Сімонович Давид Володимирович Доктринальні засади структури та системності кримінального процесу України: стадії та окремі провадження

Короткий опис

Сімонович Давид Володимирович, професор кафедри кримінально-правових дисциплін факультету № 6 Харків­ського національного університету внутрішніх справ: «Доктринальні засади структури та системності кримінального процесу України: стадії та окремі провадження» (12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність). Спецрада Д 64.700.01 у Харківському національному університеті внутрішніх справ

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

СІМОНОВИЧ ДАВИД ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК: 343.1 (477)

ДОКТРИНАЛЬНІ ЗАСАДИ СТРУКТУРИ ТА СИСТЕМНОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ УКРАЇНИ: СТАДІЇ ТА ОКРЕМІ ПРОВАДЖЕННЯ

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Науковий консультант:

Юхно Олександр Олександрович

доктор юридичних наук, професор

ХАРКІВ – 2017

2

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ………………………………….4

ВСТУП……………………………………………………………………...5

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ СТРУКТУРНОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ УКРАЇНИ………………………………...15

1.1. Історико-правові аспекти формування системи кримінального процесу…………………………………………………………………………...15

1.2. Нормативна регламентація завдання та мети кримінального провадження……………………………………………………………………..35

1.3. Кримінальна процесуальна форма та її диференціація як гарантія дотримання прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження……………………………………………………………………...54

Висновки до розділу 1…………………………………………………….73

РОЗДІЛ 2 ОНТОЛОГІЧНІ ТА ГНОСЕОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ……………...75

2.1. Досудове розслідування як стадія кримінального провадження:

історія та сучасний стан регламентації………………………………………...75

2.2. Правове регулювання початку досудового розслідування………..92

2.3. Досудове слідство як форма досудового розслідування…………112

2.4. Особливості здійснення досудового розслідування кримінальних проступків………………………………………………………………………132

Висновки до розділу 2…………………………………………………...151

РОЗДІЛ 3 КРИМІНАЛЬНА ПРОЦЕСУАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ПЕРШІЙ ІНСТАНЦІЇ ТА ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ……..153

3.1. Місце та значення підготовчого провадження в системі кримінального процесу………………………………………………………...153

3.2. Судовий розгляд як самостійна стадія кримінального провадження…………………………………………………………………….170

3.3. Особливі порядки провадження в суді першої інстанції…………187

3

3.4. Теоретико-прикладні аспекти виконання судових рішень………208

Висновки до розділу 3…………………………………………………...226

РОЗДІЛ 4 СУЧАСНА ПАРАДИГМА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ З ПЕРЕГЛЯДУ СУДОВИХ РІШЕНЬ………………………………………………………….229

4.1. Генезис судового провадження з перегляду судових рішень……229

4.2. Провадження в суді апеляційної інстанції………………………...243

4.3. Провадження в суді касаційної інстанції………………………….263

4.4. Провадження у Верховному Суді Україні………………………...278

4.5 Провадження за нововиявленими обставинами…………………...289

Висновки до розділу 4…………………………………………………...317

РОЗДІЛ 5 ОКРЕМІ ОСОБЛИВІ ПОРЯДКИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ……………………………………………………………..320

5.1. Кримінальне провадження на підставі угод ……………………...320

5.2. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення………………………………………………………………….339

5.3. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх………………….358

5.4. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру…………………………………………………………...378

Висновки до розділу 5…………………………………………………..398

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….401

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………….……413

ДОДАТКИ……………………………………………………………….418

4

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВССУ – Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і

кримінальних справ

ВСУ – Верховний Суд України

гл. – глава

ГПУ України – Генеральна прокуратура України ЄДРСР – Єдиний державний реєстр судових рішень

ЄКПЛ – Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ЄРДР – Єдиний реєстр досудових розслідувань ЄСПЛ – Європейський суд з прав людини

КАС України – Кодекс адміністративного судочинства України

КК України – Кримінальний кодекс України

КПК України – Кримінальний процесуальний кодекс України

КСУ – Конституційний Суд України

КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення

МВС України – Міністерство внутрішніх справ України

п. – пункт

СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік

ст. – стаття

УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка

ЦК – Цивільний кодекс України

ЦПК – Цивільний процесуальний кодекс України

ч. – частина

5

ВСТУП

Актуальність теми. Судово-правова реформа, що триває в Україні з часу проголошення незалежності, спрямована на створення принципово нової моделі кримінального процесу, яка повинна відповідати сучасним міжнародно-правовим та європейським стандартам і принципам. Прийняття Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі – КПК України) ознаменувалося концептуальними змінами в кримінальному процесуальному законодавстві, що справило суттєвий вплив на переосмислення усталених підходів теорії кримінального процесу. Нині питання, пов’язані з доктринальними засадами структури та системності кримінального процесу, вийшли на новий етап свого розвитку. Внесення до КПК України низки прогресивних положень обумовлено необхідністю вирішення існуючих протягом тривалого часу законодавчих прогалин і недоліків, що негативно позначаються на правозастосовній практиці. Саме тому, з одного боку, запроваджені новели покликані забезпечити реалізацію прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження, а з іншого – спрямувати діяльність уповноважених осіб на забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду.

Структура і система сучасного кримінального процесу України характеризується як спільністю процесуальних інститутів, так і конкретними особливостями, що дозволяє їх відмежувати та диференціювати в певні групи. Це дає можливість визначити належність стадій та окремих проваджень, переосмислити традиційні погляди щодо сутності понятійного апарату та правових категорій з дослідженого питання, що має важливе не лише теоретичне, а й практичне значення. Отже, постає нагальна необхідність у перегляді доктринальних засад структури та системності кримінального процесу. До того ж зазначене питання належить до тих наукових проблем, які в новітній процесуальній літературі є досить

6

дискусійними, адже на сьогодні воно так і не отримало однозначного

вирішення.

Проблеми доктринальних засад структури та системності

кримінального процесу були предметом наукових досліджень багатьох учених, зокрема: Ю. П. Аленіна, С. А. Альперта, М. І. Бажанова, О. М. Бандурки, В. В. Вапнярчука, В. Г. Гончаренка, Н. В. Глинської, М. М. Гродзинського, Ю. М. Грошевого, М. В. Даньшина, А. Я. Дубинського,

В. П. Захарова, В. С. Зеленецького, Н. С. Карпова, О. В. Капліної, В. В. Коваленка, Г. К. Кожевнікова, В. В. Лисенка, Л. М. Лобойка, П. А. Лупинської, В. Т. Маляренка, В.О. Малярової, О. Р. Михайленка, М. М. Михеєнка, В. В. Назарова, В. Т. Нора, І. Л. Петрухіна, В. Д. Пчолкіна,

М. А. Погорецького, Р. Л. Степанюка, М. С. Строговича, В. Г. Уварова,
Л. Д. Удалової, Ф. Н. Фаткулліна, І. Я. Фойницького, І. О. Харченко,
С.С. Чернявського, С. А. Шейфера, В. В. Шендрика, О. Г. Шило,

М. Є. Шумила, О. О. Юхна, О. Г. Яновської та ін. Проте, віддаючи належне науковим пошукам цих та інших учених, слід зауважити, що більшість із них здійснювали свої дослідження лише стосовно окремих стадій або особливих порядків кримінального провадження. Водночас в умовах стрімкого розвитку науки кримінального процесу та запровадження до КПК України ряду новел окремі важливі теоретичні та практичні аспекти доктринальних засад структури та системності кримінального процесу не досліджувалися.

Таким чином, недостатня наукова розробка деяких теоретичних аспектів із зазначеної проблематики, недосконалість та неузгодженість низки положень кримінального процесуального законодавства обумовлюють актуальність дослідження доктринальних засад структури та системності кримінального процесу України. Дослідження цієї проблеми є самостійним науковим напрямом у теорії кримінального процесу, спрямованим на систематизацію, акумулювання, узагальнення та розроблення нових підходів із порушеного питання.

7

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження узгоджується з Концепцією реформування кримінальної юстиції України, затвердженою Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008, відповідає Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015–2020 роки, затвердженій Указом Президента України від 20.05.2015 р. Дослідження виконано згідно з п. 2.2, 7.1, 7.8 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на період 2015–2019 рр., схвалених вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ від 24.04.2015 р. (протокол

4); науково-дослідною темою Харківського національного університету внутрішніх справ «Наукове супроводження реформування системи кримінальної юстиції в Україні» (реєстраційний номер 0113U008190).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі наукових підходів, чинного законодавства України та узагальненої практики його застосування визначити сутність та особливості доктринальних засад структури та системності кримінального процесу України, з урахуванням чого теоретично обґрунтувати й сформувати

пропозиції щодо вдосконалення кримінального процесуального законодавства України.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні задачі:

– провести історико-правове узагальнення процесу становлення та розвитку системи кримінального процесу України;

– охарактеризувати нормативно-правову регламентацію завдання та мети кримінального провадження;

– встановити роль та значення кримінальної процесуальної форми та її диференціації як гарантії дотримання прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження;

8

– вивчити історію та сучасний стан регламентації досудового розслідування як стадії кримінального провадження;

– з’ясувати специфіку правового регулювання початку досудового розслідування;

– охарактеризувати досудове слідство як форму досудового розслідування, у якій здійснюється розслідування злочинів;

– висвітлити сутність та значення дізнання як форми досудового розслідування, в якій здійснюється розслідування кримінальних проступків;

– визначити місце та значення підготовчого провадження в системі кримінального провадження;

– надати характеристику судового розгляду як самостійної стадії кримінального провадження;

– розкрити специфіку особливих порядків провадження в суді першої інстанції;

– узагальнити теоретичні та прикладні аспекти виконання судових рішень;

– висвітлити генезис судового провадження з перегляду судових рішень;

– охарактеризувати провадження в суді апеляційної інстанції;

– окреслити особливості провадження в суді касаційної інстанції;

– визначити специфіку провадження у Верховному Суді України;

– встановити значення провадження за нововиявленими обставинами;

– розкрити сутність та особливості кримінального провадження на підставі угод;

– визначити межі кримінального провадження у формі приватного обвинувачення;

– виокремити та розкрити особливості кримінального провадження щодо неповнолітніх;

– висвітлити специфіку кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

9

Об’єктом дослідження є сучасний стан і перспективи розвитку

структури та системності кримінального процесу України.

Предметом дослідження є доктринальні засади структури та системності кримінального процесу України.

Методи дослідження. Методологічне підґрунтя дисертації становить сукупність філософських, загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання, використаних для досягнення поставленої мети та завдань з урахуванням специфіки об’єкта і предмета дослідження. Обрані методи використано у взаємозв’язку, що забезпечило всебічність, повноту та об’єктивність отриманих наукових результатів проведеного дослідження. Історико-правовий метод застосовано для вивчення історичних аспектів становлення та розвитку системи кримінального процесу, досудового і судового провадження, а також окремих особливих порядків кримінального провадження (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2, 3.1); порівняльно-правовий метод використано під час аналізу законодавства України і зарубіжних країн та практики його застосування під час досудового розслідування, судового розгляду кримінального провадження, а також судового провадження з перегляду судових рішень (розділи 2, 3, 4); системно-структурний метод надав можливість дослідити сучасну структуру та систему кримінального процесу, виявити її властивості та визначити функціональну спрямованість (розділи 2–5); за допомогою діалектичного методу визначено сутність та зміст правових категорій і явищ, їх елементів та формування понятійного апарату в контексті теми дослідження (усі розділи); формально-юридичний метод застосовано при розробленні науково обґрунтованих теоретичних положень, висновків і пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства України (усі розділи).

Науково-теоретичне підґрунтя дисертаційного дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузі теорії держави та права, кримінального процесуального, кримінального конституційного, цивільного та інших галузей права. Нормативною основою дослідження є:

10

Конституція України, міжнародні акти, кримінальне процесуальне та інше

галузеве законодавство нашої держави. Емпіричну базу дослідження

становлять рішення ЄСПЛ, узагальнена практика та інформаційні листи

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних

справ, постанови Пленуму Верховного Суду України, статистичні та

аналітичні дані Генеральної прокуратури України за 2012-2016 рр.,

результати опитування 350 слідчих Національної поліції та 87 прокурорів

Харківської, Сумської, Полтавської та Черкаської областей, а також

матеріали слідчої та судової практики (вивчено 104 матеріали кримінального

провадження).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне дослідження є однією з перших спроб з урахуванням новітніх досягнень науки подати завершене монографічне узагальнення комплексних досліджень проблем доктринальних засад структури та системності кримінального процесу, що дозволило обґрунтувати низку нових концептуальних положень і висновків, надати практичні рекомендації та пропозиції з досліджуваних питань. До найбільш значущих з них належать такі:

вперше:

– обґрунтовано, що значення доктринальних засад структури та системності кримінального процесу України полягає в тому, що вони: по-

перше, визначають конкретні напрями кримінальної процесуальної діяльності учасників кримінального провадження; по-друге, є основою найбільш раціонального розподілу повноважень між уповноваженими службовими особами та особами, які залучаються до сфери кримінального процесу. Зумовлено це тим, що участь кожного з них при застосуванні норм матеріального та процесуального права, особливість та межі реалізації їхніх прав та обов’язків визначаються залежно від конкретної стадії або окремого особливого порядку кримінального провадження; по-третє, органічно визначають та взаємопов’язують організаційно-правовий порядок реалізації

11

завдань кримінального провадження, що обумовлено їх впливом на забезпечення та реалізацію діяльності уповноважених службових осіб;

– наголошено про доцільність на доктринальному рівні завдання кримінального провадження класифікувати за двома основними критеріями:

залежно від виконання кримінальної процесуальної діяльності:

безпосередні, проміжні, кінцеві та перспективні; 2) залежно від напряму кримінальної процесуальної діяльності: загальносоціальні та безпосередні;

– аргументовано доцільність вилучення зі ст. 2 КПК України вказівки на швидкість як елемента забезпечення досудового розслідування та судового розгляду, а замість неї внести вимогу своєчасності, а також розмежування в ст. 2 КПК України завдань та мети кримінального провадження й викласти її в новій редакції;

– сформульовано пропозиції щодо вдосконалення кримінальної процесуальної форми підготовчого провадження, а саме: постановлення судом ухвали про початок підготовчого провадження;

– запропоновано ч. 2 ст. 52 КПК України доповнити положенням щодо обов’язкової участі захисника в кримінальному провадженні відносно особи,

стосовно якої здійснюється судове провадження з перегляду судових рішень;

– обґрунтовано необхідність встановлення вимоги, згідно з якою захист неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого повинен здійснювати адвокат,
який спеціалізується на захисті даної категорії осіб;

удосконалено:

– визначення таких правових дефініцій як: «досудове слідство», «кримінальне провадження на підставі угод»; «міжнародно-правові стандарти поводження з неповнолітніми особами, які вчинили кримінальне правопорушення», «інститут застосування примусових заходів медичного характеру»;

– процесуальний порядок визначення предмета та меж касаційного оскарження судових рішень;

12

– наукові рекомендації щодо запровадження елементів інституту правонаступництва під час здійснення кримінального провадження приватного обвинувачення;

– обґрунтування необхідності створення Вищого ювенального суду,

який повинен діяти як суд першої інстанції з розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх;

– поділ досудового розслідування в кримінальному провадженні щодо примусових заходів медичного характеру на три етапи: 1) з моменту внесення відомостей до ЄРДР до появи у слідчого, прокурора сумнівів щодо осудності особи, оскільки з цього періоду в кримінальному провадженні забезпечується обов’язкова участь захисника; 2) з моменту виникнення сумнівів щодо осудності особи до встановлення на підставі висновку психіатричної експертизи підстав для здійснення кримінального провадження щодо примусових заходів медичного характеру; 3) з моменту встановлення підстав, визначених у ч. 1 ст. 503 КПК України, до закінчення досудового розслідування;

набули подальшого розвитку:

– наукова періодизація розвитку системи кримінального процесу України, зокрема, наголошено на доцільності розгляду сучасного періоду за трьома етапами: 1) отримання незалежності та прийняття Конституції України; 2) перехідний – проведення у 2001 р. «малої судової реформи»; 3)

від прийняття КПК України 2012 р. до цього часу;

– наукова позиція про доцільність законодавчого закріплення кримінальної процесуальної форми початку досудового розслідування,

зокрема винесення слідчим, прокурором постанови про початок або відмову

початку досудового розслідування;

– аргументи про доцільність наділення слідчого більшою самостійністю і незалежністю в прийнятті процесуальних рішень у кримінальному провадженні, а також про нагальну необхідність прийняття Закону України «Про органи досудового розслідування», в якому

13

передбачити структуру, компетенцію та спеціалізацію таких органів

(досудового слідства та дізнання), закріпити професійні вимоги до слідчого

та інше;

– пропозиції щодо вдосконалення положень КПК України в частині визначення форми та змісту нововиявлених обставин, а також порядку їх встановлення, а саме: необхідність доповнення переліку осіб, які можуть допускати зловживання під час кримінального провадження або некоректність формулювання «неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути» (п. 2, 5 ч. 2 ст. 459 КПК України);

– наукова позиція щодо необхідності запровадження інституту медіації

Україні, оскільки він є найбільш перспективною формою альтернативного врегулювання кримінально-правових конфліктів;

– поділ підстав для застосування примусового лікування на кримінально-правові та процесуальні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції роблять певний внесок як у теорію кримінального процесу, так і в правозастосовну практику, оскільки розширюють та поглиблюють уявлення про систему й структуру сучасного кримінального провадження. Запропоновані в роботі висновки і пропозиції можуть бути використані в:

– науково-дослідній діяльності – для подальшого дослідження теоретичних і практичних проблем стосовно структури і системи кримінального процесу;

– правотворчій діяльності – для вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства України щодо процесуального порядку здійснення досудового розслідування, судового розгляду, виконання судових рішень, судового провадження з перегляду судових рішень та особливих порядків кримінального провадження;

– правозастосовній діяльності – для забезпечення єдності та одноманітності правозастосування положень кримінального процесуального

14

законодавства України, а також при підвищенні кваліфікації слідчих,

прокурорів, суддів (акт впровадження в практичну діяльність Слідчого

управління Головного управління Національної поліції в Львівській області;

Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Харківській

області);

– освітньому процесі – при викладанні навчальних дисциплін

«Кримінальний процес», «Досудове слідство в поліції», спеціальних курсів, підготовці підручників, навчальних посібників та методичних рекомендацій (акт впровадження в освітній процес і наукову діяльність Харківського національного університету внутрішніх справ; Львівського державного університету внутрішніх справ).

Апробація результатів дослідження. Підсумки розроблення проблеми

цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення й висновки оприлюднено на міжнародних і науково-практичних конференціях, семінарах та круглих столах: «Реформування національного та міжнародного права: перспективи та пріоритет» (Одеса, 2015); «Вплив юридичної науки на розвиток міжнародного та національного законодавства» (Харків, 2015); «Дотримання прав людини: сучасний стан правового регулювання та перспективи його вдосконалення» (Київ, 2015); «Публічне адміністрування в сфері внутрішніх справ» (Київ, 2015); «Наукові дослідження сучасного законодавства України

– прогрес юридичної науки ХХІ століття (Київ, 2015); «Пріоритетні проблеми реформування системи законодавства України» (Київ, 2015); «Сучасні тенденції в юридичній науці України та зарубіжних країн» (Запоріжжя, 2015); «Актуальні питання теорії та практики застосування сучасного вітчизняного та міжнародного права» (Київ, 2016).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено в 1 одноосібній монографії, 23 статтях, з яких 18 опубліковано в наукових фахових виданнях України, 5 – у наукових виданнях інших держав та 8 тезах доповідей на наукових, науково-практичних конференціях,

семінарах і круглих столах.

Список літератури

ВИСНОВКИ

дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми – визначення сутності доктринальних засад структури та системності кримінального процесу України, що становить основу формування пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення чинного

кримінального процесуального законодавства та практики його застосування. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень та висновків, спрямованих на досягнення поставленої мети, основними з яких є такі.

Еволюція розвитку системи кримінального процесу України є досить тривалою і складною, а її періодизація ускладнюється багатоаспектністю процесу формування права на українських землях, які постійно перебували

складі різних державоутворень. Становлення системи кримінального процесу бере свій початок від Руської Правди, а подальший розвиток здійснювався з прийняттям Литовських статутів 1529, 1566, 1588 рр., Зводу законів Російської імперії, Статуту кримінального судочинства 1864 р.,

КПК 1922, 1927, 1960 рр. Більшість норм цих історичних пам’яток права суттєво позначилися на сучасній системі кримінального процесу України, адже окремі структурні елементи, що містилися в них, з урахуванням міжнародних і європейських вимог акумульовано в КПК України 2012 р. Сучасний етап характеризується зміною правової ідеології та змісту кримінального провадження, пріоритетністю якого є захист прав, свобод і законних інтересів особи.

Нормативна регламентація завдань та мети кримінального

провадження є системно-організаційним фактором, який надає кримінальній процесуальній діяльності слідчого, прокурора, слідчого судді та суду логічної спрямованості, цілісності й взаємопов’язаності. Саме тому чітке їх закріплення становить запоруку ефективного розслідування та судового розгляду, адже завдяки цьому забезпечується ефективність

402

реалізації покладених на державні органи і посадових осіб функцій.

Практична реалізації завдань кримінального провадження має свої

особливості, оскільки залежить від: здійснення конкретного провадження та

виконання в ньому комплексу процесуальних дій; реалізації відповідної

кримінальної процесуальної функції. У контексті визначення нормативного

закріплення завдань кримінального процесу пострадянських і європейських

країн дає можливість стверджувати, що в наш час вони корелюються

відповідно до національної системи та сучасних міжнародних правових

вимог, що обумовлено історичними обставинами державотворення та права.

Кримінальна процесуальна форма та її диференціація є особливою юридичною конструкцією, яка відображає як відповідну процедуру прийняття процесуальних рішень та виконання процесуальних дій, так і здійснення кримінального провадження в цілому. Така особливість виявляється в тому, що вона ґрунтується на конституційних приписах і загальних засадах кримінального провадження. У своїй сукупності вони визначають: по-перше, правові вимоги, спрямовані на досягнення завдань і мети кримінального провадження; по-друге, конкретні напрями діяльності кожного учасника кримінального провадження, права і обов’язки яких корелюються залежно від їх процесуального статусу, можливості приймати рішення та виконувати процесуальні дії.

Змістом поняття кримінальної процесуальної форми є визначений законом порядок проведення процесуальних дій у кримінальному провадженні, їх відповідне оформлення в процесуальних документах і прийняття рішень уповноваженими особами в порядку та підставах, передбачених КПК України. У свою чергу, її диференціація передбачає наявність додаткових гарантій захисту прав, свобод і законних інтересів окремих осіб, що й зумовлює особливість проведення досудового розслідування та судового розгляду з урахуванням додаткових вимог.

Досудове розслідування як стадія кримінального провадження є досить складною системою процесуальної діяльності, оскільки в ній беруть

403

участь різні за своїм статусом учасники, інтереси яких часом діаметрально

протилежні, що призводить до правових конфліктів. У зв’язку з цим на

законодавця покладено обов’язок мінімізувати виникнення таких

конфліктів, особливо тих, що призводять до прийняття необґрунтованих і

незаконних рішень, унаслідок яких порушуються права і свободи особи.

Саме тому збалансування публічних і приватних начал на цій стадії, з

одного боку, покликане унеможливити свавілля уповноважених службових

осіб, а з іншого – забезпечити невідворотність притягнення винних осіб до

кримінальної відповідальності й призначення судом справедливого

покарання, а також поновлення порушених прав потерпілого і

відшкодування (компенсація) завданої шкоди. Ця стадія має важливе

значення, оскільки в ній збираються, оцінюються і перевіряються фактичні

дані, на підставі яких встановлюють наявність чи відсутність фактів та

обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Зміни в початку досудового розслідування пов’язані з відмовою від стадії порушення кримінальної справи, проведення дослідчої перевірки. Це призвело до виключення приводів і підстав відкриття кримінального провадження, проведення комплексу першочергових заходів, а також обмеження права на оскарження. З огляду на такі суттєві зміни законодавчо запроваджений процесуальний порядок початку досудового розслідування не передбачає обов’язку слідчого, прокурора виносити постанову про початок досудового розслідування або відмову в цьому.

З практичного погляду відсутність нормативно закріпленої процесуальної форми початку досудового розслідування позбавляє особу, яка подала заяву, права на оскарження, що, у свою чергу, обмежує конституційне право людини на судовий захист, гарантований кожному міжнародно-правовими актами і Конституцією України. Про необхідність посилення правових гарантій забезпечення судового захисту на початку досудового розслідування свідчить і судова практика, узагальнення якої наочно вказує на необґрунтованість відмови слідчих судей у зобов’язанні

404

внесення слідчим, прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наголошено на доцільності закріплення чіткої законодавчої спеціалізації слідчих, діяльність яких, з одного боку, має здійснюватися під прокурорським наглядом, а не процесуальним керівництвом, а з іншого – за умов, передбачених Конституцією України та КПК України, судовим контролем.

Важливим і водночас нагальним питанням, насамперед, з практичного погляду є нормативне врегулювання діяльності органів, що здійснюють досудове слідство, оскільки нині цей аспект унормований на рівні відомчих актів, які залишаються недостатньо узгодженими, а в окремих частинах навіть суперечливими.

Кримінальний проступок – це різновид кримінального правопорушення, до якого належать діяння, що не становлять значної

суспільної небезпеки, тобто є проміжними між окремими адміністративними правопорушеннями та злочинами невеликої тяжкості. Запровадження кримінальних проступків є позитивною новацією, оскільки зможе вирішити проблему надмірної криміналізація, адже декриміналізація частини діянь автоматично призведе до зниження рівня судимості населення. До того ж це можливість спростити судову процедуру, зменшити матеріальні витрати при здійсненні судочинства, мінімізувати витрати держави на утримання осіб у місцях позбавлення волі та гуманізувати кримінальну політику в цілому. При цьому звичайне перенесення адміністративних правопорушень та злочинів невеликої тяжкості в окрему главу КК України не вирішить всієї складності інституту кримінальних проступків. У цьому питанні, зокрема на основі досвіду європейських країн

практики ЄСПЛ, слід розробити концепцію запровадження кримінальних

проступків, яка передбачатиме комплексне реформування адміністративного, кримінального та кримінального процесуального законодавства.

405

Підготовче провадження є багатоаспектним процесуальним інститутом, яке, з одного боку, виконує підготовчу функцію з перевірки законності, обґрунтованості та відповідності обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру вимогам ст. 291, 292 КПК України. З іншого боку, зокрема щодо розгляду кримінального провадження на підставі угод та клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, є диференційованою формою судового провадження в суді першої інстанції. Особливостями його правового регулювання є те, що:

у разі затвердження угоди вирішується питання про винуватість

особи;

вирішується питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності;

забороняється повернення матеріалів кримінального провадження на додаткове розслідування;

передбачено надходження до суду лише обвинувального акту,

клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності та додатків до них.

На цей час існує необхідність закріплення в КПК України положення щодо долучення до підсумкового процесуального документа матеріалів досудового розслідування, а також надання суду права вирішувати питання стосовно недопустимості доказів та за необхідності витребувати їх і приєднувати до провадження під час підготовчого провадження.

На сучасному етапі на стадії судового розгляду відбулися суттєві зміни, що зумовлено комплексом запроваджених до КПК України 2012 р. низки новел. З огляду на це важливе значення має визначення чітких меж судового розгляду, оскільки суд розглядає та вирішує кримінальне провадження лише в межах висунутого обвинувачення. Інакше кажучи, судовий розгляд значною мірою обмежується обвинувальним актом,

406

клопотанням про застосування примусових заходів виховного чи медичного

характеру або клопотанням про звільнення особи від кримінальної

відповідальності. У цьому аспекті доцільним є розширення судових дій,

зокрема за рахунок слідчого експерименту та освідування, що стане

додатковою гарантією захисту прав і законних інтересів учасників судового

розгляду. Це має суттєве практичне значення, адже зможе забезпечити

цілеспрямованість діяльності суду, гарантує право на захист, виключає

можливість засудження особи за злочин, який вона не вчиняла.

Правовою підставою здійснення спрощеного провадження щодо кримінальних проступків є беззаперечне визнання підозрюваним своєї винуватості, неоспорювання встановлених досудовим розслідуванням обставини і надання згоди на розгляд обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий не повинен заперечувати проти такого розгляду. Наявність згоди підозрюваного та потерпілого є гарантією забезпечення їхніх прав і законних інтересів.

свою чергу, підставою розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції судом присяжних є вчинення злочину, за який передбачено довічне позбавлення волі, та наявність клопотання обвинуваченого про такий розгляд. Саме тому запровадження суду присяжних, з одного боку,

має сприяти зростанню довіри суспільства до судових органів, підвищенню правосвідомості населення та формуванню нових демократичних, правових традицій. З іншого боку, у жодному разі суд присяжних не повинен бути засобом для замилювання очей представників розвинених західних демократій. Тож імплементація цього інституту у вітчизняну судову систему повинна відбуватися виключно в класичній його моделі, ефективність якої випробувана європейськими країнами.

Процесуальна діяльність на стадії виконання судових рішень є багатогранною, оскільки передбачає безпосереднє виконання як підсумкового судового рішення, так і інших процесуальних дій, що реалізуються судом. На цій стадії здійснюються різні за своєю правовою

407

природою дії, при цьому всі вони пов’язані між собою й окремо існувати не

можуть, оскільки в противному разі втрачається весь сенс виконання

судового рішення. У такому разі слід говорити про наявність певних етапів,

саме: звернення судового рішення до виконання; вирішення питань, що виникають під час та після виконання вироку. У зв’язку з цим в КПК України слід передбачити диференціацію питань, що вирішуються на стадії виконання судових рішень, які необхідно визначати залежно від їх характеру. Виходячи із завдань кримінального провадження, доцільно розрізняти два види виконання судових рішень, а саме: виконання підсумкових судових рішень та виконання процесуальних рішень слідчого судді, та унормувати їх у відповідних розділах КПК України.

Судове провадження з перегляду судових рішень – це стародавній

інститут кримінального процесу, спрямований на забезпечення справедливості й законності прийнятих на стадії досудового розслідування й судового розгляду процесуальних рішень.

Сучасна багаторівнева система судових інстанцій свідчить про цілісність правового механізму захисту прав, свобод і законних інтересів особи в кримінальному провадженні. Визначення конкретної форми законності та обґрунтованості судових рішень залежить від низки умов

(чинників), зокрема:

чи набуло судове рішення, що підлягає перевірці, чинності;

чи перевіряється дотримання норм матеріального права;

чи перевіряється дотримання норм процесуального права;

чи ставляться під сумнів фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення;

хто є ініціатором перегляду;

підстави для перегляду.

загальному вигляді апеляційне провадження можна визначити як регламентований кримінальним процесуальним законодавством порядок перегляду судових рішень суду першої інстанції, що здійснюється за

408

апеляційною скаргою в порядку та підставах, передбачених КПК України.

Чинний КПК України змінив процесуальний порядок подання апеляційної,

позбавивши суд першої інстанції перевірки апеляційної скарги на

відповідність вимогам закону. Це унеможливить вплив суду, рішення якого

оскаржується, на прийняття чи неприйняття апеляційної скарги, залишення

без руху або розгляду, оскільки призначати дату розгляду справи за апеляцією та надсилати повідомлення про це повинен апеляційний суд.

Також порядок отримання апеляційної скарги судом апеляційної інстанції (ст. 397 КПК України), беззаперечно, є більш логічним і простим. Стосовно доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, то їх дослідження є лише правом апеляційного суду.

Предметом касаційного розгляду суду касаційної інстанції є законність, обґрунтованість і вмотивованість судових рішень, а до суттєвих можливостей забезпечення реалізації права на оскарження обставин належать питання форми та змісту касаційної скарги. Закріплення обов’язкового для касаційної скарги змісту сприяє оптимізації цього інституту, адже створюються умови, що максимально полегшують подання касаційної скарги. Доречною є й зміна в КПК України 2012 р. порядку участі осіб у касаційному розгляді, зокрема встановлення процесуальної рівноправності сторін, а також невиокремлення в ч. 4 ст. 434 КПК якоїсь зі сторін і непередбачення обов’язкової участі державного обвинувача. При цьому необхідно посилити гарантії судового захисту цивільного позивача та цивільного відповідача, зокрема надати їм можливість оскарження мотивів виправдувального вироку.

На сьогодні питання про допуск справи до провадження у Верховному Суді України вирішується суддею-доповідачем цього суду (ч. 1 ст. 451 КПК України), а не Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, як це було раніше, що є позитивним надбанням. Раніше існуючий порядок звернення до найвищого судового органу держави не лише унеможливлював перегляд Верховним Суд України

409

судового рішення в кримінальних провадженнях, а й створював умови для

зловживань. Крім того, КПК України не містив жодного правового

механізму забезпечення можливості подання заяви про перегляд рішення

Верховному Суду України в тому разі, якщо вона відхилена Вищим

спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Тобто, закладалися підвалини узурпації суддями Вищого спеціалізованого

суду повноважень ухвалювати остаточні рішення, не допускаючи їх до

перегляду Верховним Судом України.

КПК України 2012 р. не передбачає проведення розслідування нововиявлених обставин. Нині вся діяльність з перегляду є виключно прерогативою суду, який не має відповідних можливостей для розслідування чи перевірки таких обставин. Зважаючи на це, у КПК України слід передбачити порядок встановлення нововиявлених обставин. Порядок подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, яка відповідно до оновлених правил цього інституту подається до суду учасниками судового провадження, дозволяє дійти висновків, що це, з одного боку, спрощує доступ до суду, з іншого боку, запроваджуючи певні вимоги до цієї заяви (реалізація яких на практиці викликає неабиякий сумнів), законодавець тим самим обмежує доступність правосуддя. Отже, провадження та розгляд справи за нововиявленими обставинами потребує розширення та зміцнення гарантій захисту прав і законних інтересів учасників процесу.

Кримінальне провадження на підставі угод слід розглядати як диференціацію процесуальної форми, спрямованої на спрощення порядку

вирішення кримінально-правових конфліктів шляхом досягнення компромісу між прокурором або потерпілим та особою, яка вчинила кримінальне правопорушення. Укладання угод у кримінальному провадженні має свої переваги, які, насамперед, полягають у скороченні процедури його здійснення, заощадженні державних коштів, часу учасників судового процесу тощо.

410

Нині інститут медіації є найбільш перспективною формою

альтернативного врегулювання кримінально-правових конфліктів, однак на

сьогодні нормативно-правової бази його регулювання в кримінальному

провадженні ще не має. У цьому напрямі необхідним є прийняття Закону

України «Про медіацію», а в положеннях КПК України слід передбачити

повноваження медіатора під час укладання угоди про примирення. Особливу увагу слід звертати на визначення покарання, адже

домовленості сторін угоди при його узгодженні не мають виходити за межі загальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність.

Слід виділяти два порядки набуття кримінальним провадженням статусу приватного:

досудовий порядок – кримінальне провадження набуває статусу приватного на стадії досудового розслідування внаслідок подання потерпілим заяви про вчинення кримінального правопорушення,

передбаченого п. 1–3 ч. 1 ст. 477 КПК України,

судовий порядок – кримінальне провадження набуває статусу приватного на стадії судового розгляду в разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді за умови погодження потерпілим самостійно підтримувати обвинувачення.

метою захисту потерпілого, який самостійно не може подати заяву про вчинення злочину або вчинити інші дії, спрямовані на підтримання обвинувачення, необхідно надати таке право близьким родичам або членам його сім’ї. Останні можуть представляти померлого потерпілого як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, навіть якщо прокурор відмовився підтримувати обвинувачення. Це пов’язано з тим, що правова позиція законного представника та прокурора можуть відрізнятися,

але відстояти та захистити права померлої особи необхідно.

Міжнародними стандартами поводження з неповнолітніми особами, які вчинили кримінальне правопорушення, є загальновизнані, нормативно

411

закріплені правила, що застосовуються на рівні міжнародного судочинства

та поступово знаходять своє вираження і в законодавстві України та

полягають в особливому поводженні з неповнолітніми правопорушниками.

метою неухильного забезпечення прав таких осіб необхідно створити та запровадити в практичну площину Вищий ювенальний суд, який повинен діяти як суд першої інстанції з розгляду окремих категорій справ, а саме:

кримінальних проваджень щодо неповнолітніх. Завданням такого суду має стати застосування до неповнолітнього правопорушника такого виду та міри кримінального покарання, щоб надати йому можливість стати в майбутньому повноцінним громадянином нашої держави.

Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів є диференціацією процесуальної форми, спрямованої на ускладнення процедури досудового розслідування та судового провадження. Це зумовлено створенням системи додаткових гарантій прав і законних інтересів особи, яка внаслідок психічних вад не може належним чином реалізувати свої права. Кримінально-правовими підставами застосування судом примусових заходів медичного характеру є:

наявність суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність;

визнання такої особи суспільно небезпечною через хворобливий стан її психіки та характер вчиненого нею діяння.

Процесуальними підставами для примусового лікування є:

доведеність у матеріалах кримінального провадження факту вчинення особою суспільно небезпечного діяння;

встановлений висновком психіатричної експертизи факт неосудності в момент вчинення суспільно небезпечного діяння, або обмеженої осудності особи на момент вчинення кримінального правопорушення, або факт захворювання на психічну хворобу після вчинення кримінального правопорушення до постановлення вироку.

412

Сутність процесуального статусу психічно хворої особи, яка вчинила

суспільно небезпечне діяння, полягає в тому, що:

особа, стосовно якої передбачається застосування примусових

заходів медичного характеру, не є суб’єктом кримінального правопорушення і не підлягає кримінальній відповідальності;

учасник кримінального провадження не повинен бути обмежений у процесуальних правах порівняно з підозрюваним, обвинуваченим;

особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру, реалізує свої права як підозрюваний,

обвинувачений, якщо цьому не перешкоджає характер психічного розладу;

якщо через розлад психічної діяльності чи психічне захворювання особа не може самостійно реалізувати свої права, вона здійснює їх через законного представника, захисника.