ПРАВО ДЕРЖАВИ НА САМООБОРОНУ В СВІТЛІ РОЗВИТКУ ЮРИДИЧНИХ ГАРАНТІЙ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ

Короткий опис

З М І С Т
ВСТУП .….……………………………………………………………………………………....…………..….. 4
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРАВА ДЕРЖАВИ НА САМООБОРОНУ:
ФОРМУВАННЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН
1.1. Історичні форми правового обмеження збройного насильства в міжнародних відносинах ………………..……………...
11
1.2. Становлення сучасного інституту права на самооборону відповідно до розвитку принципу незастосування сили або загрози силою ……………………………………………………………….....

24
1.3. Право держав на самооборону в контексті юридичного поняття "право на захист" ………………………………………………..…..
44
1.4. Узгодження договірних та звичаєвих норм міжнародного права, що регулюють здійснення права на самооборону….……………………………………………………………………….…

66
РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА ІНСТИТУТУ ПРАВА ДЕРЖАВИ
НА САМООБОРОНУ В СУЧАСНОМУ
МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ
2.1. Визначення правових підстав реалізації права на самооборону …………………………………………………………………….…….
80
2.1.1. Зміст поняття "збройний напад" ……………………..…….....………….. 80
2.1.2. Звернення потерпілої держави – підстава реалізації права
на колективну оборону ……………………………………………………....…
92
2.1.3. Непревентивність самооборони ………….…………….……………….. 97

2.2. Визначення меж здійснення права на самооборону ………….. 103
2.2.1. Пропорційність/ цільова спрямованість дій в самообороні 103
2.2.2. Характер повноважень головних органів ООН щодо
самооборони держав ………………………………………….…………………
114

РОЗДІЛ 3. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА ПРАКТИКА ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА НА САМООБОРОНУ ПІСЛЯ ЗАВЕРШЕННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ (В ПЕРІОД 1990-2001 рр)
3.1. Становлення нових форм участі ООН у застосуванні військового примусу до держав-порушниць
міжнародного миру і безпеки ……………………………………………

128
3.2. Зростання ролі НАТО в застосуванні міжнародно-правового примусу …………………………………….…………..……………
142
3.3. Міжнародно-правові аспекти застосування збройної сили у відповідь на терористичні акти .………………………….…
155
3.4. Міжнародно-правова позиція України щодо реалізації державами права на самооборону ……………………………………
174
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………………………………...….. 185
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………………………... 190

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Незастосування сили або загрози силою визнане одним з основних принципів сучасного міжнародного права. Наявність вузького кола підстав так званого законного застосування державами збройної сили, у визначених межах і під контролем світового співтовариства, підтверджує дію зазначеного принципу і є його складовою. Історія міжнародних відносин другої половини ХХ століття засвідчує, що найпоширенішим випадком застосування сили державами є реалізація ними права на самооборону, закріпленого в загальному міжнародному праві і підтвердженого Статуту ООН. Це робить право держав на самооборону одним з фундаментальних інститутів сучасного міжнародного права, передусім – права міжнародної безпеки. Вдосконалення міжнародно-правового регулювання самооборони держав є чинником, що сприятиме зміцненню всієї системи гарантій міжнародного миру та безпеки в усьому світі.
Проблема визначення правових засобів обмеження збройного насильства в міжнародних відносинах здавна привертало увагу багатьох представників науки міжнародного права – його розробкою займалися Г. Гроцій, Ш. Монтеск'є, Е. де Ваттель, а в ХХ ст. безпосередньо праву держав на самооборону присвятили свої дослідження А. Фердросс, Г. Кельзен, Л. Оппенгейм, Д. Боуетт, Я. Броунлі, О. Шахтер, М. Шоу, М. Райсман, Л. Хенкін, Б. Сімма, А. Кассезе, П. Маланчук і багато інших. У радянській доктрині міжнародного права пік досліджень права на самооборону припав на кінець 1960-х – початок 1970-х рр. і був пов'язаний з ухваленням Генеральною Асамблеєю ООН "Визначення агресії" і розробкою Комісією міжнародного права ООН Проекту статей про відповідальність держав. В рамках галузі права міжнародної безпеки право держав на самооборону досліджував Е.І. Скакунов, а в зв'язку з відповідальністю та санкціями в міжнародному праві – В.А. Василенко; окремих питань самооборони торкалися також І.Н. Арцибасов, С.А. Єгоров, Г.В. Ігнатенко при досліджені міжнародно-правових аспектів збройних конфліктів і гарантій міжнародної безпеки. У світлі концепції визнання миру як вищої загальнолюдської цінності В.Н. Денисов розглянув ряд проблем самооборони, пов'язаних із роззброєнням у ракетно-ядерну еру. Постала велика і цікава наукова література, але і доктрина і практика міжнародного права засвідчують, що право на самооборону залишається одним з найскладніших і найсуперечливіших міжнародно-правових інститутів. Адже держави продовжують посилатися на це право в тому числі і для виправдання власної агресивної політики, наукові школи відрізняються у визначенні змісту норм міжнародного права, які обмежують здійснення права на самооборону. Під час "холодної війни" на дослідженнях міжнародно-правового інституту права на самооборону позначалася ідеологічна боротьба. З цієї причини одним із завдань сучасної науки міжнародного права стає знайдення такої юридичної концепції права на самооборону, яка лягла б в основу універсального розуміння призначення цього права в системі колективної безпеки за Статутом ООН. Окрім цього, потребують осмислення і правової оцінки події 1990-х років: активізація діяльності Ради Безпеки ООН, нова роль НАТО в системі європейської безпеки, поширення військових методів боротьби з міжнародним тероризмом і військової відплати за терористичні акти.
Для України важливість проведення нових наукових досліджень міжнародно-правового інституту права на самооборону обумовлена необхідністю забезпечення національної безпеки, а засоби досягнення цієї загальнонаціональної мети для незалежної України відрізняються від підходів, які розроблялися вітчизняною наукою за часів Радянського Союзу. Україна є активним учасником міжнародних відносин і виступає важливим фактором стабільності в Європі. Наша держава неодноразово висловлювала підтримку універсальній системі колективної безпеки, заснованій на принципах Статуту ООН, і водночас налагодила партнерські відносини з НАТО, а влітку 2002 р. висловила намір вступити до НАТО. Національно-правові документи, в яких визначено засоби зміцнення безпеки нашої держави, залишаються неадаптовані до нових загроз, які швидко ростуть у сучасному світі. Отже, політика нашої держави в сфері національної і міжнародної безпеки потребує серйозної розробки теоретичних підвалин на основі діючих міжнародно-правових зобов'язань, що включає необхідність визначити ставлення України до сучасної практики реалізації права на самооборону.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження виконане в рамках загальної теми "Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір" (№ 01БФ048-01), яку розробляє кафедра міжнародного права Інституту міжнародних відносин і яка є частиною Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Розробка міжнародних, правових, політичних та економічних основ розбудови Української Держави" (№ 97128).
Мета дослідження полягає у висвітленні еволюційного розвитку інституту права держави на самооборону, визначенні сучасного змісту підстав та меж його здійснення, відповідно до Статуту ООН і звичаєвих норм міжнародного права на основі аналізу і узагальнення відповідної міжнародно-правової практики держав та головних органів ООН, особливо – після завершення "холодної війни". Досягнення поставленої мети обумовлене розв'язанням наступних завдань:
• розкрити становлення інституту права держави на самооборону в міжнародному праві та визначити його місце в системі сучасного міжнародного правопорядку;
• визначити структуру інституту права держав на самооборону та ті соціальні чинники, що впливали на її розвиток в другій половині ХХ ст.;
• розкрити співвідношення договірних і звичаєвих норм міжнародного права в рамках інституту права на самооборону, узагальнити міжнародно-правову практику держав та відповідних міжнародних органів, міжнародних організацій, насамперед ООН, що вплинула на його розвиток;
• показати взаємозв'язки та взаємовідношення між практикою здійснення права на самооборону в 1991-2001 рр. та розвитком універсальної системи колективної безпеки і міжнародно-правової позиції України в перше десятиліття незалежності;
• розглянути роль права на самооборону для утворення та реформування міжнародних організацій, метою діяльності яких є зміцнення європейської безпеки;
• прогнозувати вплив відносно нових загроз для міжнародної безпеки, передусім – терористичних актів, на розвиток інституту права на самооборону в міжнародному праві.
Об'єктом дослідження є система міжнародних правовідносин, що виникають в сфері дотримання миру і безпеки у взаємних відносинах держав. Предметом дослідження є становлення і розвиток міжнародно-правового інституту права держав на самооборону в рамках загального розвитку юридичних гарантій міжнародної безпеки, передусім – у зв'язку зі становленням і розвитком принципу незастосування сили або загрози силою як одного з основних принципів міжнародного права відповідно до Статуту ООН.
Методи дослідження. У роботі зроблено спробу проаналізувати інститут права держави на самооборону з позицій трьох основних підходів сучасної міжнародно-правової до визначення місця й функції цього інституту в системі сучасного міжнародного права (обставина, що виключає протиправність міжнародно-неправомірного діяння; вид санкцій в порядку самодопомоги; виняток з принципу незастосування сили або загрози силою) та поєднати здобутки природно-правового і позитивістського методів. Генезис інституту права держав на самооборону досліджений із застосуванням діалектичного закону єдності та боротьби протилежностей, що в рамках даної теми проявляється як взаємодія загального та окремого, спільного і особливого при визначенні міжнародно-правових засад законного застосування сили. Елементи природно-правового методу використовувалися при дослідженні поглядів науки міжнародного права на законність застосування сили наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.ст. (концепція основних прав держави у порівнянні з основними правами людини; порівняння війни і дуелі). Із застосуванням позитивістсько-правового, а також системного та аналітичного методів досліджувався зміст норм сучасного міжнародного права, які регулюють підстави та межі реалізації права на самооборону. При аналізі практики держав, діяльності Ради Ліги Націй, Ради Безпеки ООН та Міжнародного Суду ООН використовувалися формально-логічний та порівняльно-історичний методи.
Теоретичною основою дисертації стали наукові праці відомих вчених: Л.А. Алєксідзе, В.А. Василенка, В.Е. Грабаря, Г.М. Даниленка, Ю.А. Іванова, І.А. Ілліна, С.В. Ісаковича, Д.Н. Колесника, С.Б. Крилова, І.І. Лукашука, О.О. Мережка, Л.А. Моджорян, Р.А. Мюллерсона, В.А. Незабитовського, Е.І. Скакунова, С.В. Черніченка, М.Ю. Черкеса та інш., а також роботи західноєвропейських і американських науковців – Я. Броунлі, Д. Боуетта, Дж.Л. Брайєрлі, Ж. Басдевана, Н. Блоккера, Б. Грефрата, Р. Дженнінгса, Е. Жиро, А. Кассезе, Г. Кельзена, Л. Кондореллі, Б. Конфорті, М. Коскенніемі, М. Мак-Дугала, П. Маланчука, Ш.Л. Монтеск'є, Л. Оппенгейма, А. Пелле, У. Райсмана, Б. Сімми, Дж. Стоуна, Б. Фассбендера, Дж. Фаусетта, А. Фердросса, Г. Фройденшусса, Ч. Хайда, Л. Хенкіна, Р. Хіггінс та багатьох інших. У дисертації використані резолюції та звіти засідань Ради Безпеки ООН, документи Комісії міжнародного права ООН, рішення Міжнародного суду ООН, документи НАТО та інших міжнародних організацій, міжнародні конвенції, концепції національної безпеки, законодавчі акти та проекти законодавства України, Російської Федерації та США. Близько 14 % інформаційних джерел дисертації складають матеріали обговорення науковою громадськістю США та Європи наслідків трагічних подій 11 вересня 2001 р. в Нью-Йорку, Вашингтоні та Пенсільванії, одержані за допомогою можливостей Всесвітньої мережі Інтернет.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі розкрито зміст права держави на самооборону, виходячи з сучасного міжнародного права та практики його застосування, зокрема, показано значення цього інституту для розвитку комплексу юридичних гарантій міжнародного миру та безпеки.

Наступні положення виносяться на захист:
• обгрунтований зв'язок інституту права держав на самооборону з такими основоположними міжнародно-правовими категоріями як державний суверенітет і колективна безпека;
• досліджений як в історичному, так і в юридичному аспекті міжнародно-правовий досвід Ліги Націй щодо спорів про законність застосування сили в період між двома світовими війнами, та розглянуте значення цього досвіду для подальшого розвитку інституту права на самооборону і для становлення норми jus cogens незастосування сили або загрози силою;
• дістало подальший розвиток визначення міжнародно-правових підстав самооборони, розкриття поняття "збройний напад", проаналізована дискусія щодо припустимості превентивної (запобіжної) самооборони, принципу пропорційності самооборони з урахуванням появи нових ризиків для міжнародної безпеки, нових видів озброєнь, особливо ядерної зброї, так званої "несмертельної" зброї та концепції інформаційних війн;
• узагальнено практику Ради Безпеки ООН та Міжнародного Суду ООН щодо застосування норм міжнародного права, які регулюють здійснення державами права на індивідуальну або колективну самооборону, включаючи призначення Міжнародним Судом ООН тимчасових заходів захисту прав сторін у справах стосовно законності застосування сили;
• проаналізовано міжнародно-правові підстави операції "Буря в пустелі" та розглянуто їх зв'язок зі становленням нових форм участі ООН у застосуванні примусу до порушників міжнародного миру;
• проаналізовано роль НАТО у підтримці міжнародного миру та безпеки в Європі після завершення "холодної війни", реальну політику цієї організації співвіднесено з її компетенцією щодо застосування сили за її статутом;
• узагальнено міжнародно-правові наслідки терористичних актів 11 вересня 2001 р. в США, зокрема для визначення меж та функціонального спрямування права держав на самооборону.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає в можливості застосування їх у вивченні процесу розвитку універсальної та регіональних систем колективної безпеки наприкінці ХХ ст., визначення засад взаємодії політики і права в сфері підтримки міжнародного миру й безпеки.
Практичне значення одержаних результатів полягає у виробленні рекомендацій щодо напрямків наступних досліджень в сфері права міжнародної безпеки, вдосконалення національно-правових актів України щодо безпеки і оборони, вироблення її міжнародно-правової позиції з таких питань як засоби боротьби з міжнародним тероризмом, реформа ООН і розвиток міжнародних судових установ.
Апробація та публікації результатів дисертаційного дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження доповідалися на науково-теоретичних конференціях в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (засідання секції "Міжнародне право") у 1999, 2000 і 2001 роках, використовувалися при проведенні дисертантом семінарських занять з курсу "Право міжнародної безпеки" на відділенні міжнародного права цього Інституту та відображені у 7 публікаціях дисертанта. Праця дисертанта "Самооборона в сучасному міжнародному праві", яка є витягом з даного дисертаційного дослідження, удостоєна в 2000 році Грамоти Президії Національної академії наук України.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Норми сучасного міжнародного права, які спрямовані на обмеження збройного насильства в міжнародних відносинах, формувалися на основі згоди суверенних держав і з розрахунку на те, що міжнародний конфлікт – це завжди міждержавне протистояння, зміст якого складають відносно передбачувані дії регулярних армій і сторони якого піддаються чіткому визначенню. Закріплене в сучасному міжнародному праві розуміння права держав на самооборону як визнаної за державою можливості застосовувати збройну силу з виключною метою відсічі протиправному збройному нападові, спрямованому проти неї або проти іншої держави, також виходить з уявлення про міжнародний конфлікт як конфлікт міждержавний і в цьому ракурсі досліджувалося в міжнародно-правовій науці ХХ ст. Обстоювання "нагальної невідворотної необхідності" або загрози збройного нападу як підстави для самооборони, характерне для міжнародного права ХІХ - початку ХХ ст. і в основному для сучасної західної науки, а також поняття про "непряму агресію", закріплене в останньому пункті "Визначення агресії" 1974 р. дещо розширюють це розуміння: загроза для держави може походити з території іншої держави, але створюватися не діями іноземних регулярних військ, а, наприклад, неурядовими збройними загонами. Відповідно ставиться питання про відношення національного уряду до дій, спрямованих проти іншої держави ("знали", "свідомо припускали", "потурали", "спонсорували" і под.), як про обставину, що уможливлює правомірність самооборони. Але і тоді не змінюється зміст дій, які носять назву "самооборона": рішення про застосування сили приймається від імені держави і її національні збройні сили посилаються на суверенну територію іншої держави, звідки, ймовірно, походить загроза.
Виконання наукових завдань, поставлених в процесі дослідження, призвело до наступних висновків:
• у сучасному міжнародному праві інститут права на самооборону розвивається як складова принципу незастосування сили або загрози силою, проте інтерпретація його норм перебуває під впливом міжнародно-правових інститутів справедливої війни і основного/ невід'ємного права самозбереження, які виникли в міжнародному праві до 1945 р. і можуть вважатися його історичними попередниками. Тому призначення права на самооборону визначається через взаємодію і суперечність двох тенденцій: захищати міжнародний мир як загальнолюдську цінність (цьому відповідає розуміння військової допомоги як колективної самооборони/ оборони і узгодження права держав на самооборону з компетенцією Ради Безпеки ООН) і захищати свою національну безпеку (цьому відповідає визначення права на самооборону як невід'ємного, тобто пов'язаного з суверенітетом держави). Якщо в міжнародному праві самооборона пов'язується передусім із захистом суверенних прав держави, то в концепціях національної безпеки держав можуть визначатися як об'єкт захисту інтереси, не пов'язані безпосередньо з суверенними правами. Крім цього, до об'єкту національної безпеки за національним правом обов'язково включається захист прав людини, який виділяється і ставиться на перше місце порівняно з безпекою держави. Ця відносна розбіжність між міжнародним правом і національно-правовими документами справляє вплив на реалізацію права на самооборону, особливо у практиці великих держав;
• структура інституту права держав на самооборону включає дві групи норм міжнародного права: а) ті, які визначають підставу реалізації суб'єктивного права на застосування сили; б) ті, які визначають межі його реалізації. Наукова дискусія ведеться переважно навколо першої групи норм, в той час як в очах громадськості і в діяльності міжнародних правозахисних організацій, особливо в 90-ті роки, на перший план вийшли проблеми застосування норм другої групи (через захист прав цивільного населення). З-поміж соціальних чинників, які вплинули на практику реалізації права на самооборону в другій половині ХХ століття, слід відзначити роль "холодної війни", яка оголошена, але не велася як відкрите збройне протистояння, а також розвиток нових видів зброї масового знищення. У 90-ті роки таким фактором залишається небезпека застосування ядерної зброї, хімічної та біологічної зброї, також поступово зростає острах перед інформаційною зброєю (пропагандою та втручанням в електронні інформаційні системи). Ймовірно, в подальшому розвиток нових військових технологій, особливо в інформаційному просторі, відображатиметься в радикальній деформації сучасного інституту права на самооборону. Сучасні вчені-міжнародники пропонують як можливий вихід міжнародно-правове обмеження нових видів озброєнь та вироблення правового регулювання "інформаційних воєн", виходячи з загальних принципів права та діючих принципів сучасного міжнародного права;
• сучасний інститут права держав на самооборону являє собою комплекс взаємопов'язаних звичаєвих і договірних норм; у випадку виявлення між ними суперечностей першорядну роль в усуненні цих суперечностей відіграє не форма існування норми, а встановлена ієрархія норм міжнародного права. Через недодержання державами заборони агресивної війни та розвиток нових видів загроз для міжнародної безпеки в науці міжнародного права є поширеним питання про роль неправомірної практики у зміні діючих норм позитивного права і зміст загального принципу права ex iniuria non ius oritur (правопорушення не створює права). Самооборона держав, на відміну від необхідної оборони індивідів, є актом реалізації публічно-владних повноважень держави, відтак легше піддається зловживанням і спотворенням, від яких потерпають люди. Тому, на думку автора цієї роботи, розширення міжнародно-правових рамок для самооборони держав, хоча і є фактом дійсності, проте становить явище в кінцевому рахунку небажане. У майбутньому, в зв'язку з розвитком нових видів озброєнь, з'являтимуться нові, звичаєві або договірні режими, всередині єдиного інституту права держав на самооборону, проте вони матимуть невелике значення (образно кажучи – значення закритої і забутої книжки), якщо їм не відповідатиме активна правозастосовча практика компетентних міжнародних органів – Ради Безпеки ООН і Міжнародного Суду ООН;
• у 90-ті роки ХХ ст. віхами, які відмічали розвиток практики реалізації державами права на самооборону, стали: а) втрачена можливість для ООН дещо зміцнити контроль над прийняттям рішень про застосування сили національними урядами і пошук нею шляхів співробітництва з регіональними організаціями безпеки; б) застосування сили НАТО в ситуаціях, відмінних від колективної самооборони, без формальної зміни нею статутних документів; в) розповсюдження збройної відплати за терористичні акти з боку великих держав. Тероризм як асиметрична загроза відіграє вирішальну роль у можливому розширенні міжнародно-правових обмежень самооборони держав. Діяльність терористичних угруповань лише в непрямий спосіб зачіпає суверенітет та могутність держави, а безпосередніми її жертвами є безневинне цивільне населення. Відступилися на другий план війни регулярних армій із визначеними супротивниками, і розвиток інституту права держав на самооборону відбувається переважно за рахунок відповідей на терористичні акти, близькі за масштабами до непрямої агресії.
Підсумувати вплив практики держав у реалізації права на самооборону на розвиток і сучасний стан правових гарантій міжнародної безпеки можна наступним чином: перебільшенням буде сказати, що повністю зникає поняття суверенітету і суверенних прав, адже зовнішня загроза є випробуванням, яке здатне надзвичайно згуртувати націю. Але відмирає принцип суверенної рівності, оскільки великі держави виразно нехтують ним, бажаючи покарати терористів чи знешкодити уряди держав-вигнанців.
У світлі цих висновків для політики України в сфері безпеки можна зробити наступні рекомендації:
1) на універсальному рівні –
а) ініціювати в Міжнародному Суді ООН процес одержання серії консультативних ухвал з питань нового тлумачення поняття "збройний напад" в зв'язку з розвитком засобів і методів ведення війни і переоцінкою загроз для міжнародного миру й безпеки;
b) паралельно ініціювати цей процес в міжнародних неурядових установах і організаціях, таких як Інститут міжнародного права і под.;
c) сприяти тому, щоб подальший розвиток міжнародних угод про боротьбу з тероризмом, рівно як розробка інших можливих спеціальних режимів в рамках інституту права на самооборону (інформаційні впливи і інш.), супроводжувалися створенням ефективного міжнародного механізму тлумачення цих документів і розв'язання спорів;
d) у віддаленій перспективі – сприяти переосмисленню відносин між Міжнародним Судом та Радою Безпеки в системі ООН, з тією метою, щоб збільшити авторитет міжнародного права в діяльності Ради і підвищити ефективність наказів Суду про призначення тимчасових заходів захисту прав сторін, зокрема у збройних конфліктах;
2) на регіональному рівні – по мірі сил сприяти тому, щоб у регіональні організації, з якими Україна має тісні відносини, відмежовували в своїй діяльності примус до миру та гуманітарні силові операції від колективної самооборони і щоб це розрізнення знайшло відображення в їх статутних документах, в засобах здійснення цих операцій та в механізмах контролю за ними;
3) на національному рівні – в новій редакції Концепції національної безпеки запровадити градацію загроз для національної безпеки за ступенем їх серйозності і встановити відповідність між характером загрози і засобами захисту від неї, розглядаючи військові засоби як виключні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Устав Организации Объединенных Наций, 1945 г. // Действующее международное право. В 3-х томах. Составители Ю.М.Колосов и Э.С.Кривчикова. Том 1. – Москва: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – с.7-33.
2. Легенды и сказания Древней Греции и Древнего Рима / Сост. А.А.Нейхардт. – Москва: Правда, 1987. – 576 с., ил.
3. Баскин Ю.Я., Фельдман Д.И. История международного права. – Москва: Наука, 1990. – 183 с.
4. Скорина Л.П., Чуракова Л.П. Латинська мова для юристів: Підручник. –К.: Атіка, 2000. – 416 с.
5. Гай "Институции". – Москва, – 1892. – 387 с.
6. Фердросс А. Медународное право / Пер. с. нем. Под ред. и с пред. Г.И. Тункина. Москва, 1959 г. – 637 с.
7. Оппенгейм Л. Международное право, т. ІІ., п/т.1. Москва, 1949. – 387 с.
8. Hinde R. The Psychological Bases of War. – American Diplomacy. Retrieved from the Internet on 11.02.01.
9. Легойда В. "Не мир, но меч? О Церкви, армии и антиномиях православной культуры". "Экспорт вооружений", март-апрель 2000 г. – С. 22-26.
10. Молчанов Н.Н. Дипломатия Петра Великого. – 3-е изд. – Москва: Международные отношения, 1990. – 448 с.
11. Ильин И.А. О сопротивлении злу силою // Собрание сочинений. – Москва: Русская книга, 1994. – Т.5. – 526 с.
12. Блюнчли И. Современное международное право цивилизованных государств, изложенное в виде кодекса. – Москва, 1878. – 561 с.
13. Незабитовский В.А. Новейшие проекты международного Устава. / Собрание сочинений. – К.: Типография Федорова, 1884 г. – 369 с.
14. Лотман Ю.М. Беседы о русской культуре: Быт и традиции русского дворянства (ХVIII – начало XIX века) – СПб: Искусство-СПБ, 1999. – 415 с., 5 л. ил.
15. Анцилотти Д. Курс международного права. Т. 1, – Москва: Наука, 1956. –406 с.
16. Мартенс Ф.Ф. Современное международное право цивилизованных народов. Т1. – Спб. 1898., 434 с.
17. Алексидзе Л.А. Некоторые вопросы теории международного права: императивные нормы (jus cogens). Тбилиси, 1982. – 325 с.
18. Монтескье Ш. Л. О духе законов. – Москва: Мысль, 1999. – 672 с.
19. Хайд Ч. Международное право, его понимание и применение Соединенными Штатами Америки /Пер. с англ. Т.1. – Москва, 1950. – 432 с.
20. Maine H.S. International Law. A Series of Lectures Delivered Before the University of Cambridge, 1887. – The Whewell Lectures, London, 1915. – 67 с.
21. Communication of Mr. D. Webster, the Secretary of State, to Lord Ashburton, the British Minister, dated 6 August 1842. // Henkin L, Pugh R.C., Shachter O., Smit H. International law: cases and materials. West Publishing Co. 1980. – pp. 900-903.
22. Скакунов Э.И. Самооборона в международном праве. – Москва: Прогресс. – 136 с.
23. Шалимов О. Отношение ранних Отцов Церкви к проблеме ненасилия // Русский Журнал. – – 10 апреля 2001 года.
24. Грабарь В.Э. Война и международное право // Академічна юридична думка. – К.: Ін Юре, 1998. – 503 с. – С.200-213.
25. The Covenant of the League of Nations (including Amendments adopted to December, 1924). //Avalon Project -. Retrieved from the Internet on 11. 02.01

26. Giraud E. La théorie de la légitime défense. – // Recueil des cours 1934 III Académie de droit international. – Paris, Sirey, 1934. – P.691-865.
27. Rousseau Ch. Le Droit des Conflits Armés. – Paris: Pedone, 1982. – 632 p.
28. Fawcett J. Law and Power in International Relations. – London: Faber and Faber limited. 1982. – 536 p.
29. Литвинов М.М. Речь о плане Эррио и определении нападающей стороны, произнесенная в Генеральной комиссии конференции по разоружению. 6 февраля 1933 г. – // Литвинов М.М. Внешняя политика СССР. – Москва: ОГИЗ. СОЦЭКГИЗ. – 1937. – 432 с. – С.62-72.
30. Дюрозель Ж-Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів /Пер. з фр. – К.: Основи, 1995. – 903 с.
31. Литвинов М.М. Речь на заседании Совета Лиги наций об итало-абиссинском конфликте 5 сентября 1935 г. – // Внешняя политика СССР. – Москва: ОГИЗ. СОЦЭКГИЗ. 1937. 432 с. – С.129-132.
32. Convention on Rights and Duties of States (Inter-American), December 26, 1933, 49 Stat. 3097; Treaty Series // Treaties and other international agreements of the United States of America. 1776 -1949. – V.3 Multilateral 1931 - 1945. – Washington , DC: Government printing office, 1969.
33. Brierly J.L. Règles générales du droit de la paix // Recueil des cours. 1936. IV Académie de droit international. – Paris, Sirey, 1936. – P.5-237.
34. Нота министерства иностранных дел Германии Советскому правительству от 21 июня 1941 года (впервые в советской прессе) – // Военно-исторический журнал – 1991. – № 6. – С.32-40.
35. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом /Пер. з англ. – Харків: Консум, 2000. – 592 с.
36. Крылов С.Б. История создания Организации Объединенных Наций. Разработка текста Устава ООН (1944-1945 г.) – Москва: Издательство ИМО, 1960. – 344 с.
37. The Corfu Channel Case (United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland v.Albania) (MERITS) Judgment of 9 April 1949 //www.icj-cij.org
38. The Case Concerning Military and Paramilitary Activities in and Against Nicaragua (Nicaragua v. United States of America). ICJ Reports 1986.
39. Определение агрессии. Резолюция, принятая ХХІХ сессией Генеральной Ассамблеи ООН, 14 декабря 1974 г. // Действующее международное право. В 3-х томах. Составители Ю.М.Колосов и Э.С.Кривчикова. Том 2. – Москва: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – с.199-202.
40. Проект статей об ответственности государств, предварительно одобренный в первом чтении Комиссией международного права. Доклад Комиссии международного права о работе ее тридцать второй сессии //А/35/388. – 1980. – 22 aug.
41. Международное право: Словарь-справочник / Сост. Додонов В.Н., Панов В.П., Румянцев О.Г. – Москва: ИНФРА-М, 1997. – 368 с.
42. Basdevant J. Règles générales du droit de la paix // Recueil des cours. 1936. IV Académie de droit international. – Paris, Sirey, 1936. – P. 475-691.
43. Article 34. Self-Defence. Commentary of the International Law Commission to the Draft Articles of State Responsibility //Yearbook of the International Law Commission 1980, vol. II (Part Two), pp. 52-61.
44. Кримінальний кодекс України, 2001 р. ст. 36 ч. 3.
45. Kelsen H. Principles of International Law. – New-York, 1967. – 367 p.
46. Шармазанашвили Г.В. Понятие самопомощи в международном праве. – Москва: СЕМП 1959, 1960. – с.300-311.
47. Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть. Учебник. – Москва: БЕК, 1997. – 410 с.
48. Василенко В.А. Международно-правовые санкции. – К.: Вища школа, 1976. – 250 с.
49. Василенко В.А. Ответственность государства за международные правонарушения. – К.: Вища школа, 1976. – 267 с.
50. Bowett D. The Law of International Institutions, - London: Butterworths, 1963. – 380 p.

51. История политических и правовых учений. Учебник для вузов. /Под общей редакцией В.С. Нерсесянца. – Москва, 1995. – 736 с.
52. Загальна Декларація прав людини. – К.: Право,1995. – 12 с.
53. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав // Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – Москва: "Статут", 2000. 411с. – С. 19-213.
54. Гражданское право. Учебник. Часть I /Под. ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – Москва: "ТЕИС", 1996. – 600 с.
55. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України // Постанова Верховної Ради України 16.01.1997. № 3-97-ВР.
56. Концепция национальной безопасности Российской Федерации. Утверждена Указом Президента РФ № 24 от 10 янв. 2000 г. // Независимое военное обозрение, № 1 (174), 2000.
57. A National Security Strategy for a New Century. The White House. December 1999. – 84 p.
58. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права – Москва: Юристъ, 1995. – 576 с.
59. Римское частное право: Учебник /Под ред. проф. И.Б.Новицкого и проф. И.С.Перетерского. – Москва: Юрист, 1994. – 544 с.
60. Хартия экономических прав и обязанностей государств, 12 декабря 1974 г. // Действующее международное право. В 3-х томах. Составители Ю.М.Колосов и Э.С.Кривчикова. Том 3. – Москва: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – с.135-145.
61. Stone J. Legal Controls of International Conflict. A Treatise on the Dynamics of Disputes and War-Law. – London: Stevens and Sons Limited, 1954. – 851 p.
62. Броунли Я. Принцип неприменения силы в современном международном праве // Международное право: советский и английский подходы (материалы советско-английского симпозиума), Москва, май 1989 г.: тезисы – Институт государства и права АН СССР, Москва, 1989. – с. 4-14.
63. Договор о коллективной безопасности, 15 мая 1992 г. // Действующее международное право. В 3-х томах. Составители Ю.М.Колосов и Э.С.Кривчикова. Том 2. – Москва: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – с.269-272.
64. Murase Sh. The Relationship between the United Nations Charter and General International Law regarding Non-Use of Force: The Case of NATO's Air Campaign in the Kosovo Crisis of 1999. – Lauterpacht Center, 2000. – 36 p.
65. Kelsen H. The Law of the United Nations. - Grotius Publications. Cambridge University Press.1950. – 578 p.
66. Венская конвенция о праве международных договоров. Комментарий. – Составление А.Н. Талалаева. – Москва: Юридическая литература, 1997. – 336 с.
67. Тункин Г.И. Вопросы теории международного права. – Москва: Юридическая литература, 1962. – 400 с.
68. Даниленко Г.М. Обычай в современном международном праве. – Москва: Наука, 1988 г. – 278 с.
69. Броунли Я. Международное право. В 2 т. – Т. 2. – Москва: Прогресс, 1977. – 598 с.
70. UN DOC: A/RES/7/686 (1952).
71. Graefrath B. Leave to the Court What Belongs to the Court: The Libyan Case // EJIL. – 1993. – Vol. 4, №2 – P.184 205.
72. International Convention for the suppression of terrorist bombings (New York : 12 January 1998). - Avalon Project: Retrieved from the Internet on 01.03.01.
73. Koskenniemi M. Hierarchy in International Law: A Sketch // EJIL. – 1997. – Vol.8, № 4. – p.566-583.
74. Черниченко С.В. Теория международного права. В 2-х томах. Том 2: Старые и новые теоретические проблемы. – Москва: НИМП, 1999. – 531 с.

75. Simma B. NATO, the United Nations and the Use of Force: Legal Aspect // EJIL. – 1999. – Vol.10, № 1 – P.1-22.
76. Cassese A. Ex injuria jus oritur: are we moving towards international legitimation of forcible humanitarian countermeasures in the world community ? // EJIL – 1999. – Vol.10, № 1 – p.23-30.
77. Boed R. State of Necessity as a Justification for Internationally Wrongful Conduct. // Yale Human Rights and Development Law Journal. – 2000. – Vol. 3:1. – p.1-43. Retrieved from the Internet on 10. 05. 2001.
78. Bowett D.W. Self-Defence in International Law. – Manchester, 1958. – 328 p.
79. Ago R. Addendum to the Eighth Report on State Responsibility. –UN.Doc.A/CN.4/318/ADD.5-7.
80. Article 33. Necessity. Commentary of the International Law Commission to the Draft Articles of State Responsibility // Yearbook of the International Law Commission 1980, vol. II (Part Two), pp.34-52.
81. Мюллерсон Р.А. Принцип неприменения силы и угрозы силой в современном мире // Международное право: советский и английский подходы (материалы советско-английского симпозиума), Москва, май 1989 г.: Тезисы – Институт государства и права АН СССР, Москва, 1989. – с.14-24.
82. Колесник Д.Н. К вопросу о современном содержании и тенденциях развития права на индивидуальную и коллективную самооборону // Международное право: советский и английский подходы (материалы советско-английского симпозиума), Москва, май 1989 г.: Тезисы – Институт государства и права АН СССР, Москва, 1989. – с.25-30.
83. Aerial Incident Case (Israel v. Bulgaria), ICJ Reports, 1959.
84. Shaw M.N. International Law. – Grotius Publications. Cambridge University Press. – 790 p.
85. Farer T. Debate on Self-Defense in International Law // AJIL., – 1987. – №1. – p.113-114.
86. Черниченко С.В. Теория международного права: В 2 т. Т. 1. : Современные теоретические проблемы. – Москва: 1999. – 336 с.
87. Неліп М. І., Мережко О.О. Силовий захист прав людини. Питання легітимності в сучасному міжнародному праві. – К: Наукова думка, 1998. – 211 с.
88. Международная конвенция о борьбе с захватом заложников, 17 декабря 1979 г. // Действующее международное право. В 3-х томах. Составители Ю.М.Колосов и Э.С.Кривчикова. Том 3. – Москва: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – с.23-30
89. The diplomatic and consular personnel of the USA in Teheran. ICJ Reports. 1980.
90. Североатлантический пакт, 4 апреля 1949 г. // Действующее международное право. В 3-х томах. Составители Ю.М.Колосов и Э.С.Кривчикова. Том 2. – Москва: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – с.293-297.
91. Устав Организации американских государств, 30 апреля 1948 г. // Действующее международное право. В 3-х томах. Составители Ю.М.Колосов и Э.С.Кривчикова. Том 2. – Москва: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – с.305-336.
92. Міжамериканський договір про взаємну допомогу, 2 вересня 1947 р. (Inter-American Treaty of Reciprocal Assistance (The Rio Treaty)) // Henkin L, Pugh R.C., Shachter O., Smit H. International law: cases and materials. West Publishing Co. 1980. – pp.985-986.
93. Higgins R. Peace and Security. Achievements and Failures // EJIL. – 1995. – Vol. 6. № 3. – P.445-461.
94. Beckett W.E. The North Atlantic Treaty, the Brussels treaty and the Charter of the United Nations, 1950. – 390 p.

95. Statement by the North Atlantic Council. Press Release 2001 (124). 12 September 2001.Retrieved from the Internet on 5.03. 2002.
96. Що таке стаття 5 ? // NATO-OTAN. On-line library. Ukrainian language module. Updated 21 – SEPT– 2001. - Retrieved from the Internet on 5.03. 2002.
97. Statement by NATO Secretary General, Lord Robertson. Press Release 2001 (138). 8 October 2001. Retrieved from the Internet on 5.03. 2002.
98. United States Memorandum № 3, of July 12, 1946.
99. «Правда» от 23 декабря 1957 г.
100. «Defensive Quarantine and the Law», 57 // AJIL. – 1963 – Vol.57. № 3. – p.515 – 523.
101. The Soviet Threat to the Americas. Address by President Kennedy/ 47 US Department of State Bulletin 715 (1962).
102. Resolution of Council of the Organization of American States, Meeting as the Provisional Organ of Consultation, 23 October, 1962 // Slomanson W.R. Fundamental Perspectives on International law. West Publishing Co. P.421.
103. McDougal M. The Soviet-Cuban Quarantine and Self-Defense, A.J.I.L., – 1963, – Vol. 57, № 4. – pp.597, 599-601.
104. Friedmann W. The Changing Structure of International Law.London, 1964 pp. 259-260. // Henkin L, Pugh R.C., Shachter O., Smit H. International law: cases and materials. West Publishing Co. 1980. – pp.932-933.
105. Henkin L. How Nations Behave, 1979, pp.141-145 // Henkin L, Pugh R.C., Shachter O., Smit H. International law: cases and materials. West Publishing Co. 1980. – pp.933-936.
106. Хименес де Аречага Э. Современное международное право. – М: Прогресс, 1983. – 350c.

107. «Известия», передрук. у New York Times, January 2, 1980 // Slomanson W.R. Fundamental Perspectives on International law. West Publishing Co. – P.426.
108. Joyner C., Lotrionte C. Information warfare as international coercion: elements of a legal framework // EJIL. – 2001. – Vol. 12. № 5. – P.825-866.
109. Kirgis F.L. Cruise Missile Strikes in Afghanistan and Sudan // ASIL Insight: Cruise Missile Strikes in Afghanistan and Sudan. August 1998. – 2 p.
110. Даниленко Г.М. Принцип неприменения силы в решениях Международного Суда ООН. // Международное право: советский и английский подходы (материалы советско-английского симпозиума), Москва, май 1989 г.: Тезисы – Институт государства и права АН СССР, Москва, 1989. – с.56-65.
111. Татам А. Право Європейського Союзу : Підручник /Переклад з англійської. – К.: Абрис, 1998. – 424 с.
112. The Naulilaa Case (Portugal vs Germany) // The laws of war. A comprehensive collection of primary documents on International Laws governing armed conflict. Edited & commented by W.Reisman & Ch.Antoniou. Vintage books. New York. 1994. – 480 p.
113. Case concerning the Gabcнkovo-Nagymaros Project (Hungary / Slovakia) Judgment of 25 September 1997. I.C.J. Reports 1997.
114. Article 49(13). Proportionality. Commentary of the International Law Commission to the Draft Articles of State Responsibility. Article 34. Self-Defence. Commentary of the International Law Commission to the Draft Articles of State Responsibility.
115. Article 30.Countermeasures in respect of an internationally wrongful act. Commentary of the International Law Commission to the Draft Articles of State Responsibility. // Yearbook of the International Law Commission 1979, vol. II (Part Two), p. 115-122.
116. Курс международного права. В 7 т. /Под общей редакцией В.Н. Кудрявцева. Т.3. Основные институты международного права. – Москва: Наука, 1990. – 260 с.
117. Shearer I.A. Starke’s International Law. London: Butterworths 1994. – 629 p.
118. Legality of the Threat or Use of Nuclear Weapons. ICJ (Advisory Opinion) 8 July 1996. ICJ Reports 1987.
119. Reisman W. M. The Raid on Baghdad: some reflections on its lawfulness and implications // EJIL. – 1994. – Vol. 5, № 1. – p.120-133.
120. Security Council begins open meeting on protection of civilians in armed conflict. – Press Release SC/ 6728 – 16 September 1999.
121. UN Doc. S/RES/1269(1999).
122. Israel will have no peace until it withdraws from Lebanon, Lebanon's representative tells Security Council. – Press Release SC/62207 – 15 April 1996.
123. Security Council unequivocally condemns terrorism as "criminal and unjustifiable". – Press Release SC/6741 – 19 October 1999.
124. UN Doc. S/RES/1322(2000).
125. Commission on Human Rights concludes fifty-sixth session. – Press Release HR/CN/982 – 1 May 2000.
126. Kelsen H. Collective Security and Collective Self-Defense under the Charter of the United Nations // AJIL . – 1948. – Vol. 42, № 4 – p.791-794.
127. Slomanson W.R. Fundamental Perspectives on International law. West Publishing Co. – 563 p.
128. UN Doc. S/RES/502(1982).
129. UN Doc. S/RES/505(1982).
130. Koskenniemi M. The Police in the Temple: Order, Justice and the United Nations – A Dialectical View // EJIL. – 1995. – Vol. 6, № 3. – P. 325-349.
131. Oosthuizen G. Playing the Devil's advocate: the United Nations Security Council is unbound by law // Leiden Journal of International Law. – 1999. – Vol. 12, № 3, – P.549-563.
132. Schachter O. The Quasi-Judicial Role of the Security Council and the General Assembly // AJIL – 1964. – Vol. 58, № 4. – P.960-965.
133. Higgins R. The Place of International Law in the Settlement of Disputes by the Secutity Council // AJIL – 1970. – Vol. 64, № 1. – P.1-18.
134. Fassbender B.: Quis judicabit ? The Security Council, its powers and its legal control. (Review essay) // EJIL – 2000. – Vol. 11, № 1. – P.219-232.
135. Хадсон М. Международные суды в прошлом и будущем. – Москва: ГИИЛ, 1947. – 391 с.
136. International Court of Justice Rules of Court (1978) as amended on 5 December 2000.
137. Моджорян Л.А. Двадцатый век и международное право. // Дипломаты вспоминают. Мир глазами ветеранов дипломатической службы. – Москва: Научная книга, 1997. – с.315-326.
138. Zacklin R. Les Nations Unies et la Crise du Golfe // Les aspects juridiques de la crise et de la guerre du Golfe. – Paris: CEDIN, 1991. – P.57-76.
139. Weckel Ph. La Chapitre VII de la Charte et son application par le Consel de Sécurité – AFDI, 1991. – P.165-202.
140. Тоurnaye C. Kelsen et la sécurité collective. Université Pantheon-Assas (Paris II), 1995. – 121 p.
141. Conforti B. Non-coercive sanctions in the United Nations Charter: some lessons from the Gulf War // EJIL. – 1991. – Vol. 2, № 2 – P.110-114.
142. Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – К.: Товариство "Знання", КОО, 2000. – 284 с.
143. Freudenschuss H. Between unilateralism and collective security: Authorizations of the use of force by the UN Security Council // EJIL. – 1994. – Vol. 5, № 4. – P. 492-531.
144. Blokker N. Is the Authorization Authorized ? Powers and practice of the United Nations Security Council to authorize the use of force by "Coalitions of the Able and Willing" // EJIL. – 2000. – Vol. 11, № 3. – P. 541-568.
145. Болгов О.Є. Роль ООН в забезпеченні міжнародної безпеки після "холодної війни". Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.11 /Київський національний університет імені Тараса Шевченка – К:, 1999. – 14 с.
146. UN Doc. S/PV/2934(1990).
147. Lewis, Security Council's rare unity may be threatened over US warships in the Gulf – New York Times, 11 August, 1990.
148. UN Doc. S/Res/665(1990).
149. Megret F. "War ?" Legal semantics and the move to violence // Retreived from the World Wide Web on 23. 03.2002:
150. UN Doc. S/RES/1318(2000).
151. UN Doc. A/RES/55/2(2000).
152. UN Doc. S/RES/713 (1991).
153. UN Doc. S/RES/1244 (1999).
154. Ros N. La balance de la Justice: a la recherche d'un nouvel équilibre onusien. – Actualité et droit international, janvier 1999.
Retrieved from the Internet on 5.03. 2002.
155. Condorelli L. La Cour internationale de justice: 50 ans et (pour l'heure) pas une ride // EJIL – 1995. – Vol. 6, № 3. – P. 388-400.
156. Case concerning the application of the Convention on the prevention and punishment of the crime of genocide (Bosnia and Herzegovina v. Yugoslavia). Application instituting proceedings. – 20 March 1993.
157. Case concerning the application of the Convention on the prevention and punishment of the crime of genocide (Bosnia and Herzegovina v. Yugoslavia). Request for the indication of provisional measures. – 20 March 1993.
158. Case concerning the application of the Convention on the prevention and punishment of the crime of genocide (Bosnia and Herzegovina v. Yugoslavia). Order: Request for the indication of provisional measures. – 8 April 1993.
159. Case concerning the application of the Convention on the prevention and punishment of the crime of genocide (Bosnia and Herzegovina v. Yugoslavia). Request for the indication of provisional measures. – 27 July 1993.

160. Case concerning the application of the Convention on the prevention and punishment of the crime of genocide (Bosnia and Herzegovina v. Yugoslavia). Request for the indication of provisional measures. – 11 August 1993.
161. Case concerning the application of the Convention on the prevention and punishment of the crime of genocide (Bosnia and Herzegovina v. Yugoslavia). Order: Further requests for the indication of provisional measures. – 13 September 1993.
162. ICJ – Press Communiqué 97 (18) – Case concerning the application of the Convention on the prevention and punishment of the crime of genocide (Bosnia and Herzegovina v. Yugoslavia). – The Court finds Yugoslavian counter-claims admissible – 17 December 1997.
163. Case concerning the application of the Convention on the prevention and punishment of the crime of genocide (Bosnia and Herzegovina v. Yugoslavia). Order: The President of the Court places on record the withdrawal by Yugoslavia of the counter-claims submitted by that State – 10 September 2002.
164. Case Concerning Legality of Use of Force (Yugoslavia v. Belgium) (Yugoslavia v. Canada) (Yugoslavia v. France) (Yugoslavia v. Germany) (Yugoslavia v. Italy) (Yugoslavia v. Netherlands) (Yugoslavia v. Portugal) (Yugoslavia v. United Kingdom) ICJ 1999 2 June General List No 106. Order: Request for the indication of provisional measures. – 2 June 1999.
165. Case Concerning Legality of Use of Force (Yugoslavia v. Belgium) (Yugoslavia v. Canada) (Yugoslavia v. France) (Yugoslavia v. Germany) (Yugoslavia v. Italy) (Yugoslavia v. Netherlands) (Yugoslavia v. Portugal) (Yugoslavia v. United Kingdom) Order: Extending the time – limits for the filling by written statements. – 20 March 2002.
166. Armed activities on the territory of the Congo (Democratic Republic of the Congo v. Uganda) Order: Request for the indication of provisional measures – 1 July 2000.
167. An Agenda for Peace. Report of the Secretary General pursuant to the statement on 31 January 1992. – UN Doc. A/47/277-S/24111 – 17 June 1992.

168. Declaration of Belgium, Germany, Spain, France, Italy, Luxembourg, the Netherlands, Portugal and the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland, which are members of the Western European Union //WEU related texts adopted at EC Summit Maastricht – 10 December 1991.
169. Final communique of the ministerial meeting of the North Atlantic Council – Oslo, 4 June 1992. // Retrieved from the Internet on 5.03.2002.
170. The Challenges of Change. CSCE Helsinki document 1992. Helsinki 9-10 July 1992. // Retrieved from the Internet on 5.03. 2002.
171. Declaration of the heads of state and government participating in the meeting of the North Atlantic Council (The Brussels Summit Declaration) – Brussels, 11 January 1994 // Retrieved from the Internet on 5.03. 2002.
172. UN Doc: SC Res. 743 (1992)
173. UN Doc: SC Res. 770(1992)
174. UN Doc: SC Res. 776(1992)
175. UN Doc: SC Res. 836 (1993)
176. UN Doc: SC Res. 844 (1993)
177. UN Doc: SC Res. 958 (1994)
178. UN Doc: SC Res. 908 (1994).
179. UN Doc: S/24540 10 September 1992.
180. UN Doc: SC Res. 861 (1993).
181. Schreuer Chr. Regionalism v. universalism // EJIL – 1995 – Vol. 6, № 3. – P. 477-500.
182. Стратегічна концепція Північноатлантичного Альянсу, 8 листопада 1991 р. // НАТО: довідник.К.: Основи,1997. – с. 240-258.

183. Стратегічна концепція Північноатлантичного Альянсу, 24 квітня 1999 р. (The Alliance’s Strategic Concept, 24th April 1999) // Press Communique NAC-S (99) 65.
184. Carter A., Perry W. Preventive Defense. A New Security Strategy for America, Brookings Institution Press, 1999.
185. Final Communique of the Ministerial Meeting of the North Atlantic Council. Brussels, 17 December 1992.
186. Treaty on European Union (signed in Maastricht on 7 February 1992), consolidated version // http://www.europa.eu.int/eur-lex/en/treaties/selected/livre1_c.html
187. Treaty of Nice amending the treaty on European Union, the treaties establishing the European Communities and certain related acts (2001/C80/01) – 10 March 2001.
188. Constitutive act of the African Union – 12 June 2000. -Avalon Project .
189. Petersberg Declaration Estern European Union Council of Ministers – Bonn, 19 June 1992.
190. Schreuer Chr. Is there a legal Basis for the NATO intervention in Kosovo ? // International Law FORUM du droit international – 1999 – № 1. – P.151-154.
191. Press statement by Dr. Javier Solana, Secretary-General of NATO – NATO Press Release № (1999) 040, March 23, 1999 //
192. Charney J. I. Commentary: Anticipatory humanitarian intervention in Kosovo //
193. Аннан К. Размышления о проблеме вмешательства // Публикация Департамента общественной информации ООН. – DPI/2080, декабрь 1999 года.

194. Case Concerning Legality of Use of Force (Yugoslavia v. Belgium) (Yugoslavia v. Canada) (Yugoslavia v. France) (Yugoslavia v. Germany) (Yugoslavia v. Italy) (Yugoslavia v. Netherlands) (Yugoslavia v. Portugal) (Yugoslavia v. United Kingdom). Requests for the indication of provisional measures. Public sitting – 10 May 1999.
195. Whitman J. After Kosovo: The risks and deficiencies of unsanctioned humanitarian intervention // Journal of Humanitarian assistance Retreived from the World Wide Web on 05.12.2001.
196. Kosovo/Kosova As Seen, As Told. An analysis of the human rights findings of the OSCE Kosovo Verification Mission. October 1998 to June 1999. – OSCE. Office for Democratic Institutions and Human Rights.
197. Schriver N. NATO in Kosovo: humanitarian intervention turns into von Clausevitz war //International Law FORUM du droit international – 1999. № 1. – P. 155-159.
198. UN Doc: SC Res. 1199 (1998)
199. UN Doc: SC Res.1160 (1998)
200. Pellet A. "La guerre du Kosovo'' – le fait rattrapé par le droit //International Law FORUM du droit international – 1999 – № 1. – P. 160-165.
201. Jennings R. Kosovo and International lawyers // International Law FORUM du droit international – 1999 – № 1. – P. 166-170.
202. Іванов Ю.А. Міжнародно-правове регулювання боротьби з тероризмом у сучасних умовах. Автореф. дис … канд. юр. наук: 12.00.11 // Національна академія наук України. Інститут держави і права ім. В.М.Корецького – К:, 2000. – 22 с.
203. S/PV.4242. – Ответственность Совета Безопасности за поддержание международного мира и безопасности. Брифинг г-на Ханса Корелла, заместителя Генерального секретаря по правовым вопросам. – 6.12.2000.
204. UN Doc: SC Res.748 (1992)
205. UN Doc: SC Res.1214 (1998)
206. UN Doc: SC Res.1267 (1999)
207. UN Doc: SC Res.1333(2000)
208. S/1998/780 – Letter dated 20 August 1998 from the Permanent Representative of the United States of America to the United Nations addressed to the President of the Security Council.
209. S/1998/786 – Letter dated 21 August 1998 from the Permanent Representative of the Sudan to the United Nations addressed to the President of the Security Council. Annex: Letter dated 21 August 1998 from the Minister of State at the Ministry of Foreign Affaires of the Sudan addressed to the President of the Security Council.
210. UN Doc: SC Res.1189 (1998)
211. UN Doc: SC Res.1269 (1999)
212. Tomasevich D. (2001, September 23). Int'l opinion opposes US military strike. Retrieved 2001 September 23 from the listserv: JUSTWATCH-L@LISTSERV.ACSU.BUFFALO.EDU
213. Maren M. (2001, September 23). Re: Int'l opinion opposes US military strike. Retrieved 2001 September 23 from the listserv: JUSTWATCH-L@LISTSERV.ACSU.BUFFALO.EDU
214. UN Doc. S/RES/1368 (2001)
215. UN Doc. S/RES/1373(2001)
216. Gaja G. In what sense was there an armed attack? // Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:
217. Charvin R. L'affrontement Etats-Unies Afghanistan et le déclin du droit international. // Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web: Actualité et droit international,
218. Kirgis F.L. ASIL Insights: Terrorist attacks on World Trade Center and Pentagon // Retreived from the World Wide Web on 23.03.2002:

219. Paust J. ASIL Insights. Addendum: War and responses to terrorism // Retrieved 23.03.2002 from the World Wide Web:

220. Cassese A. Terrorism is also disrupting some crucial legal categories of international law // Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:

221. Nouzha C. Contribution du 27 septembre 2001 // Les Etats-Unis sont-ils en situation de légitime défense à la suite des attentats du 11 septembre 2001? Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web: Actualité et droit international,
222. Ruzié D. Contribution du 10 octobre 2001 // Les Etats-Unis sont-ils en situation de légitime défense à la suite des attentats du 11 septembre 2001? Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web: Actualité et droit international,
223. Mahmoudi S. Comment on Fox Addendum. 24 September, 2001 // Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:

224. Stahn C. SC Resolutions 1368 (2001) and 1373 (2001): what they say and what they do not say // Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:

225. Kirgis F.L. Addendum: Security Council adopts resolution on combating international terrorism. 1 October 2001 // Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:

226. Lévi L. – Refuser la voie de fait, octobre 2001 // Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web: Actualité et droit international,

227. Dupuy P.-M. The law after the Destruction of the Towers // Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:

228. Tavernier P. Contribution du 6 octobre 2001 // Les Etats-Unis sont-ils en situation de légitime défense à la suite des attentats du 11 septembre 2001? Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web: Actualité et droit international,
229. Gaer F. (2001, September 13). Security Council resolves to bring NYC perpetrators to justice. Retrieved 2001 September 13 from the listserv: JUSTWATCH-L@LISTSERV.ACSU.BUFFALO.EDU
230. Allison E. (2001, September 13). Re: Security Council resolves to bring NYC perpetrators to justice. Retrieved 2001 September 13 from the listserv: JUSTWATCH-L@LISTSERV.ACSU.BUFFALO.EDU
231. Adjovi R. Contribution du 7 octobre 2001 // Les Etats-Unis sont-ils en situation de légitime défense à la suite des attentats du 11 septembre 2001? Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web: Actualité et droit international,
232. Senate Resolution Authorizing Use of force. – The Associated Press, 14. 09. 2001.
233. Statement on Recent Events in the United States. (September the 21st, 2001) // the 29th Session of the Institute of International Public Law and International Relations, Thessaloniki. – Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:
234. Pellet A. No, this is not war! // Retrieved March 23, 2002 from the World Wide Web:
235. Robertson G. Comment: There is a legal way out of this… as long as it is handled as an act of international crime, not one of war // The Guardian. Special report: terrorism in the US – 14.09.2001.
236. At war with Nato // The Guardian. Serbia. 23. 10. 2001.
237. Fisk R. Lost in the rhetorical fog of war // Argument | Commentators – The Independent 09.10.2001.

238. Wright R. Response to terror. Experts Challenge Military, Political Tacks in Central Asia; Strategy: U.S. airstrikes are seen as damaging to political goals, and attempts to form a government are called overly ambitious // Los Angeles Times 26.10.2001.
239. Shah A. UN finds violation of international law // United Press International. 23.12.2001.
240. Fisk R.This is not a war on terror. It's a fight against America's enemies // Argument | Commentators – The Independent 25.09.2001.
241. Telhami Sh. Keynote Speech at the Middle East Institute's 55th Annual Conference. Washington, DC October 19, 2001 // Perspective, The Middle East Institute 19.10.2001.
242. Проект федерального конституционного закона "О военном положении" // Retrieved February 02, 2002 from the World Wide Web:
243. Kirgis F.L. ASIL Insights: Israel's intensified military campaign against terrorism. December 2001 // Retreived from the World Wide Web on 23.03.2003:
244. UN Doc. S/RES/1378 (2001)
245. UN Doc. S/RES/1402 (2002)
246. Основні напрями зовнішньої політики України. – Постанова Верховної Ради України 2 липня 1993 р. № 3360-XII // Відомості Верховної Ради України – 1993. – № 37 – с.379-385.
247. Ісакович С.В. Міжнародно-правові гарантії безпеки України // Суверенітет України і міжнародне право. – К.: Манускрипт, 1995. – С.59-79.
248. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією, 31.05.1997 // Офіційний вісник України № 20, с. 518-524.
249. Kharchenko I. Why is the Charter signed with NATO in Madrid so important to Ukraine? // NATO Review № 5, sept.-oct. 1997. – P.27-29.
250. Woronowycz R. Ukraine and NATO sign partnership charter // The Ukrainian Weekly – 1997. – Jul. 13 – № 28, Vol. 55 – p.38-42.
251. Charter on a Distinctive Partnership between the North Atlantic Treaty Organization and Ukraine – Madrid, 9 July 1997.
252. Заява МЗС України – 26 березня 1999 р. // Retreived from the World Wide Web on 30.03.2002:
253. Гавриленко А. Олбрайт и Солана – в роли Сусанина НАТО // Зеркало недели, №13 (234), 3 апреля 1999 г.
254. Гавриленко А. Нужна ли Украине новая военная доктрина? // Зеркало недели, №23 (244), 12 июня 1999 г.
255. UN Doc: S/PV.4194 (2000).
256. UN Doc: S/PV.4288 (2001).
257. Заява МЗС України – 11 вересня 2001 р. // Retreived from the World Wide Web on 30.03.2002:
258. Заява Ради Євро-атлантичного партнерства – 12 вересня 2001 р. // ПР (2001) 123. – //
259. Заява Комісії Україна-НАТО – 14 вересня 2001 р. // ПР (2001) 126. – //
260. Спільна заява Президента України Л.Кучми та Президента Європейської Ради А.Ф. Расмуссена, за участю Генерального секретаря Ради ЄС / Верховного представника з питань спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС Х. Солани, та Президента Комісії Європейських Співтовариств Р. Проді. – Копенгаген, 4 липня 2002 р.
// Retreived from the World Wide Web on 10.08.2002: