АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ: ПРОЦЕСУАЛЬНО - ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП .………………………………………………………… 3
РОЗДІЛ 1 ПРОБЛЕМИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ 13
1.1. Юридичні особи як суб’єкти адміністративної відповідальності 13
1.2. Історія та сучасний стан законодавчого регулювання адміністративної відповідальності юридичних осіб в Україні 43
1.3. Проблеми провадження в справах про адміністративні проступки юридичних осіб 58
РОЗДІЛ 2 ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ 70
2.1. Зміст та принципи провадження у справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб 70
2.2. Стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб 95
2.3. Напрямки вдосконалення адміністративно-процесуального законодавства про відповідальність юридичних осіб 145
ВИСНОВКИ 159
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 167
ДОДАТОК 182

ВСТУП

Актуальність теми. Становлення України протягом 1991-2006 років як правової, незалежної, суверенної демократичної держави обумовило реформу правової системи, стрімке вдосконалення законодавства, зокрема адміністративного права як фундаментальної галузі публічного права.
Правові відносини, що складаються в сфері функціонування виконавчої влади й учасниками яких є юридичні особи, належать до предмету адміністративного права. Серед прийомів і способів управлінського впливу одну із значущих позицій займає адміністративний примус, різновидом якого є адміністративна відповідальність юридичних осіб.
На сьогодні переважна більшість юридичних осіб не перебуває у прямій підпорядкованості державних органів: основна їх маса заснована на недержавній формі власності. За таких умов необхідність забезпечення державної дисципліни в усіх сферах суспільного життя не відпала, а навпаки – значно загострилась.
Разом з тим, незважаючи на досягнення національної юридичної науки, коло питань стосовно інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб вивчено ще недостатньо, дана проблема не набула прийнятного розв’язання ні в законодавстві, ні в теорії адміністративного права. У базових правових положеннях, успадкованих українською юриспруденцією, однозначно стверджується, що юридичні особи (підприємства, установи, організації, об’єднання громадян) можуть бути тільки суб’єктами цивільно-правової відповідальності. Протягом довгого часу домінував погляд, за яким суб’єктами адміністративної відповідальності можуть бути лише фізичні особи.
Незважаючи на це, останнім часом погляди щодо віднесення до кола суб`єктів адміністративної відповідальності юридичних осіб висловлюють як українські, так і російські вчені – правознавці та юристи-практики. Окремі питання адміністративної відповідальності юридичних осіб розглядались у працях Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, І.П. Голосніченка, С.Т. Гончарука, Є.В. Додіна, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, Д.М. Лук’янця, В.І. Новосьолова, О.В. Овчаро¬вої та інших.
Зміна суспільно-політичної ситуації в Україні після набуття нею незалежності, розвиток підприємництва на основі різних форм власності, перехід до ринкової економіки, відмова від адміністративно-командних методів управління та інші чинники спричинили прийняття Верховною Радою України (не чекаючи відповідного наукового забезпечення) ряду законів, якими було встановлено адміністративну відповідальність юридичних осіб. Зокрема такі норми містяться в Законах України “Про об`єднання громадян”, “Про захист економічної конкуренції”, “Про електроенергетику”, “Про відповідальність підприємств, їх об`єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування”, “Про насіння та садивний матеріал” та ін.
Проте якщо законами і встановлено адміністративну відповідальність юридичних осіб, то при цьому не визначено загальні правила притягнення цих осіб до відповідальності: порядок провадження в цих справах, оскарження рішень органів, уповноважених накладати стягнення; виконання постанов про накладення адміністративних стягнень тощо. У Кодексі про адміністративні правопорушення України в розділах 3-5 такі правила передбачено, але вони стосуються тільки фізичних осіб.
Поряд із позитивними зрушеннями у вирішенні процесуально-правових проблем адміністративної відповідальності юридичних осіб чимало питань залишаються відкритими. До них передусім слід віднести відсутність належної правової регламентації підстав і приводів для порушення провадження у справах про адміністративні правопорушення, суб’єктами яких є юридичні особи. Потребує наукового обґрунтування питання про адміністративно-процесуальний статус учасників такого провадження, порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення та винесення за ними рішень, порядок оскарження юридичними особами цих рішень та їх виконання.
Отже, попри важливість для подальшого розвитку юридичної науки та прийняття нового КпАП України, питання провадження в справах про адміністративні правопорушення, вчинені юридичними особами, не стали об’єктом цілеспрямованого наукового дослідження на науковому рівні.
Таким чином, дисертаційне дослідження проблем провадження в справах про адміністративні правопорушення, суб’єктами яких є юридичні особи, буде першою спробою комплексного аналізу адміністративно-процесуального аспекту відповідальності юридичних осіб.
Розробка інституту адміністративної відповідальності є актуальним напрямом наукового дослідження, за допомогою якого буде обґрунтовано процесуально-правові категорії, що сьогодні вже об’єктивно існують, та вдосконалено норми чинного адміністративно-процесуального законодавства.
Необхідність поглибленого теоретичного розроблення та актуальність зазначених проблем обумовили вибір теми дисертації, її об’єкт, предмет і мету дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Дисертація виконана відповідно до п.2. розд.2 Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” від 22 липня 1998 р. № 810/98; п.5. розд.2 та п.10. розд.3 “Концепції реформи адміністративного права України”, підготовленої робочою групою Кабінету міністрів України з підготовки Концепції реформи адміністративного права та проекту Адміністративного кодексу України; п.20.розд.1 “Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р.
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз наукових питань формування законодавчого забезпечення і реалізації адміністративної відповідальності юридичних осіб, розробка теоретичної бази, необхідної для запровадження уніфікованого порядку притягнення юридичних осіб до відповідальності, обґрунтування рекомендацій із удосконалення чинного адміністративного законодавства з урахуванням нових політичних, правових та економічних реалій.
Відповідно до мети дисертаційного дослідження в роботі поставлені такі завдання:
- встановити тотожні та відмінні риси між провадженням у справах про адміністративні правопорушення стосовно фізичних та юридичних осіб;
- проаналізувати систему правових актів, що регламентують порядок притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності;
- визначити історичні етапи становлення законодавчих засад адміністративної відповідальності юридичних осіб;
- встановити підстави т приводи для порушення адміністративного провадження щодо юридичних осіб;
- проаналізувати принципи та загальні засади провадження в справах про адміністративні проступки юридичних осіб;
- розглянути адміністративно-процесуальний статус учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб;
- виявити зв’язки між окремими нормативними актами України з метою визначення основних напрямків удосконалення та систематизації адміністративно-процесуального законодавства про адміністративну відповідальність юридичних осіб;
- розробити конкретні рекомендації, спрямовані на розвиток законодавства, що встановлює і регламентує підстави та порядок притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що складаються у процесі притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності.
Предметом дослідження є вітчизняне адміністративне законодавство та законодавство зарубіжних країн, яке регулює суспільні відносини у сфері адміністративної відповідальності юридичних осіб, система наукових поглядів і розробок за обраною темою.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить сукупність загальнонаукових і спеціальних методів, обумовлених метою та особливостями досліджуваної проблематики.
Вихідним підґрунтям дослідження є діалектичний метод пізнання, відповідно до якого проблеми, що розглядаються у дисертації, представлені у вигляді єдності їх соціального змісту та юридичної форми. У роботі також використано: порівняльно-правовий метод, який застосовувався під час вивчення вітчизняного та зарубіжного адміністративно-процесуального законодавства, що регламентує адміністративну відповідальність юридичних осіб; історико-правовий метод забезпечував розгляд питання про історичні етапи розвитку законодавства щодо адміністративної відповідальності юридичних осіб; системно-структурний і порівняльний – для класифікації юридичних осіб та обґрунтування взаємозв’язку адміністративної відповідальності фізичних і юридичних осіб; аналітичний метод та метод раціональної критики дозволили проаналізувати сутність нормативних актів і виявити колізії, протиріччя та інші негативні фактори у правовому регулюванні адміністративної відповідальності юридичних осіб; спеціально-юридичний метод сприяв конкретизації юридичних понять, визначенню специфічних ознак правових явищ, уточненню юридичних формулювань, здійснення аналізу організації діяльності органів адміністративної юрисдикції з точки зору її відповідності догмі права. На основі синтезу сформульовано висновки за результатами дисертаційного дослідження.
Методологічна та теоретична основа дисертації ґрунтується на результатах науково-теоретичних досліджень у галузі теорії держави і права, адміністративного права та інших юридичних наук, висвітлених у працях вітчизняних і зарубіжних науковців (Б.В.Авер’янов С.С.Алексєєв, О.М.Бандурка, Д.Н.Бахрах, О.І.Бекетов, Ю.П.Битяк, І.П.Бондаренко, П.Т.Василенков, С.В.Ващенко, А.Б.Венгеров, А.А.Герцензон, І.П.Голосніченко, С.Т.Гончарук, М.Б.Гусак, В.І.Димченко, Є.В.Додін, О.Т.Зима, В.В.Зуй, Р.А.Калюжний, А.П.Клюшніченко, Л.В.Коваль, В.К.Колпаков, А.Т.Комзюк, В.Н.Кудрявцев, В.Д.Лук’янець В.І.Новосьолов, Є.В.Овчарова, І.Н.Петров, Л.Л.Попов, П.М.Рабинович, В.І.Ремнев, В.Д.Сорокін, В.С.Стефанюк, М.М.Тищенко, Ю.М.Шемшученко, О.М.Якуба).
Нормативною та емпіричною базою дослідження стали норми Конституції України, законів та постанов Верховної Ради України, Рішень Конституційного Суду України, указів та розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, актів центральних органів виконавчої влади, а також узагальнення практики діяльності органів і посадових осіб, уповноважених здійснювати провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є першим в українській юридичній літературі комплексним теоретичним дослідженням процесуально – правових проблем адміністративної відповідальності юридичних осіб. Наукова новизна дисертації визначається постановкою нової проблеми, дослідженням тенденцій розвитку суспільних відносин в адміністративно-процесуальній сфері та напрямків удосконалення законодавства щодо адміністративної відповідальності юридичних осіб.
Дисертантом сформульовані наступні теоретичні та науково-практичні положення, які лежать в основі висновків, що відрізняються певним ступенем наукової новизни:
уперше:
- сформульовано поняття провадження у справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб, під яким розуміється комплекс взаємопов’язаних та взаємообумовлених процесуальних дій, які здійснюються спеціально уповноваженими органами (посадовими особами) та судами, спрямованих на своєчасне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови та реалізації прав юридичних осіб на оскарження неправомірних дій і рішень, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, зміцнення законності;
- визначено зміст стадій провадження в справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб;
- розроблено проект “Основ законодавства України про адміністративну відповідальність юридичних осіб”.
насичено новою аргументацією:
- об’єктивну необхідність існування в умовах демократичних перетворень та розбудови ринкових відносин в Україні адміністративної відповідальності юридичних осіб і визначено реальний стан правового регулювання цього виду відповідальності;
удосконалено:
- систему принципів провадження в справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб за допомогою синтезу принципів адміністративного процесу, до яких належать: законність; принцип об’єктивної (матеріальної) істини; принцип справедливості; принцип рівності юридичних осіб перед законом; принцип здійснення провадження національною мовою; принцип оперативності (швидкості) і простоти провадження; принцип публічності (офіційності) провадження; принцип відповідальності посадових осіб за належне ведення провадження та прийнятий неправомірний акт; принципи гласності, самостійності та незалежності органів адміністративної юрисдикції (посадових осіб) у прийнятті рішення у справі; принцип змагальності;
- адміністративно-процесуальний статус учасників провадження в справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб шляхом встановлення відповідальності свідка за дачу завідомо неправдивих свідчень та нормативного закріплення процесуального статусу понятого, визначення його прав і обов’язків.
дістали подальшого розвитку положення щодо:
- історичних етапів становлення в Україні законодавства про адміністративну відповідальність юридичних осіб з часів НЕПу по сьогоднішній день;
- фактичних та правових підстав порушення провадження у справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб;
- теоретичних засад взаємодії суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб;
- поняття адміністративного проступку і адміністративної відповідальності юридичних осіб;
- позасудового оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення на юридичну особу та наслідків розгляду скарги.
- систематизації законодавства про адміністративну відповідальність юридичних осіб.
Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що зроблені у роботі висновки можуть бути основою для підвищення якості й ефективності діяльності органів адміністративної юрисдикції та реалізовані:
- у науково-дослідницькій сфері матеріали дисертації можуть бути основою для подальшої розробки проблем правовідносин у сфері адміністративної відповідальності юридичних осіб, оптимізації та вдоско¬налення адміністративно-юрисдикційної діяльності;
- у правотворчій сфері висновки і пропозиції, що містяться в дисертації, можуть бути використані при вдосконаленні чинного законодавства, зокрема при систематизації нормативно-правових актів, які регламентують адміністративну відповідальність юридичних осіб;
- у правоохоронній сфері запропоновані автором пропозиції можуть бути використані для вдосконалення практики застосування адміністративно-процесуальних норм під час провадження у справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб;
- у навчальному процесі положення дисертації, теоретичні висновки, рекомендації та їх аргументація можуть бути використані при підготовці підручників і навчальних посібників; при викладанні дисциплін адміністративно-правового спрямування у вищих навчальних закладах; у різних формах підвищення кваліфікації практичних працівників; у науково-дослідницькій роботі слухачів та курсантів.
Апробація результатів дослідження відбувалася шляхом оприлюднення концептуальних положень дисертації на науково-практичних конференціях різного рівня, зокрема: міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток та перспективи соціально-правової роботи в Україні: проблеми та кадрове забезпечення” (Херсон, 8-9вересня 2000 року); науково-практичній конференції “Підготовка спеціалістів-юристів для ОВС: здобутки, проблеми та перспективи” (Херсон, 16-17 травня 2003 року); міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми систематизації законодавства України про адміністративні правопорушення” (Сімферополь-Ялта, 7-8 грудня 2006 року).
Публікації. Основні теоретичні положення дослідження викладено у чотирьох статтях, опублікованих у наукових виданнях, включених до переліку фахових видань ВАК України, та у трьох тезах доповідей на конференціях.
Структура і обсяг дисертації. Відповідно до мети, завдань, логіки дослідження дисертація складається зі вступу, двох розділів, які об’єднують шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатку. Загальний обсяг дисертації становить 214 сторінок, з яких основний текст дисертації – 166 сторінок, список використаних джерел налічує 156 найменувань та займає 15 сторінок

Список літератури

ВИСНОВКИ

Проведене наукове дослідження дає можливість сформулювати такі висновки:
1. Зміна соціально-політичної ситуації в Україні після набуття нею незалежності, розвиток підприємництва на основі різних форм власності, становлення товарно-грошових відносин в економіці, роздержавлення майна та інші чинники зумовили перехід від адміністративно-командних методів управління економікою до ринкових. Одним із важливих методів державного управління стала адміністративна відповідальність юридичних осіб, яка вже мала місце в історії нашої країни.
2. Норми чинного законодавства, якими регламентується адміністративна відповідальність юридичних осіб, неповно і суперечливо регулюють суспільні відносини даного типу, вони поки ще не складають єдиної цілісної системи, що дозволяє стверджувати про існування в Україні сукупності нормативно-правових актів, якими встановлено адміністративну відповідальність підпри¬ємств, установ, організацій та інших колективних суб’єктів.
3. Питанням адміністративної відповідальності юридичних осіб в Україні присвячено значну кількість законів і підзаконних нормативних актів, але їх норми не мають однозначного тлумачення, не встановлюють єдиного механі¬зму притягнення юридичних осіб до відповідальності тощо. З метою підви¬щення ефективності адміністративної відповідальності юридичних осіб, усунення протиріч, що виникають на практиці, необхідно здійснити систематизацію існуючої сукупності нормативних актів, які її регламентують. На нашу думку, не має принципової різниці, яким способом така систематизація буде проведена – чи то шляхом включення відповідних норм до КпАП, чи то шляхом прийняття окремого закону, норми якого регулювали б тільки адміністративну відповідальність юридичних осіб. У будь-якому випадку такий закон поряд із нормами матеріального права повинен містити адміністративно-процесуальні норми, які б встановлювали завдання та принципи провадження в справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб, закріпили б правовий статус його учасників, загальний порядок розгляду справ і прийняття по ним рішень, їх оскарження та виконання.
4. Найбільш ефективним способом систематизації в сьогоднішніх умовах є прийняття окремого законодавчого акту, який би, на нашу думку, міг називатися “Основи законодавства України про адміністративну відповідаль¬ність юридичних осіб”, проект якого ми розробили.
Порівняно з кодифікацією існуючих нормативних актів про адміні¬стративну відповідальність юридичних осіб на базі КпАП, обрання такого способу має ряд переваг, а саме:
 цей закон буде містити загальні засади адміністративної відповідаль¬ності юридичних осіб, стане центром системи чинного законодавства, норми якого безпосередньо встановлюють відповідальність юридич¬них осіб і уже застосовуються на практиці;
 основи законодавства, які за змістом і обсягом є невеликим нормативним актом, порівняно з КпАП можуть бути розроблені та прийняті у більш стислі строки. Крім того, здійснення кодифікації всіх норм про адміністративну відповідальність юридичних осіб шляхом включення їх у КпАП є завданням досить складним і потребуючим узгодження з уже існуючим чинним законодавством з цих питань;
 мета прийняття цього закону – регламентація загальних засад адміні¬стративної відповідальності юридичних осіб на перехідний період до прийняття єдиного кодифікованого акту (скажімо, нового КпАП або іншого спеціального Кодексу про адміністративну відповідальність юридичних осіб). По суті, розробку й прийняття такого нормативного акту, як Основи законодавства України про адміністративну відпові¬дальність юридичних осіб, слід розглядати як підготовчий етап для подальшої, найбільш ефективної, всеохоплюючої кодифікації з урахуванням практики застосування правових норм, що складуть його матеріальну і процесуальну частину;
 такий закон встановить лише підстави та загальний порядок притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб і не буде включати склади правопорушень, закріплених вже існуючими нормативними актами. Це в свою чергу буде сприяти однозначному тлумаченню і застосуванню посадовими особами юрисдикційних органів норм, що регулюють відповідальність юридичних осіб, і припиненню існуючої практики встановлення адміністративної відпо¬відальності юридичних осіб підзаконними нормативно-правовими актами. Прийняття і застосування таких підзаконних актів суперечить п.22 ч.1 ст.92 Конституції України, згідно з яким діяння, що є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них встановлюється виключно законами України.
5. Загальний порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб має бути визначено в законі, а норми підза¬конних актів можуть уточнювати, деталізувати лише механізм притягнення до відповідальності, процедуру застосування та виконання адміністративних стягнень.
6. Провадження у справах про адміністративні правопорушення юридич¬них осіб – це комплекс взаємопов’язаних і взаємообумовлених процесуальних дій (здійснюються спеціально уповноваженими органами та посадовими особами), спрямованих на своєчасне, повне та об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопору¬шенням, зміцнення законності.
6. Провадження у справах про адміністративні проступки, зокрема вчинені юридичними особами, повинно здійснюватись на підставі системи взаємопов’язаних та взаємозалежних принципів, визначених в законі.
Принципами провадження у справах про адміністративні правопору¬шення юридичних осіб мають бути ті вихідні положення та організаційно-правові засади, які ґрунтуються на нормах Конституції і закріплені безпосе¬редньо у законодавстві про адміністративні проступки у вигляді норм права, що визначають зміст і форму усього провадження, захищаючи при цьому права юридичних осіб, інтереси держави.
Такими принципами, на наш погляд, можуть бути: законність, принцип об’єктивної (матеріальної) істини, принцип справедливості, принцип рівності перед законом, принцип здіснення провадження національною мовою, принцип оперативності (швидкості) і простоти провадження, принцип публіч¬ності (офіційності) провадження, принцип відповідальності посадових осіб за належне (правильне) ведення провадження та прийнятий неправомірний акт, принципи гласності, безпосередності, самостійності й незалеж¬ності органів адміністративної юрисдикції та їх посадових осіб у прийнятті рішення у справі.
Разом з тим недостатньо тільки закріпити ці принципи – весь зміст процесуальної діяльності уповноважених державних органів та посадових осіб повинен відповідати їх положенням.
7. Процесуальний регламент провадження в справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб складається із сукупності однорідних груп процесуальних дій, які прийнято називати стадіями. Стадії провадження відрізняються одна від одної колом учасників провадження, характером здійснюваних процесуальних дій та їх юридичними наслідками, є відносно самостійними, але разом із тим органічно пов’язані між собою; наступна розпочинається лише після того, як закінчена попередня.
За результатами вирішення завдань кожної стадії оформлюється відповідний процесуальний документ, який є її підсумком, і тільки після прийняття такого акту можливо розпочати наступну стадію.
На нашу думку, провадження у справах про адміністративні правопо¬рушення юридичних осіб може мати чотири стадії: порушення справи та попереднє адміністративне розслідування; розгляд справи по суті та винесення за нею постанови; перегляд справи у зв’язку з оскарженням або опротестуванням постанови у справі; виконання постанови у справі.
8. Фактичною підставою для порушення провадження є адміністративне правопорушення (проступок), скоєне юридичною особою, тобто протиправне, суспільно шкідливе, а в окремих, передбачених законом випадках, – суспільно небезпечне діяння, що посягає на державний, громадський порядок, власність, права і свободи фізичних та юридичних осіб, на встановлений законом порядок управління, за яке законодавством передбачено адміністративну відповідаль¬ність.
9. Попереднє адміністративне розслідування становить собою систему обов’язкових процесуальних дій, які проводяться органом адміністративної юрисдикції для збирання доказів, встановлення об’єктивної істини у справі про адміністративні правопорушення і спрямовані на забезпечення підготовки матеріалів справи про адміністративне правопорушення до розгляду по суті. Проводитись попереднє адміністративне розслідування повинно, на нашу думку, за допомогою таких процесуальних дій, як опитування свідків, потерпілих, а також представника юридичної особи суб’єктом, уповноваженим складати протокол про адміністративні проступки; дослідження речових доказів; огляд речей та документів; вилучення речей і документів та їх дослідження; призначення експертизи тощо. Дана стадія має завершуватись прийняттям рішення про передачу справи до органу або посадовій особі, правомочній розглядати справу про адміністративне правопорушення, вчинене юридичною особою.
10. У законі має бути закріплено перелік юрисдикційних органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення юридичних осіб і накладати на них адміністративні стягнення.
11. Важливою гарантією дотримання прав і законних інтересів юри¬дичних осіб під час здійснення провадження мають бути закріплені в законі загальні строки розгляду справ. На нашу думку, справа про адміністративне правопорушення юридичної особи повинна бути розглянута у п’ятнадцяти¬денний термін з дня одержання органом або посадовою особою, уповнова¬женими розглядати ці справи, протоколу (акту) про правопорушення та інших матеріалів справи. Разом з тим законами України може бути передбачено й інші строки розгляду таких справ.
12. Потребує законодавчого врегулювання питання про коло учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб та їх правовий статус. На наш погляд, у розгляді справи про адміністративний проступок юридичної особи можуть брати участь представник юридичної особи, свідки, поняті, експерт, фахівець, перекладач, захисник, потерпілий і понятий. На законодавчому рівні повинно бути передбачено порядок виклику свідка, перекладача, експерта, потерпілого та їх опитування, а також наслідки їх неявки за викликом, встановлено відповідальність свідка за завідомо неправдиві свідчення.
13. За результатами розгляду справи про адміністративні проступки юридичних осіб приймається рішення у вигляді постанови, винесеної уповно¬важеними на те органами (посадові особи), яка за юридичними наслідками може бути двох видів – про накладання адміністративного стягнення та про закриття справи.
Постанова у справі про правопорушення повинна містити: найменування посади, прізвище, ім’я, по батькові посадової особи, яка винесла постанову; дату розгляду справи; відомості про юридичну особу, щодо якої розглядається справа; викладення обставин, установлених при розгляді справи; зазначення Закону, яким передбачається відповідальність за таке правопорушення; прийняте у справі рішення; зазначення розрахункового рахунку та установи банку, до якої можна сплатити штраф; вказівку про порядок і строк її оскарження.
Постанова підписується посадовою особою органу адміністративної юрисдикції, яка розглянула справу, й оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови про накладення адміністративного стягнення протягом трьох днів вручається або надсилається юридичній особі, щодо якого її винесено.
14. Стадія оскарження та опротестування повинна розглядатися як загальна гарантія дотримання законності й обґрунтованості застосування адміністративних стягнень. Саме цим і обумовлено її важливе місце в структурі провадження у справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб. Разом з тим, процесуальні питання стадії оскарження й опротестування постанови у справі про адміністративні правопорушення юридичних осіб врегульовані чинним законодавством неповно та суперечливо. У зв’язку з цим нами пропонується закріпити в законі загальний порядок і строки оскарження та опротестування постанов у справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб.
15. На наш погляд, обов’язковість виконання постанови про накладення адміністративного стягнення має бути визначена законом в нормах якого має бути закріплено, що постанова про накла¬дення адміністративного стягнення є обов’язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності. Підлягає законодавчому врегулюванню і питання про підстави та порядок відстрочки виконання постанови про накладення адміністративних стягнень на юридичних осіб.
16. В новому КпАП України або іншому нормативному акті, враховуючи існуючу сьогодні проблему реалізації принципів провадження в справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб, пропонується на законодавчому рівні дати визначення принципів, надати їх перелік з розкриттям сутності і як наслідок цього привести у відповідність з ними зміст решти адміністративно-процесуальних норм.
17. Реалізація викладених пропозицій, з одного боку, дозволить підви¬щити ефективність такого важливого інструменту державного управління, як адміністративна відповідальність юридичних осіб, а з іншого – слугуватиме гарантією прав та інтересів юридичних осіб, стосовно яких державними органами можуть бути застосовані адміністративні стягнення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Дзера О.В., Кузнецова Н.С. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. – К.: Юрінком Інтер. – 2002. – Кн.1. – 719 с.
2. Цивільний кодекс України. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40. – Ст.356.
3. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18; № 19-20; № 21-22. – Ст.144.
4. Закон України “Про власність” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 20. – Ст.249.
5. Закон України “Про підприємництво” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 14 – Ст.168.
6. Закон України “Про господарські товариства” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49.– Ст.682.
7. Закон України “Про освіту” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 34.– Ст.451.
8. Закон України ”Про основи державної політики у сфері науки і науково–технічної діяльності” // Відомості Верховної Ради України. – 1992.– № 12. – Ст.165.
9. Закон України “Про бібліотеки та бібліотечну справу” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 7. – Ст.45.
10. Закон України “Про Національний архівний фонд і архівні установи” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 15.– Ст.86.
11. Закон України “Про об’єднання громадян” // Відомості Верховної Ради України. – 1992 – № 34. – Ст.504.
12. Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 25. – Ст.283.
13. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 733с.
14. Стефанюк В., Голосніченко І., Михеєнко М. Інститут адміністративної відповідальності юридичних осіб: проблеми теорії і практики // Право України. – 1999. – №9. – С.6-9.
15. Коваль Л. Яким бути Адміністративному кодексу України // Право України. – 1993. – № 3. – С. 24.
16. Демський Е.Ф., Ковальський В.С., Демський С.Е. До питання про відповідальність юридичних осіб // Вісник господарського судочинства. - 2002. - № 4 – С. 168 - 176.
17. Зуб И. О правовой природе финансовых санкций // Предприни¬матель¬ство, хозяйство, право. – 1997. – № 3. – С. 9.
18. Новоселов В. Административная ответственность юридических лиц // Советская юстиция. – 1981. – № 23. – С. 10.
19. А.Т.Комзюк. Суб’єкти адміністративної відповідальності: проблеми визначення та правового закріплення системи. //Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2003. - № 22. – С. 95-99.
20. Саенко С.И. К вопросу об административной ответственности юридических лиц. // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. - № 1. – 2004. – С. 85-95.
21. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У 2т. / Ред.колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: “Юридична думка”, 2004. – Том 1: Загальна частина. – 584 с.
22. Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України: Навчальний посібник. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1995. – 78 с.
23. Матеріали конференції Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування. – К., 1998. – С. 11, 43, 56; Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування: Збірник наукових праць. – Суми Ініціатива, 2000. – С. 116, 279.
24. Бекетов О.И. Актуальные проблемы административного права России // Государство и право. – 1999.– № 5. – С. 87.
25. Кодекс Российской Федерации об административных правонарушениях //Собрание законодательства РФ. – 2002 – № 1.– Ст.1.
26. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій для студентів юр. вузів та фак. - 3-є вид. – К.: Вентурі, 1998. – 208 с.
27. Завгородний Б. Правомерность применения к гражданам предпринимателям административной ответственности и финансовых санкций за одно нарушение // Бизнес. (Документы, комментарии, консультации). – 1999. – №12. – С. 62.
28. Саниахметова Н. Санкции за нарушение антимонопольного законодательства // Бизнес. (Документы, комментарии, консультации). – 1998. – № 16. – С. 38.
29. Иванов Л. Административная ответственность юридических лиц //Закон. – 1998. – № 9. – С. 90-91.
30. Крылова Н.Е. Уголовная ответственность юридических лиц во Франции: предпосылки возникновения и основные черты //Вестник Мо¬сковского университета. – Право. – 1998. – № 3. – С. 69-70.
31. Сорокин В.Д. О двух тенденциях разрушающих целостность института административной ответственности // Известия высших учебных заведений. – СПб.: Правоведение, 1999. – № 1. – С.51.
32. Закон України “Про державну податкову службу в Україні //Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 36. – Ст.37.
33. Положення “Про порядок накладення та стягнення штрафів за порушена законодавства про захист прав споживачів” //Юридичний вісник України, 7–13 вересня 2002 р.– № 36.
34. Закон України “Про пожежну безпеку” // Відомості Верховної Ради України. – 1994 – № 5.– Ст.21.
35. Студеникина М.С. Соотношение административного права и административной ответственности // Советское государство и право. – 1986. – №10. – С. 27.
36. Попов Л.Л. Шергин А.П. Управление. Гражданин. Ответственность. – Л.: Наука, 1975. – 250 с.
37. Адміністративне право України: Підручник / Ю.П.Битяк, В.М.Гаращук, О.В, Д’яченко та ін.; За ред. Ю.П.Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.
38. Новоселов В.И. Административная ответственность юридических лиц // Советская юстиция. – 1981. – № 23. – С.10.
39. Овчарова Е.В. Материально–правовые проблемы административной ответственности юридических лиц // Государство и право. – 1998. – №7. – С. 16.
40. Бахрах Д.Н. Административное право. Учебник – М.: БЕК, 1997. – 368 с.
41. Таможенный кодекс Российской Федерации. // Ведомости Съезда Народных Депутатов и Верховного Совета Российской Федерации. – 1993. – Ст.1224.
42. Гусак М.Б., Боровик С.С. Види відповідальності юридичних осіб. Адміністративна відповідальність // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 1999. – №4. – С. 165.
43. Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок” // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 31. – Ст.268.
44. Трубецкой Е.Н. Энциклопедия права. – СПб.: Лань, 1998. – 224 с.
45. Лук’янець Д. Про вину юридичних осіб у сфері адміністративної відповідальності // Право України. – 1999. – № 11. – С.118–119.
46. Закон України “Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення ” // Відомості Верховної Ради України. – 2005.– № 52. – Ст.565.
47. Адміністративна відповідальність: Зб. законодавства України про адм. відповідальність / Упоряд.: Е.Ф.Демський, В.І. Махно – К.: Магістр, 2005. – 400 с.
48. Ющик А. «Необходимо государственное регулирование» // Бизнес. – 2000. – 16 октября.
49. Ремнев В.И. Актуальные вопросы административной деликтологии в современный период. Актуальные проблемы административной деликтологии: Сборник научных трудов // К.: Киевская высшая школа МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1984. – С. 8.
50. Якуба О.М. Административная ответственность. – М.: Юрид. лит., 1972. – 152 с.
51. Адміністративний кодекс УСРР. Текст та поартикульний коментар / За ред. С. Канарського та Ю. Мазуренка. – Харків: Юридичне видавництво Наркомюсту УСРР, 1929.
52. Адміністративний кодекс УСРР. Офіційне видання. – Харків: Юридичне видавництво Наркомюсту УСРР, 1928.
53. Указ Президиума Верховного Совета СССР “О дальнейшем ограничении применения штрафов налагаемых в административном порядке” // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1961. – №35. – Ст.368.
54. Димченко В.И. Административная ответственность организаций. Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Пермь, 1982.- с.17.
55. Основы законодательства Союза ССР и союзных республик об административных правонарушениях // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1980. – № 44.– Ст.909.
56. Указ Президиума Верховного Совета СССР “О порядке введения в действие Основ законодательства Союза ССР и союзных республик об административных правонарушениях” // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1981. – № 8 – Ст.178.
57. Шемшученко Ю.С. Правове регулювання адміністративної відповідальності за економічні правопорушення // Радянське право. – 1988. – № 5. – С.42.
58. Адміністративне право: сучасний стан і напрямки реформування: Матеріали Першої національної науково–практичної конференції 18–21 червня 1998 р. в м. Яремчі Івано–Франківської області. – С. 11, 42-44, 56.
59. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1984. - Додаток до № 51. - Ст. 1122
60. Лилак Д. Адміністративна і цивільно-правова відповідальність юридичних осіб у сфері економічних відносин (колізії теорії і проблеми практики) // Право України. – 2000. – № 1. – С. 26.
61. Закон України “Про рекламу” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 39. – Ст. 181.
62. Закон України “Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування” // Відомості Верховної Ради України. – 1994.– № 46.– Ст.411.
63. Закон України “Про виключну (морську) економічну зону” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 21. – Ст.152.
64. Закон України “Про насіння і садивний матеріал” // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 13. – Ст. 92.
65. Закон України “Про зайнятість населення” //Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 14. – Ст. 170.
66. Лук’янець Д. Про класифікаційні ознаки юридичної відповідальності // Право України. – 1999. – № 7. – С. 122–123.
67. Кодекс України про адміністративні проступки (Проект).
68. Рішення Конституційного Суду України за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) // Вісник Конституційного Суду України. – 2001. – № 3.
69. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
70. Закон України “Про ветеринарну медицину” // Відомості Верховної Ради України. – 1992.– № 36 . – Ст.531.
71. Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” // Відомості Верховної Ради України. – 2002 – № 1. – Ст.1.
72. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. –2001. – № 37 – 38. – Ст.189.
73. Закон України “Про охорону культурної спадщини” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 39. – Ст.333.
74. Закон України “Про охорону атмосферного повітря” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 50. – Ст.678.
75. Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 22.– Ст.171.
76. Закон України “Про бджільництво” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 21. – Ст.157.
77. Закон України “Про звернення громадян” // Відомості Верховної Ради України. – 1996 . – № 47.– Ст.256.
78. Концепція реформи адміністративного права України. (Підготовлена робочою групою Кабінету Міністрів України з підготовки Концепції реформи адміністративного права та проекту Адміністративного кодексу України). – Березень. – 1998 р. – 87 с.
79. Закон України “Про захист економічної конкуренції” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 12.– Ст.64.
80. Бахрах Д.Н., Ренов Э.Н. Производство по делам об административных правонарушениях: Пособие для слушателей народных университетов). – М.: Знание, 1989. – 96 с.
81. Козлов Ю.М. Советское административное право: Учебник – М.: Юрид. лит., 1984. – 544 с.
82. Ващенко С.В., Поліщук В.Г. Адміністративна відповідальність: Навчальний посібник – Запоріжжя: Юридичний ін-т. МВС України, 2001. – 142 с.
83. Закон України “Про боротьбу з корупцією” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – Ст.266
84. А.Т.Комзюк. Про розуміння сутності та системи принципів провадження в справах про адміністративні правопорушення // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2003. - № 21. – С. 30-34
85. Василенков П.Т. Советское административное право. – М.: Юрид. лит., 1990. – 576 с.
86. Еропкин М.И., Клюшниченко А.П. Советское административное право: Учебник – М.: Юрид. лит., 1979. – 312 с.
87. Сорокин В.Д. Советское административно-процессуальное право: Учебное пособие – Ленинград, 1976. – 55 с.
88. Додин Е.В., Шкарупа В.К. Доказывание по делам об административных правонарушениях, связанных с нарушениями антиалкогольного законодательства и накроманией: Учебное пособие . – К: НИ и РИО КВШ МВД им. Ф.Э.Дзержинского, 1989. – 64 с.
89. Голосніченко І.П. Адміністративне право України: основні категорії і поняття. – К. – 1998. – 52 с.
90. Керимов Д.А. Методология права ( предмет, функции, проблемы философии права). – 2-е. изд. – М.: Аванта +, 2001, 560 с.
91. М.Ктіторов. Системність принципів провадження у справах про адміністративні правопорушення // Право України. – 2006. – №5. – С.17-21.
92. Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те. зі змінами. Навчальний посібник. – К.: Атіка. - 2001. – 176 с.
93. Закон України “Про відповідальність за повітряні перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів для в’їзду в Україну” // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 16. – Ст.113
94. Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закл. – К.: Літера ЛТД, 2002. – 288 с.
95. Проблеми общей теори права и государства. Учебник для вузов. Под общ. ред. В.С.Нерсесянца. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – 832 с.
96. Коваль Л. Адміністративне право України: Курс лекцій Загальна частина). – К.: Основи, 1994. – 154 с.
97. Закон України “Про інформацію” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст.650.
98. Коренев А.П.Нормы административного права и их приминение. – М.: Юридическая литература, 1978. – 142 с.
99. Административное право Украины: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. / Ю.П.Битяк, В.В.Богуцкий, В.Н.Гаращук и др. / Под ред. проф. Ю.П.Битяка. – Х.: Право, 2003. – 576 с.
100. І.Л.Бородін. Завдання та стадії розгляду справ про адміністративне правопорушення (проступок) //Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 32. – К.: Ін-т. держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2006. – 622 с.
101. Юсупов В.А. Правоприменительная деятельность органов государственного управления. – М.: Юрид.лит., 1979. - 136 с.
102. Агапов А.Б. Административная ответственность: Учебник. – М.: Статут, 2000. – 251 с.
103. Кузьменко О.В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. – К.: Атіка, 2005. – 352 с.
104. В.Колпаков. Теоретичний вимір законодавчого регулювання порушення справи про адміністративний проступок // Право України. – 2005. – № 2. – С.10-14.
105. Философский энцеклопедический словарь / Гл. редакция И.Ф.Ильичев, П.П.Федосеев, С.М.Ковалев, В.Г.Попов - М.: Сов. Энцеклопедия, 1983. – 840 с.
106. О.Ф. Скакун. Теория государства и права: Учебник. - Харьков: Консум; Ун-т. внутр. дел, 2000. – 704 с.
107. Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю.П. Битяка. – Х: Право, 2000. – 520 с.
108. Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 38-39. – Ст.288.
109. Герасименко Є. Суб’єкт адміністративного проступку // Право України. – 1999. – № 4. – С. 44.
110. Лук’янець Д.М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – 220 с.
111. Закон України “Про захист прав споживачів” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 30. – Ст. 379.
112. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 4. – Ст.28.
113. Закон України “Про державну податкову службу в Україні” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 6. – Ст.37.
114. Голосніченко І., Стахурський М., Золотарьова Н. Попереднє адміністративне розслідування як стадія провадження в справах про адміністративні проступки // Право України. – №2.– 2002.– С.26-30.
115. Коваль Л.В. Административно - деликтное отношение. – К.: Вища школа, 1979. – 229 с.
116. Клюшниченко А.П. Производство по делам о мелком хулиганстве – К., НИ и РИО КВШ. МВД СССР. – 150 с.
117. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в следственной и судебной практике. – К.: Юринком, 1995. – 208 с.
118. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М., 1972 – 352 с.
119. Герцензон А.А. Квалификация преступлений. – М., 1947. – 96 с.
120. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. – М., 1984. – 182 с.
121. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 416 с.
122. Терещук О.В. Адміністративна відповідальність за корупційні правопорушення: Дис. на здоб. наук. ступеня. канд. юрід. наук. – К., 2000 – 164 с.
123. Кримінально-процесуальний кодекс України //Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2.– Ст.15.
124. Гладун З.С. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – 579 с.
125. Калаянов Д.П., Остюченко С.М., Аносенко А.А. Правова регламентація адміністративного затримання правопорушників міліцією України. Вид. 3-е доп. – Одеса: Одеський юридичний інститут НУВС, 2002. – 42 с.
126. Шкарупа В.К. Доказування та докази в адміністративно-примусовій діяльності органів внутрішніх справ (міліції). Автореф.дис. … д-ра юр. наук: 12.00.07 / Одеський державний університет ім.І.І.Мечникова. – Одеса, 1996. – 57 с.
127. Кони А.Ф. Собрание сочинений. – М.,1976. – Т.4.– 640 с.
128. Водний кодекс України //Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 24.– Ст.189.
129. Крыгин Е.В. Криминалистическая экспертиза в административном процессе: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Харьков, 1982. – 18с.
130. Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан в СССР. Учебное пособие. – Свердловск, 1989. – 204 с.
131. Масленников М.Я. Порядок обжалования постановлений по делам об административных правонарушений. – Калинин, 1988. – 54 с.
132. Іванов В.В. Матеріально-правові та процесуальні гарантії законності притягнення до адміністративної відповідальності: Навчальний посібник. – Одеса, 2001. – 156 с.
133. О.І.Миколаєнко Перегляд справ про адміністративні правопорушення в адміністративному провадженні. Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 31. – К.: Ін-т. держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2006. – 624 с.
134. Кодекс адміністративного судочинства України // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35-36, 37.– Ст.446.
135. Бахрах Д.Н. Законодательство об административной ответственности. – Пермь. – 1969. – 313 с.
136. Закон України “Про електроенергетику” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 1.– Ст.1.
137. Закон України “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 9.– Ст. 34.
138. Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 27.– Ст. 218.
139. Указ Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” № 436 від 12.06.1995р. // Урядовий кур’єр. – 1995. – №87-88.
140. Інструкція про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затверджена наказом Міністерства економіки України та Міністерства фінансів № 298/519 від 03.12.2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 51. – Ст.2324
141. В.М.Морозкин Административная ответственность юридических лиц в сфере использования полезных ископаемых: общее и особенное // Науковий Вісник Юридичної академії МВС. – 2004. - № 4. – С.249 – 257
142. В.Авер’янов, Д.Лук’янець, Н.Хорощак. Потрібні нові концептуальні засади створення проекту Кодексу України про адміністративні проступки // Право України. – 2004. – №11. – С.11-15.
143. Лук’янець Д.М. До проблеми повноти кодифікації адміністративно-деліктного законодавства України //Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Проблеми систематизації законодавства про адміністративні правопорушення»: У 2-х ч., 7-8 грудня 2006. – Сімферополь, 2006 – Ч.1.- С.91-95.
144. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктне право у юридично-галузевій парадигмі // Право України. – 2002. – №4. – С.17-21.
145. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 528 с.
146. Битяк Ю.П. Наукові основи систематизації законодавства України про адміністративні проступки //Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Проблеми систематизації законодавства про адміністративні правопорушення»: У 2-х ч., 7-8 грудня 2006. – Сімферополь, 2006 – Ч.1.- С.5-9.
147. Голосніченко І. Проблеми кодифікації норм, що встановлюють адміністративну відповідальність // Право України. – 2002. – №10. – С.20-24.
148. Голосніченко І.П. Предмет регулювання Кодексу про адміністративні проступки як підстава проектування його системи //Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Проблеми систематизації законодавства про адміністративні правопорушення»: У 2-х ч., 7-8 грудня 2006. – Сімферополь, 2006 – Ч.1.- С.10-13.
149. Т.Коломоєць., І.Федоров. Принципи кодифікації адміністративно-деліктного законодавства України // Право України. – 2006. – №6. – С.14-18.
150. Зима О.Т. Адміністративна відповідальність юридичних осіб: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Харків, 2001. – 19 с.
151. Зима О.Т. Щодо провадження у справах про притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб //Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Проблеми систематизації законодавства про адміністративні правопорушення»: У 2-х ч., 7-8 грудня 2006. – Сімферополь, 2006 – Ч.1.- С.60-63.
152. Закон Российской Федерации “Об административной ответственности предприятий, учреждений, организаций и объединений за правонарушения в области строительства” //Ведомости Съезда народных депутатов РФ и Верховного Совета РФ. – 1993. - № 2. – Ст.58.
153. В.К.Колпаков. Адміністративно-деліктна законотворчість: поняття і функції // Право України. – 2002. – №6. – С.25-31.
154. Додин Е.В. Административная ответственность в свете Конституции Украины // Юридический вестник. – 1997. – №3. – С.71.
155. Лук’янець Д. Юридическое лицо как субъект административной ответственности: дополнительные аргументы «за» // Юридическая практика. – 2001. - № 18 (176). – С.9
156. Пугинский Б.И. Приминение принципа вины при регулировании хозяйственной деятельности // Сов. гос. и право. – 1979. - № 10 (176). – С.63-70.