КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗАМАХ НА ЗЛОЧИН ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

Короткий опис

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ЩУТЯК ЛЮБОМИР СТЕПАНОВИЧ

УДК 343.236.1

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗАМАХ НА ЗЛОЧИН ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
КРАСНИЦЬКИЙ Іван Васильович
кандидат юридичних наук, доцент

Львів – 2012
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПИТАНЬ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗАМАХ НА ЗЛОЧИН……………………………………………………………..

12
1.1. Стан дослідження питань кримінальної відповідальності за замах на злочин в юридичній літературі……………………………..
12
1.2. Зарубіжний досвід нормативного регулювання відповідальності за замах на злочин ……………………………………
21
Висновки до розділу 1…………………………………..………… 32
РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ЗАМАХУ НА ЗЛОЧИН ТА ПІДСТАВА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЙОГО ВЧИНЕННЯ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ……………………………

35
2.1. Зміст поняття замаху на злочин за кримінальним правом України…………………………………………………………………….
35
2.2. Види замаху на злочин за кримінальним правом України… 65
2.3. Підстава кримінальної відповідальності за замах на злочин. 81
2.4. Відмежування замаху на злочин від готування до злочину та закінченого злочину…………………………………………………...
100
Висновки до розділу 2…………………………………………….. 117
РОЗДІЛ 3. КВАЛІФІКАЦІЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗАМАХ НА ЗЛОЧИН…………………………………………………...

124
3.1. Кваліфікація замаху на злочин………………………………. 124
3.2. Межі караності замаху на злочин за чинним Кримінальним кодексом України…………………………………………………………
154
3.3. Особливості реалізації кримінальної відповідальності за замах на злочин…………………………………………………………...
166
Висновки до розділу 3…………………………………………….. 173
ВИСНОВКИ………………………………………………………. 177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………… 183

ВСТУП

Актуальність теми. Питання про кримінальну відповідальність за незакінчений злочин у цілому і за замах на злочин зокрема завжди були і залишаються актуальними у вітчизняній кримінально-правовій науці.
Незважаючи на те, що теоретична розробка проблеми незакінченої злочинної діяльності розпочалася ще в XIX столітті (О.Ф. Кістяківський, А.Н. Круглевський, Е.Я. Немировський, М.Д. Сергієвський, М.С. Таганцев та ін.), в юридичній науці досі не сформовано єдине розуміння цієї кримінально-правової категорії, і, насамперед, з позиції точного і однозначного її трактування та застосування у практиці діяльності правоохоронних органів. Швидше, навпаки, більшість питань є дискусійними.
Періодом найбільш активної дискусії з приводу питань кримінально-правової оцінки незакінченого злочину у вітчизняній кримінально-правовій науці можна вважати середину минулого століття, коли було створено низку фундаментальних праць з цієї проблематики, які залишаються актуальними і досі. Це роботи Н.В. Лясс «Стадії злочинної діяльності за радянським кримінальним правом» (1952), І.С. Тишкевича «Поняття готування і замаху в радянському кримінальному праві» (1953), Н.Ф. Кузнєцової «Відповідальність за готування та замах за радянським кримінальним правом» (1953), М.Д. Дурманова «Стадії вчинення злочину за радянським кримінальним правом» (1955).
З цього часу, практично півстоліття, спостерігалося деяке затишшя у дослідженні проблематики відповідальності за незакінчену злочинну діяльність. Хоча і у цей період з’являлися праці з цієї проблематики, щоправда, не такі фундаментальні, як вищеназвані.
З прийняттям чинного Кримінального кодексу України (далі – КК України) регламентація відповідальності за незакінчений злочин змінилася за формою, причому доволі істотно. Ці питання знову привернули до себе увагу дослідників. Окремі аспекти цієї проблематики відображено в наукових розвідках Ю.В. Александрова, В.К. Грищука, О.О. Дудорова, В.А. Клименка, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, В.О. Навроцького, А.О. Пінаєва, В.П. Тихого, П.Л. Фріса, М.І. Хавронюка, Н.В. Чернишової, С.Д. Шапченка та ін.
Ця проблематика викликала підвищений інтерес і у молодих дослідників. Зокрема, з питань відповідальності за незакінчений злочин за останнє десятиліття в Україні було захищено чотири дисертації, з них три – останніми трьома роками, а саме: А.В. Шевчук «Стадії вчинення злочину» (2002), М.Д. Дякур «Замах на злочин: проблеми кримінально-правової кваліфікації та відповідальності» (2009), Т.М. Данилюк «Теоретико-прикладні проблеми встановлення моменту закінчення злочину» (2009), А.В. Горностай «Кримінальна відповідальність за замах на злочин» (2011).
Не можна оминути увагою і те, що в ці ж часи питання відповідальності за незакінчений злочин також отримали підвищену увагу з боку російських дослідників. Серед найбільш вагомих досліджень у цьому напрямі слід вказати том 5 «Енциклопедії кримінального права» під назвою «Незакінчений злочин» (2006), монографічні праці таких дослідників, як А.П. Козлова, М.П. Рєдін, А.І. Сітнікова, Г.В. Назаренко, а також дисертації К.Т. Тедеєва (2005), А.Ю. Решетнікова (2007) та ін. Ці наукові праці цікаві для українського дослідника, оскільки повною мірою можуть бути використані під час вирішення національних кримінально-правових проблем, адже відповідні норми в КК України та Росії вельми схожі.
Немає одностайності щодо застосування положень про відповідальність за замах на злочин і у правозастосовній практиці. Зокрема, є проблеми з розмежуванням замаху на злочин та готування до злочину, замаху на злочин та закінченого злочину. Часто суди визнають наявність замаху у злочинах, що вчиняються з непрямим умислом, тощо.
Окрім цього, слід додати, що низку критичних зауважень з боку науковців та практиків викликало вдосконалення кримінального законодавства в частині гуманізації відповідальності за замах на злочин. Таке вдосконалення, як правило, вважається «незавершеним», а відтак є потреба у розробці науково обґрунтованих пропозицій щодо його остаточного «завершення».
Узагальнюючи, можна констатувати, що, незважаючи на доволі детальну розробку проблеми відповідальності за незакінчений злочин у цілому та за замах на злочин зокрема, попри багатолітню правозастосовну практику з цих питань, в науці та правозастосовній практиці досі існує низка актуальних питань, які нез’ясовані або не мають одностайного вирішення. Саме висвітленню цих питань і пошуку обґрунтованих шляхів їх вирішення і присвячена ця робота.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі кримінального права та кримінології Львівського державного університету внутрішніх справ у межах планових досліджень за темами «Проблеми реформування правової системи України» (номер державної реєстрації 0109U007853) та «Протидія злочинам підслідним ОВС: правові, кримінологічні та криміналістичні аспекти» (номер державної реєстрації 0111U007105).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є комплексне розв’язання питань кримінальної відповідальності за замах на злочин, розроблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення чинного КК України в частині встановлення кримінальної відповідальності за замах на злочин, рекомендацій щодо вдосконалення правозастосовної практики у справах про такі діяння та наукових підходів щодо розуміння сутності та особливостей відповідальності за такий вид незакінченого злочину.
Відповідно до обраної мети ставились такі задачі:
– провести огляд стану дослідження питань відповідальності за замах на злочин, за результатами якого виявити питання, які отримали одностайне вирішення, які вирішуються неоднозначно, а також ті, які взагалі не розглядалися, проте потребують розгляду;
– з’ясувати загальні підходи та виявити позитивні моменти нормативного вирішення актуальних питань відповідальності за замах на злочин у законодавстві окремих зарубіжних держав;
– з’ясувати зміст та обсяг поняття замаху на злочин;
– дослідити питання підстави кримінальної відповідальності за замах на злочин;
– узагальнити та уточнити правила кваліфікації замаху на злочин;
– оцінити ефективність нормативних положень про поняття і види замаху на злочин та загальні засади відповідальності за його вчинення;
– проаналізувати нормативне визначення меж відповідальності за замах на злочин та особливості застосування покарання за такі діяння;
– розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність в частині регламентації питань відповідальності за вчинення замаху на злочин та рекомендації, спрямовані на забезпечення одностайного вирішення питань про відповідальність за замах на злочин у правозастосовній практиці.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері кримінально-правового реагування на вчинення особою незакінченого злочину.
Предмет дослідження – кримінальна відповідальність за замах на злочин за кримінальним правом України.
Теоретичну основу дослідження становлять наукові роботи вищеназваних дослідників, а також ґрунтовні праці з кримінально-правової проблематики таких дослідників, як О.В. Авраменко, Д.С. Азаров, П.П. Андрушко, Н.О. Антонюк, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, П.С. Берзін, А.М. Бойко, В.І. Борисова, В.М. Бурдін, О.К. Марін, М.І. Панов, Є.О. Письменський, В.В. Сташис, В.Я. Тацій та ін.
Емпіричну базу дослідження становлять матеріали понад 180 кримінальних справ, у яких постановлено вироки про вчинення винними замаху на злочин, та 42 рішення судів апеляційної та касаційної інстанції, якими змінено вироки судів першої інстанції у зв’язку з неправильним застосуванням положень кримінального законодавства в частині регламентації відповідальності за замах на злочин.
Методи дослідження. У роботі використані загальнонаукові методи дослідження, а також методи, властиві дослідженням у правових науках. Зокрема, з використанням діалектичного методу пізнання досліджувалися поняття «замах на злочин», «закінчений» та «незакінчений» замах. Застосовуючи метод системного аналізу правових явищ, було розглянуто співвідношення замаху на злочин і готування до злочину, закінченого злочину та незлочинних діянь, а також видів замаху тощо. У дисертації використано також такі наукові методи: системно-структурний – під час дослідження ознак та елементів складу замаху на злочин; статистичний – у процесі використання даних судової статистики та іншої статистичної інформації. За допомогою догматичного методу було проаналізовано зміст законодавчих положень про кримінальну відповідальність за замах на злочин. Порівняльно-правовий метод застосовувався для проведення порівняльного аналізу положень чинного законодавства України з відповідними положеннями кримінального законодавства окремих зарубіжних країн. Використано у дослідженні і герменевтичний метод, який застосовувався для з’ясування змісту положень КК України, рішень судів України тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є комплексним монографічним дослідженням досі невирішених або таких, стосовно яких немає одностайності в науці та правозастосовній практиці, питань відповідальності за замах на злочин, а саме стосовно змісту та обсягу цього поняття, проблем кримінально-правової оцінки, меж та особливостей застосування відповідальності та покарання. У роботі сформульовано нові наукові положення та висновки, найбільш істотними з яких є такі, які й виносяться на захист:
вперше:
– доводиться, що з огляду на різний підхід законодавця до формулювання назви аналізованого поняття (у назві ст. 15 КК України та ч. 1 цієї статті використовується поняття «замах на злочин», натомість у ч. 2, 3 ст. 15 КК – «замах на вчинення злочину»), спираючись на зарубіжний досвід, з метою вирішення дискусій про юридичну природу замаху (вид незакінченого злочину чи його стадія) у КК України поняття «замах на злочин» та «замах на вчинення злочину» доцільно замінити поняттям «злочинний замах»;
– доводиться, що поняття замаху на злочин (злочинного замаху) повинно: 1) визначатись через використання нормативно визначеного поняття «закінченого злочину», а не через невизначену термінологічну конструкцію «злочин доведений до кінця»; 2) в понятті замаху мають відображатися всі нормативно визначені ознаки злочину. Відтак, під замахом на злочин (злочинним замахом) пропонується розуміти передбачене КК України, суспільно небезпечне, вчинене суб’єктом злочину з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямоване на вчинення закінченого злочину, передбаченого відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК України, яке через причини, що не залежать від волі винного, не містить всіх ознак такого закінченого злочину;
– обґрунтовується, що статті КК України (в тому числі і ст. 68), які встановлюють обмеження щодо застосування до певних категорій осіб окремих видів покарань або обмеження щодо їх розмірів, стосуються, насамперед, положень Особливої частини КК України і не є спеціальними стосовно положень ст. 12 КК України. З уваги на це пропонується запровадити правило, що ступінь тяжкості злочину (в тому числі і замаху на злочин) повинен визначатися в кожному конкретному випадку з урахуванням положень таких «обмежувальних» статей, а потім ст. 12 КК України з усіма наслідками, що з цього випливають (можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, погашення судимості тощо);
удосконалено:
– положення про диференціацію відповідальності за замах на злочин. Зокрема, заперечено підхід, який висловлювався в літературі щодо необхідності диференціації відповідальності за замах на злочин залежно від його виду у ст. 68 КК (три четверті за закінчений замах, дві треті – за незакінчений). В роботі доводиться, що більш прийнятним є протилежний варіант – відмовитись від деталізації виду замаху, а лише враховувати при призначенні покарання причини, внаслідок яких злочин не було закінчено, як це нині передбачено у ч. 1 ст. 68 КК;
– вчення про підставу кримінальної відповідальності за замах на злочин. Зокрема, запропоновано вирішення найбільш дискусійного і складного питання характеристики об’єктивної сторони складу замаху на злочин. Запропоновано вважати, що об’єктивна сторона складу замаху характеризується однією обов’язковою ознакою – вчиненням суспільно небезпечного діяння – «часткового посягання». А «частковим посяганням», своєю чергою, слід вважати початок вчинення діяння (дії чи бездіяльності) передбаченого статтею (частиною статті) Особливої частини КК України, яка встановлює відповідальність за злочин, який особа мала намір вчинити, за відсутності усіх ознак об’єктивної сторони складу такого закінченого злочину з причин, які не залежать від волі винного;
дістало подальший розвиток:
– положення про розмежування готування до злочину та замаху на злочин. Зокрема, наведено додаткові аргументи на заперечення висловленої в літературі позиції про доцільність визнання направлення на місце вчинення злочину, влаштування засідки та проникнення в приміщення (для вчинення іншого, окрім заволодіння майном, злочину) замахом на злочин;
– підходи до відображення формули кримінально-правової кваліфікації замаху на злочин (повинна чи не повинна вона містити посилання на ч. 2 або 3 ст. 15 КК України). Вирішення цього питання убачається в одному з двох варіантів: або уточнити ст. 16 КК та диференціювати відповідальність за нормативно визначені види замаху на злочин (у ст. 68 КК або іншій) (в такому випадку формула кваліфікації безапеляційно повинна містити посилання на відповідну частину (2 або 3) ст. 15 КК України), або ж виключити з КК України ч. 2 і ч. 3 ст. 15 КК України. Ми схиляємось до другого варіанта, оскільки, на нашу думку, межі відповідальності за замах на злочин повинні визначатись причинами, з яких злочин не завершено, а не тим, чи виконала особа всі діяння, «які вважала необхідними»;
– наукові підходи про неможливість замаху на окремі злочини. Позиції з цього приводу узагальнено та узгоджено і в результаті зроблено висновок, що теоретично замах можливий на будь-який злочин, що може бути вчинений з прямим умислом, за винятком злочинів, передбачених ст. 118 та ст. 124 КК України. Водночас, зважаючи на складність доказування, у правозастосовній практиці практично не трапляється випадків кваліфікації діянь як замаху на вчинення злочинів шляхом бездіяльності, злочинів з «усіченим» складом та у так званих «деліктах створення небезпеки»;
– положення про кваліфікацію замаху при альтернативному та невизначеному умислі. Ми підтримуємо позицію, що у вину особі слід ставити найбільш суспільно небезпечний злочин, який особа могла вчинити, адже все, що особа не передбачає, знаходиться поза межами її умислу, натомість усе, що людина передбачає і чого меншою чи більшою мірою бажає, становить зміст прямого умислу. На нашу думку, такий підхід не має нормативного заперечення, відповідатиме принципам справедливості, індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання, матиме значний превентивний вплив;
– положення про «незавершеність» гуманізації кримінальної відповідальність за замах на злочин. Доводиться, що внесення до КК України змін у частині пом’якшення меж відповідальності за замах на злочин є правильним за суттю, проте незавершеним за формою – несистемним удосконаленням законодавства. Воно, замість того, щоб полегшити правозастосовну практику, її ускладнило. В зв’язку з цим виділено проблемні ситуації щодо застосування відповідальності за вчинення замаху на злочин та розроблено пропозиції щодо їх нормативного вирішення.
Задля реалізації наведених вище та низки інших отриманих висновків у роботі запропоновано певні пропозиції щодо вдосконалення КК України в частині регламентації відповідальності за замах на злочин та нормативного вирішення суперечностей, які нині виникають, текст яких наведено у висновках роботи.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення, узагальнення й висновки дисертації можуть бути враховані: у науково-дослідницькій сфері – як матеріал для подальшої розробки проблем кримінальної відповідальності за замах на злочин; у правотворчій діяльності – як сформовані пропозиції щодо змін і доповнень чинного законодавства з метою його подальшого вдосконалення (розроблені в процесі дослідження пропозиції щодо вдосконалення законодавства скеровані до профільного комітету Верховної Ради України); у практичній діяльності – при застосуванні кримінального законодавства у вирішенні питань кваліфікації вчиненого як замаху на злочин, звільнення від кримінальної відповідальності й призначення покарання; у навчальному процесі – результати дослідження використовуються під час викладання Загальної частини кримінального права, у процесі підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних вказівок тощо.
Особистий внесок здобувача. Дисертація становить самостійне комплексне дослідження, виконане автором особисто. В опублікованих у співавторстві з І.В. Красницьким тезах виступу «До питання ефективності кримінально-правової політики у сфері диференціації відповідаль¬ності за незакінчений злочин» розробка проблем, що стосуються кримінальної відповідальності за замах на злочин, належить власне автору дисертації.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення цього дослідження доповідались на 5 науково-практичних заходах. Тези виступів на чотирьох із них опубліковані, а саме: Міжнародному симпозіумі «Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення. Прогалини в кримінальному законодавстві» (Львів, 12–13 вересня 2008 р.); звітній науково-практичній конференції факультету з підготовки слідчих Львівського державного університету внутрішніх справ (Львів, 20 лютого 2009 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Правова політика Української держави» (Івано-Франківськ, 19–20 лютого 2010 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми діяльності ДСБЕЗ та підготовки фахівців для її підрозділів» (Львів, 2 березня 2012 року).
Публікації. Результати дисертаційної роботи відображені у семи публікаціях, з них три наукові статті у виданнях, що визнані фаховими для юридичних наук, а також у чотирьох тезах доповідей на науково-практичних заходах.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє констатувати, що, незважаючи на значну кількість розробок із цієї проблематики, вирішення більшості питань відповідальності за замах на злочин не є одностайним ні у кримінально-правовій науці, ні у правозастосовній практиці. Ця дисертація є комплексним монографічним дослідженням саме таких досі невирішених або таких, стосовно яких немає одностайності в науці та правозастосовній практиці, питань відповідальності за замах на злочин. Для досягнення мети дисертації та вирішення поставлених в ній задач досліджено зміст та обсяг поняття замаху на злочин, розроблено правила відмежування замаху від готування до злочину та закінченого злочину, розкрито питання про підставу відповідальності за замах на злочин, узагальнено, систематизовано та уточнено розроблені кримінально-правовою наукою та правозастосовною практикою правила кримінально-правової кваліфікації замаху на злочин, оцінено ефективність нормативної регламентації відповідальності за замах на злочин. Детальні, розширені результати проведеного дослідження сформульовано у висновках до розділів роботи, а в узагальненому вигляді вони зводяться до такого:
1. Огляд стану дослідження питань відповідальності за замах на злочин засвідчив актуальність проведення дослідження за цією темою та необхідність: а) розробки шляхів нормативного вирішення суперечностей, які мають місце в чинному КК, та подальшого вдосконалення КК України в частині регламентації відповідальності за замах на злочин у цілому; б) вироблення рекомендацій, спрямованих на забезпечення єдності у застосуванні правозастосовними органами кримінального законодавства у справах про такі діяння.
2. За результатами вивчення нормативного вирішення питань відповідальності за замах на злочин у законодавстві окремих зарубіжних держав встановлено, що кримінальне законодавство України не містить положень, які не мають аналогів у зарубіжному законодавстві, і навпаки – нами не виявлено положень, які варті беззастережного запозичення, і які були б невідомі українській кримінально-правовій науці. Щоправда, деякі з положень зарубіжного законодавства можна розглядати як аргументи на користь висловлених нами пропозицій щодо подальшого вдосконалення КК України в частині регламентації відповідальності за замах на злочин, зокрема те, що більшість кримінальних законів зарубіжних держав пов’язують наявність замаху на злочин з умисною формою вини без деталізації її виду, нормативно не виділяють види замаху, не встановлюють чіткі межі пом’якшення покарання за такі діяння тощо.
3. З’ясовуючи зміст поняття замаху на злочин, ми зробили висновок, що є підстави розглядати замах на злочин у декількох розуміннях (площинах): а) якщо йдеться про замах як про остаточно припинене діяння, яке підлягає кримінально правовій оцінці, – як вид незакінченого злочину; б) якщо йдеться про певний проміжний етап злочинної діяльності під час вчинення закінченого злочину – як стадію вчинення такого злочину; в) якщо йдеться про підставу відповідальності за такі діяння – слід мовити про склад замаху на злочин. Зіставивши нормативне положення, викладене у ч. 1 ст. 11 КК, з положеннями, викладеними у ч. 1 ст. 13 КК, ч. 1 ст. 15 КК, а також враховуючи те, що видове поняття завжди повинно бути наділене ознаками родового, вважаємо обґрунтованим виділити такі ознаки замаху як виду незакінченого злочину: а) родові ознаки: замах – це діяння (дія або бездіяльність); замахом є лише діяння, передбачене КК (кримінально-протиправне); замахом є лише суспільно небезпечне діяння; замахом є лише винне діяння; замахом є лише діяння, вчинене суб’єктом злочину; б) видові ознаки: замахом є діяння, вчинене з прямим умислом; замахом є діяння, безпосередньо спрямоване на вчинення закінченого злочину, передбаченого відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК; замахом є діяння, яке не містить усіх ознак закінченого злочину, передбаченого відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК України; замахом є діяння, яке не є закінченим злочином з причин, що не залежать від волі винного. З огляду на ці ознаки і сформульовано авторське поняття замаху на злочин.
4. Досліджуючи питання підстави відповідальності за замах на злочин ми зробили висновок, що хоча в літературі висловлювались різні позиції з приводу підстави відповідальності за замах на злочин, які традиційно об’єднують у чотири групи, найбільш обґрунтованою видається позиція, що підставою кримінальної відповідальності в такому випадку є вчинення діяння, яке містить склад замаху на злочин. Причому, його пропонується розглядати як родове поняття стосовно загального поняття складу злочину і складу замаху на вчинення конкретного злочину.
Зміст елементів складу замаху полягає у такому. Об’єкт складу замаху тотожний об’єкту закінченого злочину, який суб’єкт мав намір вчинити. Об’єктивна сторони складу замаху характеризується однією обов’язковою ознакою – вчиненням суспільно небезпечного діяння – «часткового посягання», яким, своєю чергою, слід вважати початок вчинення діяння (дії чи бездіяльності), передбаченого статтею (частиною статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за злочин, який особа мала намір вчинити, за відсутності усіх ознак об’єктивної сторони складу такого закінченого злочину з причин, які не залежать від волі винного. Окрім діяння, такі ознаки об’єктивної сторони, як спосіб, місце, час, знаряддя, засоби та обстановка, як і у складах закінчених злочинів, мають у складі замаху статус факультативних ознак. Суб’єкт складу замаху повинен характеризуватися тими ж ознаками, що і суб’єкт закінченого злочину, який особа мала намір вчинити. Суб’єктивна сторона складу замаху на злочин включає такі обов’язкові ознаки – вину у виді прямого умислу і мету вчинення конкретного злочину. Мотив є факультативною ознакою суб’єктивної сторони замаху.
5. У процесі дослідження питань кваліфікації замаху на злочин до числа найбільш дискусійних та невирішених питань кваліфікації таких діянь віднесено питання: формули кримінально-правової кваліфікації замаху на злочин; переліку злочинів, замах на які неможливий; кваліфікації замаху з урахуванням виду умислу; кваліфікації посягань при «відхиленні дії»; кваліфікація окремих особливих випадків. Кожне з цих питань проаналізовано та запропоновано правила його вирішення.
6. Оцінюючи ефективність нормативних положень про поняття, види та загальні засади відповідальності за замах на злочин, зроблено висновок, що вони в цілому дозволяють вирішувати питання відповідальності за замах на злочин, проте окремі положення повинні бути уточнені з метою забезпечення точності кримінально-правового регулювання, а окремі потребують введення в законодавство для вирішення неврегульованих ситуацій. Відтак пропонується:
– у всіх статтях КК України словосполучення «замах на злочин» та «замах на вчинення злочину» замінити словосполученням «злочинний замах» у відповідних відмінках;
– ч. 2 та ч. 3 ст. 15 з КК України виключити;
– ст. 16 КК доповнити ч. 2 такого змісту:
«2. Кримінально-правові наслідки та ступінь тяжкості незакінченого злочину визначаються з урахуванням положень статті 68 цього Кодексу».
7. Проаналізувавши нормативне врегулювання особливостей застосування покарання за замах на злочин, зроблено висновок про їх «несистемність», що призвело до виникнення ситуацій, які не мають однозначного вирішення ні в науці, ні в правозастосовній практиці. З метою усунення окремих з них пропонується:
– ч. 3 ст. 68 КК України викласти у такій редакції:
«3. За вчинення злочинного замаху строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, а у випадку, якщо санкція такої статті (частини статті) передбачає покарання у виді довічного позбавлення волі, – строк позбавлення волі не повинен перевищувати двадцяти п’яти років». Очевидно, що уточнення щодо незастосування покарання у виді довічного позбавлення волі за готування до злочину має бути і у ч. 2 ст. 68 КК України, однак питання про те, яким воно має бути, потребує додаткового розгляду;
– вважати ч. 4 ст. 68 КК України у чинній редакції частиною шостою цієї ж статті;
– доповнити ст. 68 КК України частинами 4 та 5 у такій редакції:
«4. Правила, викладені у частинах 2 та 3 цієї статті, поширюються і на додаткове покарання, якщо таке передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов’язкове».
«5. За вчинення незакінченого злочину особою, стосовно якої у статтях Загальної частини цього Кодексу визначені обмеження щодо застосування певних видів покарань чи їх розмірів, відповідальність повинна наставати в межах максимального покарання, яке може бути застосоване до такої особи з наступним урахуванням положень цієї статті».
8. У процесі проведення дослідження сформовано власну позицію щодо нормативного вирішення одного з чи не найбільш дискусійних питань застосування кримінального закону, з приводу кваліфікації діяння, яке полягало в убивстві однієї особи і замаху на вбивство іншої, якщо такі діяння були об’єднані одним умислом і винний мав намір позбавити життя обох потерпілих. Вважаємо, що така кваліфікуюча ознака, як «вбивство двох або більше осіб», не може існувати взагалі. Підтримуємо позицію, що у всіх злочинах, де є окремі потерпілі, діяння стосовно кожного з них повинно кваліфікуватись окремо – отримувати самостійну кримінально-правову оцінку. Проте, розуміємо, що вирішити ситуацію шляхом виключення з КК України цієї кваліфікуючої ознаки неможливо, адже якщо це зробити, то при вчиненні умисного вбивства декількох осіб з розривом в часі між ними межі відповідальності не зміняться, адже перше вбивство буде кваліфіковане як просте, кожне інше – як вчинене повторно. Разом з тим, виникне складність у кримінально-правовій оцінці такого вбивства при ідеальній сукупності, коли внаслідок одного діяння позбавляються життя декілька осіб. Яке вбивство в такій ситуації вважати першим, яке повторним. І саме цю ситуацію, на нашу думку, повинен розв’язувати п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України. З огляду на це вважаємо, що кваліфікуюча ознака, передбачена у п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, мала б бути сформульована так: «1) при посяганні на життя декількох осіб». За такого формулювання кожне закінчене вбивство та замах на нього при посяганні на життя декількох осіб безапеляційно отримуватимуть самостійну кримінальну правову оцінку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авраменко О.В. Стан сильного душевного хвилювання за кримінальним правом України: монографія / О.В. Авраменко. – Львів: Львівськ. держ. ун-т внутр. справ, 2009. – 244 с.
2. Азаров Д.С. Асистемність кваліфікуючих ознак та викривлена диференціація кримінальної відповідальності за українським законодавством / Д.С. Азаров // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення. Диференціація кримінальної відповідальності: Міжнародний симпозіум 11-12 вересня 2009 року. – Львів, 2009. – С. 14-18 c.
3. Азаров Д.С., Калуп А.В. Кваліфікуючі ознаки складів злочинів: вибрані риторичні запитання / Д.С. Азаров Д.С., А.В. Калуп // Теоретичні та прикладні проблеми кримінального права України: матер. міжн. наук-практ конф. (20-21 травня 2011). – Луганськ, РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2011. – С. 6-11.
4. Антонюк Н.О. Кримінальна відповідальність за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою: Монографія. – Львів: ПАІС, 2008. – 216 с.
5. Архів Галицького районного суду м. Львова за 2008-2011 рр.
6. Архів Залізничного районного суду м. Львова за 2008-2011 рр.
7. Архів Личаківського районного суду м. Львова за 2008-2011 рр.
8. Архів Сихівського районного суду м. Львова за 2008-2011 рр.
9. Архів Франківського районного суду м. Львова за 2008-2011 рр.
10. Архів Шевченківського районного суду м. Львова за 2008-2011 рр.
11. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву: монография / М. И. Бажанов. – К. : Вища шк., 1980. – 216 с.
12. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть: конспект лекций / М. И. Бажанов. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 168 с.
13. Баулін Ю.В. Деякі принципові новели Загальної частини Кримінального кодексу України та проблеми їх застосування / Ю. В. Баулін // Правова держава : щоріч. наук. пр. Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2002. – Вип. 13. – С. 310-316.
14. Белогриць-Котляревский, Л. С. Учебник русского уголовного права: Общая и Особенная части / Л. С. Белогриц-Котляревский. – К. ; Харьков : Южно-рус. книгоизд-во Ф. А. Иогансона, 1903. – 618 с.
15. Берзін П. Про деякі особливості врахування шкоди об’єкту кримінально-правової охорони у специфічній конструкції складу незакінченого злочину / П.С. Берзін // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 2. – С. 126-129.
16. Берзін П.С. Злочинні наслідки в механізмі кримінально-правового регулювання: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.08 / П. С. Берзін; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2010. – 35 с.
17. Берзін П.С. Злочинні наслідки: поняття, основні різновиди, кримінально-правове значення: монографія / П.С. Берзін. – К.: Дакор, 2009. – 736 с.
18. Берзін П.С. Проблеми співвідношення наслідків як результату поведінки людини із змістовними характеристиками незакінченого злочину / П.С. Берзін // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2009. – № 8. – С. 50-57.
19. Благов Е. В. Применение специальных начал назначения уголовного наказания / Е. В. Благов. – М. : Юрлитинформ, 2007. – 288 c.
20. Благов, Е. В. Назначение наказания: теория и практика / Е. В. Благов. – Ярославль : Яросл. гос. ун-т им. П. П. Демидова, 2002. – 176 с.
21. Благов, Е. В. Применение уголовного права (теория и практика) / Е. В. Благов. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. – 505 с.
22. Брич Л.П. Роль складу злочину у розмежуванні в кримінальному праві // Вісник Академії адвокатури України. – 2009. – № 1 (14). – С. 267-269.
23. Бурдін В.М. До питання про поняття кримінальної відповідальності за КК України / В. Бурдін // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – № 9 (47). – С. 64-74.
24. Бурдін В.М. Осудність та неосудність (кримінально-правове дослідження) : [монографія] / В.М. Бурдін. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 780 с.
25. Бурдін В.М. Пропозиція хабара: диференціація кримінальної відповідальності чи криміналізація наміру? / В.М. Бурдін // Науковий вісник ЛьвДУВС. – 2011. – С. 234–351. – (Серія юридична. – Вип. 4.).
26. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) /Уклад. і голов. Ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь:ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.
27. Вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 18 лютого 2010 року (справа № 1–30/2010) // http://reyestr.court.gov.ua/
28. Вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 липня 2011 року (справа № 1–493/2011) // http://reyestr.court.gov.ua/
29. Вирок Олевського районного суду Житомирської області від 3 березня 2008 р. (справа № 1–18/2008) // http://reyestr.court.gov.ua/
30. Гавриш С.Б., Фесенко Є.В. Концептуальні питання застосування нового кримінального законодавства України // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. 25-26 жовтня 2001р. [Харків] /Редкол.: Сташис В.В.(голов.ред.) та ін. – К.–Х.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 11-14.
31. Герцензон А.А. Уголовное право: Общая часть / А.А Герцензон. – М.: РИО ВЮА, 1948. – 496 с.
32. Горелик А.С. Положение Общей части уголовного права о назначении наказания (понятие, классификация, соотношение) / А.С. Горелик // Совершенствование уголовного законодательства и практики его применения. – Красноярск, 1989. – С. 78-85.
33. Горелик И.И. Квалификация преступлений, опасных для жизни и здоровья / И.И. Горелик. – Минск : Вышейшая школа, 1973. – 290 c.
34. Горностай А.В. Кримінальна відповідальність за замах на злочин: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Горностай Алеся Вiкторiвна; Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». – Х., 2011. – 20 с.
35. Горностай А.В. Кримінальна відповідальність за замах на злочин: дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Горностай Алеся Вікторівна; Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». – Х., 2011. – 205 с.
36. Гринь, М.В. Неоконченное преступление: автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / М. В. Гринь. – Краснодар, 2003. – 23 с.
37. Гришанин П.Ф. Стадии совершения умышленных преступлений в свете задач предотвращения и пресечения преступности / П.Ф. Гришанин. – Изд-во ВШМВД. – М., 1960. – 36 с.
38. Грищук В.К. Кримінальне право України: Загальна частина: Навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закл. – К.: Видавничій Дім «Ін Юре», 2006. – 568 с.
39. Данилюк Т.М. Значення змісту умислу та ступеня його конкретизації для визначення моменту закінчення злочинів з формальним складом / Т.М. Данилюк // Наук. вісн. Львів. держ. ун-ту внутр. справ. Сер. юрид.: зб. наук. праць. – Львів: ЛьвДУВС, 2009. – Вип. 1. – С. 223-232.
40. Данилюк Т.М. Класифікація складів злочинів та її значення для встановлення моменту закінчення злочину / Т.М. Данилюк // Наук. вісн. Львів. держ. ун-ту внутр. справ. Сер. юрид. : зб. наук. праць. – Львів : ЛьвДУВС, 2008. – Вип. 3. – С. 280-288.
41. Данилюк Т.М. Поняття і види матеріальних складів злочинів та їх значення для визначення моменту закінчення злочину / Т.М. Данилюк // Наук. вісн. Львів. держ. ун-ту внутр. справ. Сер. юрид. : зб. наук. праць. – Львів, 2007. – Вип. 2. – С. 236-240.
42. Данилюк Т.М. Поняття та види моменту закінчення злочину/ Т.М. Данилюк // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія право. 2009. – Вип. 12. – С. 314-316.
43. Данилюк Т.М. Розмежування нормативного та фактичного моменту закінчення злочину / Т.М. Данилюк // Матеріали звітної наукової конференції факультету з підготовки слідчих, Львів, 20 лютого 2009 р. – Львів: ЛьвДУВС, 2009. – С. 5-9.
44. Данилюк Т.М. Теоретико-прикладні проблеми встановлення моменту закінчення злочину : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Данилюк Тетяна Миколаївна ; Львів. держ. ун-т внутр. справ. – Л., 2009. – 201 с.
45. Дудоров О.О. Особливості призначення покарання за незакінчений злочин // Теоретичні та прикладні проблеми кримінального права України: матер. міжн. наук-практ конф. (20-21 травня 2011).– Луганськ, РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2011. – С. 165-174.
46. Дурманов Н.Д. Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву / Н.Д. Дурманов. – М., 1955. – 212 с.
47. Дякур М.Д. Відмежування замаху на злочин від готування до злочину / М.Д. Дякур // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 39. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. – С. 532-537.
48. Дякур М.Д. Замах на злочин: проблеми кримінально-правової кваліфікації та відповідальності : автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Дякур Марія Дмитрівна ; НАН України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2009. – 18 с.
49. Дякур М.Д. Замах на злочин: проблеми кримінально-правової кваліфікації та відповідальності : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Дякур Марія Дмитрівна; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2009. – 198 с.
50. Дякур М.Д. Критерії відмежування замаху на злочин від закінченого злочину / М.Д. Дякур // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. Випуск 9. Ужгород: ЛІРА, 2008.– С. 384-387.
51. Дякур М.Д. Об’єктивні ознаки замаху на злочин / М.Д. Дякур // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції «Динаміка наукових досліджень – 2005». Том 43. Право. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 5-6.
52. Дякур М.Д. Поняття, ознаки та аналіз складу замаху на злочин / М.Д. Дякур // Науковий вісник Чернівецького університету. – 2006. – Вип. 348. – Правознавство. – С. 115-119.
53. Дякур М.Д. Суб’єктивні ознаки замаху на злочин / М.Д. Дякур // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної Інтернет конференції «Сучасна українська наукова думка» 6-10 червня 2005 року. – Київ, 2005. – Ч. 3. – С.29-30.
54. Єдиний державний реєстр судових рішень // http://reyestr.court.gov.ua/
55. Жеребкін В.Є. Логіка / В.Є. Жеребкін. – X. : Основа, 1995. – 256 с.
56. Жижеленко А.А. Уголовный кодекс. Часть общая / А.А. Жижеленко. – М., 1924. – 124 с.
57. Жумаев А.С. Назначение наказания за неоконченное преступление / А.С. Жумаев // Актуальные проблемы российского права. – 2009. – № 1 – С. 325-331.
58. Здавомыслов Б.В. Уголовное право Российской Федерации. Общая часть / Б.В. Здавомыслов. – М., 1996. – 516 с.
59. Иванов В.Д. Ответственность за покушение на преступление. Караганда: Караганд. ВШ МВД СССР. – 1974. – 117 с.
60. Иванов В.Д. Понятие и виды стадий преступной деятельности / В.Д. Иванов // Правоведение. – Санкт-Петербург. – 1992. – № 6. – C. 86-89.
61. Караулов В. Ф. Стадии совершения преступления / В.Ф. Караулов. – М.: ВЮЗИ, 1982. – 59 с.
62. Кваліфікація злочинів: навч. посіб. / за ред. О.О. Дудорова, Є.О. Письменського. – К. : Істина, 2010. – 430 с.
63. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права с подробным изложением начал русского уголовного законодательства. Часть Общая : учебник / А.Ф. Кистяковский. – 3-е изд. – К. : Изд-во книгопродавца-изд. Ф. А. Иогансона, 1891. – 850 с.
64. Климкина Е.И. Понятие посягательства в уголовном праве / Е.И. Климкина // Уголовно-правовая охрана личности и ее оптимизация. – Саратов: Изд-во Саратовской государственной академии права, 2003. – С. 195-197.
65. Козлов А.П. Стадии и неоконченное преступление / А.П. Козлов. – Красноярск: Изд-во КГУ, 1993. – 182 с.
66. Козлов А.П. Учение о стадиях преступления / А.П. Козлов. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 353 с.
67. Колодкин Л.М. Стадии преступления и предупреждение преступлений / Л.М. Колодкин. – К., 1974. – 186 с.
68. Коментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / [В.М. Лебедев, Ю.И. Скуратинов]; под общ. ред. д.ю.н., Председателя Верховного Суда РФ В.М. Лебедева и д.ю.н., проф.. Ю.И. Скуратинова. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд-во НОРМА, 2002. – 960 с.
69. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник / Н.И. Кондаков. – М. : Наука, 1976. – 720 с.
70. Красницький І.В. Кримінальна відповідальність як інститут кримінального права Франції та України: порівняльний аналіз: Монографія. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2008. – 232 с.
71. Красницький І.В. Окремі проблеми визначення поняття складу злочину у сучасному кримінальному праві // Державотворення та правотворення в Україні: проблеми та перспективи. Матеріали Другої звітної конференції. – Львів: ЛьвДУВС, 2008. – С. 316-319.
72. Красницький І.В., Щутяк Л.С. До питання ефективності кримінально-правової політики у сфері диференціації відповідаль¬ності за незакінчений злочин / / Правова політика Української держави: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 70-річчю Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Том 2. (19-20 лютого 2010 року.) – Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет імені Васи¬ля Стефаника, 2010. – С. 127-129.
73. Кримінальне право в запитаннях і відповідях. Заг. частина. Посібник для підготовки до іспитів / За загальн. ред. Клименка В.А. – К.: Атіка, 2003. – 288 с.
74. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
75. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.). Вид. 3-тє, переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 352с.
76. Кримінальне право України. Посібник для курсантів та студентів юридичних вузів / За ред. Н.В. Чернишова, М.В. Володько, М.А. Хазіна. К.: Наукова думка. – 1995. – 454 с.
77. Кримінальне право. Загальна частина: Підручник / За ред. А.С. Беніцького, В.С. Гуславського, О.О. Дудорова, Б.Г. Розовського. – К.: Істина, 2011. – 1112 с.
78. Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін., за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре“, 2006. – 1184 с.
79. Кузнецова Н.Ф. Избранные труды. – С.-Пб.: Юрид. центр Пресс, 2003. – 832 с.
80. Кузнецова Н.Ф. Некоторые вопросы ответственности за приготовление и покушение по советскому уголовному праву / Н.Ф. Кузнецова //Советское государство и право. – 1955. – №5. – С.116-120.
81. Кузнецова Н.Ф. Ответственность за приготовление и покушение по советскому уголовному праву / Н.Ф. Кузнецова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1958. – 204 с.
82. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений / Куринов Б.А. – М., 1984. – 312 с.
83. Курс советского уголовного права в шести томах. Т.2. Преступление / А.А. Пионтковский. – М., Изд-во: «Наука», 1970. – 516 с.
84. Курс уголовного права: Общая часть.– Т.1: Учение о преступлении: Учебник для вузов /Под ред. Н.Ф.Кузнецовой и И.М. Тяжковой. – М.: Зерцало, 1999. – 656 с.
85. Курченко В. Оконченное преступление или покушение? /В. Курченко. // Законность. – 2005. – № 11. – С. 47-49
86. Лясс Н. В. Стадии преступной деятельности по советскому уголовному праву : Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук /Ленинградский государственный университет им. А.А. Жданова. – Л., 1952. – 16 с.
87. Малахов И.П. Основания уголовной ответственности. // Советское гос-во и право. – 1991. – №6. – С. 76-81.
88. Малков В.П. К вопросу о дифференциации уголовной ответственности за покушение на убийство /В. П. Малков.//Уголовно-правовая охрана личности и ее оптимизация. – Саратов : Изд-во Саратовской государственной академии права, 2003. – С. 63-65.
89. Маслак Н. В. Кримінальна відповідальність за готування до злочину : монографія / Н. В. Маслак. – Х. : Право, 2010. – 232 с.
90. Маслак Н.В. Кримінальна відповідальність за готування до злочину: дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Маслак Наталія Володимирівна ; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2005. – 219 с.
91. Маслак Н.В. Кримінальна відповідальність за готування до злочину: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Н.В. Маслак; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. – Х., 2005. – 20 с.
92. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. – К.: А.С.К., 2001. – 352 с.
93. Милюков, С.Ф., Дронова, Т. Н. Современные проблемы регулирования ответственности за неоконченное преступление и нормативных условий добровольного отказа от него /С. Ф. Милюков. Т.Н. Дронова // Российский ежегодник уголовного права, 2006. № 1. – СПб. : ИД Санкт-Петербургского государственного университета, 2007. – С. 752-780.
94. Мокринский С.П. Покушение и приготовление в советском праве / С.П. Мокринский // Совет. право, 1927. – №1. – С.56-81.
95. Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: навч. посіб. / В.О. Навроцький. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
96. Назаренко Г.В., Ситникова А.И. Неоконченое преступление и его виды: Монография. – М.: Ось-89, 2003. – 160с.
97. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За редакцією В.Ф. Бойка, Я.Ю. Кондратьєва, С.С. Яценка. – К.: Юрінком, 1997. – 960 с.
98. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. /За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2004. – 1056 с.
99. Наумов А. В. Российское уголовное право. Общая часть : курс лекций / А. В. Наумов. – 2-е изд. перераб. и доп. – М. : БЕК, 1999. – 572 с.
100. Новий словник української мови: В 3 т. / Укладачі В.В.Яременко, О.М.Сліпушко. – К.: Аконіт, 2001. – Т.2 :К-П. – 927 с.
101. Панов М.І. Вибрані наукові праці з проблем правознавства / М. І. Панов; упоряд.: Н. О. Гуторова, Ю. П. Дзюба. – К. : Ін Юре, 2010. – 812 с.
102. Панченко П.Н. Стадии совершения преступления / П.Н. Панченко. – Н-Новгород, 1995. – 42 с.
103. Панько К.А. Добровольный отказ от преступления по советскому уголовному праву / К.А. Панько. – Воронеж, 1972. – 243 с.
104. Пикуров Н.И. Уголовное право в системе межотраслевых связей: монография. – Волгоград: ВЮИ МВД России, 1998. – 220 с.
105. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву / Пионтковский А.А. – М.: Госюриздат, 1961. – 666 с.
106. Плисюк Н.М. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця за кримінальним правом України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Плисюк Наталія Миколаївна ; Львів. держ. ун-т внутр. справ. – Л., 2011. – 19 с.
107. Познышев С.В. Основные начала науки уголовного права. Общая часть уголовного права: монография / С.В. Познышев. – Изд. 2-е, испр. и доп. – М.: А.А. Карцев, 1912. – 669 с.
108. Полтавець В.В. Загальні засади призначення покарання та їх кримінально-правове значення : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Полтавець Валерія Володимирівна ; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2005. – 200 с.
109. Поняття. http://slovnyk.net/
110. Поняття. http://uk.wikipedia.org/
111. Попов А.И. О покушении на убийство двух или более лиц /А. И. Попов // Юридическая мысль. – 2001. – № 5 (5). – С. 107-115.
112. Поротиков Д. Ю. Покушение на преступление : Теория и практика /Д. Ю. Поротиков.// Законы России. – 2007. – № 5. – С. 68-71.
113. Постановление Президиума Верховного Суда РФ : от 05.02.1992 г. (извлечение) // Бюллетень Верховного Суда Российской Федерации. – 1992. – №10.
114. Постановление Президиума Верховного Суда РФ : от 09.01.1997 г. (извлечение) // Бюллетень Верховного Суда Российской Федерации. – 1997. – №6.
115. Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності: закон України від 15.04.2008 року № 270-VI // Офіційний вісник України, 2008. – № 33. – С. 9. – Ст. 1075.
116. Про практику призначення судами кримінального покарання: постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 із змінами від 10 грудня 2004 р., 12 червня 2009 р., 6 листопада 2009 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах / Укл. Б.О. Кирись. – Львів: ліга-Прес, 2010. – С. 64-77.
117. Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями: постанова Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р., № 13 // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 1 (65). – С. 2-6.
118. Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року №3 // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах / Укл. Б.О. Кирись. – Львів: ліга-Прес, 2010. – С. 202-208.
119. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи: постанова Пленуму Верхов¬ного Суду України від 7 лютого 2003р. №2 // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах/ Укл. Б.О. Кирись. – Львів: ліга-Прес, 2010. – С. 114-124.
120. Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року №4 // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах/ Укл. Б.О. Кирись. – Львів: ліга-Прес, 2010. – С. 233-244.
121. Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам / А.И. Рарог. – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2002. – 304 с.
122. Редин M.П. Ответственность за покушение на преступление // Следователь. – 2005. – № 6. – С. 7-12.
123. Редин М. П. Осуществление преступного намерения и неоконченное преступление // Вестник, Саратовская государственная академия права. – 1998. – № 2. – С 37-40.
124. Редин М. Понятие покушения на преступление в российском праве / М. Редин // Уголовное право. – 2002. – №2 (апрель-июнь). – С. 57-60.
125. Решетников А.Ю. Покушение на преступление в российском Уголовном праве. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Решетников А.Ю. – М., 2007. – 31 c.
126. Рішення Конституційного Суду України у справі за конститу¬ційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіцій¬ного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції Украї¬ни (справа про депутатську недоторканість). Справа №1-15/99 від 27 жовтня 199 р. № 9-рп/99 // Вісник Конституційного суду України. – 1999. – №5. – С. 14-17.
127. Русинов Г.Б. Индивидуализация наказания за покушение на преступление /Г. Б. Русинов // Ученые записки. Том 142. – Казань : Изд-во Казан. ун-та, 2002. – С. 104-105.
128. Ситникова А.И. Институт неоконченного преступления: Реконструкция норм /А. И. Ситникова // Уголовное право. – М., 2004. – С. 169-172.
129. Ситникова А.И. Приготовление к преступлению и покушение на преступление: Монография. – М.: Ось-89, 2006. – С. 98-100.
130. Советское уголовное право: общая часть. / Под. ред. Н.А. Беляева, М.И. Ковалëва. – М.: Юридическая литература, 1977. – С. 234.
131. Советское уголовное право: Часть Общая. Учебник / Здравомыслов Б.В., Гельфер М.А., Гришаев П.И. и др. – М.: Юрид. Лит., 1982. – 440 с.
132. Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верхов. Суд України; Відп. ред. П.П. Пилипчук. – К.: Концерн «Ін Юре», 2006. – 391 с.
133. Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верхов. Суд України; Відп. ред. П.П. Пилипчук. – К.: Концерн «Ін Юре», 2007. – 696 с.
134. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая / Н.С. Таганцев. – М.: Изд-во Наука, 1994. – Т. 1. – 380 с.
135. Тадевосян Л. Виды покушения на преступление /Л. Тадевосян // Вестник Московского университета МВД России . – 2008. – № 5. – С. 103-108.
136. Тадевосян Л.З. Неоконченные преступления: монография / Лилия Зелимовна Тадевосян. – М. : Юнити-Дана; Закон и право, 2008. – 207 с.
137. Тедеев К. Т. Стадии совершения преступления и конструкции составов: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : 12.00.08 / К. Т. Тедеєв. – М., 2005. – 27 с.
138. Теорія кваліфікації злочинів: підручник / [В.В. Кузнєцов, А.В. Савченко]; за заг. ред. професорів Є.М. Мойсеєва та О.М. Джужи, наук. ред. к.ю.н., доц., І.А. Вартилецька.– К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. – 300 с.
139. Термін http://uk.wikipedia.org/
140. Тихий В. Закінчений та незакінчений злочин. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин (коментар до статтей 13, 16 Кримінального кодексу України) / В.П. Тихий // Вісник Конституційного Суду України. – 2004. – №2. – С.104-109.
141. Тихий В. Підстава кримінальної відповідальності за новим Кримінальним кодексом України // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 3. – С. 50-52.
142. Тихий В.П. Злочин, його види та стадії / В.П. Тихий, М.І. Панов. – К.: Промені, 2007. – 40 с.
143. Тихий В.П. Підстава кримінальної відповідальності // Вісник Академії адвокатури України. – 2009. – № 1 (14). – С. 244-245.
144. Тихий В.П. Проблеми застосування норм Кримінального кодексу України про стадії злочину / В.П. Тихий // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: матер. міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 25-26 жовтня 2001 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К.-Х.: «Юрінком Інтер», 2002. – 272 с.
145. Тишкевич И.С. К вопросу о составе неоконченного преступления / И.С. Тишкевич // Советское государство и право. – 1956. – № 5. – С. 120-122.
146. Тишкевич И.С. Понятие и наказуемость покушения по советскому уголовному праву / И.С. Тишкевич. – Ученые записки (Белорусский государственный университет), Вып. 32, 1957. – 125 с.
147. Тишкевич И.С. Понятие приготовления и покушения в советском уголовном праве: Автореф. дис. …канд. юрид. наук, – Минск, 1952. – 16 с.
148. Тишкевич И.С. Приготовление и покушение по советскому уголовному праву (понятие и наказуемость) / И.С. Тишкевич. – М.: Госюриздат, 1958. – 260 с.
149. Ткаченко В. Возможны ли приготовление и покушение при совершении преступлений с внезапно возникшим умыслом? / В. Ткаченко // Советская юстиция. – 1976. – № 21. – С. 9-10.
150. Ткаченко В. Общие начала назначения наказания / В. Ткаченко // Рос. юстиция. – 1997. – № 1. – С. 10-11.
151. Ткаченко В. Приготовление к преступлению и покушение на него / В. Ткаченко // Совет. юстиция. – 1975. – №16. – С. 8-10.
152. Трайниин А.Н. Избранные труды / Сост., вступ. Статья Н.Ф. Кузнецовой. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 896 с.
153. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления / А.Н. Трайнин. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1957. – 363 с.
154. Трайнин А.Н. Состав преступления по советскому уголовному праву / Трайнин А.Н.- М.: Госюриздат, 1951. – 387 с.
155. Тютюгін В. І. Питання гуманізації кримінальної відповідальності та їх реалізація в деяких законодавчих новелах / В. І. Тютюгін // Проблеми законності. – Х., 2009. – Вип. 100. – С. 313-324.
156. Уголовне право України. Частина Загальна / За ред. Коржанського М.Й. – К., 1996. – 336 с.
157. Уголовний кодекс Республики Таджикистан. – СПб. : Юридический Центр Пресс, 2001. – 410 с.
158. Уголовний кодекс Турции http://www.zarubejye.com/law/law15.htm
159. Уголовное право России. Учебник для вузов / Под. ред. А.Н. Игнатова, Ю.А. Красикова, – Т.1. – Общая часть. – М.: Норма-Инфра, 1998. – 544 с.
160. Уголовное право Российской Федерации. Общая часть. / Под. ред. Б.В. Здравомыслова. – М.: Юристь, 1999. – 480 с.
161. Уголовное право Российской Федерации: Учебник / Отв. ред. В.П Кашепов. – М.: «Былина», 1999. – 559 с.
162. Уголовный кодекс Азербайжанской Республики / [ред. И.М. Рагимова ; пер. Б.Е. Аббасова]. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. – 325 с.
163. Уголовный кодекс Венгерской Народной Республики /Пер. с венгерского Т. Реваи. - Будапешт : Корвина, 1963. – 152 с.
164. Уголовный кодекс Голландии http://