ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД УКРАЇНСЬКОГО ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВЬЯ

Короткий опис

Національна академія наук України
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса

На правах рукопису

ДЕГТЕРЕНКО Анастасія Миколаївна

УДК 323.15:352 (477.6)

ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД УКРАЇНСЬКОГО ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВЬЯ
(політологічний вимір)

Спеціальність 23.00.05 — Етнополітологія та етнодержавознавство

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник:
доктор політичних наук
В.О. Котигоренко

Київ – 2007

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ, ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕМИ
1.1. Категорії, поняття, методи 17
1.2. Результати та джерела наукового вивчення етнонаціональних аспектів життєдіяльності територіальних громад України 29
РОЗДІЛ ІІ. ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ ПОЛІТИЧНИХ ВІДНОСИН У ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАДАХ
2.1. Політична участь територіальних громад як засіб реалізації державної етнонаціональної політики та етнонаціональних інтересів 46
2.2. Етнонаціональна складова політичних орієнтацій територіальних громад 72
РОЗДІЛ ІІІ. ЕТНОНАЦІОНАЛЬНЕ В СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ СІЛ, СЕЛИЩ І МІСТ
3.1. Етнічні особливості зайнятості та соціально-професійної стратифікації населення 87
3.2. Етнонаціональний контекст фінансових відносин 104
РОЗДІЛ ІV. ЕТНОКУЛЬТУРНА СКЛАДОВА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД
4.1. Мовне середовище і освіта 122
4.2. Культурні традиції 139
ВИСНОВКИ 161
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ 168
ДОДАТКИ 195

ВСТУП
Актуальність теми. Універсальною тенденцією владно-політичних відносин у сучасному світі є децентралізація державного управління і розширення прав та посилення реальної здатності територіальних громад безпосередньо або через сформовані ними органи місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення. В цьому напрямі Українською державою розроблено й заплановано низку заходів з формування правових, організаційних, матеріальних та фінансових основ функціонування місцевої влади. За період після прийняття у 1996 р. Конституції України ратифіковано Європейську хартію місцевого самоврядування, ухвалено базовий Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» та більше десяти інших законів з питань місцевого і регіонального розвитку. Набув чинності Бюджетний кодекс України, затверджено Концепцію адміністративної реформи, Концепцію державної регіональної політики тощо. Тим не менше досі не створено адекватних суспільним потребам адміністративної, матеріальної та фінансово-економічної основ повноцінного самоврядування територіальних громад.
Останні виявляють себе різними формами і способами взаємодії та взаємозалежності людей. Життєдіяльність територіальних громад відбувається в усіх основних сегментах суспільних відносин і є їх невід’ємною складовою. Вона охоплює політику і право, економіку і соціальну сферу, культуру і освіту, науку і релігію, традиції і світогляд.
Територіальні громади структуровані за соціально-професійною, віковою, освітньою, майновою та іншими ознаками. Серед них – ознака етнічної індивідуальної і групової самоідентифікації. Для її позначення вживають також терміни «національність», «етнічність», «етнічна належність», «етнічна група», «етнічний склад населення», «етнічний склад територіальної громади», «етнонаціональна структура» тощо. Названі та інші подібні терміни стосуються різних виявів етнічного аспекту суспільних відносин. В тому числі відносин всередині територіальних громад, а також відносин останніх з іншими суспільними суб’єктами з приводу етнічних інтересів і потреб. Недооцінка або ігнорування цих інтересів і потреб в процесах соціальної взаємодії здатні продукувати суспільну напругу і конфлікти. Віднаходження ж оптимальних форм їх узгодження й реалізації сприяє суспільному порозумінню і суспільній стабільності, їхній позитивній динаміці. Звідси наукова й праксеологічна актуальність дослідження етнонаціонального аспекту життєдіяльності територіальних громад.
Ця актуальність не применшується обмеженням об’єкта вивчення Українським Північним Приазов’ям (УПП). Відзначаючись помітною специфікою, життєдіяльність територіальних громад цього регіону має спільні з усією Україною ознаки, а саме: багатонаціональний склад населення, наявність компактних поселень національних меншин, порівняно висока частка останніх серед мешканців окремих адміністративно-територіальних одиниць (АТО) – від сіл і селищ до районів і міст. Вивчення етнонаціонального аспекту життєдіяльності територіальних громад УПП проводилося індуктивними та дедуктивними пізнавальними процедурами, з урахуванням загальноукраїнських контекстів проблеми та особливостей етнополітичної ситуації в державі в цілому. Це уможливило отримання такого знання про властиві територіальним громадам регіону явища і процеси, яке дозволило сформулювати висновки і пропозиції, актуальні для всієї України.
Ступінь розроблення теми проаналізовано в І розділі. З його змісту видно, що етнонаціональні, в тому числі етнополітичні відносини, проблеми життєдіяльності територіальних громад і розвитку місцевого самоврядування в Україні є одними з найбільш досліджуваних політичною наукою. В її дискурсі присутній багатий спектр напрацювань, концепцій і підходів. Науковці полемізують як з приводу теорії та методології дослідження відповідного об’єкт-предметного поля, так і щодо конкретики місцевого самоврядування, етнонаціональних відносин та державної політики у названих сферах. Однак етнонаціональний аспект життєдіяльності територіальних громад Українського Північного Приазов’я досі комплексно не вивчався.
Дослідження проведене з метою теоретичного, методологічного і праксеологічного осмислення етнонаціональних аспектів життєдіяльності територіальних громад Українського Північного Приазов’я у відповідних загальнодержавних контекстах. Робота виконана як політологічний вимір цих аспектів. Гносеологічний зміст такого виміру полягав у з’ясуванні кількісних показників якісних ознак досліджуваних явищ і процесів та їх поясненні з позицій політичної науки.
Вирішенню поставленої мети були підпорядковані такі дослідницькі завдання:
— визначити теоретико-методологічні засади наукового розроблення теми;
— обґрунтувати доцільність виокремлення Українського Північного Приазов’я як регіону, специфіка якого уможливлює якісне політологічне дослідження етнонаціонального аспекту функціонування територіальних громад України;
— проаналізувати основні результати і джерела дослідження політичною та іншими суспільними науками етнонаціональних аспектів життєдіяльності територіальних громад України та Українського Північного Приазов’я;
— з’ясувати кількісні показники виявів етнонаціонального в політичній, соціально-економічній та культурній життєдіяльності територіальних громад УПП та провести їх групування у вигляді таблиць і рисунків для виявлення сталих тенденцій і особливостей;
— дослідити проблеми політичної участі територіальних громад як засобу реалізації державної етнонаціональної політики та етнонаціональних інтересів;
— проаналізувати етнонаціональну складову політичних орієнтацій громадян у територіальних громадах УПП;
— вивчити етнонаціональні особливості соціально-економічної життєдіяльності територіальних громад УПП у зв’язку з завданнями відповідної державної політики;
— виявити й описати етномовну та етнокультурну складову суспільних відносин в територіальних громадах УПП;
— розробити практичні рекомендації щодо оптимізації етнонаціональних аспектів життєдіяльності територіальних громад України та Українського Північного Приазов’я.
Об’єкт і предмет дисертаційного дослідження відповідають його меті та завданням.
Об’єктом дослідження автор обрала життєдіяльність територіальних громад Українського Північного Приазов’я.
Предмет дослідження становили етнонаціональні аспекти політичних, соціально-економічних і культурних відносин в територіальних громадах Українського Північного Приазов’я.
Хронологічно об’єкт-предметне поле дослідження обмежене періодом з кінця 1990-х рр. до початку 2007 р. Визначення нижньої часової межі обумовлено такими факторами. По-перше, у 1996 р. було ухвалено Конституцію України, яка усталила основоположні правові регулятори етнонаціональних відносин та державної етнонаціональної політики. Попри певну суперечливість і недосконалість окремих конституційних положень, було визначено мету державної політики щодо етнонаціональних та інших відносин, в тому числі на рівні територіальних громад. По-друге, в кінці 1990-х рр. набули чинності ухвалені на основі Конституції закони, якими регулювалася політична участь територіальних громад, взаємодія органів державної влади і місцевого самоврядування та інші. По-третє, відбулася стабілізація інституційних засад державного суверенітету України.
Просторові межі дослідження охоплюють територію Українського Північного Приазов’я Донецької та Запорізької областей (див. Рис.1). Вони визначалися за низкою ознак: геолого-географічних, історико-етнографічних, адміністративних, етнодемографічних та інших. Автор застосувала узвичаєний в дослідницькій практиці метод нашарування різних ознак для межування.
Геолого-географічна ознака. Виокремлення регіону Українського Північного Приазов’я враховує його геолого-географічні особливості. Це – південно-східна частина Українського або Азово-Подільського кристалічного масиву. Вона обмежена розломами, розташована на півночі від Азовського моря і включає дві окремі геолого-географічні зони – Дніпровський масив та Приазовський.
Відповідно до природно-географічного чинника виокремлюється Приазовська височина й Приазовська низовина. Приазовська височина на південному сході України в межах Донецької та Запорізької областей відповідає південно-східному виступові Українського кристалічного масиву. На півночі височина межує з Придніпровською низовиною, на північному сході – з Донецьким кряжем, на півдні та заході наближається до Причорноморської низовини. Кристалічні породи (граніти, гнейси, сієніти та ін.), які утворюють основу Приазовської височини, перекриті, переважно, товщею лесів та лесоподібних суглинків. Місцями вони виходять на поверхню. Приазовська низовина в межах Донецької та Запорізької областей межує на заході з Причорноморською низовиною, на півночі - з Приазовською височиною, на південному сході - з Донецькою височиною, на півдні - виходить до Азовського моря. Отже, за цією ознакою, територією Українського Північного Приазов’я є Новоазовський, Тельмановський, Володарський, Першотравневий райони Донецької області, Бердянський, Приморський, Приазовський райони Запорізької області та міста Бердянськ і Маріуполь.
Історико-етнографічна ознака. Східні та південні землі України, в тому числі прилеглі до Азовського моря, освоювалися українцями і росіянами у XVII-XVIII ст. Так відбулася колонізація Дикого Поля та Гуляйполя.
Історія появи греків на теренах Приазов’я, які компактно проживають на цій території дотепер, починається з кінця ХVІІІ ст. Тоді за наказом російської імператриці Катерини ІІ християнське населення Кримського ханства було виведене з півострову. Серед цього населення були 18 тисяч греків (7 тисяч румеїв та 11 тисяч урумів), які отримали від російського уряду грамоту на проживання в степах Північного Приазов’я. Вони стали чільними засновниками міста Маріуполя, утворили 23 селища навколо нього. Назви цих селищ, у більшості випадків, походили від кримських і нагадували грекам про залишену Батьківщину. І досі основний етнічний масив сучасних українських греків мешкає в Донецькій області. У Маріуполі та навколишніх поселеннях сконцентровано майже 85% греків України.
Основні хвилі переселення болгар на землі Півдня України були спричинені російсько-турецькою війною та турецькими репресіями проти християн. Ці хвилі датуються кінцем XVIII – серединою XIX ст. Перші поселення болгар на території Новоросії були засновані у 50-х рр. XVIII ст. Це були так звані військові поселення.
В кінці XVIII ст. – перших десятиліттях XIX ст. болгари заснували великі поселення у Південній Бессарабії (з центром у Болграді), у Таврійській губернії, в Криму та в околицях м. Миколаєва. Царська політика заселення південних територій Російської імперії передбачала надання переселенцям певних пільг. Болгари не становили винятку. Після захоплення боярською Румунією на початку 60-х рр. XIX ст. значної частини Бессарабії, болгари з цієї території переселилися в Приазов’я, де заснували 38 поселень. За даними перепису 1989 р., на теренах запорізької частини УПП проживало 34,6 тисяч болгар (15 % від загальноукраїнської кількості болгарського населення). З них більше половини (52%) становили сільські жителі.
Ознака самоідентифікації населення. Мешканці донецької частини УПП ідентифікують свою територіальну належність по різному. За матеріалами репрезентативного соціологічного дослідження, яке автор провела у грудні 2006 року, в Новоазовському районі 55% опитаних назвалися мешканцями Приазов’я. 45% - ідентифікували себе з Донбасом. Аналогічною виявилася ситуація в Першотравневому, Володарському, Тельманівському районах. У Великоновосілківському та Волноваському районах більша частина опитаних ідентифікували себе передовсім як мешканці Донбасу.
Адміністративно-територіальна та етнодемографічна ознаки. АТО півдня Донецької області, а саме Володарський, Першотравневий, Тельманівський, Волноваський та Великоновосільківський райони з центром у м. Маріуполі відповідають основному ареалу територіальних меж грецьких поселень ХVІІІ ст. Відповідно, адміністративно-територіальні межі півдня Запорізької області – Приморський, Приазовський, Бердянський райони з центром у м. Бердянськ відповідають територіальним межам поселень болгар на початку 60-х рр. XIX ст.
Нині кількість територіальних громад УПП становить 108 одиниць. Сукупно вони налічують 870 520 осіб. Найчисленніші етнічні спільноти регіону: українці – 52,7%; росіяни – 37,8%; греки – 4,71%; болгари – 2,3%; білоруси – 0,73%; вірмени – 0,25%; татари – 0,2%; євреї – 0,17%; молдовани – 0,15%; німці – 0,13%; грузини – 0,11%; поляки – 0,1%; цигани – 0,08%, інші – 0,57% [17, 9].
В Новоазовському районі Донецької області налічується 15 територіальних громад: одна міська (Новоазовська), одна селищна (Сєдовська) та 13 сільських рад (Безіменська, Виноградненська, Козацька, Комінтернівська, Красноармійська, Лебединська, Павлопільська, Приморська, Розівська, Самійлівська, Саханська, Хомутівська, Широкинська). Всього населених пунктів в Новоазовському районі 54. Поміж 38 902 мешканців району українці становлять 67,1%; росіяни – 29,5%. На третьому місці греки – лише 1% (389 осіб).
26 населених пунктів Першотравневого району Донецької області представляє 8 територіальних громад, з них 2 – селищні (Мангушська та Ялтинська) та 6 – сільські (Бердянська, Іллічівська, Комишуватська, Мелекинська, Стародубівська та Урзуфська). Українців серед населення – 50,28%, росіян – 26,89%, греків – 20,07 %, осіб інших національностей – 2,76%.
Тельманівський район Донецької області налічує 60 населених пунктів, об’єднаних в 15 територіальних громад. Місцеве самоврядування забезпечують 3 селищні ради (Андріївська, Мирненська, Тельманівська) та 12 сільських (Гранітненська, Коньківська, Кузнецово-Михайлівська, Луківська, Михайлівська, Мічурінська, Новоселівська, Первомайська, Свободненська, Старогнатівська, Староласпинська, Чермаликська). Загальна кількість українців у районі – 20 442 особи (57,81%), росіян – 7359 осіб (20,81 %), греків – 6172 осіб (17,46 %).
Володарський район Донецької області – 11 територіальних громад. Найбільша за чисельністю населення – Володарська територіальна громада представлена селищною радою. Сільські громади і відповідні ради - Боївська, Зеленоярська, Зорянська, Кальчицька, Касянівська, Малоянисольська, Новокраснівська, Республіканська, Старченківська, Тополинська. У складі району 43 населених пункти. Загальна кількість українців – 16 494 особи (52,91 %); росіян – 7 538 осіб (24,18 %); греків - 6223 особи (20 %).
Приазовський район Запорізької області охоплює 52 адміністративно-територіальні одиниці, мешканці яких об’єднані в 25 територіальних громад. Ними сформовано 2 селищні ради (Нововасилівська та Приазовська) та 23 сільські (Бесідівська, Богданівська, Ботіївська, Володимирівська, Воскресенська, Ганнівська, Георгіївська, Гірсівська, Дівнинська, Дмитрівська, Добрівська, Дунаєвська, Маківська, Надеждинська, Новокостянтинівська, Новоспаська, Олександрівська, Приморсько-Посадська, Созівська, Степанівська Перша, Федорівська, Чкаловська та Шевченківська). Унікальність цього району ще й у тому, що тут існує компактне поселення албанців. Частка українців становить 55,93% від загальної кількості членів територіальних громад району; частка росіян – 26,68%, болгар – 12,47%, білорусів – 1,24%, вірмен – 0,64%, молдован – 0,22%, греків - 0,14 %.
У складі Приморського району Запорізької області 1 місто районного значення, 26 сіл, 4 селища. До системи місцевого самоврядування району входить 16 територіальних громад. Органами місцевого самоврядування є 1 міська рада (Приморська) та 15 сільських (Банівська, Борисівська, В’ячеславська, Гюнівська, Єлизаветівська, Єлисеївська, Зеленівська, Інзівська, Коларівська, Мануйлівська, Новоолексіївська, Орловська, Партизанська, Преславська, Юр'ївська). Частка українців становить 52,48% від загальної кількості населення району, болгар – 23,36%, росіян – 22,35%, осіб інших національностей – 1,81%.
У Бердянському районі Запорізької області 12 територіальних громад: 1 – селищного типу (Андріївська) та 11 – сільського (Андрівська, Берестівська, Дмитрівська, Долинська, Карло-Марксівська, Луначарська, Миколаївська, Новопетрівська, Новотроїцька, Осипенківська, Червонопільська). Члени громад проживають в 37 населених пунктах. Етнічний склад населення: українці – 75,91%; росіяни – 14,73%; болгари – 7,34%, інші – 2,02%.
До територіальної громади м. Маріуполь, крім самого міста, входять 5 населених пунктів, мешканці яких обирають 3 селищні ради (Талаківську, Сартанівську й Старокримську). Етнічний склад м. Маріуполя: українці – 48,7%; росіяни – 44,4%; греки – 4,3%; білоруси – 0,76%; вірмени – 0,24%; болгари – 0,22%.
Територіальна громада м. Бердянська охоплює 3 населених пункти. До системи міського самоврядування громади входить Бердянська міська та Нововасилівська сільська ради. За етнічною ознакою: українці – 56,83%, росіяни – 37,39%, болгари – 3,27%, білоруси – 0,81%, греки – 0,25%.
Політична діяльність територіальних громад сіл і селищ здебільшого обмежується обранням представницьких органів влади. Економічну діяльность територіальних громад сіл і селищ представлено в основному сільським господарством. Водночас територіальні громади сіл і селищ відіграють величезну системоформуючу роль у галузі культури. Життя сільських громад – це не тільки господарювання на землі, а й навчання, культура, дозвілля, фольклор, особливі (відмінні від міста, а іноді й від сусіднього села) традиції, характер взаємовідносин у родині й населеному пункті. Саме в селі найбільше простежуються етнічні відмінності в політичному, соціальному, економічному й культурно-освітньому полі.
Життєдіяльність територіальних громад міст Українського Північного Приазов’я помітно відрізняється від сільських та селищних. Тут вагоміше значення має політична галузь, в економічній площині - промисловість, торгівля, соціальний досвід. Міським громадам властиве прискорене стирання етнічних відмінностей у сфері зайнятості, культурній, мовній та інших царинах.
Джерельну базу дослідження описано в другому підрозділі І розділу. Вона складається з правових актів та інших офіційних документів органів державної влади і міжнародних організацій, документів політичних і громадських організацій, об’єднань і діячів, державних посадовців, статистичних даних, результатів соціологічних досліджень, матеріалів наукових і публіцистичних праць, інформаційно-аналітичних видань, повідомлень засобів масової інформації, інтернет-ресурсів. Інформаційна база дослідження також представлена результатами польових експедиційних опитувань населення, учасником яких була автор.
Теоретичні та методологічні основи і методи дослідження розкрито в першому підрозділі І розділу. Дисертант керувалася принципами об’єктивності, історизму, системності, єдності теорії, методології та практики. Методологію і окремі методи дослідження становили відповідні напрацювання в галузі гносеології, концептуальні здобутки, теоретичні положення і пізнавальний інструментарій етнополітології, етнодержавознавства та інших соціогуманітарних наук.
Наукова новизна результатів дослідження. Вона полягає в комплексному дослідженні етнонаціонального аспекту життєдіяльності територіальних громад України на прикладі її Північного Приазов’я, а також в обґрунтуванні висновків і рекомендацій щодо вдосконалення державної політики та функціонування органів місцевого самоврядування в частині узгодження й реалізації етнонаціональних інтересів і потреб держави та її громадян, а саме:
- обґрунтовано і введено в науковий дискурс термін Українське Північне Приазов’я для означення регіону, в етнонаціональних аспектах життєдіяльності територіальних громад якого виявляються відповідні загальноукраїнські тенденції;
- запропоновано й реалізовано цілісну теоретико-методологічну концепцію дослідження теми;
- методами математичної статистики з’ясовано кількісні параметри ознак етнонаціонального в життєдіяльності територіальних громад УПП;
- виявлено реальні та потенційно ефективні способи реалізації етнонаціональних інтересів механізмами політичної участі, аргументовано необхідність скасування пропорційної системи виборів депутатів місцевих рад як такої, що порушує конституційні політичні, самоврядні та етнонаціональні права територіальних громад;
- з’ясовано етнонаціональні аспекти зайнятості та соціальної стратифікації населення УПП, а також можливості покращення фінансування етнонаціональних потреб територіальних громад в контексті адміністративної та бюджетної реформ;
- проаналізовано стан і можливі напрями оптимізації етномовної та етнокультурної ситуації в територіальних громадах УПП як складової етнонаціональних відносин в Україні.
Вищеназвані аспекти новизни дисертації характеризують її теоретичне, методологічне і практичне значення. Результати роботи можуть бути використані при проведенні нових етнополітологічних досліджень, в діяльності органів законодавчої і виконавчої державної влади та місцевого самоврядування, політичних партій і громадських організацій, у навчальних курсах з суспільствознавчих дисциплін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в рамках дослідницьких тем Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України: «Етнополітичні відносини в умовах суспільної трансформації в Україні» (НДР № 0102U002195) та «Регіональні аспекти розвитку етнополітичної сфери в Україні у 1992 – 2007 рр.» (НДР № 0105U000089).
Апробація результатів дослідження. Особистий внесок здобувача в розроблення теми представлений у 8 статтях, з яких 4 опубліковано у визначених переліками ВАК України періодичних фахових виданнях, інші – в наукових збірниках. Результати дослідження доповідалися на міжнародних і всеукраїнських науково-теоретичних та науково-практичних конференціях: Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку (Львів, травень 2002 р).; Сучасні проблеми науки та освіти (Ялта, 1–10 травня 2003 р.); Сучасні проблеми науки та освіти (Алушта, 1–10 травня 2004 р.); Суспільство і влада: можливість діалогу (Сімферополь, травень 2004 р.); Сучасні проблеми науки та освіти (Ялта, 1–10 травня 2005 р.); Перші Курасівські читання. Етнонаціональна ситуація напередодні парламентських виборів 2006 року (Київ, 15 грудня 2005р.); Особливості інтеграції України в світовий економічний та політико-правовий простір (Маріуполь, 9 грудня 2005 р.); Еліти і цивілізаційні процеси формування націй (Київ, березень 2006 р.); Сучасні проблеми науки та освіти (Семеїз, червень 2006 р.); Другі Курасівські читання. Етнополітична ситуація в сучасній Україні: питання теорії і практики (Київ, 3 жовтня 2006р.); Особливості інтеграції України в світовий економічний та політико-правовий простір (Маріуполь, 8 грудня 2006 р.); Розвиток еллінізму в Україні у XVIII – XXI ст. (Маріуполь, 21-23 травня 2007 р.).
Основні положення дисертаційного дослідження викладені в наукових публікаціях:
1. Роль ЗМІ у виборчій кампанії 2002 року в м. Маріуполі // Сучасні проблеми науки та освіти. Матеріали 5-ї Міжнародної міждисциплінарної науково–практичної конференції, Алушта, 1–10 травня 2004 р. Міністерство освіти і науки, Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, Українська асоціація «Жінки в науці та освіті». – Алушта, 2004 р.– С. 97.
2. Роль національних меншин у забезпеченні зовнішньополітичних інтересів України на прикладі греків Приазов’я // Сучасні проблеми науки та освіти. Матеріали 6 – ї Міжнародної міждисциплінарної науково – практичної конференції, Ялта, 1–10 травня 2005 р./ Міністерство освіти і науки, Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, Українська асоціація «Жінки в науці та освіті». – Алушта, 2005. – С. 116.
3. Національне питання у виборчій кампанії 2002 року в м.Маріуполі// http://democracy.kiev.ua/publications/collections/conference_2005/section_6/Degterenko.doc
4. Етнічний вимір геостратегії України // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України / Курасівські читання. – 2005. – Вип. 30. - К.: ІПіЕНД, 2006. –С. 154 – 161.
5. Етнонаціональний фактор в контексті політичних програм (за матеріалами виборів до Верховної Ради України 2002 року на прикладі м.Маріуполя) // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. – Київ; Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2006. – Вип.8. – С. 119 – 127.
6. Етнополітичні й цивільні аспекти неконституційності пропорційної системи виборів до місцевих рад // Політичний менеджмент. – 2007. - № 2(23). – С. 77 – 89.
7. Етномовна компетенція територіальних громад Українського Північного Приазов’я // Розвиток еллінізму в Україні у XVIII – XXI ст. –Маріуполь, 2007. – С. 164 – 167.
8. Етнічні особливості зайнятості та соціально-професійної стратифікації територіальних громад Українського Північного Приазов’я (УПП) // Гілея (науковий вісник)/ Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова, Українська Академія Наук. – Вип.8. – К., 2007. – С.132 – 157.
Структура та обсяг дисертації. Мета і завдання дисертаційного дослідження визначили структуру роботи. Її складовими є вступ, чотири розділи з вісьмома підрозділами, додатки з двадцяти двох таблиць та одинадцяти рисунків. Список використаних джерел та літератури складається з 327 найменувань (27 сторінок). Повний обсяг дисертації становить 227 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Теоретико-методологічними напрацюваннями українського і зарубіжного суспільствознавства сформовано ефективний інструментарій дослідження проблематики місцевого самоврядування та етнонаціональних відносин. Застосування цього інструментарію з метою політологічного вивчення етнонаціональних аспектів життєдіяльності територіальних громад південної частини Донецької і Запорізької областей уможливило отримання наукового знання про тенденції відповідної суспільної динаміки в регіоні як вияву й окремого випадку загальноукраїнського етнополітичного процесу.
З’ясування геолого-географічних, історико-етнографічних, етнодемографічних, етнополітичних, етносоціальних та інших характеристик низки адміністративно-територіальних одиниць на півдні Донецької і Запорізької областей виявило в цих характеристиках певну спільність. Остання дала підстави для означення відповідної території як специфічного регіону країни – Українського Північного Приазов’я.
Політологічний вимір репрезентативного щодо об’єкта і предмета дослідження масиву джерел з повторюваною та унікальною інформацією дозволив простежити сталі характеристики-тенденції явищ і процесів з виявами етнонаціонального у владно-управлінській, соціально-економічній та соціокультурній життєдіяльності територіальних громад та сформулювати висновки щодо політичних засобів оптимізації відповідних суспільних відносин.
З’ясовано, що етнонаціональний аспект владно-управлінських відносин в територіальних громадах виявляється через процеси формування й діяльності органів центральної і регіональної виконавчої влади та місцевого самоврядування, утворювані при них дорадчі структури з представників національно-культурних товариств та функціонування останніх як вияв громадянської ініціативи і громадянського суспільства. Аналіз цього аспекту життєдіяльності територіальних громад УПП виявив істотні прогалини та вади щодо його правового та організаційного регулювання. Вони стосуються як концептуальних засад державної етнонаціональної політики, так і процедур формування, впорядкування структури, функцій, повноважень і методів роботи суб’єктів владно-управлінської сфери і громадянського суспільства.
Потрібна стабілізація правового статусу і повноважень спеціалізованого органу центральної виконавчої влади з розроблення та реалізації державної етнонаціональної політики. Це сприятиме подоланню ситуативності у взаємодії структур державної влади, місцевого самоврядування та етнічної самоорганізації, уможливить досягнення системності в їхній спільній роботі з реалізації етнонаціональних інтересів держави та її громадян і територіальних громад.
Наслідки ліквідації в Запорізькій ОДА спеціалізованого підрозділу, що опікувався етнонаціональними відносинами, переконують в необхідності розбудови вертикалі профільних структур з реалізації та координації державної етнонаціональної політики на регіональному рівні – не тільки обласному, а можливо, й районному та міському (принаймні, в тих адміністративно-територіальних одиницях, де етноспецифічні інтереси населення актуалізовані). Необхідне також формування сталих горизонтальних взаємозв'язків органів державної влади, місцевого самоврядування та етнічної самоорганізації населення.
Система державного управління етнонаціональним розвитком має охоплювати й відтворювати всю багатоманітність етнонаціональних відносин, а не зосереджуватися, як це переважає нині, на питаннях етнокультурних та етномовних. Комплексність регулювання державою ситуації в етнонаціональній сфері необхідна для підвищення ефективності державного етнополітичного менеджменту, розвитку громадянського суспільства і демократії, толерування міжетнічних відносин та відносин етнічних спільнот з владою, подолання міжетнічної упередженості та недовіри, дотримання динамічної рівноваги етнонаціональних інтересів держави і всього суспільства та окремих громадян і їхніх груп. Це потребує посилення співпраці органів державної влади з науковими установами, які досліджують етнонаціональні відносини, в тому числі на засадах державного замовлення на виконання досліджень з актуальних проблем цих відносин на всеукраїнському та регіональних рівнях.
Здійснений автором порівняльний аналіз норм Конституції і виборчого законодавства та результатів їх застосування в електоральній і управлінській практиці адміністративно-територіальних одиниць УПП у складі Донецької та Запорізької областей дав підстави для висновку, що пропорційна система виборів депутатів місцевих рад за закритими списками осередків політичних партій і блоків політичних партій порушує цивільні та етнонаціональні права громадян і територіальних громад України. Порушується також правовий статус депутатів районних і обласних рад. Останні, на відміну від депутатів парламенту, що уповноважуються представляти інтереси всього громадянського загалу, мають обиратися як представники інтересів територіальних громад певних районів і областей. Так визначено Конституцією України. Пропорційна ж система виборів до місцевих рад фактично скасувала цей їхній представницький мандат і замінила його мандатом партійного представництва. Це позбавило велику частину територіальних громад можливості, права та обов’язку обирати своїх представників до депутатського корпусу рад названих рівнів.
З’ясування спільного й особливого в електоральних симпатіях і перевагах населення УПП, Донецької і Запорізької областей та України в цілому дало такі результати. В територіальних громадах УПП, де поряд з українцями і росіянами, на відміну від загалу населення названих двох областей, відносно великою є частка громадян грецької і болгарської національності, політичні орієнтації виборців менш однорідні (більш диференційовані). Можливо тому, що етнічна батьківщина греків і болгар розміщена на захід від українських кордонів, серед виборців УПП більше прихильників політичних партій європейської орієнтації і менше симпатиків проросійських політичних сил, ніж пересічно в Донецькій та Запорізькій областях. Версія про такий факторний зв’язок потребує спеціального з’ясування її достовірності, зокрема, методами опитування громадян. Однак, незалежно від результатів цього з’ясування, очевидно головне: спільне і специфічне в етнодемографічній структурі населення та електоральних симпатіях виборців українських регіонів слід вивчати і враховувати при розробленні та проведенні внутрішньої і зовнішньої політики Української держави.
Зокрема, етнічна специфіка регіонів України має враховуватися в процесі визначення й реалізації цілей, дій та методів, що спрямовані на забезпечення інтересів держави щодо регіонів та внутрішніх інтересів самих регіонів. Йдеться про регіональну політику в широкому розумінні. Це розуміння охоплює як політику держави в регіонах і для регіонів, так і політику, здійснювану власне регіонами. Вивчення етнонаціонального аспекту соціально-економічної життєдіяльності територіальних громад Українського Північного Приазов’я виявило ситуації, які потребують вдосконалення регіональної політики в промисловій, аграрній, науково-технічній, бюджетній, податковій, соціальній, інституційно-адміністративній та іншій сферах.
Аналіз етносоціальної та етнопрофесійної стратифікації територіальних громад УПП засвідчив певні відмінності між групами громадян різної національності за ознаками змісту і характеру праці, видів зайнятості, рівня освіти та іншими. Однак ці відмінності не дають підстав вважати, що в регіоні мають місце конфліктонебезпечні відносини соціально-статусного домінування одних етнічних груп над іншими. Соціально-економічна життєдіяльність населення регіону всіх національностей відбувається в спільному проблемному полі. Воно потребує від держави заходів, які б
а) розширили бюджетні ресурси, фінансові та адміністративні можливості органів місцевого самоврядування,
б) мінімізували чинник безробіття й модернізували сферу зайнятості з урахуванням природно-кліматичної та господарської специфіки регіону, загальнонаціональних і місцевих науково-технічних, інформаційних та інших потреб,
в) сприяли подоланню внутрі- та міжрегіональних диспропорцій в рівнях оплати однакової за змістом та обсягами праці, а також вирівнюванню умов доступу громадян до користування економічними і соціальними правами та благами, підвищували соціальні стандарти і якість життя людей,
г) передбачали податкові стимули благодійницької діяльності як умови позабюджетного фінансування етнонаціональних потреб територіальних громад,
д) сприяли розвитку етнічної взаємодії українських громадян різної національності з громадянами інших держав на засадах спільного економічного зацікавлення, в тому числі для зменшення трудової еміграції. Оптимізація соціально-економічної сфери життєдіяльності територіальних громад, складовою якої має стати реформа фінансових, міжбюджетних та адміністративних відносин, сприятиме культурному розвиткові й культурній взаємодії осіб і груп різної етнічної ідентичності.
Національно-культурна автономія має забезпечуватися державною етнополітикою саме як автономія – добровільна національно-культурна самоорганізація громадян на всеукраїнському або регіональному та місцевому рівнях для самостійного вирішення питань збереження і розвитку історичної пам’яті, культури, мови, релігії, традицій та інших самобутніх ознак своєї спільноти. Адекватні національно-культурній автономії механізми самофінансування її потреб мають сприяти поступовій зміні теперішньої ситуації, для якої нерідкими є випадки, коли фінансова підтримка з бюджетів різних рівнів надається передовсім тим організаціям, керівники яких мають тісніші зв’язки з чільними представниками центральної або місцевої влади. В результаті посилюється змагальність національно-культурних об’єднань за доступ до бюджетних ресурсів та допомоги з боку країн походження своєї етнічної групи. Нерідко це шкодить статутній діяльності.
Державне сприяння національно-культурній автономії має полягати найперше в запровадженні механізмів, які стимулювали б зацікавлені організації і актив етнічних спільнот до розроблення та реалізації цільових всеукраїнських, регіональних і місцевих культурних проектів та програм. Таким чином можна оптимізувати співпрацю і поєднання організаційних, фінансових та інших ресурсів органів державної влади, місцевого самоврядування, інституцій громадянського суспільства, забезпечити належне врахування територіальної й етногрупової специфіки забезпечення тих чи інших національно-культурних потреб та інтересів територіальних громад. Завдяки такій оптимізації культурне середовище розвиватиметься як спосіб толерантної взаємодії його етнонаціональних складових. Ці складові стимулюватимуть розвиток одна одної шляхом популяризації здобутків національного мистецтва, літератури та інших форм культури, через взаємозбагачення такими здобутками.
Створення державою сприятливих умов для вільного розвитку зв’язків громадян України з особами своєї національності та їх громадськими об’єднаннями, а також з офіційними інституціями країн етнічного походження цих громадян не повинно бути самоціллю. Такі умови мають слугувати задоволенню національно-мовних, освітніх та інших потреб українських громадян, сприяти розвиткові міжнародних зв’язків України, а не стимулювати етнічну чи трудову еміграцію.
Відповідні цільові настанови мають братися до уваги при формуванні дослідницьких планів наукових інституцій, при розробленні й удосконаленні загальноосвітніх та вузівських навчальних програм, посібників і підручників. Останні мають готуватися на концептуальних засадах полікультурності, поважного ставлення до культурних, релігійних та інших традицій всіх етнічних спільнот, громадяни з-поміж яких утворюють українську поліетнічну націю.
Добре, що в Донецькій частині Українського Північного Приазов’я інтенсифікувався процес вивчення новогрецької мови громадянами грецької національності. Однак цей процес аж ніяк не повинен регулюватися нормами Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, покликаної зберігати й розвивати традиційне мовне середовище територіальних громад. Тим часом в законі України, яким ратифіковано Хартію, Українська держава зобов’язалася сприяти розвиткові саме новогрецької мови. Однак остання ніколи не була традиційною для українських греків. Їм історично властиві урумська та румейська мови. Щодо них вітчизняне законодавство жодних правових регуляторів не передбачає, а передбачати мусить.
Не менш актуальним залишається відновлення історичної топонімії, в тому числі як засобу збереження історичної пам’яті та національно-культурного взаємопізнання громадян різних національностей, умови збереження і розвитку всіх національних мов, культур та історичних пам’яток України, культивування загальноукраїнського громадянського патріотизму осіб різних національностей в складі українського народу, української нації.
Державна політика сприяння вільному застосуванню, захисту й розвиткові рідних національних мов громадян України має супроводжуватися створенням умов для всебічного розвитку й функціонування державної української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України з метою громадянської консолідації української нації та всіх її етнічних груп, забезпечення цілісності державної влади й відвернення дезінтеграційних тенденцій в системі соціального управління.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Архівні джерела
Поточний архів Донецької обласної ради
(м.Донецьк)
1. Особистий склад Донецької обласної ради (2006 р.)
Поточний архів Запорізької обласної ради
(м.Запоріжжя)
2. Особистий склад Запорізької обласної ради (2006 р.)
Поточний архів Головного управління статистики у Донецькій області
(м.Донецьк)
3. Зареєстроване безробіття по окремих містах та районах Донецької області станом на 01.04.2007 р.
4. Міграційний рух населення по містах та районах за січень-листопад 2006 року.
5. Розподіл населення за національністю та іншими мовами, крім рідної мови, якими вільно володіють, за матеріалами Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Таблиця №5.2.
6. Розподіл населення найбільш багаточисельних національностей за видами економічної діяльності за матеріалами Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Таблиця 5.10.
7. Розподіл населення найбільш багаточисельних національностей за заняттям за матеріалами Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Таблиця 5.11.
8. Розподіл населення України за віком та рівнем освіти за матеріалами Всеукраїнського перепису населення 2001 року.
9. Розподіл населення України за найбільш численними національностями за матеріалами Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Таблиця № 5.1.
10. Чисельність постійного населення на 01 січня 2006 року
Поточний архів Головного управління статистики у Запорізькій області
(м.Запоріжжя)
11. Зареєстроване безробіття по окремих містах та районах Запорізької області станом на 01.04.2007 р.
12. Міграційний рух населення по містах та районах за січень-листопад 2006 року.
13. Розподіл населення за національністю та іншими мовами, крім рідної мови, якими вільно володіють, за матеріалами Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Таблиця №5.2.
14. Розподіл населення найбільш багаточисельних національностей за видами економічної діяльності за матеріалами Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Таблиця 5.10.
15. Розподіл населення найбільш багаточисельних національностей за заняттям за матеріалами Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Таблиця 5.11.
16. Розподіл населення України за віком та рівнем освіти за матеріалами Всеукраїнського перепису населення 2001 року.
17. Розподіл населення України за найбільш численними національностями за матеріалами Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Таблиця № 5.1.
18. Чисельність постійного населення на 01 січня 2006 року.
Поточний архів Бердянської міської ради
19. Бердянська міська рада 5 скликання (2006 рік)
20. Забезпечення приміщеннями національно-культурних товариств.
21. Національно-культурні свята в м. Бердянську.
22. Отчеты исполнительного комитета городского совета за 1999 – 2006 гг.
23. Рішення Бердянської міської ради 2004 р.
24. Рішення Бердянської міської ради 2005 р.
25. Рішення Бердянської міської ради 2006 р.
26. Рішення Бердянської міської ради 2007 р.
Поточний архів Маріупольської міської ради
27. Забезпечення приміщеннями національно-культурних товариств.
28. Контингент учнів в україномовних класах.
29. Маріупольська міська рада 5 скликання (2006 рік).
30. Отчеты исполнительного комитета городского совета за 1999 – 2006 гг.
31. Рішення Маріупольської міської ради за 2005 р.
32. Рішення Маріупольської міської ради за 2006 р.
33. Рішення Маріупольської міської ради за 2007 р.
34. Рішення Маріупольської міської ради від 28.12.2004.
35. Фінансування національно-культурних свят у м. Маріуполі.
Поточний архів Володарської районної ради
36. Особистий склад Володарської районної ради (2006 р.).
Поточний архів Новоазовської районної ради
37. Особистий склад Новоазовської районної ради (2006 р.).
Поточний архів Першотравневої районної ради
38. Особистий склад Першотравневої районної ради (2006 р.).
Поточний архів Тельманівської районної ради
39. Особистий склад Тельманівської районної ради (2006 р.).
Поточний архів Бердянської районної ради
40. Особистий склад Бердянської районної ради (2006 р.).
Поточний архів Приазовської районної ради
41. Особистий склад Приазовської районної ради (2006 р.)
Поточний архів Приморської районної ради
42. Особистий склад Приморської районної ради (2006 р.).
Поточний архів Маріупольського державного гуманітарного університету (МДГУ, м. Маріуполь)
43. Ф.1. – Спр.6 – 03.
44. Міжнародний відділ МДГУ. Міжнародні партнери МДГУ, 1991 – 2007 рр..
45. Міжнародний відділ МДГУ. Прес-релізи.
46. Міжнародний відділ МДГУ. Інформація про Тамару Каци.
Поточний архів Федерації грецьких товариств України
(ФГТУ, м. Маріуполь)
47. Устав Федерации греческих обществ Украины. Принят учредительной конференцией ФГОУ 5.04.1995 г.
48. Статут ФГТУ. Прийнятий І з’їздом ФГТУ. 23.11.1997 р.
49. Достижения, проблемы и перспективы греческого образования в Украине 1999/2000 гг.
50. Достижения, проблемы и перспективы греческого образования в Украине 2003/2004 гг.
51. Достижения, проблемы и перспективы греческого образования в Украине 2005/2006 гг. Отчет отдела образования ФГОУ.
52. Сведения о греческих воскресных школах в Украине.
53. Банк данных о культурной инфраструктуре греческих обществ.
54. Социальный паспорт греческого общества.
2.Правові акти та інші офіційні документи органів державної влади і міжнародних організацій
55. Акт проголошення незалежності України // Національні відносини в Україні у ХХ ст. Зб. док-тів і мат-в. – К., 1994. – С. 461 – 462.
56. Бюджетний кодекс України //
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2542-14
57. Гаазькі рекомендації щодо прав національних меншин на освіту та пояснювальна записка. – Гаага: Фундація міжнаціональних відносин, 1996. – 17 с.
58. Декларація прав національностей України // Вісник Верховної Ради України (ВВРУ). – 1991. – №53. – ст. 799.
59. Декларація про державний суверенітет України // Закони України. – Т. 1. – К., 1996. – С. 5 – 9.
60. Декларація про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин // Права людини в Україні. – К., 1998. – Вип. 21. – С. 79 – 82.
61. Державна національна програма «Освіта. Україна ХХІ століття». – К.: Райдуга, 1994. – 62 с.
62. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин // Права людини в Україні. – К., 1998. – Вип. 21. – С. 161 – 175.
63. Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» // Закони України. – Т. 4. – К., 1996. – С. 172 – 186.
64. Закон України «Про інформацію» // Закони України. – Т. 4. – К., 1996. – С. 72 – 88.
65. Закон України «Про Концепцію державної етнонаціональної політики України» (проект) // Міжнаціональні відносини і національні меншини України: стан і перспективи. – К., 2004. – С. 371 – 376.
66. Закон України «Про національні меншини в Україні» // Закони України. – Т. 3. – К., 1996. – С. 362 – 363.
67. Закон України «Про об’єднання громадян» // Закони України. – Т. 3. – К., 1996. – С. 298 – 308.
68. Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 3. – С. 23 – 24.
69. Закон України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин». Текст документа: 703/97 – ВР, редакція від 09.12.1997 // http://www.rada.gov.ua
70. Закон України «Про рекламу». Редакцiя вiд 02.03.2004 // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi?nreg= 270% 2F96%2D%E2%F0
71. Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» //http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=1667%2D15&p=1161073693540987
72. Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» // Відомості Верховної Ради України – 1998. – № 3 – 4. – С. 382.
73. Закон України «Про вибори народних депутатів України» // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 51 – 52. – С. 1060. (ст. 11; ст. 16).
74. Закон України «Про вибори народних депутатів України» // Відомості Верховної Ради України – 2004. – № 27 – 28. – С. 1100. (ст. 12; ст. 18).
75. Закон України «Про вищу освіту»// Офіційний вісник України. – 2002. – №8. – С. 1 – 43.
76. Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону УРСР «Про освіту» // Відомості Верховної Ради України – 1996. – № 21. – ст. 84.
77. Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 року № 1286 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 33. – ст. 443.
78. Закон України «Про громадянство України» // Закони України. – Т. 2. – К., 1996. – С. 217 – 226.
79. Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» // Засоби масової інформації: Зб. законів, Б.м.: Міжнародний Медіа Центр. – Інтерньюз, 1995. – С.27 – 45.
80. Закон України «Про місцеве самоврядування»// Відомості Верховної Ради України – 1997. – N 24. – ст.170.
81. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 1957 – 15// Відомості Верховної Ради України – 2004 рік. – № 52. – ст.563.
82. Закон України «Про органи самоорганізації населення» від 11 липня 2001 року № 2625 – ІІІ // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. – № 48. – ст. 254.
83. Закон Української РСР «Про освіту» // Закони України. – Т. 1. – К., 1996. – С. 414 – 433.
84. Заявление Комитета по делам национальностей при Кабинете Министров Украины // Правда Украины. – 1992. – 8 апреля.
85. Звернення Верховної Ради України до громадян України всіх національностей // Національні відносини в Україні. – С.462 – 463.
86. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
87. Концепція розвитку культур національних меншин України // Інформаційний бюлетень Міністерства у справах національностей, міграцій та культів. – 1995. – №5 (червень). – С.35 – 37.
88. Лундские рекомендации об эффективном участии национальных меньшинств в общественно-политической жизни с пояснительными примечаниями // Захист прав національних меншин в Україні: збірник нормативно-правових актів. – К.: Держкомнацміграції, АНКАОУ, 2003. – С. 150 – 168.
89. Наказ № 327/7 від 07.04.2006 Міністерства юстиції України «Про створення робочої групи з опрацювання проблем етнонаціональної політики в Україні» // Архів автора
90. Ословські рекомендації щодо мовних прав національних меншин і пояснювальна записка. – Гаага: Фонд міжетнічних відносин, 1998. – 36 с.
91. Постанова КМУ від 14 лютого 2007 року № 201 / Про затвердження Положення про Державний комітет України у справах національностей та релігій // Офіційний вісник України від 26.02.2007. – № 12. – С.21.
92. Постанова Президії Верховної Ради УРСР «Про інформацію комісії Верховної Ради УРСР з питань культури та духовного відродження «Про стан роботи органів державного управління по створенню умов для розвитку культур національних меншин України» від 22 лютого 1991 р. // Національні відносини в Україні у ХХ ст. – С. 457–459.
93. Проект Закону України «Про Концепцію державної етнонаціональної політики України // Кримські студії. – 2005. – № 1 – 2. – С. 6 – 13.
94. Рамкова конвенція про захист національних меншин та пояснювальна доповідь // Права людини в Україні. – К., 1998. – Вип. 21. – С. 135 – 160.
95. Тимчасове положення про недільну школу національних меншин в Україні // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. – 1992. – грудень. – 32 с.
96. Указ Президента України «Про Раду представників громадських організацій національних меншин України»// ОВУ. – 2000. – № 16. – ст.23.
3. Збірники документів та даних статистичних, соціологічних досліджень, енциклопедичні, довідкові та інформаційно-аналітичні видання.
97. Аберкромби Н., Хилл С., Тернер Б. Социологический словарь (пер. с англ.) – М.: Экономика, 1999. – 453 с.
98. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2007. – 1700 с.
99. Вибори до Верховної Ради України 2002 року. Інформаційно-аналітичне видання / Ред. кол.: М.М. Рябець (голова) та ін.– К.: Центральна виборча комісія, 2002. – 675 с.
100. Вибори до Верховної Ради України 2006 року: Інформаційно-аналітичний збірник. У двох книгах. Кн. 1. / Редкол. Я.В. Давидович (голова), М.І.Мельник, М.І.Ставнійчук. – К.: Атіка, 2006. – 624 с.
101. Вибори до Верховної Ради України 2002 року: Інформаційно-довідкове видання / Редкол.: М.М.Рябець (голова) та ін. – К.: Центральна виборча комісія, 2002. – 676 с.
102. Вибори Президента України 14.11.1999 року. Інформаційно-аналітичне видання / Редкол.: М.М.Рябець (голова) та ін. – К.: Центральна виборча комісія, 2000. – 400 с.
103. Вибори Президента України 2004 року. Електоральна статистика: Інформаційно-аналітичне видання / Редкол.: Я.В.Давидович (голова), М.І.Ставнійчук (заступник голови редакційної колегії), М.І.Мельник та ін. – К.: Центральна виборча комісія, 2005. – 608 с.
104. Вибори’98: документи, статистика, бібліографія / Редкол.: І. Курас (голова) та ін. – К., 1998. – Ч.1. – 615 с.
105. Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України. ДК 003 – 95. державний класифікатор України. – К.: Соцінформ, 2001. – 584 с.
106. Джерелознавство історії України. Довідник. Проблеми едиційної та камеральної археографії: історія, теорія, методика / Редкол.: Варшавчик М.Я. (голова) та ін. – К.: Ін-т україн. археографії і джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАНУ, 1998. – 211 с.
107. Економічне і соціальне становище Донецької області за 2006 рік. Статистичний бюлетень / Державний комітет статистики України, Головне управління статистики у Донецькій області. – Донецьк, 2007. – 129 с.
108. Економічне і соціальне становище Запорізької області за 2006 рік. Статистичний бюлетень / Державний комітет статистики України, Головне управління статистики у Запорізькій області – Запоріжжя, 2007. – 112 с.
109. Енциклопедія етнокультурознавства / За ред. Ю.І.Римаренка. – К.: Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2001. – Ч.І. – Кн. 2. – 522 с.
110. Етнічний довідник. У трьох частинах / Гол. ред. В.Б. Євтух. – К.: Фенікс, 1997.
111. Етнічні спільноти України: Довідник. – К.: Фенікс, 2001. – 251 с.
112. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії / Відп. ред. Ю.І. Римаренко. – К.: АН України. Інститут держави і права, 1993. – 110 с.
113. Євтух В.Б., Трощинський В.П., Галушко К.Ю. та ін. Етносоціологія: терміни та поняття. – К.: Фенікс, 2003. – 280 с.
114. Захист прав національних меншин в Україні: Збірник нормативно-правових актів. – К.: АНКАОУ, 2003. – 288 с.
115. Коноп В. Мариупольскому греческому обществу – 10 лет: историческая справка: Мариуполь, 1999. – 12 с.
116. Мала енциклопедія етнодержавознавства / Редкол.: Ю.І. Римаренко (відп.редактор) та ін. – К.: Ґенеза, 1996. – 942 с.
117. Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри. Понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія і практика. Енциклопедія / За ред. Ю. І. Римаренка. – К.: Довіра, 1998. – 910 с.
118. Міжнаціональні відносини: терміни та визначення. Словник-довідник. – К., 1991. – 408 с.
119. Національний склад населення України та його мовні ознаки. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року – К: Держкомстат України, 2003. – 245 с.
120. Національний склад населення України. Частина І (за даними Всесоюзного перепису населення 1989 року). – К.: Міністерство статистики України, 1991.
121. Національні відносини в Україні у XX ст. 3б. док-тів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1994. – 559 с.
122. Національні меншини в Україні: інформаційно-бібліографічний покажчик.– К.: Ін-т досліджень діаспори, 2000. – 159 с.
123. Національні меншини України. Інформаційний довідник / Упоряд.: Пилипенко Т.І., Осадленко А.І. – К.: Голов. спец. редакція літератури мовами національних меншин України, 1995. – 52 с.
124. Національні процеси в Україні: Історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У двох частинах. – К., 1997.
125. Новая философская энциклопедия. В 4-х томах / Рук. проекта В.С. Степин. – М.: Мысль, 2001.
126. Папуш И. Творческая деятельность греков Приазовья. – Мариуполь, 2000. – 114 с.
127. Парламент України: вибори – 98. Інформаційно-аналітичне видання /Редкол.: М.М.Рябець (голова) та ін. – К.: Центральна виборча комісія, 1998. – Ч.1. – 616 с.
128. Парламент України: вибори – 98. Інформаційно-аналітичне видання / Редкол.: М.М.Рябець (голова) та ін. – К.: Центральна виборча комісія, 1998. – Ч.І1. – 728 с.
129. План развития страны: Сокр. версия для индивидуал. и коллектив. осознания / Под ред. И.Богословской, И.Дидковского, А.Чалого. – К.: Издательство «Пенсия», 2006. – 209 с.
130. Политическая энциклопедия / Рук. проекта Г.И. Семигин. – М.: Мысль, 2000. – Т.1. – 752 с.
131. Политическая энциклопедия / Рук. проекта Г.И. Семигин. – М.: Мысль, 2000. – Т. 2. – 704 с.
132. Политология: Энциклопедический словарь / Редкол.: Ю.И. Аверьянов и др. – М.: Издательство МГУ, 1993. – 431 с.
133. Політичний енциклопедичний словник / За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна. – К.: Генеза, 1997. – 395 с.
134. Політичні партії в Україні. Інформаційно-довідкове видання / Редкол.: М.М. Рябець (голова) та ін. – К.: Центральна виборча комісія, 2001. – 360 с.
135. Проблеми трансформації територіальної організації влади. Збірник матеріалів та документів / Науковий редактор: М. Пухтинський. – К.: Атіка, 2005. – 852 с.
136. Програма Комуністичної партії України // Політичні партії України. – Т. 1. – С. 393.
137. Програма Конституційно-демократичної партії // Політичні партії України. – Т. 1. – С. 455 – 456.
138. Програма партії «Руський блок» // Політичні партії України. – Т. 2. – С. 380.
139. Регіональний портрет України. – К: УНЦПД, 2003. – 336 с.
140. Статистичний щорічник України за 2002 рік / За ред. О.Г. Осауленка. – К.: Консультант, 2003. – 728 с.
141. Статистичні дані про чисельність українців в адміністративно-територіальних районах // Інформаційний бюлетень України у справах національностей, міграції та культів. –1995. – №2. – С. 46 – 53.
142. Україна – 2002: Моніторинг соціальних змін. – К.: Інститут соціології НАНУ, 2002. – 665 с.
143. Українське суспільство – 2003: Соціологічний моніторинг. – К.: Інститут соціології НАНУ, 2003. – 682 с.
144. Українське суспільство 1994 – 2001 років. Результати опитування громадської думки. – К.: МІА «Подія», 2001. – 128 с.
145. Философская энциклопедия. – М.: Советская энциклопедия, 1967. – Т.4. – 591 с.
146. Философский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1993. – 840 с.
147. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. – К., 1998. – Т.1: А – Г. – 672 с.
148. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. – К., 2001. – Т.3: К – М. – 789 с.
149. Яруцкий Л.Д. Выдающиеся греки – мариупольцы. – Мариуполь, 1991. – 22 с.
4. Книги, монографії, розділи в колективних монографіях, статті та повідомлення в наукових збірниках
150. Балабанов К.В., Пахоменко С.П. національно-культурне та громадське життя греків України в другій половині ХХ – на початку ХХІ століття. – Маріуполь, 2006. – 260 с.
151. Батанов О.В., Волошин Ю.О., Маліков С.В. Статут територіальної громади: проблеми теорії і практики. Статут територіальної громади Маріуполя. / За заг.ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, Маріупольський гуманітарний інститут, 2004. – 192 с.
152. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. – М., 1999. – 956 с.
153. Биков О.М. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні: Монографія. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – 354 с.
154. Безп'ятчук Ж. І., Білан І. Л., Горобчишина С. А., Дацишин М. Б., Дуда А. В. Розвиток демократії в Україні: 2001-2002 роки / Український незалежний центр політичних досліджень / Н. Лисюк (заг.ред.). — К., 2006. — 304с.
155. Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса: Теория, история, современность. – М., 1987.
156. Бромлей Ю.В. Современные проблемы этнографии: Очерки теории и истории. – М., 1981.
157. Бромлей Ю.В. Этнос и этнография. – М., 1973.
158. Вівчарик Н.М., Падалка С.С.Україна в етнонаціональному вимірі / НАН України, Інститут історії України. – К.,1999. – 134 с.
159. Веймер Девід Л., Вайнінг Ейден Р. Аналіз політики: Концепції і практика / Іван Дзюб (пер.), Анатолій Олійник (пер.). — 2.вид. — К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2000. — 654 с.
160. Дністрянський М.С. Етнополітична географія України: проблеми теорії, методології, практики. – Львів: Літопис; Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. – 490 с.
161. Ермолова В. Современные реалии и системный подход к решению проблем удовлетворения этнокультурных потребностей // Права людини в поліетнічному суспільстві / Упоряд. Санченко А. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2004. – С.127 – 131.
162. Етнополітологія в Україні. Становлення. Що далі? / Збірник. – К.: ІПіЕНД, 2002. – 295 с.
163. Етнос. Нація. Держава: Україна в контексті світового етнодержавницького досвіду: Монографія / За ред. Ю.І.Римаренка. – К.: Інститут держави і права НАН України, 2000. – 516 с.
164. Євтух В.Б. Етнополітика в Україні: правничий та культурологічний аспекти. – К.: Фенікс, 1997. – 214 с.
165. Здіорук С., Парахонський Б., Валевський О. Стратегічні аспекти національно-культурної політики України / Національний інститут стратегічних досліджень. – К.,1995. – Вип.48. – 77 с.
166. Здіорук С.І. Суспільно-релігійні відносини: виклики України ХХІ століття: Монографія. – К.: Знання України, 2005. – 552с.
167. Зеленько Г.І. «Навздогінна модернізація»: досвід Польщі та України. – К.: Критика, 2003. – 215с.
168. Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму: Монографія. – К.: Либідь, 1999. – 352 с.
169. Киссе А.И. Возрождение болгар Украины. Очерки. – Одесса: Optimum. – 2006. – 288 с.
170. Котигоренко В. Кліометрія – «вимірювання історії» // Спеціальні галузі історичної науки. – К., 1999. – С. 47 – 54.
171. Котигоренко В.О. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні: політологічний концепт. – К.: Світогляд, 2004. – 722 с.
172. Котигоренко В.О. Етнополітичні аспекти модернізаційних процесів в Україні // Національна інтеграція в полікультурному суспільстві: український досвід 1991 – 2000 років / Збірник. – К., 2002. – С. 22 – 44.
173. Куличенко М.И. Расцвет и сближение наций в СССР: проблемы теории и методологии. – М.: Мысль, 1981.
174. Курас І.Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення. – К.: Ґенеза, 2004. – 736 с.
175. Кресіна І. О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: Етнополітологічний аналіз. — К. : Вища школа, 1998. — 391с.
176. Лойко Л.І. Громадські організації етнічних меншин України: природа, легітимність, діяльність: Монографія. – К.: Фоліант, 2005. – 634 с.
177. Майборода О.М. Етнополітична сфера України // Політичні та економічні перетворення в Росії і Україні. – М., 2003. – С. 289 – 318.
178. Майборода О.М. Перспективи розвитку міжнаціональних відносин в Україні // Україна на зламі тисячоліть: історичний екскурс, проблеми, тенденції та перспективи. – К., 2000. – С. 286 – 307.
179. Майборода О.М. Про підходи до розв’язання національного питання в Україні за умов багатопартійності // Україна ХХ ст.: Проблеми національного відродження. – К., 1993. – С. 146 – 163.
180. Майборода О.М. Російський націоналізм в Україні (1991 –1998 рр.). – К.: Центр досліджень націон. безпеки при НаУКМА, 1999. – 28 с.
181. Михальченко М.І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи. – Дрогобич: ВФ «Відродження», 2004. – 488 с.
182. Нагорна Л.П. Національна ідентичність в Україні. – К.: ІПіЕНД, 2002. – 272 с.
183. Нагорна Л.П. Політична культура українського народу: Історична ретроспектива і сучасні реалії. – К.: Стилос, 1998. – 276 с.
184. Нагорна Л.П. Політична мова і мовна політика: діапазон можливостей політичної лінгвістики. – К.: Світогляд, 2005. – 315 с.
185. Надолішній П.І. Етнонаціональний фактор адміністративної реформи в Україні: проблеми теорії, методології, практики. – К.: УАДУ, 1998. – 262 с.
186. Надолішній П.І. Розбудова нової системи врядуванн