Чуб Ігор Миколайович. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу: кваліфікація та відмежування від суміжних злочинів

Короткий опис

Чуб Ігор Миколайович. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу: кваліфікація та відмежування від суміжних злочинів.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.08, НДІ вивч. проблем злочинності ім. В. В. Сташиса Нац. акад. прав. наук України. - Харків, 2014.- 224 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

На правах рукопису

ЧУБ Ігор Миколайович
УДК 343.35

ВТРУЧАННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКА ПРАВООХОРОННОГО ОРГАНУ: КВАЛІФІКАЦІЯ ТА ВІДМЕЖУВАННЯ ВІД СУМІЖНИХ ЗЛОЧИНІВ

Спеціальність:
12.00.08 − кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
кандидат юридичних наук, професор
Тютюгін Володимир Ілліч

Харків – 2014

ЗМІСТ
ВСТУП..............................................................................................................................4
РОЗДІЛ I
СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ КРИМІНАЛЬНОЇ
ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ВТРУЧАННЯ У ДІЯЛЬНІСТЬ
ПРАЦІВНИКА ПРАВООХОРОННОГО ОРГАНУ,
ПРАЦІВНИКА ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ..…………………...........13
Висновки до розділу I…………………………………………………………...........25
РОЗДІЛ II
ОБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ВТРУЧАННЯ У ДІЯЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКА ПРАВООХОРОННОГО ОРГАНУ, ПРАЦІВНИКА ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ..……………………………………………………………………………..27
2.1. Об’єкт втручання в діяльність працівника
правоохоронного орган, працівника державної виконавчої служби.……………..27
2.1.1. Родовий та видовий об'єкти втручання.………………………………..27
2.1.2. Безпосередній об’єкт втручання………………………..………............47
2.2. Об’єктивна сторона втручання в діяльність працівника
правоохоронного органу, державної виконавчої служби…………………………..76
2.2.1. Характеристика діяння…………………………………………………..76
2.2.2. Способи втручання………………………………………………………92
Висновки до розділу II………………………………………………………………114
РОЗДІЛ III
СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ВТРУЧАННЯ У ДІЯЛЬНІСТЬ
ПРАЦІВНИКА ПРАВООХОРОННОГО ОРГАНУ,
ПРАЦІВНИКА ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ…………………...........119
3.1. Суб’єкт втручання………………………………………………………………119
3.2. Суб’єктивна сторона втручання ………………………………….....................122
Висновки до розділу III.……………………………………………………………..135

РОЗДІЛ IV
КВАЛІФІКУЮЧИ ОЗНАКИ ВТРУЧАННЯ У ДІЯЛЬНІСТЬ
ПРАЦІВНИКА ПРАВООХОРОННОГО ОРГАНУ,
ПРАЦІВНИКА ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ
4.1. Суспільно небезпечні наслідки…………………………………………….......137
4.2. Втручання у діяльність працівника правоохоронного органу, державної виконавчої служби, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища……………………………………………………................144
Висновки до розділу IV……………………………………………………………...153
РОЗДІЛ V
ПИТАННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ТА КАРАНОСТІ ВТРУЧАННЯ У
ДІЯЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКА ПРАВООХОРОННОГО ОРГАНУ,
ПРАЦІВНИКА ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ…………………...........155
5.1. Питання кваліфікації втручання у втручання у діяльність
працівника правоохоронного органу або працівника державної
виконавчої служби …………………………………………………………………..155
5.2. Питання караності втручання у діяльність
працівника правоохоронного органу або працівника державної
виконавчої служби…………………………………………………………………...166
Висновки до розділу V………………………………………………………………171
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………….174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................................179
Додаток А ……………………………………………………………………………215
Додаток В…………………………………………………………………………….217
Додаток С…………………………………………………………………………….219

В С Т У П
Актуальність теми. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, охорона прав і законних інтересів державних та недержавних організацій, об'єднань громадян, боротьба зі злочинами та іншими правопорушеннями є одним з важливих напрямків діяльності держави. В реалізації цього завдання провідна роль належить правоохоронним органам, а також державній виконавчій службі. Від ефективності їх діяльності багато в чому залежать рівень законності і правопорядку, безпека громадян, ступінь захисту їх прав, свобод та законних інтересів. У свою чергу, ефективність діяльності цих державних органів перебуває в прямій залежності від рівня соціально-правового захисту їх працівників, у тому числі кримінально-правовими заходами.
Підвищена суспільна небезпека втручання у діяльність вказаних працівників пояснюється тим, що такі дії призводять до перешкоджання нормальному функціонуванню відповідних державних органів, значною мірою послаблюють ефективність діяльності держави у сфері боротьби зі злочинністю, підривають її авторитет, а також руйнують систему державного управління зсередини.
Проблема кримінально-правової охорони діяльності працівника правоохоронного органу, державної виконавчої служби має неабияку актуальність не тільки в прикладному, а й в теоретичному аспекті. При застосуванні ст. 343 Кримінального кодексу України (далі − КК) досить часто виникають проблеми, пов'язані в першу чергу з кваліфікацією цього діяння, що викликано, у першу чергу, відсутністю чіткого визначення законодавчих понять і необхідністю їх приведення у відповідність з реаліями сьогодення. У свою чергу рекомендації Пленуму Верховного Суду України № 8 від 26 червня 1992 р. «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність і власність суддів і працівників правоохоронних органів» щодо кваліфікації втручання в діяльність працівника правоохоронного органу є досить суперечливими та у деяких випадках такими, що не відповідають чинному законодавству.
Окремим аспектам кримінальної відповідальності за злочини проти правоохоронної діяльності та державної виконавчої служби в теорії кримінального права приділялася певна увага в роботах таких науковців як Г. В. Андрусів, М. І. Бажанов, В. Т. Батичко, П. Ф. Гришанін, Л. В. Дорош, М. І. Загородніков, В. А. Клименко, М. Й. Коржанський, В. В. Кузнецов, Ю. І. Ляпунов, В. В. Мальцев, М. І. Мельник, В. Д. Меньшагін, В. О. Навроцький, П. П. Осипов, Г. Ф. Полєнов, А. В Савченко, В. В. Сташис, Є. О. Сухарєв, М. І. Хавронюк, С. С. Яценко та інші.
У сучасній українській кримінально-правовій науці питання відповідальності за втручання в діяльність працівників правоохоронних органів були предметом наукових досліджень у дисертаціях В. І. Осадчого, І. М. Залялової, Є. М. Блажівського. Проте незважаючи на безсумнівну теоретичну і практичну значущість цих наукових досліджень, вони були здійсненні ще до внесення змін до ст. 343 КК та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність зазначених державних органів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого в межах цільових комплексних програм: «Проблеми ефективності кримінального, кримінально-виконавчого законодавства та системи запобігання злочинності» (номер державної реєстрації 0106U002292) і «Теоретичні проблеми ефективності кримінального законодавства України та практики його застосування» (номер державної реєстрації 0111U000959). Тема дослідження затверджена рішенням вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 4 від 21 грудня 2007 р.).
Мета і задачі дослідження. Метою є комплексна науково-правова характеристика ознак складу злочину, що передбачає відповідальність за втручання у діяльність працівника правоохоронного органу, державної виконавчої служби (ст. 343 КК), факторів соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за цей злочин, а також питань його кваліфікації й відмежування від суміжних суспільно-небезпечних діянь. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання: 1) здійснити кримінально-правовий аналіз об’єкта злочину, передбаченого ст. 343 КК, а саме визначити родовий, видовий, безпосередній об’єкти складу злочину, що аналізується; розкрити зміст понять «правоохоронна функція держави», «правоохоронна діяльність», «правоохоронний орган», «працівник правоохоронного органу», «працівник державної виконавчої служби»; 2) з’ясувати зміст поняття «втручання в діяльність»; 3) встановити співвідношення між поняттями «втручання» та «вплив»; 4) провести розмежування поняття «втручання» від суміжних кримінально-правових понять; 5) дослідити можливі способи втручання; 6) проаналізувати кваліфікуючі ознаки цього складу злочину, передбачені ч. 2 ст. 343 КК. З’ясувати зміст та обсяг суспільно небезпечних наслідків досліджуваного діяння; 7) вирішити питання кваліфікації злочину, передбаченого ст. 343 КК, за сукупністю з іншими злочинними діяннями, а також відмежувати його від суміжних складів злочинів; 8) проаналізувати санкції ст. 343 КК, які встановлюють види та межі покарання за цей злочин; 9) підготувати теоретичні висновки й розробити пропозиції щодо вдосконалення норм Кримінального кодексу України, визначити найбільш ефективні шляхи подолання недоліків і прогалин законодавства в цій сфері; 10) сформулювати й обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення чинної редакції ст. 343 КК і рекомендації щодо її практичного застосування.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини в сфері кримінально-правового забезпечення правоохоронної діяльності та діяльності щодо примусового виконання рішень, передбачених законом.
Предметом дослідження є втручання в діяльність працівника правоохоронного органу: кваліфікація та відмежування від суміжних злочинів.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є комплексний підхід до аналізу втручання у діяльність працівника правоохоронного органу, державної виконавчої служби. При написанні роботи застосовувалися такі наукові методи: діалектичний – під час вивчення елементів та ознак складу злочину, передбаченого ст. 343 КК; історичний (генетичний) – у процесі дослідження факторів установлення кримінальної відповідальності за цей злочин; юридичний (догматичний) – для тлумачення окремих термінів і з’ясування змісту окремих правових понять та положень законодавства у сфері регулювання правоохоронної діяльності та примусового виконання рішень, передбачених законом; системно-структурний і функціональний – при визначенні місця злочину, передбаченого ст. 343 КК, в системі Особливої частини КК, а також при розкритті змісту його об’єктивних і суб’єктивних ознак й можливості вдосконалення даної норми; статистичний – при аналізі даних судово-слідчої практики; порівняльно-правовий – при проведенні порівняльного аналізу законодавства України й деяких зарубіжних країн у сфері правового забезпечення діяльності досліджуваних державних органів.
Емпіричну основу дослідження становлять матеріали постанов Пленуму Верховного Суду, 51 вирок за справами про вчинення злочинів, передбачених ст. 343 КК, що розглядалися судами України в період з 2001 по 2014 роки, статистична інформація МВС України, Генеральної прокуратури України, Державної судової адміністрації України та її територіальних управлінь. Анкетне опитування 69 практичних працівників, яке було проведено здобувачем з метою виявлення переваг та недоліків складу злочину, передбаченого ст. 343 КК.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що після прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» від 04.11.2010 № 2677-VI, яким була змінена редакція ст. 343 КК, дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням питань кримінальної відповідальності за втручання у діяльність працівника правоохоронного органу, державної виконавчої служби. Найбільш значущі положення новизни полягають у наступному, а саме:
уперше:
− доводиться, що безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 343 КК, є суспільні відносини, спрямовані на забезпечення стану захищеності працівників правоохоронного органу (підрозділу) або державної виконавчої служби від незаконного втручання інших осіб у їх законну правоохоронну діяльність або діяльність щодо примусового виконання рішень, передбачених законом;
− обґрунтовується, що зміст втручання полягає у здійсненні впливу на свідомість та волю працівника правоохоронного органу або державної виконавчої служби, внаслідок якого останній позбавляється (обмежується) самостійності та (або) незалежності при виконанні наданих йому повноважень щодо здійснення правоохоронної діяльності або примусового виконання рішень, передбачених законом;
− доводиться, що вплив при втручанні становить собою спонукання відповідних працівників до певної поведінки, яке здійснюється шляхом переконання або примусу за виключенням випадків, передбачених статтями 345, 347, 348 та 349 КК;
− обґрунтовується необхідність (доцільність) визнання кваліфікуючою ознакою втручання (ч. 2 ст. 343 КК) також перешкоджання припиненню злочину;
− аргументується на доцільність у ч.2 ст. 343 КК замість слів : «… особи, яка вчинила злочин…» зазначити «…особи, яка підозрюється у вчиненні злочину…»;
− наводяться аргументи на користь того, що санкції статті 343 КК не відповідають вимогам системності, а відтак потребують перегляду і вдосконаленню;
− пропонується розширити коло потерпілих від злочинів, передбачених у статтях 345, 347, 348 та 349 КК, за рахунок включення до них працівників державної виконавчої служби та їх близьких родичів або членів сім’ї;
удосконалено:
− класифікацію злочинів, передбачених у розділі XV Особливої частини КК, залежно від їх видового об’єкту, а саме пропонується визнавати видовими об’єктами цих злочинів суспільні відносини, що забезпечують порядок: а) поводження із державною символікою (статті 338, 339 КК), б) діяльності представників влади, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань (статті 342 − 352 КК), в) наділення владними повноваженнями (статті 353, 359 КК), г) реалізації прав та виконання обов’язків (статті 354 − 356 КК), ґ) поводження з офіційними документами, печатками, штампами (статті 357, 358 КК);
− визначення таких понять, як «правоохоронна діяльність», «правоохоронний орган», «працівник правоохоронного органу», «працівник державної виконавчої служби»;
− визначення поняття «втручання в діяльність»;
− зміст мети втручання, як прагнення викликати бажання не виконувати або неналежно виконувати службові обов’язки або прийняти незаконне рішення;
дістали подальшого розвитку:
− визначення родового об’єкту злочинів, передбачених у розділі XV Особливої частини КК, як суспільних відносин, що забезпечують порядок управління, а саме стан нормального функціонування органів виконавчої влади, інших гілок державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян щодо забезпечення належного виконання положень чинного законодавства;
− теоретична позиція, згідно з якою злочини, передбачені ст. 360 та ст. 340 КК, посягають на інші родові об’єкти, ніж передбачено розділом XV Особливої частини КК, у зв’язку з чим, їх належить перенести відповідно до розділу ХVI «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку» (ст. 360 КК) та розділу V Особливої частини КК «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина» (ст. 340 КК)
− наукова позиція, відповідно до якої предметом злочинного впливу є соціальний зв’язок суспільних відносин, що охороняються ст. 343 КК, а саме законна правоохоронна діяльність або діяльність щодо примусового виконання рішень, передбачених законом;
− точка зору, згідно з якою здійснення власне правоохоронної діяльності може входити до компетенції як державного органу в цілому, так й до окремих його підрозділів;
− класифікація функцій держави, серед яких обґрунтовується доцільність виокремлення функцію з забезпечення прав і свобод людини, законності та правопорядку, в межах якої пропонується виділяти такі форми (напрямки) її реалізації, як: а) здійснення правосуддя; б) контрольна-наглядова; в) правозахисна та г) правоохоронна;
− визначення критеріїв розмежування «правоохоронної» та «правозахисної» функції держави;
− теоретичний погляд, щодо того, що працівників державної виконавчої служби не можна визнавати працівниками правоохоронного органу;
− точка зору, відповідно до якої поняття «вплив» є ширшим за обсягом, ніж поняття «втручання», а тому визначення поняття «втручання» через поняття «вплив» визнається недоцільним;
− доктринальна концепція, що діяння, передбачені у статтях 345, 347, 348 та 349 КК, коли вони спрямовані на спонукання потерпілого до певної поведінки, є спеціальними видами втручання у діяльність працівника правоохоронного органу;
− точка зору, що опір (ст. 342 КК) не можна визнавати спеціальним видом втручання у діяльність працівника правоохоронного органу або державної виконавчої служби (ст. 343 КК), і тому у разі їх одночасного вчинення дії винного потребують самостійної кваліфікації за сукупністю цих злочинів;
− положення, щодо уточнення приписів ч. 3 ст. 18 КК; а саме «здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування» пропонується замінити на «здійснюють функції представників влади».
З урахуванням отриманих результатів запропоновано внесення змін до диспозиції та санкції ст. 343 КК з метою удосконалення нормативного регулювання кримінально-правового захисту визначених осіб від втручання в їхню діяльність.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки, пропозиції та рекомендації, які містяться у дисертації, можуть бути використані: у науково-дослідній сфері – як основа для подальшої розробки проблем кримінальної відповідальності за втручання у діяльність працівника правоохоронного органу, державної виконавчої служби; у правотворчій діяльності – пропозиції, наведені в дисертації, можуть бути використані при внесенні змін і доповнень у чинне кримінальне законодавство, зокрема ст. 343 КК; у правозастосуванні – розроблені рекомендацій, що мають на меті вдосконалення практики застосування ст. 343 КК, можуть бути використані при вирішені питань кваліфікації втручання у діяльність вказаних працівників З цією метою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ направлені пропозиції до проектів постанов Пленуму ВССУ щодо роз’яснення відповідних норм кримінального законодавства, які прийняті до розгляду, що засвідчує Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження; у навчальному процесі – у викладанні курсу з Особливої частини кримінального права в юридичних вузах, підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних вказівок, науково-практичних коментарів КК України; у правоохоронній діяльності – сформульовані висновки, пропозиції і рекомендації можуть стати методичним матеріалом у роботі з підвищення рівня правової культури населення і професійної правосвідомості працівників правоохоронних та судових органів.
Апробація результатів дослідження. Дисертаційне дослідження обговорено і прорецензовано на кафедрі кримінального права № 1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (м. Харків). Основні положення, висновки та пропозиції як результат дисертаційного дослідження доповідалися на міжнародних і регіональних науково-практичних конференціях: «Вдосконалення правового регулювання та основних свобод людини і громадянина» (м. Івано-Франківськ, 27-28 квітня 2012 року), «Направления усовершенствования правотворческой деятельности в Украине как основы создания согласованной системы эффективных нормативно-правовых актов» (м. Сімферополь, 9-10 серпня 2013 р.), «Європейська юридична освіта і наука» (м. Ужгород, 12 – 14 жовтня 2012 р.); «Юридична осінь 2012 року» (м. Харків, 13 листопада 2012 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у дев’яти наукових працях, а саме: 5-ти наукових статтях, опублікованих у фахових вітчизняних та зарубіжному наукових виданнях, а також чотирьох тезах доповідей.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації вирішено наукове завдання, що полягає, зокрема, в комплексній кримінально-правовій характеристиці ознак такого злочину, як втручання у діяльність працівника правоохоронного органу чи працівника державної виконавчої служби, покарання за цей злочин, а також формуванні пропозицій з удосконалення ст. 343 КК та практики її застосування, що має істотне значення для науки кримінального права. Результатом дисертаційного дослідження є такі найважливіші висновки:
1. Незважаючи на те, що згідно із статистичними даними судової практики, злочин, передбачений ст. 343 КК, має незначну поширеність, у роботі доводиться необхідність збереження кримінальної відповідальності за його вчинення і зазначається, що існування відповідної норми в КК має велике попереджувально-профілактичне значення.
2. Родовим об’єктом злочинів, передбачених розділом ХV Особливої частини КК, визначено суспільні відносини, що забезпечують порядок управління, а саме стан нормального функціонування органів виконавчої влади, інших гілок державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян щодо забезпечення належного виконання положень чинного законодавства. Видовим об’єктом злочину, передбаченого ст. 343 КК, визнаються суспільні відносини, що забезпечують порядок діяльності представників влади, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань. Основним безпосереднім об’єктом – є суспільні відносини, спрямовані на забезпечення стану захищеності працівників правоохоронного органу (підрозділу) або державної виконавчої служби від незаконного втручання інших осіб у їх законну правоохоронну діяльність або діяльність щодо примусового виконання рішень, передбачених законом. Додатковими факультативними об’єктами − є суспільні відносини, що забезпечують конституційні права і свободи, честь і гідність особи, трудові відносини тощо. У випадках, якщо втручання було вчинене службовою особою з використанням свого службового становища (ч. 2 ст. 343 КК) – злочин посягає і на такий додатковий обов’язковий об’єкт, як відносини з забезпечення нормальної службової діяльності, а у випадках, якщо втручання перешкодило запобіганню злочину чи затриманню особи (ч. 2 ст. 343 КК), таким додатковим обов’язковим об’єктом виступають інтереси правосуддя.
3. Потерпілим від злочину, передбаченого ст. 343 КК, може бути працівник правоохоронного органу, тобто представник влади (фізична особа), який займає посаду у відповідному органу держави, пов’язану з виконанням спеціальних повноважень щодо запобігання, припинення, виявлення та розкриття правопорушень, виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень, застосування заходів державного примусу, а також працівник державної виконавчої служби, тобто представник влади (фізична особа), який у Державній виконавчій службі займає посаду, пов’язану зі здійсненням функції примусового виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу у порядку, передбаченому законом.
4. У зв’язку з тим, що здійснення власне правоохоронної діяльності може входити до компетенції не в цілому державного органу, а лише окремих його підрозділів, потерпілими від цього злочину слід визнавати не лише працівників правоохоронних органів, а також працівників відповідних підрозділів інших державних органів, до повноважень яких входить безпосереднє здійснення правоохоронної діяльності.
5. Злочин, передбачений ч. 1 ст. 343 КК, може бути вчинений лише шляхом активної формі поведінки особи ‒ діях, які вичерпують його об’єктивну сторону і тому він належить до злочинів з формальним складом. Вчинення цього злочину шляхом бездіяльності неможливо.
6. Втручання у діяльність працівника правоохоронного органу або працівника державної виконавчої служби може здійснюватися шляхом спрямованого відкритого впливу, який може мати неімперативний (переконання) або імперативний (примус) характер. Способи переконання − умовляння, прохання, обіцянка, винагорода, тощо. Примус, як спосіб впливу при втручанні, полягає у протиправній вимозі з використанням контролюючих можливостей винного для підкорення, пригнічення волі потерпілого, до яких відноситься фізичне насильство, за відсутністю ознак, передбачених статтями 345, 347, 348 та 349 КК (наприклад, завдання удару, вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, обмеження волі), вчинення інших протиправних дій, що обмежують чи позбавляють прав і законних інтересів потерпілого, погрозу застосування таких дій.
7. Якщо вплив на працівника правоохоронного органу або державної виконавчої служби здійснюється шляхом обіцянки, пропозиції чи надання неправомірної вигоди, то такі дії потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 343 та 369 КК.
8. З огляду на те, що втручання може здійснюватися шляхом відкритого цілеспрямованого впливу, за якого особа прагне досягти певного результату, а саме змінити поведінку потерпілого у напрямку, який є бажаний для винного, втручання слід розглядати як спонукання працівника правоохоронного органу, працівника державної виконавчої служби до здійснення певної дії (бездіяльності).
9. Доцільним є замість виразу «особи, яка вчинила злочин» у ч. 2 ст. 343 КК зазначити ‒ «особи, що підозрюються у вчиненні злочину».
10. Обґрунтовується необхідність визнання наслідками втручання, передбаченими у ч. 2 ст. 343 КК, не тільки «перешкоджання запобіганню злочину», а й «перешкоджання його припиненню».
11. Аргументується, що положення ч. 2 ст. 343 КК щодо втручання, здійсненого службовою особою, є спеціальною нормою стосовно статей 364‒365 КК, у зв’язку з чим кваліфікація вчиненого відбувається за правилами конкуренції спеціальної і загальної норми. Якщо службова особа втручається в діяльність працівника правоохоронного органу або працівника державної виконавчої служби, вчинене повинно кваліфікуватися лише за ч. 2 ст. 343 КК і додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 364¹, ч. 1 ст. 365 КК не потребує. В той же час, якщо втручання здійснює службова особа приватного права, то використання нею можливостей, пов’язаних з її повноваженнями, не охоплюється ч. 2 ст. 343 КК, а тому вчинене необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 343 КК.
12. У тих випадках, якщо діяння, передбачені статтями 345, 347, 348 та 349 КК, є способом втручання у діяльність працівника правоохоронного органу, держаної виконавчої служби, ст. 343 КК і зазначені норми співвідносяться як загальна та спеціальні. Саме тому за цих умов злочини, передбачені цими статтями є спеціальними видами втручання. Отже у випадку вчинення зазначених діянь із метою передбаченою у ст. 343 КК, вчинене повністю охоплюється ознаками вказаних статей і додаткової кваліфікації за ст. 343 КК не потребує, що повинно знайти своє відображення в диспозиції ч. 1 ст. 343 КК. Сукупність цих злочинів може мати місце у випадках наявності ознак реальної сукупності цих злочинів.
13. У випадках, якщо діяння розпочинається вчиненням втручання так би мовити «у чистому вигляді», але у процесі його здійснення умисел винного та його дії «переростають, трансформуються» у більш тяжкий (спеціальний) його вид, передбачений статтями 345, 347, 348 або 349 КК, сукупність цього діяння зі злочином, передбаченим ч. 1 ст. 343 КК, відсутня, а вчинене повинно кваліфікуватися тільки за статтями, що передбачають відповідальність за спеціальні види втручання.
14. Доцільно розширити коло потерпілих від злочинів, передбачених статтями 345, 347, 348 та 349 КК, за рахунок включення до їх числа працівників державної виконавчої служби, а також їх близьких родичів чи членів сім’ї.
15. Діяння, передбачене ч. 3 ст. 342 КК (опір, поєднаний з примушуванням), слід розглядати як складений злочин, складовими частинами якого є опір та втручання, здійснене шляхом примусу. Саме тому у ч. 3 ст. 342 КК замість слів «… до явно незаконних дій» слід зазначити «Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з примушуванням цих осіб шляхом насильства або погрози його застосування до невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків або прийняття незаконного рішення».
16. Пропонується за ч. 1 ст. 343 КК встановити основні види покарання: штраф до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виправні роботи на строк до двох років, арешт на строк до шести місяців. Доводиться доцільність доповнення санкції ч. 2 ст. 343 КК основним покаранням у виді позбавлення волі на строк до трьох років.
17. З урахуванням наведеного пропонується викласти ст. 343 КК у такій редакції:
«Стаття 343. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, працівника державної виконавчої служби
1. Втручання, тобто спонукання працівника правоохоронного органу (підрозділу) чи державної виконавчої служби шляхом переконання або примусу до невиконання чи неналежного виконання ним своїх обов'язків щодо здійснення правоохоронної діяльності або примусового виконання рішень, передбачених законом чи прийняття незаконного рішення, за відсутності ознак злочинів, передбачених статтями 345, 347, 348 та 349 цього Кодексу, −
карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.
2. Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню або припиненню злочину чи затриманню особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, або вчинені службовою особою з використанням свого службового становища,−
караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років».
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абасов Г. Г. Спільність, як об'єктивна та суб'єктивна ознака співучасті: проблеми теорії та практики [Електронний ресурс] / Г. Г. Абасов // Форум права. – 2008. – № 1. – С. 6–10. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2008_1_3.pdf (дата звернення: 05.10.2014). – Заголовок з екрана.
2. Абрамов В. И. Соотношение понятий «охрана», «защита», «гарантированность», «обеспечение» прав ребенка / В. И. Абрамов // Государство и право. – 2006. – № 6. – С. 68–74.
3. Аверьянов В. Б. Функции и организационная структура органа государственного управления / В. Б. Аверьянов. – Киев : Наук. думка, 1979. – 150 с.
4. Адміністративна діяльність. Частина Особлива : підручник / Ун-т внутр. справ МВС України ; за заг. ред. О. М. Бандурки. – Харків : Еспада, 2000. – 368 с.
5. Адміністративне право України. Академічний курс : підручник : у 2 т. / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. – Київ : Юрид. думка, 2004. – Т. 1 : Загальна частина. – 584 с.
6. Адміністративне право : підручник / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого ; за заг. ред.: Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, В. В. Зуй. – Харків : Право, 2010. – 624 с.
7. Александров Ю. В. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / Ю. В. Александров, В. А. Клименко ; Міжрегіон. акад. упр. персоналом. – Київ : МАУП, 2004. – 328 с.
8. Андреева Г. М. Социальная психология : учеб. / Г. М. Андреева. – 2-е изд., доп. и перераб. – М. : Изд-во Моск. гос. ун-та, 1988. – 432 с.
9. Андрусів Г. В. Кримінальне право України. Частина особлива : посіб. для підгот. до іспитів / Г. В. Андрусів, О. Ф. Бантишев, Б. В. Романюк. – Київ : Вид. Паливода А. В., 2002. – 292 с.
10. Андрушко П. П. Службова особа як спеціальний суб'єкт злочину / П. П. Андрушко // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. пр. – Одеса, 2010. – Вип. 54. – С. 110–118.
11. Андрушко П. П. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика : навч. посіб. / П. П. Андрушко, А. А. Стрижевська. – Київ : Юрисконсульт, 2006. – 342 с.
12. Анощенкова С. В. Уголовно-правовое учение о потерпевшем / С. В. Анощенкова. – М. : Волтерс Клувер, 2006. – 248 с.
13. Анцупов А. Я. Словарь конфликтолога / А. Я. Анцупов, А. И. Шипилов. – 2-е изд. – СПб. : Питер, 2006. – 526 с.
14. Артикуца Н. В. Законодавчі терміни та їх визначення / Н. В. Артикуца // Наукові записки / Нац. ун-т «Києво-Могилян. акад.». – Київ, 2009. – Т. 90 : Юридичні науки. – С. 39–44.
15. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления : кvpc лекций / Г. В. Атаманчук. – М. : Юрид. лит., 1997. – 400 с.
16. Бабанов А. А. Силовые структуры в системе политической власти правового государства (на примере армии и правоохранительных органов) / А. А. Бабанов. – Волгоград : Изд-во ВолГУ, 2004. – 184 с.