ЕПЕЛЬ ОКСАНА ВОЛОДИМИРІВНА ДОКТРИНА ЗАХИСТУ КОНСТИТУЦІЙНИХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису ЕПЕЛЬ ОКСАНА ВОЛОДИМИРІВНА Прим. № ____ УДК349.2 ДОКТРИНА ЗАХИСТУ КОНСТИТУЦІЙНИХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ Спеціальність 12.00.05 трудове право; право соціального забезпечення Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело ____________________________О.В. Епель Науковий консультант: Івчук Юлія Юріївна, Доктор юридичних наук, доцент Київ 2020

ЗМІСТ ВСТУП.........................................................................................................................5 РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЙНИХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА.....................................................................................................24 1.1 Наукова інтерпретація конституційних соціальних прав людини і громадянина............................................................................................................... 24 1.2 Ознаки конституційних соціальних прав людини і громадянина в Україні.........................................................................................................................43 1.3 Класифікація конституційних соціальних прав людини і громадянина........57 Висновки до розділу 1.............................................................................................83 РОЗДІЛ 2 ГАРАНТІЇ ТА МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА....................................................................................................86 2.1 Види конституційних та законодавчих гарантій реалізації соціальних прав людини і громадянина..............................................................................................86 2.2 Специфіка міжнародного законодавства щодо забезпечення конституційних соціальних прав людини і громадянина...............................................................115 2.3 Конституційно-правовий механізм забезпечення соціальних прав людини і громадянина в Україні............................................................................................146 Висновки до розділу 2...........................................................................................175 РОЗДІЛ 3 МЕТА, ЗАВДАННЯ, ПРИНЦИПИ І ГАРАНТІЇ КОНСТИТУЦІЙНИХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА..................................................................................................178 3.1 Мета і завдання конституційних соціальних прав людини і громадянина............................................................................................................178 3 3.2 Система принципів та гарантій конституційних соціальних прав людини і громадянина.............................................................................................................190 3.3 Юридична відповідальність за порушення конституційних соціальних прав людини і громадянина............................................................................................213 Висновки до розділу 3..........................................................................................240 РОЗДІЛ 4 ПРОГАЛИНИ ТА ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАХИСТУ КОНСТИТУЦІЙНИХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА..................................................................................................244 4.1 Практичні проблеми захисту конституційних соціальних прав людини і громадянина та тенденції їх реформування.........................................................244 4.2 Прогалини у правовому регулюванні захисту конституційних соціальних прав людини і громадянина та шляхи їх вирішення...........................................271 Висновки до розділу 4...........................................................................................292 РОЗДІЛ 5 НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАХИСТУ КОНСТИТУЦІЙНИХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА...................................................................................................294 5.1 Захист конституційних соціальних прав людини і громадянина в країнах ЄС: напрями запозичення позитивного досвіду в Україну.........................................294 5.2 Концепція удосконалення захисту конституційних соціальних прав людини і громадянина в Україні.............................................................................................325 Висновки до розділу 5............................................................................................353 ВИСНОВКИ............................................................................................................356 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................................371 ДОДАТКИ...............................................................................................................413

Список літератури

ВИСНОВКИ У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення та розроблено новий і цілісний підхід до вирішення наукової проблеми, що полягало в тому, щоб на підставі аналізу чинного національного соціального законодавства та здобутків у правовій доктрині соціального забезпечення розкрити проблеми конституційних соціальних прав людини і громадянина, а також сформулювати тенденції подальшого розвитку досліджуваного правового явища. За результатами дослідження сформульовано нижченаведені основні висновки. 1. Конституційні соціальні права людини і громадянина є визначеними та гарантованими Основним Законом, невідчужуваними, невичерпними та такими, що не можуть бути скасовані й мають особливу правову охорону можливостями людини і громадянина здобувати засоби для задоволення своїх найважливіших життєвих потреб, або отримувати такі засоби шляхом соціального утримання у випадку неможливості задовольнити відповідні потреби. 2. Особливостями конституційних соціальних прав є наступні: 1) соціальні права встановлюються для реалізації соціальних зв’язків та задоволення потреб особи у таких зв’язках; 2) соціальні права відображають невіддільність особи від соціуму та неможливість її існування поза ним; 3) соціальні права покликані забезпечити особі задоволення найважливіших життєвих потреб, без яких неможлива її нормальна життєдіяльність; 4) соціальні права характеризуються як позитивні права, тобто такі, які передбачають здійснення певних дій, а не утримання від здійснення відповідних дій; 5) хоча соціальні права і обумовлюються соціальною державою, проте діяльність держави по забезпеченню цих прав не є абсолютною і не передбачає забезпечення кожного відповідними благами, вона повинна лише створити умови для можливості отримання відповідних благ; 6) соціальні права залежать від економічних можливостей держави. 355 3. Види конституційних соціальних прав людини і громадянина варто поділяти на дві групи: класичні (базові) та спеціальні (змішані). До класичних належать: 1) право на соціальний захист; 2) право на житло; 3) право на достатній життєвий рівень; 4) право на охорону здоров’я; 5) право на охорону сім’ї, дитинства, материнства і батьківства. Спеціальними конституційними соціальними правами людини і громадянина є: 1) право на працю; 2) право на страйк; 3) право на відпочинок; 4) право на освіту. 4. Гарантії реалізації соціальних прав людини і громадянина залежно від їх змісту поділяються на: 1) організаційні гарантії, тобто гарантії реалізації конституційних соціальних прав людини і громадянина: а) гарантію соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (стаття 17 Конституції України); б) гарантію соціального захисту громадян, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, пенсії, інші види соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46 Конституції України); в) гарантію забезпечення громадян житлом безоплатно або за доступну для них плату (стаття 47 Конституції України); г) гарантію достатнього життєвого рівня для себе і своєї сім’ї (стаття 48 Конституції України); ґ) гарантію охорони здоров’я, медичної допомоги та медичного страхування (стаття 49 Конституції України); д) гарантію охорони сім’ї, дитинства, материнства і батьківства (стаття 51 Конституції України); е) гарантію державного утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (стаття 52 Конституції України); є) гарантію 356 доступної і безоплатної освіти у державних та комунальних навчальних закладах (стаття 53 Конституції України); 2) гарантії захисту, тобто гарантії охорони конституційних соціальних прав людини і громадянина: а) гарантії державного захисту конституційних соціальних прав людини і громадянина, оскільки за статтею 3 Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, а отже, держава гарантує піклування і захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (стаття 25 Конституції України), право кожного на відшкодування за рахунок органів публічної влади матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, які вплинули на реалізацію конституційних соціальних прав людини і громадянина (стаття 56 Конституції України); б) судові гарантії, а саме право на суд для захисту своїх конституційних соціальних прав (стаття 55 Конституції України), право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, які призвели до порушення конституційних соціальних прав людини і громадянина (стаття 55 Конституції України), право на правову допомогу при захисті конституційних соціальних прав (стаття 59 Конституції); в) гарантії захисту конституційних соціальних прав Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Конституційним Судом України та міжнародними судовими організаціями (право на звернення з конституційною скаргою до Конституційного Суду України за захистом конституційних соціальних прав, право на звернення за захистом конституційних соціальних прав до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій; право на звернення до омбудсмена за захистом конституційних соціальних прав). 5. Міжнародне законодавство щодо забезпечення конституційних соціальних прав людини і громадянина за спрямованістю дії можна поділити на: 357 1) універсальні нормативно-правові акти, тобто такі, які поширюють свою дію без обмежень у просторі та розповсюджуються на різні сфери правовідносин (Загальна декларація прав людини та Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права); 2) універсально-регіональні нормативно-правові акти, якими є нормативно-правові акти, що поширюють свою дію на певній території, до якої входить дві або більше країни, та регулюють різні за своєю природою правовідносини (Європейська соціальна хартія (переглянута) та Європейський кодекс соціального забезпечення (переглянутий); 3) спеціалізовані нормативно-правові акти, до яких належать нормативно-правові акти, дія яких обмежується певним колом осіб або правовідносин (Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю, а також акти Міжнародної організації праці та Всесвітньої організації охорони здоров’я). 6. До основних елементів конституційно-правового механізму правового забезпечення соціальних прав слід віднесено: 1) конституційно-правові норми, що забезпечують соціальні права; 2) конституційно-правові гарантії соціальних прав. 7. Метою конституційних соціальних прав людини і громадянина є забезпечення надання людині і громадянину можливості реалізовувати свої закріплені на рівні конституційного закону соціальні гарантії (гарантії права на соціальне забезпечення, на освіту, на охорону здоров’я та медичну допомогу, на житло, особливих прав дитини та прав інвалідів тощо), які гарантують гідне існування індивіда у суспільстві, соціальну справедливість та захищеність незалежно від походження, віри, раси, нації. 8. До завдань конституційних соціальних прав людини і громадянин варто віднести: 1) забезпечення надання людині і громадянину можливості реалізовувати закріплені у Конституції України соціальні гарантії; 2) гарантування гідного існування людини і громадянина, соціальної справедливості та захищеності незалежно від походження, віри, раси, нації. 358 9. Принципами конституційних соціальних прав людини і громадянина є: 1) загальні принципи, тобто принципи прав людини і громадянина, характерні для конституційних соціальних прав людини і громадянина: а) принцип пропорційності; б) принцип рівності і недискримінації; в) принцип взаємозалежності і взаємопов’язаності конституційних соціальних прав людини і громадянина; 2) спеціальні принципи, а саме принципи конституційних соціальних прав людини і громадянина, які безпосередньо відображені у нормах Конституції України: а) принцип гарантованості конституційних соціальних прав людини і громадянина; б) принцип заборони неконституційного обмеження конституційних соціальних прав людини і громадянина; в) принцип невід’ємності і невідчужуваності конституційних соціальних прав людини і громадянина. 10. Групи гарантій реалізації соціальних прав людини і громадянина: 1) організаційні гарантії, тобто гарантії реалізації конституційних соціальних прав людини і громадянина: а) гарантію соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (стаття 17 Конституції України); б) гарантію соціального захисту громадян, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, пенсії, інші види соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46 Конституції України); в) гарантію забезпечення громадянами житлом безоплатно або за доступну для них плату (стаття 47 Конституції України); г) гарантію достатнього життєвого рівня для себе і своєї сім’ї (стаття 48 Конституції України); ґ) гарантію охорони здоров’я, медичної допомоги та медичного страхування (стаття 49 Конституції України); д) гарантію охорони 359 сім’ї, дитинства, материнства і батьківства (стаття 51 Конституції України); е) гарантію державного утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (стаття 52 Конституції України); є) гарантію доступної і безоплатної освіти у державних та комунальних навчальних закладах (стаття 53 Конституції України); 2) гарантії охорони конституційних соціальних прав людини і громадянина, які поділяються на такі види: 1) гарантії державного захисту конституційних соціальних прав людини і громадянина, оскільки за статтею 3 Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, а отже, держава гарантує піклування і захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (стаття 25 Конституції України), право кожного на відшкодування за рахунок органів публічної влади матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, які вплинули на реалізацію конституційних соціальних прав людини і громадянина (стаття 56 Конституції України); 2) судові гарантії, а саме право на суд для захисту своїх конституційних соціальних прав (стаття 55 Конституції України), право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, які призвели до порушення конституційних соціальних прав людини і громадянина (стаття 55 Конституції України), право на правову допомогу при захисті конституційних соціальних прав (стаття 59 Конституції); 3) гарантії захисту конституційних соціальних прав Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Конституційним Судом України та міжнародними судовими організаціями (право на звернення з конституційною скаргою до Конституційного Суду України за захистом конституційних соціальних прав, право на звернення за захистом конституційних соціальних прав до відповідних міжнародних судових 360 установ чи до відповідних органів міжнародних організацій; право на звернення до омбудсмена за захистом конституційних соціальних прав). 11. Дисциплінарна відповідальність за порушення соціальних прав як різновид юридичної відповідальності за порушення таких конституційних прав людини та громадянина має наступні характерні риси: 1)переважно поширюється на осіб, які порушили право на працю, право на належні, безпечні і здорові умови праці, право на заробітну плату, що складають трудові права, врегульовані нормами Кодексу законів про працю України та спеціальними нормативно-правовими актами; 2)виступає засобом взаємного впливу учасників правовідносин; 3)передбачає відповідальність винної особи не перед державою, а безпосередньо перед іншою особою, право якої порушено, наприклад перед роботодавцем; 4)містить санкції двох видів: догану та звільнення; 5) її правові засади спонукають працівника дотримуватись правил, встановлених роботодавцем та законодавством про працю. Ознаками трудоправової відповідальності за порушення соціальних прав людини та громадянина є наступні: 1) це вид юридичної відповідальності одного суб’єкта трудових правовідносин перед іншим, так звані «внутрішні» види відповідальності; 2) визначається як обов’язок працівників і роботодавців, їх представників зазнати юридично несприятливих наслідків у формі втрат особистісного, організаційного і майнового характеру в порядку і на умовах, передбачених трудовим законодавством; 3) конкретні склади правопорушень, за які передбачена трудоправової відповідальність, у Кодексі законів про працю України та трудовому законодавстві в повному обсязі не передбачені. Характерними рисами матеріальної відповідальності за порушення окремих видів соціальних прав людини та громадянина є: 1) переважно поширюється на осіб, які порушили право на працю, право на належні, безпечні і здорові умови праці, право на заробітну плату, що складають собою трудові права, врегульовані нормами Кодексу законів про працю України та 361 спеціальними нормативно-правовими актами; 2) відзначається двосторонністю, що має вияв у застосуванні як до найманих працівників, так і до роботодавців; 3) виступає в якості обов’язку роботодавця щодо здійснення компенсації працівнику за завдану шкоду або ж працівника перед роботодавцем за вчинені збитки у процесі трудової діяльності; 4) застосовується як до працівників, так і роботодавців; 5) передбачає у якості санкції накладення компенсації за завдані збитки; 6) її засади спонукають працівника до необхідності дотримуватись правил, встановлених роботодавцем та законодавством про працю, а роботодавця до забезпечення належних умов праці та її охорони. 12. Для вирішення практичних проблем захисту конституційних соціальних прав людини і громадянина запропоновано наступні зміни до чинного законодавства України: - прийняти окремий нормативно-правовий акт, який буде здійснювати регулювання питання прав громадських організації та їх взаємодії із державними органами - «Порядок взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, до компетенції яких віднесено захист соціальних прав із громадськими організаціями, установчими документами яких передбачена діяльність із захисту прав», та затвердити його відповідною постановою Кабінету Міністрів України; - доповнити ст. 70-1 Закону України «Про освіту», ст. 20 Закону України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю», ст. 13-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» абзацем наступного змісту: «Порядок взаємодії громадських організацій, установчими документами яких передбачена діяльність із захисту прав, із органами державної влади та органами місцевого самоврядування визначається постановою Кабінету Міністрів України»; - удосконалити ч. 2 ст. 7 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», виклавши її у такій редакції: 362 «Нормативно-правові акти, які стосуються матеріального, соціальнопобутового і медичного забезпечення осіб з інвалідністю, розробляються за участю громадських організацій, установчими документами яких передбачена діяльність із захисту осіб із інвалідністю, забезпечення їх доступу до отримання освіти та/чи медичних послуг»; - доповнити ч. 4 ст. 19 Цивільного процесуально кодексу України нормою наступного змісту: «Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та щодо відновлення порушеного соціального права»; - доповнити ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства п. 1-1 в наступній редакції: «Для адміністративних справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах щодо захисту соціальних прав є пріоритетним швидкий розгляд справ»; - удосконалити ст. 6 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», за допомогою ч. 2 наступного змісту: «Особа із інвалідністю має право на захист своїх прав у суді»; - створити нормативно-правовий акт «Державна стратегія фінансування заходів із захисту конституційних соціальних прав до 2025 року». 13. Для вирішення перелічених прогалин запропоновано внесення таких змін до чинного законодавства України: - удосконалити абзац 9 ст. 8 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», доповнивши його нормою наступного змісту: «У тих випадках, коли до заяви додані не всі необхідні документи, місцева державна адміністрація повідомляє заявнику протягом 10 днів з моменту подання заяви, які документи повинні бути подані додатково»; - слід доповнити ст. 9 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» абзацом 4, що 363 матиме наступний зміст: «Місцева державна адміністрація на основі розгляду заяви приймає рішення. Таке рішення повинно бути прийняте не пізніше 10 днів з моменту початку розгляду заяви. Про прийняте рішення протягом трьох з днів з моменту прийняття у письмовій формі місцева державна адміністрація повідомляє заявника»; - необхідно вдосконалити абзац 2 ст. 11 Закону України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю», доповнивши його нормою наступного змісту: «Порядок та умови здійснення соціального інспектування та обліку сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, центрами соціальних служб сім’ї, дітей та молоді визначаються Кабінетом Міністрів України на основі рекомендацій, поданих центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань сім’ї та дітей, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки»; - слід доповнити Прикінцеві положення Закону України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю» ст. 3, що матиме наступний зміст: «Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з моменту набрання чинності змінами до даного Закону зобов’язаний прийняти Порядок та умови здійснення соціального інспектування та обліку сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, центрами соціальних служб сім’ї, дітей та молоді. Центральні органи виконавчої влади подають рекомендації до формування такого Порядку у строк до двох місяців з моменту набрання чинності змін до даного Закону. Невиконання даних вимог уповноваженими державними службовцями центральних органів виконавчої влади та Кабінету Міністрів України є підставою для притягнення їх до дисциплінарної відповідальності»; 364 - необхідно вдосконалити ч. 1 ст. 2 Порядку забезпечення підручниками та посібниками здобувачів повної загальної середньої освіти і педагогічних працівників наступним чином: «Визначення потреби в підручниках та посібниках у поточному навчальному році здійснювати відповідно до встановленого Міністерством освіти та науки України Порядку обчислення прогнозованої кількості здобувачів повної загальної середньої освіти з урахуванням їх максимальної кількості за наступні п’ять років»; - слід доповнити ст. 2 Порядку забезпечення підручниками та посібниками здобувачів повної загальної середньої освіти і педагогічних працівників ч. 3, що буде містити наступну правову норму: «Прогнозування повинно здійснюватися із врахуванням даних щодо віку та року народження дітей, що проживають у населеному пункті, а також на основі інформації, отриманої від структурних підрозділів освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій»; - слід доповнити ст. 2 даного Порядку ч. 4, згідно з якою зміна Порядку обчислення прогнозованої кількості здобувачів повної загальної середньої освіти з урахуванням їх максимальної кількості за наступні п’ять років здійснюється МОН не частіше ніж раз на 5 років; - слід удосконалити ч. 3 ст. 71 Закону України «Про освіту», яка буде мати наступний зміст: «Безпосередньо в закладі освіти громадський нагляд (контроль) може проводитися виключно за погодження із керівником закладу освіти, крім випадків, встановлених законодавством». 14. Запропоновано зміни до законодавства Україні на основі досвіду Литви, Іспанії, Чехії та Бельгії: 1) на основі досвіду Литви: - доповнити ст. 52 Конституції України нормою наступного змісту: «Вищі заклади освіти наділені автономією. Кожен має право на вищу освіту залежно 365 від своїх інтелектуальних, творчих, спортивних здібностей на конкурсній основі за кошти держави чи кошти фізичних та юридичних осіб»; - доповнити ст. 80 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров’я» частиною другою, згідно з якою «особи, що не дотримуються заборон та/або не виконують чи не в повній мірі виконують встановлені даним Законом обов’язки, несуть адміністративну відповідальність»; 2) на основі досвіду Іспанії: - варто доповнити Конституцію України новою ст. 53-1, згідно з якою «держава з метою створення сприятливих умов для реалізації, забезпечення та захисту соціально-економічних прав кожного, а також для більш справедливого розподілу регіональних і місцевих доходів зобов’язана надати більше самоврядних прав територіальним громадам у соціальній сфері за їхнім зверненням до Кабінету Міністрів України»; - варто доповнити Сімейний кодекс України новою ст. 211-1 наступного змісту: «іноземці мають право усинювалюти дитину-громадянина України на загальних підставах, визначених даним Законом, у випадку: 1) наявності громадянства держави, де прийнята, імплементована в національне законодавство та дотримується Гаазька конвенція та міжнародні акти ООН щодо захисту дітей та усиновлення, перелік яких затверджений Кабміном; 2) коли іноземець є громадянином держави, у якій за останні 5 років не ведуться війни; 3) коли діяльність щодо усиновлення ведеться винятково через акредитовані в Україні міжнародні організації щодо усиновлення», та скасувати п. 9 ч. 1 ст. 212; 3) на основі досвіду Чехії: - варто доповнити ст. 49 Конституції України ч. 4, згідно з якою «держава зобов’язана створити систему медичного страхування громадян України»; - варто доповнити Закон України «Про забезпечення організаційноправових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених 366 батьківського піклування» ст. 40-1 наступного змісту: «Юридична або фізична особа, яка здійснює діяльність як уповноважена особа або як посадова особа державного органу, державної чи комунальної установи, вчиняє адміністративне правопорушення, якщо не виконає обов’язок щодо повідомлення органів опіки та піклування із відповідною територіальною юрисдикцією про дитину, яка може потребувати захисту, який встановлений даним Законом, або виконає його із надмірною затримкою», та закріпити аналогічну норму в ч. 2 ст. 27 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»; 4) на основі досвіду Белігії: - варто доповнити ст. 55 Конституції України новою ч. 6, відповідно до якої «суди загальної юрисдикції застосовують підзаконні нормативно-правові акти тільки в тому випадку, якщо вони відповідають законам України, Конституції України та міжнародним документам, що ратифіковані Верховною Радою України»; - варто доповнити ч. 2 ст. 56 щодо державних гарантій здобувачам освіти Закону України «Про освіту» п. 2 наступного змісту: «Органи місцевого самоврядування несуть цивільно-правову відповідальність за оплату штрафів та компенсації, які накладаються на керівників закладів освіти, яких вони призначали». 15. Виділено наступні напрями концепції удосконалення захисту конституційних соціальних прав людини і громадянина в Україні: 1) фінансова та політична децентралізація щодо обов’язків у сфері захисту конституційних соціальних прав; 2) попереджувальний напрям застосування захисту конституційних соціальних прав; 3) деталізація конституційних обов’язків держави щодо захисту конституційних соціальних прав; 4) стратегічність правового регулювання захисту конституційних соціальних прав; 5) координація засобів захисту конституційних соціальних прав