ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ-ІНВАЛІДІВ В УКРАЇНІ

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП ...................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ПІДСТАВИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ-ІНВАЛІДІВ
1.1. Поняття “дитина-інвалід” за законодавством України...............................10
1.2. Правове регулювання встановлення інвалідності дітям.............................23
1.3. Поняття та форми соціального захисту дітей-інвалідів ............................ 37

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ АСПЕКТИ МАТЕРІАЛЬНОГО, СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВОГО ТА МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІТЕЙ-ІНВАЛІДІВ
2.1. Матеріальне забезпечення дітей-інвалідів...................................................64
2.2. Соціальне-побутове забезпечення дітей-інвалідів .....................................91
2.3. Медичне забезпечення дітей-інвалідів.......................................................115

РОЗДІЛ 3. ПРАВА ТА ГАРАНТІЇ ДІТЕЙ-ІНВАЛІДІВ У СФЕРІ ОСВІТИ І ПРАЦІ
3.1. Соціальний захист дітей-інвалідів під час навчання................................134
3.2. Соціальний захист дітей-інвалідів під час трудової діяльності...............160

ВИСНОВКИ .......................................................................................................188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ......................................................195

ДОДАТОК...........................................................................................................219

ВСТУП

Актуальність теми. В будь-якій соціальній державі соціальний захист – це один з найважливіших напрямків її розвитку. Рівень цивілізованості держави та суспільства визначається ставленням до найменш захищених та найбільш вразливих членів, які потребують соціального захисту, у першу чергу до дітей-інвалідів. В умовах реформування економічної системи України у зв’язку з переходом до ринкових відносин, діти-інваліди опинилися в найбільш тяжкому становищі.
Виділення дітей-інвалідів в окрему самостійну групу є життєво необхідним у зв’язку з їх беззахисністю, важкістю соціальної адаптації в суспільстві, що пов’язане з особливими умовами, в яких відбувається формування особистості дітей-інвалідів.
У вирішенні такої найважливішої проблеми, як забезпечення соціального захисту дитини-інваліда, зацікавлене все світове співтовариство. Жодна держава у світі не може бути зразком у сфері додержання прав дитини-інваліда. У будь-якій державі, навіть економічно розвинутій, простежується ріст захворювання серед неповнолітніх, погіршення стану здоров’я серед дітей, наявність сімей з невисоким рівнем життя. Все це свідчить про те, що вирішення проблеми забезпечення соціального захисту дитини-інваліда не можна досягнути тільки національними засобами, а потрібна допомога всього світового співтовариства в цілому.
Нагляд за динамікою дитячої інвалідності та пошук шляхів впливу на неї, удосконалення чинного законодавства щодо соціального захисту дітей-інвалідів – одне з найважливіших завдань сучасної правової держави. Однак в Україні відсутня єдина система обліку дитячої інвалідності, що викликає складності у вивченні цієї проблеми та необхідність прийняття заходів щодо її вирішення.
Правове дослідження соціального захисту дітей-інвалідів є актуальним як у загальнотеоретичному, так і у прикладному плані. З одного боку, незважаючи на значні економічні труднощі, держава не перестає турбуватися про права інвалідів, законодавчо їх закріплюючи та визначаючи. При здійсненні економічного та соціального планування враховуються переважно потреби дорослих інвалідів, а не дітей-інвалідів. З іншого боку, головною проблемою дітей-інвалідів та сімей, в яких виховуються такі діти, є те, що на рівні органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій ці нормативно-правові акти не завжди виконуються, а відтак на практиці діти-інваліди нерідко позбавлені прав та гарантій, передбачених чинним законодавством.
Сьогодні соціальна політика держави зорієнтована на реалізацію конституційних вимог щодо соціального захисту інвалідів, створення їм сприятливих умов для повноцінної діяльності, праці, лікування, побуту, культури, спорту та реалізації їхніх потенційних можливостей в усіх сферах суспільного життя.
Захист прав людини, у тому числі і дитини, – це один з важливих принципів правової держави. Необхідно прийняти нові нормативно-правові акти, привести чинне законодавство у відповідність до міжнародних стандартів, впровадити цивілізовані стандарти, реальні та дієві соціальні програми. І тільки тоді, коли самі діти-інваліди або їх сім’ї відчують позитивні наслідки здійснення цих заходів, можна стверджувати про реальні зрушення у справі захисту дітей-інвалідів.
Вищезазначені обставини, а також відсутність дисертаційних та монографічних розробок з даної проблеми, необхідність удосконалення чинного законодавства зумовлюють актуальність дослідження теоретичних та практичних проблем правового забезпечення соціального захисту дітей-інвалідів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Теоретичні та практичні проблеми соціального захисту дітей-інвалідів досліджувались в межах виконання планової науково-дослідної роботи кафедри трудового права та права соціального забезпечення “Правове забезпечення праці та соціального захисту населення в умовах встановлення соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні” на 2001-2005 роки, яка є складовою плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії “Правові проблеми становлення і розвитку сучасної правової держави” на 2001-2005 роки (державний реєстраційний номер 0101U001195).
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у тому, щоб на підставі аналізу чинного законодавства про соціальний захист дітей-інвалідів та юридичної літератури з’ясувати основні проблеми правового регулювання і фактичної реалізації соціального захисту дітей-інвалідів та запропонувати шляхи їх вирішення.
Для досягнення зазначеної мети в дисертації ставляться та вирішуються такі основні завдання:
– доповнити категоріальний апарат права соціального захисту шляхом визначення понять “дитина з обмеженими можливостями”, “соціальний захист дітей-інвалідів”, “матеріальне забезпечення дітей-інвалідів”, “соціально-побутове забезпечення дітей-інвалідів”, “медичне забезпечення дітей-інвалідів”, “працевлаштування дітей-інвалідів”;
– проаналізувати правове регулювання порядку встановлення інвалідності дітям;
– дослідити фактичний стан соціального захисту дітей-інвалідів в Україні;
– визначити складові механізму соціального захисту дітей-інвалідів;
– дослідити правові аспекти матеріального, соціально-побутового та медичного забезпечення дітей-інвалідів;
– охарактеризувати права та гарантії дітей-інвалідів у сфері освіти та праці;
– проаналізувати правове регулювання соціального захисту дітей-інвалідів у міжнародно-правових актах та законодавстві окремих зарубіжних країн для врахування міжнародних стандартів та позитивного досвіду у законодавстві України;
– розробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання соціального захисту дітей-інвалідів.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини у сфері соціального захисту дітей-інвалідів.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання правового забезпечення соціального захисту дітей-інвалідів в Україні.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає діалектичний метод пізнання правових явищ. В дисертації використовувались наступні методи: історичний (сучасний стан регулювання соціального захисту дітей-інвалідів розглядається як результат розвитку національного законодавства, простежується розвиток понять “інвалід”, “соціальне забезпечення”, “соціальний захист”); порівняльний (при аналізі вітчизняного законодавства та законодавства окремих зарубіжних країн); соціологічний (при проведенні дослідження автором було опитано 100 сімей, які виховують дітей-інвалідів з метою виявлення актуальних проблем, з якими зіштовхуються такі сім’ї); формально-логічний; системно-структурний, за допомогою яких здійснюється аналіз усієї системи соціального захисту дітей-інвалідів та визначаються загальні ознаки та специфічні риси видів соціального захисту. Усі методи дослідження використовувалися у взаємозв’язку для досягнення всебічності, повноти й об’єктивності дослідження та істинності наукових результатів. Теоретичні висновки й практичні рекомендації ґрунтуються на вимогах логіки щодо визначеності, послідовності та несуперечності суджень.
Основні положення та висновки, подані в роботі, ґрунтуються на аналізі чинного законодавства про соціальний захист, особливостей його застосування, досягнень теорії права, трудового права, права соціального захисту України, інших галузей права України та зарубіжних країн.
Теоретичну базу дослідження становлять праці відомих вчених України: Н.Б. Болотіної, Б.І. Сташківа, І.М. Сироти, Б.С. Стичинського, Л.П. Шумної.
У роботі були використані також праці радянських вчених та вчених зарубіжних країн: Є.Г. Азарової, В.С. Андрєєва, Т.Г. Войтчака, В.П. Данукіна, А.М. Єгорова, Н.А. Ємельянової, І.Б. Іванової, А.В. Іпатова, Т.Т. Копать, П.О. Маккавейського, О.Є. Мачульської, А.І. Осадчих, О.В. Сергієні, В.Б. Смичка, М.П. Тулісова, Є.Г. Тучкової, Я.М. Фогеля та інших.
Нормативну та емпіричну основу дослідження становлять: Конституція України; міжнародно-правові акти про права людини; законодавство України та окремих зарубіжних країн у сфері соціального захисту дітей-інвалідів; матеріали судової практики, діяльності органів праці та соціального захисту населення, державної служби зайнятості.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним дослідженням правових засад формування системи соціального захисту дітей-інвалідів, в якому вирішено ряд теоретичних проблем та визначено основні напрямки удосконалення чинного законодавства.
У межах здійсненого автором дослідження одержано такі результати, що мають наукову новизну:
– вперше запропоновано визначення понять “дитина з обмеженими можливостями”, “соціальний захист дітей-інвалідів”, “соціально-побутове забезпечення дітей-інвалідів”, “матеріальне забезпечення дітей-інвалідів”, “медичне забезпечення дітей-інвалідів”, “працевлаштування дітей-інвалідів”;
– обґрунтовано доцільність використання у чинному законодавстві замість поняття “дитина-інвалід” поняття “дитина з обмеженими можливостями”;
– визначено фактори, які сприяють дитячій інвалідності, її об’єктивні та суб’єктивні причини;
– виділено ознаки, які відрізняють дітей-інвалідів від інвалідів-дорослих;
– обґрунтовано доцільність запровадження медико-соціальної моделі інвалідизації особистості для встановлення інвалідності дітям;
– доведено необхідність прийняття Закону України “Про Уповноваженого з прав дитини” та запровадження посади Уповноваженого з прав дитини на державному і регіональному рівнях;
– визначено складові механізму соціального захисту дітей-інвалідів;
– вперше досліджено правові аспекти матеріального, соціально-побутового та медичного забезпечення дітей з обмеженими можливостями;
– вперше запропоновано класифікацію видів матеріального забезпечення дітей-інвалідів;
– проаналізовано права і гарантії дітей з обмеженими можливостями у сфері освіти та забезпечення працею та обґрунтовано необхідність встановлення додаткових гарантій щодо отримання дітьми-інвалідами освіти та працевлаштування;
– обґрунтовано доцільність прийняття Закону України «Про соціальний захист дітей з обмеженими можливостями» та запропоновано його структуру.
Практичне значення одержаних результатів. Висновки і пропозиції, що містяться в дисертації, можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності для подальшої розробки проблем правового забезпечення соціального захисту дітей-інвалідів в Україні; у правотворчій діяльності з метою посилення соціального захисту дітей-інвалідів; у практичній діяльності органів праці та соціального захисту населення.
Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при викладенні курсу “Право соціального захисту України”, при підготовці і написанні підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, практикумів із зазначеної дисципліни.
Обґрунтовані в дисертації рекомендації сприятимуть більш ефективному застосуванню на практиці норм чинного законодавства у сфері соціального захисту дітей-інвалідів.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях: “Охорона дитинства. Дитяче право: теорія, досвід, перспективи” (Одеса, 25 травня 2001 року); 5-тій (57-мій) звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів (Одеса, 22-23 квітня 2002 року); 6-тій (58-мій) звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів (Одеса, квітень 2003 року); науково-практичній конференції “Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення” (Київ, 30 січня 2003 року), науково-практичній конференції “Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти та законодавство України” (Київ, 12 березня 2004 року), 7-мій (59-тій) звітній науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів (Одеса, 22-23 квітня 2004 року).
Також автор брала участь у телевізійній передачі “Право знати” (м. Одеса), присвяченій правам дітей, та підготувала матеріал до юридичної енциклопедії для юнацтва. Автором були прочитані лекції в дитячому будинку інвалідів м. Одеси з питань соціального захисту дітей-інвалідів.
Публікації. Результати дисертації оприлюднені у 5 статтях у наукових журналах та збірниках наукових праць, 3 з яких - у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Структура та обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається з вступу, 3 розділів, які містять 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (223 найменувань) та додатку  проекту Положення про подяку кращому дитячому парароботодавцю.
Загальний обсяг дисертації становить 221 сторінку. Основного тексту -194 сторінки.

Список літератури

ВИСНОВКИ

На підставі дослідження проблем правового забезпечення соціального захисту дітей-інвалідів в Україні можна зробити такі висновки та пропозиції:
1. З урахуванням міжнародних стандартів, позитивного досвіду зарубіжних країн у національному законодавстві доцільно застосовувати замість терміну “дитина-інвалід” термін “дитина з обмеженими можливостями”. Останню можна визначити як дитину зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності, порушення в розвитку, труднощі в самообслуговуванні, спілкуванні, навчанні, оволодінні в майбутньому професійними навичками, яка потребує особливої турботи та першочергового забезпечення необхідною соціальною допомогою і захистом.
2. Дитину-інваліда відрізняють від дорослих інвалідів наступні ознаки:
- можливість захворювання та інвалідизації дитини внаслідок невдалих пологів матері, превентивних заходів (щеплення тощо);
- можливість повного або часткового вилікування внаслідок розвитку та росту дитини;
- потреба дитини-інваліда в особливому та першочерговому захисті і підтримці через свій вік та певні обмеження розумового або фізичного розвитку.
3. Соціальний захист дітей-інвалідів  це система гарантованих державою економічних, соціальних та правових заходів, що забезпечують дітям з обмеженими можливостями умови для подолання та компенсації існуючих у них обмежень шляхом надання необхідної допомоги, матеріального обслуговування, соціально-побутового, медичного забезпечення, та створюють умови для отримання ними освіти, професійної підготовки, забезпечення зайнятості, з метою створення рівних можливостей у суспільному житті з іншими громадянами.
4. Складовими механізму соціального захисту дітей-інвалідів є:
 матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення дітей-інвалідів;
 створення умов для здобуття освіти на рівні, що відповідає їхнім здібностям і можливостям, професійній підготовці;
 розробка та реалізація державних програм із соціального захисту дітей-інвалідів;
 створення умов для безперешкодного доступу дітей-інвалідів до соціальної інфраструктури.
5. З метою удосконалення соціального захисту дітей-інвалідів пропонується внесення наступних змін до чинного законодавства:
 ввести групи інвалідності у дітей, у зв’язку з чим Міністерству охорони здоров’я України спільно із Міністерством праці та соціальної політики України слід затвердити Інструкцію про встановлення груп інвалідності у дітей, в якій передбачити, крім переліку медичних захворювань та патологій, також перелік соціальних факторів, які можуть внаслідок хвороби чи патології спричинити (чи вже спричиняють) обмеження можливостей дітей-інвалідів брати участь в житті суспільства нарівні з іншими дітьми;
 створити єдину систему обліку та аналізу дитячої інвалідності та її окремих показників  Реєстр дітей-інвалідів.
6. Необхідним є прийняття Закону України “Про соціальний захист дітей з обмеженими можливостями”, в якому передбачити право дітей-інвалідів на соціальний захист та механізм забезпечення державою такого захисту. Пріоритетними сферами суспільного життя, в яких діти-інваліди повинні отримувати державну підтримку та допомогу, повинні стати охорона здоров’я, соціальні послуги, освіта, зайнятість. У Законі потрібно передбачити форми соціального захисту дитини-інваліда, гарантії права дітей-інвалідів на соціальний захист, відповідальність за невиконання чи неналежне виконання положень Закону.
7. Важливою гарантією державного захисту дитини з обмеженими можливостями при її соціальному забезпеченні повинен стати судовий захист порушених прав. У зв’язку з цим необхідно забезпечити поінформованість сімей з дітьми-інвалідами про їх права та доступність звернення представників дітей-інвалідів до суду за захистом конституційного права на соціальний захист. Доцільно вилучити з Переліку видів підприємницької діяльності, яка підлягає ліцензуванню, професійну діяльність при наданні соціальних послуг.
8. У нормативно-правових актах, які регулюють встановлення інвалідності у дітей, необхідно передбачити обов’язкову розробку індивідуальної програми реабілітації дітей-інвалідів при винесенні рішення про встановлення їм інвалідності. В цій програмі слід передбачати заходи з медичної, соціальної і професійної реабілітації, у тому числі раннє проведення профорієнтаційних заходів, а також контроль за реалізацією призначених реабілітаційних заходів для кожної конкретної дитини-інваліда.
9. Основними формами соціального захисту дітей-інвалідів є: грошова допомога (допомоги, пенсії, компенсації та інші виплати); натуральна допомога, а також надання різного роду соціальних послуг особам, які є об'єктом соціального захисту.
10. Для забезпечення ефективного контролю за дотриманням прав дітей, в тому числі дітей-інвалідів, та забезпеченням їхнього захисту доцільно прийняти Закон України “Про Уповноваженого з прав дитини”, яким запровадити функціонування загальнодержавного і регіональних уповноважених з прав дитини.
11. З метою повного та всебічного забезпечення соціального захисту дітей-інвалідів державі необхідно збільшувати функціонування мережі неурядових організацій, які надають підтримку та допомогу дітям-інвалідам, стимулювати діяльність таких організацій шляхом надання їм різного роду пільг та компенсацій.
12. Для забезпечення достатнього життєвого рівня дітей-інвалідів, додержання їх прав і свобод необхідно вжити наступних заходів:
 рівень прожиткового мінімуму для різних категорій населення слід затверджувати не на цілий рік, а переглядати декілька разів на рік;
 вважаємо за доцільне призначати державну соціальну допомогу дітям-інвалідам, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, закріпленого законодавством для дітей у віці до 6 років, та для дітей у віці від 6 до 18 років;
 довести рівень соціальної допомоги спочатку до рівня прожиткового мінімуму, а потім підняти вище. Неприпустимим є положення, при якому розмір соціальної допомоги для дитини-інваліда визначається у відсотковому відношенні до прожиткового мінімуму, що фактично дискримінує дитину-інваліда;
 передбачити надання соціальної допомоги дітям-інвалідам залежно від важкості інвалідності, соціальних факторів, ступеня потреби у соціальному захисті; надання допомоги на догляд за дитиною-інвалідом залежно від важкості захворювання дитини-інваліда та майнового становища сім’ї;
 передбачити в Законі України “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” розмежування демографічних груп “діти до 6 років” та “діти від 6 до 18 років”.
13. Матеріальне забезпечення дітей-інвалідів можна визначити як грошові виплати або допомогу у натуральній формі, які виплачуються (надаються) з державного бюджету або з інших джерел дитині-інваліду або її сім’ї, з метою забезпечення достатнього життєвого рівня, подолання та компенсації існуючих обмежень.
14. Види матеріального забезпечення, яке надається дітям-інвалідам, можливо класифікувати залежно від: періодичності виплати, форми надання, суб’єкта отримання, джерел фінансування, юридичного факту, при настанні якого надається забезпечення.
15. У Житловому Кодексі необхідно передбачити право сімей, які виховують дітей-інвалідів і потребують поліпшення житлових умов, на отримання житла поза чергою.
16. З метою забезпечення виконання норм чинного законодавства щодо можливості власника на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, необхідно внести зміни до ст. 32 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, згідно з якими залишити за дитиною-інвалідом правом власності на його житло на весь час перебування в установах соціальної допомоги. Отже, ст. 32 зазначеного Закону доцільно викласти у наступній редакції: «За інвалідами, влаштованими у будинки-інтернати або в інші установи соціальної допомоги, зберігається житлова площа на протязі усього терміну їх перебування в будинках-інтернатах. Нагляд за житлом інваліда на весь час утримання його в установах соціальної допомоги здійснюється особою, яка призначається органом праці та соціального захисту населення. У разі передачі такого житла в оренду, отримані кошти передаються інваліду».
18. Пріоритетними питаннями у сфері соціально-побутового забезпечення дітей-інвалідів є:
 доступність для дітей-інвалідів громадських об’єктів і споруд, повітряного, наземного, морського транспорту;
 забезпечення сімей з дітьми-інвалідами належним житлом;
 забезпечення дітей-інвалідів індивідуальними технічними засобами реабілітації;
 транспортне обслуговування дітей-інвалідів.
18. Соціально-побутове забезпечення дітей-інвалідів можна визначити як комплекс заходів, що надаються державними органами та недержавними організаціями дітям-інвалідам, та спрямованих на задоволення їх потреб, на підтримку активної життєдіяльності нарівні з іншими дітьми, на збереження соціальних і набуття професійних навичок.
19. Необхідно скористатися досвідом Республіки Молдова та закріпити в Основах законодавства України про охорону здоров’я положення про те, що якщо батьки відмовляються від медичної допомоги хворій дитині, вона надається поза їх бажанням за рішенням консиліуму лікарів, яке прийняте у присутності представників влади.
20. Заборонити приватизацію і перепрофілювання спеціалізованих дитячих санаторно-курортних установ для інших потреб;
21. Медичне забезпечення дітей-інвалідів можна визначити як комплекс медичних заходів, спрямованих на лікування і оздоровлення дітей з певною втратою здоров’я, що здійснюється з метою відновлення порушених функцій організму дитини та набуття ними працездатності.
22. З метою реалізації конституційного права на освіту необхідно прийняти Закон України “Про освіту осіб з обмеженими можливостями здоров’я (спеціальну освіту)”, який надасть можливість дітям-інвалідам отримувати освіту на рівні, що відповідає їхнім здібностям і можливостям.
23. Важливим питанням є фінансове та матеріально-технічне забезпечення державних програм із соціального захисту дітей-інвалідів у сфері освіти, тому необхідно передбачити їх фінансування в Законі України “Про Державний бюджет”.
24. Найважливішими питаннями у сфері освіти, що потребують негайного вирішення, є: гарантованість доступності та безоплатності освіти для учнів і студентів, які є інвалідами; створення належних умов для їх інтегрованого навчання, медичного й соціально-психологічного супроводу в загальних освітніх закладах.
25. Необхідно внести зміни до ст. 21 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та передбачити можливість безкоштовно навчатися музиці, образотворчому, художньо-прикладному мистецтву всім дітям-інвалідам без обмеження, а не лише обдарованим дітям-інвалідам;
26. В Законі України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та в Умовах прийому до вищих навчальних закладів слід передбачити можливість зараховувати дітей-інвалідів до вищих навчальних закладів лише за співбесідою, але за умови, що ця дитина дійсно зможе надалі навчатися і таке навчання не зашкодить її здоров’ю.
27. Необхідно встановити заходи стимулювання роботодавців до працевлаштування дітей-інвалідів: надавати державні субсидії для обладнання робочого місця для дитини-інваліда; пільги щодо оподаткування, внесків в фонди соціального страхування; залежно від важкості захворювання, приймаючи на роботу дитину-інваліда, може вважатися, що роботодавець заповнює не одно, а два або три місця у рахунок встановленої квоти; щорічно проводити конкурси “Кращий дитячий парароботодавець”, переможцям якого оголошувати подяки.
28. В Законі України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” необхідно передбачити механізм працевлаштування інвалідів, порядок проведення атестації робочих місць, а також встановити обов’язок роботодавця щодо працевлаштування інвалідів у межах встановленої квоти робочих місць.
29. Необхідно внести доповнення до Закону України “Про відпустки”, згідно з якими закріпити право на надання щорічної відпустки для працюючих дітей-інвалідів віком до 18 років у зручний для них час тривалістю 40 календарних днів та відпустки без збереження заробітної платні тривалістю до 60 календарних днів щорічно.
30. Працевлаштування дітей-інвалідів можна визначити як забезпечення осіб віком до 18 років, що досягли працездатності та мають встановлену медичним органом інвалідність, роботою, яка відповідає їх бажанням і є нешкідливою для здоров’я, з метою набуття ними професійного статусу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Технологии социальной работы // Учебник под общ. ред. проф. Е.И.Холостовой. – М.: ИНФРА, 2001. – 480 с.
2. Волинець Л.С., Довженко В.І. та ін. Періодична національна доповідь про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини. - К., 1998.
3. Комплексна програма профілактики інвалідності серед дітей та населення працездатного віку на період 2000-2005 роки: Затв. наказом Міністерства охорони здоров’я України від 23.05.2000 р. №117 // Орієнтир. – 2000. – №08.
4. Голотюк И. Социальная помощь детям-инвалидам // Факты и комментарии. – 2001. – 03 марта.
5. Раханский А. Сегодня почти нет полностью здоровых детей // Голос Украины. – 2004. – № 52 (3302).
6. Про додаткові заходи щодо соціального захисту осіб з обмеженими фізичними можливостями та співпраця з громадськими організаціями // Інформація Одеського обласного управління праці та соціального захисту населення на 28.09.2004 р.
7. Комментарий законодательства о пенсионном обеспечении граждан, проходивших военную службу, и членов их семей. – М.: За права военнослужащих, 1998.
8. Осадчих А.И., Лебедев И.В., Лысенко А.Е. Инвалидность и инвалиды: теория и практика // МСЕ и реабилитация. – М.: Медицина, 1998. – №2.
9. Іванова І.Б. Соціально-психологічні проблеми дітей-інвалідів. – К.: Логос, 2000. – 87 с.
10. Справочник документов по ВТЄ и трудоустройству инвалидов // Под ред. П.А.Маккавейского.  Л.: Медицина, 1981. – 282 с.
11. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред. Чл.-корр. АН СССР Н.Ю. Шведовой. – 18-е изд. – М.: Русский язык, 1986.
12. Андреев В.С. Право социального обеспечения в СССР.- М.: Юрид. лит., 1987. – 352 с.
13. Курбатов В.И. Социальная работа. Серия «Учебники, учебные пособия». – Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – 576 с.
14. Шумна Л.П. Правові основи реабілітації інвалідів в Україні: Дис.канд.юрид.наук:12.00.05. – Одеса, 2001.
15. Выготский Л.С. Общество и умственно-отсталые дети. – Т.2 – Л., 1968.
16. Іпатов А.В., Сергієні О.В., Войтчак Т.Г. Інвалідність як інтегрований показник стану здоров’я населення України. – Д.: Пороги, 2002. – 342 с.
17. Hill R. Families under stress. – New York: Free Press, 1994.
18. Про охорону дитинства: Закон України від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ // Урядовий кур’єр. – 2001. – № 98.
19. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні: Закон України від 21.03.1991 р. № 875-XII // Голос України. - 1991. - N 82.
20. Азарова Е.Г. Некоторые вопросы социального обеспечения инвалидов с детства // Вопросы социального обеспечения: Сб-к научных трудов. Вып. 12. – М, 1981.
21. Декларация о правах инвалидов: провозглашена резолюцией Генеральной Ассамблеи ООН от 09.12.1975 г. // Международные акты о правах человека: Сб. документов. – М.: Изд. Группа «НОРМА-ИНФРА», 2000.
22. Про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів: Конвенція №159 від 20.06.1983 р. // Міжнародне законодавство про охорону праці. - Т. 2, 1997.
23. Рекомендації №1185 до реабілітаційних програм 44-й сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи від 5.05.1992 р. // Інформаційно-пошукова система “ЛІГА”
24. Об утверждении классификаций и временных критериев, используемых при осуществлении медико-социальной экспертизы: Приказ Министерства здравоохранения Российской Федерации, Постановление Министерства труда и социального развития Российской Федерации от 29.01.1997 г. №30 // По материалам Интернет сайта www.businesspravo.ru
25. Об утверждении Инструкции по определению групп инвалидности: Постановление Министерства здравоохранения Республики Беларусь от 12.08.2002 г. №61 // По материалам Интернет-сайта www.pravo.kulichki.com
26. Інструкція про встановлення груп інвалідності: Затв. наказом Міністерства охорони здоров’я України від 7.04.2004 р. №183 // Офіційний вісник України. – 2004. – №17. – Ст. 1235.
27. Конвенция ООН о правах ребенка от 20.11.1989 г. // Международные акты о правах человека. – М., 1999.
28. Женевская декларация прав ребенка 1924 г. // Права человека. Сборник международных договоров. Международная защита прав и свобод человека. – М., Юрид. лит., 1990.
29. Декларация прав ребенка: Резолюция 1386 Генеральной Ассамблеи ООН от 20.11.1959 г. // Международная защита прав и свобод человека. – М.: Юрид.лит., 1990
30. Декларация о правах умственно отсталых лиц: Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН от 20.12.1971 г. // Международные акты о правах человека: Сб. документов. – М.: НОРМА-ИНФРА, 2000
31. Duvall E. Family development. – Philadelphia: Lippincott, 1997.
32. Словник української мови / Під ред. Д.І. Ганіча. – К.: Вища школа, 1999. – 560 с.
33. Карновская Е.Я. Особенности современной легальной концепции инвалидности. – Вопросы социального обеспечения: Сб-к научных трудов. Вып. 17. – М, 1986.
34. Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1997. – 206 с.
35. Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам: Закон України від 16.11.2000 р. № 2109-IІІ // Урядовий кур'єр. – 2000. – № 236.
36. Про пенсійне забезпечення: Закон України від 5.11.1991 р. № 1788-XII // Урядовий кур’єр. – 1992. – №1.
37. Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, і інвалідам: Закон України від 18.05.2004 р. №1727-IV // Голос України. – 2004. – №113.
38. Проблеми соціально-культурної реабілітації інвалідів // Соціальний захист. – 2003. – №3.
39. Всемирная декларация об обеспечении выживания, защиты и развития детей от 30.09.1990 г. // Права человека. Сборник международных договоров. Международная защита прав и свобод человека. – М., Юрид. лит., 1990.
40. Порядок видачі медичного висновку про дитину-інваліда віком до 16 років: Затв. наказом Міністерства охорони здоров’я України від 04.12.2001 р. № 482 // Офіційний вісник України. – 2002. – №3.
41. Про внесення змін до Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам": Закон України від 4.11.2004 р. № 2154-IV // Урядовий кур'єр. – 2004. – № 224.
42. Перелік медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років: Затв. наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08.11.01 р. № 454/471/516 // Офіційний вісник України. – 2002. – Ст. 2403.
43. Положение о признании лица инвалидом: Утв. постановлением Правительства Российской Федерации от 21.09.2000 г. № 707 // По материалам Інтернет сайта www.businesspravo.ru.
44. Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 р. № 83 // Урядовий кур'єр. – 1992. – № 12.
45. Чумаченко М. Індивідуальна програма реабілітації інваліда – план дій для місцевих органів влади // Соціальний захист. – 2004. – №4.
46. Про схвалення Концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів: постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. № 1545 // Офіційний вісник України. – 2000. – №42. – Ст. 1785.
47. Смычек В.Б., Копать Т.Т., Емельянова Н.А. Динамика и структура первичной детской инвалидности в Республике Беларусь и ее регионах в 1998-1999 г.г. // Медико-социальная экспертиза и реабилитация инвалидов: Сб. научных трудов. Вып. 2. – М., 2000.
48. Международная классификация нарушений, ограничений жизнедеятельности и социальной недостаточности. // Руководство по классификации последствий болезней и причин инвалидности. – М.: Медицина, 1995. – 797 с.
49. Общая психиатрия / Под ред. Тиганова А.С. – М.: Медицина, 2002. – 344 с.
50. Лавров Д.И. Применение классификации и временных критериев при проведении медико-социальной экспертизы. – МСЕ и реабилитация. – М.: Медицина, 1998. – №1.
51. Про забезпечення реалізації Закону України “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”: розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.05.2002 р. №251-р // Офіційний вісник України. – 2002. – №20. – Ст. 991.
52. Павлова Л. В. Международная защита прав ребенка // Права ребенка  законодательство и практика: Материалы республиканской научно-практической конференции. - Мн., 1991.
53. Всеобщая декларация прав человека от 10.12.1948 г. // Права человека. Сборник международных договоров. Международная защита прав и свобод человека. – М., Юрид. лит., 1990.
54. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 р. // Бюлетень Міністерства юстиції України.  2002.  №2.
55. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16.12.1966 р. // Бюлетень Міністерства юстиції України.  2002.  №1.
56. Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів: Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 20.12.1993 р. №48/96 // Інформаційно-пошукова система “ЛІГА”.
57. Про заходи щодо посилення соціального захисту осіб з обмеженими фізичними можливостями: розпорядження Президента України від 13.11.2001 р № 320/2001 - рп // Урядовий кур'єр. - 2001.  № 216.
58. Захаров М.Л., Тучкова Э.Г. Право социального обеспечения России. – М.: БЕК, 2001. – 576 с.
59. Сташків Б. Поняття права соціального забезпечення // Віче. – 2000. – № 7.
60. Стичинський Б. Соціальний захист громадян: проблеми та гарантії // Право України.  1993.  №3.
61. Стаховська Н. Соціальне забезпечення чи захист? // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – №8.
62. Кучер Г.М. Удосконалення системи соціального захисту населення // Проблеми соціального захисту в Україні: Матеріали науково-практичної конференції (20-21 червня 1996 р.), 1996.
63. Шайхатдинов В.Ш. Право социального обеспечения Российской Федерации: Учебное пособие. Вып. 1. – Екатеринбург, 1996. – 395 с.
64. Болотіна Н. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема термінів і понять // Право України. – 2000. – №4.
65. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. –1996. – №30. – Ст.141.
66. Сташків Б.І. Судовий захист конституційного права на соціальне забезпечення // Актуальні проблеми політики: Зб. наукових праць. Вип.13-14. – Одеса: Юрид. літ., 2002.
67. За матеріалами Інтернет сайту www.rada.gov.ua
68. Кузнецова Л. В. Международный опыт создания и развития независимого механизма соблюдения и защиты прав детей / Права ребенка. Институт Уполномоченного по правам ребенка в Российской Федерации: опыт, проблемы, теоретические модели, нормативно-правовая база. Под общей и научной редакцией Г.Н. Кареловой. – М.: Благотворительный фонд «Альтернативное образование», 2000.
69. Хаманева Н.Ю. Необходимость и пути создания института Уполномоченного по правам ребенка в Российской Федерации // Права ребенка. Институт Уполномоченного по правам ребенка в Российской Федерации: опыт, проблемы, теоретические модели, нормативно-правовая база. Под общей и научной редакцией Г.Н. Кареловой. – М.: Благотворительный фонд «Альтернативное образование», 2000.
70. Автономов А.С. Юридические аспекты становления детского омбудсмана в России // Права ребенка. Институт Уполномоченного по правам ребенка в Российской Федерации: опыт, проблемы, теоретические модели, нормативно-правовая база. Под общей и научной редакцией Г.Н. Кареловой. – М.: Благотворительный фонд «Альтернативное образование», 2000.
71. Права детей должны быть защищены // Социальное обеспечение. – 2000. – №10.
72. Україна (п’ять років після Пекіну). Звіт про виконання в Україні положень Пекінської декларації та платформи дій, схвалених четвертою Всесвітньою конференцією із становища жінок (1995-2000). ПРООН. - К.: Логос, 2001.
73. Під знаком особливої уваги до людей з особливими потребами // Соціальний захист. – 2004. – №3.
74. Біттнер О. Рік людей з інвалідністю: перші підсумки // Урядовий кур’єр. – 2004. – №46.
75. Про рекомендації парламентських слухань «Про підсумки проведення в Україні у 2003 році Року людей з інвалідністю щодо забезпечення соціальних, економічних, правових і конституційних гарантій у сфері соціального захисту та реабілітації інвалідів”: Постанова Верховної Ради України від 20.04.2004 р. № 1690-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №29. – Ст.380.
76. Всесвітня програма дій відносно інвалідів від 03.12.1982 р. // Інформаційно-пошукова система “ЛІГА”.
77. Соціальний захист інвалідів профінансовано стовідсотково // Урядовий кур’єр. – 2004. – №50.
78. Про Державний бюджет України на 2005 рік: Закон України від 23.12.2004 р. №2285-IV // Урядовий кур’єр. – 2004. – №249.
79. Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік: Закон України від 19.10.2004 р. № 2089-IV // Урядовий кур’єр. – 2005. – №10.
80. Об утверждении бюджета прожиточного минимума в среднем на душу населения и по основным социально-демографическим группам в ценах июня 2004 года в расчете на один месяц: Постановление Совета Министров Республики Беларусь от 6.08.2004 г. №949 // По материалам Інтернет сайта www.pravo.kulichki.com.
81. О размерах государственных пособий семьям, воспитывающим детей: Постановление Министерства труда и социальной защиты Республики Беларусь от 3.08.2004 г. № 94 // По материалам Интернет сайта www.pravo.kulichki.com.
82. Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України: Закон України від 25.03.2005 р. №2505-ІV // Урядовий кур'єр. – 2005. – № 58-59.
83. Порядок надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам: Затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства охорони здоров’я України від 30.04.2002 р. №226/293/169 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 24. – Ст. 1191.
84. Волкова С. Соціальний захист дітей-інвалідів // Вісник прокуратури. – 2003. – №2.
85. Сташків Б.І. Принципи допомогового права // Актуальні проблеми політики: Зб. наукових праць. Вип.16. – Одеса: Юрид. літ., 2003.
86. Сирота И.М. Пенсионное право Украины: Учебное пособие для вузов. – Одесса: АО Бахва, 1997. – 238 с.
87. О государственных пенсиях в Российской Федерации: Федеральный Закон от 20 ноября 1990 г. № 340-1 // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1996. – № 3. – Ст. 150.
88. Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державної соціальної допомоги на догляд: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 2.04.2005 р. №261 // Урядовий кур’єр.  2005.  №73.
89. Про підвищення рівня пенсійного забезпечення: постанова Кабінету Міністрів України від 19.09.2004 р. №1215 // Урядовий кур'єр. – 2004. – № 177.
90. Про прожитковий мінімум: Закон України від 15.07.1999 р. № 966-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 38. – Ст.348.
91. Набори продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2000 р. № 656 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 16. – Ст. 675.
92. Сташків Б.І. Принципи допомогового права // Актуальні проблеми політики: Зб. наукових праць. Вип.16. – Одеса: Юрид. літ., 2003.
93. Стрепко В. До питання про адресність страхових допомог за правом соціального забезпечення // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали VIII регіональної науково-практичної конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”. – Львів, 2002.
94. Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям: Закон України від 1.06.2000 р. № 1768-ІІІ // Урядовий кур'єр. – 2000. – № 120.
95. Про Державний бюджет України на 2004 рік: Закон України від 27.11.2003 р. № 1344-ІV // Урядовий кур'єр. – 2003. – № 228.
96. Положення про порядок та умови надання разової матеріальної допомоги окремим категоріям дітей, молоді, жінок, сімей: Затв. наказом Міністерства України у справах сім’ї та молоді від 22.07.1997 р. №248/7 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2002. – № 3.
97. Про гуманітарну допомогу: Закон України від 22.10.1999 р. №1192-XIV // Урядовий кур'єр. – 1999. – № 230.
98. Про благодійництво та благодійні організації: Закон України від 16.09.1997 р. № 531/97-ВР // Урядовий кур'єр. – 1997. – №192-193.
99. Про порядок та розміри компенсаційних виплат дітям, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи: постанова Кабінету Міністрів України від 8.02.1997 р. №155 // Офіційний вісник України. – 1997. – №7-8.
100. Положення про порядок виплати одноразової державної допомоги сім’ям, що виховують дітей, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та дітей, у яких видалено щитовидну залозу: Затв. наказом Міністерства України у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильської АЕС від 11.03.1996 р. №36 // Інформаційно-пошукова система “ЛІГА”.
101. Положення про порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям за втрату годувальника: Затв. наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 31.12.1996 р. № 28 // Офіційний вісник України. – 1997. – №59.
102. Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: Закон України від 28.02.1991 р. №796-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 16. – Ст. 200
103. Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: Постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.96 р. № 836 // Зібрання постанов Уряду України. – 1996. – № 15. – Ст. 411.
104. Про порядок виплати щомісячної державної допомоги дітям віком до 16 років, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД: наказ Міністерства охорони здоров’я України від 31.08.1998 р. №265 // Інформаційно-пошукова система “ЛІГА”.
105. Допомогти молоді – потурбуватись про майбутнє // Соціальний захист. – 2004. – №4.
106. Типове положення про дитячий будинок-інтернат: Затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2001 р. № 549 // Офіційний вісник України. – 2002. – №5. – Ст. 212.
107. Типові положення (взірцеві) про територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких працездатних громадян і про відділення соціальної допомоги вдома: затв. наказом Міністерства соціального захисту населення України від 1.04.1997 р. №44 // Офіційний вісник України.  1997.  №57.
108. Титаренко О. Інвалідам потрібна не опіка, а підтримка // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 82-83.
109. Програма забезпечення безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об’єктів житлового та громадського призначення: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 4.06.2003 р. № 863 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 23. – Ст. 1071.
110. Галузева програма забезпечення безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об'єктів житлового та громадського призначення: Затв. наказом Міністерства охорони здоров’я України від 1.12.2003 р. №559 // Провізор. – 2004. – № 01.
111. Про стан реалізації заходів Програми забезпечення безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об’єктів житлового та громадського призначення: Рішення Колегії Державного Комітету України з будівництва та архітектури від 23.01.2004 р. №10 // Інформаційно-пошукова система “ЛІГА”.
112. Щодо врахувань потреб людей з обмеженими фізичними можливостями: лист Державного Комітету України з будівництва та архітектури від 23.02.2004 р. №4/6-123 // Інформаційний бюлетень Держбуду. – 2004. – №3.
113. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7.12.1984 // Відомості Верховної Ради УРСР.  1984.  Додаток до №51.  Ст. 1122.
114. Житловий Кодекс Української РСР від 30.06.1983 р. // Відомості Верховної Ради УРСР.  1983.  Додаток до № 28.  Ст. 573.
115. Про власність: Закон України від 7.02.1991 р. №697-XII // Голос України.  1991.  №79
116. Концепція Державної комплексної програми “Житло-інвалідам”: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.12.2004 р. №994-р // Офіційний вісник України. – 2005. – № 1. – Ст. 41.
117. Порядок проведення в м. Києві експерименту з будівництва житла для осіб з обмеженими фізичними можливостями: Затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 25.01.2005 р. №15 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 8.
118. Про Порядок надання додаткової жилої площі особам, які внаслідок Чорнобильської катастрофи перенесли променеву хворобу будь-якого ступеня або стали інвалідами, дітям-інвалідам, які потребують особливого догляду, та сім’ям, що втратили годувальника з числа осіб, віднесених до категорії 1: постанова Кабінету Міністрів України від 31.12.1996 р. №1589 // Урядовий кур’єр. –1997. – №6-7.
119. Порядок направлення потерпілих дітей до місця лікування (реабілітації) й оздоровлення та здійснення у зв’язку з цим компенсаційних виплат: Затв. наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 8.02.1999 р. №41 // Офіційний вісник України. – 1999. – N 13. – Ст. 532.
120. Порядок забезпечення інвалідів автомобілями: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 8.09.1997 р. №999 // Офіційний вісник України. – 1997. – №37.
121. Про внесення змін до Закону України “Про охорону дитинства”: Закон України від 3.02.2005 р. №2414-ІV // Голос України. – 2005. - №36.
122. Про встановлення розміру компенсаційних виплат інвалідам на бензин, ремонт, технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування: наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 16.06.2004 №137 // Офіційний вісник України.  2004.  №28.  Ст.1925.
123. Окно в Украину. Обзор экономической информации // Информационное агентство «Экспрессинформ». – 2004. – №144.
124. Інструкція про порядок забезпечення населення України технічними засобами реабілітації: Затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.12.2003 р. №331 // Офіційний вісник України. – 2004. – №52. – Ст. 2903.
125. Про фінансування програм соціального захисту інвалідів: розпорядження Кабінету Міністрів України від 4.11.2002 р. №625-р // Інформаційно-пошукова система “ЛІГА”.
126. Про соціальні послуги: Закон України від 19.06.2003 р. № 966-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 45. – Ст. 358.
127. Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності: Закон України від 01.06.2000 р. №1775 // Офіційний вісник України. – 2000. – №27. – Ст. 1109.
128. Правила організації та проведення конкурсу на залучення бюджетних коштів для надання соціальних послуг: затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 р. №559 // Урядовий кур’єр. – 2004. – №87.
129. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. № 2801-ХІІ // Голос України. – 1992. – № 238.
130. Про національну програму «Діти України”: указ Президента України від 18.01.1996 р. № 63/96 // Урядовий кур'єр. – 1996. – №15-16.
131. Волков В.Д., Дешко Л.Н. Медицинское право Украины: Учебное пособие.  Донецк:ДонНУ, 2005.  268 с.
132. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3.05.1996 р. // Збірка договорів Ради Європи, 2000.
133. Програма подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 року №955 // Офіційний вісник України.  2002.  №28.  Ст. 1324.
134. Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань: постанова Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 р. № 1303 // Урядовий кур’єр. – 1998. – №168-169.
135. У справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 49 Конституції України “у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно” (справа про безоплатну медичну допомогу): рішення Конституційного Суду України від 29.05.2002 р. №10-рп/2002 // Офіційний вісник України. – 2002. – №23. – Ст. 1132.
136. Перелік платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 р. №1138 // Урядовий кур’єр. – 1996. – №181-182.
137. У справі за конституційним поданням 66 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти" (справа про платні медичні послуги): рішення Конституційного Суду України від 25.11.1998 р. № 15-рп/98 // Офіційний вісник України. – 1998. – №