КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ, ПОВ\'ЯЗАНИМ ІЗ ЗАДОВОЛЕННЯМ СТАТЕВОЇ ПРИСТРАСТІ НЕПРИРОДНИМ СПОСОБОМ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСІТЕТ
«ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

На правах рукопису

УДК 343.9:343.543

РЯБЧУК ОЛЕНА СЕРГІЇВНА

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ, ПОВ'ЯЗАНИМ ІЗ ЗАДОВОЛЕННЯМ СТАТЕВОЇ ПРИСТРАСТІ НЕПРИРОДНИМ СПОСОБОМ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право
та кримінологія; кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
Голіна Володимир Васильович,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України
заслужений діяч науки і техніки України

ХАРКІВ – 2012
ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………...
Розділ 1
Кількісно-якісні показники злочинів, пов’язаних із задоволенням статевої пристрасті неприродним способом……………………………...
1.1. Первісний етап формування законодавства про насильницьке
задоволення статевої пристрасті неприродним способом (історичний аспект)……………………………………………………
1.2. Основні кримінально-правові риси злочинів, передбачених ст. 153 Кримінального кодексу України……………………………..
1.3. Рівень, структура й динаміка злочинів, передбачених ст. 153 Кримінального кодексу України……………………………………...
1.4. Латентність злочинів, передбачених ст. 153 Кримінального кодексу України, та її причини ....……………………….…………...
Висновки до розділу 1…………………………………………………
Розділ 2
Особа злочинця насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом………………………………...……………………
2.1. Соціально-демографічні, кримінально-правові та морально-психологічні ознаки особи злочинця………………………………...
2.2. Основні кримінологічні риси особи потерпілого від злочинів, передбачених ст. 153 Кримінального кодексу України…..…………
Висновки до розділу 2…………………….…………………………...
Розділ 3
Детермінанти злочинів, передбачених ст. 153 Кримінального кодексу України……………………………………………………………...
3.1. Детермінанти насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом на макрорівні, мікрорівні й індивідуальному рівні…………………………………………………
3.2. Фонові явища, що обумовлюють учинення злочинів, передбачених ст. 153 Кримінального кодексу України……………..
Висновки до розділу 3……………….………………………………...

Розділ 4
Запобігання насильницькому задоволенню статевої пристрасті неприродним способом……………………….……………………………..
4.1. Загальносоціальні заходи запобігання насильницькому задоволенню статевої пристрасті неприродним способом…………
4.2. Спеціально-кримінологічний підхід до запобігання злочинам, передбаченим ст. 153 Кримінального кодексу України...
4.3. Індивідуальне запобігання злочинам, передбаченим ст. 153 Кримінального кодексу України….…………………………………..
4.4. Віктимологічне запобігання насильницькому задоволенню статевої пристрасті неприродним способом…………………………
Висновки до розділу 4…………………………………………………
Висновки………………………………………………………………………
Список використаних джерел……………………………………………...
Додатки……………………………………………………………………….. 4

12

12

23

28

37
49

53

53

70
95

98

98

116
120

121

121

133

147

157
167
170
181
208

ВСТУП

Актуальність теми. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом є тяжким злочином, що посягає на статеву свободу і статеву недоторканість особи. Відповідальність за його вчинення встановлена ст. 153 КК України. Указаний злочин характеризується підвищеною суспільною небезпекою. Крім тілесних ушкоджень потерпілій особі спричиняються глибокі моральні страждання. Значна суспільна небезпека розглядуваних злочинів обумовлена також великою чисельністю малолітніх і неповнолітніх потерпілих осіб. Найогиднішими є випадки вчинення злочину батьками, близькими родичами або особами, на яких законом покладені обов'язки по вихованню дитини. Злочини, передбачені ст. 153 КК України, викликають інтимні переживання, тому надовго залишають глибокий слід у свідомості потерпілих, а також негативно впливають на суспільну мораль і стан гендерних відносин. Саме тому вчинення таких насильницьких сексуальних дій засуджується соціумом навіть у кримінальному середовищі, в місцях відбування покарання, а серед осіб, які самі характеризуються антисуспільною спрямованістю і вчинили різні види тяжких злочинів, у тому числі й насильницьких, злочинці, засуджені за ст. 153 КК України, зазнають осуду й катувань.
Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом – це негативне явище, яке мало місце в суспільстві ще в стародавні часи й існує в сучасності. Сексуальний потяг властивий індивідам від природи як інстинкт продовження роду, а статеві відносини є невід’ємною частиною життя, фізичного і психічного здоров’я людей. При цьому окремі особи вдаються до задоволення своїх сексуальних потреб насильницьким шляхом, учиняють це незважаючи на осуд суспільства, кримінально-правову заборону й суворе покарання. Проблема насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом є доволі актуальною через велику суспільну небезпеку вказаного негативного явища, його резонансний характер, однозначне і вкрай негативне ставлення до осіб, які вчинили злочинні посягання на статеву свободу жінок, а особливо статеву недоторканість дітей. Ось чому суспільство повинно завжди тримати це явище під контролем, розробляти дійові заходи його запобіганню.
Теоретичні і практичні проблеми насильницької злочинності (кримінологічна характеристика, детермінація, латентність, особа злочинця, потерпіла особа, запобігання), частиною якої є насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, розроблялись такими вітчизняними й зарубіжними кримінологами, як Л.В. Багрій-Шахматов, В.С. Батиргарєєва, С.В. Бородін, М.Ю. Валуйська, В.В. Голіна, Б.М. Головкін, І.М. Даньшин, А.І. Долгова, Л.В. Дорош, О.М. Джужа, В.М. Дрьомін, В.П. Ємельянов, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, К.Є. Ігошев, О.Г. Кальман, С.С. Косенко, О.М. Костенко, В. М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, І.І. Лановенко, О.М. Литвак, А.С. Лукаш, В.В. Лунєєв, М.О. Луняк, Л.А. Мороз, Г.Г. Мошак, В.Ф. Оболенцев, Є.П. Побігайло, Д.В. Рівман, В.О. Туляков, Л.В. Франк, О.О. Ходимчук, В.Є. Христенко, В.І. Шакун, О.Ю. Юрченко та ін.
Існують і спеціальні праці, в яких вивчаються проблеми насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, авторами яких є Ю.В. Александров, Ю.М. Антонян, І.О. Бабюк, Г.Є. Введенський, Б.Л. Гульман, О.В. Синєокий, З. Старович, А.А. Ткаченко, Б.М. Цуприк, А.П. Чуприков, А.П. Шеремет, Б.В. Шостакович, Я.М. Яковлєв та ін.
Комплексного кримінологічного дослідження насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом дотепер в Україні не проводилось. Відсутність кримінологічної характеристики даного виду злочинів, визначення рівня їх латентності, детермінації, особи злочинця, потерпілої особи, пропозицій щодо їх запобігання на загальносоціальному і спеціально-кримінологічному рівнях, актуальність цієї проблеми, теоретична і практична значущість і зумовили вибір теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» за науковим напрямком «Проблеми вдосконалення теорії та практики боротьби зі злочинністю та підвищення ефективності попередження окремих видів злочинів».
Обраний напрямок дисертаційного дослідження спрямовано на виконання Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007–2009 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р., № 1767 (заходи якої діють і сьогодні), та регіональних програм на 2011–2015 роки, Цільової комплексної програми «Проблеми ефективності кримінального, кримінально-виконавчого законодавства та системи запобігання злочинності» (Державна реєстрація № 0106u002292). Проблематика роботи узгоджується з Концепцією розвитку кримінологічної науки в Україні на початку ХХІ століття, схваленою Координаційним бюро з проблем кримінології Академії правових наук України (далі – АПрН України) в березні 2002 р. Тема дисертації затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 21 квітня 2006 р. (протокол № 10).
Мета й завдання дослідження. Мета даної наукової роботи полягає в тому, щоб на основі вивчення чинного кримінального законодавства України, узагальнення практики його застосування надати науково обґрунтовані рекомендації стосовно основних напрямів запобігання злочинам, пов’язаним з насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, сформулювати пропозиції щодо удосконалення законодавства.
Відповідно до поставленої мети були визначені основні завдання дослідження:
– розглянути етапи формування законодавства про насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом;
– на базі емпіричного матеріалу навести кримінологічну характеристику злочинів, передбачених ст. 153 КК України, включаючи їх рівень, структуру, динаміку й латентність;
– визначити характерні особливості особи злочинця, винного у вчиненні насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом;
– проаналізувати соціально-демографічні, кримінально-правові й морально-психологічні ознаки особи, потерпілої від такого злочину;
– виявити детермінанти насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом і фонові явища, пов’язані з указаними злочинами;
– визначити загальносоціальні і спеціально-кримінологічні заходи й заходи віктимологічного характеру, спрямовані на запобігання зазначеним злочинним діянням.
Об’єктом дослідження виступають злочини проти статевої свободи і статевої недоторканості особи.
Предмет дослідження складають кримінологічна характеристика, детермінація й запобігання злочинам, пов’язаним з насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом.
Методи дослідження. Методологічним підґрунтям дисертаційної роботи послужили положення теорії пізнання: закони діалектичного матеріалізму, філософські категорії й наукові принципи пізнання соціально-правової дійсності. У перебігу роботи над дисертацією були використані загальнонаукові методи пізнання. Так, історико-правовий метод застосовано при ґрунтовному вивченні насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом як соціального явища, розвитку й удосконалення відповідальності за вчинення цього злочину. Формально-логічний і системно-структурний були задіяні в процесі обробки отриманого емпіричного матеріалу. Конкретно-соціологічні методи збору, узагальнення й аналізу інформації (вивчення матеріалів архівних кримінальних справ, опитування працівників органів внутрішніх справ тощо) сприяли отриманню найбільш повної інформації про явище, що вивчається, обґрунтуванню нових положень, теоретичних висновків, пропозицій і практичних рекомендацій у сфері боротьби з насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, надали можливості виявити його характерні риси й розробити узагальнені кримінологічні портрети злочинця й потерпілої особи. За допомогою типології проаналізовано конкретні життєві ситуації вчинення досліджуваних злочинів. Логіко-семантичний метод став у нагоді при розмежуванні таких понять, як "жертва", "потерпіла особа", "статеві зносини", "статевий акт", "дії сексуального характеру" та ін.
Вірогідність отриманих результатів, обґрунтованість висновків і рекомендацій правозастосовній практиці підтверджуються вивченням достатньо репрезентативної кількості первинних документів, що становлять інформаційну базу для виявлення статистичних закономірностей, наукового осмислення досліджуваної проблеми й моделювання найбільш оптимальних шляхів її вирішення.
Нормативно-правовою базою цього дослідження є чинні Конституція й закони України, нормативні акти Кабінету Міністрів, кримінальне законодавство держави. Аналіз отриманого емпіричного матеріалу й законодавства здійснено станом на 1 січня 2011 р.
Під час роботи над дисертацією використовувалася загальнотеоретична й спеціальна юридична література з кримінології і кримінального права. Її зміст зумовив необхідність вивчення філософської, соціологічної, психологічної й сексологічної літератури, що стосується порушеної проблематики.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження склали (а) вивчення й аналіз (із залученням спеціалізованого питальника) 273 архівних кримінальних справ (343 епізоди), які розглядалися загальними місцевими й апеляційними судами України протягом 1990–2008 рр. за ст. 153 КК України 2001 р. (ст. 118 КК України 1960 р.), (б) анкетування 215 працівників органів внутрішніх справ, і (в) статистичні звіти Державної судової адміністрації України.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше в Україні на підґрунті основних положень теорії кримінології проведено комплексне кримінологічне дослідження насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, причому на науковому рівні ця проблема в кримінології спеціально не вивчалася. Зазначені злочини розглянуті як негативне соціальне явище в історичному аспекті. З метою окреслення соціально-демографічних, кримінально-правових і морально-психологічних ознак для створення узагальненого портрету злочинця, винного у вчиненні злочину, передбаченого ст. 153 КК України, досліджувались осудні особи, у яких нівелірована морально-етична сфера. У процесі вивчення віктимності жертви звертається увага на гендерну рівність чоловіка й жінки. Крім того, до цього часу в правовій літературі не було робіт, у яких з позицій загальносоціального та спеціально-кримінологічного аспектів розглядалися б питання запобігання злочинам, передбаченим ст. 153 КК України.
До найбільш істотних результатів, що відбивають новизну дисертаційної роботи, віднесені теоретичні положення і практичні пропозиції, що виносяться на захист.
Уперше:
– надається кримінологічна характеристика насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом та обґрунтовується рівень латентності розглядуваного злочину;
– визначено характерні особливості злочинців, які учинили злочини, передбачені ст. 153 КК України, котрі є осудними чоловіками з певними негативними морально-психологічними рисами, внаслідок чого у них нівелірована морально-етична сфера;
– ґрунтовно вивчено кримінологічно значущі ознаки потерпілих від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, більшість з яких становлять малолітні та неповнолітні особи жіночої статі;
– на підставі емпіричних досліджень виокремлені типові види конкретної життєвої ситуації вчинення досліджуваного злочину з точки зору взаємодії потерпілих і злочинця.
Удосконалено:
– знання про систему детермінант насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, що зумовлюють це соціальне явище;
– уявлення про віктимологічні ознаки й поведінку потерпілих від злочинів, передбачених ст. 153 КК України, з урахуванням їх статі і віку;
– напрями загально-соціальних, спеціально-кримінологічних, індивідуальних заходів запобігання цьому різновиду злочинів.
Набули подальшого розвитку:
– дослідження історичного розвитку правових норм, що передбачають відповідальність за вчинення злочинів, передбачених ст. 153 КК України;
– характеристика фонових явищ, пов’язаних з досліджуваними злочинами;
– дослідження психологічного стану особи як умови вчинення насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом.
Рекомендується внести доповнення до ст. 153 КК України й викласти її ч. 2 в такій редакції: "Те саме діяння, вчинене повторно або групою осіб, або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 152 або 154 цього Кодексу, або щодо неповнолітньої чи неповнолітнього, або батьками, близькими родичами чи особами, на яких покладені обов'язки по вихованню дітей...". У зв’язку із цим, ч. 3 ст. 153 КК України сконструювати подібно до цієї пропозиції.
Практичне значення одержаних результатів. Запропонована до захисту дисертація має теоретичне і практичне значення. Робота поглиблює наукові знання про об’єкт дослідження, сприяє усуненню прогалин у юридичній науці стосовно кримінологічної характеристики насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, особи злочинця, потерпілої особи, детермінації й запобіганню вказаним злочинам.
Сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки й рекомендації можуть бути використані: а) у науково-дослідницькій діяльності – при подальшому розробленні проблем запобігання насильницькому задоволенню статевої пристрасті неприродним способом; б) у правотворчості – з метою вдосконалення ст. 153 КК України і при розробці державної й регіональних програм запобігання злочинності; в) у правозастосуванні –для підвищення ефективності запобіжної діяльності правоохоронних органів та інших суб’єктів щодо запобігання насильницькому задоволенню статевої пристрасті неприродним способом; г) у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і науково-практичних посібників, навчально-методичних матеріалів з теорії кримінології й суміжних дисциплін, при викладанні курсів з теорії запобігання злочинності, для підвищення кваліфікації практичних працівників правоохоронних органів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки даної наукової роботи обговорені і схвалені на засіданні кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Результати дисертаційного дослідження оприлюднені на науково-практичному семінарі "Основні риси сучасної злочинності неповнолітніх: стан та шляхи її попередження" (м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 27 листопада 2003 р.); науково-практичній конференції "Кримінально-правова охорона життя та здоров'я особи" (м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 22-23 квітня 2004 р.); науковій конференції "Теоретичні основи забезпечення якості кримінального законодавства та правозастосовної діяльності у сфері боротьби зі злочинністю в Україні" (м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Інститут вивчення проблем злочинності НАПрН України, 15 травня 2009 р.); VІІІ міжвузівській науковій студентській конференції з кримінології та кримінально-виконавчого права "Концептуальні проблеми кримінологічної політики в Україні" (м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 27 листопада 2010 р.); Всеукраїнських науково-практичних читаннях «Проблеми сучасної правової системи України» (м. Львів, 25-26 лютого 2011 р.); ІІ Всеукраїнських наукових читаннях з кримінальної юстиції, присвячених пам’яті професора В.П. Колмакова (м. Одеса, 18-19 березня 2011 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження дістали відбиття у 14 наукових працях, з яких 6 – у фахових наукових виданнях, 8 – у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження, виконаного на підставі теоретичного аналізу літературних джерел, законодавчих актів і практики їх застосування сформульовано низку висновків і рекомендацій, спрямованих на вдосконалення теорії і практики запобігання та протидії злочинним проявам, пов’язаним з насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом:
1. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом є негативним соціальним явищем. Ставлення людства до орогенітальних та аногенітальних статевих актів змінювалося в процесі розвитку соціуму. Проте вчинення зазначених дій із застосуванням насильства з найдавніших часів до сучасності вважається злочинним діянням та карається в усіх суспільствах. Підвищена суспільна небезпека цього явища зумовлена (а) насильницьким характером вказаних сексуальних дій; (б) спричиненням потерпілій особі значних моральних страждань через посягання на інтимні сторони життя; (в) значною чисельністю неповнолітніх і малолітніх потерпілих; (г) учиненням цих злочинів батьками, близькими родичами та особами, на яких покладені обов'язки по вихованню дітей; (ґ) негативним впливом на суспільну мораль і стан гендерних відносин.
2. Злочини, передбачені ст. 153 КК України, нерідко вчиняються в сукупності зі зґвалтуванням. Так, 69,1% засуджених є особами, які раніше вчинили будь-який із злочинів, передбачених статтями 152 - 156 КК України; серед кваліфікуючих ознак досліджуваного злочинного діяння переважає вчинення злочину щодо неповнолітньої або неповнолітнього – 24,8%, щодо малолітньої або малолітнього – 31,3%.
Найпоширенішим способом учинення насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом є насильницький орогенітальний гетеросексуальний контакт, який мав місце в 67% випадків вчинення злочину; більшість злочинів учинено шляхом застосування фізичного насильства, основним видом якого є побої – 34,9% і заподіяння тілесних ушкоджень – 31,6%; в основному потерпілим була спричинена незначна шкода – 72,3%. Що стосується психічного насильства, то найчастіше застосовувалися такі його види, як погроза застосування фізичного насильства – 57,8% і погроза вбивством – 28,4%. Нерідко при вчиненні злочину винний застосовує до потерпілої особи одночасно фізичне і психічне насильство. З використанням безпорадного стану потерпілої особи було вчинено 44,9% злочинів, при цьому основний його вид – малолітній або похилий вік потерпілої особи – 79,0%.
Злочини, пов’язані із задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, є відносно однорідними. У різних регіонах України вони суттєво не розрізняються за кримінологічною характеристикою.
Злочини, передбачені ст. 153 КК України, найчастіше були вчинені влітку – 32,1%, приблизно однакова кількість – навесні (24,5%) і восени (23,6%). Що стосується часу доби, то для вказаних злочинів характерним є вечірній час – з 17 до 23 год. (52,8% злочинів), приблизно однакова кількість – з 11 до 17 год. (21,8%) і після 23 год. (23,1%). Серед місць учинення злочину домінують парки, сквери, лісопосадки, береги річок, безлюдні місця, де вчинено 38,4% злочинів; житло злочинця було місцем учинення злочинів в 22,1%; житло потерпілої особи – 19,5%; залишені будинки, споруди, ліфти, зупинки транспорту, території дитячих садків, вулиці – 19,8%.
Латентність досліджуваних злочинів є специфічною; в них присутні такі її види, як суміжна, штучна і процесуальна. Основним видом є суміжна латентність.
Найчастіше в правоохоронні органи про вчинення злочинів, передбачених ст. 153 КК України, повідомляли рідні жертв – 58,3%. Це пояснюється великою чисельністю малолітніх та неповнолітніх потерпілих.
Причинами незвернення потерпілих та їх близьких до правоохоронних органів були: (а) страх розголосу інтимних сторін життя; (б) побоювання завдати турбот рідним; (в) почуття сорому; (г) страх зіпсувати відносини з членами родини або знайомими, зазнати через учинений злочин осуд, ганьбу, знущання; (ґ) боязнь з боку рідних ще більше травмувати потерпілу особу, особливо малолітню або неповнолітню; (д) провокуюча або антисоціальна поведінка самої потерпілої особи; (е) потерпіла особа не в змозі адекватно оцінити дії злочинця через психічні вади; (є) матеріальна залежність від злочинця – чоловіка або співмешканця; (ж) спричинення злочином незначної шкоди, коли жертва злочину вважає, що у зверненні до правоохоронних органів немає сенсу; (з) недовіра до правоохоронних органів і невіра в результативність свого звернення; (і) вплив злочинця або осіб з його оточення – тиск на потерпілу особу чи її близьких, примирення злочинця з потерпілою особою чи її родичами; (й) потерпілі через власні негативні моральні риси, зумовлені їх антисоціальною поведінкою й оточенням, не розуміють, що стосовно них учинено злочин, або ж не вважають такі дії злочинними і ставляться до їх вчинення байдуже чи навіть схвалюють. У разі вчинення злочину, передбаченого ст. 153 КК України, дорослим членом родини стосовно неповнолітньої чи малолітньої дитини, потерпілі не повідомляють про це через брак довіри між ними й іншими членами родини.
Нерідко особи, які є свідками вчинення розглядуваних злочинів, не бажають брати участі в розслідуванні справи, у проведенні процесуальних дій і в судових засіданнях. Причинами цього можуть бути: (а) байдужість; (б) страх перед помстою злочинця чи його оточення; (в) недовіра до правоохоронних органів; (г) неправильна оцінка дій злочинця як незлочинних. Причинами неповідомлення про злочин з боку рідних і близького оточення злочинця можуть бути: (а) необізнаність про злочинну діяльність; (б) співучасть у злочині; (г) схвалення або байдуже ставлення до злочинної поведінки; (ґ) родинні почуття або співчуття злочинцеві.
Латентність злочинів, передбачених ст. 153 КК України, пов’язана також з недоліками в діяльності правоохоронних органів.
3. На підставі аналізу соціально-демографічних, кримінально-правових і морально-психологічних ознак створено узагальнений портрет злочинця, який учинив насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Це, в основному, чоловіки, переважно віком від 18 – 35 років, як правило неодружені, в основному з середньою освітою, 56,5% з них є працездатними, які не працюють і не навчаються, робітники становлять 25,7%; 38,2% злочинців мали попередні судимості, з яких 70,2% відбували покарання в місцях позбавлення волі, 76,4% на момент учинення злочину перебували в стані алкогольного сп’яніння, 61,2% зловживали спиртними напоями. Названі риси не є абсолютно однорідними для всіх злочинців вказаної категорії. Значну роль при вчиненні злочинів, передбачених ст. 153 КК України, відіграють сексологічні, морально-психологічні і психічні риси, які є суто індивідуальними для кожної особи і які важко виявити, встановити й надати їм оцінку. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом характеризується високим рівнем латентності, при зниженні якого можуть бути виявлені певні особливості. Такі злочини часто вчиняються в сукупності з іншими злочинами, особливо зі зґвалтуванням, що нерідко призводить до ототожнення злочинців, які скоїли зазначені злочини із ґвалтівниками. Необхідно враховувати, що не всі ґвалтівники вдаються до насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом і не завжди цей злочин поєднується із зґвалтуванням. Це свідчить, що в осіб, які вчинили насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, наявні особливі риси, що не є властивими ґвалтівникам та особам, які вчинили інші статеві злочини.
4. За матеріалами архівних кримінальних справ виділені загальні риси, притаманні більшості осіб, потерпілих від розглядуваних злочинів. Це особи жіночої статі, більшість віком до 14 років; друга за чисельністю категорія – 18 –25 років, переважно неодружені, в основному із початковою середньою та середньою освітою. У зв’язку з тим, що більшість потерпілих – малолітні або неповнолітні особи, великий відсоток серед усіх потерпілих становлять учні – 47,2%, серед жертв працездатного віку 17,9% – працездатні, які не працюють і не вчаться, робітники становлять 12,4%; мали попередні судимості 0,3% осіб. Більшість потерпілих осіб на момент учинення злочину не були знайомі зі злочинцем – 51,3%; намагалися чинити опір злочинцеві 59,3% жертв; поведінка потерпілої особи була нормальною у 88,9% випадків; не усвідомлювали можливості вчинення щодо них статевого злочину, хоча мали можливість і повинні були усвідомлювати 48,5% потерпілих; на момент учинення злочину 10,9% перебували в стані алкогольного сп’яніння. Підкреслимо, що названі риси не є абсолютно однорідними для всіх потерпілих. Значну роль при вчиненні злочинів, передбачених ст. 153 КК України, відіграють вікові, морально-психологічні і психічні риси жертв, які є суто індивідуальними, а тому їх важко виявити, встановити й надати їм оцінку.
Вважаємо, що застосовувати поняття «вина жертви» насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом недоцільно, оскільки у всіх досліджених випадках злочинець є осудною особою, яка вчинила дії, передбачені ст. 153 КК України, тобто розуміла характер вчинених нею дій і могла керувати ними. Будь-яка поведінка потерпілої особи залишає злочинцеві вибір – учиняти злочин, чи задовольнити свої сексуальні потреби легальним способом. Крім того, не слід забувати про гендерну рівність чоловіка й жінки. При акцентуванні на аморальності поведінки жертви іноді робиться певне перекладання відповідальності зі злочинця на потерпілу особу. Аморальна поведінка жертви може розглядатися як обставина, що пом’якшує відповідальність винної особи, але її значення не повинно перебільшуватися, зводитися до виправдання протиправних дій винного. Що ж до поняття «провокуюча поведінка» жертви злочину, то це поняття, на наше переконання, треба застосовувати для позначення негативної поведінки особи, яка певним чином сприяє вчиненню злочину.
5. Що стосується конкретної життєвої ситуації вчинення злочину, передбаченого ст. 153 КК України, щодо поведінки потерпілої особи виділені наступні види:
– нейтральна ситуація – коли поведінка жертви є повністю нейтральною і в якій не проявилися будь-які негативні риси жертв. Ця ситуація мала місце в 42,3% вчинення злочинів (мається на увазі ситуація, яка зовні не є криміногенною: наприклад, злочин учинено у світлий або не пізній час доби, жертва поводилася абсолютно нормально, злочин зумовлюється в основному негативними особливостями особи злочинця – раптовий напад на жінку, вчинення злочинних дій щодо малолітньої дитини);
– привертаюча – коли при нейтральній поведінці особа знаходилася в ситуації, яка не сприяла вчиненню статевого злочину щодо неї, але яка мала певні криміногенні властивості, не зумовлені недоліками в поведінці жертви (приміром, повернення з роботи у вечірній час). Також у цю групу включені малолітні й неповнолітні жертви, щодо яких злочини були вчинені батьками, особами, на яких покладені обов’язки по вихованню дитини, близькими родичами. Вважається, що ці особи, проживаючи разом зі злочинцем, весь час знаходилися в криміногенній ситуації, криміногенні ознаки якої зовні не виявлялися, а злочин щодо них міг бути вчинений у будь-який момент, що потім і трапилось.
– підштовхуюча – ситуація, коли поведінка жертви більшою чи меншою мірою сприяла вчиненню злочину: спільне вживання спиртних напоїв – 12,1%, спільне проводження часу – 3,2%, знайомство в громадському місці – 4,6%. Наведені вище дані про поведінку жертв не співпадають з даними про конкретну життєву ситуацію, яка передувала вчиненню злочину. Це пояснюється тим, що, наприклад, не у всіх випадках спільне вживання спиртних напоїв чи знайомство в громадському місці мають ознаки аморальності, сексуальної доступності жертви. Поведінка потерпілої особи в розглянутих випадках не є криміногенно нейтральною, а може бути як провокуючою, аморальною, так і просто необережною чи легковажною.
Усі перелічені види конкретних життєвих ситуацій поділені на 2 різновиди – за участі дорослої потерпілої особи та за участі малолітньої або неповнолітньої потерпілої особи.
За результатами проведеного дослідження перелічені ситуації, в яких присутні малолітні або неповнолітні жертви, можна розділити на види:
– нейтральна: (а) заздалегідь не спланована ситуація (раптовий напад на дитину); (б) виникнення рішучості вчинити злочин безпосередньо перед його вчиненням без нападу (заманювання в безлюдні місця, до свого житла та ін.); (в) сценарійна ситуація (злочинець заздалегідь готується до вчинення злочину, планує його, самостійно створює умови для цього); (г) вчинення злочину, передбаченого ст. 153 КК України, під час учинення іншого злочину (зґвалтування, пограбування чи розбійного нападу, проникнення в житло).
– привертаюча: (а) сімейна ситуація (злочин учинено членом родини); (б) злочин вчинено особою, яка займається вихованням дітей як професійною діяльністю і не є близьким родичем (вихователі дитячих будинків, таборів відпочинку, вчителі, тренери спортивних інтернатів та ін.); (в) знаходження дитини у становищі, коли вона є легкою жертвою статевих злочинців (безпритульні діти, їх бездоглядність чи легковажність з боку батьків);
– підштовхуюча: (а) відверто провокуюча ситуація (жертва свідомо підбурює злочинця на вчинення статевого акту з метою притягнення його до відповідальності в майбутньому з мотивів помсти, отримання матеріальних цінностей, послуг тощо); (б) несвідоме вчинення дій, які неправильно оцінені злочинцем як згода чи натяк на статеву близькість (кокетство, прояви підвищеної уваги, закоханість, дружні почуття); (в) необачна або легковажна поведінка потерпілих осіб (спільне розпиття спиртних напоїв, проводження часу з малознайомими особами, знаходження з ними в безлюдних місцях, перебування в компаніях, де вживають спиртне). У даній роботі значна увага приділена конкретній життєвій ситуації за участі малолітніх і неповнолітніх осіб через велику чисельність вказаної вікової групи потерпілих, резонансний характер цих випадків, підвищену суспільну небезпеку злочинних сексуальних посягань на дітей.
6. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом є явищем, яке детермінується низкою різноманітних факторів, які в дисертації розглянуті за допомогою трирівневої системи детермінант; це макрорівень, мікрорівень та індивідуальний рівень. Серед факторів макрорівня виділяються економічні, соціальні, культурно-виховні, організаційно-управлінські, гендерні, міграційні й урбанізаційні. Усі вони прямо не впливають на вчинення вказаних злочинів, але сприяють виникненню в суспільстві в цілому і у багатьох осіб, зокрема, почуття розгубленості, нестабільності, невпевненості, роздратованості, жорстокості, поглиблюють їх, виробляючи в людині схильність до пошуків насильницького шляху задоволення своїх потреб, виникнення таких рис характеру, як байдужість, тривожність і жорстокість до оточуючих, допустимість застосування будь-якого насильства для задоволення своїх потреб і бажань різноманітного характеру.
Серед перелічених факторів основними є культурно-виховні (падіння рівня загальної й сексуальної культури, правосвідомості населення; негативний вплив ЗМІ) та гендерні (морально-психологічні й фізіологічні особливості чоловіків, які сприяють учиненню сексуального насильства; перебування жінок в психологічній або матеріальній залежності від них; існуючі в суспільстві уявлення про те, що жінка є нижчою істотою, порівняно з чоловіком).
Факторами мікрорівня, що сприяють учиненню насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, є негативний вплив сім’ї, безпосереднього оточення, навчальних закладів, трудових колективів. Виділено 3 види сімей, що сприяють виникненню рис характеру, властивих особам, які вчинили досліджувані злочини: (а) криміногенні сім'ї; (б) у яких практикувалося застосування помилкових засобів виховання дітей і (в) сім'ї з порушенням соціального процесу.
Провідним є вплив факторів на індивідуальному рівні. Головними факторами вчинення злочинів, передбачених ст. 153 КК України, є морально-психологічні риси особи: (а) деформація морально-етичної сфери; (б) нейтралізація злочинної мотивації; (в) психологічні розлади, які не виключають осудність. Зазначені якості часто з’являються і розвиваються в неправильних умовах формування особистості.
Передбачити остаточно вплив того чи іншого фактору на рішучість вчинити досліджуваний злочин дуже складно, оскільки кожна людина є особливою.
7. Запобігання насильницькому задоволенню статевої пристрасті неприродним способом повинно здійснюватися шляхом реалізації заходів загальносоціального і спеціально-кримінологічного характеру.
Основні завдання загальносоціального запобігання полягають у виведенні реалізації соціально-економічних, організаційно-управлінських, культурно-виховних, правових та інших заходів на вищий, більш якісний рівень. А це означає: (а) розробку й виконання спеціальних програм з метою подолання проблем соціально-економічного характеру – зниження рівня безробіття; боротьба з безпритульністю і бездоглядністю; підвищення рівня соціального забезпечення; (б) забезпечення здійснення статевого виховання й сексуального просвітлення дітей і підлітків; (в) підняття рівня правосвідомості і правової культури населення; (г) підвищення рівня культури і моральності в суспільстві.
8. Спеціально-кримінологічне запобігання насильницькому задоволенню статевої пристрасті неприродним способом складається з 3-х напрямків діяльності: а) кримінологічної профілактики (профілактики випередження, обмеження й захисту); б) відвернення злочинів (заходи переорієнтації суспільної настановки й активні контрзаходи); (в) припинення злочинів (заходи опанування, обережності та активного втручання).
Основними завданнями спеціально-кримінологічного запобігання злочинам, передбаченим ст. 153 КК України, є: (а) розробка заходів діагностики, соціалізації, виправлення й контролю за особами з психічними аномаліями, що впливають на статеве життя; (б) здійснення заходів виховного характеру; (в) проведення заходів реабілітації осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі; (г) підвищення ефективності боротьби з пияцтвом та алкоголізмом; (ґ) покращення громадського порядку, охорони місць, де ймовірним є вчинення досліджуваних злочинів; (д) розробка і втілення в життя програм соціальної реабілітації осіб, які цього потребують, боротьба з кримінальною субкультурою; (є) удосконалення нормативно-правових актів, що регулюють ті сфери життя суспільства, в яких формуються негативні явища, детермінуючі злочинність, у тому числі й вчинення насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, – соціально-економічної, сімейно-побутової, правоохоронної та ін.; (ж) покращання роботи правоохоронних органів, їх співробітництво з населенням; (з) удосконалення роботи з кримінологічною інформацією; (і) забезпечення ефективності заходів припинення злочинів.
9. Індивідуальне запобігання – важливий напрямок запобігання вказаним злочинам, що пояснюється можливістю урахування при здійсненні запобіжного впливу індивідуальних рис та особливостей, притаманних кожній конкретній особі, а також вибору більш ефективних засобів впливу. Воно охоплює переконання, надання допомоги і примус. Основне завдання індивідуального запобігання досліджуваним злочинам – це недопущення виникнення злочинного наміру в осіб, серед яких існує підвищена ймовірність учинення ними насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Це особи, які: (а) раніше притягалися до відповідальності за вчинення статевих злочинів; (б) неповнолітні та дорослі, які можуть стати суб’єктами вчинення злочину, передбаченого ст. 153 КК України; (в) особи із психічними аномаліями.
10. Віктимологічне запобігання здійснюється на тих самих рівнях, що й запобігання злочинності: загальносоціальне віктимологічне запобігання; спеціально-віктимологічне запобігання; індивідуальне віктимологічне запобігання. Першочергові завдання цього напрямку: (а) зменшення віктимності потерпілих осіб, особливо малолітніх і неповнолітніх; (б) проведення виховної роботи з віктимологічних питань у навчальних закладах; (в) забезпечення надання допомоги потерпілим особам; (г) створення нормальної співпраці потерпілих і правоохоронних органів у період звернення, розслідування кримінальної справи й судового розгляду.
11. Конструкцію ст. 153 КК України вважаємо недосконалою. Як уже неодноразово підкреслювалося, серед жертв вказаних злочинів значна чисельність малолітніх і неповнолітніх осіб. Найнебезпечнішими є випадки вчинення злочину батьками, близькими родичами, особами, на яких покладені обов'язки по вихованню дітей. При цьому найсильніше психологічно травмується жертва насильства, злочин має вкрай аморальний характер, такі дії глибоко засуджуються суспільством. У зв'язку із цим пропонуємо доповнити ч. 2 вказаної статті кваліфікуючою ознакою – "вчинення злочину батьками, близькими родичами, особами, на яких покладені обов'язки по вихованню дітей". На підставі викладеного можна рекомендувати таку редакцію ч. 2 ст. 153 КК України: "Те саме діяння, вчинене повторно або групою осіб, або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 152 або 154 цього Кодексу, або щодо неповнолітньої чи неповнолітнього, або батьками, близькими родичами, особами, на яких покладені обов'язки по вихованню дітей..." (і далі по тексту). Спираючись на це, ч. 3 ст. 153 КК України теж було б доречним сконструювати подібним чином.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профілактика / Г.А. Аванесов. – М.: Акад. МВД СССР, 1980. – 528 с.
2. Акт про припинення огидних гріхів кровозмішення, прелюбодіяння та позашлюбного співжиття // Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн: навч. посіб. для юрид. вищ. навч. закладів і фак.: у 2-х т. / за ред. В.Д. Гончаренка. – Т. 2. – К.: Ін Юре, 1998. – С. 13-15.
3. Акутаев Р.М. Проблемы латентной преступности (по материалам Дагестанской АССР): дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. / Р.М. Акутаев. – Махачкала: Дагест. гос. ун-т, 1984. – 215 с.
4. Александров Ю.В. Злочини проти статевої свободи / Ю.В. Александров // Юрид. вісн. України. – 2002. – № 14. – С. 9-11.
5. Александров Ю.В. Половые преступления: преступники и потерпевшие: учеб.-практ. пособ. / Ю.В. Александров. – К.: КВШ МВД СССР, 1975. – 91 с.
6. Алексеев И.А. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы / И.А. Алексеев, С.И. Герасимов, А.Я. Сухарев. – М.: НОРМА, 2001. – 481 с.
7. Алексеев С.В. Социальная маргинализация – преступность – общественный конфлікт / С.В. Алексеев // Юрист-Правовед. – 2006. – № 3 (18). – С. 25-29.
8. Алимов С.Б. Ситуация совершения преступления и ее криминологическое значение (по материалам уголовных дел о хулиганстве): автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / С.Б. Алимов. – Х., 1967. – 21 с.
9. Андрианов В.В. Сексуальные расстройства при хроническом алкоголизме / В.В. Андрианов / Центр. ин-т усовершенствования врачей. – М.: Минздрав, 1975. – 20 с.
10. Аномальное сексуальное поведение: моногр. / под ред. А.А. Ткаченко и Г.Е. Введенского. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2003. – 657 с.
11. Антонян Ю.М. Криминология: избр. лекции / Ю.М. Антонян. – М.: Логос, 2004. – 448 с.
12. Антонян Ю.М. Изучение личности преступника: учеб. пособ. / Ю.М. Антонян. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1982. – 80 с.
13. Антонян Ю.М. Концепция причин преступности и причины преступности в России / Ю.М. Антонян // Рос. следователь. – 2004. – № 8. – С. 26-32.
14. Антонян Ю.М. Роль конкретной жизненной ситуации в совершении преступления: учеб. пособ. / Ю.М. Антонян. – М.: Акад. МВД СССР, 1973. – 71 с.
15. Антонян Ю.М. Сексуальный убийца Чикатило: попытка психоаналитического объяснения / Ю.М. Антонян // Гос. и право. – 1993. – № 7. – С. 91-99.
16. Антонян Ю.М. Методы моделирования в изучении преступника и преступного поведения: учеб. пособ. / Ю.М. Антонян, Ю.Д. Блувштейн. – М.: Юрид. лит., 1977. – 54 с.
17. Антонян Ю.М. Преступность и психические аномалии / Ю.М. Антонян, С.В. Бородин; под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Спарк, 1998. – 215 с.
18. Антонян Ю.М. Личность преступника / Ю.М. Антонян, В.Н. Кудрявцев, В.Е. Эминов. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2004. – 366 с.
19. Антонян Ю.М. Сексуальные преступления: Чикатило и другие / Ю.М. Антонян, А.А. Ткаченко. – М.: Амальтея, 1993. – 320 с.
20. Антонян Ю.М. Криминальная сексология: учеб. / Ю.М. Антонян, А.А. Ткаченко, Б.В. Шостакович. – М.: Спарк, 1999. – 464 с.
21. Артикуль войсковой (1715 г.) // Рос. законодательство Х-ХХ веков: [Тексты и коммент.]: в 9-ти т. – Т. 4: Законодательство периода становления абсолютизма / под общ. ред. О.И. Чистякова. – М.: Юрид. лит., 1985. – С. 327-389.
22. Бабаев М.М. Причины преступности и меры борьбы с ней / М.М. Бабаев // Библиотечка «Молодежи о государстве и праве». – М.: Об-во «Знание» РСФСР, 1974. – 47 с.
23. Бабаев М.М. Молодежная преступность / М.М. Бабаев, М.С. Крутер. – М.: Юрист, 2006. – 381 с.
24. Бабюк И.А. Криминальная сексология: учеб. пособ. / [И.А. Бабюк, С.И. Табачников, В.В. Седнев и др.]; под общ. ред. И.А. Бабюка. – Киев. – Донецк: ПРОФИ-Донетчина, 2003. – 224 с.
25. Балабанова Л.М. Судебная патопсихология: учеб. / Л.М. Балобанова. – Донецк: Сталкер, 1998. – 432 с.
26. Бафия Е. Проблемы криминологии. Диалектика криминогенной ситуации / Е. Бафія; под ред. и с предисл. Н.А. Стручкова. – М.: Юрид. лит., 1983. – 150 с.
27. Бачинин В.А. Вопросы социологии права и преступности / В.А. Бачинин. – СПб: Изд-во СПб. ун-та, 2001. – 308 с.
28. Блувштейн Ю.Д. Предупреждение преступлений / Ю.Д. Блувштейн, М.И. Зырин, В.В. Романов. – Мн.: Изд-во Университетское, 1986. – 286 с.
29. Боков В.А. Особенности криминологической информации, мер предупреждения преступности и проблемы управления / В.А. Боков // Вестн. Моск. ун-та МВД России. – 2004. – № 4. – С. 71-74.
30. Борисов В.І. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи (Розділ ІV Кримінального кодексу України: ст.ст. 152-156) / В.І. Борисов, Л.В. Дорош // Кримінальний кодекс України: Наук.-практ. коментар / за заг. ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Вид. 3-є. – Х.: ТОВ "Одіссей", 2006. – С. 422-435.
31. Борьба с преступностью и проблемы нейтрализации криминогенных факторов сферы семьи и быта: межвуз. сб.; редкол.: Н.А. Беляев, Д.А. Шестаков (отв. ред.) и др. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1985. – 171 с.
32. Бугера О. Вплив засобів масової інформації на процес формування особистості неповнолітнього / О. Бугера // Підпр-во, госп-во і право. – 2004. – № 6. – С. 117-120.
33. Бугера О.І. Проблеми використання засобів масової інформації для запобігання злочинів серед неповнолітніх: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. / О.І. Бугера; акад. адвокатури України – К., 2006. – 20 с.
34. Будякова Т. Потерпевший: уголовно-правовой, уголовно-процессуальный и виктимологический анализ понятия / Т. Будякова // Уголов. право. – 2006. – № 3. – С. 109-113.
35. Быргеу М.М. Организация профилактики преступлений ОВД: концептуальные основы и перспективы совершенствования: моногр / М.М. Быргеу. – Харьков: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2004. – 253 с.
36. Бышевский Ю.В. Латентая преступность и правосознание: учеб. пособ. / Ю.В. Бышевский, А.А. Конев. – Омск: ВШМ МВД СССР, 1986. – 76 с.
37. Вавилова Л.В. О виктимологической профилактике преступлений / Л.В. Вавилова, М.В. Жук // Российский следователь – № 9. – 2004. – С. 37-40.
38. Валуйська М.Ю. Типологія осіб, які вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах / М.Ю. Валуйська // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні (до 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод): тези доп. та наук. повідомлень Всеукр. наук. конф. молодих учених / за ред. М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. – С.152-154.
39. Варивода В.І. Проституція як антисоціальне явище [Боротьба з проституцією та торгівлею людьми] / В.І. Варивода // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ. – 2004. – № 6. – С. 370-374.
40. Василевич В. Поняття кримінологічної характеристики насильницьких злочинів / В. Василевич // Право України. – 1997. – № 12. – С. 82-84.
41. Васильев В.С. Причины социальной детерминации преступности в Российском обществе / В.С. Васильев // Вестн. Моск. ун-та; серия 18: Социология и политология. – 2003. – № 3. – С. 62-73.
42. Васильченко Г.С. Психопатия // Сексопатология: справочник / Г.С. Васильченко, Ю.А. Решетняк; под ред. Г.С. Васильченко. – М.: Медицина, 1990. – 576 с.
43. Вдовина Т.В. Детерминация преступности: от отклоняющего поведения к преступному / Т.В. Вдовина // Следователь. – 2003. – № 9. – С. 42-45.
44. Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека / В.К. Вилюнас. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 228 с.
45. Власов В.С. Причины и условия преступности в СССР. учеб. пособ. по спецкурсу / В.С. Власов. – Ярославль: Ярослав. гос. ун-т, 1987. – 68 с.
46. Внуков В.А. О характере личности правонарушителя и механизм правонарушений в области половых отношений / В.А. Внуков, А.О. Эдельштейн // Правонарушения в области сексуальных отношений. – М.: Изд-во Мосздравотдела, 1927. – С. 23-76.
47. Волков Б.С. Детерминистическая природа преступного поведения / Б.С. Волков; науч. ред. В.П. Мальков. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1975. – 110 с.
48. Волкова Т. Виктимологическая профилактика. Требуется обучение населения правилам безопасного поведения / Т. Волкова // Рос. юстиция. –2003. – № 1. – С. 69.
49. Воронова Ю.В. Соціально-психологічні особливості особистості неповнолітніх, які були зґвалтовані // Право і безпека. – 2004. – № 3, 4. – С. 202-205.
50. Гайдар Є.О. Безпритульність та бездоглядність – історико-порівняльний аналіз / Є.О. Гайдар // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. – Х.: Нац. ун-т внутр. справ. – 2005. – Вип. 30. – С. 313-317.
51. Галанза П.Н. Государство и право Древнего Рима: учеб. / П.Н. Галанза. – М.: Изд-во МГУ, 1963. – 124 с.
52. Гилинский Я.И. Криминология: Теория, история, эмпирическая база, социальный контроль: курс лекций / Я.И. Гилинский. – СПб.: Питер, 2002. – 384 с.
53. Гитин В.Г. Феномен порнографии / В.Г. Гитин. – Харьков: Торсинг, 2004. – 432 с.
54. Голик Ю.В. Случайный преступник / Ю.В. Голик. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1984. – 166 с.
55. Голина В.В. Криминологическая профилактика, предотвращение и пресечение преступлений: учеб. пособ. / В.В. Голина. – Киев: УМК ВО при Минвузе УССР, 1989. – 72 с.
56. Голина В.В. Предупреждение преступности правоохранительными органами: учеб. пособ. / В.В. Голина. – Киев: УМК ВО, 1991. – 72 с.
57. Голина В.В. Пути совершенствования предупредительного значения представлений следователя (криминологический аспект) / В.В. Голина // Пробл. соц. законности: респ. межвед. науч. сб. / отв. ред. В.Я. Таций. – 1986. – Вип. 17. – С. 74-78.
58. Голіна В.В. Запобігання злочинності: проблеми оптимізації соціальної активності / В.В. Голіна // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2006. – № 3. – С. 206-214.
59. Голіна В.В. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми боротьби з бандитизмом: соціально-правове та кримінологічне дослідження / В.В. Голіна. – Х.: Регіон-інформ, 2004. – 210 с.
60. Голіна В.В. Попередження злочинності: консп. лекції / В.В. Голіна. – Х.: Укр. юрид. акад., 1994. – 40 с.
61. Голіна В.В. Особистість неповнолітнього злочинця: сучасний кримінологічний портрет / В.В. Голіна, Б.М. Головкін // Бюл. М-ва юстиції України. – 2006. – № 1 (51). – С. 42-53.
62. Голіна В.В. Основні кримінологічні риси тяжкої насильницької злочинності проти особи та її попередження / В.В. Голіна, С.Ю. Лукашевич, О.Ю. Юрченко // Питання боротьби зі злочинністю: Зб. наук. пр. – 2000. – Вип. 4. – С. 3-47.
63. Гомонов Н.Д. Особенности противоправного поведения лиц с психическими девиациями / Н.Д. Гомонов; под общ. ред. В.П. Сальникова. – Спб.: Питер, 2000. – 286 с.
64. Горбачев В.П. Совершенствование деятельности ОВД по предупреждению и профилактике правонарушений и преступлений / В.П. Горбачев, Ю.Я. Кинаш // Вісн. Луган. ін-ту внутр. справ: спец. вип. – 2000. – С. 123-128
65. Графский В.Г. Всеобщая история права и государства: учеб. для вузов / В.Г. Графский. – М.: Из-во Норма, 2003. – 744 с.
66. Гришаев П.И. Влияние социальных явлений на преступность: лекція / П.И. Гришаев. – М.: ВЮЗИ, 1984. – 45 с.
67. Губанова О.В. Кримінологічна характеристика та запобігання зґвалтуванню (на підставі матеріалів практики Автономної Республіки Крим): автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / О.В. Губанова; ¬Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2008. – 21 с.
68. Губанова О.В. Латентність зґвалтування: рівень та основні фактори детермінації / О.В. Губанова // Держава і право. – 2007. – Вип. 36. – С. 454-459.
69. Гудим В.В. Кримінологічний аспект маніпуляції свідомістю через засоби масової інформації / В.В. Гудим // Судова апеляція. – 2003. – № 3(4). – С. 57-67.
70. Гудим В.В. Формування маніакальної пристрасті через засоби масової інформації / В.В. Гудим // Держава і право: зб. наук. пр.: Юрид. і політ. науки. – 2007. – Вип. 37 – С. 551-553.
71. Гульман Б.Л. Сексуальные преступления / Б.Л. Гульман. – Х.: Рубикон, 1994. – 272 с.
72. Давиденко Л.М. Профілактична діяльність кримінальної міліції / Л.М. Давиденко // Пробл. правознавства та правоохорон. діяльності. – 2002. – № 1. – С. 112-117.
73. Дагель П.С. Причины преступности в СССР и причины индивидуального преступного поведения / П.С. Дагель // Пробл. причинности в криминологии и уголов. праве: межвуз. сб. / под. ред. В.А. Номоконова. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1983. – С. 22-37.
74. Даньшин И.Н. «Фоновые» явления преступности как дополнительный предмет криминологии / И.Н. Даньшин // Пробл. законності: респ. міжвідом. наук. зб. / відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип. 68. – С. 87-91.
75. Даньшин И.Н. Общетеоретические проблемы криминологии: моногр. / И.Н. Даньшин. – Харьков: Прапор, 2005. – 224 с.
76. Даньшин І.М. Латентна злочинність: поняття, причини, негативні наслідки / І.М. Даньшин, В.Ф. Оболенцев // Вісн. ун-ту внутр. справ. – 2000. – Вип.10. – С. 29–34.
77. Джужа О.М. Запобігання злочинам, пов’язаним із сексуальним насильством: моногр. / О.М. Джужа. – К.: Атіка, 2009. – 240 с.
78. Джужа О.М. Аналіз загальнодержавних комплексних заходів запобігання злочинності в Україні / О.М. Джужа, Ю.Ю. Орлов // Наук. вісн. Київського нац. ун-ту внутр. справ. – 2003. – № 3. – С. 119-129.
79. Дніпропетровська регіональна комплексна програма профілактики злочинності на 2006–2010 роки від 27 січня 2006 р., №742-32/IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.oblrada.dp.ua
80. Долгова А.И. Криминологическое изучение личности преступника / А.И. Долгова // Сов. госуд. и право. – 1973. – № 6. – С. 90-98.
81. Дорош Л.В. Деякі питання кримінальної відповідальності за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості / Л.В. Дорош // Кримінально-правова охорона життя та здоров'я особи: матер. наук.-практ. конф.; Харків, 22-23 квітня 2004 р. – Х: Юрінком Інтер, 2004. – С. 124-128.
82. Ельскене Т.Ю. Понятие латентной преступности / Т.Ю. Ельскене // Рос. следователь. – 2005. – № 9. – С. 42-45.
83. Журавлев А.Ю. Криминалистический анализ использования беспомощного состояния потерпевшего как способа совершения насильственных половых преступлений / А.Ю. Журавлев // зб. наук. пр. – Одеса: Юрид. лит., 2003. – Вип. 20. – С. 184-188.
84. Журавлева Ю.В. Некоторые вопросы виктимологической профилактики изнасилования / Ю.В. Журавлева // Рос. следователь. – 2006. – № 4. – С. 36-38.
85. Забрянский Г. На грани преступления / Г. Забрянский // Соц. законность. – 1991. – № 4. – С. 46-50.
86. Задорожный В.И. Особенности виктимного поведения жертв преступлений / Задорожный В.И. // Междунар. публ. и частн. право. – 2006. – № 1. – С. 15-17.
87. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3-х кн. – Кн. 1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. / А.П. Закалюк. - К.: Вид. дім. “ІнЮре”, 2007. – 424 с.
88. Закалюк А.П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения / А.П. Закалюк. – М.: Юрид. лит., 1986. – 191 с.
89. Закон императора Феодосия (390 г.) // Хрестоматия по всеобщей истории государства и права: В 2-х т. – Т.1 / под ред. К.И. Батыра и Е.В. Поликарповой. – М.: Юрист, 2000. – С. 162-164.
90. Закон Орлеана (1260 р.) // Хрестоматия по истории средних веков: в 2-х т. – Т. 1 / под ред. М.П. Грацианского и С.Д. Сказкина. – М.: Учпедгиз, 1951. – С. 118-120.
91. Закони Хаммурапі, царя Вавілону (XVIII ст. до н.е.) // Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн: навч. посіб. [для юрид. вищих навч. закладів і фак.]: у 2-х т. – Т. 1. / за ред. В.Д. Гончаренка.– К.: ІнЮре, 1998. – С. 9-37.
92. Законы XII Таблиц // Хрестоматия по всеобщей истории государства и права / под. ред. К.И. Батыра и Е.В. Поликарповой. – М.: Юрист, 1996. – Т.1. – С. 78-89.
93. Занюк С.С. Психологія мотивації / С.С. Занюк. – К.: Либідь, 2002. – 304 с.
94. Зелінський А.Ф. Кримінологія: навч. посіб. / А.Ф. Зелінський. – Х.: Рубікон, 2000. – 240 с.
95. Игнатов А.Н. Ответственность за преступления против нравственности (половые преступления). / А.Н. Игнатов. – М.: Наука, 1966. – 192 с.
96. Игнатов А.Н. Классификация насильственных преступников и ее критерии / А.Н. Игнатов, Г.М. Резник, С.Б.