Тимчаль Марія Валентинівна Кримінально-правова охорона в Україні осіб, взятих під захист

Короткий опис

Тимчаль Марія Валентинівна : «Кримінально-правова охорона в Україні осіб, взятих під захист» (12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право). Спец- рада К 35.725.02 у Львівському державному університе­ті внутрішніх справ МВС України

Львівський державний університет внутрішніх справ
Міністерство внутрішніх справ України
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ТИМЧАЛЬ МАРІЯ ВАЛЕНТИНІВНА
УДК 343.36
ДИСЕРТАЦІЯ
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА В УКРАЇНІ ОСІБ, ВЗЯТИХ
ПІД ЗАХИСТ
12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право
Галузь знань «081» Право. Юридичні науки
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело М. В. Тимчаль
Науковий керівник Пасєка Олексій Федорович, кандидат юридичних наук, доцент
Львів - 2019

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 14
ВСТУП 15
РОЗДІЛ 1.
ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КРИМІНАЛЬНО- ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ОСІБ, ВЗЯТИХ ПІД ЗАХИСТ 24
1.1 Стан наукової розробки та соціальна зумовленість кримінально-
правової охорони в Україні осіб, взятих під захист 24
1.2 Поняття та види заходів безпеки, що застосовуються до осіб,
взятих під захист за законодавством України 42
1.3 Зарубіжний досвід кримінально-правової охорони особи, взятої
під захист 63
Висновки до першого розділу 80
РОЗДІЛ 2
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ЗАХОДІВ БЕЗПЕКИ ЩОДО ОСІБ, ВЗЯТИХ ПІД ЗАХИСТ, ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ 83
2.1 Об’єкт складів злочинів, пов’язаних із забезпеченням заходів
безпеки щодо осіб, взятих під захист, за кримінальним правом
України 83
2.2 Об’єктивна сторона складів злочинів, пов’язаних із забезпеченням
заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист, за кримінальним правом України 101
2.3 Суб’єкт складів злочинів, пов’язаних із забезпеченням заходів
безпеки щодо осіб, взятих під захист, за кримінальним правом
України 118
2.4 Суб’єктивна сторона складів злочинів, пов’язаних із забезпеченням заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист за кримінальним правом
України 136
Висновки до другого розділу 152
РОЗДІЛ 3
ОСОБЛИВОСТІ КВАЛІФІКАЦІЇ ТА ПОКАРАННЯ ЗА ЗЛОЧИНИ, ПОВ’ЯЗАНІ ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ЗАХОДІВ БЕЗПЕКИ ЩОДО ОСІБ, ВЗЯТИХ ПІД ЗАХИСТ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ 155
3.1 Особливості кваліфікації злочинів, пов’язаних із забезпеченням
заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист за кримінальним правом України 155
3.2 Особливості покарання за злочини, пов’язані із забезпеченням заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист за кримінальним правом
України 175
Висновок до третього розділу 192
ВИСНОВКИ 194
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ДЖЕРЕЛ 200
ДОДАТКИ 215
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
КК - Кримінальний кодекс
КПК -Кримінальний процесуальний кодекс
КУ - Конституція України
Єдина програма - Єдина державна програма захисту учасників кримінального судочинства
Закон №1 - Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві»
Закон №2 - Закон України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів»
СБУ - Служба безпеки України
НАБУ - Національне антикорупційне бюро України
НП - Національна поліція
КСУ - Конституційний суд України
ДБР - Державне бюро розслідувань
АТС - автоматична телефонна станція
ЗМІ - засоби масової інформації

ВСТУП
Обгрунтування вибору теми дослідження. Згідно з Конституцією України (ст. 3), людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. З огляду на це, держава через уповноважені органи гарантує захист прав, свобод та інтересів людини від протиправних дій шляхом виявлення, розслідування та судового розгляду проваджень про кримінальні правопорушення. Це положення набуло розвитку у ст. 1 Кримінального кодексу України (далі - КК України), ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) та низці інших нормативних актів.
Важливе значення для забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінальних правопорушень та їх судового розгляду має готовність окремих учасників кримінального судочинства співпрацювати зі слідством та судом. Дуже часто для створення передумов такої співпраці необхідно забезпечити захист таких учасників, а в окремих випадках - і членів їх сім’ї. Україна одна з перших держав колишнього СРСР прийняла відповідні закони про забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства. Ще 1993 р. прийнято Закони України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» та «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів», що стали гарантією захисту прав, свобод, інтересів учасників кримінального судочинства та окреслюють основоположні засади механізму забезпечення безпеки осіб, які потребують захисту. Відтоді інститут захисту учасників кримінального судочинства в Україні постійно змінювався, що однак не дало вирішення питання про створення в державі ефективного механізму кримінально-правової охорони осіб, взятих під захист. В Україні досі не існує Єдиної державної програми захисту учасників кримінального судочинства (далі - Єдина програма). Все частіше висловлюються пропозиції щодо необхідності запровадження в нашій державі Програми захисту свідків, яка діє, наприклад, у США та деяких пострадянських державах.
У КК України (Розділі XVIII «Злочини проти правосуддя») передбачено два склади злочинів, пов’язаних із забезпеченням безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, - ст. 380 «Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист» та ст. 381 «Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист». З одного боку, це свідчить про визнання необхідності кримінально-правових принципів захисту прав, свобод та інтересів осіб, взятих під захист, що, своєю чергою, є гарантією забезпечення належного здійснення та відправлення правосуддя. З іншого боку, доводиться констатувати, що такі норми зовсім не досконалі. А судова практика та офіційна статистика засвідчують відсутність за останні п’ять років кримінальних проваджень за ст.ст. 380, 381 КК України, а також випадків покарання особи за цими статтями.
Питання кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя загалом та за посягання на осіб, взятих під захист, зокрема неодноразово розглядали вітчизняні та зарубіжні науковці: М. Ю. Азаров, В. І. Андрєєв, П. П. Андрушко, О. В. Бардацька, Ю. В. Баулін, В. П. Бахін, Л. П. Брич, С. Б. Гавриш, О. О. Гриньків, В. К. Грищук, М. В. Гузела, О. О. Дудоров, Г. О. Душечко, З. А. Загиней, В. С. Зеленецький, Н. С. Карпов, М. В. Коваль, М. Й. Коржанський, М. В. Курків, М. І. Мельник, П. В. Митник, В. О. Навроцький, А. М. Орлеан, Л. І. Родзевич, О. В. Усенко, В. Я. Тацій, В. М. Тертишнік, П. Л. Фріс, М. Ю. Черкова, О. А. Шестакова та інші. Однак напрацювання вчених не охопили вирішення сучасних проблем із кримінально-правової охорони осіб, взятих під захист. Навіть більше, з моменту прийняття спеціальних законів України про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, питання кримінально-правової охорони учасників кримінального судочинства на дисертаційному рівні не вивчали.
Не аналізувались й аспекти відповідності національного законодавства міжнародним стандартам та досягненням у цій сфері зарубіжних держав.
Останніми роками Україна зазнала чимало перетворень, які опосередковано вплинули й на інститут забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства. Зокрема, відбулися реформування правоохоронних органів, перебудова їхньої системи, створено нові органи та підрозділи тощо. Важливе значення для інституту забезпечення безпеки осіб, взятих під захист, має також прийнятий 2016 р. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» тощо.
Наведене відтак засвідчує актуальність обраної теми, потрібність та своєчасність дослідження питань кримінально-правової охорони в Україні осіб, взятих під захист.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертацію виконано в межах тем науково-дослідних робіт Львівського державного університету внутрішніх справ «Протидія злочинам, підслідним ОВС: правові, кримінологічні та криміналістичні аспекти» (державний реєстраційний номер 0115U006501), «Проблеми реформування правової системи України» (державний реєстраційний номер 0112U007492).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є оптимізація механізму кримінально-правового забезпечення безпеки осіб, взятих під захист, на основі теоретичного аналізу ефективності та відповідності сучасним стандартам кримінально-правових норм, норм іншого галузевого законодавства та правозастосовної практики у цій сфері.
У рамках мети окреслено відповідні задачі:
- з’ясувати ступінь наукової розробки питань забезпечення безпеки осіб, взятих під захист, за кримінальним правом України;
- окреслити соціальну зумовленість встановлення кримінальної відповідальності за посягання на суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства;
- проаналізувати законодавче та доктринальне визначення поняття «забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», виокремити його істотні ознаки;
- визначити особливості застосування кожного зі заходів безпеки, що передбачені вітчизняним кримінальним законодавством;
- розглянути законодавство зарубіжних держав щодо кримінально- правового забезпечення безпеки осіб, взятих під захист, та визначити позитивний міжнародний досвід для ймовірного подальшого запровадження у вітчизняну кримінально-правову систему;
- встановити особливості об’єкта складів злочинів, передбачених ст. 380 та ст. 381 КК України;
- надати характеристику об’єктивної сторони посягань на суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства;
- дослідити ознаки суб’єкта окреслених складів злочинів;
- визначити ознаки суб’єктивної сторони складів злочинів, пов’язаних із забезпеченням безпеки учасників кримінального судочинства;
- розмежувати злочини, передбачені ст.ст. 380, 381 КК України, з іншими складами злочинів;
- визначити особливості застосування покарання за злочини, пов’язані із забезпеченням безпеки осіб, взятих під захист;
- запропонувати шляхи усунення виявлених недоліків кримінально- правового регулювання забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства та розробити практичні рекомендації в цій сфері.
Об’єкт дослідження - суспільні відносини, які виникають у сфері кримінально-правової охорони осіб, взятих під захист.
Предмет дослідження - кримінально-правова охорона в Україні осіб, взятих під захист.
Методи дослідження обрано з урахуванням мети та задач роботи. Методологічними засадами дисертації є положення кримінального права, кримінального законодавства, а також судова практика України. Відтак у роботі використано такі методи: формально-юридичний (догматичний) - під час аналізу юридичних складів злочинів, передбачених у ст.ст. 380, 381 КК України, а також відповідних кримінально-правових санкцій (розділ 2); герменевтичний - з метою встановлення змісту окремих кримінально- правових понять (наприклад, «правосуддя», «забезпечення безпеки осіб, взятих під захист», «забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства», «службова особа», «покарання», «кваліфікація злочинів») (всі підрозділи роботи); порівняльно-правовий - під час здійснення порівняння вітчизняного та зарубіжного кримінального законодавства щодо норм, пов’язаних із забезпеченням безпеки осіб, узятих під захист (КК України, КК Республіки Білорусь, КК Грузії, КК Латвійської Республіки, КК Литви, КК Естонії, КК Республіки Молдови, КК Польщі, КК Австрії, КК Франції, КК Федеративної Республіки Німеччина, деякі норми КК Китаю, Нідерландів та кримінальне законодавство США) (підрозділ 1.3); історико-правовий - у межах вивчення показників застосування заходів безпеки до учасників кримінального судочинства у різні роки (підрозділ 1.1); системного аналізу - під час розмежування складів злочинів, що вивчаються, зі суміжними складами злочинів (підрозділ 3.1); статистичний - задля дослідження статистичних даних про кількість облікованих злочинів, передбачених ст.ст. 380, 381 КК України, а також про кількість осіб, яким було пред’явлено підозру за вчинення цих злочинів, та інших статистичних даних (підрозділи 1.1, 3.2).
Науково-теоретичне підґрунтя дисертації становлять праці з кримінального права, загальної теорії права та довідково-енциклопедична література.
Емпіричну базу дослідження становлять статистичні дані за 2013-2018 рр. Генеральної прокуратури України та Державної судової адміністрації України. Зокрема, вивчено понад 60 вироків, у яких йшлося про забезпечення безпеки осіб, взятих під захист.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в Україні комплексних досліджень кримінального законодавства щодо забезпечення безпеки осіб, взятих під захист, у якій сформульовано нові наукові положення та висновки, що виносяться на захист:
уперше:
- доведено необхідність виключення ст. 381 із КК України як такої, що породжує конкуренцію кількох спеціальних норм. У чинній редакції її положення є спеціальними стосовно: а) положень ст. 387 КК України (інформація про забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства є одночасно «даними оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування»), а також можуть конкурувати з б) статтями КК України, які передбачають відповідальність за розголошення державної таємниці (застосування заходів забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, за правило, становить державну таємницю тощо) та зі статтями про злочини у сфері службової діяльності;
- на підставі вивчення зарубіжного досвіду та судової практики з розгляду кримінальних проваджень, пов’язаних із забезпеченням безпеки учасників кримінального судочинства, обґрунтовано необхідність посилення відповідальності за діяння, передбачені ч. 1 ст. 380 КК України у випадку їх вчинення з метою одержання неправомірної вигоди. Пропонується передбачити відповідальність за такі діяння як за кваліфікований вид злочину з санкцією у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією майна;
- доведено доцільність передбачення можливості звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення діянь, передбачених ст. 380 КК України, які пропонується закріпити в примітці до ст. 380 КК України. Умовами застосування такого звільнення пропонується передбачити: вчасне застосування службовою особою всіх необхідних, достатніх та ефективних заходів безпеки щодо учасників кримінального судочинства, але якщо тяжкі наслідки для підзахисної особи все одно настали;
- доведено необхідність у Єдиній програмі визначити перелік злочинів, у провадженнях за якими до осіб мають застосовуватися заходи безпеки. До таких пропонується включити злочини, відповідальність за вчинення яких передбачена у ст.ст. 115, 121, 129, 146, 195, 343, 345, 347, 348, 376, 377, 378, 379, 397, 398, 399, 400 КК України. Водночас такий перелік не має бути вичерпним;
удосконалено:
- наукові підходи до визначення поняття «забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства», під яким пропонується розуміти діяльність уповноважених законом органів, спрямована на здійснення комплексу (або системи) необхідних заходів (правових, організаційних, технічних та інших), за наявності загрози життю, здоров’ю, тілесній недоторканості, майну, честі та гідності осіб у зв’язку з їх участю у кримінальному процесі та з метою належного здійснення правосуддя (виявлення, запобігання, протидії, розкриття та розслідування злочинів, а також розгляду кримінальних проваджень);
- визначення поняття «правосуддя» - як правозастосовної діяльності суду з розгляду та вирішення у передбаченому законом процесуальному порядку цивільних, господарських, кримінальних і адміністративних справ, а також конституційного судочинства й діяльність правоохоронних органів, які сприяють здійсненню судом правосуддя та забезпечують виконання його рішень, а саме: органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та органів, які відають виконанням судових рішень, вироків і призначених покарань;
- наукові підходи щодо вдосконалення назви Розділу XVIII КК України. Обґрунтовується як більш точна назва у такій редакції: «Злочини проти правосуддя та діяльності органів, що сприяють здійсненню правосуддя»;
- наукові позиції щодо невідповідності механізму забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства європейським стандартам, що проявляється у прогалинах бюджетного, нотаріального, житлового, трудового законодавства тощо;
набули подальшого розвитку:
- наукові підходи щодо необхідності вдосконалення законодавчого регулювання питань матеріального забезпечення та відшкодування збитків підзахисній особі або її сім’ї, якщо діяння службової особи, яка мала здійснити захист, були недостатніми, неефективними або ненадійними. Пропонується внести відповідні зміни до Бюджетного кодексу України;
- твердження про доцільність прийняття Єдиної програми, яка б охопила: коло осіб, до яких вона може бути застосована; суб’єктів, які можуть забезпечити захист; перелік заходів безпеки; поняття «негайних заходів безпеки» (ті, що застосовуються впродовж 24 годин); перелік кримінальних правопорушень, у провадженнях про вчинення яких, за умови наявної загрози життю, здоров’ю, житлу чи майну підзахисної особи, мають бути застосовані конкретні заходи безпеки; підстави притягнення до кримінальної відповідальності; умови звільнення від відповідальності тощо.
Практичне значення одержаних результатів. Результати, отримані у процесі дослідження проблеми кримінально-правової охорони осіб, узятих під захист, можуть використовуватися у:
- науково-дослідній діяльності як підґрунтя подальших напрацювань із проблем кримінально-правової охорони осіб, узятих під захист, для розроблення окремих аспектів цієї комплексної теми;
- правотворчості - законодавцем щодо усунення недоліків кримінально- правової охорони осіб, узятих під захист;
- правозастосуванні - для удосконалення практики застосування чинного кримінального законодавства у разі порушення норм, що стосуються охорони осіб, узятих під захист;
- навчальному процесі - під час викладення дисципліни з Особливої частини кримінального права та відповідних спецкурсів;
- науці кримінального права України - у рамках подальшого дослідження проблеми охорони осіб, узятих під захист.
Отримані результати, сформульовані висновки та пропозиції можуть також бути використані судовими і правоохоронними органами як рекомендації щодо підвищення ефективності застосування інституту забезпечення безпеки осіб, узятих під захист; під час опрацювання проекту Концепції забезпечення захисту законних прав та інтересів осіб, постраждалих від злочинів, а також при створенні Єдиної державної програми захисту учасників кримінального судочинства.
Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки й рекомендації дисертації оприлюднено на трьох наукових конференціях: Звітній науковій конференції ад’юнктів, аспірантів та здобувачів «Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні» (м. Львів, 17 жовтня 2014 р.); Звітній науковій конференції ад’юнктів, аспірантів та здобувачів «Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні» (м. Львів, 16 жовтня 2015 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні правові системи світу: тенденції та фактори розвитку» (м. Запоріжжя, 24-25 серпня 2018 р.)
Публікації. Результати дисертації висвітлено у восьми публікаціях, із яких чотири - у виданнях, які входять до переліку наукових фахових видань України, одна - у зарубіжному фаховому виданні (Республіка Молдова), три - у тезах доповідей на науково-практичних заходах.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення питань кримінально- правової охорони в Україні осіб, взятих під захист. За результатами аналізу норм кримінального закону про відповідальність за невжиття заходів безпеки щодо учасників кримінального судочинства та про розголошення відомостей щодо застосування заходів безпеки, дослідження положень іншого галузевого законодавства та судової практики у справах цієї категорії зроблено такі основні висновки:
1. Забезпеченню безпеки учасників кримінального судочинства завжди приділяли належну увагу науковці у сфері кримінально- процесуального права, тоді як питання кримінальної відповідальності (кримінально-правової охорони) за злочини, пов’язані із забезпеченням безпеки осіб, взятих під захист, вивчені ще недостатньо.
2. Криміналізація злочинів, пов’язаних із забезпеченням безпеки учасників кримінального судочинства, є соціально зумовленою. У сучасному правовому світі наявність таких норм гарантує захист прав і свобод, інтересів та цінностей людини і громадянина, а також ефективне здійснення та відправлення правосуддя в державі.
3. Констатовано відсутність в законодавстві та науковій літературі єдиного та детального визначення поняття «забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Відтак запропоновано авторське визначення цього поняття як діяльності уповноважених законом органів, спрямованої на здійснення комплексу (або системи) необхідних заходів (правових, організаційних, технічних та інших) за наявності загрози життю, здоров’ю, тілесній недоторканості, майну, честі та гідності осіб у зв’язку з їх участю в кримінальному процесі та з метою належного здійснення правосуддя (виявлення, запобігання, протидії, розкриття та розслідування злочинів, а також розгляду кримінальних проваджень).
4. Встановлено, що попри нормативне закріплення цілої низки видів заходів безпеки, найчастіше до учасників кримінального судочинства застосовуються такі: особиста охорона, охорона житла і майна, закритий судовий розгляд та забезпечення конфіденційності відомостей про особу, оскільки ці заходи є невитратними, але водночас не завжди ефективними. Зроблено висновок, що у вітчизняному законодавстві слід визначити перелік злочинів, у провадженнях про вчинення яких обов’язково мають бути застосовані відповідні заходи безпеки до учасників за реальної загрози їх життю, здоров’ю, майну та житлу. Цей перелік не має бути вичерпним, а заразом передбачати застосування відповідних заходів в інших випадках, якщо наявна реальна загроза до учасника судочинства.
5. Проаналізувавши законодавство зарубіжних держав, виокремлено певні напрацювання, які доцільно використати та впровадити у вітчизняне кримінальне законодавство. По-перше, необхідно передбачити звільнення від кримінальної відповідальності за невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист, з метою гуманізації кримінального законодавства та увідповіднення вітчизняного законодавства європейським стандартам. Враховуючи досвід зарубіжних держав, звільнення від кримінальної відповідальності має міститися у примітці до ст. 380 КК України яка мала б мати таку редакцію: «Службова особа звільняється від кримінальної відповідальності у разі вчинення нею вчасно всіх необхідних, достатніх та ефективних заходів безпеки щодо особи, яка потребує захисту (та/або членів її сім’ї), якщо тяжкі наслідки для підзахисної особи все одно настали». Передбачити в законодавстві обов’язковість матеріальної компенсації, а за необхідності (загроза життю, здоров’ю, житлу та майну) - правової допомоги, якщо для особи, щодо якої здійснюється захист, настали тяжкі наслідки, або членів її сім’ї (у випадку смерті підзахисної особи), та забезпечення їх безпеки. По¬друге, визначити поняття «негайні заходи безпеки» як заходів прийняття рішення про застосування яких та їх забезпечення здійснюється впродовж 24 годин. Відтак запропоновано окреслити чіткий перелік заходів, які можуть бути застосовані негайно, наприклад, особиста охорона, охорона житла та майна; видача спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку тощо. У невідкладних випадках до особи має бути застосований захід безпеки у виді переміщення особи у безпечне місце. Таким чином, до переліку заходів безпеки слід додати «переміщення особи у безпечне місце» (безпечним місцем може бути спеціально обладнана кімната в органі, який забезпечує захист, або квартира чи будинок, до якого в разі небезпеки можуть поміщати важливих свідків чи інших учасників кримінального судочинства).
6. Об’єктом злочинів про забезпечення безпеки осіб, взятих під захист, запропоновано вважати суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність органів правосуддя, досудового слідства й прокуратури, а також життя, здоров’я та власність учасників кримінального судочинства. Натомість під правосуддям слід розуміти не тільки діяльність судів різних рівнів, а й діяльність органів, які сприяють здійсненню та відправленню правосуддя. Для уникнення суперечностей щодо поняття правосуддя доцільно було змінити назву Розділу XVIII КК України на «Злочини проти правосуддя та діяльності органів, які сприяють здійсненню правосуддя».
7. Під час розгляду ознак об’єктивної сторони складів злочинів, пов’язаних із забезпеченням безпеки осіб, взятих під захист, встановлено, що ці злочини можуть бути вчинені і шляхом дії (несвоєчасне прийняття рішення; прийняття недостатньо обґрунтованого рішення; невжиття достатніх заходів (застосовується захід, який є неефективним для захисту особи); несвоєчасне вжиття достатніх заходів), і бездіяльності (неприйняття рішення; невжиття достатніх заходів (до особи не вживається той захід, який потрібен для її захисту); несвоєчасне вжиття достатніх заходів (в той час, коли потрібно здійснювати захист, нічого не забезпечувалося)). У зв’язку з тим, що злочини, пов’язані із забезпеченням безпеки учасників кримінального судочинства, є матеріальними, то вони вважаються закінченими з моменту настання наслідків, що вказані в диспозиціях досліджуваних статей. Тяжкими наслідками за цими злочинами можна вважати побої, тілесні ушкодження середньої та тяжкої ступенів тяжкості, знищення або пошкодження майна, що завдало матеріальних збитків у великих розмірах, смерть особи та/або членів її сім’ї тощо.
8. Суб’єктом злочинів, передбачених ст.ст. 380, 381 КК України, може бути лише спеціальний суб’єкт. У досліджуваних складах ним можна визнати осіб, які виконують свої обов’язки в сфері правосуддя; осіб, яким стало відомо про вчинений злочин у зв’язку з їхньою службовою діяльністю; осіб, які здійснюють забезпечення заходів захисту та осіб, до яких ці заходи забезпечуються (тільки за ст. 381 КК України). Для уникнення дискусій та з метою встановлення кола органів, які забезпечують захист учасників кримінального судочинства, необхідно на законодавчому рівні визначити повний перелік правоохоронних органів, службові особи яких сприяють здійсненню правосуддя шляхом забезпечення безпеки осіб, взятих під захист.
9. Суб’єктивна сторона досліджуваних складів злочинів
характеризується необережною або змішаною формою вини, а наявність спеціального мотиву або мети є підставою для застосування або іншої статті КК України, або кваліфікації злочинів за сукупністю. Стосовно діяння, то вина характеризується ознаками умислу або необережності, ставлення до наслідків - тільки необережність. Якщо особа, вчиняючи будь-яке діяння,
передбачене досліджуваними статтями, до наслідків ставиться умисно, то її діяння слід кваліфікувати за сукупністю злочинів.
10. У рамках дослідження особливостей кваліфікації злочинів, пов’язаних із забезпеченням безпеки учасників кримінального судочинства доведено необхідність виключення ст. 381 із КК України, оскільки вона породжує конкуренцію кількох спеціальних норм. Натомість обґрунтовано, що загальних норм (ст. 387 та статей КК України, які передбачають відповідальність за розголошення таємниць, злочини у сфері службової діяльності тощо) достатньо для забезпечення належної кримінально-правової охорони осіб, взятих під захист. Зокрема, відомості про заходи безпеки належать до професійної таємниці; така інформація, своєю чергою, може містити державну або іншу таємницю (таємниця досудового розслідування), а їх розголошення і так є кримінально-караним.
11. Покарання за злочини, пов’язані із забезпеченням безпеки осіб, взятих під захист, мають бути достатніми й ефективним для запобігання таким злочинам. Специфікою цих видів злочинів є те, що вони не можуть мати ознак рецидиву. Оскільки суб’єктом цих злочинів є службова особа, то випадків вчинення таких злочинів особою, яка має не зняту чи не погашену судимість існувати не може. Особа, яка має судимість не може бути службовою - обіймати відповідну посаду та займатися відповідною діяльністю у сфері правосуддя. Зауважено більше, що з огляду на дію спеціальних законів, у випадку засудження службової особи за вчинення умисного злочину, вона по суті позбавляється права займатися відповідною діяльністю та обіймати відповідні посади взагалі безстроково. Аналізуючи санкції досліджуваних норм констатовано, що санкція ст.380 КК України загалом відповідає вимогам та не потребує змін.
12.1. За результатами аналізу офіційної статистики та опитування з’ясовано, що провадження за такими злочинами порушуються рідко та, як правило, закриваються під час досудового розслідування. Це не означає, що такі злочини не вчинялися, а те, що існують певні проблеми у реалізації таких норм. Однією з проблем є те, що нині такі злочини є підслідними всім правоохоронним органам. Із появою спеціального органу - Державного бюро розслідувань - злочини, пов’язані із забезпеченням безпеки учасників кримінального судочинства, мають бути підслідні тільки йому.
12.2. Обґрунтовано доцільність доповнення ст. 380 КК України ч. 2 такого змісту «ті самі діяння, вчинені з метою одержання неправомірної вигоди, - караються позбавленням волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією майна».
Враховуючи виявлені проблеми застосування заходів безпеки до осіб, взятих під захист, доведено, що в Україні назріла нагальна потреба у прийнятті Єдиної державної програми захисту учасників кримінального судочинства, що має базуватись на міжнародному досвіді у сфері забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, та містити чіткі визначення понять й алгоритмів дій у цій сфері