Дрьоміна-Волок Наталія Вікторівна. Концепція расової дискримінації у міжнародному праві

Короткий опис

Дрьоміна-Волок Наталія Вікторівна. Назва дисертаційної роботи: "Концепція расової дискримінації у міжнародному праві"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»
На правах рукопису
Дрьоміна-Волок Наталія Вікторівна
УДК 343.485:323.14
КОНЦЕПЦІЯ РАСОВОЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ
У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ
спеціальність 12.00.11. – міжнародне право
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук
Науковий консультант:
Мицик Всеволод Всеволодович,
доктор юридичних наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України
Одеса – 2015
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ .……………………………….......
ВСТУП……………………………………………………………..…………
5
7
РОЗДІЛ 1. ДОКТРИНАЛЬНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОЇ КОНЦЕПЦІЇ «РАСОВА
ДИСКРИМIНАЦIЯ» . ……………………………………………………… 24
1.1. Загальний огляд наукових досягнень за темою дослідження ………... 24
1.2. Концепти «рівність» і «справедливість» як філософськометодологічні засади міжнародно-правової концепції расової
дискримінації ………………..………………..………………..……………. 39
1.3. Визначення поняття «расова дискримінація» через призму концепту
«фундаментальна рівність» .…………………………………........................ 51
Висновки до розділу 1………………………………………………………. 62
РОЗДІЛ 2. ЕВОЛЮЦІЯ КОНЦЕПЦІЇ «РАСОВА
ДИСКРИМІНАЦІЯ» В ПРОЦЕСІ ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЇ
МІЖНАРОДНОГО АНТИДИСКРИМІНАЦІЙНОГО ПРАВА ……..... 69
2.1. Генезис морально-правового несприйняття расової диференціації
людства: передісторія міжнародного антидискримінаційного права ……. 69
2.2. Становлення концепції расової дискримінації в період між двома
світовими війнами ХХ століття …………………………..………………… 94
2.3. Інституцiоналiзацiя міжнародного антидискримiнацiйного права та
розвиток концепції расової дискримінації після Другої світової війни.
Становлення «загальної» частини міжнародного антидискримiнацiйного
права …………….………………….………………………………………… 110
2.4. Расова дискримінація та вiктимiзацiя соціально вразливих категорій
осіб i груп: формування «особливої частини» міжнародного
антидискримiнацiйного права ………………………………………............. 135
3
Висновки до розділу 2………………………………………………………. 151
РОЗДІЛ 3. КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО
ВИЗНАЧЕННЯ РАСОВОЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ В
ПРАВОЗАХИСНИХ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ УГОДАХ
ХХ СТОЛІТТЯ І ПРАКТИЦІ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ………………….. 158
3.1. Поняття расової дискримінації, засноване на Міжнародній конвенції
про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965), та його
інтерпретація Комітетом з ліквідації расової дискримінації …………… 158
3.2. Антидискримінаційна система Міжнародного пакту про
громадянські і політичні права (1966). Роль Комітету з прав людини в
розвитку концепції расової дискримінації …………………………………. 190
3.3. Поняття дистрибутивної расової дискримінації і роль Міжнародного
пакту про економічні, соціальні і культурні права (1966) в становленні
дистрибутивної парадигми міжнародного антидискримінаційного права.. 209
3.4. Правозахисна інтерпретація поняття расової дискримінації у
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та її
еволюція у практиці Європейського суду з прав людини ………………… 228
Висновки до розділу 3………………………………………………………. 254
РОЗДІЛ 4. РАСОВА ДИСКРИМІНАЦІЯ ЯК JUS COGENS DELICT В
КОНТЕКСТІ ІМПЕРАТИВІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА ….. 262
4.1. Імперативізація міжнародного права і когентність заборони расової
дискримінації ………………….……………………………………………... 262
4.2. Jus cogens delict: доктринальне обґрунтування концепції ………… 276
4.3. Визнання расової дискримінації порушенням імперативної норми
міжнародного права (jus cogens delict) у практиці міжнародних і
національних судів ………………………………………...………………… 285
Висновки до розділу 4 …..…………………………………………………. 298
4
РОЗДІЛ 5. РАСОВА ДИСКРИМІНАЦІЯ ЯК JUS COGENS CRIME:
РЕТРИБУТИВНА ПАРАДИГМА МІЖНАРОДНОГО
АНТИДИСКРИМІНАЦІЙНОГО ПРАВА ………………………………. 303
5.1. Міжнародні расово вмотивовані дискримінаційні злочини як jus
cogens crimes …………………………………………………………………. 303
5.2. Імперативiзацiя міжнародної кримінальної юрисдикції щодо
міжнародних дискримінаційних злочинів jus cogens ……………………... 319
5.3. Універсальна кримінальна юрисдикція, правило aut dedere aut
judicare, імунітет посадових осіб і зобов’язання характеру erga omnes з
кримінального переслідування расистських злочинів jus cogens ………… 326
Висновки до розділу 5………………………………………………………. 360
РОЗДІЛ 6. ПРИВАТНА РАСОВА ДИСКРИМІНАЦІЯ ТА
ПОЗИТИВНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ДЕРЖАВ У МІЖНАРОДНОМУ
АНТИДИСКРИМІНАЦІЙНОМУ ПРАВІ ………………………………. 365
6.1. Доктрина due diligence standard як основа позитивних зобов’язань
держав у протидії расовій дискримінації …………………………………... 365
6.2. Зобов’язання держави у позитивному вимірі в інтерпретації
Європейського суду з прав людини: «презумпція дискримінації» та
обов’язок розслідувати расистські злочини ……………………………….. 391
6.3. Концепція «hate crime»: міжнародно-правові стандарти
переслідування расово вмотивованих правопорушень ………………….... 409
Висновки до розділу 6 ……………………………………………………… 436
ВИСНОВКИ………………………………………………………………….
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………
442
452
5

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення
наукової проблеми, що полягає у формуванні цілісної сучасної міжнародноправової концепції расової дискримінації, яка має сприяти підвищенню
ефективності міжнародного співробітництва у протидії цьому явищу, та
міститься у таких основних висновках:
1. Парадигмоутворюючий концепт «фундаментальна рівність» є
основою запропонованої міжнародно-правової концепції расової
дискримінації та визначає єдність цього феномена у різноманітті його
інтерпретацій. Міжнародно-правова концепція расової дискримінації
ґрунтується на тому, що расова дискримінація – це невизнання і/або
порушення фундаментальної рівності стосовно расово категоризованих і
прирівняних до них осіб і соціальних груп. Вона може мати безліч проявів –
від мікро- до макрорівня. Расова дискримінація знаходить своє конкретне
вираження у: 1) принизливому, несправедливо диференційованому
поводженні з категоріями та групами осіб, що перебувають в аналогічних
ситуаціях, або недиференційованому, зрівнювальному підході до категорій та
груп осіб, що перебувають у різних ситуаціях; 2) порушенні рівності
можливостей і доступу до життєво важливих благ; 3) дискримінаційномотивованому переслідуванні (у тому числі – насильстві) або підбурюванні
до нього.
2. Концептуалізацію міжнародно-правової категорії расової
дискримінації, що еволюціонувала впродовж тривалого періоду, можна
назвати одним із найскладніших філософсько-правових процесів.
Застосування під час дослідження концептологічного підходу вимагає
акцентування уваги на аналізі та тлумаченні концептів «рівність» і
«справедливість». Ключові метаконцепти «рівність» і «справедливість» як
філософсько-методологічні засади концепції расової дискримінації були
сформовані в межах філософського, політичного і правового дискурсу. Вони
виконують роль «ціннісних домінант» і становлять основу поняття
443
«недискримінація» як міжнародно-правової категорії. Дискримінація полягає
в зазіханні на ці цінності.
3. Міжнародне антидискримінаційне право є комплексною галуззю
міжнародного права, що регламентує міжнародне співробітництво у протидії
дискримінації. Створення міжнародно-правової стратегії боротьби з расовою
дискримінацією, розробка міжнародно-правових стандартів протидії цьому
явищу на національному рівні та координація міжнародного співробітництва
є центральним завданням МАП.
4. Основною функцією МАП є егалітарна. Боротьба з дискримінацією
та втілення ідеалів рівності − головне його призначення. У центрі
концептосфери МАП лежить концепт «фундаментальної рівності».
Егалітарна сутність МАП виявляється у визнанні рівної цінності
(«рівноцінності») та рівної гідності всіх людей. Це основна, фундаментальна
рівність, що віддзеркалює рівну духовну цінність кожної людини, рівність у
гідності, що є основою імперативної заборони дискримінації.
5. Фундаментальна рівність має статус філософсько-методологічної
основи концепції расової дискримінації. Вона не є правовою презумпцію та
не може бути оскарженою або спростованою. Фундаментальна рівність
виходить із того, що всі люди рівні у своїй гідності, та приписує ставлення до
людей як до рівних. Будь-яке її приниження є правопорушенням, яке
охоплюється юридичним поняттям «дискримінація».
6. Рівність та справедливість як концепти міжнародного права
амбівалентні і містять багатоманітність варіантів інтерпретації, що зумовлює
інваріантність визначення поняття «расова дискримінація». Дуалістичний
підхід до тлумачення нормативного поняття расової дискримінації як
міжнародно-правової категорії, що включає в себе, по-перше, її правозахисну
інтерпретацію в контексті «права на недискримінацію», яке знайшло
відображення в міжнародному праві прав людини, і, по-друге, деліктну
інтерпретацію, яка передбачає ідентифікацію расової дискримінації як
тяжкого міжнародного правопорушення, в тому числі міжнародного злочину.
444
Ці інтерпретації є відображенням двох боків одного й того самого феномена,
побудовані на єдиному юридичному та морально-ціннісному фундаменті,
через що, безумовно, є тісно взаємопов’язаними та «взаємопроникненими».
Їх розмежування не порушує концептуальної цілісності міжнародно-правової
категорії «расова дискримінація».
7. Наукове обґрунтування заборони расової дискримінації сягає своїм
корінням у витоки міжнародно-правової науки, а принцип расової рівності
став не тільки передвісником, а й вихідним пунктом формування
правозахисної доктрини міжнародного права. Визначну роль у формуванні
ідеології расової рівності відіграли іспанські теологи. Серед них особливе
місце посідають Франсіско де Віторіа і Бартоломео де Лас Касас, які
ініціювали обговорення прав людини як міжнародно-правової проблеми і
поширили вимогу визнання рівності та поваги прав людини на всіх людей,
незалежно від «ступеня цивілізованості» народів, до яких вони належать. Ідеї
цих філософів дали західній цивілізації інструментарій, що дозволяв
розглядати незахідні народи в дусі рівності.
8. У ХХ ст. протягом відносно нетривалого періоду, що охоплює дві
світові війни і дуже короткий мирний проміжок між ними, відбувався
інтенсивний розвиток міжнародно-правової концепції расової дискримінації
та механізму антидискримінаційного співробітництва держав. Формування
концепції расової дискримінації в міжнародному праві міжвоєнного періоду
значною мірою було пов’язане з розвитком її правозахисної модифікації,
переважно в контексті захисту прав національних меншин. Водночас
інтенсивний розвиток отримала концепція расової дискримінації як тяжкого
злочину, що підлягає міжнародній кримінальній відповідальності.
9. Інституцiоналiзацiя МАП та розвиток концепції расової
дискримінації почалися після закінчення Другої світової війни, жахи якої
розкрили згубність расової політики, ідеології та практики для людської
цивілізації і з усією очевидністю вказали на необхідність створення
міжнародно-правової системи протидії расовій дискримінації. Специфіка
445
расової дискримінації дає змогу виокремити як підгалузь МАП комплекс
міжнародно-правових норм, що можна визначити як «міжнародне расове
антидискримінаційне право», яке складається з умовно виділених «загальної»
та «особливої» частин. Загальна частина расового МАП стала
концептуальною основою для розвитку його категоріального апарату і
створює загальний механізм протидії расовій дискримінації. З урахуванням
того, що визначення поняття «расова дискримінація» потребує нормативноконцептуальної ідентифікації категорій та груп осіб, які є жертвами расової
дискримінації, сформувалась «особлива» частина, яка містить спеціальний
міжнародно-правовий механізм їх захисту.
10. Становлення «загальної» частини МАП пов’язано насамперед з
прийняттям Статуту ООН та Загальної декларації прав людини (1948).
Епохальною подією у розвитку міжнародно-правової концепції расової
дискримінації стало прийняття у 1965 році Міжнародної конвенції ООН про
ліквідацію всіх форм расової дискримінації, а також Міжнародних пактів
ООН про громадянські і політичні права та про економічні, соціальні і
культурні права 1966 року, які разом із Загальною Декларацією створили так
званий Міжнародний Білль прав людини. Особливу роль у формуванні
міжнародно-правової заборони расової дискримінації та кримінальної
відповідальності за її прояви відіграла Конвенція про запобігання злочину
геноциду і покарання за нього (1948).
11. Протягом другої половини ХХ ст. і першого десятиліття ХХІ ст.
відбувався посилений розвиток міжнародно-правової концепції расової
дискримінації в документах, що стосуються окремих соціально вразливих
категорій осіб і груп. Цей процес можна характеризувати як становлення
«особливої частини» МАП. Використання прикметника «расова» по
відношенню до дискримінації передбачає визначення поняття «раса»
щонайменше як юридичної конструкції. Концептуальні рамки поняття
«расова дискримінація» в сучасному міжнародному праві розширені далеко
за межі расово категоризованих груп і охоплюють прояви порушення
446
фундаментальної рівності різних категорій осіб за ознакою не тільки їхніх
природних властивостей, а й соціального та правового статусу.
12. Правозахисна конструкція поняття дискримінації спирається на
поняття «поводження» та розуміння дискримінації як «нерівного поводження
з рівними і рівного − з нерівними». Зазначено, що конструкт «нерівне
поводження» виходить із постулату, згідно з яким диференціація, заснована
на розумних і об’єктивних критеріях, нерівнозначна забороненій
дискримінації; більше того, різниця у поводженні може бути не тільки
незабороненою, а й обов’язковою. Рівне поводження з особами і групами, що
перебувають в об’єктивно різному становищі, є дискримінацією на практиці,
так само як і нерівне поводження з особами, які перебувають в об’єктивно
однаковому становищі. У Міжнародній конвенції ООН про ліквідацію всіх
форм расової дискримінації вперше було надано чітку міжнародно-правову
дефініцію терміна «расова дискримінація», що була узгоджена на рівні
універсального міжнародно-правового договору та стала концептуальною
основою для розвитку категоріального апарату МАП.
13. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права ознаменував
собою новий етап у процесі становлення МАП. У Пакті міститься багато
важливих положень, сфера дії яких була уточнена і розширена Комітетом з
прав людини у його рішеннях та зауваженнях загального порядку. На відміну
від інших договорів щодо захисту прав людини, стаття 26 Пакту не
встановлює заборону дискримінації при здійсненні прав, що закріплені в
цьому договорі, а визначає свободу від дискримінації як окреме самостійне
право людини.
14. Особливе місце в антидискримінаційній міжнародно-правовій
системі займає Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні
права (1966), за яким недискримінація є прямим та всеохоплюючим
обов’язком. В умовах зростання ступеню економічної нерівності та
зубожіння людей все більшого значення надається проблемі дистрибутивної
дискримінації, що полягає у порушенні рівності можливостей і доступу до
447
життєво важливих благ. Дистрибутивна парадигма МАП, заснована на
принципі рівних можливостей, що розуміється як рівність шансів,
доповнюється принципом рівного доступу до життєво важливих благ.
15. Правозахисна конструкція протидії расовій дискримінації дістала
свій специфічний розвиток у системі Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод (1950) та практиці Європейського суду з прав
людини. Дослідження застосування правозахисної концепції расової
дискримінації у практиці Європейського суду з прав людини дає можливість
зробити висновок про наявність позитивних трансформацій у позиції Суду
щодо змісту та меж концепції дискримінації, зокрема визнання її непрямих
форм.
16. Імперативізація міжнародного права − феномен, що
характеризується, з одного боку, матеріально-правовим компонентом −
набуттям певними нормами статусу імперативних (jus cogens) та
підвищенням ролі таких норм у міжнародно-правовій, за природою
диспозитивній, нормативній системі − та, з іншого − юрисдикційним
компонентом, зокрема розширенням сфери застосування універсальної
юрисдикції держав, а також імперативної юрисдикції міжнародних судів.
17. Порушення імперативних (jus cogens) норм займають особливе
місце серед міжнародно-протиправних діянь. Їх можна визначати як «jus
cogens delict» − це родове поняття, яке включає в себе не тільки
правопорушення держави, а й делікти недержавних суб’єктів, у тому числі
індивідів і транснаціональних корпорацій.
18. Расова дискримінація в багатьох своїх проявах являє собою
порушення міжнародно-правових норм jus cogens. Вивчення міжнародноправової доктрини та судової практики дає змогу констатувати, що
когентність іманентно властива забороні расової дискримінації; порушення
заборони расової дискримінації потрібно розглядати як «jus cogens delict».
Суттєвою особливістю «расових» дискримінаційних деліктів є те, що вони
посягають на права, гідність, культурні цінності не тільки конкретних
448
індивідів − носіїв ознак, які є дискримінаційними, – але й на права певного
соціального співтовариства (дискримінованої групи як «колективної
особистості») або категорії осіб.
19. Деякі расово дискримінаційні правопорушення досягають такого
ступеня соціальної небезпеки, що тягнуть за собою кримінальне покарання
індивідів, тобто набувають правового статусу «jus cogens crime». Термін «jus
cogens crime» є визначенням однієї з форм порушення норми jus cogens, у
даному випадку − криміналізованого, тобто такого, що має статус порушення
кримінально-правової заборони. Боротьба з безкарністю подібних злочинів є
комплексним механізмом забезпечення ретрибутивної справедливості та
формує ретрибутивну парадигму МАП.
20. Незважаючи на зусилля міжнародної спільноти, спрямовані на
протидію расовій дискримінації та її попередження, цей феномен набуває
дедалі грубіших форм. Віднесення злочинних форм расової дискримінації до
категорії jus cogens crimes позбавляє держави права вирішувати, чи визнають
вони зобов’язання використання примусових − юрисдикційних − елементів
для боротьби з ними. Характер міжнародно-правової конструкції норм, що
встановлюють зобов’язання щодо попередження та покарання злочинів jus
cogens, вимагає від держав позитивних дій з використання ними механізму
кримінальної юрисдикції.
21. В умовах імперативізації та водночас політизації міжнародного
права загострюється проблема пошуку збалансованого та ефективного
юрисдикційного механізму боротьби з безкарністю у разі вчинення расово
мотивованих злочинів jus cogens, здатного на основі норм міжнародного та
національного права одночасно забезпечити захист інтересів міжнародного
співтовариства в цілому, інтересів держави і державного суверенітету та
індивідуальних та колективних прав людини. Зобов’язання держав
співпрацювати в боротьбі зі злочинами jus cogens вимагає, зокрема
узгодженості щодо встановлення юрисдикції, в тому числі універсальної,
реалізації принципу aut dedere aut judicare і питання вилучення певного кола
449
осіб з-під кримінальної юрисдикції зарубіжної держави, тобто імунітету,
який зазнав істотного міжнародно-правового переосмислення. На сучасному
етапі розвитку міжнародного права зобов’язання aut dedere aut judicare
стосовно злочинів jus cogens, зокрема расової дискримінації та її окремих
проявів, набуло характеру obligatio erga omnes, і його недотримання формує
jus cogens delict.
22. Позитивний обов’язок держави захищати осіб, що перебувають під
її юрисдикцією, від проявів дискримінації є фундаментальним принципом
МАП. Ідеали рівності не можуть бути досягнуті, якщо виключно державні
органи діють у рамках норм про недискримінацію. Зусилля держав щодо
сприяння рівності уразливих груп можуть бути обмеженими в разі, коли саме
суспільство загалом дискримінує їх. Відповідно до «стандарту належної
обачності» або «розпорядливості» («due diligence standard») держави несуть
відповідальність за невиконання своїх міжнародних зобов’язань у тому разі,
коли суттєві дискримінаційні правопорушення вчиняються приватними
особами, оскільки держави зобов’язані виявляти «належну обачність» з
метою попередження дискримінації, захисту від неї та мінімізації наслідків
дискримінації з боку недержавних акторів.
23. Найважливішою особливістю принципу належної обачності є те, що
він не вимагає присвоєння (attributability) державі поведінки недержавного
актора. Водночас недержавні суб’єкти зобов’язані не тільки утримуватись від
дискримінації, а й забезпечувати дотримання принципів рівності і
недискримінації в рамках своєї діяльності. Держави повинні вживати
належних заходів до запобігання порушенням з боку приватних суб’єктів, у
тому числі підприємств, що обмежують права осіб на своїй території і/або в
рамках своєї юрисдикції, розслідування таких порушень, покарання винних
та відшкодування шкоди потерпілим. Заходи, які належить вжити державамучасницям, включають не тільки недопущення насильства та інших
злочинних форм дискримінації, але й запобігання проявам дискримінації в
450
діяльності приватних суб’єктів, у сфері політики та практики в галузі освіти,
зайнятості та охорони здоров’я, з точки зору умов праці, та в інших сферах.
24. Одним із найсуттєвіших аспектів позитивного обов’язку держав
забезпечувати кожній людині, на яку поширюється їхня юрисдикція,
ефективний захист від будь-яких актів расової дискримінації є процесуальне
зобов’язання здійснювати належне розслідування обставин, пов’язаних із
фактами, які б могли свідчити про расове підґрунтя правопорушень, і
докладати зусиль до того, щоб не допустити безкарність винних осіб. Про
надання цьому зобов’язанню міжнародно-правового характеру переконливо
свідчить зокрема практика ЄСПЛ, який поступово схиляється до презумпції
дискримінаційного поводження, якщо йдеться про етнічну меншину, і
перекладання тягаря доказування на відповідача. «Презумпція
дискримінації» суттєво підвищує ефективність захисту прав людини, які
були порушені дискримінаційним поводженням.
25. Термін «hate crime» впроваджений у законодавство багатьох країн
як юридична кваліфікація особливого роду злочинів, ментальною основою
яких є упередженість щодо певних груп людей. «Злочини на ґрунті
ненависті» має відповідати двом критеріям: по-перше, діяння має являти
собою правопорушення відповідно до кримінального права; по-друге, воно
повинне мати мотивом упередженість (bias motivations). Об’єктом злочину
може бути фізична особа або кілька осіб, а також майно, пов’язане з групою
людей, які мають загальну ознаку. Неналежне ставлення держави до
виявлення можливої расової ненависті як мотиву вчинення протизаконного
діяння або умисне ухилення від визнання наявності такого мотиву є прямим
порушенням міжнародно-правових зобов’язань характеру erga omnes і
зумовлює необхідність оперативного реформування юридичної та
інституціональної систем стримування та покарання проявів расової
дискримінації.
26. Прояви расизму та ксенофобії в Україні набувають ознак
надзвичайно небезпечної соціальної проблеми, у зв’язку з чим особливо
451
актуальним є завдання оптимізації заходів державного, зокрема кримінальноправового, реагування на прояви расової дискримінації. Вкрай важливо
створення соціально адаптованого та ефективного механізму протидії расовій
дискримінації в Україні, який потребує прийняття спеціального Закону
України про протидію расовій дискримінації, а також внесення змін до
існуючого національного законодавства відповідно до міжнародно-правових
стандартів забезпечення права на недискримінацію, посилення уваги до
проблеми з боку правоохоронних органів, впровадження соціальних проектів
щодо підвищення рівня толерантності й терпимості в суспільстві.