Синчук Світлана Миколаївна. Теорія правовідносин соціального забезпечення

Короткий опис

Синчук Світлана Миколаївна. Теорія правовідносин соціального забезпечення.- Дисертація д-ра юрид. наук: 12.00.05, НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. - Київ, 2015.- 433 с.

Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

СИНЧУК СВІТЛАНА МИКОЛАЇВНА

УДК 349.3

ТЕОРІЯ ПРАВОВІДНОСИН СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Науковий консультант
Пилипенко Пилип Данилович,
доктор юридичних наук, професор

Львів–2015

ЗМІСТ

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1 ПРАВОВІДНОСИНИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ТА ТЕНДЕНЦІЇ ЇХ ДОКТРИНАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ 17
1.1 Поняття правовідносин соціального забезпечення 17
1.2 Соціально-забезпечувальні правовідносини як основа
правовідносин соціального забезпечення 46
1.3 Правовідносини, що є передумовою
соціально-забезпечувальних правовідносин 57
Висновки до розділу 1 75

РОЗДІЛ 2 СУБ’ЄКТИ ПРАВОВІДНОСИН СОЦІАЛЬНОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 79
2.1 Поняття та види суб’єктів правовідносин соціального
забезпечення 79
2.2 Соціально-правоможні суб’єкти правовідносин соціального
забезпечення 99
2.3 Соціально зобов’язані суб’єкти правовідносин соціального
забезпечення 116
Висновки до розділу 2 139

РОЗДІЛ 3 ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН СОЦІАЛЬНОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 146
3.1 Особливості змісту правовідносин соціального
забезпечення 146
3.2 Суб’єктивні юридичні права та обов’язки соціально-
правоможних суб’єктів правовідносин соціального забезпечення
та їх реалізація 179
3.3 Юридичні обов’язки та права соціально зобов’язаних суб’єктів
правовідносин соціального забезпечення 206
Висновки до розділу 3 227

РОЗДІЛ 4 ОБ’ЄКТИ ПРАВОВІДНОСИН СОЦІАЛЬНОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 234
4.1 Поняття та види об’єктів правовідносин соціального
забезпечення 234
4.2 Соціальні виплати, що є об’єктами соціально-забезпечувальних
правовідносин 263
4.3 Натуральні види соціально-забезпечувального надання 285
Висновки до розділу 4 302

РОЗДІЛ 5 ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ВИНИКНЕННЯ, ЗМІНИ ТА
ПРИПИНЕННЯ ПРАВОВІДНОСИН СОЦІАЛЬНОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 307
5.1 Юридичні факти за правом соціального забезпечення 307
5.2 Соціальний ризик як основна підстава виникнення
соціально-забезпечувальних правовідносин 324
Висновки до розділу 5 345

ВИСНОВКИ 349
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 357

ВСТУП

Актуальність теми. Приведення вітчизняного законодавства до вимог Європейського союзу та соціальна спрямованість реформування багатьох його інститутів зумовлює необхідність посилення наукових пошуків і глибокого, всебічного аналізу концептуальних засад, що лежать в основі побудови його системи. І тут Українська держава, яка задекларувала себе державою соціальною, повинна докласти максимум зусиль для проведення ринкових реформ в країні та імплементації міжнародних соціальних стандартів у внутрішнє законодавство.
Перетворення, що відбуваються у сфері соціального захисту та пов’язані передусім з нормативним розширенням переліку обставин, які зумовлюють реалізацію особою права на соціальне забезпечення, а також появою страхових та інших недержавних організаційно-правових форм його здійснення, – потребують теоретичної оцінки об’єктивних закономірностей їхнього існування та визначають доцільність формування нових напрямів у дослідженнях галузі та науки права соціального забезпечення.
Особливий інтерес у зв’язку з цим викликає проблема правових відносин, що є результатом реалізації норм права, тим середовищем, в якому вони матеріалізуються. Специфіка впливу галузевих правових норм на поведінку суб’єктів проявляється у структурі цих правовідносин, у співвідношенні прав та обов’язків їхніх учасників, правовій характеристиці чисельних суб’єктів та засобів впливу на їхню діяльність. Дослідження усіх цих аспектів дасть змогу збагатити й оновити теорію правовідносин соціального забезпечення, розкрити їхню суть та значимість.
Малодослідженою все ще залишається проблема правового статусу суб’єктів правовідносин соціального забезпечення, а тому існує нагальна потреба узагальнити характерні риси правового становища усіх учасників правовідносин та уніфікувати на цій основі понятійний апарат галузевої науки. З огляду на розвиток сучасних організаційно-правових форм соціального забезпечення потребують також теоретичного аналізу особливості участі недержавних організацій, роботодавців та фізичних осіб як зобов’язаних суб’єктів у правовідносинах соціального забезпечення. Більш детального аналізу вимагають питання забезпечення стабільності правового статусу суб’єктів галузевих правовідносин, визначення меж та обмежень суб’єктивних юридичних прав під час їх реалізації, а отже і встановлення чітких соціальних стандартів виконання обов’язків всіма зобов’язаними суб’єктами з метою гарантування гідного рівня життя особи усією системою соціального забезпечення України.
В українському законодавстві відсутнє чітке розмежування понять, що позначають різні види соціальних виплат та послуг. Їхнє видове різноманіття не впорядковане й не систематизоване. Тому, своєчасною є наукова уніфікація та диференціація правових категорій, які позначають соціальні блага, що є об’єктами галузевих правовідносин. Вона сприятиме вдосконаленню законодавчої термінології, спрощенню правотворчої та правозастосувної практики.
Правовідносини соціального забезпечення у тій чи іншій мірі були об’єктом дослідження вчених радянського періоду з самого початку становлення галузевої правової науки у працях В. С. Андреєва, І. В. Гущіна, О. Д. Зайкіна, Р. І. Іванової, Т. М. Кузьміної, В. К. Субботенко, В. А. Тарасової, Я. М. Фогеля. У 80-х роках ХХ століття Р. І. Іванова здійснила їхній комплексний аналіз. А вже тепер проблеми правовідносин соціального забезпечення розглянуті у працях Н. Б. Болотіної, В. Я. Бурака, Н. П. Коробенко, О. І. Кульчицької, О. В. Москаленко, П. Д. Пилипенка, О. М. Пономаренко, С. М. Прилипка, С. О. Сільченка, Я. В. Сімутіної, І. М. Сироти, А. М. Слюсара, Н. М. Стаховської, Б. І. Сташківа, Б. С. Стичинського, В. Л. Стрепка, О. В. Тищенко, Н. М. Хуторян, М. М. Шумила, Л. П. Шумної, О. М. Ярошенка та інших. Цінними для аналізу цих правовідносин можна вважати наукові висновки вчених-теоретиків та фахівців науки трудового права В. М. Андріїва, В. М. Божка, В. С. Венедіктова, С. В. Венедіктова, С. В. Вишновецької, Т. А. Занфірової, М. І. Іншина, В. Л. Костюка, Л. А. Луць, К. Ю. Мельника, Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко, С. В. Попова, О. І. Процевського, П. М. Рабіновича, В. Г. Ротаня, М. В. Цвіка, Г. І. Чанишевої, І. І. Шамшиної, В. І. Щербини та інших.
Незважаючи на вагомі здобутки науки права соціального забезпечення із цієї проблематики, за часи незалежної України так і не з’явилося жодного комплексного дослідження, присвяченого правовідносинам соціального забезпечення. А отже, на сьогодні об’єктивно існує потреба у теоретичній розробці сучасної концепції галузевих правовідносин, яка б могла стати основою для реформування законодавства України про соціальне забезпечення та удосконалення правозастосовної практики у цій сфері.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукової роботи кафедри трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету імені Івана Франка у межах держбюджетної теми «Проблеми систематизації трудового, земельного та екологічного законодавства в Україні» (номер державної реєстрації 0111U005531), затвердженої на 2011– 2014 роки.
Мета і задачі дослідження. Метою цієї наукової роботи є створення концепції правовідносин соціального забезпечення як комплексу правових відносин, що постають у результаті реалізації норм права соціального забезпечення.
Для досягнення поставленої мети дисертації важливим є вирішення таких задач:
– визначити поняття правових відносин соціального забезпечення як комплексу правовідносин різного ступеня значимості та ролі, що вони покликані відігравати на етапі реалізації особою права на соціальне забезпечення;
– обґрунтувати поняття соціально-забезпечувальних правовідносин, яке відображатиме об’єктивні властивості всіх правових відносин щодо задоволення соціальної потреби особи, зумовленої соціальним ризиком;
– з’ясувати сутність соціально-процедурних та соціально-страхових правовідносин як передумови соціально-забезпечувальних правових відносин;
– окреслити коло суб’єктів правовідносин соціального забезпечення, узагальнити ознаки їхньої правосуб’єктності та обґрунтувати поняття кожного із них;
– розкрити класифікаційні характеристики суб’єктів правовідносин соціального забезпечення;
– обґрунтувати особливості змісту кожного із видів правовідносин соціального забезпечення, з’ясувати сутність суб’єктивних юридичних прав та юридичних обов’язків суб’єктів цих правовідносин;
– визначити об’єкти правовідносин соціального забезпечення, виявити їхні характерні ознаки та показати відмінності, що є властивими для кожного із різновидів галузевих правовідносин;
– проаналізувати правові ознаки, що формують наукові поняття та законодавчі конструкції усіх видів об’єктів соціально-забезпечувальних правовідносин;
– з’ясувати специфіку юридичних фактів за правом соціального забезпечення, обґрунтувати поняття соціального ризику як основного та системоутворювального галузевого юридичного факту, окреслити його види.
Об’єктом дослідження є правові відносини, які об’єктивно існують внаслідок дії норм права соціального забезпечення у процесі реалізації особою права на соціальне забезпечення в Україні.
Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та практичні проблеми правових відносин соціального забезпечення, напрями розвитку правової регламентації відносин у цій сфері.
Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та практичні проблеми правовідносин соціального забезпечення, напрями розвитку правової регламентації відносин у цій сфері.
Методи дослідження. У процесі дослідження використано низку методів, загальноприйнятих юридичною наукою та наукою права соціального забезпечення, що забезпечило об’єктивність та достовірність отриманих результатів.
За допомогою методу історичного та порівняльного аналізу досліджено еволюцію теорії правовідносин соціального забезпечення щодо визначення поняття та сфери галузевих правовідносин (підрозділи 1.1–1.3); формування доктрини суб’єктів та об’єктів правовідносин соціального забезпечення (підрозділи 2.1, 4.1). Компаративістський метод також застосовано під час аналізу правових норм, які закріплені у різних законодавчих актах та регулюють одні й ті ж питання реалізації права на соціальне забезпечення, щодо їх узгодженості (підрозділи 2.2, 4.2). Системно-структурний підхід дав можливість розкрити особливості змісту правовідносин соціального забезпечення, відобразити взаємозв’язок та зумовленість його елементів, обсяг та сутність відповідних понять (підрозділи 3.1–3.3); здійснити групування суб’єктів галузевих правовідносин (підрозділи 2.2, 2.3). Оперування логіко-семантичним методом дозволило дослідити категоріальний апарат галузевої науки, розробити шляхи його вдосконалення та запропонувати нові поняття для використання галузевою наукою (підрозділи 2.2, 2.3, 4.1–4.3). За допомогою методу аналізу та синтезу виявлено особливості галузевої правосуб’єктності (підрозділи 2.1–2.3); з’ясовано склад юридичних фактів за правом соціального забезпечення (підрозділ 5.1); обґрунтовано правові ознаки об’єктів соціально-забезпечувальних правовідносин (підрозділи 4.2, 4.3) та специфічні характеристики соціальних ризиків (підрозділ 5.2); визначено особливості реалізації суб’єктивних юридичних прав та юридичних обов’язків суб’єктів правовідносин (підрозділи 3.2, 3.3). Для удосконалення існуючих законодавчих положень та внесення пропозицій щодо створення нових застосовано формально-юридичний метод (підрозділи 3.2, 3.3, 4.2, 4.3, 5.2). Зазначені методи були використані комплексно, у їх взаємозв’язку.
Основні положення та результати дисертації сформульовані на основі аналізу чинного законодавства України, судової практики та юридичної наукової літератури.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним науковим дослідженням теоретичних проблем правовідносин соціального забезпечення.
На захист виносяться нові наукові положення та висновки, що сформульовані відповідно до поставленої мети й задач дослідження.
Уперше:
– правовідносини соціального забезпечення розглядаються як комплекс взаємопов’язаних правових зв’язків матеріального та процедурного характеру, що існують внаслідок реалізації норм однойменної галузі права у сфері соціально-страхових, бюджетних та недержавних організаційно-правових форм здійснення особою права на соціальне забезпечення. Визначено, що основою правовідносин соціального забезпечення є соціально-забезпечувальні правові відносини, а всі інші – соціально-процедурні та соціально-страхові, виконують лише допоміжну роль та існують завдяки наявності соціально-забезпечувальних правовідносин;
– розкрито родове поняття соціально-забезпечувальних правовідносин, яке відображає об’єктивні властивості правових відносин щодо задоволення соціальних потреб особи, зумовлених соціальним ризиком. Визначено їх як соціально-еквівалентне зобов’язання, що виникає на підставі закону чи договору щодо компенсації особі матеріальних та нематеріальних наслідків соціального ризику;
– визначено сутність соціально-страхових правовідносин соціального забезпечення як таких, що виникають між соціально-застрахованою особою (з одного боку) та соціальним страхувальником і соціальним страховиком (з іншого) щодо формування правовстановлювальних юридичних фактів у сфері страхового соціального забезпечення;
– обґрунтовано необхідність уніфікації галузевої теорії суб’єктів правовідносин соціального забезпечення. Пропонується для характеристики правового становища суб’єктів, не залежно від виду конкретних правовідносин, застосовувати поняття «соціально-правоможний» та «соціально зобов’язаний», як такі, що найбільш повно відображають особливості їхньої правосуб’єктності;
– визначено поняття суміщення правового становища суб’єкта соціально-страхових правовідносин, яке полягає у поєднанні особою прав і обов’язків соціально-застрахованого та соціального страхувальника в межах єдиних соціально-страхових правовідносин;
– обґрунтовано значення інформаційного обов’язку соціально зобов’язаних суб’єктів, визначено його сутність та два рівні виконання: 1) загальне інформування осіб у сфері соціального забезпечення; 2) персональне інформування соціально правоможного суб’єкта щодо виникнення у нього права на конкретні види соціально-забезпечувального надання або щодо змісту та обсягу його суб’єктивних юридичних прав;
– аргументовано доцільність створення Єдиного електронного реєстру соціального забезпечення, який повинен містити інформацію про встановлені соціальні ризики та суб’єктів, які їх зазнали, про соціально застрахованих осіб за усіма програмами соціального страхування, про види соціально-забезпечувального надання, щодо яких зверталась особа, та про результати такого звернення;
– доведено необхідність запровадження до понятійного апарату права соціального забезпечення поняття «соціально-забезпечувальне надання», яким є визначений законодавством або договором засіб задоволення соціальних потреб соціально-правоможної особи, що вона отримує у межах державних та/чи недержавних програм соціального забезпечення;
– термінологічно розмежовано та запропоновано законодавчо впорядкувати соціальні допомоги у сфері соціального забезпечення з урахуванням їхнього цільового призначення на: соціальну компенсацію, соціальну підтримку, соціальну дотацію, соціальне відшкодовання та допомогову надбавку. Визначено поняття кожного із цих видів:
1) соціальна компенсація – грошове відшкодування особі об’єктивно (умовно-об’єктивно) втраченого, зменшеного чи незаробленого трудового доходу внаслідок настання соціального ризику, що виплачується коштом страхових чи бюджетних фондів;
2) соціальна підтримка – грошова сума, яка надається фіксовано щодо розміру прожиткового мінімуму з державного бюджету;
3) соціальна дотація – допомога, що виплачується як різниця між державним соціальним стандартом, необхідним для життєдіяльності особи, та сукупним доходом, який вона отримує;
4) соціальне відшкодовання – покриття (повністю або частково) особистих витрат особи на придбання соціальних товарів чи послуг (негрошових форм соціального забезпечення), які за законодавством вона може отримати із суспільних коштів;
5) допомогова надбавка – додана до іншої соціальної виплати грошова сума, яка надається з метою вирівнювання матеріального стану особи у випадках витрат, пов’язаних з утриманням непрацездатних членів сім’ї або оплатою послуг постійного медичного чи стороннього догляду;
– сформульовано визначення соціального товару як виду соціально-забезпечувального надання. Таким є предмети побутового чи компенсаторно-медичного призначення, які особа отримує в межах програм соціального забезпечення. До предметів побутового призначення належать необхідні для щоденного вжитку особи речі, які вона самостійно не може придбати з огляду на відсутність належного доходу або внаслідок незадовільного стану здоров’я, чи з інших соціально значимих причин, що ними визначаються потреби у цих товарах. Предмети компенсаторно-медичного призначення спрямовані на компенсацію особі порушень функцій організму.
Удосконалено:
– законодавче положення про обчислення середньомісячного сукупного доходу малозабезпечених сімей. Пропонується визначати його лише з реально отриманих доходів сім’ї після сплати усіх загальнообов’язкових платежів та відрахувань;
– пропозиції про необхідність уніфікації та систематизації обов’язків соціально зобов’язаних суб’єктів шляхом закріплення їх в одному нормативно-правовому акті;
– законодавче положення про факт постійного проживання особи як умови настання видової правосуб’єктності у правовідносинах бюджетного соціального забезпечення. Пропонується вважати таким безперервне перебування в Україні особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав, тривалістю не менше одного року за умови, що воно (перебування) не обмежене певною метою та не є наслідком виконання трудових обов’язків чи зобов’язань за договором;
– положення про юридичну відповідальність соціально зобов’язаних суб’єктів правовідносин соціального забезпечення за невиконання чи неналежне виконання ними обов’язків під час реалізації соціально-правоможною особою належних їй суб’єктивних юридичних прав. Запропоновано ухвалити Закон України «Про юридичну відповідальність у сфері соціального забезпечення»;
– понятійний апарат права соціального забезпечення в частині уточнення теоретичного змісту таких юридично-значимих понять як пенсія, соціальна допомога, соціальна послуга, соціальна пільга, соціальне житло, пенсійні надбавки.
Дістали подальшого розвитку:
– поняття соціального ризику як визначеного нормами права соціального забезпечення об’єктивно-фізіологічного та/або матеріального відхилення від суспільно-прийнятних соціальних стандартів життєдіяльності особи, яке зумовлює її соціальну потребу у засобах соціального забезпечення;
– галузева концепція колективного соціально-правоможного суб’єкта правовідносин соціального забезпечення. Доведено, що сім’я загалом виступатиме таким суб’єктом у випадку, коли соціальна потреба є спільною для всіх її членів. Окремі члени сім’ї є суб’єктом права на соціальне забезпечення, якщо це прямо передбачено у законодавстві та наслідки соціального ризику можна виокремити стосовно кожного із них;
– наукові висновки щодо класифікації соціально зобов’язаних суб’єктів. За змістом юридичних обов’язків та видом галузевих правовідносин пропонується їх поділити на: соціальних надавачів, соціальних установників, соціальних страховиків та соціальних страхувальників. Визначено поняття кожного із цих суб’єктів;
– наукові судження щодо класифікації соціально-правоможних суб’єктів. За змістом суб’єктивних юридичних прав та видом галузевих правовідносин пропонується їх згрупувати на: соціальних одержувачів, соціальних заявників та соціально застрахованих. Визначено поняття кожного із цих суб’єктів;
– наукові висновки про особливості суб’єктивного юридичного права соціально зобов’язаного суб’єкта у правовідносинах соціального забезпечення. Обґрунтовано, що за своєю юридичною природою воно є правом-обов’язком;
– теоретичні положення про об’єкт соціально-страхових правовідносин. Таким визначено соціальний страховий внесок, що є основою формування та реалізації правового статусу соціально-правоможного суб’єкта у соціально-забезпечувальних правовідносинах в межах страхових організаційно-правових форм соціального забезпечення.
Практичне значення одержаних результатів. Низка положень дисертації можуть бути використані як методологічна основа для вивчення та вирішення прикладних питань права соціального забезпечення під час процедури встановлення юридичних фактів, здійснення соціального страхування особи, надання особі соціальних виплат, послуг тощо.
Запропоновані рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання відносин реалізації особою права на соціальне забезпечення, які можна використовувати під час кодифікації галузевого законодавства.
Висновками та пропозиціями, сформульованими у дисертації, можна послуговуватись у подальших дослідженнях проблем теорії правовідносин соціального забезпечення.
Матеріали дисертації можна застосовувати у навчальному процесі, вивчаючи курс «Право соціального забезпечення України», спеціальні курси, що присвячені проблемам правовідносин соціального забезпечення чи інших інститутів цієї галузі права. Результати дослідження можуть бути використані також під час написання підручників, навчальних посібників, довідкової, методичної літератури тощо.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана на кафедрі трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету імені Івана Франка. Теоретичні напрацювання та практичні результати були обговорені на засіданнях кафедри та отримали позитивну оцінку.
Про результати дослідження автор доповідала на таких науково-практичних конференціях: міжнародних – «Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки» (м. Сімферополь, 2003); «Актуальні проблеми розвитку законодавства про працю та соціальне забезпечення» (м. Харків, 2009); «Актуальні проблеми юридичної науки» (м. Хмельницький, 2009); «Теоретичні та практичні проблеми реалізації прав людини у сфері праці і соціального забезпечення» (м. Харків, 2010); «Актуальні проблеми регулювання відносин у сфері праці і соціального забезпечення» (м. Харків, 2011); «Проблеми правового забезпечення інтересів суб’єктів трудового права в умовах реформування трудового законодавства» (м. Хмельницький, 2011); «Сучасні тенденції розвитку юридичної науки і правозастосувальної практики» (Росія, м. Кіров, 2011); «Розвиток законодавства про працю і соціальне забезпечення: здобутки і проблеми» (м. Харків, 2012); «Трудове право в контексті розбудови громадянського суспільства» (м. Путивль, 2012); «Третій пермський конгрес вчених-юристів» (Росія, м. Пермь, 2012); «Актуальні проблеми юридичної науки і правозастосувальної практики» (Росія, м. Кіров, 2012); «Актуальні проблеми трудового права і права соціального забезпечення» (м. Харків, 2013); «Шляхи реалізації в Росії програми гідної праці та гідного соціального забезпечення. Андреєвські читання, присвячені 90-р. з дня народження видатного вченого, заслуженого діяча науки РСФСР Віталія Семеновича Андреєва» (Росія, м. Москва, 2013); «Тенденції розвитку науки трудового права та права соціального забезпечення» (м. Київ, 2013); «Профспілки і актуальні проблеми трудового, корпоративного і соціального права» (Республіка Білорусь, м. Мінськ, 2013); «Конституційні основи трудового права і права соціального забезпечення: стан і перспективи» (Росія, м. Москва, 2013); «Конкурентоспроможність людського капіталу на ринку праці в умовах регіонального розвитку та європейської інтеграції» (Республіка Молдова, м. Бєльці, 2013); «Правове регулювання відносин у сфері праці і соціального забезпечення: проблеми і перспективи розвитку» (м. Харків, 2014); «Юридична наука і практика» (м. Київ, 2015); всеукраїнських – «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 2007, 2009); «Соціальний захист та соціальне забезпечення інвалідів: Актуальні проблеми правового регулювання» (м. Київ, 2010); «Трудове право, право соціального забезпечення та сучасні проблеми проходження служби в органах внутрішніх справ» (м. Харків, 2011); «Трудове законодавство: шляхи реформування» (м. Харків, 2013); «Єдність і диференціація трудового права та права соціального забезпечення» (м. Харків, 2014); «Актуальні проблеми соціального права» (м. Київ, 2014); регіональних – «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2010, 2011, 2013, 2015).
Під керівництвом здобувачки підготовлені і захищені кандидатські дисертації, у яких також втілені ідеї цього дослідження, що пов’язані з аналізом більш конкретних правових проблем.
Публікації. Основні положення та результати дисертації відображені у шістдесяти п’яти працях, серед них: одна індивідуальна монографія, двадцять сім статей у фахових виданнях, шість із них – у наукових виданнях іноземних держав, чотири розділи підручника та три розділи навчального посібника, а також тридцять п’ять тез доповідей на науково-теоретичних і науково-практичних конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, яка полягала у створенні концепції правовідносин соціального забезпечення. В результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових положень і висновків, основними з яких є наступні.
1. Сучасна теорія правовідносин соціального забезпечення повинна формуватись з урахуванням особливостей соціально-страхових, бюджетних та недержавних організаційно-правових форм соціального забезпечення. Уніфікованим критерієм для визначення сфери галузевих правових відносин та відмежування їх від інших є соціальний ризик як юридичний факт, що зумовлює потребу особи у засобах соціального забезпечення.
Правовідносинами соціального забезпечення є комплекс взаємно пов’язаних правових зв’язків, що виникають внаслідок реалізації норм однойменної галузі права задля задоволення соціальних потреб особи.
2. Соціальна потреба особи – це зумовлена наслідками соціальних ризиків необхідність особи у засобах соціально-забезпечувальної природи, зміст та обсяг якої об’єктивно визначаються рівнем суспільного розвитку та закріплені у законодавстві.
3. Систему правовідносин соціального забезпечення формують соціально-забезпечувальні, соціально-процедурні та соціально-страхові. Основою усіх галузевих правових відносин є соціально-забезпечувальні. Соціально-процедурні та соціально-страхові виконують лише допоміжну роль та існують завдяки наявності соціально-забезпечувальних правовідносин.
4. Соціально-еквівалентне зобов’язання, яке виникає задля компенсації соціальним надавачем соціальному одержувачеві матеріальних та нематеріальних наслідків соціальних ризиків є соціально-забезпечувальними правовідносинами.
5. Соціально-процедурними є правовідносини, які виникають між соціальним заявником та соціальним установником щодо встановлення юридичних фактів за правом соціального забезпечення та призначення відповідного виду соціально-забезпечувального надання.
6. Соціально-страховими є правовідносини, що існують між соціально-застрахованим (з одного боку) та соціальним страховиком і соціальним страхувальником (з іншого) задля набуття особою статусу соціально-застрахованої, формування її страхового стажу чи акумуляції її соціальних коштів як необхідних відповідно до законодавства передумов реалізації права на соціальне забезпечення.
7. Правосуб’єктність як суспільно-юридична властивість учасників правовідносин соціального забезпечення, є поєднанням загальної правоздатності та видової дієздатності.
Видова дієздатність – це здатність особи самостійно або через законного, договірного чи уповноваженого представника набувати та здійснювати суб’єктивні права та обов’язки у правовідносинах соціального забезпечення. Вона настає з моменту, коли: 1) на особу вплинув соціальний ризик (у соціально-забезпечувальних); 2) відповідно до законодавчої презумпції вона зазнала впливу соціального ризику (у соціально-процедурних); 3) відповідно до чинного законодавства соціальний страхувальник зобов’язаний сплачувати страхові внески на користь соціально застрахованого (у соціально-страхових).
8. Єдність характерних рис правового становища усіх суб’єктів правовідносин соціального забезпечення дозволяє згрупувати їх на дві групи: соціально-правоможних та соціально зобов’язаних суб’єктів.
Соціально-правоможний суб’єкт – це особа (чи кілька осіб), яка реалізує своє право на соціальне забезпечення.
За змістом суб’єктивних юридичних прав та видом галузевих правовідносин усі соціально-правоможні суб’єкти поділяються на: соціальних одержувачів, соціальних заявників та соціально застрахованих.
Соціально зобов’язаними суб’єктами вважаються особи, на яких законодавством чи договором покладено обов’язок забезпечити реалізацію соціально-правоможною особою права на соціальне забезпечення.
За змістом юридичних обов’язків та видом галузевих правовідносин усі соціально зобов’язані суб’єкти поділяються на: соціальних надавачів, соціальних установників, соціальних страховиків та соціальних страхувальників.
9. Соціально-правоможним суб’єктом може бути одна особа, сім’я або кожен з її членів окремо. Сім’я є соціально-правоможним суб’єктом, якщо: 1) внаслідок впливу на неї соціального ризику соціальна потреба є спільною для усіх її членів; 2) соціального ризику зазнав один із членів сім’ї, але його наслідки зумовлюють спільну соціальну потребу. Соціально-правоможним суб’єктом є члени сім’ї, якщо це прямо передбачено у законодавстві та наслідки соціального ризику є індивідуальними для кожного із них.
10. Соціальними одержувачами вважаються соціально-правоможні суб’єкти, які отримують належні або потрібні їм види соціально-забезпечувального надання.
Соціально-правоможні суб’єкти після звернення їх до уповноважених органів (осіб) для встановлення соціального ризику чи інших видів юридичних фактів за правом соціального забезпечення та/або щодо призначення відповідного виду соціально-забезпечувального надання – є соціальними заявниками.
Соціально застрахованим суб’єктом є особа, на користь якої внаслідок добровільного або обов’язкового страхування сплачують страхові внески в системі загальнообов’язкового державного чи недержавного соціального страхування.
11. Соціальними надавачами є соціально зобов’язані суб’єкти, які відповідно до чинного законодавства чи договору зобов’язані надати соціальним одержувачам призначений вид соціально-забезпечувального надання.
До соціальних установників належать соціально зобов’язані суб’єкти, які згідно з чинним законодавством зобов’язані встановити соціальний ризик та інші значимі юридичні факти і призначити належний вид соціально-забезпечувального надання.
Соціальним страховиком є соціально зобов’язаний суб’єкт соціально-страхових правовідносин, який відповідно до законодавства наділений юридичними обов’язками щодо акумуляції та розподілу соціальних коштів у сфері соціального забезпечення.
Соціальним страхувальником є соціально зобов’язаний суб’єкт соціально-страхових правовідносин, основою галузевого правового становища якого є юридичний обов’язок сплачувати соціальні страхові внески в системі державного та/або недержавного соціального страхування.
12. Змістом правових відносин соціального забезпечення є взаємні права та обов’язки їхніх учасників, зокрема:
– право вимоги соціального одержувача своєчасно та у встановлений законом чи договором спосіб отримати відповідний соціальній потребі вид соціально-забезпечувального надання, якому кореспондує активний юридичний обов’язок соціального надавача задовольнити вимогу – у соціально-забезпечувальних правовідносинах;
– право вимоги соціального заявника встановити факт соціального ризику чи інші юридичні факти, що визначають зміст правосуб’єктності суб’єктів соціально-забезпечувальних правовідносин та обсяг їхніх суб’єктивних юридичних прав, а також призначити конкретний вид соціально-забезпечувального надання, якому кореспондує відповідний юридичний обов’язок соціального установника встановити необхідні юридичні факти та/або призначити вид соціального блага – у соціально-процедурних правовідносинах;
– право вимоги соціально застрахованого визнати за ним факт застрахованості та/чи забезпечити формування страхового стажу, або формування соціальних коштів, якому кореспондують юридичні обов’язки соціального страхувальника зареєструватися платником страхових внесків та сплачувати їх на користь застрахованого, а також соціального страховика визнати за соціально застрахованим факт застрахованості чи забезпечити належний облік страхового стажу та соціальних коштів – у соціально-страхових правовідносинах.
13. Одним із ефективних напрямів удосконалення системи соціального забезпечення в Україні може стати створення Єдиного електронного реєстру соціального забезпечення. Це дозволить досягти: 1) узгодженості всіх рівнів та організаційно-правових форм соціального забезпечення; 2) належного виконання обов’язків соціально зобов’язаними суб’єктами; 3) спрощення процедури подачі документів та можливості запровадження електронного документообігу між соціально-правоможним та соціально зобов’язаним суб’єктами, а також між соціально зобов’язаними суб’єктами різних галузевих правовідносин; 4) проведення ефективного соціального моніторингу; 5) спрощення процедури реалізації права на соціальне забезпечення.
14. Усім об’єктам соціально-забезпечувальних правовідносин притаманні спільні галузеві ознаки, які дають підстави визначити їх єдиним поняттям «соціально-забезпечувальне надання». Таким слід вважати: визначений законодавством або договором засіб задоволення соціальних потреб соціально-правоможної особи, який вона отримує у межах державних та/чи недержавних програм соціального забезпечення.
Видами соціально-забезпечувального надання є: соціальні виплати та натуральні (негрошові) форми забезпечення. До соціальних виплат належать: пенсії, соціальні допомоги, пенсійні надбавки. Натуральними формами забезпечення є соціальні послуги, соціальні товари, соціальне житло, соціальні пільги.
15. Пенсією є грошове систематичне страхове забезпечення, яке здійснюється зобов’язаними відповідно до закону чи договору суб’єктами з метою компенсації втраченого (або зменшеного) заробітку та (чи) доходу внаслідок довічної або довготривалої непрацездатності особи.
Пенсійними надбавками вважатимуться передбачені спеціальним законодавством соціальні виплати, які надаються визначеній групі осіб у вигляді доданої до пенсії частини коштів для: 1) компенсації додаткових витрат соціального характеру, наслідків публічного соціального ризику чи обмежень, пов’язаних із трудовою діяльністю особи; 2) заохочення особи здійснювати необхідну для держави суспільно-корисну діяльність або винагороди за значні заслуги у сфері державної, громадської чи господарської діяльності, досягнення у галузі науки, освіти тощо.
Соціальною допомогою є грошове одноразове або короткотермінове забезпечення, яке здійснюється відповідно до закону чи договору з метою матеріальної підтримки особи (сім’ї) за обставин, коли вона самостійно або з поважних причин не в змозі отримати відповідний індивідуальним (чи сімейним) потребам дохід від трудової діяльності на рівні суспільно визначених стандартів або коли сукупний дохід особи (сім’ї) є об’єктивно недостатнім для задоволення її соціальних потреб.
Соціальною послугою є дія або комплекс дій соціально зобов’язаних відповідно до закону чи договору суб’єктів, спрямована на зменшення чи усунення впливу соціального ризику на соціально-правоможну особу.
Соціальним товаром слід називати предмети побутового чи компенсаторно-медичного призначення, які особа отримує в межах програм соціального забезпечення. До предметів побутового призначення належать необхідні для щоденного вжитку особи речі, які вона самостійно не може придбати з огляду на відсутність належного доходу або внаслідок незадовільного стану здоров’я, чи з інших соціально значимих причин, що ними визначаються потреби у цих товарах. Предмети компенсаторно-медичного призначення спрямовані на усунення чи зменшення фізіологічних порушень функцій організму особи.
Соціальним житлом є житлове приміщення, яке надають бездомній або такій, що потребує покращення житлових умов, малозабезпеченій особі тимчасово на підставі договору та в межах соціальних нормативів.
Соціальною пільгою вважаємо законодавче звільнення (повне чи часткове) особи від сплати обов’язкових платежів або першочергове чи позачергове отримання нею послуг у різних сферах суспільного життя (освіта, лікування тощо).
16. Об’єктом соціально-страхових правовідносин і водночас об’єктом інтересу держави та соціально застрахованого є соціальний страховий внесок. Він є основою формування: 1) правового становища особи як соціально застрахованої; 2) страхового стажу як правової умови реалізації особою права на конкретний вид соціально-забезпечувального надання в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування та юридичного факту, що зумовлює розмір такого надання; 3) соціальних накопичень учасника недержавних програм соціального страхування.
17. Юридичними фактами, що спричиняють динаміку соціально-забезпечувальних правовідносин є ті, що: 1) зумовлюють потребу особи у засобах соціального забезпечення (соціальні ризики); 2) визначають зміст правосуб’єктності та обсяг суб’єктивних прав соціально-правоможної особи; 3) виражають волю соціально-правоможної особи; 4) підтверджують або встановлюють право особи на соціальне забезпечення.
Правозмінювальними юридичними фактами за правом соціального забезпечення є ті, що зумовлюють: 1) зміни у змісті правосуб’єктності та обсязі суб’єктивних прав соціально-правоможної особи; 2) зміни характерних рис соціального ризику; 3) зміни соціально зобов’язаного суб’єкта за територіальним принципом. Неодмінним другим елементом правозмінювального складу юридичних фактів є волевиявлення соціально-правоможної особи (або неспростовна презумпція про таке волевиявлення), спрямоване на зміну таких правовідносин.
Юридичними фактами, що зумовлюють припинення соціально-забезпечувальних правовідносин є: 1) факт задоволення соціальної потреби особи; 2) об’єктивне, незалежне від заходів задоволення соціальної потреби, припинення юридичного факту, що зумовив соціальну потребу особи; 3) невиконання соціально-правоможною особою юридичного обов’язку, що є обов’язковою умовою отримання нею соціально-забезпечувального надання. Неодмінним другим елементом правоприпинювального складу юридичних фактів є волевиявлення соціально-зобов’язаного суб’єкта про таке припинення.
18. Соціальні ризики – це визначені нормами права соціального забезпечення об’єктивно-фізіологічні та/або матеріальні відхилення від суспільно-прийнятних соціальних стандартів життєдіяльності особи, які зумовлюють її соціальну потребу у засобах соціального забезпечення. Відповідно до законодавства України соціальними ризиками є: непрацездатність; втрата годувальника; безробіття; бездомність; малозабезпеченість; внутрішнє переміщення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев М. И. Теория государства и права : учебник [для высш. учеб. заведений] / М. И. Абдулаев. – [2-е изд., доп.]. – М. : Финансовый контроль, 2004. – 410 с.
2. Аврамова О. Соціальне житло чи житло соціального забезпечення / О. Аврамова // Юридичний журнал «Юстініан». – 2007. – № 10. – С. 75–76.
3. Адміністративне судочинство України : підручник / [О. М. Пасенюк, О. Н. Панченко, В. Б. Авер'янов та ін.] ; за заг. ред. О. М. Пасенюка. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 672 с.
4. Адміністративний процес : підручник для вищих навч. закл. – Рос. мовою / Бандурка О. М., Тищенко М. М. – К. : Літера ЛТД, 2001. – 301 с.
5. Азарова Е. Г. Личность и социальное обеспечение в СССР / Е. Г. Азарова, А. Е. Козлов. – М. : Наука, 1983. – 190 с.
6. Александров Н. Г. Законность и правоотношения в советском обществе / Н. Г. Александров. – М. : Юрид. лит., 1955. – 163 с.
7. Александров Н. Г. Основные вопросы советского трудового законодательства в свете решений XXI сьезда КПСС / Н. Г. Александров // Трудовое право в свете решений XXI сьезда КПСС. Сборник статей. – М. : Изд-во АН СССР, 1960. – С. 5–23.
8. Александров Н. Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма / Н. Г. Александров. – М. : Госюриздат, 1961. – 272 с.
9. Алексеев С. С. Об обьекте права и правоотношения : вопросы общей теории советского права / С. С. Алексеев. – М. : Госюриздат, 1960. – 286 с.
10. Алексеев С. С. Общая теория права : учебник / С. С. Алексеев. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : ТК Велби ; Изд-во Проспект, 2008. – 576 с.
11. Алексеев С. С. Проблемы теории права : курс лекций : [в 2 т.] / С. С. Алексеев. – Свердловск, 1973. – Т. 2. – 396 с.
12. Андреев В. С. Вопросы теории советского права социального обеспечения / В. С. Андреев // Проблемы трудового права и права социального обеспечения : материалы совещания 11–13 сентября 1974 г., Звенигород / ред. кол. : С. А. Иванов и др. – М. : ИГП АН СССР, 1975. – С. 183–192.
13. Андреев В. С. Право социального обеспечения в СССР / В. С. Андреев // Научные труды. – М. : Изд. центр Ун-та им. О. Е. Кутафина (МГЮА), 2013. – Т. 1. – С. 163–305.
14. Андреев В. С. Право социального обеспечения в СССР : учеб. для вузов / В. С. Андреев. – 2-е изд. доп. и перераб. – М. : Юрид. лит., 1987. – 352 с.
15. Андреев В. С. Право социального обеспечения в СССР : учебник / В. С. Андреев. – М. : Юрид. лит., 1974. – 352 с.
16. Андреев В. С. Правоотношения по государственному социальному страхованию в СССР / В. С. Андреев. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1962. – 232 с.
17. Андреев В. С. Социальное обеспечение в СССР (правовые вопросы) / В. С. Андреев. ̶ М. : Юридическая литература, 1971. – 256 с.