Усов Дмитро Сергійович. Кримінально-правова характеристика розголошення державної таємниці (ст. 328 КК України)

Короткий опис

Усов Дмитро Сергійович. Кримінально-правова характеристика розголошення державної таємниці (ст. 328 КК України).- Дис. канд. юрид. наук: 12.00.08, Харк. нац. ун-т внутр. справ. - Х., 2014.- 245 с.

Міністерство внутрішніх справ України
Харківський національний університет внутрішніх справ

На правах рукопису

УСОВ ДМИТРО СЕРГІЙОВИЧ

УДК 343.32 (477)

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗГОЛОШЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ (СТ. 328 КК УКРАЇНИ)

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Литвинов Олексій Миколайович,
доктор юридичних наук, професор

Харків-2014

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………………………………………...3
ВСТУП………………………………………………………………………………4
Розділ 1. Загальні засади дослідження проблем кримінальної відповідальності за розголошення державної таємниці……………………………………………..12
1.1. Історія розвитку законодавства, яке передбачало кримінальну відповідальність за розголошення державної таємниці…………………….12
1.2. Зарубіжне законодавство, що передбачає кримінальну відповідальність за розголошення державної таємниці………………………………………..35
Висновки до розділу 1………………………………………………………...56
Розділ 2. Об’єктивні ознаки розголошення державної таємниці…………..62
2.1. Об’єкт та предмет розголошення державної таємниці………………...62
2.2. Об’єктивна сторона розголошення державної таємниці………………85
Висновки до розділу 2……………………………………………………….102
Розділ 3. Суб’єктивні ознаки розголошення державної таємниці…………106
3.1. Суб’єкт розголошення державної таємниці…………………………...106
3.2. Суб’єктивна сторона розголошення державної таємниці…………….125
Висновки до розділу 3……………………………………………………….146
Розділ 4. Проблеми кваліфікації та шляхи вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність за розголошення державної таємниці……………………………………………………………...150
4.1. Проблемні питання кваліфікації та відмежування розголошення державної таємниці від суміжних складів злочинів……………………………150
4.2. Пропозиції з вдосконалення кримінального законодавства, що передбачає відповідальність за розголошення державної таємниці…………..180
Висновки до розділу 4……………………………………………………...186
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...193
ДОДАТКИ………………………………………………………………………...221

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ГУР – Головне управління розвідки
ГК України – Господарський кодекс України
ДПС України – Державна прикордонна служба України
ДПСУ – Державна податкова служба України
ДКВС – Державна кримінально-виконавча служба
ДПУ – Державне політичне управління
ЗУ – Закон України
КК – Кримінальний кодекс
МВС України – Міністерство Внутрішніх Справ України
НКВС – Народний комісаріат внутрішніх справ
ОВС – органи внутрішніх справ
РНК – Рада Народних Комісарів
РРФСР – Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка
СБУ – Служба Безпеки України
СК України – Сімейний кодекс України
УДО – Управління державної охорони

ВСТУП

Актуальність теми. Проблема захисту інтересів держави та суспільства на сучасному етапі розвитку України продовжує залишатись актуальною. Нові політичні та економічні умови життя суспільства породили не тільки позитивні демократичні перетворення, але й цілу низку труднощів, пов’язаних з необхідністю реального, повноцінного і всеосяжного захисту державних та суспільних інтересів. Однією зі сфер, що потребують правового захисту, є сфера дотримання режиму державної таємниці.
Державна таємниця – це найважливіші для України відомості в різних царинах її життєдіяльності. Витік такої інформації загрожує як окремим сферам державних інтересів, так і національній безпеці України в цілому. Тому охорона державної таємниці була й залишається складовою частиною загальної системи забезпечення національної безпеки України. На сьогодні одним з найважливіших завдань правоохоронних органів України є забезпечення збереження державної таємниці від розголошення різноманітними засобами й методами, у тому числі шляхом притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.
Чинний Кримінальний кодекс (далі – КК) України передбачає відповідальність за розголошення державної таємниці у статті 328. Дана кримінально-правова норма не зазнала докорінних змін порівняно зі статтею 67 КК України 1960 р., тобто вже більш півстоліття залишається майже незмінною. За цей час інститут державної таємниці та нормативно-правова база його функціонування зазнали суттєвих перетворень. Слідча практика висуває нагальну потребу вивчення, аналізу та узагальнення вчинення злочинів даної категорії.
Дослідження підстав кримінальної відповідальності за розголошення таємної інформації та державної таємниці, вивчення закономірностей та проблем її реалізації є теоретично й практично важливими завданнями, які стосуються вдосконалення механізмів захисту зберігання таємниці в країні, реального забезпечення прав і законних інтересів як окремих громадян, так і держави в цілому. До цього часу на рівні самостійного кримінально-правового дослідження вони не вирішувалися, хоч деякі їх аспекти висвітлено у працях Г. О. Андрощука, Д. С. Азарова, М. К. Галянтича, В. А. Голубєва, В. Д. Гавловського, А. М. Гуза, С. Ф. Денисова, Д. Ю. Кондратова, О. В. Кохановського, М. Й. Коржанського, П. П. Крайнєва, Є. В. Лащука, А. А. Музики, О. К. Мазуренко, П. П. Михайленко, С. О. Орлова, О. Е. Радутного, В. В. Саєнко, О. С. Самойлової, В. Я. Тація, В. Б. Харченка та деяких інших вітчизняних й зарубіжних науковців.
Роботи вказаних фахівців охоплюють широкий спектр проблем охорони таємної інформації та державної таємниці в суспільстві. Однак, незважаючи на значну увагу, що приділяється зазначеній темі, комплексне монографічне дослідження проблем кримінально-правової характеристики розголошення державної таємниці в Україні ще не проводилося. Не висвітленими або мало розробленими наукою кримінального права є ряд питань кримінальної відповідальності за розголошення державної таємниці, а деякі із вже відомих рішень не є безспірними й потребують подальшого обговорення. Недостатньо дослідженими є ознаки предмету злочину «державна таємниця», об’єктивні ознаки безпосередньо самого діяння, тобто розголошення тощо.
Негативними наслідками недостатньої теоретичної розробки цих та деяких інших питань є помилки у практиці застосування норм про відповідальність за розголошення державної таємниці, неточна кримінально-правова оцінка таких діянь, зниження превентивного й охоронного потенціалу закону про кримінальну відповідальність щодо забезпечення ним захисту режиму державної таємниці.
Вищевикладене повною мірою обґрунтовує актуальність та необхідність проведення комплексного наукового дослідження в цій сфері.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 р.р., затверджених наказом МВС України від 29.07.10 р. № 347, Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. № 1209-р. Обрана тема узгоджується з пріоритетними напрямами розвитку правової науки на 2005–2010 рр., рекомендованими Академією правових наук України (постанова від 18 червня 2004 р. № 2/04-2), а також планами науково-дослідної роботи Харківського національного університету внутрішніх справ.
Тема дисертації затверджена Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ (протокол № 8 від 26.10.2012 р.).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є надання кримінально-правової характеристики розголошення державної таємниці, а також формулювання пропозицій щодо вдосконалення законодавства та правозастосовної практики України за даною категорією справ.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких основних задач:
– дослідити історичні витоки становлення кримінальної відповідальності за розголошення державної таємниці;
– проаналізувати зарубіжний досвід встановлення кримінальної відповідальності за розголошення державної таємниці;
– з’ясувати співвідношення понять «службовий обов’язок» та «професійний обов’язок»;
– визначити об’єктивні та суб’єктивні ознаки розголошення державної таємниці, встановити і деталізувати їх особливості;
– дослідити проблеми відмежування розголошення державної таємниці від суміжних складів злочинів;
– розробити пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення закону про кримінальну відповідальність за розголошення державної таємниці.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері забезпечення режиму охорони державної таємниці.
Предметом дослідження є кримінально-правова характеристика розголошення державної таємниці.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети й задач, об’єкта та предмета дослідження. Діалектичний метод як загальнонауковий виявився в тому, що уявлення про кримінально-правову відповідальність за розголошення державної таємниці досліджувались у її розвитку і взаємозв’язку з більш загальними категоріями кримінального права взагалі та законодавства про державну таємницю зокрема (розділи 1, 2). Історико-правовий метод було використано при з’ясуванні історичних витоків та ґенези кримінально-правової норми про відповідальність за розголошення державної таємниці (підрозділ 1.2.). Формально-логічний (догматичний) метод уможливив аналіз норм чинного КК України та інших країн, в яких передбачена кримінальна відповідальність за розголошення державної таємниці та за суміжні злочини, а також положення Закону України «Про державну таємницю» та міжнародно-правових документів (підрозділ 4.1.). За допомогою порівняльно-правового методу здійснено порівняльний аналіз досліджуваної кримінально-правової норми з суміжними нормами КК України, а також з відповідними нормами кримінального законодавства зарубіжних країн та міжнародно-правових документів (підрозділ 1.3.). Системно-структурний метод було використано при дослідженні розголошення державної таємниці як системи об’єктивних та суб’єктивних ознак складу злочину (розділи 2 та 3).
Науково-теоретичним підґрунтям виконання дисертаційного дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних криміналістів, присвячені як загальним питанням кримінального права, так і питанням протидії розголошення державної таємниці, а також праці з загальної теорії права, міжнародного права та кримінології.
Нормативну базу склали Конституція України, КК України, Закони України, законодавство зарубіжних країн та міжнародно-правові документи.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження склали узагальнені дані, отримані в ході дослідження та аналізу статистичних даних Служби безпеки України за 2002-2012 р.р. та матеріалів 127 архівних кримінальних справ, що були розглянуті судами України за період 2002-2012 рр. за ст. 328 КК України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є першим в Україні монографічним дослідженням проблем кримінально-правової характеристики розголошення державної таємниці.
На основі дослідження історичних, нормативних та доктринальних аспектів проблеми кримінально-правової характеристики розголошення державної таємниці обґрунтовано нові теоретичні положення, уточнено зміст окремих понять та термінів, що мають значення для науки, практики та вдосконалення законодавства, а саме:
вперше:
- на підставі узагальнення результатів аналізу зарубіжного досвіду криміналізації розголошення державної таємниці обґрунтовано доцільність диференціації кримінальної відповідальності за цей злочин з урахуванням різних форм вини при його вчиненні;
- запропоноване встановлення кримінальної відповідальності за необережне розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням нею службових або професійних обов’язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства;
- запропоновано розголошення державної таємниці віднести до злочинів з матеріальним складом та вважати злочин, передбачений ст. 328 КК України, закінченим, якщо відомості, що становлять державну таємницю стали відомі хоча б одній особі, яка не має повноважень на ознайомлення з нею;
- спираючись на аналіз законодавства зарубіжних країн, дослідження правозастосовної практики України та теоретичний аналіз понять «службовий обов’язок», «професійний обов’язок» запропоновано суб’єктом розголошення державної таємниці визнати особу, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням нею службових або професійних обов’язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства;
удосконалено:
- поняття розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, під яким пропонується розуміти доведення (розголос) будь-яким шляхом (усно, письмово, у пресі тощо) відомостей, що становлять державну таємницю, або недотримання правил поводження з носіями таємної інформації, якщо при цьому таємна інформація стала відома хоча б одній особі, яка не має повноважень на ознайомлення з нею;
- поняття службового обов’язку, під яким у диспозиції ст. 328 КК України слід розуміти сукупність відповідних справ та певного обсягу роботи, що визначається посадою, яку займає зобов’язана особа в межах виконання нею дій по забезпеченню або обслуговуванню тих чи інших інтересів з охорони державної таємниці.
дістало подальшого розвитку:
- характеристика та встановлення відмінностей між поняттями «конфіденційна інформація», «таємна інформація» та «службова інформація»;
- положення щодо можливості визнання інформації предметом злочину;
- встановлення співвідношення понять «службовий обов’язок» та «професійний обов’язок». Встановлено, що професійний обов’язок покладається на будь-яку особу в межах її професійної діяльності, а службовий – тільки на осіб, що мають статус службових.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані:
– у науково-дослідній роботі – для подальших наукових досліджень актуальних проблем кримінально-правової характеристики розголошення державної таємниці (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у науково-дослідну діяльність Кримінологічної асоціації України від 19 грудня 2013 року);
– у правотворчості – при наданні пропозицій щодо вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність за розголошення державної таємниці;
– у правозастосовчій діяльності – при вирішенні конкретних питань кваліфікації розголошення державної таємниці;
– у навчальному процесі – при викладанні дисциплін «Кримінальне право», «Кваліфікація злочинів, підслідних ОВС», «Актуальні проблеми застосування кримінального законодавства» та «Кваліфікація злочинів проти громадської безпеки та громадського порядку», при підготовці монографій, наукових статей, підручників, навчальних і методичних посібників (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Харківського національного університету внутрішніх справ від 19 грудня 2013 року).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, сформульовані положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. У опублікованих в співавторстві двох наукових працях частка дисертанта становить 60 %. У процесі одержання нових наукових результатів наукові розробки інших дослідників не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були предметом обговорення на міжнародних і всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях, круглих столах та семінарах, а саме: «Досудове розслідування: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення» (м. Харків, 23 жовтня 2009 р.); «Актуальні сучасні проблеми кримінального права та кримінології у світлі реформування кримінальної юстиції» (м. Харків, 12 травня 2012 р.); «Роль права у забезпеченні законності та правопорядку» (м. Запоріжжя, 31 серпня 2012 р.); «Кримінально-правові та кримінологічні засади протидії корупції в Україні» (м. Харків, 19 квітня 2013 р.). Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри кримінально-правових дисциплін факультету права і масових комунікацій, кафедри кримінального права та кримінології факультету підготовки фахівців для підрозділів слідства Харківського національного університету внутрішніх справ.
Публікації. Основні положення дисертації знайшли своє відображення в дванадцяти публікаціях, п’ять з яких опубліковано у наукових виданнях, визнаних фаховими з юридичних наук (у т.ч. одна – у науковому виданні іншої держави із напряму, з якого підготовлено дисертацію).

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягає у з’ясуванні сутності та змісту розголошення державної таємниці і на цій основі обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства про відповідальність за його вчинення. Основні результати дослідження відображено в таких висновках:
1. Історичний аналіз доводить історичну обумовленість предмета дослідження, його відносну сталість у вітчизняному кримінальному праві (з кінця XIX ст.) та, як наслідок, цілком обґрунтоване існування в чинному законодавстві про кримінальну відповідальність. В Уложенні про покарання кримінальні і виправні 1845 року законодавець зробив перші спроби поділити інформацію за ступенем таємності, користуючись виразом «папери, відмічені написом секретно», а також виокремити певні види інформації, наголошуючи на її власникові. Саме такий поділ інформації з обмеженим доступом в залежності від її власника можна простежити й в сучасному законодавстві України. До 1926 року чіткого поняття державної таємниці не було, але 27 квітня 1926 року була видана Постанова РНК СРСР «Про затвердження переліку відомостей, які за своїм змістом є спеціально охоронюваною державною таємницею». Кримінальна відповідальність за розголошення державної таємниці була передбачена у ст. 67 КК УРСР, прийнятого 28 грудня 1960 року. У такому виді кримінально-правова норма, що передбачала відповідальність за розголошення державної таємниці, проіснувала до моменту вступу в дію КК України, який був прийнятий 5 квітня 2001 року та діє до теперішнього часу.
2. Проаналізувавши норми про кримінальну відповідальність за розголошення державної таємниці різних країн пострадянського простору, можна зробити висновок, що у більшості країн відповідальність за розголошення державної таємниці настає окремо від розголошення інших таємниць. У більшості країн відповідальність за умисне та за необережне діяння настає за однією статтею або частиною статті КК. У Республіці Білорусь, Латвійській Республіці відповідальність за умисне та необережне розголошення державної таємниці передбачена у окремих статтях КК, а у Республіці Вірменія – у різних частинах однієї статті КК. Суб’єктом злочину законодавці більшості країн визнають особу, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку зі службою або роботою тощо. Одностайні законодавці й у визначенні кваліфікуючої ознаки цього злочину – тяжкі наслідки та у вказівці щодо застосування цієї статті тільки у разі відсутності у діянні особи ознак державної зради або шпигунства.
З аналізу деяких інших зарубіжних країн можна зробити такі висновки. КК Республіки Польща, КК Республіки Болгарія, КК Федеративної Республіки Німеччини та КК Китайської Народної Республіки чітко вказують на вид таємної інформації – державна таємниця. У КК Королівства Нідерландів, КК Республіки Сан-Марино та КК Французької Республіки відповідальність настає за протиправні дії щодо секретів, але не конкретизовано їх вид. У Турецькій Республіці предметом цього злочину є відомості, які підлягають зберіганню в таємниці з міркувань безпеки і з метою захисту інтересів держави. В Японії відповідальність настає тільки у разі розголошення професійної таємниці. За розголошення державної таємниці відповідальність відсутня.
Об’єктивна сторона розглядуваного злочину в усіх країнах, що нами досліджувались, характеризується діянням у виді розголошення відомостей. Склад злочину – формальний, за виключенням КК ФРН, згідно з яким відповідальність настає тільки у разі створення небезпеки заподіяння істотної шкоди зовнішній безпеці Федеративної Республіки Німеччини. У більшості КК, що були розглянуті, передбачена умисна та необережна форма вини. Виключно умисна форма вини передбачена у КК Королівства Нідерландів, КК Республіки Сан-Марино. Згідно з КК Республіки Сан-Марино обов’язковою ознакою є мотив – використання відомостей для особистої вигоди або для вигоди інших осіб. Згідно з КК Республіки Болгарія, КК Королівства Нідерландів, КК Республіки Сан-Марино та КК Французької Республіки суб’єктом злочину є особа, якій відомості були довірені або стали відомі в силу службового становища або роботи тощо. Згідно КК Республіки Польща, ФРН, Турецької Республіки та Китайської Народної Республіки суб’єкт злочину – будь-яка особа не залежно від її обов’язку зберігати таємницю.
3. Родовим об’єктом злочину, передбаченого ст. 328 КК, слід вважати суспільні відносини в сфері охорони державної таємниці та службової інформації, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову і мобілізації. Основним безпосереднім об’єктом розголошення державної таємниці є режим державної таємниці, тобто встановлений згідно з вимогами відповідних актів законодавства єдиний порядок забезпечення охорони державної таємниці, що забезпечує безпеку держави. Додатковим обов’язковим об’єктом у складі розголошення держаної таємниці є суспільні відносини у сфері службової діяльності, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій. Додатковим факультативним об’єктом можна визнати суспільні відносини у сфері власності, життя, здоров’я чи свободу особи, національну безпеку України тощо.
4. Державна таємниця – це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України і які рішенням державних експертів з питань таємниць визнано державною таємницею та включено до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю.
5. Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, – це доведення (розголос) будь-яким шляхом (усно, письмово, у пресі тощо) відомостей, що становлять державну таємницю, або недотримання правил поводження з носіями таємної інформації, якщо при цьому таємна інформація стала відома хоча б одній особі, яка не має повноважень на ознайомлення з нею. Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, може бути вчинено у формі дії або бездіяльності. Закінченим злочин вважається з моменту, коли відомості, що становлять державну таємницю, стали відомі хоча б одній особі, яка не має повноважень на ознайомлення з нею. Склад злочину – матеріальний.
6. Спираючись на аналіз законодавства зарубіжних країн, дослідження правозастосовної практики України та теоретичний аналіз понять «службовий обов’язок», «професійний обов’язок», пропонуємо суб’єктом розголошення державної таємниці визнати особу, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням нею службових або професійних обов’язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства.
7. Розголошення державної таємниці може бути вчинено як умисно, так й з необережності. При прямому умислі особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (факт розголосу відомостей), передбачає те, що таємниця стала відома хоча б одній особі, яка не має повноважень на ознайомлення з нею, та бажає ознайомлення сторонніх осіб з відомостями, що становлять державну таємницю. При непрямому умислі особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (факт розголосу відомостей), передбачає те, що таємниця може стати відома хоча б одній особі, яка не має повноважень на ознайомлення з нею, та хоча не бажає, але свідомо припускає ознайомлення сторонніх осіб з відомостями, що становлять державну таємницю. При злочинній самовпевненості особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (таємниця може стати відома хоча б одній особі, яка не має повноважень на ознайомлення з нею), але легковажно розраховує на відвернення наслідків свого діяння, а вольова ознака полягає в тому, що особа легковажно розраховує на відвернення цих наслідків. При злочинній недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (таємниця може стати відома хоча б одній особі, яка не має повноважень на ознайомлення з нею), хоча повинна була і могла їх передбачати.
8. Вважаємо, що встановлення кримінальної відповідальності за умисне та необережне розголошення державної таємниці в одній статті КК України є порушенням принципу гуманізації кримінальної відповідальності та пропонуємо передбачити окрему відповідальність за цей злочин у різних частинах ст. 328 КК України.
9. На підставі проведеного дослідження з урахуванням історії розвитку вітчизняного законодавства та сучасного зарубіжного досвіду сформульовано авторський варіант змін до чинного закону про кримінальну відповідальність. Зокрема, запропоновано ст. 328 КК України викласти у такій редакції:
1. Необережне розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням нею службових або професійних обов’язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства, –
2. Умисне розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням нею службових обов’язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства, –
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, – .

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ботвінкін О. В. Історія охорони державної таємниці в Україні : монографія / О. В. Ботвінкін, В. М. Шлапаченко, А. С. Пашков – К. : Наук-вид. Відділ НА СБ України, 2008. – 155 с.
2. Ворожко В. П. Нарис історії охорони державної таємниці в Україні : наукове видання / В. П. Ворожко, Б. В. Бернадський, О. В. Ботвінкін. – К. : Лазурит-Поліграф, 2012. – 188 с.
3. Довженок В. Й. Військова справа в Київській Русі / В. Й. Довженок. – К. : Видавництво АНУРСР, 1950. – 86 с.
4. Бережинський В. Г. Фортифікаційні споруди Київської Русі: в’їзди, ворота / В. Г. Бережинський, В. Л. Топальський. – К. : НДЦ ГПЗСУ УІВІ, 2003. – 44 с.
5. Довнар-Запольский М. Политический строй Древней Руси. Вече и князь / М. Довнар-Запольский. – [М.] : И. Д. Сытин, ценз, 1906. – 64 с.
6. Крип’якевич І. П. Історія України / І. П. Крип’якевич. – Львів : Світ, 1990. – 560 с.
7. Полонська-Василенко Н. Історія України : у 2 т. / Н. Полонська-Василенко. – К. : Либідь, 1992. – Т. 1. До середини XVII століття. – 640 с.
8. Князев С. О. Формування організаційних засад секретного діловодства на території України : посібник / С. О. Князев – К. : Вид-во НА СБ України, 2005. – 41 с.
9. Князев С. О. Генезис системи охорони державної таємниці на території України : аналітичний огляд / С. О. Князев, О. В. Ботвінкін, О. А. Колєснік. – К. : Вид-во НА СБ України, 2005. – 88 с
10. Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків / Д. І. Яворницький. – Львів : Світ, 1990. – Т. 1. – 319 с.
11. Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків / Д. І. Яворницький. – Львів : Світ, 1991. – Т. 2. – 392 с.
12. Антонович В. Б. Про козацькі часи на Україні / В. Б. Антонович. – К. : Дніпро, 1991. – 238 с
13. Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. / О. М. Апанович. – Дніпропетровськ : «Січ», 2000. – 229 с.
14. Аверченков В. И. История системы государственной безопасности России [Электронный ресурс] : учеб. пособие / В. И. Аверченков, В. В. Ерохин. – Брянск : БГТУ, 2006. – 192 с. – Режим доступа : http://gendocs.ru/v10784/
15. Резанов A. C. Закон 5 июля 1912 г. «О государственной измене путем шпионства в мирное время» / А. С. Резанов. – Варшава, 1912. – 100 с.
16. Чертопруд С. В. Законодательные акты по защите государственной тайны в Российской империи в начале ХХ века. Анализ опыта их применения [Електронний ресурс] / С. В. Чертопруд. – Режим доступа : http://www.agentura.ru/press/cenzura/zakonimper/
17. Об утверждении временного Положения о военной цензуре : Именной Высочайший Указ от 20 июля 1914 года [Електронний ресурс]. – Режим доступа : http://www.old.frip.ru/newfrip/cnt/news/history/01/002
18. Ерошкин Н. П. Крепостное самодержавие и его политические институты: (Первая половина XIX века) / Н. П. Ерошкин. – М. : Мысль, 1981. –252 с.
19. Ерошкин Н. П. История государственных учреждений дореволюционной России : учебник для студентов высших учебных заведений по специальности «Историко-архивоведение» / Н. П. Ерошкин. – М. : Высш. Шк., 1983. – 352 с.
20. Высшие и центральные государственные учреждения России. 1801-1917 гг. : в 4-х тт. / редкол. : Н. П. Ерошкин (отв. ред.), Д. И. Раскин (отв. сост.) и др. ; РГИА, ГАРФ. – СПб. : Наука, 2000. – Т. 1. Высшие государственные учреждения. – 302 с.
21. Резанов А. С. Немецкое шпионство (книга составлена по данным судебной практики и другим источникам) / А. С.Резанов. – Петроград, 1915. – 336 с.
22. Шамсутдінов О. В. Розголошення державної таємниці як держаний злочин у вітчизняному дореволюційному законодавстві / О. В. Шамсутдінов // Збірник наукових праць Національної академії СБ України. – 2000. – Вип. 2. – С. 100–105.
23. Шлапаченко В. М. Становлення та розвиток кримінально-правової охорони державної таємниці в Україні : історичний огляд / В. М. Шлапаченко, В. П. Ворожко, О. В. Шамсутдінов. – К. : Вид-во НА СБ України, 2006. – 55 с.
24. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали : в 2-х томах / за ред. П. П. Толочко. – К. : Наукова думка, 1996. – Т. 1. – 588 с.
25. Сідак B. C. Спецслужби України часів національної революції 1917–1920 pp. : навчальний посібник / В. С. Сідак – К. : Інститут СБ України, 1994. – 184 с.
26. Сідак B. C. Національні спецслужби у боротьбі за державність України (1917–1921 pp.) / В. С. Сідак – К. : Вид-во Академії СБ України, 1998. – 395 с.
27. Сідак B. C. Національні спецслужби в період Української революції 1917–1921 pp. (невідомі сторінки історії) / В. С. Сідак – К. : Видавничий дім „Альтернативи", 1998. – 320 с.
28. Тимощук О. В. Державна варта Української Держави (історико-юридичний аналіз) / О. В. Тимощук. – К. : Вища школа права при ІДП ім. В. Корецького НАНУ, 1998. – 72 с.
29. Васильев Н. В. Понятие и состав воинского преступления. Наказания за воинские преступления / Н. В. Васильев // Воинские преступления : учебник / под. ред. Н. Ф. Чистякова. – М. : Военно-политическая академия им. В.И. Ленина, 1970. – 76 с.
30. Положение о воинских преступлениях [Електронний ресурс] : постановление Центрального Исполнительного Комитета СССР от 31 октября 1924 года. – Режим доступа : http://base.consultant.ru/cons/cgi/online.cgi?req=doc;base=ESU;n=16651
31. О дополнении Уголовного Кодекса РСФСР ст. ст. 58-1а, 58-1б, 58-1в, 58-1г [Електронний ресурс] : постановление Всеросийского Центрального Исполнительного Комитета СНК РСФСР от 20 июля 1934 года. – Режим доступа : http://base.consultant.ru/cons/cgi/online.cgi?req=doc;base=ESU;n=14147
32. Положение о Главном управлении по делам литературы и издательств [Електронний ресурс] : Декрет СНК РСФСР от 6 червня 1922 року. – Режим доступа : http://www.opentextnn.ru/censorship/russia/sov/law/snk/1922/?id=3382
33. Об ответственности за разглашение государственной тайны и за утрату документов, содержащих государственную тайну [Електронний ресурс] : Указ Президиума Верховного Совета СССР от 15 ноября 1943 года. – Режим доступа : http://ru.wikisource.org/wiki
34. Об ответственности за разглашение государственной тайны и за утрату документов, содержащих государственную тайну [Електронний ресурс] : Указ Президиума Верховного Совета СССР от 09.06.1947 г.. – Режим доступа : http://base.consultant.ru/cons/cgi/online.cgi?req=doc;base=ESU;n=20057
35. Об уголовной ответственности за государственные преступления [Електронний ресурс] : Закон СССР от 25.12.1958 г. – Режим доступа : http://pravo.levonevsky.org/bazazru/texts25/txt25874.htm.
36. Кримінальний кодекс України [Електронний ресурс] : Закон України від 05.04.2001 р. № 2341-III. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.
37. Кримінальний процесуальний кодекс України [Електронний ресурс] : Закон України від 13.04.2012 р. № 4651-VI. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.
38. Цивільний процесуальний кодекс України [Електронний ресурс] : Закон України від 18.03.2004 № 1618-IV. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1618-15.
39. Кодекс України про адміністративні правопорушення [Електронний ресурс] : Закон України від 07.12.1984 № 8073-X. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/80731-10/page?text=%F2%E0%BA%EC%ED%E8%F6.
40. Про інформацію [Електронний ресурс] : Закон України від 02 жовтня 1992 року № 2657-ХІI. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2657-12.
41. Про державну таємницю [Електронний ресурс] : Закон України від 21 січня 1994 року № 3855-ХІI. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3855-12. – Редакція від 18.01.2013.
42. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні [Електронний ресурс] : Закон України від 16 листопада 1992 року № 2782-XII. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2782-12.
43. Про контррозвідувальну діяльність [Електронний ресурс] : Закон України від 26 грудня 2002 року № 374-ІV. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/374-15.
44. Про оперативно-розшукову діяльність [Електронний ресурс] : Закон України від 18 лютого 1992 року № 2135-ХІI. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2135-12.
45. Про основи національної безпеки [Електронний ресурс] : Закон України від 19 червня 2003 року № 964-ІV. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/964-15.
46. Про розвідувальні органи України [Електронний ресурс] : Закон України від 22 березня 2001 року № 2331-ІІІ. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2331-14.
47. Про Службу безпеки України [Електронний ресурс] : Закон України від 25 березня 1992 року № 2229-ХІІ. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2229-12.
48. Про телебачення і радіомовлення [Електронний ресурс] : Закон України від 21 грудня 1993 року № 3759-XII. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3759-12.
49. Про Правила поводження народних депутатів України з таємними документами та інформацією [Електронний ресурс] : постанова Президії ВР України від 28 листопада 1994 року № 237/94-ПВ. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/237/94-%D0%BF%D0%B2.
50. Корсун Р. В. Системы (модели) отнесения сведений к государственной тайне / Р. В. Корсун. // Научная сессия МИФИ-2007 : сборник научных трудов. – Том 14. – С. 125–126.
51. Директива Президента США от 8 марта 1972 г. №11652. // Federal Register. – Washington, 1972. – Vol. 37. – №48. – T.II. – P. 5214.
52. О государственных секретах [Електронний ресурс] : модельный закон ; принят в г. Санкт-Петербурге 16.06.2003 постановлением 21-10 на 21-ом пленарном заседании межпарламентской ассамблеи государств-участников СНГ). – Режим доступа : http://zakon.law7.ru/base96/part4/d96ru4896.htm
53. Редкоус В. М. К вопросу о понятии государственной тайны по законодательству государств-участников СНГ / В. М. Редкоус // Право и государство: теория и практика. – 2007. – № 11 (35). – С. 95–99.
54. О государственной тайне [Електронний ресурс] : Закон Азербайджанской Республики от 7 сентября 2004 года. – Режим доступа : http://www.old.eurasia-media.ru/law/az_o_gost.shtml
55. О государственной и служебной тайне [Електронний ресурс] : Закон Республики Армения от 3 декабря 1996 года. – Режим доступа : http://www.old.eurasia-media.ru/law/arm_gos_taina.shtml.
56. О перечне сведений, составляющих государственную тайну [Електронний ресурс] : Закон Республики Таджикистан от 10 мая 2002 г. № 57. – Режим доступа : http://new.medialaw.ru/law_CIS_Baltic/Tajikistan/853/.
57. О защите государственных секретов Кыргызской Республики [Електронний ресурс] : Закон Кыргызской Республики от 14 апреля 1994 года № 1476-XII. – Режим доступа : http://medialawca.org/document/-754.
58. О государственных секретах [Електронний ресурс] : Закон Республики Беларусь от 19 июля 2010 года № 170-З. – Режим доступа : http://pravo.by/main.aspx?guid=3871&p0=H11000170&p2={NRPA}.
59. О государственной тайне [Електронний ресурс] : Закон Республики Молдова от 17 мая 1994 года № 106-XIII. – Режим доступа : http://www.ase.md/~osa/lows/ru/lowsru05.html
60. Уголовный кодекс Республики Беларусь [Електронний ресурс] : Закон Республики Беларусь от 09.07.1999 г. № 275-З. – Режим доступа : http://tamby.info/kodeks/yk.htm
61. Уголовный кодекс Республики Молдова [Електронний ресурс] : кодекс Республики Молдова от 18.04.2002 г. № 985. – Режим доступа : http://lex.justice.md/ru/331268/
62. Уголовный кодекс Азербайджанской Республики Електронний ресурс] : Закон Азербайджанской Республики от 31.01.2005 г. [. – Режим доступа : http://www.legislationline.org/ru/documents /action/popup/id/14108/
63. Уголовный кодекс Республики Казахстан [Електронний ресурс] : Закон Республики Казахстан от 16.07.1997 г. № 168-1. – Режим доступа : http://www.zakon.kz/static/ugolovnyy_kodeks.html
64. Уголовный кодекс Республики Узбекистан [Електронний ресурс] : Закон Республики Узбекистан от 22.09.1994 г. № 2012-XII. – Режим доступа : http://fmc.uz/legisl.php?id=k_ug
65. Уголовный кодекс Республики Таджикистан [Електронний ресурс] : Закон Республики Таджикистан от 21.05.1998 г. № 574. – Режим доступа : http://www.wipo.int/wipolex/en/text.jsp?file_id=237375
66. Уголовный кодекс Российской Федерации [Електронний ресурс] : Закон Российской Федерации от 13.06.1996 г. № 63-ФЗ. – Режим доступа : http://duma.consultant.ru/page.aspx?1156455
67. Уголовный кодекс Республики Армения [Електронний ресурс] : Закон Республики Армения от 18.04.2003 г. – Режим доступа : http://www.parliament.am/legislation.php?sel=show&ID=1349&lang=rus
68. Уголовный кодекс Кыргызской Республики [Електронный ресурс] : закон Кыргызской Республики от 01.10.1997 г. № 68. – Режим доступа : http://prokuror.kg/images/docs/criminal-code.pdf.
69. Уголовный кодекс Туркменистана [Електронний ресурс] : Закон Туркменистана «Об утверждении и введении в действие Уголовного кодекса Туркменистана» от 12 июня 1997 г. № 222-1. – Режим доступа : http://www.legislationline.org/ru/documents/action/popup/id/14380/preview.
70. Уголовный кодекс Литовской Республики [Електронний ресурс] : Закон Литовской Республики от 26.09.2000 г. № VIII-1968. – Режим доступа : http://www.law.edu.ru/norm/norm.asp?normID=1243877&subID=100107735,100107738,100107754,100107811#text
71. Уголовный кодекс Латвийской Республики [Електронний ресурс] : Закон Латвийской Республики от 08.07.1998 г.. – Режим доступа : http://www.law.edu.ru/norm/norm.asp?normID=1243424&subID=100106935,100106943,100106957,100107037#text
72. Уголовный кодекс Эстонской Республики [Електронний ресурс] : Закон Эстонской Республики. – Режим доступа : http://www.hot.ee/estonianlegislation/0202.htm
73. Уголовный кодекс Грузии [Електронний ресурс] : Закон Грузии от 22.07.1999 г. № 2287-вс. – Режим доступа : http://www.law.edu.ru/norm/norm.asp?normID=1241370
74. Уголовный кодекс Республики Болгария / науч. ред. к.ю.н., проф. А. И. Лукашова ; перевод с болгар. Д. В. Милушева, А. И. Лукашова, вступ. статья Й.И. Айдарова. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. –298 с.
75. Уголовный кодекс Голландии / науч. ред. д.ю.н., заслуж. деят. науки РФ, проф. Б. В. Волженкин ; пер. с англ. И. В. Мироновой. – 2-е изд. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. – 510 с.
76. Уголовный кодекс Республики Польша [Електронний ресурс]: Закон Республики Польша от 01.01.1997 г. – Режим доступа : http://www.law.edu.ru/norm/norm.asp?normID=1246817
77. Уголовный кодекс Федеративной Республики Германии [Електронний ресурс] : Закон Федеративной Республики Германии от 13.11.1998 г. – Режим доступа : http://www.law.edu.ru/norm/norm.asp?normID=1242733
78. Уголовный Кодекс Республики Сан-Марино [Електронний ресурс] : Закон Республики Сан-Марино от 25.02.1974 г. – Режим доступа : http://law.edu.ru/norm/norm.asp?normID=1253084
79. Уголовный кодекс Швейцарии / науч. ред., пред. и перев. с нем. к.ю.н. А. В. Серебренниковой. – СПб. : Юридический Центр Пресс, 2002. – 350 с.
80. Уголовный кодекс Дании / науч. ред. и пред. С. С. Беляева, перев. с датского и англ. С. С. Беляева, А. Н. Рычевой. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. – 230 с.
81. Уголовный кодекс Швеции / науч. ред. проф. Н. Ф. Кузнецова и к.ю.н. С. С. Беляева, перев. С. С. Беляева. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. – 320 с.
82. Уголовный кодекс Франции от 22.08.92 г. / по состоянию на 16.09.2011 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступа : http://constitutions.ru/archives/5859
83. Уголовный кодекс Турецкой Республики от 01.03.1926 г. по состоянию на 10.09.2011 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступа : http://constitutions.ru/archives/5851/2
84. Уголовный кодекс Китайской Народной Республики / под ред. д.ю.н., проф. А. И. Коробеева, пер. с китайского Д. В. Вичикова. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. – 303 с.
85. Уголовный кодекс Японии / науч. ред. и предислов. д.ю.н., проф. А. И. Коробеева – СПб. : Юридический центр Пресс, 2002. – 226 с.
86. Чередник В. М. Поняття ті суспільна небезпечність розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості / В. М. Чередник // Юридична наука. – 2012. – № 4. – С. 142–147.
87. Кримінальний кодекс України (із змінами та доповненнями станом на 1 січня 2012 року). – Х. : Одіссей, 2012. – 231 с.
88. Дурманов Н. Д. Государственная и военная тайна. – М. : Юридическое издание НКЮ СРСР, 1942. – 19 с.
89. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – 6-те вид., переробл. та доповн.– К. : Юридична думка, 2009. – 907 с.
90. Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю [Електронний ресурс] : наказ Служби Безпеки України від 12 серпня 2005 р. № 440. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0902-05/page.
91. Юридичний словник / за заг. ред. Б. М. Бабія, В. М. Корецького, В. В. Цвєткова. – К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1974. – 846 с.
92. Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К. : «Укр. енцикл.», 1998. – Т. 2: Д-Й. – 1999. – 744 с.
93. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / відп. ред. С. С. Яценко. – 2-ге вид., переробл. та доповн. – К. : А.С.К., 2002. – 968 с.
94. Кримінальне право України: Особлива частина : підручник / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін. ; за ред. В. В. Сташиса, В.Я. Тація. – 4-те вид., переробл. і допов. – Х. : Право, 2010. – 608 с.
95. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части : учебник / под ред. засл. деятеля науки и техники Украины, д.ю.н., проф. Е. Л. Стрельцова. – Х. : Одиссей, 2002. – 672 с.
96. Шамсутдінов О. Відповідальність за розголошення державної таємниці за новим кримінальним законодавством України [Електронний ресурс] / О. Шамсутдінов. – Режим доступу : http://www.idportal.org/page-id-583.htm;
97. Порядок організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, установах і організаціях. Постанова КМ України № 1561-12 від 2 жовтня 2003 року
98. Дурманов Н. Д. Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву / Н. Д. Дурманов . – М. : Госюриздат, 1955. – 212 с.
99. Трайнин А. Н. Общее учение о составе преступления / А. Н. Трайнин . – М., 1957. – 363 с.
100. Таганцев Н. С. Русское уголовное право. Лекции. Часть Общая / Н. С. Таганцев. – М. : Юрист, 1994. – Т. 1. – 457 с.
101. Познышев С. В. Учебник уголовного права: Общая часть. Очерк основных начал общей и особенной части уголовного права / С. В. Познышев. – М. : Юрид. изд-во Наркомюста, 1923. – Т. 1. – 300 c.
102. Никифоров Б. С. Объект преступления по советскому уголовному праву / Б. С. Никифоров. – М., 1960. – 230 с.
103. Гавриш С. Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины / С. Б. Гавриш . – Х. : Основа, 1994. – 639 с.
104. Гавриш С. Б. Теоретические предпосылки исследования объекта преступлений / С. Б. Гавриш // Право и политика. – 2000. – № 11. – С. 4–15.
105. Бажанов М. И. Уголовное право. Общая часть / М. И. Бажанов. – Днепропетровск : Пороги, 1992. – 166 с.
106. Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве / . – М. : Юрид. лит-ра, 1963. – 275 с.
107. Глистин В. К. Проблемы уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений) / В. К. Глистин. – Л. : Изд-во Ленинградского ун-та. 1979. – 127 с.
108. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации пре ступлений / В. Н. Кудрявцев. – М. : Юрид. лит-ра, 1972. – 352 с.
109. Коржанский .И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны / И. Коржанский. – М. : Академия МВД СССР, 1980. – 248 с.
110. Пинаев А. А. Курс лекций по общей части уголовного права / А. А. Пинаев. – Книга 1. О преступлении. – Х. : Харьков юридический, 2001. – 284 с.
111. Пионтковский А. А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву / А. А. Пионтковский . – М., 1961. – 666 с.
112. Таций В. Я. Объект и предмет преступлений в советском уголовном праве / В. Я. Таций . – Х. : Вища шк., 1988. – 198 с.
113. Наумов В. А. Российское уголовное право. Общая часть : курс лекций / В. А. Наумов . – М., 1996. – 550 с.
114. Ємельянов В. П. Об’єкт тероризму: його ознаки / В. П. Ємельянов // Право України. – 1999. – № 11. – C. 104–106.
115. Емельянов В. П. Понятие объекта преступлений в уголовно-правовой науке / В. П. Емельянов // Право і безпека. – 2002. – № 4. – С. 7–11.
116. Трубников В. М. Новый взгляд на объект преступления / В. М. Трубников // Право и безпека. – 2002. – № 1. – С. 81–87.
117. Трубников В. М. Кримінальна відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи : [монографія] / В. М. Трубников, Ю.В. Орел. – Х. : Харків юридичний, 2009. – 356 с.
118. Новоселов Г. П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты / Г. П. Новоселов . – М. : НОРМА, 2001. – 208 с.
119. Самощенко И. В. Ответственность за угрозу по уголовному праву Украины (понятие, виды, спорные проблемы) : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Самощенко И. В. – Х., 1997. – 222 с.
120. Кримінальне право України: Загальна частина : підручник для студ. юрид. вузів і фак. / Г. В. Андрусів та ін. ; ред. П. С. Матишевський, П. П. Андрушко, С. Д. Шапченко ; Київський ун-т ім. Т. Шевченка, юрид. фак. – К. : Юрінком Інтер, 1997. – 505 с.
121. Курс уголовного права: Учение о преступлении. Общая часть : учебник. – М. : Изд-во ЗЕРЦАЛО, 1999. – Т. 1 : Учение о преступлении / Г. Н. Борзенков, В. С. Комиссаров, Н. Е. Крылова, Н. Ф. Кузнецова, и др. ; под ред.: Н. Ф. Кузнецов, И. М. Тяжкова. – 592 c.
122. Уголовное право. Общая часть : учебник для вузов / М. И. Ковалев, И. Я. Козаченко, Т. В. Кондрашова, З. А. Незнамова и др. ; отв. ред. : И. Я. Козаченко, З. А. Незнамова – М. : Норма, Инфра-М, 1998. –516 c.
123. Лантінов Я. О. Основні склади злочинів : навчальний посібник для самостійної підготовки / Я. О. Лантінов. – Х. : «НТМТ»: – 2009. – С. 339 (496 с.)
124. Кримінальне право України. (Особлива частина) : підручник / кол. авторів А. В. Байлов, А. А. Васильєв, О. О. Житний, та ін. ; за заг. ред. О. М. Литвинова ; наук. ред. серії О. М. Бандурка. – Х. : Вид-во ХНУВС, 2011. – 572 с.
125. Шульга А. М. Уголовное право Украины: основные вопросы и ответы : пособие / А. М. Шульга, В. И. Павликовский, Ю. А. Вапсва. – Х. : ПП «Берека-Нова», 2008. – 416 с.
126. Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления / В. Н. Кудрявцев . – М. : Госюриздат, 1960. – 244 с.
127. Ковалев М. И. Понятие и признаки преступления и их значение для квалификации / М. И. Ковалев. – Свердловск, 1977. – 80 с.
128. Панов Н. И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность / Н. И. Панов – Х. : Вища школа, 1982. – 162 с.
129. Ярмыш Н. Н. Действие как признак объективной стороны преступления (проблемы психологической характеристики) / Н. Н. Ярмыш – Х. : Основа, 1999. – 84 с.
130. Тимейко Г. В. Общее учение об объективной стороне преступления / Г. В. Тимейко . – Ростов : Изд-во Ростовского университета, 1977. – 216 с.
131. Кримінальне право України: Загальна частина : підручник / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін. ; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – 4-те вид., переробл. та доповн. – Х. : Право, 2010. – 456 с.
132. Пинаев А. А. Уголовное право Украины. Общая часть / А.А. Пинаев. – Х. : Харьков юридический, 2005. – 664 с.
133. Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина: навчальний посібник / П. Л. Фріс. – К. : «Центр навчальної літератури», 2004. – 362 с. (С. 80)
134. Даль В. И. Толковый словарь живого Великорусского язика : т. 1–4 / В. И. Даль. – М. : Рус. яз., 1989–1991. – Т. 4 : P – v. – 1991. – 683 с.
135. Ожегов С. И. Словарь русского языка: Ок. 57 000 слов / под ред. чл.-корр. АН СССР Н. Ю. Шведовой. – 18-е изд., стереотп. – М. : Рус. яз., 1986. – 917 с.
136. Словник української мови : в 11 томах. – К. : Наукова думка, (1970-1980). – Т. 8. 1977. – 652 С.
137. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К. – Ірпінь : ВТФ «Перун», 2004. – 1440 с.
138. Про захист від недобросовісної конкуренції [Електронний ресурс] : Закон України від 07.06.1996 року № 36/96-ВР. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/236/96-%D0%B2%D1%80.
139. Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи [Електронний ресурс] : постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 5. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-08.
140. Емельянов В. П. Защита права собственности уголовным законодательством / В. П. Емельянов – Х. : «Рубикон», 1996. – 126 с.
141. Матышевский П. С. Преступления против собственности и смежные с ими преступления / П. С. Матышевский. – К. : Юринком, 1996. – 238 с. (С. 112)
142. Борисов В. И. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации / В. И. Борисов, В. Н. Куц. – Х. : НПКФ «Консум», 1995. – 104 с. (С. 61)
143. Сташис В. В. Личность – под охраной уголовного закона (Глава III УК Украины с научно-практическим комментарием) : монография / В. В. Сташис, М. И. Бажанов. – Симферополь : «Таврида», 1996. – 234 с.
144. Меньшагин В. Д. Научно-практический комментарий к Закону об уголовной ответственности за государственные преступления / В. Д. Меньшагин, Б. А. Куринов – М., 1961. – 116 с.
145. Советское уголовное право: Часть Особенная : учебник. / под ред. М. И. Ковалева – М. : Юрид.лит., 1983. – 480 с.
146. Кримінальний кодекс України : науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін. ; за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 1196 с.
147. Советское уголовное право: Особенная часть : учебник. / под ред. П. И. Гришаева, Б. В. Здравомыслова. – М. : Юрид. лит., 1988. – 608 с.
148. Уголовный кодекс Украины. Комментарий / под редакцией Ю. А. Кармазина и Е. Л. Стрельцова. – Х. : Одиссей, 2001. – 960 с.
149. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів : навчальний посібник / М. Й. Коржанський . – Видання 2-ге. – К. : Атіка, 2002. – 640 с.
150. Панов Н. И. Об изучении способа совершения преступления / Н. И. Панов // Проблемы социалистической законності : респ. межвед. науч. сб. / ХарЮИ. – 1982. – Вып. 9. – С. 111–118
151. Панов Н. И. Уголовно-правовое значение способа совершения преступления / Н. И. Панов – Х. : ХарЮИ, 1984. – 111 с.
152. Сеченов И. М. Избранные философские и психологические произведения / И. М. Сеченов. – М. : Госполитиздат, 1947. – 645 с.
153. Кудрявцев В. Н. Причинность в криминологии. О структуре индивидуального преступного поведения / В. Н. Кудрявцев – М. : Юрид. лит., 1968. – 176 c.
154. Общая психология / под ред. Петровского А. В. – М. : Просвещение, 1976. – 479 с.
155. Социальная психология. Краткий очерк – М. : Политиздат, 1975. – 319 с.
156. Соковкин В. М. О природе человеческого общения (опыт человеческого анализа) / В. М. Соковкин. – Фрунзе : Мектеп, 1974. – 117 с.
157. Владимиров В. А. Субъект преступления по советскому уголовному праву / В. А. Владимиров, Г. А. Левицький. – М. : Высш. шк. МООП СССР, 1964. – 58 c.
158. Орлов В. С. Субъект преступления по советскому уголовному праву / В. С. Орлов. – М. : Гос. изд-во юрид. лит., 1958. – 260 c.
159. Павлов В. Г. Субъект преступления и уголовная ответственность / В. Г. Павлов. – С.-Пб. : Лань, 2000. – 192 c.
160. Павлов В. Г. Субъект преступления / В. Г. Павлов ; Ассоц. Юрид. центр. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2001. – 316 с.
161. Карпушин М. П. Уголовная ответственность и состав преступления / М. П. Карпушин, В. И. Курляндский. – М. : Юрид. лит., 1974. – 232 c.
162. Трайнин А. Н. Состав преступления по советскому уголовному праву / А. Н. Трайнин. – М. : Юрид. лит., 1951. – 388 c.
163. Куц В. М. Теоретико-прикладні аспекти проблеми суб’єкта злочину / В. М. Куц // Вісник університету внутрішніх справ. – 1996. – № 1. – С. 17–23.
164. Философский словарь / [под редакцией И. Т. Фролова]. – М. : Изд-во политической литературы, 1987. – 590 с.
165. Кондаков Н. И. Логический словарь-справочник / Н. И. Кондаков. – М. : Наука, 1975. – 720 с.
166. Марузо Ж. Словарь лингвистических терминов / Ж. Марузо ; пер. с фр. Н. Д. Андреева ; под ред. А. А. Реформатского. – М. : Иностр. лит., 1960. – 345 с.
167. Пионтковский А. А. Курс советского уголовного права. Преступление : в 6-ти томах. – М. : Наука, 1970. – Т. 2. Часть общая / А. А. Пионтковский ; [редкол.: А. А. Пионтковский, П. С. Ромашкин, В. М. Чхиквадзе]. – 516 с.
168. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / [за ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація]. – К. – Х. : Юрінком Інтер-Право, 2001. – 416 с.
169. Трайнин А.Н. Уголовное право: Общая часть / А. Н. Трайнин. – М. : Изд-во 1-го Моск. госуд. ун-та, 1929. – 511 с.
170. Наумов А. В. Предприятие на скамье подсудимых? / А. В. Наумов // Советская юстиция. – 1992. – № 17–18. – С. 3.
171. Наумов А. В. Уголовный закон в условиях перехода к рыночной экономике / А. В. Наумов // Сов. государство и право. – 1991. – № 2. – С. 35–41.
172. Келина С. Г. Ответственность юридических лиц в проекте нового УК Российской Федерации / С. Г. Келина // Уголовное право : новые идеи : сб. науч. статей / [под ред. С. Г. Келиной, А. В. Наумова.]. – М. : ИГП РАН, 1994. – С. 50–61.
173. Никифоров А. С. Об уголовной ответственности юридических лиц / А. С. Никифоров // Уголовное право : новые идеи : сб. науч. статей / [под ред. С. Г. Келиной, А. В. Наумова.]. – М. : ИГП РАН, 1994. – С. 43–49.
174. Никифоров А. С. Юридическое лицо как субъект преступления / А. С. Никифоров // Государство и право. – 2000. – № 8. – С. 18–27.
175. Волженкин Б. О. Уголовная ответственность юридических лиц. Серия «Современные стандарты в уголовном праве и уголовном процессе» / Б. О. Волженкин. – СПб. : Санкт-Петербургский юр. институт Ген. прок. РФ, 1998. – 40 с.
176. Гуторова Н. О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України / Н. О. Гуторова. – Х. : ХНУВС, 2001. – 384 с.
177. Малая советская энциклопедия. – М., 1959. – Т. 7. – 1259 с.
178. Боровых Л. В. Проблема возраста в механизме уголовно-правового регулирования : автореф. дис. на соискание ученой
степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08
«Уголовное право и криминология; исправительно-трудовое
право» / Л. В. Боровых – Екатеринбург, 1993. – 20 с.
179. Орлеан А. М. Кримінально-правова характеристика торгівлі людьми : моногр. / А. М. Орлеан. – Х. : СІМ, 2005. – 179 с.
180. Куринов Б. А. Научные основы квалификации пре ступ