ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП........................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНДИВІДУАЛЬНИХ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН....................................... 8
1.1. Передумови виникнення трудових правовідносин............................ 8
1.2. Поняття індивідуальних трудових правовідносин..........................33
1.3. Трудовий договір – підстава виникнення індивідуальних трудових відносин................................................................................................45
РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ ТА СУБ’ЄКТИ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН.....................................................................................63
2.1. Юридичний зміст індивідуальних трудових правовідносин.............. 63
2.2. Працівник як суб’єкт індивідуальних трудових правовідносин.........75
2.3. Роботодавець як суб’єкт індивідуальних трудових правовідносин....96
РОЗДІЛ 3. ОПТИМІЗАЦІЯ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН...................................116
3.1. Індивідуальні трудові відносини як передумова виникнення колективних відносин в сфері праці..........................................................116
3.2. Напрямки удосконалення правового регулювання індивідуальних трудових правовідносин.............................................................................129
ВИСНОВКИ..............................................................................................152
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………165

ВСТУП
Актуальність теми. Сьогодні в умовах реформування трудового законодавства, що було обумовлено соціально-економічними змінами в житті нашого суспільства, прийняттям Конституції України, відбувається переоцінка основ, на яких будується трудове право. Так, за радянських часів трудове право базувалося на характерній для соціалістичної системи нормативіській теорії права, згідно з якою ототожнювались право і закон, тобто всі закони незалежно від їхнього змісту визнавали правовими. Ототожнення права і закону призвело до того, що держава, як законотворець посіла провідне місце, а власне право будучи продуктом держави, вважалося другорядним в цій “системі координат”.
З огляду на процеси демократизації і гуманізації, які сьогодні відбуваються в міжнародному співтоваристві, змінюється вся система поглядів щодо призначення права. Так, Конституція України (ст. 3) закріплює, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Виходячи з цього, трудове законодавство, перш за все, Кодекс законів про працю України, а згодом і новий Трудовий кодекс України повинно бути пронизано цим конституційним положенням, тобто кожний нормативний припис повинен бути спрямований на регулювання трудових відносин найманих працівників як найвищої соціальної цінності.
Індивідуальні трудові правовідносини – це фундаментальний інститут трудового права, визначення якого сьогодні базується на положенні ст. 21 Кодексу законів про працю України – нормативно-правовому акті, який морально застарів, оскільки був ще прийнятий за часів радянської влади й орієнтований на ситуацію, коли держава виступала і законодавцем, і виконавцем власних законів, а також практично єдиним роботодавцем. Також, проблеми правового регулювання індивідуальних трудових відносин були досліджені в працях багатьох вчених, зокрема: Н.Б. Болотіної, В.С. Венедиктова, С.В.Вишновецької, Л.Я. Гінцбурга, Г.С. Гончарової, В.Я. Гоца, К.Н. Гусова, В.В.Жернакова, П.І. Жигалкіна, І.В. Зуба, С.А. Іванова, Л.І. Лазор, Р.З.Лившиця, О.В. Малько, М.І. Матузова, А.Р. Мацюка, Ю.П. Орловського, П.Д. Пилипенка, С.М. Прилипка, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського О.В. Прудивуса, П.М. Рабиновича, В.Г. Ротаня, З.К. Симорота, О.Ф. Скакун, О.В. Смирнова, Б.С. Стичинського, В.Н. Толкунової, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої. Проте, не дивлячись на широкий спектр досліджень, сьогодні, одне з найважливіших завдань, які стоять перед наукою трудового права - визначити місце інституту індивідуальних трудових правовідносин в системі трудового права, розкрити сутність індивідуальних трудових правовідносин і визначити їх поняття в сучасних умовах розвитку суспільства і економіки.
Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження проводилося відповідно до п. 1.4. Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр. та планів наукових досліджень кафедри трудового, екологічного та аграрного права, а також науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення ОВС України Національного університету внутрішніх справ.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у всебічному аналізі наукової юридичної літератури та національного трудового законодавства з проблематики предмета трудового права взагалі та індивідуальних трудових відносин зокрема, розкритті на цій основі сутності і значення останніх для науки і практики трудового права.
Досягнення зазначеної мети проводилось в процесі вирішення таких основних завдань:
- визначення місця інституту індивідуальних трудових відносин в межах предмета трудового права України;
- дослідження передумов виникнення індивідуальних трудових правовідносин;
- аналіз фактичного стану правового регулювання індивідуальних трудових відносин в Україні;
- розкриття змісту основних юридичних понять в межах інституту індивідуальних трудових відносин;
- обґрунтування конкретних пропозицій і рекомендацій по удосконаленню трудового законодавства та правозастосовчої практики в сфері регулювання індивідуальних трудових відносин.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, які регулюються трудовим правом.
Предметом дослідження є індивідуальні трудові відносини, точки зору науковців на інститут трудових відносин, а також законодавство, яке регулює зазначені відносини.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає діалектичний метод пізнання правових явищ. В дисертації також використовувались такі методи: формально-логічний, системно-структурний (засоби формальної логіки, поєднані з використанням системно-структурного методу дослідження, дали можливість проаналізувати інститут індивідуальних трудових правовідносин як цілісне правове явище та визначити його специфічні риси та загальні ознаки (п.п. 1.2., 3.1.), порівняльний (при аналізі вітчизняного законодавства та законодавства окремих зарубіжних країн (п.п. 2.3.). За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат науки трудового права (підрозділ 1.2.,2.2.,2.3.). Комплексний підхід до використання вищезазначених методів дозволив всебічно розглянути інститут індивідуальних трудових відносин і сформулювати пропозиції щодо вдосконалення трудового законодавства та правозастосовчої практики в сфері регулювання індивідуальних трудових відносин.
Наукова новизна одержаних результатів. В результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення та висновки, які запропоновані здобувачем особисто. Основні з них такі:
- дістало подальший розвиток розуміння ролі та значення інституту індивідуальних трудових відносин в межах предмету трудового права, доведено, що вони складають ядро предмету трудового права;
- вперше визначено, що до відносин, які виникають і розвиваються паралельно з трудовими, слід віднести правовідносини по нагляду за охороною праці, організаційно-управлінські правовідносини, по розгляду трудових спорів. Відносинами, які випливають з трудових, є такі правовідносини, що виникають в зв’язку з припиненням трудових і мають за мету або матеріальне забезпечення звільненого працівника або його поновлення на роботі;
- удосконалено поняття “індивідуальне трудове правовідношення” під яким розуміється добровільне, вольове, двостороннє, безперервне, врегульоване нормами трудового права відношення, яке виникає між працівниками та роботодавцями внаслідок реалізації громадянами України права на працю та укладення трудового договору;
- отримали подальший розвиток теоретичні напрацювання щодо визначення поняття механізму правового регулювання індивідуальних трудових відносин, як системи послідовно організованих юридичних явищ за допомогою яких досягаються цілі даного різновиду правового регулювання.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені в дисертації положення можуть бути використані: в правотворчій діяльності та правозастосовчій практиці, спрямованій на вдосконалення та реформування трудового законодавства та практики його застосування; науковій роботі – при подальших наукових дослідженнях трудових та інших відносин, які входять в предмет трудового права; в навчальному процесі – при підготовці лекцій і семінарських занять, написанні рефератів і курсових робіт в межах навчального курсу “Трудове право”, а також при розробці посібників та методичних рекомендацій для студентів і слухачів юридичних факультетів вищих навчальних закладів.
Апробація результатів дисертації. Наукові положення, теоретичні висновки і практичні рекомендації, які містяться в роботі, доповідалися на засіданнях кафедри трудового, екологічного і аграрного права та науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення ОВС України Національного університету внутрішніх справа, на семінарах наукової школи “Проблеми трудового права та проходження служби в ОВС України”, а також на науково-практичній конференції „Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки” (Сімферополь, 19-20 травня 2003р.) та міжнародній науково-практичній конференції “Впровадження нового законодавства в практичну діяльність правоохоронних органів” (Харків, 24 жовтня 2003р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертації викладені у 5 статтях, опублікованих у фахових виданнях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Подальша демократизація суспільного життя та становлення правової держави в умовах ринкової економіки потребує наведення належного порядку в сфері нормативно-правового забезпечення індивідуальних трудових відносин, оскільки праця є єдиним джерелом поліпшення доброту населення, зміцнення могутності та процвітання нашої держави. Це набуває ще більшої ваги за умов визначення Конституцією України пріоритетності прав і свобод людини перед інтересами держави і суспільства, у зв’язку з чим гостро постає проблема розробки та прийняття нового Трудового кодексу України, де б знайшли своє віддзеркалення теоретичні розробки з правового регулювання індивідуальних трудових відносин.
В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України, практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на розуміння сутності і місця індивідуальних трудових відносин в межах предмету науки трудового права та удосконалення правового регулювання цього інституту трудового права. Основні з них такі:
1. Індивідуальні трудові відносини складають ядро предмета трудового права. З їх існуванням пов’язується існування інших відносин, які охоплюються предметом трудового права (відносини, тісно пов’язані з трудовими).
2. В основі індивідуальних трудових відносин лежить праця. Праця, насамперед, процес, який здійснюється між людиною і природою, тобто процес, в якому людина своєю власною діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речей між собою та природою. З іншого боку праця, як специфічний процес, є можливою лише за сумісної діяльності людей, у спілкуванні один з одним.
3. Роль праці в розвитку людини і суспільства полягає не лише в створенні матеріальних та духовних цінностей, призначених для задоволення потреб людей, але й у розвитку самих працівників, які набувають навички, розкривають свої здібності, поповнюють та збагачують знання.
4. Праця виступає в якості суспільної діяльності, яка передбачає певні форми суспільної організації, за допомогою яких досягається потрібний рівень узгодженості індивідуальних та групових дій для досягнення життєво важливих цілей.
5. Трудове правовідношення – це різновид суспільного зв’язку який виникає в результаті впливу норм трудового права на відносини в сфері застосування найманої праці. Звідси: трудове відношення – це різновид суспільних відносин, а трудове правовідношення – це різновид правових відносин.
6. До ознак трудового правовідношення слід віднести наступні: по-перше, воно є правовою формою фактично існуючого суспільно-трудового відношення. По-друге, ґрунтується на вільному волевиявленні його сторін: працівників та роботодавців. По-третє, має безперервний характер, бо не припиняється після закінчення кожного робочого дня. По-четверте, відноситься до активного типу, адже обов’язки в ньому мають позитивний зміст – необхідність здійснювати певні дії. По-п’яте, правовідношення має вольовий характер. По-шосте, обов’язковим елементом трудового правовідношення є особистісний елемент. Громадянин, який укладає договір і набуває статусу працівника, має не тільки матеріальний інтерес – одержувати заробітну плату та інші матеріальні блага. Праця для нього – це також і основна форма його самовираження в суспільстві, в колективі, виходячи з існуючих в них моральних критеріїв, орієнтирів, прав людини як особистості. У суспільстві, в колективі вона виступає не тільки як працівник, а й як особистість зі своїми інтересами. Вони невіддільні від праці, від трудової діяльності, від його здатності виконувати ту чи іншу роботу. По-сьоме, трудове правовідношення має регулярний характер, адже воно визначає конкретну поведінку суб’єктів трудового права і вносить елемент врегульованості й порядку в суспільно-трудову практику.
7. Відносини тісно пов’язані з трудовими можна згрупувати в такі групи: відносини, які передують трудовим; відносини, які виникають і розвиваються паралельно з трудовими; відносини, які випливають з трудових.
8. Відносини, які передують трудовим правовідносинам виникають і розвиваються до трудових та припиняють свою дію в зв’язку з появою останніх: правовідносини щодо працевлаштування, професійної підготовки персоналу на виробництві. До відносин, які виникають і розвиваються паралельно з трудовими, слід віднести правовідносини по нагляду за охороною праці, організаційно-управлінські правовідносини, по розгляду трудових спорів. Відносинами, які випливають з трудових, є такі правовідносини, що виникають в зв’язку з припиненням трудових і мають за мету або матеріальне забезпечення звільненого працівника або його поновлення на роботі.
9. Правове відношення є способом перетворення або умовою існування суспільного відношення. Якщо суспільне відношення існує спочатку саме по собі, потім перетворюється на правове відношення, а після того, як втрачає юридичний характер зберігається, як відношення суспільне, то в цьому разі правове відношення виступає як спосіб перетворення суспільного відношення. У випадку, коли суспільне відношення періодично виникає та припиняється за наявності певної сукупності зовнішніх обставин, але при цьому завжди виникає як правове відношення, припиняючись одночасно з тим, як воно втрачає юридичний характер, то таке правове відношення виступає як умова існування суспільного відношення.
10. До елементів правовідношення, що утворюють його склад слід відносити: 1) суб’єкти правовідношення; 2) об’єкт правовідношення; 3) зміст правовідношення, який складається з зафіксованих в нормах права суб’єктивних прав і юридичних обов’язків його учасників (юридичний зміст) та реально здійснюваних суб’єктами правовідносин дій, спрямованих на реалізацію належних їм суб’єктивних прав та виконання покладених на них юридичних обов’язків (фактичний зміст).
11. Ознаками індивідуального трудового правовідношення є: а) двосторонній вольовий зв’язок між працівником та працедавцем або уповноваженим ним органом; б) цей зв’язок має правовий характер, бо визначається нормами трудового права; в) двосторонній вольовий добровільний зв’язок виникає внаслідок укладення трудового договору; г) індивідуальні трудові правовідносини виступають як форма наслідок чи умова існування фактичних індивідуальних трудових відносин; д) внаслідок укладання трудового договору у сторін індивідуального трудового правовідношення виникають взаємні права та обов’язки, відповідно до яких працівник зобов’язується виконувати певну трудову функцію, підпорядковуючись внутрішньому трудовому розпорядку, а працедавець мусить оплачувати працю працівника та створювати необхідні для високоякісної трудової діяльності останнього умови.
12. Індивідуальне трудове правовідношення – це добровільне, вольове, двостороннє, безперервне, врегульоване нормами трудового права відношення, яке виникає між працівниками та працедавцями внаслідок реалізації громадянами України права на працю та укладення трудового договору.
13. Трудовий договір є юридичним фактом, породжуючим виникнення конкретного індивідуального трудового правовідношення, а також юридичною основою для поширення на взаємовідносини сторін усього трудового законодавства.
14. Трудовий договір та індивідуальне трудове правовідношення, як результат і наслідок укладення між працівником та працедавцем трудової угоди, явища взаємообумовлені і складають єдине ціле. Можна навіть сказати, що трудовий договір – це індивідуальне трудове правовідношення в статиці, а індивідуальне трудове відношення – це трудовий договір в динаміці. Однак необхідно розрізнювати поняття “трудовий договір” і “індивідуальне трудове правовідношення”. Ця різниця полягає у наступному: трудовий договір - це угода, тобто юридичний акт, а індивідуальне трудове правовідношення - це правовий зв'язок, який виникає на підставі трудового договору.
15. За юридичною природою трудовий договір є договором про працю між роботодавцем і найманим працівником. Трудо¬вий договір - універсальна модель найму. Будь-який працівник здає в найом власнику засобів виробництва (роботодавцю) свою здатність до праці. Слід підкреслити, що з точки зору права не має різниці чи працює особа за трудовим договором на державному підприємстві, установі, чи у колективному господарстві, чи у приватного влас¬ника. Всі наймані працівники мають однаковий правовий статус, і будь-який власник зобов’язаний додержуватись всіх правил і гарантій щодо них, передбачених трудовим законодавством.
16. Характерними ознаками трудового договору слід вважати наступне. По-перше, трудовий договір – це перш за все угода між двома сторонами (суб’єктами трудового права): працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. По-друге, трудовий договір містить основні права та обов’язки сторін. Працівник зобов’язується виконувати певну трудову функцію з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. По-третє, трудовий договір укладається між рівноправними основними суб’єктами трудового права та спрямований на взаємовигідне задоволення їх потреб за рахунок один одного. Укладення трудового договору передбачає обопільну свободу вибору його сторін. По-четверте, трудовий договір є підставою виникнення індивідуального трудового правовідношення. По-п’яте, трудовий договір – є результатом специфічного прояву індивідуально-договірного методу правового регулювання трудових відносин, адже у змісті договору персоніфікуються такі умови, як: місце роботи, трудова функція тощо По-шосте, трудовий договір – це договір, що характеризується особистим характером, а тому він гарантує, охороняє особистість найманого працівника від незаконних умов праці, що можуть спричинити працівнику як моральну, так і фізичну шкоду. По-сьоме, за допомогою трудового договору (контракту) можна якнайшвидше, найоперативніше врахувати динаміку соціальних та виробничих умов, з якими стикаються сторони трудового договору у процесі праці. По-восьме, трудовий договір як документ, фіксує наміри сторін діяти певним чином. Права і обов’язки сторін встановлені в трудовому договорі реалізуються у подальших діях сторін.
17. Трудовий договір - це об’єктивовані у вигляді взаємопов’язаних прав та обов’язків наміри сторін діяти відповідно до встановлених у ньому основних і додаткових умов та трудового законодавства України.
18. Зміст індивідуального трудового правовідношення можна умовно розділити на матеріальний і вольовий або юридичний. Так, фактична діяльність працівника та роботодавця є матеріальним змістом індивідуального трудового правовідношення. Матеріальний зміст даного правовідношення нерозривно пов’язаний та підпорядкований вольовому або юридичному змісту, тобто суб’єктивним правам та обов’язкам учасників індивідуального трудового правовідношення. Фактичні дії, які складають необхідний компонент індивідуальних трудових правовідносин, набувають за допомогою норм права якісну визначеність та цілеспрямованість. Саме у цьому полягає основна особливість механізму регулюючого впливу норм трудового права на фактичну поведінку суб’єктів індивідуальних трудових правовідносин.
19. Правовідношення завжди реальне (персоніфіковане) суспільне відношення, врегульоване нормами права, яке існує між конкретними соціальними суб’єктами. А норми права можуть реалізуватися й поза межами конкретних правовідносин.
20. Поняття “суб’єкт правовідношення” і “учасник правовідношення” характеризують соціального суб’єкта тільки як сторону певного конкретного суспільного відношення, врегульованого нормами права. А тому вони є тотожними, синонімічними, такими, що характеризують одне правове явище, один з елементів правовідношення.
21. Суб’єкти трудового права та суб’єкти (учасники) індивідуальних трудових правовідносин співвідносяться як ціле і частина. Поняття “суб’єкти трудового права” має загальний характер, а “суб’єкти індивідуальних трудових правовідносин” – конкретний.
22. Суб’єктами індивідуальних трудових правовідносин є працівник та роботодавець.
23. Статус працівника набувають особи, які реалізують своє право на працю шляхом укладення трудового договору з тим чи іншим роботодавцем.
24. Слід розрізняти фактичну здатність до праці та здатність до праці як правову категорію, тобто трудову правосуб’єктність. Перша виникає набагато раніше другої, визначає і лежить в її основі.
25. Суб’єктом індивідуальних трудових правовідносин особа стає не з моменту виникнення у неї фактичної здатності до праці, а з появою здатності до праці як правової категорії, тобто трудової правосуб’єктності.
26. Трудова правосуб’єктність працівника включає трудову правоздатність, трудову дієздатність та деліктоздатність. Трудова правоздатність - це здатність та можливість мати встановлені у нормативно-правових актах трудові права і обов’язки. Трудова дієздатність – це визначена законом здатність та можливість реалізувати свої трудові права та виконувати обов’язки. Деліктоздатність – це здатність нести юридичну відповідальність за свої вчинки.
27. Трудова правоздатність особи передує її трудовій дієздатності і є необхідною передумовою виникнення останньої. Трудова правоздатність існує з моменту народження особи. З моменту виникнення означених в законі юридичних фактів настає трудова дієздатність. З цього часу і трудова правоздатність, і трудова дієздатність існують одночасно і є складовою єдиного поняття “трудова правосуб’єктність”.
28. Під трудовою правосуб’єктністю працівника слід розуміти здатність і можливість особи бути суб’єктами трудових правовідносин (абсолютних і відносних) та набувати своїми діями права і обов’язки, пов’язані з вступом у ці правовідносини.
29. Роботодавцем може бути фізична або юридична особа, яка володіє трудовою правосуб’єктністю. Трудова правосуб’єктність роботодавця-фізичної особи виникає по досягненню нею повноліття та при наявності дієздатності. Трудова правосуб’єктність роботодавця-юридичної особи виникає з моменту державної реєстрації.
30. До основних ознак юридичної особи як суб’єкта індивідуальних трудових відносин слід віднести наступні з них: 1) можливість приймати і звільняти працівників; 2) майнова самостійність;3) здатність забезпечувати умови праці, необхідні для трудової діяльності працівників; 4) дисциплінарні повноваження; 5) можливість бути позивачем та відповідачем у суді.
31. Юридична особа-роботодавець - це підприємство, установа чи організація будь-якої організаційно-правової форми, що має право укладати трудовий договір з громадянами, може бути відповідачем і позивачем у суді та здатне організовувати і забезпечувати визначені законодавством про працю умови трудової діяльності працівників.
32. Під трудовою правосуб’єктністю юридичної особи розуміється здатність та можливість бути суб’єктом трудових правовідносин і набувати необхідні для виконання своїх уставних цілей та організації праці працівників права і обов’язки.
33. Під роботодавцем слід розуміти фізичну чи юридичну особи, які мають трудові права та обов’язки і використовують їх для створення робочих місць, найму робочої сили та створення необхідних умов для трудової діяльності працівників.
34. Індивідуальні трудові відносини – це та підстава, на якій можливе виникнення колективних відносин в сфері праці. Ще більше, у сучасних умовах індивідуальні трудові правовідносини не можуть існувати без колективних через те, що для усіх роботодавців є обов’язковими положення колективних угод, які укладаються на державному, галузевому, регіональному рівнях. Чимало положень трудового законодавства щодо робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, охорони здоров’я працівників у процесі праці та інших положень можуть бути реалізовані на підприємстві лише шляхом укладення колективного договору.
35. Механізм правового регулювання індивідуальних трудових відносин слід визначити як систему послідовно організованих юридичних засобів (явищ) за допомогою яких і досягаються цілі даного різновиду правового регулювання.
36. Схема дії механізму правового регулювання індивідуальних трудових відносин полягає в наступному. Нормативні факти, тобто нормативні правові установлення, які отримали різні текстуально-правові форми, інтерпретуються та констатуються в процесі соціальної легітимації в норми трудового права. Соціально визнані норми трудового права породжують когнітивні правові зв’язки та констатують загальні трудові відносини, які потім, при виникненні певних юридичних фактів, трансформуються в конкретні індивідуальні трудові правові відносини. Індивідуальні трудові правовідносини можуть виникати, змінюватися чи припинятись в результаті самостійних актів реалізації трудових прав і обов’язків суб’єктами трудового права. При виникненні перешкод для реалізації свого права або при невиконанні певними суб’єктами своїх обов’язків до дії правового механізму підключається держава, яка тлумачить законодавство та конкретний випадок правопорушення й здійснює правозастосовчу діяльність.
37. Ст. 1 Кодексу законів про працю України потребує удосконалення як в плані визначення мети правового регулювання трудових відносин, так і зміни застарілих завдань такого правового регулювання. Удосконалена стаття, на нашу думку, повинна мати наступний вигляд: ”(назва) Мета та завдання законодавства в сфері праці. (ч.1) Метою законодавства в сфері праці є регламентація трудових та тісно пов’язаних з ними відносин, встановлення державних гарантій щодо реалізації працівниками своїх трудових прав, створення сприятливих умов для виконання ними своїх обов’язків, забезпечення захисту інтересів суб’єктів трудового права України. (ч.2) Основними завданнями законодавства в сфері праці є створення правових умов для досягнення оптимального узгодження інтересів суб’єктів трудового права та правове регулювання трудових і безпосередньо пов’язаних з ними відносин щодо працевлаштування громадян; професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників безпосередньо у даного роботодавця; організації праці; укладання колективних договорів та угод; участі працівників їх трудових колективів та представницьких органів в управлінні підприємством, установою, організацією; робочого часу і часу відпочинку; нормування праці та заробітної плати; дисципліни праці; матеріальної відповідальності сторін індивідуальних трудових правовідносин; охорони праці; нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства; соціального партнерства, вирішення індивідуальних і колективних трудових спорів, соціального забезпечення працівників; гармонізації національного трудового законодавства з міжнародним законодавством”.
38. Схематично новий Трудовий кодекс України повинен мати таку структуру: преамбула - загальні положення - сторони індивідуальних трудових відносин - суб’єкти трудового права - індивідуальні трудові відносини - працевлаштування громадян - трудовий договір - професійна підготовка працівників - робочий час - час відпочинку - нормування праці - заробітна плата - дисципліна праці - охорона праці - матеріальна відповідальність працівника та роботодавця – індивідуальні і колективні трудові спори - колективні трудові відносини в сфері праці - відносини соціального партнерства - соціальне забезпечення працівників - заключні положення. Кожна ланка цієї схеми в структурі нового Трудового кодексу являє собою окремий розділ.
39. Щодо змісту окремих розділів, то: по-перше, „Загальні положення” мають охоплювати мету, завдання, функції, принципи трудового законодавства, а також поняття й різновиди нормативно-правових актів про працю, їх дію у часі і просторі; по-друге, у розділі “Сторони індивідуальних трудових відносин” слід визначити поняття працівника, роботодавця, їх основні трудові права та обов’язки; по-третє, у розділі “Суб’єкти трудового права” доцільно дати максимально наближений до вичерпного перелік суб’єктів трудового права, а також визначити їх основні права і обов’язки; по-четверте, у розділі “Індивідуальні трудові відносини” слід визначити поняття, структуру та зміст цих відносин, порядок їх виникнення та припинення; по-п’яте, у розділі “Колективні трудові відносини в сфері праці” також слід визначити поняття, структуру, зміст та сторони цих відносин, порядок їх виникнення та припинення.
40. Новий Трудовий кодекс України повинен бути по-справжньому основним нормативно-правовим актом в системі трудового законодавства, а це означає, що він повинен регулювати найбільш поширені трудові відносини та відносини, тісно пов’язані з ними, запобігати дублюванню власних норм в інших нормативно-правових актах. Отже, необхідно буде скасувати такі нормативно-правові акти як: Закон України “Про відпустки”, Закон України “Про колективні договори і угоди”, Закон України “Про охорону праці”, Закон України “Про оплату праці”, Закон України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, закріпивши зазначені правові інститути в новому Трудовому кодексі України.
41. З метою запобігання колізіям у сфері трудового законодавства доцільно в Трудовому кодексі України закріпити правило про недопустимість включення норм, які регулюють трудові відносини та відносини, тісно пов’язані з ними, в інші закони, окрім випадків, безпосередньо передбачених у Трудовому кодексі України.
42. При розробці нового Трудового кодексу необхідно враховувати положення міжнародно-правових актів, ратифікованих Верховною Радою України. Однак це не повинно виражатись у безоглядному, бездумному запозиченні правових норм і перенесення їх у законодавство України без урахування національних, політичних, економічних та культурних особливостей нашої країни і реального стану економіки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Венедиктов В.С. Концептуальні підходи до кодифікації трудового законодавства України // Право і безпека. – 2002. - №2. - С.9-12.
2. Чанишева Г.І., Болотіна Н.Б. Окремі теоретичні проблеми сучасного трудового права України (до постановки питання) // Право України. – 1999. – №9. - С.13-19.
3. Циганчук Н.А. Проблеми розвитку трудового права перехідного періоду // Право в Україні: теорія і практика. – 2002. - №2. – С.241-244.
4. Вишновецька С.В. Методичні проблеми науки трудового права України //Актуальні проблеми трудового права в сучасних умовах ринкової економіки: Мат. наук.-практ. конференції (м. Сімферополь, 19-20 травня 2003р.) / За ред. В.С. Венедиктова – Х.: Національний університет внутрішніх справ. – 2003. - С.19-22.
5. Обушенко О.М. Щодо проблем реформування трудового законодавства //Актуальні проблеми трудового права в сучасних умовах ринкової економіки: Мат. наук.-практ. конференції (м. Сімферополь, 19-20 травня 2003р.) / За ред. В.С. Венедиктова – Х.: Національний університет внутрішніх справ. – 2003. - С.38-40.
6. Гетьманцова Н.Д. Особливості правового регулювання праці в нових умовах господарювання //Актуальні проблеми трудового права в сучасних умовах ринкової економіки: Мат. наук.-практ. конференції (м. Сімферополь, 19-20 травня 2003р.) / За ред. В.С. Венедиктова – Х.: Національний університет внутрішніх справ. – 2003. - С.106-110.
7. Гусов К.Н., Толкунова В.Н. Трудовое право России. – М.: Юрист., 1997. - 480с.
8. Таль Л.С. Очерки промышленного права –М., 1916. – 425с.
9. Жернаков В.В. Актуальні проблеми реформування законодавства про працю України //Актуальні проблеми трудового права в сучасних умовах ринкової економіки: Мат. наук.-практ. конференції (м. Сімферополь, 19-20 травня 2003р.) / За ред. В.С. Венедиктова – Х.: Національний університет внутрішніх справ. – 2003. - С.188-191.
10. Рабінович П. Загальна концепція правової реформи в Україні: до характеристики вихідних засад // Вісник Академії правових наук України. – 1998. - №1. – С.15-21.
11. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. - Ст.141.
12. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функції, проблеми філософії права). - М.: Аванта +, 2001. – 780с.
13. Рабінович П. Проблеми трансформації методології вітчизняного правознавства: досягнення, втрати, перспективи // Вісник Академії правових наук України. – 2002. - №4. – С. 3-8.
14. Алєксєєв С.С. Проблемы теории права: В 2-х т. – Т-2. – Свердловск, 1973. – 425 с.
15. Маврин С.П. Правовые средства управления трудом на предприятии. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1989. – 144с.
16. Лавриненко О.В. Правовое регулирование приема на службу в органы внутренних дел Украины: Дисс… кандид. юрид. наук. – Х., 1998. – 179с.
17. Гоббс Т. Основы философии: В 2-х т. – М.: Мысль, 1955. – Т.1. О человеке.- 266с.
18. Гельвеций Ч. О человеке: В 2-х т. – М.: Мысль, 1955. – Т.2. – 306 с.
19. Філософія: Навчальний посібник /За редакцією І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 2001. – 457с.
20. Философия: Учебное пособие / Под общ. ред. В.К. Лукашевича. – Мн.: БГЭУ, 2001. – 431с.
21. Философия / Под редакцией Н.И. Жукова. – Мн.: НТЦ «АПИ», 2000. – 352с.
22. Кузнецов В.Г., Кузнецова И.Д., Миронов В.В., Монджян К.Х. Философия: Учебник. – М.: ИНФРА – М, 2003. – 519с.
23. Маргулис А.В. Диалектика деятельности и потребностей общества. –Белгород: Наука, 1972. – 88с.
24. Маркарян Э.С. Теория культуры и современная наука. – М.: Прогресс, 1983 – 190с.
25. Маркарян Э.С. Системное исследование человеческой деятельности //Вопросы философии. – 1972. - №10. – С.78-82.
26. Суходольский Г.В. Понятие о деятельности //Вест. Ленинград. ун-та. – 1979. - №23. – С.70-76.
27. Коган М.С. Человеческая деятельность. – М.: Наука, 1974. – 146с.
28. Рубинштейн С.Д. Проблемы общей психологии. – М.: Наука, 1973. – 190с.
29. Соколов Э.В. Культура и личность. – Л.: Культура, – 1972. -170с.
30. Кривуля А.М. Диалектика общественных отношений и деятельности людей: Автореф. дисс… докт. филос. наук. – М., 1989. –36 с.
31. Спиркин А.Г. Сознание и самосознание. – М.: Просвещение, 1972. – 290с.
32. Кветной М.С. Человеческая деятельность: сущность, структура, типы. – Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1974. – 84с.
33. Генишев В.Н. Деятельность человека. – СПб, 1897. – 140с.
34. Arendt H. Vita activa, оdec vom tatigen leben. – Stuttq., Printex. 1960 – 210p.
35. Lieb I.C. The Four Faces of Man. A Philosophical Study of Practice, Reason, Art and Religion. – Philadelphia: Kinqcross, 1971. – 56p.
36. Платонов К.К. О системе психологии. – М.: Наука, 1986. – 220с.
37. Зелинский А.Ф. Понятие «преступная деятельность» // Советское государство и право. – 1978. - №10. – С.98-100.
38. Зелинский А.Ф. Криминальная мотивация хищений и иной корыстной преступной деятельности. – К.: УМК ВО, 1990. – 72с.
39. Кудрявцев В.Н., Кудрявцев Ю.В., Нерсесянц В.С. Социальные отношения. Введение в общую теорию. –М.: Мысль, 1984. – 202с.
40. Волков Г.Н. Истоки и горизонты прогресса. – М: Наука, 1976. – 88с.
41. Здравомыслов А.Г. Потребности, интересы, ценности. – М.: Политиздат, 1986. – 120с.
42. Врублевский В.К. Труд на пороге третьего тысячелетия. –К.: Высшая школа, 1980. – 644с.
43. Товмасян С.С. Философские проблемы труда и техники. – М.: Мысль, 1972. – 148с.
44. Кайдалов Д.П., Суименко Е.И. Актуальные проблемы социологии труда. – М.: Мысль, 1974. – 112с.
45. Чангули И.И. Социологические аспекты теории и методологии исследования. – М.: Наука, 1973. – 542с.
46. Milton L, Barron D., Dodd A. Contemporary Sociolology, An Introduction Textbook of Readings. – N-Y., Toronto., Mead and C., 1964/ – 52p.
47. Социология: наука об обществе / Под ред. В.П. Андрущенко и Н.И. Горлача. – Х.: Рубикон, 1997. – 683с.
48. Ромашов О.В. Социология труда: Учебное пособие. – М.: Гардарики, 2001 – 320с.
49. Бабасов Е.М. Прикладная социология: Учебное пособие – Мн.: Тетра Систенс, 2000. – 496с.
50. Вормс Р. Общественный организм. – СПб., 1897. – 224с.
51. Иванов С.А., Лившиц Р.З., Орловский Ю.П. Советское трудовое право: вопросы теории. – М.: Наука, 1978. – 366с.
52. Мацюк А.Р. Трудовые правоотношения развитого социалистического общества. – К.: Наукова думка, 1984. – 280с.
53. Александров Н.Г. Трудовое правоотношение. – М.: Юриздат., 1948. – 412с.
54. Братусь С.М. Предмет и система гражданского права. – М.: Юрид.лит., 1963. – 241с.
55. Карпушин М.П. Социалистическое трудовое правоотношение. – М.: Госюриздат, 1958. – 184с.
56. Петров Г.И. Социальные управленческие отношения // Правоведение. – 1972. - №6. – С.56-59.
57. Попов В.И. Правовое регулирование социалистических трудовых отношений. – Иркутск: Из-во Иркутского университета, 1983. – 175с.
58. Процевский А.И. Метод правового регулирования трудовых отношений. – М.: Юрид. лит., 1972. – 268с.
59. Советское трудовое право /Под ред. Н.Г. Александрова. – М.: Юрид. лит., 1972. – 418с.
60. Жернаков В.В. Правове регулювання праці: співвідношення трудового і цивільного права // Право України. – 2000. - №7. – С.49-52.
61. Кисилёв И.Я. Сравнительное и международное трудовое право. Учебник для вузов. – М.: «Дело», 1999. – 728с.
62. Процевский А.И. Предмет советского трудового права. – М.: Юрид. лит., 1979. – 209с.
63. Общая теория права и государства / Под ред. В.В. Лазарева. – М: Юрид. лит., 2001. – 520с.
64. Прокопенко В.И. Трудове право України: Підручник. – Х.: Консум, 1998. – 480с.
65. Чанышева Г.И., Болотина Н.Б. Трудовое право Украины. – Х.: Одиссей, 1999. – 480с.
66. Стучка П.И. Курс советского гражданского права. – М.: 1931. – Т.1. – 375с.
67. Юриста О.В. Правоохоронні відносини за участю міліції: (теоретичний аспект): Дис... канд. юрид. наук. – К., 1999. – 188с.
68. Смирнов В.Н. Внутренний трудовой распорядок на предприятии. – Л.: Издательство ЛГУ, 1980. – 156с.
69. Барабаш О. Щодо властивостей трудових правовідносин // Право України. – 1998. - №3. – С.64-69.
70. Жернаков В.В. Соціально-трудові відносини: поняття, суб’єкти, правове регулювання // Право України. – 1999. - №10. – С.41-45.
71. Процевський А.И. Про предмет трудового права України //Право України. – 2001. - №12. – С.81-86.
72. Гончарова Г., Жернаков В. Сфера укладення колективного договору// Право України. – 2000. - №8. – С.85-87.
73. Головина С.Ю. Понятийный аппарат трудового права: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Єкатеринбург, 1998. – 19с.
74. Заржицький О. Соціальне партнерство у соціально-трудових відносинах // Право України. – 2000. - №11. – с.53-56.
75. Советское трудовое право / Под общ. ред. О.В. Смирнова. – М.: Профиздат, – 1971. – 367с.
76. Трудовое право: Учебник / Под общ. ред. О.В. Смирнова. – М.: «Проспект», 1997. – 448с.
77. Советское трудовое право / Под ред. А.С. Пашкова, О.В. Смирнова – М.: Юрид. лит, 1982. – 504с.
78. Гинцбург Л.Я. Социалистическое трудовое правоотношение. – М.: Наука, 1977. – 310с.
79. Политюк Б.С. О понятии «правоотношение» в современной теории права // Зб. наук. праць: Актуальні проблеми права (теорія і практика). – Луганськ: СУНУ, ім. В.Даля. – 2002. - №4. – С.18-22.
80. Проблемы общей теории права и государства / Под общ. ред. В.С Нерсесянца. – М.: НОРМА-ИНФРА - М, 1999. – 832с.
81. Теорія держави і права: Навчальний посібник / За редакцією С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 368с.
82. Явич Л.С. Право и общественные отношения. – М.: Юрид. лит., 1971. – 152с.
83. Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – К.: Атіка, 2001. – 176с.
84. Иоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. – Л., 1949. – 425с.
85. Толстой Ю.К. К теории правоотношения. – М.: Госюриздат, 1959. – 281с.
86. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юрид. лит., 1974 – 375с.
87. Теория государства и права / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юрист, 1997. – 742с.
88. Загальна теорія держави та права / Під ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 284с.
89. Спиридонов Л.И. Теория государства и права. – М.: Юрист, 1995. – 413 с.
90. Трудовое право в вопросах и ответах: Учебно-справочное пособие / Под ред. В.В. Жернакова. – Х.: Одиссей, 2000. – 624с.
91. Прокопенко В.И. Трудове право: Курс лекцій. – К: Вентурі, 1996. – 224с.
92. Толкунова В.Н, Гусов К.Н. Трудовое право России: Учебное пособие. – М.: Юрист, 1996. – 448с.
93. Грузинова Л.П., Короткий В.Г. Трудовое право Украины: Курс лекций. - К.: МАУП, 2003. – Ч.1. – 128с.
94. Скобелкин В.Н. Обеспечение трудовых прав рабочих и служащих. – М.: Юрид. лит., 1982. – 168с.
95. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради України – 1971. – Ст.375.
96. Смирнов О.В. Содержание трудового правоотношения // Труди ВЮЗИ. – 1978. – №56. – С.101-106.
97. Корчевна Л.О. Договір як джерело західного права (до постановки проблеми) // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2003. - №22. – С.170-174.
98. Данилин О.Г., Тараненко В.М. Основи філософії: Навчальний посібник. - Харків: Право, 2003. – 352с.
99. Хеффе О. Политика. Право. Справедливость. Основные положения критической философии права и государства. – М.: “Дело”, 1994. – 418 с.
100. Фуллер Л. Анатомия права. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 384с.
101. Харч Г.Л. Концепция права. – К.: Атіка, 1998. – 405с.
102. Социология права: Учебное пособие / Под общ. ред. В.М. Сырых. – М.: Юридический дом «Юстицинформ», 2002. – 464с.
103. Лапаева В.В. Социология права / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: НОРМА – ИНФРА-М, 2000. – 304с.
104. Меркулов В.В. Гражданско-правовой договор в механизме регулирования товарно-денежных отношений. – Рязань: Рязанская ВШ МВД РФ, 1994. – 525с.
105. Цивільне право: Загальна частина / За ред. О.А. Підопригори та Д.В. Бобрової. – К.: Вентурі, 1995. – 416с.
106. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – М.: Статут, 1998. – 353с.
107. Корецкий А.Д. Теоретико-правовые основы учения о договоре / Под общ. ред. П.П. Баранова. – СПб.: «Юридический центр Пресс», 2001. – 211с.
108. Пашерстник А.Е., Марченко В.П. Советское трудовое право. – М.: НКЮ СССР, 1940. – 206с.
109. Трудовое право и научно-технический прогресс / Под ред. С.А. Иванова – М.: Наука, 1974. – 563с.
110. Миронов В.К. Трудовое право европейских социалистических стран. – М.: Юрид. лит., 1963. – 266с.
111. Куренной А.М. Трудовое право: на пути к рынку. – М.: «Дело Лтд», 1995. – 304с.
112. Лившиц Р.З. Трудовое законодательство: настоящее и будущее. – М.: Наука, 1989. – 191с.
113. Вышинская Н.Ю. Роль срочного трудового договора в регулировании общественно-трудовых отношений // Межвузовский сборник научных трудов. – Пермь: Изд-во Перм. ун-та, 1986. – С.18-24.
114. Трудове право України: Курс лекцій / За ред. П.Д. Пилипенка. – Львів: Видавництво “Вільна Україна”, 1996. – 159с.
115. Молодцов М.В., Крапивин О.М., Власов В.И. Трудовое право России. – М.: НОРМА, 2001. – 576с.
116. Прудивус О.В. Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за підставами організаційно-правового характеру: Дис... канд. юрид. наук – Х., 2003. – 226с.
117. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Русский язык, 1984. – 1052с.
118. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: Вит. – Т.1., М.: Терра, 1985. – 612с.
119. Бугров Л.Ю. Свобода труда и свобода трудового договора в СССР – Красноярск: Изд-во Красноярского университета, 1984. – 125с.
120. Ершов В.В. Трудовой договор: Учебно-практическое пособие. – М.: Дело, 1999. – 287с.
121. Мацюк А.Р., Симорот З.К. Трудовое право в вопросах и ответах. – К: Наукова думка, 1988. – 189с.
122. Герасимов А.П. Местное самоуправление и местная полиция во Франции. – М.: Наука, 1992. – 187с.
123. Маркіна Т.Г. Право громадян на зайнятість та форми його реалізації в умовах становлення ринкової економіки: Дис... канд. юрид. наук. – Х., 2000 – 239с.
124. Лазор Л. Договірне і централізоване регулювання умов трудового договору: вирішення проблеми //Право України. – 1998. - №1. – С.106-108.
125. Миронова Т.К. Развитие законодательства о социальном обеспечении: новые подходы // Государство и право. – 1995. - №2. – С.41-44.
126. Хаскина Т.С. К вопросу об основаниях увольнения рабочих и служащих в судебной практике // Вопросы гражданского права и процесса. – Л.: Высшая школа, 1969. – С. 136-139.
127. Манохин В.М. Концепция закона о государственной службе // Советское государство и право. – 1991. – №12. – С.90-95.
128. Советское трудовое право: Учебник / Под общ. ред. В.С. Андреева и В.М. Толкуновой. – М.: Высшая школа, 1987. – 480с.
129. Бару М. Чи потребують судового захисту трудові спори до виникнення трудових відносин? // Право України. – 1996. - №5. – С.60-66
130. Лившиц Р.З. Рыночная система // Социалистический труд. – 1991. - №4. – С.69-72.
131. Юридический справочник работника по кадрам / Под общ. ред. Г.Б. Шишко: В 2-х ч. – Ч.2. – Мн.: Амалфея, 2001. – 720с.
132. Прилипко С.М. Трудовий контракт за законодавством України: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Х., 1995. – 16с.
133. Венедиктов В.С Трудовой договор (контракт) по законодательству Украины. – Х.: Консум, 1996. – 128с.
134. Скобелкин В.Н. Обеспечение трудовых прав рабочих и служащих. - М: Юрид. наука, 1982. – 218с.
135. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник –Х.: Консум, 1998. – 480с.
136. Трудовое право: Учебник / Под ред. О.В. Смирнова. – М.: Проспект, 2003 – 540с.
137. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – Т.1. – М.: Юрид. лит., 1982. – 368с.
138. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. – М.: Юр