ФОРМИ ТА МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП……….…………………………………………………………………… 3
Розділ 1. Адміністративно-правова природа діяльності
державної виконавчої служби………………………………………………… 11
1.1. Генезис становлення та розвитку державної виконавчої
служби……………………………………………………………………………. 11
1.2. Правове регулювання діяльності державної виконавчої
служби…………………………………………………………………………….. 25
1.3. Державний виконавець як основний суб’єкт діяльності
державної виконавчої служби…………………………………………………… 48
1.4. Принципи діяльності державної виконавчої служби………………. 67
Висновки до розділу 1…………………………………………………….. 83
Розділ 2. Форми діяльності державної виконавчої служби………………... 86
2.1. Зміст та особливості форм діяльності державної
виконавчої служби……………………………………………………………….. 86
2.2. Виконавчий документ як форма волевиявлення публічного
органу управління щодо примусового виконання рішення державною
виконавчою службою……………………………………………………………. 101
2.3. Акти управління, що підлягають примусовому виконанню
державною виконавчою службою……………………………………………… 110
Висновки до розділу 2……………………………………………………. 127
Розділ 3. Методи діяльності державної виконавчої служби….…………… 130
3.1. Зміст та особливості методів діяльності державної виконавчої служби………………………………………………………………………......... 130
3.2. Заходи примусового виконання рішень, які застосовуються
державною виконавчою службою……………………………………………… 145
Висновки до розділу 3……………………………………………………. 179
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………... 183

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..

ВСТУП
Актуальність теми. Важливими ознаками рішення суду є загальнообов’язковість та реалізованість. Відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 11 Закону України «Про судоустрій України», рішення суду є обов’язковими для виконання усіма органами публічної влади, фізичними та юридичними особами на всій території України. Лише при обов’язковому виконанні такого юрисдикційного рішення захист прав громадян набуває реального змісту та досконалого вигляду. Адже, щоб поновити порушене право, не завжди достатньо отримати захист з боку суду чи інших публічних органів управління у формі владного рішення, його ще слід виконати. Виконання рішення є кінцевим етапом юрисдикційної діяльності. Без його реалізації втрачається сенс попередньої діяльності публічних органів управління, які уповноважені на здійснення захисту прав і свобод та законних інтересів фізичних чи юридичних осіб. Водночас виконання рішення не завжди здійснюється у добровільному порядку. Нерідко воно набуває примусового характеру, тобто відбувається із застосуванням заходів примусу у строго визначеному законодавством порядку, відповідними суб’єктами публічної влади.
Сьогодні примусове виконання рішень публічних органів управління покладено на державну виконавчу службу. Саме вона покликана відновлювати порушені права та свободи й водночас забезпечувати невідворотність майнової та іншої юридичної відповідальності несумлінних боржників. Якість примусового виконання рішень висвітлює рівень дієвості механізму правового регулювання у країні, оскільки від неї безпосередньо залежить виховання громадян у дусі поваги до Закону та юридична цінність самих державних рішень. Особливо важливого значення набуває роль виконавчої служби України з огляду на необхідність чіткого виконання міжнародних рішень стосовно входження української держави до міжнародних організацій і органів, європейської спільноти, а також імплементації до українського законодавства міжнародних норм права.
За цих умов від регламентації та упорядкованості діяльності виконавчої служби України залежить імідж української держави, її спроможність виконувати добровільно взяті на себе обов’язки у правовій сфері.
Водночас становлення державної виконавчої служби в Україні, організація її діяльності до рівня, зазначеного Законом, здійснюється з певними труднощами, долаючи неузгодженість та суперечності законодавства, протидію державних структур. Передусім, це стосується форм та методів, які використовуються в діяльності державної виконавчої служби щодо реалізації покладених на неї головних функцій і завдань. Саме дослідження особливостей форм та методів у діяльності зазначеного органу, їх правове удосконалення та можливість ефективного використання у повсякденній діяльності дадуть змогу покращити діяльність державної виконавчої служби та організувати її роботу відповідно до міжнародних стандартів.
За таких умов виникає потреба в дослідженні адміністративно-правової природи діяльності державної виконавчої служби, використання нею відповідних форм та методів для своєчасного, повного й неупередженого виконання рішень відповідних публічних органів управління.
У ХХ столітті діяльність державної виконавчої служби, використання нею відповідних форм та методів досліджувалося у контексті виконавчого провадження на рівні коментарів та практичних посібників М.Г. Авдюковим, Р.Х. Валєєвим, Ю.Г. Гриньком, М.А. Гурвичем, Н.Д. Зейдером, П.П. Заворотьком, В.П. Пастуховим, Н.А. Чечиною, Д.М. Чечотом, А.М. Ширшиковим, М.Й. Штефаном, М.К. Юковим. За останні п'ятнадцять років проблему примусового виконання рішень досліджували В.В. Афанасьєв (1995 р.), С.В. Щербак (2002 р.), А.І. Перепелиця (2005 р.), А.М. Авторгов (2008 р.).
Значний вплив на це дослідження мали теоретичні праці таких правників: В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, А.С. Васильєва, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, Н.Р. Нижник, О.В. Петришина, А.О. Селіванова, Ю.С. Шемшученка, які зумовили необхідність на новому рівні розглядати питання форм та методів діяльності державної виконавчої служби.
При підготовці дисертаційного дослідження також використано праці дослідників адміністративного права та цивільного процесу, зокрема: Д.М. Бахраха, О.М. Бандурки, Ю.П. Битяка, В.К. Колпакова, О.В. Кузьменко, А.Т. Комзюка, Т.О. Коломоєць, С.Я. Фурси, С.В. Шестакова, Н.В. Янюк, В.В. Яркова.
Проте проблеми форм та методів діяльності державної виконавчої служби спеціально не вивчались, в існуючих наукових працях ці питання досліджено фрагментарно або в рамках ширшої адміністративно-правової проблематики виконавчого провадження, без відповідного комплексного підходу. Особливої актуальності ця проблема набуває в умовах здійснення в Україні судово-правової реформи.
Таким чином, глибоке дослідження проблем правового регулювання і практичної реалізації форм та методів діяльності державної виконавчої служби набуває особливого змісту й актуальності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках планових досліджень Міністерства внутрішніх справ України («Пріоритетні напрями фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ Міністерства внутрішніх справ України на 2005–2010 роки») і Київського національного університету внутрішніх справ («Основні напрями наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 2005–2010 роки»). Її проблематика безпосередньо стосується Концепції адміністративної реформи в Україні, упровадженої Указом Президента України від 22 липня 1998 р. № 810, і теми Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України «Проблеми адміністративно-правового забезпечення реформування державного управління (адміністративної реформи) в Україні» (№ 0102U001602).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та практики його реалізації визначити сутність, зміст й особливості форм та методів діяльності державної виконавчої служби і на цій основі виробити пропозиції та рекоменда- ції щодо удосконалення правового регулювання і підвищення ефективності їх практичної реалізації.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно було вирішити такі головні завдання:
дослідити адміністративно-правову природу діяльності державної виконавчої служби;
вивчити правову основу діяльності державної виконавчої служби та запропонувати шляхи її удосконалення;
дослідити ключового суб’єкта діяльності державної виконавчої служби – державного виконавця та надати пропозиції щодо удосконалення його діяльності, відповідно до покладених на нього завдань і функцій;
проаналізувати принципи діяльності державної виконавчої служби та виокремити основоположні ідеї, притаманні зазначеній діяльності;
з’ясувати зміст та особливості форм діяльності державної виконавчої служби;
здійснити теоретичний аналіз актів управління, що підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою;
вивчити виконавчий документ як форму волевиявлення публічного органу управління щодо примусового виконання рішення державною виконавчою службою, дослідити проблеми його виконання у практичній діяльності державної виконавчої служби;
з’ясувати зміст та особливості методів діяльності державної виконавчої служби;
провести аналіз заходів примусового виконання рішень, які застосовує державна виконавча служба, та запропонувати шляхи їх удосконалення;
виробити конкретні пропозиції і рекомендації щодо удосконалення

правового регулювання форм та методів діяльності державної виконавчої служби.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері примусового виконання рішень, що винесені публічними органами управління стосовно поновлення порушених прав та свобод фізичних і юридичних осіб.
Предмет дослідження становлять теоретичні та практичні питання використання форм та методів у діяльності державної виконавчої служби щодо успішного виконання покладених на неї завдань і функцій.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми.
За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1), виокремлено групи примусових заходів, які застосовуються державною виконавчою службою (підрозділ 3.1). Для аналізу форм та методів діяльності державної виконавчої служби використано метод єдності логічного та історичного‚ методи аналізу та синтезу (підрозділ 1.1). Методи системно-структурний, логіко-семантичний, структурно-функціональний, аналізу та синтезу застосовано для дослідження видів методів діяльності державної виконавчої служби та принципів діяльності державної виконавчої служби (підрозділи 1.4, 3.1, 3.2). Порівняльно-правовий метод використано для дослідження зарубіжного досвіду правового регулювання діяльності державної виконавчої служби (підрозділ 1.1). За допомогою історико-правового методу досліджено процеси становлення адміністративно-правового статусу державного виконавця та державної виконавчої служби (підрозділи 1.1, 1.3). Структурно-логічний та порівняльно-правовий методи використано для аналізу правової основи діяльності державної виконавчої служби (підрозділ 1.2). Методи класифікації‚ групування‚ структурно-логічний застосовано для дослідження основоположних ідей, які покладено в основу діяльності державної виконавчої служби, видів форм та методів діяльності зазначеного органу (підрозділи 1.4, 2.1, 3.1). За допомогою статистичного методу й документального аналізу визначено недоліки правового регулювання і реалізації форм та методів діяльності органу примусового виконання рішень (підрозділи 2.1, 3.1). Компаративний метод і документальний аналіз використано для вироблення пропозицій стосовно удосконалення законодавства, що регулює форми та методи діяльності державної виконавчої служби (підрозділи 2.2, 2.3, 3.2).
Нормативною основою роботи є Конституція України, міжнародно-правові акти, закони України, акти Президента та Кабінету Міністрів України, а також відомчі нормативно-правові акти‚ що регулюють відносини у сфері виконання примусових рішень державною виконавчою службою. Інформаційну й емпіричну основу дослідження становлять також узагальнення практичної діяльності державної виконавчої служби, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є одним з перших комплексних досліджень форм та методів діяльності державної виконавчої служби. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем.
Наукова новизна дисертації характеризується тим, що в поданій роботі вперше:
здійснено аналіз особливостей правового регулювання діяльності державної виконавчої служби, запропоновано поняття «правове регулювання діяльності державної виконавчої служби»;
запропоновано дефініції «принципи діяльності державної виконавчої служби», «виконавчий документ», «правові форми діяльності державної виконавчої служби», «організаційні (неправові) форми державної виконавчої служби»;
виокремлено принципи діяльності органу примусового виконання рішень, які мають обов’язковий імперативний характер;
визначено підстави для виконання виконавчого документа;
виокремлено види форм діяльності державної виконавчої служби: структурні та процесуальні, правові та неправові;
здійснено класифікацію примусових заходів, що застосовуються державною виконавчою службою: 1) профілактичні; 2) процесуальні: а) організаційні; б) праворегулюючі; 3) стягнення;
виявлено прогалини у правовому регулюванні діяльності державної виконавчої служби щодо використання певних форм та методів, відповідно до реалізації покладених на зазначений орган завдань і функцій, та запропоновано рекомендації, спрямовані на удосконалення законодавства, що регулює діяльність цього органу;
сформульовано низку конкретних пропозицій щодо внесення змін та доповнень до деяких чинних нормативно-правових актів України, зокрема, законів України «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження» тощо.
Результатами дослідження з ознаками новизни є удосконалення:
дефініції «методи діяльності державної виконавчої служби»;
поняття «форми діяльності державної виконавчої служби»;
структури державної виконавчої служби;
особливостей адміністративно-примусових заходів, які застосовуються державною виконавчою службою.
Результатами дослідження є оновлений подальший розвиток й уточнення в адміністративно-процесуальній сфері:
визначення і характеристики адміністративно-правового статусу державного виконавця як важливої соціальної та правової категорії;
загальнообов’язкових правил здійснення примусового виконання рішень;
визначених обов’язків і прав державного виконавця, а також особливо- стей його юридичної відповідальності.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
у науково-дослідній сфері – положення і висновки дисертації можуть бути

основою для подальшої розробки форм та методів діяльності державної виконавчої служби;
у правотворчості – у результаті дослідження сформульовано низку пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства, зокрема, до законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження»;
у правозастосовній діяльності – використання одержаних результатів дозволить покращити практичну діяльність державної виконавчої служби з метою забезпечення максимальної ефективності її функціонування, оптимізувати діяльність державних виконавців стосовно забезпечення прав та свобод громадян, що сприятиме практичному забезпеченню реалізації Концепції розвитку цієї системи;
у навчальному процесі – матеріали дисертації можуть бути використані під час проведення занять із дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративна відповідальність», «Адміністративний процес».
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми загалом, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на науково-практичній конференції…………………………………., а також на засіданнях кафедри адміністративного права і процесу Київського національного університету внутрішніх справ.
Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено у п’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Проведений в дисертаційному дослідженні науковий аналіз форм та методів діяльності державної виконавчої служби дозволяє підвести загальні підсумки, що будуть корисними як для наукової, так і практичної діяльності.
1. Під правовим регулюванням діяльності державної виконавчої служби щодо примусового виконання рішень публічних органів управління слід розуміти комплекс юридичних засобів впливу, за допомогою яких держава визначає їх права та обов’язки в зазначеній сфері, а також порядок реалізації останніх.
2. Загальнообов’язкові правила здійснення примусового виконання рішень можна визначити як приписи правових і техніко-юридичних норм, які встановлюються та охороняються державою для закріплення і регулювання суспільних відносин, що виникають і розвиваються у процесі здійснення виконавчої системи, з метою примусового виконання рішень публічних органів управління.
3. Державний виконавець як державний службовець має владні, організаційно-розпорядчі повноваження. Він – представник влади, який вживає юрисдикційних заходів, здійснює повноваження і застосовує адміністративно-правові санкції щодо основних своїх повноважень, пов’язаних із примусовим виконанням рішень публічних органів управління. Водночас державний виконавець як державний службовець – це «слуга» держави, наділений нею повноваженнями різного характеру та значення. Службовець представляє державу в її багатоманітних взаємозв'язках як усередині, так і зовні (у відносинах з іншими державами, громадськими й недержавними організаціями).
4. Існуюча система соціального та правового захисту державного виконавця сьогодні має суттєві недоліки, які призводять до значної плинності кадрів у державній виконавчій службі. Неодмінною умовою підвищення ефективності діяльності державної виконавчої служби має бути:
по-перше, формування якісного складу державних виконавців;
по-друге, розроблення системи заохочень за якісне виконання посадових обов’язків державних виконавців;
по-третє, удосконалення процесу розгляду звернень громадян, ведення особистого прийому, етики поведінки державного виконавця;
по-четверте, внесення змін та доповнень до законодавства щодо посилення соціального захисту державних виконавців;
по-п’яте, посилення іміджу державної виконавчої служби;
по-шосте, забезпечення сучасною комп’ютерною технікою та запровадження новітньої інформаційної технології для організації роботи державного виконавця;
по-сьоме, планування окремих показників діяльності територіальних відділів державної виконавчої служби;
по-восьме, проведення оцінювання ефективності роботи щодо дослідження окремих ланок діяльності стосовно примусового виконання рішень.
Відповідно до запропонованих напрямів щодо удосконалення діяльності державного виконавця, по кожному пункту дисертантом запропоновано шляхи їх реалізації. Запропоновані зміни сприятимуть підвищенню ефективності діяльності Департаменту державної виконавчої служби – єдиного в Україні органу примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), захисту прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб та становленню верховенства права в Україні.
5. Принципи діяльності публічних органів управління входять до групи організаційних принципів управління. У свою чергу, принципи діяльності державної виконавчої служби входять до системи принципів діяльності публічних органів управління.
Таким чином, принципи діяльності державної виконавчої служби можна визначити як керівні ідеї, що характеризують зміст цієї діяльності, її сутність і призначення в суспільстві, а саме: примусове виконання рішень публічних органів
управління. Вони є синтезуючими засадами, об'єднуючими зв'язками, ідеологічною основою виникнення, становлення і функціонування багатьох соціально-правових явищ у сфері примусового виконання рішень. Головне призначення принципів діяльності державної виконавчої служби полягає в тому, щоб здійснювати універсальне й узагальнене закріплення основ цієї служби, адаптувати її до найважливіших інтересів і потреб держави та суспільства.
6. Основоположними ідеями діяльності державної виконавчої служби, які мають обов’язковий імперативний характер, є такі: нормативність діяльності; єдиноначальність; колегіальність; поділ управлінської праці; своєчасність, повнота й неупередженість при виконанні рішень; підконтрольність та підзвітність; персональна відповідальність за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов'язків; професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі; правова і соціальна захищеність працівників державної виконавчої служби; обов’язковість вимог працівників державної виконавчої служби; оперативна самостійність.
7. Форми діяльності державної виконавчої служби – це будь-які зовнішньо виражені функції державної виконавчої служби, які здійснюються в межах покладених на неї професійних обов’язків, щодо примусового виконання рішень публічних органів управління.
8. Формами діяльності державної виконавчої служби є структурні та процесуальні форми, правові і неправові форми.
Під структурою державної виконавчої служби слід розуміти внутрішній її устрій (будову), що включає склад взаємопов’язаних та взаємодіючих структурних підрозділів (посадових осіб), між якими у визначеному порядку розподілені функції та повноваження, а також відповідальність за результати їх виконання. Основу структури державної виконавчої служби характеризують суб’єкти та об’єкти управління, які є сторонами управлінських відносин.
Процесуальна форма діяльності державної виконавчої служби виражається у зовнішньому вияві послідовної діяльності, що сприяє фактичному повному виконанню рішення згідно з виконавчим документом.
9. Особливу роль у діяльності державної виконавчої служби відіграють правові та неправові форми.
Правові форми діяльності державної виконавчої служби – це зовнішньо виражені функції відповідного органу публічної влади, які мають юридично значущі наслідки у сфері примусового виконання рішень публічних органів управління.
Організаційні (неправові) форми державної виконавчої служби – це повсякденні та різноманітні вияви їх управлінської діяльності, необхідні для забезпечення чіткої та ефективної роботи щодо виконання покладених на неї функцій із примусового виконання рішень публічних органів управління.
10. Виконавчий документ – це відповідна форма волевиявлення публічного органу управління щодо захисту порушеного, оспореного чи невизнаного права, який видається в межах визначеної компетенції і має відповідні вимоги до змісту та форми, і є основним спонукальним моментом щодо відкриття виконавчого провадження державним виконавцем.
11. Основною підставою щодо виконання виконавчого документа є рішення уповноваженого органу публічної адміністрації. Підстави для виконання можна поділити на дві групи:
перша група охоплює рішення (акти), що є тільки підставами виконання, тобто спонукальною причиною виконавчого провадження, але самі по собі не зумовлюють його відкриття: рішення, ухвали, постанови, вироки судів, рішення комісій із трудових спорів тощо. Засобом порушення виконавчого провадження є виконавчий документ (листи, накази, посвідчення) тощо;
друга група – це рішення, що є і підставами виконання, і виконавчими документами, тобто документи, які можуть без додаткових вимог стати підставою для вирішення питання про відкриття виконавчого провадження.
Виконавчі документи мають зовнішній вияв у формі: виконавчого листа, наказів судів, виконавчих написів нотаріусів, посвідчень комісій із трудових спорів, постанов та рішень органів чи посадових осіб, які уповноважені видавати вказані акти тощо.
12. Під методами адміністративної діяльності державної виконавчої служби слід розуміти комплекс різноманітних засобів, прийомів, способів, за допомогою яких вона здійснює вплив на суспільні відносини з метою реалізації покладених на неї завдань щодо примусового виконання рішень публічних органів управління стосовно захисту порушеного, оспореного чи невизнаного права особи.
13. Під адміністративним примусом, який застосовується державною виконавчою службою, слід розуміти вжиття передбачених адміністративно-правовими нормами заходів впливу щодо правозобов’язаних суб’єктів з метою виконання рішення, винесеного публічними органами управління щодо захисту порушеного, оспореного чи невизнаного права особи.
14. Примусові заходи, що застосовуються державною виконавчою службою, можна поділити на такі: 1) профілактичні; 2) процесуальні: а) організаційні; б) праворегулюючі; 3) стягнення.
Під профілактичними заходами розуміється застосування державною виконавчою службою засобів, спрямованих на попередження можливих дій щодо невиконання рішень публічних органів управління.
Заходи процесуального забезпечення є різновидом заходів примусу, що застосовуються державною виконавчою службою з метою реалізації основного завдання, яке покладено на зазначений орган у порядку виконавчого провадження, примусового виконання рішень публічних органів управління.
15. Сьогодні сучасна система заходів примусового виконання рішень має значні прогалини або взагалі не врегульована законодавством. Потребує негайного удосконалення система методів накладення арешту й конфіскації банківських коштів. Ця проблема, на нашу думку, може бути вирішена за допомогою механізмів централізованих електронних переказів коштів та застосування даного механізму стосовно боржників, незалежно від того, є вони юридичними особами, підприємцями, фізичними особами чи державними органами, чи підприємствами.
До системи примусового виконання рішень необхідно запровадити механізм, який уможливить безпосередній електронний доступ для отримання

номерів банківських рахунків, ідентифікаційного номера роботодавця та іншої інформації, необхідної для полегшення та запитування прямих переказів коштів для державних виконавців або працівників державної виконавчої служби за допомогою зв’язку з Єдиним державним реєстром суб’єктів господарської діяльності і записами Податкової адміністрації, у поєднанні з відповідними заходами забезпечення секретності та захисту під час переказу коштів.
Система банкрутства потребує оцінки її ефективності та визначення доцільності її модернізації.
Має бути відмінено особливе ставлення до держави у випадках банкрутства.
Розпорядників майна для державних підприємств повинен призначати суд, а не уряд, і лише під наглядом судів.
Слід відмінити існуючий мораторій на конфіскацію різного майна.
Необхідно вирішити питання щодо альтернативного майна для конфіскації за допомогою відміни порядку звернення стягнення на грошові кошти та інше майно, що містяться у ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», а також положення ч. 7 ст. 50, яке вимагає від державного виконавця отримання дозволу суду або іншого органу для заміни способу виконання.
Слід значно збільшити розміри санкцій за невиконання судових наказів або виконавчих листів, пред’явлених державним виконавцем, передбачити окремі й вищі штрафи для юридичних осіб (у тому числі банків).
За невиконання або перешкоджання виконанню наказу про накладення арешту на майно повинен накладатися згаданий вище збір з особи, яка не виконує такий наказ.
Мають бути збільшені розміри санкцій, які державна виконавча служба може накладати на сторони за невиконання наказів, пов’язаних з виконанням рішень.
Слід відмінити вимоги особистої доставки повідомлення боржнику за постановою суду на початку виконавчого провадження, якщо боржник уже був

повідомлений про судове рішення в попередньому судовому процесі, та допускання субститутів повідомлень навіть для початкового повідомлення під час виконавчого провадження.
Необхідно розробити термінове провадження стосовно «автентичних документів», що дозволятиме видачу судового рішення, котре підлягає виконанню на основі тільки доведення дійсності документа та незалежно від питань основного позову, аналогічно тому, як виконуються виконавчі написи нотаріусів відповідно до п. 4 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження».
Слід відмінити порядок звернення стягнення на грошові кошти та майно, що містяться у ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження».
Продаж конфіскованого рухомого та нерухомого майна повинен здійснюватися через компанію з продажу, вибрану боржником, за умови, що боржник не може купувати таке майно. Якщо боржник не вибирає компанії з продажу, повинен надаватися дозвіл кредитору зробити вибір замість нього за умови, що кредитор не може брати участь у продажу.
Необхідно доповнити ч. 5 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» словами: «безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, за необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища – за наявності вмотивованного рішення суду про можливість проведення державним виконавцем зазначених дій»; та доповнення абзацу 8 ч. 3 зазначеної статті словами: «за добровільною згодою власника транспорту стягувача або боржника для перевезення майна».
16. Для удосконалення правового регулювання діяльності державної виконавчої служби необхідно прийняття загального Кодексу «Примусового виконання рішень публічних органів управління», яким би було урегульовано:

1) правовий статус державної виконавчої служби; 2) права й обов’язки стягувача та боржника; 3) виконавче провадження; 4) адміністративно-правовий статус учасників провадження; 5) відповідальність державного виконавця, боржника та інших суб’єктів виконавчого провадження; 6) соціальний захист державного виконавця.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бахрах Д.Н. Административное право: Краткий. учеб. курс. – М.: Норма, 2000. – 275 с.
2. Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Т. 141.
3. Югов А.А. Правовые основы в Российской Федерации. – Екатеринбург, 1999.
4. Про Кабінет Міністрів України. Закон України від 21 грудня 2006 р. № 514 – V // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 11. – Ст. 94.
5. Про систему центральних органів влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1572/9 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.infodisk.com.ua/laws.htm.
6. Про зміну центральних органів влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1573/9 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.infodisk.com.ua/laws.htm.
7. Положення про Міністерство юстиції України: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 р. № 1577 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.infodisk.com.ua/laws.htm.
8. Про державну виконавчу службу: Закон України від 24 березня 1998 р. № 202/98-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1998. – № 36–37. – Ст. 243.
9. Самсонова Л.С. Принудительное исполнение как самостоятельный этап правоприменительного процесса // Государство и право в системе социального управления. Свердловск: ЮурГу, 1981. С. 14–16.
10. Клепикова М.А. Проблемы правового положения органов принудительного исполнения в исполнительном производстве: Автореф. дис. … канд. юрид. наук.– Екатеринбург, 2001.  21 с.
11. Трубников С.С. Институт подведомственности в гражданском процессуальном праве Австрии // Система гражданской юрисдикции в канун XXI века: Современное состояние и перспективы. Екатеринбург: Искра, 2000. С. 420–423.
12. Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 р. № 3118-ІІ // Відомості Верховної Ради. – 2002.– № 27–28.– Ст. 180.
13 Про затвердження Тимчасового положення про службу судових розпорядників та організацію її діяльності: Наказ державної судової адміністрації України від 21 квітня 2004 р. № 51 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.infodisk.com.ua/laws.htm.
14. Фіолевський Д.П., Лобанцев С.Ю., Мєзєнцев Є.І. Державна виконавча служба України Навч. посіб./ Під заг. ред. Д.П. Фіолевського. –К. Алерта, 2004. – 564 с.
15. Батлер У.Є. Русское право к 1800 году глазами иностранцев: некоторые размышления // Вестн. Моск. гос. ун-та. Серия 11 «Право». – 1996. – № 3. – С. 53–54.
16. Валеева Р.X. Гражданские взыскания в русском дореформенном процессе // Изв. ВУЗов. Правоведение. – 1961. – № 1. – С. 148–152.
17. Фурса С.Я., Щербак С.В. Виконавче провадження в Україні: Навч. посіб. – К. Атіка, 2002. – 480 с.
18. Пашук А.Й. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в 17–18 ст. 1648–1782. – Л.: Вид-во Львів. ун-ту, 1967.– 179 с
19. Устав гражданского судопроизводства 1864 г. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. infodisk.com.ua/laws.htm.
20. Величко В.О. Організаційно-правові питання діяльності місцевої державної адміністрації: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02.– Х.: Нац. юрид. акад. ім. Ярослава Мудрого, 2001. – 210 с.
21. Інструкція про виконавче провадження: Затв. наказом Міністра юстиції СРСР від 15 листопада 1985 р. № 22 // ЛІГА: Еліт 7.5.1. – ІАЦ «Ліга», ЛІГАбізнесінформ, 2003.
22. Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 р. № 606 –ХІV // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 24.– Ст. 207.
23. Про створення відділів державної виконавчої служби та скорочення посад старших судових виконавців та судових виконавців: Наказ Міністерства юстиції України від 19 листопада 1998 р. № 62/5// [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.rada.kiev.ua.
24. Питання Міністерства юстиції України: Указ Президента України від 20 квітня 2005 р. № 701 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.rada.kiev.ua.
25. Про утворення урядового органу державного управління у складі Міністерства юстиції України: Постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2005 р. № 320 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.rada.kiev.ua.
26. Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження»: Закон України від 23 червня 2005 р. № 2716 – 15 // Відомості Верховної Ради. – 2005. – № 33. – Ст. 430.
27. Про затвердження Положення про Департамент державної виконавчої служби: Постанова Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2005 р. № 711// [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. rada. kiev. ua.
28. Про ліквідацію Департаменту державної виконавчої служби: Постанова Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2006 р. № 1622 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. rada. kiev. ua.
29. Про внесення змін та доповнень до законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження» щодо реформування державної виконавчої служби: Закон України від 22 грудня 2006 р. №512- у // Відомості Верховної Ради України. – 2007.– № 10. – Ст. 84.
30. Питання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції: Постанова Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2007 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. rada. kiev. ua.
31. Інструкція з діловодства в органах державної виконавчої служби: Затв. наказом Міністерства юстиції України від 5 липня 1999 р. № 470/7 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. rada. kiev. ua.
32. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: Юрид. лит., 1972. – 258 с.
33. Колпаков В.К. Адміністративне право України. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 732 с.
34. Коваль Л.В. Адміністративне право України: Курс лекцій для студ. юрид. вузів та фак. – К.: Вентурі, 1998. – 208 с.
35. Декларації про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
36. Советское административное право: Учебник / Под ред. Р.С. Павловского. – К.: Вища шк., 1986.– 416 с.
37. Гуменюк В.А. Адміністративно-правове регулювання здійснення органами внутрішніх справ дозвільної системи: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. – Х., 1999. – 204 с.
38. Заец А.П. Система советского законодательства /проблемы согласованности/. – К.: Наук. думка, – 1987. – 97 с.
39. Поленина С.В., Сильченко Н.В. Научные основы типологии нормативно-правовых актов в СССР. – М.: Наука, 1987. – 152 с.
40. Разумович Н.М. Источники и форма права // Советское государство и право. – 1988. – № 3. – С. 20–26.
41. Сурилова А.В. Теория государства и права: Учеб. пособие. – Одесса, 1989. – 439 с.
42. Інструкція з діловодства в органах державної виконавчої служби: Наказ Міністерства юстиції від 5 липня 1999 р. № 470/7/ // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. rada. kiev. ua.
43. Про затвердження Порядку утворення та функціонування виконавчих груп при органах державної виконавчої служби: Наказ Міністерства юстиції від 17 травня 2004 р. № 37/5 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. rada. kiev. ua.
44. Про затвердження Порядку передачі матеріалів виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого або виконавчої групи, від одного державного виконавця до іншого: Наказ Міністерства юстиції від 17 травня 2004 р. № 625/9224 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. rada. kiev. ua.
45. Про затвердження Порядку здійснення державною виконавчою службою України виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) стосовно підприємств, установ, організацій, діяльність яких пов’язана з державною таємницею: Наказ Міністерства юстиції від 23 березня 2000 р. № 10/5а // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. rada. kiev. ua.
46. Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції від 23 березня 2000 р. № 10/5а та Порядку здійснення державною виконавчою службою України виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) стосовно підприємств, установ, організацій, діяльність яких пов’язана з державною таємницею: Наказ Міністерства юстиції від 17 жовтня 2006 р. № 79/5 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. rada. kiev. ua.
47. Про затвердження Примірного положення про відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі: Наказ Міністерства юстиції України від 12 червня 2007 р. № 384/5 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. rada.kiev.ua.
48. Про затвердження Положення про районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськрайонний відділ державної виконавчої служби: Наказ Міністерства юстиції України від 3 березня 2007 р. № 83/5 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www. rada. kiev. ua.
49. Про затвердження Порядку передачі митними органами майна, конфіскованого за рішеннями судів, органам державної виконавчої служби: Наказ Міністерства юстиції та державної митної служби від 17 серпня 2001 р. № 46/5/571 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. rada. kiev. ua.
50. Про взаємодію органів Держкомзему України та органів державної виконавчої служби Мін’юсту України: Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах та Міністерства юстиції від 12 квітня 2005 р. № 84/35/5 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. rada. kiev. ua.
51. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 р. № 3781-ХІІ // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 11. – Ст. 50.
52. Інструкція про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб): Наказ Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства юстиції від 25 червня 2002 р. № 607/56/5 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. rada. kiev. ua.
53. Про затвердження Порядку взаємодії органів державної виконавчої служби та податкової міліції при примусовому виконанні рішень судів про стягнення коштів на користь держави за позовами органів державної податкової служби: Наказ Міністерства юстиції та державної податкової адміністрації від 3 липня 2002 р. № 60/5; 304 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. rada. kiev. ua.
54. Козлов Ю.М. Административные правоотношения. – М.: Юрид. лит., 1976.– 184 с.
55. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХІІ // Відомості Верховної Ради. – 1993 – № 52. – Ст. 490.
56. Авторгов А.М. Адміністративно-правовий статус державного виконавця: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07 / Київ. нац. ун-т внутр. справ.– К., 2008. – 211 с.
57. Старилов Ю.М. Служебное право.  М.: БЕК, 1996.  688 с.
58. Державна служба та державні службовці: Навч.-метод. посіб. / За заг. ред. Н.Р. Нижник. – К.: Ін Юре, 1999. – 242 с.
59. Петров Г.И. Основы советского социалистического управления. – Л.: Изд-во Ленингр. гос. ун-та, 1974. – 180 с.
60. Статистичні дані Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за 2005– 2007 рр. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. dvs.gov.ua.
61. Прудон П.Ж. Война и мир: исследование о принципе и содержании международного права. Соч. Прудона. Т. 1–2.  М.: А. ЧеренинЪ и Ко, 1864. – 346 с.
62. Философский энциклопедический словарь. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 576 с.
63. Краткая философская энциклопедия.— М.: Прогресс, 1994. – 575 с.
64. Научные основы государственного управления в СССР.– М.: Наука, 1968. – 321 с.
65. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник / За ред. канд. юрид. наук Ю.Ф. Кравченка. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 1999. – 702 с.
66. Четвериков В.С. Основы управления в органах внутренних дел. – М.: Акад. МВД СССР, 1989. – 279 с.
67. Социальный менеджмент: Учебник / Под ред. Д.В. Валового.– М.: ЗАО «Бизнес школа «Интел-Синтез», Академия труда и социальных отношений, 1999. – 384 с.
68. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
69. Ямпольская Ц.А. О принципах государственного управления. Некоторые методологические аспекты // Советское государство и право. – 1967. – № 3. – С. 3–5.
70. Лазарев Б.М. Аппарат управления социалистического государства. – М.: Юрид. лит., 1976. – Ч. 1.– 320 с.
71. Хакимов Р.С. Сущность и социальная роль управленческих отношений. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1985. – 190 с.
72. Кожохин Б.И. Управление общественными процессами. – М.: Политиздат, 1978. – 186 с.
73. Атаманчук Г.В. Обеспечение рациональности государственного управления. – М.: Юрид. лит., 1990. – 360 с.
74. Положення про Департамент державної виконавчої служби: Наказ Міністерства юстиції України від 2 квітня 2007 р. № 549/к // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. rada. kiev. ua.
75. Про внесення змін та доповнень до законів України «Про виконавче провадження» та «Про державну виконавчу службу»: Закон України від 10 липня 2003 р. № 1095 // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 6. – Ст. 37.
76. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 р. № 393 // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
77. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. № 2657 – ХІІ // Відомості Верховної Ради. – 1992. – N 48.– Ст. 650.
78. Про затвердження Порядку проведення службового розслідування стосовно державних службовців: Постанова Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р. № 950 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. rada. kiev. ua.
79. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХІІ // Відомості Верховної Ради. – 1993 – № 52. – Ст. 490.
80. Кодекс законів про працю: Закон Верховної ради УССР від 10 грудня 1971 р. № 322-VIII // Відомості Верховної Ради. – 1971. – № 50. – Ст. 375.
81. Щербак С.В. Адміністративно-правове регулювання виконавчого провадження в Україні: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. – К.: Нац. акад. наук України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 2002. – 218 с.
82. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М. Прохоров. – 2-е изд., доп. – М.: Сов. энцикл., 1983. — 1600 с.
83. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. — 432 с.
84. Адміністративне право України: Підручник / За ред. Ю.П. Битяка. – Х.: Право, 2000. — 520 с.
85. Адміністративне право України. Загальна частина: Навч. посіб. / В.В. Новіков, Л.Г. Чистоклєтов, М.П. Федоров, О.І. Остапенко; За ред. О.І. Остапенка. – Л.: Львів. ін.-т внутр. справ, 2001. – 220 с.
86. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ: Підручник / За ред. І.П. Голосніченка, Я.Ю. Кондратьєва. – К.: КМУЦА, 1999. – 180 с.
87. Административное право / Под ред. М.И. Еропкина.– М.: Юрид. лит., 1971.– 415 с.
88. Овсянко Д.М. Административное право: Учеб. пособие / Под ред. проф. Г.А. Туманова. – М.: Юристъ, 1997. – 448 с.
89. Коваль Л.В. Адміністративне право України: Курс лекцій (Загальна частина). – К.: Основа, 1994. – 154 с.
90. Бахрах Д.Н. Форма государственного управления // Советское государство и право. – 1983. – № 4. – С. 20–27.
91. Воронков Л.В. Информационное обеспечение правотворческой деятельности органов государственного управления // Правоведение. – 1989. – № 2. – С. 13–19.
92. Административная деятельность органов внутренних дел: Учебник / Под ред. А.П. Коренева. – М.: Изд-во «Щит-М», 1998. – 335 с.
93. Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации: Учебник. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1998. – 672 с.
94. Назаренко Г.В. Теория государства и права: Учеб. пособие. – М.: Изд-во «Ось-89», 1998. – 176 с.
95. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С. В. Ківалова. – О.: Юрид. літ., 2003. – 896 с.
96. Тихомиров Ю.А. Управление делами общества: Субъекты и объекты управления в социалистическом обществе. – М.: Мысль, 1984. – 223 с.
97. Рябченко О.П. Державне управління економікою України (адміністративно-правовий аспект): Дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.07. – Х., 2000. – 466 с.
98. Самсонов В.Н. Административное законодательство: понятие, содержание, реформа. – Харьков: Основа, 1991. – 120 с.
99. Габричидзе Б.Н., Чернявский А.Г. Административное право Российской Федерации: Учебник для вузов. – М.: Дело и Сервис, 2001. – 624 с.
100. Стефанюк В.С. Судовий адміністративний процес: Монографія. – Х.: Фірма «Консум», 2003. – 464 с.
101. Нижник Н.Р., Машков О.А. Системний підхід в організації державного управління: Навч. посіб. / За заг. ред. Н.Р. Нижник.– К.: Вид-во Укр. акад. держ. управління, 1998.– 160 с.
102. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення.– Х.: Основа, 1996.– 398 с.
103. Советское административное право: Учебник / Под общ. ред. В.И. Поповой, М.С. Студеникиной.– М.: Юрид. лит., 1982.– 288 с.
104. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Адміністративне право України: Конспект лекцій. – Х.: Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого, 1996.– 160 с.
105. Административное право (Общая часть): Учеб. пособие / Под ред. В.П. Сальникова.– С.Пб.: Изд-во Михайлова В.А., 2000.– 256 с.
106. Административная деятельность органов внутренних дел: Учебник / Под ред. А.П. Коренева. – М.: Изд-во «Щит-М», 1998.– 335 с.
107. Коренев А.П. Требование правильного применения норм администра¬тивного права // Правоведение. – 1973. – № 6. С. 24–26.
108. Коренев А.П. Нормы административного права и их применение. – М.: Юрид. лит., 1978. – 144с.
109. Білоус В. Проблеми правового забезпечення координації діяльності податкової, митної служби та Держкомкордону у сфері боротьби з економічною злочинністю // Вісн. Укр. акад. держ. управління при Президентові України. – 2000. – № 3. – С. 188–195.
110. Бахрах Д.Н. Форма государственного управления // Советское государство и право. – 1983.– № 4. – С. 20–27.
111. Общая теорія государства и права: Академ. курс: В 2 т. / Отв. ред. М.Н. Марченко.  М.: Зерцало, 1998.  Т.1: Теория государства.  416 с.
112. Советское административное право: Учебник / Под ред. П.Т. Василенкова. М.: Юрид. лит., 1990.  575 с.
113. Агеева Е.А. Формы управленческой деятельности исполкомов местных советов. – М.: Юрид. лит., 1973.  104 с.
114. Козлов Ю.М. Советское административное право: Пособие. – М.: Знание, 1984. – 208 с.
115. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций.– М.: Юрид. лит., 1997. – 400 с.
116. Статистичні дані державної виконавчої служби Житомирської області за 2005–2006 рр. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. dvs. zhitomir. met.
117. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів: Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 р. № 15-рп/ 2002 (за справою № 1-2/2002) // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.infodisk.com.ua/laws.htm.
118. Худенко В.В. Участники исполнительного производства: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Саратовский юрид. ин-т им. Д. Курского. – Саратов, 1992. – 22 с.
119. Валеева Р.X. Органи исполнения судебных решений в гражданском процессуальном праве: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Ленингр. гос. ун-т им. А.А. Жданова. – Л., 1961 – 18 с.
120. Штефан М.Й., Омельченко М.П., Штефан С.М. Виконання судових рішень // Юрид. вісн. – 2001.– № 3. – С. 4–8.
121. Баранкова В.В. Виконання судових рішень // Цивільне процесуальне право України / За ред. В.В. Комарова. – Х.: Право, 1999. – 592 с
122. Щодо порядку підготовки та надіслання державними виконавцями до суду подань і заяв: Лист Міністерства юстиції від 18 грудня 2006 р. № 25-1/899/7 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.infodisk.com.ua/laws.htm.
123. Законодавство України про виконавче провадження: Наук.-практ. ком. / І.І. Ємельянова, А.І. Нижник., Л.М. Павлова та ін. – К.: Вид. дім «Ін Юре», 2002. – 476 с.
124. Білоусов Ю.В. Виконавче провадження: Навч. посіб. – К.: Прецедент, 2004. ¬– 192 с.
125. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23 лютого 2002 р. № 3477-ІV// Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 30. – Ст. 260.
126. Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»: Постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 р. № 784 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. infodisk.com.ua/laws.htm.
127. Про затвердження Інструкції про проведення виконавчих дій: Наказ Міністерства юстиції від 15 грудня 1999 р. № 74/5 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. infodisk.com.ua/laws.htm.
128. Цивільний процесуальний кодекс Української РСР // Відомості Верховної Ради . – 1963. – № 30. – Ст. 464.
129. Кодекс адміністративного судочинства України // Відомості Верховної Ради. – 2005. – № 35–36. ¬– № 37. – Ст. 446.
130. Кримiнально-виконавчий кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 3–4. – Ст. 21.
131. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Введений в дію Постановою Верховної Ради Української РСР від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.
132. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. № 1798-XI// Відомості Верховної Ради. – 1992.– № 6. – Ст. 56.
133. Про третейські суди: Закон України від 11 травня 2004 р. № 1701 – IV // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 35. – Ст. 412.
134. Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 р. № 3425 // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 39.– Ст. 383.
135. Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. infodisk.com.ua/laws.htm.
136. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991 р. № 987 // Відомості Верховної Ради. – 1991.– № 25. – Ст. 283.
137. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради.– 2002.– № 3–4. – Ст. 27.
138. Про захист прав споживачів: Закон України від 12 травня 1991 р. № 1093 // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 30. – Ст. 379.
139. Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. посіб. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – 579 с.
140. Тихомиров Ю.А. Публичное право: Учебник. – М.: БЕК, 1995. – 496 с.
141. Битяк Ю.П., Зуй В.В., Комзюк А.Т. Переконання і примус у державному управлінні. Адміністративна відповідальність: Конспект лекцій. – Х.: Юрид. акад., 1994. – 34 с.
142. Беленчук І.А. Адміністративне право України: Навч. посіб. – К.: А.С.К., 2004. – 176 с.
143. Чиркин В.Е. Государственное управление. Элементарный курс. – М.: Юристъ, 2001. – 320 с.
144. Данількевич М.І. Адміністративне право України: Навч. посіб. – Д.: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2001. – 134 с.
145. Угровецький О.П. Організаційно-правові засади охоронної діяльності державної служби охорони при МВС України: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07 / Ун-т внутр. справ.– Х., 2004. – 224 с.
146. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За ред. В.В. Копєйчикова. – Стереотип. вид. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 320 с.
147. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Під ред. А.М. Колодія, В.В. Копєйчикова, С.Л. Лисенкова та ін.– К.: Юрінком інтер, 2002. – 368 с.
148. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства: Учебник. – М.: НОРМА, 2000. – 552 с.
149. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та категорії права: Навч. посіб. – 5-е вид. – К.: Атіка, 2001. – 176 с.
150. Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Основні поняття та категорії права: Навч. посіб. – К.: Істина, 2001. – 144 с.
151. Административное право: Учебник / Под ред. Ю.М. Козлова, Л.Л. Попова. – М.: Юрист, 1999. – 728 с.
152. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: интересы и деятельность. – К.: Юрінком інтер, 1993. – 274 с.
153. Крупчан О.Д. Методологічні основи порівняльного правознавства // Матеріали Міжнар. наук.–теорет. конф. «Проблеми методоло