Сумісництво та суміщення професій (посад) в трудовому праві

Короткий опис

ЗМІСТ
Вступ.....................................................................................................................................4
Розділ 1. Сумісництво та суміщення професій (посад) як правові форми організації праці...............................................................................................................13
1.1 Поняття сумісництва та суміщення професій (посад), їх ознаки......................................................................................................................13
1.1.1 Поняття сумісництва та його ознаки.................................................................13
1.1.2 Суміщення професій (посад): поняття та ознаки............................................ 38
1.2 Історія розвитку сумісництва та суміщення професій (посад)...........................................................................................................................57
1.2.1 Становлення сумісництва: історико-правовий аспект.................................... 57
1.2.2 Розвиток суміщення професій (посад): історико-правовий аспект.............................................................................................................................82
1.3 Сумісництво, суміщення професій (посад) та суміжні правові явища в правовій системі організації праці..........................................................................90
1.3.1 Сумісництво та суміжні правові явища ............................................................90
1.3.2 Суміщення професій (посад) та суміжні правові явища.................................95
Висновки до розділу 1..................................................................................................102

Розділ 2. Особливості правового регулювання сумісництва та суміщення професій (посад).............................................................................................................107
2.1 Укладення та припинення трудового договору про сумісництво та суміщення професій (посад)..............................................................................107
2.1.1 Порядок укладення та припинення трудового договору про сумісництво.................................................................................................107
2.1.2 Укладення та припинення трудового договору про суміщення професій (посад)..........................................................................................................129
2.2 Визначення трудової функції при сумісництві та суміщенні професій (посад)....................................................................................................................142
2.2.1 Зміст трудової функції при сумісництві..........................................................142
2.2.2 Зміст та особливості трудової функції при суміщенні професій (посад)..........................................................................................................................153
Висновки до розділу 2...................................................................................................161
Висновки.....................................................................................................................167
Список використаних джерел ................................................................................174
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Праця є найважливішою сферою життєдіяльності людини та провідним чинником матеріального та духовного виробництва. Роль та важливість праці в розвитку людини та суспільства проявляється в тому, що в процесі праці створюються не лише матеріальні та духовні цінності, призначені задовольняти потреби людей, але і розвиваються самі працівники, набуваючи нових навичок, розкриваючи власні здібності, доповнюючи та збагачуючи знання. Творча праця сприяє продукуванню нових ідей, вдосконаленню засобів праці, появі нових прогресивних технологій, нової продукції, матеріалів, енергії, котрі, в свою чергу, створюють нові потреби. Тобто внаслідок трудової діяльності задовольняються потреби людей та відбувається прогрес виробництва, виникають нові потреби та подальше їх задоволення, що надалі впливає на відтворення населення, сприяє підвищенню матеріального та культурного рівня його життя [35, С.50] .
Питання правового регулювання праці і трудових ресурсів постійно перебувають у центрі уваги держави, тому що вони складають основу економічної та соціальної політики. Від того, наскільки ефективно та раціонально використовується та розподіляється трудовий потенціал, повною мірою залежить рівень економічного розвитку країни, матеріального стану людей. Зростання ефективності, тобто результативності праці забезпечує підвищення реального продукту і доходу, а тому воно є досить важливим показником економічного зростання держави. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання на основі підвищення продуктивності праці стає однією з головних цілей держави. На кожному етапі свого розвитку держава вирішує цю проблему з урахуванням конкретної ситуації, складності та різноманітності економічних і соціальних завдань, які стоять перед нею.
Отже, для забезпечення економічного зростання держави виникає необхідність ефективного та раціонального використання трудових ресурсів. Одним із способів саме раціонального та ефективного використання трудових ресурсів є впровадження сумісництва та суміщення професій (посад).
В умовах переходу до ринкової економіки, розвитку різних форм власності та появи нових суб’єктів господарювання, використання таких форм організації праці як сумісництво та суміщення професій (посад) набуває все більшої актуальності. Це пояснюється тим, що нові суб’єкти господарювання – суб’єкти малого підприємництва, які посідають особливе місце в економічній системі держави, в житті суспільства, значною мірою впливають на темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику внутрішнього валового продукту, структурну перебудову економіки і відіграють важливу роль у насиченні ринку споживчими товарами та послугами, реалізації інновацій, створенні додаткових робочих місць, вправі використовувати працю обмеженої кількості працівників. (фізичні особи суб’єкти підприємницької діяльності – не більше п’яти осіб, юридичні особи суб’єкти підприємницької діяльності – не більше 20 осіб). Звісно, зацікавлені у найбільш ефективному використанні власних фінансових ресурсів (в тому числі і тих, які витрачаються на оплату праці) такі роботодавці все більше застосовують внутрішнє сумісництво та суміщення професій (посад).
Активний розвиток держави як правової викликає потребу внесення істотних змін до трудового законодавства в цілому та законодавства про сумісництво та суміщення професій (посад) зокрема у зв’язку з тим, що окремі норми не узгоджені між собою. Існує багато прогалин. Необхідно також зауважити, що трудове законодавство, одержане у спадок від СРСР, УРСР було зорієнтоване в основному на інтереси виробництва, а не працівника. Законодавство було спрямоване на захист державної власності, яка вважалась недоторканою основою радянського ладу. Сьогодні, навпаки, соціальна спрямованість законодавства про працю України визначається у такій послідовності правових можливостей суб’єктів права: працівник – роботодавець – держава, причому працівник та його інтереси займають перше місце у цій формулі [146, С.102] . Чинний Кодекс законів про працю України, який є основою трудового законодавства, попри внесення чисельних змін потребує подальшого аналізу і перегляду під кутом іншої соціальної спрямованості законодавства про працю, яке базується на принципах гуманності, демократизму, верховенства права та підвищення рівня захисту трудових прав громадян, з урахуванням політичного та економічного становища України, удосконалення та приведення їх у відповідність з Конституцією України, усунення суперечностей і прогалин, звільнення від застарілих норм тощо. Потребують вдосконалення правового регулювання і трудові відносини, що виникають за умов сумісництва та суміщення професій (посад), оскільки чинне законодавство не відповідає змінам, які відбулися останнім часом у сфері суспільної організації праці.
На сьогоднішній день такі форми організації праці як сумісництво та суміщення професій (посад) мають велике значення як для працівників, так і для роботодавців. Впровадження сумісництва та суміщення професій (посад), по-перше, дозволяє покращити життєвий рівень працівників за рахунок розширення джерел доходів, по-друге, сприяє подоланню вузькопрофесійного поділу праці і створює умови для більш повного розвитку професійних та інтелектуальних здібностей працівника; для роботодавців – дозволяє ефективно використовувати трудові ресурси, найбільш раціонально використовувати власні фінансові ресурси (в тому числі і ті, що витрачають на оплату праці), а у разі необхідності й економити фінансові ресурси, спрямовані на оплату праці.
Наукове дослідження питань щодо сумісництва та суміщення професій (посад) обумовлено також необхідністю наукового обґрунтування понятійного апарату та сутності сумісництва та суміщення професій (посад), нагальною потребою в конкретизації, насамперед на законодавчому рівні, відповідних положень, що стосуються сумісництва та суміщення професій (посад), оскільки чітка визначеність понятійного апарату на законодавчому рівні є необхідною передумовою реального забезпечення прав і законних інтересів працівників, удосконалення законодавства про працю в цілому та має вагоме значення на сучасному етапі розвитку науки трудового права.
У галузі трудового права питанням сумісництва та суміщення професій (посад) присвячений ряд статей, окремі розділи в монографіях і кандидатських дисертаціях, однак більшість цих досліджень проводились ще за радянських часів.
Проблеми сумісництва та суміщення професій (посад) висвітлювались у працях: Барабаша О.Т., Білоусової А.С., Болотіної Н.Б., Венедіктова В.С., Венедіктової В.В., Веренич Н.В., Гінцбурга Л.Я., Гончарової Г.С., Жернакова В.В., Зуба І.В., Іванова С.А., Лавріненка О.В., Лівшиця Р.З., Молодцова М.В., Нікитинського В.І., Орловського Ю.П., Панкіна М.О., Пашкова О.С., Петрова О.Я., Пилипенка П.Д., Прокопенка В.І., Процевського О.І., Ротаня В.Г., Смирнова О.В., Сойфера В.Г., Ставцевої Г.І., Стичинського Б.С., Толкунової В.М., Троніної Л.М., Чанишевої Г.І. та інших.
Актуальність теми визначається й тим, що сучасне законодавство на сьогоднішньому етапі розвитку української державності дуже мінливе, що, безумовно, не може не відображатися на процесі його застосування. Адже право на працю постійно наповнюється новим змістом, а його реалізація істотно впливає на зростання добробуту людини і суспільства в цілому, продуктивність, дисципліну та якість праці. У зв’язку з цим існує проблема постійного дослідження ефективності законів, які приймаються, з точки зору їх відповідності суспільним відносинам, оскільки від вирішення багатьох теоретичних питань значною мірою залежить функціонування й удосконалення ефективного правового механізму реалізації права на працю.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження проведено відповідно до положень програми Кабінету Міністрів України „Назустріч людям”, пріоритетних напрямків розвитку науки та техніки на період до 2006 року, встановлених Законом України „Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 року, планів наукових досліджень кафедри цивільно-правових дисциплін і трудового права Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди в рамках державної наукової програми „Правові засади розбудови державності”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2001 року №1716 „Про затвердження переліку державних наукових і науково-технічних програм із пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки на 2002-2006 роки”. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди 19 грудня 2003 року (протокол №7).
Мета та завдання дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є виявлення ролі сумісництва та суміщення професій (посад) у розвитку й ефективному використанні трудового потенціалу, визначення понять сумісництва та суміщення професій (посад), їх ознак, відмінностей від суміжних правових явищ, особливостей праці за умов сумісництва і суміщення професій (посад), а також розробка на цій основі пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства про працю України та рекомендацій щодо застосування зазначених форм організації праці.
Для досягнення мети дослідження автором були поставлені такі завдання:
1. Визначити роль, значення та тенденції розвитку сумісництва та суміщення професій (посад) як форм організації праці.
2. Виробити нові концептуальні підходи до визначення понять „сумісництво” та „суміщення професій (посад)”.
3. Виявити критерії відмежування сумісництва та суміщення професій (посад) від суміжних правових явищ (виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника, тимчасове заступництво, надурочні роботи, переведення).
4. Розкрити зміст трудової функції при сумісництві та суміщенні професій (посад).
5. Визначити особливості укладення та припинення трудових договорів з умовою роботи за сумісництвом та суміщенням професій (посад).
6. Внести пропозиції щодо вдосконалення трудового законодавства України.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації працівником здатності до продуктивної праці шляхом сумісництва та суміщення професій (посад).
Предметом дослідження є система нормативно-правових актів, що регулюють сумісництво та суміщення професій (посад), судова та інша правозастосовна практика, пов’язана із сумісництвом і суміщенням професій (посад), а також наукові розробки вчених-юристів.
Методи дослідження. Методологічна основа дослідження складається з базових науково-теоретичних положень, прийнятих у юридичній науці в цілому і в науці трудового права зокрема. Дисертаційне дослідження ґрунтується на методах і прийомах наукового пізнання, основу яких складає загальнонауковий діалектичний метод.
У процесі дослідження були використані й інші методи наукового пізнання, а саме:
- історико-правовий метод (для дослідження історії розвитку правового регулювання сумісництва та суміщення професій (посад), визначення перспективи означених явищ;
- логіко-семантичний (для дослідження та поглиблення понятійного апарату, що стосується теми дослідження;
- системно-структурний метод (для дослідження сумісництва та суміщення професій (посад) як правових явищ, визначення їх загальних ознак та специфічних рис;
- нормативно-порівняльного аналізу – при вивченні досвіду нормативно-правового регулювання сумісництва та суміщення професій (посад) в державах з ринковою економікою.
Основні положення та висновки, викладені в роботі, ґрунтуються на аналізі чинного законодавства про працю України, особливостей його застосування, досягнень загальної теорії права, трудового права, інших галузей юридичної науки України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне дослідження є одним із перших, в якому проводиться комплексне дослідження роботи за сумісництвом і суміщенням професій (посад) в умовах ринкової економіки.
На основі сучасної методології та методів дослідження, використовуючи досягнення юридичної науки, ґрунтуючись на положеннях Конституції України, міжнародних нормативних актів, чинного законодавства, вивчення стану та проблем практики в дисертації:
- знайшло подальшого розвитку положення про те, що сумісництво та суміщення професій (посад) є особливими правовими формами організації праці, які спрямовані, насамперед, на ефективне використання трудових ресурсів і більш якісне виконання трудових функцій;
- визначено соціальне значення сумісництва та суміщення професій (посад), яке полягає у підвищенні змістовності праці, зростанні професійної майстерності, збільшенні можливостей для самореалізації працівника;
- визначено економічне значення сумісництва та суміщення професій (посад) як для працівників, так і для роботодавців. Для працівників – можливість отримання додаткових джерел доходів; для роботодавців – це, насамперед, можливість покращення організації праці за рахунок більш ефективного використання трудових ресурсів і підвищення продуктивності праці;
- запропоновано авторське визначення сумісництва як виконання працівником, крім своєї основної, передбаченої при укладенні трудового договору (контракту), іншої роботи на умовах трудового(их) договору(ів) на тому ж або на іншому підприємстві, в установі, організації, або у фізичної особи, у вільний від основної роботи час;
- запропоновано авторське визначення суміщення професій (посад) як виконання працівником на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд із основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) у межах того ж робочого часу з доплатою в розмірах, передбачених у колективному договорі;
- обґрунтовано розмежування сумісництва та суміщення професій від суміжних правових явищ, таких як виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника, тимчасове заступництво, надурочні роботи, переведення тощо;
- обґрунтовано висновок про необхідність більш детальної законодавчої регламентації сумісництва та суміщення професій (посад), запропоновано внесення цих положень до Трудового кодексу України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані положення та висновки можуть бути враховані і використані в науковій діяльності, а також у процесі правотворчої, правозастосовчої діяльності щодо вдосконалення правового механізму реалізації права на працю, у процесі реформування трудового законодавства України, зокрема при розробці проекту Трудового кодексу України та відповідних нормативно-правових актів.
Результати дослідження можуть бути використані в навчальному процесі в юридичних навчальних закладах при викладенні курсу „Трудове право України”, при підготовці навчальної, довідкової і методичної літератури та у науково-дослідній роботі студентів, а також при розробці науково-практичних коментарів і методичних рекомендацій.
Апробація результатів дисертації.
Дисертація виконана та обговорена на кафедрі цивільно-правових дисциплін та трудового права Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.
Результати проведеного дослідження доповідались автором на науково-практичній конференції „Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах” (м. Суми, 2005р.), „Трудове право в контексті європейської інтеграції” (м. Чернігів, 2006р.), а також у рамках проведення круглого столу „Проблеми правового забезпечення праці та соціального захисту населення України в сучасних умовах” (м. Харків, 2006р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені в п’яти статтях у наукових юридичних фахових виданнях та тезах трьох виступів на науково-практичних конференціях та у рамках проведення круглого столу.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які містять п’ять підрозділів, висновків та списку літератури. Загальний обсяг роботи – 188 сторінок. Обсяг списку використаних джерел – 14 сторінок (184 найменування).

Список літератури

ВИСНОВКИ

Дослідження та аналіз питань щодо правового регулювання роботи за сумісництвом і суміщенням професій (посад), вивчення наукової літератури, порівняння поглядів вчених із проблем, пов’язаних з темою дисертаційного дослідження, дали підстави авторові дійти відповідних висновків:
1.В умовах становлення ринкової економіки, розвитку різних форм власності, появи нових суб’єктів господарювання виникла необхідність більш ефективного і раціонального використання трудових ресурсів. Від того, наскільки ефективно та раціонально використовується та розподіляється трудовий потенціал, повною мірою залежить рівень економічного розвитку країни, матеріального стану людей. Зростання ефективності праці забезпечує підвищення реального продукту і доходу, а тому воно є досить важливим показником економічного зростання держави. Одним із способів саме раціонального та ефективного використання трудових ресурсів є впровадження сумісництва та суміщення професій (посад).
Проблеми правового регулювання сумісництва та суміщення професій (посад) в умовах становлення ринкової економіки не отримали в Україні належної наукової розробки. Вже проведені наукові дослідження ґрунтуються на нормах, створених ще за часів СРСР і не враховують тих змін, що відбулися останнім часом у суспільній організації праці.
2.Сумісництво та суміщення професій (посад) має велике соціальне та економічне значення. Соціальне значення таких форм організації праці полягає, насамперед, у тому, що відбувається вдосконалення працівника, підвищується його „професійне і духовне зростання”. Використання різних здібностей, знань, досвіду призводить до підвищення змістовності праці, зростання професійної майстерності працівника, надає додаткові можливості для його самореалізації. Задоволеність працею, під якою соціологи розуміють стан збалансованості вимог, що ставляться працівником до змісту, характеру та умов праці, та суб’єктивної оцінки можливостей реалізації цих запитів, має величезне значення в організації праці. Вона має функціонально-виробниче значення, позначається на поведінці працівників, стані дисципліни, є індикатором плинності кадрів.
Економічне значення сумісництва і суміщення професій (посад) для працівників полягає в покращенні матеріального стану останніх за рахунок доплат за виконання додаткової роботи. Для роботодавців економічне значення сумісництва та суміщення професій (посад) пов’язане з ефективним використанням трудових ресурсів і, як наслідок, підвищенням продуктивності праці, якості праці.
3.Історія розвитку законодавства про сумісництво наочно демонструє, як законодавець за допомогою правових норм впливав на суспільні відносини, вирішуючи актуальні економічні, політичні та соціальні завдання. Робота за сумісництвом застосовувалась у нашій державі завжди, але ставлення до сумісництва на всіх етапах розвитку Української РСР з боку законодавця було неоднозначним. На деяких етапах історичного розвитку суспільства воно заохочувалось, на інших – навпаки, заборонялось. Закономірним є те, що в умовах гострої нестачі кадрів (технічних спеціалістів, лікарів, педагогів) сумісництво розглядали як виняткову міру. За таких умов сумісництво дозволялося лише як виняток особам, що мали великий досвід і високу кваліфікацію, за умови, якщо не було можливості замістити вільну посаду працівником відповідної кваліфікації, не зайнятим на іншій роботі, і якщо на роботі за сумісництвом не потрібна була повна завантаженість протягом робочого дня. Всі правові норми були спрямовані на максимальне обмеження такої правової форми організації праці. З поширенням ідеї про суттєві зміни у балансі трудових ресурсів держави, істотні зрушення в професійному та кваліфікаційному складі працюючих, досягнення державою реальної забезпеченості всіх ланок народного господарства необхідними кадрами, відношення держави до сумісництва кардинально змінювалось, оскільки відпадали об’єктивні причини для його обмеження.
4.Правове регулювання суміщення професій (посад) має давню історію. Законодавство про суміщення професій (посад) складалося поступово протягом багатьох років, що було пов’язано, насамперед, з тим, що така форма організації праці недостатньо була випробувана на практиці. Розвиток суміщення професій (посад) відбувався у двох основних напрямах: перехід від локального регулювання суміщення професій (посад) до регулювання загальнодержавного; розширення суміщення професій (посад) на всі категорії працівників.
З часом практика показала, що в порядку суміщення працівники протягом дня нормальної тривалості успішно виконували обов’язки як на основній, так і на суміщуваній роботах, що сприяло подальшій підтримці суміщення професій (посад) з боку держави.
Сьогодні можливість укладати трудові договори з умовою роботи про суміщення професій (посад) обґрунтовано розглядають як механізм досягнення максимальних результатів при найменших затратах матеріальних і трудових ресурсів, що покликаний сприяти ефективному використанню трудових ресурсів, підвищенню продуктивності праці та всебічному розвиткові здібностей працівника.
5.Ураховуючи те, що на сьогоднішній день серед науковців існує фактично єдиний підхід щодо визначення поняття сумісництво та суміщення професій (посад), причому здебільшого зорієнтований на їх нормативне визначення, а також ураховуючи редакційну недосконалість окремих положень чинного законодавства, необхідно закріпити на рівні Кодексу законів про працю України, а також передбачити в Трудовому кодексі України поняття „сумісництво” і „суміщення професій (посад)” у такій редакції:
Сумісництво - виконання працівником, крім своєї основної, передбаченої при укладенні трудового договору (контракту), іншої роботи на умовах трудового(их) договору(ів) на тому ж або на іншому підприємстві, в установі, організації, або у фізичної особи, у вільний від основної роботи час.
Суміщення професій (посад) - виконання працівником на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) у межах того самого робочого часу з доплатою в розмірах, передбачених у колективному договорі.
6.На основі проведеного аналізу точок зору дослідників щодо поняття, сутності та ознак такого правового явища, як сумісництво, виділені властивості, притаманні останньому. До найбільш характерних ознак сумісництва необхідно віднести такі:
1) Виконання роботи за сумісництвом здійснюється тільки на підставі трудового договору чи контракту;
2) Виконання роботи сумісником може здійснюватися не тільки за місцем основної роботи, а й одночасно на іншому підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи, яка використовує найману працю;
3) Виконання роботи за сумісництвом відбувається у вільний від основної роботи час.
7.Сумісництво тісно пов’язане з такими правовими явищами, як надурочна робота, тимчасове заступництво та виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника.
Відмежування сумісництва від виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника, тимчасового заступництва та надурочних робіт необхідно проводити на підставі аналізу основних ознак, притаманних останнім.
Основними ознаками виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника, що відрізняють його від сумісництва та суміщення професій (посад), є виконання додаткових обов’язків протягом установленої тривалості робочого дня або зміни; наявність поважних причин відсутності працівника, внаслідок чого виникає необхідність виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника; обмеження виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника часом відсутності такого працівника; виключно тимчасовий характер виконання обов’язків відсутнього працівника.
Тимчасовому заступництву притаманні такі ознаки, як наявність виробничої необхідності, що зумовлює виконання службових обов’язків на посаді тимчасово відсутнього працівника; залишення працівником свого попереднього робочого місця на період заступництва; виключно тимчасовий характер заступництва.
8.Ураховуючи, що виконання додаткової роботи, тим більше у вільний від основної роботи час, вимагає від працівників більшого навантаження (і розумового, і фізичного, і морального) обмеження сумісництва потребує чіткого визначення.
На основі проведеного аналізу „імперативного” і „диспозитивного” механізмів обмеження сумісництва, встановлено, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 року №245 „Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій” поширюються лише на державні та комунальні підприємства, установи, організації, робота на недержавних підприємствах, в установах, організаціях за сумісництвом законодавчо не обмежується, навіть для таких категорій працівників, як неповнолітні, вагітні жінки, працівники, зайняті на важких роботах, роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці. Доведено, що до прийняття відповідних доповнень до Кодексу законів про працю України доцільно було б уводити такі обмеження на роботу за сумісництвом шляхом включення відповідних положень до змісту колективних договорів, як це й передбачено ч. 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України.
9.Ураховуючи те, що згідно зі ст.92 Конституції України права і свободи людини і громадянина визначаються виключно законами України, в редакції ч. 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України термін „законодавством” необхідно замінити на термін „законами”, що сприятиме вирішенню колізій у національному трудовому законодавстві, що сприятиме знищенню колізій норм, які існують у національному трудовому законодавстві.
10.На підставі ст. 7 Кодексу законів про працю України у "Положенні про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій", затвердженому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року №43, встановлені додаткові підстави припинення трудового договору про сумісництво, а саме: прийняття працівника, який не є сумісником, і обмеження сумісництва у зв’язку з особливими умовами та режимом праці. На основі аналізу положень рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України від 9 липня 1998 року визначено, що означений акт не відноситься до числа законодавчих, а тому не може встановлювати додаткові умови припинення трудового договору. Обгрунтовано, що така додаткова підстава для припинення трудового договору про роботу за сумісництвом як прийняття працівника, який не є сумісником, може мати місце тільки в тому випадку, коли на роботу, що виконується працівником-сумісником (відповідно в умовах неповного робочого часу), приймається працівник на умовах повного робочого часу.
11.На підставі аналізу наукової доктрини та чинного законодавства доведено, що до найбільш характерних ознак суміщення професій (посад) необхідно віднести такі:
1) Суміщення професій (посад) відбувається лише за наявності домовленості сторін трудового договору;
2) Працівник одночасно з трудовими обов’язками за своєю основною професією (посадою) виконує трудові обов’язки за іншою додатковою професією або на іншій посаді;
3) Виконання працівником трудових обов’язків за своєю основною та суміщуваною професією (посадою) здійснюється в межах одного трудового договору;
4) Виконання роботи в умовах суміщення професій (посад) здійснюється впродовж робочого дня нормальної тривалості за рахунок інтенсифікації праці;
5) Виконання основної і суміщуваної роботи відбувається виключно в межах однієї виробничої одиниці, тобто на одному підприємстві, в установі, організації чи у однієї фізичної особи;
6) За виконання трудових обов’язків із додаткової професії чи посади працівник одержує доплату, розмір якої встановлюється колективним договором відповідно до чинного законодавства.
12.Мають місце випадки, коли відбувається ототожнення деяких видів праці, що виконується з меншою кількістю персоналу. Цьому сприяло прийняття постанови Ради Міністрів СРСР від 4 грудня 1981 року №1145 „Про порядок та умови суміщення професій (посад)”, яка регулювала водночас суміщення професій (посад), розширення зон обслуговування та збільшення об’єму виконуваних робіт, однак давала визначення тільки суміщення професій (посад).
Відмежування суміщення професій (посад) від виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника, тимчасового заступництва та надурочних робіт проведено на підставі аналізу основних ознак, притаманних останнім.
13.Підставою виникнення трудових правовідносин є трудовий договір. Підставою виникнення трудових правовідносин за суміщенням професій (посад) може бути не тільки трудовий договір, але й додаткова угода до раніше укладеного трудового договору.
14.Трудовий договір про суміщення професій (посад) є угода між працівником і роботодавцем, в особі власника підприємства, установи, організації, уповноваженого ним органу. Відповідно до цієї угоди працівник бере на себе зобов’язання виконувати роботу за певною професією, спеціальністю або на певній посаді з дотримання внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов’язується виплачувати заробітну плату, в тому числі й доплату за суміщення професій (посад), і забезпечити, необхідні для виконання роботи умови, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
15.Чинне законодавство України про працю не містить будь-яких обмежень щодо роботодавця як сторони трудового договору про роботу за суміщення професій (посад).
Стосовно іншої сторони – працівника, законодавець установлює певні обмеження. Такі обмеження встановлено постановою Ради міністрів СРСР від 4 грудня 1981 року №1145 „Про порядок і умови суміщення професій (посад)” і постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року №1298 „Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери”. Однак заборона суміщувати професії (посади) означеним категоріям працівників є такою, що порушує право вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці, обирати род занять і професію.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абжанов К. Трудовой договор по советскому праву. – М.: Госюриздат, 1964. – 192с.
2. Александров Н.Г. Трудовое правоотношение. – М.: Юрид. изд-во, 1948. – 296с.
3. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2т. – Т.1. – М.: Юрид. лит., 1982. – 314с.
4. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2т. – Т.2. – М.: Юрид. лит., 1982. – 314с.
5. Алкаева Д.А. Некоторые правовые вопросы совмещения профессий // Сборник аспирантских работ. – Казань: Издательство Казанского университета, 1975.
6. Андриенко В.Ф., Врублевский В.К. Экономия труда: Формы осуществления и пути ускорения. – Киев, 1984.
7. Архиповский В. Что такое квалификация работника? // Вестник Верховного Суда СССР. – 1991. - №4. – С.30.
8. Астрахан Е.И. Перевод на другую работу. – М.: Юрид. лит., 1977. – 64с.
9. Ахумов А., Швецов Ю. Усилить ответственность должностных лиц за применение сверхурочных работ // Социалистический труд. - 1984.- №7. - С.102.
10. Ачаркан В.А. Об ограничении совместительства по службе. – М., 1961.
11. Ачаркан В.А. Правовое регулирование совместительства по службе // Социалистическая законность. – 1960. - №6 - С.44-45.
12. Барабаш А.Т., Копайгора И.Д. Трудовые функции работника и повышение дисциплины труда // Советское государство и право. – 1979. - №12. – С.38-39.
13. Белоусова А.С. Проблемы совместительства в условиях перестройки // Советское государство и право. – 1987. - №11. – С.95-101.
14. Белоусова А.С. Совместительство и совмещение профессий (должностей): Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05 / Высшая школа профсоюзного движения ВЦСПС им. Н.М. Шверника. - М., 1989. – 21с.
15. Белоусова А.С. Совместительство. Проблемы и перспективы. // Труд и социальные отношения.- 1998.- №4.- С.31.
16. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – К.: Вікар, 2004. – 725с.
17. Бугров Л.Ю. Изменение существенных условий труда рабочих и служащих // Вестник Московского университета. Серия Право. – 1978. - №1. – С.58-63.
18. Бугров Л.Ю. Перевод на другую работу // Советское государство и право. – 1983. - №8. – С.78-82.
19. Венедіктов В.С. Правове регулювання праці за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій (нормативні акти, коментар, зразки документів). – Х.: Ун-т внутр. справ, 1995. – 36с.
20. Венедиктов В.С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве. – Х.: Консум, 2004.- 136с.
21. Венедіктова В.М. Правове регулювання відхилень від нормальної тривалості робочого часу. Автореф. дис... канд.. юрид. наук: 12.00.05. / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. – К., 1999. – 21с.
22. Волегов Ю.Б. Проблемы перестройки законодательства о труде // Социалистический труд. – 1998. - №6. – С.56.
23. Гевел О. Про умови роботи за сумісництвом // Право України. – 2002. - №2. – с.68-73.
24. Гевел О. Суміщення професій (посад): норми потребують вдосконалення // Право України. – 2001. - №13. – С.105-109.
25. Гевел О. Трудова функція та порядок її визначення. // Право України. – 2002. - №4. – С.89-93.
26. Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями на 2004-2005 роки // Урядовий кур’єр. – 19 травня 2004р. - №92.
27. Гершанов Е.М. Администрация и ФЗМК. – М.: Юрид. лит., 1979. – 119с.
28. Гинцбург Л.Я. Регулирование рабочего времени в СССР. – М.: «Наука», 1966. – 304с.
29. Глозман В.А. Совмещение профессий и должностей. – М.: Юрид. лит., 1969. - 104с.
30. Глозман В.А. Трудовой договор в условиях научно-технического прогресса. – Минск: Издательство БУУ, 1978. – 267с.
31. Глозман В.А. Трудовые права работников, совмещающих профессии и должности. – Минск: Беларусь, 1980. – 79с.
32. Голованова Е.А. Переводы рабочих и служащих на другую работу. – М.: Юрид. лит., 1986. – 96с.
33. Гончарова Г.С. Переводы и перемещения в судебной практике. – Х.: Вища школа, 1982. – 84с.
34. Гоц О. Підстави виникнення трудових правовідносин з професорсько-викладацьким складом вузів: їх особливості. // Право України. – 2002. - №2. – С.64-68.
35. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини. – К.: Знання, 2004. – 535с.
36. Гусов К.Н. Договоры о труде в трудовом праве при формировании рыночной экономики: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.05 / Московский юридический институт. – М, 1993. – 50с.
37. Дементьев И.Г., Шахов В.Д. Работа по совместительству. – М.: Юрид. лит., 1977. – 80с.
38. Державний класифікатор професій (ДК 003:2005). Видання офіційне. Держспоживстандарт України. – К.: Видавництво „Соцінформ”, 2005. – 616с.
39. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск І „Професії працівників, які є загальними для всіх видів економічної діяльності”, розділ 1 „Професії керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців, які є загальними для всіх видів економічної діяльності”. – Краматорськ: Центр продуктивності, 2005. - 354с.
40. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск І „Професії працівників, які є загальними для всіх видів економічної діяльності”, розділ 2 „Професії робітників, які є загальними для всіх видів економічної діяльності”. – Краматорськ: Центр продуктивності, 2005. - 337с.
41. Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні / За заг. ред. Н.Р. Рижник. – К.: Ін Юре, 1999. – 242с.
42. Дубовой П.Ф., Жильцов Е.Н. Совмещение профессий и его материальное стимулирование. – М.: «Экономика», 1971. – 95с.
43. Единый тарифно-квалификационный справочник работ и профессий рабочих. Выпуск 1. – М., 1990. – 224с.
44. Единый тарифно-квалификационный справочник работ и профессий рабочих. Выпуск 2. Часть 1. – М., 1990. – 238с.
45. Единый тарифно-квалификационный справочник работ и профессий рабочих. Выпуск 2. Часть 2. – М., 1990. – 296с.
46. Економіка й соціально-трудові відносини / П.Ю. Бурак, Б.А. Карпінський, М.І. Григор’єва. – К.: Центр навч. літ-ри, 2003.
47. Елисеенкова М. Совместительство по службе. // Социалистический труд.- 1968.- №6.- С.142.
48. Жернаков В. Свобода праці як принцип сучасного трудового права України // Право України. – 1999. - №3. – С.34-37.
49. Завіновська Г.Т. Економіка праці. – К.: КНЕУ, 2003. – 299с.
50. Зайкин А.Д., Шкурко С.И. Правовые вопросы организации труда рабочих. – М.: Юрид. лит., 1967. – 208с.
51. Закон СССР «О кооперации в СССР» от 26 мая 1988г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1988. - №22. – Ст.355.
52. Закон СССР «О предприятиях в СССР» от 4 июня 1990г. №1529 – І // Известия. – 1990. – 12 июня.
53. Закон України „Про альтернативну (невійськову) службу” від 12 грудня 1991р. №1720-ІV // ВВРУ. – 1992. - №15. – Ст.188.
54. Закон України „Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995р. №356/95-ВР // ВВРУ. – 1995. - №34. – Ст.266.
55. Закон України „Про державну податкову службу в Україні” від 4 грудня 1990р. №509-ХІІ // ВВРУ. – 1991.- №6. – Ст.37.
56. Закон України „Про державну службу” від 16 грудня 1993р. №3723-ХІІ // ВВРУ. – 1993. - №52. – Ст.490.
57. Закон України „Про оплату праці” від 24 березня 1995р. №108/95-ВР // ВВРУ. – 1995. - №17. – Ст.121.
58. Закон України „Про органи реєстрації актів громадянського стану” від 24 грудня 1993р. №3807-ХІІ // ВВРУ. – 1994. - №14. – Ст.78.
59. Закон України „Про охорону праці” від 14 жовтня 1992р. №2694-ХІІ // ВВРУ. – 2002. - №50. – Ст.2234.
60. Закон України „Про прокуратуру” від 5 листопада 1991р. №1789-ХІІ // ВВРУ. – 1991. - №53. – Ст.793.
61. Закон України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15 вересня 1999р. №1045-ХІV // ОВУ. – 1999. - №38. – Ст.1889.
62. Закон України „Про статус народного депутата України” від 17 листопада 1992р. №2790-ХІІ // ВВРУ. – 1993. - №3. – Ст.17.
63. Закон України „Про статус суддів” від 15 грудня 1992р. №2862-ХІІ // ВВРУ. – 1993.-.№8. – Ст.56.
64. Заржицький О., Миргородський Д. Юрист ставить проблему: тимчасове заступництво по роботі – вирішення питання на практиці. // Право України. – 1996. - №5. – С.70-71.
65. Зуб І. Правове регулювання суміщення професій (посад) в умовах перебудови потребує вдосконалення // Радянське право. – 1988. - №3. – С.22-25.
66. Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту України від 29.07.1993р. №58 // Інформаційний Бюлетень Міністерства праці України. – 1993. - №9.
67. Иванов С.А. Советское трудовое право: проблемы использования трудовых ресурсов. – М.: Наука, 1990. – 302с.
68. Иванов С.А. Трудовое право и научно-технический прогресс. – М.: Юрид. лит., 1978. – 467с.
69. Иванов С.А., Лившиц Р.З., Орловский Ю.П. Советское трудовое право: вопросы теории. – М.: Юрид. лит., 1978. – 367с.
70. Инструкция Государственного Комитета Труда СССР, Министерства финансов СССР, ВЦСПС от 14.05.1982г. №53-ВЛ «О применении Постановления Совета Министров СССР от 04.12.1981г. №1145 «О порядке и условиях совмещения профессий (должностей)» // Бюллетень Госкомтруда СССР. - 1982. - №8.
71. Калина А.В. Економіка праці. – К.: МАУП, 2004.
72. Квалификационный справочник должностей руководителей, специалистов и служащих. – М.: Экономика, 1989. – 272с.
73. Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право. – М.: Дело, 1999. – 728с.
74. Кодекс законів про працю України // ВВРУ. – 1971. – додаток до №50. – Ст.375.
75. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1997. - №11-12.
76. Колбасин Д.А. Содержание трудового договора на современном этапе. – Минск: «Навука и тэхніка», 1990. – 176с.
77. Колосов В.К. Трудовой договор. – М.: Профиздат., 1986. – 96с.
78. Комментарий к Трудовому кодексу Российской Федерации / Под ред. С.А. Панина - М.: МЦФЭР, 2002. – 1056с.
79. Коментар до Конституції України. – К., 1996.
80. Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною Організацією Праці. Том ІІ. – Міжнародне бюро праці, Женева. – 1999. – С.779-1560.
81. Коняхин Л.Г. Правовое регулирование оплаты труда при совмещении профессий // Социалистический труд. – 1964. - №10. - С.59.
82. Костаков В. Занятость: дефицит или избыток? // Коммунист. – 1987. – №2. – С.80.
83. Краева Н.М. Резервы повышения трудовой активности населения: проблемы вторичной занятости. – М.: Экономика, 1983. – 104с.
84. Лавріненко О.В. Механізм правового регулювання сумісництва у трудовому праві: проблеми застосування та напрями його удосконалення // Економіка, фінанси, право. – 2005. - №6. – С.25-34.
85. Лившиц Р.З. Теория права. – М.: «БЕК», 1994. – 208с.
86. Лившиц Р.З. Трудовой договор // Трудовое право и научно-технический прогресс . – С.68.
87. Лившиц Р. Трудовое законодательство: поиск концепции // Советское государство и право. – 1990. - №7. – С.46-48.
88. Лившиц Р.З., Чубайс Б.М. Трудовой договор. – М.: Наука, 1986. – 174с.
89. Лукашевич В.М. Економіка праці та соціально-трудові відносини. – Л.: Новий Світ, 2006. – 248с.
90. Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики України. - 1993. - №8.
91. Мамиофа И.Э. Правовые вопросы перевода рабочих и служащих на другую работу: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / Харьковский юридический институт – Харьков, 1962. – 17с.
92. Мацюк А.Р., Симорот З.К. Трудовое право в вопросах и ответах. – К.: Политиздат Украины, 1988.- 189с.
93. Мацюк А.Р. Трудовые правоотношения развитого социалистического общества. – К.: «Наукова думка», 1984. – 280с.
94. Мінюков П.І., Мінюкова Т.П. Правове регулювання трудових відносин на підприємствах, в установах, організаціях, закладах освіти в умовах переходу до ринкової економіки: Навчальний посібник. – Вид. 2-е, доп. – К., 1996. – 167с.
95. Митний кодекс України // ВВРУ. – 1992. - №16. – Ст.203.
96. Молодцов М.В., Сойфер В.Г. К вопросу о трудовой функции рабочих и служащих. Сб. ученых трудов. Вып.18. – Свердловск, 1972. – С.138-140.
97. Молодцов М.В., Сойфер В.Г. Стабильность трудовых правоотношений. – М.: Юрид. лит, 1976. – 240с.
98. Мордовец А.С., Магометов А.А., Чинчиков П.А. Право человека и деятельность ОВД. – Саратов, 1994.
99. Наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.1993р. №43 „Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій” // Урядовий кур’єр. – 1993. - №123.
100. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 19.06.1998р. №127 „Про затвердження Положення про позаштатного державного інспектора по нагляду за охороною праці” // Офіційний Вісник України. – 1998. - №28. – стор.136.
101. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / за ред. В.С. Стичинського, І.В. Зуба, В.Г. Ротаня. – К.: А.С.К., 2000. – 1072с.
102. Негру Ф.П. Влияние технического прогресса на содержание трудовой функции. // Советское государство и право. – 1970. - №3. – С.121.
103. Негру Ф.П. Научно-технический прогресс и трудовой договор. – Кишинев: „Штиица”, 1977. – 95с.
104. Никитинский В.И. Законодательство о совместительстве нуждается в совершенствовании // Советское государство и право. – 1977. - №4. – С.74-75.
105. Новий тлумачний словник української мови у 4 томах: 42 000 слів. Т.2 Р – Я: Словник / Укл. Яременко В.В., Сліпушко О.М. – К.: Аконіт, 2000. – 941с.
106. Новий тлумачний словник української мови у 4 томах: 42 000 слів. Т.4 Ж – О: Словник / Укл. Яременко В.В., Сліпушко О.М. – К.: Аконіт, 2000. – 911с.
107. Новицкий А., Золотарева С. Население и формы занятости. – М.: Мысль, 1985. – 95с.
108. Общая теория государства и права: Академический курс т.1 / Московский государственный университет им. М.В. Ломоносова; Отв. ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, 1998. – 408с.
109. Общая теория государства и права: Академический курс т.2 / Московский государственный университет им. М.В. Ломоносова; Отв. ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, 1998. – 518с.
110. Общая теория государства и права. Учебник. / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: „ЮРИСТЪ”, 2007. – 575с.
111. Орловский Ю.П. Правовые вопросы использования труда рабочих и служащих на промышленных предприятиях. – М.: Издательство «Наука», 1966 – 192с.
112. Павлов В.В. Совмещение профессий (должностей). – М.: Знание, 1983. – 64с.
113. Павлов В.В. Совмещение профессий – путь к повышению эффективности труда // Социалистическая законность. – 1986. - №4. – С.37.
114. Панкин М.Е. Совместительство и совмещение. – М.: Юрид. лит., 1991. – 208с.
115. Пашерстник А.Е. Право на труд. Очерки по советскому трудовому праву. – М.: Издательство АН СССР, 1951. – 230с.
116. Пашков А.С., Хрусталев Б.Я. Обязанность трудиться по советскому праву. – М.: Юрид. лит., 1970. – 192с.
117. Пашков А.С., Хрусталев Б.Ф. Советское трудовое право: Учеб. для вузов. – М., 1988. – 290с.
118. Первушин Р. Производительность труда и эффективность производства // Социалистический труд. – 1985. - №6. – С.99.
119. Петров А.Я. Правовое регулирование совмещения профессий и совместительства. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Всесоюзный юридических заочный институт - М., 1978. – 25с.
120. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права: Монографія. – Львів: Видавничий центр Львів. нац. ун-ту імені Івана Франка, 1999. – 214с.
121. Положение о совместительстве от 22.09.1921г. // Собрание узаконений и распоряжений Рабочего и Крестьянского Правительства.- 1921.- 11 ноября.- №67.- Ст.515.
122. Положение «Про использование знаний и опыта высшего технического, коммерческого, научного и медицинского персонала в свободное от основных занятий время» от 23.03.1919г. // Известия ВЦИК. -1919.- 23 марта.- №63.
123. Постанова Кабінету Міністрів України від 03.04.1993р. №245 „Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій” // ЗП України. - 1993.- №9. - С.184.
124. Постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2002р. №1298 „Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери” // ОВУ. – 2002. - №36. – стор.65. – Ст.1699.
125. Постанова Верховної Ради України від 12.09.1991р. №1545-ХІІ „Про порядок тимчасової дії на території України деяких актів законодавства Союзу РСР” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №46. – Ст.621.
126. Постанова Ради Міністрів Української РСР від 07.07.1960р. №1062 „Про виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 09.06.1959р. №594 в справі обмеження сумісництва по службі” // Збірник постанов УРСР. – 1961. - №5. – Ст.71.
127. Постанова Ради Міністрів Української РСР від 27.01.1982р. №48 „Про заходи по виконанню постанови Ради Міністрів СРСР від 04.12.1981р. №1145 „Про порядок і умови суміщення професій (посад)” // ЗП УРСР. – 1982. - №3. – Ст.26.
128. Постановление Совета Министров СССР от 10.12.1959г. №1367 «Об ограничении совместительства по службе» // СП СССР. – 1959. - №20. – Ст.164.
129. Постановление Совета Министров СССР от 09.06.1960г. №594 «О дополнении постановления Совета Министров СССР от 10.12.1959г. №1367 «Об ограничении совместительства по службе»» // СП СССР.- 1960.- №12.- Ст.68.
130. Постановление Госкомтруда СССР, Министерства юстиции СССР, ВЦСПС от 09.03.1989г. «Об утверждении Положения об условиях работы по совместительству» // Бюллетень Госкомтруда СССР. – 1989. - №6.
131. Постановление Совета Министров СССР от 10.12.1959г. «Об ограничении совместительства по службе» // СП СССР.- 1959.- №20. -Ст.164.
132. Постановление Совета Министров СССР от 22.09.1988г. №1111 «О работе по совместительству» // СП СССР.- 1988.- №33.- Ст.93.
133. Постановление Совета Министров СССР от 04.10.1965г. №731 «Об утверждении Положения о социалистическом государственном производственном предприятии» // СП СССР. - 1965. - №19-20. - Ст.155.
134. Постановление Совета Министров СССР от 4.12.1981г. №1145 «О порядке и условиях совмещения профессий (должностей)» // СП СССР. - 1982. - Отд.1. - №2. - Ст.7.
135. Постановление Народного Комиссариата Труда от 29.04.1919г. «О дополнениях к Положению «Про использование знаний и опыта высшего технического, коммерческого, научного и медицинского персонала в свободное от основных занятий время» от 23.03.1919г.// Известия ВЦИК.- 1919.- 29 апреля.- №90.
136. Постановление Совета Народных Комиссаров от 11.03.1933г. // СЗ СССР.- 1933.- №19.- Ст.110.
137. Постановление Совета Народных Комиссаров от 08.09.1919г. «О порядке совместительства должностей» // Известия ВЦИК.- 1919.- 18 сентября.- №207.
138. Постановление ЦК КПСС, Совета Министров СССР, ВЦСПС от 17.09.1986г. №1115 «Об усовершенствовании организации заработной платы и введении новых тарифных ставок и должностных окладов работников производственных отраслей народного хозяйства» // СП СССР. - 1986. - Отд.1. - №34. - Ст.170.
139. Правовые основы научной организации труда / Под ред. А.С. Пашкова. – М.: Юрид. лит., 1967.
140. Проблемы неполного рабочего времени и занятость населения / Под ред. А.З. Майкова, А.Г. Новицкого, М.: «Советская Россия», 1975. – 223с.
141. Проект Трудового кодексу України від 25 травня 2006р. №0913 – www.rada.gov.ua
142. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. Видання друге, стереотипне. – Х.: Консум, 2000. – 480с.
143. Процевский А.И. Влияние технического прогресса на изменение содержания трудовой функции. // Проблемы социалистической законности. Вып.2: Республ. межвед. научн. сб. – Х.: Вища школа, 1977. - С.35-46.
144. Процевский А.И. Предмет советсткого трудового права. – М.: Юрид. лит., 1979. – 224с.
145. Процевский В.А. Перевод на другую работу как мера дисциплинарного взыскания // Проблемы социалистической законности. – Вып. 16. – 1985. – С.88-92.
146. Процевський О. Новий зміст права на працю – основа реформування трудового законодавства України // Право України. – 1999. - №6. – С.101-105.
147. Процевський О.І. Проблеми правового регулювання оплати праці у проекті Трудового кодексу України // Зб. наук. Праць: Серія Право, Харків: ХНАДУ. – 2005. – Вип.5. – С.5-10.
148. Процевський О.І. Чи є на що сподіватися? Критичний погляд науковця на проект нового Трудового кодексу України. // Юридичний вісник України. – 2004. - №9 (28 лютого – 5 березня) – С.8-9.
149. Пруденский Г.А. Проблемы рабочего и внерабочего времени. – М.: «Наука», 1972. – 335с.
150. Работа после работы. // Труд. – 1988. – 27 сентября.
151. Радянське трудове право / за заг. ред. д.ю.н., проф. М.Й. Бару – К.: Видавниче об’єднання „Вища школа”, 1975. - 359с.
152. Разъяснение Государственного комитета по труду и социальным вопросам СССР и Секретариата ВЦСПС от 29.12.1965г. №39/35 с изменениями от 11.12.1986г. «О порядке оплаты временного заместительства» // Бюллетень Государственного комитета по труду и социальным вопросам СССР. – 1987. - №5. – С.17.
153. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним звернення Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України від 09.07.1998р. // ОВУ. – 1998. - №32. – стор.59.
154. Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні / Я.М. Шевченко, О.М. Малявко, А.Л. Салатко та ін. – Х.: Консум, 1999. – 272с.
155. Ромашов О.В. Социология труда: Учеб. пособие. – М.: Гардарики, 2003. – 318с.
156. Российское трудовое право / Отв. ред. А.Д. Зайкин. – М.: Издательская группа «ИНФРА М - НОРМА», 1997. – 410с.
157. Рофе А.И. Экономика и социология труда: Учеб. пособие. – М.: Издательство «МИК», 1996. – 121с.
158. Смирнов О.В. Природа и сущность права на труд в СССР. – М.: Юрид. лит., 1964. – 210с.
159. Смирнов О.В. Эффективность правового регулирования организации труда на предприятии. – М.: Юрид. лит., 1968. – 184с.
160. Советское трудовое право / Под ред. А.Д. Зайкина. – М.: Юрид. лит., 1979. – 476с.
161. Советское трудовое право / Под. ред. д.ю.н., проф. А.И. Процевского. – К.: Головное издательство издательского объединения «Вища школа», 1981. – 360с.
162. Советское трудовое право / Под ред. А.С. Пашкова, О.В. Смирнова. – М.: Юрид. лит., 1982. – 487с.
163. Советское трудовое право / Под ред. Н.Г. Александрова. – М.: Юрид. лит., 1972. – 351с.
164. Советское трудовое право: проблемы использования трудовых ресурсов / Под ред. С.А. Иванова. – М.: Юрид. лит., 1990. – 237с.
165. Сойфер В.Г. Изменение трудовой функции при совмещении профессий // Советское государство и право. – 1970. - №3 – С.122-126.
166. Социология труда – К.: МАУП, 2001. – 315с.
167. Ставцева А.И. Правовые вопросы перераспределения трудовых ресурсов. - М.: Юрид. лит., 1974.- 341с.
168. Ставцева А.И. Правовые вопросы перераспределения трудовых ресурсов. – М.: Юрид. лит., 1974. – 160с.
169. Ставцева А.И., Хохрякова О.С. Трудовой договор. – М.: Юрид. лит., 1983. – 176с.
170. Ставцева А.И., Яковлев М.В. Прием и перевод на другую работу. – М.: Юрид. лит., 1967. – 160с.
171. Старилов Ю.Н. Служебное право. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 683с.
172. Тищенко И.А.., Фатуев А.А. Правовые вопросы материального стимулирования работников промышленности. – М.: Юрид. лит., 1972. – 215с.
173. Толкунова В.Н. Трудовое право. – М.: ООО «ТК Велби», 2003. – 320с.
174. Тронина Л.Н. Совмещение профессий (должностей) и трудовой договор // Людина і праця. – 1997. - №2. – С.42.
175. Труд в СССР. Статистический сборник. / Под ред. И.И. Маныкина. – М., 1988. – 302с.
176. Трудовое право. – М.: Издательство «Сов. энциклопедия», 1979. – 528с.
177. Трудове право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. сп