ЕМФІТЕВЗИС У РИМСЬКОМУ ПРАВІ ТА ЙОГО РЕЦЕПЦІЯ У ПРАВІ УКРАЇНИ

Короткий опис

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ЗА ТЕМОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Емфітевзис у джерелах римського права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13

1.2. Стан дослідження емфітевзису в українській юридичній літературі . . 25

1.3. Емфітевзис у зарубіжній юридичній літературі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32
1.4. Довгострокове спадкове користування чужою землею як
рецепція емфітевзису в джерелах права України та його
дослідження в юридичній літературі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 40

1.5. Висновки до першого розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 47

РОЗДІЛ 2. ГЕНЕЗА ТА ЗМІСТ ЕМФІТЕВЗИСУ ЗА
РИМСЬКИМ ПРАВОМ

2.1. Емфітевзис у Стародавньому Єгипті та Стародавній Греції
як прототип становлення емфітевзису у Стародавньому Римі . . . . . . . . . . . 49

2.2. Передумови запровадження емфітевзису в Стародавньому Римі . . . . . 57

2.3. Довгострокова спадкова оренда вектигальних (оброчних) земель
та вічне право на чужу землю як ранні форми емфітевзису . . . . . . . . . . . . . 62

2.4. Поняття та зміст емфітевзису за римським приватним правом . . . . . . . 70

2.5. Способи набуття та припинення емфітевзису . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 90

2.6. Особливості емфітевзису на церковних землях . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98

2.7. Відмінність емфітевзису від користування землею на підставі
зобов’язального договору оренди . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 102

2.8. Значення емфітевзису для Римської держави . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107

2.9. Висновки до другого розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 111

РОЗДІЛ 3. РЕЦЕПЦІЯ ЕМФІТЕВЗИСУ У ПРАВІ УКРАЇНИ

3.1. Рецепція римського приватного права в Україні і закріплення
відносин користування чужою землею у праві Київської Русі . . . . . . . . . 113

3.2. Довгострокове спадкове користування чужою землею
за литовсько-польським законодавством . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .123

3.3. Користування чужою землею у праві козацько-гетьманської
держави . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .132

3.4. Правове регулювання користування чужою землею на
українських землях у складі Російської імперії
у ХІХ – на початку ХХ століть . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 139

3.5. Рецепція емфітевзису у праві Австро-Угорської імперії,
до складу якої входили західноукраїнські землі в
ХІХ – на початку ХХ століть . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 147

3.6. Користування чужою землею у праві України у період
відродження Української державності (1917 – 1923 рр.) та
перебування України у складі СРСР (1922 – 1991 рр.) . . . . . . . . . . . . . . . . . 153

3.7. Рецепція норм римського приватного права щодо емфітевзису
у праві України на сучасному етапі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 162

3.8. Висновки до третього розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 171

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 174

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 184

ВСТУП

Актуальність теми. Перехід України до ринкової економіки, важливі політичні, економічні та соціальні процеси в державі, а також її прагнення увійти повноправним членом до Європейського Союзу зумовлюють потребу у вдосконаленні правової системи України та приведенні у відповідність до міжнародних стандартів правового статусу особи, зокрема в частині її майнових прав.
Тривалі дискусії стосовно поділу права на приватне і публічне, пов’язані з розробкою і наступним прийняттям Цивільного, Земельного кодексів та інших важливих нормативно-правових актів, є відображенням докорінної перебудови поглядів на систему права, що існувала в Україні упродовж більш ніж півстоліття. Нині відбувається трансформація українського права, зумовлена відтворенням традицій романо-германської правової сім’ї, яка заснована, як відомо, на рецепції римського приватного права.
У процесі історичного розвитку українське право вже зазнало сприятливого впливу класичного права, у тому числі і римського приватного, хоча при цьому збереглися його національні особливості. Історичне походження і розвиток українського права традиційно пов’язані з римською правовою доктриною, що, зокрема, виявилось у „Руській Правді”, Литовських статутах, „Правах, за якими судиться малоросійський народ...” та інших пам’ятках українського права.
Відтак у Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 року простежуються тенденції визнання пріоритету приватного права і всебічного захисту інтересів та прав людини, а також включені норми, що закріплюють речове право – право особи на чужу річ. Серед норм цього інституту значне місце займає група норм, пов’язаних із правом користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), що зумовлено, насамперед, об’єктом правового регулювання, яким у цих відносинах виступає земля. В юридичній літературі останнім часом активно ведеться дискусія щодо землі як об’єкта цивільних правовідносин. Проте у статті 14 Конституції України закріплюється лише право власності на землю: „Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону”. Однак, крім права власності, до майнових прав особи необхідно віднести весь комплекс прав на чужу річ. Власне становлення та законодавче закріплення емфітевзису у праві України має забезпечити майнові права особи на чужу річ, тобто чужу земельну ділянку.
Сьогодні виникла потреба в уніфікації національного законодавства країн СНД та країн ЄС і значна роль у цьому процесі належить римському приватному праву, причина довговічності якого полягає, зокрема, і в тому, що римляни творчо перейняли та синтезували не тільки свій, а й чужий правовий досвід.
У науці римського приватного права окремі аспекти емфітевзису досліджувалися у працях правознавців-романістів Д. Азаревича, Ю. Барона, М. Бартошека, М. Боголєпова, В. Володкевича, Д. Грімма, Д. Дождєва, В. Дронікова, М. Дювернуа, В. Єфімова, М. Заблоцької, Й. Зельонацького, М. Зобківа, Ф. Золя, Р. Зома, А. Косарєва, Ф. Мацейовського, С. Муромцева, Г. Мюлера, І. Новицького, Є. Орача, І. Перетерського, О. Підопригори, Й. Покровського, М. Поленак-Акімовської, І. Пухана, Г. Пухти, Р. Таубеншлага, Б. Тищика, Є. Харитонова, В. Хвостова, М. Хутиза, З. Черніловського, К. Чіларжа та інших.
Також варто зазначити, що у вітчизняній юриспруденції, зокрема в науці римського приватного права, історії держави і права зарубіжних країн упродовж останнього десятиріччя на дисертаційному рівні досліджувалися проблеми, пов’язані із становленням та розвитком окремих інститутів римського приватного права та їхнім впливом на право України. Проте монографічні дослідження, присвячені саме емфітевзису у римському приватному праві та його рецепції у праві України, наразі відсутні.
Особливе значення емфітевзису у системі прав на чужі речі полягає у тому, що регулювання відносин щодо користування чужою землею для сільськогосподарських потреб є складовою вирішення важливих соціальних і економічних проблем в Україні.
У римському праві була розроблена ефективна система користування чужою землею для сільськогосподарських потреб – довгострокова (вічна) спадкова оренда землі (емфітевзис), спрямована у першу чергу на захист інтересів сільськогосподарських товаровиробників і, головно, на стимулювання обробітку значних земельних площ шляхом надання широких за обсягом повноважень та суттєвих пільг. Ця система виявилася настільки вдалою, що згодом без істотних змін була запозичена практично усіма європейськими державами, а також у дещо зміненому вигляді й Україною. Отож назріла необхідність ґрунтовного дослідження основних ідей та концепції емфітевзису.
У чинному на сьогодні законодавстві України емфітевзис відсутній. Проте в Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 р., який набуде чинності з 1 січня 2004 р., є глава, присвячена емфітевзису. Однак прийняття цього нормативного акта не може остаточно вирішити цю проблему, оскільки прогалина в законодавстві, а відтак – ¬¬¬¬у застосуванні і тлумаченні емфітевзису в Україні, яка утворилась упродовж майже всього ХХ століття, вимагає поновлення у повному обсязі уявлень про ці відносини, їх виникнення та характерні риси.
Наукове дослідження інститутів римського приватного права взагалі та емфітевзису зокрема сприятиме також використанню римського правового спадку для становлення приватноправового підходу у постсоціалістичній економіці країни.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом наукових досліджень кафедри історії та теорії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка в межах теми „Актуальні проблеми історії держави і права України та зарубіжних країн” (тема № 62, затверджена наказом ректора ЛНУ імені Івана Франка від 28.03.2000 р. № Н-164).
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб з’ясувати поняття та зміст емфітевзису за римським правом, а також визначити наявність його впливу на формування і законодавче закріплення спадкової довгострокової оренди землі для сільськогосподарських потреб у пам’ятках права України та у праві сучасної України.
Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання:
- вивчити і проаналізувати правове закріплення емфітевзису в джерелах римського приватного права;
- з’ясувати стан дослідження емфітевзису у працях правознавців-романістів України та зарубіжних країн;
- визначити та проаналізувати генезу і джерела формування емфітевзису у Стародавньому Римі;
- проаналізувати особливості та сутність вектигального та вічного права як ранніх форм емфітевзису у римському праві;
- визначити обсяг прав та обов’язків суб’єктів емфітевтичних правовідносин;
- встановити та охарактеризувати способи набуття та припинення емфітевзису;
- проаналізувати процес становлення довгострокового спадкового користування чужою землею для сільськогосподарських потреб у праві України на різних етапах його розвитку;
- виявити наявність впливу ідей, засад і основних положень римського емфітевзису на становлення довгострокового спадкового користування землею для сільськогосподарських потреб у праві України;
- охарактеризувати регулювання відносин користування чужою землею для сільськогосподарських потреб за Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 р. та визначити ступінь рецепції в ньому положень римського приватного права щодо емфітевзису;
- розробити пропозиції щодо вдосконалення у Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 р. норм, які регулюють право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Об’єктом дослідження є емфітевзис як довгострокове, відчужуване, таке, що успадковується, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Предметом дисертаційного дослідження є емфітевзис за римським правом та його рецепція у джерелах права України на різних історичних етапах його розвитку.
Методи дослідження. Дослідження побудовано на засадах методологічного плюралізму, тобто на використанні низки методів наукового пізнання тією мірою, в якій вони відповідають об’єкту, предмету та завданням дисертаційного дослідження.
Відповідно було використано філософсько-світоглядні, загальнонаукові та спеціальнонаукові методи. Серед найважливіших із них необхідно виділити наступні: діалектичний, за допомогою якого в дослідженні виявлено взаємозв’язки та динаміку розвитку емфітевзису за римським приватним правом взагалі та впровадження як окремих його елементів, так і в повному обсязі у право України; системно-структурний метод, який дав можливість з’ясувати структуру досліджуваного об’єкта; історичний метод використано для з’ясування закономірностей і тенденцій розвитку емфітевзису відповідно до загального розвитку права у Стародавньому Римі та в Україні; метод порівняльного аналізу застосовано для з’ясування особливостей та відмінностей емфітевзису на різних етапах розвитку, а також для порівняння його у римському праві та праві України; метод логічного аналізу дав змогу зрозуміти зміст та правильно тлумачити норми римського та українського права, які регулюють відносини довгострокового спадкового користування чужою землею для сільськогосподарських потреб.
Наукова новизна одержаних результатів визначається метою та завданнями дослідження і полягає, насамперед, у тому, що на підставі використання значної кількості джерел, у тому числі джерел римського приватного права, вперше в українській юридичній науці проведено комплексне дослідження емфітевзису за римським правом та його рецепції у праві України. Елементи наукової новизни притаманні наступним положенням дисертації, що виносяться на захист:
1. Вперше у вітчизняній історико-правовій науці досліджено походження емфітевзису і обґрунтовано, що він був запозичений і введений у практику та право Стародавнього Риму із Стародавньої Греції. Встановлено сутність емфітевзису та виділені його характерні риси за давньогрецькими емфітевтичними договорами, а також передумови запровадження емфітевзису у Стародавньому Римі.
2. Досліджено сутність спадкової довгострокової оренди вектигальних (оброчних) земель та вічного права на чужу землю й обґрунтовано, що вони були ранніми формами емфітевзису.
3. Уточнено визначення загального поняття емфітевзису за римським приватним правом.
4. Розкрито зміст емфітевзису як речового права (права на чужу річ) та вперше досліджено сутність прав та обов’язків суб’єктів емфітевтичних правовідносин.
5. Доповнено перелік способів набуття та припинення емфітевзису за римським приватним правом та розкрито їхній зміст.
6. Встановлено ознаки, що відрізняють емфітевзис від користування землею на підставі зобов’язального договору оренди.
7. Вперше досліджено застосування емфітевзису на церковних та монастирських землях у Стародавньому Римі та виявлено його особливості.
8. Досліджено та проаналізовано право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб за пам’ятками права України на різних етапах його розвитку та визначено ступінь рецепції в них норм римського приватного права щодо емфітевзису.
9. Охарактеризовано право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за сучасним правом України та встановлено у ньому наявність рецепції положень римського приватного права щодо емфітевзису і доведено, що римська концепція емфітевзису може ефективно слугувати підґрунтям удосконалення сучасного законодавства лише за умови комплексного її використання.
10. Обґрунтовано та сформульовано пропозиції з удосконалення чинного законодавства України про емфітевзис.
Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати, а також загальнотеоретичні та практичні висновки і сформульовані в дисертації положення про генезу, характерні риси та особливості емфітевзису за римським приватним правом, а також про рецепцію його в сучасному праві України можуть бути використані в процесі вдосконалення цивільного та земельного законодавства Української держави з урахуванням вищих досягнень у цій сфері римського приватного права.
Крім того, положення дисертації можуть бути використані викладачами і студентами при вивченні курсів „Основи римського приватного права”, „Історія держави і права зарубіжних країн”, „Історія держави і права України”, „Цивільне та сімейне право”, „Земельне право”, а також у процесі підготовки навчальної та навчально-методичної літератури із зазначених курсів.
Деякі положення і висновки дисертації мають дискусійний характер і можуть слугувати матеріалом для подальших досліджень цього інституту права.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри історії та теорії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка.
Результати досліджень були оприлюднені на кількох науково-практичних конференціях:
- VII та VIII регіональних науково-практичних конференціях „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”, які проходили у Львівському національному університеті імені Івана Франка у лютому 2001 р. та у лютому 2002 р.;
- міжнародних науково-методичних конференціях (семінарах) „Римське право і сучасність”, які проводились Одеською національною юридичною академією, Київським національним університетом та Одеським центром вивчення римського права і похідних правових систем у грудні 2001 р. та у грудні 2002 р.;
- науковій конференції „Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи”, яка проходила в Юридичному інституті Тернопільської академії народного господарства у лютому 2001р.
Публікації. Основні положення дисертації відображено у п’яти наукових статтях, три з яких опубліковано у фахових виданнях.

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

У проведеному дисертаційному дослідженні з історико-правових позицій розглянуто генезу, поняття, сутність, характерні ознаки, підстави становлення і припинення та способи захисту емфітевзису за римським приватним правом, а також межі його запозичення в джерелах права України та наявність рецепції емфітевзису у праві сучасної України. Недостатня увага до цієї проблематики у вітчизняній історико-правовій літературі є невиправданою, оскільки шляхом похідної (вторинної) рецепції норми римського емфітевзису істотно вплинули на довгострокове спадкове користування землею в Україні.
Будь-яке дослідження історико-правових аспектів розвитку правовідносин щодо володіння, користування і розпорядження землею, в тому числі довгострокового спадкового користування землею для сільськогосподарських потреб, має виходити з необхідності пошуку всього раціонального, що було набуто минулим досвідом, і використання його для удосконалення правовідносин у державі, зокрема тих, об’єктом яких є земля.
У пропонованому дослідженні розглянуті та проаналізовані деякі теоретичні та практичні питання, з’ясування яких, на нашу думку, сприятиме виробленню сучасного підходу до впровадження в законодавство та практику довгострокового спадкового користування землею для сільськогосподарських потреб в Україні, до вдосконалення норм чинного законодавства з урахуванням історичного законодавчого досвіду.
Виконане дослідження дало змогу дійти наступних висновків:
1. Емфітевзис як довгострокове, відчужуване, таке, що успадковується право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, виник і розвивався в Греції у IV – III ст. до н.е. З емфітевтичних грецьких договорів, які збереглись до наших днів, встановлено, що у вічну (довгострокову) спадкову відчужувану оренду (емфітевзис) віддавали землю громади, храми, фратрії, а з часом і приватні особи. Об’єктами такої оренди були пустирі, чагарники, болотисті місця, а інколи і рілля. Метою запровадження емфітевзису в Греції був обробіток і засадження землі. Емфітевта був наділений значними за обсягом правами, в тому числі відчуження і передачі у спадок емфітевзису, сплачував значно нижчу від звичайної орендної плати щорічну ренту. Головними обов’язками емфітевти були обробіток землі з умовою не погіршувати її стану та сплата щорічної ренти. Емфітевті надавався судовий захист від будь-яких посягань, що свідчить про наявність в нього речових прав на землю. Саме з Греції емфітевзис набув свого поширення, подальшого вдосконалення і належного правового регулювання у Римі.
2. Довгострокова спадкова оренда землі в Стародавньому Римі бере свій початок у публічному праві, а саме: Інституціях Гая та Дигестах Юстиніана. Проте своє належне правове регулювання емфітевзис отримав у Кодексі Теодозія, Кодексі Юстиніана та Новелах. У джерелах римського приватного права договір емфітевзису визначено як окремий вид договору, відмінний від договорів купівлі-продажу і найму, встановлено істотні умови цього договору, зокрема, закріплювались права і обов’язки емфітевти, у тому числі гарантії захисту його прав та законні обмеження цих прав, а також визначались способи набуття емфітевзису і відповідні наслідки випадкової загибелі речі, регламентувались умови відчуження і втрати емфітевзису та особливості його застосування на церковних землях.
3. У часи республіки в Римі та західній частині Італії виникла і набула широкого застосування рання форма емфітевзису - спадкова довгострокова (безстрокова) оренда вектигальних (оброчних) земель - agri vectigales, які надавалася головно муніципіями (міськими общинами), а також колегіями жерців у вічну оренду за сплату ренти (оброку) - vectigal. Об’єктом цього виду оренди були як пустуючі землі, так і орні, оброблені земельні наділи. Ця оренда бере свої витоки з права публічного та, відокремлюючись від права зобов’язального, стає речовим правом. На підставі вектигального права орендар – вектигаліста безстроково володів і користувався земельною ділянкою власника за умови сплати щорічної ренти. Свої повноваження він міг відчужити або передати у спадок. Вектигаліста був законним володільцем, права якого захищались преторськими інтердиктами та вектигальним позовом, подібним до віндикаційного.
Вічна спадкова оренда землі або так зване вічне право (ius perpetuum) – наступна за часом утворення форма емфітевзису, була посткласичним продовженням ius in agro vectigali, тому ius perpetuum були притаманні всі його ознаки та характерні риси: на підставі вічного права перпетуарій отримував у вічне спадкове володіння і користування земельну ділянку за сплату щорічної ренти з правом відчуження своїх повноважень. Предметом цього права були державні (коронні) та приватні імператорські землі. Відмінність між вектигальним (орендою вектигальних земель) та вічним правом полягала в часі застосування та в предметі оренди. У довгострокову спадкову оренду за сплату vectigal землі надавали у республіканський період, за вічним правом – у період римської імперії; за вектигальним правом надавали, головно, землі міських общин, за вічним правом – коронні (державні) та приватні імператорські землі.
4. З кінця IV ст. у законодавстві Римської імперії знайшов своє правове регулювання емфітевзис, який значно раніше був запроваджений з Греції у практику в східній частині Італії. В законодавстві Юстиніана правове регулювання відносин, що випливали із ius perpetuum, визначалось терміном ius emphyteuticum, а також тексти, які відносились до ager vectigalis, були поширені на емфітевзис шляхом інтерполяції. З цього часу до правовідносин, які виникають з довгострокової (вічної) спадкової оренди землі для сільськогосподарських потреб, застосовується термін емфітевзис.
Емфітевзис виникав на підставі договору, який укладався здебільшого в письмовій формі між власником земельної ділянки та емфітевтою. Вказаний договір був консенсуальним, а передача речі, якщо і відбулася, то не з метою укладення, а на виконання вже укладеного сторонами договору.
5. З’ясовано зміст емфітевзису, встановлені права й обов’язки емфітевти та визначена їхня сутність.
Емфітевта мав такі права:
- володіти земельною ділянкою;
- користуватись земельною ділянкою та одержувати плоди з моменту їх відокремлення від плодоносної речі;
- змінювати призначення земельної ділянки;
- віддавати емфітевзис у заставу;
- встановлювати сервітути на земельну ділянку на час дії договору емфітевзису;
- відчужувати емфітевзис шляхом укладення договору купівлі-продажу, міни, дарування, передачі у придане цього права;
- передати емфітевзис спадкоємцям;
- бути звільненим від сплати ренти за користування земельною ділянкою упродовж перших двох років;
- право на посесорний і петиторний захист емфітевзису.
Емфітевта ніс такі обов’язки:
- сплачувати ренту та виконувати інші повинності;
- обробляти земельну ділянку;
- не погіршувати стану земельної ділянки;
- попередити власника про відчуження емфітевзису.
Отже, при незначних за обсягом обов’язках емфітевта був наділений досить широкими повноваженнями, у зв’язку з чим договір емфітевзису був вигідним для нього.
6. Унаслідок дослідження змісту емфітевзису визначено його поняття.
Емфітевзис за римським приватним правом – це речове право на чужу землю, що встановлювалось на підставі договору на строк 100 і більше років, за яким власник надавав емфітевті з метою обробітку у володіння і користування землю з правом відчуження емфітевзису у встановленому порядку, а також з правом передачі його у спадок, встановлення речових прав, зміни призначення землі; а емфітевта був зобов’язаний одержану за договором землю обробляти, не погіршувати її стану, сплачувати власнику щорічну ренту, встановлені податки і збори та попередити власника про відчуження свого права, надаючи йому можливість переважної купівлі емфітевтичного права.
7. Встановлено способи набуття і припинення емфітевзису.
Первинні способи набуття емфітевзису:
- шляхом укладення емфітевтичного договору;
- на підставі легату (відпису);
- на підставі судової постанови про поділ спільного майна.
Похідні способи набуття емфітевзису:
- шляхом переходу емфітевзису до спадкоємців;
- на підставі укладення договору між емфітевтою і набувачем цього права;
Припинення емфітевзису наступало у таких випадках:
- спливу терміну, на який був встановлений;
- позбавлення емфітевти його прав (вигнання емфітевти);
- злиття емфітевтичного права з правом власності в одній особі, тобто, коли наставала так звана консолідація;
На підставі дослідження джерел римського приватного права доповнено перелік похідних способів набуття емфітевзису такими способами: за давністю володіння та у випадку присудження його суддею у процесі про поділ спільного емфітевзису, а також способів припинення емфітевзису наступними: відмови емфітевти від свого права (за згодою власника); загибелі речі, що є предметом емфітевзису (земельної ділянки); набуття права власності на емфітевтичну земельну ділянку третьою особою за давністю володіння; у разі вилучення земельної ділянки з обігу.
8. Емфітевзис церковних земель мав певні особливості на відміну від емфітевзису світських земельних володінь. Вони були встановлені з такою метою, щоб договір не був укладений на шкоду церкві і передусім полягали в обмеженні прав емфітевти шляхом визначення терміну дії договору емфітевзису, заборони його відчуження, у зменшенні до двох років строку несплати ренти як підстави вигнання емфітевти, встановленні ускладненої процедури укладення письмового договору емфітевзису та визначення розміру ренти, а також переліку осіб, яким заборонено набувати в емфітевзис нерухоме майно церковних установ.
9. Емфітевзис суттєво відрізнявся від користування землею на підставі зобов’язального договору оренди, оскільки з емфітевзисом виникало право на чужу річ, тому емфітевта був наділений не властивими для орендаря повноваженнями: користувався землею до тих пір, поки вносив щорічну плату, розмір якої був сталим та досить помірним, самостійно сплачував усі податки і збори, які були встановлені на землю, міг змінити призначення землі, наділявся правами відчуження, застави емфітевзису, передачі у спадок, встановлення сервітутів, мав усі позови власника для захисту своїх прав. За зобов’язальним договором оренди, який укладався на короткий термін, речове право у орендаря не виникало, орендодавець забезпечував орендарю належні умови користування землею, усував будь-які перешкоди в користуванні нею, в тому числі звертався з позовами про їхнє усунення, а орендна плата за орну землю була значно вищою від ренти.
10. Впровадження емфітевзису в українське право відбувалося у формі опосередкованої його рецепції, шляхом запозичення основних положень емфітевзису з візантійського та польського права, а також внаслідок впливу ідей римського приватного права.
11. Довгострокове, відчужуване, таке, що успадковується право користування землею для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) в праві України бере свої витоки з одного з найдавніших збірників права Київської Русі – „Руської Правди”, норми якого регулювали зміст ролейного закупництва, який був правом користування чужою землею з метою сільськогосподарського виробництва за сплату оброку.
Подальшого свого розвитку цей інститут права набув у Литовських статутах, які були результатом творчої переробки поточного литовського законодавства, положень римського, німецького, польського законодавства та звичаєвого права Литви, Польщі, України. Литовські статути визначили зміст вотчинного та чиншового права, які ґрунтувались на рецепованих ідеях та положеннях емфітевзису за римським приватним правом. Безстрокове (вічне) чиншове володіння було спадковим, відчужуваним користуванням чужою землею, за користування якою чиншовик сплачував власнику встановлений умовами договору чинш, а також ніс усі податки і повинності, покладені на землю, аналогічно до обов’язків емфітевти. Проте чиншовик мав право використовувати землю не тільки для сільськогосподарського виробництва, міг навіть погіршувати її стан, а також відчужувати своє право без згоди власника і не був пов\'язаний переважним правом власника на його купівлю. Виникнення і застосування чиншового права в Україні зумовлено передусім впливом на правове регулювання суспільних відносин, особливо на теренах Західної України, „Саксонського зерцала”, яке містило рецеповані норми римського емфітевзису.
Окремі засади емфітевзису були притаманні праву Гетьманщини у XVIII ст., зокрема держанню пожалуваних безстрокових землеволодінь, особливо рангових строкових, успадковуваних землеволодінь, а також щодо строкових, відчужуваних зі згоди кошової адміністрації зимівників. „Права, за якими судиться малоросійський народ” містили низку норм, що допускали і частково регулювали чиншові відносини.
12. У ХІХ ст., будучи розділеною і перебуваючи у складі двох могутніх імперій – Російської та Австро-Угорської, на території Центральної та Східної України було чинним законодавство Російської імперії, а в Західній Україні – Австро-Угорської імперії. Саме цим зумовлена відмінність у правовому регулюванні та застосуванні на практиці довгострокової спадкової оренди землі для сільськогосподарських потреб. На території України, що перебувала у складі Російської імперії, правовідносинам, що стосувалися користування чужою землею, притаманні лише окремі елементи чиншового права (а отже, і емфітевзису). Передусім користування чужою землею хоч і було довгостроковим, проте обмеженим у часі – термін його не міг перевищувати 12 років, його можна було передати у спадок, однак, на відміну від емфітевзису, було невідчужуваним. Договір найму чи утримання нерухомого майна можна було укладати не лише з його власником, а й, на відміну від емфітевзису, з пожиттєвим володільцем цього майна зі згоди його власника, щоправда, наймач чи утримувач землі мав право лише користуватись нерухомим майном, а усі речеві права зберігались за пожиттєвим володільцем.
Проте в австрійських правових нормах, які діяли у ХІХ – на початку ХХ ст. на західноукраїнських землях, детально врегульовано інститут довгострокового спадкового користування чужою землею (спадкової оренди). Користувачі землею (підпорядковані власники) на умові спадкової оренди, спадкового оброчного утримання і спадкового користування поверхнею землі (поземельного оброку), а також васали при ленному володінні мали право на безстрокове (довгострокове), відчужуване користування чужою землею (або маєтком). Спадковий орендар, як і емфітевта, мав право на власний розсуд користуватись землею для сільськогосподарських потреб, міг передати її у суборенду, відчужити своє право або передати у спадок, проте не міг погіршувати її стану, хоч вправі був зменшити маєток за умови, якщо доведе власнику доцільність цього. Він, як і емфітевта, ніс всі повинності, покладені на земельну ділянку або маєток. Власник земельної ділянки (верховний власник) мав право на отримання плати за користування земельною ділянкою; у разі невиконання умов договору або порушення орендарем чинного законодавства вимагати розірвання договору і відшкодування завданих збитків, проте він не користувався у разі відчуження орендарем права користування земельною ділянкою правом переважної його купівлі, за винятком, коли це передбачено умовами договору. Отже, можна з впевненістю стверджувати, що в австрійському праві, яке регулювало довгострокове спадкове користування чужою землею і діяло на західноукраїнських землях, мала місце рецепція римського емфітевзису.
13. За час короткого в історії України правління Центральної Ради, гетьмана П.Скоропадського, Директорії та влади ЗУНР довгострокова спадкова оренда землі не знайшла свого належного правового регулювання.
У праві Української РСР до 1930 р. та з 1988 р. містились норми, які регулювали лише зобов’язальні орендні відносини землі, проте немає норм, які б регулювали довгострокове спадкове користування чужою землею для сільськогосподарських потреб.
14. У Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 р. вперше у праві України міститься пряма рецепція норм римського приватного права, які регулюють емфітевзис. У главі 33 цього кодексу врегульовано довгострокове спадкове відчужуване право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, його мету, права та обов’язки сторін договору, підстави виникнення і припинення аналогічно до положень римського приватного права. Проте, враховуючи зміст емфітевзису за римським приватним правом та практику застосування його рецепованих у джерелах права України положень, у главу 33 Цивільного кодексу України, як видається, доцільно внести наступні зміни і доповнення:
- в назву глави ввести термін „емфітевзис”;
- назву сторони за договором – „землекористувач” змінити на „емфітевта”, оскільки повноваження емфітевти виходять за межі звичайного користування земельною ділянкою;
- обмежити коло суб’єктів, які можуть отримати землю в довгострокове спадкове користування для сільськогосподарських потреб, закріпивши це право лише за громадянами України;
- встановити письмову з нотаріальним посвідченням форму договору про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з його обов’язковою державною реєстрацією;
- визначити мінімальний строк договору оренди, який не може бути меншим ніж 50 років;
- надати лише емфітевті (а не власнику) право відмовитися від договору, попередивши про це власника не менш як за один рік;
- забезпечити незмінність розміру плати за користування земельною ділянкою упродовж дії договору;
- закріпити чинність договору про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб у разі зміни власника земельної ділянки;
- встановити обов’язок емфітевти не погіршувати стану земельної ділянки та/або екологічної ситуації;
- надати емфітевті право на відчуження права користування чужою земельною ділянкою як на платній, так і на безоплатній основі;
- встановити підстави розірвання договору про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з ініціативи власника та способи захисту прав емфітевти.
Спираючись на результати дослідження можна зробити висновок про те, що, враховуючи важливість об’єкта правового регулювання – землі, наявність довгострокового, такого, що успадковується та відчужується, користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) в законодавстві і практиці Української держави зумовить значні позитивні зміни в економічному, соціальному і, врешті, політичному житті держави.
Самоочевидно, що реалізація цього напряму пов’язана з успішним проведенням правової реформи в Україні. Перед наукою і практикою стоїть завдання дослідження низки питань, що стосуються удосконалення інституту користування чужою землею для сільськогосподарських потреб, створення належних передумов для його впровадження в практику. Своєчасним і цінним буде більш детальне і глибше спеціальне їх дослідження із залученням фахівців з цивільного та земельного права, яке, проте, лежить за межами науки історії держави та права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азаревич Д. Система римского права. Университетский курс. - СПб, 1887. - Т. 1. – 484 с.
2. Аргунов П.А. К пересмотру построения закупничества Русской Правды // Ученые записки Саратовского университета. – Саратов, 1927. – Т. VI. – Вып. 4. - 339 с.
3. Архив Юго-Западной России, издаваемый Комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе: В 35 т.; VIII ч. – К., 1886. – Т. 1, ч. VII. – 85 с., 647 с., XII c.
4. Архив Юго-Западной России, издаваемый Комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе: В 35 т.; VIII ч. – К., 1907. - Т. 5, ч. VIII. – 560 с., XXXVII c.
5. Бабій Б.М. Українська радянська держава в період відбудови народного господарства (1921-1925 рр.). – К.: Вид-во академії наук УРСР, 1961. - 384 с.
6. Бардах Ю., Леснодорский Б., Пиетрчак М. История государства и права Польши. – М.: Юрид. лит-ра, 1980. - 559 с.
7. Барон Ю. Система римскаго гражданскаго права / Пер. с нем. Л. Петражицкий. - Книга ІІ. Владение. Книга ІІІ. Вещные права. – К., 1888. – 374с.
8. Бартошек Милан. Римское право. Понятия. Термины. Определения. – М.: Юрид. лит-ра, 1989. - 447 с.
9. Беляев Д.И. Крестьяне на Руси. Исследование о постепенном изменении значения крестьян в русском обществе. – М., 1891. - 296 с.
10. Берлач О. Організаційно-правові проблеми становлення орендних земельних відносин в Україні: історія і сучасність // Право України. – 1999. - № 2. – С. 15-18.
11. Боголепов Н. Учебник истории римского права. Пособие к лекциям. - 3-тье изд. - М.: Университетская типография, 1907. – 640 с.
12. Бойко І.Й. Держава і право Гетьманщини: Навчальний посібник – Львів: Світ, 2000. – 118 с.
13. Бойко І.Й. Зобов’язальне право Гетьманщини за „Правами, за якими судиться малоросійський народ” 1743 року. – Львів: Світ, 1998. – 49 с.
14. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения. – М.: Изд-во „Статут”, 1997. – 682 с.
15. Брунс-Ленель. Внешняя история римского права / Пер. с нем. А. и В.Д. Труханович-Ходановичей; Под ред. В.А. Краснокутского; предисл. П.Е. Соколовского. – М.: Университетская типография, 1904. – 181 с.
16. Будзилович І., Юрченко А. Закон прийнятий. Проблеми, пов’зані з ним, залишаються (деякі нотатки до Закону України „Про оренду землі”) // Право України. – 1999. - № 6. – С. 45-49.
17. Будзилович І., Юрченко А. Оренда землі в Україні (історико-правовий нарис) // Право України. – 1994. - № 10. – С. 63-67.
18. Васильев А.А. История Византийской империи. Время до Крестовых походов (до 1081 г.). – Т. 1 (серия „Византийская библиотека”. Раздел „Исследования”). / Вступ. ст., примеч., науч. ред., перевод с англ. языка и именной указатель А.Г. Грушевого. – 2-ое изд., исправ. – СПб.: Изд-во „АЛЕТЕЙЯ”, 2000. – 490 с.
19. Ведомости Верховного Совета СССР. – 1988. - № 22. – Ст. 355.
20. Ведомости Верховного Совета СССР. – 1989. - № 15. – Cт. 105.
21. Ведомости Верховного Совета СССР. – 1989. - № 25. - Ст. 481.
22. Ведомости Верховного Совета СССР. – 1990. - № 10. – Ст. 129-130.
23. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 10. – Ст. 98.
24. Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 46-47. – Ст. 280.
25. Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 3-4. – Ст. 27.
26. Византийский земледельческий закон. Nomos. Georgikos / Под ред. И.П. Медведева; текст, исследование, комментарий подг. Е.Э. Липшиц, И.П. Медведев, Е.К. Пиотровская. – Л.: Наука. Ленинградское отделение, 1984. - 280 с.
27. Винниченко В.К. Відродження нації. – Репринтне видання 1920 р. – К.: Політвидав України, 1990. – Ч. 1. – 1990. – 348 с.
28. Винниченко В.К. Відродження нації: (Історія української революції [марець 1917 р. – грудень 1919 р.]): – Репринтне видання 1920 року: У 3 ч. - К.: Політвидав України, 1990. – Ч. 2. – 328 с.
29. Вислобоков К. Визначна пам’ятка українського права: джерела, зміст, система та соціально-політичні передумови створення // Права, за якими судиться малоросійський народ 1743. – К., 1997. – С. IX-XLVIII.
30. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. – СПб; К., 1909. - 700 с.
31. Галанза П.Н. Государство и право древнего Рима. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1963. – 124 с.
32. Гершонов М., Кельман Є. Земельний кодекс УСРР. Текст та поартикульний коментарій / За ред. Ю. Мазуренка. – Харків: Юридичне видавництво НКЮ УСРР, 1928. – 516 с.
33. Гонгало Р.Ф. Суперфіцій у римському праві та його рецепція у сучасному цивільному праві України: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. – 18 с.
34. Гражданское право в вопросах и ответах / Под ред. Е.О. Харитонова. – Харьков: ООО „Одиссей”, 2001. – 415 с.
35. Греков Б.Д. Киевская Русь. – М.: Госполитиздат, 1953. - 568 с.
36. Греков Б.Д. Крестьяне на Руси с древнейших времен до ХVII века. – М.; Л., 1946. – 960 с.
37. Гримм Д. Лекции по догме римского права. Пособие для слушателей. – СПб.: Типография Ю.Н. Эрлих, 1914. – 422 с.
38. Грозовський І.М. Право Нової Січі (1734-1775): Навч. посібник / Запор. ін-тут держ. та муніцип. управління. – Харків, 2000. - 108 с.
39. Гуржій О.І. Заїмка землі й вільні військові села та містечка в загальному розвитку аграрних відносин на Лівобережній Україні (друга пол. ХVII – перша пол. XVIII ст.) // Історія та історіографія України: Зб. наук. праць. – К: Наук. думка, 1985. - 183 с.
40. Гуржій О.І. Право в Українській Козацькій Державі (друга пол. ХVІІ – ХVІІІ ст.) / АН України, Інститут історії України. – К., 1994. – 48 с.
41. Гутьєва В. Інститут емфітевзису в пам’ятках римського приватного права // Актуальні проблеми держави і права. Зб. наук. праць. – Одеса: Юрид. літ-ра, 2002. – Вип. 13. – 224 с. - С. 127-135.
42. Гутьєва В. Права та обов’язки сторін договору емфітевзису за римським приватним правом // Актуальні проблеми держави і права. - Вип.11. Вип. підгот. на матеріалах 4-ої (56-ої) звітної наукової конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА „Правові проблеми становлення та розвитку сучасної української держави”. Березень 2001 / Голов. ред. С.В. Ківалов. – Одеса: Юрид. літ-ра, 2001. – 764 с. – С. 254-267.
43. Гутьєва В. Правовий інститут емфітевзису в системі майнових прав особи // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали VII регіональної науково-практичної конференції. 13-14 лютого 2001 р. м.Львів. – Львів: Юрид. фак-т Львів. нац. ун-ту імені Івана Франка, 2001. – 227 с. – С. 73-75.
44. Гутьєва В. Становлення і розвиток інституту емфітевзису в римському приватному праві // Науковий збірник ЮІ ТАНГ. – Тернопіль, 2001. – 260 с. – С. 60-67.
45. Дождев Д.В. Римское частное право. Учебник для юридических вузов и факультетов / Под общ. ред. академика РАН, д-ра юрид. наук, проф. В.С. Нерсесянца. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА. М), 2000. – 784 с.
46. Дроніков В.К. Римське приватне право. – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1961. – 198 с.
47. Дювернуа. Курс римского гражданского права. Литография. – СПб, Имп. Алек. Лицей, б/д. – 718 с.
48. Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII – початку XVIII ст. – К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1959. – 532 с.
49. Эклога. Византийский законодательный свод VIII века // Вступительная статья, перевод, комментарий Е.Э. Липшиц. – М.: Наука, 1965.- 175 с.
50. Егер О. Всемирная история: В 4 т. - М.: ООО Издательство АСТ, 2000. - Т. 1. Древний мир. - 824 с.: ил.
51. Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной России: Учебник для студентов, обучающихся по специальности «Историкоархивоведение». – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Высшая шк., 1983. – 351 с.
52. Ефимов В.В. Догма римского права. – СПб., 1901. – 639 с.
53. Ефимов В.В. Лекции по истории римского права. – СПб., 1898. - 493 с.
54. Зайков А.В. Конструкция собственности в римском праве и проблема расщепления собственности // Вестник ГУ (г.Екатеринбург). Серия „Право”. - 2000. - № 1. – С. 33-42.
55. Зайцев Ю. Методико-організаційні засади опрацювання термінології проекту Цивільного кодексу України // Українське право. – 1996. - № 2 (4). – С. 27-29.
56. Законы гражданские. Свод законов Российской империи / Сост. под ред. А.К. Гаугера. – Т. Х. Ч. 1. – 1900. – СПб., 1909. – 1256 с.
57. Земельний закон, ухвалений Українською Центральною Радою 18 січня 1918 року / Видання інформаційного Бюро Міністерства внутрішніх справ. - К., 1918. - 16 с.
58. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 3-4. – Ст.27.
59. Зібрання законів УСРР. – 1930. - № 11. – Ст. 108.
60. Зібрання Уряду УСРР. – 1919. - № 2. - Ст. 75.
61. Зібрання Уряду УСРР. – 1922. – № 18. – Ст. 282.
62. Зібрання Уряду УСРР. – 1927. - № 40-41. - Ст. 180.
63. Зібрання Уряду УРСР. – 1937. - № 37. - Ст. 388.
64. Зимин А.А. Правда Русская. – М.: Древлехранилище, 1999. – 424 с.
65. Зобків М. Емфітевза греко-римського права // Аграрно-правна студия. – Львів: Накладом Наукового Товариства імени Шевченка, 1903. – 40 с.
66. Зом Р. Институции. Учебник истории и системы римского гражданского права / Перевод с 12-го немецкого издания Г.А. Барковского. – СПб., 1908. – Вып. 1 – 495 с.
67. Ільницька Н. Оренда земель сільськогосподарського призначення: історико-правові аспекти // Вісник Львівського університету. – Серія юридична. – Львів, 2001. – Вип. 36. – С. 420-422.
68. Институции Юстиниана / Пер. с лат. Д. Расснера; под ред. Л.Л. Кофанова, В.А. Томсинова (Серия „Памятники римского права”) – М.: Зерцало, 1998. – 400 с.
69. История государства и права зарубежных стран. Часть 1. Учебник для вузов / Под ред. проф. Крашенинниковой Н.А. и проф. Жидкова О.А. – М.: Издательская группа ИНФРА . М – НОРМА, 1997. – 480 с.
70. Історія держави і права України. Підручник: У 2 т. / За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. – Т.1. - Кол. авторів: В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький та ін. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2000. - 648 с.
71. Історія держави і права України. Підручник: У 2 т. /За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. – Т.2. - Кол. авторів: В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький та ін. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2000. - 580 с.
72. Історія держави і права Української РСР: У 2 т. - К.: Наук. думка, 1967. – Т. 1. – 673 с.
73. Історія Львова в документах і матеріалах // Збірник документів і матеріалів. – К.: Наук. думка, 1986. – 421 с.
74. Історія Української РСР: У 8 т. 10 кн. – Т. 1: Первіснообщинний лад. Виникнення і розвиток феодалізму (З найдавніших часів до середини XVII ст.). – Книга друга: Розвиток феодалізму. Наростання антифеодальної і визвольної боротьби (Друга половина ХШ – перша половина ХVII ст.) / Ред. колегія В.О. Голобуцький (відповід. ред.), С.З. Заремба (відповідальний секретар), Я.Д. Ісаєвич, П.В. Михайлина. – К.: Наук. думка, 1979. – 343 с.
75. Карамзин Н.М. История государства Российского: – В 12 т.: [В 4 кн.] - Кн.1. - Т. 1-3. – Ростов-на-Дону: Книжное изд-во, 1989. – 524 [1] с.
76. Качановский Ю.В. Римское право в ХХІ веке // Право и политика. – 2001. - № 4. – С. 4- 11.
77. Клунний Г. В боротьбі за селянство. Земельне законодавство контр-революційних урядів за час революції на Україні. – Харків, 1926. – 167 с.
78. Ключевский В.О. Опыты и исследования. – М.,1912. - 472 с.
79. Кобилецький М.М. Утворення ЗУНР, її державний механізм та діяльність (1918-1923 рр.) // Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Львів, 1998. – 16 с.
80. Кодекс Феодосия о колонах. Книга 1-16 (фрагменты) // Ius antiquum. Древнее право. – 1996. - № 1. - М.: Изд-во „Спарк”, 1996. – С. 262-312.
81. Конституційні акти України. 1917 – 1920. Невідомі конституції України. – К.: Філософська і соціологічна думка, 1992. – 269 с.
82. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. - Ст. 141.
83. Коптев А.В. Кодификация Феодосия ІІ и ее предпосылки // Ius antiquum. Древнее право. – 1996. - № 1. - М.: Изд-во „Спарк”, 1996. – С. 247-261.
84. Копылов А.В. Возникновение и развитие ограниченного вещного права на землю // Государство и право. – 1993. - № 4. – С. 144-150.
85. Косарев А.И. Римское право. – М.: Юрид. лит-ра,1986. – 1986. – 157 с.
86. Косарев А.И. Раннеримское право: Учебное пособие. – Калинин: Калин. ун-т, 1977. – 83 с.
87. Кукольник В. Начальные основания римского гражданського права. Для руководства в преподавании оного на публичных курсах. – СПб., 1810. – 291 с.
88. Кульчицький В., Тищик Б. Історія держави і права України: Навчальний посібник. – Львів: Вид. Львів. ун-ту, 2000. – 400 с.
89. Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2001. – 320 с.
90. Летяев В.А. Рецепция римского права в России ХІХ – начала ХХ в. (историко-правовой аспект) / Автореф. дис. д-ра юрид. наук. - Саратов, 2001. – 44 с.
91. Макарчук В.С. Основи римського приватного права. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000. – 176 с.
92. Маяк И.Л. Взаимодействие властей в раннем Риме: источниковедческие заметки к трактату Цицерона De re publica // Ius antiquum. Древнее право. - 1996.- № 1. - М.: Изд-во „Спарк”, 1996. – С. 28-35.
93. Мейер Д. Древнерусское право залога. - Казань, 1855. - 60 с.
94. Незабитовский В.А. По вопросу о чиншевом владении. - К., 1883. - 87 с.
95. Никонов С.П. Краткий учебник истории римского права. – Харьков, 1907. – Ч. 1. – 117 с.
96. Новицкий И.Б. Римское право.- М.: Ассоциация „Гуманитарное знание” „ТЕИС”, 1997. – 245 с.
97. Общее гражданское уложение Австрийской империи 1811 г. – СПб., 1884. – 421 с.
98. Омельченко О.А. Римское право: Учебник для студентов высших учебных заведений, обучающихся по специальности и направления „Юриспруденция”. – 2-е изд., испр. и допол. – М., 2000. – 206 с.
99. Орач Є.М., Тищик Б.Й. Основи римського приватного права: Навчальний посібник – Львів: Ред.-вид. відділ Львів. ун-ту, 2000. – 238 с.
100. Памятники римского права: Законы ХІІ таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана. – М.: Зерцало, 1997. – 608 с.
101. Пашуто В.Т., Флория Б.Н., Хорошкевич А.Л. Древнерусское наследие и исторические судьбы восточного словянства. – М.: Наука, 1982. – 263 с.
102. Підопригора О. Захист володіння за римським приватним правом // Право України. – 1999. - № 7. – С.28-35.
103. Підопригора О.А. Основи римського приватного права: Підручник. – К.: Вища шк., 1995. - 267 с.: іл.
104. Пичета В.И. Аграрная реформа Сигизмунда-Августа в Литовско-Русском государстве. – М.: Изд-во АН СССР, 1958. – 547 с.
105. Пичета В.И. Белоруссия и Литва в ХV-XVI вв. – М.: Изд-во АН СССР, 1961. – 815 с.
106. Победоносцев К. Курс гражданского права. – СПб., 1868. – Ч. 1. Вотчинное право. – 674 с.
107. Покровский И.А. История римского права / Вступ. ст., переводы с лат., научн. ред. и коммент. А.Д. Рудокваса. – СПб.: Издательско-торговый дом „Летний сад”, журн. „Нева”, 1999. – 533 с.
108. Права, за якими судиться малоросійський народ 1743. – К., 1997. – ІІІ-XLVIII, 547 с.
109. Пресняков А.Е. Княжое право в древней Руси. – СПб., 1909. – 315 с.
110. Пригоровский Г. Греция. – М.; Л.: Гос. изд-во, 1925. – 112 с.
111. Пухан И., Поленак-Акимовская М. Римское право (базовый учебник) / Пер. с македонского В.А. Томсинова и Ю.В. Филиппова; под ред. проф. В.А. Томсинова. – М.: ЗЕРЦАЛО, 2000. – 448 с.
112. Пухта Г.Ф. Курс римского гражданського права // Пер. с последнего немецкого издания проф. Рудорффа. – М., 1874. – Т. 1. – 550 с.
113. Радянська енциклопедія історії України: В 4-х т. – К.: Гол. ред. УРЕ, 1972. – Т. 4. – 575 с.
114. Рейц А. Опыты по истории русского права. – М., 1899. – 259 с.
115. Римское частное право : Учебник /Под ред. И.Б. Новицкого и И.С. Перетерского.- М.: Новый Юрист, 1997. – 512 с.
116. Римське право (Інституції). – Харків: Одіссей, 2000. – 288 с.
117. Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества ХІІ – ХІІІ вв. - М.: Наука, 1982. – 591 c.
118. Сергеевич В.И. Русские юридические древности. - СПб., 1903. – Т. 1. - 567 c.
119. Собрание законов СССР. – 1937. – № 37. – Ст. 150.
120. Собрание Малороссийских прав 1807 г. / Сост. К.А. Вислобоков и др. – К.: Наук. думка, 1993. – 368 с.
121. Советский энциклопедический словарь / Науч.-ред. совет: А.М. Прохоров (пред.). – М.: Советская энциклопедия, 1981. – 1600 с.
122. Соловьев С.М. История России с древнейших времен. – 4-е изд. – М., 1866. – Т. 1. – 380 с.
123. Софроненко К.А. Аграрное законодательство в России (ІІ половина ХІХ – начало ХХ вв.). – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. – 160 с.
124. Статут Великого Княжества Литовского 1529 года / Под ред. акад. АН Литовской ССР К.И. Яблонскиса. – Минск: Изд-во АН БССР, 1960. – 253 с.
125. Съезды Советов Союза ССР, союзных и автономных советских социалистических республик. Сборник документов 1917 – 1936 гг.: В 3 т. / Ред. коллегия: М.П. Георгадзе (глав.ред.) и др. – М.: Госюриздат, 1960. - Т. 2. - Съезды Советов Союза Советстких Социалистических республик. 1917- 1922 гг. (Сост. Д.А. Гайдуков, А.М. Давидович, Л.И. Мандельштам, С.Л. Ронин). – 1960. – Т. 2 – 615 с.
126. Титова Н. До концепції нового основного земельного закону України // Право України. - 2000. - № 4. – С. 68-73.
127. Титова Н. Землі як об’єкт правового регулювання // Право України. – 1998. - № 4. – С. 10-15.
128. Тищик Б.Й., Вівчаренко О.А. Західноукраїнська Народна Республіка. – Коломия: Вид-во „Світ”, 1993. – 119 с.
129. Тищик Б.Й. Історія держави і права країн стародавнього світу: Навчальний посібник: У 2 т. – Т. 2: Історія держави і права Стародавнього Риму. - Львів: Вид-во „СПОЛОМ”, 1999. – Т. 2 - 180 с.
130. Трофимук М., Трофимук О. Латинсько-український словник. – Львів: Вид-во ЛБА, 2001. – VIII, 694 c.
131. Українська Народна Республіка. Рада Міністрів. Закони. – К.: Видання „Державного Вісника”, 1918. – 15 с.
132. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2-х томах / НАН України, Інститут історії України, Центральний державний архів вищих органів влади і управління України / Упор. Верстюк В.Ф. та ін. – К.: Наук. думка, 1996. – Т. 1. – 1996. - 587 с.
133. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 т. / НАН України, Інститут історії України, Центральний державний архів вищих органів влади і управління України / Упор. Верстюк В.Ф. та ін. – К.: Наук. думка, 1996. – Т. 2. – 1997. - 424 с.
134. Федущак-Паславська Г.М. Місце римського права в історії європейського права // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. – Одеса: Юрид. літ-ра, 2002. – Вип. 13. – 224 с. - С. 139-144.
135. Харитонов Є.О. Рецепція римського приватного права: (Теоретичні та історико-правові аспекти). – Одеса, 1997. – 283 с.
136. Харитонов Є.О. Римське приватне пра