АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРАЦІВНИКА МІЛІЦІЇ

Короткий опис

ЗМІСТ
Стор.
ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ
ПРАЦІВНИКА МІЛІЦІЇ…………………………………………10
1.1. CУТНІСТЬ ТА СКЛАД АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО
СТАТУСУ ПРАЦІВНИКА МІЛІЦІЇ………………………...………………….…..10
1.2. ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО
СТАТУСУ ПРАЦІВНИКА МІЛІЦІЇ………………………...…………………..….28
1.3. РЕАЛІЗАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ
ПРАЦІВНИКА МІЛІЦІЇ В ПРАВОВІДНОСИНАХ…………...…………………..…..52

Розділ 2. ЕЛЕМЕНТИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО
СТАТУСУ ПРАЦІВНИКА МІЛІЦІЇ ТА ЇХ
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ…………………..…………………..77
2.1. ОСНОВНІ ОБОВ’ЯЗКИ ПРАЦІВНИКА МІЛІЦІЇ…………………………...……....77
2.2. ОСНОВНІ ПРАВА ПРАЦІВНИКА МІЛІЦІЇ…………………………..…………..106
2.3. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКА МІЛІЦІЇ…………….....……...145

ВИСНОВКИ……………………………………………………….…….……..169

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………….………..178

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Положення Конституції України про те, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, вимагає від останньої забезпечення реалізації цих прав і свобод. Одним із засобів досягнення зазначеної мети є державна служба – особливий інститут держави, спеціально організована професійна діяльність громадян з реалізації конституційних завдань та функцій держави.
Служба в міліції є різновидом державної служби України. Працівники міліції виконують завдання держави, спрямовані на забезпечення особистої безпеки громадян, вони попереджають і припиняють злочини, надають допомогу громадянам та юридичним особам у здійсненні їх законних прав та інтересів тощо. З метою забезпечення успішного виконання цих завдань докорінного поліпшення потребують не лише форми і методи діяльності міліції, але і якісний підхід до визначення адміністративно-правового статусу працівника міліції.
Звернення до цієї проблеми викликане ще й тією обставиною, що правовий статус працівника міліції є рівним для будь-якого працівника міліції від курсанта навчального закладу системи МВС до міністра внутрішніх справ, на його основі визначається правове становище особового складу міліції в цілому. Цим пояснюється необхідність належного нормативного закріплення адміністративно-правового статусу працівника міліції, адже реалізація працівником своїх повноважень переважно пов’язана з обмеженням прав та свобод громадян, вторгненням у сферу їх законних інтересів.
Реалізація адміністративно-правового статусу працівника міліції дає можливість зміцнити законність, правову культуру працівника міліції за рахунок удосконалення підходів до організації діяльності працівника міліції, в тому числі у взаємодії з громадянами, зміцнення державної і службової дисципліни, посилення контролю і відповідальності за неналежне виконання службових обов’язків, зокрема, за бездіяльність, зволікання у прийнятті і виконанні рішень.
За таких умов виникає потреба в дослідженні сутності, особливостей та структури адміністративно-правового статусу працівника міліції, характеристиці кожної з його складових, їх взаємозв’язку і розробці на цій основі пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення правового регулювання відносин працівника міліції з іншими суб’єктами управлінської діяльності. Проте проблеми адміністративно-правового статусу працівника міліції спеціально не вивчались, в існуючих наукових працях ці питання досліджувались фрагментарно або в рамках ширшої адміністративно-правової проблематики, без комплексного підходу. Таким чином, глибоке дослідження проблем правового регулювання та практичної реалізації адміністративно-правового статусу працівника міліції набуває особливого змісту і актуальності.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до пп. 7.12, 7.28 Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр., затвердженої наказом МВС України № 356 від 11 травня 2001 р., пп. 1.3.2, 1.3.3, 4.10.5 Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 р., затверджених рішенням колегії МВС України № 4 КМ/2 від 28 лютого 1995 р., а також п. 2.1 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001-2005 рр.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації визначити сутність, зміст та значення адміністративно-правового статусу працівника міліції, особливості реалізації окремих елементів статусу у правовідносинах і на цій основі виробити пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового регулювання та підвищення ефективності його практичної реалізації.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно було вирішити такі основні завдання:
– здійснити теоретичний аналіз категорій правовий статус, правове становище, їх складу;
– з’ясувати зміст, структуру та значення адміністративно-правового статусу працівника міліції, його місце та роль в системі правовідносин та правового становища;
– дослідити особливості адміністративно-правового статусу працівника міліції;
– здійснити класифікацію прав та обов’язків, що входять до адміністративно-правового статусу працівника міліції;
– проаналізувати зарубіжний досвід регулювання прав та обов’язків працівників міліції (поліції);
– провести аналіз нормативних положень, які регламентують адміністративно-правовий статус працівника міліції, дослідити проблеми його реалізації на практиці;
– виробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового регулювання адміністративно-правового статусу працівника міліції.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають в сфері правоохоронної діяльності працівника міліції.
Предмет дослідження становлять теоретичні і практичні питання визначення, нормативно-правового закріплення, реалізації та розвитку адміністративно-правового статусу працівника міліції.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3), виокремлено окремі складові адміністративно-правового статусу працівника міліції (підрозділ 1.1). Для аналізу адміністративно-правового статусу працівника міліції як соціально-правового явища використовувався метод єдності логічного та історичного‚ методи аналізу та синтезу (підрозділ 1.1, 1.2). Методи системно-структурний, логіко-семантичний, структурно-функціональний, аналізу та синтезу застосовувалися для дослідження співвідношення адміністративно-правового статусу працівника міліції та правовідносин, які складаються за його участю (підрозділ 1.3). Порівняльно-правовий метод використано для дослідження зарубіжного досвіду правового регулювання прав та обов’язків працівників міліції (поліції) (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2). За допомогою історико-правового методу досліджувались процеси становлення адміністративно-правового статусу працівника міліції (підрозділ 1.2). Структурно-логічний та порівняльно-правовий метод використано для аналізу структурних елементів адміністративно-правового статусу працівника міліції (підрозділи 2.1‚ 2.2, 2.3). Методи класифікації‚ групування‚ структурно-логічний застосовувалися для виділення окремих видів повноважень працівника міліції як складових його адміністративно-правового статусу (підрозділ 2.2). За допомогою статистичного методу і документального аналізу визначено недоліки правового регулювання та реалізації адміністративно-правового статусу працівника міліції (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3). Компаративний метод і документальний аналіз використовувались для вироблення пропозицій щодо удосконалення законодавства, що регулює адміністративно-правовий статус працівника міліції (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3).
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали загальнотеоретичні наукові праці‚ розробки фахівців в галузі теорії управління та адміністративного права – В.Б. Авер’янова, С.С. Алексєєва, А.П. Альохіна, О.Ф.Андрійко, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, І.Л. Бачило, Ю.П. Битяка, А.С. Васильєва, І.І. Веремєєнка, М.В. Вітрука, І.П. Голосні-ченка, В.М. Горшеньова, Є.В. Додіна, В.В. Зуй, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О.П. Коренева, М.І. Матузова, В.І. Новосьолова‚ О.І. Остапенка, В.П. Пєткова, Л.Л. Попова‚ П.М. Рабиновича, В.М. Самсонова, І.С. Самощенко, Ю.П. Солов’я, Ю.О.Тихомирова‚ М.М. Тищенка, Ю.М. Тодики, В.К.Шкарупи та ін. Нормативною основою роботи є Конституція України, міжнародно-правові акти, закони України, акти Президента та Кабінету Міністрів України, а також відомчі нормативно-правові акти‚ які регулюють відносини у сфері реалізації працівниками міліції свого адміністративно-правового статусу. Дисертант звертався також до законодавства деяких зарубіжних держав, досвід яких щодо правового регулювання прав та обов’язків працівників міліції (поліції) може бути використано в Україні. Інформаційну і емпіричну основу дослідження становлять також узагальнення практичної діяльності міліції, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є одним з перших комплексних досліджень адміністративно-правового статусу працівника міліції, а також його правового регулювання та практичної реалізації. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем:
– дістали подальший розвиток визначення і характеристика адміністративно-правового статусу працівника міліції в Україні як важливої соціальної та правової категорії;
– розкрито особливості формування системи елементів адміністративно-правового статусу працівника міліції з визначенням таких його складових: права, обов’язки, юридична відповідальність;
– здійснено аналіз особливостей регулювання прав та обов’язків працівника поліції (міліції) за часів Російської Імперії, Української Народної Республіки, УРСР, зарубіжного досвіду визначення правового статусу працівників міліції (поліції);
– визначено місце адміністративно-правового статусу працівника міліції в системі правовідносин та правового становища особи;
– розкрито особливості реалізації адміністративно-правового статусу працівника міліції в правовідносинах;
– здійснено класифікацію прав та обов’язків, що входять до адміністративно-правового статусу працівника міліції;
– дістав подальший розвиток аналіз конкретних обов’язків і прав працівника міліції, а також особливостей його юридичної відповідальності;
– вперше виявлено прогалини у правовому регулюванні діяльності працівника міліції щодо реалізації свого адміністративно-правового статусу і запропоновано рекомендації, спрямовані на удосконалення законодавства, що регулює адміністративно-правовий статус працівника міліції;
– вперше сформульовано ряд конкретних пропозицій щодо внесення змін та доповнень до деяких чинних нормативно-правових актів України, зокрема, Закону України “Про міліцію”, Кодексу України про адміністративні правопорушення тощо.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
– у науково-дослідній сфері – положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки питань адміністративно-правового статусу працівника міліції, проблем забезпечення прав та свобод громадян під час його реалізації;
– у правотворчості – в результаті дослідження сформульовано низку пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства, зокрема, до Закону України “Про міліцію” та Кодексу України про адміністративні правопорушення;
– у правозастосовчій діяльності – використання одержаних результатів дозволить покращити практичну діяльність працівників міліції щодо забезпечення прав та свобод громадян, оптимізувати діяльність системи МВС з метою забезпечення максимальної ефективності її функціонування, сприятиме практичному забезпеченню реалізації Концепції розвитку цієї системи;
– у навчальному процесі – матеріали дисертації можуть використовуватись під час проведення занять з дисциплін “Адміністративне право”, “Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ”.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднені дисертантом на науково-практичній конференції “Проблеми сучасної юридичної науки в дослідженнях молодих учених” (Харків, 2001), науково-практичній конференції ад’юнктів та магістрантів, присвяченій дню науки України (Харків, 2002), а також на засіданнях кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Національного університету внутрішніх справ.
Публікації. Основні положення та результати дисертації опубліковані у п’яти наукових статтях у фахових наукових журналах та збірниках наукових праць.

Список літератури

ВИСНОВКИ
В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць в різних галузях знань, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення правового регулювання та практичної реалізації адміністративно-правового статусу працівника міліції. Основні з них такі:
1. Адміністративно-правовий статус працівника міліції – це правова категорія, що характеризує його місце в системі суспільного розподілу праці, визначає межі діяльності працівника щодо інших суб’єктів правовідносин, врегульованих адміністративно-правовими нормами.
Ця правова інституція належить до спеціальних правових статусів особи, з регламентацією яких законодавець пов’язує покладання на особу додаткових повноважень тощо. Норми, що закріплюють адміністративно-правовий статус працівника міліції, обмежують правоздатність громадян. До складу адміністративно-правового статусу працівника міліції входять права, обов’язки та адміністративна відповідальність працівника міліції.
2. Як один з різновидів правового статусу індивіда адміністративно-правовий статус працівника міліції характеризується низкою специфічних ознак:
– рівністю для всього особового складу міліції;
– превалюванням в ньому владних повноважень, реалізація яких пов’язана з обмеженням прав та свобод громадян, застосуванням заходів адміністративного примусу;
– реалізацією незалежно від часу та місцеперебування повноважень, пов’язаних з попередженням та припиненням правопорушень, затриманням осіб, які підозрюються у їх вчиненні, наданням допомоги потерпілим тощо. Такий юридичний припис утворює особливий режим не тільки службової діяльності, але й всього життя працівників;
– покладанням додаткових повноважень при настанні особливих умов діяльності, пов’язаних з ускладненням оперативної обстановки, проведенням масових заходів, виникненням аварій, епідемій, епізоотій, вчиненням терористичних актів тощо.
Крім того, характерними рисами адміністративно-правового статусу працівника міліції є його похідність від правового статусу міліції і наявність спеціальної адміністративної правосуб’єктності як необхідної передумови виникнення статусу працівника міліції.
3. Адміністративно-правовий статус працівника міліції, будучи системним явищем, входить до систем більш високого рівня, до яких належать і правовідносини. Статус характеризує структуру правовідносин, де обов’язки і права утворюють правові зв’язки між сторонами правовідносин.
Досліджений правовий інститут реалізується в правовідносинах трьох видів: загальних регулятивних, конкретних регулятивних, конкретних правоохоронних.
4. Аналіз повноважень, що входять до адміністративно-правового статусу працівника міліції, дозволяє класифікувати їх за кількома підставами:
– за тривалістю володіння повноваженнями – ті, якими працівник міліції володіє постійно, незалежно від місця та часу перебування (реалізуються у повсякденних умовах), і додаткові, що покладаються на нього в разі виникнення ускладнених умов, надзвичайних обставин тощо;
– за метою їх реалізації: пов’язані з попередженням, припиненням протиправних діянь, затриманням осіб, які підозрюються у їх вчиненні; пов’язані з наданням допомоги громадянам, іншим суб’єктам права;
– за характером (спрямованістю) дій, яких необхідно вжити для реалізації відповідних прав та обов’язків працівника міліції: обов’язки, для реалізації яких необхідно утримуватись від вчинення певних дій; повноваження, для реалізації яких треба вживати певних активних дій.
5. Обґрунтовано необхідність закріплення прав та обов’язків, які поширюються на всіх працівників міліції і пов’язані з вторгненням до сфери правового статусу громадян, на рівні закону відповідно до ст.ст. 19 та 92 Конституції України та об’єднання їх в одному законодавчому акті.
6. Аналіз адміністративно-правових обов’язків працівника міліції дозволив виявити певні недоліки в їх правовому регулюванні, неточності в правових формулюваннях. Тому для усунення зазначених недоліків доцільно:
а) ч. 2 ст. 10 Закону України “Про міліцію” викласти в такій редакції:
“Працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцеперебування і часу зобов’язаний:
– надавати особам в межах своєї компетенції у випадках, перелічених у п. 24 ч.1 цієї статті, необхідну допомогу, в тому числі першу невідкладну медичну допомогу;
– надавати громадянам на їх прохання допомогу щодо встановлення осіб, до яких вони мають цивільно-правові вимоги;
– в разі надходження до нього звернень та інформації в будь-якій формі від громадян або посадових осіб про суспільно небезпечні події або загрозу їх настання або у разі безпосереднього виявлення таких вжити заходів до попередження і припинення правопорушень та інших суспільно небезпечних подій, рятування людей, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і в найкоротші строки повідомити про це в найближчий орган внутрішніх справ”;
б) розробити і прийняти окремий законодавчий акт, який би чітко врегулював правовий статус особового складу міліції в особливих умовах і доповнити ст. 10 Закону України “Про міліцію” частиною третьою, виклавши її в такій редакції:
“Кожен працівник міліції може бути залучений до участі в здійсненні режиму надзвичайного та воєнного стану, виконання інших повноважень щодо забезпечення правопорядку та громадської безпеки, надання допомоги громадянам за інших надзвичайних обставин”;
в) внести зміни до ч. 4 ст. 5 та доповнивнити останню частиною п’ятою такого змісту:
“Міліція тимчасово, в межах чинного законодавства, обмежує права і свободи громадян, якщо без цього не може бути виконано покладені на неї обов’язки, і зобов’язана дати їм роз’яснення щодо підстав та приводу такого обмеження, а також щодо прав та обов’язків, які виникають в цьому випадку.
У виняткових випадках, коли таке роз’яснення зробити неможливо, підстави, привід, а також права та обов’язки доводяться до особи, чиї права та свободи обмежуються, безпосередньо після здійснення повноваження”;
г) доповнити ч. 2 ст. 5 Закону України “Про міліцію” реченням такого змісту: “У виняткових випадках, які не дозволяють працівнику міліції довести громадянам свою належність до міліції, працівник має зробити усну заяву – “Міліція”;
ґ) оскільки тимчасові повноваження здійснюються працівником міліції за особливих умов частіш за все під загальним командуванням, а на рівні Закону такі повноваження практично не закріплено, розділ ІІ Закону України “Про міліцію” необхідно доповнити статтею 101:
“Стаття 101. Виконання службових обов’язків під загальним командуванням.
Рішення про застосування працівниками міліції, які виконують службові обов’язки під загальним командуванням, заходів примусу приймається начальником органу внутрішніх справ або особою, що безпосередньо керує конкретною операцією у письмовому вигляді. У виключних, невідкладних випадках наказ про застосування заходів примусу може бути віддано усно”.
7. Доцільно доповнити статті Закону України “Про міліцію”, які регламентують владні повноваження працівників міліції детальним визначенням підстав та порядку їх реалізації. Таким чином було б досягнуто вичерпне закріплення кореспондуючих прав та обов’язків правозастосовника, з одного боку, та інших суб’єктів права, з іншого, забезпечено вже на рівні правового регулювання захист прав та свобод громадян від зловживань та порушень з боку працівників міліції.
8. Слід надати працівнику міліції право з метою встановлення особи та забезпечення обов’язків громадян щодо участі в провадженні у справах про адміністративні правопорушення та кримінальному судочинстві, перевіряти документи у осіб, які підозрюються у вчиненні правопорушень, свідків, потерпілих, а також осіб, що постраждали від інших суспільно-небезпечних подій і перебувають у безпорадному або іншому хворобливому стані, який виключає керування своїми діями.
Доцільно визначити обставини, за яких особу слід вважати підозрюваною у вчиненні правопорушення:
а) коли цю особу застали під час вчинення правопорушення або безпосередньо після його вчинення;
б) коли очевидці, в тому числі і потерпілі, прямо вкажуть на особу, як на таку, що вчинила правопорушення;
в) коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі знайдені явні сліди правопорушення;
г) коли особа намагалась втекти з міста події та за інших обставин.
10. Необхідно визначити поняття адміністративного доставлення (як одного з видів прав працівника міліції) як короткочасного етапу адміністративного затримання, який полягає в супроводженні порушника у встановлене законом місце з метою складання протоколу про адміністративне правопорушення, припинення правопорушення, встановлення особи порушника.
11. Слід закріпити в КУпАП положення про те, що провадження особистого огляду та огляду речей необхідно процесуально оформляти тільки шляхом складання окремого протоколу про провадження даного заходу. Протокол про здійснений огляд доцільно складати у двох примірниках, один із яких передається громадянину, щодо якого було застосовано цей захід.
12. Доцільно було б доповнити відповідні статті КУпАП положеннями, які дозволять проведення у виключних випадках огляду одягу, не пов’язаного з оголенням тіла особи, яка оглядається, на місці затримання особи перед доставленням в орган внутрішніх справ без присутності понятих та особою протилежної статі. Виключними мають визнаватись обставини, що викликають обґрунтовані підозри в існуванні реальної загрози життю, здоров’ю працівника міліції, оточуючих або особи, яка оглядається, та загрози знищення доказів у справі про вчинене правопорушення.
Крім того, слід також надати право працівнику міліції здійснювати огляд одягу та речей громадян, що перебувають у безпорадному або небезпечному для життя і здоров’я стані, з метою встановлення їх особи та надання допомоги.
13. Варто доповнити перелік об'єктів, які може бути вилучено, посиланням на предмети та речовини, що можуть мати доказове значення, використовуватись для вчинення протидії, нападу на працівника міліції або оточуючих, втечі тощо. Крім того, слід дозволити здійснювати зазначений захід не лише щодо затриманих осіб, під час особистого огляду, та огляду речей, а й щодо осіб, які доставляються в орган внутрішніх справ.
14. Оскільки вилучення речей і документів значно обмежує права громадянина, їх власника, доцільно законодавчо закріпити необхідність складання окремого протоколу про вилучення із закріпленням вимог до його змісту. Одним із моментів, який необхідно відобразити в протоколі, є вимога детального опису вилучених речей і документів із зазначенням їх індивідуалізуючих ознак, точною вказівкою кількості (ваги) предметів або речовин та їх ідентифікаційних ознак.
15. Необхідно удосконалити лексичну конструкцію, використану в пп. „а” п. 15 ст. 11 Закону України “Про міліцію”, закріпивши право працівників міліції після входу в житло, приміщення, на території, що належать фізичним та юридичним особам, не тільки оглядати їх, але й здійснювати всі дії, необхідні для виконання покладених на міліцію завдань.
До переліку об’єктів, на які має право безперешкодно входити працівник міліції, слід внести деякі обмеження. З нього необхідно вилучити приміщення дипломатичних представництв, консульських установ, а також резиденцію глави дипломатичного представництва та жилі приміщення членів дипломатичного персоналу.
В Законі України “Про міліцію” слід закріпити положення про обов’язкове повідомлення міліцією суду протягом 24 годин про всі факти проникнення до житла чи до іншого володіння особи проти волі власників чи інших осіб, які на законних підставах перебувають у зазначених приміщеннях, або без їх відома без вмотивованого рішення суду, а також закріпити обов’язок працівників міліції складати протокол за кожним фактом входження до житла, іншого володіння, на території чи інші об’єкти як за рішенням суду, так і без такого. В Законі необхідно також передбачити обов’язок працівників забезпечити недоторканність житла та інших приміщень після примусового входження до них, пов’язаного з пошкодженням дверей, замків тощо.
16. Необхідно доповнити Закон “Про міліцію” вказівкою на можливість застосування заходів фізичного впливу з метою подолання пасивної непокори, а також для затримання осіб, що вчинили правопорушення.
17. В Правилах застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку слід зробити таке застереження: “За наявності підстав при неможливості застосування наручників можуть бути застосовані будь-які засоби зв’язування за умови виключення можливості заподіяння тілесних ушкоджень правопорушникові”.
18. З метою усунення неточностей, двозначностей та повторів в формулюваннях пп. 1 та 2 ст. 15 Закону України “Про міліцію” краще замінити їх одним пунктом такого змісту: “Для захисту будь-якої особи від протиправного насильства або погрози таким насильством”.
19. Необхідно узгодити положення п. 4 ст. 15 Закону України “Про міліцію” з визначенням видів злочинів в новому Кримінальному кодексі України. Це має бути лише загальне, приблизне визначення характеру злочину. Зокрема, можна вважати ним злочин, у зв’язку з вчиненням якого до особи може бути застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
20. Для відмежування корупційного діяння від хабара необхідно встановити в Кримінальному кодексі України мінімальний розмір незаконної винагороди, яка не вважається хабаром.
Отримання працівником міліції у зв’язку з виконанням функцій держави незаконної винагороди в межах мінімального розміру благ, послуг, пільг або інших переваг, прийняття якого не вважається корупційним діянням, та розміру винагороди, яка не вважається хабаром, і буде підставою для кваліфікації такого діяння як корупційного.
21. Оскільки відповідно п. 22 ст. 92 Конституції України діяння, що є дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них визначаються виключно законами України, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ Української РСР (прийнятий Указом Президії Верховної Ради СРСР) в частині визначення підстав та порядку застосування дисциплінарної відповідальності щодо працівників міліції не може вважатися чинним, а також не відповідає вимогам часу, потребам подальшого удосконалення державної служби, в тому числі і підвищення вимогливості до працівників міліції. Наведене обумовлює необхідність прийняття Закону України “Про дисциплінарну відповідальність працівників органів внутрішніх справ” (назва – умовна), який би врегулював поняття та перелік діянь, що є дисциплінарними правопорушеннями, співвідношення між видом дисциплінарного проступку, кількістю випадків його вчинення, ступенем вини працівника міліції, наслідками і мірою дисциплінарного стягнення тощо.
22. Підставою притягнення працівника міліції до відповідальності в межах адміністративно-правового статусу є службове правопорушення. Воно може визнаватися або злочином, або адміністративним проступком, або дисциплінарним проступком залежно від ступеня та характеру суспільної небезпеки. В чинному законодавстві необхідно закріпити норму щодо неможливості притягнення працівника міліції одночасно до кількох із зазначених видів правової відповідальності. Це має бути досягнуто шляхом встановлення можливості притягнення працівника міліції до дисциплінарної відповідальності за службове правопорушення тільки якщо ці правопорушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства адміністративної або кримінальної відповідальності (як більш суворих видів юридичної відповідальності).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122 (з наступними змінами та доповненнями).
3. Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст.131 (з наступними змінами та доповненнями).
4. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15 (з наступними змінами та доповненнями).
5. Декрет Кабінету Міністрів України “Про податок на промисел” від 17 березня 1993 р. № 24-93 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 19. – Ст. 208 (з наступними змінами та доповненнями).
6. Закон Российской Советской Федеративной Социалистической Республики “О милиции” от 18 апреля 1991 г. № 1026-I // Ведомости Съезда народных депутатов РСФСР и ВС РСФСР. – 1991. – № 16. – Ст. 503.
7. Закон СССР “О советской милиции” от 6 марта 1991 г. // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1991. – № 12. – Ст. 319.
8. Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 4. – Ст. 19 (з наступними змінами та допов-неннями).
9. Закон України “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р. № 356/95-ВР // Відомості Верховної Ради України 1995. – №34. – Ст. 266 (з наступними змінами та доповненнями).
10. Закон України “Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 р. № 638-ІV // Орієнтир. Газета в газеті Урядовий кур’єр. – 2003. – № 15 (23 квітня). – С. 1-7.
11. Закон України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 р. № 2235-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 13. – Ст. 65.
12. Закон України “Про державний кордон України” від 4 листопада 1991 р. № 1777-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 2. – Ст. 5 (з наступними змінами та доповненнями).
13. Закон України “Про Державну прикордонну службу України” від 3 квітня 2003 р. № 661-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 27. – Ст. 208.
14. Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490 (з наступними змінами та доповненнями).
15. Закон України “Про електронні документи та електронний документообіг” від 22 травня 2003 р. № 851-ІV // Офіційний вісник України. – 2003. – № 25. – Ст. 1174.
16. Закон України “Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256 (з наступними змінами та доповненнями).
17. Закон України “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” від 13 липня 2000 р. № 1908-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 42. – Ст. 348.
18. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650 (з наступними змінами та доповненнями).
19. Закон України “Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 21 листопада 2002 р. № 228-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 3. – Ст. 12.
20. Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20 (з наступ-ними змінами та доповненнями).
21. Закон України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р. № 2460-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504 (з наступними змінами та доповненнями).
22. Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 14. – Ст. 168 (з наступ-ними змінами та доповненнями).
23. Закон України “Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 р. № 2365-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 23. – Ст. 118.
24. Закон України “Про правовий режим надзвичайного стану” від 16 березня 2000 р. № 1550-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 23. – Ст. 176.
25. Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18 червня 1991 р. № 1201-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – Ст. 508 (з наступними змінами та доповненнями).
26. Закон Української РСР “Про затвердження Кримінального кодексу Української РСР” від 28 грудня 1960 р. № 2000-05 // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1961. – №2. – Ст. 14 (з наступними змінами та доповненнями).
27. Закон Чешского Национального Совета “О полиции Чешской Республики”. – М., 1993. – 17 с.
28. Федеральный Закон Российской Федерации “Об основах государственной службы Российской Федерации” від 31 июля 1995 года № 119-ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1995. – № 31. – Ст. 2990.
29. Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. // Действующее международное право. В 3-х т. / Сост. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. – М.: Изд-во Моск. независимого ин-та международного права, 1996. – Т.1. – С. 510-528.
30. Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. // Действующее международное право. В 3-х т. / Сост. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. – М.: Изд-во Моск. независимого ин-та международного права, 1996. – Т.1. – С. 528-562.
31. Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб від 23 липня 1996 р. // Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію – К.: Школяр, 1999. – С. 47-48.
32. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права: Прийнято резолюцією 2200 А (ХХІ) Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1966 р. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – 2-е вид. – К.: Юрінформ, 1992. – С. 36-58.
33. Основні принципи застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами по підтриманню правопорядку, прийняті Восьмим Конгресом Організації Об’єднаних Націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій: ООН, Рада Європи, Всесвіт. мед. асоц. / Упоряд. Т.Яблонська. – Амстердам; Київ: Укр.-Амер. бюро захисту прав людини, 1996. – С. 35-42.
34. Резолюция № 690 (1979) Парламентской ассамблеи Совета Европы “Декларация о полиции” // Сборник документов Совета Европы в области защиты прав человека и борьбы с преступностью. – М.: СПАРК, 1998. – С. 77-81.
35. Указ Президії Верховної Ради Української РСР “Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ Української РСР” від 29 липня 1991 р. № 1386-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 45. – Ст. 599.
36. Указ Президента України від 03 жовтня 1992 № 493 “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” // Збірник указів Президента. – 1992. – № 4 (з наступними змінами та доповненнями).
37. Указ Президента України від 10 червня 1993 р. № 198/93 “Про Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні” // Урядовий кур’єр. – 1993. – № 93-94 (24 червня).
38. Указ Президента України від 13 грудня 1996 № 1207 “Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені “Офіційний вісник України”” // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 279 (19 грудня).
39. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 лютого 1991 р. № 49 “Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР” // Збірник Постанов УРСР. – 1991. – №4. – Ст. 27 (з наступними змінами та доповненнями).
40. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 № 731 “Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” // Зібрання постанов уряду України. – 1993. – № 1-2. – Ст. 28 (з наступними змінами та доповненнями).
41. Постанова Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991р. №114 “Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР” // Збірник нормативних актів з питань правопорядку. – К., 1993. – с. 438-464.
42. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 575 “Про затвердження Положення про порядок застосування вогнепальної зброї” // Урядовий кур’єр. – 1992. – № 96-97.
43. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 576 “Про затвердження Положення про дозвільну систему” // Іменем закону. – 1992. – №44 (з наступними змінами та доповненнями).
44. Постанова Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 “Про затвердження Правил дорожнього руху” // Офіційний вісник України. – 2001. – № 41. – Ст. 1852.
45. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. № 83 “Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів військовослужбовцями Військової служби правопорядку у Збройних Силах України під час здійснення службових обов’язків” // Орієнтир: газета в газеті Урядовий кур’єр. – 2003. – № 5 (12 лютого ). – С. 10-12.
46. Наказ Міністерства Внутрішніх Справ України від 18 серпня 1992 р. № 485 “Про заходи щодо подальшого вдосконалення діяльності чергової служби органів внутрішніх справ України”. – К., 1992. – 292с.
47. Наказ Міністерства Внутрішніх Справ України від 21 серпня 1998 р. № 622 “Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогне-пальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного вироб-ництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів”, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 7 жовтня 1998 р. за № 637/3077 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 42. – Ст. 1574.
48. Наказ Міністерства Внутрішніх Справ України від 28 липня 1994 р. № 404 “Про затвердження Статуту патрульно-постової служби міліції України”, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 6 вересня 1994 р. за № 213/423. – К., 1994. – 240 с.
49. Наказ Міністерства Внутрішніх Справ України від 3 лютого 1992 р. № 45 “Про затвердження Настанови по дорожньо-патрульній службі державної автомобільної інспекції МВС України”. – К., 1992. – 118 с.
50. Наказ Міністерства Внутрішніх Справ України від 30 червня 2001 р. № 513 “Про затвердження Інструкції про порядок проведення серед працівників органів внутрішніх справ України конкурсу на заміщення посад номенклатури МВС України”. – К., 2001. – 7 с.
51. Наказ Міністерства Внутрішніх Справ України від 31 січня 1996 р. № 60 “Про затвердження Інструкції про відбір кандидатів на службу в органах внутрішніх справ України”. – К., 1996. – 8 с.
52. Наказ Міністерства Внутрішніх Справ України від 31 травня 1999 р. № 443 “Про затвердження Настанови про дії органів внутрішніх справ України по ліквідації масових безпорядків. – К.: МВС України, 1999. – 52с.
53. Наказ Міністерства Внутрішніх Справ України від 5 жовтня 1995 р. № 662 “Про затвердження Інструкції про порядок переведення особового складу органів, підрозділів, установ, закладів системи МВС України на посилений варіант оперативно-службової діяльності. – К., 1995. – 8с.
54. Наказ Міністерства Юстиції України від 25 листопада 2002 № 102/5 “Про затвердження Порядку проведення державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та включення їх до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів” // Офіційний вісник України. – 2002. – № 48. – Ст. 2194.
55. Приказ МВД СССР от 20 июня 1973 г. № 170 “Об объявлении Указа Президиума Верховного Совета СССР от 8 июня 1973г. “Об основных обязанностях и правах советской милиции по охране общественного порядка и борьбе с преступностью”, Постановления Совета Министров СССР от 8 июня 1973г. № 385 “О дальнейшем совершенствовании правового регулирования деятельности советской милиции” и Положения о советской милиции. – М., 1973. – 31 с.
56. Распоряжение МВД Украины от 12 декабря 1992 г. № 4 “О гибели и ранении сотрудников органов внутренних дел”. – К., 1992. – 6 с.
57. Рішення колегії МВС України від 15 травня 2001 р. № 1км/1 “Про стан дисципліни та законності в органах внутрішніх справ та заходи щодо їх зміцнення” – К., 2001. – 50 с.
58. Рішення колегії МВС України від 20 липня 1998 р. № 3км/5 “Про стан дисципліни та законності, забезпечення особистої безпеки працівників органів внутрішніх справ України” – К., 1998. – 8 с.
59. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. № 3 “Про судову практику в справах про хуліганство” // Бюлетень законо-давства і юридичної практики України. – К., 1995. – №1. – С. 169-174.
60. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 8 липня 1994 р. №6 “Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами” // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – К., 1995. – №1. – С. 193-199.
61. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 р. № 13 “Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією” // Вісник Верховного Суду України. – 1998. – №3. – С. 18-21.

62. Авер’янов В.Б. Адміністративне право України: доктринальні аспекти реформування // Право України. – 1998. – № 8. – С. 8-12.
63. Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф. Виконавча влада і державний контроль. – К., 1999. – 48 с.
64. Авер’янов В.Б., Крупчан О.Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. – Харків: Право, 1998. – 37 с.
65. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні / НАН України: Ін т держави і права ім.Корецького. – К.: Ін. Юре, 1997. – 48 с.
66. Административная ответственность в СССР / Под. ред. В.Н. Манохина и Ю.С. Адушкина. – Саратов: Изд-во Саратовского Университета‚ 1988. – 168 с.
67. Административное право России. Особенная часть: Учебник для вузов / Д.Н. Бахрак, Ю.П. Соловей, Н.П. Парыгин и др. – М.: БЕК, 1997. – 320 с.
68. Административное право Российской Федерации / А.П. Алехин, Ю.М. Козлов, А.А. Кармолицкий. – М.: ТОО “Теис”, 1994. – Ч.1. – 269 с.
69. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч. посібник / Комзюк А.Т., Гуменюк В.А., Синьов О.В. та ін. / За заг. ред. А.Т. Комзюка. 2-е вид.‚ виправл. і доп. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2001. – 112 с.
70. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ України за 1999 рік: Інформаційно-аналітичний збірник / Головний штаб МВС України, Управління оперативної інформації МВС України. – К., 1999. – 108 с.
71. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ України за 2002 рік: Аналітично-статистичний збірник / Департамент інформаційних технологій МВС України. – К., 2003. – 212 с.
72. Адміністративне право України. Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю.П. Битяка. – Х.: Право, 2000. – 520 с.
73. Александров Н. Г. Законность и правоотношения в советском обществе. – М.: Госюриздат, 1955. – 175 с.
74. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юрид. лит., 1966. – 187 с.
75. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юрид.лит., 1981. – Т.1. – 359 с.
76. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юрид.лит., 1982. – Т.2. – 359 с.
77. Алексеев С.С. Право: азбука-теория-философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
78. Алексеев С.С. Теория права. – 2-е изд. – М. БЕК, 1994. – 223 с.
79. Анатольєв В. Роботу міліції оцінювати людям // Слобідський край. – 2001. – 20 листопада (№ 130). – С. 1.
80. Андросюк В.Г. Коли ситуація екстремальна // Іменем Закону. – 1996. – №№ 44-45. – С. 2.
81. Антонов И.П. Полиция Германии: история и современность: Учебное пособие. – М.: Акад. упр. МВД России, 2000. – 144 с.
82. Ануфриев Е.А. Социальный статус и активность личности. Личность как объект и субъект социальных отношений. – М.: Изд-во Моск ун-та, 1984. – 288 с.
83. Ануфрієв М.І. Організаційно-правові засади управління безпекою життєдіяльності працівників органів внутрішніх справ України. – Х.: Ун-т внутрішніх справ, 1998. – 32 с.
84. Бандурка О.М. Заходи адміністративного припинення в діяльності міліції: Дис… канд.юрид.наук: 12.00.02. – Х.: Ун-т внутр. справ, 1994. – 152 с.
85. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України. – Х.: Основа, 1999. – 438 с.
86. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. – Х.: Ун-т внутр. справ, 1998. – 480 с.
87. Бандурка О.О. Здійснення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи в Україні // Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Частина особлива: Підручник / За заг. ред. проф. О.М. Бандурки. – Х.: Ун-т внутр.справ, “Еспада”, 2000. – С. 135-151.
88. Бандурка О.О. Особливості правового статусу органів міграційної служби в Україні // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ.-Одеса. – 2002. – №2. – С. 36-43.
89. Бандурка О.О. Юридичні норми як елемент правовідносин у сфері міграційного процесу// Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. –№ 17. – С. 77-82.
90. Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан в СССР. – Свердловск: Урал. Ун-т, 1989. – 202 с.
91. Бахрах Д.Н. Административная ответственность. – Пермь,1966. – 193 с.
92. Бахрах Д.Н. Административное право: Крат. учеб.курс. – М.: Норма, 2000. – 275 с.
93. Бахрах Д.Н., Ренов Э.Н. Производство по делам об административных правонарушениях: Пособие для слушателей народных университетов. – М.: Знание, 1989.– 96 с.
94. Безсмертний Є.О. Адміністративно-запобіжні заходи, що застосовуються органами внутрішніх справ: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.07. – Х., 1997. – 176 с.
95. Белявский Н.Н. Полицейское право. (Административное право). Конспект лекций Белявского Н.Н. – Изд. 2-ое доп. (Вместо литогр. записок). – Юрьев: печатано в тип. К. Маттисена, 1910. – 372 с.
96. Биография мужества. Памяти сотрудников донецкой милиции, погибших при исполнении служебного долга. – Д.: Юрпресс, 2002. – 336 с.
97. Битяк Ю.П., Зуй В.В., Комзюк А.Т. Переконання і примус у державному управлінні. Адміністративна відповідальність: Конспекти лекцій. – Харків: Укр. юрид. академія, 1994.– 44 с.
98. Білокінь М. Не люди існують для міліції, а міліція для людей: Діяльність Головного управління адмініністративної служби міліції (ГУАСМ) // Урядовий кур’єр. – 1999. – № 30. – С. 6.
99. Бойко В.И. Административно-правовой статус граждан в Украине // Проблемы законности. – 1998. – Вып. 34. – С. 94-98.
100. Большой юридический словарь / Авт.-сост.: Додонов В.Н. и др.; Под ред. А.Я.Сухарева и др. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 790 с.
101. Борисов Г.Л., Баранов В.А., Доровской С.М. Проблемные вопросы правового обеспечения участия милиции в государственной системе реагирования на чрезвычайные ситуации // Проблемы совершенствования деятельности органов внутренних дел в чрезвычайных ситуациях: Сборник научных трудов. – М., 1993. – С. 3-12.
102. Братко А.Г. Правоохранительная система (вопросы теории). – М. Юрид. лит., 1991. – 208 с.
103. Братусь С. Н. Юридические лица в советском гражданском праве. – М.: Юриздат,1947. – 364 с.
104. Васильев А.С. Административное право Украины (общая часть). Учебное пособие. – Х.: “Одиссей”, 2001. – 288 с.
105. Васильева Г.В., Студеникина М.С. Законодательство об административных правонарушениях (словарь-справочник для слушателей народных университетов). – М.: Знание, 1986. – 128 с.
106. Ващенко І.В. Правове забезпечення організації діяльності працівників органів внутрішніх справ в умовах конфлікту // Вісник Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. – Х., 2002. – Вип. 8 (Психологія). – С. 207-216.
107. Ведель Ж. Административное право Франции / Пер. с франц. д-ра юрид. наук Энтина Л.М. Под ред д-ра юрид. наук Крутоголова М.А. – М.: Прогресс, 1973. – 512 с.
108. Венедиктов В.С., Іншин М.І. Організаційно-правові засади проходження служби в органах внутрішніх справ України: Наук.-практ. посібник. – Х.: Вид-во НУВС, 2002. – 164 с.
109. Веремеенко И.И. Механизм административно-правового регулирования в сфере охраны общественного порядка. Часть 1. Предмет и понятие. – М., 1981. – 68 с.
110. Веремеенко И.И. Механизм административно-правового регулирования в сфере охраны общественного порядка. Часть 2. Элементы и формы реализации права в механизме административно-правового регулирования в сфере охраны общественного порядка. – М., 1982. – 109 с.
111. Витрук М.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М., 1979. – 229 с.
112. Войтенко В.А., Данилов И.П., Миронов С.С. Правовые и организационно-тактические основы применения специальных средств: Учебное пособие. – М.: ВНИИ МВД РФ, 1995. – 48 с.
113. Галаган И.А. Административная ответственность в СССР: Процессуальное регулирование. – Воронеж: Изд-во Воронежск. ун-та, 1976. – 198 с.
114. Герасимов А.П. Закономерности управления правоохранительной деятельностью социалистического государства: методологические основы анализа и использования (по материалам органов внутренних дел): Дис. … докт. юрид. наук. – М.: Академия МВД СССР, 1989. – 446 с.
115. Гессен В.М. Теория правового государства. – СПб., 1912. – 67 с.
116. Гессен В.М. Лекции по полицейскому праву. – СПб, 1907-1908.
117. Гіда Є.О. Загальнолюдські стандарти прав людини і забезпечення їх реалізації в діяльності міліції: Дис. … канд.юрид.наук (12.00.01) / Національна академія внутрі