організацій працівників та роботодавців», «соціальне партнерство», «колективні трудові правовідносини»;
– визначити поняття «професійна спілка», «колективна угода», «колективний трудовий спір», «примирення», «посередництво», «трудовий арбітраж»;
– охарактеризувати правовий статус профспілкових організацій;
– визначити місце держави у взаємодії організацій працівників та роботодавців;
– визначити правовий статус роботодавців та їх організацій;
– опрацювати міжнародно-правове регулювання та зарубіжний досвід взаємодії організацій працівників та роботодавців;
–узагальнити правову регламентацію взаємодії організацій працівників та роботодавців під час укладення та зміни колективних договорів, угод та вирішення колективних трудових спорів;
–окреслити конкретні пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правового забезпечення взаємодії організацій працівників та роботодавців.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з правовим регулюванням взаємодії роботодавців та організацій працівників як суб’єктів трудового права.
Предметом дослідження є система правових норм, на підставі яких здійснюється регулювання взаємодії роботодавців та організацій працівників як суб’єктів трудового права.
Методи дослідження. Методологічним підґрунтям наукового дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. При написанні роботи використовувались загальнонаукові та спеціальні юридичні методи дослідження. Формально-логічний метод було використано під час дослідження соціального партнерства як комплексної категорії (підрозділ 1.1). За допомогою логіко-семантичного поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1; 1.2; 3.2). Порівняльно-правовий став у нагоді під час порівняння національного законодавства, яке регламентує взаємодію організацій працівників і роботодавців, з міжнародним та законодавством промислово розвинутих країн світу у цій сфері (підрозділи 2.1; 2.2). За допомогою історико-правового методу досліджувалися процеси становлення профспілок та соціально-партнерських відносин в Україні та в зарубіжних державах (підрозділи 1.1; 1.2). За допомогою спеціально-юридичного методу, аналізу правових норм та засобів формальної логіки визначено підстави та умови взаємодії організацій працівників і роботодавців (підрозділ 1.2), виявлено прогалини в правовому регулюванні взаємодії організацій працівників і роботодавців, що дозволило аргументувати зроблені висновки та запропонувати шляхи вдосконалення законодавства, яке регулює відносини в цій сфері.
Нормативною базою роботи є: Конституція й закони України, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, постанови Пленуму Верховного Суду України, судова практика, а також нормативно-правові акти зарубіжних країн.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших спроб комплексно, з урахуванням новітніх досягнень правової науки, дослідити інститут взаємодії організацій працівників та роботодавців. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд положень і висновків, запропонованих особисто дисертантом, до найбільш вагомих з яких належать наступні:
Уперше:
– надано визначення категорії «взаємодія організацій працівників та роботодавців» під якою запропоновано розуміти засновану на законі колективну діяльність працівників і роботодавців, котра спрямована на узгодження інтересів праці та капіталу;
– внесено пропозицію в Законі України «Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності» окремими статтями визначити права та обов’язки організацій роботодавців та їх об'єднань та запропоновано їх зміст;
– запропоновано передбачити в Законі України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» для підприємств, установ та організацій життєво важливих для країни галузей і служб, проведення примусового арбітражу;
–запропоновано визначити затвердження протоколу розбіжностей як момент виникнення колективного трудового спору щодо укладення чи зміни колективного договору, угоди.
Удосконалено:
– визначення понять «професійна спілка», «колективна угода», «колективний трудовий спір», «примирення», «посередництво», «трудовий арбітраж»;
– види стадій колективно-договірного процесу, до яких віднесено: (а) підготовку та направлення іншій стороні повідомлення про початок колективних переговорів; (б) їх початок; (в) створення робочої комісії з ведення колективних переговорів; (г) розробка проекту колективного договору, його обговорення й схвалення загальними зборами (конференцією) трудового колективу; (д) підписання колективного договору; (е) його реєстрація.
Дістали подальшого розвитку:
– позиція, що соціальне партнерство – це складна категорія, яку необхідно розглядати в широкому та вузькому розумінні. У широкому – це суспільний договір між соціальними групами про забезпечення певних умов співіснування на підставі узгодження інтересів сторін у політичній, економічній, соціальній та культурній сферах. У вузькому – це узгодження інтересів праці та капіталу у правовідносинах трудових та тісно пов’язаних з ними шляхом конструктивної взаємодії;
– розуміння держави як соціального партнера у трудовому праві.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації положення можуть бути використані:
- у науково-дослідницькій роботі – для подальшого дослідження правового регулювання взаємодії роботодавців та організацій працівників як суб’єктів трудового права України;
- у правотворчості – у процесі підготовки проектів нормативно-правових актів, змін та доповнень до чинних законодавчих актів, які регламентують правовий статус профспілкових організацій та організацій роботодавців, а також їх взаємодію;
-у правозастосуванні – для вдосконалення практики застосування норм чинного законодавства у сфері правового регулювання укладання та зміни колективного договору та угоди, процедури вирішення колективного трудового спору;
- у навчальному процесі – при підготовці лекцій, відповідних глав підручників і навчальних посібників з трудового права, викладанні навчальної дисципліни „Трудове право”, а також у науково-дослідницькій роботі студентів і слухачів юридичних вузів і факультетів.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, що містяться в даній науковій роботі, обговорювалися на засіданнях кафедри правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, знайшли відображення в наукових публікаціях автора, а також у доповідях на міжнародних і регіональних наукових і науково-практичних конференціях: «Сучасні проблеми правового забезпечення державних реформ» (м. Львів, 2012 р.) та «Роль права та закону у громадянському суспільстві» (м. Одеса, 2012 р.).
Публікації. Ключові практичні й теоретичні положення дисертаційної роботи знайшли своє відбиття в 5 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, і в 2 тезах доповідей і повідомлень на зазначених конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, 3-х розділів, що об’єднують 8 підрозділів, з висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 178 сторінок. Список використаних джерел складається з 162 найменувань і займає 16 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації подане теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання щодо правового регулювання взаємодії роботодавців та організацій працівників як суб’єктів трудового права України, викладено основні теоретичні положення та практичні пропозиції у зазначеній царині, які отримані в результаті власного наукового дослідження, виконаного на підставі теоретичного осмислення нормативно-правових актів, правозастосовчої практики, наукових концепцій та поглядів. Це дозволило сформулювати низку висновків, спрямованих на досягнення поставленої в роботі мети.
1. У сучасних умовах політичної та соціально-економічної нестабільності особливого значення набуває належним чином організована та забезпечена взаємодія організацій працівників та роботодавців на підставі їх вільного волевиявлення та взаємної вигоди.
Взаємодія організацій працівників та роботодавців – це заснована на законі колективна діяльність працівників та роботодавців, яка спрямована на узгодження інтересів праці та капіталу.
2. Системний аналіз соціального партнерства дозволяє визначити його як складну категорія, яку необхідно розглядати в широкому та вузькому розумінні. У широкому – це суспільний договір між соціальними групами про забезпечення певних умов співіснування на підставі узгодження інтересів сторін у політичній, економічній, соціальній та культурній сферах. У вузькому – це узгодження інтересів праці та капіталу у правовідносинах трудових та тісно пов’язаних з ними шляхом конструктивної взаємодії.
3. Під професійною спілкою слід розуміти добровільну неприбуткову громадську організацію, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання), створювану з метою представництва та захисту соціально-трудових прав і інтересів найманих працівників.
З огляду на глобалізацію світової економіки, певну кризу функціонування профспілок та інші політичні й економічні чинники профспілки сьогодні повинні стати дійсно громадським рухом, а не просто організацією, що відбиває вузькі професійні інтереси.
4. На підставі аналізу чинного законодавства та наукових підходів відзначається, що органи державної влади й місцевого самоврядування в суспільних відносинах, безпосередньо не пов'язаних з державним управлінням, можуть розглядатися як самостійні суб'єкти права, котрі своїми діями здобувають права й обов'язки. При цьому участь у взаємодії організацій працівників та роботодавців третього суб’єкту – держави в особі державних органів є необхідною та доцільною, оскільки остання виступає в ролі координатора, посередника, арбітра та захисника загальнонаціональних інтересів.
5. Основними позиціями Міжнародної Організації Праці у взаємодії праці й капіталу визначено:
– заохочення й сприяння процедурам ведення переговорів на добровільних засадах між роботодавцями (організаціями роботодавців), з одного боку, та організаціями працівників при укладанні колективних договорів, з іншого;
– переважне право профспілок представляти найманих працівників у колективних переговорах;
– сприяння створенню й розвитку на добровільній основі представницьких організацій роботодавців та працівників;
– незалежність профспілок від роботодавців та державних інституцій;
– незалежність організацій роботодавців від втручання державних органів і профспілкових організацій;
– захист найманого працівника від будь-яких дискримінаційних дій, спрямованих на обмеження свободи об’єднання в галузі праці;
– можливість обмеження права на об’єднання в профспілкові організації військовослужбовцям та поліцейським, а також державним службовцям, що у силу своїх функцій безпосередньо зайняті в сфері управління державою;
– процедури врегулювання трудових конфліктів повинні допомагати сторонам, які ведуть переговори, самостійно розв’язувати конфлікти, виникаючі між ними в ході переговорів про укладання колективних договорів та конфлікти у зв’язку з тлумаченням і застосуванням колективних договорів.
6. У промислово розвинутих країнах світу сьогодні існують дві основні моделі регулювання колективних відносин у сфері праці, а саме: „волюнтаристська” й „координована”. Перша найбільше яскраво представлена в США, а друга притаманна країнам Західної Європи, зокрема Ірландії, Нідерландам, Німеччині та Франції. Для „волюнтаристської” моделі характерні децентралізовані переговори при мінімальному втручанні держави. Країнам з „координованою” моделлю притаманна централізація колективних переговорів, а втручання держави в регулювання взаємин між профспілками та роботодавцями доволі сильне, особливо в періоди економічних криз та соціальної нестабільності. Україну можна віднести до країн з „координованою” моделлю регулювання колективних відносин у царині праці.
7. Колективний договір є правовим актом, що приймається зацікавленими сторонами шляхом досягнення домовленостей у рішенні різних професійних, трудових, соціальних і виробничих питань та характеризується певною гнучкістю, дозволяючи сторонам ураховувати різні обставини у відносинах між роботодавцями і працівниками та вносити у власні норми відповідні корективи.
Колективна угода – це нормативно-правовий договір, який є наслідком домовленостей між соціальними партнерами на державному, галузевому та регіональному рівнях про регламентацію трудових, виробничих, соціальних та економічних відносин.
8. Стадіями колективно-договірного процесу є: (а) підготовка та спрямування іншій стороні повідомлення про початок колективних переговорів; (б) початок колективних переговорів; (в) створення робочої комісії з введення колективних переговорів; (г) розробка проекту колективного договору, обговорення і схвалення колективного договору загальними зборами (конференцією) трудового колективу; (д) підписання колективного договору; (е) реєстрація колективного договору.
9. Під колективним трудовим спором слід розуміти неврегульовані розбіжності між сторонами соціально-партнерських відносин з приводу (а) встановлення або зміни умов праці, (б) укладення, зміни чи виконання колективного договору, угоди, (в) невиконання вимог законодавства про працю.
Взаємодію представників сторін колективного трудового спору в рамках примирної комісії слід вважати визначальним етапом вирішення колективного трудового спору, оскільки сторони мають усі можливості, за наявності доброї волі, досягнути угоди без залучення третіх осіб. Не можна вважати залучення незалежного посередника окремим етапом вирішення колективного трудового спору, оскільки примирна комісія може залучити його до своєї діяльності з моменту її створення. Не слід також вважати примирення й посередництво єдиним поняттям. Під примиренням слід розуміти взаємодію в рамках примирної комісії представників сторін колективного трудового спору з метою вироблення взаємоприйнятного рішення. Під посередництвом – діяльність незалежного посередника в рамках примирної комісії, спрямовану на встановлення взаємодії та надання допомоги сторонам колективного трудового спору у виробленні взаємоприйнятного рішення.
10. Під трудовим арбітражем слід розуміти тимчасовий третейський орган, що створюється у випадках, передбачених законодавством із залучених сторонами арбітрів, експертів та інших осіб і приймає рішення по суті трудового спору.
11. Запропоновано змінити назву розділу V Закону України „Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності”, який повинен мати наступну назву: „Права та обов’язки організацій роботодавців та їх об'єднань” та доповнити його статями наступного змісту:
„Стаття __ Права організацій роботодавців та їх об'єднань
Організації роботодавців та їх об’єднання мають право:
– у порядку, передбаченому їх статутами, представляти й захищати свої права та законні інтереси, а також права й законні інтереси своїх членів у відносинах з профспілками, їх об’єднаннями та іншими організаціями найманих працівників, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування у сфері регулювання соціально-трудових та економічних відносин;
– вносити до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування пропозиції з питань, пов’язаних з їх статутною діяльністю;
– проводити експертизу проектів законів та інших нормативно-правових актів з питань, що стосуються прав та інтересів їх членів;
– на участь на паритетних засадах в управлінні загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням відповідно до закону;
– одержувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності інформацію з соціально-економічних питань та питань, пов’язаних з трудовими відносинами, розвитком держави, необхідну для виконання своїх статутних завдань;
– поширювати інформацію щодо своєї діяльності й пропагувати свої ідеї та мету;
– на висвітлення своєї діяльності в засобах масової інформації;
– виступати засновниками засобів масової інформації відповідно до закону;
– проводити соціологічні дослідження, створювати наукові інформаційні та навчально-дослідницькі центри;
– брати участь у розробленні та реалізації державної політики в галузі професійної освіти, у формуванні кваліфікаційних вимог до випускників навчальних закладів, фінансуванні створення та утримання недержавних професійно-технічних навчальних закладів.
Стаття __ Обов'язки організацій роботодавців та їх об'єднань:
Організації роботодавців та їх об’єднання зобов’язані:
– брати участь у формуванні та проведенні державної політики зайнятості населення;
– брати участь у створенні та діяльності координаційних комітетів сприяння зайнятості;
– сприяти ефективному розвитку вітчизняного ринку праці шляхом його збалансування;
– попереджувати зловживання монопольним становищем на ринку та виникнення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності;
– неухильно додержуватися вимог законодавства України та свого статуту;
– використовувати не заборонені законом засоби захисту прав і законних інтересів роботодавців;
– брати участь у переговорах, консультаціях з укладання колективних договорів (угод), вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів) відповідно до закону”.
12. Внесено пропозиції стосовно змін до Законів України
„Про колективні договори і угоди”:
– викласти ч. 1 ст. 2 в наступній редакції: «Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях (далі –підприємства) незалежно від форм власності й господарювання, які використовують працю двох або більше найманих працівників та мають право юридичної особи»;
– закріпити строк дії колективного договору – від одного до трьох років, як оптимальний термін, який з одного боку дозволяє внести певну стабільність у регулювання трудових відносин в організації, а з іншого забезпечує динаміку, з огляду на розвиток діяльності самої організації й розвиток суспільства в цілому;
– уточнити термін „угода”, який застосовується в Законі, включивши до нього додаткову інформацію, що відображає його сутність. Більш правильним є використання категорії „колективна угода”;
– передбачити обов’язок органів реєстрації колективних договорів та угод не тільки виявляти при проходженні процедури реєстрації умови колективних договорів та угод, котрі погіршують становище працівників або суперечать положенням трудового законодавства, а й припиняти дію таких умов зберігаючи при цьому дію колективних договорів, угод в іншій частині.
„Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”:
– оскільки затягування вирішення розбіжностей призводить до ескалації конфлікту та здійснює руйнівний вплив на виробництво необхідно загальний строк розгляду вимог і прийняття рішення (з урахуванням часу пересилання) зменшити, установивши його на рівні двадцяти одного дня;
– слід диференційовано підійти до закріплення моменту початку колективного трудового спору, визначивши затвердження протоколу розбіжностей як момент виникнення колективного трудового спору щодо укладення чи зміни колективного договору, угоди;
– передбачити для підприємств, установ та організацій життєво важливих для країни галузей і служб, проведення примусового арбітражу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. – X.: Фірма „Консум”, 1998.– 480 с.
2. Есинова Н. И. Экономика труда и социально–трудовые отношения: Учеб. пособие. – К.: Кондор, 2003. – 464 с:
3. Пилипенко П.Д. Проблеми регулювання соціального партнерства у проекті трудового кодексу України // Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи. – Харків: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2004. – С.28–30.
4. Большой энциклопедический словарь / Под ред. А.М. Прохорова. – 2–е изд. – М.: Научное издательство “Большая Российская энциклопедия”; Санкт–Петербург: „Норинт”, 1998. – С. 1456.
5. Современный философский словарь / Под общей редакцией В.Е. Кемерова, 2 изд. – Лондон, Франкфурт–на–Майне, Париж, Люксембург, Москва, Минск: „Панпринт”, 1998. – 1064 с.
6. Жильский И.Н. Правовые и организационные основы взаимодействия органов внутренних дел с внутренними войсками в охране общественного порядка. Дис...канд.юрид.наук. – СПб., 1995.
7. Бондар Г. Ю. Правове забезпечення взаємодії слідчих правоохоронних відомств у кримінальному судочинстві України. Дис...канд.юрид.наук. – Харків, 2004. – 230с.
8. Гинцбург Л.Я. Социалистическое трудовое правоотношение. – М.: Наука, 1977. – С.159.
9. Иванов С.А., Лившиц Р.З., Орловский Ю.П. Советское трудовое право: вопросы теории. – М., 1978.
10. Иванов С.А., Лившиц Р.З. Конституция СССР и вопросы трудового права //Совет¬ское государство и право. – 1978. – №4. – С.14–18;
11. Мацюк А.Р. Трудовые правоотношения развитого социалистического общества. – К.: Наукова думка, 1984. – 280 с.
12. Чанишева Г.І. Колективні відносини у сфері праці: теоретичні та практичні проблеми правового регулювання. Дис...докт. юрид. наук. – Харків, 2002. – 419с.
13. Нуртдинова А.Ф. Социальное партнерство в Трудовом кодексе Российской Федерации // Хозяйство и право. – 2002. – №4. – С.14–19.
14. Андреев В.С., Пашков А.С., Смирнов О.В., Смолярчук В.И. Проблемы общей части советского трудового права //Правоведение. – 1980. – №2. – С.67.
15. Советское трудовое право / Б.К. Бегичев, А.Д. Зайкин. – М., 1985.
16. Процевський О.І. Про предмет трудового права України. – Право України, 2001. –№12.
17. Венедіктов В.С. Актуальні проблеми реформування трудового законодавства //Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи. – Х., 2004. – С.14–22.
18. Генкин Б. М. Экономика и социология труда. Учебник для вузов. 2–е изд., испр. и доп. – М.: Издательская группа НОРМА–ИНФРА • М, 2000. – 412 с.
19. Трудовое право: Учебник /Под ред. О.В. Смирно¬ва –М.: Проспект, 2003. –528 с.
20. Михеев В. А. Основы социального партнерства: теория и политика. Учеб. для вузов. – М: Экзамен, 2001.
21. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально–трудові відносини: Підручник. – К.: Знання, 2004. – 535 с.
22. Трудове право України: Навч. посіб. для студ. юрид. спеціальностей вищих навчальних закладів/ Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., Козак В.Я. та ін.; За ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 536 с.
23. Бердычевский В.С., Акопов Д.Р., Сулейманова Г.В. Трудовое право: Учебное пособие / Отв. ред. В.С. Берды¬чевский. – Ростов н/Д: Феникс, 2002. – 512 с.
24. Киселев И. Я. Зарубежное трудовое право. Учебник для К 44 вузов. – М • Издательская группа НОРМА–ИНФРА • М, 1998. – 263 с.
25. Іванчук, Н.В. Соціальне партнерство як новий тип суспільного діалогу в умовах демократизації українського суспільства // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ . – 2006 . – № 4 . – С.93–100.
26. Політологія. Словарь. – Екатеринбург. 1998.
27. С.А. Иванов Социальное партнерство как феномен цивилизации // Журнал социологии и социальной антропологии. – 2005. Том VIII. – № 3. – С. 79–99.
28. Кривошеев В.Т. Социальное партнерство и корпоративизм: российская специфика // Социологические исследования. – 2004. – №6. – С38–44.
29. Свод законов Российской империи. Собр. III. Спб. 1882–1913. T.I. .Nfe 931; Т.5. М. 3015; Т.6 Nb 3769.
30. Озеров И. Политика по рабочему вопросу России в последние годы (по неизданным документам). – М., 1906.
31. Лушникова М. В. Правовой механизм социального партнерства в регулировании трудовых и социально–обеспечительных отношений: Сравнительно– правовое исследование.: Дис. ... д–ра юрид. наук . – М., 2003. – 363с.
32. Киселев И.Я. Трудовое право России и зарубежных стран. международные нормы труда. – М., 2005. – С. 39.
33. Трунова Г.А. Історія розвитку правового регулювання соціального партнерства // Держава і право. – 2006. – №33. – С.331–337.
34. Постановление Совета Министров СССР «О заключении коллективных договоров на предприятиях и в организациях связи, в совхозах, машинотракторных станциях и машинотракторных мастерских» // Директивы КПСС и Советского правительства по хозяйственным вопросам. Т. 3, – М.: Госполитиздат. 1958.
35. Постановление Совета Министров СССР и ВЦСПС «О заключении коллективных договоров на предприятиях» / СП СССР – 1966. – №5. – Ст. 51.
36. Свєжєнцева, Ю. Що таке партнерство і як його вимірювати: концептуальні та операціональні аспекти соціального феномена //Соціологія: теорія, методи, маркетинг . – 2006 . – № 2 . – С. 133–148.
37. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради. –1971. – додаток до № 50. – Ст. 375.
38. Закон України „Про колективні договори і угоди” // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 36. – Ст.361.
39. Закон України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” // Відомості Верховної Ради. – 1998. – № 34. – Ст.227.
40. Гражданское общество в России: западная парадиг¬ма и российская реальность.//Под ред. Холодковского К.Г. – М., 1996.
41. Третяк, С Профспілки як інститут громадянського суспільства //Юридичний журнал . – 2006 . – № 9 . – С 91–93.
42. Киселев И. Я. Трудовое право в условиях рыночной экономики: опыт стран Запада. – М., 1992.
43. Иванов С. А. Международная организация труда и профсоюзные права в капиталистических странах. – М., 1959.
44. Труд в мире. Трудовые отношения, демократия и социальная стабильность. – М., 1998. – 288с.
45. S.Putz and N. Gregg: Organizing contingent workers in a right–to–work state: Steps to¬ ward an agenda for action, paper prepared for Workplace 2000: Women's rights, workers' rights, New York, Cornell University, NYSSILR, May 1995.
46. A. Pankert: «Adjustment problems of trade unions in selected industrialized market econ¬omy countries: The unions' own view», в The International Journal of Comparative Labour Law and Industrial Relations (The Hague and Cambridge, Massachusetts, Kluwer Law International), Vol. 9(1), Spring 1993, p. 14; S. Obey: Unions in a changing world: Problems and prospects in selected industrialized countries (Geneva, ILO, 1996), pp. 79–81.
47. Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996 – № 30. – Ст. 141.
48. Закон України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 45. – Ст.397.
49. Закон України „Про охорону праці” // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 49. – Ст.668.
50. Закон України „Про зайнятість населення”// // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 14 – Ст.170.
51. Скобелкин В.Н. О правовом положении российских профсоюзов в переходный период. // Российское трудовое право на рубеже тысячелетий. – СПб., 2001, – С. 35–39.
52. Нестерова, Э. Социальное партнерство и коллективное трудовое право //Российская юстиция . – 2004 . – № 1 . – С. 25–27.
53. Лушников A.M., Лушникова М.В. Курс трудового права. В 2–х томах. Т.1. – М., 2003.
54. Венедиктов А.В. Государственные юридические лица в СССР // Советское государство и право. – 1940. – №10.– С.6З–66.
55. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового пра¬ва: Монографія. – Львів: Видавничий центр Львів. Національного ун–ту Івана Франка, 1999. – 214с.
56. Карпенко Д., Хуторян Н. Правові проблеми Загальної частини проекту Кодексу України про працю// Право України. – 1998. – № 3. – С.41–46.
57. Козак, З. Поняття „роботодавець” за трудовим правом //Бюлетень Національної служби посередництва . – 2003 . – №7 . – С.44–50.
58. Александров Н.Г. Трудовое правоотношение. – М., 1948.
59. Курс российского трудового права. В 3 т. / Под ред. С. П. Маврина, А.С. Пашкова, Е.Б. Хохлова Т.1. – СПб., 1996.
60. Головина СЮ. Выбор терминов для обозначения понятий в трудовом праве. // Правоведение. – 2000. – № 5. – С.51.
61. Середа О.Г. Роботодавець як суб’єкт трудового права. Дис. ... канд. юрид. наук – Харків, 2004.– 210с.
62. ILO: World Labour Report 1994 (Geneva, 1994), pp. 43–44.
63. European Industrial Relations Review (London, Eclipse), No. 250, Nov. 1994, pp. 18.
64. Труд в мире. Трудовые отношения, демократия и социальная стабильность. – М., 1998. – 288с.
65. Український союз промисловців і підприємців – учасник колективних переговорів //Україна: аспекти праці. – 1998. – №2. – С.26.
66. Закон України „Про організації роботодавців” // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 32. – Ст. 171.
67. Закон України „Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності” // Голос України від 04.08.2012. – № 142.
68. Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право. Учебник для вузов. – М.: Дело, 1999. – 728 с.
69. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. В. М. Корельского и В. Д. Перевалова. – 2–е изд., изм. и доп. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА–ИНФРА • М), 2002. – 616 с.
70. Коркунов Н. М. Русское государственное право. Т. 1. – СПб., 1904.
71. Шершекевич Г. Ф. Общее учение о праве и государстве. – М., 1911.
72. Дюги Л. Конституционное право. Общая теория государства. – М., 1908.
73. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: Юрайт, 2000. – 432 с.
74. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
75. Теория государства и права: Учебник для вузов /Под ред. С.С.Алексеева. – М., 2000. – 595с.
76. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. 0–28 В.В.Лазарева. – 3–е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2001. – 520с.
77. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – 2–е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2001.–776с.
78. Шмидт Г. Партнерство в условиях социальной рыночной экономики // Социалистический труд. – 1990. – № 9. – С. 84–90.
79. Курс российского трудового права: в З–х томах
Т. 1: Общая часть / Под ред. Е. Б. Хохлова. – СПб., 1996.
80. Дмитрова С.А., Идрисова СБ. Юридическая природа соглашений о социальном партнерстве по законода¬тельству республики Казахстан / Юридическая наука и развитие российского государства и права: – Пермь,2002. – С. 134–136.
81. Комментарий к Трудовому кодексу Российской Федерации (постатейный) / Отв. ред. А.М. Куренной, С.П. Маврин, Е.Б. Хохлов. – М.: Юристъ, 2005. – 786с.
82. Венедиктов В.С. Трудовое право Украины (общая часть). – Симферополь: ДОЛЯ, 2004. – 164с.
83. Нуртдинова А.Ф. Коллективно–договорное регулирование трудовых отношений в со¬временной России. – М.,1998.
84. Козак, З Про рівні колективно–договірного регулювання трудових відносин //Вісник Львівського університету. Серія юридична . – 1999 . – №34 . – С.120–124
85. Коковская, И. Коллектиный договор: особенности и основные этапы заключения //Бухгалтерия и банки . – 2002 . – №5 . – С.35–36
86. Бугров, Л.Ю. Понятие и классификация коллективных соглашений в российском трудовом праве //Государство и право . – 2002 . – №4 . – С.36–41.
87. Новіков, В. Загальні положення та єтапи проведення колективних переговорів //Підпрємництво, господарство і право . – 2003 . – №1 . – С.58–61.
88. Парчевська, Л. Колективний договір – модельсоціальної злагоди на підприємстві //Праця і зарплата . – 2004 . – № 36. – С. 6–7
89. Жураковський, Д. Забезпечення колективно–договірного регулювання трудових відносин на виробничому рівні //Бюлетень Національної служби посередництва і примирення . – 2004 . – № 6 . – С.40–43.
90. Клочай, Н. Колективний договір: особливості, переваги, правове регулювання //Юридичний журнал . – 2005 . – № 7 . – С.78–82.
91. Труд в мире. Трудовые отношения, демократия и социальная стабильность. – М., 2001. – 323с.
92. Бабенко А.И. Ценностный подход к проблемам реализации прав и свобод личности в современной России. В кн. Всеобщая декларация прав человека: проблемы совершенствования российского законодательства и практики его применения. – М. Академия управления МВД России, 2000. – С. 108–111.
93. Загальна декларація прав людини. В кн. Действующее международное право. В 3–х томах // Составители Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Т. 2. – М.: Изд–во Моск. независимого института международного права, 1999. – 832 с.
94. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права. В кн. Действующее международное право. В 3–х томах // Составители Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Т. 2. – М.: Изд–во Моск. независимого института международного права, 1999. – 832 с.
95. Давиденко В. Соціальний діалог у формуванні політики Міжнародної організації праці. //Політичний менеджмент. – 2007. – №1. – С.151–164.
96. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – 2–ге вид., стер. – К.:Вікар, 2004. – 725с.
97. Гернигон Б., Одеро А., Гидо Г. Принципы МОТ, относящиеся к коллективным переговорам. // Международный обзор труда. – 2000. – № 1–2. – С. 89–116.
98. Конвенція „Про свободу асоціації та захист права на організацію” № 87 (1948р.). Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1919–1964, Том I Міжнародне бюро праці, Женева – 678с.
99. Конвенція „Про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів” № 98 (1949р.). Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1919–1964, Том I Міжнародне бюро праці, Женева – 678с.
100. Конвенція „Про захист прав представників працівників на підприємстві та можливості, що їм надаються” № 135 (1971р.). Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1965–1999, Том II Міжнародне бюро праці, Женева – 667с.
101. Конвенція „Про захист права на організацію і процедурах визначення умов зайнятості на державній службі” № 151 (1978р.). Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1965–1999, Том II Міжнародне бюро праці, Женева – 667с.
102. Конвенція „Про сприяння колективним переговорам” № 154 (1981р.). Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1965–1999, Том II Міжнародне бюро праці, Женева – 667с.
103. Рекомендація „Щодо колективних договорів” № 91 (1951р.). Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1919–1964, Том I Міжнародне бюро праці, Женева – 678с.
104. Рекомендація „Щодо добровільного примирення та арбітражу” № 92 (1951р.). Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1919–1964, Том I Міжнародне бюро праці, Женева – 678с.
105. Рекомендація „Щодо консультацій та співробітництва між державною владою та організаціями підприємців і працівників у галузевому та в національному масштабі” № 113 (1960р.). Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1919–1964, Том I Міжнародне бюро праці, Женева – 678с.
106. Рекомендація „Щодо організацій сільських працівників та їхньої ролі в економічному і соціальному розвиткові” № 149 (1975р.). Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1965–1999, Том II Міжнародне бюро праці, Женева – 667с.
107. Рекомендація „Щодо процедур визначення умов зайнятості на державній службі № 159 (1978р.). Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1965–1999, Том II Міжнародне бюро праці, Женева – 667с.
108. Рекомендація „Щодо сприяння колективним переговорам” №163 (1981р.). Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1965–1999, Том II Міжнародне бюро праці, Женева – 667с.
109. ILO, 1996 a, pр. 788, 790.
110. ILO, 1993 a, pp. 184–185.
111. ILO, 1994 a, p. 200.
112. ILO, 1996 a, p.р. 793–795, 798.
113. ILO, 1998 з, р.259.
114. Про основні напрями зовнішньої політики України: Постанова Верховної Ради України від 2 липня 1993 року № 3360–ХП.
115. Закон України „Про ратифікацію Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами–членами” від 10 листопада 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 46. – Ст. 415.
116. Угода про партнерство і співробітництво (УПС) між Україною та ЄС та інтеграція України до Європи все ще викликають запитання// Інформаційний бюлетень Українсько–Європейського консультативного центру з питань законодавства (UEPLAC). – № 4.– 2000.– 4 с.
117. Європейський Союз в міжнародно–правових відносинах: Навчальний посібник/ Під ред О.Н.Ярмиша / Тамм А.Є., Ріяка В.О., Коломієць Ю.М. – Х.: Штріх, 2003. – 240 с.
118. Европейская социальная хартия: Справочник: Пер. с фр. – М.: Международные. отношения, 2000. – 326с.
119. Європейська соціальна хартія (переглянута) // Збірка договорів Ради Європи. – К.: Парламентське видавництво. – 2000. – 654с.
120. Гомъен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика. – М.: Изд–во МНИМП, 1998. – 600 с.
121. Директива Ради „Про запровадження Європейської виробничої ради чи процедури для підприємств в межах Співтовариства та груп підприємств в межах Співтовариства для потреб інформування та консультування працівників” № 94/45/ЄС від 22 вересня 1994 р.// ОВ L 254, 30.9.1994, С. 64.
122. Муравьева А.А. Социальное партнерство в сфере профессионального образования в странах ЕС // Труд за рубежом. – 2005. – №2. – С. 61–82.
123. Некипелов Д.С. Профсоюзы и глобализация: социально–трудовые проблемы. // Труд за рубежом. – 2002. – №3. – С. 3–29.
124. Силин Л.А. Формы и методы разрешения трудовых споров и конфликтов в зарубежных странах // Труд за рубежом. – 1993. –№ 1. – С. 43–58.
125. Матрусова Т.Н. Коллективно–договорные отношения и регулирование трудовых конфликтов в Японии // Труд за рубежом. – 1993. –№ 1. – С. 64–78.
126. Tadashi Malsuzuki. Wage negotiation in the Japanese Steel Industry: Key Bargaining in the Shiiuto. Pacific Economic Papers. 1983, №106.
127. Joint Labour–management Consultation System Its Features and Status Japan Productivity Center. Tokyo, n. a.
128. Шютте Г.Г. Практика разрешения трудовых споров и конфликтов в ФРГ // Труд за рубежом. – 1993. –№ 1. – С. 78–88.
129. Силин, А.А. Германская модель трудовых отношений в эпоху глобализации: (заметки о сути социального партенерства) //Трудовое право. – 2002. – №10. – С.59–65.
130. Betriebsverfassungsgesetz vom 15.1.1972 in der Neufassung vom 23.12.1988 (BGB1. 1989. I. S. 902).
131. Horst–Udo Niederhoff. Mittbestimmungen in der Bundesrepublik Dentschland. 8. Auflage. Deutsches Institute Verlag. 1990. S 39–40.
132. Чанишева, Г.І. Колективні договори й угоди як форми соціального партнерства // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2001. – №1. – С.19–26.
133. Москаленко Г.К. Коллективный договор по советскому праву. Дисс...докт. юрид. наук. – М., 1961. – 284 с.
134. Науково–практичний коментар до законодавства України про працю / Стичинський Б.С.,Зуб І.В., Ротань В.Г. – К.: АСК. 2002. – 1024с.
135. Пилипенко П.Д. Проблеми регулювання соціального партнерства у проекті трудового кодексу України // Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи. – Харків: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2004. – С.28–30.
136. Анисимов, А.Л. Коллективные договоры и соглашения и их социально–правовое значение //Трудовое право. – 2003. – №1.– С..17–23.
137. Горяева Г. С. Коллективно–договорное регулирование социально–трудовых отношений в условиях реформы трудового законодательства: Дисер. канд. юрид. наук. – М., 2000. – 203с.
138. Архипова Б.А. Коллективный договор на предприятии – М., 1975.
139. Клёнов Е.А. Коллективный договор. – М., 1977.
140. Советское трудовое право. Учебник / Под ред. Пашкова А.С. и Смирнова О.В. – М., 1988.
141. Гребенщиков И., Мякишев Г., Ребров В. Коллективный договор на предприятии – М., 1982.
142. Кирсанов А. Коллективный договор на предприятии – М., 1954.
143. Трудовое право. Учебник. / Отв. ред. О.В. Смирнов –М., 1998.
144. Соловьёв А.Ф. Заключение коллективного договора: проблемы управления процессом с позиций адекватности рыночным отношениям // Менеджмент в России и за рубежом. – 2002. №1.
145. Лада А.С. Коллективный договор по современному российскому трудовому законодательству: Дис. ... канд. юрид. наук .– М., 2003. – 225с.
146. Якимець, В. Що засвідчує практика укладання та реєстрації колективних договорів і угод // Праця і зарплата . – 2006 . – № 47. – С.2–3.
147. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения. – М..2001.
148. Толкунова В. Н. Трудовое право. Курс лекций. – М.: 000 «ТК Велби», 2002.–320 с.
149. Трудовое и социальное право зарубежных стран: основные институты. Сравнительно–правовое исследование / Под ред. Френкель Э.Б. –М.,2002.
150. Рыбакова, Е.Л. Как заключить коллективный договор на предприятии, в учреждении, организации //Трудовое право . – 2003 . – №3. – С.20–25.
151. Минкина, Н.И. Коллективно–договорное регулирование: теория, практика и обучение //Трудовое право . – 2003 . – №9 . – С.19–21.
152. Коршунова, Т.Ю. Социальное партнерство в сфере труда: проблемы совершенствования законодательства //Трудовое право . – 2004 . – № 3. – С.33–37.
153. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред. Н.Ю Шведовой. – 20–е изд. стереотип. – М.: Рус. яв, 1988. – 750с.
154. Лютов Н. Л. Понятие и предмет коллективных трудовых споров // Государство и право. – 2003. – № 1. – С. 50–56.
155. Гриценко Ю.М. Коллективные трудовые споры (Правовой аспект): Дис. … канд. юрид. наук. – М., 2000. – 165с.
156. Лазор В.В. Проблеми правового регулювання трудових спорів і конфліктів за умов формування ринкових відносин в Україні. // Автореф. дисер. ... докт. юрид. наук.– Київ, 2005. – 42с.
157. Гусов К.Н., Толкунова В.Н. Трудовое право России: Учебник. – М.: ТК Велби, Изд–во Про¬спект, 2003.– 496 с.
158. Смолярчук В.И. Законодательство о трудовых спорах. – М.: Юрид.лит., 1966. – 228 с.
159. Сафонов В. А. Коллективные трудовые споры (Проблемы теории и практики): Дис. ... канд. юрид. наук. – СПб., 2000. – 226 c.
160. Запара С.І. Удосконалення процедури вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) примирними органами в Україні: Дис. ... канд. юрид. наук. – Київ., 2005. – 198 c.
161. Стадник М.П. Правове регулювання вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Автореф. дис… канд. юрид. наук / Ин–т держ. та права ім. В.М. Корецького. – К., 1998. – 16 с.
162. Голощапов С.А., Толкунова В.Н. Трудовые споры в СССР. – М.: Юрид.лит., 1974. – 202 с.
163. Лушникова М.В. Государство, работодатели, работники: история, теория и практика правового механизма социального партнерства. – Ярославль. 1997.
164. Бурак В.Я. Трудові спори: порядок їх вирішення в Україні. – К.: Т–во „Знання”, КОО, 2003. – 382с.
165. Брага Л. Державне регулювання примирно–третейського розгляду колективних трудових спорів (конфліктів). // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. – 2005. – № 6. – С.37–41.
166. Автанділов В.Р. Можливі шляхи вдосконалення роботи трудового арбітражу. // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. – 2002. – № 9. – С.51–52.
167. Єжель Л. Проведення примирних процедур під час страйку та акцій протесту в ході вирішення колективних трудових спорів. // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. – 2006. – № 3. – С.49–51.