ЛЮДСЬКА ГІДНІСТЬ У ПРАВІ: ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ :

Короткий опис

ВСТУП…………………………………………………………………5

РОЗДІЛ 1 ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ІДЕЇ ЛЮДСЬКОЇ ГІДНОСТІ У ФІЛОСОФІЇ ПРАВА
1.1. Ідея людської гідності в період становлення філософії та юриспруденції……………………………………………………………...….17
1.2. Розвиток ідеї людської гідності в епоху Ренесансу та Новий час………………………………………………………….…………………...30
1.3. Проблеми людської гідності у Німецькій класичній філософії…………………………………………………………………… ....40
1.4. Відродження ідеї людської гідності та природного права у сучасній філософії права……………………………………………. .… …....57
Висновки до розділу 1 ………………………………………………..65

РОЗДІЛ 2 ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛЮДСЬКОЇ ГІДНОСТІ
2.1. Автономія людини - передумова людської гідності…………....68
2.2. Поняття, сутність та правова конструкція людської гідності…………………………………………………………………………..78
2.3. Правові цінності, що випливають з людської гідності:……….....................................................................................................91
2.3.1. Справедливість………………………………………..………...99
2.3.2. Формальна рівність …………………………………..…….....114
2.3.3. Свобода……………………………………………………...…119
Висновки до розділу 2………………………………………………136
РОЗДІЛ 3 ЛЮДСЬКА ГІДНІСТЬ – АНТРОПОЛОГІЧНА ПЕРЕДУМОВА ПРИРОДНОГО ПРАВА
3.1. Природне право як спосіб прояву природи (сутності) людини…………………………………………………………………………142
3.2. Місце і роль людської гідності у біосоціодуховній природі людини...............................................................................................................155
3.3. Взаємозв’язок людської гідності та духовного буття людини……………………………………………………………………..….177
3.4. Особливості відображення потреб та інтересів людини у людській гідності і природному праві……………...…………………… …202
Висновки до розділу 3………………………………………………217

РОЗДІЛ 4 ФІЛОСОФІЯ ЛЮДСЬКОЇ ГІДНОСТІ У ПОЗИТИВНО-ПРАВОВОМУ ВИМІРІ
4.1. Становлення, місце і роль людської гідності в системі міжнародних стандартів прав і основних свобод людини.
4.1.1. Особливості формування міжнародного права прав людини…………………………………………………………………223
4.1.2. Основні етапи формування міжнародного механізму захисту прав людини………………………..………….………… …228
4.1.3. Деякі питання співвідношення міжнародного та внутрідержавного права щодо прав людини………………………..239
4.2. Джерела прав і свобод людини у правових актах Організації Об’єднаних Націй.
4.2.1. Загальна характеристика підстав утворення та діяльності ООН.....................................................................................253
4.2.2. Онтологічна основа прав і свобод людини у правових актах ООН…………………………………………………………….262
4.3. Людська гідність як стандарт прав і основних свобод людини у діяльності Ради Європи.
4.3.1. Загальна характеристика правового статусу Ради Європи………………………………………………………………. 276
4.3.2. Міжнародні договори у рамках Ради Європи, як ефективний засіб забезпечення людської гідності та прав людини…………………………………………………………….. .. 279
4.3.3. Механізм захисту прав людини, що створено в рамках Ради Європи……………………………………………….……… …285
4.3.4. Впровадження європейського механізму захисту прав людини в національне законодавство держав-учасниць……… … 306
4.4. Людська гідність у правових актах Організації з безпеки та співробітництва в Європі…………………..……………………………….. 314
4.5. Імплементація міжнародних стандартів щодо людської гідності в національну юридичну практику України.
4.5.1. Особливості міжнародно-правової співпраці України щодо прав людини……………………..……………………………..318
4.5.2. Деякі питання впровадження принципу пріоритету міжнародного права в Україні…..…………………………………...325
4.5.3. Гарантії прав та свобод людини в Україні………..…334
Висновки до розділу 4……………………………………….349

ВИСНОВКИ….……………………………..………………………356
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…..…………….… …..370

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Проблема взаємозв’язку людини і права є однією з найбільш актуальних у філософії права. Вона включає в себе дослідження сутності, природи та призначення людини, її сучасного та майбутнього буття, а також особливостей буття права, розуміння його змісту та структури. Сьогодні право розглядається як невід’ємне від форм буття людини, воно органічно вплетене у суспільні відносини і є ефективним засобом для задоволення потреб та інтересів людей.
Особливістю права є те, що воно, з одного боку, випливає з сутності людини, є результатом гармонізації між її біологічним, соціаль¬ним та духовним буттям та формується в результаті діяльності спрямованої на впорядкування суспільних відносин. З іншого боку, право формує ті умови і способи життєдіяльності, які об’єктивно необхідні для нормального існування людини, функціонування суспільства і держави. Отже, людина формує у своїй свідомості право як ідеальну модель, прагнучи, в той же час, відповідати цій моделі. Такий взаємозв’язок на сьогодні можна вважати вирішальною та визначальною умовою прогресивного розвитку суспільства в цілому, конкретної людини і права як ефективного регулятора суспільних відносин. Саме тому важливим є дослідження підстав, які визначають високозначуще місце права у людському бутті. Справедливим видається шукати ці підстави у людській природі, а саме у духовній її складовій, що і визначає цінність людини, – людській гідності.
Тлумачення змісту людської гідності зазнало впливу різних факторів: позитивних (філософія, релігія, розвиток культури і цивіліза¬ції) та негативних (приниження людини, масові вбивства людей, тоталітарні, расистські та нацистські ідеології, а також збудовані на них політичні системи). Особливої гостроти питання людської гідності набуло після Другої світової війни, яка була найбільшою за людськими жертвами. Людська гідність у той час почала пов’язуватися з правами людини, що викликало так звану «революцію людської гідності». Права людини почали тлумачитись як такі, що покликані утверджувати людську гідність, високі духовні і моральні якості, а головне - захищати людину від сваволі державної влади.
У той час було зроблено успішну спробу надати універсального характеру ідеї гідності людини, закріпивши це спеціальними політич¬ними і юридичними міждержавними і неурядовими механізмами. Світове співтовариство почало формулювати певні міжнародні стандарти і вимоги до держав, що пов’язані із забезпеченням міні¬мальних гарантій гідного існування і розвитку людини в будь-якому суспільстві. У цьому напрямі було прийнято низку міжнародних нормативно-правових актів (зокрема, в рамках ООН), котрі визна¬чають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпе¬чення її прав і свобод – головним обов’язком демократичної держави. Так, преамбула до Загальної Декларації прав людини (1948) закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім’ї, і рівних та невід’ємних їх прав, є основою свободи, справедливості та загаль¬ного миру. Преамбули до Міжнародного пакту про економічні, соціаль¬ні та культурні права (1966) і Пакту про громадянські та політичні права (1966) проголошують, що всі права людини випливають із властивої людській особі гідності.
Це знайшло відображення й у Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність та безпека є найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини – головним обов’язком держави (ст. 3).
Дослідженню проблем людської гідності присвячені праці багатьох учених, які є представниками різних наук. Значний внесок у дослідження проблематики людської гідності зробили А. Анісімов, Л. Архангельський, Г. Бандзеладзе, Б. Безлепкін, А. Власов, М. Гурен¬ко-Вайцман, В. Капіцин, А. Козловський, М. Козюбра, А. Ковлер, Є. Лукашева, С. Максимов, В. Малахов, М. Малеїн, М. Малеїна, І. Марогулова, В. Мархотін, М. Марченко, Є. Міхно, Т. Москалькова, В. Паращенко, М. Придворов, М. Проніна, П. Рабінович, А. Саідов, С. Сливка, І. Солод¬кін, Р. Стефанчук, О. Тихомиров, С. Чернишова, В. Ященко та інші.
Серед зарубіжних вчених слід виділити F. Bartolomei, Th. Buergenthal, J.M. Cardoso da Costa, P. Czarny, F. Delperee, F. Fernandez Segado, J. Gajda, M. Gobert, M. Jablonski, J. Kozielecki, B. Mathieu, F.J. Mazurek, M.J. Mejer, A.S. Mic, J. Miranda, J.W. Montgomery, I. Munch, M. Ossowska, M.L. Pavia, S. Retterer, P. Serna Bermudez, E. Soto Kloss, F. Sudre, K. Wojtyczek.
Проте монографічних досліджень цієї проблеми в Україні донині не було. Вищевикладене говорить про необхідність нового осмислення людської гідності саме з точки зору філософії права.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою тем Львівського державного університету внутрішніх справ «Методологія вивчення державно-правових явищ; філософії права; стану і перспектив розвитку ОВС України» державний реєстраційний номер 0106V003648 на 2006–2009 рр. та «Сучасні пробле¬ми захисту прав людини, удосконалення діяльності органів держави і місцевого самоврядування в умовах розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні» державний реєстраційний номер 0106V003640 на 2006–2009 рр.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є створення цілісної концепції людської гідності як онтологічної підстави права. Для досягнення цієї мети видавалось за необхідне вирішити наступні завдання:
 проаналізувати історію формування та розвитку ідеї людської гідності у філософії права;
 дослідити автономію людини, як передумову людської гідності;
 визначити поняття, сутність та правову конструкцію людської гідності;
 дослідити правові цінності, що випливають з людської гідності: справедливість, формальна рівність, свобода;
 розглянути людську гідність як антропологічну основу природ¬ного права;
 дослідити природне право як спосіб прояву природи (сутності) людини;
 визначити місце і роль людської гідності у біосоціодуховній приро¬ді людини;
 дослідити філософію людської гідності у позитивно-правовому вимірі.
Об’єктом дослідження є сфера суспільних відносин, в якій відбувається реалізація цінності людини як антропологічної основи права.
Предметом дослідження виступають зміст та загальні закономір¬ності формування і розвитку людської гідності у філософії права.
Методи дослідження обрані з врахуванням його теми, мети та завдань дослідження. Методологічну основу складають положення та висновки загальної теорії пізнання. В дисертації використані праці з проблем філософії, соціології, психології, теорії держави та права, кримінального, конституційного, міжнародного, права. З урахуванням комплексного підходу до вирішення філософсько-правових проблем в роботі були використані такі методи пізнання:
 аксіологічний метод став основою запропонованої цілісної концепції людської гідності;
 історичний метод дозволив показати генезис ідеї людської гід¬ності починаючи з античності й до сьогодення;
 функціональний метод був використаний при розкритті змісту людської гідності, природи людини, біологічної, соціальної та духовної її складових;
 формально-логічний метод дозволив сформулювати дефініцію людської гідності, виявити взаємозв’язок людської гідності та духовного буття людини;
 за допомогою системно-структурного методу виявлено правові цінності, що випливають із людської гідності (справедливість, формальна рівність, свобода), виявлено місце і роль людської гідності в системі міжнародних стандартів прав і основних свобод людини;
 методи тлумачення (герменевтики) права застосовувались при з’ясуванні змісту правових норм, які регламентують людську гідність;
 метод порівняльного аналізу дав можливість порівняти юридичну регламентацію людської гідності у міжнародному та національ¬ному праві.
У дослідженні також застосовувалися також закони і методи аналізу та синтезу, дедукції, індукції та аналогії, порівняння та проти¬ставлення у систематизації емпіричного матеріалу й отриманні власних теоретичних результатів для досягнення поставленої мети.
Наукова новизна одержаних результатів визначається насамперед тим, що дисертація є першим в українській юридичній науці монографічним дослідженням закономірностей формування і розвитку людської гідності у праві, шляхом визначен¬ня її природи, змісту та значення. Особистим внеском автора є розробка понять та класифікацій філософсько-правової концепції людської гідності.
У дисертації обґрунтовуються нові в концептуальному плані і важливі для практики поняття, поло¬ження і висновки, одержані особисто здобувачкою, які виносяться на захист.
Уперше:
1. Досліджено історію форму¬вання та розвитку ідеї людської гідності, яка у всі часи була онтологічно пов’язана з природним правом. Людська гідність тлумачилась як прояв природи людини, її духовного начала, а тому розглядалась як підґрунтя, базис природного права. У зв’язку з чим розглянуто людську гідність у поєднанні з природним правом і саме через призму сутнісної природи людини.
2. Запропоновано розглядати людську гідність як антропологічну основу природного права. Людська гідність, як багатоаспектна цінність людини, глибоко проникла у зміст права. Ознаки і якості, що характеризують та визначають людську гідність, складають онтологічну основу прав і свобод людини, її правового статусу. В свою чергу, людська гідність через систему соціальних зв’язків є вихідною у взаємовідносинах між людьми і знаходить своє безпосереднє відображення у гідності кожної людини.
3. Запропоновано розглядати справедливість, формальну рівність та свободу як правові цін¬ності, що випливають із людської гідності. Оскільки правові цінності набувають великого регулятив¬ного значення, насамперед, у сфері правосвідомості, яка є необхідним елементом генезису, функціонування та розвитку права, то аксіологічне дослідження права дає можливість звернути увагу на соціальні, культурні детермінанти права, а також дослідити його духовну основу, відображені ним ідеали.
4. Визначено місце і роль людської гідності у біосоціодуховній природі людини. Розуміння людини як біосоціальної істоти з неминучістю вимагає визнання певного рівня цінності людини, але підставою такої цінності є не наявність біологічних ознак і не можливість групового існування (що притаманно і тваринам), а саме духовний елемент, який є специфіч¬ною, притаманною лише людині формою буття. Тому досліджено біосоціодуховну сутність людини, як таку, що максимально характеризує людину у всіх формах її буття.
5. Проаналізовано взаємо¬зв’язок людської гідності та духовного буття людини. Духовність надає людині цілісності та єдності із світом, що згодом знаходить свій вираз у гармонії особи і суспільства. Така цілісність на індивідуальному рівні відчувається людиною шляхом тих відчуттів, які дані їй як людській істоті. Цілісність, внутрішня гармонія є основою духовності, що дає людині мир, внутрішній спокій, радість буття, відсутність роздвоєності, відчуття власної цінності – гідності людини.
6. Розглянуто становлення, місце і роль людської гідності в системі міжнародних стандартів прав і основних свобод людини. Міжнародне право прав людини визнає гідність людини, її права і свободи гуманітарною підвалиною, ціннісним орієнтиром загальнолюдської ідентифікації.
7. Досліджено людську гід¬ність як онтологічну основа прав і свобод людини у правових актах ООН, Ради Європи, Організації з безпеки та співробітництва в Європі.
Набули подальшого розвитку ідеї та положення:
- про визначення поняття, сутність та правову конструк¬цію людської гідності, як виразу цінності людини. Запропоновано авторське розуміння гідності, що складається з таких елементів: об’єктивна сторона (людська гідність); суб’єктивна сторона (гідність людини); суб’єкт (носій) та об’єкт (зміст, змістовна сторона) гідності.;
- про питання автономії людини, як перед¬умови людської гідності. Автономія розглядається здобувачкою як кінцева мета, стосовно якої всі інші цінності є або її складниками, або ж засобами її досягнення. автономна особа, яка має чітко виражену індивідуальність, чіткий життєвий план, сформовані погляди на життя, власну систему цінностей, здійснює зважений, самостійний вибір, є носієм гідності. Саме автономія вирізняє людину з-поміж інших форм буття, формує ідеал, до якого слід прагнути кожній людині. Таким ідеалом, беззаперечно, виступає людська гідність;
- про універсальну сутнісну природу людини, яка відображає глибинну реальність людини як індивідуальності і як представника роду через пізнання людського буття. Буття людини є вищим ступенем буття світу, воно характеризується якісно новими, порівняно з природними, показниками (якостями). Виділено біологічне, соціальне буття людини та буття людини як духовного феномена. Єдність біологічного і соціального буття стає можливою лише внаслідок наявності духовної складової в бутті людини. Ці форми буття людини лише в єдності можуть розкрити її сутність (природу);
- про культуру, як вираз духовності суспільства, що може привести суперечності між вітальним, духовним та соціальним життям людини, у стан гармонії. Завдяки культурі, в тому числі і правовій, людина розвивається, самовдосконалюється, осягає своє місце в світі та соціумі. Культура вимагає, щоб людина як істота соціальна виконувала певні суспільні функції, в той же час не заперечуючи її вітальних потреб та волі до життя.
- про природне право як прояв сутнісної природи людини. Норми природного права є похідними від природного порядку речей, світобудови та природи людини як невід’ємної частини світобудови. Тому особливістю природного права є його прямий і безпосередній зв’язок з людиною та її буттям;
- про права людини, які розгядаються як форма виразу особистісної цінності (цінності для людини) природного права. Фактично існуючі соціальні можливості людини визнаються її правами на противагу існуючому юридичному статусу людини. Без цього певного протиставлення, без необхідності тлумачення соціальних можливостей з точки зору справедливого та ідеального, питання прав людини втратило б свою актуальність. Сутність прав людини полягає у визначенні певного мінімуму загальнолюдських вимог до правового і соціального статусу людини, який є необхідним для її нормального існування;
- про право, що є багатозначним феноменом і проявляється як мінімум у двох площинах: як природне право і як позитивне право. Природне право відображає, так би мовити, суб’єктивну сторону права, його духовний зміст. Позитивне ж право є вираженням предметної (об’єктивної) сторони права і являє собою систему юридичних норм. Природне право існує поряд з позитивним правом як сукупність вимог, що породжені об’єктивними умовами життєдіяльності людини, самим життям суспільства. Тому природне право містить такі можливості (права) людини, які зумовлені особливостями її сутнісної природи, а також відповідають досягнутому рівню розвитку суспільства;
- про регламентацію філософії людської гідності у позитивно-правовому вимірі. Необхідні передумови процесу впроваджен¬ня прав людини у позитивне право держав виникли у ХХ ст. Ігнору¬вання та пряме порушення людської гідності та прав людини об’єктивно примусили людство створити відповідні міжнародні загальновизнані стандарти з прав людини шляхом створення відповідних міжнародних організацій та прийняття міжнародно-правових актів;
- про особливості імплемен¬тації міжнародних стандартів щодо людської гідності в націо¬нальну юридичну практику України.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертації положення можуть бути враховані законодавчим та іншими нормотворчими державними органами України при удосконаленні юридичного права. Такі положення будуть корисні також для право-застосовних (насамперед судових) органів держави. Вони можуть бути використані адвокатами, громадськими правозахисними організа¬ціями, окремими громадянами у процесі реалізації та захисту прав людини, а також для подальших наукових досліджень даної проблематики.
Окрім того, матеріали дослідження можуть застосовуватися при викладанні в юридичних та інших гуманітарних навчальних закладах таких курсів, як «Філософія права», «Загальна теорія держави та права», «Соціологія права», «Права людини», «Конституційне право», «Між¬народне право». Деякі положення роботи вже використовувалися у 2002–2007 роках при проведенні лекцій та семінарських занять з курсу «Філософія права», «Загальна теорія держави та права», «Соціологія права» на юридичному факультеті Львівського державного університе¬ту внутрішніх справ.
Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені авторкою особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, в дисертації не використовуються. Висновки та положення дисертації повністю самостійні.
У монографії «Право людини на компенсацію моральної шкоди (загальнотеоретичні аспекти)» дисертанткою написано розділ 1 (с. 8–38) «Загальнотеоретична характеристика права людини на компенсацію моральної шкоди (загально соціальні та юридичні аспекти)» та розділ 2 (с. 38–59) «До історії юридичного забезпечення права людини на компенсацію моральної шкоди (законодавчі та доктринальні аспекти)». У навчальному посібнику «Філософія права» містяться особисті міркування на с. 184–193. У статті «Проблема психічного стану людини у випадку заподіяння їй моральної (психічної) шкоди» дослі¬джено механізм впливу правопорушення на людину та її гідність. У статтях «Право людини на компенсацію моральної шкоди (загально¬теоретичні аспекти)» та «Гідність людини як фундамент її природного права на компенсацію моральної шкоди» розширила зміст поняття «гідність» та сформулювала низку пропозицій.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, що включені до дисертації, оприлюднені на міжнародних та національних науково-практичних конференціях, симпозіумах, «круглих столах», семінарах. Серед них: Регіональні науково-практичної конференції «Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні», що проводились юридичним факультетом Львівського національного університету імені Івана Франка (м. Львів, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007 рр.); Всеукраїнські науково-практичні конференції «Сучасні проблеми захисту прав людини в умовах розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні», що проводились юридичним факультетом Львівського державного університету внутрішніх справ (м. Львів, 2004, 2005, 2006, 2007 рр.); Міжнародні конференції, що проводились юридичним факультетом Хмельницького інституту регіонального управління та права (м. Хмельницький, 2004, 2005, 2006, 2007 рр.); Міжвузівські науково-практичної конференції «Актуальні питання реформування правової системи України», що проводились юридичним факультетом Волинського державного університету імені Лесі Українки (м. Луцьк, 2004, 2005, 2006, 2007 рр.); Міжнародний науково-практичний семінар «Європейські інтеграційні процеси та трансформація права на постсоціалістичному та пострадянському просторі», що проводилась юридичним факультетом Київського національного університету внутрішніх справ (м. Київ, 2005 р.); Всеукраїнські «круглі столи» «Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи)» (м. Львів, 2005, 2006, 2007 рр.); ІІ Всеукраїнський «круглий стіл» «Актуальні проблеми філософії права (аксіологічний аспект) (м. Одеса, 2007 р.)
Авторка дисертації проходила наукові стажування за темою дисертації у Віденському, Вроцлавському та Люблінському Католиць¬кому університетах.
Дисертантка є учасником регіональної ініціативи Інституту від¬критого суспільства OSI «Регіональний семінар для вдосконаленні у викладанні» міжнародної програми підвищення кваліфікації на 2007–2009 рр. за напрямком «Сучасна теорія права».
Отримані авторкою дисертації результати застосовуються в навчальному процесі Львівського державного університету внутрішніх справ.
Публікації. За результатами дослідження дисертанткою підготов¬лено 41 наукову публікацію, із них - дві монографії, 25 статей у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Структура дисертації. Структура роботи обумовлена завданнями та предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 418 сторінок, із них основних текст – 369 сторінок. Список використаних джерел становить 50 сторінок (518 найменувань).

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у комплексному філософсько-правовому дослідженні людської гідності шляхом визначення її природи, змісту, значення та місця у праві. В результаті дослідження зроблено такі висновки:
1. Людська гідність є постійно змінюваним суспільним явищем. Її сутність може бути теоретично виражена лише поняттями, що розвиваються, перетворюються, змінюють одне одного.
Поряд з цим, людська гідність є базовою соціальною цінністю, оскільки ґрунтується на автономії людини. Автономія є кінцевою метою, стосовно якої всі інші цінності є або її складниками, або ж засобами її досягнення. Вона є ідеальною основою для формування особи на основі раціонального вибору можливих дій, способу життя загалом, керуючись власною системою цінностей та власними ціннісними орієнтаціями. Людина як автономний індивід усвідомлює процес розмірковувань, завдяки якому її пізніші «Я» постають з її теперішнього «Я», і тому її вибір визначений не випадковим чи неконтрольованим способом, а на основі власного розуміння. Така людина може стояти обабіч своїх поглядів та бажань і спроможна перевірити їхню слушність, керуючись внутрішніми критеріями, що є її власною тенденцією до раціональності, послідовності й несуперечливості мислення. За таких умов людина творить себе сама, а успіх такого самотворення визначений не якимось одним благом, людина визнає відповідальність за своє життя та можливість робити з ним усе на власний розсуд.. Крім того, людина обирає саме такі цілі в житті, які можуть створити умови для того способу життя, що найбільш повно виражає її природу як вільної і рівноправної з іншими людьми раціональної істоти такою мірою, якою дозволяють обставини.
2. Поняття гідності людини пов’язується в основному з цінністю людини та оцінкою її значення і місця у суспільстві та державі. Саме оціночний момент у вигляді моральної чи правової оцінки є суттєвим засобом впливу на поведінку людини, на основі якого формуються еталон вимог, що виставляється до дій людей в конкретній ситуації з конкретного приводу. Ці вимоги стають особистими нормами дій лише у випадку, коли вони забезпечуються перш за все внутрішнім переконанням людини в їх корисності, вигідності, цінності як для неї самої, так і для інших людей.
3. У своєму дослідженні ми базувались на розумінні гідності, що складається з таких компонентів: суб’єктивна сторона; об’єктивна сторона; суб’єкт (носій) та об’єкт (зміст, змістовна сторона) гідності.
Суб’єктивна сторона гідності – тобто власна гідність конкретної, окремо взятої людини. Гідність, що розуміється в такий спосіб не належить автоматично кожному, а залежить від його поведінки у щоденному житті.
Коли ми говоримо про гідність конкретної людини, то, в першу чергу, йдеться про самооцінку (внутрішню оцінку) конкретної людини. Самооцінка – це судження людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні з певним еталоном, зразком. Можна сказати, що це внутрішня оцінка (суб’єктивне відображення) об’єктивно існуючої (схваленої домінуючою частиною суспільства) цінності людини. Самооцінка є формою вияву, центральним компонентом самосвідомості, тобто усвідомленням людиною себе самої як особистості: своєї діяльності як члена суспільства, стосунків з іншими людьми, рис характеру, дій, вчинків, їх мотивів, цілей, розумових, фізичних, моральних якостей. Людина самостійно набуває особисту (власну) гідність і може її втратити як у власних очах, так і в оцінці інших людей. Отже, з суб’єктивної сторони гідність людини – це внутрішня оцінка нею власної цінності, яка ґрунтується на схваленій домінуючою частиною суспільства моральній самосвідомості і готовності її охорони за будь-яких умов, а також очікування з цього приводу поваги зі сторони інших.
Об’єктивна сторона гідності – тобто людська гідність, яка притаманна кожній без винятку людині, безвідносно до її індивідуальних особливостей. Лише внаслідок того, що людина є біосоціодуховною істотою, вона вже наділена певною гідністю. Людська гідність – це самоцінність та суспільна значимість людини як біосоціодуховної істоти, яка визначається існуючими суспільними відносинами, не залежить від людини і має бути рівною для всіх людей..
Суб’єкт (носій) гідності. Носієм гідності є кожна без винятку особа, про що говорить Загальна декларація прав людини, яка розпочинається з вказівки на те, що “визнання гідності, притаманної всім членам людської сім’ї, і рівних та невід’ємних прав їх є основою свободи, справедливості та загального миру”.
Об’єкт гідності – це, так би мовити, змістовна сторона самооцінки, або об’єкт свідомого самооцінювання. В першу чергу, до них слід віднести: моральні, розумові, фізичні якості, здібності; риси характеру; зовнішній вигляд; предметна діяльність та її результати; поведінка людини; місце у системі взаємин з навколишнім світом (в тому числі місце у суспільстві і державі); самооцінка людиною її честі – тобто суспільної оцінки цінності особи, міри соціальних, духовних якостей людини як члена суспільства. Така суспільна оцінка особи залежить від самого громадянина, оскільки формується на підставі його поведінки, вчинків, ставлення до інтересів суспільства, інших людей.
4. Людська гідність є першопочатковою і визначальною для всіх інших соціальних, а також правових цінностей, зокрема свободи, справедливості та формальної рівності. Саме тому ми розглядаємо право як найважливішу ланку між ідеальною моральною свідомістю та суспільством. Воно повинно служити втіленню добра, обмеженню й виправленню зла і зумовлюватися справедливістю. Свобода, рівність і справедливість становлять у такий спосіб саму суть ідеї права.
5. Проблеми людини, її сутності, природи та призначення, її сучасного та майбутнього буття, впливу природного права на буття людини, а також особливості буття природного права, розуміння його змісту та структури є одними з актуальних у філософії права. Природне право є невід’ємним від форм буття людини, воно органічно вплетене у суспільні відносини і є ефективним засобом регулювання відносин між людьми, координації їх діяльності, задоволення потреб та інтересів.
Особливістю природного права є те, що воно, з одного боку, випливає з самої сутності людини, виникає і формується в результаті діяльності, спрямованої на впорядкування відносин між людьми, гармонізації між біологічними актами, соціальними вчинками та духовними діяннями людини. Тут потрібно враховувати, що головний акцент робиться саме на духовному діянні, не абстрагуючись при цьому від вітальних та соціальних компонентів, але вони беруться до уваги лише тією мірою, якою визначають зміст, структуру і спрямованість духовного діяння.
З іншого боку, природне право визначає ті умови і способи життєдіяльності, які об’єктивно необхідні для нормального існування людини, функціонування суспільства і держави. Тобто людина формує у своїй свідомості природне право як ідеальну модель і в той же час прагне відповідати цій моделі. Тому такий взаємозв’язок та взаємовплив можна вважати вирішальною та визначальною умовою прогресивного розвитку суспільства в цілому, конкретної людини і природного права як ефективного регулятора суспільних відносин.
6. Права людини є формою виразу особистісної цінності (цінності для людини) природного права. Основним поняттям концепції прав людини є поняття невід’ємної, вродженої людської гідності, що походить з самої суті людства.
Фактично існуючі соціальні можливості людини визнаються її правами на противагу існуючому юридичному статусу людини. Без цього певного протиставлення, без необхідності тлумачення соціальних можливостей з точки зору справедливого та ідеального, питання прав людини втратило б свою актуальність. Сутність прав людини полягає у визначенні певного мінімуму загальнолюдських вимог до правового і соціального статусу людини, який є необхідним для її нормального існування. Це означає, що кожна людина мусить мати певний мінімум найбільш важливих для неї прав і свобод незалежно від громадянства, національної, релігійної, расової, статевої належності. В такому випадку у держави виникає обов’язок визнати права людини найвищою соціальною цінністю і, відповідно, закріпити їх у нормах позитивного права, а також надати їм державно-правової охорони та захисту. Таким чином, відбувається втілення норм природного права у діюче позитивне право.
7. Право та суспільство окреслені та визначені передусім природою людини, особливостями її вітального, соціального та духовного буття. Тобто не лише суспільство впливає на людину, а такою ж мірою і людина впливає на соціум. Неможливо осягнути сутність суспільства і права, не дослідивши особливості людської природи. Право є тим дзеркалом людської природи, в якому відображається сутність людини, єдність її біологічного, соціального та духовного буття.
Саме буття визначає сутність людини, сутність природного права, окреслюючи при цьому його межі, а, отже, визначає межі прав конкретної людини. При цьому застосовується принцип «бути у самому собі іншим – це первинний зміст ставлення до іншого». Тобто межею природних прав однієї людини стають права іншої людини, а обов’язок людини співвідносити свої дії з діями інших людей є необхідністю її нормального існування та життєдіяльності.
Буття людини є найбільш загальною категорією філософської антропології, що відображає всі прояви людини, її індивідуальні та родові ознаки. Хоча буття людини тимчасове і перехідне, світ у ньому набуває свідомості та вдосконалюється через розвиток людини. За своєю всезагальністю і методологією потенціалу буття людини надає змісту буттю світу. З переходом окремої людини в небуття, світ пізнається іншою людиною в бутті наступних поколінь. Саме в нескінченній зміні поколінь полягає зміст життя людини як представника роду.
Оскільки буття людини є вищим ступенем буття світу, воно характеризується якісно новими, порівняно з природними, показниками (якостями). Виділяють біологічне, соціальне та буття людини як духовного феномена. Диференціація людського буття на окремі форми відкриває шлях до пізнання тих якісних особливостей людини, які, виростаючи з природних форм, якісно перевищують їх за багатьма показниками. Тому виокремлення видів буття людини має значення вихідної методологічної засади розуміння змісту природного права.
Єдність біологічного і соціального буття стає можливою лише внаслідок наявності духовної складової в бутті людини. Ці форми буття людини лише в єдності можуть розкрити її сутність (природу). Розуміння людини як біосоціальної істоти з неминучістю вимагає визнання певного рівня цінності людини, але підставою такої цінності є не наявність біологічних ознак і не можливість групового існування (що притаманно і тваринам), а саме духовний елемент, який є специфічною, притаманною лише людині формою буття. Тому видається доцільним говорити саме про біосоціодуховну сутність людини, як таку, що максимально характеризує людину у всіх формах її буття.
8. Гармонійне існування людини можливо лише за умови єдності біологічних, соціальних і духовних складових у сутності людини, їх взаємообумовленості та взаємозалежності. Ми не можемо абстрагуватися від вітальних і соціальних компонентів, що є в кожному духовному діянні, але повинні враховувати їх лише тією мірою, якою вони визначають зміст, структуру і спрямованість духовного в людині, її цінності. Тобто сутність людини розкривається в єдності біологічних, соціальних і духовних складових. Саме з такого розуміння сутності людини авторка виводить глибинну сутність природного права, як такого, що:
- являє собою ідеальну форму регулювання відносин між людьми;
- моделює суспільні відносини на підставі вимог справедливості;
- існує у свідомості (правосвідомості) людей;
- знаходить вираз у правомірній поведінці людини, соціальних груп, всього суспільства;
- становить духовну основу позитивного права.
Коли йдеться про право (перш за все природне), головний акцент робиться саме на духовній формі буття людини, оскільки саме в ній відображається цінність людини. Природне право має духовну першооснову і є засобом, котрий покликаний гармонізувати людину зокрема і суспільство в цілому. Духовне в людині сприймається нею як “Я”. Коли людина говорить про себе “Я”, то вона виділяє себе не лише від природи, але і від суспільства. Тобто свідомість людини є ставленням “Я” до світу, але таке ставлення, яке доведено до протиставлення, про яке “Я” знає. Духовність дозволяє людині усвідомити самоцінність власного «Я», значущість свого внутрішнього світу, зрозуміти свою унікальність, неповторність і, поряд з цим, причетність до універсальних начал буття, представлених в загальнолюдських цінностях культури і цивілізації.
9. Особливо важливе значення має закріплення природного права, людської гідності та прав людини у позитивному праві та створення дієвих механізмів їх охорони і захисту. На цьому етапі формуються певні універсальні стандарти прав людини, які повинні бути рівними для кожної людини в конкретно-історичних умовах розвитку людства. Однак потрібно враховувати, що права людини є не лише універсальним, але й соціокультурним явищем, яке зумовлене національними, культурними, релігійними умовами існування людини, а також гуманістичними уявленнями конкретного суспільства і держави. Саме тому важливим є враховувати особливості гуманітарно-правового статусу людини через призму загальнолюдських цінностей в поєднанні з національними, культурними, релігійними умовами існування людини, а також з гуманістичними уявленнями суспільства і держави.
10. Міжнародне право посідає особливе місце в інституціалізації людської гідності та прав і свобод людини. Ідея непорушності прав і свобод, їх рівності та невід'ємності відображає споконвічне праг¬нення людства до знищення всіх форм насильства, експлуатації і пригноблення, прагнення до співіснування, заснованого на принципах справедливості, демократизму та гума¬нізму. Однією із сучасних тенденцій розвитку прав людини виступає універсалізація концепції прав людини, поширення її на все більшу кількість держав, збільшення питомої ваги загальнолюдського у змісті прав, закріплених у правових актах різних держав світу. Виявом такої тенденції є спільна нормотворча діяльність держав, міжнародних органі¬зацій на всесвітньому та регіональному рівнях, що спрямована на підведення змісту прав людини під певний спільний знаменник, який являє собою створення наднаціональної парадигми суспільних відносин, які постійно ускладнюються. Саме міжнародне право прав людини визнає гідність людини, її права і свободи як гуманітарну універсалію, ціннісний орієнтир загальнолюдської ідентифікації.
Міжнародне право прав людини є новою галуззю сучасного міжнародного публічного права, що встановлює для суб’єктів міжнародного права обов’язки щодо забезпечення, дотримання, поваги, охорони і захисту прав людини стосовно осіб, котрі підлягають їх юрисдикції. Специфіка розвитку міжнародного права полягає в тому, що його норми створюються шляхом узгодження позицій різних держав. Жодна держава світу не може самостійно створити норми міжнародного права, які виражають загальну позицію держав. Оскільки в міжнародних відносинах беруть участь держави з різним соціальним устроєм, рівнем економічного розвитку, національними та історичними традиціями, то всі ці фактори впливають на формування міжнародного права.
Саме в ХХ ст. держави узгодили і закріпили на правовому рівні багато нових принципів і норм, які визнають права людини та людську гідність як невід’ємну характеристику людини, котра необхідна для її вільного розвитку в суспільстві та державі, як міру можливої поведінки, що забезпечена правовими та іншими соціальними явищами, а також як засіб подолання загрози існуванню людства. Забезпечення прав і свобод особи як специфічна діяльність з надання їм реального і непорушного характеру передбачає створення певних умов, за яких реалізація прав і свобод особи є безперешкодною і максимально ефективною, їх охорона здійснюється з метою запобігання їх порушенням, а захист від порушення сприяє їх віднов-ленню і притягненню винних до відповідальності.
11. Сучасна система захисту прав людини бере початок з утворення Організації Об’єднаних Націй, котра мала вирішальний вплив на розвиток міжнародного права другої половини ХХ сторіччя і докорінно змінила співвідношення сил на міжнародній арені. Одним із перших кроків на шляху до створення системи захисту прав людини було прийняття Статуту ООН, котрий заклав її правове та концептуальне підґрунтя. Вже у преамбулі Статуту йдеться про рішуче прагнення народів Об'єднаних Націй ут¬вердити віру в основні права людини, гід¬ність і цінність особи, рівноправність чо-ловіків і жінок та рівність прав великих і малих націй.
Наступним кроком стало прийняття Загальної декларації прав людини 1948 р., котра спричинила засадничий ідейний вплив на розвиток міжнародного захисту прав людини. Можна сказати, що людська гідність стала однією з центральних категорій міжнародних правових актів власне через її закріплення у Загальній декларації прав людини. Так, вказаний правовий акт посилається до поняття людської гідності шість разів. Серед них можна виділити:
1. Загальне чи абстрактне звернення до людської гідності. Застосовується з метою виділення основних соціальних цінностей і засад функціонування суспільства. Зокрема, у преамбулі Загальної декларації вказано, що визнання гідності, притаманної всім членам людської сім'ї та рівних і невід'ємних їх прав, є основою свободи, справедливості та загального миру в усьому світі. Підкреслено, що народи ООН підтвердили свою віру в основні права людини та гідність і цінність людської особи.
2. Нормативне звернення до людської гідності визначає систему ідеальних або бажаних соціальних зв'язків, які лежать в основі взаємовідносин між людьми. Так, ст. 1 вказує, що всі люди народжуються вільними й рівними за своєю гідністю та правами. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти один стосовно одного в дусі братерства.
3. Позанормативне, або таке, що застосовується для реалізації чи закріплення конкретних прав людини. Зокрема, ст. 5 вказує, що ніхто не повинен зазнавати тортур або жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує людську гідність ставлення чи покарання. Ст. 22 закріплює право кожної людини на соціальне забезпечення, а також на реалізацію необхідних для підтримки її гідності й вільного розвитку особистості прав у економічній, соціальній і культурній сферах. Ст. 23 закріплює право кожного, хто працює, на справедливу й задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування.
Однак визначальне місце у цих правових актах займає нормативне звернення до людської гідності: "всі права витікають з властивої людській особі гідності". З такого формулювання випливає кілька істотних висновків: людська гідність розглядається як джерело прав людини, тобто підноситься на рівень принципу права; людська гідність належить кожному, незалежно від законодавчого закріплення; право людини на гідність випливає з принципу людської гідності.
Після прийняття Міжнародного Білля про права було прийнято велику кількість правових актів, котрі торкаються окремих видів порушень прав людини, зокрема расової дискримінації, дискримінації жінок, дітей, геноциду, катувань. Багато з них містять звернення до людської гідності. Так, серед проаналізованих 97 правових актів ООН, звернення до людської гідності містять 54 акти. У цих актах застосування поняття "людська гідність" відбувається у два способи:
1. Відсильне застосування. Має місце у випадку посилання у преамбулах міжнародних правових актів на відповідні формулювання Загальної декларації прав людини.
2. Безпосереднє застосування поняття «людська гідність», здебільшого нормативне чи позанормативне. Можна виділити такі основні випадки безпосереднього застосування поняття «людська гідність», що розглядається як: філософська основа, елемент антропологічної концепції; морально-правовий стандарт; елемент законодавчих дефініцій; стандарт, з яким вступає в суперечність явище, що засуджене відповідним міжнародним правовим актом; об'єкт протиправних порушень, без одночасної вказівки таких протиправних порушень; об'єкт можливих протиправних порушень, з одночасною вказівкою таких порушень; об'єкт державно-правового захисту; ідеал, до якого має призвести процес підтримуваний даним міжнародним правовим актом.
12. Поряд із загальною системою міжнародних механізмів захисту прав людини функціонують і регіональні системи, які відображають особливості культури, політико-правової свідомості, регіональної ідентифікації, що впливає на координацію і розвиток державних інститутів у певному регіоні. Однією з найбільш розпрацьованих і дієвих є Європейський механізм охорони і захисту основних прав людини. Рада Європи, будучи однією з найстаріших повоєнних європейських інституцій, за визначеними завданнями і принци¬пами стала ідеологічною серцевиною Європи, значною мірою завдячуючи своїм створенням новітній науковій думці про демократичний устрій як перепону тоталітаризму, Рада Європи стала імпульсом для трансформації повоєнної Європи, а наприкінці цього століття — тієї частини Європи, що була відокремлена від свого природного простору.
У межах Ради Європи прийнято понад 100 конвенцій і угод, серед яких чільне місце посідає Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950). Будучи одним з перших документів у царині міжнародного права з прав людини, Європейська конвенція з прав людини базується на принципі об’єктивних стандартів і прав осіб на захист від зловживань з боку державної влади. Весь правовий режим Конвенції в цілому ґрунтується на тому, що держава бере на себе зобов’язання забезпечити права людини кожній особі.
Для деталізації положень Європейської конвенції було прийнято цілу низку конвенцій та угод. Багато з них містять звернення до людської гідності. У цих актах застосування поняття "людська гідність" відбувається у такий спосіб: філософська основа, елемент антропологічної концепції; морально-правовий стандарт; стандарт, з яким вступає у суперечність явище, що засуджене відповідним міжнародним правовим актом; об'єкт можливих протиправних порушень, з одночасною вказівкою таких порушень; об'єкт державно-правового захисту.
Аналізуючи зміст Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод та зміст інших правових актів Ради Європи, можна прийти до висновку, що їх цінність полягає не лише у закріплених принципах, правах і свободах, а, головним чином, в механізмі їх впровадження. Визначальне місце в механізмі захисту прав людини в межах Ради Європи займає Європейський суд з прав людини, що є особливим наднаціональ¬ним юрисдикційним органом, який забезпечує конкретну реалі¬зацію прав, передбачених Конвенцією, застосування її норм.
13. Людська гідність знайшла своє відображення у правових актах Організації з безпеки та співробітництва в Європі. Для аналізу та класифікації правових актів ОБСЄ на предмет виявлення поняття “людська гідність” видається за можливе застосування класифікації, запропонованої у попередніх розділах. У цих актах поняття "людська гідність" застосовується таким чином: філософська основа, елемент антропологічної концепції; об’єкт державно правового захисту; ідеал, до якого має призвести процес, підтримуваний даним міжнародним правовим актом.
14. Значну роль у процесі впровадження міжнародних принципів і норм щодо людської гідності та прав і свобод людини у національну юридичну практику України набуло створення ефективних національних гарантій людської гідності та прав і свобод людини. Адже лише закріплення прав людини у правовому акті не є показниками їх реальності. Відомо, що і в конституціях держав з тоталітарним режимом правління було продекларовано великий перелік прав і свобод людини, однак ними не можна було скористуватися в житті. Таким чином, велике значення має реальне забезпечення людської гідності, прав та свобод людини і громадянина, що є однією з найважливіших ознак демократичної, правової держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агацци Э. Человек как предмет философии // Вопросы философии. – 1989. – №2. – с.24-34.
2. Алексеев Н.Н. Основы философии права. – СПб.: Издательство «Лань», 1999. – 256 с.
3. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: «Статут», 1999. – 712с.
4. Алексеев С.С. Проблемы теории. – Свердловск, 1972. – т.1. – 396 с.
5. Алкема Е.А. Способы толкования ЕКПЧ// Российский ежегодник международного права. – СПб. – 1995. – с. 112-122.
6. Альбов А.П., Масленников Д.В., Сальников В.П. Роль традиций философии права в формировании правовой культуры личности. // История философии права. – СПб.: Юридический институт, СПб университет МВД России, 1998. – 640с.
7. Андреева И.С., Григорьян Б.Т. Философия Канта и современный идеализм. - М.: Наука, 1987. – с. 272.
8. Андріанов К. До питання про юрисдикцію Європейського суду з прав людини//Право України, 2000, № 8. – с.46-51.
9. Андріанов К. Правова природа рішень Європейського суду з прав людини//Право України, 2002, № 3. – с.38-42.
10. Андрійчук О. Про ґенезу європейської ідеї // Юридичний журнал, 2006, №9. // http:// www.justinian.com.ua
11. Андрусяк Т.Г. Історія політичних та правових вчень: Навч. посіб. – Л., 2001. – 220с.
12. Андрусяк Т.Г. Проблема прав людини в працях вчених-правників наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали другої регіональної наукової конференції. – Львів: Видавництво ЛДУ, 1996. – с. 96 – 98.
13. Анисимов А.Л. Честь, достоинство, деловая репутация: гражданско-правовая защита. - М.: Норма, 1996. – 168 с.
14. Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. IV. Россия ХІ-ХІХ вв. / Под ред. Г.Ю.Семигина. – М.: Мысль, 1999. – 813 с.
15. Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. ІІІ. Европа. Америка: XVII-XX вв. /Руководитель науч. проекта Г.Ю.Семигин. – М.: Мысль, 1999. – 829 с.
16. Антонович А. Міжнародна система захисту прав людини: крізь призму України // Право України. – 2007. - №3. – с.37-41.
17. Антонович М. Застосування міжнародних ном з прав людини судами України та США: порівняльний аспект. //Український часопис міжнародного права, 2003, №3. – с.40-45.
18. Антонович М. Конвенція про захист прав людини і основних свобод у судах Європейських держав та перспективи її застосування в Україні // Право України, 2000, № 8. – с.42-46.- с.44.
19. Антонович М. Міжнародне публічне право. – Київ: Видавництво “Алерта”, 2003. – 307 с.
20. Аристотель Нікомахова етика. – К.: Аквілон – Плюс, 2002. – 480с.
21. Арістотель. Політика. – К.: Основи, 2000. – 239с.
22. Артемьев А.И. Социология личности. 2-е изд. – М.: ООО «Арба Т-ХХ1», 2001. –256с.
23. Афанасьєва И.Г. Социалистические ценности и ценностные ориентации личности. – М.: МГУ, 1986. – 60 с.
24. Бабенко А.Н. Правовые ценности (вопросы теории) – М.: Академия управления МВД Росии, 2001. – 184 с.
25. Баглай М.В., Габричидзе Б.Н. Конституционное право Российской Федерации. - М.: ИНФРА-М - КОДЕКС, 1996.- 499 с.
26. Баймуратов М. Актуальні проблеми національної імплементації Україною норм міжнародних конвенцій // Юридична Україна. – 2003. – №1. – С. 33 – 37.
27. Бандзеладзе Г.Д. О понятии человеческого достоинства. – Тбилиси: Мецничреба., 1979. – 107с.
28. Бандура О.О. Єдність цінностей у праві та істини у праві. – К.: Вид-во Нац. акад. внутр. справ України, 2000. – 200 с.
29. Бандура О.О. Єдність цінності та істинності правової норми // Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників ОВС. – К.: Вид-во Укр. акад. внутр. справ, 1995. – С. 67–73.
30. Барбежкина З.А. Справедливость как социально-философская категория. – М., 1983. – 203 с.
31. Барулин В.С. Основы социально-философской антропологии. – М.: ИКЦ «Академкнига», 2002. – 455с.
32. Бачинин В.А. Энциклопедия философии и социологии права. – СПб.: Издательство «Юридически центр Пресс», 2006. – 1093 с.
33. Безлепкин Б.Т. Судебная защита чести и достоинства граждан в охранительных отношениях // Правоведение. – 1990. - №1. – с.32-39.; Блюмкин В.А. Честь, достоинство, гордость. –М., 1963. – 32 с.
34. Бекетов О. Дотримання принципу пропорційності як обов’язкова умова гармонізації правової системи України з європейськими міжнародно-правовими стандартами //Український часопис міжнародного права, 2003, №2. – с.95-98.
35. Бекетов О. Поняття гармонізації як наукової категорії //Український часопис міжнародного права, 2002, №3. – с. 92 – 95.
36. Бентам Д. Про принцип корисності // Лібералізм: антологія. – К.: Смолоскип, 2002. – 1122с.
37. Бербешкина З.А. Справедливость как социально-философская категория. – М., 1983. – 203 с.
38. Бердяев Н.А. Экзистенциальная диалектика божественного и человеческого. – Париж, 1952. – 393 с.
39. Берлін Ісайя Два концепти свободи // Лібералізм: антологія. – К.: Смолоскип, 2002. – 1122с.
40. Бігун В. До питання про філософію та теорію прав людини: правове людинорозуміння (деякі концептуальні та термінологічні аспекти) //http://www.lawyer.org.ua
41. Блюмкин В.А. Категории достоинства и чести в марксистской этике. – М., 1964. – 76 с.
42. Богдан В.В. Проблемы гражданского законодательства в свете законодательства Вселенной // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. – «Громадянське суспільство». – 2006. - №735. – с. 41 – 47.
43. Борзенко И.М., Кувакин В.А., Кудишина А.А. Человечность человека: Основы современного гуманизма: Учебное пособие для вузов. – Изд. 2-е, испр. и доп. / Под ред. А.Г. Круглова и В.А. Кувакина. – М.: Рос. гуманист. о-во, 2005. – 390с.
44. Боровенко В.М. Імплементація окремих норм міжнародного права в кримінальне законодавство України // Концепція розвитку законодавства України. Матеріали науково-практичної конференції. Травень 1996 року, Київ: Інститут законодавства Верховної Ради України. – С. 462 – 463.
45. Бородін І. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантії реалізації // Право України, 2001. - № 12. – с.32-34.
46. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. - М.: Юридическая литература, 1963. – 196 с.
47. Броунли Я. Международное право: в 2 кн. – кн. 2. – М: Прогресс, 1977. – 507 с.
48. Брюггер В.Образ людини у концепції прав людини// Проблеми філософії права. - 2003. - Том 1. С.116-146.
49. Букреев В.И., Римская И.Н. Этика права: От истоков этики и права к мировоззрению: Учеб. пособие. – М.: Юрайт, 1998. – 336 с.
50. Буроменський М. Звернення до Європейського суду з прав людини: практика Суду і осо¬бливості українського законодавства. — Харків: ФОМО, 2000. – 32 с.
51. Буроменський М. Міжнародно-правові стандарти внутрішньодержавної демократії // Вісник Академії правових наук України - №2(9) - Харків, 1997.- с.12-21.
52. Буроменський М.В. Дейсвие международных договоров Украины во внутреннем правопорядке Украины.// Співвідношення міжнародного та внутрішнього права в діяльності суддів. Методичні матеріали. – К.: Центр суддівських студій, - 2001. – 23с.
53. Буроменський М.В. Толкование украинского законодательства на основе междунорадно-правовых норм о правах человека.// Співвідношення міжнародного та внутрішнього права в діяльності суддів. Методичні матеріали. – К.: Центр суддівських студій, - 2001. – 11с.
54. Буткевич В.Г. Соотношение внутригосударственного и международного права. К.: Вища школа, 1981. – 262 с.
55. Бутусова Н.В. Конституционно-правовой институт Уполномоченного по правам че¬ловека в Российской Федерации: Опыт, проблемы, перспективы // Конституционно-правовая реформа в Российской Федерации: Сб. статей / Отв. ред. Ю.С. Пивоваров. — М., 2000. — С. 174—183.
56. Бюлетень центру інформації та документації Ради Європи в Україні. – К: Центр інформації та документації Ради Європи в Україні, 1998. – 63с.
57. Вальверде Карлос Философкая антропология – М.: Христианская Россия, 2000. – 411с.
58. Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник. – Львів: «Край», 2005. – 752с.
59. Василенко С.Д. Європейський вибір України та сучасні геополітичні реалії // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. – Одеса: Юридична література, 2000р. – с.73-78.
60. Виготський Л.С. Собрание починений: в 6-ти томах. Т.4. – М., 1984. – 431 с.
61. Виноградов П.Г. Очерки по теории права. – М. – 1915. – 268 с.
62. Вичев В. Мораль и социальная психіка. – М., 1978. – 358 с.
63. Вілента І.В. Принцип справедливості в умовах трансформації права// Європейські інтеграційні процеси та трансформація права на постсоціалістичному та пострадянському просторі. Матеріали міжнародного науково-практичного семінару. М.Київ, 23-24 вересня 2005р. – К.: Київський національний університет внутрішніх справ, 2006. – 340с.
64. Власов А. Проблемы судебной защиты чести, достоинства и деловой репутации. – М.: Изд-во им. Сабашниковых, 2000. – 344с.
65. Волинка К. Забезпечення прав і свобод особи в Україні: теоретичні і практичні аспекти // Право України, 2000, № 11. – с.30-33.
66. Волков Б.С. Детерминистическая природа преступного поведения: Монографія. – М.: Узд-во РУДН, 2004. – 128с.
67. Вышинский А.Я. Вопросы теории и государства. – М., 1949. – 417 с.
68. Гавриленко Г. Правова держава і правова культура // Право України. – 1993. – № 1. – С. 29–31.
69. Гаєк А. Фрідріх Цінність свободи // Лібералізм: антологія. – К.: Смолоскип, 2002. – 1122с.
70. Гарник А.В. Философия права: предметная специфика, место и значение в системе социально-гуманитарного знания. – Днепропетровск: Из-во ДДУ, 1998. – 160 с.
71. Гарник О.В. Вступ до філософії права. – Дніпропетровськ: ДДУ, 1999. – 140 с.
72. Гегель Г. Энциклопедия философских наук. Сочинения. – М., 1974. – Т.3. Философия Духа. – 637 с.
73. Гегель. Сочинения. В восьми томах.– М-Л., 1934. – Т. 7. – 437 с.
74. Гельвеций. Сочинения.– М.: Мысль, 1974. - Т.1. Об уме. – 648 с.
75. Гіджіван Л. Взаємодія міжнародного права прав людини і міжнародного гуманітарного права у сфері покарання злочинців. //Український часопис міжнародного права, 2003, №4. – с.110-113.
76. Гіджіван Л. Про деякі питання адаптації законодавства України з громадянських прав людини до норм Ради Європи// Право України, 1999. - № 11. – с.27-29.
77. Глотов С.А. Конституционно-правовые проблемы сотрудничества России и Совета Эвропы в области прав человека. – Саратов, 1999. – 260с.
78. Гоббс Т. Левиафан или материя, форма и власть государства церковного и гражданского. - М.: Мысль, 2001. – 478 с.
79. Гоббс Т. О свободе и необходимости / Гоббс Т. Сочинения в 2т. Т.1 / Пер. с лат. и англ. – М.: Мысль, 1989. – с. 574-612.
80. Гоббс Т. Сочинения в 2т. Т.1 / Пер. с лат. и англ. – М.: Мысль, 1989. – 685.
81. Гобгауз Т. Леонард Апологія свободи // Лібералізм: антологія. – К.: Смолоскип, 2002. – 1122с.
82. Головатий С. Нові можливості щодо захисту прав людини в Україні // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. — 1999. — № 1. //http://www.eurocourt.org.ua
83. Головистикова А.Н., Дмитриев Ю.А. Проблемы теории государства и права: Учебник. – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 832 с.
84. Гольбах П. Письма к Евгении. Здравый смысл. – М., 1956. – 467с.
85. Гом’єн Донна. Короткий путівник по Європейській конвенції з прав людини. – Львів: Кальварія, 2000.- 172c.
86. Гончаренко О.М. Економічні права людини і громадянина в період національної революції в Україні: конституційно-правовий аспект // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2007. - №4 (66). – с.75-81.
87. Горшкова С.А. Россия и юридические последствия решений Европейского суда по правам человека // Журнал российского прав. – 2000. - №5/6. – с.91-102.
88. Гребеньков Г.В. Вчення про природу людини як підґрунтя сучасної правової антропології // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. праць. – Донецьк, 2005. - №1. – с. 3-15.
89. Грей Джон Про негативну і позитивну свободу // Лібералізм: антологія. – К.: Смолоскип, 2002. – 1122с.
90. Григорьян Б.Т. Философская антропология: исторический очерк. - М.,1982. – 265 с.
91. Грищук В.К. Кодифікація кримінального законодавства України: проблеми історії і методології. – Львів: Світ, 1992. – 168 с.
92. Грищук В.К. Проблеми кодифікації кримінального законодавства України. – Львів: Львівський університет, 1993. – 138 с.
93. Грищук О. Автономія людини – передумова людської гідності// Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – Львів, 2006. – Вип.3. – с.17-25.
94. Грищук О. Вплив ОБСЄ на формування міжнародної системи захисту людської гідності та прав людини – // Науковий вісник юридичного інституту. Серія юридична. – Вип.3. – 2005. – 348с. – с.238-245.
95. Грищук О. До історії розвитку ідеї людської гідності (VI ст. до н.е. – XIX ст. н.е.) // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): Матеріали Першого всеукраїн