Бодюл Євген Миколайович. Правові та організаційні засади виконання покарання в кримінально- виконавчих установах відкритого типу

Короткий опис

Бодюл Євген Миколайович. Правові та організаційні засади виконання покарання в кримінально- виконавчих установах відкритого типу : дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. - К., 2005.

Бодюл Є.М. Правові та організаційні засади виконання покарання в кримінально-виконавчих установах відкритого типу. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право. Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2005.
У дисертації проведено комплексне дослідження правових і організаційних засад виконання покарання в кримінально-виконавчих установах відкритого типу. Здійснено аналіз процесу зародження і становлення кримінально-виконавчих установ відкритого типу в Україні та визначено сучасні тенденції і закономірності їх розвитку. Вивчено правову природу цього виду установ та зміст кримінального покарання у виді обмеження волі. Досліджено порядок виконання і умови відбування покарання у виді обмеження волі в кримінально-виконавчих установах відкритого типу та розглянуто правові й організаційні заходи, що застосовуються при цьому. Наведено характеристику засуджених до обмеження волі, їх характерні типологічні риси, а також вивчено проблеми правового статус цієї категорії осіб. Проведене дослідження визначається чітко вираженим прикладним аспектом та дістає практичну реалізацію в розроблених на його основі методичних рекомендаціях і пропозиціях, які знайшли своє втілення у проекті Положення про виправні центрі.

Результати проведеного дослідження дозволяють дійти висновків теоретичного й науково-практичного спрямування, головними з яких є такі:
1. Еволюція розвитку кримінально-виконавчих установ відкритого типу, їх завдань, правового регулювання дозволяє зробити висновок про те, що виникнення та розвиток цих установ є цілком закономірним і необхідним соціально-правовим явищем. Дані установи в повній мірі відображають сьогоднішні тенденції до гуманізації кримінального покарання і орієнтовані на соціально-правовий контроль за виправленням і ресоціалізацією засуджених в умовах обмеження волі.
2. Основним елементом змісту покарання у виді обмеження волі є мінімальна ізоляція, яка виражається в обмеженні права на пересування і вибору місця проживання. Дану ступінь ізоляції пропонується визначити як виправний нагляд, що створює умови, достатні для здійснення карально-виховного впливу на засуджених до обмеження волі й нормального задоволення ними багатьох загальнолюдських потреб.
3. Пропонується змінити назву ст. 11 КВК України (Види органів і установ виконання покарань та їх завдання”) і доповнити її таким змістом: На органи і установи виконання покарань покладаються такі завдання: а) належне виконання за вироками судів кримінальних покарань; б) здійснення щодо засуджених процесу виправлення і ресоціалізації; в) запобігання злочинам з боку засуджених як у період відбування покарання, так і після звільнення, та здійснення запобіжного впливу на інших осіб; г) запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими”.
4. У спеціальному нормативно-правовому акті ДДУПВП необхідно врегулювати питання про розміри виправного центру, його обладнання з точки зору матеріально-технічного функціонування. При встановленні меж виправного центру потрібно враховувати його дислокацію та характер робіт, що виконують засуджені у ньому. Проте в усіх випадках ці межі не можуть бути віддалені від центру дислокації адміністрації установи більш ніж на п’ять кілометрів. Розміри центра також визначаються передбачуваною чисельністю засуджених. Саме цей показник повинний визначати чисельність працівників виправного центру й технічного персоналу, загальну площу гуртожитків, підсобних приміщень, площу адміністративних служб тощо.
5. Обмеження волі як вид покарання найбільш ефективно може застосовуватися щодо осіб із загальною позитивною і невизначеною спрямованістю особистості, тобто тих, кого можна віднести до ситуаційного” і нестійкого” типів злочинців, які вчинили злочини середньої і невеликої тяжкості, а також злочини з необережності. Разом з тим, менш ефективним буде застосування даного виду покарання до осіб, які раніше вже відбували покарання у виді позбавлення волі, а також до осіб, які вчинили крадіжки, насильницькі злочини і хуліганство.
6. Пропонується доповнити розділ XI Заходи забезпечення ізоляції засуджених” Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, а саме параграф 54 словами: При проведенні особистих обшуків засуджених працівники зобов’язані виявляти коректність і не допускати дій, що заподіюють моральні переживання, не передбачені порядком проведення обшуків”.
7. Заходами, які покращать використання праці засуджених до обмеження волі, є: матеріально-технічне забезпечення і матеріальна зацікавленість засуджених до обмеження волі; створення страхових та інвестиційних фондів; соціальна адаптація осіб, які відбувають покарання; державне замовлення; зміцнення матеріально-технічної бази установ виконання покарань; передача на постійне користування або в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній власності; поліпшення умов тримання засуджених та матеріально-технічного забезпечення за рахунок місцевих бюджетів.
8. Правовий статус засуджених до обмеження волі становить собою різновид спеціального правового статусу, який визначається як закріплене нормами різних галузей права і виражене через сукупність прав, законних інтересів і обов’язків становище засуджених під час відбування кримінального покарання у виді обмеження волі. Їх правовий статус повинен визначатися через призму загального підходу до визначення правового становища засуджених, основними елементами якого є орієнтація на правовий статус громадянина України, а також використання переважно загальнодозвільного принципу правового регулювання при закріпленні конкретних прав, законних інтересів і обов’язків засуджених.