Правове регулювання судового захисту трудових прав громадян

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА
СУДОВОГО ЗАХИСТУ ТРУДОВИХ ПРАВ…………………..11
1.1. Поняття і юридичний зміст конституційного права громадян
на судовий захист…………………………………………………………...11
1.2. Судовий захист як один із національних способів захисту
трудових прав громадян…………………………………………………….43
РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА Й ЗАРУБІЖНА
РЕГЛАМЕНТАЦІЯ СУДОВОГО ЗАХИСТУ
ТРУДОВИХ ПРАВ………………………………………………..69
2.1. Судовий захист трудових прав у системі міжнародного захисту………..69
2.2. Судовий захист трудових прав найманих працівників
у зарубіжних країнах………………………………………………………..81
РОЗДІЛ 3. ТРУДОВІ СПОРИ ТА ЇХ ВИРІШЕННЯ
В СУДОВОМУ ПОРЯДКУ………………………………………93
3.1. Судовий розгляд індивідуальних трудових спорів……………………….93
3.2. Колективні трудові спори (конфлікти) та їх вирішення в суді…………133
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………158
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...163

ВСТУП
Актуальність теми. Конституція України, визнавши людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, встановила широкий перелік прав людини і громадянина. Особливе місце в системі цих прав займають трудові права, головним з яких є право на працю, що включає можливість кожного заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадяни реалізують свої трудові права, вступаючи в трудові відносини з певним роботодавцем. З метою належної регламентації трудових відносин в Україні створено розгалужену систему нормативно-правових актів у сфері праці.
У той же час із посиленням ринкових процесів в економіці і послабленням регулюючого й контролюючого впливу держави на трудові й пов’язані з ними відносини роботодавцями стали частіше порушуватися трудові права працівників. В останні роки значно збільшилася кількість порушень трудових та інших соціальних прав громадян. Почастішали випадки незаконних звільнень, набули масового характеру випадки несвоєчасної виплати заробітної плати й відправлення працівників у вимушені неоплачувані відпустки. У багатьох приватних підприємствах трудові відносини не оформляються згідно з вимогами чинного законодавства. Переважно це пов’язано із загальною зміною соціально-економічних умов, невідповідністю чинних норм трудового права новим економічним відносинам, непідготовленістю існуючої системи правозастосовчих органів до розгляду безперервно зростаючого числа звернень працюючих у різні інстанції за захистом трудових прав.
Наслідком порушення трудових прав найманих працівників є виникнення конфліктних ситуацій на виробництві, які мають негативні наслідки як для роботодавця, так і для працюючих. З огляду на це, вважаємо, що подібні проблеми потребують якнайшвидшого вирішення. Одним зі шляхів розв’язання останніх є судовий розгляд трудових спорів, які з урахуванням місця судів у державі мають вагоме значення для забезпечення захисту суб’єктів суспільних відносин. Так, ще Ш. Монтеск’є пов’язував забезпечення громадянських прав, свобод і безпеки особистості з таким державним устроєм, в основі якого лежить принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову.
Сьогодні, на початку ХХІ ст. Україна, на жаль, належить до числа країн, у яких кількість трудових спорів є надзвичайно великою, а будь-яких тенденцій до їх зменшення майже немає. За роки незалежності загальне число справ у судах за позовами громадян про порушення трудових прав збільшилося в декілька разів. А це говорить про те, що порушення трудового законодавства в Україні мають масовий характер. Варта на увагу й та обставина, що здебільшого позови вітчизняними судами задовольняються. У той же час судовий захист у даний час характеризується низкою негативних моментів, як-то: низький рівень виконання судових рішень; порушення судами строків розгляду справ; відсутність повної незалежності суду; недосконалість процесуального законодавства; не існує єдиної позиції щодо вирішення певних категорій справ; в наявності невиправдані затримки судових розглядів; правовий нігілізм суддів України.
Наукове дослідження питань правового регулювання судового захисту трудових прав громадян покликано допомогти вдосконалити законодавство в даній сфері і практику його застосування, а також сприяти вирішенню окремих теоретичних і практичних проблем у цій царині. Означене набуває ще більшої вагомості в умовах судової реформи, яка триває в нашій країні.
Зазначене пояснює актуальність теми дослідження, її важливе теоретичне і практичне значення для подальшого реформування відносин у сфері праці відповідно до загальновизнаних принципів та вимог, що ставляться міжнародним співтовариством.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до: п. 1.1 Тематики пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002 – 2005 рр., затверджених наказом МВС України 30 червня 2002р. №635; Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002 – 2005 років, затверджених наказом МВС України від 30 червня 2002 р., №635 (п. 1); п. 1.3 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001 – 2005 роки; планів наукових досліджень науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення ОВС України та кафедри трудового, екологічного та аграрного права Харківського національного університету внутрішніх справ.
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Мета даної наукової роботи полягає у всебічному аналізі, розкритті сутності й особливостей правового регулювання судового захисту трудових прав громадян, у розробці конкретних практичних рекомендацій та наукових пропозицій щодо його розвитку, вдосконалення, відповідного нормативно-правового забезпечення і правозастосування.
Для досягнення поставленої мети в дисертації були поставлені наступні дослідницькі завдання:
– дати поняття і розкрити юридичний зміст конституційного права особи на судовий захист;
– з’ясувати місце судового захисту в системі національних і міжнародних способів захисту трудових прав громадян;
– вивчити досвід зарубіжних країн у сфері застосування судового захисту трудових прав найманих працівників;
– проаналізувати стан судового розгляду індивідуальних трудових спорів в Україні;
– дослідити порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) в Україні;
– розробити конкретні пропозиції по вдосконаленню нормативно-правового забезпечення судового захисту трудових прав громадян в Україні.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері правового захисту трудових прав громадян.
Предметом дослідження виступають суспільні відносини у сфері судового захисту трудових прав громадян, відповідне законодавство й погляди науковців.
Методи дослідження. У дисертації використовувалися такі методи, як: формально-логічний, системно-структурний, логіко-семантичний і порівняльно-правовий. Формально-логічний у поєднані із системно-структурним методом надав можливості проаналізувати інститут судового захисту трудових прав громадян як цілісне правове явище (підрозділи 1.1, 1.2), визначити місце судового захисту серед інших національних способів захисту трудових прав громадян (підрозділ 1.2) і з’ясувати його місце в системі захисту міжнародного (підрозділ 2.1). За допомогою логіко-семантичного методу визначено поняття і юридичний зміст конституційного права особи на судовий захист (підрозділ 1.1). Порівняльно-правовий метод використано для порівняння національного законодавства, яке регламентує судовий захист трудових прав, і законодавства промислово розвинених країн світу у цій царині (підрозділи 2.2, 3.1, 3.2).
Науково-теоретичну базу дослідження становлять праці вітчизняних та зарубіжних учених у сфері права трудового, конституційного, теорії держави та права: Н.Б. Болотіної, В.С. Венедіктова, Г.С. Гончарової, В.Я. Гоца, В.В. Жернакова, П.І. Жигалкіна, І.В. Зуба, М.І.Іншина, І.Я. Кисельова, В.М. Корельского, В.В. Лазора, Л.І. Лазор, Р.З. Лівшиця, М.І. Матузова, А.Р. Мацюка, В.С. Нерсесянца, Ю.П. Орловського, В.Д.Перевалова, П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, П.М.Рабіновича, В.Г. Ротаня, В.С. Стефанюка, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої, В.І. Щербини, О.М. Ярошенка та ін.
Нормативну базу дослідження становлять Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, міжнародні нормативно-правові акти, у тому числі конвенції й рекомендації Міжнародної організації праці, правові акти зарубіжних країн, відомчі нормативно-правові акти.
Емпіричну основу дисертаційної роботи становить практика Верховного Суду України, Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини, а також судова практика.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у науці трудового права України комплексним дослідженням проблем правового регулювання судового захисту трудових прав громадян у нашій країні. У результаті проведеної дослідницької роботи сформульовано низку наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. До найбільш значущих належать нижченаведені:
– уперше в науці трудового права право на судовий захист розглядається, з одного боку, як одне з конституційних прав людини, а з другого – як право, що закріплює спеціальний механізм захисту всіх без винятку прав, у тому й у сфері праці;
– запропоновано авторську класифікацію основних способів захисту трудових прав: (а) державний нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю; (б) захист трудових прав працівників профспілками; (в) захист трудових прав шляхом вирішення трудових спорів у комісіях по трудових спорах; (г) судовий захист трудових прав працюючих; (д) самозахист прав працівників.
– наведено додаткові аргументи щодо визначального місця судового захисту у системі як національного правозахисного механізму, так і міжнародного захисту прав людини;
– уперше в доктрині трудового права доведено необхідність закріплення в Конституції України права громадян на безпосереднє звернення зі скаргою про порушення своїх прав і свобод до Конституційного Суду України щодо перевірки ним конституційності законів;
– пропонується авторське визначення трудового спору як розбіжності позовного й непозовного характеру між сторонами трудових і пов’язаних з ними відносин, які передані на розгляд до компетентного органу з розгляду трудових спорів;
– дістало подальший розвиток розуміння сутності юридичного процесу. У широкому значенні під юридичним процесом маються на увазі послідовні, регламентовані нормативно-правовими актами, взаємопов’язані дії державних органів влади, місцевого самоврядування та інших суб’єктів правотворчої і правозастосовчої діяльності по прийняттю нормативно-правових актів і юридичних рішень. У вузькому тлумаченні під юридичним процесом розуміються послідовні, регламентовані законом, взаємопов’язані одна з одною дії суду по вирішенню спорів, що виникають з існуючих правовідносин;
– уперше проаналізовано форми організації трудової юстиції в зарубіжних країнах та обсяг компетенції таких судових установ, а також запропоновано відповідні класифікації;
– уперше розкриваються особливості розгляду трудових спорів у судах європейських країн;
– вперше обґрунтовано необхідність скорочення в чинному законодавстві про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) загального строку розгляду вимог найманих працівників і прийняття роботодавцем рішення;
– доводиться необхідність створення в перспективі в Україні спеціалізованої трудової юстиції. Запропоновано систему спеціалізованих трудових судів;
– зроблено висновок про доцільність роздільної кодифікації матеріальних і процесуальних норм у сфері трудового права шляхом прийняття Трудового і Трудового процесуального кодексів України.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в дисертації положення можуть бути використані:
– у науково-дослідній роботі – для подальших досліджень правозахисних механізмів держави й проблем правового регулювання вирішення трудових спорів;
– у правотворчості – у процесі підготовки змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів, а також їх проектів, які встановлюють заходи правового захисту трудових прав громадян;
– у правозастосуванні – з метою вдосконалення практики використання норм чинного законодавства судами при вирішенні індивідуальних та колективних трудових спорів;
– у навчальному процесі – при викладанні курсу трудового права й підготовці навчальної, інформаційної й методичної літератури.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертації знайшли відбиття в наукових публікаціях автора, а також доповідях на наукових та науково-практичних конференціях: „Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах” (м. Суми, 2-5 червня 2005 р.), „Трудове право України в контексті європейської інтеграції” (м. Чернігів, 25-27 травня 2006 р.). До того ж результати дисертаційного дослідження обговорювалися на теоретичних семінарах науково-дослідної лабораторії із проблем кадрового забезпечення ОВС України та кафедри трудового, екологічного та аграрного права Харківського національного університету внутрішніх справ, наукових семінарах та круглих столах у Харківському національному університеті внутрішніх справ. Теоретичні напрацювання автора дисертації використовуються в процесі викладання курсу „Трудове право”, зокрема, при читанні лекцій і проведенні семінарських занять.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані в 4-х статтях у фахових виданнях і тезах 2-х наукових доповідей.
Структура й обсяг дисертації. Структура роботи відображає мету, завдання й основні напрями дослідження. Дисертація складається зі вступу, 3-х розділів, які містять 6 підрозділів, висновків і списку використаних джерел (177 найменування). Загальний обсяг дисертації – 177 с., із них основного тексту – 162 с.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Дисертаційне дослідження дало змогу вирішити наукове завдання, яке полягало у всебічному аналізі, розкритті сутності й особливостей правового регулювання судового захисту трудових прав громадян. У результаті всебічного дослідження захисту трудових прав громадян в суді з урахуванням сучасних реалій українського суспільства та ретельного аналізу наукових поглядів і положень чинного законодавства сформульовано теоретичні висновки та практичні пропозиції щодо вдосконалення правого регулювання цієї сфери:
1. Право на судовий захист – це передбачена законодавством можливість фізичних та юридичних осіб захищати свої права в судах загальної і конституційної юрисдикції. Це право слід розглядати двояко: з одного боку, як одне з конституційних прав людини в державі нарівні з іншими політичними, економічними, соціальними й культурними правами, а з другого – як право, що закріплює спеціальний механізм захисту всіх без винятку вищезазначених прав.
2. Правосуддя – це діяльність суду за встановленою законом процедурою по захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб і юридичних осіб при дійсному або передбачуваному порушенні норм конституційного, цивільного, трудового, кримінального, адміністративного чи інших галузей права.
3. Сьогодні не можна вести мову про Конституційний Суд України як про „квазіорган правосуддя” або відносити його до контрольно-наглядової гілки державної влади, бо це орган судової влади, якому притаманні певні особливості діяльності і правовий статус, що дещо відрізняється від статусу судів загальної юрисдикції, що зумовлено предметом його відання. Необхідно підвищити ефективність і доступність захисту прав і свобод громадян Конституційним Судом України, для чого в Конституції України слід передбачити право громадянина на безпосереднє звернення зі скаргою про порушення своїх прав і свобод до цього Суду України для перевірки останнім конституційності законів.
4. З метою вдосконалення діяльності державної влади в Україні, зокрема, судової гілки влади, потрібно: (а) налагодити належну взаємодію між різними гілками влади по вирішенню різноманітних завдань, що стоять перед державою; (б) забезпечити належний судовий контроль за діяльністю законодавчої й виконавчої гілок влади, а також контроль парламентський і виконавчої влади за діяльністю судової влади; (в) установити належне фінансове й матеріально-технічне забезпечення функціонування судів і суддів; (г) приділяти більше уваги підбору кандидатів на посади суддів; (д) своєчасно провадити підвищення їх кваліфікації; (е) посилити відповідальність суддів за невиконання або неналежне виконання своїх посадових обов’язків; (е) забезпечити належний громадський контроль з боку представників суспільства за справедливим застосуванням судами закону.
5. Основними способами захисту трудових прав є (а) державний нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства, (б) захист трудових прав працівників профспілками, (в) захист трудових прав шляхом вирішення трудових спорів у комісіях по трудових спорах, (г) судовий захист, а також (д) самозахист трудових прав.
6. Хоча сьогодні функціонування національної судової системи має певні недоліки, в той же час порівняно з іншими способами захисту трудових прав судовий захист є надійнішим, якіснішим та об’єктивнішим з огляду на місце суду в системі поділу влади, незалежність, недоторканність і незмінюваність суддів, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність, гласність, самостійність судів.
7. Міжнародне співтовариство приділяє особливу увагу захисту трудових прав громадян. Провідне місце серед міжнародних інституцій, покликаних здійснювати такий захист, посідає Міжнародна організація праці, що налічує 3 етапи свого функціонування: 1919 – 1939 рр. – етап становлення (утворення органів МОП, членство в ній невеликої кількості держав, переважно європейських); 1944 – 1989 рр. – етап розвитку (визначення нових цілей МОП, зростання кількості держав – членів); 1990 р. – дотепер – це сучасний етап діяльності МОП, що характеризується певним коректуванням цією організацією своєї діяльності, визначенням нових способів досягнення цілей, закріплених у своєму Статуті з огляду на глобалізацію світової економіки й закінчення холодної війни.
8. Важливе значення для забезпечення судового захисту трудових прав у міжнародному просторі мають міжнародні договори між окремими державами. Вони мають обов’язковий характер для держав, що їх уклали, як правило, укладаються з метою забезпечення реалізації й захисту прав і свобод своїх громадян на території іншої держави. З урахуванням цього Україні за допомогою міжнародних договорів необхідно активізувати свою діяльність на шляху забезпечення своїм громадянам вільного доступу до судових установ інших країн.
9. Трудовий спір – це розбіжності позовного й непозовного характеру між сторонами трудових і пов’язаних з ними відносин, передані на вирішення компетентного органу з розгляду трудових спорів.
10. Доцільним є визначення категорії „юридичний процес” у широкому й вузькому значенні. У широкому під ним слід розуміти послідовні, регламентовані нормативно-правовими актами, взаємопов’язані дії державних органів влади, органів місцевого самоврядування та інших суб’єктів правотворчої і правозастосовчої діяльності по прийняттю нормативно-правових актів і юридичних рішень. У вузькому – це послідовні, регламентовані законом, взаємопов’язані дії суду по вирішенню спорів, які виникають з існуючих у державі правовідносин.
11. Можна вирізнити декілька підходів до організації трудової юстиції в зарубіжних країнах. Так, у Франції, ФРГ, Іспанії, Польщі, Ізраїлі діють спеціалізовані трудові суди, в Італії й Нідерландах трудові спори розглядають загальні цивільні суди, в США та Канаді трудові спори розглядають спеціальні адміністративні органи. Зарубіжні країни встановлюють різну компетенцію судових установ. Приміром, у Франції, Італії й Польщі в судах розглядаються тільки індивідуальні трудові спори, у ФРГ, Швейцарії та Японії – як індивідуальні, так і колективні трудові спори позовного характеру. У Ізраїлі трудовим судам надана найширша компетенція, яку складають індивідуальні трудові спори, колективні трудові спори про порушення укладеного колективного договору, спори про укладання колективного договору, спори між членами профспілки та профспілкою, між профспілками, об’єднаннями роботодавців. Особливостями розгляду трудових спорів у судах більшості європейських країн є спрямованість дій суду на примирення сторін спору, менш формалізована процедура судочинства, безоплатність трудового процесу, необов’язковість ведення протоколів судових засідань, скорочені строки розгляду трудових справ, необов’язкова участь адвоката в судових засіданнях судів першої інстанції.
12. З метою підвищення ефективності судового захисту трудових прав громадян і з урахуванням того, що сьогодні існує багато проблем щодо вирішення місцевими загальними судами трудових спорів, необхідно створити в Україні спеціалізованої трудової юстиції. Пропонуємо таку систему спеціалізованих трудових судів: місцеві трудові суди, апеляційні трудові суди і Вищий трудовий суд України. Місцеві, як суди першої інстанції, слухають справи, що виникають із трудових правовідносин. Їх доцільно створити в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві й Севастополі. Розгляд трудових спорів у таких судах варто здійснювати колегією у складі одного судді і 2-х народних засідателів, які при відправленні правосуддя користуються всіма правами суддів. При цьому треба, щоб один народний засідатель представляв інтереси найманих працівників, другий – роботодавців. Апеляційні трудові суди, як суди другої інстанції, розглядають апеляційні скарги на рішення місцевих трудових судів. Вони створюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України. У складі такого суду можуть функціонувати судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної судової юрисдикції. Трудові справи у судах апеляційної інстанції є сенс слухати колегією у складі 3-х суддів. Вищий трудовий суд України – це суд касаційної інстанції, який розглядає в порядку касаційного провадження касаційні скарги на рішення трудових судів перших 2-х інстанцій. У цьому Суді України можуть існувати судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах відповідної судової юрисдикції. Важливо трудові справи у Суді касаційної інстанції заслуховувати колегією у складі не менше 3-х суддів. Для вирішення загальних питань діяльності спеціалізованих трудових судів у цьому Суді України необхідно передбачити такий орган, як Пленум Вищого трудового суду України.
До компетенції спеціалізованих трудових судів України, вважаємо, потрібно включити: вирішення індивідуальних трудових спорів, спорів про визнання страйку незаконним, колективних трудових спорів у випадку законодавчої заборони страйку й неврахування сторонами спору рекомендацій Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту).
13. З метою унеможливлення безпідставних затримок надання відповіді на заявлені вимоги найманих працівників в ч. 3 ст. 5 Закону України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” варто закріпити положення щодо скорочення загального строку розгляду вимог і прийняття роботодавцем рішень до 14 днів. Зазначена пропозиція відповідатиме положенням підпункту 1 пункту 3 Рекомендації Міжнародної організації праці №92 1951 р. "Щодо добровільного примирення та арбітражу", яким встановлено, що "Процедура примирення повинна бути безплатною та оперативною: час, відведений на процедуру державним законодавством, має бути встановлено завчасно та зведено до мінімуму".
14. Зроблено висновок про необхідність роздільної кодифікації матеріальних і процесуальних правових норм в царині праці шляхом прийняття Трудового і Трудового процесуального кодексів України. У Трудовому процесуальному кодексі України слід визначити: основні поняття, які в ньому застосовуються; завдання і принципи трудового судочинства; компетенцію трудових судів стосовно вирішення трудових справ; склад суду; порядок і підстави відводів і самовідводів; порядок фіксування процесу; склад учасників трудового процесу, їх правовий статус; види й розміри судових витрат; строки позовної давності; процедуру провадження в судах першої, апеляційної й касаційної інстанції та ін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ, 2001. – 776 с.
2. Теория государства и права: Учебник / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, 2004. – 672 с.
3. Weston B. H. Human Rights // Hum. Rts Q – 1984. – V. 6. – P. 289.
4. Права человека. Учебник для вузов / Ответственный редактор – член-корр. РАН, доктор юридических наук Е. А. Лукашева. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА • М), 2001. – 573 с.
5. Нерсесянц В.С. Философия права – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА • М, 1997. – 652 с.
6. Платон. Собрание сочинений: В 4-х т. – М., 1993. – Т. 2. – 610 с.
7. Гегель Г. Основи філософії права, або природне право і державознавство / Пер. з нім. – К.: Юніверс, 2000. – 336 с.
8. Аристотель. Сочинения: В 4 т. / Аристотель. АН СССР. Ин-т философии – М.: Мысль, 1983. Т. 4. – 830 с.
9. Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги, в которых объясняются естественное право и право народов, а также принципы публичного права. Под ред. Крылова С.В. М.: Госюриздат 1957. – 867с.
10. Гуренко М.М. Зародження та становлення ідеї гарантій прав і свобод людини і громадянина у ліберальній теоретико-правовій думці: Монографія. – К. 2000. – 167 с.
11. Монтескье Ш. О духе законов // Избранные произведения. М.: Госполитиздат 1955. – 799 с.
12. Загальна декларація прав людини // Действующее международное право. В 3-х томах // Составители Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Т. 2. – М.: Изд-во Моск. независимого института международного права, 1999. – С. 9 – 14.
13. Антонович М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини. – К.: Видавничий дім „КМ АСАDЕМІА”, – 2000. – 262 с.
14. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. – М.: Юрид. лит., 1985. –175 с.
15. Воеводин Л. Д. Юридические гарантии конституционных прав и свобод личности в социалистическом обществе: Монография. – М.: Изд-во Москов-го ун-та, 1987. – 343 с.
16. Козюбра М.І., Колодій А.М., Копєйчиков В.В. та ін. Основи конституційного права України: Підручник / За ред. В.В. Копєйчикова – К.: Юрінком, 1997. – 208 с.
17. Шумський П., Табалюк Г. Права людини. Знати щоб захищати // Віче. – 2001. – №3. – С. 40 – 45.
18. Козлова Е.И., Кутафин O.E. Конституционное право России: Учебник. –
2-е изд., перераб и доп. – М.: Юристъ, 1999. – 520 с.
19. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для вузов. – 3-е изд., изм. и доп. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА • М), 2002. – 800 с.
20. Рабінович П.М. Проблеми загальної теорії прав людини і громадянина / Права людини і громадянина: проблеми реалізації в Україні / Редкол.: П.М. Рабінович (голов. ред.) та ін. – К.: Ін Юре, 1998. – 120 с.
21. Швець Н.М. Право на страйк та механізм його реалізації: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05 / Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого. – Х., 2008. – 18 с.
22. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – 2-ге вид., стер. – К.: Вікар, 2004. – 725 с.
23. Конституція України // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.
24. Про судоустрій України: Закон України від 07.02.2002 р., №3018-III // Відом. Верхов. Ради України. –2002. – №27-28. – Ст. 180.
25. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Відп. ред. Кондратьєв Я. Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 305 с.
26. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред. проф. А.М. Бандурки. – Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999. – 350 с.
27. Стефанюк В.С. Реформування судової влади як передумова запровадження адміністративної юстиції в Україні // Верховний Суд України: історія і сьогодення, портрети й події . – К.: Вид. Дім „Ін Юре”, 2001 . – С. 20 – 34.
28. Бойко В.Ф. Право людини на правосуддя (Судове право України): Навч. посібник. – К.: Варта: МАУП, 2003. – 256 с.
29. Барский В. Правовая природа судебного конституционного контроля в Украине // Юрид. вестн. – 1998. – №1. – С. 48 – 51.
30. Гергелійник В.О. Правові проблеми становлення та функціонування конституційної юстиції України // Дис ... канд. юрид. наук. – К. – 1999. – 203 с.
31. Гергелійник В.О. Правові проблеми становлення та функціонування конституційної юстиції України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2000. – 18 с.
32. Цвік М.В. Конституційні проблеми розподілу властей (деякі загальнотеоретичні аспекти) // Вісник Академії правових наук України. – Х., Нац. юр. акад. України 1995. – С. 22 – 30.
33. Шульженко Ю.Л. Конституционный контроль в России. – М.: ИГП РАН, 1995. – 356 с.
34. Веніславський Ф. В. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України // Х.: Нац. юр. акад. України Право України – 1998. – №1. – С. 38.
35. Чиркин В. Государственное управление. Элементарный курс. – М., 2002. – С. 253 – 257.
36. Тодыка Ю.Н. Основы конституционного строя Украины: Учебное пособие. – Х.: Факт, 1999. – 320 с.
37. Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебное конституционное право и процесс. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. – 383 с.
38. Кельман М.С. Конституційний контроль як засіб захисту конституцій у національних правових системах континентального права: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / ІДП НАН України. – К., 2001. – 18 с.
39. Стефанюк В.С. Вищі спеціалізовані суди України, їх структура та повноваження // Вісник Господарського судочинства. – №3. – 2003. – С. 165 – 172.
40. Бойко І.Ф. Мала судова реформа в Україні: необхідність, сутність, проблеми та перспективи: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2002 – С. 7.
41. Шевчук Ю. Еволюція влади. Судова гілка. // Голос України. 2002. № 131 – 23 липня. – С. 8 – 9.
42. Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів: Указ Президента України від 24.11.2004 р., №224 // Уряд. кур’єр. – 2004. – №224.
43. Ярошенко О.М. Щодо проблеми створення спеціалізованих трудових судів: практичний аспект та законодавче забезпечення // Трудове право України в контексті європейської інтеграції. – Х.: Українська асоціація фахівців трудового права, 2006. – С. 175 – 180.
44. Разрешение трудовых споров и конфликтов // Труд за рубежом. – 2000. – №2. – С. 78 – 94.
45. Про стан здійснення правосуддя у 2006 р. та завдання на 2007 рік: постанова Верховного Суду України від 16.03.2007 р., №13 // Вісник Верховного Суду України. – 2007. – №4. – С. 3, 4.
46. Смородинський В.С. Посилення незалежності судової влади як важливий напрям демократизації українського суспільства / Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали науково-практичної конференції, 18 – 19 квітня 2002 р., м. Харків: Матеріали. – К.: Юрінком Інтер, 2002р. – С. 166 – 168.
47. Сажнєв І.В. Удосконалення діяльності судових органів як суб’єктів реалізації правоохоронної функції держави / Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали науково-практичної конференції, 18 – 19 квітня 2002 р., м. Харків: Матеріали. – К.: Юрінком Інтер, 2002р. – 288с.
48. Супрун Д.М. Організаційно-правові засади та юрисдикційні основи діяльності Європейського суду з прав людини // Дис… канд. юрид. наук. – К., 2002. – 228 с.
49. Липачова Л.М. Реалізація конституційного права людини та громадянина на звернення за захистом своїх прав і свобод до Європейського суду з прав людини // Дис… канд. юрид. наук. – Дніпропетровськ, 2002. – 191 с.
50. Заява №34907/04, подана Теодором Петровичем Галадієм проти України: Ухвала Європейського суду з прав людини від 06.06.2006 р. // Оф. вісн. України. – 2006. – №27. – Ст. 1999.
51. Рішення Європейського суду з прав людини // pravda.com.ua/ru/news/2006.
52. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод // Збірка договорів Ради Європи. – К.: Парламентське видавництво, – 2000. – 654 с.
53. Юридичний вісник України. – 2005. – №37. – С. 32.
54. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23.02.2006 р., №3477-IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2006. – №30. – Ст. 260.
55. Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини": Пост. КМ України від 31.05.2006 р., №784 // Офіц. вісн. України. – 2006. – №22. – Ст. 1655.
56. Cameron I. The Swedish Experience of the European Convention on Human Rights since Incorporation // Int'l & Comp. L. Q. – 1999. – V. 48. – P. 20 – 56.
57. Бабасов Е.М. Прикладная социология: Учебное пособие – Мн.: Тетра Систенс, 2000. – 496 с.
58. Ромашов О.В. Социология труда: Учебное пособие. – М.: Гардарики, 2001 – 320 с.
59. Мельник К.Ю. Тривалість робочого часу та часу відпочинку: європейські стандарти та національні норми // Трудове право України в контексті європейської інтеграції. – Х.:УАФТП. – 2006. – С. 29 – 35.
60. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права // Международная защита прав и свобод человека. Сборник документов. – М.: Юрид.лит., 1990. – С. 20 – 32.
61. Директива Європейського Парламенту та Ради №2003/88/ЄЕС від 04.11.2003 р. „Про деякі аспекти організації робочого часу” // Official Journal L 299, 18/11/2003, P. 0009 – 0019.
62. Директива №2002/73/ЄЕС Європейського Парламенту та Ради від 23.09.2002 р. „Про застосування принципу рівного ставлення до чоловіків та жінок у питаннях зайнятості, підвищення кваліфікації та просування по службі, а також умов праці” // Official Journal L 269, 05/10/2002, P. 0015 – 0020.
63. Директива Ради №89/391/ЄЕС від 12.06.1989 р. „Про впровадження заходів для заохочення вдосконалень у сфері безпеки і охорони здоров’я працівників під час роботи” // Official Journal L 183, 29/06/1989, Р. 1.
64. Директива Ради № 89/654/ЄЕС від 30.11.1989 р. „Про мінімальні вимоги щодо безпеки і охорони здоров’я в робочих зонах” // Official Journal L 393, 30/12/1989, Р. 1.
65. Директива Ради № 75/117/ЄЕС від 10.02.1975 р. „Про наближення законів держав-членів щодо застосування принципу рівної оплати праці для чоловіків та жінок” // Official Journal L 045, 19/02/1975, P. 0019 – 0020.
66. Директива Ради № 80/987/ЄЕС від 20.10.1980 р. „Про захист працівників в разі неплатоспроможності їх роботодавця” // ОВ L 283, 28.10.1980, С. 23.
67. Директива Ради № 91/533/ЄЕС від 14.10.1991 р. „Щодо зобов’язання роботодавця повідомляти працівників про умови, які застосовуються при укладенні угод працевлаштування або до трудових відносин”. // Official Journal L 288, 18/10/1991, P. 0032 – 0035.
68. Європейська соціальна хартія (переглянута) // Збірка договорів Ради Європи. – К.: Парламентське видавництво. – 2000. – 654 с.
69. Венедиктов В.С. Трудовое право Украины: Учебное пособие. – Х.: „Консум”, 2004. – 305 с.
70. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. – X.: Фірма „Консум”, 1998. – 480 с.
71. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
72. Гаращук В.М. Контроль та нагляд у державному управлінні. – Х.: Фоліо, 2002. – 17 с.
73. Гаращук В.М. Контроль та нагляд у державному управлінні. Навчально-практичний посібник. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1998. – 48 с.
74. Про Положення про Міністерство праці та соціальної політики України: Указ Президента України від 30.08.2000 р., №1035/2000 // Праця і зарплата. – 2000. – №34. – С. 1 – 4.
75. Про прокуратуру: Закон України від 05.11.1991 р., №1789-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1991. – №53. – Ст. 793.
76. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 09.04.1999 р., №586-XIV // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – №20 – 21. – Ст. 190.
77. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 р., №280/97-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
78. Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю: Затв. пост. КМ України від 18.01.2003 р., №50 // Офіц. вісн. України. – 2003. – №4. – Ст. 111.
79. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.
80. Положення про Державний комітет з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду: Затв. пост. КМ України від 23.11.2006 р., №1640 // Офіц. вісн. України. – 2006. – №47. – Ст. 3133.
81. Про охорону праці: Закон України від 14.10.1992 р., №2694-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 49. – Ст. 668.
82. Про державне регулювання ядерної і радіаційної безпеки: Указ Президента України від 05.12.2000 р., №1303/2000 // Офіц. вісн. України. – 2000. – №49. – Ст. 2115.
83. Положення про Державний комітет ядерного регулювання України: Затв. указом Президента України від 06.03.2001 р., №155/2001 // Офіц. вісн. України. – 2001. – №10. – Ст. 403.
84. Про пожежну безпеку: Закон України від 17.12.1993 р., №3745-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1994. – №5. – Ст. 21.
85. Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу: Затв. пост. КМ України від 24.06.2004 р., №1271 // Офіц. вісн. України. – 2004. – №39. – Ст. 2586.
86. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24.02.1994 р., №4004-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1994. – №27. – Ст. 218.
87. Типове положення про діяльність уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці: Затв. наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 21.03.2007 р. №56 // Офіц. вісн. України. – 2007. – №27. – Ст. 1095.
88. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15.09.1999 р., №1045-XIV // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – №45. – Ст. 397.
89. Цесарський Ф. Деякі проблеми реалізації захисної функції профспілок // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2002. – №4. – С. 186 – 191.
90. Барак А. Судейское усмотрение / Пер. с англ. – М., Норма 1999. – 376 с.
91. Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів: Указ Президента України від 10.05.2006 р., №361/2006 // Офіц. вісн. України. – 2006. – №19. – Ст. 1376.
92. Право України. – 2000. – №1. – С. 6, 7.
93. Про статус суддів: Закон України від 15.12.1992 р., №2862-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – №8. – Ст. 56.
94. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. – Т 1 – изд. 2-е, пересмотренное – СПб.: Тип. М.М. Стасюлевича, 1896. – 594 с.
95. Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., Козак В.Я. та ін. Трудове право України: Навч. посіб. для студ. юрид. спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 536 с.
96. Иванов С.И. Проблемы международного регулирования труда. – М.: Наука, 1964. – 351 с.
97. Гусов К.Н., Курилин М.Н. Международно-правовое регулирование труда. – М.: Юрид. лит., 1992. – 482 с.
98. Киселев И.Я. Международный труд. – М.: Юрист, 1997. – 594 с.
99. Мингазов Л.X. К вопросу о понятии отрасли современного международного права (на примере международного трудового права) // Советский ежегодник международного права, 1976. М., 1978.
100. Mahaim E. International labor law // ILR. Vol. 135. №3-4. 1996. P. 287.
101. Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право. – М.:Дело, 1999. – 728 с.
102. Аметистов Э.М. Международное трудовое право и рабочий класс. – М., Междунар. отношения, 1970. – 184с.
103. Гусов К.Н., Толкунова В.Н. Трудовое право России: Учебник. – М.: ТК Велби: Проспект, 2003. – 496 с.
104. Valticos N., Potobsky G. International Labour Law, 1994. P. 17.
105. Гликман О. В Защита прав человека в сфере труда в деятельности МОТ на современном этапе // Дис… канд. юрид. наук. – М., 2004. – 214 с.
106. Костин Л. А. Международная организация труда. М., 2002. С. 20.
107. Ценности, которые мы защищаем, перемены, к которым мы стремимся. // Доклад Генерального директора. МКТ. 81-я сессия. – 1994. – С. 10 – 12.
108. Конвенція №158 „Про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця” (1982 р.) // Інформаційний бюлетень Міністерства праці України „Людина і праця”. – 1994. – №4.
109. Конвенція МОП №35 „Про обов’язкове страхування по старості працівників промислових і торговельних підприємств, осіб вільних професій, а також надомників і домашніх служників (1933 р.) // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною Організацією Праці (1919 – 1964): В 2-х т. – Т. І. – Женева: Міжнар. бюро праці, 1999.
110. Конвенція МОП №36 „Про обов’язкове страхування за віком працівників у сільському господарстві” (1933 р.) // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною Організацією Праці (1919 – 1964): В 2-х т. – Т. І. – Женева: Міжнар. бюро праці, 1999.
111. Конвенція МОП №37 „Про обов’язкове страхування по інвалідності працівників промислових та торговельних підприємств, осіб вільних професій, надомників і домашніх служників” (1933 р.) // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною Організацією Праці (1919 – 1964): В 2-х т. – Т. І. – Женева: Міжнар. бюро праці, 1999.
112. Конвенція МОП №38 „Про обов’язкове страхування на випадок інвалідності працівників у сільському господарстві” (1933 р.) // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною Організацією Праці (1919 – 1964): В 2-х т. – Т. І. – Женева: Міжнар. бюро праці, 1999.
113. Конвенція МОП №39 „Про обов’язкове страхування на випадок втрати годувальника працівників промислових і торговельних підприємств, осіб вільних професій, працівників-надомників і домашніх служників” (1933 р.) // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною Організацією Праці (1919 – 1964): В 2-х т. – Т. І. – Женева: Міжнар. бюро праці, 1999.
114. Конвенція МОП №40 „Про обов’язкове страхування на випадок втрати годувальника працівників агропромислового комплексу” (1933 р.) // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною Організацією Праці (1919 – 1964): В 2-х т. – Т. І. – Женева: Міжнар. бюро праці, 1999.
115. Конвенція МОП №117 „Про основні цілі та норми соціальної політики” (1962 р.) // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною Організацією Праці (1965 – 1999): В 2-х т. – Т. ІІ. – Женева: Міжнар. бюро праці, 1999.
116. Конвенція МОП №87 „Про свободу асоціації та захист права на організацію” (1948 р.) // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною Організацією Праці (1919 – 1964): В 2-х т. – Т. І. – Женева: Міжнар. бюро праці, 1999.
117. Конвенція МОП №135 „Про захист прав представників працівників на підприємстві та можливості, що їм надаються” (1971 р.) // „Права человека” Сборник международных договоров Том I. Универсальные договоры Организация Объединенных Наций, Нью-Йорк и Женева, 1994 год.
118. Рекомендація №143 „Щодо захисту прав представників працівників на підприємстві та можливостей, які їм надаються” (1971 р.) // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною Організацією Праці (1919 – 1964): В 2-х т. – Т. І. – Женева: Міжнар. бюро праці, 1999.
119. Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах від 23.05.1995 р. // Офіц. вісн. України. – 2006. – №47. – Ст. 3174.
120. Конституции зарубежных государств: Учебное пособие / Сост. проф. В.В. Маклаков – 2-е изд., исправ. и доп.– М.: Изд-во БЕК. 1999. – 584 с.
121. Поллер, Э. Защита прав человека во Франции // Гос-во и право. – 1992 . – №12. – С. 108 – 117.
122. Силин А.А., Некипелов Д.С. Современные тенденции в регулировании коллективных трудовых отношений в мире // Труд за рубежом. – 2000. – №2. – С. 17 – 103.
123. Силин А.А. Формы и методы разрешения трудовых споров и конфликтов в зарубежных странах // Труд за рубежом. – 1993. – №1. – С. 43 – 58.
124. Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право. Учебник для вузов. — М.: Дело, 1999. – 728 с.
125. Fellon P. and Verry D. The Economics of Labour. Markets. Oxford, 1988. P. 172.
126. Никифорова А.А. Оплата труда, прекращение трудовых отношений, защита прав трудящихся в Великобритании. // Труд за рубежом. – 1992. – №2. – С. 20 – 34.
127. Arbeit und Arbeitsrecht. – 1990. – №9. – S. 219.
128. Киселев И. Я. Трудовые конфликты в капиталистическом обществе. Соц-правовые аспекты. – М: Наука, 1978. – 240с.
129. Шютте Г.Г. Практика разрешения трудовых споров и конфликтов в ФРГ // Труд за рубежом. – 1993. – №1. – С. 78 – 88.
130. Industrial Relations Act 1967. (Act 177). Kuala Lumpur, 1998.
131. Костюнина Г.М. Трудовые отношения в Малайзии // Труд за рубежом. – 2002. – №2. – С. 57 – 73.
132. Обушенко О.М. Особливості вирішення службово-трудових спорів та правового захисту працівників органів внутрішніх справ України // Авт. дис… канд. юрид. наук. – Харків, 2002. – 17 с.
133. Бурак В.Я. Поняття та види трудових спорів // Вісн. Львів. ун-та: Сер. юридична. – Львів: Львів. держ. ун-т, 2001. – Вип. 3. – C. 120 – 124.
134. Лазор В.В. Проблеми правового регулювання трудових спорів і конфліктів за умов формування ринкових відносин в Україні // Авт. дис… докт. юрид наук. – Київ, 2005. – 43 с.
135. Трудове право України: Навчальний посібник. / За ред. П. Д. Пилипенка – К.: Істина, 2005. – 208 с.
136. Стичинський Б.С., Зуб І.В., Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. – К.: АСК, 2002. – 1024 с.
137. Юридичний вісник України. – 2004. – №17. – С. 14, 15.
138. Теория юридического процесса / Под ред. В.М. Горшенева. – Харьков, 1985. – 192с.
139. Строгович М.С. Природа уголовно-процесуального закона и проблемы его эффективности. – М., 1979.
140. Советский уголовно-процессуальный закон и проблемы его эффективности // Под ред. Савицкого В.М. – М.: Наука, 1979. – 318 с.
141. Мозолин В.П. Система российского права // Гос-во и право. – 2003. – №1. – С. 107 – 113.
142. Коваль О.А. Принципи процесуального права та їх втілення в законодавчій регламентації діяльності міліції України // Дис…канд. юрид. наук. – Київ, 2006. – 198 с.
143. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.М. Корельского и проф. В.Д. Перевалова. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: Изд-во НОРМА, 2002. – 616 с.
144. Мельников Ю.И., Рудкин Ю.Д. О процессуальном в юридической деятельности // Юридическая деятельность: сущность, структура, виды. – Ярославль, 1989. – С. 65 – 70.
145. Лукьянова Е. Г. Теория процессуального права. – М.: Изд-во НОРМА, 2003. – 240 с.
146. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. Т. ІІІ. – М.: Рус. яз, 1981. – 555 с.
147. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред. Н.Ю Шведовой. – М.: Рус. яз, 1991. – 917с.
148. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К. Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2002. – 1440 с.
149. Основин В.С. Процессуальные нормы и отношения в советском праве (в „непроцессуальных” отраслях). – Воронеж, 1985.
150. Юридична енциклопедія в 6 т. // Ред. кол. Ю.С. Шемшученко (голова ред. кол.) та ін. – К.: Укренциклоп. – 1998. – Т. 5. – 2003. – 736 с.
151. Цивільно-процесуальний кодекс України // Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – №40 – 41. – Ст. 492.
152. Про виконавче провадження: Закон України від 21.04.1999 р., №606-XIV // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – №24. – Ст. 207.
153. Юридичний вісник України. – 2006. – №15. – С. 15.
154. Юридичний вісник України. – 2004. – №42. – С. 30, 31.
155. Юридичний вісник України. – 2004. – №47. – С. 30, 31.
156. Юридичний вісник України. – 2005. – №27. – С. 31, 32.
157. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Закон України від 03.03.1998 р., №137/98-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1998. – №34. – Ст. 227.
158. Брага Л. Державне регулювання примирно-третейського розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) // Бюл. Нац. служби посередництва і примирення. – 2005. – №6 – С. 37 – 41.
159. Про результати діяльності Національної служби посередництва і примирення у першому кварталі 2006 року: Звіт Національної служби посередництва і примирення від 01.04.2006 р. // www.nau.kiev.ua.
160. Лившиц Р.З. Трудовые отношения и право – взгляд на будущее // Вестник Верховного Суда СССР. – 1991. – №4. – С. 26 – 31.
161. Лютов Н.Л. Некоторые проблемы законодательства о порядке разрешения коллективных трудовых споров // Трудовое право. – 2002. – №1. – С. 26 – 33.
162. Лазор В.В. Проблеми правового регулювання трудових спорів і конфліктів за умов формування ринкових відносин в Україні // Дис… д-ра юрид. наук. – Київ, 2005. – 448 с.
163. Пір'ян В. Процедура вступу в колективний трудовий спір (конфлікт) // Бюл. Нац. служби посередництва і примирення. – 2006. – №3 – С. 55, 56.
164. Чаповський В. Формування, затвердження та розгляд вимог найманих працівників або профспілки // Бюл. Нац. служби посередництва і примирення. – 2006. – №3 – С. 59 – 61.
165. Кулик Т. Практика вирішення колективних трудових спорів в апеляційних судах // Бюл. Нац. служби посередництва і примирення. – 2006. – №3 – С. 52 – 55.
166. Можаровська Т. Реалізація трудових прав громадян // Бюл. Нац. служби посередництва і примирення. – 2005. – №5 – С. 29 – 32.
167. Акопова Е.М. О понятии трудового процесса // Проблемы трудового права и права социального обеспечения: Сб. науч. тр. // Под ред. Е.М. Акоповой. – М.: Изд-во МГУ, 1975. – С. 159 – 163.
168. Соляник В.М. Отраслевое правовое регулирование условий труда и заработной платы рабочих и служащих в СССР: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05 / ВНИИС. – М., 1973. – 14 с.
169. Кузніченко О.В. Сучасні проблеми створення трудового процесуального права України // Право і безпека. – 2004. – Т. 3. – №2. – С. 153 – 157.
170. Ярошенко О.М. Джерела трудового права України: Дис. ... д-ра. юрид. наук: 12.00.05 // Нац. юрид. акад. України. – Х., 2007. – 476 с.
171. Мацюк А.Р. Трудовые правоотношения развитого социалистического общества. – К.: Наукова думка, 1984. – 280 с.
172. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Kуpc лекций. – М.: Юрид. лит., 1997. – 400 с.
173. Чанишева Г. Фадєєнко А. Розгляд судами справ у спорах, що виникають з трудових правовідносин (окремі питання) // Право України. – 1998. – №8. – С. 58 – 63.
174. Лазор В. Позовна форма захисту інтересів працівника у спорах, що випливають з укладення трудового договору // Право України. – 2002. – №8. – С. 54 – 58.
175. Курылева О.С. Судебная практика и совершенствование трудового законодательства. – Минск: Наука и техника, 1989. – 116 с.
176. Безина А.К. Судебная практика в механизме правового регулирования трудовых отношений. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1989. – 184 с.
177. Добровольский А.А. Исковая форма защиты права. – М.: Изд-во МГУ, 1965. – 198 с.