АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ ТА ПРАВОПОРЯДКУ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

На умовах рукопису

ПОЛЯКОВ Станіслав Юрійович

УДК 342. 97: 35 (477)

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ ТА ПРАВОПОРЯДКУ
У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ

12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант –
доктор юридичних наук,
професор Юрій
Прокопович Битяк

Харків – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. Правові засади організації та функціонування Збройних Сил України
1.1 Соціальна роль та принципи організації та функціонування Збройних Сил України 14

1.2 Історико-правові аспекти становлення і розвитку Воєнної організації України 37

1.3 Збройні Сили України у структурі сектору безпеки та оборони 64
1.4 Сутність та особливості управління Збройними Силами України на сучасному етапі розвитку Української держави 97

Висновки до розділу 1
114
РОЗДІЛ 2. Організаційно-правові засади забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України
2.1 Загальна характеристика законності та правопорядку у Збройних Силах України 118

2.2 Сутність і критерії ефективності забезпечення законності та правопорядку в системі Збройних Сил України 149

Висновки до розділу 2
177
РОЗДІЛ 3. Адміністративно-правовий механізм забезпечення законності і правопорядку у Збройних Силах України
3.1 Законодавче забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України 179

3.2 Характеристика адміністративно-правових засобів забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України 198
3.3 Переконання як засіб забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України 217

3.4 Адміністративний примус і дисциплінарна відповідальність у системі засобів забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України 231

Висновки до розділу 3
251
РОЗДІЛ 4. Досвід забезпечення законності та правопорядку у військових формуваннях зарубіжних держав і можливості його застосування в Україні
4.1 Міжнародно-правові стандарти забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України 256

4.2 Забезпечення законності та правопорядку у збройних силах зарубіжних держав 272

4.3 Основні напрями реформування законодавства України про Збройні Сили з урахуванням міжнародного досвіду 295

Висновки до розділу 4
322
ВИСНОВКИ 328
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 336

ВСТУП

Актуальність теми. Забезпечення ефективного функціонування Збройних Сил України в значній мірі залежить від організаційного і правового забезпечення законності та правопорядку як одного із напрямів державного управління оборонними процесами. У зв’язку з цим постає необхідність формування чітких, у першу чергу, адміністративно-правових засад, процедур і системи відносин, які б забезпечили дотримання законності, прав та обов’язків усіх суб’єктів військової сфери. Недоліки правової регламентації, вказують на незавершеність і принципові прорахунки в організації здійснюваної військової реформи та зумовлюють необхідність розвитку теоретичних засад і розробку практичних рекомендацій щодо зміцнення законності та правопорядку у Збройних Силах України, та адаптації вітчизняного законодавства до міжнародно-правових норм.
Проблеми теорії і практики забезпечення законності та правопорядку у сфері оборони, безпеки, окремі аспекти модернізації системи забезпечення законності та правопорядку, досліджувалися в тій чи інший мірі у роботах вітчизняних та зарубіжних науковців: В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, Л.Р. Білої, Ю.П. Битяка, В.М. Гаращука, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, Д.П. Калаянова, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, Ю.Я. Кінаша, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, Т.О. Коломоєць, І.Ф. Коржа, Н.П. Матюхіної, В.Я. Настюка, А.О. Селіванова, В.Ф. Опришко, М.М. Тищенка, О.Г. Фролової, Ю.С. Шемшученка, О.М. Якуби, Х.П. Ярмакі та ін.
Ця проблематика зазнала певної наукової уваги і таких відомих учених-адміністративістів, як: Г.В. Атаманчук, В.Г. Афанасьєв, Д.Н. Бахрах, К.Т. Бельський, Ю.М. Козлов, Б.П. Курашвілі, В.І. Курілов, Б.М. Лазарєв, Є.А. Моргуленко, А.Ф. Ноздрачев, О.В. Оболонський, Д.М. Овсянко, Ю.М. Старілов, А.А. Толкаченко, Ю.О. Тихомиров та ін.
Утім, незважаючи на значний внесок учених, у тому числі представників науки адміністративного права в розвиток й удосконалення правового регулювання військових відносин, подальшого конкретного дослідження потребують сутність, структура, процеси формування адміністративно-правових засад забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України, розуміння особливостей їх прояву та застосування в умовах соціально-політичних трансформацій в оборонній сфері, діяльності прокуратури, адвокатури, судовій гілці влади в Україні.
Наведене не тільки обумовило вибір теми дослідження, а й свідчить про її актуальність та важливе значення як для теоретичного аналізу стану адміністративно-правових засад належного забезпечення правового регулювання військових відносин в Україні, так і для визначення нових концептуальних підходів щодо їх розвитку та вдосконалення, розробки наукових пропозицій для законодавчої та правозастосовної практики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося згідно з науковими планами Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»: цільовою комплексною програмою на 2006-2009 роки «Державно-правовий розвиток України в контексті європейської інтеграції» РК УкрІНТЕІ № 0105V009017; цільовою комплексною програмою на 2010-2013 роки «Теоретичні та правові проблеми організації і функціонування Української держави в умовах конституційної реформи» РК УкрІНТЕІ № 0110U002806, а також відповідно до п. 3 розділу 2 Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 рр., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 серпня 2010 р. № 14-10; Державною програмою розвитку Збройних Сил України.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у розробці, узагальненні та обґрунтуванні головних напрямів удосконалення адміністративно-правових засад забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України.
Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішені такі основні завдання:
- розкрита сутність забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України та їх значення у формуванні військових інституцій національної державності;
- встановлені особливості методів забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України, уточнюється система найоптимальніших з них;
- охарактеризовані основні напрями реформування адміністративного законодавства про Збройні Сили України та забезпечення законності в їх системі та надані авторські пропозиції щодо удосконалення чинної нормативно-правової бази;
- з’ясовані критерії ефективності забезпечення законності та правопорядку в системі Збройних Сил України;
- наведений та охарактеризований механізм забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України, його зміст та складові елементи;
- узагальнений зарубіжний досвід правового регулювання забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах, розглянуті можливі шляхи його використання в умовах вітчизняного державотворення.
Розроблені конкретні пропозиції щодо впровадження позитивного міжнародного досвіду у секторі забезпечення законності і правопорядку в Збройних Силах України та сформульовані конкретні положення щодо змін до чинного законодавства.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України.
Предмет дослідження становлять адміністративно-правові засади та практика забезпечення законності і правопорядку у Збройних Силах України.
Методи дослідження. Методологічною основою роботи є сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових принципів і підходів та спеціально-наукових методів пізнання правових явищ. Застосування діалектичного методу дало можливість дослідити природу та місце Збройних Сил України у структурі сектору безпеки та оборони, значення законності та правопорядку у Збройних Силах України та інших військових формуваннях. Історико-правовий метод використаний під час розгляду проблеми становлення і розвитку військових інституцій на теренах України, систематизації підходів сучасних дослідників щодо проблематики організації та функціонування Збройних Сил України, структури законності у цій сфері. Порівняльно-правовий метод дозволив провести узагальнення та виявити специфіку забезпечення законності та правопорядку у військових формуваннях інших держав, а також сприяв установленню основних напрямів його застосування у вітчизняному праві. Формально-логічний та системно-структурний методи сприяли виявленню правової природи та характерних ознак управління Збройними Силами України на сучасному етапі розвитку Української держави, відтворенню змістових і формальних складових, а також формуванню відповідного понятійного апарату. Використання статистичного методу дозволило опрацювати різноманітні статистичні данні щодо забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах як в Україні, так і в деяких зарубіжних державах. Порівняльно-правовий метод застосовано під час опрацювання пропозицій до чинного законодавства, яке регулює відносини у військової сфері. Логіко-семантичний та логіко-юридичний методи використані при формулюванні авторських визначень понять «переконання», «соціальне призначення Збройних Сил України», «функції Збройних Сил України», «управління Збройними Силами України», «адміністративно-попереджувальні заходи», «заохочення у Збройних Силах України», «адміністративний примус» та ін.
Робота базується на широкій джерельній базі. Зокрема, разом зі спеціальною літературою з адміністративного права, військового права та військової адміністрації використано джерела із загальної теорії держави і права, конституційного, міжнародного, трудового права, а також суміжних суспільних наук – філософії, політології, конфліктології, соціології тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією із перших у вітчизняній юридичній науці робіт, в якій комплексно вирішується проблема забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України адміністративно-правовими засобами, а також запропоновано конкретні заходи оптимізації правових засад шляхом удосконалення відповідного законодавства. Результатом проведеного дослідження стала розробка низки положень, які відрізняються науковою новизною, мають теоретичне та практичне значення. До найвагоміших з них належать такі:
вперше:
- у системі державних органів національного Сектору безпеки і оборони України Збройні Сили розглядаються, з одного боку, як є інституція щодо забезпечення військової безпеки, захисту державного суверенітету, та виконання низки інших конституційних завдань, а з іншого, як місце військової служби та праці громадян нашої держави, що впливає на розвиток інфраструктури регіонів з урахуванням потреб підготовки території держави до оборони, рівень освіченості значної частини громадян, їх патріотичне виховання;
- сформульовано основні цілі формування Сектору безпеки і оборони: 1) розумна та поміркована демілітаризація вказаної сфери державної діяльності; 2) визначений та збалансований розподіл повноважень між складовими елементами сектору, що виключило б дублювання таких повноважень, але забезпечило б ефективну взаємодію різних складових; 3) чітке проведення в життя державної безпекової політики; 4) підвищення рівня законності та правопорядку всіх підрозділів сектору безпеки та оборони, у підрозділах Збройних Сил України за рахунок тісної співпраці різних складових сектору, а також підвищеної транспарентності процесу організації та функціонування Збройних Сил, військових формувань та інших органів;
- запропоновано розробити та прийняти спеціальний Закон України «Про Сектор безпеки і оборони України та демократичний цивільний контроль над ним». У Законі пропонується визначити: а) сутність сектору безпеки та оборони України, його структуру та склад; б) засади державної політки, спрямовані на гарантування безпеки держави, суспільства та окремого індивіда від зовнішніх та внутрішніх загроз; в) повноваження державних органів, Збройних Сил та інших військових формувань, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, їх посадових осіб, а також обов’язки та права громадян у сфері оборони; г) вичерпний перелік обмежень щодо конституційних прав і свобод людини та громадянина у зв’язку з функціонуванням структурних підрозділів сектору безпеки і оборони України; д) правові засади організації та здійснення демократичного цивільного контролю у сфері забезпечення безпеки та оборони України;
- обґрунтовано доцільність заснування інституту парламентського уповноваженого за контролем над сектором безпеки та оборони України та ухвалити відповідний закон. Ним має стати Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України за контролем над сектором безпеки і обороні України»;
- у зв′язку зі зміною правового стану органів прокуратури України у військовій сфері, щодо забезпечення законності і правопорядку розкрито співвідношення й розмежування понять «контроль» і «нагляд» у сфері функціонування Збройних Сил України, запропонована класифікація видів контролю за критеріями суб’єкта забезпечення;
- надано конкретні пропозиції щодо положень раніше наведених засобів та чинного законодавства у сфері, що досліджується;
удосконалено:
- зміст поняття «управління Збройними Силами України», під яким пропонується розуміти засоби впливу на Збройні Сили України в цілому, окремі структурні підрозділи, військовослужбовців, з метою упорядкування їх повсякденної життєдіяльності, забезпечення законності і дисципліни, належної бойової підготовки для якісного та всебічного виконання завдань щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності;
- поняття та уточнено систему функції Збройних Сил України, як найважливіших оборонно-військових напрямів їх діяльності, що визначають сутність, соціальне призначення Збройних Сил України, їх місце у структурі державного апарату, особливості проходження у їх структурних підрозділах військової служби. Функції, на думку автора, повинні бути покладенні в основу доктрини забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України;
- розуміння критеріїв визначення ефективності забезпечення законності і правопорядку у Збройних Силах України, які виражаються у конкретних заходах щодо усунення потенційно можливих порушень законності та правопорядку;
- систему та зміст адміністративно-попереджувальних заходів, як сукупності засобів впливу щодо фізичних і юридичних осіб, у вигляді моральних, матеріальних (майнових), організаційних обмежень їх прав, свобод, законних інтересів задля попередження вчинення протиправних діянь;
- визначення терміну «дисципліна» в царині військового управління, яка може розглядатися у двох значеннях. Дисципліна (військова дисципліна) у вузькому розумінні, як бездоганне та неухильне дотримання військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншими нормативними актами, що регулюють проходження військової служби. Дисципліна у широкому розумінні (дисципліна у Збройних Силах України) як дотримання суб’єктами та об’єктами військового управління вимог законодавства щодо різних аспектів діяльності військових формувань, органів військового управління та військовослужбовців - фінансова дисципліна, військова дисципліна, мобілізаційна дисципліна, дотримання режиму секретності, дотримання порядку застосування і використання зброї та іншої військової техніки тощо;
- наукові визначення підстав притягнення військовослужбовців до дисциплінарної відповідальності та надано пропозиції щодо внесення змін до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, стосовно визначення ознак протиправності дисциплінарного правопорушення процесуального механізму притягнення до дисциплінарної відповідальності;
- визначення змісту категорії «переконання, зокрема заохочення, у Збройних Силах України», як цілеспрямованого впливу на військовослужбовців з метою досягнення високих професійних показників службової діяльності у межах виконання військового обов’язку з метою забезпечення законності і правопорядку;
отримали подальший розвиток положення щодо:
- основних напрямів підвищення рівня законності у Збройних Силах України, якими є: одноманітне тлумачення та застосування приписів військових нормативно-правових актів; здійснення військового управління відповідними органами виключно у межах встановленої компетенції; побудова системи органів військового управління та встановлення між ними субординаційних та координаційних зв’язків з огляду на необхідність забезпечення максимально ефективного виконання завдань, що стоять перед Збройними Силами України; чітке дотримання порядку військового управління, підвищення рівня його процесуалізації та збільшення обсягу адміністративних проваджень, що застосовуються в цій царині; правильний добір адміністративно-правових методів, що застосовуються у процесі військового управління; гармонійне поєднання методів примусу та переконання у діяльності командирів (начальників) та органів військового командування тощо;
- системи заходів адміністративного припинення у Збройних Силах України, до якої зокрема віднесено: розшук і затримання особи, що самовільно покинула територію військової частини, відсторонення військовослужбовця від несення служби; вилучення за необхідності у військовослужбовця вогнепальної зброї, службової документації, інших речей, що пов’язані із можливим учиненням правопорушення, припинення звільнення (відрядження) військовослужбовця і направлення його до своєї військової частини (місця служби); затримання або знімання з поїздів, морських (річкових), повітряних суден військовослужбовців, які порушують установлений на транспорті порядок, а також направлення їх у відповідний орган Служби правопорядку; застосування заходів фізичного впливу і зброї в межах визначених законом; припинення експлуатації озброєння, бойової та іншої техніки у разі виявлення недоліків, які можуть призвести до аварій, поломок або виведення їх із ладу, а також у разі невиконання вимог безпеки;
- спеціальних принципів організації і функціонування Збройних Сил України зокрема: вірності конституційному обов’язку та військовій присязі; гласності; поєднання єдиноначальності та колегіальності при розробленні найважливіших управлінських рішень у Збройних Силах України; постійної бойової та мобілізаційної готовності; виховання військовослужбовців на основі патріотичних, бойових традицій Українського народу; додержання військової дисципліни; забезпечення державного соціально-економічного та соціально-правового захисту громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України, а також членів їх сімей;
- змісту управління Збройними Силами України, шляхів його удосконалення на основі досягнень управлінської науки, сучасного адміністративного менеджменту функціонування оборонної сфери України;
- визначення правових форм реалізації переконання до яких віднесено: зауваження на адресу військовослужбовця; бесіда командира з підлеглими військовослужбовцями; проведення зборів, нарад військовослужбовців, навчальних занять з вивчення національного законодавства України, військових статутів, наказів і актів військового командування, інструктажів різноманітної тематично-цільової спрямованості; доведення до відома особового складу військової частини або підрозділу інформації щодо шкідливих наслідків фактів порушення дисципліни військовослужбовцями; організацію і налагодження діяльності військових колективів, проведення заходів з питань культури і дозвілля; застосування встановлених законодавством заохочень до військовослужбовців;
- основних міжнародних стандартів забезпечення законності і правопорядку у збройних силах інших країн Європи і світу, можливості їх використання у законодавстві України. На погляд дисертанта, серед інших, наше законодавство має запозичити положення, що стосується створення правової основи, яка підкорює армію цивільній політичній владі; встановлення, що пріоритетом для діяльності всіх управлінських ланок збройних сил є права і свободи громадян; упровадження у практику функціонування воєнної організації громадського і парламентського контролю над збройними силами; налагодження чіткості в командуванні збройними силами; максимально допустима інформаційна транспарентність (прозорість) діяльності збройних сил; обмін досвідом у межах проведення багатонаціональних військових операцій.
Практичне значення одержаних результатів виконаного дослідження полягає у тому, що положення дисертаційного дослідження, мають як теоретичне, для науки адміністративного права і державного управління, так і практичне значення, для законотворчої діяльності, практики забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України. Вони можуть бути використані:
- у законотворчому процесі для удосконалення чинного та підготовки нового законодавства про Сектор безпеки та оборони в цілому, Збройні Сили України та інші військові формування зокрема;
- у правозастосовчій діяльності для оптимізації роботи підрозділів Збройних Сил України, інших військових формувань і галузей, в тому числі громадських формувань щодо забезпечення законності і дисципліни в оборонній сфері;
- у науково-дослідній роботі для подальшої розробки теоретичних та практичних проблем адміністративно-правового регулювання відносин у сфері забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України, його законодавчих засад;
- у навчальному процесі для підготовки підручників, навчальних посібників з дисциплін «Адміністративне право», «Військова адміністрація», «Основи військового управління», «Правова робота у Збройних Силах України», «Правове забезпечення кадрової роботи у Збройних Силах України» та інших.
Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно. Сформульовані в роботі положення, висновки та практичні рекомендації автором обґрунтовано, ряд із них пропонується внести до проекту Закону України «Про сектор безпеки та оборони України та демократичний цивільний контроль над ним» як розділи, що присвячені основам демократичного контролю над сектором безпеки та оборони України, відповідальності за порушення законодавства про сектор безпеки та оборони України та демократичний контроль над ним та ін. Основні результати дисертаційного дослідження оприлюднені та обговорювалися на засіданні кафедри адміністративного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», на наукових конференціях, круглих столах, семінарах, зокрема на: Четвертій науковій конференції Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (м. Харків, 16-17 квітня 2008р., та послідуючих конференціях, що проходили у цьому університеті з 2009 по 2012 роки), Міжнародному науковому семінарі «Проблеми державно-правового розвитку в умовах європейської інтеграції і глобалізації» (м. Харків, 16 травня 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Від громадянського суспільства до правової держави» (м. Харків, 24 квітня 2008 р.), Науково-практичній конференції «Україна європейська: сучасні тенденції та перспективи» (м. Чернігів, 18 квітня 2008 р.), П’ятій науковій конференції «Новітні технології – для захисту повітряного простору» (м. Харків, 15-16 квітня 2009 р.), ХХІІ Харківських Політологічних читань (м. Харків, 2009 р.), Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Соціум. Наука. Культура» (м. Київ, 24-26 січня 2013 р.), Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Сучасна наука в мережі Internet»: (м. Київ 25-27 лютого 2013 р.), Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Науковий потенціал 2013» (м. Київ, 25-27 березня 2013 р.). Результатом участі у роботі всіх названих конференцій є публікація тез наукових доповідей і повідомлень.
Публікації. Основні результати та висновки дисертації викладені в індивідуальній монографії, 23 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях з юридичних наук та 13 тезах виступів на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, які містять тринадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (345 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 370 сторінок, з них основного тексту – 335 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації викладені найсуттєвіші результати дослідження, наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми щодо визначення адміністративно-правових засад забезпечення законності і правопорядку у Збройних Силах України. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій спрямованих на досягнення поставленої мети.
1. Забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України, є пріоритетним державницьким завданням, від виконання якого залежить реалізація положень Воєнної доктрини, а отже забезпечення суверенітету та безпеки України. Збройні Сили України, їх соціальне призначення слід розглядати у двох аспектах. З одного боку, Збройні Сили забезпечують військову безпеку, а з іншого – вони є місцем військової служби та праці громадян нашої держави, впливають на розвиток інфраструктури регіонів, рівень освіченості значної частини громадян, забезпечують їх патріотичне виховання тощо. Крім того, оборонно-промисловий комплекс, має значний вплив на економічний стан держави.
2. Особливості військової служби випливають із її головних аспектів: вона є формою реалізації конституційного права та є обов’язком громадян; видом професійної діяльності, формою отримання знань, які можуть використовуватися як у процесі служби, так і поза її межами; основою формування навичок спілкування та співжиття, виховання та інше.
3. Забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України, як і їх соціальне призначення, розглядаються у двох аспектах. Перший з них – забезпечення законності та правопорядку у внутрішньому середовищі, в самих військових формуваннях. Він знаходить відображення у відносинах, що складаються між військовослужбовцями, а також між окремими органами військового командування та військовими частинами. Другий – забезпечення законності та правопорядку у зовнішніх контактах Збройних Сил (їх підрозділів та військовослужбовців) з іншими суб’єктами. Забезпечення законності і правопорядку має особливості за надзвичайних обставин (під час ведення бойових дій, проведення миротворчих операцій, за умов воєнного та надзвичайного стану). Разом з тим, внутрішній та зовнішній аспекти забезпечення законності та правопорядку знаходяться у діалектичному взаємозв’язку, і лише їх гармонійне поєднання може забезпечити виконання широкого комплексу завдань, що покладений на вітчизняні збройні сили.
4. У структурі сектору безпеки і оборони держави Збройні Сили посідають центральне місце, що обумовлене їх призначенням у державі та особливою соціальною роллю у суспільстві. Сектор безпеки і оборони розглядається як структурне утворення, що охоплює собою всі ланки державного управління, діяльність яких повинна бути спрямована на забезпечення безпеки та оборони держави. Збройні Сили України мають свій статус, який можна визначити, як особистий, з погляду на їх місце у секторі безпеки і оборони України.
5. З огляду на відсутність визначення категорії «сектор безпеки і оборони» є потреба у розробці та прийнятті Закону України «Про сектор безпеки і оборони України та демократичний цивільний контроль над ним». Цей Закон має: дати визначення сектору безпеки та оборони України, перелік органів та посадових осіб, що входять до його структури, а також пов’язані з його діяльністю; визначати основи державної політки, спрямованої на гарантування безпеки держави, суспільства та окремого індивіда від зовнішніх та внутрішніх загроз; встановлювати засади оборони, а також повноваження органів державної влади, основні завдання та функції Збройних Сил та інших військових формувань, органів місцевого самоврядування, обов’язки підприємств, установ, організацій, їх посадових осіб, а також обов’язки та права громадян у сфері оборони; передбачати вичерпний перелік обмеження прав і свобод людини та громадянина на підставі Конституції України у зв’язку з функціонуванням структурних підрозділів сектору безпеки і оборони України; визначати правові засади організації та здійснення демократичного цивільного контролю за структурними елементами сектору безпеки та оборони України. У разі ухваленням цього Закону, пропонується статтю 1 Закону про Збройні Сили України доповнити новою частиною, в якій визначити статус Збройних Сил у структурі Сектору безпеки і оборони. Такі ж зміни запропоновані до інших законів сфери оборони і безпеки України. Доцільно, також на підставі нового законодавчого підґрунтя розробити та ухвалити оновлену Воєнну доктрину України.
6. Утворення сектору безпеки та оборони повинно сприяти: 1) певній, але поміркованій демілітаризації вказаної сфери державної діяльності; 2) чіткому розподілу повноважень між структурними складовими, що виключило б їх дублювання, але забезпечило ефективну взаємодію; 3) належному проведенню в життя державної безпекової політики; 4) підвищенню рівня законності та правопорядку у всіх підрозділах сектору безпеки та оборони зокрема Збройних Сил України, як важливої складової цієї системи.
7. Управління Збройними Силами України визначено як організаційно-розпорядчу та виконавчу діяльність органів державної влади у межах Конституції та законів України, по здійсненню цілеспрямованого впливу як на Збройні Сили України в цілому, так і їх окремі підрозділи, військовослужбовців, що полягає в упорядкуванні їх повсякденної життєдіяльності, побуту, бойової підготовки з метою якісного та всебічного виконання завдань щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Управлінню Збройними Силами України властиво: 1) двохрівневість такого управління (військове управління та управління військового командування); 2) кризова зорієнтованість; 3) високий рівень одноособового управління; 4) підвищена необхідність в організаційній єдності; 5) високий рівень процесуального врегулювання військових відносин.
8. Законність у системі Збройних Сил України відображає рівень практичного втілення (реалізації) норм національного законодавства учасниками суспільних відносин, що формуються у оборонній сфері. Забезпечення законності проявляється: а) як принцип здійснення уповноваженими посадовими особами Збройних Сил управління підпорядкованими військовими підрозділами і з’єднаннями; б) як метод управління військовими підрозділами і з’єднаннями; в) як режим організації життя і взаємодії учасників суспільних відносин, що формуються у сфері функціонування Збройних Сил України.
9. Запропоновано гарантії законності в оборонній сфері класифікувати на загально-правові (загальні) та спеціально-юридичні (спеціальні). До загально-правових гарантій віднесено економічні, політичні, ідеологічні та організаційні. До групи спеціальних гарантій забезпечення законності у Збройних Силах України віднесено законодавчі обмеження громадянських прав і свобод військовослужбовців, особливий режим юридичної відповідальності, заходи правового та соціального захисту тощо.
Звертається увага на необхідність вироблених критеріїв ефективності забезпечення законності і правопорядку у Збройних Силах України, які виражаються у конкретних заходах щодо усунення можливих детермінант порушення законності і правопорядку. На сьогодні система критеріїв залишається формально не визначеною на законодавчому рівні. Запропоновано усунути цю проблему у чинному законодавстві.
10. Під законодавчим забезпеченням законності і правопорядку у Збройних Силах України розуміється система пов’язаних за змістом норм права, які регулюють суспільні відносини у сфері функціонування Збройних Сил України. У залежності від сфери дії законодавчі акти, на підставі яких забезпечується законність і правопорядок у Збройних Силах України, об’єднуються в систему актів національного права і систему актів міжнародного права. При цьому забезпечення законності і правопорядку у Збройних Силах України ґрунтується на принципі верховенства права у функціонуванні армії, обов’язковим дотриманням прав і свобод громадян-військовослужбовців і всіх інших членів суспільства.
11. Законність і правопорядок у Збройних Силах України забезпечуються шляхом застосування системи адміністративно-правових засобів, спрямованих на попередження правопорушень, їх припинення і притягнення винних у їх вчиненні осіб до юридичної відповідальності. Система цих засобів забезпечення законності і правопорядку включає: 1) засоби адміністративного попередження; 2) засоби адміністративного переконання; 3) засоби адміністративного припинення; 4) адміністративна (дисциплінарна) відповідальність військовослужбовців. Застосування адміністративного примусу є важливою складовою процесу забезпечення законності та правопорядку у сфері оборони і безпеки, адже сувора система підпорядкування з одного боку вимагає чіткого забезпечення законності та правопорядку, а з іншого – створює можливість для ефективного застосування заходів адміністративного примусу. При цьому, незважаючи на те, що адміністративна відповідальність є основною правовою формою адміністративного примусу військовослужбовці Збройних Сил за вчинення адміністративних правопорушень у більшості випадків притягується до дисциплінарної відповідальності на основі Дисциплінарного статуту Збройних Сил України у формі дисциплінарних стягнень. Пропонується підготувати нову редакцію Дисциплінарного статуту Збройних Сил України де закріпити, що діяння вважається дисциплінарним правопорушенням тільки у разі якщо за його скоєння передбачена відповідальність безпосередньо Дисциплінарним статутом. У статуті важливо визначити процесуальні гарантії притягнення до відповідальності, забезпечити прозорість, об’єктивність та неупередженість при прийнятті рішення у справі.
12. До основних міжнародно-правових стандартів забезпечення законності і правопорядку у збройних силах країн Європи та світу на думку автора відносяться: створення правової основи, яка підкорює армію законній політичній владі; встановлення, що пріоритетом для діяльності всіх управлінських ланок збройних сил є права і свободи громадян; упровадження у практику функціонування воєнної організації громадського і парламентського контролю над збройними силами; налагодження чіткості в командуванні збройними силами; максимально допустима інформаційна транспарентність (прозорість) діяльності збройних сил; обмін досвідом у межах проведення багатонаціональних військових операцій. Найбільш дієвим засобом забезпечення законності є, як уявляється парламентський контроль над мілітаризованими структурами через спеціалізовані профільні комітети з безпеки і оборони, які беруть участь у розробці заходів планування діяльності збройних сил, витратою бюджетних коштів, а також визначають параметри звітності збройних сил за якість виконання поставлених завдань. Підвищенню рівня законності і правопорядку у Збройних Силах України сприяє військове співробітництво України і ЄС у межах євроінтеграції: 1) розширення формату військово-політичного діалогу між керівництвом Збройних Сил України та Військовим комітетом і Секретаріатом Ради ЄС; 2) навчання українських офіцерів в освітніх закладах ЄС; 3) підготовка до спільних військових навчань, а також багатонаціональних операцій з підтримання миру в межах залучення Збройних Сил України до формування спільних бойових тактичних груп ЄС.
13. Зарубіжний досвід забезпечення законності та правопорядку у збройних силах є різноманітним та багатогранним, але кожна держава має власний механізм управління військовою організацією. Різною компетенцією наділені органи, що забезпечують законність та правопорядок в армійських структурах. У державах, з президентською формою правління президент, як головнокомандувач збройних сил, виконує повноваження стосовно забезпечення законності та правопорядку у них. У країнах з парламентською формою таку діяльність виконують уряди та парламенти, відповідні міністерства, органи міліції або військової поліції. Значну роль у сфері законності та правопорядку в збройних силах відіграє військове правосуддя, незважаючи на різну організацію функціонування судової системи. У деяких іноземних державах військові суди запроваджуються тільки при умові настання війни (ФРН), діють на постійній основі (Китай, США), функціонують у системі загальних судів, але можуть бути представлені спеціалізованими судами (Франція, Трибунал Збройних сил м. Париж). У зв’язку з цим, дається оцінка ліквідації військових судів та військових прокуратур в Україні й констатується, що військові судді та військові прокурори і слідчі, які перебували на військовій службі, повніше розуміли особливості, що притаманні проходженню військової служби, а тому, їх вплив на забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України був досить ефективним.
14. Реформування законодавства України про Збройні Сили потребує, крім іншого, ухвалення Закону України «Про Сектор безпеки і оборони України та демократичний цивільний контроль над ним», який має містити положення щодо демократичного контролю над структурними підрозділами сектору безпеки та оборони, а також норми, що сприяли б активізації військової громадськості у вирішенні різноманітних питань. Ухвалення цього Закону потребуватиме подальшого удосконалення чинного законодавства та прийняття нових законів на його розвиток з урахуванням міжнародних стандартів та зарубіжного досвіду. Вбачається доцільним запровадити інститут парламентського уповноваженого за контролем над сектором безпеки та оборони України та ухвалити відповідний закон «Про Уповноваженого Верховної Ради України за контролем над Сектором безпеки і обороні України». Покласти на такого Уповноваженого функції щодо моніторингу виконання законодавства у воєнній сфері, а також здійснення заходів щодо відновлення порушених прав. У Законі визначити повноваження, завдання і функції Уповноваженого та засади формування його апарату. На Уповноваженого покласти контроль щодо: 1) забезпечення функціонування органів сектору безпеки і оборони України лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) вжиття заходів для унеможливлення використання органів сектору безпеки і оборони для обмеження прав і свобод людини та громадянина, зміни чи повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності; 3) захист прав і свобод військовослужбовців, членів їхніх сімей та інших працівників, а також сприяння їх максимальному соціальному захисту; 4) надання пропозицій стосовно приведення законодавства України про сектор безпеки і оборони України у відповідність до Конституції України, міжнародних стандартів; 5) досягнення максимально допустимої транспарентності (відкритості) організації та функціонування всіх ланок сектору безпеки і оборони України, шляхом взаємодії із засобами масової інформації з цих питань; 6) за виконанням державних програм щодо продукції і технологій оборонного призначення; 7) за станом озброєнь і захищеністю військових об’єктів; 8) сприяння іншим органам державної влади та інститутам громадянського суспільства стосовно контролю за використанням коштів державного бюджету на потреби сектору безпеки і оборони України та інше.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. 23 травня у Верховній Раді України відбулися Парламентські слухання на тему: «Про стан та перспективи розвитку воєнної організації та сектору безпеки України» // Офіційний сайт Верховної Ради України. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua/rada/control/uk/publish/article/news_left?art_id=309349&cat_id=46666
2. Авайдє В. Система правосудия Фередативной Республики Германии. – Изд. 1-е на рус. яз. – Бонн. – Герман. фонд международ. правового сотрудничества, 1995. – 111 с.
3. Авер’янов В.Б. Питання адміністративної реформи у змісті загальної концепції державно-правової реформи // Державно-правова реформа в Україні. Матеріали науково-практичної конференції. – К.: Інститут законодавства ВРУ, 1997. – С.193–196.
4. Административное право Украины. – 2-е изд., перераб. и доп. [Учебник для студентов высш. учеб. заведений юрид. спец. / Ю.П. Битяк,
В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук и др.]; под ред. проф. Ю.П. Битяка. – Харьков: Право, 2003. – 576 с.
5. Адміністративне право України / [В.В. Богуцький, В.М. Гаращук,
І.М. Компанієць та ін.]; за ред. Ю.П. Битяка. – Х.: Право, 2001. – 528 с.
6. Адміністративне право України [Підручник для юрид. вузів і фак. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.]; за ред. Ю.П. Битяка. – Х.: Право, 2000. – 502 с.
7. Адміністративне право України. Навч. посіб. / Державний вищий навчальний заклад «Запорізький національний ун-т» / Коломієць Т.О.,
Гулєвська Г.Ю. – К.: Істина, 2007. – 216 с.
8. Адміністративне право України. Навч. посібник. – Тернопіль: Карт бланк, 2004. – 579 с.
9. Адміністративне право України: Підручник / за заг. ред. С.В. Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2008. – 896 с.
10. Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Паращук, О.В. Дяченко та ін. За ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.
11. Александров В.М. Деякі аспекти адміністративної та дисциплінарної відповідальності військовослужбовців / В.М. Александров // Форум права. – 2011. – № 1. – С. 15–20 // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-1/11avmdvv.pdf
12. Алексеев С.С. Общая теория права: учебник / Алексеев С.С. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – 576 с.
13. Алексеев С.С. Теория права. – Харьков: Изд-во БЕК, 1994. – 320 с.
14. Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации. – М.: Зерцало, 1996. – 680 с.
15. Андреевский И.Е. Полицейское право. Сочинения / И.Е. Андреевский. – Санкт – Петербург: Типография В.В. Протц, 1874. – 648 с.
16. Аркас М.М. Історія України-Русі / Аркас М.М. – 3-тє факс. вид. – К.: Вища шк., 1993. – 414 с.
17. Атаманчук Г.В. Государственное управление: проблемы методологии правового исследования. – М.: Юрид. лит., 1975. – 240 с.
18. Атаманчук Г.В. Сущность советского государственного управления. – М.: Юрид. лит., 1980. – 256 с.
19. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Kуpc лекций. – М.: Юрид. лит., 1997. – 400 с.
20. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. Опыт системного исследования. – М.: Политиздат, 1968. – 384 с.
21. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 328 с.
22. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення: автореф. дис. ... на здобуття наук ступеня докт. юрид наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес, фінансове право; інформаційне право» / О.М. Бандурка. – Одеса, 1996. – 55 с.
23. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов. – М.: Изд-во “БЕК”, 1997. – 355 с.
24. Битяк Ю.П. Административное право Украины (Общая часть) / Ю.П. Битяк, В.В. Зуй. Учебное пособие. – Х.: ООО «Одиссей», 1999. – 325 с.
25. Битяк Ю.П. Державна служба в Україні: проблеми становлення, розвитку та функціонування: дис. … доктора юрид. наук : 12.00.07 / Битяк Юрій Прокопович. – Х., 2006. – 374 с.
26. Битяк Ю.П. Державна служба в Україні: організаційно-правові засади: монографія. – Х. : Право, 2005. – 304 с.
27. Битяк Ю.П. Переконання і примус у державному управлінні. Адміністративна відповідальність / Ю.П. Битяк, В.В. Зуй, А.Т. Комзюк: Конспект лекцій. – Х.: Харків. юрид. академія, 1994. – 34 с.
28. Большая советская энциклопедия / [Байбаков Н.К., Благонравов А.А., Биховскицй Б.Е., Василенко В.Х. и др.]; под ред. А.М. Прохорова. – [3-е изд.]. – М.: Государственное научное издательство «Советская энциклопедия», 1973 г. – Т.13. – 782 с.
29. Большая Энциклопедия / под ред. С.Н. Южакова. – С.-Пб.: Книгоиздательское Т-во «Просвъщеніе», 7 рота, 20; городская контора: Невскій, 50, 1904. – 798 с.
30. Большой юридический словарь / [авт.-сост. Сухарева А.Я., Крутских В.Е.]. – М.: ИНФРА–М, 2002. – 704 с.; Мигачев Ю.И. Военное право / Ю.И. Мигачев, С.В. Тихомиров. Учебник. – М.: ООО Издательство «Юрлитинформ», 2002. – 456 с.
31. Боннер А.Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельности. – М.: Рос. Право, 1992. – 93 с.
32. В Україні ліквідують військові прокуратури // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://vkurse.ua/ua/events/likvidiruyut-voennye-prokuratury.html
33. В. Топала Військо Центральної Ради / В. Топала // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://narodna.pravda.com.ua/history/4b49073e17185/
34. В.В. Головченко Эффективность правового воспитания. Понятие, критерии, методика измерения: монография / Головченко В.В. – АН УССР Институт государства и права. – К.: «Наукова думка», 1985. – 127 с.
35. Василенко И.А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия: Учебное пособие. – Изд. 2-е, перераб. и доп. – М.: Логос, 2001. – 200 с.
36. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. Бусел В.Т.]. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2002, – 1440 с.
37. Венедиктов В.С. Юридичні гарантії при проходження служби в ОВС України: теоретичний аспект / В.С. Венедиктов // Право і безпека. – 2003. – № 21. – С. 64–67.
38. Веніславський Ф.В. Конституційні основи взаємовідносин законодавчої та виконавчої влади в Україні: дис. … канд.. юрид. наук: 12.00.02 / Веніславський Ф.В. – Х., 2000. – 240 с.
39. Виступ Президента України – Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України Віктора Януковича під час церемонії
представлення новопризначеного Міністра оборони України Дмитра Саламатіна 09 лютого 2012 року // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.mil.gov.ua/index.php?part=appearance&sub=read&id=23186
40. Виховання правової культури військовослужбовців – невідкладне завдання кадрової політики у Збройних силах України / О. Сивак, В. Дурач // Укр. нац. ідея: реалії та перспективи розв.: зб. наук. пр. / НАН України, Ін-т народознав. [та ін.]. – Л.: Вид-во Нац. ун-ту «Львів.політехніка», 2007. –
Вип. 19. – С. 90–95.
41. Військова організація озброєння і бойові якості російського війська IX-XIV ст. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ua-referat.com
42. Військове мистецтво Київської Русі (короткий огляд) // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://histori.com.ua/news.php
43. Військові суди через призму правової держави // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.lawyer.org.ua/?w=r&i=&d=391
44. Власов В., Студеникин С. Советское административное право. – М.: Госюриздат, 1959. – 536 с.
45. Водопьянов В.П. Теория государства и права (конспект лекций в схемах) / Водопьянов В.П. – М.: «А-Приор», 2007. – 192 с.
46. Военное право: краткий учебный курс / под ред. А.Я. Петроченкова. – М.: Норма, 2006. – 190 с.
47. Военные суды в современном мире / под ред. А.Я. Петроченкова. – М.: Норма, 2006. – С. 19.
48. Военный энциклопедический словарь / пред. Гл. ред. комиссии
Н.В. Огарков. – М.: Воениздат, 1984. – 863 с.
49. Военный энциклопедический словарь. – М.: Эксмо, 2007. – 1024 с.
50. Воєнна організація чи Сектор безпеки: проблеми реформування Збройних Сил // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://wartime.org.ua/1951-voyenna-organzacya-chi-sektor-bezpeki-problemi-reformuvannya-zbroynih-sil.html
51. Вооруженные силы Франции // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/%C2%EE%EE%F0%F3%E6%B8%ED%ED%FB%E5_%F1%E8%EB%FB_%D4%F0%E0%ED%F6%E8%E8
52. Вопросы Министерства обороны Российской Федерации: Указ Президента Российской Федерации от 16 августа 2004 года № 1082 // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://structure.mil.ru/mission/credentials.htm
53. Воронько О.А. Керівні кадри: державна політика та система управління: Навч. посібник. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 156 с.
54. Всеобщая декларация прав человека от 10.12.1948 г. // Блатова Н.Т. Международное право в документах: учебное пособие / Н.Т. Блатова, Г.М. Мелков. – М.: 2002. – С. 101–106.
55. Галаган И.А. Административная ответственность в СССР. –Воронеж, 1970. – 183 с.
56. Гарвиленко Д.А. Служебная дисциплина в органах внутренних дел: сущность, значение, способы укрепления: учебн. пособ. / Д.А. Гавриленко, А.А. Подупейко. – Минск: Академия МВД Республики Беларусь, 2000. – 102 с.
57. Гижевский В.К. Меры административного принуждения, применяемые органами внутренних дел на транспорте / В.К. Гижевский. – К.: НИиРИО Киевской высшей школы МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1986. – 76 с.
58. Гнатюк М.Д. Поняття, сутність та ознаки застосування права / М.Д. Гнатюк // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – 2006. – № 29. – С. 95–102.
59. Головистикова А.Н. Проблемы теории государства и права / А.Н. Головистикова, Ю.А. Дмитриев. – Учебник. – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 832 с.
60. Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття). – К.: 1998. – 232 с.
61. Горбулин В., Литвиненко А. Сектор безопасности: состояние и направление реформирования // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://agentura.com.ua/ukr/sector_secur.html
62. Гордієнко Л.Ю. Основи теорії державного управління. – X.: ХДЕУ, 2000. – 160 с.
63. Григоренко Є.І. Конституційні засади проходження військової служби громадянами України: проблеми теорії та практики: монографія / Є.І. Григоренко. – Х.: Право, 2010. – 280 с.
64. Григоренко Є.І. Конституція та засади конституційного ладу України у питаннях та відповідях: навч. посіб. / Є.І. Григоренко, О.С. Передерій. – Х.: ХУПС, 2010. – 172 с.
65. Григоренко Є.І. Реалізація конституційного принципу рівноправності у призові громадян України на строкову військову службу / Є.І. Григоренко // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2007. – Вип. 37. – С. 97–103.
66. Григоренко Є.І. Права військовослужбовців / Є.І. Григоренко // Права людини в Україні – 2009-2010. Доповідь правозахисних організацій / за ред. Є. Захарова / Українська Гельсінська спілка з прав людини. – Х.: Права людини. – 2011. – 488 с. – С. 447–460.
67. Грянка Г.В. Адміністративний примус у публічному адмініструванні / Г.В. Грянка // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Nvknuvs/2011_6/grynka.htm
68. Данилькевич Н.И. Административное право Украины. – Днепропетровск: ДНУ, 2001. – 168 с.
69. Данількевич М.І. Адміністративне право України. Навчальний посібник. – Дніпропетровськ, 2001. – 302 с.
70. Декларація про державний суверенітет України: від 16.07.1990 р. за № 55-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
71. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування / за ред. О.Ю. Оболенського. – Хмельницький: Поділля, 1999. – 570 с.
72. Державне управління: Навч. посіб. / А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; за ред. А.Ф. Мельник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 343 с.
73. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / за ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2001. – 656 с.
74. Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 р. № 551-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22–23. – Ст.197.
75. Договор об обычных вооруженных силах в Европе от 13.11.1990г. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.osce.org/ru/library/14091
76. Документ стокгольмской конференции по мерам укрепления доверия и безопасности и разоружению в Европе, созванной согласно соответствующим положениям Итогового документа Мадридской встречи Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе от 19.09.1986 г. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.osce.org/ru/fsc/41242
77. Електронний ресурс – Режим доступу: http://agentura.com.ua/ukr/sector_secur.html
78. Електронний ресурс – Режим доступу: http://www.vu.mil.gov.ua/index.php?part=article&id=1189
79. Єрмоленко А. Системні недоліки розвитку Збройних Сил України на сучасному етапі / Єрмоленко А. // Політичний менеджмент. – 2006. – № 2. – С. 54–65.
80. Забарний Г.Г., Калюжний Р.А., Терещук О.В., Шкарупа В.К. Адміністративне право України: Посібник для підготовки до іспитів. – К.: Вид. Паливода А.В., 2001. – 336 с.
81. Загальна теорія держави і права / [Л.Л. Богачова, О.В. Петришин, В.Д. Ткаченкота ін.]; за ред. М.В. Цвіка. – Х.: «Право», 2002. – 432 с.
82. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів] / М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В. Авраменко та ін.; за ред. д-ра юрид. наук, проф., акад АПрН України М.В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О.В. Петришина. – Харків: Право, 2009. – 584 с.
83. Заключний акт наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 4. – Ст. 266.
84. Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 р. № 1975-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 15. – Ст. 188.
85. Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. № 2232-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 385.
86. Закон України «Про військову службу правопорядку у Збройних Силах України» від 07.03.2002 р. № 3099-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 32. – Ст. 225.
87. Закон України «Про державний бюджет України на 2012 рік» від 22.12.2011 р. № 4282-VI // Офіційний вісник України. Спеціальний випуск. –2011 р. – № 100/1/. – Ст. 3696.
88. Закон України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 р. № 551-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22–23. – Ст. 197.
89. Закон України «Про засади протидії і запобігання корупції» від 07.10.2011 р. № 3206-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2011 р. – № 40. – Ст. 404.
90. Закон України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 р. № 1934-XI // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 9. – Ст. 108.
91. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 р. № 586-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999.– № 20–21. – Ст. 190.
92. Закон України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» від 21.10.1993 р. № 3543-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 44. – Ст. 416.
93. Закон України «Про оборону України» від 06.12.1991 р. № 1932-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 9. – Ст. 106.
94. Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 р. № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
95. Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29. – Ст. 399.
96. Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. № 2262-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29. – Ст. 399.
97. Закон України «Про прикордонні війська України» від 04.10.1991 р. № 1779-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 2. – Ст. 7.
98. Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. № 1789-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
99. Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 05.03.1998 р. № 183/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35 – Ст. 237.
100. Закон України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції» від 18.10.2006 р. № 251-V (251-16) // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 50. – Ст. 496.
101. Закон України «Про розвідувальні органи України» від 22.03.2001 р. № 2331-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 19. – Ст. 94.
102. Закон України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 р. № 229-ХІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 382.
103. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 15. – Ст. 190.
104. Закон України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 р. № 548-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22–23. – Ст. 194.
105. Закон України «Про Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України» від 24.03.1999 р. № 550-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22–23. – Ст. 196.
106. Закон України «Про Стройовий статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 р. № 550-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22–23. – Ст. 196.
107. Закон України «Про чисельність Збройних Сил України на 2011 рік» від 12.05.2011 р. № 3312-VI // Офіційний вісник України. – 2011 р. – № 42. – Ст. 1708.
108. Закон України «Про чисельність Збройних Сил України на 2012 рік» від 20.09.2011 р. № 3742-VI // Офіційний вісник України. – 2011 р. – № 79. – Ст. 2897.
109. Зеркаль О.В. Інституційний механізм адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу – О.В. Зеркаль / Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – № 8 (46). – С. 104–111.
110. Зима О.Т. Адміністративна відповідальність юридичних осіб: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07 / О.Т. Зима. – Х., 2001. – 163 с.
111. Зінченко В.М. Механізм держави та правоохоронні органи / В.М. Зінченко // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – 2005. – № 27. – С. 121–125.
112. Итоговый документ Венской встречи 1986 года представителей
госудасртв-участников совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе, состоявшейся на основе положення заключительного акта, относящихся к дальнейшим действиям от 15.01.1989 г. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.osce.org/ru/mc/40885
113. Інструменти співробітництва України з ЄС у сфері зовнішньої політики та політики безпеки // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.mil.gov.ua/index.php?lang=ua&part=euintegration&sub=spivr
114. Іншин М.І. Юридичні гарантії як фактор стабільності та підвищення ефективності службово–трудової діяльності державних службовців / М.І. Іншин // Право України. – 2004. – №5. – С.83–87.
115. Кагановська Т.Є. Кадрове забезпечення державного управління в Україні: монографія / Т.Є. Кагановська. – Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2010. – 362 с.
116. Капустин М.П., Лазарев В.В. Есть ли законность “калужская” и “казанская”? В.1. – М., Изд-во “Знание”. – 1990. – 64 с.
117. Карлин А. Нормативно-правовое обеспечение социально-экономической сферы / А. Карлин // Российская юстиция. – 2002. – № 9. – С. 8–10.
118. Керівництво Запорозької Січі // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.sich.in.ua/index.php?module=articles&act=show&c=2&id=19
119. Ківалов С.В., Біла Л.Р. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. – Одеса: Юридична література, 2001. – 320 с.
120. Кінаш Ю.Я. Засоби адміністративного примусу в сфері забезпечення безпеки у вугільних шахтах: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07 / Ю.Я. Кінаш. – Донецьк, 2003. – 191 с.
121. Кленов Е.А., Малов В.Г. Материальная ответственность рабочих и служащих на предприятии. – М.: Юрид. лит., 1968. – 152 с.
122. Коваль Л.В. Адміністративне право. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
123. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій для студентів юрид. вузів та фак. – К.: Вентурі, 1998. – 533 с.
124. Кодекс поведінки посадових осіб із підтримання правопорядку прийнятий Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй на 106 пленарному засіданні 17.12. 1979 року схвалений Резолюцією № 34/169 // Приватне життя і поліція. Концептуальні підходи. Теорія та практика / [Грошевий Ю.М., Вюнтергербер Т., Шемшученко Ю.С.]: за ред. Ю.І. Римаренко. – К.: КНТ, 2006. – С. 580–586.
125. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 8073-10 // Відомості Верховної Ради УРСР. – № 51. – Ст. 1122.
126. Козлов Ю.М. Административное право в вопросах и ответах: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 2000. – 280 с.
127. Козлов Ю.М. Советское административное право. – М.: Знание, 1984. – 208 с.
128. Коломоєць Т.О. Адміністративний примус у публічному праві України: теорія, досвід та практика реалізації: дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.07 / Т.О. Коломоєць. – Запоріжжя, 2005. – 399 с.
129. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
130. Комзюк А.Т. Адміністративний примус в правоохоронній діяльності міліції в Україні: дис. ... доктора юрид. наук: 12.00.07 / Комзюк Анатолій Трохимович. – Х., 2002. – 408 с.
131. Конвенція ООН «О безопасности персонала ООН и связанного с ней персонала» от 09.12.1988 года // Действующее международное право: в 3 т. [сост. Ю.Н. Колосов, Э.С. Кривчитева] / – М.: Издательство Московского независимого института международного права. – 1999. – Т.3. – 832 с., С.51–59.
132. Конституция Франции от 1958 года // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.conseil-constitutionnel.fr/conseilconstitutionnel/ root/bank_mm/constitution/constitution_russe_version_aout2009.pdf
133. Конституційне право України: підручник / [О.Ф. Фрицький, О.В. Городецький, Н.Г. Шукліна та ін.]; за ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2000. – 732 с.
134. Конституційне право України: підручник для студ. вищ. навч. закл. / за ред. В.П. Колісника та Ю.Г. Барабаша. – Х.: Право, 2008. – 416 с.
135. Конституція КНР від 4 грудня 1982 року // [Електронний ресурс]– Режим доступу: http://andronpsiharulidze.narod.ru/KonstituciyaKNR.html
136. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996 р. – № 30. – Ст. 141.
137. Конституція України: Науково-практичний коментар / В.Б. Авер’янов, О.В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін.; Ред. кол. В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Харків: Видавництво «Право»; К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 808 с.
138. Копейчиков В.В. Советское государство и эффективность упра