ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ В УКРАЇНІ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

УДК 35.07/.08(477)

КЕРЕЦМАН Василь Юрійович

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ В УКРАЇНІ:
ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

25.00.02. механізми державного управління

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Науковий консультант
НИЖНИК Ніна Романівна
доктор юридичних наук, професор
член-кореспондент Академії
правових наук України,
заслужений юрист України

КИЇВ - 2005

ЗМІСТ

ВСТУП ....................................................................................................................... 4
РОЗДІЛ І
СТУПІНЬ НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ ....................................... 13
1.1. Дослідження взаємовідносин держави та регіонів у
США та країнах Європи ........................................................................................... 13
1.2. Вивчення впливу держави на розвиток регіонів у
СРСР та пострадянських державах ......................................................................... 20
1.3. Розвиток та сучасний стан наукової розробки проблем
державного регулювання розвитку регіонів в Україні .......................................... 37
Висновки до розділу І ............................................................................................... 57
РОЗДІЛ ІІ
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО
РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ ............................................................. 60
2.1. Поняття регіону у державному управлінні. Класифікація
регіонів ....................................................................................................................... 60
2.2. Розвиток регіону як предмет державного регулювання ................................. 91
2.3. Поняття та зміст державного регулювання розвитку
регіонів ..................................................................................................................... 110
2.4. Поняття та критерії ефективності державного
регулювання розвитку регіонів .............................................................................. 136
Висновки до розділу ІІ ............................................................................................ 150
РОЗДІЛ ІІІ
ПРАВОВІ ТА ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО
РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ ........................................................... 156
3.1. Правові засади державного регулювання розвитку
регіонів .................................................................................................................... 156
3.2. Інституційний механізм державного регулювання
розвитку регіонів .................................................................................................... 184
3.3. Особливості правового та інституційного забезпечення
розвитку проблемних регіонів ............................................................................... 217
Висновки до розділу ІІІ .......................................................................................... 248
РОЗДІЛ ІV
ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО
РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ В УКРАЇНІ ....................................... 252
4.1. Здійснення регіоналізації як умова вдосконалення
державного регулювання розвитку регіонів ......................................................... 252
4.2. Розробка та реалізація державної регіональної
політики в Україні ................................................................................................... 279
4.3. Впровадження програмно цільових методів
державного регулювання розвитку регіонів ....................................................... 309
4.4. Вдосконалення інформаційно-аналітичного
забезпечення регіонального розвитку регіонів .................................................... 320
Висновки до розділу IV .......................................................................................... 336
ВИСНОВКИ ..................................................................................................... 345
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................................... 350

ВСТУП

Актуальність теми. Оновлення усіх сфер суспільного життя в Україні, яке триває після проголошення незалежності, практично не торкнулося проблем взаємовідносин держави з регіонами. Адміністративна реформа та реформа адміністративно-територіального устрою в Україні здійснюються непослідовно, без належного науково-методичного та аналітичного забезпечення, що спричинює їх недостатню ефективність. Це призвело до виникнення загальної проблеми у сфері відносин держави з регіонами та міжрегіональних взаємин, свідченням чого є нерівність економічного розвитку регіонів, наявність серйозних міжрегіональних диспропорцій у якості та рівні життя населення, перманентних сепара­тистських устремлінь.
Це висуває на перший план необхідність попередження та подолання дезінтеграційних тенденцій з використанням усього можливого інструмен­тарію, створення нової правової та інституційної структури впливу держави на розвиток регіонів. Набутий у роки незалежності досвід розвитку України переконливо свідчить про неможливість реформування будь-яких суспільних відносин без належного наукового обґрунтування, прогностичних передбачень, розробки новітніх суспільних методологій та теорій. Тому будь-яким практичним крокам щодо реформування сфери регіонального розвитку повинні передувати серйозні комплексні наукові дослідження, виконані саме в межах науки державного управління із застосуванням міждисциплінарних підходів. Відсутність таких досліджень стримує розвиток правової та інституційної бази регулювання розвитку регіонів, не дозволяє визначити й реалізувати пріоритетні напрями впливу держави на ситуацію в регіонах, що веде до зростання аномальних міжрегіональних диспропорцій та дезінтеграції єдиного державного простору.
Чинником, який підтверджує актуальність досліджуваної теми, є також наявність значного й корисного досвіду державного регулювання розвитку регіонів у зарубіжних країнах, спроба систематизації та адаптації якого зроблена в даній роботі.
Проблема державного регулювання розвитку регіонів є комплексною і потребує для свого розв’язання серйозних теоретичних напрацювань, формування правової та інституційної бази, визначення першочергових напрямів її розв’язання, що дасть змогу реалізувати системний принцип ефективного державного впливу на розвиток регіонів.
В останні роки спостерігався певний інтерес науковців до проблеми даного дослідження, свідченням чого є опублікована спеціальна літера­тура, проведені конференції тощо, які детально проаналізовані у першому розділі дисертаційного дослідження. Але результатом зазначених зусиль, на жаль, не стало розроблення чіткої несуперечливої концепції, придатної для подальшого наукового розвитку й практичного застосування у процесі здійснення та наступного вдосконалення державного впливу на регіональний розвиток. Дослідження, в яких з позицій системного підходу розглядаються теоретичні та практичні аспекти проблеми державного регулювання розвитку регіонів, відсутні. Як правило, дослідники віддають перевагу тільки окремим аспектам зазначеної проблеми.
Існування проблеми наукового обґрунтування здійснення держав­ного регулювання розвитку регіонів обумовлює актуальність розробки теоретико-методологічних засад, правових та інституційних аспектів, напрямів удосконалення такого регулювання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дана робота виконана на кафедрі державного управління та менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України у межах комплексного наукового плану й відповідно до наукового проекту Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації РК 0199 U002827) і наукової теми Розроблення теоретичних засад деконцентрації та децентралізації в системі виконавчої влади та меха­нізмів забезпечення збалансованості повноважень і відповідальності” (номер державної реєстрації 0103 U006819); в Інституті державного управ­ління та регіонального розвитку Ужгородського національного університету в межах теми Розробка перспективних моделей регіональної політики і управління та стимулювання місцевого розвитку в Україні (на прикладі Закарпатської області)” (номер державної реєстрації 0101 U004544), одним із виконавців яких є дисертант.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі сучасного розвитку науки та практики державного управління розробити цілісну концеп­цію, яка включала б науково-теоретичне обґрунтування, правові й інсти­туційні засади державного регулювання розвитку регіонів, а також пріо­ритет­ні напрями його вдосконалення в сучасній Україні.
Для досягнення мети дослідження поставлені такі завдання:
здійснити аналіз чинної нормативно-правової бази, вітчизняної та зарубіжної літератури за темою дослідження;
конкретизувати дефініції регіон”, розвиток регіону”, державне ре­гулю­вання розвитку регіону”, ефективність державного регу­лю­вання розвитку регіону”;
удосконалити способи класифікації регіонів, у тому числі проб­лемних;
визначити суть та зміст державного регулювання розвитку регіонів як впливу держави на регіональні ситуації та проблеми;
охарактеризувати теоретичні аспекти та систему індикаторів, які дозволять визначати ефективність державного регулювання розвитку регіонів;
розробити пропозиції щодо вдосконалення чинних правових та інсти­туційних механізмів державного регулювання розвитку регіо­нів;
визначити актуальні напрями вдосконалення регулюючого впливу держави на розвиток регіонів в Україні;
розкрити поняття регіоналізації та способи її здійснення;
обґрунтувати доцільність упровадження програмно-цільових методів у державне регулювання розвитку регіонів;
запропонувати шляхи вдосконалення інформаційно-аналітичного за­без­печення розвитку регіонів.
Об’єкт дослідження - суспільні відносини у сфері взаємозв’язків держави з регіонами та її впливу на регіональний розвиток.
Предмет дослідження - теоретичні й практичні аспекти державного регулювання розвитку регіонів як складний феномен, властивий більшості сучасних країн.
Гіпотеза дослідження. Головна ідея й основні положення концепції дослідження відображені в загальній гіпотезі, що ґрунтується на припу­щенні, згідно з яким науково обґрунтована і впорядкована система дер­жавного регулювання розвитку регіонів є важливою запорукою терито­ріальної цілісності держави, подолання аномальних диспропорцій у рівнях соціально-економічного розвитку регіонів, забезпечення єдиних соціаль­них стандартів життя населення, незалежно від місця проживання, та наближення України до європейських стандартів соціальної, демокра­тичної, правової держави.
Методи дослідження. Методологічною основою даної роботи є комплексне використання сукупності загальнонаукових та спеціальних методів дослідження.
На світоглядному методологічному рівні автор виходить із загально­людських та конституційних цінностей, зокрема визнання людини вищою соціальною цінністю, та необхідності реалізації конституційної норми щодо побудови в Україні правової, соціальної, демократичної держави.
При визначенні методології дисертаційної роботи автор виходив також із складності й міждисциплінарності предмета дослідження. Тому основу методології становить системний підхід, якого вимагає комплексний характер дисертаційного дослідження і завдяки якому дисертант розглядає проблему як рух від цілого до частин, від цілісної системи до її елементів. Крім того, системний підхід дозволив виробити теоретичну модель розвитку регіонів та межі регулюючого впливу держави на нього.
Дослідження проблеми державного регулювання розвитку регіонів стало можливим завдяки використанню низки інших наукових методів. Зокрема, широко використовується ретроспективний метод, у межах якого предмет дослідження аналізується в його послідовно-часовому розвитку, в контексті конкретної історичної ситуації та факторів, що впливають на нього на кожному етапі. Це дозволило виявити взаємозв’язок минулого, сьогодення і майбутнього: механізми та інструменти державного впливу на регіони, які використовувалися у минулому, не втратили своєї актуаль­ності й можуть застосовуватися в сучасних умовах.
Тема дослідження обумовила широке використання порівняльного методу, ефективність якого залежить, зокрема, від вдалого вибору об’єктів порівняння. Так, на думку автора, найбільш прийнятним для сучасної України є досвід державного регулювання розвитку регіонів у країнах Центральної Європи останнього десятиліття, а не західноєвропейських чи північноамериканських держав.
Для розкриття практичних аспектів теми застосовувався також формально-юридичний метод, зокрема для аналізу правового статусу та повноважень органів державної влади й управління, покликаних здійсню­вати регулювання розвитку регіонів.
Виконуючи дисертаційне дослідження, автор намагався поєднувати науково-теоретичний та емпіричний рівні пізнання. Тому, віддаючи належне теоретичному аналізу проблеми, дисертант доповнював його емпіричними даними.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці науко­вих положень та отриманні наукових висновків, які в сукупності розв’я­зують важливу наукову проблему обґрунтування теоретико-методо­логіч­них засад, практичних аспектів, пріоритетних напрямів удоско­налення державного регулювання розвитку регіонів та підвищення його ефектив­ності в сучасних умовах.

У результаті проведених наукових досліджень у дисертації вперше:
обґрунтовано необхідність наукового аналізу державного регулювання розвитку регіонів як об’єкта постійних теоретичних досліджень;
зроблено комплексний аналіз чинної нормативно-правової бази, віт­чизняних та зарубіжних наукових джерел за темою дослідження;
конкретизовано дефініції категорійно-понятійного апарату сфери розвитку регіонів та її державного регулювання і введено в науковий обіг удосконалені поняття регіон”, розвиток регіону”, державне регу­лювання розвитку регіону”, ефективність державного регу­лю­вання розвитку регіону”;
визначено суть та зміст державного регулювання розвитку регіону як ціле­спрямований систематичний вплив держави, спрямований на підтримання соціально орієнтованого, сталого й збалансованого розвитку регіонів з метою забезпечення максимально високих і рівних соціальних стандартів життя населення, незалежно від місця проживання;
розроблено теоретичні аспекти проблеми ефективності державного регулювання розвитку регіонів та обґрунтовано пріоритетне значен­ня соціальної ефективності;
визначені пріоритетні напрями вдосконалення державного регулю­ван­ня розвитку регіонів в Україні.
Удосконалено:
способи класифікації регіонів;
тлумачення поняття проблемний регіон”, яке на відміну від існуючих не ототожнюється з депресивним регіоном, а є родовим поняттям щодо низки понять, які характеризують різні типи проблемних регіонів;
сукупність індикаторів ефективності державного регулювання роз­витку регіонів, які побудовані на методиці визначення індексу людського розвитку;
систему інформаційно-аналітичного забезпечення розвитку регіонів;
поняття регіонального моніторингу.
Набули подальшого розвитку:
пропозиції щодо вдосконалення правових засад та інституційного механізму державного регулювання розвитку регіонів;
поняття регіоналізації та способи її здійснення;
можливості впровадження програмно-цільових методів у державне регулювання розвитку регіонів;
концептуальні засади державної регіональної політики.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в роботі зроблені теоретичні узагальнення, конкретні висновки, внесені пропозиції, які в комплексі дозволяють розв’язати проблему державного регулювання розвитку регіонів. Це робить їх придатними для застосування у практиці державного будівництва та місцевого самоврядування сучасної України, зокрема для подолання міжрегіональних диспропорцій, дез­інтегра­ційних проявів, забезпечення рівних соціальних стандартів життя населення, незалежно від місця проживання.
Основні результати дисертаційного дослідження застосовувалися Управлінням з питань взаємодії з місцевими органами влади Секретаріату Кабінету Міністрів України при підготовці пропозицій щодо вдоско­на­лен­ня адміністративно-територіального устрою, Закарпатською обласною дер­жавною адміністрацією (довідка про впровадження № 06-20/371 від 22.02.2005 р.), у науково-дослідній сфері Інститутом державного управ­ління та регіонального розвитку Ужгородського національного універси­тету для реалізації науково-прикладної теми Розробка перспективних моделей регіональної політики і управління та стимулю­вання місцевого розвитку в Україні (на прикладі Закарпатської області)” (довідка про впровадження № 139 від 17.12.2004 р.), у навчальному процесі при розробці у співавторстві навчальних посібників Органи державної влади в Україні: структура, функції та перспективи розвитку” (2003), Виконавча влада в Україні” (2002).
Запропоновані в дисертації теоретичні положення, висновки й рекомендації можуть бути використані для подальшого наукового дослі­дження окремих аспектів проблеми державного впливу на регіональний розвиток, для вдосконалення нормативно-правової бази в Україні щодо законодавчого забезпечення регіонального розвитку й державної під­тримки проблемних регіонів, для вдосконалення структури органів дер­жав­ної виконавчої влади та місцевого самоврядування на регіональ­ному рівні, а також у процесі підготовки фахівців з державного й регіонального управління.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею і містить особисто отримані автором нові результати в галузі науки державного управління, що в сукупності розв’язують важливу наукову проблему обґрунтування теоретико-методологічних та практичних засад державного регулювання розвитку регіонів і пріоритетних напрямів його вдосконалення в сучасних умовах. У дисертації не використовувалися ідеї або розробки, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані окремі наукові статті.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й резуль­тати дисертації доповідалися на міжнародних, національних та регіональних науково-практичних конференціях, семінарах та круглих столах, зокрема: міжнародній науковій конференції На порозі тисячоліть: сучасні підходи до розвитку громад та регіонів” (Ужгород, 2000); міжнародній науково-практичній конференції Державне управління та місцеве самоврядування в Україні: шляхи реформування” (Ужгород, 2000); конференції Агентства регіонального розвитку в Україні: становлення та перспективи” (Київ, 2000); міжнародному науково-практичному семінарі Науково-методичні засади проведення досліджень в галузі регіонального управління та місцевого самоврядування” (Львів, 2001); науково-прак­тичній конференції Пріоритетні напрямки ефективного використання ресурсного потенціалу регіонів: управлінський аспект” (Одеса, 2001); науково-практичній конференції за міжнародною участю Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні”, секція Державна регіональна політика та місцеве самоврядування в Україні” (Київ, 2001); семінарі Інститути та інструменти розвитку територій. На шляху до європейських принципів” (Київ, 2001); у міжнародній конфе­ренції Через розвиток самоврядних територіальних громад до грома­дян­ського суспільства” (Львів, 2001); науково-практичній конференції Правові проблеми реформування регіональної влади” (Харків, 2002); навчальному семінарі Методи і форми підвищення інноваційного потен­ціалу території: роль ААРРУ і АРР” (Полтава, 2003); науково-практичній конференції за міжнародною участю Ефективність державного управ­ління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003).
Результати апробації були схвалені, а тексти наукових доповідей, оприлюднених на конференціях, рекомендовані до опублікування.
Публікації. Основні наукові результати дисертаційної роботи висвітлені в монографії Державне регулювання регіонального розвитку: теоретичні аспекти” (2002) та 23 статтях у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць, визначених ВАК України. Наукові результати дисертації також висвітлені в 9 публікаціях в інших виданнях та матеріалах науково-практичних конференцій, 4 у навчальних посібниках, матеріалах до лекцій, інших методичних виданнях.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел (562 джерела). Повний обсяг дисертації - 403 с., з них 349 сторінок основного тексту.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації розроблені наукові положення та отримані результати, які в сукупності дозволяють розв’язати важливу проблему державного регулювання розвитку регіонів в Україні, зробити низку важливих теоре­тичних висновків і сформулювати практичні пропозиції щодо вдоско­налення теоретичних засад, нормативно-правової бази та інститу­ційного механізму державного регулювання розвитку регіонів, виявити першочергові напрями їх удосконалення.
1. Встановлено, що в сучасній Україні все ще домінує вивчення економічних та, частково, екологічних проблем регіонального розвитку і значно менше теоретичних, правових, управлінських та інституційних. Практично відсутні дослідження, присвячені теоретико-методологічним аспектам проблеми, недостатньо активно дискутуються питання про зміст понять регіону та їх класифікацію, розвитку регіону, його державного регулювання. Фрагментарно вивчаючи зарубіжний досвід державного регулювання розвитку регіонів, вітчизняні фахівці практично залишають поза увагою проблеми організаційно-правового регулювання розвитку регіонів в Україні, що гальмує розвиток законодавства у даній сфері та вдосконалення відповідного інституційного механізму.
2. Рекомендується при визначенні поняття регіон” виходити з того, що він є сукупністю частин соціального, природно-ресурсного та інших потенціалів держави, які збігаються просторово і по відношенню до яких можуть і повинні здійснюватися певні регулятивні дії з боку держави, місцевих органів влади чи самоврядування та інших суб’єктів. Регіонами в державному управлінні пропонується вважати субнаціональні адміністра­тивно-територіальні одиниці, щодо яких держава зобов’язана здійснювати тотальний регіональний моніторинг, постійні регулятивні дії та прогно­зувати виникнення регіональних проблем з тим, щоб дотримуватися конституційної норми про необхідність збалансованого соціально-еконо­мічного розвитку регіонів та забезпечення рівних соціальних стандартів для всіх громадян, незалежно від місця їх проживання. Такі регіони є регіонами первинного територіального поділу. Виникнення тих чи інших проблем на територіях, межі яких можуть не збігатися з межами адміні­стративно-територіальних одиниць, вимагає від держави їх селективної підтримки, обмеженої певними часовими рамками. Такі території пропо­нується вважати проблемними регіонами, тобто регіонами вторинного територіального поділу.
3. Принципово важливим є розуміння розвитку регіону як режиму функціонування регіональної системи, який забезпечує позитивну динаміку параметрів якості та рівня життя населення, що проживає на даній території. Такий розвиток не повинен і не може вичерпуватися виключно механічним зростанням елементів його структури, в тому числі економічних. Доведено, що сучасна парадигма розвитку регіону полягає в тому, що він повинен базуватися переважно на внутрішньому потенціалі регіону регіональній економіці та перевагах міжсекторного співро­бітництва з делегуванням частини владних повноважень від загально­державних до регіональних органів.
4. Державним регулюванням розвитку регіонів слід вважати цілеспрямований систематичний вплив з боку держави, спрямований на підтримання соціально орієнтованого, сталого й збалансованого розвитку регіонів з метою забезпечення максимально високих і рівних соціальних стандартів життя населення, незалежно від місця проживання, який полягає у створенні необхідної нормативно-правової бази, інституційного, інформаційного та кадрового забезпечення з використанням програмно-цільових методів та відповідного фінансово-економічного інструментарію.
5. Запропоноване розуміння державного регулювання регіонального розвитку передбачає множинність суб’єктів та об’єктів даного процесу. Суб’єктом державного регулювання розвитку регіонів у широкому розумінні є держава як головний інститут політичної системи суспільства, який спрямовує та організовує спільну діяльність людей і соціальних груп. Суб’єктами державного регулювання розвитку регіонів у вузькому розумінні доцільно визнати окремі елементи системи державних органів, до яких належать як центральні та регіональні органи виконавчої влади, так й інші суб’єкти.
Об’єктами такого регулювання в широкому розумінні повинні бути суспільні відносини, які виникають у процесі впливу держави на регіональні ситуації і проблеми. У вузькому розумінні об’єктами державного регулювання розвитку регіонів є окремі регіональні ситуації чи проблеми, які не можуть бути розв’язані без того чи іншого державного впливу.
6. Стосовно проблеми державного впливу на регіони принципово важливо враховувати саме соціальну ефективність, що випливає із соціального характеру Української держави. Критеріями соціальної ефективності, які можуть бути застосовані в контексті державного регулювання розвитку регіонів, потрібно вважати показники, що дають можливість бачити і, бажано, вимірювати досягнутий через державне управління рівень задоволення назрілих потреб, інтересів і цілей суспільства, окремої соціальної групи, конкретної особи. Доведено, що найбільш адекватним при оцінці ефективності державного регулювання розвитку того чи іншого регіону є критерій якості людського розвитку. Як допоміжні можуть застосовуватися інші підходи, зокрема рівень економічного чи соціально-економічного розвитку.
7. Визначено й розкрито принципово нове розуміння проблемного регіону як території, котра не в змозі самостійно вирішити свої соціально-економічні проблеми чи реалізувати свій потенціал, а тому вимагає певної селективної підтримки з боку держави. Регіональними проблемами при цьому слід вважати системний прояв дисбалансу, протиріччя у функціонуванні одного чи кількох взаємозв’язаних потенціалів даної території. До проблемних регіонів доцільно зараховувати кризові, відсталі, депресивні, прикордонні та авангардні регіони. При цьому ототожнення проблемних та депресивних регіонів, як пропонують більшість авторів, є некоректним. Серед депресивних регіонів, у свою чергу, слід розрізняти старопромислові, аграрно-промислові та видобувні.
Пріоритетними напрямами вдосконалення державного регулювання розвитку регіонів є регіоналізація, розробка та реалізація державної регіональної політики, впровадження програмно-цільових методів та вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення.
8. Обґрунтовано, що в сучасній Україні ще не склалися умови для зміни наявного обласного устрою. Більш прийнятною і доцільною для України є регіоналізація в межах унітарно-децентралізованої держави, без зміни наявного обласного поділу. Змістом регіоналізації в Україні повинна стати децентралізація, деконцентрація та субсидіарність. Саме регіональна, унітарно-децентралізована держава дає можливість враховувати інтереси регіонів завдяки розширенню їх економічної самостійності, відпові­дальності регіональних та місцевих органів влади і самоврядування, у вирішенні питань розвитку територій з урахуванням місцевої специфіки й культурно-історичних традицій.
9. Відсутність довгострокової стратегії регіонального розвитку та державної регіональної політики є найбільш небезпечною, але найменш усвідомленою передумовою територіальної дезінтеграції держави. Показано, що державна регіональна політика в Україні на нинішньому етапі перебуває в стані розробки, не має достатнього інституційного забезпечення і спрямована більше не на розвиток регіонів, а на їх епізодичну підтримку, причому ця підтримка з об’єктивних економічних причин не може бути орієнтована на розвиток та є, як правило, реакцією на певні надзвичайні обставини, що мали місце в регіоні.
10. Урахування основних наукових результатів дисертаційного дослідження, вітчизняного й світового досвіду, потреб сучасного розвитку регіонів в Україні дає підстави запропонувати такі практичні рекомендації з метою їх подальшого впровадження в практичну діяльність:
розробити й прийняти закони, які б нормативно закріпили довгострокову концепцію регіонального розвитку, базові засади державного регулювання розвитку регіонів, визначили його предмет, коло суб’єктів, форми й методи такого регулювання, а саме: Про основні засади державного регулювання розвитку регіонів в Україні”, Про основні положення державної регіональної політики в Україні”, Про загальні принципи розробки і реалізації цільових регіональних програм”, Про регіональний моніторинг”, Про проблемні регіони” (або краще два самостійні закони Про державну підтримку депресивних регіонів” та Про регіони пріоритетного розвитку”);
сформувати належний інституційний механізм забезпечення регіо­нального розвитку, який повинен включати профільний комітет парламенту, дорадчий орган при Президентові, спеціально уповно­важений центральний орган виконавчої влади, здійснити перерозподіл повноважень між органами державного управління та місцевого самоврядування на регіональному рівні;
упроваджувати в процесі державного регулювання регіонального розвитку програмно-цільовий метод як такий, що найбільше відпо­відає вимогам концентрації сил і засобів для досягнення пріоритетних цілей розвитку регіонів;
для об’єктивного аналізу стану регіонів, прогнозного, інформаційного та аналітичного забезпечення використовувати альтернативні інформаційні системи, що взаємодіють і доповнюють одна одну та дають можливість здійснювати регіональний моніторинг. Регіона­ль­ним моніторингом слід вважати спеціально організовану й постійно діючу систему необхідної статистичної звітності, збирання та аналізу статистичної інформації, здійснення додаткових інформаційно-аналітичних обстежень (опитування населення тощо) і діагностики стану, тенденцій розвитку й гостроти загальнорегіональних ситуацій і регіональних проблем. Щодо регіонів первинного територіального поділу, межі яких збігаються з субнаціональними адміністративно-територіальними одиницями, необхідно здійснювати тотальний моніторинг, а щодо регіонів вторинного поділу проблемно-орієнтований моніторинг.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аганбегян А.Г. Управление и эффективность. М.: Экономика, 1981. 71 с.
2. Административное право. Под ред. Л.Л. Попова. М.: Юристъ, 2002. 697 с.
3. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручн.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. кол.: В.Б.Авер`янов (голова). К.: Юрид. думка, 2004. 584 с.
4. Адміністративне право України. Підручн. для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю.П.Битяка. Харків: Право, 2000. 520 с.
5. Аитов Н.А. Социальное развитие регионов. М.: Мысль, 1985. 220 с.
6. Айвазян С.А. Интегральные индикаторы качества жизни населения: их построение и использование в социально-экономическом управлении и межрегиональных сопоставлениях. М.: ЦЭМИ РАН, 2000. 118 с.
7. Актуальні проблеми управління територіями в Україні: Матеріали наук.- практ. конференції 26-27 листопада 1992 р. К.,1993. 132 с.
8. Алаев Э.Б. Методические вопросы регионального планирования в развивающихся странах // Региональное развитие и географическая среда. М., 1971. С. 355-375
9. Алаев Э.Б. Социально экономическая география. Понятийно терминологический словарь. М.: Мысль, 1983. 350 с.
10. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. М.: Юридическая литература, 1966. 187 с.
11. Андрушко В., Панасюк Н. Актуальні проблеми теорії й практики регіонального розвитку України в умовах проведення адміністративної реформи // Вісн. УАДУ. 2000. Ч 2. С. 44-51.
12. Андрушко В., Стеченко Д. Концептуальні положення формування і реалізація політики регіонального розвитку // Зб. наук. пр. УАДУ. К., 2000. Вип. ІІ. Ч.ІІ. С. 3-7
13. Анимица Е.Г., Шарыгин М.Д. Социально-экономический регион в новых условиях хозяйствования и развития // Региональное развитие и рыночные отношения. Тез. докл. научн. - практ. конф. «Комплексное социально-экономическое развитие территории и рыночные товарно-денежные отношения. Пермь, 1991. С. 35
14. Антонов В. Методологічні підходи щодо оцінки рівня соціально-економічного розвитку регіонів України // Управління сучасним містом. 2003. - № 7-9 (11). С. 51-61
15. Антонюк В.П. Проблеми оцінки регіональної диференціації рівня життя населення України // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Регіональна політика: досвід Європейського Союзу та його адаптація до умов України / Зб. наук. пр. - Вип. 5. Ч. ІІІ. Львів, 2003. С. 262275
16. Арженовский И.В. Региональный рынок: воспроизводственный аспект. Нижний Новгород, 1997. 214 с.
17. Артеменко В.Б. Методи інтегральної оцінки якості життя населення в управлінні регіональним розвитком // Регіональна економіка. 2002. - №1. С. 166-177
18. Артоболевский С.С. Региональная политика в России: обзор современного положения // Политика и экономика в региональном измерении / Под ред В.Климанова и Н.Зубаревич. М.-Санкт-Петербург: Летний Сад, 2000. С. 42-53
19. Артоболевский С.С. Роль государства в развитии старопромышленных районов западноевропейских стран // Географические проблем интенсификации хозяйства в старопромышленных регионах / Под. ред. С.А.Тархова. М.: ИГ АН СССР, 1988. С. 45-52
20. Атаманчук Г.В. Государственное управление (организацыонно-функциональные вопросы): Учебн. пособие. М.: Экономика, 2000. 302 с.
21. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций. М.: Юрид. лит-ра., 1997. 400 с.
22. Атаманчук Г.В. Управление: социальная ценность и эффективность. М.: РАГС, 1995. - 146 с.
23. Бабіч П. Взаємовідносини представницької та виконавчої влади на регіональному рівні: організаційно-правовий аспект // Зб. наук. пр. УАДУ. Вип.1. К.: УАДУ, 1999. С. 124-126
24. Бабурин В.Л., Мазуров Ю.Л. Географические основы управления: Учебн. пос. М.: Дело, 2000. 288 с.
25. Базась М., Білоус В., Дуб Л. Проблеми державного управління у спеціальних (вільних) економічних зонах, на територіях пріоритетного розвитку // Зб. наук. праць УАДУ. Вип.2. - Ч.3. К.: УАДУ, 2000. С. 194-201
26. Балабанов Г. Опыт стран Западной Европы в области региональной политики и возможности его использования в Украине // Регион: экономика и социология. 1998. - №1. С. 69-72
27. Барбоне Л. Реформа місцевого самоврядування, регіональні розбіжності та регіональна політика. Перспектива Світового банку // Вісн. УАДУ. 2000. - №3. С. 29-32
28. Барицька Л.П. Експертні системи аналізу соціально-економічного розвитку регіону: Автореф. дис... канд. екон. наук // Київ. держ. екон. ун-т. К., 1993. 21 с.
29. Батанов О.В. Територіальна громада основа місцевого самоврядування в Україні: Моногр. К.: Ін-т держави і права ім.. В.М.Корецького НАНУ, 2001. 260 с.
30. Баштанник В. Державна регіональна політика в контексті європейської інтеграції: політичний аспект // Зб. наук. пр. УАДУ. К., 2000. Вип. ІІ. Ч.І. С. 9-15
31. Безсмертний Р., Швидкий П. Взаємне делегування повноважень органів державної влади і місцевого самоврядування // Самоврядування та самоорганізація територіальних громад. Мат. наук.-практ. конф. Львів, 1999. С. 9598
32. Бейкун А. Поняття державного регулювання діяльності обласної ланки агропромислового комплексу як цілісної правової категорії // Право України. 1999. №9 С. 35-39
33. Бейкун А. Правові проблеми теорії державного регулювання в Україні // Право України. 2001. - №8. С. 44-47
34. Бичек Я. Співвідношення функцій державного управління та місцевого самоврядування в управлінні територіями в Україні // Зб. наук. пр. УАДУ. 2000. Вип. 2. Ч.ІІІ. К.: УАДУ, 2000. С. 9-14
35. Білик П. Поняття та правова сутність управлінської категорії регіон” // Право України. 2001. - №11. С. 32-36
36. Богачева О. Бюджетные механизмы в мировой практике развития депрессивных и отсталых регионов // Вопросы экономики. 1996. - №6. С. 100-112
37. Богиня Д., Волинський Г Державне регулювання перехідних процесів // Економіка України. 1999. - №5. С. 12-21
38. Борденюк В. Деякі аспекти співвідношення місцевого самоврядування, держави, і громадянського суспільства в Україні // Право України. 2001. - №12. С.24-28
39. Борденюк В. Деякі проблеми реформування інститутів публічної влади на місцях у контексті державної регіональної політики // Зб. наук. пр. УАДУ. Вип.2. Ч.І. К., 2000 С. 21-31
40. Борденюк В. Поняття регіону в контексті державної регіональної політики: конституційно-правовий аспект // Зб. наук. пр. УАДУ. К., 2001. Вип. І. С. 337-347
41. Боса Н. Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування: взаємодія та протиріччя // Зб. наук. пр. УАДУ. Вип.2. Ч.І. К., 2000 С. 28-36
42. Братута О. Реформування державної регіональної політики в Україні з урахуванням досвіду економічно розвинутих країн // Регіональна економіка. - 2002. - №1. - С. 57-65
43. Бребан Г. Французское административное право. М.: Прогресс, 1973. 211 с.
44. Будівництво нової Європи: прикордонне співробітництво у Центральній Європі / За ред. д-ра В. Гудака - Ужгород: Закарпаття, 1997- 47 с.
45. Буряк А., Никитин В., Рац М., Ойзерман М., Чудновский Ю. Практика формирования программ регионального развития // Регион: проблемы и перспективы. - 1998. - №1. - С. 58-64
46. Бусыгина И. Новая роль регионов в Европейском Союзе (опыт земли Северный Рейн-Вестфалия) // Мировая экономика и международные отношения. 1994. №12. С. 5-17
47. Бусыгина И.М. Настоящее и будущее Европы регионов» (проблемы европейского регионализма) // Мировая экономика и международные отношения. 1993. - №9. С. 78-86
48. Бусыгина И.М. Структурная политика и роль регионов в Европейском Союзе // Политика и экономика в региональном измерении. М.-Санкт-Петербург: Летний Сад, 2000. С. 28-38
49. Бухарт Г. Ретроспективный анализ производительности в государственном секторе // Эффективность государственного управления / Под ред. Батчикова С.А. и Глазьева С.Ю. М.: Консалтбанкир, 1998. С. 47-84
50. Бюджетний кодекс України: закон, засади, коментар / За ред. О.В.Турчинова і Ц.Г.Огня. К.: Парламент. вид-во, 2002. 320 с.
51. В інтересах усіх громад // Юрид. вісник України. 19 грудня 2003 р. - № 50
52. Василенко М., Горячук В., Мальгота О., Стригун В. Регіональний розвиток: взаємодія органів влади з інноваційними структурами // Управління сучасним містом. 2003. - № 7-9. С. 41-51
53. Васильев В.А. Основные направления государственного воздействия на региональное развитие в капиталистических странах // Проблемы регионального развития в капиталистических странах. Сб. науч. тр. - М.: СпИПС, 1987. С. 118-133
54. Ведель Ж. Административное право Франции: Пер. с фр. М.: Прогресс, 1973. 512 с.
55. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. К.; Ірпінь : ВТФ Перун”, 2001. 1426 с.
56. Вендта Я. Територіальна реформа в Польщі // Регіональна економіка. 2000. - №1. С. 148-158
57. Виговська Т. До питання регіональної політики в галузі екологічної безпеки // Вісн. УАДУ. - 2001. - №2. - Ч. 1. - С. 303-311
58. Виступ Президента України Л.Кучми на Всеукраїнських зборах представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадськості 10 вересня 2002 р. // Президент України та державна регіональна і муніципальна політика. Збірн. мат. та док. / За заг. ред. О.Дьоміна. К.:Логос, 2003. 230 с.
59. Вінтонів В.М. Основні тенденції в управлінні розвитком регіонами // Регіон у системі нових економічних і правових відносин. Матеріали Всеукр. наук. конф. Івано-Франківськ, 1997. С.129-132
60. Волкова Н.І., Власенко В.І. Особливості механізму регулювання в сучасній соціально економічній системі // Регіон у системі нових економічних і правових відносин. Матеріали Всеукр. наук. конф. Івано-Франківськ: Сіверсія, 1998. С. 161-164
61. Волошин В., Трегобчук В. Концептуальні засади сталого розвитку регіонів України // Регіональна економіка. 2002. - №1. С.7-22
62. Воронов М.П. Основні напрями загальнодержавної регіональної політики // Правові проблеми реформування регіональної влади. Матеріали науково практичної конференції (м. Харків, 12 квітня 2002 р.) Харків, 2002. - С. 12-15
63. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. До ефективніших суспільств. К.: Основи, 1993. 238 с.
64. Гайдаєнко Н. Розподіл влад: нові перспективи для регіонів в ході політичної реформи // Інституційні перетворення як передумова ефективного використання ресурсного потенціалу регіону. Матеріали щорічн. загальноінститутської наук.-практ. конф., 24 квітня 2003 р. Одеса, 2003. С. 187-188
65. Гапоненко А.Л. Стратегия социально-экономического развития: страна, регион, город: Учеб. пособие М.: РАГС, 2001. 224 с.
66. Герасимчук З. В. Класифікація соціально-проблемних регіонів та напрямки формування у них політики сталого розвитку // Регіональна економіка. 2001. - №2. С. 77-84
67. Герасимчук З. В. Концептуальні основи сталого розвитку проблемних регіонів // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону: фінансова політика та інвестиції. - Луцьк: Настир`я, 2000. Вип. VI. - №1. С. 48-52
68. Герасимчук З. Проблеми реалізації політики сталого розвитку депресивних регіонів // Вісн. КНТЕУ. 2001. - №2. С. 77-85
69. Герасимчук З.В. Регіональна політика сталого розвитку: методологія формування, механізми реалізації. Луцьк: Надстир`я. 2001. 528 с.
70. Герасимчук З.В. Регіональні проблеми природокористування // Регіональна економіка. 2000. - №3. С. 112-118
71. Герасимчук З.В., Вахович І.М. Методологія розрахунку індикатора соціально економічного розвитку регіону. Стратегічна оцінка соціально економічних процесів в адміністративних регіонах України ( з досвіду територіальних управлінь статистики) // Регіональна економіка. Додаток Регіони України. Економічно статистичні порівняння” 2001. - № 3 4. С. 86-92
72. Герасимчук З.В., Вахович І.М. Моделювання аналітичного дослідження рівня розвитку регіону // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. пр. Дніпропетровськ: ДНУ, 2000. С. 30-38
73. Гладій М., Долішній М., Писаренко С., Янків М. Регіональний менеджмент і моніторинг. - Львів: ІРД НАНУ, 1998. 68 с.
74. Гладкий Ю.Н., Чистобаев А.И. Основы региональной политики: Учеб. С-Пб.: Изд-во Михайлова В.А., 1998. 659 с.
75. Гладкий Ю.Н., Чистобаев А.И. Регионоведение. М.: Гардарики, 2000. 384 с.
76. Глазунова Н.И. Система государственного управления: Учебн. для вузов. М.: ЮНИТА_ДАНА, 2002. 551 с.
77. Глухачов Є.Ф. Удосконалення організаційно-правових форм діяльності рад як суб`єктів управління регіонами // Регіональне управління і місцеве самоврядування. Наук. зб. - №2 (10). - С. 162 172
78. Глущенко К.П. Региональные программы: смена парадигмы // Регион: экономика и социология. 1995. №3. С. 3-19
79. Головинська В. Регіональна політика України в контексті європейської інтеграції: досвід Польщі // Зб. наук. пр. УАДУ. К., 2000. Вип. ІІ. Ч.ІІ. С. 39-46
80. Гонціаж Я., Гнидюк Н. Інституційні механізми регіонального розвитку в Україні: шлях до майбутнього // Зб. наук. пр. УАДУ. К., 2000. Вип. 2. Ч.І. С. 66-73
81. Гончарова Н. Зарубіжний досвід здійснення державної регіональної політики // Зб. нак. пр. УАДУ. К.: 2000. Вип.2. Ч.ІІ. С. 46-48
82. Горенко Л. Основні шляхи взаємодії районних державних адміністрацій та районних рад у вирішенні питань регіонального соціально-економічного розвитку // Вісн. УАДУ 2001. Ч.І. -№2. - Ч.1. С. 75-77
83. Государственное и муниципальное управление. Справочник. М.,1997. 496 с.
84. Государственное управление: основы теории и организации. Учебник / Под ред. В.А. Козбаненко. М.: Статут, 2000. 912 с.
85. Гранберг А., Артоболевский С., Ковалева Г., Россель Э. Реструктуризация старопромышленных регионов: опыт России и мира // Региональное развитие и сотрудничество. 1998. - №1,2. С. 4-23
86. Григорішен В. Європейська хартія про місцеве самоврядування і проблеми державної регіональної політики та місцевого самоврядування в Україні // Вісн. УАДУ. 2000. Ч 2. С. 9-13
87. Грицай О.В. Западная Европа: региональные контрасты на новом этапе НТР. - М.: Наука, 1988. - 148 с.
88. Грицай О.В., Иоффе Г.В., Трейвиш А.И. Центр и периферия в региональном развитии. М.: Наука,1991. 168 с.
89. Гуменюк П., Гоголь Г. Регіональна економічна політика: світовий досвід та проблеми його трансформації в Україні // Регіональна економіка. - 1997. - №4. - С. 39-45
90. Гурєєв В. Удосконалювати правові засади управління регіональною економікою // Регіональна економіка. 1996. - №1-2. С.12-19
91. Данилишин Б.М. Передумови та перспективи сталого економічного розвитку України // Поглиблення ринкових реформ та стратегія економічного розвитку України до 2010 р. (Матеріали наук. конф., 3 4 березня 1999 р.) К.: НАНУ, 1999. С. 113-123
92. Данилишин Б.М., Лібанова Е.М. Основні завдання активізації регіональної соціально економічної політики України. К.,1999. 68 с.
93. Декларація щодо регіоналізму в Європі. Страсбург, 1997. 10 с.
94. Демин А.В. Нормативный договор как источник административного права // Государство и право. 1998. - №2. С. 15-21
95. Дергачов В.А., Кухарська Н.А. Регіоналізація пострадянської України // Зовнішня торгівля. 1996. - №12. С. 36-38
96. Державне регулювання економіки: Навч. посібн. / С.М. Чистов, А.Є Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. К.: КНЕУ, 2000. 316 с.