АНТИОКСИДАНТНА ТЕРАПІЯ У ХВОРИХ З ТЯЖКОЮ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЮ ТРАВМОЮ (клінічне дослідження)

Короткий опис

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ІЄВЛЕВА Вікторія Іванівна

УДК: 616. 714 /. 716 + 616. 831 ] 001 085. 27

АНТИОКСИДАНТНА ТЕРАПІЯ У ХВОРИХ
З ТЯЖКОЮ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЮ ТРАВМОЮ
(клінічне дослідження)

14.01.30 анестезіологія та інтенсивна терапія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук

Науковий керівник доктор медичних наук,
професор Хижняк Анатолій Антонович

Харків - 2008

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ,..................... 4
СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ............................................................................... 4
ВСТУП............................................................................................................. 6
1. ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД.......................................................................... 13
1.1 Механізми розвитку оксидантного стресу і його роль у формуванні патології головного мозку......................................................................................... 13
1.2 Чинники, які сприяють розвитку оксидантного стресу і прогресуванню патології мозку, у хворих з тяжкою черепно-мозковою травмою............................ 19
1.3 Свідоцтва активації вільнорадикальних процесів в організмі хворих з тяжкою черепно-мозковою травмою..................................................................................... 23
1.4 Сучасні засоби захисту організму від оксидантного стресу................ 29
1.5 Похідні 3-оксипіридину перспективні засоби захисту від гіпоксії та оксидантного стресу.......................................................................................................... 35
2. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ........................................... 41
2.1 Характеристика обстежених хворих..................................................... 41
2.2 Характеристика методів дослідження................................................... 48
2.3 Методи інтенсивної терапії................................................................... 52
3. РЕЗУЛЬТАТИ ОБСТЕЖЕННЯ ТА ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ..................... 61
З ТЯЖКОЮ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЮ ТРАВМОЮ..................................... 61
3.1 Оцінка антиоксидантного ефекту та вибір дози емоксипіну для корекції процесів вільнорадикального окислення у хворих з тяжкою черепно-мозковою травмою 61
3.2 Активність амінотрансфераз цереброспінальної рідини та інтенсивність процесів вільнорадикального окислення у хворих з тяжкою черепно-мозковою травмою 71
3.3 Порушення церебральної гемодинаміки у пацієнтів з тяжкою черепно-мозковою травмою та їх корекція................................................................................ 75
3.4 Вивчення показників центральної гемодинаміки у хворих з тяжкою черепно-мозковою травмою..................................................................................... 80
3.5 Клінічні результати інтенсивної терапії хворих з тяжкою черепно-мозковою травмою..................................................................................................................... 86
АНАЛІЗ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ОТРИМАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ.................... 93
ВИСНОВКИ.................................................................................................. 101
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ.................................................................... 105
ДОДАТКИ.................................................................................................... 106
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................... 112

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ,
СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

АТ артеріальний тиск
АлТ аланінова амінотрансфераза
АсТ аспарагінова амінотрансфераза
АФК активні форми кисню
БХЛ біохемілюмінесценція
ВІТ відділення інтенсивної терапії
ВПА % час підйому анакроти у відсотках по відношенню до тривалості серцевого циклу
ВРО вільнорадикальне окислення
ВЧТ внутрішньочерепний тиск
ГМ головний мозок
ЗПСО загальний периферичний судинний опір
ІГ інтрацеребральна гематома
Імп імпульс
Імп / с імпульс за секунду
ІПО індекс периферичного опору
КСО ксантиноксидаза
НАД+ нікотинамідаденіндинуклеотид окислений
НАДН нікотинамідаденіндинуклеотид відновлений
Нкат / л - нкатал / л одиниця активності ферменту в 1літрі біологічної
рідини
ПОЛ перекисне окислення ліпідів
РДІ реографічний діастолічний індекс
РСІ реографічний систолічний індекс
РЕГ реоенцефалографія
САТ середній артеріальний тиск
СГ субдуральна гематома
СІ серцевий індекс
ТЧМТ тяжка черепно-мозкова травма
УІ ударний індекс
УО ударний об'єм серця
ХОК хвилинний об'єм кровообігу
ЦВТ центральний венозний тиск
ЦГД центральна гемодинаміка
ЦНС центральна нервова система
ЧМТ черепно-мозкова травма
ЧСС частота серцевих скорочень
ШВЛ штучна вентиляція легенів
ЕГ епідуральна гематома
ЯМРКТ ядерно-магнітно-резонансна комп'ютерна томографія
D - Дальтон
Н2О2 перекис водню
Мах максимальна інтенсивність індукованої (викликаної) біохемілюмінесценції
О2 кисень
•О2 синглетний кисень
О2 - супероксидний аніон-радикал
ОН гідроксильний радикал
OCl - гіпохлоритний аніон
ОNOO - пероксинітрит
PаCO2 напруга вуглекислого газу в артеріальній крові
PаO2 напруга кисню в артеріальній крові
S світлосума індукованої біохемілюмінесценції
Т (ф°) кут, утворений швидким спалахом індукованої біохемілюмінесценції

ВСТУП

Актуальність теми. Удосконалення методів інтенсивної терапії у хворих з тяжкою черепно-мозковою травмою (ТЧМТ) являє одну з актуальних проблем сучасної медицини. Черепно-мозкова травма (ЧМТ) найбільш частий і тяжкий вид травматизму, що є основною причиною смерті постраждалих 20 40 річного віку [5, 58, 216]. Частота ЧМТ коливається від 180 до 220 на 100 000 населення за рік. В Україні вона за останні 10 років зросла майже вдвічі. Тяжкі форми зустрічаються більш ніж в 40 % пацієнтів з ЧМТ. Приблизно від 30 до 50 % хворих з ТЧМТ гинуть, та і серед тих, що вижили повне функціональне відновлення центральної нервової системи (ЦНС) спостерігають відносно рідко [52, 66, 115]. При несприятливому перебігу летальність може сягати більш високих цифр. Фахівці, що працюють в крупних нейрохірургічних центрах, стверджують, що серед хворих, яких доставлено до стаціонару в стані коми, при наявності великої інтракраніальної гематоми летальність може перевищувати 80 % [107, 174]. Лікування постраждалих з ТЧМТ являє і серйозну економічну проблему. Так, наприклад, в США щорічна витрата бюджету на нейротравматологічних хворих становить 40 мільярдів доларів [156].
В патогенезі пошкодження мозкової тканини у постраждалих з ТЧМТ значну роль відіграє надмірна активація процесів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) [40, 48, 204]. Особлива небезпека розвинення оксидантного стресу в ЦНС визначається інтенсивністю окислювального метаболізму в головному мозку. Споживання кисню його нейронами в десятки разів перевищує аналогічний показник інших тканин організму. Окрім того, головний мозок містить велику кількість ліпідів, що становить до 50 % маси його сухої речовини і є субстратом ПОЛ [3, 86, 194].
З часів створення теорії оксидантного стресу в різних галузях клінічної медицини і зокрема в нейроанестезіології широко використовуються сполуки, що мають усувати розладнання між прооксидантною і антиоксидантною ланкою про антиоксидантної системи організму і захищати його органи і тканини від вільнорадикальних ушкоджень [2, 6, 105]. Протягом більш за два десятиріччя антиоксидантна терапія проводилася за допомогою жиророзчинних препаратів, які за хімічною структурою є спорідненими до фосфоліпідного складу клітинних мембран. Іншим напрямом досліджень і лікувальної практики було використання для зменшення активності процесів вільнорадикального окислення (ВРО) речовин, що є нормальними метаболітами організму і надходять до його антиоксидантної системи (б-токоферол, аскорбат, супероксиддисмутаза та ін.). Жиророзчинний б-токоферол протягом довгого часу розглядався, як «еталонний» препарат для боротьби з вільнорадикальною агресією. Проте, наприкінці 90-х років ХХ сторіччя у науковому світі з’явилися повідомлення про слабкий ефект жиророзчинних антиоксидантів. Відкриття циклу б-токоферолу в тканинах головного мозку показало, що останні в умовах тяжкого стресу не здатні утримувати цей антиоксидант в своїх структурах навіть при достатньому його надходженні ззовні.. В умовах парентерального харчування б-токоферол входить до структури біологічних мембран через 12 18 годин, що треба враховувати при проведенні антиоксидантної терапії. В цей проміжок часу організм залишається недостатньо захищеним від негативних факторів оксидантного стресу. Наслідком є погіршення клінічних результатів лікування. В теперішній час більш перспективними вважають водорозчинні антиоксиданти, що швидко розповсюджуються в усіх водних просторах організму і легко досягають місця призначення [19, 20, 217].
На сучасному етапі увагу привертають похідні 3-оксипіридіну, які крім антиоксидантної дії мають антистресорний, антигіпоксичний, протисудомний, анксіолітичний та дезінтосикаційний ефекти. Похідні 3-оксипіридіну емоксипін і мексидол широко використовуються у різних галузях медицини (кардіології, офтальмології, хірургії, неврології, інтенсивній терапії) і потрапляють до нейрохірургії [49, 61, 74]. Можливість ефективно запобігати вільнорадикальному ушкодженню нейронів головного мозку залучає до прихильників їх використання все більше фахівців з нейроанестезіології. Проте методика проведення антиоксидантної терапії похідними 3-оксипіридіну ще й досі є недосконалою. Існує багато розбіжностей в дозах, що пропонують для антиоксидантного захисту організму. Чітко не визначено які дози препаратів повинні бути використані у хворих з ТЧМТ. Відсутня інформація про вплив окремих доз препаратів, що застосовують для захисту головного мозку на церебральну і центральну гемодинаміку та їх можливі зміни. Немає даних про зміни летальності у хворих з ТЧМТ під впливом терапії 3-оксипіридінами. І головне: на сучасному етапі чітко не визначена тактика антиоксидантної терапії: які антиоксиданти жиророзчинні або водорозчинні краще використовувати.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження включений в тематичний план кафедри медицини невідкладних станів і анестезіології як фрагмент науково-дослідницької роботи № 0104U002242 «Антистресорна терапія при пошкодженнях головного мозку різної етіології», що є складовою частиною НДР Харківського державного медичного університету.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є дослідження ефектів антиоксидантної терапії з використанням емоксипіну в постраждалих з тяжкою черепно-мозковою травмою в ранньому післяопераційному періоді і розробка оптимальної схеми її застосування.

Задачі дослідження.
1. Вивчити активність процесів вільнорадикального окислення в центральній нервовій системі у постраждалих з тяжкою черепно-мозковою травмою в ранньому післяопераційному періоді за допомогою біохемілюмінесценції плазми крові, що відтікає від головного мозку.
2. Оцінити вплив на активність процесів вільнорадикального окислення в організмі хворих з тяжкою черепно-мозковою травмою «традиційної» терапії на основі використання жиророзчинних антиоксидантів (б-токоферолу), аскорбінової кислоти і глюкокортикоїдних гормонів.
3. Визначити вплив різних схем антиоксидантної терапії з застосуванням емоксипіну на динаміку активності вільнорадикальних процесів організмі хворих з тяжкою черепно-мозковою травмою.
4. Дослідити зв’язок між активацією процесів вільнорадикального окислення в центральній нервовій системі пацієнтів з тяжкою черепно-мозковою травмою і наявністю мембранних нейрональних ушкоджень за допомогою визначення активності ферментів (амінотрансфераз) у лікворі та зіставлення тяжкості ферменторрахіі з показниками активності вільнорадикального окислення.
5. Вивчити зміни церебральної гемодинаміки, що спостерігають у постраждалих з тяжкою черепно-мозковою травмою в ранньому періоді після операції і визначити їх динаміку під впливом тривалої інфузії емоксипіну.
6. Провести дослідження центральної гемодинаміки при застосуванні тривалих інфузій емоксипіну у хворих з травматичними пошкодженнями головного мозку.
7. На основі отриманих результатів розробити тактику антиоксидантного захисту головного мозку у пацієнтів з тяжкою черепно-мозковою травмою в ранньому посттравматичному періоді.
8. Оцінити клінічний ефект використання у хворих з тяжкою черепно-мозковою травмою антиоксидантної терапії, що містить тривалі інфузії емоксипіну, на основі динаміки стану функції свідомості і летальності.

Об’єкт дослідження. Пацієнти з тяжкою черепно-мозковою травмою, яким було проведено нейрохірургічну корекцію, з оцінкою стану функції свідомості за шкалою Глазго перед операцією 8 і менше балів.

Предмет дослідження. Плазма крові. що взята з яремної вени., і спинномозкова рідина оперованих пацієнтів з тяжкою черепно-мозковою травмою, плазма крові практично здорових донорів, неврологічний статус, церебральна і центральна гемодинаміка оперованих хворих з тяжкою черепно-мозковою травмою.
Наукова новизна одержаних результатів. Проведено наукове дослідження впливу комбінованої антиоксидантної терапії з використанням емоксипіну на стан процесів вільнорадикального окислення, церебральний кровообіг і показники центральної гемодинаміки у пацієнтів з тяжкою черепно-мозковою травмою. На основі біохемілюмінесцентного аналізу обгрунтовано вибрана оптимальна доза препарату «емоксипін» для корекції вільнорадикальних процесів у хворих з травматичним пошкодженням головного мозку. Проведено порівняльний аналіз ефективності роздільного і комбінованого застосування у постраждалих з тяжкою черепно-мозковою травмою схем захисту головного мозку, що містять антиоксиданти б-токоферол і емоксипін. Констатовано наявність безпеки для церебральної і центральної гемодинаміки тривалих інфузій емоксипіну в дозі, що дорівнює 10 мг / кг на добу. Виявлено, що оптимальним методом антиоксидантного захисту головного мозку, що сприяє зниженню смертності хворих. є комбіноване застосування в пацієнтів з тяжкою черепно-мозковою травмою б-токоферолу і емоксипіну в дозі 10 мг / кг на добу.

Практична значимість одержаних результатів. Практична значимість результатів дослідження полягає в обгрунтованому удосконаленні тактики антиоксидантної терапії у хворих з травматичними пошкодженнями головного мозку. Запропоновано з самого початку лікування використовувати для захисту головного мозку водорозчинні (емоксипін) і жиророзчинні (б-токоферол) антиоксиданти. Ефект водорозчинних антиоксидантів, які швидко розповсюджуються у водних просторах організму є негайним, проте недостатнім. Посилення ефекту антиоксидантної терапії відбувається по мірі включення у метаболізм жиророзчинного б-токоферолу. Розробка такої схеми лікування дозволила достовірно покращити результати лікування постраждалих з тяжкою черепно-мозковою травмою. Матеріали дисертації використовуються у навчальнім процесі, що проводять із студентами, лікарями-інтернами і клінічними ординаторами Харківського державного медичного університету. Розроблена схема антиоксидантного захисту головного мозку розповсюджена в лікувальній роботі відділення інтенсивної терапії і 3-х нейрохірургічних відділень Харківської клінічної лікарні швидкої і невідкладної допомоги, а також у практиці відділення інтенсивної терапії і нейрохірургічного відділення обласної клінічної лікарні м. Харкова.

Особистий внесок здобувача. Автором персонально проаналізована наукова література по обраній темі, проведено інформаційний пошук. Разом з науковим керівником сформульовані мета і задачі дослідження, обговорені висновки, практичні рекомендації, розроблена тактика антиоксидантного захисту головного мозку у хворих з його травматичними пошкодженнями. Автор взяв участь у проведенні методів інтенсивної терапії в усіх постраждалих з тяжкою черепно-мозковою травмою, результати обстеження яких увійшли в матеріали дисертації, самостійно провів клінічне дослідження всіх хворих, підготував предмет дослідження, провів біохемілюмінесцентний аналіз, вивчив активність ферментів в спинномозковій рідині, провів дослідження кровообігу. Статистична обробка одержаних результатів, огляд літератури, 3 розділи власних досліджень автором виконані самостійно.

Апробація результатів дисертації. Про результати дослідження зроблено доповіді на засіданнях Харківського наукового медичного товариства, асоціації анестезіологів м. Харкова і Харківської області. Результати роботи представлено в матеріалах ювілейної науково-практичної конференції анестезіологів України в м. Ялта (2003), в матеріалах IV Національного конгресу анестезіологів України в м. Донецьк (2004), в матеріалах науково-практичної конференції з міжнародною участю «Від фундаментальних досліджень до прогресу в медицині» в м. Харків (2005).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 6 наукових робіт, з яких 3 містяться у спеціалізованих наукових виданнях і 3 в збірниках науково-практичних конференцій і IV Національного конгресу анестезіологів України.

Об’єм і структура дисертації. Дисертація виконана на 104 сторінках машинописного тексту, ілюстрована 6 таблицями, 7 рисунками. Робота складається із вступу. 3 розділів (огляд літератури, матеріали і методи дослідження, розділу власних досліджень), аналізу і узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій і списку літератури із 220 джерел, з яких 133 вітчизняних і 87 іноземних, та додатку. Кількість робіт, що було опубліковано після 2000 року, перевищує 35%.

Список літератури

ВИСНОВКИ

В дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення актуальної наукової задачі удосконалення способів захисту тканини головного мозку від негативного впливу факторів оксидантного стресу в умовах її гострого травматичного пошкодження. На основі вивчення динаміки активності вільнорадикальних процесів в центральній нервовій системі за допомогою біохемілюмінесцентного аналізу плазми крові, що відтікає від головного мозку та ефектів антиоксидантної терапії, що включає використання жиророзчинного альфа-токоферолу, водорозчинного емоксипіну, та їх комбіноване застосування на стан процесів вільнорадикального окислення, церебральну і центральну гемодинаміку, показники стану функції свідомості та летальності, визначено і розроблено ефективний метод інтенсивної терапії для хворих з тяжкою черепно-мозковою травмою.
1. У хворих з тяжкою черепно-мозковою травмою в ранньому періоді після ушкодження мозку наявна надмірна активація процесів вільнорадикального окислення. Біохемілюмінесцентне дослідження плазми крові, що відтікає від головного мозку, результати якого віддзеркалюють активність вільнорадикальних процесів у ЦНС, показало, що при травмі головного мозку відбувається підвищення активності реакцій перекисного окислення ліпідів в 1,5 - 2 рази у порівнянні з нормою, навіть в умовах нейровегетативного захисту і застосування антиоксидантної терапії. Так при травмі головного мозку показник максимуму індукованого надслабкого свічення досягав величини в 350 400 імп/с, при нормі 208±44 імп/с, а показник світлосуми 30000 33000 імп, при нормі 21526±1358 імп. Величина кута швидкого спалаху індукованої біохемілюмінесценції коливалася в межах 66 74 градусів при нормі в 82 88 градусів.
2. Антиоксидантний захист мозку із застосуванням б-токоферолу, аскорбінової кислоти та дексаметазону є недостатнім для швидкої нормалізації вільнорадикальних процесів у ЦНС в ранньому періоді після ушкодження мозку. Ефект її настання повільний. Результати біохемілюмінесцентного аналізу показують, що при застосуванні такого складу антиоксидантної терапії показники активності вільнорадикальних процесів у ЦНС не дорівнюють нормальним показникам здорових донорів.
Ще на 3-тю добу після операції максимум індукованого надслабкого світлення становив 325± 63 імп/с при нормі 208± 44 імп/с (р=2,456Е 06), а показник світлосуми 28622± 1660 імп при нормі 21526± 1358 імп (р=5,340Е 13). Величина кута швидкого спалаху у хворих при цьому становила 69± 6 град при нормі 85± 3 град (р=3,272Е 10).
3. Більш ефективним методом антиоксидантного захисту головного мозку є комбіноване застосування б-токоферолу та емоксипіну в добовій дозі 10 мг/кг. При застосуванні зазначеної схеми антиоксидантної терапії за даними біохемілюмінесцентного аналізу відбувається швидке зрівняння показників активності вільнорадикальних процесів у хворих з тяжкою черепно-мозковою травмою з показниками близькими до тих, що є у здорових донорів. На 3-тю добу після операції показник максимуму індукованого надслабкого світлення при цьому становив 224± 62 імп/с, що статистично не відрізняється від норми (р=0.331), як і показник світлосуми 22571± 1486 імп (р=0,520). Зменшення дози емоксипіну призводить до недостатнього ефекту антиоксидантного захисту. При його застосуванні в дозі 5 мг/кг на добу показник світлосуми був 25480± 1478 імп, що достовірно вище (р=4,074Е 05), ніж при його використанні в дозі 10 мг/кг. Збільшення дози емоксипіну до 15 мг/кг на добу переваг не має. Показники біохемілюмінесцентного аналізу хворих, яких лікували емоксипіном в дозах 10 мг/кг і 15 мг/кг протягом всього дослідження достовірно не відрізнялися.
4. Активація вільнорадикальних процесів в центральній нервовій системі пов'язана з ушкодженням мембран нейронів і розвитком цитолізу. Наявність нейрональних ушкоджень підтверджено виявленням високої активності амінотрансфераз у лікворі хворих з тяжкою черепно-мозковою травмою. Зазначена активність в гострому періоді травматичного пошкодження головного мозку в 4 5 разів перевищувала нормальні показники. Активність аланінової трансамінази в лікворі при травмі головного мозку становила 430 660 нкат/л, при нормі 50 80 нкат/л, а активність аспарагінової трансамінази 360 500 нкат/л, при нормі 70 100 нкат/л. За допомогою рангової кореляції знайдено високий ступінь зв’язку між інтенсивністю процесів вільнорадикального окислення в ЦНС і ступенем тяжкості мембранних нейрональних ушкоджень, с=0,763. Використання комбінованого застосування б-токоферолу з емоксипіном в дозі 10 мг/кг на добу забезпечувало більш ефективне зниження активності ферментів у лікворі ніж при застосуванні б-токоферолу. Результати дослідження активності аланінової трансамінази показали достовірно нижче її значення (р=0,003) при одночасному введенні б-токоферолу з емоксипіном в дозі 10 мг/кг на добу.
5. Після травматичного ушкодження головного мозку у потерпілих розвиваються порушення церебрального кровотоку, що у вигляді підвищення тонусу артеріол, зниження й уповільнення артеріального кровонаповнення мозку, зменшення тонусу венозних судин та утруднення венозного відтоку, яке загрожує формуванням ішемічних ушкоджень і набряку мозку. Реографічний систолічний індекс, що віддзеркалює величину артеріального кровонаповнення головного мозку при травмі становив тільки 0,076±0,010 Ом при нормі 0,115 0,180 Ом. Включення до складу нейропротекторної антиоксидантної терапії тривалих інфузій емоксипіну в добовій дозі 10мг/кг сприяє поліпшенню показників церебральної гемодинаміки і дозволяє покращити показник артеріального кровонаповнення головного мозку до 0,100 Ом.
6. Тривалі інфузії емоксипіну в добовій дозі 10 мг/кг не створюють загрози порушень показників центральної гемодинаміки й посилення розладів церебрального кровотоку, пов'язаних зі зниженням серцевого викиду і судинного тонусу. При використанні емоксипіну в дозі 10 мг/кг на добу протягом 5 діб спостерігали стабільні показники серцевого індексу вище 3л/м2 і середнього артеріального тиску на рівні 100 мм рт ст.
7. Оптимальною тактикою антиоксидантного захисту нейронів головного мозку у післятравматичному періоді є раннє комбіноване використання жиророзчинних (б-токоферол) і водорозчинних (емоксипін у добовій дозі 10 мг/кг) антиоксидантів. Ефект водорозчинних антиоксидантів швидкий, але недостатній. Поліпшення антиоксидантного захисту відбувається у міру залучення до метаболізму жиророзчинного б-токоферолу. У хворих, які не одержували токоферолу показник світлосуми на 5-ту добу після операції (24817±1492 імп) залишався достовірно вищим за норму (р=1,57Е 06), в той час коли при комбінованому застосуванні емоксипіну в дозі 10 мг/кг на добу він був 21763±1433 імп та достовірно не відрізнявся від донорських.(р=0,579).
8. Комбіноване застосування жиророзчинних (б-токоферол) і водорозчинних (емоксипін у добовій дозі 10 мг/кг) антиоксидантів у ранньому періоді після тяжкої черепно-мозкової травми сприяє прискоренню відновлення функції свідомості у потерпілих і зниженню летальності. Пацієнти, що одержували б-токоферол з емоксипіном в дозі 10 мг кг на добу на 5-ту добу після операції мали достовірно вищу оцінку стану функції свідомості за шкалою Глазго, що становила 10,78±1,79 бали, ніж хворі , які не одержували емоксипіну (р=0,018779). Зазначена тактика інтенсивної терапії антиоксидантами дозволила знизити летальність з 56% в основній групі до 31,37% в групі, де проводилася комбінована терапія альфа-токоферолом і тривалими інфузіями емоксипіну в дозі 10 мг/кг на добу.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Проведені дослідження дозволили розробити такі практичні рекомендації.
У хворих з тяжкою черепно-мозковою травмою з метою захисту мозку від ушкоджувальної дії оксидантного стресу, зниження активності вільнорадикальних процесів, поліпшення церебральної гемодинаміки з першої доби після надходження до стаціонару рекомендують комбіноване застосування водорозчинного антиоксиданту емоксипіну в добовій дозі 10мг/кг на добу та жиророзчинного антиоксиданту б-токоферолу в добовій дозі 4,5 ± 0,5 мг/кг.
Емоксипін необхідно вводити внутрішньовенно краплинно у фізіологічному розчині натрію хлориду зі швидкістю 7 8 мкг/кг/хв протягом 20 24 годин на добу. Тривалість терапії емоксипіном повинна становити 5 7 діб.
Олійний розчин б-токоферолу вводиться глибоко внутрішньом'язово 1 раз на добу. А-токоферол може застосовуватися протягом усього періоду перебування хворого з тяжкою черепно-мозковою травмою в стаціонарі.
Для нормалізації про- антиоксидантного статусу організму в комплексі терапії може бути використана аскорбінова кислота в дозі 6,5±0,5мг/кг на добу, розрахована кількість якої може вводитися внутрішньовенно болюсно або внутрішньовенно краплинно за 2 рази на добу.
Зазначені методичні рекомендації призначені для лікарів анестезіологів і лікарів-нейрохірургів, які надають спеціалізовану медичну допомогу хворим з черепно-мозковою травмою в її гострому періоді. Безсумнівно, зважаючи на дані сучасних наукових досліджень, постраждалі з тяжкою черепно-мозковою травмою, після 5 7 діб терапії, що пропонується потребують подальшого призначення антиоксидантів. Проте, ми припускаємо, що антиоксидантна терапія може продовжуватися за допомогою інших заходів і схем лікування.