Масний Вячеслав Олександрович Військова співпраця США з європейськими союзниками середини 1940-х рр.— середини 1960-х рр.

Короткий опис

Масний Вячеслав Олександрович, аспірант кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Назва дисертації: «Військова співпраця США з європейськими союзниками середини 1940-х рр.— середини 1960-х рр.». Шифр та назва спеціальності 07.00.02 всесвітня історія. Спецрада Д 26.001.01 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
МАСНИЙ ВЯЧЕСЛАВ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
УДК 94(73+4):355.4"1945/1965"
ДИСЕРТАЦІЯ
ВІЙСЬКОВА СПІВПРАЦЯ США З ЄВРОПЕЙСЬКИМИ
СОЮЗНИКАМИ СЕРЕДИНИ 1940-х – СЕРЕДИНИ 1960-х РР.
Спеціальність 07.00.02 – всесвітня історія
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів авторів мають посилання на відповідне джерело
______________________ В.О.Масний
Науковий керівник Машевський Олег Петрович, доктор історичних
наук, професор
КИЇВ 2021

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.............................................................14
ВСТУП...................................................................................................................16
РОЗДІЛ 1: ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ...............23
1.1 Західна (американська та європейська) історіографія..….......23
1.2 Українська, радянська та пост–радянська історіографія…....43
1.3. Характеристика джерел..………………………………................53
РОЗДІЛ 2: ДОКТРИНАЛЬНІ ТА ДОГОВІРНІ ОСНОВИ
ВІЙСЬКОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА США З ЄВРОПЕЙСЬКИМИ
СОЮЗНИКАМИ СЕРЕДИНИ 1940-х – СЕРЕДИНИ 1960-х РР................67
2.1. Передумови військової співпраці США з європейськими
союзниками………………………………………………........................67
2.2. Формування структур колективної безпеки в
Європі……..................................................................................................78
2.3. Стратегія США щодо військового протистояння з СРСР у
Європі на початку 1950-х рр…………………………….......................93
2.4. Військово-стратегічні основи співпраці США з союзниками в
період президентства Д. Ейзенхауера………………………..............100
2.5. Розвиток військового партнерства США з європейськими
державами в 1960-х рр………………………………………................115
РОЗДІЛ 3: ПРАКТИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ ВІЙСЬКОВОГО
ПАРТНЕРСТВА США З ЄВРОПЕЙСЬКИМИ СОЮЗНИКАМИ
СЕРЕДИНИ 1940-х – СЕРЕДИНИ 1960-х РР……………………….….….134
3.1. Контингенти та бази Збройних сил США у Європі в період
1940-х–1960-х рр…………………………...............................................134
13
3.2. Ядерна зброя США в Європі в 1940-х–1960-х
рр…………................................................................................................158
3.3. Американські військові поставки для європейських держав
середини 1940-х – середини 1960-х рр…………..…...........................187
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...201
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА…………………………………………........206

Список літератури

ВИСНОВКИ
– Дослідження стану наукової розробки проблематики демонструє наявність
різних оцінок особливостей та завдань європейського вектору зовнішньої
політики США періоду 1940-х–1960-х рр., як в цілому, так і у військовому
аспекті зокрема. У західній – американській та європейській історіографії –
сформувався комплекс ідейних та методологічних підходів до дослідження
проблематики, який традиційно поділяють на три напрями: традиційний,
ревізіоністський та пост–ревізіоністський, що синтезував методики
попередніх напрямів і є основоположним для більшості сучасних досліджень
проблематики. Радянська історіографія американсько-європейських відносин
періоду 1940-х–1960-х рр. внаслідок ідеологічної політики правлячого
режиму в СРСР має сумнівну евристичну цінність. Втім, дослідження пострадянського періоду успадкували об‘єктивні напрацювання радянської
історіографії та долучили західні методики, і їх висновки в цілому не
суперечать позиціям західних праць з досліджуваної проблематики. Варто
зазначити, що військова співпраця Сполучених Штатів Америки з
європейським державами як комплексний багатосторонній процес не
перебувала у прямому фокусі історичних досліджень. Даний фактор формує
основу наукової новизни даної роботи. Своєю чергою, джерельна база
дослідження характеризується різноплановістю доступних джерел з історії
міжнародної та політичної складової проблематики, зокрема публічних
документів та міжнародних договорів, і певною обмеженістю, внаслідок
засекреченості та недоступності основних матеріалів, джерел з військових
аспектів. Подібна специфіка зумовила фокусування дослідження на
публічних складових військової співпраці США з європейськими державами,
з окресленням недоступних для аналізу аспектів.
– Визначено, що агресивна політика СРСР в Європі, Близькому Сході
та підтримка комуністичних сил в Китаї після завершення Другої світової
війни стали причиною початку розробки нового концепту відносин США з
202
СРСР – доктрини стримування, ключовою ідеєю якої стала військова та
економічна підтримка держав, що перебувають під загрозою комуністичної
агресії. Реалізація положень доктрини стримування вимагала від Сполучених
Штатів Америки встановлення тривалих союзницьких відносин з
європейськими державами. Тому в другій половині 1940-х рр. була здійснена
ревізія американського законодавства, що регулювало зовнішню політику
країни, з метою ліквідації ізоляціоністських обмежень. Законодавчим актом,
що дозволив Сполученим Штатам створювати та вступати у військові
альянси не в умовах війни стала «резолюція Вандерберга», прийнята 11
травня 1948 року. Наступним етапом налагодження військової співпраці між
США та європейськими державами стало підписання Вашингтонського
договору 4 квітня 1949 р., що передбачав утворення багатостороннього
військового блоку за участі США, Канади та 9 держав Європи, який пізніше
отримав назву Організації Північноатлантичного договору – НАТО.
Встановлено, що на момент підписання Вашингтонського договору були
розроблені альтернативні плани реалізації системи колективної безпеки в
Європі, які передбачали тісну військову інтеграцію власне європейських
держав з мінімальною участю США. Певна конкуренція між атлантичним та
європеїстським концептами військової інтеграції зберігалася до середини
1960-х рр. та виходу Франції з військових структур НАТО, що деактуалізував
питання суперечності європеїстського та атлантичного підходів всередині
блоку.
– Загострення конфронтації з СРСР на початку 1950-х рр. в зв‘язку з
початком війни в Кореї а також прихід до влади в США президента Д.
Ейзенхауера зумовили розробку планів прямої військової конфронтації з
СРСР в Європі і в значній мірі вплинули на практичні сторони американськоєвропейського військового партнерства. Зокрема, були активізовані програми
нарощення військового потенціалу США та їх європейських союзників. Втім,
наприкінці 1950-х рр. успіхи Радянського Союзу у реалізації ядерних
програм та розробці ракетних технологій зумовили зміну глобального
203
балансу військових потенціалів між СРСР і США разом з європейськими
союзниками та актуалізували питання європейської безпеки і
централізованого контролю над ядерними арсеналами з метою регулювання
рівня ескалації протистояння з СРСР та його сателітами.
– З‘ясовано, що нові військово–технологічні умови блокового
протистояння СРСР та США разом з їх союзниками та сателітами на початку
1960-х рр. зумовили розробку стратегічної доктрини «гнучкого реагування»,
яка вимагала перебудови структури управління американсько-європейського
військового альянсу в напрямку посилення централізованого контролю над
військовими силами та ресурсами блоку, що актуалізувало дискусію між
атлантичним та європеїстським концептами військової інтеграції і викликали
активний супротив Франції, уряд якої прагнув зберегти максимально
можливий рівень самостійності у питаннях безпеки та оборони.
– Визначено, що позиція Франції щодо забезпечення максимального
можливого рівня самостійності у прийнятті рішень щодо національної
безпеки та оборони, яку зайняв президент де Голль на початку 1960-х, стала
однією з головних причин виходу Франції з військових структур НАТО. Крім
того, визначальним питанням, що продемонструвало розбіжності між
Францією та США, стало питання контролю над ядерною зброєю НАТО.
Вихід Франції з НАТО дав змогу відбутися перебудові системи військового
партнерства США та європейських союзників на основах більш
централізованого контролю та згортання американських програм активної
військової допомоги державам Європи в другій половині 1960-х рр. Крім
того, дані процеси відрили можливість до експоненціального росту
військового потенціалу ФРН за підтримки США.
– Підкреслено, що ключовим елементом військового співробітництва
США з європейськими державами стало розміщення військових контингентів
США в Європі в 1940-х–1950-х рр. на постійній основі. Відповідно до
особливостей системи управління Збройними силами Сполучених Штатів
Америки, в Європі були розміщені підрозділи та бази 3 військових структур
204
США: Армії Сполучених Штатів, ВМС та ВПС. Загальне управління
контингентами в Європі здійснювало Європейське командування США, що
було створене на базі командної структури часів Другої світової війни –
Штабу Європейського Театру бойових дій. Основними підрозділами та
структурами військових сил США в Європі в період 1940-х–1960х рр. були
окупаційний контингент в Німеччині, з 1949 року – Армія США в Німеччині,
з 1952 року – 7 армія США; підрозділи бомбардувальної та винищувальної
авіації під командуванням окремої структури ВПС США у Європі, розміщені
на базах у Великій Британії, Німеччині, Франції (після 1966 р. підрозділи з
Франції були переведені на бази в Німеччині), Італії та Нідерландах, а також
Турецька Логістична група; 6–й флот США з прямим підпорядкуванням
Атлантичному Флоту США, розміщений на базах в Італії та Франції, район
оперативної відповідальності – Середземне Море та захід Індійського океану,
а також Американсько–Британське морське командування.
– Зазначено, що ядерна зброя Сполучених Штатів Америки в період
1940-х–1960-х рр. виступала ключовим елементом безпекових гарантій як
для самих США, так і їх європейських союзників. Крім США, в
досліджуваний період власну ядерну зброю створили Велика Британія з
1952–го та Франція з 1960–го р., втім, обсяги їх ядерних арсеналів
залишались незначними і не дозволяли повністю відмовитися від
американських безпекових гарантій. В інших державах Європи, а саме в
Німеччині, Італії, Нідерландах, Канадських військових підрозділах в
Німеччині, а також в Туреччині, американська ядерна зброя розміщувалась
відповідно до принципу «ядерного поділу», що передбачав одностороннє
американське обслуговування бомб та ракет з подвійною системою активації,
що надавала державі–реципієнту ядерної зброї контроль над можливим
застосуванням. Принцип «ядерного поділу» залишається актуальним до
сьогодні.
– З‘ясовано, що у період кінця 1940-х – середини 1960-х Сполучені
Штати Америки ініціювали ряд програм надання невідшкодовуваної
205
військової допомоги Європейським державам. Дані програми регулювалися
низкою законодавчих актів США. Остаточно програми військової допомоги
європейським військовим державам були завершені з прийняттям Закону про
закордонні військові продажі в 1968. В цілому в період з 1950 по 1967 рр. в
рамках програм американської військової допомоги до європейських держав
було поставлено озброєнь на загальну суму 33,4 млрд. дол. США та
військового спорядження на 3,3 млрд. дол. США. В період з 1949 по 1956 рр.
основними реципієнтами військових поставок були Франції та Велика
Британія, з 1956 р. – ФРН. В цілому, американські поставки були головним
джерелом відновлення та нарощування оборонних потенціалів європейських
держав в період 1940-х–1950-х. З початку 1960-х розвиток військовопромислових комплексів в Європі дозволив європейським державам
поступово переходити на систему самостійного забезпечення військових
підрозділів.
Таким чином, військову співпрацю Сполучених Штатів Америки з
європейськими союзниками в період 1940-х–1960-х рр. можна охарактеризувати як
комплексну багатосторонню систему, основною ціллю створення якої було
гарантування безпеки в умовах глобальної конфронтації з СРСР. У досліджуваний
період розвиток даної системи військового партнерства пройшов етапи становлення в
кінці 1940-х, формування та нарощування силових та стратегічних можливостей в
1950-х і остаточного визначення базових принципів управління та географії
розміщення військових сил в 1960–ті. Військова співпраця Сполучених Штатів
Америки з європейськими союзниками була невід‘ємною складовою європейського
напряму зовнішньої політики США в досліджуваний період та здійснила
визначальний вплив на розвиток міжнародних відносин другої половини ХХ століття