Шабаровський Богдан Володимирович Перевірка доказів у кримінальному процесі України

Короткий опис

Шабаровський Богдан Володимирович, юрист Адвокатського об’єднання «Гвоздій та Оберкович». Назва дисертації: «Перевірка доказів у кримінальному процесі України». Шифр та назва спеціальності 12.00.09 кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. Спецрада Д 35.051.03 Львівського національного університету імені Івана Франка

Національний університет “Острозька академія”
Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ШАБАРОВСЬКИИ БОГДАН ВОЛОДИМИРОВИЧ
УДК 343.13 ДИСЕРТАЦІЯ
“Перевірка доказів у кримінальному процесі України”
12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза;
оперативно-розшукова діяльність
(081 - “Право”)
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело Б. В. Шабаровський
Науковий керівник: Попелюшко Василь Олександрович, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України
Острог, 2019

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 10
ВСТУП 11
РОЗДІЛ 1. ПЕРЕВІРКА ДОКАЗІВ ЯК КРИМІНАЛЬНА ПРОЦЕСУАЛЬНА КАТЕГОРІЯ 20
1.1. Стан розробки проблем, пов’язаних із перевіркою доказів 20
1.2. Зміст та поняття перевірки доказів 34
РОЗДІЛ ІІ. ПРЕДМЕТ ПЕРЕВІРКИ ДОКАЗІВ 66
2.1. Перевірка належності доказів 66
2.2. Перевірка допустимості доказів 76
2.3. Перевірка достовірності доказів 93
РОЗДІЛ ІІІ. СПОСОБИ ПЕРЕВІРКИ ОКРЕМИХ ВИДІВ ДОКАЗІВ 107
3.1. Способи перевірки показань 107
3.2. Способи перевірки документів 131
3.3. Способи перевірки речових доказів 152
3.4. Способи перевірки висновку експерта 158
ВИСНОВКИ 171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 176
ДОДАТКИ 218
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ВС - Верховний Суд
ВССУ - Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
ЄСПЛ - Європейський суд з прав людини
КК - Кримінальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 05 квітня 2001 року (із подальшими змінами)
КПК - Кримінальний процесуальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 13 квітня 2012 року (із подальшими змінами)
КПК 1960 року - Кримінально-процесуальний кодекс України, прийнятий 28 грудня 1960 року (із подальшими змінами)
КСУ - Конституційний суд України
Наказ - Наказ № 114/1042/516/1199/936/1687/5 Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України “Про затвердження інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні” від 16.11.2012 року
НС(Р)Д - негласні слідчі (розшукові) дії
ВСТУП
Актуальність дослідження. Прийняття Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (надалі - КПК) зумовило необхідність переосмислення ключових інститутів кримінального процесу, в т. ч. й інститутів доказового права. Зокрема, перед наукою та практикою черговий раз постало питання адекватного усвідомлення такої ключової категорії доказового права як доказування, а в його складі - компоненту перевірки доказів.
Чинний КПК визначає, що доказування полягає в збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч. 2 ст. 91). Таким чином процесуальний закон визначає перевірку доказів як один із компонентів доказування, в ряду із збиранням та оцінкою. Втім, на відміну від збирання та оцінки доказів, змісту яких присвячені окремі статті в КПК, стосовно перевірки доказів закон має в цьому плані прогалину. Крім цього, в КПК окрім терміну “перевірка доказів” неодноразово вживається поняття “дослідження доказів”, зміст якого в законі також не розкривається. В науці ж ці поняття є дискусійними, а на практиці - такими, що вирішуються неоднозначно. Тому існує потреба в комплексному монографічному дослідженні перевірки доказів як кримінального процесуального явища, що має включити в себе формування доктринального підходу до розуміння перевірки доказів як неодмінного компонента процесуального доказування і розкриття процесуальних можливостей суду та інших суб’єктів доказування із перевірки доказів крізь призму КПК та практики його застосування.
Така потреба має місце тому, що в Україні досі не здійснено комплексного монографічного дослідження перевірки доказів за чинним КПК, як не було його й під час дії попереднього КПК (надалі - КПК
1960 року). Про перевірку, та й про дослідження доказів, йшлося і до цих пір йдеться лише в наукових роботах про докази та доказування в цілому, в окремих наукових статтях, підручниках з кримінального процесу та коментарях до КПК. Зокрема, про різні аспекти перевірки доказів писали такі вчені: в т. зв. “дореволюційний” період - С. І. Вікторський,
Л. Є. Владіміров, М. В. Духовской, С. В. Познишев, В. К. Случевський, В. Д. Спасович, І. Я. Фойницький та інші; у радянський період - В. Д. Арсєньєв, Р. С. Бєлкін, А. Я. Вишинський, О. М. Ларін,
М. М. Михеєнко, М. С. Строгович, А. І. Трусов, О. О. Хмиров, Ф. Н. Фаткуллін та інші; в період після здобуття Україною незалежності - Ю. П. Аленін, М. В. Багрій, І. В. Басиста, Р. І. Благута, Н. Р. Бобечко,
B. І. Бояров, В. В. Вапнярчук, О. О. Волобуєва, В. І. Галаган, В. П. Гмирко,
І. В. Гловюк, В. Г. Гончаренко, В. О. Гринюк, Ю. М. Грошевий, Л. М. Гуртієва, В. С. Канцір, О. В. Капліна, Є. Г. Коваленко,
C. О. Ковальчук, І. І. Когутич, В. В. Козій, В. А. Колесник,
Ю. А. Коміссарчук, В. В. Король, О. Ю. Костюченко, І. І. Котюк, О. В. Литвин, Л. М. Лобойко, Т. О. Лоскутов, Т. В. Лукашкіна,
Є. Д. Лук’янчиков, А. О. Ляш, В. Т. Нор, А. А. Павлишин, Д. П. Письменний, М. А. Погорецький, В. О. Попелюшко, Н. З. Рогатинська, В. В. Рожнова, Д. О. Савицький, Д. Б. Сергєєва, Г. І. Сисоєнко, С. В. Слінько, С. О. Сорока, С. М. Стахівський, В. М. Тертишник, Л. Д. Удалова, П. В. Цимбал, О. Г. Шило, М. Є. Шумило та інші.
Ця дисертація є першим комплексним дослідженням перевірки доказів у кримінальному процесі України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертацію виконано на кафедрі кримінально-правових дисциплін Національного університету “Острозька академія”. Тема дисертації затверджена вченою радою Національного університету “Острозька академія” (протокол № 4 від 26 листопада 2015 року) та пройшла рецензування відділенням кримінально-правових наук Національної академії правових наук України. Дисертація виконана згідно із положеннями й напрямами реалізації Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, затвердженої Указом Президента України від 20.05.2015 р. № 276/2015, тема дослідження узгоджується з Переліком основних наукових напрямів та найважливіших проблем фундаментальних досліджень у галузі природничих, технічних і гуманітарних наук Національної академії наук України на 2014-2018 роки, затверджених постановою Президії Національної академії наук України від 20.12.2013 р. № 179, і з Пріоритетними напрямами розвитку правової науки на 2016-2020 роки в частині Правових механізмів забезпечення і захисту прав та свобод людини (п. 4), визначених у Стратегії розвитку наукових досліджень Національної академії правових наук України, які затверджені загальними зборами Національної академії правових наук України від 03.03.2016 р. Дисертація виконана в межах науково-дослідної теми кафедри кримінально-правових дисциплін Національного університету “Острозька академія” “Забезпечення справедливого правосуддя, захисту прав і законних інтересів особи в кримінальному судочинстві”, номер державної реєстрації 0113U001049.
Метою дослідження є вирішення наукового завдання щодо визначення сутності, розкриття поняття та змісту перевірки доказів у кримінальному процесі України, її предмету та способів.
На досягнення зазначеної мети спрямовані такі дослідницькі задачі:
1) охарактеризувати стан розробки проблем, пов’язаних з перевіркою доказів;
2) розкрити зміст і визначити поняття “перевірка доказів”;
3) розмежувати поняття “перевірка доказів” та “оцінка доказів”;
4) визначити співвідношення понять “перевірка доказів” та “дослідження доказів”;
5) охарактеризувати належність як предмет перевірки доказів;
6) охарактеризувати допустимість як предмет перевірки доказів;
7) охарактеризувати достовірність як предмет перевірки доказів;
8) визначити способи перевірки показань;
9) визначити способи перевірки документів;
10) визначити способи перевірки речових доказів;
11) визначити способи перевірки висновку експерта.
Об’єктом дослідження є процес доказування як кримінально-
процесуальне явище.
Предметом дослідження є перевірка доказів у кримінальному процесі України.
Методи дослідження. Методологію дослідження становлять сучасні методи наукового пізнання. Загальнонауковий діалектичний метод використаний для з’ясування сутності перевірки доказів, місця її в доказуванні, розкриття співвідношення перевірки та дослідження доказів. За допомогою цього метода досліджувалася природа взаємозалежності перевірки та оцінки доказів. Метод аналізу. За допомогою цього методу виокремлено та проаналізовано окремі способи перевірки доказів. За допогомою синтезу з’ясований зв’язок між ними, зв’зок між перевіркою і збиранням доказів, перевіркою та оцінкою доказів, перевіркою та дослідженням доказів. За допомогою формально-догматичного методу здійснено аналіз норм права, які регулюють перевірку доказів у кримінальному процесі України. Системно-структурний метод
застосований для з’ясування місця перевірки доказів у доказуванні, а також для з’ясування послідовності дій, що здійснюються при перевірці доказів. Метод узагальнення й аналізу судової практики використаний при аналізі застосування способів перевірки належності, достовірності та допустимості доказів, передбачених КПК.
Зазначені методи застосовувалися комплексно, що посприяло забезпеченню всебічності, повноти та об’єктивності проведеного дослідження, узгодженості й обґрунтованості сформульованих в дисертації висновків.
Нормативно-правовою базою дослідження є положення Конституції України, вітчизняне кримінальне процесуальне законодавство, зарубіжне кримінальне процесуальне законодавство.
Науково-теоретичною основою роботи є докринальні праці українських та зарубіжних вчених у галузі кримінального процесу та теорії доказів, зокрема, монографії, науково-практичні коментарі, посібники, підручники, наукові статті.
Емпіричну основу дисертації становлять результати аналізу вісімдесяти дев’яти судових рішень судів усіх інстанцій, а також десяти рішень Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) та результати опитування 112 практичних та науково-педагогічних працівників.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням питань, пов’язаних із перевіркою доказів у кримінальному процесі України.
В результаті дослідження сформульовано низку наукових результатів, що є важливими в теоретичному, правовому і практичному аспектах. Зокрема:
вперше:
- розкрито зміст перевірки доказів як діяльності слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, підозрюваного, обвинуваченого (підсудного), їхніх захисників та законних представників, а також інших суб’єктів доказування із з’ясування змісту доказів, зіставлення доказів між собою, збирання нових доказів з метою з’ясування належності, допустимості та достовірності вже наявних доказів; розмежовано поняття перевірки та дослідження доказів, визначено їх значення у відповідних нормах КПК;
- визначено та обґрунтовано способи перевірки окремих видів доказів: показань, документів, речових доказів, висновків експертів;
- доведено, що з’ясування репутації свідка (ч. 2 ст. 96 КПК) суперечить правовій природі перевірки достовірності доказів, оскільки дослідження репутації свідка не перебуває в гносеологічному зв’язку зі змістом його показань і порушує його право на повагу до гідності та честі.
удосконалено:
- наукове бачення того, що під час перевірки непрямих доказів обов’язковим є з’ясування наявності об’єктивного чи неправдиво приписуваного зв’язку між доказовим фактом, який встановлюється цим непрямим доказом, та обставиною предмета доказування;
- наукове розуміння того, що під час перевірки доказів на допустимість суб’єкт доказування з’ясовує, чи було дотримано кожну із трьох складових допустимості: належний суб’єкт, передбачене законом джерело, додержання встановленої законом процедури. Перевірка доказів в частині допустимості відбувається за допомогою аналізу, зіставлення доказів, збирання нових доказів;
- наукові погляди про те, що перевірка доказу в частині його достовірності має два аспекти: перший - накопичення знань про ті ж обставини, які підтверджує чи спростовує доказ, що перевіряється, тобто, перевірка фактичних даних, другий - перевірка надійності процесуального джерела;
- наукові бачення кола суб’єктів, які мають право здійснювати перевірку доказів, а саме: слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд, підозрюваний, обвинувачений (підсудний), особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, особа, щодо якої вирішується питання про звільнення від кримінальної відповідальності, їхні захисники та законні представники, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію);
- критерії розмежування перевірки та оцінки доказів, а саме: по- перше, що перевірка - це поєднання практичних дій та логічної розумової діяльності, в той час як оцінка - це суто логічна розумова діяльність; по-друге, що оцінка доказів відбувається безпосередньо перед прийняттям владного процесуального рішення, тоді як перевірка передує оцінці; по- третє, що предметом оцінки, на відміну від перевірки, виступають не лише належність, допустимість та достовірність, а й достатність доказів; по четверте, що перевірку доказів здійснює значно ширше коло суб’єктів, в той час як юридично значиму оцінку доказів здійснюють лише слідчий, прокурор, слідчий суддя та суд;
набули подальшого розвитку:
- вчення про доказ як про органічну єдність фактичних даних та їх джерела;
- наукові позиції щодо критичного ставлення до можливості використання в доказуванні показань з чужих слів, перевірка яких неможлива через відсутність у них джерела.
Практичне значення дисертації полягає в можливості
використання отриманих результатів:
- у законотворчій діяльності - як правове обґрунтування для доповнення КПК статтею 931 “Перевірка доказів”, для виключення ч. 2 ст. 96 КПК, а також для внесення змін до низки інших положень КПК (лист Верховної Ради України № 04-18/11-1364 від 21.08.2019 р., Додаток Г);
- у науці кримінального процесу - як підґрунтя для подальших досліджень в галузі теорії доказів;
- у навчальному процесі - при викладанні навчальних дисциплін “Кримінальний процес”, “Теорія доказів”, “Актуальні проблеми кримінального процесу”, “Прокуратура України”, “Адвокатура України” та розробці відповідного навчально-методичного забезпечення (текстів лекцій, підручників, навчальних посібників) (Акт впровадження у навчальний та науковий процеси Навчально-наукового Інституту права ім. І. Малиновського Національного університету “Острозька академія” - Додаток Е);
- у правозастосовчій діяльності - як рекомендації суддям, прокурорам, адвокатам, слідчим (Додатки Ґ та Д).
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження доповідалися, обговорювалися та знайшли своє відображення в наукових статтях і тезах доповідей, оприлюдлених на міжнародних науково-практичних конференціях, а саме: на VI-ій Міжнародній науково- практичній конференції професорсько-викладацького складу, аспірантів, магістрантів і студентів “Актуальні проблеми правових, економічних і гуманітарних наук” (Білорусь, Мінськ, 15 квітня 2016 р.), на
V-ій Міжнародній науково-практичній конференції “Малиновські читання»” (Острог, 30 вересня - 1 жовтня 2016 р.), на VII-ій Міжнародній науково-практичній конференції “Малиновські читання” (Острог, 07 грудня 2018 р.), на IX-ій Міжнародній науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу, аспірантів, магістрантів і студентів “Актуальні проблеми правових, економічних і гуманітарних наук” (Білорусь, Мінськ, 09 квітня 2019 р.), на Міжнародній конференції “Development of Legal Science: Choice Mechanisms and Priorities Implementation” (Snina, the Slovak Republic, June 7-8, 2019), на Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання правової теорії та юридичної практики” (м. Одеса, 9-10 серпня 2019 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми та стан дотримання захисту прав людини в Україні” (Львів, 16-17 серпня 2019 р.).
Публікації. Основні положення й висновки дисертації відображені в 13 наукових публікаціях, з яких 6 є статтями, що опубліковані у фахових виданнях, з них 1 стаття - в іноземному науковому виданні, інші 7 є тезами виступів на міжнародних науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу (9 стор.), трьох розділів (150 стор.), висновків (5 стор.), списку використаних джерел (43 стор.), додатків (20 стор.)

Список літератури

ВИСНОВКИ
1. Перевірка доказів являє собою діяльність із з’ясування змісту доказів, зіставлення доказів між собою, збирання нових доказів з метою з’ясування належності, допустимості та достовірності вже наявних доказів. КПК варто доповнити статтею 931 такого змісту: “Перевірка доказів - це діяльність слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого (підсудного), особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, особи, щодо якої вирішується питання про звільнення від кримінальної відповідальності, їхніх захисників та законних представників, потерпілого, його представника та законного представника, цивільного позивача, його представника та законного представника, цивільного відповідача та його представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), а також слідчого судді та суду із з’ясування змісту доказів, зіставлення доказів між собою, збирання нових доказів з метою з’ясування належності, допустимості та достовірності вже наявних доказів”.
2. Розмежування між перевіркою та оцінкою доказів варто проводити за чотирма ознаками: по-перше, перевірка - це поєднання практичних дій та логічної розумової діяльності, в той час як оцінка - це суто логічна розумова діяльність; по-друге, оцінка доказів відбувається безпосередньо перед прийняттям владного процесуального рішення, тоді як перевірка передує оцінці; по-третє, предметом оцінки, на відміну від перевірки, виступають не лише належність, допустимість та достовірність, а й достатність доказів; по-четверте, перевірку доказів здійснює значно ширше коло суб’єктів, тоді як оцінку доказів - лише ті суб'єкти, які уповноважені на прийняття владних процесуальних рішень, а саме - слідчий, прокурор, слідчий суддя та суд.
3. Поняття дослідження доказів лише в частині норм КПК вживається у значенні перевірки доказів. У більшості ж випадків під ним варто розуміти діяльність, що охоплює збирання та перевірку доказів, а в окремих нормах - діяльність, що охоплює збирання, перевірку та оцінку доказів, тобто, власне доказування.
4. Прямий доказ перевіряється лише в частині допустимості та достовірності, а в частині належності - не перевіряється. При перевірці непрямих доказів обов’язковим є з’ясування наявності об’єктивного чи неправдиво приписуваного зв’язку між доказовим фактом, який встановлюється цим непрямим доказом, та обставиною предмета доказування. Наявність зв’язку завжди перевіряється: як за допомогою слідчих (розшукових) дій, так і за допомогою аналізу, зіставлення доказів.
5. При перевірці доказів на допустимість суб’єкт доказування з’ясовує, чи було дотримано кожну із трьох складових допустимості: належний суб’єкт, передбачене законом джерело, додержання встановленої законом процедури. Перевірка доказів в частині допустимості відбувається за допомогою аналізу, зіставлення доказів, збирання нових доказів.
6. Перевірка доказу в частині його достовірності має два аспекти. Перший - накопичення знань про ті ж обставини, які підтверджує чи спростовує доказ, що перевіряється, тобто, перевірка фактичних даних, другий - перевірка надійності процесуального джерела. Висновок про достовірність доказу вимагає сукупності доказів, які стосуються одного й того ж факту, достатньої для того, щоб сформувати в суб’єкта доказування переконання поза розумним сумнівом в тому, які з доказів, зібраних на підтвердження чи спростування цього факту, - достовірні, а які - ні. Достовірність неналежного доказу не перевіряється, бо цей доказ не перебуває в гносеологічному зв’язку із обставинами, які мають значення для кримінального провадження, а достовірність недопустимого доказу не перевіряється, бо такий доказ не може бути покладений в основу жодного процесуального рішення.
7. Частина 2 статті 96 КПК суперечить самій природі перевірки достовірності доказів і має бути виключена з КПК. Дослідження репутації свідка не перебуває в гносеологічному зв’язку зі змістом його показань і порушує його право на повагу до гідності та честі.
8. На основі аналізу КПК та практики його застосування можемо виділити такі способи перевірки показань: постановка перевірочних запитань на прямому, перехресному та повторному допитах, а також потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх представниками та законними представниками, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, головуючим та суддями, зокрема, щодо можливості особи сприймати факти, про які вона дає показання, та щодо попередніх показань, які не узгоджуються із показаннями; одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб; оголошення під час судового розгляду показань свідка або потерпілого, даних у порядку ч. 1 ст. 225 КПК; проведення слідчого експерименту, пред’явлення особи, трупа чи речі до впізнання та інших слідчих (розшукових) дій; зіставлення показань із показаннями інших осіб, іншими доказами.
9. Повноцінна перевірка показань з чужих слів неможлива. Доказ - це органічна єдність фактичних даних та їх джерела, а однією із складових предмета перевірки є перевірка надійності (добротності) джерела доказу. В показанні з чужих слів наявні лише фактичні дані, а джерело - відсутнє.
10. Можна виділити такі способи перевірки документів: з’ясування змісту документа; з’ясування даних про походження звуко- та відеозаписів та даних про прилади, із застосуванням яких їх здійснено; витребування документа в повному обсязі у разі надання витягу (компіляції, узагальнення) з нього; проведення експертизи документа; допит щодо оголошених у судовому засіданні документів, зокрема, допит особи, яка склала документ, допит осіб, які проводили НС(Р)Д чи були залучені до їх проведення, а також осіб, з приводу дій або контактів яких проводилися НС(Р)Д, допит понятих; постановка запитань, висловлення пропозицій, зауважень, заперечень та доповнень щодо порядку проведення слідчої (розшукової) дії; аналіз дотримання вимог закону щодо змісту протоколу; зіставлення протоколів слідчих (розшукових) дій із додатками до них; аналіз протоколу на предмет дотримання порядку проведення процесуальної дії.
11. Варто виокремити такі способи перевірки речових доказів: зіставлення із документами, в яких відображений порядок збирання речових доказів; зіставлення із протоколом огляду речового доказу та додатками до нього (фото-, відеоматеріалами); огляд у судовому засіданні та акцентування уваги суду на тих чи інших обставинах, пов’язаних з річчю та її оглядом, зокрема, з метою з’ясування, чи було дотримано порядок зберігання речових доказів; постановка запитань щодо речових доказів свідкам, експертам, спеціалістам, які оглядали річ, та відповіді на них; зіставлення із будь-якими іншими доказами.
Суб’єктам доказування доступні такі способи перевірки висновку експерта: аналіз та зіставлення висновку експерта із документами, на підставі яких було проведено експертизу; зіставлення його із доказами, які відображають спосіб отримання об’єктів, щодо яких проводилася експертиза, та порівняльних зразків; з’ясування його змісту, яке здійснюється за допомогою аналізу; зіставлення з іншими доказами, зокрема, з іншими висновками експертів; допит експерта, зокрема, перехресний та шаховий; надання стороною кримінального провадження відомостей, які стосуються знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки експерта; призначення повторної експертизи.