Барабадзе Ірина Віссаріонівна. Тактика ведення хворих з хронічним сальпінгоофоритом при системному червоному вовчаку

Короткий опис

Барабадзе Ірина Віссаріонівна. Тактика ведення хворих з хронічним сальпінгоофоритом при системному червоному вовчаку : дис... канд. мед. наук: 14.01.01 / Донецький держ. медичний ун- т ім. М.Горького. — Донецьк, 2007. — 130арк. : табл., рис. — Бібліогр.: арк. 107-130.

Барабадзе І.В. Тактика ведення хворих з хронічним сальпінгоофоритом при системному червоному вовчаку. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.01 - акушерство та гінекологія. Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця, Київ, 2007.
Метою роботи стало визначення характеру перебігу, морфологічних змін і патогенезу хронічного сальпінгоофориту при СЧВ, розробка найбільш ефективних методів лікування.
Для рішення поставлених задач було досліджено 95 жінок у віці від 22 до 35 років (у середньому 33,6±1,18 років), котрі страждають на CЧВ. До І ДГ ввійшли 47 хворих із ХСО при СЧВ. Вік пацієнток становив 22 35 років. Тривалість СЧВ становила від 8 місяців до 18 років. В 3,1% спостережень констатовано гострий перебіг хвороби, в 53,1% - підгострий, в 43,8% - хронічний. Активність СЧВ І ст. мала місце в 3,1% спостережень, ІІ ст. - в 28,1%, ІІІ ст. - в 68,8%.
До ІІ ДГ - 48 пацієнтів із СЧВ без запальних захворювань жіночих статевих органів. Контрольну групу склали 35 хворих з ХСО у віці від 22 до 35 років без екстрагенітальної патології.
На відміну від традиційних методів лікування ХСО, що включають антибактеріальну терапію, застосування нестероїдних протизапальних за-собів і місцевого лікування, у хворих в схему лікування включалися ГКС, цитостатики і ферментативні препарати. На основі отриманих результатів розроблено і впроваджено в практику охорони здоров'я оптимальну тактику лікування ХСО у хворих на СЧВ із використанням системної ензимотерапії, що в 1,4 рази зменшує тривалість знаходження в стаціонарі і знижує кількість рецидивів хронічного запалення придатків матки.

Дисертаційна робота є завершеним науковим дослідженням, у якому отримано нові дані, що в сукупності відкривають нове рішення актуального завдання гінекології підвищення ефективності лікування хронічного сальпінгоофориту у хворих із системним червоним вовчаком шляхом удосконалення й доповнення відомих, впровадженням у клінічну практику нових методів корекції цієї патології, теоретичного обґрунтування запропонованої тактики лікування й впровадження ефективних методів лікування.

У хворих із ХСО на 42,4% частіше (p=0,034) реєструються лихоманка, на 90,7% (p=0,028) - перикардит і в 3 рази (p=0,018) частіше - периферична полінейропатія. Вплив запалення придатків матки не позначається на інтегральних клінічних ознаках СЧВ, хоча існує зв'язок з тяжкістю ураження центральної нервової системи (p=0,041) і суглобів (p=0,009).
При морфологічному дослідженні запальні зміни в придатках матки виявляють в 71,9 % померлих хворих на СЧВ і пов'язані вони з характером перебігу захворювання, ступенем тяжкості міозиту, ендоміокардиту, перикардиту, гломерулонефриту, церебриту й тромбоцитопенії.
Не виявлено статистично достовірного впливу запальних уражень придатків матки у хворих із СЧВ на інтегральний стан імунітету та на окремі його параметри. Разом з тим, на розвиток ХСО справляє вплив рівень у крові анти-CL (p=0,041). Високий рівень протиядерних антитіл при СЧВ обумовлює розвиток хронічного сальпінгоофориту (p=0,032). На інтегральний рівень прозапальних цитокінів у крові хворих на СЧВ впливають тривалість захворювання (p=0,023), тяжкість м'язового синдрому (p<0,001) і ураження центральної нервової системи (p=0,012), хоча остання чинить вплив лише на концентрацію ІL1 (p=0,032). На рівень цитокінемії не має впливу розвиток хронічного сальпінгоофориту.
Інтегральний склад у крові гіпаталамо-гіпофізарних гормонів при ХСО залежить від попередньої глюкокортикоїдної терапії (p<0,001) СЧВ, а гонадотропних - від використання в лікуванні імунодепресантів цитотоксичної дії (p=0,001). Не виявлено статистично значущих відмінностей інтегрального рівня статевих і гонадотропних гормонів у крові жінок, хворих на СЧВ від відповідного показника у жінок з СЧВ, які мали запальне ураження придатків матки.
Від тяжкості запального ураження придатків матки залежить рівень у крові ЛПВГ. Розвиток ХСО тісно пов'язаний з концентрацією нітритемії (D=3,85, p=0,048) - кінцевих стабільних продуктів метаболізму NO. Зміни метаболізму NO (p=0,016) і ПОЛ (p=0,045) беруть участь у патогенезі хронічного сальпінгоофориту. Тяжкість ХСО у хворих на СЧВ відбивають показники МДА понад 12 мкмоль/л/год і нітритів понад 6 мкмоль/л.
При бактеріологічному дослідженні вмісту цервікального каналу й уретри у хворих на ХСО при СЧВ в 62,1 % спостережень виявляються асоціації мікроорганізмів з різними тинкторіальними властивостями, рідше (10,1%) монокультури анаеробних або аеробних бактерій, що доводить необхідність включення до схеми лікування антибактеріальних препаратів. Ефективність лікування запальних захворювань геніталій прямо корелює із загальними результатами терапії СЧВ і досягається в 83 % хворих з хронічним сальпінгоофоритом.
Підвищення ефекту лікувальних заходів забезпечують ПФС (вобензим, флогензим), а прогнознегативними факторами є сполучення ХСО з ураженням придатків шкіри, гіпертрофії лівого передсердя, діастолічною дисфункцією лівого шлуночка серця, високим рівнем у крові CD95 і ДК. Включення в схему лікування хворих ХСО при СЧВ специфічного лікування СЧВ в 1,4 разу зменшує тривалість знаходження в стаціонарі і знижує кількість рецидивів хронічного запалення придатків матки.