КАРПУШОВА Олена Віталіївна. ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ ТРУДОВИХ ПРАВ СУДДІВ

Короткий опис

КАРПУШОВА Олена Віталіївна. Назва дисертаційної роботи: "ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ ТРУДОВИХ ПРАВ СУДДІВ"

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
КАРПУШОВА ОЛЕНА ВІТАЛІЇВНА
Прим. № ____
УДК 349.22
ДИСЕРТАЦІЯ
ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ СУДДІВ В
УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ
12.00.05 – трудове право;
право соціального забезпечення
Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
______________________ Карпушова О.В.
(підпис, ініціали та прізвище здобувача)
Науковий консультант –
доктор юридичних наук, професор,
академік НАПрН України
ІНШИН Микола Іванович
Київ – 2020

ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень……………………………………………4
Вступ………………………………………………………………………6
Розділ 1. Соціально-правова характеристика праці суддів в
контексті євроінтеграції України……………………………………………21
1.1 Соціальне значення праці суддів в правовій, демократичній
державі……………………………………………………………………………21
1.2 Критерії та ознаки якісної роботи суддів……………………………39
1.3 Проблеми, що створюють перешкоди ефективній та якісній роботі
суддів в Україні………………………………………………………………….65
1.4 Євроінтеграційні завдання України в частині поліпшення
функціонування судів та суддів………………………………………………..90
Висновки до Розділу 1…………………………………………………104
Розділ 2. Проблеми правового регулювання виникнення трудових
відносин із кандидатами на посаду судді в умовах євроінтеграції
України…………………………………………………………………………108
2.1 Правове регулювання виникнення трудових відносин із
кандидатами на посаду судді в Україні………………………………………108
2.2 Правове регулювання виникнення трудових відносин із
кандидатами на посаду судді в країнах ЄС…………………………………..147
2.3 Судова практика України щодо виникнення трудових відносин із
кандидатами на посаду судді…………………………………………………..171
Висновки до Розділу 2……………………...…………………………..190
Розділ 3. Проблеми правового регулювання перебігу трудових
відносин із суддями в умовах євроінтеграції України…………………...195
3.1 Правове регулювання перебігу трудових відносин із суддями в
Україні……………………………………….………………………………….195
3
3.2 Правове регулювання перебігу трудових відносин із суддями в
країнах ЄС……………………………………….……………………………...234
3.3 Судова практика України щодо перебігу трудових відносин із
суддями……………………………………….…………………………………260
Висновки до Розділу 3…………………………………………………281
Розділ 4. Проблеми правового регулювання припинення трудових
відносин із суддями в умовах євроінтеграції України…………………..287
4.1 Правове регулювання припинення трудових відносин із суддями в
Україні……………………………………….…………………………………287
4.2 Правове регулювання припинення трудових відносин із суддями в
країнах ЄС……………………………………….…………………………..…323
4.3 Судова практика України щодо припинення трудових відносин із
суддями……………………………………….…………………………………339
Висновки до Розділу 4……………………………………….…………367
Висновки……………………………………….…………………….….374
Список використаних джерел…………………………………….…..386
Додатки…………………………………………………………………..462

Список літератури

ВИСНОВКИ
Проведене дисертаційне дослідження дозволило вирішити важливу
наукову проблему, котра виявляється у необхідності формулювання
актуальних засад і проблем правового регулювання праці суддів в Україні з
урахуванням нового етапу здійснення судової реформи у нашій державі та
актуальних євроінтеграційних завдань, які поставлені перед нашою
державою та які певною мірою висвітлюються в досвіді держав-членів ЄС в
цій сфері. У підсумку отримано низку нових та удосконалених наукових
положень, які можуть бути покладені в основу сучасної доктрини трудового
права України. До основних результатів наукового дослідження віднесено
наступні.
1. Робота судді – це нормативно врегульований трудовий вид
діяльності судді як суб’єкта трудового права зі спеціальним статусом,
спрямований, з одного боку, на здійснення правосуддя, а з іншого – на
реалізацію опосередкованих завдань, обумовлених специфікою судової влади
та особливістю службово-трудових відносин, у яких перебуває суддя.
Соціальне значення праці суддів у сучасній правовій, демократичній
державі виявляється у тому, що: 1) характер, умови здійснення трудової
діяльності суддів є ознакою, за якою держава відноситься до правової
держави; 2) така праця культивує у суспільстві справедливість, будучи
фундаментом для верховенства права й уможливлення демократичного
режиму в державі; 3) зближує державу із суспільством і громадянином;
4) сприяє якісному функціонуванню системи правосуддя.
2. Ознаки якості роботи суддів – це певні узгоджені інформаційні
показники виконання суддею суддівських повноважень, що вказують на
відповідність чи невідповідність (міру відповідності) роботи судді вимогам
права, закону та суддівської етики. У цьому сенсі відповідні ознаки є
основою формування системи критеріїв якості роботи суддів. На
сьогоднішній день у нашій державі, так само як і в багатьох інших державах
375
світу, відсутні структуровані критерії та ознаки якості роботи суддів. Для
вирішення цієї прогалини в національних рамках пропонуємо наступне:
1) враховуючи положення керівництва «Оцінка якості вирішення справ
у судах», розроблене фінськими суддями у рамках спільного проєкту судів
округу Апеляційного суду Рованієми (Фінляндія), зважаючи на те, що
характеристика вирішення справ у суді багато в чому пов’язана саме з якістю
роботи суддів, при розробці критеріїв якості роботи суддів брати до уваги
п’ять таких принципів якості вирішення справ у судах: а) соціальна функція
судів; б) доступ до правосуддя; в) процесуальна справедливість; г) довіра до
суду; ґ) бажаний (ідеальний) стандарт якості судового розгляду;
2) виокремлювати дві групи критеріїв якості роботи суддів:
а) групу критеріїв публічного характеру, яка складається із
принципових критеріїв, що закріплені на міжнародному рівні в якості
принципів (в положеннях Основних принципів незалежності судових
органів, що були прийняті VII Конгресом ООН з попередження злочинності
та поводження з правопорушниками й схвалені резолюцією Генеральної
Асамблеї ООН 40/32 від 29 листопада 1985 року, положеннях
Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року,
схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня
2006 року № 2006/23) та відображені у конституційному, суддівському й
адміністративному праві на національному рівні; вони відображають мету
правосуддя та характеристики поведінки і діяльності судді у напрямку
досягнення цієї мети, очікувані від суддівської поведінки та діяльності
результати. Групу вказаних критеріїв складають: незалежна робота
судді; об’єктивність і етичність роботи судді; забезпечення суддями
юридичної рівності; дотримання суддями під час виконання роботи
принципу законності;
б) групу критеріїв змішаного характеру (сукупність критеріїв якості
роботи суддів, що були запропоновані Комітетом Міністрів Ради Європи у
рекомендації CM/Rec (2010) 12 та Консультативною радою Європейських
376
суддів у параграфах 25 та 73 її рекомендації R (94) 12 від 23 листопада
2001 року. Окрім того, до вказаних критеріїв слід також відносити ті критерії,
про які йде мова у параграфах 23-27 частини І («Незалежність суддів») звіту
Венеціанської комісії «Про незалежність судової системи» від 16 березня
2010 року CDL-AD(2010)004, а також в параграфі 2.2.1 Узагальнень
Венеціанської комісії думок та звітів про суди та суддів від 05 березня
2015 року CDL-PI(2015)001), які являють собою міру успішного виконання
суддею завдань, що стоять перед ним саме як перед спеціальним суб’єктом
трудового права: рівень кваліфікації та професіоналізму; добросовісність у
роботі; чесність та старанність у виконанні суддею роботи; вибудовування
суддею роботи (у процесуальній та позапроцесуальній площині) відповідно
до власних організаторських та аналітичних здібностей; ефективність
професійної діяльності судді. Щодо кожного із вказаних критеріїв в роботі
розроблено детальну характеристику відповідності на базі вищевказаних
міжнародних нормативно-правових актів.
3. З 2016 року та по сьогодні в Україні відбуваються реформи
законодавства про судоустрій і статус суддів, спрямовані на вдосконалення
режиму праці суддів у напрямі його європеїзації. Попри це, у практичній
дійсності гарантії гідної праці суддів та їх рівень соціальної безпеки ще
залишається нижчим за стандарти забезпечення гідної праці працівників,
передбачені трудовим законодавством, а також є нееквівалентним ризикам і
складності їх службово-трудової діяльності. Судді продовжують виконувати
свої службово-трудові функції в умовах, які не завжди є достатньо
безпечними, здоровими (особливо, коли це стосується розгляду справ за
участю політиків, рейдерів, громадських активістів тощо). Держава постійно
скорочує фінансування діяльності системи правосуддя і суддів (суддівської
винагороди), наслідком чого є те, що судді об’єктивно унеможливлені
виконувати свої службово-трудові функції, що шкодить як праву на
справедливий суд, так і авторитету суддів. В умовах гострої кадрової кризи,
яка належним чином не вирішується з 2015 року, у судах не вистачає суддів й
377
таким чином збільшується навантаження на суддів, а як наслідок – судді
працюють понаднормово, у вихідні та святкові дні. Негативний стан
забезпечення гідної праці суддів загалом призводить до того, що судді або
залишаються працювати за таких умов, або ж вимушені приймати рішення
про залишення системи правосуддя, що є порушенням їх свободи праці та
засади стабільності трудових правовідносин і незалежності трудової
діяльності суддів.
4. Узагальнюючи, основними актуальними проблемами, що створюють
перешкоди якісній роботі суддів в Україні, є: 1) недостатнє фінансування
судової гілки влади і суддів; 2) недосконале організаційне забезпечення
суддів; 3) недотримання нормування режиму праці (перевантаженість
суддів); 4) неповноцінне забезпечення державою безпечних умов праці
суддів; 5) недостатній рівень соціального забезпечення суддів; 6) остання
актуальна проблема – припинення повноважень ВККСУ без створення нової
Комісії через відсутність відповіді з боку міжнародних організацій щодо
надання міжнародних експертів до органу, який утворює ВККСУ,
результатом чого стало те, що з грудня 2019 року було заблоковано процес
призначення нових суддів на посади й подальшу оцінку кваліфікації тих, які
повинні були її пройти. В таких умовах судді вимушені звільнятись (йти у
відставку). Означене свідчить про неготовність нашої держави до виконання
євроінтеграційних завдань в повній мірі, а також ставить під сумнів
досягнення євроінтеграційних цілей в цілому, оскільки, як свідчить досвід
країн-членів, незалежна та якісна робота суддів є однією із головних вимог
приєднання до ЄС. Відтак, основними напрямами оптимізації
функціонування судів і суддів у світлі євроінтеграційних завдань України є:
1) подальше приведення законодавства про працю України у відповідність з
acquis ЄС; 2) забезпечення суддів гідними умовами праці, зокрема і
безпечними; 3) протидія подальшому розповсюдженню та вкоріненню у
свідомість населення негативного образу українського судді та відновлення
діалогу між суддями і громадянським суспільством; 4) оптимізація судового
378
кадрового менеджменту; 5) підготовка програм для суддів щодо розширення
їх знань і вмінь у розумінні та застосовуванні європейського права. Окрім
того, потребується ретельний аналіз стану та особливостей правового
регулювання праці суддів на кожному з етапів існування трудових
правовідносин, тобто на етапі виникнення, перебігу та припинення, а також
внесення змін до чинного національного законодавства з урахуванням
позитивного досвіду європейських держав-членів ЄС та враховуючи наявну
судову практику щодо захисту трудових прав суддів на вказаних етапах.
5. Особливості правового регулювання виникнення трудових відносин
із кандидатами на посаду судді полягають у тому, що вони виникають на
підставі двох нерозривно пов’язаних юридичних фактів: до моменту
виникнення службово-трудових відносин за участю кандидата на посаду
судді ВККСУ перевіряє належний рівень правосуб’єктності та фактичної
здатності особи виконувати роботу судді; у разі, коли ці кадрові процедури
відбулись з дотриманням ч. 2 ст. 19 Конституції України, повноважними
суб’єктами забезпечується складання особою, призначеною на посаду судді,
присяги судді та її підписання. Однак, незважаючи на кадрову кризу в
системі правосуддя, до 2019 року в Україні спостерігались численні
порушення Президентом України права на працю у вигляді права на доступ
до посади судді шляхом ігнорування обов’язку щодо видання указу про
призначення судді протягом 30 днів із дня отримання відповідного подання
ВРП. По сьогоднішній день відповідне право порушується також
невирішенням проблеми блокування діяльності ВККСУ. Крім того,
законодавство про судоустрій і статус суддів містить норми, що можуть
становити ризик для забезпечення об’єктивності здійснення кадрових
процедур і справедливості задоволення права на працю кандидата на посаду
судді (зокрема, під час відбіркового іспиту ВККСУ перевіряє особисті
морально-психологічні якості кандидата на посаду судді, що не є чітко
визначеними та оцінювання яких може: ґрунтуватись на суб’єктивних
379
уявленнях членів Комісії про моральний еталон; не бути достатньо вільним
від спотвореного у ЗМІ образу конкретного кандидата на посаду судді)).
6. Особливостями правового регулювання перебігу трудових
правовідносин із суддями на відповідних етапах є: 1) обрання, призначення
та перебування суддів на адміністративних посадах: особи, які володіють
правосуб’єктністю судді та належним професійним досвідом, можуть
займати адміністративні посади в суді, що не впливає на можливості
здійснення цими суддями правосуддя, а звільнення з цих посад не спричиняє
відставки, переведення чи тимчасового відсторонення від здійснення
правосуддя. Суддя, який займає адміністративну посаду у суді, володіє більш
складним службово-трудовим правовим статусом у порівняні з іншими
суддями того ж суду, що пов’язано з наявністю в нього сукупності
додаткових службових прав і обов’язків, рівня відповідальності;
2) забезпечення гідних (безпечних, здорових і справедливих) умов праці
суддів здійснюється державою та головою суду; 3) робочий час і час
відпочинку суддів – констатовано проблему об’єктивного браку у суддів
робочого часу, що обумовлено невмінням окремих суддів розпоряджатись
робочим часом чи зловживанням своєю свободою у регулюванні робочого
часу, недостатньою кількістю суддів у судах (збільшується інтенсивність
праці), а також недосконалістю правового регулювання перебігу робочого
часу суддів, браку актуальності та гнучкості цього правового регулювання;
4) отримання суддями заробітної плати (суддівської винагороди): такою є
суддівська винагорода, що складається з базового посадового окладу судді,
який: а) корегується регіональним коефіцієнтом, що враховує кількість
населення у населеному пункті, в якому суддя здійснює правосуддя;
б) доповнюється доплатами, якщо на їх отримання у судді є відповідне право.
При цьому наразі базовий розмір суддівської винагороди залежить від того,
чи зміг суддя за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердити
відповідність займаній посаді; 5) переведення суддів здійснюється як в
загальному порядку, так і в спеціальному, зокрема, суддя може бути
380
переведений до іншого суду в порядку дисциплінарної відповідальності;
6) тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя: суддя протягом
всього періоду тимчасового відсторонення не може здійснювати правосуддя,
а також, не позбавляючись права на суддівську винагороду, не має права на
отримання доплат до посадового окладу судді; 7) притягнення суддів до
дисциплінарної відповідальності є підвищеною та ускладненою
процедурами, що унеможливлюють використання відповідних заходів з
метою звуження незалежності службово-трудової діяльності суддів;
8) кваліфікаційна атестація суддів: повинна не порушувати доктринальний
принцип побудови судової влади – її незалежність – від будь-якого виду
впливу, зокрема й від неправомірного впливу на трудову діяльність суддів;
9) участь судді у колективних трудових переговорах та в професійних
об’єднаннях: судді мають можливість створювати, об’єднуватись та вступати
у громадські організації, що є їх правом, але в практичній дійсності це не
може замінити в достатній мірі право на створення профспілок, вступ до них
(невступ до них) та участь у діяльності профспілок.
7. Чинне законодавство України містить чіткі критерії правомірного
припинення службово-трудових правовідносин із суддею. Припинення
трудових відносин із суддями відбувається у таких двох формах:
1) звільнення судді з посади, що є юридичним фактом припинення
можливості виконувати особливу трудову функцію шляхом реалізації
суддівських повноважень, яке відбувається на підставі фактичних даних
(підстав), котрі потребують перевірки у межах кадрової процедури
звільнення судді (закріплені у ч. 6 ст. 126 Конституції України та
статтях 113-118 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»);
2) припинення повноважень судді, що є самодостатнім юридичним фактом,
котрий означає втрату правосуб’єктності судді, а отже, і втрату правового
статусу судді загалом (закріплені у ч. 7 ст. 126 Конституції України і
статтях 120-125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Водночас, норми, що визначають підстави, умови та порядок
381
припинення трудових правовідносин із суддями, характеризуються певними
недоліками та/або є такими, що не у достатній мірі спроможні становити
нормативний фундамент для належного забезпечення соціальної безпеки
суддів під час звільнення та після припинення трудових правовідносин з
ними. Ця проблема може бути вирішена шляхом: 1) зміни назви ст. 112
Закону України «Про судоустрій і статус суддів» («Загальні підстави та
умови звільнення судді з посади»); 2) викладення цієї статті у новій редакції,
в якій ч. 1 міститиме загальне правило про підстави та умови звільнення
суддів: «Суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав,
визначених частиною шостою статті 126 Конституції України, а також з
урахуванням умов припинення трудових правовідносин з суддею, визначених у
Законі України «Про Вищу раду правосуддя» та в цьому Законі», а ч. 2 –
системно викласти перелік основних умов звільнення судді, які наразі
фрагментарно викладені в двох законах – «Про судоустрій і статус суддів» та
«Про Вищу раду правосуддя»; 3) доповнення Закону України «Про
судоустрій і статус суддів» нормою, що передбачала би право на отримання
суддею виплати (вихідної допомоги) під час звільнення у зв’язку із
відставкою.
8. За останні роки до Верховного Суду подавались (а Судом
розглядались) позовні заяви кандидатів на посаду судді з вимогами про:
1) визнання незаконним та скасування рішення про відмову в допуску до
участі у доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду (як правило, це
стосується рішень ВККСУ про відсутність у заявника спеціальної трудової
правосуб’єктності у належному обсязі, ненадання заявником усіх документів,
які необхідно подавати до Комісії разом із заявою про участь у доборі на
посаді судді), а також зобов’язання допустити до участі заявника у
відповідному доборі; 2) визнання протиправними та скасування рішення
ВККСУ, якими порушувалась процедура проведення кваліфікаційного іспиту
щодо кандидата на посаду судді; 3) неправомірність бар’єрів, встановлених
ВККСУ, які унеможливлюють призначення на посаду судді (зокрема,
382
визнання недійсним та скасування рішення ВККСУ про припинення розгляду
заяви зарахованого до резерву на заміщення вакантної посади судді). Аналіз
судової практики у цій категорії справ дозволяє зробити висновок, що
позовні заяви, які подавались до ВС на рішення та дії ВККС, ВРП (ВРЮ), як
правило, не стосуються питання дійсного порушення прав кандидатів на
посаду судді, адже відповідні рішення (дії) приймались (вчинялись)
повноважними органами у відповідності з діючим законодавством, яке не
завжди правильно тлумачать позивачі у проаналізованих справах.
9. На сьогоднішній день в Україні складається досить прогресивна та
узгоджена судова практика стосовно перебігу трудових відносин із суддями у
контексті справ щодо вирішення у судах службово-трудових
(адміністративних) спорів з приводу: правомірності рішень дисциплінарних
палат ВРП щодо накладання на суддів заходів дисциплінарної
відповідальності; переведення суддів; тимчасового відсторонення та
продовження тимчасового відсторонення суддів; захисту права суддів на
відпочинок, зокрема права на відпустку суддів. Судові рішення у відповідних
справах є структурованими, містять посилання як на чинне законодавство
України, так і на міжнародно-правові документи, зокрема на практику ЄСПЛ,
а також мають фактично прецедентний характер, складаючись з критеріїв,
правил і стандартів, зважаючи на які в кожному конкретному випадку можна
встановити, чи має місце порушення трудових прав суддів, чи належним
чином здійснюються відповідні правовідносини із суддями. Означене має
суттєве практичне значення з огляду на те, що чинне законодавство України
про працю та про судоустрій і статус суддів містить не завжди достатньо
конкретні норми, зважаючи на що в практичній дійсності може відбуватись
обмеження свободи праці суддів, звуження незалежності їх службовотрудової діяльності. Прикладом цього може слугувати судова практика у
справах, у яких встановлювалась правомірність притягнення суддів до
дисциплінарної відповідальності, коли вчинення дисциплінарного
правопорушення мало досить широку інтерпретацію (у цьому випадку
383
доцільно використовувати критерії Великої Палати ВС щодо оцінки
відповідності фактичної підстави притягнення судді до дисциплінарної
відповідальності нормативній підставі для притягнення судді до вказаної
відповідальності).
10. Аналіз справ за позовними заявами (скаргами) суддів, котрі
звернулись до судового захисту своїх прав у зв’язку із припиненням
трудових правовідносин дає підстави стверджувати, що наразі судова
практика України в цій частині характеризується вирішенням наступних
питань:
1) з’ясування можливості задоволення позовних вимог позивача-судді
стосовно скасування рішення ВРП про його звільнення. Наявною є низка
судових рішень, у яких ВС дійшов думки про те, що ВРП (її дисциплінарний
орган) не мав жодних підстав для звільнення чи навіть для накладання
дисциплінарного стягнення на суддю. У практиці розгляду ВС цих справ й
прийняття ним рішень, у яких Суд встановлює незаконність звільнення,
найбільш поширеними є такі тенденції порушення ВРП трудових прав
суддів: а) звільнення судді на підставі умисного порушення суддею прав
людини і основоположних свобод, яке за своєю тяжкістю обумовлює
звільнення судді з посади судді, коли в дійсності відповідного порушення не
існувало чи воно не було умисним; б) звільнення судді з метою відновлення
довіри до судової влади не переслідувало цієї мети чи безпосередньо
шкодило відновленню довіри до судової влади;
2) з’ясування можливості задовольнити позовну вимогу позивача-судді
щодо захисту його свободи праці через визнання протиправним рішення ВРП
про відмову у задоволенні заяви про звільнення з посади судді шляхом
виходу у відставку. Позивач і відповідач досить часто помиляються у
розумінні методики вирахування стажу, достатнього для виникнення у судді
права на відставку, а також у процесі реалізації цієї методики;
3) з’ясування можливості задовольнити позовну вимогу позивача-судді
про визнання дій ВР України (до 30 вересня 2016 року) такими, що порушили
384
процедуру звільнення судді, результатом чого стало порушення трудових
прав;
4) з’ясування можливості задовольнити позовну вимогу позивача-судді
щодо захисту його трудових прав, порушених «роботодавцем» у результаті
невиконання обов’язків під час припинення трудових правовідносин із
суддею.
11. Досвід правового регулювання виникнення службово-трудових
відносин із кандидатами на посаду судді у державах-членах Європейського
Союзу хоча й має спільну логіку врегулювання процедури виникнення
вказаних правовідносин за участю кандидата на посаду судді, проте не є
уніфікованим та, відповідно, відрізняється у різних європейських державах (у
ФРН відрізняється навіть на рівні суб’єктів федерації). Також у вказаних
державах-членах ЄС (Латвія, Хорватія, Німеччина, Чехія) різняться й
процедури добору, призначення суддів (кількість стадій та тривалість їх
здійснення, методики добору суддів). Зважаючи на досвід держав-членів ЄС,
у національному законодавстві доцільно розширити нормативні вимоги до
об’єму спеціальної трудової правосуб’єктності кандидата на посаду судді
такими додатковими вимогами: 1) наявність у особи необхідних для
виконання функцій судді соціальних навичок (за прикладом ФРН);
2) наявність у кандидата на посаду судді вищої юридичної освіти, здобутої на
території України у вітчизняних закладах вищої освіти (за прикладом Чехії).
12. У процесі запозичення нашою державою позитивного досвіду
правового регулювання перебігу трудових відносин із суддями у державахчленах ЄС слід закріпити у ст. 4 Закону України «Про судоустрій і статус
суддів» правило, у відповідності до якого: адміністративно-правове
регулювання службово-трудової діяльності суддів має поширюватись лише
на ті питання здійснення цієї діяльності, котрі не можуть врегульовуватись у
повній мірі законодавством про працю; звуження спеціальним
законодавством службово-трудових прав суддів може бути правомірним
лише з огляду на об’єктивну потребу належного здійснення суддями своїх
385
службово-трудових обов’язків (за прикладом Польщі, ФРН, Чехії). Досвід
закріплення у законодавстві ФРН можливості суддів впливати на
законодавство про судоустрій і статус суддів (шляхом скасування норм
законодавства, що, на їх думку, є неправомірними) на сьогоднішній день
може в Україні відобразитись у такій аналогії: усі законопроєкти, що
стосуються судоустрою та статусу суддів, повинні погоджуватись із РСУ та
ВРП.
13. Аналіз правового регулювання припинення трудових відносин із
суддями у Німеччині, Польщі, Хорватії та Чехії дозволяє дійти думки, що у
цих державах (особливо у Польщі та ФРН) на сьогоднішній день створені та
діють норми законодавства, які детально й ефективно урегульовують
питання припинення трудових правовідносин із суддями. Означене дозволяє
запропонувати, зважаючи на положення законодавства Польщі про
судоустрій і статус суддів, встановити у Законі України «Про судоустрій і
статус суддів» норму, згідно якої суддю не можна відправити у відставку у
зв’язку із досягненням ним пенсійного віку, коли цей працівник виявить
бажання продовжувати працювати на посаді судді й зможе довести факт, що
його здоров’я дозволяє йому й далі продовжувати трудову діяльність у якості
судді, а система правосуддя об’єктивно потребуватиме його трудової
діяльност