Гандзюра Аліса Володимирівна Міжнародно-правове регулювання відносин України та Китаю

Короткий опис

Гандзюра Аліса Володимирівна, приватний підприємець. Назва дисертації: «Міжнародно-правове регулювання відносин України та Китаю». Шифр та назва спеціальності - 12.00.11 - міжнародне право. Спецрада - Д26.001.10 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
ГАНДЗЮРА АЛІСА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 341.1/8
ДИСЕРТАЦІЯ
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
ВІДНОСИН УКРАЇНИ ТА КИТАЮ
Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук.
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
_________________________ А.В.Гандзюра
Науковий керівник – Смирнова Ксенія Володимирівна,
доктор юридичних наук, професор
Київ – 2021

ЗМІСТ
ВСТУП............................................................................................................... 11
РОЗДІЛ 1 ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ
ВІДНОСИН ДВОСТОРОННЬОГО СТРАТЕГІЧНОГО
СПІВРОБІТНИЦТВА...................................................................................... 20
1.1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ КОНЦЕПЦІЇ СПІВРОБІТНИЦТВА МІЖ СУБ’ЄКТАМИ
МІЖНАРОДНОГО ПРАВА ...................................................................................... 20
1.2. СТРАТЕГІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯК ПРАВОВИЙ ІНСТРУМЕНТ
ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИ ............................................... 32
1.3. КОНЦЕПЦІЯ “М’ЯКОГО ПРАВА” ТА ЇЇ РОЛЬ У ФОРМУВАННІ ЗАСАД
РЕГУЛЮВАННЯ СТРАТЕГІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА......................................... 53
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 ................................................................................... 73
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ АСПЕКТИ РЕГУЛЮВАННЯ СТРАТЕГІЧНОГО
ПАРТНЕРСТВА УКРАЇНИ ТА КНР ............................................................ 76
2.1. ГЕНЕЗА РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКО-КИТАЙСЬКИХ ВІДНОСИН ТА СФЕРИ
СПІВРОБІТНИЦТВА .............................................................................................. 76
2.2. ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ДОГОВІРНОГО МЕХАНІЗМУ ..................................... 93
2.3. ІНСТИТУЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ ТА КНР......... 101
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 ................................................................................. 106
РОЗДІЛ 3. СПЕЦИФІКА ДОГОВІРНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ
УКРАЇНСЬКО-КИТАЙСЬКИХ ДВОСТОРОННІХ ВІДНОСИН........... 108
3.1. РАМКОВІ ЗАГАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ УГОДИ У ВІДНОСИНАХ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА
КНР................................................................................................................... 108
3.2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ТА
ІНВЕСТИЦІЙНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ ТА КНР ................................ 124
3.3. РОЛЬ СЕКТОРАЛЬНИХ УГОД У СИСТЕМІ ВІДНОСИН УКРАЇНИ З КНР ....... 137
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 ................................................................................. 152
ВИСНОВКИ.................................................................................................... 155
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................... 160
ДОДАТОК ....................................................................................................... 182

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та представлене нове
вирішення наукового завдання, яке полягало в тому, щоб систематизувати
інструменти міжнародно-правового регулювання відносин України і Китаю
як суб’єктів міжнародного права та проаналізувати їх через призму
глибокого розуміння еволюції договірної бази на тлі розвитку українськокитайських відносин від закладення основ дружби до реалізації
взаємовигідного стратегічного партнерства. За результатами дослідження
сформульовано такі основні висновки.
Аналіз теоретико-правових концепцій співробітництва, а також
формату двостороннього стратегічного співробітництва дає підстави
констатувати, що процеси глобалізації породжують як позитивні наслідки,
так і проблеми, для вирішення яких держави зближуються в пошуках нових
шляхів вирішення завдань, що постають, і переходять до активної взаємодії
об’єднуючи спільні зусилля, що відображається у дво- або
багатосторонньому співробітництві. Поряд із масштабними
багатосторонніми договорами спостерігається активне поширення саме
двосторонніх угод, зокрема держави почали активніше використовувати
формат стратегічного співробітництва – проголошення дружніх країн
стратегічними партнерам здійснюється для встановлення відносин
особливого пріоритету.
Встановлено особливість такого виду співробітництва, перевагами
якого вбачається, в першу чергу, відносна швидкість та простота узгодження
питань щодо врегулювання двосторонніх відносин, а також варіативність
формалізації подібних відносин, починаючи від угод загального
декларативного змісту і завершуючи повноцінними масштабними
договорами, які регулюють всі аспекти таких відносин.
Проведений порівняльний аналіз існуючих правових інструментів
156
стратегічного партнерства на прикладі досвіду ЄС і Канади дає підстави
аргументувати можливість еволюції двосторонніх відносин до формалізації
повноцінних домовленостей у відповідній масштабній угоді. Результатом
тривалого зміцнення дружби і довіри, що на перших етапах відображається у
двосторонніх актах з превалюванням норм «м’якого права», стає повноцінна
юридично зобов’язуюча угода зі складною структурою, фіксацією усіх
головних домовленостей, а також механізмом регулювання дотримання
домовленостей.
Проведене паралельне дослідження укладеної Угоди між Україною та
Великою Британією зумовлює висновок про те, що адаптуючи існуючий
світовий досвід Україна готова до рівня повноцінного правового оформлення
відносин з головними стратегічними партнерами. Змодельовано, що подібна
угода в майбутньому може бути укладена між Україною і КНР, однак цьому
передуватиме досить значний підготовчий період розвитку і укріплення
відносин, який потребує інших рішень та правових інструментів.
Встановлено, що найактуальнішим правовим питанням постає аспект
фактичної реалізації стратегічного партнерства, що завжди є комплексним
процесом. «М'яке право» може стати першим кроком на шляху до юридично
обов'язкових угод, залучення «м'якого права», актів і формулювань загальнополітичного змісту допомагає уникнути формальних та видимих державних
зобов'язань, для уникнення ратифікації або інших громіздких внутрішніх
процедур (у разі внесення поправок та ін.). На прикладі еволюції правового
закріплення стратегічного співробітництва між державами бачимо
беззаперечну важливість актів «м’якого права», особливо на ранніх етапах
двосторонніх відносин, що надає учасникам можливість поступово перейти
до уточнення, вдосконалення і розробки більш ґрунтовного договору,
застосовуючи гібридне використання норм «м’якого», трансформуючи їх у
норми зобов’язуючого характеру.
Встановлено, що українсько-китайське співробітництво на
157
сьогоднішній день набирає дедалі більш зростаючого значення для обох
країн. Грунтовий політико-правовий та економічний фундамент, на який
спирається це співробітництво, визначає основну сучасну тенденцію до
якісно нового рівня відносин між країнами. З моменту офіційного
встановлення двостороннього партнерства відносини між Україною та КНР
розвивались по висхідній, хоч і неоднорідно, з активними етапами зустрічей
на вищому рівні та укладенням угод та періодами певної стагнації.
В ході дисертаційного дослідження через ретроспективу становлення
українсько-китайських відносин було виділено етапи розвитку цих відносин з
виділенням характерних особливостей не лише з позиції історії, а й через
призму розробки інструментів їх правового регулювання. Сьогодні між
Україною та Китаєм є широкі перспективи розширення співробітництва в
торговельно-економічній, інвестиційній, транспортній та інших сферах.
Також до галузей, які становлять обопільний інтерес для двосторонньої
співпраці, належать сільське господарство, культура і освіта, військовотехнічне співробітництво, авіаційно-космічна галузь, енергетика,
інформаційні технології.
Аналіз чинної договірної бази двосторонніх відносин України і КНР
дає можливість встановити тенденцію поступового і поетапного переходу від
початкового етапу формування договірного механізму, відзначеного
укладенням рамкових угод з політичних питань та рамкових галузевих угод
загального змісту, а також превалювання норм «м’якого» права (soft law) до
введення конкретних домовленостей і зобов’язань з огляду на юридичну
обов’язковість норм договорів. Останнім часом фактичне здійснення
двостороннього співробітництва здійснюється головним чином саме за
рахунок інституційного механізму, а саме - діяльності Комісії зі
співробітництва між Урядом України та Урядом КНР та відповідних
галузевих Підкомісій, що поступово переходить із положень рамкових угод
загального характеру до практичних кроків і реалізації планів дій в
158
пріоритетних векторах двостороннього співробітництва.
Фундаментальну основу договірного механізму українсько-китайських
відносин складають рамкові угоди, в положеннях яких загалом
відображаються настрої і бажання сторін до співпраці, дружби і розвитку
провідних галузей, визначаються основоположні принципи таких відносин.
Дані акти містять норми «м’якого» права і фактично не породжують
конкретних зобов’язань з боку сторін. При цьому конкретні домовленості
щодо реалізації проектів і програм та поступове введення певних
зобов’язуючих положень спостерігаємо у секторальних угодах.
Галузь торговельно-економічного та інвестиційного співробітництва
становить головний інтерес і фокус даних двосторонніх відносин, саме в
цьому напрямку сторони набагато активніше розбудовують правові режими
для досягнення цілей спільними зусиллями та задоволення національних
інтересів за рахунок ресурсів один одного. Правові акти, укладені в секторі,
несуть конкретизований характер і передбачають фактичні дії.
Щодо інших галузевих угод – вбачається необхідною деталізація
положень, намірів та домовленостей сторін щодо широкого кола питань в
різноманітних сферах співпраці. Фінансові умови та деталі реалізації
проектів, закріплених у секторальних угодах, визначаються досить
розпливчасто, що дозволяє говорити про самоусунення державних структур
від відповідальності щодо фінансування окремих програм. Підсумки
детального аналізу положень документів в різних галузях говорять про певну
спорадичність укладення тих чи інших угод, більш системного характеру
співпраця набуває останніми роками з налагодженням роботи інституційного
механізму – відповідних Комісій і підкомісій – і систематичною розробкою
планів дій. Таким чином, вбачається доцільним, в першу чергу, системно
підходити до стратегії і тактики розвитку українсько-китайського
співробітництва і розробки нового та вдосконалення існуючого договірного
механізму. Для фактичної реалізації українсько-китайського стратегічного
159
співробітництва варто приділяти увагу підписанню саме секторальних угод
та планів дій у перспективних галузях, що становлять обопільний інтерес.
Україна може запропонувати зі своєї сторони наявний науковий і технічний
потенціал, реалізацію спільних проектів в аграрному секторі з перспективою
в подальшому, зміцнивши довіру, залучити китайські інвестиції. Саме цей
інструмент міжнародно-правового регулювання надасть можливість
поступово закріпити конкретні домовленості.
Доведено, що відсутність розробленого механізму забезпечення
виконання домовленостей та вирішення спорів, гальмує, в першу чергу,
фактичну реалізацію стратегічного співробітництва, зокрема, у провідній
торговельно-економічній та інвестиційній сферах, адже сторонам, зокрема
китайській, бракує правового механізму забезпечення виконання взятих на
себе зобов’язань. В цій галузі в секторальних угодах пропонується включити
положення щодо регулювання взаємного виконання домовленостей та
визначення конкретного механізму та міжнародного органу для
врегулювання можливих спорів.