АДМІНІСТРАТИВНО–ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ УПРАВЛІННЯ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Короткий опис

ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВО–ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ
МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ШОПІНА ІРИНА МИКОЛАЇВНА

УДК 351.74.07

АДМІНІСТРАТИВНО–ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ УПРАВЛІННЯ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

ДИСЕРТАЦІЯ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ
ДОКТОРА ЮРИДИЧНИХ НАУК

Науковий консультант
доктор юридичних наук, професор
Білоус Віктор Тарасович

КИЇВ – 2012

ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень …………………………………………….4
Вступ…………………………………………..……………………………5
Розділ 1. Теоретичні та методологічні засади адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ України………………………………………………………………………….18
1.1. Зміна парадигми державного управління як наслідок зміцнення демократичних відносин ………………………………………………………. 18
1.2. Методологічні засади дослідження управління органами внутрішніх справ……………………………………..………………………….27
1.3. Поняття та особливості адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ…………………………………….…39
1.4. Мета адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ……………………………………………………..59
1.5. Принципи адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ……………………………………………………..69
1.6. Структура адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ……………………………………………………112
Висновки до Розділу 1………………………………………………….131
Розділ 2. Механізм адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ…………………………………..143
2.1. Поняття та структура механізму адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ………………………143
2.2. Адміністративно-правові норми як елемент механізму адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ……………………………………………………………………………151
2.3. Місце та роль адміністративно-правових відносин у механізмі адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ……………………………………………………………………………170
2.4. Акти застосування права як складова механізму адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ…………..186
2.5. Функціональні складові механізму адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ……………………….193
Висновки до Розділу 2………………………………………………….235
Розділ 3. Актуальні проблеми адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ в умовах реформування системи виконавчої влади………………………………..246
3.1. Критерії ефективності діяльності органів внутрішніх справ……246
3.2. Пошук оптимальної структури органів внутрішніх справ……….271
3.3. Сучасні проблеми адміністративно-правового регулювання управління персоналом органів внутрішніх справ…………………………..304
3.4. Проблеми адміністративно-правового регулювання доступу до публічної інформації щодо діяльності органів внутрішніх справ…………..347
Висновки до Розділу 3………………………………………………….361
Розділ 4. Напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ України………369
4.1. Гармонізація нормативно-правової бази управління органами внутрішніх справ………………………………………………………………369
4.2. Удосконалення форм і методів управління органами внутрішніх справ……………………………………………………………………………383
4.3. Розвиток функцій управління органами внутрішніх справ……..415
Висновки до Розділу 4………………………………………………...426
Висновки………………………………………………………………..441
Список використаних джерел……………………………………….456
Додатки…………………………………………………………………509

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

БНОН – підрозділи по боротьбі з незаконним обігом наркотиків
БОЗ – підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю
ГУБОЗ – Головне Управління боротьби з організованою злочинністю
ГУМВС – Головне Управління Міністерства внутрішніх справ
ГСУ – Головне слідче управління
ДАІ – Державна автомобільна інспекція
ДГБ – Департамент громадської безпеки
ДСБЕЗ – державна служба боротьби з економічними злочинами
ЄС – Європейський союз
МВС – Міністерство внутрішніх справ України
МЗС – Міністерство закордонних справ України;
Мін’юст – Міністерство юстиції України;
ОБСЄ – Організація з безпеки і співробітництва в Європі
ОВС – органи внутрішніх справ
ООН – Організація Об’єднаних націй
СБУ – Служба безпеки України
УМВС – Управління Міністерства внутрішніх справ України
УМВСТ – Управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку нашої держави ознаменувався кардинальними перетвореннями в організації й діяльності органів влади. Не залишилися осторонь і органи внутрішніх справ – останнім часом була розроблена низка пропозицій щодо їх реформування. Так, 5 жовтня 2011 року у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання «Про реформування системи органів Міністерства внутрішніх справ України і впровадження європейських стандартів», учасники яких наголошували на необхідності змін у правовому статусі, структурі, системі оцінювання діяльності ОВС. Нині триває робота над розробкою проекту Концепції реформування органів внутрішніх справ України, у якій має бути модель такого реформування. На порядку денному стоять питання щодо подолання корупційних проявів та підвищення авторитету зазначених органів, рівень довіри громадян до яких залишається стабільно низьким багато років поспіль.
Аналіз адміністративно-правових актів у сфері управління органами внутрішніх справ свідчить, що чимало з них мають істотні недоліки, прогалини, суперечать одне одному, що, врешті-решт, знижує ефективність цього процесу, сприяє зростанню рівня правового нігілізму співробітників ОВС та зменшенню довіри до них у суспільстві. Отже, постає необхідність гармонізації нормативно-правової бази управління органами внутрішніх справ. Водночас теоретичні засади адміністративно-правового регулювання управління зазначеними органами, яке має бути спрямоване, у тому числі, і на вирішення внутрішньосистемних проблем, у науці адміністративного права на сьогодні розроблені ще недостатньо. Теоретико-методологічні засади проблематики правового регулювання в науці адміністративного права свого часу стали предметом досліджень В. Б. Авер’янова, О. Ф. Андрійко, А. І. Берлача, Ю. П. Битяка, В. В. Галунька, В. М. Гаращука, І. П. Голосніченка, Є. В. Додіна, Р. А. Калюжного, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпакова, О. В. Кузьменко, Є. В. Курінного, А.А. Музики, Н. Р. Нижник, В. І. Олефіра, О. П. Рябченко, С. Г. Стеценка, О. І. Харитонової та інших авторів. Проблеми управління правоохоронними органами взагалі і органами внутрішніх справ зокрема висвітлювалися у працях М. І. Ануфрієва, І. В. Арістової, О. М. Бандурки, О. К. Безсмертного, К.І. Бєлякова, В. Т. Білоуса, І. В. Бондаренка, М. Г. Вербенського, В. Л. Грохольського, С. М. Гусарова, В. С. Гуславського, В. О. Заросила, І. В. Зозулі, О.ºВ.ºКопана, В. В. Ковальської, В. В. Конопльова, Ю. Ф. Кравченка, С. О. Кузніченка, А. М. Куліша, В. А. Ліпкана, О. А. Мартиненка, Н. П. Матюхіної, О. М. Музичука, О. В. Негодченка, В. П. Пєткова, С. В. Пєткова, В. М. Плішкіна, А. М. Подоляки, В. М. Поповича, Є. М. Поповича, Т. О. Проценка, О. Ю. Синявської, О. Г. Фролової, М. К. Якимчука, Х. П. Ярмакі, О. Н. Ярмиша та інших науковців. Однак проблематика адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ у сучасних умовах адміністративної реформи предметом окремого наукового дослідження досі не була.
Зазначене вище обумовлює нагальну потребу у визначенні теоретико-методологічних засад адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ України та підготовці на їх основі пропозицій та рекомендацій, спрямованих на його удосконалення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до плану роботи Державного науково-дослідного інституту внутрішніх справ України за темами: «Проблеми удосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ України» (державний реєстраційний № 0110u007753), у якій автор є одним із співвиконавців, та «Адміністративно-правове регулювання контролю за діяльністю органів внутрішніх справ» (державний реєстраційний № 0112u000060), де здобувач є керівником авторського колективу. Тема дисертації відповідає п. 4 Розділу 3 Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011–2015 рр., затверджених постановою Загальних зборів Академії правових наук України від 24 вересня 2010 р. № 14, а також п.п. 1, 19 Додатку 13 Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 р., затверджених наказом МВС України від 29.07.2010 р. № 347.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягала в тому, щоб на основі аналізу чинних нормативно-правових актів і практики їх реалізації визначити концептуальні теоретичні засади адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ України, а також розробити пропозиції і рекомендації щодо удосконалення відповідних адміністративно-правових норм щодо управлінської діяльності в зазначеній сфері.
Визначена мета дисертаційного дослідження зумовила постановку та розв’язання таких завдань:
– дослідити особливості зміни парадигми організаційно-правових основ державного управління як наслідок зміцнення демократичних відносин;
– визначити методологічні та праксеологічні засади удосконалення адміністративно-правового забезпечення управління органами внутрішніх справ;
– дослідити й уточнити концептуальні засади, ознаки, особливості та поняття адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ;
– конкретизувати мету та принципи адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ у контексті сучасної парадигми адміністративної реформи;
– вивчити структуру, стан, принципи та резерви адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ;
– визначити ефективність та шляхи удосконалення механізму адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ;
– з’ясувати значення адміністративно-правових норм як елемента механізму адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ;
– визначити місце та роль адміністративно-правових відносин у механізмі адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ;
– розкрити сутність актів застосування права як складової механізму адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ;
– проаналізувати особливості функціональних складових механізму адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ;
– з’ясувати особливості визначення критеріїв ефективності діяльності органів внутрішніх справ;
– визначити теоретичні засади, послідовність і напрями оптимізації структури органів внутрішніх справ;
– проаналізувати сучасні проблеми адміністративно-правового регулювання управління персоналом органів внутрішніх справ;
– знайти особливості адміністративно-правового регулювання доступу до публічної інформації щодо діяльності органів внутрішніх справ;
– окреслити напрями вдосконалення форм, методів та функцій управління органами внутрішніх справ;
– розробити пропозиції з удосконалення адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з визначенням та удосконаленням теоретико-методологічних і праксеологічних засад адміністративно-правового забезпечення управління органами внутрішніх справ України.
Предметом дослідження є адміністративно-правове регулювання управління органами внутрішніх справ України.
Методи дослідження. У ході дисертаційного дослідження відповідно до діалектичного підходу до досліджуваних явищ та процесів була використана сукупність загальнонаукових та спеціальних методів. Так, логіко-семантичний метод дав змогу вдосконалити понятійний апарат досліджуваної проблематики (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1 та ін.). За допомогою порівняльно-правового методу були вивчені підходи до оцінки діяльності міліції України та поліції зарубіжних країн (підрозділ 3.1), з’ясовані напрями визначення оптимальної структури органів внутрішніх справ (підрозділ 3.2). Завдяки використанню формально-юридичного методу досліджено елементи механізму адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ (розділ 2). За допомогою системно-структурного методу було визначено класифікацію принципів адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ (підрозділ 1.4), структуру механізму адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ (підрозділ 2.2). Соціологічний метод, який було використано у підрозділах 3.1, 3.3, 3.4, дозволив проаналізувати проблеми, притаманні сучасному етапу розвитку адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ, та окреслити шляхи їх вирішення. Використання методів моделювання та екстраполяції дозволило сформулювати пропозиції та рекомендації, спрямовані на розв’язання проблем, що існують в адміністративно-правовому регулюванні діяльності органів внутрішніх справ, а також на підвищення ефективності управління зазначеними органами (підрозділи 4.1, 4.2, 4.3).
Нормативною основою дослідження є Конституція України, законодавчі та підзаконні правові акти, якими регулюється управління органами внутрішніх справ, а також правоохоронними органами зарубіжних країн, проекти законів України та інших правових актів у досліджуваній сфері.
Емпіричною основою дослідження є довідкові, статистичні, публіцистичні видання, у яких знайшли своє відображення окремі аспекти управління органами внутрішніх справ України та правоохоронними органами зарубіжних країн, узагальнення правозастосовної практики в досліджуваній сфері, результати соціологічних досліджень щодо довіри населення до органів внутрішніх справ та інших державних органів. Висновки дисертаційного дослідження ґрунтуються також на аналізі та узагальненні результатів опитування 356 працівників органів внутрішніх справ з усіх регіонів України та 98 представників громадських організацій правозахисної спрямованості з Київської, Харківської та Хмельницької областей.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є однією з перших спроб комплексно й системно визначити теоретико-методологічні засади удосконалення адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ на сучасній стадії адміністративної реформи і запропонувати праксеологічно–зважені концептуальні підходи до розв’язання досліджуваних проблем. Найбільш значущими досягненнями дисертаційного дослідження є такі:
вперше:
– розроблено концепцію адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ з урахуванням оновленої парадигми адміністративної реформи та сучасного етапу розвитку суспільних відносин, яка включає: систему поглядів на його сутність та особливості, тлумачення його поняття, мети, принципів, суб’єктів, об’єктів, предмету та механізму реалізації як комплексу адміністративно-правових засобів забезпечення цілеспрямованої діяльності з організації, координації та контролю за виконанням вказаними органами поставлених перед ними цілей та завдань;
– визначено особливості адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ, зокрема, доведено, що останнє: 1) є складовою адміністративно-правового регулювання управління адміністративно-політичною діяльністю, яке, у свою чергу, є елементом адміністративно-правового регулювання державного управління; 2) вирізняється цілеспрямованістю, при цьому цілі нормотворця у кожному окремому випадку можуть мати відмінності, обумовлені актуальними особливостями суспільних відносин; 3) має односторонній характер та жорстку адміністративну ієрархію, за яких вимоги вищих суб’єктів, закріплені у юридично-владних приписах, є обов’язковими для нижчих, а нижчі суб’єкти зобов’язані ці приписи виконувати, у випадку ж їх невиконання несуть за це юридичну відповідальність; 4) здійснюється від імені держави спеціально уповноваженими суб’єктами (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство внутрішніх справ України та уповноважені останнім органи внутрішніх справ).
– обґрунтовано цілі адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ, до яких слід віднести: а) забезпечення, захист і поновлення у разі порушення прав і свобод фізичних і юридичних осіб у сфері внутрішніх справ держави; б) удосконалення системи державного управління сферою внутрішніх справ; в) удосконалення процесів внутрішньої організації та діяльності органів внутрішніх справ та проходження служби їх працівниками;
– на підставі аналізу теоретико-методологічних підходів та праксеологічних засад діяльності органів внутрішніх справ, виділено наступні групи принципів адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ, як керівних ідей, що можуть бути використані як основа для побудови норм права: системні, спрямовані на забезпечення внутрішньої єдності права, підтримання стійких зв’язків між правовими нормами (загальноправові, міжгалузеві, галузеві, а також принципи інститутів адміністративного права); принципи правотворчості (постійного технічного вдосконалення актів, що приймаються; пріоритету органів державного управління у здійсненні функцій адміністративної правотворчості і принцип гармонійності нормативно-правового регулювання); принципи правореалізації (реальності реалізації прав, свобод і обов’язків усіма фізичними та юридичними особами, доцільності, ефективності правореалізації) і принципи правоохорони (відкритості публічної інформації; незалежності суб’єктів правоохорони; паритетності суб’єктів правоохорони);
– виділено закономірності, зумовлені впливом адміністративно-правових норм на процес видання нормативно-правових та індивідуальних актів управління органами внутрішніх справ, до яких віднесено: а) обумовленість змісту нормативно-правових актів та індивідуальних актів управління визначеною законом компетенцією суб’єктів адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ; б) наявність особливого порядку видання та оприлюднення таких актів для кожного суб’єкта адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ; в) наявність ієрархічності нормативно-правових актів, виданих різними суб’єктами, що, у свою чергу, обумовлює порядок розв’язання колізій між такими актами;
удосконалено:
– теоретико-методологічні засади управління органами внутрішніх справ, зокрема, обґрунтовано, те, що воно є одним із видів соціального управління і різновидом державного управління, має цілеспрямований характер, здійснюється уповноваженими адміністративно-правовими нормами суб’єктами, його зміст являє собою підтримання цілісності системи органів внутрішніх справ, забезпечення її оптимального функціонування та розвитку, воно спрямоване на охорону громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, зниження рівня злочинності, захист прав, свобод та інтересів громадян;
– уявлення про суб’єктів адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ у широкому та вузькому аспектах, зокрема, обґрунтовано, що у вузькому аспекті такими суб’єктами виступають державні органи та посадові особи, до компетенції яких віднесено встановлення норм права, якими регулюється управління зазначеними органами; а у широкому до них мають бути віднесені всі державні органи, посадові особи та громадські організації, яким надано право здійснювати правозастосовну діяльність у сфері управління органами внутрішніх справ;
– теоретичні погляди на предмет та об’єкт адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ. Зокрема, встановлено, що до першого належать управлінські відносини, тобто зв’язки, які постійно діють між суб’єктами та об’єктами управління зазначеними органами, а до другого – матеріальні, духовні чи інші соціальні блага, з приводу яких у суб’єктів права складаються юридичні зв’язки, тобто громадський порядок, громадська безпека, низький рівень злочинності і високий рівень захищеності прав і свобод людини та громадянина;
– характеристика суттєвих ознак адміністративно-правових відносин, які виникають під час управління органами внутрішніх справ;
дістало подальший розвиток:
– поняття адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ у сучасних умовах як адміністративно-правовий вплив, що здійснюється за допомогою комплексу адміністративно-правових засобів та інших правових явищ, які в сукупності складають механізм адміністративно-правового регулювання, орієнтований на цілеспрямовану діяльність із підтримання цілісності системи органів внутрішніх справ, забезпечення її оптимального функціонування й розвитку з метою забезпечення належного громадського порядку та громадської безпеки, зниження рівня злочинності, реальної захищеності прав, свобод і інтересів громадян;
– поняття адміністративно-правових норм, котрими регулюється управління органами внутрішніх справ, як встановлених, санкціонованих чи ратифікованих державою правил поведінки загальнообов’язкового характеру, які розраховані на неодноразове застосування, підкріплені заходами державного примусу і спрямовані на забезпечення, захист і поновлення в разі порушення прав і свобод фізичних та юридичних осіб у сфері внутрішніх справ держави; удосконалення системи державного управління сферою внутрішніх справ; удосконалення процесів внутрішньої організації, діяльності органів внутрішніх справ та проходження служби їх працівниками;
– співвідношення між адміністративно-правовими та управлінськими відносинами у сфері управління внутрішніми справами;
– характеристика функціональних складових механізму адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ, до яких належать принципи діяльності публічної адміністрації, уповноваженої на виконання функції управління внутрішніми справами держави, юридичні факти, акти тлумачення норм адміністративного права, правова свідомість, правова культура і режим законності;
– методологічні підходи до створення системи критеріїв оцінки рівня ефективності органів внутрішніх справ і обґрунтовано доцільність закріплення її у відповідному положенні, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України;
– обґрунтування шляхів удосконалення адміністративно-правового регулювання управління персоналом органів внутрішніх справ;
– класифікація адміністративних методів управління, яка включає адміністративно-правові та адміністративно-організаційні методи, та надано характеристику останніх;
– питання адміністративно-правового регулювання доступу до публічної інформації щодо діяльності органів внутрішніх справ;
– характеристика розвитку функцій управління органами внутрішніх справ, зокрема, функцій аналізу, прогнозування, планування, організації, стимулювання і контролю;
– пропозиції з удосконалення законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, у досліджуваній сфері, зокрема, Законів України «Про міліцію», «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України», «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», Положення про Міністерство внутрішніх справ України та ін.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
– у правотворчості – висновки та пропозиції дисертації можуть бути використані під час розробки законопроектів у сфері правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ України (акт впровадження Комітету з питань правової політики Верховної Ради України від 7 лютого 2012 р. № 04–29/11–06);
– у правозастосовній діяльності – для удосконалення управління органами внутрішніх справ України (акт впровадження МВС України від 8 лютого 2012 р.);
– у навчальному процесі – під час викладання дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ», «Управління в органах внутрішніх справ» (акт впровадження від 2 лютого 2012 р.);
– у науково-дослідній роботі – як основа для подальшого розроблення проблем адміністративно-правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ України (акт впровадження Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України № 3 від 27 лютого 2012 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, із використанням останніх досягнень науки управління та адміністративного права. Усі викладені в ньому положення та висновки сформульовано на основі особистих досліджень автора. У співавторстві опубліковано наукові статті «Гармонізація системи надання адміністративних послуг: проблеми і шляхи їх вирішення» (дисертантом розроблено загальну концепцію статті і здійснено аналіз нормативно-правових актів з досліджуваної проблематики, обсяг – 0,2 друк. арк.) та «Підвищення пенсійного віку для жінок: можливі наслідки» (дисертантом здійснено аналіз соціологічних та правових чинників, а також окреслено шляхи вирішення досліджуваних проблем, обсяг – 0,3 друк. арк.). У науково-практичному посібнику «Теоретико-правові проблеми регулювання адміністративної діяльності органів внутрішніх справ України» автору належить Розділ 3 (2,6 друк. арк.), у навчальному посібнику «Порядок проходження служби в органах внутрішніх справ України» – Розділи 4, 10 (4,3 друк. арк.), у науково-практичних посібниках: «Цивільний контроль за діяльністю міліції: організаційно-правові питання» – підрозділи 1.2, 2.5 (3,2 друк. арк.), «Училище професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ України» – підрозділ 4.1 (1,1 друк. арк.), у навчальному посібнику «Організаційно-правове забезпечення навчально-виховного процесу та науково-дослідної діяльності у вищих навчальних закладах МВС України» – Глава 3 (1,3 друк. арк.). У Словнику законодавчих і нормативних термінів дисертанту належать Глави А–К (5,7 друк. арк.). У науково-практичних коментарях кодексів України автору належать: Кодексу України про адміністративні правопорушення – Глави 4, 11 (5,3 друк. арк.), Митного кодексу України – Глава 65 (2,3 друк. арк.), Кодексу законів про працю України – Глава VII (3,2 друк. арк.). У науково-практичному посібнику «Охорона праці: європейські і міжнародні стандарти та законодавство України (порівняльний аналіз)» дисертанту належить Розділ 2 (1,4 друк. арк.), у довідковому виданні «Захисти себе сам» – Розділи 1–6 (4,5 друк. арк.).
У дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Висновки, пропозиції та узагальнення, викладені у дисертаційному дослідженні, доповідалися здобувачем на засіданнях Наукової та Вченої ради Державного науково-дослідного інституту МВС України, а також були оприлюднені на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, серед яких «Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи» (Запоріжжя, 25–26 червня 2004 року), «Забезпечення прав і свобод людини і громадянина в діяльності органів внутрішніх справ України за сучасних умов» (Київ, 4 грудня 2009 року), «Правові реформи в Україні» (Київ, 6 жовтня 2011 року), «Пріоритетні напрями розвитку законодавства України» (Запоріжжя, 10–11 листопада 2011 року), «Право на життя: аспекти реалізації» (Чернівці, 17–18 листопада 2011 року), «Людина і закон: публічно-правовий вимір» (Миколаїв, 25–26 листопада 2011 року), «Напрями вдосконалення протидії правопорушенням у сфері господарської діяльності» (Ірпінь, 2–3 грудня 2011 року) та ін.
Публікації. Основні положення дисертації відображено в одноосібній монографії, 27 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, 7 тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях, 14 публікаціях у навчальних та науково-практичних посібниках, науково-практичних коментарях, збірниках наукових праць.

Список літератури

Висновки

У результаті дисертаційного дослідження виконано теоретичне узагальнення й розроблено теоретико-методологічні та праксеологічні засади вдосконалення адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ України, сформульовано висновки, пропозиції та рекомендації, спрямовані на досягнення поставленої мети. Нижче наведено основні з них.
1. Адміністративно-правовому регулюванню управління органами внутрішніх справ притаманна низка особливостей. По-перше, воно є складовою частиною адміністративно-правового регулювання управління адміністративно-політичною діяльністю, яке, у свою чергу, є елементом адміністративно-правового регулювання державного управління. По-друге, адміністративно-правове регулювання управління органами внутрішніх справ має цілеспрямований характер, при цьому цілі нормотворця у кожному окремому випадку можуть мати відмінності, обумовлені актуальними особливостями суспільних відносин (посилення рівня захищеності прав і свобод людини; економія бюджетних коштів; забезпечення контролю за діяльністю органів внутрішніх справ з боку правлячої політичної сили тощо). При цьому проміжні цілі нормотворця можуть вступати у суперечність із загальною метою адміністративно-правового регулювання. По-третє, особливістю адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ є його односторонній характер та наявність жорсткої адміністративної ієрархії, за яких вимоги вищих суб’єктів, закріплені в юридично-владних приписах, є обов’язковими для нижчих, а нижчі суб’єкти зобов’язані ці приписи виконувати, у випадку ж їх невиконання несуть за це юридичну відповідальність. По-четверте, особливістю адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ є здійснення останнього від імені держави спеціально уповноваженими суб’єктами. До таких суб’єктів належать як вищі органи державної влади – Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство внутрішніх справ України, так і уповноважені останнім органи внутрішніх справ.
2. Адміністративно-правове регулювання управління органами внутрішніх справ необхідно розуміти як адміністративно-правовий вплив, що здійснюється за допомогою комплексу адміністративно-правових засобів та інших правових явищ, які разом узяті складають механізм адміністративно-правового регулювання, орієнтований на цілеспрямовану діяльність із підтримання цілісності системи органів внутрішніх справ, забезпечення її оптимального функціонування і розвитку з метою забезпечення належного громадського порядку та громадської безпеки, зниження рівня злочинності, реальної захищеності прав, свобод і інтересів громадян.
3. Органи внутрішніх справ – це підпорядковані Міністерству внутрішніх справ державні органи, метою діяльності яких є охорона громадського порядку, громадської безпеки, боротьба зі злочинністю й забезпечення захисту прав і свобод людини та громадянина. Вважаємо, що це визначення має бути закріплене в Законі України «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України» із вказівкою на те, що до Міністерства внутрішніх справ України входять зазначені органи.
4. До цілей адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ мають бути віднесені: а) забезпечення, захист і поновлення в разі порушення прав та свобод фізичних і юридичних осіб у сфері внутрішніх справ держави; б) удосконалення системи державного управління сферою внутрішніх справ; в) удосконалення процесів внутрішньої організації й діяльності органів внутрішніх справ та проходження служби їх працівниками.
5. На підставі аналізу теоретичних підходів та практики діяльності органів внутрішніх справ видається за можливе виокремити такі групи принципів адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ як керівних ідей, що можуть бути використані як основа для побудови норм права: системні, призначені для забезпечення внутрішньої єдності права, підтримання стійких зв’язків між правовими нормами (загальноправові, міжгалузеві, галузеві, а також принципи інститутів адміністративного права), принципи правотворчості, правореалізації і правоохорони.
6. У вузькому аспекті суб’єктами адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ виступають державні органи та посадові особи, до компетенції яких віднесено встановлення норм права, якими регулюється управління зазначеними органами. У широкому аспекті до суб’єктів адміністративно-правового регулювання мають бути віднесені всі державні органи, посадові особи та громадські організації, яким надано право здійснювати правозастосовну діяльність у сфері управління органами внутрішніх справ. Предметом адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ є управлінські відносини, тобто сталі зв’язки між суб’єктами та об’єктами управління, які поділяються на відносини субординації та координації, формальні та неформальні, централізму та самостійності, відповідальності та ін. Об’єктом адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ є громадський порядок, громадська безпека, низький рівень злочинності і високий рівень захищеності прав і свобод людини та громадянина.
7. Механізм адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ необхідно розуміти як комплекс адміністративно-правових засобів забезпечення цілеспрямованої діяльності з організації, координації та контролю за виконанням органами внутрішніх справ поставлених перед ними цілей та завдань. До елементів механізму адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ належать органічні елементи, наявність яких є обов’язковою, та функціональні, які не є обов’язковими, однак значною мірою впливають на функціонування зазначеного механізму. До органічних складових належать: адміністративно-правові норми, адміністративно-правові відносини, акти реалізації норм права. До функціональних складових механізму адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ належать: принципи діяльності публічної адміністрації, уповноваженої на виконання функції управління внутрішніми справами держави, юридичні факти, акти тлумачення норм адміністративного права, правова свідомість, правова культура і режим законності.
8. Адміністративно-правові норми, якими регулюється управління органами внутрішніх справ, – це встановлені, санкціоновані чи ратифіковані державою правила поведінки загальнообов’язкового характеру, які розраховані на неодноразове застосування, підкріплені заходами державного примусу й спрямовані на забезпечення, захист і поновлення в разі порушення прав та свобод фізичних і юридичних осіб у сфері внутрішніх справ держави; удосконалення системи державного управління сферою внутрішніх справ; удосконалення процесів внутрішньої організації та діяльності органів внутрішніх справ і проходження служби їх працівниками.
9. До суттєвих ознак адміністративно-правових відносин, що виникають під час управління органами внутрішніх справ, належить, по-перше, те, що вони є одним із видів соціальних відносин і, як будь-які інші соціальні відносини, наділені сталістю, системністю, оновлюваністю, різноплановістю. По-друге, це відносини, врегульовані нормами адміністративного права. По-третє, метою таких відносин є організаційне забезпечення стабільного функціонування органів внутрішніх справ та забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб. По-четверте, щонайменше один із учасників цих відносин є носієм владних повноважень, гарантованих засобами державного примусу. По-п’яте, за своєю сутністю це – управлінські відносини, що об’єктивно потребують правового регулювання й можуть бути врегульовані правовою нормою. По-шосте, вони завжди виникають у сфері діяльності органів державної влади. Перераховане вище дає змогу сформулювати визначення адміністративно-правових відносин у сфері управління органами внутрішніх справ як врегульованих нормами адміністративного права соціальних відносин, метою яких є організаційне забезпечення стабільного функціонування органів внутрішніх справ та забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
10. Проблеми якості актів застосування права тісно пов’язані з факультативними елементами механізму адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ. По-перше, тут наявна проблема повної і всебічної оцінки зібраних за певною справою доказів, об’єктивного характеру таких доказів, що потребує аналізу юридичних фактів та додержання законності. По-друге, якість актів застосування права обумовлена також впливом суб’єктивних факторів, до яких передовсім належить актуальний рівень розвитку правової свідомості та правової культури правозастосовного суб’єкта. По-третє, має місце проблема відповідності змісту такого акта приписам адміністративно-правових норм, що, у свою чергу, пов’язано із проблемою актів їх тлумачення.
11. Функціональні складові механізму адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ – принципи діяльності публічної адміністрації, уповноваженої на виконання функції управління внутрішніми справами держави, юридичні факти, акти тлумачення норм адміністративного права, правова свідомість, правова культура і режим законності – здійснюють свій вплив як органічні складові на функціонування всього механізму в цілому, сприяючи або перешкоджаючи його ефективній дії.
12. Всі елементи механізму адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ впливають одне на одного, підвищуючи або знижуючи ефективність функціонування всього механізму. Так, рівень правової свідомості та правової культури перебуває у прямо пропорційному зв’язку з рівнем режиму законності. У свою чергу, на режим законності впливає також рівень досконалості адміністративно-правових норм. Водночас у актах застосування права знаходять своє відображення як рівень законності, так і рівень розвитку адміністративно-правових відносин в сфері управління органами внутрішніх справ тощо. Тому неможливо вплинути лише на один елемент цього механізму (наприклад, з метою підвищення рівня законності), не заторкуючи інші елементи. В такому разі механізм через нетривалий проміжок часу повернеться у попередній стан. Отже, удосконалення управління органами внутрішніх справ потребуватиме цілеспрямованого впливу на всі елементи механізму його адміністративно-правового регулювання.
13. Система оцінювання діяльності органів внутрішніх справ має складатися з трьох блоків. До першого мають входити статистичні показники діяльності органу чи підрозділу, але лише ті, які дійсно залежать від роботи правоохоронців. Другий блок має включати оцінку діяльності органу чи підрозділу внутрішніх справ громадянами, які мешкають, працюють або проводять своє дозвілля на території обслуговування певного органу чи підрозділу. Третій блок має містити оцінку працівниками певного органу чи підрозділу його діяльності за напрямами. Оскільки функцію здійснення контролю за додержанням законодавства органами виконавчої влади, їх посадовими особами, а також вжиття заходів щодо захисту прав і свобод, гідності, життя і здоров’я людини та громадянина від протиправних посягань, охорони власності та громадського порядку, боротьби із злочинністю, протидії корупції покладено на Кабінет Міністрів України (ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»), порядок і методику проведення оцінювання діяльності органів внутрішніх справ доцільно закріпити у відповідному положенні, затвердженому постановою Уряду.
14. Гармонізація адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ потребує чіткого визначення їх структури. Закон України «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України» не враховує сучасного рівня розбудови органів внутрішніх справ, а його положення потребують редагування. Для цього необхідно вирішити три принципові питання: про місце і роль внутрішніх військ, Державної міграційної служби України та апарату досудового слідства у системі органів внутрішніх справ.
15. Перебування внутрішніх військ у структурі Міністерства внутрішніх справ України є цілком раціональним та таким, що підтверджується позитивним досвідом інших держав. Водночас у аспекті адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ України необхідно констатувати наявність певних недоліків та суперечностей у правовому регулюванні функціонування внутрішніх військ. По-перше, ч. 1 ст. 6 Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», згідно з якою внутрішні війська підпорядковуються Міністру внутрішніх справ України, має бути приведена у відповідність до п. 17 ч. 1 ст. 106 Конституції України, яка визначає, що Президент України є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави. Для уникнення непорозумінь та довільного тлумачення правових норм в цій сфері, які вже траплялися в національній практиці, Закон України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» доцільно доповнити трьома статтями, у яких була б чітко визначена компетенція Президента України, Міністра внутрішніх справ України та командувача цими військами в сфері управління ними. По-друге, необхідно на законодавчому рівні чітко визначити структуру внутрішніх військ, оскільки на сьогодні невизначеним залишається статус Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ (законами України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» та «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України» жодного органу військового управління у складі внутрішніх військ чи Міністерства внутрішніх справ не передбачено). Оскільки, відповідно до ч. 3 ст. 17 Конституції України, організація і порядок діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави визначаються законом, необхідно внести відповідні зміни до Законів України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» та «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України», включивши до складу внутрішніх військ орган управління ними. Крім того, Закон України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» необхідно доповнити статтею, яка визначала б статус цього органу управління.
16. Враховуючи жорстку підпорядкованість Державної міграційної служби України Міністру внутрішніх справ України, а також те, що в Положенні про Міністерство внутрішніх справ України саме останнє, а не Державну міграційну службу України названо головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики, у тому числі з питань формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, доцільно доповнити ст. 1 «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України» положенням про те, що Державна міграційна служба України входить до структури зазначеного Міністерства, виключивши при цьому з неї абзац «державні департаменти у складі Міністерства внутрішніх справ України як урядові органи державного управління за окремими напрямами службової діяльності, визначеними Кабінетом Міністрів України».
17. Чинна система підпорядкування слідчих підрозділів різним правоохоронним органам суперечить п. 9 Перехідних положень Конституції України, згідно з яким прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства – до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. Доцільність створення саме сьогодні, за умов фінансово-економічної кризи і проголошеного режиму економії бюджетних коштів, такого собі Національного слідчого комітету чи Національного бюро розслідувань можна заперечувати, проте саме положення Основного Закону мають визначати подальший розвиток системи досудового слідства. На сьогодні вже розроблено й винесено на обговорення громадськості нову редакцію Кримінально-процесуального кодексу України, ст. 214 якого, що має назву «Підслідність», не передбачає здійснення досудового слідства органами прокуратури. Однак і говорити в разі затвердження цього Кодексу про створення саме «системи досудового слідства» не можна, оскільки в силу положень даної статті досудове слідство здійснюють слідчі Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України та «органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства», тобто відсутня головна ознака системи – єдиний орган управління нею. Втім, це не є причиною доцільності відсутності будь-яких згадувань про слідчі підрозділи у Законі України «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України». На нашу думку, ст. 1 останнього має бути доповнена вказівкою на перебування у структурі Міністерства внутрішніх справ України підрозділів досудового слідства з приміткою «до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування».
18. Вплив адміністративно-правових норм на процес видання нормативно-правових актів управління органами внутрішніх справ та видання індивідуальних актів управління простежується у наступних закономірностях: а) обумовленості змісту нормативно-правових актів та індивідуальних актів управління визначеною адміністративно-правовими нормами компетенцією суб’єктів адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ; б) наявності особливого порядку видання та оприлюднення таких актів для кожного суб’єкта адміністративно-правового регулювання управління органами внутрішніх справ; в) ієрархічності нормативно-правових актів, виданих різними суб’єктами, що, у свою чергу, обумовлює порядок вирішення колізій між такими актами.
19. Ані Закон України «Про центральні органи виконавчої влади», ані Положення про Міністерство внутрішніх справ України не надають право міністру чи іншим посадовим особам укладати договори (угоди) від імені Міністерства, за винятком міжнародних та деяких цивільно-правових. Враховуючи те, що в силу ч. 2 ст. 19 Основного Закону органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, можна констатувати, що укладення адміністративних договорів органами внутрішніх справ України перебуває сьогодні поза межами правового поля. Враховуючи важливість цієї форми управління для зміцнення взаємодії між органами внутрішніх справ та іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими суб’єктами громадянського суспільства, необхідним є прийняття Закону України «Про адміністративні договори», в якому було б визначено поняття останніх, вимоги до їх змісту та правового статусу сторін, основні засади відповідальності за порушення умов договору тощо. Після цього логічним було б внесення відповідних змін до Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та до Положення про Міністерство внутрішніх справ України щодо уповноваження певного кола посадових осіб на підписання адміністративних договорів.
20. На ефективності атестації як юридично значущої дії негативно позначається те, що критерії оцінювання працівника органів внутрішніх справ, визначені в Інструкції про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 березня 2005 року № 181, створюють широкі можливості для суб’єктивного тлумачення. Так, у атестаційному листі зазначаються такі відомості про працівника, який атестується: теоретична та практична підготовленість, компетентність, здатність якісно й ефективно реалізовувати на службі свої потенційні можливості; результати службової діяльності згідно з функціональними обов’язками; дисциплінованість, принциповість у вирішенні службових питань, уміння правильно вибудовувати свої стосунки з громадянами та колегами по службі, здатність працювати над усуненням особистих недоліків, авторитет у колективі та серед населення; прагнення до вдосконалення службової діяльності, почуття особистої відповідальності, стійкість моральних принципів, сміливість, рішучість, організованість, здатність контролювати власні емоції, поведінка поза службою тощо (п. 4.6). Жоден із зазначених вище критеріїв не може бути визначений відповідно до якоїсь єдиної моделі, еталону, оскільки єдині професійно-кваліфікаційні характеристики, які б давали змогу об’єктивно підійти до оцінювання рівня розвитку професійно важливих знань, вмінь та навичок, в органах внутрішніх справ відсутні. Отже, таке оцінювання носить повністю суб’єктивний характер. Виняток становить лише атестація випускників (ад’юнктів), в атестаційних листах яких зазначається їх успішність із провідних дисциплін навчального курсу. Така ситуація породжує, з одного боку, формалізм та сліпе копіювання атестаційних листів з «правильними» формулюваннями, а з іншого, – судові позови щодо поновлення на посаді, спричинені неоднаковим розумінням критеріїв оцінювання придатності працівника до служби різними суб’єктами правозастосування. Схожі проблеми спостерігаються під час накладання дисциплінарних стягнень, оскільки диференціація між тяжкістю дисциплінарного проступку та видом дисциплінарного стягнення на нормативно-правовому рівні не визначена, а також відсутнє легальне визначення самого дисциплінарного проступку. Отже, суб’єкти, на яких покладено право накладати адміністративні стягнення, вимушені кожного разу довільно тлумачити розпливчасті правові норми щодо підстав дисциплінарної відповідальності, наражаючись на покарання в разі скасування судом накладеного ними стягнення як незаконного.
21. Система спеціальних звань рядового та начальницького складу відіграє важливу роль у забезпеченні ефективної роботи органів внутрішніх справ України. Головними функціями цієї системи є такі: 1) створення чіткої субординації у взаємовідносинах між працівниками органів внутрішніх справ, підтримання службової дисципліни; 2) підвищення ініціативи працівників ОВС України шляхом створення додаткових стимулів службового зростання, задоволення потреб особистості у визнанні її заслуг; 3) виокремлення працівників ОВС серед загального кола цивільних громадян, зовнішня інституалізація правоохоронної функції. Водночас на сьогодні адміністративно-правові засади присвоєння спеціальних звань в ОВС суперечать Конституції України, п. 6 ч. 2 якої визначає, що військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання встановлюються виключно законами України. Однак спеціальні звання працівників ОВС визначені не в Законі України «Про міліцію», а у підзаконних правових актах.
22. Адміністративні методи управління – це сукупність прийомів та способів впливу на поведінку учасників управлінських відносин шляхом прямого встановлення їх прав, обов’язків, відповідальності та створення організаційних умов для ефективного функціонування організації. Особливістю використання адміністративних методів є те, що суб’єкт управління, відповідно до своєї компетенції, визначає не лише дії, які мають виконувати підпорядковані йому суб’єкти, але й способи виконання таких дій, терміни їх виконання та особливості оцінки отриманих результатів. Адміністративні методи поділяються на адміністративно-правові та адміністративно-організаційні. Адміністративно-правові методи необхідно розуміти як сукупність прийомів та способів впливу на поведінку учасників управлінських відносин, які мають державно-владний характер, правову форму, обов’язкові для тих, кому вони адресовані, і підкріплені засобами державного примусу.
23. Реалізація функції аналізу в управлінні органами внутрішніх справ має три суттєві недоліки, що виникли внаслідок певних невизначеностей в адміністративно-правовому регулюванні. По-перше, чинне законодавство України не передбачає здійснення аналізу діяльності міністерств як обов’язкову функцію. По-друге, результати аналітичної діяльності в органах внутрішніх справ доступні лише для обмеженого кола осіб, що унеможливлює ефективне їх використання для підвищення ефективності управління зазначеними органами. По-третє, незважаючи на те, що здійснення аналітичної діяльності передбачає володіння спеціальними знаннями, уміннями та навичками, методами кореляційного аналізу, обізнаність у методології наукового пошуку, це жодним чином не враховано у вимогах до працівників, які здійснюють аналітичну функцію в органах внутрішніх справ. Наслідком цього є застосування в аналітичній діяльності органів внутрішніх справ примітивних методів визначення середнього арифметичного, порівняння з аналогічним періодом попереднього року тощо, які не в змозі врахувати ні щорічного зменшення кількості населення України, ані відмінностей у структурі злочинності в різних регіонах, ні інших чинників, які детермінують ті чи інші соціальні процеси у суспільстві.
24. Умовою ефективного здійснення функції планування має бути оцінювання діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ на підставі трьох джерел даних – статистичної інформації, оцінки діяльності органу чи підрозділу громадськістю та самими працівниками цього органу чи підрозділу. На основі отриманих під час такого оцінювання даних і мають формуватися стратегічні та поточні плани діяльності органів внутрішніх справ, а рівень реалізації таких планів, у свою чергу, буде визначатися у процесі наступного оцінювання.
25. Незважаючи на широке коло визначених правовими нормами суб’єктів контролю за діяльністю органів внутрішніх справ, механізм його реалізації для більшості з них розроблений недостатньо. Це спричиняє значні труднощі у процесі здійснення такого контролю, оскільки невизначеність його предмета, прав та обов’язків суб’єктів періодично спричиняє правові конфлікти. Вважається, що види та коло суб’єктів контролю обов’язково має бути визначено у базовому Законі, який визначає основні засади функціонування органів виконавчої влади – Законі України «Про центральні органи виконавчої влади», а також, з урахуванням специфіки їх діяльності, – у нормативно-правових актах, які безпосередньо регулюють діяльність органів внутрішніх справ – законах України «Про міліцію», «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», положеннях про Міністерство внутрішніх справ та про Державну міграційну службу України. Крім того, оскільки міністерства та інші центральні органи виконавчої влади є підзвітними та підконтрольними Кабінету Міністрів України (ч. 2 ст. 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»), вважається за доцільне розробити й затвердити Урядом окремі положення про здійснення контролю за діяльністю всіх міністерств та центральних органів виконавчої влади, у тому числі й за діяльністю Міністерства внутрішніх справ України, у яких була б врахована специфіка таких органів, чітко визначені підстави, процедура, предмет та компетенція суб’єктів контролю, порядок оприлюднення результатів здійснення контрольної діяльності. На нашу думку, це не лише дозволило б уникнути суперечностей щодо тлумачення наявності чи відсутності повноважень у суб’єктів контролю, а й дало б новий поштовх для вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
2. Про міліцію: Закон України //Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
3. Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України: Закон України //Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29. – Ст. 397.
4. Птащенко Л. Реалізація адміністративної реформи в Україні на засадах гуманістичної демократії /Л. Птащенко // Публічне управління: теорія та практика. – 2011. – № 1(5). – С. 70–74.
5. Остапенко О.І. Про предмет адміністративної реформи в Україні / О.І. Остапенко // Митна справа. – 2011. – № 2(74)’2011, частина 2. – С. 277–281.
6. Музичук О.М. Контроль за діяльністю правоохоронних органів в Україні: Монографія / О.М.Музичук. – X.: Харківський національний університет внутрішніх справ, 2010. – 654 с.
7. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22.07.1998 № 810/98 // Офіційний вісник України. – 11.06.1999. – № 21. – Ст. 32.
8. Малетич О. Наступність як актуальна проблема сучасної освіти /О.Малетич //Вісник Інституту розвитку дитини. – 2011. – № 13. – С.34–39.
9. Воронин М.В. Общетеоретические аспекты преемственности в праве /М.В.Воронин //Вестник молодых ученых «Ломоносов». – 2007. – Выпуск IV. – С.45–47.
10. Швирков А. Про ідеологію української держави / А. Швирков //Дзеркало тижня. – 2010. – № 12 (792). – с.12–16.
11. The Democracy Index 2011: Democracy under stress – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.eiu.com/public/topical_report.aspx?campaignid=DemocracyIndex2011.
12. Мельничук М.В. Визначення змісту поняття «державне управління» та специфіка цього виду людської діяльності в органах виконавчої влади / М.В. Мельничук // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 4. – С. 73–76.
13. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення / О.М. Бандурка. – X.: Основа, 1996. – 397 с.
14. Арістова І.В. Інформаційно–правові аспекти опису системи органів внутрішніх справ України / І.В. Арістова // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – Вип. 5. – С. 287–295.
15. Сущенко В.Д., Присяжний С.В., Коваленко О.І. Сучасний процес управління в органах внутрішніх справ: Монографія. /В.Д.Сущенко, С.В.Присяжний, О.І.Коваленко. – К.: НАВСУ, 1999. – 352 с.
16. Науково–практичний коментар до Закону України «Про міліцію» / під заг. ред. Я.Ю. Кондратьєва, І.П. Голосніченка. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996. – 144 с
17. Колпаков В.К. Взаимодействие милиции и общественности в сфере правопорядка: Учеб. пособие. /В.К. Колпаков – К.: УАВД, 1993. – 80 с.
18. Кондратьєв Я.Ю. Роль керівника органу внутрішніх справ в удосконаленні правоохоронної діяльності /Я.Ю. Кондратьєв. – К.: НАВСУ, 2000. – 20 с.
19. Матюхіна Н.П. Сучасні проблеми управління персоналом органів внутрішніх справ України : [навч./практ. посіб.] / Матюхіна Н.П. ; за заг. ред. О.М. Бандурки. – Х. : Основа, 2002. – 126 с.
20. Грохольський В.Л. Організаційно–правові засади управління спеціальними підрозділами МВС України по боротьбі з організованою злочинністю: Монографія /В.Л. Грохольський / За заг. ред. О.М. Бандурки. – Х.: Вид–во Нац. ун–ту внутр. справ, 2003. – 312 с.
21. Пєтков С.В. Ефективний менеджмент в органах внутрішніх справ: Монографія. / С.В. Пєтков – Сімферополь: Таврія, 2004. – 564 с.
22. Плішкін В.М. Деякі проблеми реформування системи органів внутрішніх справ України / В.М. Плішкін // Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність (матеріали науково–практичної конференції 22–13 листопада 1996 р.). – К.: Генеза, 1997. – С. 227–332.
23. Гусаров С.М. Адміністративна юрисдикція підрозділів органів внутрішніх справ України у сфері охорони громадського порядку / С.М. Гусаров // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності : зб. наук. праць Донецького юрид. ін–ту ЛДУВС. – 2009. – № 2. – С. 105–122.
24. Зозуля І.В. Теорія і практика реформування системи МВС України: Монографія. / І.В. Зозуля – Х.: Харків юридичний, 2008. – 480 с.
25. Ковальська В.В. Організаційно–правові засади діяльності міліції в системі правоохоронних органів держави : монографія. / В.В.Ковальська. – Х.: ТД «Золота миля», 2008. – 504 с.
26. Конопльов В.В. Управлінські рішення в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ: сутність та організаційно–правові питання підготовки і прийняття. / В.В. Конопльов – Сімферополь: Вид–во Крим. юрид. ін– ту ХНУВС, 2006. – 356 с.
27. Серкина Н.Е. Парадигма социального управления в теории и практике социальной модернизации : диссертация ... кандидата философских наук : 09.00.11. / Серкина Надежда Евгеньевна – Йошкар–Ола, 2005. – 173 с.
28. XXVI съезд КПСС и вопросы социального управления //Правоведение. –1982. – № 1. – С. 3 – 13.
29. Федик С.Є. До характеристики тлумачення Конвенції про захист прав і основних свобод людини, здійснюваного Європейським судом з прав людини // Права людини і Україна: Праці Львівської лабораторії прав людини Академії правових наук України. Серія 1. Дослідження і реферати. Вип. 2. – Львів: Світ, 1999. – C. 43–46.
30. ДСТУ ISO 9000–2001 «Системи управління якістю. Основні положення та словник (ISO 9000:2000, IDT)». – К.: Держстандарт України, 2001. – 33 с.
31. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
32. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с.
33. Адміністративне право України: Підруч. / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін., За ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.
34. Стеценко С.Г. Адміністративне право України: навч. посіб. / С.Г. Сте– ценко – К.: Атіка, 2008. – 624 с.
35. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення.– X.: Основа, 1999.– 438 с.
36. Бандурка О.М. Теорія і практика управління органами внутрішніх справ України: Монограф. / О.М. Бандурка. – X: Вид–во НУВС, 2004. – 780 с.
37. Теорія управління в органах внутрішніх справ: Навч.посіб. /За ред. В.А. Ліпкана. – К.: КНТ, 2007. – 884 с.
38. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник / За ред. Ю.Ф. Кравченка. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 1999. – 702 с.
39. Барко В.І. Теоретико–психологічні засади управління персоналом органів внутрішніх справ: дис. доктора психол. наук. – К., 2004. – 448 с
40. Толстых ВЛ. Курс международного права : учебник / В.Л. Толстых. – М.: Волтерс Клувер, 2009. – 1056 с.
41. Черниченко С.В. Международное право: современные теоретические проблеми / С.В. Черниченко. – М.: Мир, 1993. – 498 с.
42. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. / И.И. Лукашук – 3–е изд., перераб. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 432 с.
43. Пономаренко Г.О. Управління внутрішніми справами як напрямок забезпечення внутрішньої безпеки держави / Г.О. Пономаренко. // Право і безпека. – 2009. – № 2. – С. 4–7.
44. Денисова А.В., Шашук Т.А. Організаційно–правові аспекти державного управління в процесі реформування адміністративної діяльності органів внутрішніх справ / А.В. Денисова, Т.А. Шашук. //Кримський юридичний вісник. – 2009. – № 1. – С. 21–27.
45. Фелик В. Правові аспекти державного управління в процесі реформування адміністративної діяльності органів внутрішніх справ /В. Фелик // Право України. – 2007. – № 8. – С. 97–100.
46. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т.: Т.2. Особлива частина / Ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова) та ін. – К.: Юрид. думка, 2005. – 624 с.
47. Адміністративне право України: основні поняття. Навчальний посібник. / За заг. ред. І.П. Голосніченка – К.: ГАН, 2005. – 232 с.
48. Кусайкіна Н.Д., Цибульник Ю.С. Сучасний тлумачний словник української мови / Н.Д. Кусайкіна, Ю.С. Цибульник. – К.: Видавничий дом «Школа», 2009. – 882 с.
49. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник / За ред. Ю.Ф. Кравченка. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 1999. – 978 с.
50. Камаралі Г.В. Поняття соціуму у філософії, його детермінація / Г.В. Камаралі // Інтелект. Особистість. Цивілізація: Збірник наукових праць. – 2010. – № 8. – С. 39–42.
51. Адміністративне право України: Підручник: За заг.ред. Коломоєць Т.О. – Київ: «Істина», 2008. – 219 с.
52. Адміністративне право України: навч. посіб. / С.Г. Стеценко – К.: Атіка, 2008. – 624 с.
53. Попович В.М. Економіко