Мельник Володимир Петрович Соціальний захист осіб з інвалідністю: теоретико-правові проблеми

Короткий опис

Мельник Володимир Петрович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри іноземних мов та соціально-гуманітарних дисциплін Київського інституту інтелектуальної власності та права. Назва дисертації: «Соціальний захист осіб з інвалідністю: теоретико-правові проблеми». Шифр та назва спеціальності 12.00.05 трудове право; право соціального забезпечення. Спецрада Д 26.001.46 Київський національний університет імені Тараса Шевченка

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА ІМ. І. МАЛИНОВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
«ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ»
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
МЕЛЬНИК ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ
УДК 349.2
ДИСЕРТАЦІЯ
СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ
Спеціальність 12.00.05 - трудове право, право соціального
забезпечення
Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень.
Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
В.П. Мельник
Науковий консультант -
Костюк ВікторЛеонтійович,
доктор юридичних наук, доцент
Київ - 2020

ЗМІСТ
РОЗДІЛ 1 ГЕНЕЗИС НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ40
1.1 Виникнення та еволюція соціального захисту осіб з інвалідністю на
території українських земель у дорадянську добу (до 1917 р.) 40
1.2 Становлення та розвиток правового регулювання соціального
захисту осіб з інвалідністю на території українських земель у радянську добу (1917-1991 рр.) 68
1.3 Виникнення та становлення новітнього законодавства про
соціальний захист осіб з інвалідністю в умовах незалежності України 89
РОЗДІЛ 2 ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ 130
2.1 Поняття та особливості соціального захисту осіб з інвалідністю . 130
2.3 Теоретико-правові аспекти соціально-правового статусу осіб з
інвалідністю: поняття, ознаки та зміст 164
Висновки до розділу 2 178
РОЗДІЛ 3 183
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ 183
3.1 Основоположні міжнародні соціальні стандарти з питань прав осіб з інвалідністю 183
3.2 Правове регулювання соціального захисту осіб з інвалідністю у
Європейському Союзі 199
3.3 Правове регулювання соціального захисту осіб з інвалідністю в
окремих державах-членах ЄС та СНД 214
Висновки до розділу 3 234
РОЗДІЛ 4 ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ОСНОВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ФОРМ ТА ВИДІВ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ 237
4.1 Правове регулювання організаційно-правових форм соціального
захисту осіб з інвалідністю 237
4.2 Пенсії по інвалідності як окремий вид соціального захисту осіб з інвалідністю 258
4.3 Соціальні допомоги у системі видів соціального захисту осіб з інвалідністю 268
4.4 Реабілітація осіб з інвалідністю у системі соціального захисту .... 283
Висновки до розділу 4 307
РОЗДІЛ 5 ТЕНДЕНЦІЇ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ 314
5.1 Адаптація законодавства про соціальний захист осіб з інвалідністю
України до міжнародних (європейських) соціальних стандартів 314
5.2 Перспективи кодифікації законодавства про права осіб з
інвалідністю 331
Висновки до розділу 5 354
ВИСНОВКИ 357
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 365
ДОДАТКИ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
АРК - Автономна Республіка Крим
Закон № 875-XII - Закон Української РСР «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Українській РСР»
ЄС - Європейський Союз
КАС - Кодекс адміністративного судочинства України
КЗпП - Кодекс законів про працю України
ЛТЕК - Лікарсько-трудові експертні комісії
МСЕ - Медико-соціальна експертиза
МСЕК - Медико-соціальна експертна комісія
МОП - Міжнародна організація праці
СРСР - Союз Радянських Соціалістичних Республік
ООН - Організація Об’єднаних Націй
РНК - Рада Народних Комісарів
РСФРР - Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка
УНР - Українська Народна Республіка
УСРР - Українська Соціалістична Радянська Республіка
УРСР - Українська Радянська Соціалістична Республіка
УТОГ - Українське товариство глухих
УТОС - Українське товариство сліпих
ЦК - Цивільний кодекс України
ЦПК - Цивільний процесуальний кодекс України

ВСТУП
Актуальність теми. Стратегія реформування соціального захисту осіб з інвалідністю є одним із ключових пріоритетів утвердження України як демократичної, соціальної та правової держави, розбудови громадянського суспільства на основі засад верховенства права, прав та свобод людини, імплементації міжнародних, у тому числі європейських, соціальних стандартів. Принагідно зауважимо, що у Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020», метою якої проголошено «впровадження в Україні європейських стандартів життя та вихід України на провідні позиції у світі», окреслено 62 реформи. Серед них окреме місце посідають реформа соціального захисту, а також пенсійна реформа. Названі реформи зачіпають інтереси понад 60 % населення держави, яке знаходиться поза межею бідності. Очевидно, що у цій системі реформ на особливу увагу заслуговує реформування соціального захисту осіб з інвалідністю, адже в Україні продовжує діяти модель соціального захисту осіб з інвалідністю, сформована в умовах радянської доби, яка не повною мірою враховує потреби й інтереси таких осіб. Переважно права осіб з інвалідністю залишаються декларативними, такими, що не сприяють підвищенню їх рівня та якості життя. Також слід наголосити, що в Україні досить тривалий час спостерігається тенденція щодо зростання чисельності осіб з інвалідністю. Так, за даними Міністерства соціальної політики України, станом на 07.02.2020 р. в Україні кількість осіб з інвалідністю становить близько 2,7 млн, у тому числі, понад 1,3 млн осіб з інвалідністю ІІІ групи, які переважно можуть працювати. Проблеми полягають у тому, що для осіб з інвалідністю, які хочуть і можуть працювати, не завжди забезпечуються належні умови, а для осіб з інвалідністю, які не можуть працювати за станом здоров’я, не завжди забезпечується гідний рівень утримання та догляду. В умовах сьогодення тенденція щодо зростання чисельності осіб з інвалідністю має позитивну динаміку, а загроза інвалідизації суспільства стає одним із викликів. Враховуючи складність інвалідності, різнофакторність, під впливом яких вона виникає, зазначимо, що перед суспільством та державою постає чи не ключове завдання щодо попередження та запобігання інвалідизації через призму новітніх суспільних, медичних, соціальних, правових програм та пріоритетів.
Конструктивні заходи з питань реформування соціального захисту осіб з інвалідністю сповільнюються достатньо складним, декларативним і суперечливим законодавством у цій сфері. Сьогодні, на жаль, немає єдиної концепції розвитку соціального захисту осіб з інвалідністю, що пов’язано із відсутністю комплексних, системних підходів до попередження інвалідизації, вирішення проблем інвалідності, ситуативним урахуванням міжнародних соціальних стандартів. За цих обставин реформаторські зусилля владних та громадських інституцій мають спрямовуватись у бік підвищення рівня та якості життя людей з інвалідністю, зважаючи на об’єктивну потребу розвитку в Україні безбар’єрного, інклюзивного середовища.
Становлення сучасної конституційної моделі соціального захисту осіб з інвалідністю характеризується складними процесами формування дієвих законодавчих принципів та підходів взаємодії державного та недержавного соціального захисту та соціального страхування, утвердження дієвих механізмів реалізації, гарантування та правової охорони прав цих осіб.
Таким чином, дослідження соціального захисту осіб з інвалідністю, з урахуванням загальносвітових тенденцій у сфері праці та зайнятості, зумовлює актуальність теми дослідження, її важливе науково-теоретичне значення.
Означене вище визначило теоретичну та практичну доцільність наукового переосмислення та подальшого дослідження соціального захисту осіб з інвалідністю з метою забезпечення реалізації прав і задоволення потреб цих осіб нарівні з іншими громадянами, поліпшення умов їх життєдіяльності та соціальної інтеграції у суспільство. Сучасне та системне реформування соціального захисту осіб з інвалідністю пов’язане із проведенням системних науково-теоретичних досліджень у цій царині, виробленням конструктивних та змістовних пропозицій.
Теоретико-правові засади соціального захисту осіб з інвалідністю у теорії права в сучасних умовах частково розробили та удосконалили такі вчені-юристи: В.М. Андріїв, Я.І. Безугла, Н.Б. Болотіна, М.І. Боднарук,
B. М. Божко, С.Я. Вавженчук, В.С. Венедіктов, С.В. Венедіктов,
C. В. Вишновецька, Н.Д. Гетьманцева, Ю.М. Гришина, О.Ю. Дрозд, Т.А. Занфірова, І.В. Зуб, В.В. Жернаков, Д.В. Журавльов, І.П. Жигалкін, М.І. Іншин, М.М. Клемпарський, О.О. Коваленко, Р.І. Кондратьєв, В.Л. Костюк, Н.П. Коробенко, Д.Є. Кутоманов, І.В. Лагутіна, В.В. Лазор, Л.І. Лазор, С.С. Лукаш, Л.Ю. Малюга, А.Р. Мацюк, К.Ю. Мельник, Н.О. Мельничук, Л.В. Могілевський, О.В. Москаленко, О.М. Обушенко, Р.О. Павлюков, О.Т. Панасюк, П.Д. Пилипенко, С.В. Попов, С.М. Прилипко,
B. І. Прокопенко, О.І. Процевський, В.О. Процевський, В.Г. Ротань,
C. М. Синчук, Я.В. Сімутіна, А.М. Слюсар, Н.М. Стаховська, Б.І. Сташків, О.В. Тищенко, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишева, М.В. Чічкань, Ю.В. Чижмарь, С.М. Черноус, Р.І. Шабанов, І.І. Шамшина, М.М. Шумило, Л.П. Шумна,
B. І. Щербина, О.М. Ярошенко та інші. Теоретико-правові проблеми соціального захисту осіб з інвалідністю частково розглядали у низці навчально-наукових, монографічних досліджень такі науковці, як-от:
C. М. Прилипко «Проблеми теорії права соціального забезпечення» (2006), М.І. Іншин «Правові проблеми пенсійного забезпечення в Україні» (2012), О.В. Москаленко «Основні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування в умовах ринкової економіки» (2012), О.В. Тищенко «Право соціального забезпечення України: теоретичні та практичні проблеми формування і розвитку галузі» (2014), Л.П. Шумна «Право на соціальну підтримку і гарантії його реалізації в умовах ринкової економіки» (2014), С.М. Синчук «Правовідносини соціального забезпечення: суб’єкти, зміст, об’єкти» (2015), М.М. Шумило «Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні» (2016), Л.Ю. Малюга «Соціальний захист інвалідів та постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» (2016) та інші. Водночас, ураховуючи стан та динаміку розвитку суспільства та держави, теоретико-правові проблеми соціального захисту осіб з інвалідністю набувають ключового значення з позиції організації та проведення реформи соціального захисту, розвитку новітнього законодавства у цій сфері.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана на кафедрі муніципального права та адміністративно-правових дисциплін у межах комплексної науково- дослідної теми «Адміністративний метод правового регулювання у фінансових, адміністративних та трудових відносинах» (номер державної реєстрації: 0113U001049), яка досліджується Навчально-науковим
інститутом права ім. І. Малиновського Національного університету «Острозька академія».
Дисертаційне дослідження спрямоване на виконання Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020», схваленої Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015; Стратегії розвитку наукових досліджень Національної академії правових наук України на 2016-2020 рр., схваленої постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 03 березня 2016 року.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка фундаментальних науково-теоретичних засад, положень щодо правового забезпечення сучасної моделі соціального захисту осіб з інвалідністю.
Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні
завдання:
- дослідити виникнення та еволюцію соціального захисту осіб у дорадянську добу;
- здійснити аналіз сучасного стану та динаміки розвитку законодавства про соціальний захист осіб з інвалідністю;
- охарактеризувати основні принципи права ЄС та країн-членів щодо соціального захисту громадян;
- визначити особливості правового регулювання соціального захисту осіб з інвалідністю окремих держав-членів ЄС;
- встановити основні ознаки соціального страхування осіб з інвалідністю;
- з’ясувати основні принципи соціального захисту осіб з інвалідністю;
- розкрити основні ознаки правового регулювання соціального захисту осіб з інвалідністю ЄС;
- визначити особливості організаційно-правових форм соціального захисту осіб з інвалідністю;
- здійснити аналіз європейського досвіду соціального захисту осіб з інвалідністю;
- виділити основні ознаки державного соціального захисту осіб з інвалідністю;
- виокремити тенденції удосконалення організаційно-правових форм соціального захисту осіб з інвалідністю;
- визначити роль соціальної допомоги у системі соціального захисту осіб з інвалідністю;
- виділити види соціального захисту осіб з інвалідністю;
- систематизувати систему соціальних послуг для осіб з інвалідністю;
- запропонувати основні завдання реабілітації осіб з інвалідністю;
- розробити конкретні пропозиції щодо шляхів запозичення зарубіжного досвіду соціального захисту осіб з інвалідністю та кодифікації законодавства про права осіб з інвалідністю.
Об’єктом дослідження є сукупність суспільних відносин в сфері соціального захисту осіб з інвалідністю.
Предметом дослідження є теоретико-правові проблеми соціального захисту осіб з інвалідністю.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складає сукупність сучасних як загальних, так і спеціальних теоретико-методологічних засобів наукового пізнання правових явищ та процесів. Використання діалектичного методу дозволило розкрити теоретико-методологічні засади соціального захисту осіб з інвалідністю (підрозділи 2.2, 2.3). Завдяки цьому методу було досліджено також сучасний стан правового регулювання соціального захисту осіб з інвалідністю, що дало можливість виявити недоліки правового регулювання та сформулювати пропозиції про вдосконалення окремих положень чинного законодавства України і кодифікацію законодавства про права осіб з інвалідністю (підрозділи 1.2, 1.3). За допомогою історичного методу проаналізовано розвиток нормативно-правового забезпечення соціального захисту осіб з інвалідністю (підрозділи 1.1—1.3). Формально-логічний метод дав
можливість узагальнити доктринальні підходи до розуміння поняття «соціальний захист осіб з інвалідністю», виокремити його ознаки, на підставі яких уточнено визначення поняття «соціальний захист осіб з інвалідністю» (підрозділ 2.1). Системно-структурний метод сприяв обґрунтуванню критеріїв класифікації основних організаційно-правових форм соціального захисту осіб з інвалідністю, виокремленню та характеристиці їх видів (підрозділи 4.1-4.4), виділенню основних етапів формування та розвитку соціального захисту осіб з інвалідністю (підрозділи 1.1-1.3). Порівняльно- правовий метод використовувався для аналізу особливостей правового регулювання соціального захисту осіб з інвалідністю в країнах ЄС, СНД та Україні (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3, 5.1). Завдяки герменевтичному методу було з’ясовано сутність понять, що використовуються у законодавстві щодо соціального захисту осіб з інвалідністю, виявлено їх недоліки та запропоновано власне бачення нормативного закріплення (підрозділи 4.1-4.4). Методи абстрагування та узагальнення застосовувались у процесі вивчення наявних доробок та при розробці власних наукових дефініцій щодо соціального захисту осіб з інвалідністю. За допомогою методу раціональної критики проаналізовано національні та зарубіжні нормативні акти, виявлено їх переваги та недоліки (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3, 5.1). Прогностичний метод дозволив визначити перспективи наукового дослідження соціального захисту осіб з інвалідністю, встановити і обґрунтувати шляхи вдосконалення правового регулювання у цій сфері (підрозділи 5.1, 5.2).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим комплексним науковим дослідженням теоретико- правових проблем соціального захисту осіб з інвалідністю, у якому автором здійснено ґрунтовний аналіз проблем нормативного та правозастосовного характеру, розроблено низку нових наукових положень та висновків у відповідній сфері, надано ряд актуальних пропозицій стосовно врегулювання теоретико-правових проблем соціального захисту осіб з інвалідністю. Основними з них є такі:
уперше:
- узагальнено ознаки соціального захисту осіб з інвалідністю, до яких належать такі: 1) метою є попередження або подолання наслідків інвалідності; 2) поширюється на осіб з інвалідністю; 3) основна відповідальність щодо належного функціонування захисту лежить на уповноважених інститутах державної влади, місцевого самоврядування та громадянського суспільства; 4) реалізується через призму взаємодії інститутів державної влади, органів місцевого самоврядування і інститутів громадянського суспільства з питань соціального захисту осіб з інвалідністю; 5) правове регулювання здійснюється переважно на підставі актів законодавства про права осіб з інвалідністю; 6) спрямований на формування дієвих механізмів реалізації, гарантування та правової охорони права на соціальний захист (соціальне забезпечення); 7) гарантується через забезпечення особам з інвалідністю достатнього життєвого рівня, з урахуванням встановленого у державі прожиткового мінімуму; 8) реалізується через систему організаційно-правових форм та видів соціального забезпечення; 9) передбачає рівень матеріального забезпечення осіб з інвалідністю на рівні не нижче за прожитковий мінімум; 10) розвивається під впливом міжнародних (європейських) стандартів з питань прав осіб з інвалідністю; 11) виступає соціально-правовою основою правосуб’єктності, у тому числі соціально-правового статусу осіб з інвалідністю; 12) як правило, не підлягає правообмежувальному впливу з боку держави або суспільства; 13) підлягає державному нагляду (контролю) з боку уповноважених інститутів державної влади; 14) підлягає громадському контролю з боку інститутів громадянського суспільства, переважно громадських організацій інвалідів та професійних спілок; 15) спори, як правило, вирішуються у судовому порядку;
- визначено напрями удосконалення соціально-правового статусу осіб з інвалідністю, до яких належать: 1) формування та затвердження Національної стратегії реформування системи соціального захисту осіб з інвалідністю з урахуванням міжнародних та європейських соціальних стандартів, позиції провідних шкіл соціального права, експертів, інших зацікавлених осіб; 2) формування Національного реєстру людей з інвалідністю, переліку нозологій, основних їх потреб та інтересів;
3) формування та законодавче закріплення соціально-правового статусу осіб з інвалідністю через призму їхніх прав, пільг, гарантій та обов’язків, враховуючи міжнародні, у тому числі європейські та соціальні стандарти;
4) розробка дієвих, ефективних та доступних механізмів реалізації, гарантування прав, пільг та гарантій осіб з інвалідністю; 5) гармонізація та упорядкування діяльності уповноважених з прав людей з інвалідністю, запровадження їхньої звітності про дотримання прав людей з інвалідністю у державі; 6) запровадження державного та громадського моніторингу щодо дотримання прав осіб з інвалідністю; 7) запровадження ефективного державного нагляду та громадського контролю з питань прав осіб з інвалідністю; 8) посилення юридичної відповідальності за порушення прав осіб з інвалідністю; 9) розробка проведення експертиз та обговорень проєкту Кодексу про права осіб з інвалідністю, з урахуванням відповідної національної стратегії, позиції провідних шкіл соціального права, експертів, інших зацікавлених осіб; 10) ухвалення Кодексу про права осіб з інвалідністю як основоположного та кодифікованого закону у цій сфері;
- визначено, що основними тенденціями імплементації міжнародних соціальних стандартів з питань прав осіб з інвалідністю є: 1) розробка та затвердження Комплексної національної програми імплементації Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю з урахуванням міжнародного та національного досвіду; 2) визначення єдиного інституційного державного центру координації щодо реалізації положень Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю; 3) посилення ролі інститутів громадянського суспільства щодо моніторингу дотримання та виконання норм зазначеної Конвенції; 4) розробка та затвердження Національної стратегії імплементації міжнародних соціальних стандартів з питань прав осіб з інвалідністю та їх втілення у процесі кодифікації законодавства у цій сфері; 5) впровадження дієвого моніторингу щодо імплементації міжнародних соціальних стандартів з питань прав осіб з інвалідністю;
- сформульовано поняття «пенсія по інвалідності у пенсійному страхуванні» як визначена у солідарній системі щомісячна пенсійна виплата у грошовій формі, що гарантується особам з інвалідністю внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності встановленої тривалості страхового стажу та/або інших юридичних фактів, яка призначається на умовах та у порядку, передбаченому пенсійним законодавством;
- охарактеризовано основні ознаки пенсії по інвалідності у пенсійному страхуванні, а саме: 1) передбачена солідарною системою пенсійного страхування; 2) є щомісячною пенсійною виплатою у грошовій формі;
3) основними умовами призначення є наявність встановленої інвалідності;
4) обчислюється, нараховується, призначається уповноваженими органами Пенсійного фонду України; 5) розмір визначається відповідно до спеціальної формули у співвідношенні до пенсії за віком; 6) призначається на строк встановлення інвалідності або довічно; 7) як правило, не підлягає обмеженню; 8) не передбачає звуження прав осіб з інвалідністю з питань соціального захисту; 9) виключає можливість призначення іншої пенсії у солідарній системі; 10) може бути переведена на інший вид пенсії у солідарній системі пенсійного страхування; 11) виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України;
- визначено концептуальні напрями удосконалення системи соціальних послуг особам з інвалідністю, якими є: 1) розробка Національної концепції реформування соціальних послуг з урахуванням міжнародних соціальних стандартів; 2) обговорення, здійснення експертизи відповідного проєкту Національної концепції реформування соціальних послуг, враховуючи позиції експертів та провідних шкіл соціального права;
3) затвердження урядом Національної концепції реформування соціальних послуг; 4) запровадження реєстру соціальних послуг та їх отримувачів;
5) розробка та ухвалення на основі Національної концепції реформування соціальних послуг Соціального кодексу та Кодексу про права осіб з інвалідністю;
- встановлено, що концептуальними напрямами удосконалення системи реабілітації осіб з інвалідністю є: 1) мотивація та організація розгалуженої реабілітаційної інфраструктури, у тому числі військово- медичної, насамперед через інвестиції держави, місцевого самоврядування, враховуючи міжнародний та європейський досвід; 2) розробка Національної концепції попередження інвалідизації та реабілітації осіб з інвалідністю, враховуючи міжнародні соціальні стандарти; 3) розробка і ухвалення на основі Національної концепції попередження інвалідизації та реабілітації осіб з інвалідністю Кодексу про права осіб з інвалідністю, який має містити механізми здійснення реабілітації осіб з інвалідністю; 4) запровадження моніторингу, нагляду та контролю з питань реабілітації осіб з інвалідністю;
удосконалено:
- трактування правової категорії «соціальний захист осіб з інвалідністю», яку варто розглядати у широкому та вузькому значеннях. У широкому значенні соціальний захист осіб з інвалідністю - це основоположний напрям діяльності суспільства та держави, що передбачає забезпечення належних та доступних механізмів реалізації, гарантування та правової охорони усього комплексу прав осіб з інвалідністю. У вузькому розумінні соціальний захист осіб з інвалідністю - це система організаційно- правових форм та видів підтримки осіб з інвалідністю уповноваженими на те суб’єктами (органами) за рахунок, як правило, спеціальних джерел з метою попередження або подолання наслідків інвалідизації;
- визначення поняття «конституційні принципи соціального захисту осіб з інвалідністю», яке слід розуміти як сукупність основоположних засад та ідей, спрямованих на сутність суспільних відносин у сфері соціального забезпечення осіб з інвалідністю, за допомоги яких створюється ефективна модель соціального захисту осіб з інвалідністю, а також її законодавче забезпечення;
- характеристику принципів соціального захисту осіб з інвалідністю, які мають відповідати: 1) тенденціям гуманістичного, інклюзивного розвитку суспільства та держави; 2) потребам, інтересам та запитам людей з інвалідністю; 3) засадам розбудови демократичної, соціальної та правової держави; 4) концептуальному соціально-правовому характеру; 5) потребам та інтересам осіб з інвалідністю, їх нормативно-правовому забезпеченню;
6) ефективності соціально-правового статусу осіб з інвалідністю;
- розуміння соціально-правового статусу осіб з інвалідністю, який: 1) визначає правове становище осіб з інвалідністю; 2) ґрунтується на нормах Конституції, міжнародних договорів, законів та інших актів законодавства України; 3) характеризується ключовим змістовим елементом - соціальними правами та обов’язками (мають вичерпний характер); 4) містить допоміжні елементи, якими виступають соціальні гарантії та пільги;
- підходи до розуміння міжнародних соціальних стандартів з питань прав осіб з інвалідністю, які варто розглядати у широкому та вузькому значеннях. У широкому значенні міжнародні соціальні стандарти з питань прав осіб з інвалідністю - це система норм, засад, принципів, положень щодо сутності, змісту, механізмів реалізації, гарантування та правової охорони прав осіб з інвалідністю. У вузькому значенні міжнародні соціальні стандарти з питань прав осіб з інвалідністю - це система визначених та гарантованих міжнародним співтовариством прав осіб з інвалідністю;
- обґрунтування пропозицій щодо доцільності розробки та запровадження Національного реєстру людей з інвалідністю, який би включав дані, зокрема, щодо: нозологій, основних потреб та інтересів осіб з інвалідністю; особливих освітніх потреб; рекомендацій отримання реабілітаційних послуг, у тому числі медичних, а також стосовно створення «Модельного електронного кабінету особи з інвалідністю», який має містити обсяг прав, обов’язків, гарантій та пільг осіб з інвалідністю; пропозиції про приведення законів України у відповідність до положень Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю;
- етапізацію становлення та розвитку правового регулювання соціального захисту осіб з інвалідністю, що охоплює: 1-й етап (до 988 р.); 2¬й етап (988 р. - початок XVI ст.); 3-й етап (початок XVI ст. - 1917 р.); 4-й етап (1917-1936 рр.); 5-й етап (1937-1978 рр.); 6-й етап (1978-1990 рр.); 7-й етап (1991-1996 рр.); 8-й етап (1996-2009 рр.); 9-й етап (2009 рік - до сьогодні);
дістали подальшого розвитку:
- пропозиції щодо запозичення зарубіжного досвіду для адаптації законодавства про соціальний захист осіб з інвалідністю України до європейських соціальних стандартів, що включають: 1) загальну спрямованість на розвиток інклюзивного суспільства; 2) пріоритет підвищення рівня та якості життя осіб з інвалідністю; 3) адресність соціального захисту; 4) мотивацію долучення до ринку праці; 5) доступність видів соціального захисту; 6) єдність загальних принципів правового регулювання;
- основні принципи правового регулювання соціального захисту осіб з інвалідністю ЄС, якими є: 1) гуманізм; 2) демократизм; 3) інклюзивність;
4) доступність; 5) верховенство права; 6) соціальна справедливість. Спеціальними принципами правового регулювання соціального захисту осіб з інвалідністю ЄС є такі: 1) універсальний дизайн; 2) соціальна захищеність; 3) ефективність соціальних прав; 4) доступність соціальних прав; 5) ефективність та доступність соціальних гарантій; 6) ефективність правової охорони та захисту соціальних прав;
- розкриття особливостей соціального захисту осіб з інвалідністю в окремих державах-членах СНД, якими є: 1) домінування державного соціального захисту осіб з інвалідністю; 2) становлення системи соціального страхування осіб з інвалідністю; 3) низький рівень соціальних гарантій та соціальних стандартів; 4) нерозвиненість недержавного соціального захисту осіб з інвалідністю; 5) відсутність якісного законодавства про соціальний захист осіб з інвалідністю; 6) декларування концепцій реформ соціального захисту осіб з інвалідністю;
- обґрунтування, що основними організаційно-правовими формами соціального захисту осіб з інвалідністю є: 1) державний соціальний захист, який передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення осіб з інвалідністю у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів та інших джерел, передбачених законом; 2) соціальне страхування, яке передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення особам за рахунок фондів соціального страхування, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями, громадянами, а також за рахунок бюджетних та інших джерел, передбачених законом; 3) недержавний соціальний захист, який доповнює, розвиває та посилює державний соціальний захист та соціальне страхування та має договірну (добровільну) основу, що передбачає участь інститутів громадянського суспільства, юридичних та фізичних осіб, стимулюючи і забезпечуючи їх участь шляхом благодійництва, меценатства, спонсорства;
- підходи до розуміння поняття «державні соціальні допомоги особам з інвалідністю, які не мають права на пенсію», яке слід трактувати як вид соціальних допомог, що призначаються у державному соціальному захисті особам з інвалідністю, котрі, як правило, не мають права на пенсію, за рахунок коштів Державного або місцевих бюджетів у порядку та на умовах, передбачених чинним законодавством;
- обґрунтування, що основними ознаками державних соціальних допомог особам з інвалідністю, які не мають права на пенсію, є: 1) вид державних соціальних допомог особам з інвалідністю; 2) призначаються у державному соціальному захисті; 3) гарантуються у співвідношенні до прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб; 4) основним соціальним ризиком при призначенні виступає встановлена особі інвалідність;
5) призначаються особам з інвалідністю, які не мають права на пенсію;
6) призначаються органами соціального захисту; 7) мають, як правило, безстроковий характер; 8) призначаються за рахунок коштів Державного або місцевих бюджетів; 9) процедура призначення та припинення визначається з урахуванням положень законодавства про соціальний захист;
- теоретичні розробки щодо наукового розуміння поняття «соціальні послуги особам з інвалідністю», під яким запропоновано розуміти комплекс заходів з надання допомоги особам з інвалідністю з урахуванням затверджених програм реабілітації, у тому числі особливих освітніх потреб, з метою їх адаптації у суспільстві та державі, які спрямовані на подолання складних життєвих обставин, що супроводжується соціальною підтримкою, а також спрямовані на мінімізацію їх наслідків та на забезпечення профілактичних заходів.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані:
а) у науково-дослідній роботі - надалі для дослідження теоретичних та практичних питань соціального захисту осіб з інвалідністю;
б) у правотворчості - з метою розробки нових та удосконалення чинних нормативно-правових актів з питань забезпечення соціального захисту осіб з інвалідністю;
в) у правозастосовній діяльності - для вдосконалення практики застосування актів чинного законодавства про працю, про соціальний захист осіб з інвалідністю, зокрема судової практики, практики діяльності органів нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства, профспілок, їх об’єднань, організацій роботодавців, їх об’єднань, при здійсненні різних форм соціального діалогу;
г) у навчально-методичній роботі - під час вивчення навчальних дисциплін «Право соціального забезпечення», «Актуальні проблеми права соціального забезпечення» у юридичних та інших навчальних закладах, при написанні підручників, науково-практичних посібників, розробці методичних рекомендацій, а також під час викладення лекційного матеріалу та проведення семінарських занять.
Особистий внесок здобувана. Дисертація виконана здобувачем самостійно з використанням останніх досягнень теорії права і права соціального забезпечення. Усі сформульовані в ній положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. У дисертації ідеї та розробки належать автору.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми загалом, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки обговорювалися на кафедрі муніципального права та адміністративно- правових дисциплін Навчально-наукового інституту права ім. І. Малиновського Національного університету «Острозька академія», а також були оприлюднені на всеукраїнських та міжнародних конференціях, а саме на: ІІІ Міжнародній науково-практичної конференції «Малиновські читання» (м. Острог, 14-15 листопада 2014 року); IV Міжнародній науково- практичної конференції «Малиновські читання» (м. Острог, 13-14 листопада 2015 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Юридична наука та практика: виклики сучасних євроінтеграційних процесів» (м. Братислава, Словацька Республіка, 27-28 листопада 2015 року); II Міжнародній науково- практичній конференції «Тенденції розвитку науки трудового права та права соціального забезпечення» (м. Київ, 21 квітня 2016 року); V Міжнародній науково-практичної конференції «Малиновські читання» (м. Острог,
30 вересня - 1 жовтня 2016 року); Міжнародній науково-практичній
конференції «Розвиток правового регулювання у східній Європі: досвід Польщі та України» (м. Сандомір, Республіка Польща, 27-28 січня 2017 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми кодифікації трудового законодавства України» (м. Київ, 26 квітня 2017 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Традиції та новації юридичної науки: минуле, сучасність, майбутнє» (м. Одеса, 19 травня 2017 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми соціального права в умовах євроінтеграції» (м. Одеса,
31 жовтня 2017 року); VI Міжнародній науково-практичній конференції «Малиновські читання» (м. Острог, 17 листопада 2017 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Публічне та приватне право у формуванні компетентності юриста та фахівця в галузі інтелектуальної власності» (м. Київ, 15 грудня 2017 року); II Всеукраїнській науково-практичній конференції «Правове забезпечення соціальної безпеки в умовах євроінтеграційних процесів» (м. Київ, 26 жовтня 2018 року).
Публікації. Основні результати дисертації, висновки та пропозиції висвітлено в сорока п’яти наукових працях, зокрема: трьох одноосібних монографіях, двадцять одній статті, опублікованій у наукових фахових виданнях України, п’ятьох статтях - у наукових виданнях іншої держави, а також у шістнадцяти тезах доповідей і повідомлень на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з анотації, вступу, п’яти розділів, логічно об’єднаних у 15 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить 449 сторінок, з них основного тексту - 370 сторінок. Список використаних джерел налічує 517 найменувань і займає 60 сторінок. Додатки розміщено на 21 сторінці

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми, яке полягало в тому, щоб на підставі аналізу чинного національного законодавства та здобутків у правовій доктрині розкрити теоретико-правові проблеми соціального захисту осіб з інвалідністю і зробити наступні висновки.
1. Генезис правового регулювання соціального захисту осіб з інвалідністю тісно пов’язаний із процесами утвердження державності на території українських земель, історико-правового розвитку суспільства та держави, формування та розвитку законодавства у цій царині. Основними етапами правового регулювання соціального захисту осіб з інвалідністю є: 1¬й етап (до 988 р.) - становлення дохристиянської суспільної допомоги хворим, немічним та іншим вразливим категоріям осіб; 2-й етап (988 р. - початок XVI ст.) - формування християнської моделі соціального захисту соціально вразливих категорій осіб; 3-й етап (початок XVI ст. - 1917 р.) - становлення християнсько-державної моделі соціального захисту соціально вразливих категорій осіб; 4-й етап (1917-1936 рр.) - формування радянської моделі соціального захисту осіб з інвалідністю, зокрема; 5-й етап (1937-1978 рр.) - становлення радянської моделі соціального захисту осіб з інвалідністю; 6-й етап (1978-1990 рр.) - удосконалення радянської системи соціального захисту осіб з інвалідністю; 7-й етап (1991-1996 рр.) - формування сучасної демократичної моделі соціального захисту осіб з інвалідністю; 8-й етап (1996-2009 рр.) - становлення конституційної моделі соціального захисту осіб з інвалідністю; 9-й етап (2009 рік - до сьогодні) - удосконалення конституційної моделі соціального захисту осіб з інвалідністю.
2. Сучасний стан та динаміка розвитку законодавства про соціальний захист осіб з інвалідністю протягом періоду незалежності України має низку глибинних недоліків, зокрема: 1) невідповідність стану розвитку суспільства і держави; 2) невідповідність стану реального забезпечення прав та інтересів осіб з інвалідністю; 3) безсистемність, ситуативність, недоступність і суперечливість; 4) домінування підзаконних нормативно-правових актів над законами; 5) невідповідність потребам розвитку оптимальної моделі соціального захисту осіб з інвалідністю; 6) відсутність дієвих механізмів державного нагляду і громадського контролю щодо дотримання законодавства про соціальний захист осіб з інвалідністю. Зважаючи на це, сучасний стан законодавства про соціальний захист осіб з інвалідністю жодним чином не враховує їхніх потреб та інтересів, а тому потребує системного і радикального удосконалення.
3. Сучасний стан розвитку законодавства про соціальний захист осіб з інвалідністю засвідчує тенденцію щодо необхідності систематизації та кодифікації відповідних положень. При цьому вартують уваги пропозиції щодо розробки проектів Соціального кодексу та Кодексу про права осіб з інвалідністю як перспективних базових кодифікованих законів у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю. Конструктивною є розробка таких законопроектів за участі уповноважених органів державної влади, інститутів громадянського суспільства, експертів, науковців, вчених-правників, враховуючи наукові здобутки провідних шкіл права соціального забезпечення.
4. Принципами права ЄС та країн-членів щодо соціального захисту громадян є такі: 1) проведення координації та недопущення у різних країнах- членах ЄС надання особі однакових виплат; 2) недопущення дискримінації за національною ознакою, а також здійснення соціальних виплат незалежно від місця проживання особи; 3) прозорості інформації для осіб про розмір виплат; 4) взаємозаліку страхових періодів; 5) недопущення погіршення становища.
5. Основними особливостями правового регулювання соціального захисту осіб з інвалідністю окремих держав-членів ЄС є наступні: 1) розвиток інклюзивного суспільства та держави; 2) пріоритетність прав та інтересів осіб з інвалідністю; 3) високий рівень соціальних стандартів та гарантій; 4) активний розвиток державного соціального захисту осіб з інвалідністю (Франція, Італія, Польща, Болгарія, Румунія та ін.); 5) активна система соціального страхування осіб з інвалідністю (Німеччина, Великобританія, Чехія, Швеція та ін.); 6) недержавний соціальний захист осіб з інвалідністю (Німеччина, Великобританія, Данія, Швейцарія та ін.).
6. Основними ознаками державного соціального захисту осіб з інвалідністю є: 1) державний соціальний захист - базова організаційно- правова форма соціального захисту осіб з інвалідністю; 2) правомочними суб’єктами є незастраховані особи з інвалідністю, а уповноваженими суб’єктами виступають уповноважені органи соціальної політики (соціального) захисту; 3) передбачає систему прав, обов’язків і гарантій (правомочних незастрахованих осіб з інвалідністю), яка визначає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (соціальних ризиків); 4) управління державним соціальним забезпечення здійснюється за участю держави, органів місцевого самоврядування; 5) функціонує за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів відповідно до Бюджетного кодексу України; 6) гарантується державою, як правило, на підставі законодавчих актів; 7) спрямовується на забезпечення мінімальних державних соціальних гарантій та стандартів; 8) підлягає нагляду та контролю; 9) права підлягають юрисдикційному та позаюрисдикційному захисту.
7. Основними ознаками соціального страхування, як ключової організаційно-правової форми соціального захисту осіб з інвалідністю, є: 1) правомочними є застраховані особи з інвалідністю, які отримують єдине страхове свідоцтво, а уповноваженими суб’єктами виступають фонди соціального страхування; 2) охоплює систему прав, обов’язків і гарантій правомочних застрахованих осіб з інвалідністю, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (страхових соціальних ризиків); 3) управління соціальним страхуванням здійснюється за участю держави, роботодавців та працівників; 4) характеризується окремими видами, як правило, залежно від страхового випадку; 5) функціонує за рахунок страхових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями, громадянами, а також за рахунок бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
8. Недержавний соціальний захист осіб з інвалідністю здійснюється за такими основними принципами: договірного (добровільного) визначення умов і порядку здійснення недержавного соціального захисту осіб з інвалідністю; добровільного надання необхідної підтримки (допомоги) особам з інвалідністю юридичними та фізичними особами, інститутами громадянського суспільства; надання права на отримання виплат за недержавним соціальним захистом особам з інвалідністю; добровільності фінансування витрат, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг особам з інвалідністю за рахунок донорів; цільового використання коштів недержавного соціального захисту.
9. Основними ознаками правового регулювання соціального захисту осіб з інвалідністю ЄС є: 1) спрямоване на забезпечення належного рівня та якості життя осіб з інвалідністю; 2) здійснюється відповідними інституціями ЄС за відповідною процедурою; 3) реалізовується у формі міжнародно- правових актів Ради Європи та ЄС; 4) передбачає утвердження ефективної та доступної системи соціальних прав та гарантій осіб з інвалідністю; 5) визначається системою європейських соціальних стандартів; 6) виступає
правовим базисом формування законодавства про соціальний захист осіб з інвалідністю окремих держав-членів ЄС.
10. Особливостями організаційно-правових форм соціального захисту осіб з інвалідністю є: 1) спрямованість на посилення ефективності та доступності реалізації і гарантування права осіб з інвалідністю на соціальний захист та пов’язаних із ним прав на окремі види соціального захисту; 2) наявність широкого спектра організаційних, правових, економічних та інших механізмів щодо посилення ефективності та доступності соціального захисту осіб з інвалідністю; 3) гарантування державою на підставі, як правило, законодавчих актів; 4) спрямованість на посилення соціальних стандартів та гарантій; 5) наявність правомочних осіб, котрими виступають особи з інвалідністю; 6) наявність уповноважених суб’єктів в особі держави, роботодавців, працівників, інститутів громадянського суспільства; 7) розвиток через такі види: соціальне страхування; державний соціальний захист; змішаний соціальний захист; недержавний соціальний захист.
11. Державний соціальний захист осіб з інвалідністю - це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення осіб з інвалідністю у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів та інших джерел, передбачених законом.
12. Тенденціями удосконалення організаційно-правових форм соціального захисту осіб з інвалідністю є підвищення: 1) законодавчої регламентації прав осіб з інвалідністю; 2) дієвості, прозорості та доступності соціального захисту осіб з інвалідністю та його видів; 3) ефективності державного соціального захисту, насамперед через адресну спрямованість бюджетних видатків та програми соціального захисту осіб з інвалідністю; 4) ефективності, дієвості та доступності системи соціального страхування осіб з інвалідністю, особливо щодо забезпечення доступності пенсійного страхування; 5) недержавного соціального захисту, запровадження дієвих державних програм підтримки всеукраїнських громадських організацій осіб з інвалідністю; 6) ролі та значення соціального захисту осіб з інвалідністю через програми органів місцевого самоврядування; 7) ефективності, прозорості та доступності соціально-правового статусу осіб з інвалідністю; 8) дієвості механізмів реалізації особами з інвалідністю усього комплексу прав та свобод; 9) нагляду та контролю за дотриманням прав осіб з інвалідністю.
13. Визначальною тенденцією законодавчого забезпечення соціального захисту осіб з інвалідністю є прийняття Кодексу соціального захисту осіб з інвалідністю, метою якого має стати забезпечення реалізації прав і задоволення потреб осіб з інвалідністю нарівні з іншими громадянами, поліпшення умов їх життєдіяльності та соціальної інтеграції у суспільство. Цей Кодекс повинен базуватися на єдиній концепції розвитку соціального захисту осіб з інвалідністю, побудованій на комплексних, системних підходах до попередження інвалідизації, вирішення проблем інвалідності, враховуючи міжнародні соціальні стандарти. Якість майбутнього Кодексу соціального захисту осіб з інвалідністю залежить від змісту науково розробленої концепції законопроекту і наукової розробленості.
14. Пенсія по інвалідності у пенсійному страхуванні - це визначена у солідарній системі щомісячна пенсійна виплата у грошовій формі, що гарантується особам з інвалідністю внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності встановленої тривалості страхового стажу та/або інших юридичних фактів, яка призначається на умовах та у порядку, передбаченому пенсійним законодавством.
15. Система соціальних послуг для осіб з інвалідністю залишається достатньо вразливим соціально-правовим явищем, ураховуючи такі чинники: відсутність інклюзивного суспільства; рамковість законодавчого забезпечення соціальних послуг; відсутність механізмів ефективного державного управління, координації із громадським сектором; відсутність механізмів вивчення потреб людей з інвалідністю у соціальних послугах; відсутність реєстру соціальних послуг та їх отримувачів; декларативність окремих соціальних послуг; складність реалізації права на соціальні послуги; відсутність належного моніторингу, нагляду та контролю тощо.
16. Державні соціальні допомоги особам з інвалідністю, які не мають права на пенсію - це вид соціальних допомог, що призначаються у державному соціальному захисті особам з інвалідністю, які, як правило, не мають права на пенсію, за рахунок коштів Державного або місцевих бюджетів у порядку та на умовах, передбачених чинним законодавством.
17. Соціальні послуги особам з інвалідністю - це комплекс заходів із надання допомоги особам з інвалідністю з урахуванням затверджених програм реабілітації, у тому числі особливих освітніх потреб, з метою їх адаптації у суспільстві та державі, які спрямовані на подолання складних життєвих обставин, що супроводжується соціальною підтримкою, а також спрямовані на мінімізацію їх наслідків та на забезпечення профілактичних заходів.
18. Основними завданнями реабілітації осіб з інвалідністю в Україні є такі: створення умов для усунення обмежень життєдіяльності осіб з інвалідністю, відновлення і компенсації їх порушених або втрачених здатностей до побутової, професійної, суспільної діяльності; визначення основних завдань системи реабілітації осіб з інвалідністю, видів і форм реабілітаційних заходів; розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування; регламентування матеріально-технічного, кадрового, фінансового, наукового забезпечення системи реабілітації осіб з інвалідністю; структурно-організаційне забезпечення державної соціальної політики по відношенню до осіб з інвалідністю і дітей з інвалідністю; сприяння залученню громадських організацій осіб з інвалідністю до реалізації державної політики у цій сфері.
Реабілітація осіб з інвалідністю - система вироблених, гарантованих у суспільстві і державі заходів (послуг, робіт, товарів), які надаються особам з інвалідністю для відновлення порушень функцій організму, забезпечення матеріальної та соціальної незалежності з метою повноцінної адаптації у різних сферах суспільного (державного) життя