ДЕРЖАВНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

Короткий опис

ЗМІСТ
Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Розділ 1. Методологічні засади формування та реалізації державної інформаційної політики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.1.Інформація та управління у соціальних, технічних та біологічних системах як об’єкт дослідження. . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.2.Підходи до поняття інформаційної сфери . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.3.Інформатизація як чинник ефективності державного управління . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.4.Роль державної інформаційної політики у формуванні інформаційного суспільства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.5.Категоріальний апарат проблеми державного управління національною інформаційною сферою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Розділ 2. Організаційно-правові засади державного управління національною інформаційною сферою України . . . . . . . . . . . . . . . .
2.1.Єдиний інформаційний простір як об’єкт державного управління . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.2.Система органів держави як суб’єкт державного управління національною інформаційною сферою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.3.Роль базового інформаційного механізму в системі державного управління національною інформаційною сферою. . . .
2.4.Інформаційні відносини та їх правове регулювання. . . . . . . . . .
2.5.Законодавство України у сфері суспільних інформаційних відносин: сучасний стан та концепція реформування . . . . . . . . . . . .
2.6.Місце засобів масової інформації у єдиному інформаційному просторі та їх правове регулювання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.7.Перспективні напрямки правового регулювання у сфері суспільних інформаційних відносин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Розділ 3. Організаційно-правові засади управління органів внутрішніх справ України відомчим сектором інформаційної сфери держави. . . . . . .
3.1.Місце ОВС України у реалізації державної інформаційної політики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.2.Основне призначення та принципи генерування відомчого сектора інформаційної сфери держави . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.3.Інформаційні ресурси та інформаційна інфраструктура ОВС України як складові об’єкта відомчого управління. . . . . . . . . . . . . .
Розділ 4. Особливості управління органів внутрішніх справ України інформаційною сферою суспільства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4.1.Вплив концепції правової інформатизації ОВС України на формування інформаційного суспільства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4.2.Організаційно-правові механізми забезпечення ОВС України конституційного права громадян на інформацію . . . . . . . . . . . . . . .
4.3.Роль «безпеки» нормотворення ОВС України у гарантуванні інформаційній безпеки інформаційної сфери суспільства . . . . . . . .
Розділ 5. Інформаційно-правові заходи удосконалювання процесу управління в органах внутрішніх справ України . . . . . . . . . . . . . . . . ………..
5.1.Інформаційне забезпечення підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень в ОВС України. . . . . . . . . . . . . . . .
5.2.Інформаційне забезпечення оперативно-розшукової діяльності ОВС України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
5.3.Кадрове та інформаційне забезпечення як чинники удосконалювання процесу управління . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Додаток . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

4

16

16
44

60

71

90

118

118

130

145
153

163

185

200

219

219

229

258

279

279

301

314

339

339

351

380
397
409
445

ВСТУП
Актуальність теми. Проблеми утвердження пріоритету людини в економічній, політичній і духовній сферах в сучасний період розвитку українського суспільства значною мірою пов’язані з узгодженням державного управління та правовим регулюванням суспільних відносин в інформаційній сфері. Конституція проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою. Саме така держава повинна ставити науку, техніку та інформацію на службу всьому суспільству і кожній окремій людині, спрямовувати їх використання на гармонічний, всебічний розвиток особистості. Еволюція суспільства та держави потребує цілеспрямованої інформаційної політики, що має стати одним із першочергових завдань державної політики і істотно відбитися на реалізації реформ в Україні. Це завдання потребує як координації дій всіх суб’єктів ін-формаційних відносин, так і міжгалузевих наукових досліджень, зокрема в теорії управління, адміністративного права і процесу та інших галузей права.
Перехід будь-якої країни до інформаційного суспільства вимагає переосмислення, а у окремих випадках і розробки нових механізмів регулювання відносин, що виникають між громадянами, їх об’єднаннями та державою. Всі суб’єкти інформаційних відносин повинні усвідомлювати і виконувати свою роль у цьому процесі, але саме держава призначена активно впливати на якісну сторону трансформаційних процесів, залучати до співпраці політиків, науковців, практиків, громадськість. Логіка розвитку суспільства і держави потребує не тільки удосконалення державного управління за допомогою його інформатизації, але і нової стратегії державного управління в період становлення та розвитку інформаційного суспільства. Науково обґрунтований підхід до вирішення цієї проблеми має сприяти «прориву» України в галузі інформатизації. Враховуючи прагнення України до вступу в Європейський Союз (ЄС), вкрай своєчасним є формування нового системного погляду на проблему державного управління інформаційною сферою відповідно до стандартів, принципів і норм, що вироблені європейською спільнотою, з урахуванням особливостей розбудови української держави. На шляху входження України до інформаційного суспільства і вирішення довгострокового завдання побудови центру багатополярного світу в Європі вкрай необхідні узгоджені заходи в діяльності держав. Систематизація інформаційних зв’язків у суспільних системах вимагає багатоаспектного дослідження, в якому, поряд з іншими, першочергового значення набувають організаційно-правові аспекти.
Методологічні аспекти державної інформаційної політики України потре-бують коригування державного управління інформаційною сферою, передусім, процесу реалізації цієї політики в її пріоритетних і стратегічних напрямках, до яких можна віднести інформатизацію правоохоронної діяльності. Актуальність цього завдання пов’язана з реформуванням системи органів внутрішніх справ України. Реалізація державної інформаційної політики в діяльності ОВС України дозволить якісно виконати функцію забезпечення правопорядку і законності, захисту прав і свобод громадян на рівні світових стандартів.
Питання інформації та державного управління, взаємозв’язків держави та інформаційної сфери певною мірою розглядалися філософами, теоретиками права, державознавцями, адміністративістами, економістами, соціологами, кібернетиками. Особливо слід підкреслити внесок у розробку даної проблеми таких провідних вчених як Авер’янов В.Б., Акофф Р.Л., Атамчук Г.В., Афанасьєв В.Г., Бандурка О.М., Бачило І.Л., Белл Д., Берг А.І., Битяк Ю.П., Вертузаєв М.С., Галантер Є., Глушков В.М., Джонстон П., Емері Ф.Є., Зуй В.В., Калюжний Р.А.,Кастеллс М., Козлов Ю.М., Коренєв А.П., Малков В.Д., Машликін В.Г., Міллер Дж. Мінаєв В.А. Михалевич В.С., Омаров А.М., Опришко В.Ф., Петров Г.І., Полєвой Н.С., Попов Г.Х., Прибрам К., Сассерінд Р., Семенюк Е.П., Сергієнко І.В., Узнадзе Д.Н., Урсул А.Д., Швець М.Я., Щьокін Г.В., Цвєтков В.В., Юзьков Л.П. та інших.
Віддаючи належне досягненням вказаних вчених в галузі теорії управління, адміністративного права, інформатики і використовуючи їх у своєму дослідженні, автор не тільки певним чином розвиває ці положення, але й, враховуючи становлення в Україні інформаційного суспільства, здійснює постановку нових завдань та обґрунтовує шляхи їх оперативного і якісного вирішення. Автор вважав за доцільне акцентувати увагу на особливу роль і місце держави під час становлення та розвитку інформаційного суспільства. Актуальним є постановка завдання щодо переходу від політики, яка спрямована на розвиток окремих галузей інформаційної індустрії, до нової державної інформаційної політики – соціально-технологічної. Аналізуючи державну інформаційну політику як двоєдиний процес (формування та реалізація), автор вважае за доцільне розглянути формування цієї політики як вироблення стратегічного курсу держави в інформаційній сфері, а її реалізацію – як державне управління інформаційною сферою. Визнаючи державне управління одним із важливих чинників інтеграції різноманітних сфер суспі-льного життя, забезпечення цілісності, стабільності та поступового розвитку суспільства, автор виходить із необхідності дослідити проблеми щодо моделі державного управління, адекватної сучасному стану суспільства, ефективності державного управління та наукового супроводження державного управління. Оскільки еволюція суспільства та держави підпорядковується певним інформаційним закономірностям, тому управління інформацією – це, образно кажучи, управління майбутнім. Проте, на сьогодні у науковому середовищі не сформульовані нові пріоритети державної інформаційної політики, немає єдності у визначенні понять державного управління інформаційною сферою, відсутні спеціальні розробки його структури, принципів, завдань, функцій, недостатньо досліджено нормативно-правове регулювання у сфері суспільних інформаційних відносин, не розроблена повною мірою законодавча база інформатизації, не вирішені питання щодо наукового забезпечення систематизації інформаційного законодавства України, фрагментарно проаналізовано прямий та зворотний зв’язок централізації та децентралізації державного управління інформаційною сферою.
Назріла потреба у багатоаспектному дослідженні проблеми формування і реалізації державної інформаційної політики та якісному забезпеченні державного управління інформаційною сферою в умовах становлення та розвитку інформаційного суспільства. Конче необхідним є створення концептуальних засад для подальшого удосконалення формування та реалізації державної інформаційної політики. Розкриттю цієї проблеми у організаційно-правовому аспекті присвячено дисертаційне дослідження, що і визначає його актуальність. Досягненню цього результату буде сприяти саме комплексне вирішення наріжних питань формування державної інформаційної політики, державного управління інформаційною сферою та його реалізація, зокрема органами внутрішніх справ України як суб’єктом державного управ-ління в сфері правоохоронної діяльності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота спрямована на виконання основних положень Національної програми інформатизації (Закон України від 4 лютого 1998 р. «Про Національну програму інформатизації»), а також Програми діяльності органів внутрішніх справ щодо поліпшення правопорядку в Україні на початку ІІІ тисячоліття (затверджено Рішенням колегії МВС України від 28 грудня 1999 р. №8 км/1). Дослідження виконано відповідно до п. 5.1 Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр. (затверджено Рішенням колегії МВС України від 28 лютого 1995 р. №4 км/2), п.1.1 Програми інформатизації органів внутрішніх справ України на 2000-2005 рр.(затверджено Рішенням колегії МВС України від 28 грудня 1999 р. №8 км/1).
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження розкривається через так зване «дерево цілей», де загальна мета конкретизується і поглиблюється конкретною. Загальна мета виявляється у спробі закласти теоретико- методологічні засади формування державної інформаційної політики, державного управління інформаційною сферою, стратегії реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин. Конкретна мета полягає у застосуванні теоретико-методологічних засад державного управління інформаційною сферою у діяльності ОВС України та визначенні особливостей організаційно-правових засад реалізації державної інформаційної політики у правотворчій та правозастосовній практиці ОВС України як суб’єкта державного управління інформаційною сферою.
Досягнення цієї мети вимагає вирішення таких задач:
• проаналізувати інформацію та управління в технічних, біологічних та соціальних системах як об’єкт дослідження;
• визначити чинники впливу на становлення і розвиток інформаційної сфери України та на ефективність державного управління;
• запропонувати концепцію державної інформаційної політики;
• визначити категоріальний апарат проблеми державного управління інформаційною сферою;
• запропонувати шляхи реорганізації органів державного управління інформаційною сферою;
• орієнтуючись на довгострокову стратегічну ціль державної інформаційної політики, дослідити чинну нормативно-правову базу інформатизації, запропонувати стратегію реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин;
• акцентувати увагу на загальних засадах державної медіа-політики (ЗМІ) та визначити перспективи її розвитку в умовах інформаційного суспільства;
• відповідно до завдань і основних напрямків діяльності ОВС України ви-значити систему головних принципів формування інформаційного середовища ОВС України;
• запропонувати організаційно-правові засади діяльності ОВС України щодо розвитку відомчих інформаційних ресурсів та удосконалення інформа-ційно-комунікаційної інфраструктури;
• проаналізувати правові механізми регулювання інформаційного середовища ОВС України, напрямки їх вдосконалення задля зміцнення партнерських стосунків між громадянами та ОВС України, підвищення інформаційно-правової культури правоохоронців;
• розробити організаційно-правові засади щодо якісної нормотворчої та правозастосовної практики органів державної влади в цілому, в тому числі і ОВС України;
• розробити комплексні організаційно-правові заходи щодо інформаційної підтримки підготовки та прийняття управлінських рішень, оперативно-розшукової діяльності, кадрового забезпечення інформаційної діяльності ОВС України та реалізації кадрової функції.
Об’єктом дослідження є інформація та управління, що перебувають у іманентному взаємозв’язку, в технічних, біологічних та соціальних системах.
Предметом дослідження є інформаційні й державно-правові закономірності в цілому та їх особливості в правоохоронній системі (ОВС України), а саме: організаційно-правові засади формування державної інформаційної політики та державного управління інформаційною сферою, правотворча та правозастосовна практика ОВС України в інформаційно-управлінській сфері.
Методологічною основою дисертації є теоретико – методологічний арсенал, що зумовлений метою та особливостями досліджуваного явища – державної інформаційної політики та її реалізації в діяльності ОВС України. Спираючись, передусім, на вітчизняну теоретико-методологічну спадщину, автор виходить з синергетичного світорозуміння. Синтез системного, синергетичного та інформаційного підходів дав можливість запропонувати якісно нову концепцію формування та реалізації державної інформаційної політики (розділ 1). Логіко-семантичний метод сприяв поглибленню понятійного апарату (розділи1-4). За допомогою системно-структурного методу досліджено державне управління інформаційною сферою як систему (об’єкт, суб’єкт та зв’язки між ними), структурні елементи об’єкта та суб’єкта державного управління інформаційною сферою (розділи 1,2) Суб’єктно - об’єктний підхід використовувався при розгляді управління ОВС України інформаційною сферою як цілісної системи (розділ 3). Історико - правовий метод застосовано при розгляді еволюції нормативно-правової бази щодо функцій та повноважень державних органів управління інформаційною сферою від початку становлення України як незалежної держави до сьогодення (розділ 2). Завдяки порівняльно-правовому методу встановлено рівень розвинутості нормативно-правового регулювання інформаційних відносин і накреслено шляхи удосконалення законодавства України задля інтеграції її до міжнародного інформаційного простору, ефективної взаємодії з правоохоронними органами країн світу (розділ 2, 4). Статистичний метод використовувався для ілюстрації досягнень і недоліків у правовому регулюванні інформаційних відносин та визначення шляхів удосконалювання інформаційно-комунікаційної інфраструктури ОВС України (розділи 2, 5). Розв’язанню інформаційно-правових проблем сприяло використання спеціальних методів інформатики (математичного, інформаційного моделювання, розпізнавання образів тощо), за допомогою яких проаналізовані закономірності розвитку інформаційної сфери та процесу управління в ОВС України (розділ 5).
Відповідно до поставленої мети дисертаційного дослідження поряд з пра-цями з теорії управління широко використовувалися наукові розробки з філософії, логіки, загальної теорії права, галузевих юридичних наук, соціології, інформатики. Дана робота пов’язана з міждисциплінарними дослідженнями, інтегрує знання як соціальних, так і природничих та технічних наук.
Нормативною та емпіричною базою дисертації стали норми Конституції України та інших законодавчих актів (передусім, закони України «Про Національну програму інформатизації», «Про Концепцію Національної програми інформатизації»), правові акти органів виконавчої влади, зокрема МВС України, міжнародно-правові документи робочих органів Ради Європи, Європейської комісії ЄС; національна правозастосовна практика, досвід формування та реалізації інформаційної політики провідних європейських держав, узагальнення практики застосування інформаційного законодавства з питань державного управління інформаційною сферою та інформатизації правоохоронної діяльності, довідкова література, статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що на основі запропонованої автором концепції державної інформаційної політики уперше комплексно розглядається державне управління національною інформаційною сферою (НІС) у організаційно-правовому аспекті. Розроблено категоріальний апарат проблеми державного управління НІС. Визначено і досліджено загальні риси суб’єкта державного управління НІС – відповідних державних органів всіх гілок влади у їх системі; об’єкт державного управління - інформаційна сфера (у вузькому та широкому сенсі); характер взаємовідносин між суб’єктом та об’єктом. Вперше розглянуто ОВС України як суб’єкт державного управління НІС, запропоновано шляхи удосконалювання НІС.
У процесі дослідження обґрунтовуються наступні наукові положення та висновки, що одержані особисто здобувачем:
• вперше державна інформаційна політика розглядається в контексті теорії управління як державно-правове явище, динамічний двоєдиний процес – формування та реалізація. Запропоновано визначити формування політики як вироблення стратегічного курсу держави в інформаційній сфері, а її реалізацію - як державне управління національною інформаційною сферою (НІС) у його широкому розумінні;
• на нових засадах розроблено Концепцію державної інформаційної політики ( у вигляді проекту закону України), стрижнем якої є її соціально - технологічна спрямованість, зорієнтованість на підвищення інформаційно - правового потенціалу суспільства і держави (на відміну від політики (програм) інформатизації, в якій превалює технологічний аспект);
• вперше запропоновано і обґрунтовано суб’єктно - об’єктний підхід до аналізу розуміння змісту державного управління НІС, де об’єктом визначена національна інформаційна сфера, суб’єктом – система органів державної влади, що перебувають у інтеґративному взаємозв’язку;
• вперше запропоновано під час державного управління НІС перейти від суто управлінської сфери до загальної сфери діяльності відповідних органів всіх гілок державної влади. Доведено неможливість реформування державного управління НІС тільки за рахунок розвитку органів державного управління (у вузькому тлумаченні). Обґрунтовано доцільність формування зваженої інтеґративної системи органів державного управління (у широкому тлумаченні);
• вперше в теорії управління введено поняття єдиного інформаційного простору як об’єкта державного управління НІС; доведено, що єдиний інформаційний простір постає важливим чинником підвищення стабільності суспільства і держави. Організаційно-правові засади удосконалювання об’єкта державного управління НІС запропоновано і розглянуто в комплексному процесі розвитку елементів об’єкта (національних інформаційних ресурсів та інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури);
• вперше проаналізовано в історичному аспекті проблему співвідношення суто управлінської та інформаційної функцій державного управління НІС, що можна схематично подати таким чином: інформаційна функція – напрямок управлінської функції; інформаційна функція – самостійна, управлінська функція сприяє її організації; управлінська функція перетворюються у інформаційну у широкому розумінні;
• вперше у теорії управління запропоновано розглядати інтеґративний розвиток інформаційних функцій держави і права одним із важливих чинників перетворення держави в інформаційну;
• подальший розвиток отримав підхід щодо реалізації інформаційної функції державного управління НІС; вихідним поняттям послужила категорія«базовий інформаційний механізм», що була введена у науковий обіг попередніми дослідниками;
• вперше запропоновано зорієнтувати систему державного управління НІС на настанову удосконалювання та впровадити для цього (у організаційно-правовому аспекті) нову технологію реформування державного управління, яка базується на комплексному удосконалюванні інформаційно - комунікаційних технологій і соціального середовища, куди ці технології «вбудовуються»;
• вперше обґрунтовано сутність інформаційних відносин (виробництво – розповсюдження – споживання) та її значення для наукового забезпечення систематизації інформаційного законодавства, що дозволить прогнозувати появу можливих проблем інформаційного простору (пропозиції включено до проекту Закону України «Концепція реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин»);
• по-новому, у онтологічному та гносеологічному аспектах, проаналізовано роль ЗМІ як однієї з головних складових об’єкта державного управління НІС (консолідація суспільства, інструмент вираження громадської думки); запропоновані шляхи щодо підняття рівня організаційно-правового забезпечення державного управління засобами масової інформації;
• на нових методологічних засадах визначена інформаційна стратегія управління ОВС України відомчим сектором інформаційної сфери держави (ін-формаційним середовищем ОВС України), що ґрунтується на існуючій Концепції розвитку інформаційного забезпечення ОВС України, знаннях про предметну галузь – систему ОВС України та узгоджується із запропонованою Концепцією державної інформаційної політики;
• вперше обґрунтовано пропозицію удосконалювати управління ОВС України НІС за допомогою їх правової інформатизації, що базується на вирішенні двоєдиного завдання: інформатизація правової сфери та забезпечення нормативно-правового регулювання відносин в національній інформаційній сфері;
• подальшого розвитку набув підхід щодо необхідності інформаційної підтримки суто управлінської та оперативно-розшукової діяльності ОВС України, який базується на удосконалюванні інформаційних технологій і зазначених предметних галузей;
• обґрунтовано інтеграційний підхід щодо удосконалювання процесу управління в ОВС України у організаційно-правовому аспекті, який базується на якісному інформаційному та кадровому забезпеченні інформаційних служб всіх рівнів ОВС України.
Основні положення дисертації впроваджено у проект Закону України «Концепція реформування законодавства України у сфері суспільних інформа-ційних відносин». Відповідні пропозиції направлені до Академії правових наук України. Пропозиції щодо основних положень проекту Закону України «Про Концепцію державної інформаційної політики» були направлені до Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації. Розроблено пропозиції щодо проекту Закону України «Про телекомунікації», які були направлені до Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, транспорту та зв'язку і до Державного комітету зв'язку та інформатизації України. З огляду на Указ Президента України від 14 липня 2000 р. «Про удосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади» було розроблено відповідні пропозиції та направлено до Кабінету Міністрів України і до Державного комітету зв'язку та інформатизації України. Окремі положення дослідження щодо регіональної інформаційної політики, яке проводилося на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2000 р. «Про затвердження порядку формування та виконання регіональної програми і проекту інформатизації», були впроваджені у Програму інформатизації Харківської області. З метою забезпечення виконання положень Програми діяльності органів внутрішніх справ щодо поліпшення правопорядку в Україні на початку ІІІ тисячоліття та Програми інформатизації органів внутрішніх справ України на 2000-2005 рр. були розроблені пропозиції щодо Концепції правової інформатизації органів внутрішніх справ України і впроваджені у діяльність МВС України. Для реалізації окремих положень, що викладені у Посланні Президента України до Верховної Ради України «Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр.», були розроблені пропозиції та направлені до Адміністрації Президента України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи, теоретичні та практичні висновки були обговорені на наукових та науково-практичних конференціях, у тому числі і міжнародних: «Актуальні проблеми роботи з персоналом в органах внутрішніх справ» (м. Харків,1999 р.); «Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії злочинності» (м. Дніпропетровськ, 2000 р.); «Адміністративно-правові та кримінологічні аспекти діяльності органів внутрішніх справ прикордонних районів» (м. Луганськ, 2000 р.); «Транснаціональна злочинність: заходи протидії, проблеми підготовки кадрів правоохоронних органів» (м. Харків, 2000 р.); «Запобігання торгівлі людьми: вивчення міжнародного досвіду та можливість його запровадження в Україні» (м. Харків, 2000 р.); «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, 2001 р.); «Інформатизація правоохоронних систем» (м. Москва, 2001 р.); «Новий Кримінальний кодекс України: проблеми впровадження» (м. Харків, 2001 р.); «Сучасні проблеми інформатизації органів внутрішніх справ України» (м. Київ, 2001 р.) й деяких інших.
Публікації. Основні результати дослідження знайшли відображення в індивідуальній монографії «Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти» (2000 р.), 30 наукових публікаціях дисертанта ( з них 21 - у фахових виданнях).
Структура роботи. Відповідно до мети, предмета дослідження дисертація складається із вступу, п’яти розділів, поділених на підрозділи, висновків, переліку використаної літератури (424 джерел), одного додатку. Загальний обсяг дисертації - 408 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Прогрес суспільства у самій загальній формі залежить від його матеріально-енергетичної та інформаційної оснащеності. Ціль, форма, ефективність використання речовини, енергії та інформації остаточно залежить від характеру суспільства, від властивої йому системи суспільних відносин. Еволюція людської цивілізації диктує міжнародній спільноті необхідність прямування до єдиного інформаційного суспільства, що потребує якісної трансформації ролі і місця держави. Необхідним кроком в умовах глобалізації світової економіки, конкуренції у світовому масштабі постає формування та розвиток єдиного інформаційного простору. Саме ця інтеґративна ознака сприяє усталеності інформаційного суспільства та держави. Мир, стабільність, розвиток спільноти вирішальною мірою залежать від внеску кожного суб’єкта (людини, держави ) в побудову інформаційного суспільства, усвідомлення кожним своєї ролі у цьому процесі. Створюється реальна можливість для індустріально відсталих країн вирівнятися та встати до одного ряду з розвинутими країнами. Для подолання існуючих нерівностей необхідна особлива продумана політика як на наднаціональному рівні, так і національному. Привертає увагу масштабність підходів, концептуальна своєрідність та соціальна спрямованість інформаційної політики країн ЄС. Для країн, що розвиваються, в тому числі і для України, особливого значення набуває той досвід, що був отриманий розвинутими країнами ЄС. Оскільки України зробила свій вибір – інтеграцію до ЄС, то національна стратегія розбудови інформаційного суспільства не може не враховувати європейської тенденції розвитку. Це пріоритетне завдання потребує координації зусиль суспільства і держави, політиків, бізнесменів, науковців і громадян.
Дослідження у цьому напрямку проводяться вченими в різних галузях наук. Системний підхід до формування стратегії розбудови інформаційного суспільства в Україні потребує відповідних наукових розробок і в галузі теорії управління, зокрема в організаційно–правовому аспекті. Розвиток життя потребує постановки нових завдань і адекватних підходів до їх вирішення. На жаль, не завжди динаміка наукових досліджень співпадає з динамікою змін, що відбуваються в суспільстві і в державі. В зв’язку з цим достатньо об’єктивним є той факт, що в існуючих наукових дослідженнях вітчизняних вчених в рамках цієї галузі відбиваються лише деякі напрямки означеної проблеми. Це стосується і досліджень щодо визначення ролі держави в умовах становлення і розвитку інформаційного суспільства.
У дисертації запропоновано вирішити цю проблему за допомогою постановки та розв’язання завдання формування та реалізації державної інформаційної політики у організаційно-правовому аспекті. Досягненню цього результату буде сприяти комплексне вирішення завдань формування державної інформаційної політики, державного управління національною інформаційною сферою (НІС) та його реалізація, зокрема органами внутрішніх справ України як суб’єктом державного управління в сфері правоохоронної діяльності в умовах становлення та розвитку інформаційного суспільства в Україні. Вибір ОВС України при дослідженні державного управління НІС обумовлений наступним: в умовах інформаційного суспільства роль цивілізованої держави постає, зокрема, у якісному забезпеченні прав, свобод та безпеки особистості, а це і є одним з головних завдань правоохоронної діяльності ОВС України; соціальною орієнтацією ОВС України, що передбачає їх якісно нову роль – представника «швидкої допомоги», помічника, довіреної особи громадянина. У дисертації закладені теоретико-методологічні засади формування державної інформаційної політики, державного управління НІС, стратегії реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин. Ці засади були застосовані і розвинуті автором у правотворчій та правозастосовній практиці ОВС України як суб’єкта державного управління НІС. Підсумовуючи результати роботи, можна зробити наступні висновки.
Сама назва дисертації вимагала від автора подання і розширення відповідного категоріального ряду. Взаємозв’язок та взаємозбагачення цих понять сприяли розгляду аналізованої проблеми. Уведені дефініції інформаційного суспільства та інформаційної держави базуються на утвердженому в юридичній науці положенні, що держава і громадянське суспільство – це взаємопов’язані, але відносно самостійні соціальні системи, а також на запропонованому положенні, що розвинуте інформаційне суспільство є передумовою інформаційної держави. Інформаційне суспільство - це громадянське суспільство з розвинутим інформаційним виробництвом і високим рівнем інформаційно-правової культури, в якому ефективність діяльності людей забезпечується розмаїттям послуг, заснованих на інтелек-туальних інформаційних технологіях та технологіях зв’язку. Інформаційна держава – це демократична, соціальна, правова держава, ефективність діяльності якої забезпечується розмаїттям послуг, заснованих на інтелектуальних інформаційних технологіях та технологіях зв’язку. Стрижнем теоретико-методологічних засад формування та реалізації державної інформаційної політики є те, що тільки у співпраці інформаційного суспільства та інформаційної держави можливе формування національної інформаційної сфери на рівні цивілізованих країн ЄС, до якого Україна інтегрується.
Вперше визначено дефініцію національної інформаційної сфери як багатогранну, багатоаспектну категорію, що враховує єдність змісту та форми, інформаційні закономірності, еволюцію розвитку інформаційного суспільства та інформаційної держави, зв’язок з державним управлінням. Національна інформаційна сфера – це єдиний інформаційний простір України, який формується суспільством і державою та інтегрується до єдиного європейського інформаційного простору з урахуванням національної інформаційної безпеки. Означену категорію запропоновано ввести у проект Закону України «Про Концепцію державної інформаційної політики».
Іманентний взаємозв’язок між розвитком інформаційної сфери та держав-ним управлінням виявляється у наступному: інформаційна сфера виступає як важливий засіб для побудови незалежної демократичної держави з ринковою економікою та її якісний вплив на управлінську діяльність держави превалює над відповідним впливом держави (І–й етап); держава починає розглядати розвиток інформаційної сфери як стратегічну мету своєї управлінської діяльності, оскільки НІС є основою інформаційного суспільства та інформаційної держави в Україні ( ІІ - й етап). Саме у вигляді двох етапів – поточного та перспективного, автором дано еволюцію становлення і розвитку інформаційної сфери та ролі в цьому держави. Усвідомлення державою необхідності та значущості другого етапу безпосередньо відбивається на перспективі якісного реформування держави, перетворенні її в суто інформаційну.
Необхідність та важливість вироблення науково обґрунтованої, зваженої концепції державного управління НІС спонукала автора запропонувати стратегію її розвитку: перший крок - насичення новим змістом діяльності держави, для чого необхідно формування та реалізація відповідної державної інформаційної політики; наступні кроки – адекватна форма організації та системний, широкий погляд на державне управління НІС. Автор відстоює своє бачення реалізації державної інформаційної політики: вперше вона вживається у розумінні державного управління національною інформаційною сферою. Державне управління національною інформаційною сферою - це сукупність усіх видів діяльності держави (тобто усіх форм реалізації державної влади в цілому) в інформаційній сфері, що забезпечується виконанням ряду управлінських функцій Обґрунтовується це тим, що нова державна інформаційна політика має бути стратегічним курсом держави в інформаційній сфері та зорієнтована на одночасне удосконалювання НІС і перетворення держави в інформаційну державу. Віддаючи належне Концепції Національної програми інформатизації і використовуючи її певною мірою у своєму дослідженні, автор обґрунтував власну концепцію державної інформаційної політики, своєрідність якої полягає у визначенні нової стратегічної мети та у підходах до її досягнення. Довгострокова стратегічна ціль державної інформаційної політики - це формування відкритого інформаційного суспільства на основі розвитку єдиного інформаційного простору цілісної держави та його інтеграція у світовій інформаційний простір з урахуванням національних особливостей і інтересів при забезпеченні інформаційної безпеки на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях. Враховано інтеґративний взаємозв’язок двох глобальних складових: техніко-технологічної та соціально-політичної. Стрижнем цієї концепції є її соціальна спрямованість, збалансованість інтересів людини, держави, орієнтованість на підвищення інформаційно-правової культури громадян. Акцентовано увагу на тому, що інформація, проникаючи у всі сфери суспільства та держави за допомогою но-вітніх інформаційних технологій, сприятиме інтеграції цих різноманітних сфер до НІС і підвищенню рівня розвинутості інформаційного суспільства та інформаційної держави в Україні. Згодом державна інформаційна політика має перетворитися у новий стратегічний курс держави – створення центру багатополярного світу у Європі з урахуванням національних інтересів.
Державне управління НІС вперше розглянуто як цілісну систему, яка включає наступні елементи: об’єкт управління – національна інформаційна сфера (єдиний інформаційний простір України); суб’єкт управління – відповідні державні органи всіх гілок влади; взаємозв’язки між суб’єктом та об’єктом управління. Автор вперше наголошує на настанові удосконалювання, яка безпосередньо спрямована на управління системою державного управління НІС, базуючись на управлінських настановах раціональності та ефективності, які зорієнтовані на функціонування і розвиток об’єкта управління, та розуміючи державне управління НІС як метауправління. Проблему удосконалювання суб’єктів державного управління НІС вирішено за допомогою синтезу системного підходу до їх організації та інформаційного чинника щодо їх розвитку. Вперше запропоновано органами державного управління НІС вважати цілісну систему відповідних органів всіх гілок дер-жавної влади. Інтегративно - синергетичний ефект такої системи та впрова-дження новітніх інформаційних технологій в управлінську діяльність, що мають відбуватися одночасно, сприятиме перетворенню держави в інформаційну державу. Проаналізовано, що при включенні нових державних органів управління НІС слід зважати не тільки на об’єктивні межі свідомого втручання у соціальні процеси, але й на ефективність управлінської діяльності таких органів у національній інформаційній сфері. Спрямованість їх управлінської діяльності повинна полягати у визволенні позитивної соціальної енергії, наданні суспільству, громадянам більшої свободи, самостійності за допомогою створення комплексу благоприємних організаційно-правових умов для індивідуальної та колективної активності. В той же час удосконалювання державного управління НІС потребує і розробки організаційно-правових засад удосконалювання об’єкта державного управління НІС – єдиного інформаційного простору України.
Удосконалювання державного управління НІС неможливе без застосування нової технології державного управління. У контексті теорії управління у організаційно-правовому аспекті вперше визначена доцільність удосконалення як інформаційно-комунікаційних технологій, так і того соціального середовища, куди вони «вбудовуються» - системи державного управління НІС. Запропонована інформаційна модель державного управління НІС: це цілеспрямований інформаційний вплив суб’єктів управління (системи органів державної влади в цілому) на об’єкт управління (інформаційну сферу у її широкому тлумаченні), що здійснюється за схемою зворотного зв’язку.
У зв’язку з актуальністю постановки завдання державного управління НІС, що є, образно кажучи, управлінням майбутнім, досліджено інформаційну функцію держави, яка перетворюється у самостійну і одну із головних функцій реалізації державної інформаційної політики. Для забезпечення та гарантування якісної трансформації держави всі інші функції держави мають перетворитися у інформаційні функції у широкому тлумаченні. Цьому висновку сприяв аналіз природи функцій державного управління НІС, який дозволив автору стверджувати, що їх природа – єдина, це – інформація. У дисертації запропоновано здійснити легітимацію та легалізацію інформаційної функції державного управління НІС (закріплення у Законі України «Про Концепцію державної інформаційної політики»). Принцип єдності та діалектичного взаємозв’язку держави і права, перетворення держави в інформаційну державу, налагодження довіри громадян до органів державної влади потребують інтегративного розвитку інформаційних функцій держави і права, комплексного збагачення змістовності понять цих функцій.
Акцентувалася увага на необхідності розгляду інформаційних відносин між об’єктом та суб’єктом державного управління НІС, виходячи із ідеї поступового перетворення управлінських відносин у інформаційні у їх широкому тлумаченні. У дисертації наведено визначення поняття «інформаційні відносини» - це інформаційні зв’язки між суб’єктами політичної системи суспільства, держави, що виникають під час одержання, використання, зберігання та споживання інформації. Формування інформаційного законодавства розглядалося як пріоритетне завдання державного управління НІС, враховуючи необхідність зваженого правового регулювання інформаційних відносин в умовах інформаційного суспільства. Запропоновані концептуальні основи реформування інформаційного законодавства, що полягають у наступному: континентальна доктрина права – ґрунт для нормотворення у сфері суспільних інформаційних відносин; інформаційне законодавство - комплексна галузь законодавства; систематизація інформаційного законодавства – кодифікація. У ході їх впровадження можна використовувати два підходи: відштовхуватися від сукупності найбільш гострих інформаційних проблем сьогодення; виходити із сутності інформаційних відносин, попереджаючи появу нових проблем. Пріоритетним автор вважає останній підхід. Наукове забезпечення систематизації інформаційного законодавства потребує якнайшвидшого прийняття Вер-ховною Радою України Закону України «Про закони і законодавчу діяль-ність».
Визначена роль ЗМІ в умовах становлення та розвитку інформаційного суспільства, які, з одного боку, є структурним елементом об’єкта державного управління НІС, з іншого боку, постають діючим каналом інформування суспільства щодо діяльності влади та його реакції на дії влади. Запропоновані організаційно-правові заходи щодо забезпечення в діяльності ЗМІ балансу інтересів особистості, суспільства, держави. ЗМІ в умовах інформаційного суспільства не тільки зберігають свої інформаційні функції, але й розвивають та поглиблюють соціальні функції. ЗМІ залишаються важливим, якщо не головним інструментом вираження громадської думки.
Виходячи із якісно нового змісту управлінської діяльності ОВС України в умовах становлення інформаційної держави, автор розглядає вперше ОВС України як суб’єкт державного управління НІС. Роль ОВС України має бути пов’язана із інтенсифікацією каналів інформаційного обміну між державно-управлінськими структурами та громадянським суспільством, сприянням оперативній трансформації потреб населення, громадської думки, що необхідно для вироблення зважених управлінських рішень під час «лікування» соціальних негараздів (групових конфліктів, національної, етнічної та расової ворожнечі, злочинності тощо). Антиентропійна роль ОВС України як суб’єкта державного управління НІС має виявлятися в узгодженості, координації, гармонізації інтересів окремих соціальних груп громадянського суспільства. Йдеться також про створення ефективних структур ОВС України, які мають підтримувати рухливу, еластичну інформаційну сферу, розробку технологій, що дозволять висвободити достатній потенціал індивідуальної та групової свободи при збереженні основних параметрів соціального порядку.
Вихідним положенням дисертації є те, що теоретико-методологічною ба-зою управління ОВС України НІС постають організаційно-правові засади державного управління НІС. Управління ОВС України НІС розглядалося як сукупність усіх видів оперативно-службової діяльності ОВС України в інформаційній сфері. Орієнтація на удосконалювання управління ОВС України НІС зумовлювала аналіз його як цілісної системи: об’єкт управління – відомчий сектор інформаційної сфери держави (інформаційне середовище ОВС України), відомчий сектор інформаційної сфери суспільства (та складова інформаційної сфери суспільства, яка вимагає втручання ОВС України відповідно до їх компетенції); суб’єкт управління – ОВС України; взаємозв’язки між суб’єктом та об’єктами управління, які доцільно розглядати як інформаційні.
Оскільки запропоновано розглядати інформаційне середовище ОВС України як цілісну інформаційну систему, що структурується за ознакою на-прямків діяльності ОВС України, то основними принципами його формування постають: системність; правове регулювання; повнота і достовірність інформа-ції; інформаційний суверенітет; відкритість загальнодоступної інформації. Ди-наміка зміни системи принципів визначається загальною стратегію реформу-вання ОВС України. Інформаційна стратегія управління ОВС України їх інфо-рмаційним середовищем зорієнтована на цілісність формування відомчих інфо-рмаційних ресурсів та системне удосконалювання відомчої інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури.
Удосконалювання управління ОВС України інформаційною сферою суспільства, на думку автора, потребує орієнтування на правову інформатизацію суспільства та держави (зокрема, ОВС України), оскільки правова інформатизація – це двоєдиний процес, а саме: інформатизація правової сфери та забезпечення нормативно-правового регулювання відносин у національній інформаційній сфері. Такий підхід обумовлений тим, що «проникнення « інформації та права у всі сфери суспільства та держави сприяє розвитку як інформаційного суспільства, так і інформаційної держави. Цей процес безпосередньо пов’язаний із генеруванням єдиного правового інформаційного простору державою та суспільством. Запропоновані організаційно-правові заходи щодо забезпечення принципу верховенства права, що неможливо без доступу до правової інформації (у її широкому тлумаченні) та інформаційно-правового попиту. Правова інформація – це тексти та інші матеріали, що включають відомості про законодавство, право та правозастосовну практику, а також інші дані, які необхідні для дотримання норм права та активного правокористування.
Виходячи із необхідності превентивного вирішення завдань забезпечення безпеки НІС та наповнення якісно новим змістом управлінської діяльності ОВС України, у дисертації акцентувалася увага на функціях охорони та захисту НІС. Для гарантування злагодженості механізму управління ОВС України НІС, а також найбільш ефективної форми реалізації зазначених функцій запропоновано зважати на «безпеку» нормотворення. Своєрідність цього аспекту інформаційної безпеки полягає у передбаченні негативних наслідків у правозастосовній практиці, що вимагає від ОВС України якісного нормотворення. Це стосується відомчих нормативних актів (підзаконних нормативно-правових актів) – наказів, інструкцій, циркулярів, положень, статутів. «Безпека» нормотворення вимагає також і «безпеки» правозастосування, яка безпосередньо пов’язана з високим рівнем інфор-маційно-правової культури правоохоронців, якісною виконавчою дисципліною. Звертаючись до проблеми інформаційно-правової культури правоохоронців, автор наголошує на необхідності дотримання деонтологічних вимог під час виконання службових обов’язків, саме ці вимоги повинні бути основою кодексу професійної поведінки. Розглянуто заходи щодо організаційно-правового удосконалювання процесу нормотворення в ОВС України, що сприятиме реалізації конституційних прав громадян та якісному виконанню функціональних обов’язків співробітниками ОВС України.
Нова технологія державного управління була поширена на ОВС України як суб’єкт державного управління НІС. Орієнтація на цю технологію потребує формування нового, системного мислення у співробітників ОВС України, урахування їх інформаційних потреб та індивідуальних особливостей, відповідного методологічного забезпечення. Запропоновано інформаційну стратегію державного управління НІС для якісного виконання оперативно-розшукової діяльності ОВС України та вирішення проблем транснаціональної злочинності як ОВС України, так і міжнародними правоохоронними органами. Підкреслена необхідність створення і впровадження інтелектуальних інформаційних систем та інтегрованих систем знань правоохоронних органів різних країн світу. Вихідне положення дисертації ґрунтується на важливості вироблення та реалізації відповідної політики ОВС України, що спрямована на випереджаючі організаційно-правові заходи у боротьбі із організованою злочинністю, а також на захист прав і свобод громадян. Це потребує наукового аналізу організованої злочинності як об’єкта діяльності відповідних підрозділів, впровадження єдиної політики інформаційного забезпечення ОРД, застосування сучасних інформаційних технологій та відповідного кадрового забезпечення.
У дисертації обґрунтовано, що удосконалювання процесу управління в ОВС України повинно базуватися на комплексному вирішенні проблем «управління та інформація» й «управління та кадри» з урахуванням ефективних прямих та зворотних зв’язків. Запропоновано удосконалювати реалізацію інформаційної функції управління ОВС України НІС за допомогою якісного кадрового забезпечення, рівень якого підвищується за рахунок ефективної інформаційної підтримки та відповідної системи підготовки та перепідготовки кадрів. Необхідно готувати правоохоронців нової генерації, які спроможні якісно виконувати свої функціональні обов’язки, застосовувати принцип сьогодення – від «освіти на все життя» до «освіти через усе життя» та реалізовувати державну інформаційну політику в умовах становлення і розвитку інформаційного суспільства в Україні.
Таким чином, дисертація може, по-перше, виконувати методологічну й стимулюючу роль для подальшого розгортання досліджень щодо формування державної інформаційної політики, державного управління інформаційною сферою та його реалізації ОВС України в сфері правоохоронної діяльності; по-друге, використовуватися в процесі удосконалювання інформаційного законодавства; по-третє, сприяти підвищенню ефективності процесу підготовки й прийняття управлінських рішень, оперативно-розшукової діяльності та зміцненню стосунків між ОВС України і населенням. Положення та висновки дисертації можуть бути використані в процесі підготовки підручників та навчальних посібників з курсів «Державне управління», «Новітні інформаційні технології в діяльності ОВС України», у викладанні відповідних навчальних дисциплін; слугувати матеріалом для підвищення інформаційно-правової культури співробітників ОВС України та правового потенціалу суспільства, підготовки правоохоронців нової генерації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст.141.
2. Берг А.И. Кибернетика и общественные науки // Методологические проблемы науки. – М., 1964. – 384 с.
3. Арістова І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти: Монографія / За загальною редакцією О.М. Бандурки. – Харків: Ун-т внутрішніх справ, 2000. – 368 с.
4. Kerschner L.R. Cybernetics: key of the future? // Problems of Communism. – 1965. – Vol.14. – №6. – Р. 27– 36.
5. Weizsacker C.F. von. Die Einheit der Natur. – Munchen, 1979. – 197 с.
6. Янков М. Конфронтация между материализмом и идеализмом по проблеме информация // Информация и управление. Философско-методологические аспекты. – М., 1985. – С. 57– 69.
7. Урсул А.Д. Отображение и информация. – М., 1973. – 274 с.
8. Антипенко Л.Г. Проблема измерения в квантовой теории // Теоретическое и эмпирическое в современном научном познании. – М., 1984. – 175 с.
9. Павлов Т. Теория отражения: Избранные философские произведения: В 3 т. – М., 1962. – Т. 3. – 454 с.
10. Бирюков Б.В. Кибернетика и методология науки. – М., 1974. –127 с.
11. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №48. – Ст. 650.
12. Выготский Л.С. Избранные психологические исследования. – М., 1956. – 457 с.
13. Узнадзе Д.Н. Экспериментальные основы психологии установки. - Тбилиси, 1961. – 243 с.
14. Леонтьев А.Н. Избранные психологические произведения: В 2 т. – М., 1983. – Т.1. –438 с.
15. Амосов Н.М. Моделирование мышления и психики. – К.: Наук. думка, 1965. – 342 с.
16. Левада Ю.А. Сознание и управление в общественных процессах // Вопр. философии. – 1966. – №5. – С. 12–17.
17. Giedymin J. Problemy. Zalozenia. Rozstrygniecia. – Poznan, 1964. –432с.
18. Акофф Р.Л., Эмери Ф.Е. О целеустремленных системах / Пер.с англ. – М., 1974. – 324 с.
19. Моль А. Социодинамика культуры / Пер. с фр. – М., 1973. – 249 с.
20. Миллер Дж., Галантер Е., Прибрам К. Планы и структуры поведения / Пер. с англ. – М., 1965. – 327 с.
21. Lesourne J. A theory of the individual for economic analysis. – Amsterdam, 1977, V.I. – 312 с.
22. Шрейдер Ю.Ф. О семантических аспектах теории информации // Информация и кибернетика. – М.: Сов. радио, 1967. – 146 с.
23. Маркс К., Энгельс Ф. Из ранних произведений. – М.: Госполитиздат, 1956.
24. Kornai J. Anti Equilibrium. – Amsterdam, 1971. – 242 с.
25. Boulding K.E. Ekonomics as a sсience. – N.Y., 1970. – 324 с.
26. Майминас Е.З. К анализу экономической системы // Экономика и математические методы. – 1966. – Т. II. – Вып.2. – С. 23–32.
27. Крючкова М.Л. Особенности глагольного немотивированного управления в современном русском языке. – М., 1979. – 136 с.
28. Бусленко Н.П., Калашников В.В., Коваленко И.Н. Лекции по теории сложных систем. – М., 1973. – 324 с.
29. Форрестер Дж. Основы кибернетики предприятия. – М., 1971. – 426 с.
30. Шубладзе Г.Ш. Основы управления торговлей. – М., 1982. – 127 с.
31. Берг А.И. Предисловие к книге Бира Ст. Кибернетика и управление производством. – М., 1963.
32. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. – М., 1973. – 324 с.
33. Новик И.Б. Кибернетика: Философские и социологические проблемы. – М., 1963. – 145 с.
34. Украинцев Б.С. Самоуправляемые системы и причинность. – М., 1972. – 135 с.
35. Семенов Ю.И. Теория общественно-экономических формаций и всемирная история // Общественно-экономические формации: Проблемы теории. – М.,1978. – 246 с.
36. Диалектика и частные науки. – Л.: Брянск,1972. – 238 с.
37. Думлер С.А. Управление производством и кибернетика. – М., 1969. – 342 с.
38. Украинцев Б.С. Информационная форма причинности // Философские основания естественных наук. – М., 1976. – 189 с.
39. Бирюков Б.В., Тростников В.Н., Урсул А.Д. Информация как научное и метанаучное понятие // Гришкин И.И. Понятие информации. – М., 1973. – 204 с.
40. Урсул А.Д. Отражение и информация // Ленинская теория отражения в свете развития науки и практики: В 2 т. – София, 1981. Т.1.
41. Шеннон К. Работы по теории информации и кибернетике. – М., 1963. – 324 с.
42. Анохин П.К. Философские аспекты теории функциональной системы // Избр.тр. – М., 1978. – 235 с.
43. Афанасьев В.Г. Социальная информация и управление обществом. – М., 1975. – 384 с.
44. Солодовников В.В. Проблема управления как важнейшая проблема кибернетики и автоматики // Автоматическое управление. – М., 1961. – 257 с.
45. Крайзмер Л.П. Кибернетика. – М., 1977. – 385 с.
46. Уотермен Т. Теория систем и биология: Точка зрения биолога // Теория систем и биология. – М., 1971. – 234 с.
47. Лебедев П.Н. Очерки теории социального управления. – Л., 1976. – 207 с.
48. Афанасьев В.Г. На пути к социальной кибернетике // Кибернетика и диалектика. – М., 1978. – 348 с.
49. Марков М. Теория социального управления. – М., 1978. – 323 с.
50. Кермимова Т.В. Социальный прогресс и управление. – М., 1980. – 189 с.
51. Омаров А.М. Социальное управление: Некоторые вопросы теории и практики. – М., 1980. – 364 с.
52. Винер Н. Кибернетика и общество. – М., 1958. – 346 с.
53. Соболев С.Л., Китов А.И., Ляпунов А.А. Основные черты кибернетики // Вопр. философии. – 1955. – №4. – С. 12–18.
54. Кибернетика и современное научное познание. – М., 1976. – 309 с.
55. Семенюк Э.П. Общенаучные категории и подходы к познанию: Философский анализ. – Львов,1978. –179 с.
56. Урсул А.Д. Философия и интегративно-общенаучные процессы. – М., 1981. –195 с.
57. Афанасьев В.Г., Урсул А.Д. Социальная информация // Вопр. философии. – 1974. – №10. – С. 5–12.
58. Семенюк Э.П. Информационный подход к познанию в современной науке и информатика // Науч.-техн.информация. Сер.2. – 1977. – №5. –С. 12–20.
59. Готт В.С., Семенюк Э.П., Урсул А.Д. Общенаучные формы и средства познания // Филос. науки. – 1977. – №6. – С. 10–19.
60. Урсул А.Д. Проблема информации в современной науке. – М., 1975. – 214 с.
61. Семенюк Э.П., Тюхтин В.С., Урсул А.Д. Философские аспекты проблемы информации // Философские вопросы естествознания: Обзор работ советских ученых. – М., 1976. – Ч.2. – 247 с.
62. Абрамова Н.Т. Целостность и управление. – М., 1974. – 285 с.
63. Кремянский В.И. Понятие системности и «метаси¬стем¬ности» информации // Вопр. философии. – 1975. – №2. – С. 17–24.
64. Щербицкий Г.И. Системный характер информации. – Минск, 1978. – 159 с.
65. Земан И. Познание и информация: Гносеологические проблемы кибернетики. – М., 1966. – 275 с.
66. Толковый словарь по информатике /Сост. В.И. Першиков, В.М. Савинков. 2-е изд., доп. – М.: Финасы и статистика, 1995. – 544с.
67. Михайлов А.И., Черный А.И., Гиляревский Р.С. Информатика // БСЭ. 3-е изд., – М., 1972. – Т. 10. – 484 с.
68. Ralston A., Reilly E.D. // Encyclopedia of Computer Science. – 3rd edition. – New York: Van Nоstrand Reinhold, 1993. – 596 с.
69. Ершов А.П. Информатика: предмет и понятие // Кибернетика. Становление информатики. – М.: Наука. – 1986. – C. 28-31.
70. Дородницын А.А. Информатика: предмет и задачи // Кибернетика. Становление информатики. – М.: Наука. – 1986. – C. 22-28.
71. Белоцерковский О.М. Математическое моделирование – отрасль информатики // Кибернетика. Становление информатики. – М.: Наука. – 1986. – C. 45-62.
72. Котов В.Е. Объект исследования – ЭВМ // Кибернетика. Становление информатики. – М.: Наука. – 1986. – С. 63-69.
73. Наумов Б.Н., Гиглавый А.В. Микропроцессорная техника: проблемы применения // Кибернетика. Становление информатики. – М.: Наука. – 1986. – С. 91-98.
74. Поспелов Г.С. Искусственный интеллект. Новая информационная технология // Кибернетика. Становление информатики. – М.: Наука. – 1986. – С. 106-121.
75. Афанасьев В.Г. Информация как ресурс управления // Кибернетика. Становление информатики. – М.: Наука. – 1986. – С. 156-172.
76. Глушков В.М. Технологические проблемы социально-экономического управления // Кибернетика. Становление информатики. – М.: Наука. – 1986. – С. 173-187.
77. Михалевич В.С., Каныгин Ю.М., Гриценко В.И. Информатика – новая область науки и практики // Кибернетика. Становление информатики. – М.: Наука. – 1986. – С. 31-45.
78. Сергиенко И.В. Эффективность разработки и применения пакетов программ // Кибернетика. Становление информатики. – М.: Наука. – 1986. – С. 99-106.
79. Стогний А.А., Глазунов Н.М. Современные проблемы создания интегрированных баз данных // Кибернетика. Становление информатики. – М.: Наука. – 1986. – С. 128-139.
80. Поспелов Г.С. Искусственный интеллект – основа новой информационной технологии. – М.: Наука. – 1988. – 149 с.
81. Поспелов Д.А. История искусственного интеллекта до середины 80-х годов // Новости искусственного интеллекта. – 1994. – №4. – С. 74-95.
82. Черныш В.И. Информационные процессы в обществе. – М., 1968. – 124 с.
83. Кочергин А.Н., Коган В.З. Проблемы информационного взаимодействия в обществе: Философско-социологический анализ. – М., 1980. – 195 с.
84. Коган В.З. Человек в потоке информации. – Новосибирск, 1981. – 141 с.
85. Советский энциклопедический словарь. – М., 1989. –1599 с.
86. Про Концепцію Національної програми інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 р. // Юрид. вісник України. – 1998. – №18.– С. 8-16.
87. Про Національну програму інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 р. // Юрид. вісник України. – 1998. – №18.– C. 2-8.
88. Баранов А. О. Информационный суверенитет или информационная безопасность // Національна безпека і оборона. – 2001. – №1. – C. 70-76.
89. Актуальні проблеми інформаційної безпеки України (аналітична доповідь УЦЕПД) // Національна безпека і оборона. – 2001. – №1. – С. 2-59.
90. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внут. дел, 2000. – 704 с.
91. Japan`s Information Society: Themes and Visions. – Tokyo, 1969. – 196 p.
92. The Plan for an Information Society. – Tokyo, 1971. – 58 p.
93. Policy Outlines for Promoting the Informatisation of Japanese Society. – Tokyo, 1969. – 124p.
94. Masuda Y. The Information Society as Postindustrial Society. – Wash., 1983. – 129 p.
95. Bell D. The Coming of Post industrial Society. A Venture in Social Forcasting. N.Y.: Basic Books, 1973. – 384 p.
96. Bell D. The Social Framework of the Information Society. – Oxford, 1980. – 424 p.
97. Brzezinsky Z. Betroeen Two Ages. America`s Role in the Technotronic Era. N.Y.: The Viking Press, 1970. – 145 p.
98. Nora S., Minc A. The Computerisation of Society. A Report to the President of France. – Cambridge; L., 1980. – 248 p.
99. Poster M. The Mode of Information: Poststructuralism and Social Context. – Cambrige: Polity Press, 1990. – 129 p.
100. White Paper on growth, competitiveness and employment – the challenge and ways forward into 21st century // European Commission, Belgium, 1993. – 54 p.
101. Building the European Information society for us all: Final policy report of the high – level expert group, April 1997 // European Commission. Directorate – General for employment, industrial relation and social affairs. Unit V/B/4. – Brussels, manuscript completed in April 1997.
102. Кристальный Б., Нестеров Ю. Информационное общество, информационная политика, правовая информационная защита // Информационное общество. – 1997. – №1. – С. 9-12.
103. Мелюхин И.С. Принципы формирования основ информационного общества в России // Законодательство и практика средств массовой информации. – 1997. – №10. – С. 1-4.
104. Уткин Е. На интеллектуальный прорыв – три-пять лет // День. – 2000. – 30 сентября.
105. Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 1999-2001 роки: Постанова Верховної Ради України від 13 липня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 37. – Ст. 335.
106. Концепція розвитку зв’язку в Україні до 2010 р: Постанова Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 р. №2238 // Офіційний вісник України. – 1999. – №50. – Ст. 2442.
107. Статистичний щорічник України за 1999 р. – Київ, 2000.
108. Недюха Н. Потрібен рішучий крок до інформаційного суспільства. І тоді ми зможемо вирватися з економічної кризи // Світ. – 2000. – №37-38. – С. 2-8.
109. Полохало В. Що об’єднує Україну? Держава і громадянське суспільство: перспективи взаємодії// Урядовий кур’єр. – 1999. – 6 січня.
110. Алексеев С.С. Проблемы теории государства и права. – М., 1987. – 446с.
111. Алексеев С.С., Мозолин В.П., Яковлев В.Ф. Правовое обеспечение целостной системы управления народным хозяйством СССР// Советское государство и право. – 1987. - №2. – С. 11-19.
112. Баранов А. О. Информация и информатизация. Что они значат для Украины? // Зеркало недели. – 1997. – №44.
113. Административное право: Учебник/ Под ред. Ю.М. Козлова, Л.Л. Попова. – Юристь, 1999. – 728с.
114. Атаманчук В.Г. Сущность советского государственного управления. – М.: Юридическая литература, 1980.
115. Атаманчук В.Г. Теория государственного управления. Курс лекций. – М.: Юридическая литература, 1997.
116. Козлов Ю.М. Управление народным хозяйством СССР. Ч.1. – М.: Московський університет, 1969.
117. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій: Для студентів юридичних вузів та факультетів. – К.: Вен турі, 1996. – 208с.
118. Козлов Ю.М., Фролов Е.С. Научная организация управления и право. – М.: Московский университет, 1986. – 245с.
119. Попов Г.Х. Проблемы теории управления. – М.: Экономика, 1974.
120. Сучасні проблеми державного управління: дослідження, технології, методики/ В. Князєв (ред.), Українська академія державного управління при президентові України. – К.: Видавництво УАДУ, 1999. – 203с.
121. Сиренко В.Ф. Интересы – власть – управление/ АН УССР, Институт государства и права. – К.: Наукова думка, 1991. – 154с.
122. Лобанов В. Административные реформы: вызов и решения // Проблемы теории и практики управления. – 1998. – №1. – С. 24-30.
123. Про Положення про Державну комісію з прведення в Україні адміністративної реформи: Указ Президента України від 2 жовтня 1997 р. // Офіційний вісник України. – 1997. – №40. – Ст. 17-20.
124. Питання Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи: Указ Президента України від 9 січня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – №2. – Ст. 55.
125. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22 липня 1998 р. // Урядовий кур’єр . – 1998. – 25 липня.
126. Про першочергові заходи з проведення в Україні адміністративної реформи: Указ Президента України від 20 листопада 1998 р.